Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р.

Стаття присвячена огляду та аналізу друкованих та архівних джерел, які розкривають особливості господарської діяльності одного з найбільших монастирів Лівобережної України напередодні секулярної реформи 1786 р. Розглянуті особливості імперської політики щодо монастирів та ченців Малоросії....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Карманов, Ю.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2017
Назва видання:	Сіверщина в історії України
Теми:	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128741
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р. / Ю.О. Карманов // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 219-225. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-128741
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1287412018-01-14T03:02:53Z Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р. Карманов, Ю.О. Польсько-литовська доба та Гетьманщина Стаття присвячена огляду та аналізу друкованих та архівних джерел, які розкривають особливості господарської діяльності одного з найбільших монастирів Лівобережної України напередодні секулярної реформи 1786 р. Розглянуті особливості імперської політики щодо монастирів та ченців Малоросії. Статья посвящена обзору и анализу печатных и архивных материалов, раскрывающих особенности хозяйственной деятельности одного из крупнейших монастырей Левобережной Украины накануне секулярной реформы 1786 г. Раскрыты особенности имперской политики к монастырям и монашеству Малороссии. The article is dedicated to survey and analysis of printed and archival materials, uncovering some special aspects of the economic activity of one of the largest monasteries in the Left-Bank Ukraine on the eve of secularization reforms in 1786. The features of imperial politics towards monasteries and monasticism of Little Rus’in ХVIII century is revealed. 2017 Article Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р. / Ю.О. Карманов // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 219-225. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128741 94(477):2-523.6 «1786» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина
spellingShingle	Польсько-литовська доба та Гетьманщина Польсько-литовська доба та Гетьманщина Карманов, Ю.О. Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р. Сіверщина в історії України
description	Стаття присвячена огляду та аналізу друкованих та архівних джерел, які розкривають особливості господарської діяльності одного з найбільших монастирів Лівобережної України напередодні секулярної реформи 1786 р. Розглянуті особливості імперської політики щодо монастирів та ченців Малоросії.
format	Article
author	Карманов, Ю.О.
author_facet	Карманов, Ю.О.
author_sort	Карманов, Ю.О.
title	Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р.
title_short	Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р.
title_full	Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р.
title_fullStr	Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р.
title_full_unstemmed	Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р.
title_sort	стан новгород-сіверського спасо-преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р.
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2017
topic_facet	Польсько-литовська доба та Гетьманщина
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128741
citation_txt	Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р. / Ю.О. Карманов // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 219-225. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series	Сіверщина в історії України
work_keys_str_mv	AT karmanovûo stannovgorodsíversʹkogospasopreobražensʹkogomonastirânaperedodnísekulârizacíízemelʹ1786r
first_indexed	2025-07-09T09:48:10Z
last_indexed	2025-07-09T09:48:10Z
_version_	1837162316672532480
fulltext	ISSN 2218-4805 219 УДК 94(477):2-523.6 «1786» Ю.О. Карманов СТАН НОВГОРОД-СІВЕРСЬКОГО СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКОГО МОНАСТИРЯ НАПЕРЕДОДНІ СЕКУЛЯРИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ 1786 Р. Стаття присвячена огляду та аналізу друкованих та архівних джерел, які розкривають особливості господарської діяльності од- ного з найбільших монастирів Лівобережної України напередодні се- кулярної реформи 1786 р. Розглянуті особливості імперської полі- тики щодо монастирів та ченців Малоросії. Ключові слова: секуляризація в Україні, господарське жит- тя монастиря, Новгород-Сіверське намісництво, Новгород-Сі- верська єпархія. Тема секуляризації церковної власності у XVIII ст. на перший погляд була логічним продовженням попередніх зазіхань світської влади на церковне майно, але характер загального підходу змінився настільки, що ми повинні визначити імперську політику (від правління Петра І до Катерини ІІ) як руїну колишніх традиційних відношень між державою і церквою, успадкованою від Візантії. Це зауваження важливе, адже ідеологічною основою розвитку Московського царства і далі Російської імперії стала ідея успадкування Візантії. Руська церква також цілком сприйняла від Константинопольської Патріархії традиції і правила Східної Церкви. Разом із традиціями у спадок перейшли і деякі церковні та суспільні проблеми. Зокрема, проблема монастирської власності виникла не в Московії XVII ст. чи в Малоросії XVIII ст., а ще у Візантії, і секуляризацію першими проводили візантійські імператори-іконоборці. Але Візантійська імперія в VI ст. перейнялася чернечим духом і перебувала такою (з певними застереженнями) до кінця свого існування. І саме від такої державної схеми, яку ще знаємо