Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року)

У статті йде мова про представника козацького роду Засядко – Данила Дмитровича Засядка, генерал-майора артилерії, учасника Вітчизняної війни 1812 року.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Кужельна, О.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2016
Назва видання:	Сіверщина в історії України
Теми:	Нова історія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128316
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року) / О.В. Кужельна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 303-307. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-128316
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1283162018-01-08T03:03:19Z Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року) Кужельна, О.В. Нова історія У статті йде мова про представника козацького роду Засядко – Данила Дмитровича Засядка, генерал-майора артилерії, учасника Вітчизняної війни 1812 року. В статье идет речь о представителе казацкого рода Засядко – Даниил Дмитриевиче Засядко, генерал-майоре артиллерии, участнике Отечественной войны 1812 года. The article refers to the representative of the Cossack family of Zasyadko – Danylo Dmytrovych Zasyadko, major-general of artillery, participant of the Patriotic war of 1812). 2016 Article Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року) / О.В. Кужельна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 303-307. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128316 94(477):303.422 Засядко «1812» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Нова історія Нова історія
spellingShingle	Нова історія Нова історія Кужельна, О.В. Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року) Сіверщина в історії України
description	У статті йде мова про представника козацького роду Засядко – Данила Дмитровича Засядка, генерал-майора артилерії, учасника Вітчизняної війни 1812 року.
format	Article
author	Кужельна, О.В.
author_facet	Кужельна, О.В.
author_sort	Кужельна, О.В.
title	Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року)
title_short	Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року)
title_full	Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року)
title_fullStr	Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року)
title_full_unstemmed	Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року)
title_sort	засядко 1-й – данило дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника вітчизняної війни 1812 року)
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2016
topic_facet	Нова історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128316
citation_txt	Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року) / О.В. Кужельна // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 303-307. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT kuželʹnaov zasâdko1jdanilodmitrovičstorínkibíografííprizabutogoučasnikavítčiznânoívíjni1812roku
first_indexed	2025-07-09T08:51:57Z
last_indexed	2025-07-09T08:51:57Z
_version_	1837158766070464512
fulltext	ISSN 2218-4805 303 Liubych O.A. Changes in cultural and legal status of Chernihiv province in the fi rst half of the 19th century The author of the article investigates the problems of the peculiarities in the cultural and legal regulation of civil relations in Chernihiv province in the fi rst half of the 19th century. The author considers cultural, social and economic, political, technical and legal factors that infl uenced the local low abolishing and changes in the cultural life of Chernihiv province giving in a specifi c legal and cultural status. Key words: peculiarities of legal regulation, local law, culture, Chernihiv province, special legal standards, the fi rst half of the 19th century, codifi cation. 