Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст.

У статті аналізується топоніміка Батурина ХVІІ– ХVІІІ ст. Місцеві назви розкривають такі важливі краєзнавчі теми, як заснування і заселення міста, його історичний і культурний розвиток. Авторка визначає походження назв вулиць і районів, їх розташування у просторі Батурина та зниклі з ужитку міс...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Саєнко, Н.А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2016
Назва видання:	Сіверщина в історії України
Теми:	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128315
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст. / Н.А. Саєнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 221-225. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-128315
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1283152018-01-08T03:04:28Z Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст. Саєнко, Н.А. Польсько-литовська доба та Гетьманщина У статті аналізується топоніміка Батурина ХVІІ– ХVІІІ ст. Місцеві назви розкривають такі важливі краєзнавчі теми, як заснування і заселення міста, його історичний і культурний розвиток. Авторка визначає походження назв вулиць і районів, їх розташування у просторі Батурина та зниклі з ужитку місцеві назви. В статье анализируется топонимика Батурина ХVІІ– ХVІІІ в. Местные названия раскрывают такие важные краеведческие темы, как основание и заселение города, его историческое и культурное развитие. Автор определяет происхождение названий улиц и районов, их расположение в пространстве Батурина и исчезнувшие из употребления местные названия. In the article the place names of Baturуn in the XVII-XVIII th are invertignated. Local names reveal the establishment and the magnifi cation, historical and cultural development of the city. The author define the origin of the names and the location of the streets, districts, their location in the area of Baturyn and forgotten names of local places. 2016 Article Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст. / Н.А. Саєнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 221-225. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128315 94 (477):81’373/21 Батурин «16/17» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина
spellingShingle	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Саєнко, Н.А. Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст. Сіверщина в історії України
description	У статті аналізується топоніміка Батурина ХVІІ– ХVІІІ ст. Місцеві назви розкривають такі важливі краєзнавчі теми, як заснування і заселення міста, його історичний і культурний розвиток. Авторка визначає походження назв вулиць і районів, їх розташування у просторі Батурина та зниклі з ужитку місцеві назви.
format	Article
author	Саєнко, Н.А.
author_facet	Саєнко, Н.А.
author_sort	Саєнко, Н.А.
title	Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_short	Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_full	Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_fullStr	Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_full_unstemmed	Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст.
title_sort	топоніміка батурина хvіі–хvііі ст.
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2016
topic_facet	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128315
citation_txt	Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст. / Н.А. Саєнко // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 221-225. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT saênkona toponímíkabaturinahvííhvíííst
first_indexed	2025-07-09T08:51:45Z
last_indexed	2025-07-09T08:51:45Z
_version_	1837158750875549696
