Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців
На основі документальних матеріалів Державного архіву Чернігівської області досліджено політику німецької окупаційної влади, спрямовану на використання сільського господарства та трудових ресурсів с. Батурин упродовж 1941–1943 рр....
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2017
|
| Schriftenreihe: | Сіверщина в історії України |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128957 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців / А.О. Горова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 389-393. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-128957 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1289572018-01-15T03:03:34Z Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців Горова, А.О. Нова історія На основі документальних матеріалів Державного архіву Чернігівської області досліджено політику німецької окупаційної влади, спрямовану на використання сільського господарства та трудових ресурсів с. Батурин упродовж 1941–1943 рр. На основе документальных материалов Государственного архива Черниговской области исследовано политику немецких оккупационных властей, направленную на использование сельского хозяйства и трудовых ресурсов с. Батурин в течение 1941–1943 гг. Based on documentary materials of the State Archives of Chernihiv region studied German occupation government policy aimed at using agricultural and human resources of Baturyn during 1941–1943. 2017 Article Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців / А.О. Горова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 389-393. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2218-4805 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128957 [94+930.253](477) «1941/1943» uk Сіверщина в історії України Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нова історія Нова історія |
| spellingShingle |
Нова історія Нова історія Горова, А.О. Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців Сіверщина в історії України |
| description |
На основі документальних матеріалів Державного архіву Чернігівської області досліджено політику німецької окупаційної влади,
спрямовану на використання сільського господарства та трудових
ресурсів с. Батурин упродовж 1941–1943 рр. |
| format |
Article |
| author |
Горова, А.О. |
| author_facet |
Горова, А.О. |
| author_sort |
Горова, А.О. |
| title |
Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців |
| title_short |
Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців |
| title_full |
Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців |
| title_fullStr |
Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців |
| title_full_unstemmed |
Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців |
| title_sort |
батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Нова історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/128957 |
| citation_txt |
Батурин в умовах німецької окупації через призму повсякденного життя батуринців / А.О. Горова // Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. — К.: Глухів, 2017. — Вип. 10. — С. 389-393. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Сіверщина в історії України |
| work_keys_str_mv |
AT gorovaao baturinvumovahnímecʹkoíokupacííčerezprizmupovsâkdennogožittâbaturincív |
| first_indexed |
2025-07-09T10:18:03Z |
| last_indexed |
2025-07-09T10:18:03Z |
| _version_ |
1837164172319653888 |
| fulltext |
ISSN 2218-4805
389
12. Народні пісні Чернігівщини (з колекції збирачів фолькло-
ру) / упоряд. та вступ. статті Л.О. Єфремової; НАН України, ІМФЕ
ім. М.Т. Рильського. – К.: Логос, 2015. – 752 с.
13. НІКЗ «Гетьманська столиця», ф. 14, спр. 270. Спогади Ле-
вусь Г.Л.
14. НІКЗ «Гетьманська столиця», ф. 14, спр. 271. Спогади Вин-
ник З.М.
15. Спогади Винника В. – зберігаються в приватному архі-
ві автора.
16. НІКЗ «Гетьманська столиця», ф. 14, спр. 268. Спогади Су-
хомлин Н.П.
17. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів
/ Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шев-
ченка та ін.; Редколегія: О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: КП «Ви-
давництво «Чернігівські обереги», 2009. – 786 с.
18. Спогади Лось Г.В. – зберігаються в приватному архіві автора.
19. Культура і побут населення України: Навч. посібник / На-
улко. В.І., Артюх Л.Ф., Горленко В.Ф. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
20. Чубинський П.П. Труды этнографическо-статистической
экспедиции в западно-русский край / П.П. Чубинский. – СПб.,
1877. – Т. VII – В. 2. Ч. ІІІ. – С. 606.
21. Этнографический сборник [издаваемый Императорским
Русским Географическим Обществом]. – СПб: в типографии Эду-
арда Праца, 1858 – Вып. ІІІ. – С. 19–46.
22. Олефіренко Н. Один день в Батуринському суді / Оле-
фіренко Н. // «Слово «Гетьманської столиці». – 2007. – № 4, тра-
вень-червень. – С. 6.
23. Ігнатенко І. Жіноче тіло у традиційній культурі українців /
Ірина Ігнатенко. – 2-е вид. – К.: Дуліби, 2013. – 224 с.
24. Іванникова Л. Вечорниці. А що після них? / Людмила Іван-
нікова. – К., 2008. – 72 с.
25. Ігнатенко І. Дошлюбне спілкування української молоді /
І. Ігнатенко // Народна культура українців: життєвий цикл люди-
ни: історико-етнологічне дослідження у 5 т. / [наук. ред. М. Гри-
мич] – К.: Дуліби, 2010. – Т. 2: Молодь. Молодість. Молодіжна суб-
культура. – 2010. – С. 40–55.
26. Спогади Авули М.П. – зберігаються в приватному архі-
ві автора.
27. Спогади Тищенко Є.Г. – зберігаються в приватному архі-
ві автора.
Герасько М.А. Традиционный досуг молодежи
Батуринщины в ХХ в.
Статья посвящена исследованию форм общественного досуга мо-
лодежи на Батуринщине в ХХ веке. Данная работа базируется на
изучении полевого материала, собранного автором у старожилов
Батурина и окрестных сел – Обмачив, Осич, Пальчики, Матиивка,
Красное и Митченки. В тексте автор приводит воспоминания ста-
рожилов с сохранением всех фонетических и стилистических осо-
бенностей, с целью передачи колорита местного говора, без нару-
шений «правил» местного диалекта.