05.02.2016 р. винахідник запалювальних ракет і ракет розривної дії. О.Д. Засядко народився 1779 р. в с. Лютенці Гадяцького повіту Полтавської губернії. У 20-річному віці закінчив артилерійський та інженерний шляхетській кадетський корпус в Санкт-Петербурзі. Під час військової служби був активним сподвижником Олександра Суворова та Михайла Кутузова. Він прославився винятковою хоробрістю та винахідливістю, за що був наго- роджений 8 орденами та золотою шпагою з на- писом «За хоробрість», яку в ті часи, крім нього, носив лише І.П. Багратіон [2, с. 26]. Олександр Засядко у 1820 р. очолив новостворене Санкт- Петербурзьке артилерійське училище. Крім того, він очолював навчальну артилерійську бригаду, Санкт-Петербурзький арсенал та Охтенський по- роховий завод [3, 286]. Інформацію про діяльність О.Д. Засядка містять енциклопедичні видання кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Його ім’я занесене до Альманаху пошани й визнання Полтавщини, в якому зазначено 100 видатних особистостей Полтавщини минулих століть [2]. Біографія О.Д. Засядка вміщена поряд з іншими видатними особистостями Полтавської губернії у книзі І.Ф. Павловського «Полтавцы: иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины ХVІІІ в. с 182 портретами», 1914 р. видання [4] (загалом тут вміщено біографії 490 персоналій – прим. автора статті). Але до цих видань не потрапило ім’я старшого брата Олександра Засядка – Данила. Не містять інформації про Данилу Дмитровича Засядка тогочасні і сучасні енциклопедії, хоча заслуг у нього, як і у брата Олександра, було чимало. Данило Дмитрович також закінчив кадетський корпус, був учасником Вітчизняної війни 1812 р., мав чимало нагород. Навіть недовге керівництво (у 1826 р.) Шостенським пороховим заводом в деяких місцевих краєзнавчих виданнях помилково приписують Олександру Дмитровичу, а не Данилові Дмитровичу Засядку. У зв’язку з цим хочеться заповнити цю прогалину і майже по крупицям «зібрати» біографію незаслужено забутої видатної особистості кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст. Данило Дмитрович Засядко народився у с. Лютенці Гадяцького повіту Полтавської губернії приблизно в 1778 р. У 1797 р. він закінчив артилерійський та інженерний шляхетській кадетський корпус у чині підпоручика артилерії [5, с. 345, 505]. На початку ХІХ ст. Данило Засядко проходив службу в понтонних ротах. Слід зазначити, що протягом десяти років (1807–1817 рр.) рота, якою певний час керував Данило Засядко, п’ять разів підлягала переформуванню та перейменуванню. Так, 1 липня 1807 р. була сформована 14-та УДК 94(477):303.422 Засядко «1812» О.В. Кужельна ЗАСЯДКО 1-Й – ДАНИЛО ДМИТРОВИЧ (СТОРІНКИ БІОГРАФІЇ ПРИЗАБУТОГО УЧАСНИКА ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1812 РОКУ) У статті йде мова про представника козацького роду Засядко – Данила Дмитровича Засядка, генерал-майора артилерії, учасника Вітчизняної війни 1812 року. Ключові слова: Засядко Данило Дмитрович, генерал- майор, артилерія, Вітчизняна війна 1812 року. Засядки – відомий козацько-старшинський, згодом – дворянський рід, що був занесений до другої частини Родовідної книги Полтавської губернії. Цей рід походить від Якова (Яцька) Засядки – реєстрового козака Хорольської сотні (1649), який пізніше став лубенським полковником (1659, 1660) та лубенським городовим отаманом (1675–1677). Його син, Лук’ян Якович, 26 січня 1719 р. «получил гетманскій универсал на уряд Лютенскаго сотничества; был лютенским сотником и в 1725 г.» [1, с. 144]. По різному склалася доля дітей Лук’яна Засядка. Старший син Федір Лук’янович та його онук Данило Федорович стали священиками, а менший син Данило Лук’янович, як і його батько, був лютенським сотником [1, с. 144]. Ймовірно, до цього ж роду належав й Дмитро Засядко, який був «головним гармашем Війська Запорізького» [2, с. 26]. У родословнику Модза- левського Дмитро Засядко зазначений як Пере- копський повітовий скарбник (1791) та титуляр- ний радник (1791–1797), рід якого 15 листопада 1797 р. занесений до ІІ частини родовідної книги Полтавської губернії [1, с. 146]. Широку відомість здобув його найменший син Олександр. Олександр Дмитрович Засядко (1779–1838) – вчений-артилерист, генерал-лейтенант артилерії, Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 304 артилерійської бригади Понтонна рота капітана Засядка 1-го. Через 2 роки, 24 червня 1809 р., вона була «наіменована Понтонною ротою майора Засядка 1-го 21-ої артилерійської бригади». 14 лютого 1811 р. відбулося нове перейменування, в результаті чого з’явилася 15 понтонна рота 2-ої запасної артилерійської бригади [6, с. 426]. У 1811 р. Данилові Засядку було присвоєно звання підполковника. 21 січня 1812 р. він був призначений командиром батарейної роти № 15 п’ятнадцятої артилерійської бригади, а у грудні 1813 р. отримав чин полковника [5, с. 345, 505]. Данило Дмитрович брав участь у Вітчизняній війні 1812 р. та військовій кампанії 1813–1814 рр. 15 липня 1812 р. він відзначився у боях під Кобрином, а 31 липня 1812 р. – під Городнечею. За участь у боях під Городнечею Засядко був нагороджений орденом св. Анни 2 ступеню. У військової кампанії 1813–1814 рр. він відзначився в наступних битвах: 28.03.–05.04.1813 – Торн; 06.06.1813 – Кенігсберг; 08.05.–09.05.1813 – Бауцен; 04.08.1813 – Цонтин; 11.08.1813 – Гольдберг; 14.08.1813 – Гейнесдорф; 04.10. – 07.10.1813 – Лейпциг; 17.01.1814 – Брієнн; 20.01.1814 – Ла-Ротьєр; 30.01.1814– Шампобер; 12.02. – 19.02.1814 – Майнц [5, с. 345]. За участь у боях за Торн Данило Засядко був нагороджений орденом св. Георгія 3 ступеню. У цих же бойових діях відзначився і його брат Олександр. Під час перемовин щодо здачі фортеці Торн Олександр Засядко був направлений туди в якості заручника. За відмінне виконання цього завдання Олександр отримав звання полковника та був нагороджений прусським орденом «Pour le mérite» («За заслуги») [7, с. 267]. У «битві народів» під Лейпцигом знову відзначилися обидва брати. За «лейпцигську справу» Олександр отримав орден св. Георгія 3 ступеню, Данило – орден Червоного Орла 3 ступеню [7, с. 267; 5, с. 345]. Крім вищезазначених нагород, під час закор- донних походів Данило Засядко отримав також орден св. Володимира 3 ступеню та прусський орден «За заслуги». Двічі, у 1813 р. та 04 черв- ня 1814 р. він «удостоился «монаршого благово- ления», а за участь у боях біля м. Брієнн та Ла- Ротьєр Данило Засядко був відзначений золотою шпагою «За хоробрість» [5, с. 345]. Але не лише перемогами і нагородами відзначалося військове життя Данила Дмитровича. У війни був і інший бік. У боях біля м. Шампобер він зазнав поранення у голову палашем, а після боїв за Майнц потрапив у полон, в якому перебував майже місяць – з 24 лютого по 19 березня 1814 р. [5, с. 345]. Після повернення з полону Д.Д. Засядко отримав призначення у 19-ту артилерійську бригаду (командир батарейної роти № 36). «За особое усердие и исправное содержание роты» 4 червня 1815 р. він був удостоеный «Высочайшего благоволения» [5, с. 505]. Згодом у житті Данила Дмитровича починається новий етап. Він змінює військову службу на службу в установах Артилерійського департаменту Військового Міністерства. У 1818 р його було призначено на посаду директора господарської частини Тульського збройового заводу [8, с. 74; 9, с. 124; 10, с. 132]. До кола питань, які покладалися на Данила Засядка як «командирського помічника по господарській частині», входили справи по виготовленню зброї; справи, що стосувалися утримання у справному стані заводських будівель та устаткування; справи по відпуску виготовленої зброї та складання звітів. Окрім цього він мав у віданні Арсенал та заводські магазини [8, с. 93, 95]. Директором господарської частини Данило Дмитрович був протягом чотирьох років, а в 1822 р. його призначили на посаду керуючого Московським артилерійським депо [11, с. 111]. До цієї установи зверталися військові, представники заводів з питань отримання устаткування та сировини, необхідних для виробництва воєнної продукції. У 1822 р., наприклад, із Московського депо до Шостенського порохового заводу надійшли пожежні труби та інше обладнання для пожежегасіння [12, с. 56]. До речі, самому Данилові Засядку під час його роботи на Тульському збройовому заводі доводилося мати справу з Московським артилерійським депо. Звідти завод отримував «ежегодно на полный наряд селитры шестьдесят пудов и купороса сто двадцать пудов» [8, с. 104]. У статті мова йшла про Данилу Засядка як людину військову, якій були притаманні мужність та хоробрість. Яким же був Засядко у повсякденному житті, що відрізняло його у спілкуванні з оточуючими людьми? Цікавими у цьому відношенні є записи Івана Степановича Жиркевича, надруковані у журналі «Русская старина» у 1876 р. [13; 14]. Іван Степанович Жиркевич походив з дворян Смоленської губернії. У 1805 р. він закінчив 1-й кадетський корпус. У 1805 р. за участь у боях під Аустерлицем нагороджений орденом св. Анни 2 ст. Він – учасник Вітчизняної війни 1812 р. [5, с. 254]. У 1819 р. був командиром артилерійської роти 10- ої бригади [13, с. 628]. На початку 1822 р. Іван Жиркевич перебував у м. Тулі. У лютому 1822 р. він «испросил позволения» відправитися до Москви «под предлогом получения годового ремонта из Московского депо» [13, с. 632]. По приїзду до Москви виявилося, що здійснити поставлену мету буде не так вже й просто. Як пише Жиркевич у своїх записах, у перший же день він зустрів «5 артиллеристов, подобно мне приехавших в Москву за ремонтом. Они меня приветствовали: что за ремонтом? Так посиди маленько: мы были сегодня у Засядки (начальника Московского депо) и в ISSN 2218-4805 305 депо гроша нет!» [13, с. 633]. Але Жиркевич вирішив довести до кінця справу, по якій саме і приїхав до Москви. Далі у записах він пише: «Но в клуб тепер не зайду, а поеду прямо к Засядке. …потом, заехавши домой, надел шарф и велел везти себя за Красныя ворота, к генералу Засядко» [13, с. 637]. За даними адресної книги Данило Засядко разом із дружиною Оленою Олексіївною мешкав у будинку № 123 по вул. Новобасманна [15, с. 177, с. 465]. І тут відбувся незначний, на перший погляд, але цікавий випадок, що характеризує Данилу Засядка як людину обов’язкову і відповідальну. Спочатку Жиркевича чекала невдача: лакей, якого він направив, аби той з’ясував чи зможе Засядко прийняти його, відповів, що генерала немає вдома. Звісно, що це засмутило Жиркевича і він вирішив повернутися назад. Але за мить вибіг лакей генерала і запросив від імені Засядка завітати у дім. Далі надамо слова авторові «Записок»: «Вхожу из передней в первую комнату. Засядко (которого прежде никогда не видывал), в халате, в половину выбритый, а другая половина лица намыленная, у дверей кабинета, адресуясь ко мне спрашивает: – Посудите сами, что невежливее: заставлять дожидаться, или принимать в таком неприличном костюме?». Засядко ще раз вибачився і додав: «Давно желаю с вами познайомиться, почтеннейший Иван Степанович, и еще раз прошу простить меня за невежливость» [13, с. 637]. Тобто у даній ситуації Данило Дмитрович «наважився» виглядати «безглуздим», аніж виявитись неввічливим. Запросивши Жиркевича сісти, Засядко продовжив розмову: «Верно в Москву пожаловали за ремонтом? …Право не знаю и совестно мне, но не могу пособить. Денег у нас в Москве, в депо, ни гроша; более 10-ти ротных начальников перебывали у меня и никому и ничего не дал, принужден был всем отказать!» [16, с. 637]. Під час цієї розмови до Засядка прийшов полковник Микола Федорович Саблін – скарбник Московського депо. На запитання першого щодо кількості грошей, що залишилося в депо, той відповів, що якщо усі суми зібрати по усіх статтях, то ледь набереться 1,5 тис. крб. З’ясувалося, що Жиркевичу потрібна невелика сума – 1,1 тис. крб. Данило Засядко одразу ж надав доручення Сабліну: «Пожалуйста, любезный Николай Федорович, поезжай в депо, возьми все деньги, какие есть, и привези их сюда с книгою. Перечисление мы сделаем завтра, задним числом, а я буду в барышах: почтенный гость просидит со мною часок в ожидании» [13, с. 638]. Таким чином, Жиркевич, не витрачаючи часу на поїздки до Московського депо, отримав необхідну суму та ще й приємно поспілкувався з Данилою Дмитровичем. Тяжке поранення, отримане у 1814 р., значно підірвало здоров’я Д.Д, Засядка. Він був вимушений їздити на лікування. У виданні «Отечественные записки» (частина 23, 1825 рік) міститься «Список посетителей и посетительниц Кавказских вод в 1825 году (по июль)», у якому наведені прізвища 279 осіб. Під № 74 зазначений «Засядко 1-й Данило Дмитриевич, Управляющий Московским Артиллерийским Депо, Артиллерии генерал-майор, из С. Петербурга» [16, с. 261]. Слід звернути увагу на зазначення місця проживання Данила Засядка, вказаного у цьому виданні, – Санкт-Петербург. Статський радник Павел Свіньїн мешкав у Москві і мабуть знав Засядка і не міг помилитися щодо місця проживання останнього. Можливо, на той час Засядка викликали до «північної столиці», аби він міг отримати нове призначення (до Шостенського порохового заводу). До речі, 1825–1826 рр. – це, мабуть, самий відомий і в той же час невідомий період у житті Данила Засядка. Спробуємо поступово прослідкувати події того часу. У виданні «Месяцослов с росписью чиновных особ или Общий штат Российской империи, на лето от Рождества Христова 1825» керуючим Московського артилерійського депо зазначений артилерії генерал-майор Данило Дмитрович Засядко, 1-й – кавалер орденів святого Георгія 4 ст., Володимира 3 ст., Анни 2 ст. і Прусського ордена «За заслуги», що має золоту шпагу з написом «За хоробрість» [17, с. 118.] У «Месяцослові» за 1826 р. командиром Шостенського порохового вказаний артилерії генерал-майор Данило Петрович Засядко, 1-й – кавалер орденів святого Георгія 4 ст., Анни 2 ст., Володимира 3 ст. і Прусського ордена «За заслуги», що має золоту шпагу з надписом «За хоробрість» [18, с. 125]. Тобто тут мова йде про одну й ту ж людину, хоча у другому випадку невірно написано по-батькові. 23 березня 1826 р. керуючим Московським артилерійським депо було призначено генерал- майора Петра Михайловича Пічугіна (1761– 1848) [19]. Таким чином, нове призначення Засядка відбулося ймовірно вже після призначення Пічугіна. Що ж чекало Данилу Дмитровича на Шостенському пороховому заводі? Після смерті в листопаді 1816 р. командую- чого Шостенським пороховим заводом генерал- майора Глухова на цю відповідальну посаду був призначений колишній начальник артилерійських гарнізонів Лифляндського округу генерал-майор Третьяков [12, с. 50, 51]. Помічником команди- ра увесь цей час був полковник Рутковський. Генерал-майор Третьяков командував заводом до кінця 1825 р. [12, с. 51]. У проміжку часу між смертю Третьякова і до призначення на посаду командира Данила Засядка заводом керував Рут- ковський. Щойно призначеному командиру до- сталася «клопітка» «спадщина». Ось як цей період описується у книзі «Столетие Шостенского по- Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 306 рохового завода (1771–1871 гг.)»: «Безпорядки на Шостенском заводе открылись тотчас после смерти генерал-майора Третьякова, при приеме завода Г(енерал)-М(айором) Засядко. Оказался недостаток селитры, хранение которой было по- ручено унтер-цейхвахтерам Ларцеву и Иванову. Обнаружились также неправильные распоряже- ния Помощника Командира завода Рутковского, управлявшего заводом в промежуток времени между смертию Третьякова и назначением За- сядко. Наряжено было следствие, для которого и прислан Генерал-Фельдцейхмейстером Генерал- майор Богуславский, но виновные избегли заслу- женной кары, в силу Манифеста, изданного в день коронования Императора Николая Павловича* (*виновные были лишены занимаемых ими мест с тем, чтобы они впредь не были никогда определе- ны на «интересныя должности»)» [12, с. 60]. Дивним чином знов перетинаються життєві шляхи Данила Дмитровича Засядка і Івана Сте- пановича Жиркевича. Прослуживши незначний відрізок часу у артилерійському департаменті, Іван Степанович вирішив перейти на службу до Московського артилерійського депо. У виданні «Месяцослов с росписью чиновных особ или Об- щий штат Российской империи, на лето от Рожде- ства Христова 1826» серед членів Московського артилерійського депо зазначений полковник Іван Степанович Жиркевич – кавалер орденів Анни 2 ст. та Володимира 4 ст., що має золоту шпагу з надписом «За хоробрість» [18, с. 122]. Знов на- дамо слово авторові «Записок»: «В 1824 году, оставя строевую службу, поступил я в артилле- рийский департамент, куда и прибыл в сентя- бре» [13, с. 639]. Жиркевич був людиною чесною і порядною, і перше, що його неприємно вразило на новому місці служби, – багаточисельні злов- живання посадовців військового міністерства. «Здесь-то я, – зізнавався Жиркевич, – увидел яв- ное и усильственное прикрытие и даже потворство злоупотреблениям окружных и некоторых артил- лерийских начальников крепостей» [13, с. 640]. Великий обсяг робіт, що довелося виконувати Жиркевичу, невелика зарплатня (замість вина- городи в сумі 2,5 тис. крб. він отримував лише 900 крб.) примусили його залишити службу в департаменті: «Я решился во чтобы ни стало бе- жать из этого ада и с этой целью подал рапорт, прося по слабости здоровья и семейным обстоя- тельствам перевода себя в Московское артилле- рийское депо» [14, с. 29]. Лише у травні 1826 р. він отримав вказівку відправитися до нового місця призначення. 24 червня 1826 р. він приїздить до Москви, але після першого ж відвідування Московського артилерійського депо (26 черв- ня 1826 р.) він отримує зовсім інше призначен- ня. «Чрез два дня получено в депо предписание из департамента отправить меня немедленно на Шостенский пороховой завод, в помощь генерал- майору Богуславскому, для проверки силы поро- ха. Коммисия ничтожная, но цель видимая – уда- лить меня из Москвы… Уехав в июне, я вернулся назад в ноябре» [14, с. 253]. Упродовж перебуван- ня на Шостенському пороховому заводі Жиркеви- ча ймовірно більше турбували власні проблеми – під час короткочасного «візиту» до Московського депо (26.06.1826 р.) він бачив формулярний спи- сок, в якому його характеризували з негативного боку (там, зокрема, було вказано, що він «деяте- лен без усердия и сварлив» та має 10 доган). Жир- кевича не полишала думка захистити своє чесне ім’я. З цього приводу він звертається до директо- ра артилерійського департаменту. У «Записках» він пише: «Нового директора артиллерийского департамента я вовсе не знал; со всем тем решил- ся, в сентябре, из Шостенскаго завода, написать к нему несколько строк и намекнуть ему о спра- ведливости. В Москву я возвратился 6-го ноября, а 9-го, накануне смерти свояка своего Озерова, имел еще удовольствие прочитать ему письмо директора департамента» [14, с. 253]. Називаючи Жиркевича людиною «честною и благородною», директор департаменту запропонував йому поса- ду чиновника по особливим дорученням. Ця но- вина дійсно порадувала Жиркевича. Але останні рядки листа збентежили. Він згадував: «Конец письма меня … озадачил: «Вы были на Шостен- ском заводе и, вероятно, многое узнали там… Напишите мне под рукою и секретно, что там де- лается? А письмо это сожгите!» [14, с. 253, 254]. У відповіді директору департаменту Жиркевич чесно зізнався, що це запитання його здивувало і що він завжди готовий відповісти на будь-які за- питання при умові, якщо вони будуть поставлені офіційно, а не в такий засіб [14, с. 254]. Так сталося, що Жиркевичу довелося служити у тих же установах і на тих же заводах, де проходив службу й Д. Засядко. Це – Московське артилерійське депо, Тульський збройовий завод, Шостенський пороховий завод. Чому ж у своїх записках Жиркевич більше жодного разу не згадує прізвище Засядка? Чому при дуже прискіпливому відношенні до багатьох дрібниць, Жиркевич не веде розмову про значні події? Чому пишучі про перебування у 1826 р. на Шостенському пороховому заводі, він навіть не зазначив ім’я начальника заводу, яким на той час був Д. Засядко? І що ж насправді такого «секретного» сталося на заводі? (Вибачаємось за використання великих цитат з книги Жиркевича, але вони для того і наводилися, аби показати скрупульозність і точність у констатуванні Жиркевичем багатьох фактів. Читаєш їх і чекаєш: ось тут він точно напише про Засядка – ан, ні…– прим. автора статті). І що дивно: у розділі ХV ISSN 2218-4805 307 «Сослуживцы в артиллерийском департаменте. 1824–1826» «Записок» Жиркевич надає стислі характеристики службовців артилерійського департаменту [13, с. 644–648], а про Данила Засядка ані слова. Ймовірно, Д.Д. Засядко помер приблизно у вересні 1826 р., перебуваючи на посаді командуючого Шостенським пороховим заводом. Саме тоді тут з перевіркою був І.С. Жиркевич. Про смерть Д. Засядка він нічого не пише. У одному з кращих і повних досліджень з історії ШПЗ – книзі «Столетие Шостенского порохового завода (1771– 1871гг.)» – є відомості про командуючих заводом, що померли, як кажуть, «на своєму бойовому посту». У 1782 р. застрелився капитан Міллер, наприкінці 1816 р. помер генерал-майор Глухов, наприкінці 1825 р. – генерал-майор Третьяков [12, с. 19, 50, 60]. Про смерть Засядка «мовчить» і це видання. Не збереглися і метричні книги церкви Шостенського порохового заводу за вказаний період, по яким можна було б установити точну дату смерті Д. Засядка. Член спілки письменників України, шосткинський краєзнавець В.В. Терлецький, посилаючись на документи 679 фонду Державного архіву Чернігівської області, пише про лист-клопотання удови Данили Засядка. Це – супліка на ім’я архієпископа Чернігівського і Ніжинського Лаврентія від жовтня 1826 р., в якій міститься прохання на дозвіл «встановити пам’ятник не над могилою чоловіка, а в іншому місці – більш віддаленому від церкви» [20, с. 14]. Протоієрей Хрестовоздвиженської церкви Шостенського порохового заводу на відношення Чернігівської духовної консисторії дав відповідь, що «пам’ятник дуже зручно і безперешкодно можна спорудити над гробом, який у віддаленій відстані знаходиться від церкви і не може зробити клопоту і неподобства ніякого» [20, с. 14]. Наразі ані могили Д.Д. Засядка, ані навіть самого старовинного кладовища у Шостці до цього часу не збереглося. Збереглося ім’я, яке у довідниках того часу так і писалося: «Засядко 1-й Данило Дмитрович». Він вартий того, щоб бути одним із перших у списках видатних особистостей нашої країни. Посилання 1. Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1910. – Т. 2. – 746 с. 2. Альманах пошани й визнання Полтавщини. 100 видатних особистостей Полтавщини минулих століть. – Полтава, 2003. – 214 с. 3. Томазов В.В. Засядки. – Енциклопедія історії України. / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. – К., 2005. – Т. 3. – С. 286. 4. Павловский И.Ф. Полтавцы: иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины ХVІІІ в. с 182 портретами. – Х., Изд-во САГА, 2009. (Репринтное воспроиз. издания Полтава: Т-во Печатн. Дела, 1914). – 308 с. 5. Крылов В.М. Кадетские корпуса и российские кадеты. – СПб., 1998. – 672 с. 6. Квадри В.В. Артиллерия. Справочная книжка Императорской Главной Квартиры. – СПб., 1909. – 482 с. 7. Засядко Александр Дмитриевич // Русский биографический словарь, издаваемый Императорским Русским историческим обществом. – Петроград, 1916. – Т. 7. – С. 267. 8. Гамель И. Описание Тульского оружейного завода, в историческом и техническом отношении. – М., 1826. – 396 с. 9. Месяцослов с росписью чиновных особ или Общий штат Российской империи на лето от Рождества Христова 1819. – СПб., 1819. – Ч. 1. – 928 с. 10. Месяцослов с росписью чиновных особ или Общий штат Российской империи на лето от Рождества Христова 1820. – СПб., 1820. – Ч. 1. – 972 с. 11.Месяцослов с росписью чиновных особ или Общий штат Российской империи на лето от Рождества Христова 1823. – СПб., 1823. – Ч. 1. – 852 с. 12. Столетие Шостенского порохового завода (1771– 1871 гг.). – СПб., 1871. – 126 с. 13. Записки Ивана Степановича Жиркевича 1789–1848 // Русская старина. – 1876. – Т. 16. – С. 627–648. 14. Записки Ивана Степановича Жиркевича 1789–1848 // Русская старина. – 1876. – Т. 17. – С. 127–144. 15. Указатель жилищ и зданий в Москве или Адресная книга. – М., 1826. – 672 с. 16. Отечественные записки, издаваемые Павлом Свиньиным. – СПб., 1825. – Часть 22. – 510 с. 17. Месяцослов с росписью чиновных особ или Общий штат Российской империи, на лето от Рождества Христова 1825. – СПб., 1825. – Ч. 1. – 880 с. 18. Месяцослов с росписью чиновных особ или Общий штат Российской империи, на лето от Рождества Христова 1826. – СПб., 1826. – Ч. 1. – 920 с. 19. Русская армия. Генералитет. Пичугин Петр Михайлович. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http:// www.1812.ru – 1812 г. 20. Терлецький В.В. Михайло Максимович / Сіверянські сторінки його життя. – Суми, ВАТ «Сумська обласна друкарня», видавництво «Козацький вал», 2004. – 90 с. Кужельная Е.В. Засядко 1-й – Даниил Дмитриевич (страницы биографии позабытого участника Отечественной войны 1812 года) В статье идет речь о представителе казацкого рода Засядко – Даниил Дмитриевиче Засядко, генерал-майоре артиллерии, участнике Отечественной войны 1812 года. Ключевые слова: Засядко Даниил Дмитриевич, генерал- майор, артиллерия, Отечественная война 1812 года. Kuzhelna O.V. Zasyadko Danylo Dmytrovych (pages of the biography of forgotten participant of the Patriotic war of 1812) The article refers to the representative of the Cossack family of Zasyadko – Danylo Dmytrovych Zasyadko, major-general of artillery, participant of the Patriotic war of 1812). Key words: Zasyadko Danylo Dmytrovych, major-general, artillery, Patriotic war of 1812. 10.03.2016 р.

Засядко 1-й – Данило Дмитрович (сторінки біографії призабутого учасника Вітчизняної війни 1812 року)

Репозитарії

Схожі ресурси