з Юстініанових новел під назвою державно-церковної «симфонії», відмовився Петро I і його наступники на російському престолі, коли було ліквідовано патріаршество і засновано синодальну систему управління вітчизняною Церквою за протестантським зразком. Внаслідок тієї реформи Церква втрачала своє традиційне високе положення і ставала звичайною державною установою. Такі перетворення фактично являються прихованим гонінням на церкву, яке в історичній науці прийнято називати політикою секуляризації. Термін «секуляризація» хоча й часто застосовується науковцями, однак має певну невизначеність. Жодна держава не залишається байдужою до впливу релігії на суспільство і впроваджує певну політику розвитку або пригнічення релігійних установ. Протилежний вектор політики – це сакралізація. Сакралізація (від лат. Sacer – священний) відображає розширення соціального простору і впливу релігії на суспільство, надання певним об’єктам статусу священних. У ХVIII ст. імперські перетворення зруйнували традиційну ієрархічну структуру Церкви, взявши на себе функції контролю і головного важелю управління, що іменувалося як «турбота про її потреби». З тих пір втручання в церковні діла стало правовою нормою імперської політики, розповсюдилось на політику Радянського Союзу і, в тій чи іншій мірі, всіх пострадянських країн. XVIII ст. для історії України відзначилось як час входження в загальну законодавчу сферу Російської імперії. Майже сто років Малоросія, вже перебуваючи у складі імперії, мала суттєві особливості в церковному, культурному, адміністративному і законодавчому плані. Якщо у великоросійських монастирях землі за реформою відібрали у 1764 р., то малоросійські ще понад двадцять років користувалися стародавнім правом власного господарювання. Особливе становище Малоросії у XVIII ст., її прикордонне положення по відношенню до двох ворожих Росії світів – турецького мусульманського і польського католицького – забезпечило пом’якшений варіант цього жорсткого переходу, що знайшло своє відображення як в самих загальноімперських законах, так і в практиці їх застосування в малороських монастирях. Новгород-Сіверський Спаський монастир займав помітне місце серед найбагатших церковних господарств Лівобережної України. На його прикладі можемо простежити загальні процеси і особливості господарської структури , взаємовідношення монастирської адміністрації з церковною владою та державними установами напередодні реформи. Для правильної оцінки значення і наслідків секуляризації церковного майна у 1786 р. для Новгород- Сіверського монастиря необхідно, перш за все, розглянути його економічний стан напередодні цієї реформи. Основна увага буде приділена земельному господарству: складу володінь, землеробній галузі, промислам, монастирським селянам. Ми зупинимось на братії, розглянемо бюджет монастиря за останні роки перед реформою. Це дозволить оцінити як загальне господарське положення монастиря, так і економічне значення його земельних володінь. Стисло оглянемо дослідження XIX – початку XX ст. Серед них можна відзначити публікацію В. Мілютіна «О недвижимых имуществах духовенства в России», де він вперше докладно дослідив історію земельної власності Церкви від часів Івана ІІІ до Катерини ІІ, прослідкував етапи поступового посилення державного контролю над церковним господарством. Період від Петра І до Катерини ІІ він виділив у певний етап, коли держава прямо намагалася відібрати населені землі з власності духовенства [5, с. 414]. Історико-юридичне дослідження монастирського приказу Петра І, проведене професором церковного права протоієреєм Михайлом Горчаковим (видано у 1868 р.) [2], розкриває намагання переведення церковних земель у власність держави. У 1875 р. побачила світ робота П.В. Знаменського, присвячена періоду Кате- рини ІІ [3], де третій розділ дослідження торкається теми церковних володінь і проведення секуляризації [3, с. 122– 143]. Автор виділяє кілька факторів, які прискорили се- куляризацію 1764 р. Одним з них Знаменський назвав вплив європейських країн, де «государи и министры- Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017 220 реформаторы, направлявшие свою деятельность по требованиям нового просвещения, прежде всего начинали эту деятельность с секуляризации церковных имуществ в пользу государства. С точки зрения современной политики этим выигрывалась двойная выгода: во-первых, государственная казна получала богатый источник для своего обогащения, дававший правительству полную возможность производить, затем безостановочно и другие реформы в новом вкусе, во-вторых – колебалось клерикальное могущество, которое везде было важнейшей помехой и к усилению государственной власти, и к распространению просвещения» [3, 130–131]. Другим важливим фактором, який стимулював секуляризацію, автор вважав бунтарські хвилювання монастирських селян. Про повстання селян проти монастирських адміністрацій у середині XVІІІ ст. писали також інші дореволюційні дослідники. Так, у 1876 р. вийшла в світ робота Д.