«Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО)
Стаття присвячена аналізу судово-слідчої справи Є.Ю. Спаської в архівному зібранні ЦДАГО. В студії проаналізовано ключові моменти науково-музейної діяльності ученої, наведені фрагменти свідчень колег та друзів, що призвели до заслання дослідниці в Казахстан....
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2017
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128947 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) / Т.В. Луговик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 369-372. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-128947 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1289472018-01-15T03:02:41Z «Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) Луговик, Т.В. Нова історія Стаття присвячена аналізу судово-слідчої справи Є.Ю. Спаської в архівному зібранні ЦДАГО. В студії проаналізовано ключові моменти науково-музейної діяльності ученої, наведені фрагменти свідчень колег та друзів, що призвели до заслання дослідниці в Казахстан. Статья посвящена анализу комплекса судебно-следственного дела Е.Ю. Спасской в архивном собрании ЦГАОО. В студии проанализированы ключевые моменты научно-музейной деятельности ученой, приведены фрагменты свидетельств коллег и друзей, что привели к ссылке исследовательницы в Казахстан. The article is devoted to the analysis of complex forensic investigation of the case Ye .Yu. Spasska in the archival collection of CSASO. At the studio analyzed the key points of the Scientific activities of the academic Museum, fragments of testimonies of colleagues and friends, which led to the link researcher in Kazakhstan. 2017 Article «Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) / Т.В. Луговик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 369-372. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128947 929: 94 (477) uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Луговик, Т.В. «Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) Сіверщина в історії України |
| description |
Стаття присвячена аналізу судово-слідчої справи Є.Ю. Спаської в
архівному зібранні ЦДАГО. В студії проаналізовано ключові моменти
науково-музейної діяльності ученої, наведені фрагменти свідчень
колег та друзів, що призвели до заслання дослідниці в Казахстан. |
| format |
Article |
| author |
Луговик, Т.В. |
| author_facet |
Луговик, Т.В. |
| author_sort |
Луговик, Т.В. |
| title |
«Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) |
| title_short |
«Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) |
| title_full |
«Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) |
| title_fullStr |
«Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) |
| title_full_unstemmed |
«Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) |
| title_sort |
«меня ликвидировали, конечно, из-за д.м., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа є.ю. спаської з архівного зібрання цдаго) |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128947 |
| citation_txt |
«Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М., которого я любила и люблю!» (судово-слідча справа Є.Ю. Спаської з архівного зібрання ЦДАГО) / Т.В. Луговик // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 369-372. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT lugoviktv menâlikvidirovalikonečnoizzadmkotorogoâlûbilailûblûsudovoslídčaspravaêûspasʹkoízarhívnogozíbrannâcdago |
| first_indexed |
2025-07-09T10:16:53Z |
| last_indexed |
2025-07-09T10:16:53Z |
| _version_ |
1837164098102493184 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
369
УДК 929: 94 (477)
Т.В. Луговик
«МЕНЯ ЛИКВИДИРОВАЛИ, КОНЕЧНО,
ИЗ-ЗА Д.М., КОТОРОГО Я ЛЮБИЛА
И ЛЮБЛЮ!» (СУДОВО-СЛІДЧА СПРАВА
Є.Ю. СПАСЬКОЇ З АРХІВНОГО ЗІБРАННЯ ЦДАГО)
Стаття присвячена аналізу судово-слідчої справи Є.Ю. Спаської в
архівному зібранні ЦДАГО. В студії проаналізовано ключові моменти
науково-музейної діяльності ученої, наведені фрагменти свідчень
колег та друзів, що призвели до заслання дослідниці в Казахстан.
Ключові слова: Київський відділ ДПУ, чистки, репресії,
Всеукраїнський історичний музей ім. Шевченка, Укрнаука, Наркомос,
Уральський НКВС, реабілітація.
Кінець 20-х – початок 30-х рр. ХХ ст. увійшов у вітчизняну
історію як період «великого перелому», що торкнувся
майже усіх сфер життя. В політиці він характеризувався
установленням режиму одноосібної влади, усуненням з
політичної арени інакодумців, формуванням і утвердженням
командно-бюрократичної системи.
В науковій галузі спостерігалося зростання
ідеологічного тиску, зокрема, в царині суспільних наук.
