Петлюрівець Пилип Ващенко

У статті на основі архівних матеріалів, фотодокументів та авторських публікацій аналізується революційна антибільшовицька діяльність на теренах Сіверщини петлюрівця Пилипа Ващенка....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Кириєвський, В.Д.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2016
Schriftenreihe:	Сіверщина в історії України
Schlagworte:	Нова історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128339
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Петлюрівець Пилип Ващенко / В.Д. Кириєвський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 458-461. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-128339
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1283392018-01-09T03:02:45Z Петлюрівець Пилип Ващенко Кириєвський, В.Д. Нова історія У статті на основі архівних матеріалів, фотодокументів та авторських публікацій аналізується революційна антибільшовицька діяльність на теренах Сіверщини петлюрівця Пилипа Ващенка. В статье на основе архивных материалов, фотодокументов и авторских публикаций анализируется революционная антибольшевистская деятельность на территории Северщины петлюровца Филиппа Ващенко. The article, based on archival material, photographic documents and copyright publications analyzed the revolutionary anti-Bolshevik activity in the territory of Siverschyna of Petlurites Philip Vashchenko. 2016 Article Петлюрівець Пилип Ващенко / В.Д. Кириєвський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 458-461. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128339 94(477):303.422 П.Ващенко uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Нова історія Нова історія
spellingShingle	Нова історія Нова історія Кириєвський, В.Д. Петлюрівець Пилип Ващенко Сіверщина в історії України
description	У статті на основі архівних матеріалів, фотодокументів та авторських публікацій аналізується революційна антибільшовицька діяльність на теренах Сіверщини петлюрівця Пилипа Ващенка.
format	Article
author	Кириєвський, В.Д.
author_facet	Кириєвський, В.Д.
author_sort	Кириєвський, В.Д.
title	Петлюрівець Пилип Ващенко
title_short	Петлюрівець Пилип Ващенко
title_full	Петлюрівець Пилип Ващенко
title_fullStr	Петлюрівець Пилип Ващенко
title_full_unstemmed	Петлюрівець Пилип Ващенко
title_sort	петлюрівець пилип ващенко
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2016
topic_facet	Нова історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128339
citation_txt	Петлюрівець Пилип Ващенко / В.Д. Кириєвський // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2016. — Вип. 9. — С. 458-461. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT kiriêvsʹkijvd petlûrívecʹpilipvaŝenko
first_indexed	2025-07-09T08:54:31Z
last_indexed	2025-07-09T08:54:31Z
_version_	1837158915519807488
fulltext	Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 458 фотографії та малюнки. Найвідомішим фотодоку- ментом, як видно з кореспондентських репортажів та інтернетівських видань, стала фотографія сіверського повстанця Пилипа Григоровича Ващен- ка (1898–1928). Його повстанський загін, за виснов- ком міліцейської публікації в окружній глухівській газеті «Червоне село» за 28 квітня 1928 р., знищував найзапекліших комуністів на території Глухівщини та Конотопщини протягом восьми років [12]. Вихо- дить, що Ващенко є на сьогодні найтривалішим, за терміном діяльності, отаманом повстанського руху в Україні 1920-х років. Звідки й хто цей Ващенко та якими були його політичні погляди та збройні дії йде мова в цій