І. Ростиславова «Опыт исследования об имуществах и доходах наших монастырей» [6], який досить критично розглядає фінансовий та моральний стан монастирів до 1764 р. і питання відбрання монастирських маєтків в казну при Катерині ІІ. Автор відстоює категоричну позицію в частині церковного землеволодіння, вважаючи, що володіння маєтками шкідливе для церкви. На його думку, монастирі були поганими управителями, про що свідчать часті хвилювання монастирських селян. Коли ці хвилювання стали небезпечними для держави, Катерина ІІ вдалася до радикальних засобів – провела секулярну реформу, завершивши 300-літній процес: «Екатерина II: – я сделала только то, о чем давно уже думали мои предшественники, сделала потому, что далее нельзя уже было откладывать: монастырские крестьяне волновались, не давали подписок в том, что будут послушны монастырским властям» [6, с. 60]. В цілому позитивно оцінюючи проведення реформи, Ростиславов вважав, однак, що держава неправильно розпорядилася відібраним церковним майном: необхідно було зробити так, щоб доходи з селян та поземельної власності під наглядом державних органів йшли на потреби Церкви (на матеріальне забезпечення духовенства, підтримання старих і будівництво нових церков, допомогу бідним та нужденним) [6, с. 67–68]. Спеціальні дослідження ХІХ ст., які б описували окремі монастирські господарства напе- редодні секуляризації, нам невідомі, адже роботи в цьому напрямку ускладнювались з причин, що архіви з цього періоду в основному знаходились у самих монастирях і не були легкодоступними. Тому особливе значення мають історичні публікації, які виходили в друкованих єпархіальних часописах ХІХ ст. Важливі історичні матеріали з досліджуваної теми знаходяться в «Описании Новгород-Северского Спасо-Преображенского мужского монастиря», опублікованому у 1861 р. на сторінках неофіційної частини «Черниговских епархиальных известий». «Описание» складалось з матеріалів, наданих його колишнім настоятелем Венедиктом Курковським, опубліковано під редакцією преосвященного Філарета Гумілевського [1]. Представлена історія монастиря будувалася насамперед на матеріалах монастирського архіву та небагатьох друкованих джерелах. Незважаючи на певні недоліки, зазначена праця є першим науковим дослідженням історії монастиря. Вона забезпечена посиланнями на документи та друковані джерела, використані автором. Крім опису подій та персоналій багатьох настоятелів монастиря , преподобний Венедикт знайомить читача з деякими документами монастирського архіву, важливими для розкриття нашої теми. Треба відзначити великий культурний внесок у справу збереження і дослідження церковної старовини чернігівського архієпископа Філарета Гумілевського. Після раптової смерті Філарета, яка сталася 9 серп- ня 1866 р., через сім років його історико-краєзнавчі нариси, що були розкидані по сторінках «Черниговских епархиальных известий», були зібрані під назвою «Историко-статистическое описание Черниговской епархии» (Кн. 1–7, Чернигов, 1873–1874) [4]. Це видан- ня впорядковане тогочасним чернігівським єпископом Нафанаїлом. Незважаючи на окремі недоліки збірки, вона містить в собі історичні описи монастирів Чернігівщини, в тому числі і Новгород-Сіверського, а також прилеглих до Новгорода-Сіверського повітів, в яких знаходилась основна частина монастирських володінь. Важливе місце серед джерел займають документи з фонду Новгород-Сіверської духовної консисторії Державного архіву Чернігівської області [9], справи якого охоплюють все ХVIII ст.: кадрові питання, суперечки стосовно власності в монастирських маєтках, адміністративні розпорядження. В Центральному державному історичному архіві Києва є невеликий фонд Новгород-Сіверського монастиря [10], всього шість справ, п’ять з яких стосуються нашої теми. Особливе значення має недіючий опис «Новгород-Северский кафедральный монастырь – инвентарная опись» [11]. Тут зберігається перелік універсалів різних гетьманів, виписки суду та купчі документи Новгород-Сіверського монастиря за період з 1650 по 1761 роки. За всіма ознаками, це опис колишнього власного монастирського архіву, адже крім універсалів тут перелічені документи, які відображають суто внутрішнє господарське життя обителі: розпорядження з приводу тих чи інших маєтностей, дарчі, купчі, розбір суперечок в підпорядкованих селах. Біля кожної з 126 назв документів є невелике пояснення про його сутність, що значно розширює інформативність зазначеного Опису. Інші чотири справи фонду відносяться до кінця 1760-х – початку 1770-х років, і також стосуються господарської діяльності монастиря та непорозумінь навколо власності померлого архімандрита. В Російському державному історичному архіві Санкт- Петербурга у фонді «Канцелярії Святішого синоду» віднайдено вісім досить інформативних справ другої половини ХVIII ст. Тут знаходяться матеріали про ISSN 2218-4805 221 господарські суперечки 1750 р. [12] та 1780 р. [16], подання про смерть і власність архімандритів Феоктіста 1768 р. [13] та Йосифа Томашевича 1776 р. [14], дуже докладний ана- ліз про стан монастиря у 1777 р. на 180 аркушах [15], дві справи кінця ХVIII ст. Політична система Російської імперії XVIII ст. активно реформувалась, церковне земельне господарство потребувало впорядкування і змін у відповідності з часом, але погляди на вирішення цього питання не були однозначно на боці секуляризації, адже світська реформа церковного майна порушувала віковічні правові норми. Більшість ієрархів Руської церкви були проти цих реформ, але реально оцінюючи можливі наслідки протесту проти дій держави, вони обмежувались мовчазним невдоволенням, крім одного, в крайньому разі відомого нам, голосного обурення з боку митрополита Ростовського Арсенія Мациєвича (1697–1772 рр.), який, до речі, з 1716 р. перебував у Новгород-Сіверському Спаському монастирі, тут пострижений у чернецтво, проходив кліросний послух, говорив проповіді і викладав латинь у місцевій школі. Нині православні почитають його як священномученика, адже саме за той протест проти се- куляризації він скінчив життя у в’язниці. З Чернігівських владик XVIII ст. церковні права відстоював імпульсивний архієпископ Іродіон Жураховський (очолював єпархію у 1722–1733 рр.). При- чиною його обурення були світські побори з монастир- ських володінь. Побори