Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен

Висвітлюється історія семінару з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін Центрального державного історичного архіву України у Львові як історичного та історіографічного факту. Зроблено висновок про вагомі здобутки семінару в архівознавстві, дипломатиці, палеографії, сфрагістиці, філігранол...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Бездрабко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника НАН України 2008
Schlagworte:	Джерелознавчі студії. Розкриття фондів
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12882
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен / В. Бездрабком // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2008. — Вип. 1 (16). — С. 546-579. — Бібліогр.: 119 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-12882
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-128822010-10-26T12:02:47Z Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен Бездрабко, В. Джерелознавчі студії. Розкриття фондів Висвітлюється історія семінару з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін Центрального державного історичного архіву України у Львові як історичного та історіографічного факту. Зроблено висновок про вагомі здобутки семінару в архівознавстві, дипломатиці, палеографії, сфрагістиці, філігранології. Освещается история семинара по архивоведению и вспомогательным историческим дисциплинам Центрального государственного исторического архива Украины во Львове как исторического и историографического факта. Сделан вывод о весомых достижениях семинара в архивоведении, дипломатии, палеографии, сфрагистике, филигранологии. The article outlines history of the permanent Archival Science and Auxiliary Historical Disciplines Seminar held in State Central Historical Archives of Ukraine in L’viv. The conclusion was made about serious achievements of the Seminar in Archival Science, Diplomatics, Palaeography, Sphragistics, Philigranology. 2008 Article Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен / В. Бездрабком // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2008. — Вип. 1 (16). — С. 546-579. — Бібліогр.: 119 назв. — укp. 1561-6223 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12882 930.253:352(477.83-25):001.89 uk Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Джерелознавчі студії. Розкриття фондів Джерелознавчі студії. Розкриття фондів
spellingShingle	Джерелознавчі студії. Розкриття фондів Джерелознавчі студії. Розкриття фондів Бездрабко, В. Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен
description	Висвітлюється історія семінару з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін Центрального державного історичного архіву України у Львові як історичного та історіографічного факту. Зроблено висновок про вагомі здобутки семінару в архівознавстві, дипломатиці, палеографії, сфрагістиці, філігранології.
format	Article
author	Бездрабко, В.
author_facet	Бездрабко, В.
author_sort	Бездрабко, В.
title	Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен
title_short	Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен
title_full	Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен
title_fullStr	Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен
title_full_unstemmed	Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен
title_sort	семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін цдіа україни у львові: науковий феномен
publisher	Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Джерелознавчі студії. Розкриття фондів
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12882
citation_txt	Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен / В. Бездрабком // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2008. — Вип. 1 (16). — С. 546-579. — Бібліогр.: 119 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT bezdrabkov semínarzarhívoznavstvatadopomížnihístoričnihdisciplíncdíaukraíniulʹvovínaukovijfenomen
first_indexed	2025-07-02T14:51:57Z
last_indexed	2025-07-02T14:51:57Z
_version_	1836547223258660864
fulltext	546 УДК 930.253:352(477.83-25):001.89 СЕМІНАР З АРХІВОЗНАВСТВА ТА ДОПОМІЖНИХ ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН ЦДІА УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ: НАУКОВИЙ ФЕНОМЕН Валентина Бездрабко завідувач кафедри державного управління Київського національного університету культури і мистецтв, доцент, канд. іст. наук (м. Київ) Історія семінару з архівознавства та допоміжних історичних дис- циплін (далі — семінар) при Центральному державному історичному архіві України у Львові* (ЦДІА України у Львові) залишається малові- домою сторінкою вітчизняної гуманітаристики. А між тим, у другій по- ловині ХХ ст. семінар став потужним осердям розвитку спеціальних історичних дисциплін (СІД) зі своїми традиціями і поважними резуль- татами студіювань, що змусили наукову спільноту визнати існування львівської школи архівістів-подвижників1. Розвиток архівістики у другій половині XX ст. певною мірою роз- глядався учасниками українсько-польського семінару “Архівна наука та наука в архівах” (Київ, Біла Церква, Умань 3-5 листопада 2004 р.)2, його досліджували В. М. Автократов, І. Л. Бутич, І. Б. Матяш, О. Г. Мі- тюков, І. М. Мищак, С. Д. Пількевич, Ю. М. Прилєпішева, Т. І. Хор- хордіна, Н. М. Христова, інші вчені, які одностайно наполягають на факті пожвавлення науково-дослідної роботи в архівних установах. Безперечно, пояснення цьому слід давати не лише з огляду на внутрішні детермінантні мотиви еволюції історичної науки, але й практичні по- треби діяльності архівів, пов’язані з організаційними, правовими, тех- нологічними процесами комплектування, обліку, зберігання, користу- вання архівними документами. Необхідною умовою пізнання чинників започаткування семінару є історіографічна заувага про особливості побутування історичної науки © Бездрабко В., 2008 * Автор висловлює щиру вдячність усім архівним працівникам ЦДІА України у Львові за творче сприяння у підготовці наукової публікації. 1 Шевченко Ф. П. На передньому краї в боротьбі за комунізм // Науково-інфор- маційний бюлетень АУ при Раді Міністрів.— 1962.— № 3.— С. 8. 2 Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвід. зб. наук. пр. / Редкол.: Г. В. Боряк (голова), І. Б. Матяш (заст. голови) та ін.— Київ, 2005.— Вип. 7.— 256 с. 547 у 1950–1960 рр. Окрім відомих суспільно-політичних обставин її розвитку, варто зауважити, що це був час відчутної актуалізації архівознавчих і джерелознавчих досліджень, що викликало значне розширення кола джерел, бажання докладно з’ясувати їх потенційні інформаційні можли- вості, відкрити перспективи освоєння новітніх носіїв інформації, вищого рівня диференціації спеціальних галузей історичної науки, осягнути на- слідки інтеграційних процесів у межах споріднених і суміжних дисциплін. Не ставлячись беззастережно до екстернальних чинників розвитку науки, треба визнати, що Постанова ЦК КПУ від 2 березня 1956 р. “Про міри по впорядкуванню режиму зберігання і кращому викори- станню архівних матеріалів міністерств і відомств Українською РСР” № 408**, яка акцентувала увагу на активізації наукової роботи архівів, змінила ставлення суспільства до архівних установ як наукових осередків3. У “Положении о Государственном архивном фонде Союза ССР”, ухвале- ному 13 серпня 1958 р., чітко вказувалося на статус архівів як науково- дослідних установ, що мали займатися різними видами наукової роботи4. Розгортанню галузевих історичних досліджень сприяли скликана Інс- титутом історії АН УРСР (нині — Інститут історії України НАН України) республіканська нарада з питань розвитку СІД (1959), а також всеукра- їнська наукова конференція істориків-архівістів (1960), що пройшла під орудою Головного архівного управління при МВС УРСР (нині — Державний комітет архівів України). Велику увагу розвитку спеціальних галузей історії було приділено учасниками всесоюзної наради істориків (1962)5. Наукові зібрання порушили багато вузлових питань, розв’язання яких стало б відповіддю на потреби історичної науки. З-поміж автори- тетних рішень цих і низки інших форумів, проведених наприкінці 1950-х — на початку 1960-х рр., трапляються переконливі, адресовані архівам рекомендації, зміст яких зводився до всебічної активізації ор- ганізаційних заходів з метою успішного розроблення тематично різно- планових наукових тем6. Окрім висловленого, проведемо ще одну сюжетну лінію з приводу актуалізації архівної науки у другій половині ХХ ст. На початку 1960-х рр. 3 Мищак І. Науково-інформаційна діяльність архівних установ (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х рр.) // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики.— Київ, 2002.— Ч. 2.— С. 269. 4 Мітюков О. Завдання архівних установ щодо підвищення ідейно-політичного та наукового рівня документальних публікацій і праць науково-довідкового характеру у світлі рішень XXIV з’їзду КПРС // Архіви України.— 1972.— № 3.— C. 13. 5 До всіх істориків-архівістів Української РСР // Науково-інформаційний бюлетень АУ при Раді Міністрів УРСР.— 1960.— № 5.— С. 8. 6 Головні завдання архівних установ Української РСР на 1961 рік // Там само. 548 відбувається реорганізація системи вищої історичної освіти, що зумовлює перегляд місця і ролі СІД у фундаментальній і професійно орієнтованій підготовці студентів. Було актуалізовано питання співвідношення за- гальних і спеціальних історичних дисциплін у типових навчальних планах напряму “Історія”. Серед причетних до справи реформування історичної освіти зростає упевненість у принципово важливому зна- ченні комплексної підготовки історика-дослідника, майбутнього нау- ковця. Порушується питання належної організації різних видів практики майбутніх істориків. З’являється пропозиція створити навчально-практичні центри на базі державних архівів країни. Це, зрештою, спонукало уріз- номанітнити форми їхньої співпраці з навчальними закладами, шукати шляхи розв’язання нових завдань. Таким чином, іманентні спонукання активізувати наукові студії практичного й теоретичного змісту в архівних установах відіграли важливу роль у підйомі СІД, а організаційні рішення органів влади й управління знайшли реальне втілення в житті архівів. Яскравим прикладом відгуку на зовнішні і внутрішні обставини розвитку архівістики на рівні конкретної установи і став семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін при ЦДІА України у Львові7. Історія семінару бере витоки з 1961 р., що ознаменувався важливою подією для ЦДІА України у Львові — розширеним засіданням Науково-методичної ради архіву (13-14 листопада 1961 р.)8. Серед його учасників — представники архівних, музейних установ, бібліотек, вищих навчальних закладів, що засвідчило неабияку увагу громади міста до неординарної події в житті архіву. Усього в засіданні взяло участь понад 150 осіб, у тому числі відомі науковому світу діячі: Н. Ф. Врадій, В. О. Гавриленко, Ю. М. Гросман, Я. Р. Дашкевич, П. І. Захарчишин, О. В. Маркевич, Я. П. Кісь, І. П. Крип’якевич, О. А. Купчинський, В. П. Ого- новський, Е. Й. Ружинський та інші дослідники, імена яких асоціюються із львівською школою СІД9. Природа, походження, статус, об’єкт, предмет досліджень, міждис- циплінарні зв’язки, поняттєво-категоріальний апарат, методика і мето- дологія, інші теоретико-фундаментальні, прикладні питання історичних наук потрапили до порядку денного зібрання архівістів. Актуалізація передусім комплексної проблематики джерелознавчих дисциплін означила 7 Центральний державний історичний архів України, м. Львів: Путівник / Дер- жавний комітет архівів України; ЦДІА України у Львові.— Львів; Київ, 2001.— 410 с. 8 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 354.— Арк. 7-88. 9 Захарчишин П. Наукова рада з питань розвитку допоміжних історичних дис- циплін // Науково-інформаційний бюлетень АУ при Раді Міністрів УРСР.— 1962.— № 2.— С. 51. 