fulltext	ISSN 2218-4805 221 Клименко П. Цехи на Україні / П. Клименко. – К.: 4. Видавництво ВУАН, 1929. – Т. І. – Вип. І. – ХС,199, VІІІ с. Компан О. С. Міста України в другій половині ХVII ст. 5. / О. С. Компан. – К.: Видавництво АН УРСР, 1963. – 388 с. Балушок В.Г. Світ середньовіччя в обрядовості 6. українських цехових ремісників / В.Г. Балушок. – К.: Наукова думка, 1993. – 117 с. Пеняк П.С. Ремесло Київської Русі: структура і 7. організація / П.С. Пеняк. – Ужгород, 1998. – 137 с. Чернігівський історичний музей імені 8. В.В. Тарновського (далі ЧІМ), Інв. № Ал. 619, 40 арк. ЧІМ, Інв. № Ал 441, 168 арк.9. Нестеренко О. Розвиток промисловості на Україні 10. / О. Нестеренко. – К.: Видавництво АН УРСР, 1959. – Ч. 1. Ремесло і мануфактура. – 496 с. Пажитнов К.А. Проблема ремесленных цехов в 11. законодательстве русского абсолютизма / К.А. Пажитнов. – М.: Издательство Академии наук СССР,1952. – 212 с. Добровольский П. Письменные и вещественные 12. памятники цехового устройства в Черниговской губернии / П. Добровольский // Труды Тринадцатого археологического съез- да / [ под ред. гр. П.С. Уваровой]. – М., 1908. – Т. 2. – С. 74–78. Ситий І. Новгород-Сіверський цех калачників (1711–13. 1900) / І. Ситий // Сіверянський літопис. – 1996. – № 4. – С. 37–42. ЧІМ, Інв. № Ал 510/14, 73 арк.14. Ремесленное положение // Российское законода-15. тельство Х – ХХ веков: В 9 т. / [ответственный редактор Е.И. Индова]. – М., 1987. – Т. 5. – С. 95–119. Ефименко А. Южно-русские братства / А. Ефименко 16. // Южная Русь: Очерки, исследования и заметки / А. Ефименко. – СПб.: Книгопечатня Шмидт, 1905. – Т. 1 – С. 200–309. Слабченко М.Е. Организация хозяйства Украины от 17. Хмельниччины до мировой войны / М.Е. Слабченко. – Одесса, 1922. – Ч. 1. – 208 с. Ситий І. Новгород-Сіверський цех калачників (1711–18. 1900) / І. Ситий // Сіверянський літопис. – 1996. – № 2–3. – С. 63–67. ЧІМ, Інв. № Вп 1474/29, 70 арк.19. Кобилецький М. Організація та правові засади 20. діяльності цехів у містах України за магдебурзьким правом / М. Кобилецький // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2011. – Вип. 52. – С. 71–76. ЧІМ, Інв. № Ал 366, 117 арк.21. Книга глухівського цеху калачницького [підготовка 22. до видання К. О. Лазаревської] // Український археографічний збірник. – К., 1926 – Т. 1. – С. 165–216. Щербина С.В. Иерархия в ремесленных цехах Север- ного Левобережья во второй половине ХVІІ – ХVІІІ вв. Статья посвящена внутреннему устройству и взаимоот- ношениям в ремесленных цехах Северного Левобережья во вто- рой половине ХVІІ–ХVІІІ вв. Проанализирована иерархическая структура корпораций и обязанности их членов. Ключевые слова: ремесленный цех, Северное Левобережье, ученик, подмастерье, мастер. Shcherbyna S.V. Hierarchy in the handicraft guilds on the Northern Left-bank Ukraine in the second half of XVII – XVIII centuries The article is devoted to the structure and inner relations in the handicraft guilds on the Northern Left-bank Ukraine in the second half of XVII – XVIII centuries. The hierarchical structure of the guilds, rights and duties of their members are analyzed. Key words: handicraft guild, Northern Left-bank Ukraine, apprentice, journeyman, master. 10.03.2016 р. УДК 94 (477):81’373/21 Батурин «16/17» Н.А. Саєнко ТОПОНІМІКА БАТУРИНА ХVІІ–ХVІІІ СТ. У статті аналізується топоніміка Батурина ХVІІ– ХVІІІ ст. Місцеві назви розкривають такі важливі краєзнавчі теми, як заснування і заселення міста, його історичний і культурний розвиток. Авторка визначає походження назв вулиць і районів, їх розташування у просторі Батурина та зниклі з ужитку місцеві назви. Ключові слова: топоніми, вулиці, Батурин, ХVІІ–ХVІІІ ст. Топоніми є унікальними засобами збереження історичної пам’яті. По мірі того, як середовище існування людини обростає історичними подробицями, зростає культурне значення історичних топонімів. Топоніміка (від грецьких слів «топос» – місце та «онома» – ім’я, назва) – наука, що вивчає походження, значення та історичний розвиток географічних назв. Тому розкриття