Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст.
Стаття присвячена розвитку металообробних ремесел на території Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. На прикладі ковальських цехів проаналізовано законодавчу базу, висвітлено традиції, права та обов’язки ремісничих корпорацій....
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2017
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128636 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. / С.В. Щербина // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 131-134. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-128636 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1286362018-01-13T03:03:41Z Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. Щербина, С.В. Польсько-литовська доба та Гетьманщина Стаття присвячена розвитку металообробних ремесел на території Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. На прикладі ковальських цехів проаналізовано законодавчу базу, висвітлено традиції, права та обов’язки ремісничих корпорацій. Статья посвящена развитию металлообрабатывающих ремесел на территории Северного Левобережья во второй половине ХVІІ–ХVІІІ вв. На примере кузнечных цехов проанализирована законодательная база, раскрыты традиции, права и обязанности ремесленных корпораций. The article is devoted to the history of metalworking crafts on the territory of the Northern Left-bank Ukraine in the second half of XVII – XVIII centuries. Based on the example of the blacksmith’s guilds, traditions, rights and duties of craft corporations are described and their legislative base is analysed. 2017 Article Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. / С.В. Щербина // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 131-134. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128636 94(477):621.73 «16/17» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| spellingShingle |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Щербина, С.В. Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. Сіверщина в історії України |
| description |
Стаття присвячена розвитку металообробних ремесел на території Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. На прикладі ковальських цехів проаналізовано законодавчу базу, висвітлено традиції, права та обов’язки ремісничих корпорацій. |
| format |
Article |
| author |
Щербина, С.В. |
| author_facet |
Щербина, С.В. |
| author_sort |
Щербина, С.В. |
| title |
Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. |
| title_short |
Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. |
| title_full |
Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. |
| title_fullStr |
Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. |
| title_sort |
ковальські цехи північного лівобережжя у другій половині хvii–xviii ст. |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Польсько-литовська доба та Гетьманщина |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128636 |
| citation_txt |
Ковальські цехи Північного Лівобережжя у другій половині ХVII–XVIII ст. / С.В. Щербина // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 131-134. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT ŝerbinasv kovalʹsʹkícehipívníčnogolívoberežžâudrugíjpoloviníhviixviiist |
| first_indexed |
2025-07-09T09:30:29Z |
| last_indexed |
2025-07-09T09:30:29Z |
| _version_ |
1837161178069991424 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
131
ПОСИЛАННЯ
1. Токарєв С. Глухівський сотник Пилип Уманець / С. Токарєв
// Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. – К.;
Глухів, 2009. – Вип. 2. – С. 151–153.
2. Павленко С.О. Глухівський сотник Олексій Михайлович
Туранський (? – 1716) / С.О. Павленко // Сіверщина в контексті історії
України (Матеріали шостої науково-практичної конференції). –
Суми, 2007. – С. 85–86.
3. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии: Материалы по
истории заселения, землевладения и управления / А. Лазаревский.
– К.: Типография К.Н. Милевского, 1893. – Т. 2. – Полк Нежинский
– 522 с.
4. Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія
/ В.В. Кривошея. – К.: Стилос, 2010. – 792 с.
5. Лукомский В.К. Малороссийский гербовник с рисунками
Егора Нарбута. Репринтное издание / В.К. Лукомский, В.Л. Мод-
залевский. – К.: Либідь, 1993. – XXIX; 213; LXVIII; 12 с.
6. Центральний державний історичний архів України у м. Ки-
єві (далі – ЦДІАК України), ф. 51, оп. 3, спр. 758а, 100 арк.
7. Кривошея В.В. Українська козацька старшина. – Ч. 1. Реєстр
урядників гетьманської адміністрації: Вид. 2-е, доповнене, уточ-
нене і виправлене / В.В. Кривошея. – К., 2005. – 259 с.
8. Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою
Лівобережної України в кінці XVII – на початку XVIII ст. / В.А. Дя-
диченко – К.: Видавництво АН УРСР, 1959. – 532 с.