статті. Пилип Григорович Ващенко народився 1898 р. в селі Клишках Кролевецького повіту Чернігівської губернії [12]. Батьківська хата стоїть і досі на так званій в народі Ковбасівці (нині вулиця Кірова, 40) (фото 1). Старожили кажуть, що в цій маленькій хаті, під солом’яною тоді стріхою, про- живало в тісноті щонайменше шість-сім душ. У 1970 р. її підремонтували, а сусід Михайло Руба- ник (1945 р. н.) допоміг покрити її залізом. За пере- казами, Пилип ріс міцним хлопцем, мав неабияку фізичну силу. На початку 1917 р. його забрали до війська, в моряки Чорноморського флоту. Він по- вернувся додому наприкінці 1917 р., а у квітні місяці 1918 р. добровільно вступив до гетьманської варти м. Кролевця і проявив себе як щирий прибічник гетьмана Павла Петровича Скоропадського (1871– 1945). Через якийсь час Ващенка призначили до кар- ного загону варти в м. Коропі Конотопської округи, а той заохотив до загону своїх односельців Микиту Ващенка та Степана Сачаву [12]. На початку 1919 р., з приходом до влади в Україні Семена Васильовича Петлюри (1879– 1926), Ващенко вступає до його армії та бореться з червоними партизанами. У цей час петлюрівці зі своєю ідеєю самостійності України користувалися неабиякою підтримкою – «батько Петлюра» в воспоминаниях дочери Евы // Соборний майдан. – 2014. – № 6 (66). – С. 3–5. 22. Волков С.В. Офицеры российской гвардии в Белой борьбе / С.В. Волков /. – М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф, 2002. – 815 с. 23. Звегинцов В.Н. Кавалергарды в Великую и гражданскую войну 1914–1920 гг. / В.Н. Звегинцов /. – Париж: Военно- историческое издательство «Танаис», 1966. – 206 с. 24. Гоштовт Г.А. Кирасиры Его Величества 1916, 1917 года. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://grwar.ru/ library/Goshtovt-Kirasiry_III/index.html?PHPSESSID=f0504adba 42e0262ee75c0e8655da360 25. Мамонтов С.И. Походы и кони (Записки поручика). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://elan-kazak.ru/sites/ default/fi les/IMAGES/ARHIV/Memuar/mamantov/ mamantov.pdf Мирошниченко А.Н., Каравайко С.С. Глуховщина в период 1917–1919 годов из воспоминаний Василия Романовича Ковальчука В статье впервые публикуются воспоминания секретаря и военного руководителя первого Эсманского волостного военно-революционного комитета В.Р. Ковальчука, который был активным участником большевистского движения на Глуховщине в 1917–1919 гг. Ключевые слова: Глухов 1917–1919 гг., Цыганок, Студенок, большевик, немцы, 175 Батуринский полк. Miroshnychenko O.M., Karavaiko S.S. Hluhkiv during 1917-1919 from Vasyl Romanovych Kovalchuk’s memoirs In article it is for the fi rst time published memoirs of the secretary and the military head of the fi rst Esmansky volost revolutionary- military committee V.R. Kovalchuk who was an active participant of the Bolshevist movement in Hlukhiv region in 1917–1919. Key words: Hlukhiv 1917–1919, Tsyhanok, Studenok, Bolshevik, Germans, 175 Baturynskyi regiment. 15.04.2016 р. УДК 94(477):303.422 П.Ващенко В.Д. Кириєвський ПЕТЛЮРІВЕЦЬ ПИЛИП ВАЩЕНКО У статті на основі архівних матеріалів, фотодокументів та авторських публікацій аналізується революційна антибільшовицька діяльність на теренах Сіверщини петлюрівця Пилипа Ващенка. Ключові слова: Глухівська округа, повстанці, петлюрівці, ващенківці, клишківці, більшовики, чекісти, комсомольці, комуна, сільрада. 