такого сюжету, як розвиток топоніміки є необхідним для розуміння цілісної картини розвитку міста, оскільки міські топоніми є віддзеркаленням суспільної свідомості, державної ідеології, етнічних та конфесійних особливостей того чи іншого міського середовища. Топоніміка Батурина, як і багатьох інших історичних міст України, досі не лише не досліджена, але й не зібрана у повному обсязі. У той же час цей матеріал містить у собі дуже цінні дані з історії та культури міста. Географічна термінологія давня, стійка та має важливе значення для порівняльно- історичних студій. Тим більше, що протягом останнього століття топоніміка Батурина зазнавала і продовжує зазнавати значних кількісних і якісних втрат. Отже метою нашої роботи є комплексне дослідження виникнення, функціонування та зміни топонімів Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст. Як окрема тема топоніміка міста не розглядалась ні науковцями, ні краєзнавцями, хоча в публікаціях з історії Батурина вона побіжно висвітлюється. Сучасний стан розробки даного питання представлений публіцистичними краєзнавчими екскурсами [1]. Деякі мікротопоніми Батурина наведені у науково-краєзнавчому виданні С.О. Павленка «Мікротопоніми Чернігово- Сіверщини» [2, с. 9]. Існує ряд історичних та лінгвістичних досліджень походження назви «Батурин» (О. Лазаревський, К. Тищенко, В. Коваленко та ін.) [3]. Назва міста не згадується в літописах. На думку В.П. Коваленка, згадка «городища Батурин» в документації королівської канцелярії Речі Посполитої майже одночасно з літописними городищами Ніжин, Бахмач та ін. дозволяє припускати, що і Батурин зберіг свою первісну назву після того, як на спустошеному монголо-татарами Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 222 городищі життя припинилося на три з половиною століття [4, c. 53]. Перша писемна згадка назви Батурин виглядає наступним чином: «Wiadomo czynię, komu o tem wiedzieć należy, iż mając rokaza- nie JKrmci pełnomocnika, ażebym w Siewierszczyźnie miejsca puste, z ręku nieprzyjaciół rekuperowane, ludźmi wszelakiego stanu osadzał i na osady rozdawał, widząc tedy godnego i sposobnego do tego ur. Macieja Stachórskiego, sługę swego, dałem onemu, w powiecie Nowogródka Siewierskiego, osadztwo nad rz. Siemią, rzeczone borodyszcze Baturyn, na którem to horodyszc- zu ma miasto osadzać, obchodzić się z osiadającymi poćciwie, jako z ludźmi nowymi; słobody tym daję, którzyby osadzali od doby tego listu mego na lat 14; wolno im będzie gorzałki kurzyć, piwa warzyć, miody sycić i wszelakich rzeczy i pożytków zażywać, jako mi- asto Nieżyn i insze słobody mają nadanie od Króla Jmci p. m. Mil. (...) Na co dla lepszej pewności i wiary ręką się swą podpisuję i pieczęć – przy której datta w Nowogród- ku d. 15 aprilis a. D. 1625. Szczęsny Wyszel, chorążji i kapitan Nowogródka Siewierskiego» [5, с. 62–63]. У авторському перекладі це звучить так: «Відомо буде, кому про те знати слід, що, маючи розпорядження короля Речі Посполитої уповноваженого, щоб в Сіверщині місця пусті, з рук ворогів рекуперовані, людьми всілякого стану осаджував і на поселення роздавав, тож бачачи гідного і здатного до цього ур. Матея Стахорського, слуги свого, даю йому у повіті Новгородка Сіверського осадство над р. Сеймом, зване городище Батурин, на котрому має місто осаджувати, обходитися з тими, що оселяються, як з людьми новими; тим слободи я даю, від часу цього листа мого на 14 років; вільно їм горілки курити, пиво варити, меди ситити, всіляких речей і пожитків наживати, як місто Ніжин і інші слободи мають надання від Короля Р. Посполитої милості (...) На що для кращої певності і віри рукою власною я підписую і печатка – при якій дата в Новгородку 15 квітня 1625. Щасний Вишель, хорунжий і капітан Новгородка Сіверського». Розвиток міського простору Батурина розпочався із побудовою поляками на високому мисі