Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.)
Робота присвячена аналізу питань, пов’язаних з вивченням культурного надбання міста Глухова. Узагальнюються матеріали робіт перших дослідників історії Глухова Д.Я. Самоквасова та М.О. Лазаревського, висвітлюється діяльність колективу вчених та музейників часів українізації та вивчення окремих видів...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2017
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128605 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) / О.Д. Савицький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 10-15. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-128605 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1286052018-01-13T03:03:22Z Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) Савицький, О.Д. Пам'яткознавство та пам'яткоохоронна справа Робота присвячена аналізу питань, пов’язаних з вивченням культурного надбання міста Глухова. Узагальнюються матеріали робіт перших дослідників історії Глухова Д.Я. Самоквасова та М.О. Лазаревського, висвітлюється діяльність колективу вчених та музейників часів українізації та вивчення окремих видів пам'яток у післявоєнний час. Статья посвящена анализу вопросов, связанных с изучением культурного наследия города Глухова. Обобщаются материалы работ первых исследователей истории Глухова Д.Я. Самоквасова и А.М. Лазаревского, освещается деятельность коллектива учёных и музейщиков времён украинизации и изучения отдельных видов памятников в послевоенный час. The work deals with the analysis of issues related to the study of the cultural heritage of the town Hlukhiv. Materials of first research papers of Hlukhiv D.Ya. Samokvasov and O.M. Lazarevskyi are generalized, activity of group of scientists and art dealers of times of an Ukrainization and studying of separate types of monuments in post-war time is lit. 2017 Article Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) / О.Д. Савицький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 10-15. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128605 725.94(477):303.4«185/19» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Пам'яткознавство та пам'яткоохоронна справа Пам'яткознавство та пам'яткоохоронна справа |
| spellingShingle |
Пам'яткознавство та пам'яткоохоронна справа Пам'яткознавство та пам'яткоохоронна справа Савицький, О.Д. Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) Сіверщина в історії України |
| description |
Робота присвячена аналізу питань, пов’язаних з вивченням культурного надбання міста Глухова. Узагальнюються матеріали робіт
перших дослідників історії Глухова Д.Я. Самоквасова та М.О. Лазаревського, висвітлюється діяльність колективу вчених та музейників часів українізації та вивчення окремих видів пам'яток у післявоєнний час. |
| format |
Article |
| author |
Савицький, О.Д. |
| author_facet |
Савицький, О.Д. |
| author_sort |
Савицький, О.Д. |
| title |
Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) |
| title_short |
Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) |
| title_full |
Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) |
| title_fullStr |
Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) |
| title_sort |
історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. глухова (середина хіх–хх ст.) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Пам'яткознавство та пам'яткоохоронна справа |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128605 |
| citation_txt |
Історія дослідження пам'яток культурної спадщини м. Глухова (середина ХІХ–ХХ ст.) / О.Д. Савицький // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 10-15. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT savicʹkijod ístoríâdoslídžennâpamâtokkulʹturnoíspadŝinimgluhovaseredinahíhhhst |
| first_indexed |
2025-07-09T09:26:45Z |
| last_indexed |
2025-07-09T09:26:45Z |
| _version_ |
1837160944217620480 |
| fulltext |
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
10
вання такі питання:
висвітлення впливу спадщини попередньої доби та су-
спільних зрушень середини XVII ст. на становлення і роз-
виток архітектури доби Гетьманщини;
виявлення характеру професійної діяльності архітек-
тора цієї доби;
уточнення етапів розвитку архітектури;
дослідження містобудівних аспектів архітектури з ви-
явленням закономірностей та особливостей формування
і розвитку структури й композиції міст, ролі фортифіка-
ційних і монастирських комплексів у формуванні роз-
планувальної, об’ємно-просторової структури та образ-
них характеристик містобудівних утворень;
з’ясування розпланувальних та об’ємно-просторових
структур провідних типів сакральних і цивільних буді-
вель та споруд з особливим акцентуванням типологіч-
них контамінацій і маргінальних типів;
дослідження засобів формування архітектурних об’єк-
тів, конструктивних та архітектурно-пластичних вирі-
шень основних типів будівель;
з’ясування стилістики архітектури, її еволюції та
контексту;
виявлення регіональних особливостей архітектури;
визначення ролі й місця архітектурної спадщини доби
Гетьманщини в розвитку української архітектури та ур-
баністики протягом ХІХ–ХХ століть.
ПОСИЛАННЯ
1. Гоголь Н. Собрание сочинений. – В 6-ти т. – М.: Гос. изд-во
худ. лит., 1953. – Т. 6. – С. 57.
2. Каратницький А., Мотиль О. Історична битва триває // День.
– 2009. – 11 липня. – С. 4.
3. Історія української культури. – У 5- т. – К.: Наукова дум-
ка, 2001–2003.
4. Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Вечерський, О. Го-
дованюк та ін.; за ред. В. Тимофієнка. – К.: Техніка, 2003. – 514 с.
5. Історія українського мистецтва: У 5 т. – К., 2006–2011.
6. Могитич І. Попереднє зауваження до «Історії української
архітектури» // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». –
Львів 2003. – № 13. – С 167–175; Пламеницька О. «Історія україн-
ської архітектури»: міркування з нагоди появи // Пам’ятки Укра-
їни: історія та культура. – 2004. – № 2. – С 116–128.
7. Цит за: В. Передмова до публікації праці В. Залозецького
«Задачі консерваторської праці для охорони пам’яток мистецтва
на Підкарпатській Русі» // Пам’ятки України: історія та культура.
– 2007. – № 3. – С. 53.
8. Пахльовська О. Шлях України до самої себе лежить через Євро-
пу // Пам’ятки України: історія та культура. – 2009. – № 2. – С. 94–95.
9. Вечерський В. Архітектура й містобудування України доби
Гетьманщини (особливості становлення та розвитку. 1648–1781 рр.):
Дис. канд. архітектури: 18.00.01 / Національна академія образот-
ворчого мистецтва і архітектури. – К., 2001. – 188 с.
10. Вечерський В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби
Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона. – К.: Головки-
ївархітектура, 2001. – 350 с.
11. Вечерський В. Архітектура 2-ї половини XVII – 70-х ро-
ків XVIIІ ст. // Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Ве-
черський, О. Годованюк та ін.; за ред. В Тимофієнка. – К.: Техні-
ка, 2003. – 472 с.: іл.
12. Вечерський В. Мистецтво середини XVII – середини
XVIII століття: Архітектура // Історія українського мистецтва: у 5 т.
/ НАН України, ІМФЕ ім. М.Т Рильського. – К., 2011. – Т. 3: Мисте-
цтво другої половини XVI-XVIII століття. – С. 280–376.
13. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини
України. – К.: НДІТІАМ, 2002. – 592 с.; Його ж. Пам’ятки архітек-
тури й містобудування Лівобережної України: Виявлення, дослі-
дження, фіксація. – К.: Видавничий дім А.С.С, 2005. – 588 с.; Його
ж. Спадщина містобудування України: Теорія і практика істори-
ко-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць.
– К.: НДІТІАМ, 2003. – 560 с.
14. Вечерський В. Гетьманські столиці України. – К.: Наш
час, 2008. – 320 с.; Його ж. Українські дерев’яні храми. – К.: Наш
час, 2007. – 271 с.; Його ж. Українські монастирі. – К.: Наш час, 2008.
– 400 с.; Його ж. Монастирі та храми Путивльщини. – К.: Техніка, 2007.
– 168 с.; Його ж. Українська спадщина: Історико-культурологічні
ессе. – К.: Вид-во Інституту проблем сучасного мистецтва, 2004. –
340 с.; Його ж. Втрачені святині. – К.: Техніка, 2004. – 176 с.
15. Архітектура: Короткий словник-довідник / А. Мардер, Ю. Єв-
реїнов, О. Пламеницька та ін.; За заг. ред. А. Мардера. с К.: Буді-
вельник, 1995. – С. 27.
16. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини
України. – К.: НДІТІАМ, 2002. – 592 с.
17. Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий
період). – К.: Держбудвидав УРСР, 1957. – С. 3–4; Історія українсько-
го мистецтва: В 5-ти т. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1968. – Т. 3. – С. 5–6; М.
Архитектура Левобережной Украины XVII веков. – М.: Стройиз-
дат, 1967. – С. 6, 28–29; Січинський В. Українська архітектура //
Українська культура: Лекції за редакцією Д. Антоновича. – К.: Ли-
бідь, 1993. – С. 248.
Вечерский В.В. Теоретические основания исследования
архитектуры Гетманщины
Статья посвящена современным теоретическим основаниям на-
учных исследований истории архитектуры Украины XVII–XVIII вв.
Проанализированы основные концептуальные подходы, выделены
перспективы дальнейших исследований в данном направлении.
Ключевые слова: история архитектуры, теоретические ос-
нования, период Гетманщины.
Vechersky V.V. Theoretical basis of study of architecture
in Hetmanate period
Article is devoted to modern theoretical bases of research the history
of architecture in Ukraine XVII–XVIII centuries. The basic conceptual
approaches selected for further research in this area.
Key words: history of architecture, theoretical basis, Hetmanate period.
15.01.2017 р.j
УДК 725.94(477):303.4«185/19»
О.Д. Савицький
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК КУЛЬТУРНОЇ
СПАДЩИНИ М. ГЛУХОВА (СЕРЕДИНА ХІХ – ХХ СТ.)
Робота присвячена аналізу питань, пов’язаних з вивченням куль-
турного надбання міста Глухова. Узагальнюються матеріали робіт
перших дослідників історії Глухова Д.Я. Самоквасова та М.О. Лаза-
ревського, висвітлюється діяльність колективу вчених та музей-
ників часів українізації та вивчення окремих видів пам’яток у піс-
лявоєнний час.
Ключові слова: Глухів, археологія, музей, пам’ятка старови-
ни, дослідник.
Дослідження старожитностей Глухова триває вже по-
над півтора століття. За цей час вченими було опрацьо-
вано значну кількість різноманітних джерел, обстежено
пам’ятки архітектури та археології, що знаходяться на
території міста. Загалом історію їх вивчення можна роз-
ділити на кілька етапів. При цьому бралися до уваги іс-
торичні події, розвиток методів та методик наукових до-
сліджень, становлення пам’яткоохороної справи у Глухові.
У роботі автор ставить мету прослідкувати у ретро-
спективі внесок у питання вивчення та охорони пам’яток
культурної спадщини вчених, чия діяльність була пов’яза-
на з дослідженням історії Глухова та музейною справою.
Початок дослідження у цьому напрямку припадає на
ISSN 2218-4805
11
середину ХІХ ст., коли в з’являються перші наукові пра-
ці, присвячені українським старожитностям. Згадки про
літописне місто Глухів є у роботах М. Карамзіна, М. Мар-
кевича, але вони розглядали його як частину загальної
історії Київської Русі та козацької України.
Першим, хто зробив спробу узагальнити дані про мину-
ле Глухова, був архієпископ харківський та чернігівський
Філарет. Вченим було не тільки зібрано значний за обся-
гом фактичний матеріал, а й критично його оброблено. Він
піддає критиці інформацію, опубліковану М. Маркевичем
про те, що місто за часів Київської Русі мав назву Василь-
ків, а Глуховом його назвали після монгольського погро-
му 1239 р. Філаретом було ототожнено сучасний населений
пункт з літописними згадками 1152 та 1239 рр. [10, с. 271].
Як людина, пов’язана з церквою, він особливу увагу приді-
ляв саме історії храмів та церковних діячів.
Слід зауважити, що до середини ХХ ст. це була чи не
єдина в Україні наукова праця, де події висвітлювали-
ся саме через призму історії церкви. До наукового здо-
бутку вченого можна віднести запроваджений і реалізо-
ваний принцип історизму, де всі події висвітлюються у
хронологічному порядку з посиланнями на джерела. Зна-
чний обсяг роботи був проведений Філаретом і у анкету-
ванні. Ця методика була широко вживаною саме на ета-
пі становлення історичної науки на українських землях.
Для ієрарха, що мав високий сан у церкві, було не склад-
но організувати анкетне опитування серед парафіяльних
священиків та місцевих урядовців. Таким чином, до нього
надходила інформація, що інколи була унікальною з точ-
ки зору історії окремих населених пунктів. Проте, пере-
вірити такий величезний обсяг інформації часто було не
під силу одній людині. Втім, стаття, присвячена Глухову у
сьомому томі «Историко-статистического описания Чер-
ниговской епархии», що вийшла друком у 1872 р., може
вважатися першою науковою розвідкою у вивченні ми-
нулого міста [10, с. 271–295].
На початку ХХ ст. виходить друком тритомне видан-
ня О.М. Лазаревського «Описание старой Малороссии»,
де містяться описи Глухова. Серед документів, що наво-
дить вчений, є цікаві згадки про заснування міста, запи-
сані зі слів старожилів, які ще пам’ятали події осадження
Глухівського замку Олександром Пісочинським, облогу мі-
ста військами польського короля Яна Казимира 1664 р.,
імена та посади тих людей, які зробили важливий внесок
у розбудову Глухова. Дані наводяться з посиланням на до-
кументи середини XVII–XVIII ст., що сьогодні є актуаль-
ним джерелом інформації [3, с. 427–436].
У другій половині ХІХ ст. та теренах Глухівщини працю-
вав видатний археолог Д. Самоквасов. З його ім’ям пов’я-
заний початок наукового вивчення пам’яток археології
Посейм’я. Вчений багато уваги приділяв саме досліджен-
ню городищ та курганів, а не збиранню окремих знахі-
док з археологічних комплексів. Здійснені ним розвідки у
межиріччі Десни та Сейму дозволили не тільки отримати
фактичний матеріал про устрій та культурну належність
городищ, а й створити одну з перших археологічних карт
Глухівщини та Путивльщини. Навколо Глухова було вияв-
лено та обстежено значну кількість городищ раннього за-
лізного віку та Київської Русі. У Глухівському повіті були
здійснені невеликі розкопки курганів поблизу сіл Воло-
китине, Ротівка, Спаське [9, с. 111–114, карта].
На фоні загального захоплення розкопками курга-
нів доби бронзи та раннього залізного віку досліджен-
ня Д. Самоквасова над створенням археологічної карти
та каталогу городищ виділяють цю роботу з-поміж реш-
ти праць сучасних йому археологів. Врешті його позиція
щодо комплексного вивчення археологічних пам’яток
стала загальновизнаною у науковому світі. З певних при-
чин археологічні дослідження на території історичного
центру Глухова Д.Я. Самоквасов не проводив. Ця частина
міста була значно зміненою через будівництво фортеці у
XVII–XVIII ст. та подальшого містобудівельного розвит-
ку ХІХ ст. Зрештою, археологічні дослідження, здійснені
Д.Я. Самоквасовим, стали початком археологічного ви-
вчення найдавнішої історії Глухівщини.
Однією з видатних подій, пов’язаних з вивченням та
охороною пам’яток культурної спадщини Глухова, стало
відкриття краєзнавчого музею. Вона відбулася 18 червня
1903 року. Основу фондів музею складали речі з приват-
них колекцій, надані М. Шугуровим, П. Скоропадським,
В. Амосовим. Це були переважно історичні документи,
монетні колекції, окремі археологічні знахідки. З початку
своєї роботи основним завданням музею було збирання
предметів старовини та їх зберігання. Музей часто пере-
водили з одного приміщення в інше, а організацією ви-
ставок займалася земська управа [7, с. 56].
Політична криза у Російській імперії стала причиною
спочатку Лютневої революції 1917 р. та зречення царя Ми-
коли ІІ, а згодом політичного перевороту та захоплення вла-
ди у Петрограді партією більшовиків. На території Украї-
ни також почалися виступи політичних партій, пов’язаних
зі зміною влади. Часто вони супроводжувалися відкритим
грабунком та погромами. Глухівський музей у цьому від-
ношенні не став виключенням. Це стосувалося переваж-
но монетних колекцій та предметів з кольорових металів.
Вціліли в основному бібліотека та історичні документи.