549 орієнтування учасників засідання на всебічний підхід до вивчення ма- теріальної та інформаційної складових історичного джерела, його до- кладну зовнішню і внутрішню критику, що однозначно сприймалися як запорука ґрунтовності досліджень, невід’ємна умова гарантованої аргументованості їх висновків. Питання започаткування семінару як першочергове завдання архі- вістів порушили директор архіву Н. Ф. Врадій у доповіді із симптома- тичною для часу назвою “Історичні рішення ХХІІ з’їзду КПРС та зав- дання істориків-архівістів у галузі дальшого розвитку історичної науки” та академік І. П. Крип’якевич — виступом про “Допоміжні дисципліни історії в науковій роботі архівів”10. Якщо перший доповідач лише у за- гальному констатував необхідність провадження наукової роботи в ар- хівній установі, то другий запропонував план розв’язання назрілих проблем галузі. Для їх успішної реалізації, з метою досягнення пози- тивних результатів, на думку І. П. Крип’якевича, вартувало обрати най- дієвішу форму наукової діяльності архівістів — семінар11. Семінарські заняття пропонувалося проводити щомісяця (крім літнього періоду), а кожних півроку для обговорення найвдаліших результатів досліджень архівістів, представлених на семінарських слуханнях, визначення пер- спектив тривалих студіювань і започаткування нових творчих пошуків організовувати масштабніші за кількістю учасників зібрання — під- сумкові наукові конференції. Головними дійовими особами семінару, на думку І. П. Крип’якевича, мали стати архівісти, на яких і покладалася особлива місія — провід- ників новітніх досягнень гуманітаристики у галузі СІД, випробування модерних методик вивчення історичного джерела. Відомий учений вважав, що для вагомої результативності семінару непересічне значення має індивідуальна зацікавленість кожного дослідника у розробленні наукової теми. Задля цього академік запропонував узгодити професійні інтереси архівних працівників, пов’язані з виконанням функційних обов’язків, зі студіями семінарських занять. Щоби надати індивідуальній науковій праці архівістів відчуття зна- чущості, причетності до загальної справи, колективності, а конкретним, тематично вузьким розвідкам — масштабності, І. П. Крип’якевич 10 Захарчишин П. Наукова рада з питань розвитку допоміжних історичних дис- циплін // Науково-інформаційний бюлетень АУ при Раді Міністрів УРСР.— 1962.— № 2.— С. 51. 11 Автор вважає коректнішим уживання терміна-словосполучення “спеціальні історичні дисципліни”. Утім, не порушуючи вимог передачі історичних до- кументів, маємо оперувати термінами, що перебували в науковому обігу в досліджуваний проміжок часу і якими користувалися дослідники. 550 виступив з ініціативою організувати інститут наукових консультантів, до складу якого мали увійти провідні фахівці тієї чи іншої галузі знань, сфер практичної діяльності. До категорії партнерів архівного семінару зараховувалися фахівці з Львівського обласного державного архіву (нині — Державний архів Львівської області), Центрального держав- ного історичного архіву УРСР у м. Києві (нині — Центральний дер- жавний історичний архів України у м. Києві), Львівського державного університету ім. І. Франка (нині — Львівський національний університет ім. І. Франка), Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (нині — Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), Варшавського, Краківського університетів, Московського державного історико-архівного інституту (МДІАІ) (нині — МДІАІ у складі Росій- ського державного гуманітарного університету), Інституту суспільних наук АН УРСР (нині — Інститут українознавства ім. І. П. Крип’якевича НАН України), Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР (нині — Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України), інших архівних, наукових установ, навчальних закладів. З метою різних форм узагальнення досвіду архівістів, практичної апробації теоретичних знань пропонувалося розробити детальну про- граму розвитку дисциплін, що вважаються класичними (архівознавство, геральдика, дипломатика, джерелознавство, нумізматика, палеографія, сфрагістика). Бажаним підсумком наукових досліджень проголошува- лися видавничі проекти, як-от: палеографічний, сфрагістичний, філігра- нологічний альбоми, галузеві термінологічні словники тощо. Деякі з них планувалися як серійні, продовжувані видання (наприклад, термі- нологічний словник із дипломатики), що, за задумом І. П. Крип’якевича, мали об’єднати “різного змісту і різних типів спеціальні словники ак- тової термінології”: культурно-побутової лексики, назв історичних ад- міністративних установ, судово-процесуального діловодства, військо- вого побуту тощо. Уперше прозвучала думка відкрити на базі архіву науково-методичний кабінет — спеціалізований центр розвитку істо- ричних дисциплін12. Для підтримки семінару І. П. Крип’якевич наполягав на публіку- ванні наукових студій архівістів на сторінках всеукраїнської фахової періодики, зокрема “Науково-інформаційного бюлетеня Головного ар- хівного управління УРСР при Раді Міністрів УРСР” (1947), “Україн- ського історичного журналу” (1957). У перспективі передбачалося ство- рення власного часопису, покликаного встановити зв’язок між учасниками семінару з одного боку і зовнішніми науковими інституціями з іншого. 12 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 482.— Арк. 43-44. 551 Ідеї, висловлені І. П. Крип’якевичем, знайшли схвальний відгук серед учасників засідання Науково-методичної ради. Лейтмотивом виступів стала констатація необхідності підтримати ідею семінару, переконливі докази важливості розроблення історії архівної справи, геральдики, ді- ловодства, дипломатики, метрології, сфрагістики (В. О. Гавриленко, В. В. Грабовецький, Ю. М. Гросман, Я. П. Кісь, О. В. Маркевич, В. О. Оль- шевич), палеографії (П. І. Захарчишин, Я. П. Кісь), топоніміки (Я. П. Кісь, О. А. Купчинський, В. П. Огоновський, Є. М. Посацька-Черняхівська), історичних географії, картознавства (С. Т. Білецький, Я. П. Кісь) тощо. Як довела історія, кожен із них не просто підтримав ідею відкриття семінару в ЦДІА УРСР у Львові, але на тривалий час став активним її адептом, постійним учасником семінарських занять, чиє зростання фа- хової майстерності нерозривно пов’язане зі студіями, здійснюваними у межах тематики архівних зібрань. Наслідком дводенної роботи Науково-методичної ради було затвер- дження нової форми діяльності архіву — семінару, сенсом існування якого мало стати всебічне, адаптоване до практичних потреб архівістики розроблення СІД. На тривалий час читальна зала ЦДІА УРСР у Львові (пл. Возз’єднання, 3-а), стала місцем зустрічі подвижників науки. Перехідним моментом від засідання Науково-методичної ради архіву до повсякденної координуючої роботи, покликаної виконувати її рішення, було утворення при архіві організаційного комітету семінару. Зібрання затвердило склад комітету у кількості дев’яти осіб: В. В. Грабовецький, І. П. Крип’якевич — голова (Інститут суспільних наук АН УРСР), Я. П. Кісь, Є. М. Посацька-Черняхівська (Львівський державний уні- верситет ім. І. Франка), Н. Ф. Врадій, П. І. Захарчишин (ЦДІА УРСР у Львові), В. Ю. Ліщинський, А. Л. Мільшина, (Львівський обласний дер- жавний архів), В. П. Чугайов (Львівський обком компартії УРСР), які до цього мали досвід спільної праці на ниві архівістики. Їх обрали за принципом представництва від різних наукових установ, що підтримали ініціативу започаткування семінару на базі ЦДІА УРСР у Львові. Такий виборчий принцип оргкомітету ускладнював його діяльність, а тому піз- ніше обрання делегованих відбуватиметься залежно від виявлення ор- ганізаційних здібностей особи й індивідуальної зацікавленості у роз- робленні спеціальних галузей історичної науки. Надалі кількість членів, структура комітету будуть змінюватися, але принцип його формування залишатиметься незмінним. Передбачалося, що оргкомітет об’єднає під єдиним керівним началом охочих розвивати СІД, координуватиме їх старання щодо реалізації намічених завдань, щомісяця (крім липня, 552 серпня) проводитиме семінарські зібрання, а двічі на рік — у травні і грудні — наукові конференції13. Виконувати обов’язки, визначені Науково-методичною радою архіву, оргкомітет розпочав із розроблення, обговорення і затвердження низки установчих документів, зокрема “Положення про постійно діючий се- мінар з допоміжних історичних дисциплін та архівознавства в архіві”, тематики семінарських засідань, визначення кола охочих залучитися до вивчення пріоритетних історичних, теоретичних, методичних галу- зевих питань, налагодження зв’язків із подібними осередками у вітчиз- няному та зарубіжному, передусім польському, науковому середовищі. Незабаром оргкомітет семінару встановив тісні контакти з науковою громадськістю вищих навчальних закладів, академічних інституцій, товариств тощо. До тісної співпраці долучилися працівники Волин- ського, Закарпатського, Рівненського, Тернопільського, Чернівецького, Чернігівського обласних державних архівів і т. д.14 Еклектика ідей різних наукових шкіл, обговорення практиками теоретичних викладок, залу- чення теоретиків до вирішення назрілих ключових практичних проблем архівної справи, СІД мали велику користь для всіх учасників семінару, і особливо — архівістів. Пошуки найприйнятніших форм колективної роботи і час переконали членів оргкомітету, що найраціональнішою формою організаційного, методичного проведення галузевих історичних досліджень у межах архіву дійсно може стати семінар. Принципово важливим і безперечно необхідним постав почин львів- ських архівістів у доповіді голови оргкомітету семінару І. П. Крип’яке- вича, виголошеній на урочистому відкритті першого в історії вітчизняної архівної справи семінару, що відбувся 19 грудня 1961 р., яка, незважаючи на загальну декларативність, містила низку конкретних пропозицій щодо розроблення теоретико-методологічних і науково-методичних питань галузі. Ще раз було окреслено тематичне спрямування семінару — архіво- знавство та СІД, затверджено план проведення занять, запропоновано оптимальну кількість наукових доповідей (до 2) і повідомлень (до 5) для обговорення на заняттях тощо. Учасники засідання підтримали ідею представлення кращих доповідей і повідомлень у всіх формальних нау- кових комунікаціях — конференції, наради, фахові періодичні видання15. 13 Пропонована регулярність проведення семінарських занять, конференцій не дотримувалася. У 1960–1970 рр. частота їх проведення була вищою, ніж у 1980-х — на початку 2000-х рр. 14 Романова О. Організація роботи семінару з архівознавства та інших спе- ціальних історичних дисциплін // Архіви України.— 1966.— № 3.— С. 60-61; ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 576.— Арк. 3. 15 Захарчишин П. Семінар з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін // Науково-інформаційний бюлетень АУ при Раді Міністрів УРСР.— 1962.— № 3.— С. 67. 