лівобережної тераси р. Сейм дерев’яно-земляних укріплень. Під час Смоленської війни у листопаді 1632 р. Батурин був зруйнований московським військом. Після закінчення війни місто відбудоване людьми Новгород-Сіверського старости Олександра Пісочинського [6, с. 277]. У цей час міська територія охоплювала не лише власне фортецю, а й передмістя, що виникли одночасно з нею. У 1630-х рр. було споруджено другу лінію фортечних укріплень, які широким півколом замкнули три миси надзаплавної тераси. Найменший за розміром крайній південний мис і надалі залишався укріпленим осердям міста. У різних джерелах його названо замком, цитаделлю, містом (російською «город», «малый город», «верхний город»). Загальна площа міських укріплень сягнула 26 га. До захищеної укріпленнями забудови навколо Батуринського замку джерела застосовують такі назви: місто (російською «город»), окольне місто, посад, укріплений посад, фортеця. Ще однією номенклатурною частиною міста ХVІІ–ХVІІІ ст. були форштадти (не захищена укріпленнями забудова). У Батурині вони звалися слободами. Отже, урбаноніміка Батурина бере свій початок з осадження міста поляками у середині 1620-х рр. Первісно назви його вулиць і районів виникали стихійно, реалізовуючи основну, суто утилітарну функцію імені – виокремлення об’єкта з маси подібних. Беручи до уваги всі фактори, що впливали на появу назв у цей період, слід виділити наступні принципи номінації внутрішньоміських об’єктів: 1. урбаноніми, що ґрунтуються на відіменному принципі (гончар – Гончарівка та ін.); 2. урбаноніми, в основу яких покладено найменування на честь прізвищ чи власних імен людей (відантропонімний принцип): Матей – Матіївка, Теплов – Тепловка та ін.; 3. урбаноніми, утворені за відношенням до інших географічних об’єктів (відтопонімний принцип) – вулиця Київська. У джерелах ХVІІ ст. згадок онімів Батурина небагато. Однією з перших згадок є відомість Присяжної книги Ніжинського полку 1654 р., датована 7 лютого 1654 р.: «... город Ботурин стоит подле реки Семи, под городам течет в реку Сем озера Поповка, окола посаду с трёх сторон к озеру зделан город земленой вал, по обе стороны того валу огорожено дубовым бревенем ... да в том же городе Ботурине над озером на горе зделан двор панской, окола того двора зделана изо рву осып земленая на той осыпи огорожено стоячим острогом дубовым бревенем облым» [7, с. 234]. На той час місто вже мало досить чітку планувальну структуру. Її найважливішими вузлами були ворота в системі валів, куди радіально сходилися вуличні магістралі. В номінацію цих вулиць та навколишньої забудови був покладений відтопонімний напрямковий принцип. Найпівнічніша брама мала назву Новомлинська або Сосницька, головна, південно- західна, – Київська або Ніжинська, південна – Конотопська або Митченська. «...В том городе два замка пустые, около них фолварки и стены разваленные; а меры в оных замках: в большом в длину – от Новомлинских ворот до Конотопских 233 саж., впоперек – от Киевских ворот до берега р. Сейма 184 саж.» [8, с. 121]. За межами укріплень міста розпланування було вільним і залежало від рельєфу та гідрографії місцевості. З трьох боків фортеці Батурина знаходилися форштадти – слободи Підзамкова, Гончарівка та Горбанівка, а на протилежному березі річки – слобода Матіївка та Городищечко. ISSN 2218-4805 223 Слобода Підзамкова – поселення біля підніжжя мисоподібних останців лівобережної тераси Сейму (нині вул. Набережна). Назва походить від розташування слободи відносно іншого об’єкта – замку. В 1726 р. у слободі нараховувалося 19 дворів [9, с. 76–77]/ Слобода Гончарівка – поселення на південній околиці Батурина (частина сучасних вул. Гетьманської, Кодакова, Многогрішного, Прокоповича та Шовковиці). Назва утворена за відіменним принципом і походить від назви професії першопоселенців – гончарів. Гончарне виробництво існувало в різних частинах цього