Чисткам були піддані більшість академічних наукових
організацій, які оголошувалися «гніздами української
контрреволюції» [1, с. 282–283]. Укрполітосвіта, як го-
ловний центр агітаційно-пропагандистської робо-
ти, намагалась поширити свій вплив на музеї та пере-
творити їх в політосвітні установи. В постанові ВЦВК і
РНК РРФСР «Про музейне будівництво» від 20 серпня
1928 р. зазначалось, що науково-освітня робота музеїв
повинна сприяти загальним завданням розвитку
індустріалізації та колективізації сільського господарства.
Одночасно в постанові вказувалось на «рутину і
незадовільне відображення завдань соціалістичного
будівництва» [2, с. 11]. Одночасно музейною секцією
Укрнауки була розроблена типова схема експозиційної,
фондової й адміністративної діяльності музеїв, в якій
основна увага акцентувалася на організацію масової
пропаганди, а науково-дослідна й фондова робота різко
скорочувалася. З метою контролю діяльності музейних
установ в кінці 1920-х рр. в УСРР була створена громадська
організація «Войовничий матеріаліст», яка займалася
формуванням експозицій на засадах марксистсько-
ленінського розуміння історичного розвитку та сприяла
«комуністичному підходу» до виконання своїх обов’язків
музейними працівниками.
У 1930-х рр. музейні працівники зазнали репресій [2].
Згідно статистичних даних, до 1936 р. під репресивні
заходи потрапило не менше третини працівників
центральних музеїв, а осередки, підпорядковані
Наркомосу, позбавилися приблизно кожного четвертого
співробітника [3]. Так втілювалася в життя вимога
Сталіна, виголошена на XVI з’їзді ВКП(б), що «репресії
в галузі соціалістичного будівництва є необхідним
елементом наступу» [3, с. 309].
Серед плеяди відомих музейників 1920–1930-х рр.,
які потрапили під репресивні акції радянської влади,
була Є.Ю. Спаська (1892–1980). Свого часу Євгенія
Юріївна обіймала посаду завідуючого кустарного
відділу Київського сільськогосподарського музею (1931–
1934), брала активну участь в організації Постійної
промислової виставки, що діяла при ньому. В завдання
відділу входило виявлення етнографічних особливостей
в деревообробному промислі, лозоплетінні та розписах
селянських хат. Дослідниця збирала та вивчала зразки
народного мистецтва, складала виставкові каталоги та
займалася формуванням музейного зібрання та колекцій.
Її плідні напрацювання в музейництві отримали
схвальний відгук з боку колег та друзів [4].
Кримінальне провадження проти Є.Ю. Спаської
було відкрите в жовтні 1933 р. Перші свідчення, що
вказували на приналежність ученої до «прихованої
контрреволюційної організації», надав відомий
музейник О.Ц. Поплавський. В показах від 19 жовтня
1933 р. він інформував, що «из состава к.-р. [контрре-
волюційної – авт.] организации мне известно по Киеву:
…по сельхозмузею Спасская» [5, арк. 5]. Із кримінальної
справи дослідниці відомо, що 27 січня 1934 р. він надав
повторні свідчення [5, арк. 10]. Наступні записи свідчень
проти Є.Ю. Спаської датовані 23 жовтня 1933 р. зі слів
С.А. Таранушенка, «…из состава к.-р. организации
мне известны по Киеву: …по сельхозмузею дочь попа,
нацдемовец» [5, арк. 6]. 1 листопада 1933 р. завідувач
мистецького відділу Всеукраїнського історичного
музею Ф.Л. Ернст також надав інформацію проти
Є.Ю. Спаської. Варто зазначити, що Федір Людвіго-
вич також зазнав репресій: наприкінці 1933 р. його
було звільнено з посади і пред’явлено звинувачення у
«контрреволюційній діяльності та створенні ворожого
осередку в музеї». Ернста було засуджено до трьох років
виправних робіт на будівництві Біломор-Балтійського
каналу, а у 1942 р. – до вищої міри покарання [6]. Ком-
прометуючі свідчення на адресу Спаської надав 8 січ-
ня 1934 р., музейник Д.П. Гордєєв: «Сельхозмузей.