стали предметом суперечок та непорозумінь. Так, у 1729 р. архієпископ офіційно зверта- ється до гетьмана: «За некоторых епархии нашей местец донеслося нам ведати, что паны властители мирские иных с духовенства на неяких ведомостях подписоватись усиловуют, а которые не хотят без нашого архиерейского указу, тако вы мчинятс ябезчестия, укорение и против чести разноименуемые досады; инде в духовные касаются дела и понуждают дачею небывалых сборов, якие вновь бывшею малороссийскою коллегиею были наложены на монастыри и церкви, а после, по пунктам гетмана Богдана Хмельницкого в 1727 г. всемилостевейшим Его Императорским Вел. Указом и высоцеповажным рейментарским ясне вельможного добродея его милости пана гетмана универсалом отставлены. Сего ради... на писания наши... до ясневельможнаго милостивую получим резолюцию...: первое – аби с духовенства не в жадних делех мирскими властями предъявляемых, не отписавшись до нас и не получив указу, нихтосъ духовенства не подписовалися; второе – входить им, властям мирским, в дела духовные не допущать, а буде якое насилие чинитися начнется, о том подлинно и обстоятельно давать нам ведать, почему мы писати меемъ до ясневельможнаго; третье – духовенства в суды мирские не попущать, ибо до кого что касатися меет, то будет о том писано до нас от ясневельможного. Пи- сались мо, аби имъ до монастырей и церквей жаднаго не имети дела. О чем превелебностям вашим ведать и чинить исполнение приказуем» [4, с. 82–83]. Наказний тон листа добре передає настрій та характер архієрея, але це не допомогло вирішенню проблеми, бо вже в серпні з Глухова надходить відповідь: «Поневажъ, его ясневельможность во ответном своем писании изволил объявить, что без указу его величества уволнить нас от сборов невозможно: того ради до получения монаршей милости в якой несумненно надежни ес мы, предлагаем, абисте надлежащое до скарбу его величества, без всякого отречения, отпущали за видовцамъ» [4, с. 82]. І ще лист від 20 грудня 1727 р., де владика скаржиться гетьману: «... Ни в яких епархиях обыд церквам святым и монастырям не диется, яко в епархии моей, же мырскыи в духовные дела втручаются и церковныи и монастырскии добра присвояются и с ихъ богатятся, а церквы в крайнем оскудении остаются...» [4, с. 84.]. Взаємні обвинувачення породили ціле слідство, але справи не вирішили. Філарет Гумілевський так характеризує діяльність Іродіона: «...Ревностно заботился как о благоустроении своей кафедры, так и о целости всех вообще церковных имений. Несмотря на то, что полковыя начальства и сам гетман Апостол вмешивались в неподлежащие им дела и умножали беспорядки по делам духовным... Читая переписку преосвященнаго Иродиона с светскими начальствами, нередко приходишь к мысли: – жаль, что преосвященный упускает из виду … заповедь апостола: побеждай благим злое. Видно, что он был человек с резким и неуступчивым характером, хотя любил церковь ревностно и безкорыстно» [4, с. 85]. Феофан Прокопович, зважаючи на численні скарги малоросійського начальства, пише Іродіону: «...Овцы с пастырем своим – судом тягатися требуют, дабы моим ходатайством лучшую к себе получити святыни вашей благосклонность; докучают о том новгородские и стародубские господа, товариство...», і далі повчає більше турбуватись про збереження церковного миру та душевної рівноваги, ніж матеріальними (зовнішніми) благами: «Должны мы охранять добра церковные, да внутренние паче, нежели внешние. Должны и внешния заступать, да с кротостью и терпением и правды искать на обидящих не токмо правильным, но и любезным способом, дабы и праведное наше не было в соблазн немощным... Советую ибо святыне вашей, понеже крайней скудости опасаться вам не для чего, о спорных землях на благосовестных свидетелей и на правильных судей и властей полагатися, всякую же печаль возлагать на Господа, безмятежием духа искать отрады и пещися паче, како бы миром, тишиною и взаимным люблением с паствою своею остаток живота проводить, нежели распрями смущать сердце и умалять здравие...» [4, с. 88]. Але «люблєнія» з полковою старшиною так і не склалося, і через кілька років Іродіон Жураховський пішов «на покой» у Межигірський монастир. Наступні чернігівські владики були більш стриманими в суперечках з владою, на наш погляд, з причин посилення репресивної Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017 222 політики імперії по відношенню до «сміливих» архієреїв. Влучну характеристику кінця 30-х – 40-х років ХVIII ст. зустрічаємо в біографії Чернігівського єпископа Нікодіма Сребніцького: «...государственная власть, по учреждении кабинета министров, перешла в руки немцев, и воздвигнуто было ими систематическое гонение на русское православное духовенство...» [8, с. 612]. Залежність синоду від монаршої волі робила цю установу більше інструментом світських перетворень та покарань, ніж захисником і справедливим суддею в суперечливих ситуаціях. Така атмосфера відчувалась на місцях і стала причиною зазіхань на власність церкви як з боку малоросійської полкової старшини, так і часто з їхньої подачі, з боку селян. Майже все ХVIII ст. відзначене селянськими хвилюваннями в монастирських землях. Низку скарг на порушення права власності і на селянські хвилювання можемо почати з листа Новгород-Сіверського архімандрита Генадія Стефановича 16 вересня 1714 р. до гетьмана: «Премного стужаю и огорчаюся в доношении обид монастырских... Но свидетель Бог – не волею сия творю: послушание святое повелевает». Так писав він, скаржачись, що жителі с. Кірєєвки забрали у монастиря млин [1, с. 161]. Через кілька років архімандрит Іосіф Гугуревич у вересні 1723 р. писав до гетьмана про