району у ХVІІ– ХХ ст. Перша згадка топоніма Гончарівка датується 1700 р. На Гончарівці знаходилася головна резиденція гетьмана І. Мазепи, садиба прилуцького полковника Д. Горленка. У 1726 р. тут було 75 дворів посполитих, а в 1767–1768 рр. – 52 господарства різних власників [10]. Слобода Горбанівка – поселення в північно- західній частині Батурина (сучасні вул. Згурського та Шкляра з провулком). Розташоване на високому мисі, утвореному краєм лівобережної тераси р. Сейм та лівим берегом рівчака. Найвірогідніше, назва поселення відантропонімна і походить від прізвища першопоселенця (Горбань). Це прізвище серед власників дворів Горбанівки фіксується у джерелах середини ХVІІІ ст. Похідною від топоніма є поширене в Батурині прізвище Горбанівець. До 1708 р. на території Горбанівки стояв двір генерального обозного Івана Ломиковського: «… пляц в месте Батурине, на яком сам мешкалем, межи дворами его милости пана Семена Савича, писара теперешного войскового енерального, и небощика пана Іоанна Лысици» [11, с. 1004]. У джерелі згадано горбанівський двір генерального писаря Семена Савича, яким пізніше володіли його нащадки, та володіння Івана Лисиці – значного військового товариша, довіреного гетьмана І. Мазепи. За даними 1726 р. на Горбанівці знаходився 31 двір посполитих [9, c. 77]. Слобода Матіївка (Митяєвка, Митяювка) – поселення на правому березі р. Сейм. З 1918 р. – центр сільської ради, а до того – далеке передмістя Батурина. Назва цього населеного пункту відантропонімна, походить від власного імені Матей (Матей Стахорський – осадчий Батурина). Первісно поселення тяглося уздовж т. зв «старого русла» Сейму, на якому знаходилися батуринські водяні млини. «Під Батурином біля млинів належна до двору Мазепи, а нині до Обмачівського хутора слобідка Матіївка, а в ній піддані мужики» [9, с. 106–108]. За цим списком у слобідці Матіївці було нараховано 89 домогосподарств посполитих. На території сучасного села Матіївка, на надзаплавній терасі правого берега р. Сейм, яка досі зветься Городище (Городищечко), наприкінці ХVІІ ст. знаходився фільварок генерального обозного І. Ломиковського [11, с. 1004]. Згодом на Городищечку були володіння бунчукового товариша Петра Савича [12, арк. 566 зв.] та інших власників. Частина мікротопонімів Батурина першої половини ХVІІІ ст. була пов’язана з прізвищами представників козацької старшини часів І. Мазепи, які мали тут свої володіння. Це, зокрема, кілька Орликівщин (маєтності генерального писаря П. Орлика), Фридриківське (володіння командувача гетьманською артилерією Ф. Кенігсека), Нестеровщина (батуринського сотника Д. Нестеренка), Довгополовщина (значного військового товариша К. Довгополого), Кухарщина (дворище кухаря І. Мазепи Павла на Буряківці), місце Бистрицького (І. Бистрицький – староста Шептаківської волості, свояк Мазепи), місце Мокієвського (К. Мокієвський – київський полковник, свояк Мазепи), місця Білозеревського і Многоргішнівське (?) [8, с. 152–153], Гамаліївщина (власність близької до Мазепи родини Гамаліїв) [9, с. 111]. У другій половині ХVІІІ ст. ці мікротопоніми вийшли з ужитку, тому локалізувати їх на сучасній мапі міста надзвичайно складно. Часто для позначення території використо- вували прив’язку до місцевості. Наприклад, мікротопонім «Біля хреста» і «Проти хреста через дорогу» [9, с. 81; 8, с. 152] вказував на існування у Батурині спеціального знака. Придорожні хре- сти та каплиці здавна відігравали важливу роль у духовній культурі українців. Вони виконували захисну, магічну, пам’ятну функції і водночас нейтралізували негативний вплив та освячували небезпечні місця й ділянки [13]. Біля хреста мешкав довірений Мазепи, службовець генеральної канцелярії Григорій Покотило. Частина цієї місцевості відійшла для побудови гетьманського двору К. Розумовського на Київській вулиці [8, c. 199] Про перебування хреста на околиці