Спасская, укр. националистка, ученица проф. Зуммера,
вовлечена им в к.-р. организацию» [5, арк. 8]. Варто
відмітити, що сформований комплекс свідчень у справі
Євгенії Юріївни представлений у формі невеликих
виписок, ймовірно, взятих з інших джерел. Це слугує
підтвердженням сфабрикованості та штучності
кримінального провадження Спаської.
У документах кримінальної справи міститься
протокол допиту працівниці Всеукраїнського
історичного музею ім . Т. Шевченка Аделаїди
Володимирівни Артюхової, датований 24 березня
1934 р. Аделаїда Володимирівна інформувала, що позна-
йомилася з Є.Ю. Спаською приблизно в 1925–1926 рр.
на мистецтвознавчому семінарі Ернста: « В семінарі я
читала доповідь про худ. Ярошенка, в якій старалася
висвітлити художника як представника революційного
народництва… Спаська відповіла, що я не звернула
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
370
увагу на національну українську стихію в творчості
художника… Цей виступ Спаської я запам’ятала з боку
українських національних установок» [5, арк. 14–14 зв].
Зібраних «уривків» свідчень вистачило для відкриття
кримінальної справи проти дослідниці: 27 березня
1934 р. Є.Ю. Спаська була викликана на допит до
слідчого в Київський відділ ДПУ. Протокол допиту
Євгенії Юріївни, датований 27.03.1934 р., зберігається
в кримінальній справі. З її спогадів, «у меня был
один единственный ½ часовой разговор с лощеным
элегантным [нерозбірливо написані слова – авт.] –
евреем, очень спокойный, во время которого я ничего не
подозревала… И домой вернулась спокойная» [7]. При-
вертає увагу форма викладу свідчень – автобіографіч-
на розповідь: «Наша семья состояла из следующих лиц:
отец и мать, я – старшая, брат Георгий – эмигрировал
с вражескими войсками за границу, брат Феодосий и
Василий – студенты, служили в деникинской армии и
тоже эмигрировали за границу, в данное время находятся
где-то во Франции, переписку с ними вела до 1931 г. После
смерти матери переписку прекратила. Мой брат Иван
окончил Нежинский институт материальной культуры,
работал последнее время в Ленинграде, в Эрмитаже, и
в данное время арестован органами ГПУ… С 1923 г. я
решила заняться научной работой. Желая пополнить
свой теоретический и практический багаж, вступила
вольнослушательницей в археологический институт,
посещая секции и семинары. Руководили семинарами
Щербаковский, Ернст и Зуммер, Дахнович и Гиляров».
Подальші записи свідчили про ідеологічний тиск та
провокаційні питання з боку слідчого: «Все руководители,
названные мною, кроме Зуммера, Дахновича, являлись
представителями буржуазной науки, воспитывали в
националистическом и шовинистическом направлении.
После ликвидации археологического института,
как учреждения, являвшегося, по сути, оплотом
националистических элементов, при историческом музее
был организован музейный семинар, приблизительно в
1925/26 году, руководимый Щербаковским и Эрнстом.
В данном семинаре количество слушателей было
ограниченное количество, руководство со старых
руководителей Щербаковского, Эрнста и др., прово-
дилось в украинском националистическом направле-
нии» [5, арк. 11–12]. Підсумовує свої свідчення Спаська
наступним чином: «…я абсолютно не была под влиянием
националистического влияния… никогда ни с кем из
руководителей семинаров и научных работников в
личной беседе не вела разговоров на политические темы,
кроме научной работы. Никогда не вела каких-либо из
политического характера, осуждавшей мероприятия
соввласти» [5, арк. 12 зв].
Такі свідчення Є.Ю. Спаської наштовхують на
думку: в які жорсткі рамки поставили слабку тендітну
жінку і які нелюдські засоби до неї були застосовані,
що вона вимушена була брати участь у «викритті»
своїх найближчих, найдорожчих вчителів і друзів.