9. Василенко Н. Генеральное следствие о маетностях Нежинского
полка 1729–1730 г. / Н. Василенко – Чернигов: Типография
губернского земства, 1901. – XXX; IX; 417 c.
10. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 2502, 31 арк.
11. Историко-статистическое описание Черниговской епар-
хии. – Чернигов: Черниговская земская типография, 1873. – Т. 7.
– Уезды: Стародубский, Мглинский, Новозыбковский, Глуховский
и Нежинский. – 436 с.
12. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 1514, 3 арк.
13. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 170, 3 арк.
14. Васильєва О.О. Гетьманські дворяни й слуги наприкінці XVII
– у першій половині XVIII ст. / О.О. Васильєва // Гілея: науковий
вісник: Збірник наукових праць. – К., 2012. – Вип. 66. – С. 44–49.
15. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 569, 3 арк.
16. Держархів Сумської області, ф. 684, оп. 1, спр. 1, 47 арк.
17. Ханенко М. Діаріуш або журнал / М. Ханенко // Київська
старовина. – 1993. – № 6. – С. 21–47.
18. Борзаківський П. Журнал / П. Борзаківський, П. Ладинський
// Київська старовина. – 1994. – № 3. – С. 17–48.
19. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 2106, 15 арк.
20. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 1005, 2 арк.
21. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 1261, 1 арк.
22. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 1322, 4 арк.
23. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 1792, 3 арк.
24. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 2136, 4 арк.
25. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 2478, 3 арк.
26. ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 2420, 4 арк. 2, 3.
27. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–
1767 гг.) / [под ред. А. Лазаревского]. – К.: Типография Г.Т. Кор-
чак-Новицкого, 1895. – Ч. ІI (1726–1729 гг.). – II; 342 c.
Токарев С.А. Глуховский сотенный старшина Федор
Омельянович
В статье освещен жизненный путь Федора Омельяновича, его
происхождение, карьера в составе казацкой старшины Глуховской
сотни Нежинского полка, служебные обязанности, административ-
ная деятельность и имущественное положение.
Ключевые слова: Федор Омельянович, Нежинский полк, Глуховская
сотня, сотенная старшина, Генеральная войсковая канцелярия.
Tokarev S.А. The Hlukhiv country’s cossack petty offi cer
Fedir Omel’ianovych
The vital way of Fedir Omel’yanovych, his origin, career in
composition of cossack petty officer of Hlukhiv country of Nizhyn
regiment, official duties, administrative activity and property position
is lighted up in the article.
Key words: Fedir Omel’ianovych, Nizhyn regiment, H lukhiv country,
country’s cossack petty offi cers, General military offi ce.
15.03.2017 р. j
УДК 94(477):621.73 «16/17»
С.В. Щербина
КОВАЛЬСКІ ЦЕХИ ПІВНІЧНОГО ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ–ХVІІІ СТ.
Стаття присвячена розвитку металообробних ремесел на те-
риторії Північного Лівобережжя у другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. На
прикладі ковальських цехів проаналізовано законодавчу базу, висвіт-
лено традиції, права та обов’язки ремісничих корпорацій.
Ключові слова: Північне Лівобережжя, ремесло, цех, коваль.
На сучасному етапі розвитку історичної науки особливого
значення набувають дослідження окремих галузей ремесла
і цехових корпорацій, що існували в українських містах
протягом ХVІІ–ХVІІІ ст. і значною мірою впливали на
розвиток промислового виробництва, культуру й побут
міщанської верстви. Відтак актуальність теми відзначається
необхідністю комплексного осмислення регіональної
специфіки та галузевої структури цехового виробництва.