553 Суттєвим моментом у діяльності семінару було те, що його сприй- мали як специфічну форму навчання, підвищення кваліфікації архівістів. При складанні переліку наукових тем, які передбачалося обговорювати на семінарських заняттях, передусім опікувалися тими, що відповідали б найнагальнішим практичним питанням архівної галузі. Тематика се- мінарів формувалася заздалегідь і коригувалася таким чином, щоби на- близити “академічну науку” до практичних потреб архівістики. Вона мала синхронізуватися з плановою роботою установи, а також, за на- явності умов, відповідати науковим уподобанням архівних працівників, котрим для проведення розвідок відводилася певна частка робочого часу. Семінарський план роботи залишався поза загальним архівним планом16. Тому й існували деякі обмеження у виборі архівістами нап- ряму студіювань, пов’язані з лімітом робочого бюджетного часу. Вва- жаємо, що можливість розроблення наукових тем за підтримки дер- жавного фінансування свідчила про сприятливе ставлення до почину архівістів, заохочувальну позицію ГАУ при Раді Міністрів УРСР, зок- рема першої на тоді особи управління — С. Д. Пількевича. Безперечно, тематика семінарів узалежнювалася також від дирек- тивних розпоряджень, пропозицій, настанов союзного і республікан- ського архівних управлінь. Наприклад, визначені “П’ятирічним планом розвитку архівної справи в Українській РСР на 1966–1970 рр.” магіст- ральні напрямки науково-дослідної роботи в галузі архівознавства, ді- ловодства, історичного картознавства, палеографії, сфрагістики і т. д. відтворювалися у змісті студій архівістів ЦДІА УРСР у Львові, які зобо- в’язувалися розробляти конкретизовані згідно зі змістом фондів такі теми: “Картографічні матеріали ЦДІА УРСР у м. Львові” (відповідальний — О. А. Купчинський, термін виконання — 1967 р.), “Публікації іншо- мовних документів”, “Палеографічні особливості українського письма XV–XIX ст.” (П. І. Захарчишин, 1969 р.), “До історії розвитку української філігранографії” (О. Я. Мацюк, 1968 р.), “Сфрагістичні пам’ятки міст України з найдавніших часів до кінця ХІХ ст.” (О. В. Маркевич, 1968 р.)17. Цією та багатьма іншими “плановими вказівками” пояснюються тема- тичні “уподобання” наукових розвідок львівських архівістів. Завдяки семінару деякі напрями досліджень стали традиційними для архіву і сприймалися науковою спільнотою як його теми. Так, “Коор- динаційний план науково-дослідницьких робіт в Українській РСР на 1981–1985 рр.” архівної галузі містив такі студії: “Розвиток українського скоропису в XIV–XVIII ст.” (виконавець — У. Я. Єдлінська), “Грошовий обіг на західноукраїнських землях у XVII ст.” (В. В. Зварич), “Карти 16 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 576.— Арк. 37-45. 17 Там само.— Спр. 474.— Арк. 2-82. 554 українських земель XVI–XVIII ст. в архівах і бібліотеках СРСР” (М. Г. Вав- ричин), “Картографічні джерела з історії України XV–XVII ст.” (М. Г. Вав- ричин), “Джерела з історії замків і фортець на території Української РСР (IV ст. до н. е. — XVIII ст.)” (О. Я. Мацюк), “Населення, соціальна структура й особливості розвитку українських феодальних міст у XVI– XVIII ст. (1569–1648)” (Я. П. Кісь) та інші, яким, за свідченням архівних джерел, передувало багаторічне розроблення на семінарських заняттях18. Аналізуючи тематику занять першого року існування семінару, до- ходимо висновку про додержування основних настанов Головного ар- хівного управління УРСР, зміст яких полягав у необхідності позачер- гового студіювання теоретичних, науково-методичних засад історичних дисциплін, підвищення рівня професійної кваліфікації архівних пра- цівників19. Крім загальних теоретико-фундаментальних, порушувалися питання освітнього, технологічного змісту, як-от: введення до переліку наукових спеціальностей напряму підготовки із СІД, розроблення правил публікації документальних джерел, зокрема іноземною мовою; студіювання методики вивчення актів; підготовка та видання наукових, навчально- методичних, довідково-інформаційних видань тощо. Перший рік функціонування семінару не лише виявив охочих до занять, але й окреслив царину основних наукових інтересів учасників зібрань: дипломатика, палеографія, сфрагістика, філігранологія. У ре- золюції підсумкової наукової конференції львівських архівістів, яка відбулася у грудні 1962 р., трапляються, окрім схвальних відгуків, ре- комендації організаційного характеру: встановити міцніші зв’язки із провідними вітчизняними, зарубіжними галузевими науковими інсти- туціями, ширше репрезентувати власні здобутки на шпальтах фахової періодики, надати перевагу розробленню теоретичних питань з архіво- знавства та джерелознавства20. “Коректури” наукового форуму знайшли не тільки документальну форму фіксації інформації, але й реальне вті- лення в життя. Якщо у 1962 р. частка архівознавчих, джерелознавчих студій у доробку доповідачів семінару від їх загальної кількості скла- дала 11 %, то у 1963 р. — близько 60 %21. Надалі переважання досліджень архівознавчого, джерелознавчого характеру у тематиці семінару збере- жеться. Доповідаючи на Третій республіканській науковій конференції з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін (1968), Н. Ф. Врадій констатує факт еволюційного розширення діапазону теоретичних тем з 18 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 998.— Арк. 11-27. 19 Завдання архівних установ Української РСР у світлі рішень ХХІІ з’їзду КПРС // Архіви України.— 1962.— № 1.— С. 3-7. 20 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 372.— Арк. 163. 21 Там само.— Спр. 482.— Арк. 45. 555 архівознавства й джерелознавства, їх превалювання з-поміж інших до- слідницьких уподобань учасників семінару22. Підставою для висновку про особливе ставлення організаційного комітету при формуванні тематики семінарських занять до цих дис- циплін є також резолюції щорічних наукових конференцій львівських архівістів, зміст яких зводився до настійних рекомендацій про важливість студіювання у першу чергу тих питань, що мають основоположне зна- чення для розвитку галузі: історія архівної справи, окремих фондів, методика впорядкування та використання документальних матеріалів, експертиза наукової цінності документів, історія установ (фондоутворю- вачів), діловодства, довідковий апарат архіву, архівна термінологія тощо23. Простий порівняльний аналіз тематики доповідей і повідомлень, що оголошувалися на семінарських заняттях у ЦДІА УРСР у Львові й інших архівних установах республіканського рівня, наприклад, у ЦДІА УРСР у Києві, є підґрунтям для висновку про їх подібність, із відмін- ністю, “заземленою” на місцевому матеріалі. Подібність вмотивована спільністю проблем, що постали перед працівниками галузі у другій половині ХХ ст., викликаних створенням Єдиної державної системи діловодства (1965–1972), збільшенням обсягу надходжень документів до архівів, комплектуванням, проведенням експертизи цінності доку- ментів, науковою організацією їх використання, створенням довідко- вого апарату, недостатньою розробленістю теоретичних і практичних питань, пов’язаних із дослідженням архівних документів тощо24. Підтвердженням прагнення по-новаторському підходити до прова- дження науково-дослідної роботи в архіві є той факт, що учасники се- мінару були добре обізнані з новітніми працями вітчизняних і зарубіжних колег, активно їх обговорювали, неодноразово виступали з критичними дописами-відгуками на них до фахових періодичних видань, пропози- ціями наукового редагування історичних досліджень, ініціювали ство- рення у бібліотеці архіву систематичного каталогу видань із СІД, дбали про поповнення архівного бібліотечного фонду тощо. Резонансними і показовими у руслі наукової критики високого ґатунку, наприклад, були обговорення праці відомого історика-архівіста, джерелознавця, професора МДІАІ К. Г. Мітяєва “Теория и практика архивного дела”, (Варшава, 1954), навчальних посібників “Допоміжні історичні дисципліни” (Київ, 1963), підготовленого професурою Київського державного університету 22 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 442.— Арк. 72; Захарчишин П. П’ята наукова конференція з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін // Архіви України.— 1966.— № 4.— С. 102. 23 Там само.— Спр. 482.— Арк. 22, 51. 24 Страшко В. В. [Без назви] // Архіви України.— 1978.— № 4.— С. 84-85. 556 ім. Т. Г. Шевченка — А. О. Введенським, В. І. Стрельським, В. О. Дя- диченком, “Лекций по документальному источниковедению истории СССР” (Київ, 1963)25 А. О. Введенського, наукових збірок “Источнико- ведение истории советского общества”, “Исследования по отечествен- ному источниковедению” (Ленінград, 1964); “Методологические и исто- риографические вопросы исторической науки”, (Томськ, 1964)26 та ін., проведення компаративних паралелей на рівні змісту фахових періо- дичних видань — “Архіви України” (до 1965 р. — “Науково-інформаційний бюлетень Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР” (до 1960 р. — при МВС УРСР), “Советские архивы” (до 1967 р. — “Вопросы архивоведения”), “Archeion” (1927) і т. д. Корисність, і навіть необхідність звернення до новітніх студій колег задля успішного сту- діювання актуальної проблематики була цілком очевидною і підтвер- джена практикою семінару. Неодмінним наочним атрибутом проведення семінарських занять, задля візуального розширення сприйняття інформації, була організація тематичних виставок архівних документів. Крім планових річних, зде- більшого ювілейних експозицій, які готувалися Науково-методичною радою архіву, у рамках семінару передбачалося представлення супро- відного матеріалу, що ілюстрував би текстову частину доповідей і по- відомлень. Зазвичай, крім дидактичних побажань лекторів, тематика експозицій узгоджувалася із відділенням Товариства для поширення політичних і наукових знань і відділу пропаганди й агітації Львівського обкому комуністичної партії України27. Архівний семінар як феномен наукового життя Львова цілком зако- номірно відразу викликав пильний інтерес з боку місцевого обкому комуністичної партії УРСР, який до 1990-х рр. мав офіційних представників в його оргкомітеті та вимагав постійної звітності щодо тематики засідань28. Саме у такий спосіб здійснювався нагляд за ідеологічною “чистотою” занять. Показовою була пояснювальна записка від 16 січня 1962 р. за підписом директора архіву Н. Ф. Врадій, що з’явилася у перші години після закінчення семінару29. Головна думка службового документа розгор- талася довкола “випадку” на зібранні архівістів — доповіді, зробленій старшим науковим співробітником Інституту суспільних наук АН УРСР Я. Д. Ісаєвичем, про життя і творчість відомого історика-джерелознавця 25 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 421.— Арк. 10. 26 Захарчишин П. Семінари з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін: Львів // Архіви України.— 1965.— № 3.— C. 91. 27 Купчинський О. Виставка матеріалів ЦДІА УРСР у Львові про М. С. Шашкевича (до 150-річчя з дня народження поета) // Архіви України.— 1962.— № 2.— С. 53. 28 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 542.— Арк. 6-10. 29 Там само.— Спр. 372.— Арк. 12-13. 557 Д. І. Зубрицького30. Більша частина записки Н. Ф. Врадій присвячува- лася поясненню обставин появи цієї доповіді, переказу її змісту, діа- логу між доповідачем і слухачами. Пояснювальні замальовки на кшталт “доповідач визнав Д. І. Зубрицького буржуазним істориком-монархістом”, який “не дивлячись на це, провів велику роботу по впорядкуванню архіву та покращанню збереження документальних джерел”, “був по- в’язаний із російськими вченими — М. М. Максимовичем, М. П. Пого- діним, представниками чеського визвольного руху”, “підкреслював, що Галичина і Волинь — невід’ємна частина Росії”31 і т. д., свідчать про наявність зовнішньої політичної “ревізії” питань, що виносилися на розгляд наукової громадськості міста, а також про певне вільно- думство доповідачів, котрі дозволяли собі “згадувати” імена невипад- ково “забутих” діячів32. Показово, що повідомлення в пресі про “оказію” на семінарі архівістів містили поряд із визнанням наукових старань Д. І. Зубрицького в царині археографії, архівістики, бібліографії, дип- ломатики, генеалогії, історичної географії так само однозначну оцінку його поглядів як “реакційних”33. Мине зовсім небагато часу від початку функціонування семінару, і про успішність його діяльності та неабияку науково-практичну ефек- тивність заговорять у залах республіканських (1965, 1968), всесоюзної (1964) тематичних конференцій, інших представницьких зібрань, а досвід львівських архівістів буде рекомендовано взяти на озброєння не тільки архівним установам, але й іншим галузевим науковим інституціям34. Перші вагомі результати роботи семінару, перевірені архівістами шляхом колективного обговорення, було представлено учасникам масштабної Другої республіканської наукової конференції з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін (1965), організованої Головним архівним управлінням при Раді Міністрів УРСР спільно з Інститутом історії Академії наук УРСР і Київським державним університетом 30 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 372.— Арк. 12-13. 31 Там само. 32 Там само. 33 Захарчишин П. Семінар з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін // Науково-інформаційний бюлетень АУ при Раді Міністрів УРСР.— 1962.— № 3.— С. 68-69. 34 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 482.— Арк. 14; Спр. 601.— Арк. 17-18; Глинский М. Д. Архивное строительство в западных областях УССР (1939– 1969 гг.) // Советские архивы.— 1969.— № 6.— С. 53-57; Сварнык И. И. Ста- рейшему архивохранилищу Украинской ССР — 200 лет // Там само.— 1985.— № 3.— С. 21-24; Сварник І. І. Скарбниця нашої історії: До 200-річчя Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові // Жовтень.— 1985.— № 1.— С. 84-87. 558 ім. Т. Г. Шевченка35. Учасники наукового форуму одностайно погоди- лися із неабияким успіхом почину львів’ян — семінару, наслідки функ- ціонування якого уже на той час було висвітлено у студіях з архіво- знавства, джерелознавства, археографії, картографії, хронології, метрології, палеографії, сфрагістики й інших галузей знань, поданих на сторінках “Науково-інформаційного бюлетеня ГАУ при Раді Міністрів УРСР”, “Українського історичного журналу”, навчальних посібниках, мето- дичних розробках і т. д.36 Більшість доповідей львів’ян було репрезентовано у рамках роботи секції “Спеціальні історичні дисципліни”. Як свідчать джерела, най- більше пожвавлення викликали виступи Я. Д. Ісаєвича, Р. С. Кулачків- ського, О. В. Маркевича, О. Я. Мацюка, Я. П. Кіся, В. В. Грабовецького, теоретичні пошуки яких відзначалися науковою новизною і цікавими практичними знахідками, прийнятними для широкого запозичення ар- хівістами, джерелознавцями37. Вони взяли активну участь в ініційованій Ф. П. Шевченком науковій дискусії, що розгорілася довкола визначення генезису, еволюції змісту термінів-словосполучень — “спеціальні істо- ричні дисципліни” і “допоміжні історичні дисципліни”. Примітно, що львів’яни, зокрема Я. П. Кісь, В. В. Зварич і О. В. Маркевич, виявилися прихильниками означника історичних дисциплін — “допоміжні”, мо- тивуючи власну позицію коректнішим визначенням їх статусу у системі історичної науки. Зали конференції були використані для трансляції низки оригінальних проектів, неодноразово апробованих на семінарських заняттях, як-от: створення при архівах кабінетів сфрагістики із перспективою зростання їх до потужних провідних галузевих інституцій (О. В. Маркевич), від- криття в Україні музею паперу (О. Я. Мацюк), започаткування міжві- домчого координаційного центру з розроблення проблематики СІД (Я. П. Кісь), удосконалення атестації наукових кадрів у галузі архіво- знавства тощо38. Визнанням досягнень львівських науковців стало ух- валення конференцією більшості їх пропозицій. З-поміж інших особ- ливо звертають на себе увагу ті, поява яких у переліку рекомендацій наукового зібрання чітко вказує на пряме чи опосередковане засвід- чення переконливого успіху семінару ЦДІА УРСР у Львові. Це — 35 Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін // Архіви України.— 1965.— № 4.— С. 3. 36 Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спе- ціальних історичних дисциплін // Український історичний журнал.— 1965.— № 8.— С. 150. 37 Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спе- ціальних історичних дисциплін // Архіви України.— 1965.— № 4.— С. 4-6. 38 Там само.— С. 12. 559 укладання цільових програм з історичних дисциплін; видання лексико- графічної продукції, альбомів із палеографії, дипломатики, геральдики, сфрагістики, хронології, метрології і т. д., створення міжвідомчої тер- мінологічної комісії; відкриття кабінетів СІД; упровадження семінарської форми занять у державних архівах України та ін.39 Належно поціновані на семінарських заняттях результати виконання львівськими архівістами п’ятирічних планів розвитку архівної галузі, втілені у науково-видавничих проектах40, знаходили схвалення провідних фахівців Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР. Так, у 1972 р. колегія ГАУ УРСР присудила заохочувальну премію на- чальнику відділу ЦДІА УРСР у Львові О. А. Купчинському за статтю “Про описання і каталогізацію картографічних творів”. Цією ж премією було відзначено “зразок археографічної ерудиції” (Н. М. Яковенко) — “Каталог пергаментних документів Центрального державного історич- ного архіву УРСР у Львові. 1233–1799” (Київ, 1972) (колектив авторів — О. А. Купчинський, Е. І. Ружицький, М. Г. Вавричин, Н. Ф. Врадій, М. І. Плах- тина, В. К. Сіверська, А. Г. Сісецький) і монографію О. Я. Мацюка — “Папір та філіграні на українських землях (XVI — початок XX ст.)” (Київ, 1974)41. Обов’язковою складовою ухвал семінарських зібрань, як зазначалося вище, були рекомендації до друку кращих наукових розвідок, пред- ставлених для ознайомлення й обговорення слухачами. Найчастіше такі роботи з’являлися на сторінках фахової періодики. Із появою міжві- домчого серійного наукового збірника “Історичні джерела та їх вико- ристання” (1964)42 представники львівської школи архівістів-подвиж- ників знаходять не просто постійне місце перебування у складі автури видання, але й отримують цільове замовлення на написання праць із дипломатики, метрології, палеографії, сфрагістики, філігранології, хро- нології, інших галузей історичних знань43. Як свідчать архівні доку- менти, учасники семінарів вельми охоче популяризували історичні знання на шпальтах місцевої і всеукраїнської преси — “За радянську науку”, “Літературна Україна”, “Ленінська молодь”, “Львівська правда”, “Вільна Україна”, “Радянське слово”, “Друг читача” та ін., де 39 Друга республіканська наукова конференція з архівознавства та інших спе- ціальних історичних дисциплін // Архіви України.— 1965.— № 4.— С. 16-17. 40 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 601.— Арк. 2-8. 41 Радянське архівне будівництво в західних областях Української РСР // Ар- хіви України.— 1979.— № 5.— С. 20-21; Див. також: ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 1184.— Арк. 25-26. 42 [Передмова] // Історичні джерела та їх використання.— Київ: Наук. думка, 1964.— Вип. 1.— С. 3-8. 43 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 490.— Арк. 16-18. 560 й трапляються дописи про наукові відкриття архівістів, запрошення читацької аудиторії до продуктивного діалогу, спільного пошуку істини. Грандіозним за масштабністю роботи й унікальним за змістом стало відкриття в архіві науково-методичного кабінету із СІД (далі — кабінет). Уперше наукову концепцію кабінету сформулював І. П. Крип’якевич, яку й репрезентував на першому семінарському занятті 1961 р. По тому концепція знайшла схвальні відгуки та підтримку колег. Для опрацю- вання ідеї найуспішнішого предметного представлення історичних дис- циплін у виставкових залах було створено робочу групу, до складу якої увійшли М. Г. Вавричин, Я. Р. Дашкевич і О. А. Купчинський (го- лова). Згодом, із метою реалізації задуму, в системі архівних установ з’являється відділ архівознавства та допоміжних історичних дисциплін (1973–1975), який зайнявся моделюванням експозиційних планів, зби- ранням і підготовкою експонатів, оформленням залів кабінету. Проте через нетривале існування відділу робота над створенням кабінету про- водилася несистематично. Майже п’ять років знадобилося історикам-архівістам для того, щоб розробити концепцію побудови архівного кабінету спеціальних істо- ричних дисциплін. Спочатку плани експозиції обговорювалися та за- тверджувалися як проекти на розширених наукових радах за участю відомих учених, зовнішньо рецензувалися спеціалістами МДІАІ (Г. С. Ко- рольов, Н. А. Ковальчук), ВНДІДАС (В. М. Автократов), Дніпропет- ровського (М. П. Ковальський), Львівського (С. А. Макарчук) державних університетів44, а потім подавалися на розгляд спеціальній комісії Го- ловархіву УРСР. Лише 1979 р. експозиційні плани перших залів кабі- нету — “Архівознавство” й “Археографія” були детально прорецензовані і з незначними заувагами підтримані ГАУ УРСР. Упродовж 1980–1982 рр. плани допрацьовувалися їх “опікунами” — М. Г. Вавричин (“Архіво- знавство”, “Археографія”), О. А. Купчинським (“Дипломатика”), У. Я. Єд- лінською (“Палеографія”), О. Я. Мацюком (“Філігранологія”), І. І. Свар- ником (“Сфрагістика”, “Геральдика”)45. Експозиція кожної кімнати представляла окрему наукову дисципліну як об’єкт історичних досліджень, а рефреном композиції стало демонстрування її зв’язків з архівознавством і документознавством46. Нарешті, у 1984 р. до Міжнародного тижня архівів науково-методичний кабінет спеціальних історичних дисциплін було відкрито. На думку фахівців, він став публічним представленням 44 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1,спр. 947.— Арк. 5-13; Спр. 1184.— Арк. 16-22. 45 Там само.— Спр. 1184.— Арк. 9-12. 46 Врадій Н. Ф. Науково-методичний кабінет із спеціальних історичних дис- циплін у ЦДІА УРСР у м. Львові // Архіви України.— 1986.— № 6.— С. 36. 561 результатів наукової роботи архіву, практичним втіленням різнопланової діяльності семінару. Загальна площа кабінету склала 135 м2, експозиційна — 260 м2. У 6 залах кабінету було виставлено близько 500 експонатів (крім колекції печаток). Перша зала присвячувалася архівознавству і включала три тематично пов’язані розділи, що розповідали про розвиток архівної справи в Радянському Союзі, радянській Україні, і окремо — в Гали- чині. Експозиційні стенди зали у загальному ознайомлювали з мережею державних архівів СРСР та УРСР, її структурою, роллю архівної уста- нови як бази для багатогалузевих наукових досліджень. Чільне місце відводилося для представлення історії ЦДІА УРСР у Львові, досягнень архівістів у другій половині ХХ ст., зокрема на ниві розроблення засобів інтелектуального доступу до архівних фондів, засад їх комплектування, експертизи цінності документів, проведення їх фізичних і хіміко-біо- логічних досліджень, умов зберігання, унормування та регламентації праці архівіста тощо. Стенди зали “Археографія” унаочнювали етапи підготовки рукопису до друку, зокрема документів XIV–XVIII ст., ви- конаних давньоруською, давньоукраїнською, класичними, іноземними мовами, починаючи від вибору теми, визначення типу публікації, вияв- лення і добору рукописних матеріалів, правил передачі їх тексту, скла- дання довідкового апарату, розкриваючи, таким чином, методику під- готовки видань відповідно до їх цільового призначення. Матеріали зали “Дипломатика” хронологічно послідовно представляли історію розвитку документа юридичного змісту. Тут експонувалися різні за жанрово- видовою характеристикою, змістом, мовними особливостями, художнім оформленням історичні правові документи, датовані XIII–XX ст., зокрема дарчі грамоти польських королів, галицьких князів, російських царів, магнатів міст тощо. Експонати зали “Палеографія” ознайомлювали відвіду- вачів із особливостями кириличного, латинського письма різних істо- ричних періодів, еволюцією українського скоропису і різних шкіл ук- раїнської писемності, факсимільними репродукціями окремих текстів і спеціально виготовленими абетковими таблицями; а також матеріалами письма, його предметами, знаряддями, засобами. Тут же демонструва- лися білоруські, російські, німецькі, польські й інші зразки писемності, форми документів, схеми їх побудови, властиві для окремих канцелярій управління різних історичних періодів. Експозиція ознайомлювала також із системами літерного позначення чисел, скороченням слів, тайнописом, із способами художнього оформлення документа, типами епістолярно- дипломатичного письма, що виникло в західноєвропейських країнах. Для ознайомлення відвідувачів зі спеціальною історичною дисципліною “Філігранологія” пропонувалися матеріали з історії розвитку виробничих 562 процесів, пов’язаних із виготовленням паперу і паперових знаків в Ук- раїні, Росії, Польщі, Нідерландах, інших європейських державах; ви- ставка зразків філіграней на папері XVI–XVIII ст. Окремий стенд зали розповідав про історію філігранології, перших дослідників-філіграно- логів, їх життя і творчу діяльність. У залі “Сфрагістика” було пред- ставлено фотокопії печаток Київської держави, Галицько-Волинського князівства, Польського королівства, Московського царства (наприклад, князів Святослава Ігоревича (Х ст.), Володимира Мономаха (ХІ ст.), Володимира-Андрія Юрійовича (1316), Болеслава-Юрія ІІ (1327), ко- роля Ягайла (1389), царя Олексія Михайловича (1653), магістратів міст тощо. Окремий розділ експозиції присвячувався радянській сфрагістиці — печаткам органів радянської влади, революційних комітетів і т. д. До “Сфрагістики” примикала зала “Геральдика”, що демонструвала історію розвитку гербів і геральдичних знаків, що зустрічаються в архівних доку- ментах ЦДІА УРСР у Львові, від найдавніших днів до кінця ХХ століття. У майбутньому планувалося відкриття ще двох залів зі спеціальних іс- торичних дисциплін — метрології та хронології, історичної географії. У першій із них, за задумом авторів, мали експонуватися таблиці ос- новних типів середньовічних мір і перелік уніфікованих місцевих мір із приблизним переведенням їх на сучасну метричну систему СІ; систем літочислення. Зала “Історична географія” мала ознайомлювати відві- дувачів із зразками давніх карт і планів, що зберігаються в колекції ЦДІА УРСР у Львові. Кабінет зберігся і функціонує в архіві донині, а експозиційні стенди час від часу оновлюються. Добір і компонування експозиційного матеріалу кабінету спеціальних історичних дисциплін ЦДІА УРСР у Львові проводилися з урахуванням аудиторії відвідувачів. Для облаштування кабінету була розроблена програма цільового співробітництва з провідними галузевими науко- вими установами, найбільшими книгозбірнями, архівами СРСР. Зміст співпраці полягав не тільки у проведенні консультацій із вузлових проблем теорії, історії наукової критики документів, їх методики до- сліджень, але й у поповненні складу супровідного ілюстративного ма- теріалу виставок кабінету. Документи, що зберігаються в ЦДІА УРСР у Львові, демонструють поширеність практики листування з відомими вченими, відряджень до наукових центрів, у ході яких з’ясовувалися організаційні, технологічні, методичні, дидактичні й інші аспекти справи. До переліку консультантів і сподвижників проекту, крім місцевих наукових осередків, потрапили ЦДІА УРСР у Києві, Центральна наукова бібліотека АН УРСР (нині — Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського), Державна публічна бібліотека ім. М. Є. Салтикова- Щедріна (нині — Російська національна бібліотека), Центральний державний 563 архів військово-морського флоту СРСР (нині — Російський державний архів воєнно-морського флоту), Київський державний університет ім. Т. Г. Шев- ченка, Харківський державний університет ім. О.М. Горького (нині — Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна), Одеський дер- жавний університет ім. І. І. Мечникова (нині — Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова), Тартуський державний університет (нині — Тартуський університет), МДІАІ, ВНДІДАС та багато інших поважних установ, які всебічно підтримали почин львівських архівістів. Як виявилося, найбільшими шанувальниками кабінету стали сту- денти історичного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка, дослідники-початківці. Для них на базі архівного кабінету викладачі університету, незмінні учасники семінару (І. І. Сварник, Н. М. Ца- рьова, О. В. Гайова) здійснювали оглядові, позиційні чи проблемні лекції, тематика яких відповідала навчальним програмам фахових дисциплін і змістові експозиційного матеріалу47. Найбільшою популярністю кори- стувалися лекції, присвячені історії архіву, унікальним документам, пам’яткам українського палеографічного письма, що зберігаються у фондах архіву, діловодству середньовічних установ, філігранології, сфрагістиці. Тут же проводилися практичні заняття, які сприяли за- кріпленню теоретичних і практичних умінь, навичок майбутніх істориків, спрямованих на виявлення історичних джерел, ведення архівного по- шуку, роботу з історичними джерелами, їх внутрішню і зовнішню нау- кову критику48. Так було втілено в життя ще одне призначення семінару — сприяти створенню галузевого навчально-методичного центру для проведення архівної, науково-дослідницької практики студентів-істориків. Кабінет дійсно став “своєрідною базою для ведення наукових досліджень в галузі допоміжних історичних дисциплін і документознавства взагалі”49, а його досвід знайшов належне поцінування і наслідування50. За перші двадцять років, що стали найпродуктивнішими в історії семінару, відбулося 97 занять, на яких було заслухано й обговорено 47 Царьова Н. М. До проблеми викладання архівознавства на базі Науково-ме- тодичного кабінету архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України, м. Львів // Українське архівознавство: історія, сучасний стан та пер- спективи: Наук. доповіді Всеукраїнської конференції (19-20 листопада 1996 року) у 2-х ч.— Київ, 1997.— Ч. 2.— С. 33-36; Сварник И. И. Учебната практика на студентите в ЦДИА на УССР в гр. Львов // Архивен преглед.— [София].— 1983.— № 3.— С. 53-55; Cariowa N. Rola archiwum w edukacji ponadgimna- zjalnej // Edukacja historyczna i obywatelska w szkolnictwie ponadgimnazjalnym / Pod red. GraŜyny Pańko i Joanny Wojdon.— Warszawa, 2002.— S. 288-291. 48 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 888.— Арк. 68-74. 49 Там само.— Спр. 1184.— Арк. 9. 50 Там само.— Спр. 1288.— Арк. 21-22. 564 392 доповіді і повідомлення зі спеціальної історичної тематики51. Зав- дяки цілеспрямованій діяльності оргкомітету семінару, про що говори- лося вище, значна частка матеріалів присвячувалася архівознавству. Серед архівознавчих тем велике поцінування знайшла історія архівної справи в Україні, зокрема в Галичині. У цьому випадку варто вказати на студії з історії архівів у Київській Русі, удільних князівствах, Запо- розькій Січі, судово-адміністративних, освітньо-релігійних установах (О. А. Купчинський)52, історичні розвідки про традиції польського й австрійського діловодства, ведення справ у відомчих архівах (П. М. Ді- дович, І. І. Дмитерко, П. І. Захарчишин, Я. Д. Ісаєвич)53, історико-біографічні, персонологічні нариси про архівістів (Я. Д. Ісаєвич, Х. І. Пироженко)54 тощо. Особливістю історичних досліджень львів’ян у галузі архівознавства є критичне ставлення до досвіду попередників, прагнення раціонально виважено окреслити межі можливих запозичень, підпорядковуючись сучасним нормативно-правовим вимогам організації всебічної діяль- ності архівів. Історичний доробок учасників семінару став утіленням своєрідного “перехрестя” західноєвропейської і східноєвропейської ме- тодик ведення досліджень. Цим пояснюється відчутне оприсутнення сюжетів з історії повсякденності, історико-психологічних замальовок у працях, до прикладу, П. І. Захарчишин — “Канцелярія Львівського Став- ропігійського братства”55, “Писарі й архівісти ґродських і земських кан- целярій Руського і Белзького воєводства в XV–XVIII ст.”56, Я. Д. Ісає- вича — “Денис Зубрицький і його діяльність в галузі допоміжних іс- торичних дисциплін”57, що сприяло укоріненню в архівознавстві окремих новітніх методологічних підходів. Спроба переглянути політичні настанови щодо проведення експер- тизи документів, які пропагувалися радянським архівним керівництвом, вийти за межі ідеологічних приписів і повернутися до позачасових, класичних засад визначення їх цінності викликала неодноразове обго- ворення теми, гостру дискусію, активну присутність представників пар- тійних органів на семінарських заняттях. Однак обстоювання об’єктивних 51 Сварнык И. И. В ЦГИА УССР в г. Львове // Советские архивы.— 1982.— № 2.— С. 92. 52 Вавричин М. Г. [Без назви] // Архіви України.— 1978.— № 5.— С. 84-85; ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 894.— Арк. 33-38; 53 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 372.— Арк. 1-8; Спр. 442.— Арк. 12, 18; Захарчишин П. Семінари з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін: Львів // Архіви України.— 1965.— № 3.— С. 91. 54 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 372.— Арк. 1-8; Вавричин М. Г. Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР у м. Львові // Архіви України.— 1975.— № 2.— С. 93-94. 55 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 372.— Арк. 1-8. 56 Там само. 57 Там само. 565 критеріїв вартості документів тривало, підтримуючи й утверджуючи прогресивні, політично некон’юнктурні основи комплектування архівів. Активними диспутантами питання комплектування державних архівів виступили П. І. Арсенич, В. Г. Довганич, Н. Ф. Врадій, Я. Д. Ісаєвич, Я. П. Кісь, О. П. Кущ, Н. В. Павленко, Ю. Ю. Сливка та ін.58 Важливим напрямом творчих пошуків львівських архівістів стало з’ясування шляхів удосконалення фізичного й інтелектуального доступу до документної інформації, теоретико-методологічних засад створення комплексу архівних довідників, призначених для розкриття складу і змісту документів. Довідковий апарат архівів в історичній ретроспекції (І. І. Дмитерко)59, створення інформаційної мережі, базованої на доку- ментах вторинного рівня (І. І. Дмитерко)60, і, особливо, розроблення схеми класифікації документної інформації для систематичного ката- логу архіву61 (М. Г. Вавричин, Н. Ф. Врадій, Л. Р. Грабко, Н. П. Гусєва, Я. Д. Ісаєвич, Л. М. Міхаєва)62 — основні питання, на які шукали від- повіді учасники семінару, прагнучи забезпечити потребуючих всебічними можливостями архівної евристики на різних рівнях організації документів. Ще одним напрямом архівознавчих досліджень, проваджених учас- никами семінару, стало упорядкування, унормування та кодифікація спеціальної лексики. Порушуються проблеми написання термінологічних словників давньої актової мови, діловодства, архівів. Крім локальних термінологічних розвідок, як-от: складання для службового користування архівної картотеки термінів дипломатики, історичної метрології, нуміз- матики, палеографії, сфрагістики63, — архівісти брали участь у масштабних проектах, наприклад, “Краткий словарь архивной терминологии” (1968), 58 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 372.— Арк. 103-108; Спр. 392.— Арк. 136-137; Спр. 421.— Арк. 11а; Спр. 482.— Арк. 14; Спр. 897.— Арк. 13-18; Семінар з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін історії // Архіви України.— 1963.— № 4.— С. 90; Захарчишин П. Семінар з архіво- знавства та інших спеціальних історичних дисциплін // Там само.— 1971.— № 5.— С. 104. 59 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 442.— Арк. 18. 60 Захарчишин П. Семінари з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін: Львів // Архіви України.— 1965.— № 3.— С. 91. 61 Бездрабко В. В. Із досвіду класифікації документів у Центральному держав- ному історичному архіві України, м. Львів // Південний архів. Історичні науки.— 2003.— Вип. Х.— С. 39-45. 62 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 372.— Арк. 3-5; Спр. 482.— Арк. 4; Спр. 552.— Арк. 74-84; Вавричин М. Г. Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР у м. Львові // Архіви України.— 1974.— № 1.— С. 94-95. 63 Фостик П. Розроблення питань допоміжних історичних дисциплін в Цент- ральному державному історичному архіві УРСР у Львові // Науково-інфор- маційний бюлетень АУ при МВС УРСР.— 1960.— № 4.— С. 27. 566 що розроблявся під егідою МДІАІ і Всесоюзного (нині — Всеросій- ського) науково-дослідного інституту документознавства та архівної справи (далі — ВНДІДАС). Архівісти виступили за розширення слóв- ника, запропонувавши включити до його складу терміни: авторський рукопис, архіваріус, факсиміле, уточнити терміни — архівна справа, бланк документа, іменний каталог, іменний покажчик, консервація документів, науково-довідковий апарат архіву та ін., які й були вра- ховані авторами видання64. Таким чином, архівознавство стало чільним напрямом діяльності семінару, продемонструвавши прагнення вирішити нагальні проблеми галузі, закласти підвалини для якісно вищого рівня історичних, теоретичних узагальнень, пов’язаних із розробленням по- няттєво-категоріального апарату, експертизою цінності документів, комп- лектуванням державного архіву, організацією архівних документів, їх обліком, складанням довідкового апарату тощо. У пошуках важливих точок опертя архівознавчих теорій і методик складно обійтися без ґрунтовних джерелознавчих знань. Джерелознавство окреслює смислові межі поняття “історичне джерело”, дозволяючи “виловити” ті документи, що є носіями актуальної чи потенційно ак- туальної інформації, сприяючи класифікуванню, проведенню експертизи їх цінності. Внутрішня і зовнішня наукова критика окремих груп історичних джерел — актів, діловодних адміністративних, господарсько-облікових документів, статистичних анкет, періодики, книг (у т. ч. і рукописних), документів особового походження, з’ясування їх інформаційного по- тенціалу — відкривають не тільки нові аспекти типової моделі герменев- тичного, текстологічного вивчення об’єкта, але й факти, події, явища соціальної, економічної, політичної чи інтелектуальної історії краю і країни. Такими були дослідження В. В. Грабовецького (“Люстрації і інвентарі XVI–XVIIІ ст. як джерело до історії і статистики західних областей Ук- раїни”)65, Є. М. Гуменюка (“Скарги галицьких селян другої половини ХІХ ст. як історичне джерело”)66, О. А. Купчинського (“Документальні джерела Галицько-Волинського князівства XIII — першої половини XIV ст.”)67, В. К. Сіверської (“Оправа актових книг ЦДІА УРСР у Львові”)68 та ін., витворені на межі архівознавчих і джерелознавчих пошуків із метою розв’язати проблему двоєдиної природної функційності документа як суб’єктивно створеного носія оперативної інформації й об’єктивно іс- нуючих історичного, історіографічного фактів, історичного джерела. 64 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 490.— Арк. 48. 65 Там само.— Спр. 482.— Арк. 4. 66 Шраберман М. М. Науково-практичний семінар в ЦДІА УРСР у м. Львові // Архіви України.— 1983.— № 1.— С. 78. 67 Там само. 68 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 482.— Арк. 4. 567 Посилення у 1960–1970 рр. джерелознавчих студій висунуло у центр уваги проблему вивчення таких видів історичних першоджерел, як обра- зографічний і фотодокументи. У біографії вченого О. А. Купчинського є сторінки, пов’язані з розробленням методики описування фотографій в архівах і бібліотеках. Схвалена на семінарських заняттях схема опису фотодокумента включала такі елементи: назва; анотація (короткий опис змісту об’єкта зображення); виконавець (фізична чи юридична особа); час і місце виготовлення; автентичність; розмір; колір; матеріальна ос- нова; техніка виконання; характер оформлення; рукописні і друковані написи; технічні ремарки; тиснення, штампи; стан збереження; джерело надходження; реставраційні заходи; місце друку / публікації; примітки69. Інакше кажучи, описування мало базуватися на принципах системності і комплексності, а рекомендації вивчати фотодокумент у загальноісто- ричному контексті вказували на необхідне дотримання засад історизму. Було порушено також проблеми формування архівних справ із фотодо- кументів, організації системи їх обліку, наукового опрацювання, укла- дання довідкового апарату. У позитивній конотації відмітимо також, що О. А. Купчинський виступив рішуче проти вилучення фотографій зі справ і їх механічного приєднання до загальних колекцій фотодоку- ментів архівів, бібліотек, музеїв тощо70. Аналізуючи зміст запропонованих О. А. Купчинським ідей, маємо констатувати, що здебільшого вони перегукуються з відомими тема- тичними розробками Т. М. Девеля і Л. Я. Штернберга, а також “Инст- рукцией по научно-технической обработке и каталогизации фотодоку- ментов в государственных архивах” (Москва, 1957), але, на відміну від своїх попередників, містять більш розгорнуту схему опису спеціального виду документа71. Інноваційною для вітчизняної архівістики була про- позиція О.А. Купчинського активно й раціонально послуговуватися ін- формацією з художньої літератури й усних джерел, яка проливає світло на творення фотодокумента72. Спільно з Науковою бібліотекою Львівського державного університету ім. І.Франка архівом розроблялися науково-методичні засади описування 69 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 860.— Арк. 20-22. 70 Купчинський О. А. Розшифрування ранніх фотодокументів та їх описування в архівах і бібліотеках // Архіви України.— 1978.— № 6.— С. 20-23. 71 Девель Т. М. Материалы по технике ведения фотоархива при научно-исследо- вательских учреждениях.— Москва; Ленинград, 1954.— 124 с.; Штернберг Л. Я. Инструкция для регистрации коллекции в Музее антропологии и этнографии Академии наук // Известия АН.— 1916.— Вып. 8.— С. 573-574; Инструкция по научно-технической обработке и каталогизации фотодокументов в госу- дарственных архивах.— Москва, 1957.— 48 с. 72 Купчинський О. А. Розшифрування ранніх фотодокументів та їх описування в архівах і бібліотеках // Архіви України.— 1978.— № 6.— С. 20-23. 568 й класифікації образографічних документів, зокрема листівок, афіш, плакатів, творів образотворчого мистецтва (Л. М. Григорчук, Ф. П. Мак- сименко)73. Найчастотнішим терміном цих студій була атрибуція, тобто визначення достовірності художнього твору, його автора, місця і часу створення. Довкола цього концепту і розгорталися міркування вчених щодо описання й систематизації документів, які носили здебільшого загальний характер і недостатньо враховували їх видову специфіку. Утім, розвідки Л. М. Григорчук (“Проблема атрибуції творів образотворчого мистецтва XVI–XVII ст.”) і Ф. П. Максименка (“Принципи описання і системати- зації листівок, афіш і плакатів перших років радянської влади”) від- крили шлях до ґрунтовніших досліджень у цьому напрямку не тільки в межах архівістики чи джерелознавства, але й документознавства. Участь ЦДІА УРСР у Львові у підготовці історичного атласу України упривілеювала для учасників семінару історичне картознавство. Від- значимо, що архів володіє величезною збіркою картографічних творів, які належали різним установам-фондоутворювачам, приватним колек- ціонерам і датуються XІV–XX ст.74 Активним провідником вивчення колекції карт і планів, що збереглися в архіві, виступив О. А. Куп- чинський, який розробив та ініціював обговорення на семінарських зіб- раннях методики описання картографічних документів та їх каталогі- зації75. Критично аналізуючи здобутки на царині історичної картографії, передусім К. Бучека76, Б. Ольшевича77, Г. Піскорської78 і В. Власова79, відомий архівіст запропонував власну схему опису картографічного до- кумента, зокрема карт, яка, увібравши існуючий досвід, носила комп- лексніший, більш системний характер. Опис картографічного документа, на думку О. А. Купчинського, не повинен обмежуватися описуванням його окремих складових, і тому мав включати такі елементи: заголовок карти (плану, атласу), назву в оригіналі, прізвища автора, виконавця карти і видавця; назву видавництва, друкарні; рік і місце видання; масштаб, спосіб передачі рельєфу і порядок початкового меридіана; визначення мови; автентичність; зовнішній опис карти (плану, атласу), спосіб вико- нання, колір, розмір, матеріал, стан збереження; походження карти; 73 Вавричин М. Г. [Без назви] // Архіви України.— 1977.— № 3.— С. 88. 74 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 424.— Арк. 171. 75 Там само.— Спр. 442.— Арк. 133. 76 Buczek K. W sprawie polskiej instrukcji katalogowej dla zbiorów kartograficznych // Przegląd biblioteczny.— 1932.— R. VI.— S. 175. 77 Olszewicz B. Proba instrukcji do katalogowania i konserwowania zbiorów karto- graficznych.— Warszawa, 1915.— S. 11. 78 Piskorska H. Zbiory kartograficzne archiwum m. Toruń.— Toruń, 1938.— S. 1, 13. 79 Власов В. В. Инструкция по библиотечной обработке картографических про- изведений.— Москва, 1940.— С. 5. 569 примітки80. Збережений у ЦДІА України у Львові рукопис О. А. Куп- чинського — “Методика описання картографічних матеріалів, колекцій карт і планів ЦДІА УРСР у Львові”81, містить виклад історії походження колекції картографічних творів, їх змісту82, правила повного опису кар- тографічного документа за кожною із вище наведених позицій із роз- логими коментарями їх доцільності, важливості, необхідності, терміно- логічними поясненнями83. Залежно від масштабності вивчення карто- графічного матеріалу, дослідник виокремлював основний або повний та додатковий, або скорочений описи, які відрізнялися інформативністю і призначалися для задоволення різних практичних потреб84. Більш аніж п’ятирічне розроблення теми завершилося публікацією розвідки О.А. Купчинського “Про описання і каталогізацію картогра- фічних творів” в “Архівах України”85, яку без перебільшення можна вва- жати одиницею джерельної бази не тільки архівознавства чи історич- ного картознавства, але й картографічного документознавства. Появу у 2003 р. “Методичних рекомендацій зі складання картки опису карто- графічних матеріалів XVI–XVIII ст.”86, а 2006 р. — видання “Україна на стародавніх картах. Кінець XV — перша половина XVII ст.”87 (голова редакційної колегії — Я. Р. Дашкевич) можна розглядати як данину традиції підвищеної уваги львівських архівістів до питань історичного картознавства. Проблеми упорядкування й дослідження картографічних документів залишаються актуальними й донині, а досвід львів’ян по- требує додаткового вивчення. Одним із найважливіших завдань семінару, на думку його заснов- ників, мало стати всебічне вивчення історичних правових документів із метою з’ясування часу і місця їх походження, автентичності, ступеня вірогідності, форми, змісту, функціонування, архівної долі, тобто того, що складає царину дипломатики. Найпомітнішими репрезентантами незаперечно оригінальних, вартісних студій, які демонструють вільне оперування досягненнями класичної дипломатики, розгортання її ідей, екстраполюючи на місцевий дипломатарій, за зразком І. Є. Свєнціцького 80 П. З. Семінар з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін // Архіви України.— 1966.— № 1.— С. 104. 81 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 482.— Арк. 14. 82 Там само. 83 Там само.— Спр. 442.— Арк. 171-198. 84 Там само.— Арк. 172. 85 Купчинський О. Про описання і каталогізацію картографічних творів // Архіви України.— 1971.— № 3.— С. 51-62. 86 Методичні рекомендації зі складання картки опису картографічних матеріалів XVI–XVIII ст. / ЦДІА України у Львові; Уклад. У. Р. Кришталович.— Львів, 2003. 87 Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV — перша половина XVII ст.— Київ: ДНВП “Картографія”, 2006.— 208 с. 570 й І. П. Крип’якевича, були Я. Р. Дашкевич, Я. Д. Ісаєвич, У. Я. Єдлінська, О. А. Купчинський88. Наразі тяжко уявити розвиток вітчизняної дипло- матики без цих імен, бо за кожним із них — фундаментальні, моно- графічні дослідження актового матеріалу. Цим науковцям належать відомі загальнотеоретичні праці, присвячені визначенню об’єкта, пред- мета, основних завдань і напрямів дипломатики, історіографічному ана- лізу її розвитку в західноєвропейській, східноєвропейській науці, зокрема російській, польській, румунській тощо; студії, замкнуті на конкретних питаннях — співвідношення форми і змісту, основні зовнішні і внут- рішні ознаки середньовічного документа, еволюція класичного форму- ляра і його складових, умови появи, встановлення оригінальності тощо. Об’єкт досліджень датується переважно епохою середньовіччя. Зовнішня критика документа традиційно зосереджується на його структурі, ма- теріальній основі та конструкції, а внутрішня — акцентує увагу на лінг- вістичних аспектах пізнання, зокрема, нормативності мови, стилю, діа- лектних рисах, фонетиці, морфології, словниковому складі, а також орфоепії, синтаксису, пунктуаційній сітці тощо. При вивченні окремих різновидів актів велика увага приділялася змінній частині формуляра, так як у цьому дослідники вбачали відображення плинності історичних умов. Однак було констатовано, що формуляр актів інколи зберігав ар- хаїчність, трафаретність, хоча вже містив новий соціальний і політичний зміст. Тому при побудові загальних історичних висновків про акти на- магалися враховувати і цю особливість. Специфікою студій львів’ян є те, що об’єктом вивчення для них став, у першу чергу, “український документальний матеріал” доби середньо- віччя. Більшість досліджень стосувалися міжнародних давньоруських документів Х ст., грамот Галицько-Волинської держави, публічних ук- раїнсько-молдавських і публічно-приватних, приватних закарпатських грамот XIV–XV ст., документів епохи Богдана Хмельницького. Ідея видання атласу (альбому) зразків актів XI–XVIII ст. знайшла втілення у цікавому науково-видавничому проекті високого зразка — “Каталозі 88 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 392.— Арк. 60-75; Спр. 482.— Арк. 4; Спр. 770.— Арк. 4-9; Спр. 860.— Арк. 1-7; Дашкевич Я. Р. Дослідження автентичності документа в судовій практиці другої половини XVII ст. (нарис з української дипломатики) // Архіви України.— 1968.— С. 20-27; Вавричин М. Г. [Без назви] // Там само.— 1977.— № 3.— С. 88; Її ж. [Без назви] // Там само.— 1976.— № 4.— С. 96; Її ж. Семінар з архівознавства та спеціальних історичних дисциплін // Там само.— 1975.— № 4.— C. 93; Її ж. Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР у м. Львові // Там само.— 1974.— № 1-2.— С. 93; Купчинський О. А. Про підготовку каталога судово- адміністративних фондів України XV–XVIII ст. // Там само.— 1976.— № 5.— С. 14-21; Його ж. Конференція з питань дослідження і готування до друку стародавніх рукописних джерел // Там само.— 1970.— № 3.— С. 97-101. 571 пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у м. Львові. 1233–1799”. Дослідження Я. Р. Дашкевича89, Я. Д. Ісаєвича90, О. А. Купчинського91, Л. М. Григорчук92, У. Я. Єдлінської93, В. О. Голяка94, — завдяки обґрун- тованим теоретизуванням, докладності, аргументованості інтерпретацій, — стали візитною карткою семінару, склали йому рекомендації з-поміж інших наукових осередків. Розвиток дипломатики зумовив підвищений інтерес до генетично спорідненої і галузево близької палеографії. Свідченням попиту на неї було обговорення на семінарах питань, присвячених з’ясуванню похо- дження, шляхів (е)-міграції письма, виявленню у часі і просторі характеру, масштабу міжмовної комунікації, зв’язків, лінгвістичних особливостей грецької, латинської, слов’янської, арабської, єврейської палеографії, різних шкіл і груп письма, поширених в українських землях, дешифруванню системи скорочень, розробленню археографічних правил передачі тексту і перекладу іншомовних документів тощо. Предметом досліджень стали еволюція староукраїнського, українського письма (від уставу до скоропису на прикладі різних шкіл Київського, Волинського, Брацлавського воєводств), графологічна специфіка рукописних документів, значеннєва герметичність і відкритість літер, надрядкових знаків, скорочень слів (у т. ч. і брахігра- фічної системи скорочень: суспензія, контракція, спеціальні знаки), порядок вживання абзаців, великих літер, літерних цифр та ін. мовних знаків. Активними доповідачами з палеографічної тематики були Я. Р. Дашкевич, У. Я. Єдлінська, П. І. Захарчишин, О. А. Купчинський, І. П. Крип’якевич та ін. учасники семінару, що зафіксувало не спорадичні, а колективні зусилля над розв’язанням теоретичних і практичних запитів істориків-архівістів, 89 Дашкевич Я. Р. Дослідження автентичності документа в судовій практиці другої половини XVII ст. (нарис з української дипломатики) // Архіви України.— 1968.— С. 20-27. 90 Вавричин М. Г. [Без назви] // Там само.— 1977.— № 3.— С. 88. 91 Там само.— С. 90-91; ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 894.— Арк. 1-4. Вавричин М. Г. Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР у м. Львові // Архіви України.— 1974.— № 1-2.— С. 93; Її ж [Без назви] // Там само.— 1976.— № 4.— С. 96; Купчинський О. А. Про підготовку каталога судово-адміністративних фондів України XV–XVIII ст. // Там само.— № 5.— С. 14-21. 92 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 770.— Арк. 4-9; Вавричин М. Г. Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін // Архіви України.— 1975.— № 4.— C. 93. 93 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 1061.— Арк. 46-70; Вавричин М. Г. [Без назви] // Архіви України.— 1976.— № 4.— С. 96. 94 ЦДІА України у Львові.— Спр. 860.— Арк. 1-7. 572 джерелознавців95. До палеографічних досягнень львівських архівістів варто зарахувати тривало диспутовані і, зрештою, схвалені науково-методичні настанови — “Правила передачі тексту і перекладу іншомовних доку- ментів” (1985), “Правила передачі тексту пам’яток українського пись- менства XVI–XVIII ст.” (1985) (автор-упорядник У. Я. Єдлінська)96. Палео- графічні дослідження сприяли конституюванню історії, теорії документа, методики вивчення його інформаційної складової не тільки в межах джерелознавства, але й історичного документознавства. Цікавими були надбання архівістів у галузі сфрагістики97. Питання виявлення печаток у загальному комплексі джерел і у кожному конк- ретному виді документа, їх описування і класифікація, порядок взяття на облік, умови, способи зберігання отримали від учасників семінару своєрідні “відповіді” у вигляді методичних настанов, правил, рекомен- дацій, класифікаційних схем, на основі яких у нових аспектах постала проблема освоєння модерних теоретичних знахідок, ідей і концепцій ведення сфрагістичних студій. Отже, практична сфрагістика від- крила шляхи теоретичним пошукам. Виявом тривалості класичної спадщини в теорії сфрагістики стали розробки В. О. Гавриленка98, 95 Ружицький Е. Й. Скорочення в латинських документах XIV–XVIII ст. (на матеріалах ЦДІА УРСР у Львові) // Третя республік. наук. конф. з архіво- знавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. СІД.— Київ, 1968.— С. 138-162; Панашенко В. В. Про стан і деякі завдання в роз- виткові української палеографії // Там само.— С. 164-180. 96 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 1157.— Арк. 18-36. 97 Гавриленко В. О. Про предмет, методи і завдання сфрагістики // Третя республік. наук. конф. з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. СІД.— Київ, 1968.— С. 292-308; Його ж. Радянські дослідження з сфрагістики // Архіви України.— 1964.— № 5.— С. 76-78; Крип’якевич І. П. Стан і завдання української сфрагістики // Український історичний журнал.— 1959.— № 1.— С. 44-52; Стрельский В. И. Геральдика и сфрагистика в научной работе историков // Вопросы архивоведения.— 1963.— № 2; Маркевич О. В. Виявлення та описання сфрагістичних пам’яток // Архіви України.— 1964.— № 5.— С. 27-31; Сварник І. І. Умови та способи зберігання підвісних і при- кладних печаток // Архіви України.— 1980.— № 4.— С. 33-36; Маркевич О. Час і причини виникнення сільських печаток в Галичині // Науково-інфор- маційний бюлетень АУ при Раді Міністрів УРСР.— 1963.— № 6.— С. 15-19; Мацюк О. Я. Е. И. Каменцева, Н. В. Устюгов. Русская сфрагистика и гераль- дика (Москва: Высш. школа, 1974.— 264 с.) // Архіви України.— 1974.— № 5.— С. 85-86; Шраберман М. М. Науково-практичний семінар в ЦДІА УРСР у м. Львові // Там само.— 1983.— № 1.— С. 78 та ін. 98 Вавричин М. Г. [Без назви] // Архіви України.— 1977.— № 1.— С. 90; Гаври- ленко В. О. Українська сфрагістика. Питання предмета та історіографії.— Київ: Наук. думка, 1977.— 168 с.; Його ж. Про предмет, методи і завдання сфра- гістики // Третя республік. наук. конф. з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. СІД.— Київ, 1968.— С. 292-308. 573 О. В. Маркевича99, І. П. Крип’якевича100. Об’єктами поважних досліджень були окремі види печаток, гем, скарабеїв, керамічних і гончарних клейм, штампів, а предметом — історія їх еволюції, студіювань як явища куль- тури і вияву розвитку суспільства, що розкривало головні завдання, нап- рями наукової дисципліни, її методику, зв’язки з іншими галузями знань. Яскравим представником львівської школи сфрагістики в історію історичної науки ввійшов неодмінний учасник семінару О. В. Маркевич. На рівні архіву дослідник ініціював цілеспрямоване виявлення, облік і описування сфрагістичного матеріалу. Цікавою була запропонована вченим схема класифікації печаток, які диференціювалися за хроноло- гічною ознакою та ознакою належності певній соціальній групі насе- лення, фізичній особі, установі, одиниці адміністративно-територіаль- ного поділу, об’єднанням різного статусу101. Практика виявлення й опису печаток, набута О. В. Маркевичем, спонукала уніфікувати цей процес. Запроваджувався єдиний зразок оформлювання картки обліку печаток, що містила такі графи: джерело виявлення печатки, дата складання документа, матеріальна основа пе- чатки, її форма, розмір, колір, стан і розташування, належність, текст. Перелік позицій опису сфрагістичного матеріалу вказує на прагнення до скрупульозного наукового аналізу цього виду історичних джерел — акту засвідчення оригінальності документа. Ставлення О. В. Маркевича до печаток як важливих пам’яток культури, відбитка еволюції суспільства і держави зумовило пропозиції створити в державних архівах кабінети, музеї сфрагістики, провести повну інвентаризацію джерел, укласти й опублікувати відповідні каталоги, альбоми-зразки тощо102. Фактом визнання авторитетності досягнень львів’ян у галузі сфрагістики слугує статус архіву як розробника однієї з найбільш комплексних, розширених галузевих тем 1980-х рр. — “Сфрагістичні матеріали — джерело для визначення і датування архівних документів”103. 99 Вавричин М. Г. Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР у м. Львові // Архіви України.— 1974.— № 1-2.— С. 93; Захарчишин П. Семінари з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін // Там само.— 1966.— № 4.— С. 99-100; Маркевич О. В. Виявлення та опи- сання сфрагістичних пам’яток // Там само.— 1964.— № 5.— С. 27-31. 100 Крип’якевич І. П. Стан і завдання української сфрагістики // Український іс- торичний журнал.— 1959.— № 1.— С. 119-129. 101 Маркевич О. В. Виявлення та описання сфрагістичних пам’яток // Архіви України.— 1964.— № 5.— С. 28. 102 Там само.— С. 31. 103 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 1093.— Арк. 6-6зв., 63, 64. 574 Вагомі сліди в історії семінару залишили дослідження з філіграно- логії, більшість яких належить відомому архівісту О. Я. Мацюку104. Йдучи слідом за здобутками вітчизняних фахівців у галузі філіграно- логії, перш за все, І. М. Каманіна й О.А. Вітвицької, враховуючи багатий досвід зарубіжних колег — Г. Айнедера, Ш.-М. Бріке, Т. Жансена, Е. Ляуцевічюса, В. Рауделюнаса, послуговуючись широкою архівною джерельною базою, О. Я. Мацюк докладно вивчає історію паперового виробництва, спеціалізованої торгівлі в українських землях і за їх ме- жами. Технологія виготовлення паперу, центри його виробництва і тех- нічне оснащення, обсяг продукції, якість, асортимент, формат паперу; напрями, масштаби збуту, генеалогія власників і майстрів, орендарів папірень, геральдика фірмових водяних знаків, їх значення, економічні зв’язки країн-виробників паперу з країнами-споживачами, історія тор- гівлі і т. д. упродовж XIV–XIX ст. склали першу частину об’єктно- предметної сфери філігранологічних досліджень О. Я. Мацюка. Йому належить вичерпний висновок про те, що філігранологічному продукту притаманний такий значеннєвий додаток, як соціально-економічна історія. Цілком природно, що історія паперового виробництва, торгівлі папером, соціальний статус осіб, зайнятих продукуванням паперу, тлумачаться О. Я. Мацюком як магістральні дослідницькі завдання філігранології. Як невід’ємну частину інтересів спеціальної історичної дисципліни учений представляє іконографічні аспекти, пов’язані з емблематичною, факсимільною частиною водяного знака — розшифруванням окремих ініціалів, їх комплексів, що слугує встановленню авторства, автентич- ності, географічного походження документа. У зв’язку з цим О. Я. Мацюк розробляв методику філігранології, а необхідність оперування спеціаль- ними термінами у межах вітчизняного наукового простору викликала до життя термінологічні студії у виконанні вченого. Творча спадщина О. Я. Мацюка налічує більше 200 наукових праць, у тому числі й фун- даментальну узагальнюючу монографію, присвячену філігранології — “Історія українського паперу” (Київ, 1994). Крім класичних методологічних 104 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 372.— Арк. 21; Спр. 415.— Арк. 121-140; Спр. 442.— Арк. 72; Спр. 482.— Арк. 4; Захарчишин П. Наукова конференція з питань архівознавства та спеціальних історичних дисциплін // Архіви України.— 1965.— № 2.— С. 92-93; Його ж. Семінари з питань архіво- знавства і спеціальних дисциплін історії // Там само.— № 4.— С. 95; Купчин- ський О. А. Конференція з питань дослідження і готування до друку старо- давніх рукописних джерел // Там само.— 1970.— № 3.— С. 97-101; Мацюк О. Я. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна // Третя республік. наук. конф. з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. СІД.— Київ, 1968.— С. 187-202; Нове видання з філігранології // Архіви України.— 1972.— № 3.— С. 85 та ін. 575 підходів, яскраво втілених у творчій спадщині дослідника, варто вказати на оригінальні пошуки відповідей на питання про художньо-мистецькі зміни філіграней у часі, історико-психологічну мотивацію образної плинності та їх значення для виявлення фактів загальної історії, історії мистецтва, церковної історії, етнографії, геральдики, генеалогії й “інших культурно-історичних досліджень”105. О. Я. Мацюку також належить втілення багатьох подвижницьких проектів, як-от: створення музею па- перу в ЦДІА України у Львові , укладання альбомів філіграней, мето- дики їх археографічного опису тощо106. Співробітництво з Міжнародним товариством істориків паперу (1960) уможливило залучення зарубіжних історіографічної, джерельної баз для розвою “філігранології Ореста- Нестора Мацюка”, забезпечивши становлення філігранологічного від- галуження у вітчизняних дипломатиці, палеографії, заснованого на адаптації передових ідей західноєвропейської науки107. Семінар збагатив історичну науку знахідками в галузі археографії (Н. Ф. Врадій, Я. Р. Дашкевич, Я. Д. Ісаєвич, І. П. Крип’якевич, О. А. Куп- чинський)108, історичної метрології (Ю. М. Гросман, Я. Д. Ісаєвич, Я. Г. Сеник)109, історичної хронології (Я. П. Кісь, І. П. Крип’якевич, А. О. Содомора)110, нумізматики (В. В. Зварич)111, генеалогії (В. В. Грабо- вецький)112. Різноаспектні дослідження стосувалися, з-поміж іншого, наукової критики документа, міждисциплінарних зв’язків СІД, розширення їх можли- востей і меж студіювань, точок перетину термінологічних запозичень тощо. 105 Мацюк О. Я. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна // Третя республік. наук. конф. з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. СІД.— Київ, 1968.— С. 201. * Пропозиція відкриття в архіві музею паперу була частково втілена в залі “Філігранологія” Кабінету спеціальних історичних дисциплін. 106 Мацюк О. Я. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна // Третя республік. наук. конф. з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. СІД.— Київ, 1968. 107 Там само. 108 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 482.— Арк. 57; Спр. 1184.— Арк. 9-12; Бутич І. Л. Назрілі питання української радянської археографії // Третя республік. наук. конф. з архівознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. Друга секція. СІД.— Київ, 1968.— С. 204-216. 109 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 482.— Арк. 4; Вавричин М. Г. Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР у м. Львові // Архіви України.— 1974.— № 1-2.— С. 93; Сеник Я. Г. З історії метрології XVI — першої половини XIX ст. (на документальних матеріалах ЦДІА УРСР у Львові) // Там само.— 1973.— № 3.— С. 57-63. 110 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 372.— Арк. 56. 111 Семінари з питань джерелознавства і допоміжних історичних дисциплін // Архіви України.— 1963.— № 4.— C. 93-94. 112 ЦДІА України у Львові.— Ф. Р-1, оп. 1, спр. 482.— Арк. 4. 576 Таким чином, маємо констатувати: у другій половині ХХ ст. джере- лознавча львівська історична школа, відособившись від пануючих ідео- логічних впливів, набула інакшої соціальної функції — слугувати за- безпеченню практичної діяльності архівістів. Співпраця університетських вчених і працівників історичного архіву виявилася плідною і мала декілька важливих наслідків. Перший із них полягав у заснуванні і ба- гаторічній діяльності семінару, який без перебільшення можна назвати яскравим феноменом науки і подвижництва, незалежного від часу, понадчасово сучасним. Семінар сприяв розширенню кола історичних джерел, які через ідеологічне табуювання (наприклад, документи церкви), сумнівність через незвичність їх статусу як таких (неписьмові, нетра- диційні джерела), залишалися поза увагою дослідників. Підвищений інтерес викликало принципове питання — необхідність об’єктивного вивчення джерел радянського періоду, застосування до них наукової критики. Історично успадкована вірність прогресивним західноєвропейським науковим традиціям вигідно вирізнила львівську школу спеціальних історичних дисциплін з-поміж собі подібних у вітчизняному науковому просторі. Сміливі ідеї М. Фуко (1969) щодо домінантності документа у відносно історії113, висловлені ним в “Археології знання”, знайшли незалежне доведення львівськими науковцями перспективності істо- ричної компаративістики, за якої на перший план виступають проб- леми точного знання, параметри його структур, функцій, систем тощо114. Урізноманітнення тематики вивчення історичних джерел, методичні й методологічні нововведення дозволили завдяки накопиченню конкрет- ного, емпіричного дослідницького матеріалу вийти на рівень узагаль- нюючих, чітко структурованих теоретизувань, зокрема, у галузі дипло- матики, палеографії, сфрагістики, філігранології та ін. Семінар цілком виправдав себе як осередок наукового життя, головне призначення якого полягало в збагаченні історичних знань його учасників, активній допомозі у вирішенні прикладних завдань, сприятливому залученні фахівців до проведення наукових досліджень, зміцненні зв’язків з іншими науковими установами. Класикою історичної науки стали праці В. О. Гавриленка “Українська сфрагістика. Питання предмета та історіографії”115, У. Я. Єдлінської “Питання історичного синтаксису 113 Фуко М. Археология знания.— Київ, 1996.— С. 9-11. 114 Медушевская О. М. Новое знание о человеке // Источниковедение. Проблемные лекции: Учеб.-метод. модуль / Сост.: Р. Б. Казаков, О. М. Медушевская, М. Ф. Румянцева; Отв. ред. О. М. Медушевская.— Москва, 2005.— С. 21. 115 Гавриленко В. О. Українська сфрагістика. Питання предмета та історіографії.— Київ: Наук. думка, 1977.— 168 с. 577 української мови (на матеріалі листів Богдана Хмельницького)”116, Я. П. Кіся “Палеографія”117, О. А. Купчинського “Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти”, “Земські та гродські судово-адміністративні до- кументальні фонди Львова”118, О. Я. Мацюка “Історія українського па- перу”, “Філіграні архівних документів України XVIII–XX ст.”119 та ба- гато інших, що пройшли “гартування” семінаром. Другий наслідок полягав в укоріненні міждисциплінарних підходів у проведенні досліджень, пов’язаних із вивченням історичних доку- ментів. Семінар заклав основи формування системи реальної взаємодії фахівців із архівознавства, джерелознавства, інших гуманітарних і природничих дисциплін. Багаторічна програма його діяльності яскраво проілюструвала еволюцію уявлень істориків про місце і роль спеціальних галузей історичної науки для становлення й зростання професіоналізму дослідника-гуманітарія, освоєння якісно нового історико-культурного рівня пізнання. Наслідком діяльності семінару стало також заснування прикладних освітніх програм для студентів-істориків, розрахованих на поглиблення теоретичних знань, закріплення вмінь і навичок працювати з усім ви- довим різноманіттям історичних джерел, успішно проводити їх вивчення. Цьому мали слугувати Кабінет спеціальних історичних дисциплін, навчально-методичні, наукові, довідкові видання, публічні форми ро- боти архіву (екскурсії, виступи в засобах масової інформації, конфе- ренції) тощо. Розроблення загального історичного джерелознавства сприяло запровадженню й удосконаленню нових університетських курсів, створенню модерних галузевих навчальних програм із архівознавства, дипломатики, сфрагістики, палеографії, філігранології тощо. 116 Єдлінська У. Я. Питання історичного синтаксису української мови. На мате- ріалі листів Богдана Хмельницького.— Київ: Вид-во АН УРСР, 1961.— 107 с. 117 Кісь Я. П. Палеографія: Навч. посібник.— Львів: Вища школа, 1975.— 78 с. 118 Купчинський О. А. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти / Наукове товариство імені Шевченка.— Львів, 2004.— 1282 с.; Його ж. Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова / НАН України, Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського.— Київ, 1998.— 98 с. 119 Мацюк О. Історія українського паперу / НАН України. Ін-т укр. Археографії та джерелознавства. ЦДІА України у Львові та ін.— Київ, 1994.— 186 с.; Його ж. Філіграні архівних документів України XVIII–XX ст. / АН України. Археограф. комісія. Ін-т укр. археографії та ін.— Київ: Наук. думка, 1992.— 347 с.; Його ж. Папір та філіграні на українських землях (XVI — початок XX ст.).— Київ: Наук. думка, 1974.— 295 с. 578 ЦДІА України у Львові продовжує повноцінне життя як наукова установа. На часі — нові цікаві творчі проекти. Час відкрив інші імена послідовників його заснованої ідеї, подвижників науки, рішуче налаш- тованих розвивати самодостатність історичного дослідження культури, джерел її пізнання. І тут досвід попередників здатен послугувати розкриттю потенційних можливостей колективної форми співпраці фа- хівців різних галузей знань на рівні архіву, запропонувати перевірений зразок організації дослідницького процесу, наукової комунікації й освітньої моделі. СЕМІНАР З АРХІВОЗНАВСТВА ТА ДОПОМІЖНИХ ІСТОРИЧНИХ ДИСЦИПЛІН ЦДІА УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ: НАУКОВИЙ ФЕНОМЕН Валентина Бездрабко завідувач кафедри державного управління Київського національного університету культури і мистецтв, доцент, канд. іст. наук (м. Київ) Висвітлюється історія семінару з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін Центрального державного історичного архіву України у Львові як історичного та історіографічного факту. Зроблено висновок про вагомі здобутки семінару в архівознавстві, дипломатиці, палеографії, сфрагістиці, філігранології. Ключові слова: історіографія, семінар, архів, джерелознавство. ARCHIVAL SCIENCE AND AUXILIARY HISTORICAL DISCIPLINES SEMINAR IN CENTRAL STATE HISTORICAL ARCHIVES OF UKRAINE IN L’VIV: SCHOLARLY PHENOMENON Valentyna Bezdrabko Head, State Management Chair, Kyiv National University of Culture and Arts, Associate Professor, Candidate of Historical Science (Kyiv) The article outlines history of the permanent Archival Science and Auxiliary Historical Disciplines Seminar held in State Central Historical Archives of Ukraine in L’viv. The conclusion was made about serious achievements of the Seminar in Archival Science, Diplomatics, Palaeography, Sphragistics, Philigranology. Key words: Historiography, Seminar, Archives, Auxiliary Historical Disciplines. 579 СЕМИНАР ПО АРХИВОВЕДЕНИЮ И ВСПОМОГАТЕЛЬНЫМ ИСТОРИЧЕСКИМ ДИСЦИПЛИНАМ ЦГИА УКРАИНЫ ВО ЛЬВОВЕ: НАУЧНЫЙ ФЕНОМЕН Валентина Бездрабко заведующая кафедрой государственного управления Киевского национального университета культуры и искусства, доцент, канд. ист. наук (г. Киев) Освещается история семинара по архивоведению и вспомогательным исто- рическим дисциплинам Центрального государственного исторического архива Украины во Львове как исторического и историографического факта. Сделан вывод о весомых достижениях семинара в архивоведении, дипломатии, палео- графии, сфрагистике, филигранологии. Ключевые слова: историография, семинар, архив, источниковедение.

Семінар з архівознавства та допоміжних історичних дисциплін ЦДІА України у Львові: науковий феномен

Institution

Ähnliche Einträge