«Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша)
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12893 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) / Н. Сологуб // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 15-20. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-12893 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-128932010-10-26T12:03:49Z «Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) Сологуб, Н. До 190-річчя Пантелеймона Куліша 2010 Article «Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) / Н. Сологуб // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 15-20. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12893 uk Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До 190-річчя Пантелеймона Куліша До 190-річчя Пантелеймона Куліша |
| spellingShingle |
До 190-річчя Пантелеймона Куліша До 190-річчя Пантелеймона Куліша Сологуб, Н. «Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) |
| format |
Article |
| author |
Сологуб, Н. |
| author_facet |
Сологуб, Н. |
| author_sort |
Сологуб, Н. |
| title |
«Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) |
| title_short |
«Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) |
| title_full |
«Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) |
| title_fullStr |
«Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) |
| title_full_unstemmed |
«Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) |
| title_sort |
«через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій п. куліша) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
До 190-річчя Пантелеймона Куліша |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12893 |
| citation_txt |
«Через край із серця рідне слово ллється…» (про мову поезій П. Куліша) / Н. Сологуб // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 15-20. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT sologubn čerezkrajízsercârídneslovollêtʹsâpromovupoezíjpkulíša |
| first_indexed |
2025-07-02T14:52:18Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:52:18Z |
| _version_ |
1836547245993885696 |
| fulltext |
15До 190-річчя Пантелеймона Куліша
манітнюють фразеологізми, серед яких і експресивні усталені
звороти, і приказки та прислів’я. Тяжіння його мовомислення
до влучних оцінок, образних характеристик забезпечує афорис-
тичність висловів П. Куліша, пор.: Мій день летить, як човник у
верстаті; Літа мої біжать, як скороходець; Біжать-летять,
із щастям не зустрівшись; Хто з розумом. той не гукає марно,
грудей своїх не наповняє вітром. Гнилі слова – йому не оборона:
яка користь в речах пустих, нікчемних?
Багато в чому випереджаючи тогочасну писемно-літературну
практику, мовотворчість П. Куліша розширювала стилістич-
ні можливості використання словникових багатств української
мови, виявляла її словотвірні потенції для називання концепту-
альних понять індивідуального мовомислення.
1. Красавіна В. «І було те Запорожжя як у горні іскра...» (мовний образ ко-
зацтва в історичних романах ХІХ століття) // Культура слова. – Вип. 63.
– К., 2003. – С. 37-43.
2. Куліш П. Повість про український народ. Моє життя. Хутірська філософія
і віддалена од світу поезія. – К., 2005.
3. Муромцева О. З історії української літературної мови. Вибрані праці. –
Х., 2008.
4. Огієнко Іван (Митрополит Іларіон). Історія української літературної
мови. – К., 1995.
5. Русанівський В. М. Історія української літературної мови: Підручник. –
К., 2001.
Надія Сологуб
«ЧереЗ Край іЗ серця ріДне слово
ллється…» (про мову поезій П. Куліша)
До багатогранної діяльності Пантелеймона Куліша входить
і його поетична творчість, на якій позначилися літературно-
естетичні пошуки, світоглядні суперечності автора.
Поезія П. Куліша різноманітна за жанрами. Збірка «До-
світки» містить історично-побутові й філософські поеми,
громадсько-політичну та інтимну лірику, переклади, переспі-
ви. У тогочасній поезії утвердився жанр поеми, що відповідало
духові романтизму. В поемах збірки «Досвітки» йдеться про
Культура слова №72’ 201016
боротьбу українського народу проти польської шляхти. Це пое-
ми «Солониця» (про поразку Наливайка), «Кумейки» ( про битву
між військом Конецпольського та загонами Павлюка), «Великі
проводи» (козацькі загони переслідують військо Яреми Вишне-
вецького). Тематика визначила особливості лексичного складу
поеми. Це назви козацьких реалій (бунчук, клейнод, шабля, наме-
ти, панцери, шишаки, отаман, мушкет, кармазин, лугарі, дей-
неки, реєстрові козаки ), назви реалій, пов’язаних із польською
шляхтою (воєводи, дуки, жовніри, польські вівати, мазурки).
Активізація історичної лексики, зокрема військової, не ви-
черпує мовну характеристику поем. П. Куліш вводить у них
фольклорно-етнографічний матеріал, наприклад, у поемі «Вели-
кі проводи» – це купальські ігри: А на Йвана, на Купала/ З води
панна рине/ І обходить в білих шатах/ Усю Україну. У поемі «Ку-
мейки» натрапляємо на ремінісценції зі «Слова о полку Ігоре-
вім»: розпустили орли крила, з орлами злітались, коники заржа-
ли, никли трави жалощами, гнулось древо з тучи.
Історично-побутова поема «Настуся» сповнена етнографіч-
ного колориту (картини сватання, весілля; побутові сцени). Це
й опис весілля (Ой брязнули на дворі цимбали/ Озвалися у сінях
бояри,/ Заспівали дружки у світлиці/ Забилося серце у вдовиці),
й опис родинної оселі Обухів, що випромінює національний
колорит: Любо вітами старими/ Груші хату вкрили,/ Що діди
й баби на спомин/ Унукам садили.
Дослідники поетичної творчості П. Куліша (І. Пільгук, Є. На-
хлік) зазначають значне наслідування поезії Т. Шевченка (ті самі
мотиви, образи, стильове оформлення). Можливо, це орієнтація
обох поетів на етнографізм, але спільні фольклорні вживання
«літа молодії», «високії могили», «степи… широкії» тощо дуже
помітні. Коломийковий ритм більшості поезій сприймається як
монотонний, на відміну від практики Т. Шевченка. Багато також
у поезіях ремінісценцій, перефразувань із відомих народних пі-
сень. У народнопісенному тексті У городі, у Глухові/ Ревнули гар-
мати/ Не по однім козаченьку/ Заплакала мати. П. Куліш замі-
нив лише перший рядок на «Зійшло сонце у тумані» а інші рядки
використав як свої. Така сама заміна у рядках: Уродило жито,/
Та нікому жати,/ Пішли наші хлібороби/ Списами орати, пор. у
народній пісні: Посіяли, поорали/ Та нікому жати/ Пішли наші
козаченьки/ Лінії копати.
17До 190-річчя Пантелеймона Куліша
Фольклорні епітети (зелені байраки, буйні вітри, біле тіло,
воли круторогі, бита дорога, коники вороненькі, лебеді біло-
крилі); образи вороння, що все поле обсіло, Дунаю, що став му-
тен, каламутен; пісенний паралелізм (напр.: Не бугай, не кру-
торогий/ В отарі гуляє,/ Князь Єрема крізь козацтво/ Дорогу
верстає; вживання повних прикметників у ролі епітета (ріднеє
поле, надії святії, степи мої широкії), народні форми Обушиха
(від прізвища Обух), лейстрові козаки (реєстрові), синонімічні
повтори (злинь – розсійся; бігти – тікати), демінутивні форми
засвідчують орієнтацію П. Куліша у збірці «Досвітки» на «жи-
вий етнографізм».
Мова збірки активізує український історичний ономасти-
кон: Полтава, Гадяч, Любни, Солониця, Кумейки, Жовті води,
Хорол, Умань, Дунай, Дніпро. До цього можна додати імена
відомих історичних осіб (Гонта, Кривоніс, Залізняк, Ярема (у
Куліша – Єрема), Вишневецький тощо. І. Франко скаже про
цю збірку, що в ній все було, крім генія Шевченка. Критику-
вав збірку і О. Кониський. Але І. Франко говорить про «про-
блиски правдивого таланту поетичного і сильного», про без-
доганну форму віршів.
На наш погляд, мова збірки доповнює уявлення про худож-
ню мовну картину світу другої половини ХІХ ст., про мовну
особистість самого П. Куліша.
Збірка «Хуторна поезія» відбиває зміни у світогляді П. Кулі-
ша, зокрема його негативне ставлення до козаччини, яку поет
засуджує за кровопролиття. Не сприймав він і Шевченків за-
клик «вражою злою кров’ю волю окропіте». У його світогляді
відбувалася «критична переоцінка романтичної ідеалізації ко-
заччини». Водночас він підносив Шевченка як непереверше-
ного майстра художнього слова, як автора творів на родинно-
побутові теми. Пантелеймон Куліш відходить від стилізування
мови Т. Шевченка, від активного етнографізму, про що свід-
чить мова цієї збірки.
У «Хуторній поезії» багато «інтелектуальних» мовних засо-
бів: вислови із Святого письма, із літописів, античної міфоло-
гії, західноєвропейської та російської літератури.
Про це говорять уже назви поезій «Псалтирна псальма», «До
Шекспіра» з підзаголовком «заходившись коло українського
Культура слова №72’ 201018
перекладу його творів», «До рідного народу» з підзаголовком
«подаючи йому український переклад шекспірових творів», «На
сповіді», «Ключ розуміння», «Гімн єдиному цареві», «До
Шевченка», «До пекельного наплоду», «Божий Суд», «Епі-
лог» і т. ін.
Відповідно змінилася лексика поезії: тут багато церковно-
слов’янізмів (возвеселити, осіяти, розсіяти, укротити, воз-
нестися, воскрешеніє, воздихати, благовістити), абстрак-
тної лексики (наука, природа, космос, молекул, свобода, ви-
сокість, культура, культурник, атеїст, демагог, нота, гар-
монія), біблійної (Сінай, Голгофа, Соломон, ветхозавітний,
Марії Син, Осанна, дух пречистий, антихрист, заступник
небесний), античні імена (Овідій, Мінерва, Гомер), словоспо-
лучення на зразок світильники народів, дух правди і свободи,
прославлені культурою народи, приязне общеннє тощо.
Використовує книжні елементи П. Куліш по-особливому.
Часто книжна лексика оточена в текстах народнорозмовними
словами, що створює своєрідний мовний колорит, пор.: пічур-
ники, реп’яхи, упиряка, патинок, шинок, приблуда, знакомис-
тий, п’яниця, людожери, драбина, розбишака, паливода, ба-
систий тощо. Автор уживає прáвий у значенні «має рацію» і
незгідний («той, що не погоджується»), про нормативність яких
сперечаються мовознавці й сьогодні.
Майже всі поезії П. Куліша в усіх збірках мають епіграфи
(із Святого Письма, із творів Шевченка, російської та світової
літератури, інколи з фольклору). Епіграфи – органічна частина,
вступний акорд вірша; вони цікаві також з мовного боку, зокре-
ма з погляду перекладу Біблії, яким Куліш займався.
Збірку «Хуторна поезія» розпочинає поезія «Заспів» (в ін-
шому варіанті – «До кобзи»), яка виявляє ставлення П. Куліша
до мови:
Кобзо, моя непорочна утіхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха.
Стиха дзвони, нехай мучене серце
Важко заб’ється, до серця озветься,
Як на бандурі струна до струни.
19До 190-річчя Пантелеймона Куліша
Поезія «Молитва» своїми мовними засобами відтворює фі-
лософське мислення українського інтелігента, високоосвіченої
людини, якою був П. Куліш.
Остання прижиттєва збірка П. Куліша «Дзвін» (Старорусь-
кі думи і співи) вийшла у 1893 р. у Женеві. Як і більшість
творів письменника, вона має різні рукописні редакції і склад-
ний шлях видання. Свого часу ця збірка викликала гостре об-
говорення з приводу її козакофобського звучання, проти чого
виступили М. Костомаров, М. Драгоманов та ін. Це насампе-
ред стосується поезій «Петро та Катерина», «Двоє предків»,
«Останньому Кобзареві козацькому», «До Тараса за річку Ах-
рон», «На перелозі», «Забули ми», «До Мазепи», «До Богда-
на», «Козацький жаль» тощо.
Вірші цієї збірки мають переважно особистісно-психологі-
чний характер. Це філософсько-психологічна лірика. П. Куліш
у 1880-90 рр. усамітнився на хуторі Мотронівка і під кутом
культурницької концепції осмислював Україну, що позначило-
ся на лексиці, синтаксисі, метриці його віршів. П. Куліш продо-
вжує стиль збірки «Хутірна поезія» щодо поєднання книжності
і народнорозмовності, при цьому книжність переважає (відпо-
відно до загального філософського настрою віршів).
У поезії «Стою один» слова плескати (говорити), ревище,
вахлай, нелюд, хохол, перевертень тощо поєднуються з книж-
ними словами повелів, вселенна, твориво, трон, дари, Господь,
хвалімо, глагол, блажен, возвеличеннє, іскупленнє, помисли,
Всевишній.
П. Куліш шукав гармонії, за словами Є. Нахліка, між людом
освіченим і людом «природним», між столицею і хутором, що
вплинуло на мову його поезій.
У збірці «Дзвін» є також ліричні вірші, присвячені дру-
жині Ганні Барвінок, але й у них автор залишився вірним
загальному стилю поезій 1870-90-х років: О, ні! З тобою ми,
пречиста, не помрем./ Зіставим дві душі у любій Материз-
ні./ Світитимуть вони спарованим вогнем./ Народу темно-
му, безбатченку в Отчизні./ У рідній мові нас поставлять
во главизні.
Поетична спадщина П. Куліша збагатила мову української
художньої літератури і української літературної мови.
Культура слова №72’ 201020
«Через край із серця/ Рідне слово ллється», – сказав він у
своїй першій збірці «Досвітки». І залишився вірним цим сло-
вам до кінця свого життя.
Тетяна Должикова
«ХоЧеться сПівати ще й По-італьянсьКи,
По-грецьКи, По-латинсьКи…»
(особливості мови перекладів
Пантелеймона Куліша)
У другій половині XIX ст. загальна теза функціональної пер-
спективи української мови осмислюється насамперед як необхід-
ність і можливість розвитку не лише художньої літератури (що
вже було сформульовано і доведено раніше), але і як нагальна по-
треба видання просвітницької, шкільної літератури, перекладу.
Пантелеймон Куліш був одним із перших, хто порвав з тра-
дицією переспівів і по-новому розглядав перекладацьку спра-
ву. Саме йому належить пріоритет у запровадженні адекватного
перекладу в Україні. Добра обізнаність із світовим літературним
процесом у поєднанні з володінням іноземними мовами сприяла
перекладацькій діяльності письменника, що передбачала свідоме
утвердження українського слова, з одного боку, та «європеїзацію»
української літератури – з іншого. Показовим у цьому контексті є
підбір Кулішем творів для перекладу – Шекспір, Байрон, Гейне,
Ґете, Міцкевич, а також Пушкін, Некрасов, Кольцов, Фет.
До перекладацької справи П. Куліш підходив професійно.
Окрім ознайомлення з оригінальними творами, він вивчав су-
провідну, інтерпретаційну літературу, яка стосувалася оригіна-
лів, знайомився з перекладами цих творів іншими мовами, із
працями іноземними мовами в галузі літературознавства, істо-
ріософії, соціології, культурології.
Переклади мали не лише представити читачам України ви-
датні явища світової літератури, а й продемонструвати здат-
ність української мови до культурного вжитку. З цього при-
воду Куліш писав Шенроку (одному із своїх знайомих і біо-
графів): «Я бачу в перекладах найкращу пробу мови щодо її
|