Детальний аналіз наукової літератури дає підстави
стверджувати, що проблема розвитку ковальського
ремесла на території Північного Лівобережжя у ХVІІ–
ХVІІІ ст. досі не була предметом спеціального дослідження,
хоча окремі її аспекти знайшли відображення у працях
вітчизняних істориків. Цікаві спостереження щодо
тенденцій історичного розвитку ковальської справи
містить монографія С. Боньковської. Вона дослідила
осередки ковальства на території України, визначила
особливості організації виробництва та підкреслила
важливість наявності сировинної бази для успішного
функціонування ковальських об’єднань [1]. У контексті
вивчення зброярства Д. Тоїчкін дослідив особливості
функціонування та організації ковальських цехів, визначив
специфіку зброярської справи та шабельництва [2; 3; 4].
Проте загалом обрана нами дослідницька проблема ві-
дображена у науковій літературі лише фрагментарно.
Всебічний аналіз масиву джерел та літератури дозволив
з’ясувати тенденції розвитку металообробних ремесел,
простежити форми організації ремісників та виявити
його регіональні особливості.
Розвиток ремесла у другій половині ХV І І–
ХVІІІ ст. характеризувався зростанням спеціалізації
та поглибленням поділу праці. Так, якщо у першій
половині ХVІІ ст. у містах України було зафіксовано
близько 270 ремісничих спеціальностей, то наприкінці
ХVІІІ ст. кількість їх зросла до 300 [5, с. 154]. У невеличких
містечках Північного Лівобережжя, де ремесло було менш
розвинуте, процес виокремлення окремих спеціальностей
у професійні цехи відбувався більш повільно, ремесло
поєднувалось із заняттям сільським господарством, відтак
сезонність негативно позначалась на його активності.
Достатньо високі вимоги, зростання конкуренції та
необхідність володіння певними техніками призводили
до поглиблення спеціалізації у середовищі ремісників-
ковалів. Так у другій половині ХVІІ ст. нараховувалося
близько 25 металообробних спеціальностей [2, с. 124].
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
132
Найпоширенішим ремеслом по обробці металу було
ковальство. В епоху середньовіччя ковалі займалися
виробництвом залізних виробів шляхом гарячого і
холодного кування на ковадлі. Термін «ковальство»
об’єднував ремісників різних спеціалізацій, які
виконували роботи, пов’язані з обробітком чорних та
кольорових металів. Вони виготовляли й ремонтували
сільськогосподарський реманент і металеві вироби,
котрі використовувались місцевими мешканцями у
повсякденному житті.
Як зазначив ієромонах і епіграміст Климентій Зіновіїв,
«Без ковала отнюд невозможно прожит.
Поневаж потребует его всякъ человекъ:
не токмо тепер але ізъ стародавных век.
I не тылко богатыи, але и убогии:
просит о роботу чего треба люд многии.
I наичастии ковала кождыи требоват будетъ:
а як колвекъ безъ іных ремесников пробу-
детъ» [6, с. 154–155].
У ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. більшість ковалів, які меш-
кали у містах Північного Лівобережжя, об’єднувалися у цехи
з метою захисту власних професійних інтересів та контролю
належної якості та кількості виробів. Асортимент ковальської
продукції відповідав характерові і територіальним
особливостям місцевого господарства [1, с. 22]. Ковалі
виготовляли лемеші, чересла, борони, підкови, сокири,
лопати, оковували колеса. Крім того, у містах ремісники-
ковалі виготовлювали ланцюги для брам і мостів, залізні
обручі для гармат, підставки для рушниць, клини для
копання колодязів, залізні пута для коней, різні види
зброї, ковані брами та ін. На думку С. Боньковської, роль
ковальської справи у металообробному виробництві
слід визначати не лише за кінцевим продуктом, а й у
залученні технологій та інструментарію ковалів. Так,
ковальські технологічні прийоми використовували меч-
ники, цвяхарі, слюсарі, зброярі, бляхарі та ін. Майстри-
каретники запозичували ковальський інструментарій –
ковадло, кувалду, кліщі, лом, ковальський міх та ін. [1, с. 15].