дєгтяровцев, що від них страждають не тільки права обителі на власність, але й братія монастирська: «…им (братії) уготована от неу- кротимых бунтовников смерть, – послушников в селах забивают, тако и посполитых людей, отбиваючи от послушества, смертию грозят. Приходит бо до того, яко все остановити и монастырь заключивши в свит за очи (от) бунтовников уходити». Автор монастирської історії пояснює, що «многие из дегтяровцев записались в козаки и подняли волнение даже в других местах. В Вовне едва не убили монастырского эконома. Архимандрит вынужден был именем московского правительства – покровителя монастыря, просить правителей Украины усмирить бунтовщиков военною силою (тут поси- лання на невідомий нам лист до гетьмана від 8 січня 1724 р.)» [1, с. 161]. Між тим необхідно було домовитись з військовим начальством, щоб не обтяжували поселян монастирських несправедливими вимогами з приводу відправлення козаків на службу в Царицин. «Более 200 человек, – писав архімандрит до гетьмана, – отошло от монастыря, вписавшись в число казаков, а кроме того довольно разошлось по чужим селам. Значительным облегчением будет, если тех новых казаков, которые неспособны к военной службе и не употребляются на службу подданическую, распоряжением вашим отпра- вите на царскую службу под Царицын (лист від 19 липня 1724 р.)» [1, с. 161]. Це прохання, скоріше за все, пов’яза- не з бажанням монастирської адміністрації відправити бунтівних козаків за межі монастирських володінь. Наступний архімандрит Ніл Березовський у 1728 р. зібрав в одну книгу всі монастирські документи на володіння. Венедикт Курковський відзначив, що «при таких пособиях, в одном письме 1728 г. доказывает он памятниками права обители на показанщину, ярмо- рочный сбор и перевоз сосницкий, в другом пишет: «От древних лет, паче же от самаго начатия обители Спасской Новгородсеверскаго, мылостию великих князей российских бортная отчина и озера во многих уездах определено монатыреви». И тем уличает в несправедли- вости жителей Мельни, отказавшихся от медовой дачи (письмо от 19 октяб. 1728 г.)» [1, с. 162]. Показанщина – податок від куріння горілки (від казана), медова дача – натуральний або грошовий податок за використання монастирських бортних «ухожаїв», ярмарковий збір – плата з торгових лавок щорічних ярмарок під монастирською горою – ось кілька вказаних вище джерел надходження коштів до монастирської економії. В систематизації актів на право власності була потреба, але «своеволие не хотело знать ни универсалов гетманских, ни грамот царских. В 1730 г. Ямпольский сотник Михаил Оболонский взбунтовал монастырских подданных: он вписал сотню их в казаки, свободно разъезжая для того по селам их. Архимандрит послал эконома и писаря узнать, по чьему распоряжению делает это сотник?..», але справа набрала трагічного обороту. Монастирських посланців новообрані козаки ловили як ворогів, одному розбили голову і побили намісника о. Германа, розбили «каляску» (лист до гетьмана від 22 липня 1730 р.) За цим слідував універсал гетьмана, який повертав мо- настирських селян, самовільно записаних в козаки (Курковський посилається на Універсал від 9 червня 1730 г. і матеріали Судієнка №№ 1, 3, 88, 89.). Але насильства продовжувались, про що свідчить посилання Курковського на лист від 2 грудня 1731 р. «о завидовцах, сделавших на- бег на монастырскую сосницкую мельницу» [1, с. 183]. Зазнав біди від непорозумінь у монастирських воло- діннях і наступний настоятель – архімандрит Фадей Кукуйлович «по милости неосторожного монастырского управителя, захватившего собственность своевольных крестьян сильного графа Головкина... Управляющий графа Немчинов потребовал, чтобы за убытки крестьян монастырь заплатил 1600 рублей. Твердый в прав- де архимандрит отказался платить. Суд пригово- рил отдать монастырские села – Пироговку, Жихов и Вовну в распоряжение экономии графской (посилан- ня Курковського на «Книгу крепостей монастырских» с. 164). Боявшийся более всего сильных земли, Феофан Прокопович распорядился так, что архимандрита спер- ва содержали под караулом, потом как государствен- ного преступника отправили в Петербург. Но Голов- кин смягчился письмом преосвященного Иродиона и смирением архимандрита. Имения возвращены графом монастырю...» [1, с. 163]. Тут ми бачимо знакову ситу- ацію відчуження монастирських земель, які за церков- ним правом не підлягають відчуженню, але світський суд 1737 р., можна сказати, провів часткову секуляризацію, ISSN 2218-4805 223 передавши сакральне володіння у світську власність. Монастир турбувався про заселення своїх земель. Ще в часи Лазаря Барановича тут утворювались слободи, жителі яких звільнялись на певний період від звичайної данини, але згодом установлювався податок за землекористування. Козацтво також сплачувало монастирю за землею та угіддя, у крайньому разі на початку XVIIІ ст. так і було. На підтвердження посилаємось на випадок, коли в гетьманство Івана Скоропадського козаки мезинські оселились на монастирських землях і користувалися озерами, які також належали обителі. Обжились там і перестали сплачувати «подать, которую обязывались вносить монастырю при занятии сих земель и угодий», але гетьманським універсалом від 2 січня 1712 р. були зобов’язані сплатити повинність або повернути землі [1, с. 90]. У 1741 р. був випадок купівлі монастирських земель у монастирських підлеглих селян козаками Мельні і Ксензовки, але рішенням суду землі повернули з поверненням заплачених грошей [1, с. 91]. Середина XVIII ст. відзначилась в історії монастиря новими судовими справами і селянськими хвилюваннями. В «Описании монастиря» існують численні короткі