20 листопада 2014 року на Хрещатику в Українському домі у Києві відкрилася вистав- ка «Опір геноциду», присвячена повстанському руху українських селян 1920-х років, страх перед яким змусив Сталіна і його оточення вдатися до Голодомору-геноциду 1932–1933 років. На виставці були представлені розсекречені архівні документи Служби безпеки України, щоденники очевидців, Рис. 1. Батьківська хата Ващенка в селі Клишках ISSN 2218-4805 459 здійснювали регулярні походи з метою «поимки банды Ващенка, которая орудовала, особенно в районе Клишки-Пироговка», як згадує колишній комсомолець-чонівець і майбутній совєтський дипломат Кирило Васильович Новиков (1905– 1983) [11, арк. 6]. Також у семитисячному за насе- ленням Воронежі місцеві комуністи та комсомольці створили свій ЧОН. Воронізький комсомольський осередок нараховував з десяток хлопців, вихідців з бідняцьких родин: Шльоми Драгеля, Фраткіна, Бан- ного, Букала, Холодовського. Комсомольці були озброєні карабінами та наганами, і вони щоночі «выслеживали» Ващенка [10]. У цілому більшовики залучили на вбивчі лови Ващенка комсомольців всієї Новгород-Сіверської округи. За спогадами колишніх комсомольців з далекого задеснянського села Бучки, їм усім п’ятьом видали гвинтівки, щоб вони кожного вечора ходили по селу ловити Ващенка. Якось восени зайшли вони зігрітися до хати, де відбувалися вечорниці, гвинтівки поставили в куток, гуляють з дівчатами. А тут заходить Ващенко та питає: «Ну що, хлопці, Ващенка ловите?». Позабирав з гвинтівок патрони, а зброю не взяв, щоби не перепало за неї комсомольцям. Старожили згадували, що Ващенко «комсу» не вбивав, як і колишні комсомольці не вказували безпосередньо на нього як на свого потенційного вбивцю, хоча самі щоночі зі зброєю в руках полювали на отамана – «гонялись» [6; 10]. Він же безпощадно палив по селах «красные уголки», де замість ікони висів портрет Леніна. За спогадами колишнього воронізького комсомольця 1920-х р. Кесаря, вони разом із комуністами надійно захищали від Ващенка свої червоні «избы-читальни», де запроваджували в життя «новые обряды» [10]. З плакату 1920-х р. маємо розуміння нового обряду «комячейки», де комсомолка зобов’язана завжди бути поступливою комсомольцю в «половом вопросе», інакше вона є міщанкою (фото 2). Повстанський загін Ващенка діяв не тільки на території Глухівської (Новгород-Сіверської) округи, а й в сусідній, Конотопській. Загін мав самостійницьку, тобто петлюрівську, орієнтацію й тому, як зазначено в доповідній записці від 3 травня 1923 р. начальника Новгород-Сіверської округи (Глухівської з 19.08.1925 р.), «банда Ващенко пользуется любовью населения и поддержкой» [1, с. 11]. У тих селах та хуторах, куди постійно навідувався його загін, селяни починали дуже вороже ставитися до совєтської влади, як це зазначено в донесенні від 12 грудня 1924 р. помічника начальника Чернігівського губвідділу ГПУ Абаша [5, с. 20]. Цікаво, що до списку сіл та хуторів, вороже налаштованих до червоних, потрапив навіть Чайкин хутір (батьківщина колишнього Президента України Л.Д. Кучми). был у всех (українців) на уме и на языке» [1, с. 8]. Недарма Лейба Троцький у своїй настанові агітаторам Червоної Армії суворо наказував, що вибиваючи восени 1919 р. Денікіна з України, вони мали розповсюджувати серед народу плітки, що «Советская власть в союзе с Петлюрой», усі випадки пограбування населення треба «сваливать на повстанцев и петлюровцев» [9, с. 15], а потім, коли Україна стане совєтською, то «Петлюра будет вышиблен из памяти народной навсегда» [9, с. 16]. Ващенко прослужив у Залізничному полку до самої поразки Петлюри та повернувся в червні місяці 1919 р. до рідного села Клишки [12]. Проте тут його намагаються заарештувати комунобільшовики, які запровадили червоний терор, узаконений ленінським Декретом від 5 вересня 1918 р. Віднині тільки червоні мали право убивати людей, не прихильних до ідеї всесвітнього «общаку» комунізму і не зватися за це бандитами. Усі інші, хто чинив збройний спротив комуні, звалися бандитами. Восени 1919 р. Ващенко вбиває голову клишківської сільради Касюка та створює повстанський загін з п’ятьох клишківців, які втекли з Червоної Армії (Івана Киричка (кличка «Костюкович»), Михайла Прудкогляда (кличка «Хомович»), Митрофана Курила, Іллі Шматка), та одного чапліївця Іллі Дубовика (кличка «Хекало»). Наприкінці 1919 р. до загону долучається ще один чаплієвець Іван Бельковець, який також втік з Червоної Армії [12]. Загін Ващенка веде збройну боротьбу з активістами військового комунізму на селі, відбиває в чекістських продзагонах награбоване збіжжя та віддає його селянам. Повстанці беруть під свій за- хист бідних селян та палять більшовицькі сільради, розганяють комнезами, щоби ті не грабували середняків. З метою захоплення зброї, повстанці сміливо нападають на лісництва, залізничні потяги, виконкоми. У відповідь шосткинські більшовики утворюють восени 1920 р. батальйон частин осо- бливого призначення (ЧОН), до якого увійшли усі наявні в місті комуністи та комсомольці. Вони Рис. 2. Комсомольський плакат 1920-х років Сіверщина в історії України, випуск 9, 2016 460 у кущі і був вбитий чекістською кулею. Згодом ващенківці приїхали до хутірської хати Бабкова і підпалили її. Вона згоріла разом із жінкою та дитиною Бабкова, якого й справді вдома не було. У лютому 1928 р. Ващенко перебував разом з Іллею Дубовиком, Максимом Васюхном, Степаном Дейкалом, Іваном Бельковцем, Дмитром Божком, Іваном Божком, Яковом і Іваном Овсюками біля с. Вишеньки Коропського району. Напередодні Стрітення вранці 14 лютого вони розмістилися в хаті лісника на хуторі Плоське, що в урочищі Плоський сад за 3 км на північ від села Вишеньки [12]. Як завжди один з ващенківців сторожував біля вікна, а всі інші спали. Охоронець дозволив дочці лісника вийти з хати подоїти корову. Вона сповістила людям, які саме під’їхали на санях за дровами, що в хаті перебуває Ващенко. Ті повідомили про це міліцію, яка, у свою чергу, поінформувала загін Глухівського окружного відділу ГПУ, що перебував у хуторі Московське [2, с. 18]. Він вже о 15-й годині з кількома десятками міліціонерів підійшов до двору лісника, запропонував Ващенку здатися. Перестрілка тривала аж до шостої години вечора. Тоді заступник командира загону ГПУ Федір Безсумнівно, Ващенко сподівався на повернен- ня Петлюри, на інтервенцію. Проте навколишнє жорстке більшовицьке режимне життя селян пом’якшила нова економічна політика. Селя- ни заспокоїлися, колективізація, голодомори та репресії були ще попереду, церкви ще стояли. Ста- ло зрозумілим, що «пісню побудови комунізму чорт затягнув надовго, її не переждати», тому ав- торитетний для Ващенка своїми засланнями до Сибіру революціонер 1905 р. Григорій Васильович Чайка радить повстанцям запастися документами та тікати подалі за Урал, знайти там роботу й виж- дати час [13, с. 97]. Проте отаман, мабуть, зі свого невеликого політичного досвіду, вибрав для себе та й свого загону шлях самознищення. У березні 1923 р. ващенківці вбили старого клишківського секретаря волосного парткому, більшовика Івана П’ятака (1879 р. н.) [4]. Уночі 1 жовтня 1925 р. повстанці ліквідували секретаря партосередку Чапліївки Степана Жданова (1856 р. н.), а його хату спалили [7]. Восени 1926 р. загін Ващенка нараховував близь- ко 70-ти повстанців та мав на озброєні тачанку й два кулемети [2, с. 17]. Головне Політичне Управління (ГПУ) столиці України Харкова спрямувало звідти на боротьбу з повстанцями своїх найдосвідченіших оперативників. Наприкінці 1926 р. вони виявили резерв загону Ващенка з 18 осіб, 16 з яких було віддано під суд. Усе ж таки залякування населен- ня суворими судовими вироками, мабуть, не дуже зменшило рівень народної підтримки ващенківців, й тому опери ГПУ вдаються до провокацій. Вони або ж за їхнім завданням місцеві нероби та п’яниці під виглядом повстанців грабують господарства селян, кооперативні крамниці. Їх ловлять та передають суворому народному суду, засуджують на 10 років каторжних робіт та висилають аж на далекосхідний острів Сахалін, а далі приймають кандидатами до членів компартії та направляють вчитися на курси червоних командирів [9, с. 86]. Також опери ГПУ під виглядом лісників нишпорять навколо Клишок. Вони вербують «стукачів», але бажаючих не так вже було й багато. Невдовзі чекістам все ж таки вдалося вистежити шляхи переміщення повстанців та влаштувати на них засідки. За спогадами Михайла Михайловича Федорова, працівника крохмального заводу, що діяв на Ново-Московському хуторі, їх комсомольська засідка на чолі з чекістом-лісником Бабковим очікувала під хутором Ліски проходження глухою стежкою кількох ващенківців, але побачила тільки одного з них на прізвисько Вишняк родом із села Вишеньки. Від людей вже знали, що Вишняк в не- далекому минулому був кавалерійським офіцером, високим на зріст, ходив завжди вдягненим у шкіряну форму, з шаблею та карабіном. Тож Бабков крикнув з засади Вишняку: «Стой, руки вверх!». Той сягнув Рис. 3. П.Г. Ващенко ISSN 2218-4805 461 По смерті Ващенка ще кілька років його поодинокі повстанці переховувалися в лісах на- вколо Клишок. На їх рахунок відносять забиття у 1935 р. організатора собицького колгоспу «Іскра» Василя Яцишина [3]. Упродовж 1937–1938 років тривала оста- точна зачистка Клишків. За підтримку зв’язку з «політичною бандою» були розстріляні Андрій Іванович Лукашов та Василь Матвійович Коротке- вич [8]. Ковбасівку у 1950-х роках перейменува- ли на вулицю Кірова, а в 1970-х один із сільських провулків назвали на честь вбитого Ващенком у 1923 р. більшовика П’ятака. На сьогодні Ващенко для переважної більшості двох тисяч його односельчан залишається бандитом, адже слово «повстанець» їм незнайоме. Єдине, що змінилося, так це можливість вже не боячись вголос, а не пошепки, згадувати його ім’я. Посилання 1. Ананко Ж. Симон Петлюра і повстанський рух на північно-східній Україні // Сіверянський літопис. – 1997. – № 4. – С. 8–19. 2. Антоненко Б. По заданию Дзержинского // Есть такой фронт. – 1971. – С. 9–20. 3. Бойко В. Как прежде в строю // Советское Полесье. – 1968. – 7 ноября. 4. Большевик Пятак И.С. // Советское Полесье. – 1983. – 6 декабря. 5. Воїнов С. Село Чайкине. – Чернігів, 1998. – 88 с. 6. Гужва А. Стреляли по нас из обрезов // Советское Полесье. – 1968. – 29 октября. 7. Гужва А. Увековечить память революционера // Советское Полесье, Шостка. – 1977. – 19 октября. 8. Забуттю не підлягає // Книга Пам’яті Сумської області. – Суми, 2007. – Т. 1. – 384 с. 9. Іванущенко Г. Залізом і кров’ю. – Суми, 2001. – 192 c. 10. Кесарь В. Этих дней не смолкнет слава // Советское Полесье. – 1968. – 23 ноября. 11. Краткая автобиография Кирилла Васильевича Нови- кова от 15 марта 1983 г. // Рукопис. – Зібрання Шосткинсь- кого міського краєзнавчого музею. 12. Перед судом банди Ващенко // Червоне село. – 1928. – 28 квітня. 13. Чайка П.