Ремісники, які займалися обробкою і виготовленням
предметів з олова, називались конвісарами, а з міді –
людвисарами. На території Північного Лівобережжя
найбільшими центрами людвисарства були Стародуб,
Новгород-Сіверський та Глухів [7, с. 210]. Крім виготов-
лення казанів та посуду, людвисари займались відли-
ванням дзвонів і гармат, що вимагало чималих коштів
та високої професійної майстерності, причому сиро-
вина здебільшого завозилась із-за кордону. На відміну
від Правобережної України, на Північному Лівобережжі
у ХVІІ–ХVІІІ ст. окремих цехів людвисарів не було, а
ремісники цієї спеціальності здебільшого входили до
об’єднаних ковальських корпорацій [8, с. 7].
Окрема група спеціальностей була пов’язана з
виготовленням зброї. Цим займались, зокрема, рушникарі,
шабельники, стрільники, ядерники, пикорізи, мечники
та пушкарі [7, с. 211]. Виробництво зброї було розрахо-
ване на ринок, до того ж складність виробництва, спе-
цифіка технологічного процесу зумовлювали концен-
трацію зброярських майстерень у містах [3, с. 124]. У
ХVІІ–ХVІІІ ст. пушкарі, яких інколи називали ковалями
через спільні методи роботи, входили до об’єднаних
ковальських цехів [7, с. 209–210]. Специфіка зброяр-
ської справи Чернігова полягала у тому, що ремісники
виготовлювали водночас рушниці й шаблі, що не було
характерним для більшості українських міст [3, с. 132].
Зважаючи на значні потреби населення у продукції
металообробки, ремісники-ковалі працювали практично
у всіх містах і містечках Північного Лівобережжя. Серед
ремісничих професій ковальство займало чільне місце,
про що свідчить значна чисельність ремісників у регіоні.
У Ніжині в 1634 р. налічувалось 42 ковалі [9, с. 317]. За
Переписними книгами 1666 р., у Батурині з 58 ремісничих
дворів у 10 мешкали ковалі [10, с. 96]. Вирішальним фактором
для успішного функціонування ковальських цехів була
наявність місцевої сировинної бази. Відповідно до статутів
корпорації мали право закуповувати сировину лише на
міському ринку. У ХVІІ–ХVІІІ ст. основним джерелом
забезпечення залізом були невеликі рудні [1, с. 21].
Ковалі часом об’єднувались з ремісниками споріднених
спеціальностей. Так, у містах Північного Лівобережжя
у другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. існували ковальсько-
слюсарські, ковальсько-бондарські цехи [1, с. 13]. У Коропі
«цех ковалский застари по ремеслу того цеху котлярей
и ковалей содержится» [11, арк. 3]. До Ніжинського
ковальського цеху входили ковалі, слюсарі, замочники,
котлярі, шабельники, золотарі, столяри, римарі [9, с. 318].
У Чернігові ремісники металообробних галузей мешкали
у 7 дворах, причому 2 зброярі сплачували досить високий
податок, що свідчило про їхню заможність [3, с. 132].
У 1670 р. до об’єднаної ковальської корпорації міста
входили «ковали, слюсари, димари, мечники, котляри,
золотники, конвисари, римари, токари, шкляри, стельмахи,
колесники и тартичники» [12, арк. 12]. У другій половині
ХVІІІ ст. у Чернігові цех котлярський і конвісарський
налічував 8 майстрів і 13 підмайстрів ковалів, слюсарів
та котлярів [13, с. 1]. Цех мав власний двір, «знамя
гродетуровое, мордоревое, на коем написан образ, на одной
стороне Покрова Богородицы, на другой Благовещенія»,
за цешку слугував залізний молоточок [14, с. 302–303].