повідомлення про «нестроения», «недовольства» та скарги з приводу монастирських володінь. Коротко зупинимось на самих володіннях монастиря, кількість і розташування яких можна прослідкувати з XVI ст. [7]. Найбільших обсягів земельна власність архімандрії досягла під час перебування в Новгороді- Сіверському архієрейської кафедри Лазаря Барановича, але після його переїзду до Чернігова володіння поділили. Універсалом гетьмана Самойловича від 21 серпня 1673 р. було затверджено розподіл, і воло- діння монастиря зменшились наполовину, але шляхом купівлі та духовних заповітів протягом кількох десятиліть значно зросли. Старовинні межові грамоти оберігали право на основну частину монастирських володінь, а до них поступово додались ще деякі: «1. Мельницы, кроме Киреевской, Ласковской и Кролевецкой, одна на р. Свирж под Пигаровкою, другая на Свирже в Рудне и в Пигаровке, третья на Бичесе, мельница на р. Малотечи Лавриновская, мельница на Малотечи Иванцова,... на Ласке Сухомлинова, на Ласке Куриловская, на низу Ласки Каменская, в Студенце, млинок под с. Мельнею, млинок под Ксензовкою на потоке. 2. Дворы: в Новгород-Северском, в Батурине Мовчанской, в Мельне в Киреевке два, в Соснице и в Куриловке. 3. Хутора: Мажугинский за Десною, Шереметьевский, купленный за 600 р., Денбровский, Котляревича в с. Пигаровке, Ильяшевича и Пигаровский. 4. Перевозы: Спасский и Новгород-Северский. 5. Сенокосы в грунтах Горбовских, в с. Спасском и в других местах. 6. Пахотные поля, приобретенные от Михаила Кривенка и от монахини Галущихи на помин души ея... Из описи име- ний монастыря, составленной в 1786 г. для малороссийской казенной палаты.... принадлежали сему... следующие села и деревни: Олтарь, Рудня, Пигаровка, Жихов, Лоска, Мезин, Спасское, Дегтяровка, Горки, Горбов, Игнатовка, Собичь, Глазов, Мельня, Ксензовка и несколько деревень. В них было поселян 2920 мужского пола, пахати на 1390 четвертей посева, сенокосов на 30 тысяч копен, садов 50, огородов до 550, озер 68, мельниц 12, винокурней 5, кирпичный завод, бумажный завод, пасеки» [1, с. 92]. У 1761 р. в монастирі була сильна пожежа. Згорі- ла соборна церква, а з нею постраждали і інші будівлі. Довгий час в соборі не проводилася служба, і це стало причиною синодальної справи, яка добре розкриває бюджет монастиря напередодні реформи [15]. У 1777 р. архімандрит Феоктист Пальмовский докладним листом роз’яснює історію ремонтних робіт, пропонує зробити експертизу аварійній церкві: «...если невозможно бу- дет реставровать старую, то для устроения новой место осмотрится, так же планы и фасады назначатся, и сме- та всему учинится... [15, 10]». На це синод зобов’язав чернігівського владику Феофіла розглянути доходи того монастиря, щоби архімандрит з братією «содержаны были по силе духовнаго регламента, а оставшаяся за нужнейшими расходами сумма обращаема была во первых на благолепие святых церквей, и других самонужнейших монастырских строений...» [15, с. 13]. Але архімандрит Євстафій не поспішав, відповідаючи, що для написання точного бюджету потрібен час. Єпископ Феофіл писав в рапорті: «...с прибытия его в монастырь еще и год не кон- чился, а вступили некоторые вещи, покупкою из прежних лет доходов, а иные вещи еще не вышли в продажу и потому верно знать невозможно, что из того будет прибыли монастырю, да и расходы были таковы, которых в будущее время не будет, или будет, но весьма не скоро, а другие по экономическим обстоятельствам случится могут таковые, которых ныне и предвидеть невозможно, а впредь, по прошествии особливо трех лет, когда употребленный ныне в экономию капитал обращение свое возымеет, таковы ведомости сочинены и имеют быть присланы...» [15, с. 19]. До рапорту додавався лист від 16 лютого 1778 р. настоятеля і братії монастиря, які зобов’язувалися на майбутнє будівництво собору відкладати по дві тисячі рублів «из доходов, которые верно ежегодно получаются, а именно: с отдаточных на откуп хутарей, и за дозволение виннаго курения, да с перевозов и валюшень, а если из сих доходов чего-либо недоставать будет, то доложить из винокурень или з вапенного завода и съ получаемых прибылей... если жъ при подрядах мастеровых людей из запасов что съестных или питейных потребуется, так же и вапна к строению, то все оное давать от монастыря, не зачитая в ту двутысячную сумму...» [15, с. 20]. Лист підписали на- стоятель архімандрит Євстафій, архімандрит Кіприан (перебував тут на покої), намісник ієромонах Досіфей, на- місник ієромонах Антоній, казначей ієромонах Єпіфаній, економ ієромонах Сосіпатр, еклісіарх і уставщик соборний ієромонах Міхей, ієромонах Інокентій, ієромонах Іаков, духовнік ієромонах Мардарій, ієромонах Крісп, ієродия- кон Паісій, ієродиякон Іосіф, ієродиякон Сілуан. Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017 224 У справі знаходиться «Ведомость с приходной казначейской книги монастыря Новгородского» за 1777 р. Перша стаття – це залишок грошей від 1776 р. – 4420 р. 61 коп. Далі йде перелік надходженнь: «за проданную известь – 2813 р 65 к., за проданную пеньку 743 р. 25 к., за проданную горелку 5671 р. 24 к., за вишинкованный мед и пиво – 30 р 95.2/4 к., собираемых по давнему обыкновению с подданных монастырских, якото пчельных, очковых, от сенных, прочих денег – 493 р. 34 к., ярмарковых з лавок 43 р. 38 к., паромных и перевозов – 407 р. 46 к., валюшенных – 215 р. 48 к., за фрукты заливные – 23 р. 86 к., за проданную рыбу и каменье – 4 р. 48 к., оставшихся кварталнихъ – 81 р. 94 к., осталних от разных покупок 30 р. 59 к., за спашъ сена – 5 р., за проданный пепел гречаный – 6 р. 60 к., за откупные двори для винокурения: руднянский – 420 р., пигаровский – 30 р.; З шинков наемных: Новгородского 12 р., Сосницкого 10 р., За перевозку паромом за Десну по контракту от жителей Биринских 10 р., от войскового товарища Саввы Рузовского по облику доправленных – 150. Итого всех в приеме денег 1777 года – 15624 рубли 19 копеек и две четверти» [15, с. 81]. Далі на шість аркушів справи – «Ведомость из расходной книги монастыря Спасо Северскаго Новгородскаго, сколь- ко в каком месяце на что именно, по статьям, издержа- но казенных монастырских денег 1777 года» [15, с. 82– 87], з якої бачимо, що витрати за рік склали 15036 р., а в наступний рік перейшов залишок 587 р. Вибравши деякі помітні витрати, бачимо, що на «судові справи і на презенти» пішло 1339 р., на оплату і одежу служителів і келєйників настоятеля 371 р., «жалование» братії – 300 р., різним служителям і робітникам по контракту – 829 р., витрати на відрядження настоятеля з служи- телями – 675 р.. Витрати на трапезу монастирську роз- поділяються так: на цукор – 450 р., на чай та каву – 103, на різні вина, «французскую водку и английское пиво» – 466. З великих витрат бачимо: позичено войсковому товаришу Рузовському 500 р., придбання карети – 180 р. та четверо коней (сплачена половинна частина) – 300 р., різних тканин – 291 р., «в презент по делам» – 200. Далі йдуть звичайні господарські витрати на посуд, одежу, виробництво, канцелярію. З указу синоду № 1919 від 1 жовтня 1783 р. бачимо, що будівництво собору не почалося, бо настоятель не домовився з архітектором, «который несносной цены, а именно по пятисот рублей в год требует». Архімандрит обіцяв зимою розпочати розборку старої церкви і з весни – будівництво. На указ синоду відкладати не дві, а три тисячі щороку на соборне будівництво, архімандрит Євстафій скаржився, що й дві ледь може зібрати, бо: «1. Подданные обложены подушным окладом и за непривычку их к сему платежу, надобно монастырю чинить им вспоможение снаравливая в экономических распределениях, 2. Что городских шинков с которых за продажу вина и прочих напитков был монастырю знатный доход, по указу лишился монастырь ныне, 3. Что по заведении в городе магистрацких шинков, как поставка вина стала от казенной палаты, то бывшее вольно продажество онаго уже пресеклось, а потому и наготовивши горелки, негде продать... 4. Что по предь выраженным причинам и откупщины от содержания хуторов монастырских отказываются, от двух уже отказались, а от сего-то откупа большею частию двутысячная откладываемая сумма и собиралась... и нужно монастырю вымысливать способы к какому промыслу экономии приступить, чтобы могла быть прибыль впредь... ныне же собранной суммы на строительство... одиннадцать тысячь девятьсот восемьдесят четыре рубля...» [15, с. 159]. Синод наполягав на скорішому початку будівельних робіт і тритисячного внеску в цю справу не відмінив. Будівництво до 1790-го року так і не почалося. У 1785 р. Новгород-Сіверський стає єпархіальним містом: «.. .Указом св. синода от 31 марта № 367 преосвященный Илларион назначен епископом Новгород- Северским и Глуховским, с предписанием ему пребывать в Спасском монастыре, а от настоятеля сего монастыря, архимандрита Евстафия Пальмовского истребовать сведение, в каком монастыре он пребывание свое иметь желает, и отправить его в тот монастырь, где он изберет себе местопребывание не прежде, как по принятии от него монастыря, всего имущества и денег» [1, с. 44]. Наступний рік став переламним для церковного господарства Малоросії: «Императрица, считая несвойственным духовному сану хозяйственные заботы об управлении деревнями, а еще более неприличны хождения в судах по тяжебным делам, кои неизбежны были при управлении имениями, еще в 1764 г. февраля 29 дня освободила великороссийское духовенство от владения крестьянами, и положила архиереям, монастырям, соборам и некоторым ружным церквам денежное жалование и некоторые поземельные угодья. Уже в 1786 году, желая и в малороссийских епархиях ввести единообразие с прочими епархиями Российской Империи, именным высочайшим указом, данным св. синоду апреля 10 дня, повелела производить в архиерейские домы: Черниговс- кий и Новгород-Северский, суммы, определенные шта- там на архиерейские дома 2 класса...» [1, с. 94]. Підводячи підсумок цього стислого огляду, необхідно сказати, що монастирське господарство напередодні секуляризації перебувало в кризовому стані в першу чергу з причин морального конфлікту між монастирем, як феодальним власником, і підлеглим селянством (відношення до якого часто було не христянсько- братським і не батьківським). Монастир як церковний інститут в таких відносинах втрачав своє основне зна- чення аскетичної школи і часто не являв приклад хри- стиянської любові. З іншої сторони, державна рефор- ма, яка відбирала старовинні монастирські володіння, зруйнувала віковічні правові норми, які декларували неможливість відчуження чи продажу церковних володінь, ISSN 2218-4805 225 але це було слабким аргументом на шляху імперських перетворень. Перспектива отримання значних володінь, схвалена малоросійським новонародженим дворянством і супроводжувана мовчазним спостеріганням вищого духовенства, перемогла правові недоречності. До цього необхідно додати, що фоном секуляризації являлась метушня адміністративних перетворень – нових губерній і нових єпархій; всі хто міг щось заперечити, були зв’язані посадами, роботою і перспективами. ПОСИЛАННЯ 1. Венедикт Курковский, архимандрит. Описание Новгород- Северского Спасо-Преображенского первоклассного мужского монастыря // Черниговские епархиальные известия. Часть неофициальная. – 1861. – С. 32–56, 82–109, 157–174, 239–279. 2. Горчаков М. Монастырский приказ (1649–1725 г.). – СПб., 1868. – 460 с. 3. Знаменский П.В. Чтения по истории Русской Церкви за время царствования Екатерины II // Православный собеседник. Казань, 1875. – № 1. – С. 3–22, 99–143, 228–254, 392–418; – № 2. – С. 3–44, 327–347. 4. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. – Кн. 1. – Чернигов, 1873. – 154 с. 5. Милютин В.А. О недвижимых имуществах духовенства в России. – М, 1862. – 581 с. 6. Ростиславов Д.И. Опыт исследования об имуществах и доходах наших монастырей. СПб., 1876. – 398 с. 7. Русіна О.Б. Грамоти Новгород-Сіверському Спасо- Преображенському монастирю (у копіях севського походження) // Український археографічний щорічник – Вип. 2. – К., 1993. – С. 138–152. 8. Страдомский А. Никодим Сребницкий, епископ Черниговс- кий и Новгород-Северский. // ЧЕИП – 1876. – С. 556–569, 606–614, 669–682, 720–727. 9. Державний архів Чернігівської області. ф. 679, оп. ?, спр. ?, арк. ? 10. Центральний державний історичний архів, м. Київ (далі – ЦДІАК України), ф. 1556. оп.?, спр. ?, арк. ? 11. ЦДІАК України, ф. 1556, оп. 2, спр. 2, 26 арк. 12. Російський державний історичний архів (далі – РДІА), ф. 796., оп. 31., спр. 203, 39 арк. 13. РДІА, ф. 796., оп. 49, спр. 287, 5 арк. 14. РДІА, ф. 796., оп. 57, спр. 6, 2 арк. 15. РДІА, ф. 796., оп. 58, спр. 482, 180 арк. 16. РДІА,ф. 1330., оп. 4, спр. 148, 178 арк. Карманов Ю.А. О состоянии Новгород-Северского Спасо- Преображенского монастыря накануне секуляризации земель 1786 г. Статья посвящена обзору и анализу печатных и архивных материалов, раскрывающих особенности хозяйственной деятельности одного из крупнейших монастырей Левобережной Украины накануне секулярной реформы 1786 г. Раскрыты особенности имперской политики к монастырям и монашеству Малороссии. Ключевые слова: секуляризация в Украине, хозяйственная жизнь монастыря, Новгород-Северское наместничество, Новгород- Северская епархия. Karmanov Yu.O. About the condition of Novhorod-Siver- skyi Monastery of the Transfi guration of the Savior on the eve of secularization of lands in 1786 The article is dedicated to survey and analysis of printed and archi- val materials, uncovering some special aspects of the economic activity of one of the largest monasteries in the Left-Bank Ukraine on the eve of secularization reforms in 1786. The features of imperial politics towards monasteries and monasticism of Little Rus’in ХVIII century is revealed. Key words: secularization in Ukraine, an economic life of monastery, Novhorod-Siverskyi vicegerency, Novhorod-Siverskyi diocese. 07.02.2017 р. j УДК 94(477):7.078 «17/180» О.Я. Заїка МИСТЕЦЬКІ ТА МЕЦЕНАТСЬКІ ЗВ’ЯЗКИ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ РОЗУМОВСЬКИХ З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ МУЗИКАНТАМИ XVIII – ПОЧАТКУ XIX СТ. Стаття присвячена мистецьким зв’язкам представників ро- дини Розумовських з європейськими музикантами XVIII – початку XIX ст. Досліджується особистий внесок Олексія, Кирила, Андрія Розумовських в музичну культуру XVIII–XIX ст., традиції музич- ного меценатства. Ключові слова: мистецтво, музична культура, меценатство, родина Розумовських, європейські музиканти. Культуру України XVIII ст. називають унікальним яви- щем, феномен якого полягає в тому, що в українських зем- лях втілювалися провідні культурні й суспільно-політич- ні ідеї Західної Європи. XVIII ст. стало свідком дивовижного розквіту україн- ського мистецтва й літератури, що відобразився у стилі ба- роко, яке принесло в Україну культурний динамізм, праг- нення досконалості, спрагу спілкування із Заходом. Цей стиль віддавав перевагу формі перед змістом, химерно- сті перед простотою, синтезові перед самобутністю. Саме здатність до синтезу зробила бароко особливо принад- ним для українців – нації, котра перебувала між право- славним Сходом та латинізованим Заходом [1, с. 176–179]. Україна виплекала когорту талановитих культурних ді- ячів, висока освіченість яких, втім як і пересічних україн- ців, вражала іноземних мандрівників. Родина Розумовських була тісно пов’язана з мистецтвом і, насамперед, зробила великий внесок у розвиток української та світової музики. Широко відома їх діяльність як музичних меценатів, що суттєво сприяло становленню музичної культури Європи. Проблеми розвитку національної музичної культури в Україні у XVII–XVIII ст. та роль національної еліти у того- часних культурних процесах висвітлені у працях Н Гера- симової-Персидської, І. Юдкіна. Питання впливу на ста- новлення національної професійної освіти в Україні доби Гетьманщини, розвиток вітчизняної музичної культу- ри були предметом уваги В. Біліченка, В. Іванова, П. Ко- зицького , К. Майбурової , Т. Некрасової та ін. Діяльність представників гетьмансько-старшинської верстви у галу- зі музичної освіти та культури в Україні другої половини XVII–XVIII ст., особливості її музичного побуту та культур- но-мистецьких зв’язків в Україні та за її межами розгля- далися у дисертаційному дослідженні Л. Горенко-Баранів- ської [2]. Ролі музики в житті Розумовських, мистецькій та меценатській діяльності цієї родини присвячені досліджен- ня Л. Горенко [2], О. Дзбанівського, Ф. Ернста, А. Ольхов- ського, Ю. Рудчука [7], Т. Шеффер, Д. Щербаківського. Се- ред них слід згадати прізвище Л. Івченко, яка у низці своїх статей та дисертації проаналізувала фонд, структуру, ймо- вірну історію комплектування та побутування нотниці Ро- зумовських, а також особистий внесок чотирьох представ- ників родини Розумовських (Олексія Григоровича, Кирила

Стан Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря напередодні секуляризації земель 1786 р.

Репозитарії

Схожі ресурси