Батурина його мешканці з часом забули, але його існування відбилося у місцевому антропонімі: «... Левко Крестовий – пришлый з села Ксензовки, а прежде жил по приходе в Батурине на гетманском мазепинском месте, называемом Против Креста и потому он Крестовий называется» [8, c. 201]. Одним із орієнтирів у просторі Батурина з ХVІІІ ст. і до сьогодні є маєток Кочубеїв (двір, сад, парк). При виокремленні просторових об’єктів використовували особливості місцевого ландшафту та стаціонарні об’єкти: «в окопі їдучі на Гончарівку по ліву сторону» [8, c. 152], «Оболоння коло млину» [8, c. 128] та інші. Питання номінації вулиць Батурина постало у зв’язку зі складанням так званого Румянцевського опису Малоросії (1765–1769 рр.). За інструкцією по його проведенню безіменні міські вулиці слід Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 224 було називати «по пристойності» [14, с. 62]. Тому у матеріалах подвірного облікового перепису населення Батурина (Центральний державний історичний архів України в м. Києві, ф. 57, оп. 1, спр. 55) найбільше назв вулиць відантропонімного походження, від імен та прізвищ власників дворів на цих вулицях: Скакунівка, Корніївка, Русаківка, Мелешківка, Шапарівка, Проценкова, Побожовка, Ємцьова, Лемешкова, Книшова. Вулицями названі згадані вище слободи-передмістя Матіївка з Городищечком, Підзамкова, Гончарівка та Горбанівка. Номінації Берегова, Млинова, Піскова, Загородна та Передміська утворені за відіменним принципом – за найбільш значимою ознакою чи об’єктом, що вирізняє даний топонім з ряду інших. На специфічну ознаку вулиці вказує урбанонім Крива. Топоурбанонімом була єдина вулиця – Київська [15]. Кам’яний собор Живоначальної Трійці, що знаходився у фортеці, був зруйнований під час погрому Батурина 2 листопада 1708 р. У ХVІІІ ст. (до 1787 р.) [8, с. 232–233] у місті існувала невелика дерев’яна Троїцька церква, яка знаходилася на вулиці Русаківці «к селу Миченкам лежачой» [12, арк. 373]. До колишньої Конотопської (Митченської) брами Батуринської фортеці на передмісті прилягає сучасна вулиця Самойловича, на якій ще в середині ХХ ст. мешкали представники роду Русаків. На плані містечка Батурин, складеному наприкінці ХІХ ст. військовими топографами Курської інженерної дистанції (Российский государственный военно-исторический архив, фонд ВУА, дело 21680), позначена Мелешківка, яка співпадає з сучасною вулицею Незалежності України. З матеріалів Румянцевського опису відомо, що між Мелешківкою і Русаківкою знаходилася невелика вулиця Шапарівка, яка є сучасним провулком Самойловича. Із перерахованих назв вулиць і районів Батурина локалізовано такі урбаноніми: - слобода, вулиця Гончарівка – частина сучасних вул. Гетьманської, Кодакова, Многогрішного, Прокоповича та Шовковиці; - слобода, вулиця Горбанівка – сучасні вул. Згурського, Шкляра з провулком, частина вул. Гетьманської; - слобода, вулиця Підзамкова – сучасна вул. Набережна; - слобода, вулиця Матіївка – частина сучасного села Матіївка Бахмацького району; - вулиця Городищечко – частина сучасного села Матіївка Бахмацького району; - вулиця Київська – сучасна вул. Ющенка; - вулиця Побожовка – сучасна вул. Соколова; - вулиця Мелешківка – сучасна вул. Незалежності України; - вулиця Русаківка – сучасна вул. Самойловича; - вулиця Шапарівка – сучасний провулок Самойловича. У ХVІІІ ст. з’явилися мікротопоніми, названі на честь видатних осіб, що закарбували себе в історії Батурина. З розширенням забудови з’явилися нові назви. Так територія, якою володів сенатор і таємний радник Г. Теплов, стала зватися Тепловкою, а колишня садиба гетьмана І. Мазепи на Гончарівці – Мазепин городок. Навпроти Мазепиного городка, через рівчак по краю тераси простягався Городок. Від назви річки Шовковиці пішла назва однойменного хутора Шовковиця (зараз вулиця Батурина). Загалом у дорадянський період історії Батурина в його