Виправданням для неї може слугувати материнський
інстинкт (4 дітей), який не дозволив ризикувати дитячою
долею (припущення авт.). Звертаючись до ранніх і більш
пізніх щоденникових записів та листів Є.Ю. Спась-
кої, зустрічаємо виключно позитивні, душевні епіте-
ти на адресу «поважаного і милого» Ф.Л. Ернста, «най-
поважнішого, найсуворішого, незабутнього Вчителя»
Д.М. Щербаківського [8; 9]. Окрім того, свідчення Ерн-
ста проти Спаської (про які вона не знала) доводять, що
науковці були поставлені в однакове положення, про-
ходили за однією слідчою справою і врешті були засу-
джені за однією статтею – 58–11 КК УСРР. Зважаючи на
меншу кількість зібраних свідчень, Є.Ю. Спаська зали-
шилася в живих, проте до кінця життя була під нагля-
дом органів НКВС. Доля Ф.Л. Ернста більш трагічна – в
1942 р. його розстріляли. Стосунки Є.Ю. Спаської з го-
ловним наставником в її житті, людиною, яка вплину-
ла на вибір професійного заняття, проходять черво-
ною лінією через її долю та душу. Особливе ставлення
Спаської до Щербаківського, «…которого я любила и
люблю…» [7], тяжке переживання його трагедії (покін-
чив життя самогубством у 1926 р.), наповнені щирими
почуттями, доводять протиріччя написаного і дійсності.
Є.Ю. Спаській було пред’явлено звинувачення
за статтями 58–2, 54–10 КК УСРР. В обвинувальній
постанові вказувалося, що «гр-ка Спасская Е.Ю. состояла
активным членом укр. к.-р. организации, стремившаяся
к свержению Сов. Власти» [5, арк. 1а]. Таким чином,
вищеназвані статті були перекваліфіковані в статтю 54–
11 Кримінального кодексу УСРР, що означали «участь в
контрреволюційній організації». Як свідчать подальші
записи, «…следственными действиями установлено, что
Спасская проводила а/п работу, направленную к подрыву
проводимых мероприятий и свержению соввласти… и
не исключена возможность отьезда гр-ки Спасской из
г. Киев» [5, арк. 2 – 3]. 28 березня 1934 р. Євгенія Юріївна
підписала документи про невиїзд з м. Києва.
В заключній постанові від 28 березня 1934 р.
зазначено, що органами ДПУ була викрита та ліквідована
контрреволюційна організація, членами якої були
Ф.Л. Ернст, Д.П. Гордеєв, Є.Ю. Спаська ті ін. Було прийнято
рішення: «Следственное дело № 6350 по обвинению гр.
Спасской Евгении Юрьевны преступных деяниях по
признакам ст. 54–11, направить на рассмотрение Осо-
бого совещания коллегии ГПУ с ходатайством о ВЫ-
СЕЛЕНИИ обвиняемой СПАССКОЙ Е.Ю. за пределы
Украины сроком на три года» [5, арк. 16]. Рішенням
Особливої наради колегії ДПУ УСРР від 31 березня 1934 р.
«СПАССКУЮ Евгению Юрьевну – выслать в Казахстан
сроком на ТРИ года, считая срок с 28/ІІІ.1934 г. К месту
ссылки направить в одиночном порядке. Дело сдать
в архив» [5, арк. 18]. В «Заключении НКВД УССР» від
4 вересня 1935 р. зазначалося: «Досрочное освобождение
– НЕЖЕЛАТЕЛЬНО» [5, арк. 20]. В листі до брата Івана
ISSN 2218-4805
371
Євгенія Юріївна констатувала: «Удивилась только, когда
мне подписали предложение в 10-дневный срок покинуть
Киев.... и – в Уральск. Не знаю ни кто обличал меня, ни
кто содействовал… Меня ликвидировали, конечно, из-
за Д. М. [Данило Михайлович Щербаківський – авт.],
которого я любила и люблю, т. к. только о нем меня и
спрашивали» [7]. Незважаючи на це, Щербаківський
завжди був для Спаської «вірним наставником»,
«незабутнім Вчителем» та порадником.
Наступна тека в кримінальній справі Є.Ю. Спаської
– документи про перебування в Казахстані (численні
довідки з місця проживання, місця роботи) та матеріли
про зняття судимості. В листі до брата Івана вона
написала: «Насчет подачи заявления, ты все еще меня
не убедил. Мне кажется, что ни мне, ни Юльку это не
понадобится. А я так тщательно старалась убедить
себя, что ничего не было, чтобы не унывать? но не
хочется...» [7]. Врешті, 6 січня 1947 р. учена подала
заяву про зняття судимості. В заяві до МВС КазУССР
Спаська повідомляла: «Через 3 года, закончив срок
высылки 28.ІІІ.–37 г. я получила в Уральском НКВД
отношение об окончании срока высылки, с которым
уехала в г. Саратов, где и сдала его в обмен на паспорт…
После подтверждения Уральским НКВД сведений об
отбытой мной в г. Уральске трехлетней высылке,… я
подала заявление в Верховн. Совет КазСССР о снятия с
меня ограничений в месте жительства. 13 арпеля с. г я
получила в Республ. Милиции разьяснение, что мне сле-
дует просить Министерство Внутренних Дел КазССР не
о снятии ограничений в месте жительства, а о снятии
судимости, чего я до сих пор не делала, так как просто
не знала, что была судима» [5, арк. 2].
У справі міститься детальна біографія дослідниці,
включаючи відомості про сімейний стан Є.Ю. Спаської,
а також інформацію про дітей (троє – від першого
шлюбу чоловіка, і спільний син): «Семейное положение
следующее: в 1930 г. я вышла замуж за вдовца с тремя
детьми: 3, 7, 8 лет. В 1934 г. я уехала в г. Уральск, где
и поселилась с моим двухлетним сыном, так как муж
не пожелал переехать всей семьей в Уральск, но че-
рез некоторое время привез мне на воспитание всех
своих троих ребят, с которыми я рассталась в 1937 г.,
когда они уже подросли. С тех пор я живу только с
моим родным сыном, которого я вырастила вполне
самостоятельно, ему уже 13 лет. Младшая дочка учится
в г. Ромнах в медтехникуме, старший пасынок, как
кадровый военный, с началом войны ушел на фронт и
я его потеряла из вида, младший в период оккупации
Украины, спасаясь, как комсомолец от немцев, прибежал
ко мне в Семипалатинск, где окончил агротехникум,
был взят в военное училище, от меня был взят в
армию, где и сражался в рядах гвардии в Германии,
сейчас демобилизован, работает агрономом в УССР
и намерен приехать ко мне сюда, чтобы поступить в
Сельхозинститут» [5, арк. 4]. Автобіографія закінчується
наступними словами: «…надеюсь, что ограничения
с места жительства и судимость будут сняты с меня
и я смогу провести остаток своей жизни спокойно с
моим подрастающим сыном – отличником учебы и
принесу еще посильную помощь в восстановлении
приостановленных войной художественных промыслов
КазССР и в научной работе в этой области» [5, арк. 4].
Подальші записи у справі Є.Ю. Спаської – це численні
довідки з місць проживання та роботи. Серед них
особливу інформативно-пізнавальну цінність становлять
трудова книжка та зведена характеристика дослідниці:
«Тов. СПАССКАЯ Евгения Юрьевна, / рождения 1982,
образование высшее / работает в системе промкооперации
КазССР с 1934 г. по настоящее время, более 10 лет… За
время работы в системе промкооперации тов. Спасская,
кроме большой организационной, непрерывно вела
работу по подготовке кадров мастеров художественных
промыслов ширпотреба, читала лекции, руководила
техминимумами как в Алма-Ата, так и в Семипалатинске.
За свой добросовестный труд и инициативную работу
т. Спасская, как работник высокой квалификации,
неоднократно получала премии и ценные подарки, а в
1943 г. была награждена грамотой Семипалатинского
облисполкома «за образцовую работу по выпуску товаров
широкого потребления для фронта и населения», «…тов.
СПАССКАЯ Е.Ю. обязанности свои исполняет вполне
добросовестно и работает инициативно» [5, арк. 6–7].
Згідно постанови 5-го відділу МДБ КазССР, датованої
13 травня 1947 р., «все материалы о снятии судимости на
СПАССКУЮ Евгению Юрьевну соответственно приказу
НКВС СССР № 0117 от 11 мая 1939 года направить на
рассмотрение Особого совещания при МГБ СССР…
В связи в с тем, что СПАССКАЯ проходит по учетно-
наблюдательному делу, ходатайство о снятии судимости
оставить без последствий» [5, арк. 20]. Незважаючи
на численні позитивні характеристики дослідниці,
26 липня 1947 р. рішенням Спеціальної Ради при МДБ
СССР, «СПАССКОЙ Евгении Юрьевне в снятии судимости
отказать» [5, арк. 25]. Кримінально-слідчі матеріали
було здано в архів.
Є.Ю. Спаська померла 12 вересня 1980 р. в Алма-
Аті. Лише через 9 років, 28 жовтня 1989 р., згідно
ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СССР від 16 січня
1989 р. «О дополнительных мерах по восстановлению
справедливости в отношении жертв репрессий, имевших
место в период 30–40-х и начала 50-х годов», дослідни-
ця була реабілітована посмертно [5, арк. 38]. Україна не
забуває своєї палкої патріотки та подвижниці: її ім’я
було викарбовано на меморіалі пам’яті репресованих
митців України, відкритому 16 грудня 1996 р. біля
Академії мистецтв в Києві. З 2010 р. на малій Батьківщині
дослідниці в м. Ніжині Чернігівської області проходить
Міжнародна наукова конференція «Спаські читання».
Кожні два роки конференція об’єднує вчених, які
прагнуть відродити національну пам’ять та встановити
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
372
історичну справедливість щодо родини Спаських.
Інформацію, що міститься в матеріалах кримінальної
справи Є.Ю. Спаської, можна вважати класичним
прикладом особистої життєвої трагедії. Адміністративна
висилка та прижиттєве тавро «політненадіної» стали
цілковитою несподіванкою для Євгенії Юріївни і,
водночас, своєрідним випробуванням на міцність.
У розвідці про Є.Ю. Спаську відома дослідниця
Л.С. Мельничук писала: «Вічна пам’ять цій мудрій,
мужній, відданій Україні жінці! Нехай її доля буде
німим докором тим людцям від влади, які так вільно
маніпулювали чужим життям. Пам’ятаймо й бережімо їх
імена, бо цією пам’яттю вивіряється і наша людяність,
право на гідний завтрашній день» [10, с. 121].
ПОСИЛАННЯ
1. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на
Україні: 20–30-ті роки / В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький
– К.: Либідь, 1991. – 344 с.
2. Юренева Т. Формирование кадров советских музейных
работников. 1917–1941: автореф. дис. канд. ист. наук. 07.00.02 /
Юренева Татьяна Юрьевна. – М., 1991. – 18 с.
3. Сталин И. Сочинения / И. Сталин. – Т. 12. – М.: Государственное
издательство политической литературы, 1953. – 689 с.
4. Відзив Ф.Л. Ернста про наукову і музейну роботу Є.Ю. Спаської
// Репресоване краєзнавство (20–30-і роки). – К.: Рідний край,
1991. – С. 429–430.
5. ЦДАГО, ф. 263,спр. 30353 ФП.
6. Писаренко Н. Федір Людвігович Ернст. Служіння історії /
Н. Писаренко // Музей історії Десятинної церкви. – [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://mdch.kiev.ua/sites/default/fi les/
public/pdf/10.06.2014_Писаренко_Федір%20Ернст.pdf.
7. Використані матеріали листування з родинного архіву
Л.І. Вуіч та Н.Ю. Анохіної.
8. Спаська Є. Спогади про мого найсуворішого вчителя Данила
Щербаківського / Є. Спаська // Наука і культура: Україна. Щорічник.
– Вип. 24. – 1990. – С. 272–286.
9. Білокінь С. Федір Ернст: невідома автобіографія початку 1930-
х рр. // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Збірник
праць. – 2007. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
www.s-bilokin.name/Personalia/AutobiogrErnst.html.
10. Мельничук Л. Гончарні промисли Поділля в науковому
доробку Є.Ю. Спаської / Л. Мельничук // Від роду до народу, від
народу до роду: Народознавчі студії. – 2006. – С. 116–121.
Луговик Т.В. «Меня ликвидировали, конечно, из-за Д.М.,
которого я любила и люблю!» (комплекс судебно-следствен-
ного дела Е.Ю. Спасской из архивного собрания ЦГАОО)
Статья посвящена анализу комплекса судебно-следственного
дела Е.Ю. Спасской в архивном собрании ЦГАОО. В студии
проанализированы ключевые моменты научно-музейной деятельности
ученой, приведены фрагменты свидетельств коллег и друзей, что
привели к ссылке исследовательницы в Казахстан.
Ключевые слова: Киевский отдел ГПУ, чистки, репрессии,
Всеукраинский исторический музей им. Шевченко, Укрнаука,
Наркомпрос, Уральский НКВД, реабилитация.
Luhovyk T.V. «I was eliminated, of course, because D.M.,
whom I loved and love!» (a complex forensic investigation of
the case Ye.Yu. Spasska with the archive collection of CSASO)
The article is devoted to the analysis of complex forensic investigation
of the case Ye .Yu. Spasska in the archival collection of CSASO. At the studio
analyzed the key points of the scientifi c activities of the academic Museum,
fragments of testimonies of colleagues and friends, which led to the link
researcher in Kazakhstan.
Key words: Kyiv Department of the GPU, purges, repressions, Ukrainian
historical Museum named after Shevchenko, Ukrnauka, Commissariat,
Ural NKVD, rehabilitation.
28.02.2017 р.j
УДК 94 (477.51).092 Петровський М.Н.
С.В. Рой
НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
М.Н. ПЕТРОВСЬКОГО У НІЖИНСЬКІЙ
ВИЩІЙ ШКОЛІ: ДО ІСТОРІОГРАФІЇ ПИТАННЯ
Стаття присвячена висвітленню в історіографії науково-пе-
дагогічної діяльності М.Н. Петровського у Ніжинській вищій шко-
лі у 20–30-х рр. ХХ ст.
Ключові слова: М.Н. Петровський, Ніжинська вища школа, укра-
їнська історіографія.
Життя і науково-педагогічна діяльність Миколи Не-
оновича Петровського (1894–1951) були безпосередньо
пов’язані з Ніжинською вищою школою. У 1919 р. він за-
кінчив Ніжинський історико-філологічний інститут кня-
зя Безбородька і протягом 1924–1933 рр. викладав у Ні-
жинському інституті народної освіти, який згодом був
перетворений у Ніжинський інститут соціального вихо-
вання. Саме у цей час М.Н. Петровський здобув репута-
цію одного з кращих знавців історії України козацької
доби. Значний інтерес у цьому контексті становить пи-
тання про висвітлення науково-педагогічної діяльності
М.Н. Петровського у Ніжинській вищій школі у працях
українських істориків.
Започаткували історіографічний аналіз доробку М.Н. Пе-
тровського К. Харлампович [36] та С.В. Шамрай [37], які
оприлюднили на зламі 20–30-х рр. ХХ ст. у журналі «Укра-
їна» рецензії на перші публікації дослідника. Високо оці-
нили наукові студії М.Н. Петровського авторитетні вче-
ні М.С. Грушевський [3], Б.Д. Греков [2] та В.І. Пічета [29].
До вивчення науково-педагогічної діяльності і творчої
спадщини М.Н. Петровського українські історики зверну-
лися у 60–70-х рр. ХХ ст., вже після його передчасної смер-
ті. Саме тоді були опубліковані стислі біографічні нари-
си Л.В. Олійника [22], І.О. Гуржія та В.С. Петренка [4], які
містили згадки про ніжинський період у житті М.Н. Пе-
тровського. Позитивну оцінку його наукового доробку
довоєнного періоду навели В.А. Дядиченко, Ф.С. Лось,
В.Г. Сарбей в узагальнюючій праці «Розвиток історичної
науки в Українській РСР» [10].
Н.В. Комаренко відзначила плідну діяльність М.П. Пе-
тровського на посаді керівника історичної секції На-
уково-дослідної кафедри історії культури та мови, що
діяла в Ніжинському інституті народної освіти [15]. Ар-
хеографічні публікації М.Н. Петровського високо оціни-
ли С.О. Яковлєв [42] та М.П. Ковальський [16], а Я.І. Дзи-
ра віддав йому належне як досліднику видатної пам’ятки
української історіографії – «Літопису Самовидця» [19].
Науково-педагогічну діяльність М.Н. Петровського у
Ніжинській вищій школі у загальних рисах уперше окрес-
лив М.М. Ярошенко. Зокрема, він наголосив на провідній
ролі вченого у роботі історичної секції Науково-дослід-
ної кафедри історії культури та мови й цілком слушно
виокремив головні напрями наукових студій М.Н. Пе-
тровського: історія Визвольної війни українського на-
|