В. Вороніж над Осотою. – Шостка, 2008. – 120 с. Кириевский В.Д. Петлюровец Филипп Ващенко В статье на основе архивных материалов, фотодоку- ментов и авторских публикаций анализируется революци- онная антибольшевистская деятельность на территории Северщины петлюровца Филиппа Ващенко. Ключевые слова: Глуховский округ, повстанцы, петлю- ровцы, ващенковцы, клышковцы, большевики, чекисты, комсо- мольцы, коммуна, сельсовет. Kyryevsky V.D. Petlurites Philip Vashenko The article, based on archival material, photographic doc- uments and copyright publications analyzed the revolutionary anti-Bolshevik activity in the territory of Siverschyna of Petlur- ites Philip Vashchenko. Key words: Hlukhiv district, the rebels, Petliurists, vaschenkivtsy, klishkovtsy Bolsheviks, security offi cers, members of the Komsomol, the commune, the village council. 01.03.2016 р. Крицький поповз від погрібні до куща барбарису біля хати, але його запримітив Ващенко та жбурнув у кущ горщик з квітами, що стояв на підвіконні. У останню мить Крицький встигнув кинути під ноги Ващенку гранату і впав, отримавши кулю в лоба. Граната вибухнула, і скривавлений Ващенко завис на гілках барбарису. Дещо іншу розповідь маємо з нарису Антоненка про чекіста Вовченка, що нібито сам Ващенко раптово з’явився в воротах лісникового двору з гранатою та спробував, стріляючи з нагану, вирватися з оточення, але пробіг лише кілька кроків та впав, підкошений чекістськими кулями, на сніг. Усі інші бійці загону Ващенка здалися в полон. У них було вилучено два кулемети, гвинтівки, гранати, чотири пари коней. Тяжко поранений гепеушник Федір Крицький помер на півдорозі до Чапліївки. Його урочисто поховали 17 лютого 1928 р. у Глухові [12]. Тіло 29-річного Ващенка привезли до Воронезького цукрового заводу. Його батько, матір та сестра відразу не впізнали месника, допоки Корнелишин не взяв відро води та омив кров із замерзлого обличчя. Ось тоді мати й сказала: «Це мій син». Мерця посадили на лаву під віконцем прохідної цукрозаводу і сфотографували, вклавши в ліву руку наган, в праву – гвинтівку. Фото було опубліковано в окружній глухівській газеті «Червоне село» за 28 квітня 1928 р. [12]. Для остраху воронежців труп Вашенка протримали до вечора біля прохідної, поки його було видно з боку дороги на Терещенську залізничну станцію. Петро Васильович Чайка (1908–2002) згадував, що голова та обличчя повстанця були поголені. Він був одягнений у шкіряну куртку та пошкрябані снігом чоботи [13, 98]. Воронезька сільрада наказала поховати Ващенка так, щоби його душа не мала спокою на тому світі. Голова сільради визвав до себе приватного візника Степана Івановича Тарасенка (1895 р. н.), який жив поряд з цукрозаводом, запропонував йому гроші, за які той мав вирити яму якраз на стоках з чотирьох сараїв воловні. Онук Степана Івановича, Володимир Федорович (1938 р. н.), пригадував з розповідей батька Федора, що дідові Степану справді заплатили якісь гроші і він за наказом голови сільради вирив яму, куди вкинув труп Ващенка та закидав його землею. Зрозуміло, що хреста над могилою ніхто не ставив. Вона була внизу за сараями, ближче до річки Осоти. У 1960-х роках річку розширили під озеро. На місці воловні збудували два двоповерхові будинки – контору цукрозаводу (вул. Київська, 4) та житлові квартири для робітників (вул. Київська, 6). Гіпотетично могила має бути на межі озера та лугу, десь на городах біля будинку нинішньої Воронезької сільради, що розмістилася з 2013 р. в колишній конторі цукрозаводу.

Петлюрівець Пилип Ващенко

Institution

Ähnliche Einträge