урбаноніміці домінували відіменні, відантропонімні та відтопонімні назви. Після 1919 р. панівними стали декларативні, громадські і антропонімічні назви, які відзначалися крайньою політизацією. Як правило, вони не мали прямого відношення до історії ні вулиць, ні міста, ні регіону. Найбільше назв було дано на честь політичних та військових діячів більшовицької держави: вулиці Леніна, Петровського, Чкалова, Кірова тощо. Вони потіснили практично всі місцеві оніми, знівелювавши у топоніміці міста його історію, культуру, особливості природного середовища, зробили схожим на сотні інших міст Радянського Союзу. Сучасне топонімічне середовище Батурина формувалося у 1990–2000 роках. Переважна частина назв вулиць дана на честь батуринських гетьманів, видатних уродженців та людей, що закарбували себе в історії міста. Деякі історичні мікротопоніми ХVІІ–ХVІІІ ст. досі побутують у неофіційній лексиці місцевого населення. Посилання 1. Батуринська старина: збірник статей Віктора Бондаренка / [упорядкування Ю.А. Блажко, Л.Г. Кіяшко]; Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект- Поліграф», 2011. – 168 с.; Батурин: історія в пам’ятках: Путівник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» / Реброва Н.Б. [та ін.]. – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2012. – 112 с.; Путівник. Батурин / Реброва Н.Б. [та ін.]. – К.: Богдана, 2014. – 104 с. 2. Павленко С.О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2013. – 600 с. 3. Лазаревський О.М. Описанiе старой Малороссiи: Матерiалы для исторiи заселенiя, землевладенiя и управленiя. Полкь Нежинскій / О.М. Лазаревский. – Т. 2. – К.:Тип. К.Н. Милевского, 1888–1902. – С. 252–254; Тищенко К.М. Про походження назви Батурина / К.М. Тищенко // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції з нагоди 295-ї річниці з дня смерті гетьмана України Івана Мазепи та 10- річчя заповідника «Гетьманська столиця». – Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф». – С. 174–179; Коваленко В.П, Ситий Ю.М. Батурин, відкритий археологами (Частина І) // Батуринська старовина: Зб. наукових праць, присвяч. 300- літтю Батуринської трагедії / [упоряд. В. Коваленко]. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. – С. 118–119. 4. Древняя Русь в средневековом мире: энциклопедия ISSN 2218-4805 225 / Институт всеобщей истории РАН; Под общей ред. Е.А. Мельниковой, В.Я. Петрухина. – М.: Ладомир, 2014. – 992 с. 5. Jabłonowski A. Gospodarka polska na Zadnieprzu siewier- skiem / А. Jabłonowski // Przegląd Historyczny. – 1915. – T. XIX. – Zesz. 1. – S. 45–63. 6. Кулаковський П.М. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої (1618–1648) / П.М. Кулаковський. – К.: Темпора, 2006. – 496 с.: 2 іл. 7. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / [упоряд. о. Ю. Мицик, Л. Кравець]. – К., 2003 – 349 с. 8. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів / Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка та ін.; Редколегія: Коваленко О.Б. та ін. – Вид. 2-ге, доповнене. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2012. – 882 с., 30 іл. 9. Мазепина книга / [упорядкування та вступна стаття І. Ситого]. – Чернігів, 2005. – 524 с. 10. Саєнко Н.А. Батуринська Гончарівка у ХVІІІ ст. / Н.А. Саєнко // Сіверянський літопис. – 2015. – № 6. – С. 42–49. 11. Духовний заповіт генерального обозного І. Ломиковсь- кого: Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд.: С.О. Павленко. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 1144 с. 12. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (ЦДІАК), ф. 57, оп. 1, спр. 55, 1034 арк. 13. Ігнатенко І., Нагорнюк О. Придорожні хрести Полісся: функції, семантика та символіка // Народознавчі зоши- ти: Інститут народознавства НАН України.). – Львів, 2013. –№ 1(109). – С. 99–104. 14. Волошин Ю.