Рівень кваліфікації й майстерності ковалів
забезпечувався тривалою підготовкою. Так, учнівство
в ковальському цеху Коропа тривало від трьох до п’яти
років. Наприклад, 25 грудня 1789 р. учня П. Третякова
«при свидетелю его матери договорено на чотири
года» [11, арк. 19]. Термін учнівства чітко прописувався
у цеховій книзі. Після «визволки» підмайстер у коваль-
сько-котлярському цеху Коропа мав право отримувати
прибуток від продажу виробів. Так, у котляра «целой год
по осми рублей получать доход, от казана нового по две
копейки, а от старого по одной копейке», у коваля «пол
года по два рубля и всякая седмице работать для себе день
ISSN 2218-4805
133
среду на майстерском коште, кроме железа» [11, арк. 19].
Вступити до корпорації могли достатньо заможні
люди. У Козелецькому ковальському цеху вступний внесок
наприкінці ХVІІІ ст. становив «10 рублей и напитку за
шестдесят копеек» [15, арк. 5 зв]. Якщо ремісник не мав таких
коштів, тому спочатку сплачував частину, решту записували
у борг, який сплачувався поступово. Так, 17 жовтня 1779 р.
К. Журавель «поеднал цех ковальський козелецкий за цену
10 рублей, с котрих денег уплатил 5 рублей» [15, арк. 5 зв].
У ковальському об’єднанні Коропа до цехової скриньки у
ХVІІІ ст. вносили 5 крб. Діти майстрів «по смерти или за
жизни» батьків, «когда виучатся ремесла то повинни будут
визвольного дать рубль для запису в реестр» та сплатити
символічні кошти цехмістру, старшому брату, ключнику,
писарю й молодшому брату. Котлярі, на відміну від ковалів,
сплачували більшу суму – «сем рублей с полтиною, воску
четири фунти, ладану два фунти» [11, арк. 3–4].
У цехових статутах ковалів приділялась увага
контролю за якістю виробів та прописувались норми, які б
унеможливлювали зловживання. Ремісники суворо стежили
за дотриманням норм корпоративної етики, які передбачали
заборону брати чужу роботу та передавати замовлення.
За порушення правил у Коропському ковальському цеху
ремісник мав «штраф в цех дать воску фунт, ладану пол фунта,
да для общества вина на пятдесят копеек» [11, арк. 4 зв.].
Члени цеху визначали ціни на ковальські вироби, які не
дозволялося завищувати, та дні, коли дозволялося працювати.
За цеховим регламентом заборонялося здійснювати будь-
які роботи у дні церковних свят, цей час ремісники мали б
присвячувати відвіданню церкви та урочистим зібранням
у цеховому домі. Коропські ковалі «ровно как в господние
праздники, так и в високоторжественние государственние
дни котлярских и ковальських работ не делать», а «бить
цехмистру и братии в церкви на всенощном бдениии і на
литургии на молебствии» [11, арк. 5 зв].
Об’єднання ковалів брали безпосередню участь в
охороні й обороні міста і становили окрему бойову
одиницю міського ополчення. У Ніжині до неї належали,
зокрема, 8 «пушкарів міських», серед яких були 1 коваль,
1 котляр і 2 слюсарі [3, с. 135]. Ковальська корпорація
Коропа на чолі з С. Котляром на початку ХVІІІ ст. брала
активну участь у постачанні козацького війська зброєю та
боєприпасами [16, с. 356]. Важливе місце серед обов’язків
ковальських цехів посідала протипожежна охорона. Члени
цеху були зобов’язані з’являтися на місце пожежі з усім
необхідним інструментарієм. Наприклад, у Чернігові
ковальський цех повинен був мати «2 бочки з водою, по
2 вил, по 2 шкіряні відра, по 1 бочці, по 1 гаку, по 1 щиту,
по 1 драбині» [17, с. 428].
Підпорядкованість ковальських цехів не була чітко
визначеною, що викликало численні конфліктні ситуації.
Зазвичай слюсарські, ковальські й музичні корпорації
перебували під протекцією полкової адміністрації, що
викликало обурення і невдоволення магістратів чи ратуш.
У 1732 р. ніжинський війт П. Тернавіот скаржився на те, що
козацька старшина взяла під свою протекцію ремісничі
цехи ковалів і музик. Ніжинські міщани у Наказі своєму
депутату, обраному до складу Уложенної Комісії 1767 р.,
прохали, «чтоб в силу привилегій и высочайших грамот
все в городе ремесленные люди ... в том числе и ... цехи
ковальскіе и музыцкіе, тесли, столяры и тершичники были-б
под веденім магистратским и под правом магдебургским»,
бо фактично під владою магістрату перебували лише цехи
«кравецькій, шевській, ткацькій, гончарській, калачницькій
й різницький; а два цеха, як то: ковальській і музицькій,
також тесли, стельмахи, столяры и шершичники, полковая
нежинская канцелярія ... от відомства магистратского и от
права магдебурскаго отлучила и содержит тех всех, також
и многих других цехов ремесленных людей, кушнеров,
кравцов, шевцов прочих под своею командою, называет
козаками и судит правом статутовым» [18, с. 37–38].
У другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. ремісничі корпорації
Північного Лівобережжя переймалися підтримкою церкви,
членів цеху та їхніх родин, допомогою бідним і знедоленим.
Доброчинність була важливою складовою життєдіяльності
ковальських ремісничих цехів, що декларувалося в
документах, які надавали право на заснування ремісничих
корпорацій. Так, у грамотах та універсалах зазначалось, що
важливою мотивацією для створення цехів було «абы була
помоч в обрядах церкви Божіей и розширене хвалы святой
при их оферы чинилась», «видечи немалую оскудность в
церкви», «взіявши себе звичай з великих городов подлеглих
и пожитечных Божой церкви» [19, с. 246]. В універсалі 1677 р.,
яким було законодавчо закріплено організацію у Стародубі
ковальського цеху, підкреслювалось на необхідності «в све-
чах и и в складци на потребу церковную грошовой в дому бо-
жом Рождества Пресвятой Богородицы учинити» [20, арк. 3].
Надаючи дозвіл у 1687 р. на об’єднання ковалів, бондарів
та римарів у містечку Літках «в едином братстве и в еди-
ном цеху», наголошувалось на необхідності «пильно мети
о церкви Божой и о украшеніи ей» [21, арк. 1]. Подібна бла-
годійницька діяльність надавала цехмістру право голосу у
вирішенні приходських справ. Допомога церкві полягала у
постачанні свічок і ладану, фінансуванні ремонтних робіт,
придбанні ікон та церковного начиння. Основним джере-
лом фінансування благодійницької допомоги була цехова
скринька, яка поповнювалась вступними і членськими вне-
сками, штрафами, прибутками від продажу цехового майна
та канунів. У ковальському цеху містечка Літок у випадку
серйозної сварки між членами цеху підбурювач конфлікту
«повинен будет до скринки братерской дати фунт воску и
чвертку ладану» [21, арк. 1]. Ковальський цех м. Коропа у другій
половині ХVІІІ ст. частину прибутку з кануну спрямовував
на підтримку та «строение погорелих и обнищалих церквей
и монастирей» [11, арк. 4 зв].
Цех виконував функцію соціального захисту своїх членів.
Розгалужений механізм корпоративної взаємодопомоги
був спрямований на недопущення збідніння окремих
членів цеху, для чого організовували допомогу у вигляді
грошових пожертв, позик та надання певних пільг. Одним з
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
134
напрямів благодійницької діяльності всередині ремісничих
корпорацій була соціальна за своєю природою допомога
родинам померлих членів цеху, яка насамперед полягала у
безпосередній організації похорону та фінансовій підтримці
родини небіжчика. Для цих випадків кожен цех мусив
мати мари, покліт з сукном (покривало) та великі свічки,
які коштували достатньо дорого. У грамоті цеху ковалів,
бондарів і римарів м. Літок від 1687 р. говорилось, щоб
ремісники «были з собою в едином братстве, и в едином цеху
и абы таковый порядок межи собою заховали, яковый везде
заховуется» та «о инших учинках добрых и милосердных
не занедбанье» [21, арк. 1]. Крім того цех зобов’зувався
«мети баченье на нищих и уломных, ведлуг проможения
свого, болезнующих зась межи собою братію, должны суть
посещати, а преставлшихся о господе до гроба з належным
порядком, сполне все, запроважати» [22, с. 213].
Значна чисельність партачів-ковалів призводила
до зростання конкуренції, а з іншого боку – давала
позацеховим ремісникам шанс займатися ковальської
справою після сплати до цехової скриньки певної суми. Так,
ковалям з навколишніх сіл приписом сотенної Любецької
канцелярії від 1748 р. заборонялось займатися ремеслом
у місті – «неторговании з околичних сел и деревень без
ведома» [23, арк. 4]. Місцева влада Чернігова також боронила
інтереси ковальського цеху, надаючи ремісникам оборонні
універсали. В універсалі П. Полуботка від 28 листопада
1718 р. зазначалось: «всяких желюзного и прочнего ремесла
ремесленников … здавна до цеху ковальского принадлежних
в две мили коло Чернигова обретаючихся хоч би под чіими ни
будут зоставали протекціями (опроч козаков ремесников) до
поеднания цеху и до отдаваня належитой цеховой повинности
притягати, а нецехових по сторонам и под протекціями
ремесло оправуючих постерегать и належную з них взимати
повинность противних зась заграбляти моцею своею цехового
права» [12, арк. 14]. У Літках у 1770 р. з «прихожих» ковалів,
бондарів, і римарів, які ще не встигли вступити до цеху, але
виявили намір «роботу кому робити», брали по півфунта
воску. Ремісників зазначених спеціальностей, які прибули
до містечка з інших населених пунктів у торгових справах,
зобов’язували «под утратою своею немалою обвестися»
старшому цеховому братові й місцевому цехмістру [22, с. 214].
Подібні об’єднання сільських і міських ремісників на
Чернігівщині були досить поширеною практикою, і саме
у такий спосіб розв’язувалось питання конкуренції між
партачами та цеховими ремісниками.
Ковальське ремесло на території Північного Лівобережжя
у другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст. здебільшого розвивалось
у рамках цехової організації, характерними рисами якої
були високий рівень фахової підготовки спеціалістів та
виготовлення конкурентноспроможної продукції не лише
для задоволення місцевих потреб, а й на ринок.
ПОСИЛАННЯ
1. Боньковська С.М. Ковальство на Україні (ХІХ – початок ХХ ст.)
/ С.М. Боньковська. – К.: Наукова думка, 1991. – 112 с.
2. Тоїчкін Д. Українська козацька шабля ХVІІ – ХVІІІ ст.: мор-
фологічні типи й осередки виробництва / Д. Тоїчкін // Військо-
во-історичний альманах. – К., 2006. – № 2. – С. 104–138.
3. Тоїчкін Д.В. Козацька шабля ХVІІ – ХVІІІ ст.: історико-збро-
єзнавче дослідження / Д.В. Тоїчкін. – К.: Видавничий дім «Сти-
лос». – 2007. – 368 с.
4. Тоїчкін Д.В. З історії шаблі в Україні / Д.В. Тоїчкін // Україн-
ський історичний журнал. – 2002. – № 4. – С. 81–94.
5. Економічна історія України: підручник / [за загальною ре-
дакцією Б.Д. Лановика]. – К.: Видавничий дім «Юридична кни-
га», 2004. – 456 с.
6. Зіновіїв Климентій. Вірші. Приповісті посполиті / Климен-
тій Зиновіїв; [підготовка тексту І.П. Чепіги]. – К.: Наукова дум-
ка, 1971. – 392 с.
7. Баран-Бутович С. Людвисарські вироби ХVІІ–ХVІІІ ст. у Чер-
нігівському державному музеї (гармати і дзвони) / С. Баран-Бу-
тович. – Чернігів, 1930. – 16 с.
8. Історик Олена Компан: Матеріали до біографії / [упоряд-
ник Я. Компан]. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська ака-
демія», 2007. – 532 с.
9. Єршов А. Ніжинські цехи в першій половині ХVІІ ст. / А. Єр-
шов // Чернігів і Північне Лівобережжя: Огляди, розвідки, мате-
ріали [під редакцією М. Грушевського]. – К.,1928. – С. 315–318.
10. Романовський В.О. Сільське і міське населення Лівобереж-
ної України в 60-х роках ХVІІ ст. / В.О. Романовський // Народна
творчість та етнографія. – 1958. – № 3. – С. 89–109.
11. Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського
(далі ЧІМ). − Інв. № Ал 510/14. − 73 арк.
12. Інститут рукопису Національної бібліотеки України
ім. В.І. Вернадського НАН України (далі – ІР НБУВ), ф. ІІ, спр. 22907,
43 арк.
13. Ковалевский А. Цехи в г. Чернигове в конце прошлого сто-
летия / А. Ковалевский // Черниговские губернские ведомости. –
1896. – № 726. – Часть неофициальная. – 2 марта. – С. 1–2.
14. Шафонский А. Черниговского наместничества топогра-
фическое описание с кратким географическим и историческим
описанием Малыя России, из частей коей оное наместничество
составлено / А. Шафонский. – К.: Университетская типография,
1851. – 697 с.
15. ЧІМ. − Інв. № Ал 510/13. − 54 арк.
16. История городов и сел Украинской ССР: Черниговская об-
ласть / [глава редколегии П.Т. Тронько]. – К.: Главная редакция
УСЭ, 1983. – 814 с.
17. Багалей Д. Магдебурське право на Лівобічній Україні /
Д. Багалей // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в
ХV–ХVІІІ в. – Л.: Друкарня Наукового товариства імені Шевчен-
ка, 1904. – Ч. 2. – С. 387–442.
18. Наказы от городов Малороссийской губернии // Сборник
императорского Русского исторического общества. – СПб.: Ти-
пография Главного Управления уделов, 1914. – Т. 144. – С. 3–133.
19. Ефименко А. Южно-русские братства / А. Ефименко // Юж-
ная Русь: Очерки, исследования и заметки / А. Ефименко. – СПб.:
Книгопечатня Шмидт, 1905. – Т. 1 – С. 200–309.
20. ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 18325, 38 арк.
21. ІР НБУВ, ф. ІІ, спр. 168, 1 арк.
22. Клименко П. Матеріали до історії цехів м. Літок на Черні-
гівщині / П. Клименко // Записки історико-філологічного відділу
УАН. – К., 1928. – Кн. ХVIIІ. – С. 211–223.
23. ІР НБУВ, ф. 10, спр. 10507, 4 арк.
Щербина C.В. Кузнечные цехи Северного Левобережья
во второй половине ХVІІ–ХVІІІ вв.
Статья посвящена развитию металлообрабатывающих
ремесел на территории Северного Левобережья во второй половине
ХVІІ–ХVІІІ вв. На примере кузнечных цехов проанализирована
законодательная база, раскрыты традиции, права и обязанности
ремесленных корпораций.
Ключевые слова: Северное Левобережье, ремесло, цех, кузнец.
Scherbyna S.V. Blacksmith’s guilds on the Northern Left-
bank Ukraine in the second half of the XVII – XVIII centuries
The article is devoted to the history of metalworking crafts on the
territory of the Northern Left-bank Ukraine in the second half of XVII –
XVIII centuries. Based on the example of the blacksmith’s guilds, traditions,
rights and duties of craft corporations are described and their legislative
base is analysed.
Key words: Northern Left-bank Ukraine, craft, guild, blacksmith.
01.03.2017 р.j
|