Зберегти їх вдалося завдяки втручанню ректора Глухів-
ського інституту народної освіти К. Ягодовського [5, с. 57].
На початку 20-х рр. ХХ ст. починається поступове від-
новлення наукових досліджень, що було пов’язано перш
за все з діяльністю місцевих краєзнавчих музеїв. У цей
період, що отримав назву українізація, плідно працюва-
ли на теренах Глухівщини Н. Онацький, М. Рудинський,
О. Маліношевський, Д. Шарапов, М. Макаренко. Це були
справжні ентузіасти своєї справи.
У 1921–1923 роках посаду завідувача музею обіймав
О. Маліношевський. Це був етап активної науково-дослід-
ницької роботи Глухівського окружного музею [8, с. 367–368].
Після закінчення громадянської війни у пограбованих
маєтках залишалися предмети, які мали історичну цін-
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
12
ність. Їх треба було негайно перевезти до музею для ви-
вчення та зберігання. Одним з випадків, що ілюструє ро-
боту музейників у цей період, є випадок з перевезенням
предметів мистецтва з села Волокитине до Глухівського
краєзнавчого музею у 1922 р. Тоді В.І. Риженком було ор-
ганізовано передачу до музею предметів з порцеляни, що
знаходилися у садибі Міклашевських. Для охорони цін-
ностей було виділено 45 курсантів [5, с. 57].
Значну увагу було приділено археологічним розвідкам
навколо Глухова та на його території. У 1925–1926 роках
новим завідувачем глухівського музею В. Мальченком були
здійснені перші дослідження міських укріплень. Мова йде
про обстеження Київської брами, земляних укріплень та
підземних ходів на території Глухівської фортеці XVII–
XVIII ст. Були проведені невеликі археологічні розкопки
у історичному центрі міста в районі Успенського монас-
тиря. Здійснювався також археологічний нагляд за зем-
ляними роботами у середмісті. Саме тут міг знаходитися
дитинець давньоруського Глухова [2, с. 43].
Початок масштабних розвідок в глухівській окрузі
пов’язаний з ім’ям Я. Морачевського, який з 1927 р. став
керувати музеєм. Упродовж кількох польових сезонів він
здійснював обстеження пам’яток археології у межиріччі
Десни та Сейму. Ці роботи велися у тісній співпраці з ін-
шими науковими установами та музейними закладами.
До розвідок у 1929 р. приєдналися завідувач Конотоп-
ського музею О. Маліношевський та археолог М.Я. Ру-
динський [8, c. 275–276]. Спілкування з відомим вченим,
спеціалістом з археології кам’яного віку, мало вплив на
акценти у археологічних розвідках. Особливої уваги на-
бували знахідки та археологічні об’єкти кам’яного віку,
хоча і решта пам’яток археології також досить скрупу-
льозно фіксувалася та вивчалася.
Одним з цінних джерел з історії археологічних дослі-
джень Глухівщини є польові щоденники Я. Морачевсько-
го. Для людини, яка не мала спеціальної археологічної
освіти, вони велися на досить високому рівні. Я. Мора-
чевський фіксував місцезнаходження окремих знахідок,
знімав ситуаційні плани городищ та археологічних комп-
лексів Глухівщини [4, с. 42–48].
На території Глухова здійснювалися дослідження на
місці проведення будівництва, ретельно вивчалися отри-
мані знахідки, що поповнювали музейні фонди.
У цей період в Україні розпочинається активна пам’ят-
коохорона робота. Перші кроки у сфері охорони істори-
ко-культурних цінностей були зроблені ще за часів УНР
та Гетьманату. 18 січня 1918 року П. Скоропадським було
підписано Закон «Про утворення Головного управління
мистецтва та національної культури». Метою цього зако-
ну була координація пам’яткоохороної роботи усіх нау-
ково-дослідних, музейних та державних установ у сфері
охорони історико-культурної спадщини. Для ефективної
роботи 14 травня 1918 р. Головне управління мистецтва і
національної культури розглянуло проект Статуту коміте-
тів з охорони пам’яток старовини на місцях. Місцеві комі-
тети повинні були стежити за збереженням пам’яток архе-
ології, архітектури та монументального мистецтва.
У 1918 році гетьманським урядом розроблявся проект
закону про охорону пам’яток культурної спадщини. Ця
робота свідчить про підтримку пам’яткоохороної робо-
ти на загальнодержавному рівні. За час існування Геть-
манату було організовано тритижневі курси для підго-
товки музейних екскурсоводів.
Не дивлячись на зміну урядів і форм правління (Цен-
тральна Рада, Українська Гетьманська держава, Директо-
рія УНР), питання охорони культурно-історичної спадщи-
ни українського народу та існування пам’яткоохоронних
інституцій успадковувалися й не підлягали сумніву. Дія-
чі-пам’яткоохоронці продовжували працювати як фахівці
своєї справи. Проте, поразка революції й прихід до влади
більшовиків перервали закономірний еволюційний роз-
виток пам’яткоохоронної справи. І хоча певний час, упро-
довж 20-х років, ще діяли щораз модифіковані інституції,
належним чином захистити культурні надбання україн-
ського народу вони були неспроможні. Більшість же дія-
чів пам’яткоохоронної справи, в тому числі й на Сумщи-
ні, була репресована.
У січні 1919 р. у Харкові при Народному комісаріаті
освіти УСРР на правах окремого відділу було створено
комітет з охорони пам’яток мистецтва, що згодом дістав
назву Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мис-
тецтв і старовини (ВУКОПМІС). Відтоді і до проголошен-
ня Україною незалежності пам’яткоохоронна справа в
Україні базувалася на втіленні в життя радянського за-
конодавства, копіюванні російських пам’яткоохоронних
структур та радянського ідеологічного підходу до оцінки
культурних цінностей. У різний час у роботі ВУКОПМІ-
Су брали участь Д. Багалій, М. Макаренко, М. Сумцов,
С. Таранушенко, Ф. Шміт та ін. діячі української науки
та культури. На місцях створювалися губернські та пові-
тові комітети, навколо яких групувалися ентузіасти збе-
реження старожитностей та пам’яток краю. Головними
завданнями, які ставили більшовики, було збереження
цінностей на підконтрольних їм територіях, намагання
убезпечити будівлі від руйнацій та встановлення належ-
ного контролю за пересуванням культурних цінностей.
Уже в 1920 р. Ф. Шміт говорив про занепад пам’яткоохо-
ронної роботи, а Ф. Ернст у своєму «Щоденнику. Охоро-
на пам’яток культури 1919–1920 роки» описав не тільки
хаос діяльності ВУКОПМІСу, й неможливість проконтро-
лювати надходження із реквізованих колекцій, домаш-
нього майна колишніх власників, а й те, як найцінніші
речі вивозилися до Москви та розкрадалися представ-
никами державних органів [7, с. 53].
У 1921 р. ВУКОПМІС було поділено на Головне архів-
не управління та Головне управління у справах музеїв та
охорони пам’яток мистецтва, старовини й природи (Го-
ловмузей, невдовзі скасований). Натомість, у 1922 р. у
складі Головполітосвіти почала діяти секція реставрації і
охорони позамузейних пам’яток при екскурсійно-вистав-
ISSN 2218-4805
13
ково-музейному відділі. На місцях мали діяти інструкто-
ри з охорони позамузейних пам’яток, хоча на практиці
вся робота зосереджувалася в музеях, які фінансувалися
недостатньо й мережа їх так само була не розгалуженою.
Особливо інтенсивно знищувалися й вивозилися пам’ят-
ки старовини та мистецтва з України у період кампанії по
відокремленню церкви від держави, вилучення церков-
них цінностей. Глухівський повітовий виконком повідом-
ляв повітовому парткому у січні 1923 р.: «Золоті і срібні
речі, що взяті з Петропавлівського монастиря, передати
в повітовий фінвідділ, а придатні для обладнання клубів
розподілити між робітничими та партійними клубами,
дитбудинками та інвалідними домами» [1, арк. 3–4]. З
центру надсилалися секретні інструкції про те, як потріб-
но обходитися з конфіскованим та реквізованим майном.
27 березня 1922 р. секретарю Глухівського парткому і
голові повітового виконкому надійшла секретна інструк-
ція – Бюлетень секретно-інформаційного відділу Чернігів-
ського губернського управління. Згідно з розпорядженням
Особливої комісії совнаркома, на підставі декрету ВЦВК
і ЦК Помголод, підтверджених ЦК КП(б)У і совнаркомом
УСРР утворена особлива губернська комісія по вилучен-
ню і зосередженню цінностей під керівництвом представ-
ника особкома і совнаркома завгубфінвідділом Бенчина
і членів губвійськома Валишева і Цигліса. В повітах ство-
рювалися аналогічні комісії. Робота провадилася в таких
напрямках: «фізичний огляд адміністративних будівель
і конфіскація всього, вилучення цінностей із церковних
будівель (церков, монастирів, синагог та ін.). Перед фак-
тичним вилученням цінностей із церковних будівель, слід
провести широку агітаційну кампанію як серед профспі-
лок, так і серед віруючих… Так само не завадить викори-
стати духовенство для відозв до віруючих про передачу
церковних цінностей на допомогу голодуючим. Керувати
і перевіряти роботу по вилученню цінностей із державних
і місцевих художніх сховищ (музеїв, галерей тощо) комі-
сією, яка буде у вас створена, голова губернської підкомі-
сії по вилученню цих цінностей» [1, арк. 30].
Про виконання цих розпоряджень Глухівська місцева
влада звітувала уже 18 травня 1922 р.: «Поступило изъятых
ценностей золота: 5 золотников, 84 доли, серебра: 8 пу-
дов 24 фунта 92 золотника. Всего ранее поступившего зо-
лота 9 золотников 24 доли, серебра – 35 пудов 21 фунт, 8
золотников 20 долей; камней – 1 бриллиант средний, 3
маленьких; 2 аметиста все в серебряных оправах, одно
жемчужное ожерелье, серебряным позолоченным крес-
том, усеянным гранатами. Драгоценные материи: 3 бар-
хатных покрывала шитых золотым жемчугом» [1, арк. 92].
Це лише один із прикладів того, як втрачалися культурні
цінності українського народу у період так званого «від-
ділення церкви від держави».
У травні 1921 р. на загальних зборах ВУАН було ство-
рено Археологічну комісію, що спочатку виконувала
роль консультативного органу, у обов’язки якого вхо-
дили питання, пов’язані з координацією наукової та
пам’яткоохороної роботи в УРСР. У 1924 р. комітет було
перетворено на Всеукраїнський археологічний комітет
(ВУАК), що протягом певного часу виконував функції
головної державної установи у справі охорони культур-
ної спадщини. Членом ВУАКу був і уродженець Глухо-
ва Ф. Ернст. Тоді ж було розпочато роботу над проек-
том закону про охорону пам’яток. 16 липня 1926 р. на
основі поданих напрацювань було затверджено «Поло-
ження про пам’ятки культури і природи».
1926 року у складі Наркомату освіти почала працю-
вати Головна інспектура охорони пам’яток культури в
Україні з чотирма крайовими комісіями. Глухівська ок-
руга була у підпорядкуванні Київської інспектури, на
чолі якої стояв Ф. Ернст.
У середині 30-х років ХХ ст. завершується період т. з
українізації. Поступово закривалися навчальні та наукові
установи, що займалися вивченням питань, пов’язаних з
історією українського народу. Починаються політичні ре-
пресії щодо наукових працівників музейних закладів Пів-
нічно-Східної України. Спершу за анонімними наклепами
звільнялися з посад завідувачі та наукові співробітники,
що плідно працювали у 20-ті роки ХХ ст. Згодом почали-
ся арешти та звинувачення у контрреволюційній діяль-
ності. Підставою могли стати книжки з української істо-
рії, відсутність класового акценту у виставках та наукових
публікаціях. Подібна доля спіткала Ф. Ернста, Н. Онаць-
кого, Я. Морачевського, Д. Шарапова, О. Маліношевсько-
го. Доля співробітників Глухівського краєзнавчого музею
після арешту та оголошення вироку невідома.
Питання охорони та збереження пам’яток культурної
спадщини безпосередньо були пов’язані з політичними змі-
нами у Радянському Союзі. З початком наступу держави на
церкву храми закривалися, а предмети, що в них зберігали-
ся, нищилися або вивозилися у непридатні для зберігання
приміщення. «Безбожна п’ятирічка» стала періодом масо-
вої руйнації пам’яток культової архітектури. У таких умо-
вах органи охорони пам’яток просто перестали існувати.
На цьому закінчується перший етап вивчення пам’я-
ток культурної спадщини міста Глухів та його найближ-
чої округи. Його початок припадає на час становлення
археології як науки. За ініціативою вчених-істориків та
археологів відбувається систематичне вивчення нерухо-
мих пам’яток культурної спадщини, а саме археологіч-
них та архітектурних. Були зроблені перші кроки у ви-
явленні та виділенні окремих археологічних культур та
накопиченні окремих артефактів, створені значні за об-
сягом музейні колекції, що складалися з нумізматичних,
археологічних та історичних предметів, складені перші
списки пам’яток археології з позначенням їх на топо-
графічних картах. Це дозволило вченим окреслити пер-
ші межі поширення археологічних культур. На терито-
рії Глухова розпочалося вивчення пам’яток, пов’язаних
з періодом Київської Русі та Гетьманщини. Були здійс-
нені археологічні спостереження та розкопки, що дали
можливість зібрати знахідки, пов’язані з історією міста.
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
14
У цей період на теренах Глухівщини активно працюва-
ли ентузіасти археології та музейної справи О. Маліно-
шевський, Я. Морачевський, М. Рудинський. Їх трагічна
доля є фінальним акордом тієї пам’яткоохороної та на-
укової роботи, що була розпочата ще у другій половині
ХІХ ст., але не логічним закінченням.
Відновлення заходів щодо охорони пам’яток культур-
ної спадщини Глухова починається у повоєнні роки. По-
чаток цієї роботи у зруйнованій війною країні був суто
номінальним. У 1944 р. у складі Управління у справах
архітектури при РНК УРСР почав діяти відділ охорони
пам’яток архітектури. Відповідні структури планувало-
ся зорганізувати й на місцях. Проте в умовах повоєнної
розрухи вони так і не запрацювали на належному рів-
ні, тому у березні 1945 р. обов’язки щодо охорони істо-
рико-культурних пам’яток було покладено на Комітет у
справах культурно-освітніх установ, у складі якого по-
чав діяти відповідний відділ.
Варто зазначити, що відповідні зміни, що до пев-
ної міри уніфікували пам’яткоохоронну справу в СРСР,
йшли за прийняттям Постанови Ради Міністрів СРСР від
14 жовтня 1948 р. «Про заходи щодо поліпшення охоро-
ни пам’ятників культури». Безпосереднє керівництво та
контроль справою обліку, охорони, реставрації та викори-
стання пам’яток архітектури, мистецтва, історії та архе-
ології доручали Комітету у справах архітектури при Раді
Міністрів СРСР та їх відповідним структурам на респу-
бліканських, обласних рівнях, Комітетам у справах куль-
тосвітніх установ при Радах Міністрів союзних республік.
У 1961 р. на Пленумі ЦК КПРС виступив М. Хрущов з
доповіддю, у якій назвав витрати на ремонтно-рестав-
раційні роботи на пам’ятках архітектури марнотрат-
ством. Після цього Інспекція з охорони архітектурних
пам’яток при Держбуді УРСР значно зменшила пере-
ліки пам’яток нерухомої культурної спадщини Украї-
ни. Це рішення мало трагічні наслідки для визначних
архітектурних пам’яток Сумської області. Було виклю-
чено зі списків кілька культових споруд, зокрема Свя-
то-Троїцький собор у Глухові, на місці якого збудува-
ли приміщення автовокзалу.
На фоні загальнодержавного наступу на культові спо-
руди вчені-архітектори навпаки прикладали максимум
зусиль для вивчення та популяризації пам’яток архітек-
тури. У 1970 р. друком вийшла науково-популярна моно-
графія «По равнинам Десны и Сейма». Вона ґрунтується
на результатах наукових досліджень пам’яток архітекту-
ри Сіверщини та архівних документах XVIII ст. [11]. Один
з розділів книги присвячений архітектурним пам’яткам
Глухова. М. Цапенко одним з перших дослідив будівлю
Малоросійської колегії. Вченим було обстежено кілька
яскравих архітектурних пам’яток історичного центру мі-
ста: Троїцький собор, Спасо-Преображенську, Троьханас-
тасіївську, Миколаївську та Вознесенську церкви, Київ-
ські ворота. М. Цапенко зазначає, що, незважаючи на те,
що ці об’єкти перебувають під охороною держави, вони
мають занедбаний стан. Щодо Київської брами М. Цапен-
ко подає кілька версій будівництва цієї пам’ятки, пов’я-
зуючи це з приїздом до Глухова імператриць Єлизавети
Петрівни та Катерини ІІ.
Дослідження велися не тільки у історичному центрі
міста. На березі ставка, поблизу Чернечої Греблі, було
обстежено рештки дерев’яного палацового комплексу,
що належав Президенту Малоросійської колегії, гене-
рал-губернатору П. Румянцеву-Задунайському. Решт-
ки цього комплексу у кінці 60-х рр. ХХст. ще буди добре
помітні [11,с. 46–60].
У 1968 р. Глухів був включений до «Списку стародав-
ніх міст, селищ і сіл Української РСР», затвердженого на-
казом Держбуду УРСР від 9 серпня 1969 р. № 134. Хоча
на папері пам’ятки культурної спадщини були під охо-
роною держави, у реальному житті питання їх реставра-
ції та збереження мали проблеми з виділення коштів та
виготовлення науково-проектної документації на рес-
тавраційні роботи.
У кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. значно зріс
інтерес до вивчення та збереження об’єктів культурної
спадщини Глухова. Розпочалися перші археологічні дослі-
дження, спрямовані на локалізацію та встановлення меж
літописного міста. Перша спроба археологічної локалізації
дитинця літописного міста Глухів належить О. Сухобокову.
У 1979 році перші археологічні дослідження у централь-
ній частині міста здійснювала Лівобережна слов’яно-русь-
ка археологічна експедиція. У результаті цих досліджень
було встановлено, що культурний шар має нашарування
в основному двох періодів – давньоруського та козаць-
кого [6, с. 107].
У 1987–1991 рр. у Глухові працювала археологічна екс-
педиція під керівництвом В. Приймака. Було встановлено,
що площа посаду літописного міста Глухів займала близь-
ко 25 га. Знахідки, отримані під час розкопок, репрезен-
тують набір, типовий для давньоруського міста. Активну
участь у проведенні археологічних досліджень у цей час
брав В. Бєлашов – дослідник історії Глухова.
На кінець 80-х років припадає інтенсивна робота з
реставрації пам’яток архітектури міста. У 1988 р. у Глу-
хові створено реставраційну дільницю Чернігівської мі-
жобласної науково-реставраційної майстерні. Було про-
ведено реставраційні роботи на основних храмах міста,
будівлі банку М. Терещенка, споруд Учительського інсти-
туту, Київській брамі.
У 1988 р. на території Сумської області починає робо-
ту редакційна група з підготовки «Зводу пам’яток істо-
рії та культури УРСР». Результатом цієї роботи стало ви-
явлення та обстеження переважної більшості пам’яток
культури Глухова, написання науково-довідкових статей,
авторами яких були О. Сухобоков, В. Приймак, В. Вечер-
ський, В. Бєлашов.
З початком економічної кризи у СРСР відбувається по-
ступове згортання реставраційних робіт, не виділяються
кошти на проведення археологічних досліджень. Розко-
ISSN 2218-4805
15
пки, що проводилися В. Приймаком та В. Бєлашовим на
початку 90-х рр. ХХ ст., велися частково на власні кошти
та за рахунок допомоги небайдужих ентузіастів.
У 60–80-х роках ХХ ст. починається будівництво типо-
вих багатоповерхових будинків, де відсутність археоло-
гічних досліджень привела до втрати частини культурно-
го шару літописного Глухова. Лише самовіддана робота
вчених-археологів, архітекторів, майстрів-реставраторів
заклали підвалини для створення історико-культурного
заповідника в історичному центрі міста.
ПОСИЛАННЯ
1. Державний архів Сумської області, ф. 1731, оп. 1, спр. 18.
2. Коваленко Ю.О. Меценати і колекціонери історії Глухівсько-
го музейництва / Ю.О. Коваленко // Археологічний літопис Ліво-
бережної України. – Полтава: Вид. ЦОДПА, 2002. – № 1. – С. 42–43.
3. Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии. Материалы
для истории заселения, землевладения и управления. Т. 2. Полк
Нежинский. – К.: Типография К.Н. Милевского, 1893. – 550 с.
4. Морачевський Я.М. Щоденник археологічної експедиції по
р. Клевеню, Свісі, Локні, Івоту в 1929 р./ Я.М. Морачевський [під-
готовка до публікації та коментар В. Звагельського та Л. Бєлін-
ської] // Сумська старовина. – Суми: Вид. Сумського державного
університету, 1998. – № ІІІ–IV. – С. 42–48.
5. Мошик І.В. Історичні віхи Глухівського краєзнавчого музею
/ І.В. Мошик // Питання історії науки і техніки. – К.: вид ЦП НПН
України та УТОПІК. – 2015. – № 2. – С. 56–60.
6. Кучера М.П. Древнерусские поселения Среднего Поднепро-
вья (археологическая карта) / М.П. Кучера, О.В.Сухобоков, С.А. Бе-
ляева, Н.В. Блажевич, П.А. Горишний, А.Т. Смиленко, Р.С. Орлов,
О.В. Иченская – К.: Наукова думка, 1984. – 195 с.
7. Побожій С. З історії охорони пам’яток Північного Ліво-
бережжя 20–30-х рр. // Північне Лівобережжя та його культура
ХVІІІ – початку ХХ століття. Тези доповідей та повідомлень на-
укової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народжен-
ня історика мистецтва Федора Людвіговича Ернста /1891–1949/.
– Суми, 1991. – С. 53.
8. Принь М.О. Олександр Володимирович Маліношевський –
завідувач соціального музею Донбасу (1925–1927 рр.) / М.О. Принь
// Сіверщина в історії України. – К., Глухів: Вид. ЦП НАН України
та УТОПІК, 2012. – Вип. 5. – С. 367–370.
9. Самоквасов, Д. Северянская земля и северяне по городи-
щам и могилам / Д. Самоквасов. – М.: Синодальная типография,
1908. – 120 с., карта.
10. Филарет. Историко-статистическое описание Черниговской
епархии. Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховский
и Нежинский уезды / Архиепископ Филарет. – Чернигов: Губерн-
ская типография, 1873. – Т. VII. – 439 с.
11. Цапенко М.П. По равнинам Десны и Сейма / М.П. Цапен-
ко. – М.: Искусство, 1970. – 143 с.
Савицкий А.Д. История исследования памятников
культурного наследия города Глухов (середина ХІХ –
начало ХХ ст.)
Статья посвящена анализу вопросов, связанных с изучением куль-
турного наследия города Глухова. Обобщаются материалы работ
первых исследователей истории Глухова Д.Я. Самоквасова и А.М. Ла-
заревского, освещается деятельность коллектива учёных и музей-
щиков времён украинизации и изучения отдельных видов памятни-
ков в послевоенный час.
Ключевые слова: Глухов, археология, музей, памятник древ-
ности, исследователь.
Savytskyi O.D. History of studies of cultural heritage of
town Hlukhiv (middle XIX – beginning XX centuries).
The work deals with the analysis of issues related to the study of the
cultural heritage of the town Hlukhiv. Materials of fi rst research papers of
Hlukhiv D.Ya. Samokvasov and O.M. Lazarevskyi are generalized, activity
of group of scientists and art dealers of times of an Ukrainization and
studying of separate types of monuments in post-war time is lit.
Key words: Hlukhiv, archeology, museum, antique, researcher.
22.03.2017 р.
УДК 002.1:008:725.94:351.853(477.52)
Р.В. Харковенко
АНАЛІЗ ОБЛІКОВОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ НА ОБ’ЄКТИ
КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ МІСТА ГЛУХОВА ТА
ГЛУХІВСЬКОГО РАЙОНУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У статті розглядається та аналізується питання сучасного
стану облікової документації на об’єкти культурної спадщини мі-
ста Глухова та Глухівського району Сумської області.
Ключові слова: облікова документація, об’єкт культурної
спадщини, Державний реєстр нерухомих пам’яток України.
Державний облік об’єктів культурної спадщини є од-
ним з пріоритетів політики української держави у сфе-
рі охорони культурної спадщини, оскільки це є переду-
мовою збереження вказаних об’єктів. На рівні держави
і регіонів необхідно конкретно знати, що і де необхідно
охороняти. Облікова документація на об’єкти культур-
ної спадщини має бути належним чином підготовле-
на, узагальнена, систематизована і збережена. Це є за-
порукою охорони і збереження для майбутніх поколінь
кожної пам’ятки культурної спадщини окремо і куль-
турної спадщини загалом.
З набуттям державної незалежності й ствердженням
курсу на відродження національних культурних тради-
цій та інтеграції в європейське співтовариство, в Україні
гостро постало питання про перегляд засад державної
пам’яткоохоронної політики. Перше десятиріччя не-
залежності було пов’язане з підготовкою та прийнят-
тям Верховною Радою України у 2000 р. Закону Украї-
ни «Про охорону культурної спадщини», формуванням
державної системи управління пам’яткоохоронною
сферою, розробкою нормативних документів, а також
загостренням питання необхідності перегляду раніше
напрацьованої облікової документації на пам’ятки, ко-
ригування списків пам’яток та наповнення державно-
го реєстру культурної спадщини об’єктами, що не були
раніше віднесені до пам’яток за ідеологічними ознака-
ми радянської доби, але за своїм історико-культурним
змістом поглиблюють об’єктивне висвітлення історії та
культури українського народу, його давніх національ-
них традицій [1, с. 8].
Новими підходами позначилася в 1990-ті роки й ро-
бота над Зводом пам’яток історії та культури України.
Незважаючи на економічну скруту в країні, вдалося
видати в цей час кілька книг першого Зводу пам’яток
м. Києва, де, чи не вперше, комплексно представлені
усі види нерухомих пам’яток.
Отже, виходячи з вище сказаного, на зламі століть в
Україні за результатами тотальних обстежень терито-
рій і населених місць, наукових розвідок, багаторічної
пошукової діяльності не одного покоління пам’ятко-
охоронців був зібраний величезний пласт інформації
про об’єкти нерухомої культурної спадщини, напра-
цьована облікова документація на численні пам’ятки.
Попри своєрідний ідеологічний підхід щодо оцінки j
|