В. «Для точнаго исчиленія и сведения всего малороссийскаго народа»: проведення Румянцевського опису в полковому місті Полтаві (1765–1766 рр.) / Ю.В. Волошин // Краєзнавство. – 2011. – № 1. – С. 57–71. 15. Саєнко Н.А. Київська вулиця Батурина у ХVІІІ ст. / Н.А. Саєнко // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Випуск 8. – Київ – Глухів, 2015. – С. 157–160. Саенко Н.А. Топонимика Батурина ХVІІ–ХVІІІ в. В статье анализируется топонимика Батурина ХVІІ– ХVІІІ в. Местные названия раскрывают такие важные краевед- ческие темы, как основание и заселение города, его историче- ское и культурное развитие. Автор определяет происхождение названий улиц и районов, их расположение в пространстве Ба- турина и исчезнувшие из употребления местные названия. Ключевые слова: топонимы, улицы, Батурин, ХVІІ–ХVІІ в. Saienko N.A. Tophonymy of Batuyn in the XVII–XVIII th centuries In the article the place names of Baturуn in the XVII-XVIII th are invertignated. Local names reveal the establishment and the magnifi cation, historical and cultural development of the city. The author defi ne the origin of the names and the location of the streets, districts, their location in the area of Baturyn and forgotten names of local places. Key words: place names, street, Baturyn, XVII–XVIII century. 01.03.2016 р. УДК 94(477.5)663.5 «16/17» М.М. Хармак ВИНОКУРНИЙ ПРОМИСЕЛ БАТУРИНА XVII–XVIII СТ. У статті розглядається винокурний промисел батуринців. Автор розкриває економічні аспекти діяльності майстрів винокурної справи, відтворює специфіку їх роботи. Ключові слова: Батурин, ремесло, винокурня. Темі винокуріння в історичній науці приділяли увагу історики та етнологи минулих століть, вона ж залишається предметом дослідження для вчених й сьогодення. Дослідження винокурного промислу на Лівобережжі були започатковані у ХIX ст. О. Лазаревським [12], О. Шафонським [7] та М. Тищенком [10]. На початку ХХ ст. з’явилися праці дослідників В. Барвінського [14], В. Борисенка [8] та Т. Дегтяр [9], в яких так чи інакше приділялась увага винокурінню. Серед сучасних науковців заслуговують на увагу роботи В. Похльобкіна [1], О. Пивоваренко [3] та В. Утвенка [11]. В данній роботі зроблена спроба дослідити історію винокурної галузі Батурина у XVII– XVIII ст., окреслено загальні тенденції розвитку винокуріння, встановлено специфіку виробництва. Як промисел, винокуріння в Україні має дуже давню історію. Першопочатки винокурного вироб- ництва сягають кінця XV століття, причому воно з’являється як додатковий промисел в звичайних селянських господарствах. Великі врожаї зерна та обмеженість ринків збуту неминуче призводили до його надлишків. Проблему ефективного використан- ня збіжжя вирішувало саме винокуріння [1, с. 31]. На другу половину ХVІІ ст. винокуріння зосереджується переважно у містах та містечках. Ймовірно глибоке коріння воно мало й у батуринців, адже розвитку даного промислу сприяла наявність місцевої сировинної бази (зерна) та значних лісових масивів як джерела палива. За даними перепису населення 1666 р. у містечку було зареєстровано 72 двори, що займались землеробством [2, с. 70]. А виходячи з того, що козацькі господарства під час перепису не було враховано, кількість виробників зерна в місті була значно більшою. Проте перші згадки про заняття батуринців винокурінням фіксуємо тільки у ревізьких книгах Ніжинського полку за 1723 р.: «винокуров 13 дворов» [2, с. 116]. Відсутність інформації про винокурів у Батурині більш раннього періоду може бути пов’язана з втратою більшості документів при знищенні міста московськими військами, а також з тим, що даний промисел часто був кустарним, лише додатковим зайняттям для селян, міщан та козаків. Як стверджує дослідниця О. Пивоваренко, до середини XVII ст. винокурінням займалися переважно власники млинів та вже згадуваний соціальний прошарок

Топоніміка Батурина ХVІІ–ХVІІІ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси