Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича
У статті на основі автобіографічних записок М.А. Маркевича відтворюється специфіка буття родини Маркевичів у садибі Полошки.
Saved in:
| Date: | 2017 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2017
|
| Series: | Сіверщина в історії України |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128757 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича / Н.О. Барабаш // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 235-238. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-128757 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1287572018-01-14T03:02:43Z Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича Барабаш, Н.О. Нова історія У статті на основі автобіографічних записок М.А. Маркевича відтворюється специфіка буття родини Маркевичів у садибі Полошки. В статье на основе автобиографических записок Н. А. Маркевича воспроизводится специфика жизни семьи Маркевичей в усадьбе Полошки. In this paper author tries to reconstruct particularities of the Markevyches family life in the nobiliary homestead Poloshky on the base of Mykola Markevych’s autobiographical notes. 2017 Article Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича / Н.О. Барабаш // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 235-238. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128757 94(477):911.374.8«18» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Барабаш, Н.О. Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича Сіверщина в історії України |
| description |
У статті на основі автобіографічних записок М.А. Маркевича відтворюється специфіка буття родини Маркевичів у садибі Полошки. |
| format |
Article |
| author |
Барабаш, Н.О. |
| author_facet |
Барабаш, Н.О. |
| author_sort |
Барабаш, Н.О. |
| title |
Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича |
| title_short |
Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича |
| title_full |
Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича |
| title_fullStr |
Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича |
| title_full_unstemmed |
Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича |
| title_sort |
панська садиба полошки за споминами м.а. маркевича |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128757 |
| citation_txt |
Панська садиба Полошки за споминами М.А. Маркевича / Н.О. Барабаш // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 235-238. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT barabašno pansʹkasadibapološkizaspominamimamarkeviča |
| first_indexed |
2025-07-09T09:50:14Z |
| last_indexed |
2025-07-09T09:50:14Z |
| _version_ |
1837162425983434752 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
235
УДК 94(477):911.374.8«18»
Н.О. Барабаш
ПАНСЬКА САДИБА ПОЛОШКИ
ЗА СПОМИНАМИ М.А. МАРКЕВИЧА
У статті на основі автобіографічних записок М.А. Маркевича від-
творюється специфіка буття родини Маркевичів у садибі Полошки.
Ключові слова: М.А. Маркевич, автобіографічні записки, пан-
ська садиба/маєток Полошки.
Сьогодні беззаперечною є теза про нагальну потре-
бу вивчення історико-культурної моделі панської сіль-
ської садиби в Україні XVIII–XIX століть на змістовному
підґрунті, утвореному сумою знань, отриманих з історії
України, регіональної історії, історії української куль-
тури, краєзнавства, мистецтвознавства тощо [1, с. 145–
146]. Однак вважаємо за необхідне зауважити, що
виокремлення комплексних прикмет панської сади-
би як історико-культурного об’єкта неможливе без ви-
вчення специфіки буття представників української елі-
ти в конкретних родових резиденціях на мікрорівні й
без долучення якісно-інформативної джерельної бази.
В ряду перлин панських садибних комплексів Черніго-
во-Сіверщини не надто часто згадуються Полошки, хоча
саме із цим маєтком пов’язані долі декількох поколінь
представників споріднених між собою козацько-стар-
шинських родів Скоропадських та Маркевичів-Марко-
вичів. Саме Полошкам, як одному із родових маєтків,
присвячено окремі рядки у різних частинах та повністю
розділ VIII Автобіографічних записок М.А. Маркевича
під назвою «От Лапинец до Петербурга. Март – сентя-
брь 1817» [4, арк. 121–126 зв.]. У житті Миколи Андрійо-
вича даний рік був «знаковим», оскільки в цей час він
припинив навчання в приватній школі Павла Білецько-
го-Носенка у селі Лапинці під Прилуками й готувався до
від’їзду на навчання у Петербург.
Про інформаційний потенціал «Автобіографічних за-
писок» Миколи Маркевича, присвячених його першим
рокам життя (1804–1817 рр.), нами згадувалось у попе-
редніх публікаціях [2; 3].
Полошківське садибне буття формувалося поступово
й особливих рис набуло за життя Івана Андрійовича Мар-
кевича (рідного діда М.А. Маркевича). Йому історик при-
свячує декілька десятків рядків на початку «Автобіогра-
фічних записок». Іван Андрійович (роки життя 1747–1814)
був одружений із Єлизаветою Василівною Кочубей й мав
двох дітей – Пульхерію та Андрія. Саме завдяки шлюбу він
набуває маєтностей на Глухівщині (Полошки) [4, арк. 10].
Зі сторінок записок онука дізнаємося, що І.А. Мар-
кевич виховувався у Першому кадетському корпусі, до-
служився на військовій службі до звання прем’єр-ма-
йора, потім на цивільній службі досяг рангу колезького
радника. На думку онука, його почуття зосереджува-
лись у голові, а не в грудях, «он был честолюбив, само-
любив, безинтересен, благороден, – но подозрителен
до крайности. Чем ближе к нему был человек, тем бо-
лее он подозревал его… Врожденную пылкость умерил
он образованием; деликатность в обращении с каждым
не смотря ни на звание ни на лета доходили у него до
невероятности… Дети, взрослые, старики, судейские,
военные, купцы, дамы и девицы бывали им очаро-
ваны» [4, арк. 11 зв.]. Іван Андрійович був естетом й «все
что ни имел он в доме дышало изящным вкусом: мебе-
ли, бронзы, фарфоры, вины…» [4, арк. 11 зв.]. Сформу-
вавши власне «ідеальне середовище» у полошківсько-
му маєтку, дід вів розмірене життя, «…поутру играл на
органе, потом рисовал, потом читал Вольтера и Рус-
со, наконец любовался своими расписными тюльпана-
ми». Серед кола спілкування й особистих кореспонден-
тів Івана Андрійовича у записках згадується Гарднер,
Юрій Володимирович Долгорукий, гетьман К. Розумов-
ський, Ю. Нелединський-Мелецький, П. Задунайський
й навіть мадам Сталь. До кріпаків І.А. Маркевич від-
носився з добротою, й через свою доброчесність «был
любим подданными как детьми» [4, арк. 12 зв.]. Сфор-
мований за життя І.А. Маркевича стиль сімейного бут-
тя в Полошках залишався незмінним навіть по його
смерті. Микола Маркевич вважав діда яскравим пред-
ставником просвітницького XVIII століття й за стилем
життя, й за рівнем освіченості, й за мережею інтелек-
туальних зв’язків.
Полошківський маєток став одним із тих, що були рід-
ними для родини Андрія Івановича Маркевича та його дру-
жини Анастасії Василівни (у дівоцтві Гудович). Саме тут
їх родина проживала достатньо часто, у період від 1804
до 1818 року, тому «восхитительным» Полошкам й при-
свячено багато сторінок у «Автобіографічних записках»
їх сина Миколи Андрійовича.
Сприймаючи полошківську садибу як своєрідний
мікросвіт, Микола Маркевич починає його опис таки-
ми словами: «… начну с дому, сада, флигелей и обще-
ства». Автор записок зазначає, що «дом в Полошках был
довольно большой, над залой была еще зала; нижняя
в два света; по бокам хоров были над № 9 и 7 комна-
ты. Сверх того дедушкин домик оставался» [4, арк. 121].
Опис господського будинку у Полошках супроводжу-
ється схемою розміщення кімнат та побутових примі-
щень [4, арк. 121]. Схема будинку та подальший деталь-
ний опис місцевості уможливлює детальніше сприйняти
територіально-просторову специфіку маєтку.
За традицією у «садибну родину» крім членів сім’ї
були включені дальні родичі, облагодіяні, вихователі ді-
тей, музиканти. Так автор записок згадує, що у одному з
флігелів проживали Піжбек із родиною, Генник, Персид-
ський, Сильверст. У іншому флігелі, розташованому на-
впроти першого, розміщувались кухня й музикантська.
Ці будівлі були обнесені штахетом. За штахетом проїж-
джа вулиця поєднувала дві сторони села. По іншу сторо-
ну вулиці був двір із людськими, конюшнями й іншими
господарчими приміщеннями. Внизу під горою в саду
знаходилась баня з кімнатами.
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
236
Сад був простий, під діброву, стежка вела із гори до
джерела. У саду було декілька клумб. Внизу текла вузь-
кою чистою стрічкою річка.
Микола Маркевич детально описує навколишні кра-
євиди, при цьому згадуючи й про маєтності сусідів: «За
рекой долина, потом на легком скате роща Литвинова;
влево от дома через речку деревня Богданово, принадле-
жащая Литвинову; рассыпанные горстями избы на ска-
тах горы очень миловидны; налево вдали видны озера,
за озерами село Щебры, а далее леса Ярославицкие и
Волокитинские. Если же подняться на гору, что против
дому, оттуда вправо виден Слепород Клочковых. Камен-
ные постройки, через наш дом – дом Литвинова, поло-
шковские избы, церковь, колокольня – дело рук митро-
полита Самуила Миславского, уроженца полошковского.
Двор внизу, за двором даль, Щебры явственные и даль-
ние леса синеют под туманом; продолжая далее путь в
гору, вы углубляетесь в лес и являетесь на площадь где
шахты фарфоровой глины» [4, арк. 121–121 зв.].
Потрапити до полошківського маєтку можна було із
великої московської дороги, що вела на Ніжин, Київ та
Одесу. Микола Маркевич називає дорогу «одной из жиз-
ненных сил империи, по которой льются богатства тор-
говли, всегда покрытой обозами» [4, арк. 121 зв.]. Зі сто-
рони Глухова під’їзд до господського будинку проходив з
узвишшя повз церкви, зліва були чудові краєвиди на Мис-
лавщину й Богданово. З Кролевця заїхати в село можна
було вузькою вулицею, повз дубовий гай, що був зроще-
ний дідом М. Маркевича, потім повз фруктовий сад, крізь
гатку на круту гору й прямо у дворову вулицю.
Загальноросійську відомість Полошкам подарували
поклади унікальної фарфорової глини (каоліну). У сво-
їх записках Микола Андрійович зазначає, що спочатку
місцеві селяни використовували білу глину для виготов-
лення горщиків та інших ужиткових речей. Однак згодом
приятель Івана Андрійовича Маркевича, француз-ман-
дрівник Лаборд, перебуваючи в Полошках, започаткував
видобування каоліну у шахтний спосіб. Микола Марке-
вич зазначає, що зазвичай шахти мали глибину від 11 до
17 сажнів, були оббиті цамрой. Спускали у шахти робіт-
ників на мотузках й потім вони прорізували печери за
шаром глини у боки. Глину вирізали великими шматка-
ми, вона була м’якою та мала синюватий відтінок. Однак
при піднятті на поверхню сировина змінювала колір на
білосніжний та твердішала. У споминах зазначалось, що
видобували глину лише взимку, причому через спеку ро-
бітники працювали лише у самих сорочках. Влітку пові-
тря у шахтах ставало прохолодним й настільки важким,
що роботи припинялись. Із шахтами траплялись періо-
дично то трагічні, то комічні випадки, деякі описують-
ся у записках М.А. Маркевича.
Автор споминів зазначає, що його дід реалізовував
каолін за ціною від 1,3 асигнаціями до 7 рублів за пуд;
«в Гжель отправлялась худшая, в Москву к Гарднеру и
Долгорукому кн. Юр. Волод. хорошая, в Петербург на
императорский завод самая лучшая, так называемая
скалка» [4, арк. 121 зв.].
Садибний побут із його знаковою символікою, риту-
алами і традиціями був маркером, ознакою належнос-
ті до певного соціального стану. Заможні представни-
ки малоросійського дворянства на початку ХІХ століття
звикли жити «на широку ногу» й в оточенні близьких
та далеких родичів, а також «общества жильцов раз-
нообразящих дни». Микола Андрійович докладно пе-
Фото 1. Схема розташування кімнат
у господарському будинку в Полошках
ISSN 2218-4805
237
рераховує більшість мешканців садиби: «В Полошках я
нашел батюшку, маминьку, четырех сестер, брата, Ма-
шиньку, Софью Владимировну, Сильвестра, графа Ни-
колая Николаевича, М-ль Мессон, Персидскаго, Генни-
ка, Пижбека, его мать и его сестру… Я забыл упомянуть
еще девятнадцатаго неотлучного от нашей семьи чело-
века: Федора Мих. Маркевича» 4, арк. 122 зв.]. Також у
тексті згадуються імена слуг: Кліментій, Терентій, Се-
мен, Андрій, Марія. Крім цього зазначається, що в ма-
єтку також проживали музиканти та півчі, імена яких
автор спогадів не запам’ятав.
Автор записок не зупиняється на простому переліку
найближчого оточення, але й подає біографічну інфор-
мацію та іноді висловлює власне ставлення до тих чи ін-
ших осіб із найближчого оточення.
Так, достатньо часто на сторінках записок М.А. Марке-
вича згадується ім’я Сильвестра Матвійовича Дикого. В
родині Миколи Андрійовича до нього звертались по-до-
машньому – Сильвесі, з легкої подачі одного з молодших
дітей родини. Микола Маркевич у споминах занотував ін-
формацію щодо появи цього хлопчика в їх родині у 1814 р.:
«В Полтаве пришел к батюшке как к Прилуцкому предво-
дителю лет семи мальчик, за милостыней. По его бумагам
батюшка увидел, что он из мелкопоместных дворян Пи-
рятинского уезда, из-под Яготина. Его мать зарезала сво-
его мужа и содержалась в Остроге. Бедное дитя, не имея
приюта, жило в Остроге при матери. Батюшке жаль ста-
ло его; он взял его к себе на воспитание и дал после хо-
рошую дорогу…» [4, арк. 105 зв. ].
З теплотою пише у записках Микола Андрійович
про вчителя молодшого брата Михайла та Сильвестра –
Персидського Костянтина Андрійовича. Родом він був
із Прилуцького повіту, «… попович и школяр, … предо-
брый и прерябой». Пізніше К.А. Персидський закохав-
ся у гувернантку сестер Миколи Андрійовича мадемуа-
зель Руссет [4, арк. 122 зв.].
Особливу повагу у родині Маркевичів мав француз
Генник, що виконував обов’язки «дядьки» при братах
Миколі та Іванові Скоропадських до їх відправлення
на навчання в Лапинці, а потім став гувернером брата
Миколи Андрійовича – Михайла. Про нього у записках
читаємо наступне: «…предобрый, пречестной, остряк и
привесёлый… два раза бегал он боясь ответственности
за дуэли, которые оканчивались не хорошо для его про-
тивников; один раз из Франции в Австрию, в другой раз
из Франции в Россию» [4, арк. 97, арк. 122 зв.].
Ще однією особою, що проживала у полошківському
маєтку, була мадемуазель Мессон, про яку автор записок
занотував як про позашлюбну дочку діда Івана Андрі-
йовича. Згодом жінка візьме шлюб із садівником Мар-
кевичів – швейцарцем Гіппом й надалі буде проживати
у маєтках Маркевичів [4, арк. 122 зв.].
Разом із матір’ю та молодшою вісімнадцятирічною
сестрою проживав у садибному флігелі Петро Веніамі-
нович Піжбек. У 1817 році він був «…прекрасный собою,
милый добрейший молодой человек лет двадцять с лиш-
ним». Піжбек був талановитим музикантом й капель-
мейстером, крім цього «… удачный композитор полоне-
зов вроде Козловского и Огинскаго» [4, арк. 122 зв.–123].
Також він навчав молодших дітей у родині Маркевичів
грі на фортепіано.
Неоднозначною людиною, що знайшла притулок у
родині власників Полошок, був Федір Михайлович Мар-
кевич. Згадки про його витівки, а іноді й ганебні вчин-
ки містяться на різних сторінках споминів. На одному
із аркушів знаходимо ємну характеристику цієї особи:
«Таков был этот человек, исполненный талантов, бешен-
ный, неуживчивый, необразованный, но остряк и полу-
шут» [4, арк. 99 зв., арк. 122 зв.]
Характеризуючи особливості буття в помісті, Мико-
ла Андрійович приділяє увагу й питанням виховання ді-
тей у його родині. Особисто автору записок було надано
батьками майже повну свободу дій, оскільки до нього ста-
вились як до дорослого. Він міг гуляти самостійно у лісі,
купатись у річці й навіть ходити пішки без супроводжу-
ючих на гостини до тітки у Дунаєць. Особливі відносини
у нього склались із сестрою Лізою, якій тоді було близько
13 років. Інші діти були набагато молодшими й Микола
не мав із ними спільних інтересів. Крім цього він зазна-
чає, що більшість часу діти були зайняті уроками, а йому
батьки фактично влаштували канікули перед відправлен-
ням на навчання до Петербурга [4, арк. 122].
Всіх дітей у родині любили, але тримали у достатньо
суворій дисципліні. Іноді до них застосовували й фізич-
ні покарання, особливо часто «нравоучения, которые пи-
шутся под спиною» за допомогою різок. Але це були край-
ні заходи. Найчастіше від дорослих лунали лише погрози
про застосування покарань у разі дитячих бешкетувань.
Так Микола Андрійович на одній із сторінок занотовує:
«Мишу продолжали баловать; батюшка бывает гоняется
за ним с прутом, а он баррикадирует себя креслами, сту-
льями, ругается и все проходит даром» [4, арк. 123 зв.].
Велика родина регулярно відвідувала Ярославець й
Дунаєць. Гостинність була характерною ознакою й поло-
шківського маєтку Маркевичів. Микола Андрійович зга-
дує: «… Поездки наши в Ярославец и Дунаец и наезды к
нам тамошних еще более разнообразили это восхити-
тельное для меня время… У нас ежедневно бывали гости,
все ярославецкие, вознесенские и дунайские; и всегда
эти четыре дома были неразлучны; не они у нас, так мы
у них. Музыки съезжались также, их было три: наши, ду-
найские и ярославецкие. Капельмейстера были ближай-
шие родственные между собою: наш – Пижбек, дунайс-
кий – Чемпинский, ярославецкий – Кавка» [4, арк. 122 зв.].
В садибах бали йшли за балами, лунали музика й співи.
У пам’яті Миколи Андрійовича найбільше вражень збе-
реглось від останнього полошківського балу, який був да-
ний на честь його від’їзду на навчання до Петербургу. У за-
писках читаємо наступне: «Маминька пригласила соседей
и родных, дала прощальний бал. В лесу был полдник, на
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
238
Литвинова лугу гремели пушки, сад и двор были иллюми-
новны, танцы продолжались до рассвета» [4, арк. 126 зв.].
На наступний день після балу вся родина проводжала
Миколу Андрійовича та Василя Олександровича Хелмсько-
го (саме він супроводжував М.А. Маркевича до Санкт-Пе-
тербурга). Процес прощання рідних описаний із зво-
рушливими подробицями: «… на другой день маминька
плакала, баба плакала, сёстры плакали, Норка тосковала.
Мой портрет завесили зелёной тафтой. У батюшки были
слёзы на глазах» [4, арк. 126 зв.]. В цей день автор споми-
нів востаннє в житті бачив свою матір та няню бабу Устю.
По смерті дружини, що сталась 12 січня 1818 року, бать-
ко М.А. Маркевича Андрій Іванович «… не мог не толь-
ко бывать в Полошках, но даже видеть их» [4, арк. 10 зв.].
Тому маєток був розмінений з гвардійським полковни-
ком О.О. Хвостовим, який за Полошки дав 300 душ у Вась-
ковцах Прилуцького повіту.
Отже, завдяки «Автобіографічним запискам» М.А. Мар-
кевича ми маємо змогу дізнатись про родинну атмосферу
та особливості буття володарів панської садиби Полошки
на початку ХІХ століття. Зауважимо, що зростання авто-
ра споминів у родинних маєтках Чернігівської та Полтав-
ської губерній вплинуло на становлення його особисто-
сті. Микола Андрійович не лише збереже дідові колекції
й батьківську любов до землі, а й певним чином унаслі-
дує сформований ними маєтковий стиль життя.
ПОСИЛАННЯ
1. Будзар М. М. Історико-культурна модель панської сільської
садиби в Україні XVIII–XIX століть: теоретичні засади дослідження
[Текст] / М. М. Будзар // Вісник ДАККіМ. - 2011. - № 2. - С. 145-149.
2. Барабаш Н. О. Дворянські садибні комплекси Дунаєць та
Ярославець за споминами М. А. Маркевича / Н. О. Барабаш // Сі-
верщина в історії України: Зб. наук. пр. – К.: Глухів, 2013. – Вип.
6. – С. 323–327.
3. Барабаш Н. О. «Автобіографічні записки» М. Маркевича –
джерело з історії родини / Н. О. Барабаш // Ейдос. Альманах тео-
рії та історії історичної науки / Головний редактор В. Смолій; від-
повідальний редактор І. Колесник. – Вип. 8. – К.: Інститут історії
України НАН України, 2014. – 394 с. – С. 329–347
4. Маркевич Н. А. Автобиографические записки. Автограф. 1845.
– Рукописный отдел Института русской литературы Российской
Академии наук, ф. 488, оп. 1, д. 38, 136 л.
Барабаш Н.А. Господская усадьба Полошки по
воспоминаниям Н.А. Маркевича
В статье на основе автобиографических записок Н. А. Мар-
кевича воспроизводится специфика жизни семьи Маркевичей в
усадьбе Полошки.
Ключевые слова: Н.А. Маркевич, автобиографические запис-
ки, господская усадьба/имение Полошки.
Barabash N.О. Nobiliary homestead Poloshky in the Myko-
la Markevych’s memories
In this paper author tries to reconstruct particularities of the Markevyches
family life in the nobiliary homestead Poloshky on the base of Mykola Markevych’s
autobiographical notes.
Key words: Mykola Marckevych, autobiographical notes, nobiliary homestead,
homestead Poloshky.
16.03.2017 р.j
УДК 392:502.175 (477) (043.3)
А.О. Шевель
ВНЕСОК МИКОЛИ АНДРІЙОВИЧА МАРКЕВИЧА
В КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ
У статті автор аналізує внесок Миколи Андрійовича Маркевича
в культурний розвиток України, а саме: його погляди на історичний
процес, використання фольклорно-етнографічної джерельної бази,
зібрання великого етнографічно-статистичного матеріалу.
Ключові слова: героїзм, етнографія, історія, козацтво, фольклор.
Мандрівний філософ Григорій Сковорода писав: «Рослина
без коріння всихає, людина без минулого не живе». Історія
рідного народу та краю, пам’ять про видатних земляків –
це ті духовні острови, які дарують нам наснагу.
Дослідження історії роду Маркевичів започаткував
О. Лазаревський. Ця традиція була продовжена в роботах
істориків М. Василенка, М. Грушевського, літературознавців
Б. Грінченка, С. Волоха, В. Доманицького. Праці
В. Маслова присвячені літературній і науковій діяльності
М. Маркевича, його відносинам з Т.Г. Шевченком. Наукова
діяльність Миколи Маркевича розглядалася як складова
інтелектуальної історії України І. Лисяком-Рудницьким.
В монографії В. Кравченко проаналізовано «Історію
Малоросії» М. Маркевича як пам’ятку української
історіографії епохи національного відродження (др. пол.
XVІІІ – сер. XІX ст.). Г. Голубчик вивчала рід Марковичів-
Маркевичів у культурно-громадському житті України
крізь призму української генеалогії.
В нашому дослідженні мова піде про нашого земляка
– історика, етнографа, композитора, поета і перекладача,
фольклориста, лексикографа, архівіста, музиканта Миколу
Андрійовича Маркевича, який жив і творив у нелегкі для
тодішньої України часи. Автор має на меті описати основні
віхи житєвого та творчого шляху М.А. Маркевича.
Микола Андрійович Маркевич походив зі старовинного
і високоосвіченого козацького роду. Своїм пращуром
Марковичі вважали легендарного «жидовина» Аврама,
який на початку ХVІІ ст. з’явився на Прилуччині, відрікся
від своєї іудейської віри і став згодом ревним православним
християнином. Великим розумом і добрими справами
заявив про себе син Аврама – Марко Аврамович, який власне
і був родоначальником цього великого і знаменитого в
Гетьманщині роду, що на початку ХІХ ст. розділився на дві
гілки – Марковичів і Маркевичів. Заможного і спритного
у справах Марка Аврамовича на Прилуччині величали не
інакше, як «славетним паном Марком». Марко Аврамович
мав добрий маєток неподалік від Прилук, у приміських
Сорочинцях. Є всі підстави вважати, що й сини його, усі
три Марковичі і Настя Марківна, саме там і народилися.
Родинні перекази свідчать, що Марко побудував своїм
коштом одну з церков Густинського монастиря, в якому,
за його ж заповітом, був і похований у 1717 р.
Цікаво, що Настя Маркевич (або Маркович) була
дружиною гетьмана Івана Скоропадського, а їхня дочка
вийшла заміж за сина сподвижника Петра І Петра Толстого і
|