Ключевые слова: Батуринщина, досуг, вечерницы, гулянки, ули-
ца, завалинка, молодежные развлечения, забавы.
Herasko M.O. Traditional entertainment of youth of Batu-
ryn region in the XX century
The article is devoted to the research of forms of social entertainment
for the youth of Baturyn region in the XX century. This work is based on
the study of the expeditionary material collected by the author from the
old-timers of Baturyn and the surrounding villages – Obmachiv, Osich,
Palchyky, Matiivka, Krasne and Mytchenky. In the text the author brings
memories of old-timers with the preservation of all phonetic and stylistic
features to convey the fl avor of the local dialect, without violations of the
“rules” of the local dialect.
Key words: Bаturyn region, entertainment, party, partying, youth
sitting on the pad, youth entertainment, entertainment.
07.04.2017 р. j
УДК [94+930.253](477) «1941/1943»
А.О. Горова
БАТУРИН В УМОВАХ
НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ
ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ БАТУРИНЦІВ
На основі документальних матеріалів Державного архіву Черні-
гівської області досліджено політику німецької окупаційної влади,
спрямовану на використання сільського господарства та трудових
ресурсів с. Батурин упродовж 1941–1943 рр.
Ключові слова: Друга світова війна, окупаційний режим, сіль-
ське господарство, селянство, Батурин.
Скільки б не пройшло років, але Друга світова війна
назавжди залишиться однією з найтрагічніших сторінок
вітчизняної історії. Україна тоді вже вкотре опинилася в
епіцентрі подій, які призвели до жахливих демографіч-
них і матеріальних втрат. Найчисельнішою, але найменш
захищеною верствою в умовах війни, було українське се-
лянство. Керівництво Вермахту прагнуло зробити україн-
ське село постачальником продуктів та інших засобів ні-
мецьким солдатам. Така політика мала негативний вплив
на всі аспекти життя кожного селянина.
На сучасному етапі розвитку історичної науки все
більш популярними стають дослідження, предметом
вивчення яких є соціальні аспекти, пов’язані з повсяк-
денним життям сільського населення України в 1941–
1945 рр. Над даною темою працювали українські історики
Н.М. Глушенок, П.В. Добров, В.І. Лаврищук, В.А. Несте-
ренко, О.Г. Перехрест, І. Тарнавський, С.І. Власенко та ін.
Однак для достовірності фактів варто глибше вивчити
становище українського селянства в умовах окупації на
регіональному рівні, хоча й на цій ниві вже деякі кроки
теж зроблені О.Б. Коваленком, Р.Ю. Подкуром, О.В. Ли-
сенко, які випустили збірник документів та матеріалів
«Чернігівщина в роки нацистської окупації», присвяче-
ний маловідомим аспектам життя краю під час Другої
світової війни та іншими істориками-краєзнавцями, які
досліджували історію власних населених пунктів.
Аналіз даної проблеми наразі є актуальним з огляду
на те, що з плином часу втрачається зв’язок з безпосе-
редніми свідками досліджуваного історичного проміжку
часу. Отже, мета даної статті полягає в тому, щоб на осно-
ві комплексного аналізу архівних матеріалів, опублікова-
них документів, наукових праць і усних джерел досліди-
ти умови життя та побуту жителів Батуринського краю в
умовах німецької окупації.
Чернігівська область у роки нацистської окупації ра-
зом із Кримом, Сумською, Харківською областями та
Донбасом входила до військової зони і перебувала під
військовим управлінням командування груп армій «Пів-
день» [1, с. 368]. Територія військової зони формувала-
ся поступово, оскільки цей процес був пов’язаний з про-
суванням частин вермахту вглиб СРСР та створенням
20 серпня 1941 р. і наступним розширенням території
райхскомісаріату «Україна», кордон з яким проходив по
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
390
Дніпру [2, с. 34]. Захоплення ж власне Чернігівської облас-
ті тривало від 23 серпня до 24 вересня 1941 р. [3, с. 443].
Межі колишніх районів і сіл (громад) у зоні військового
управління зберігалися так само, як і в зоні цивільного
управління, оскільки влаштовували окупантів. Виняток
становили лише ті місцевості, де для полегшення бороть-
би проти партизанів і підпільників німці з одного утво-
рювали два райони [4, с. 149].
Батурин, в минулому гетьманська столиця, напередо-
дні війни мав статус села і був центром Батуринського
району. Населяло його тоді близько 4 тис. чоловік. Оку-
пація Батурина німецькими військами розпочалась 9 ве-
ресня 1941 р. Після трьохденних кровопролитних боїв
частини Червоної Армії під тиском переважаючих сил
ворога відступили [5, арк. 6].
Першим кроком агресора на окупованій території стало
встановлення нової владної верхівки на рівні районів і
окремих населених пунктів. Діяли вони через спеціально
створені військово-адміністративні та військово-
економічні апарати. Уся повнота влади в зоні військового
управління належала командуючому оперативного
тилового району, а він спирався на головні польові
комендатури (фельдкомендатури) та гарнізонні (місцеві)
комендатури (ортскомендатури). Головна польова
комендатура, якій підпорядковувалась Чернігівська
область, знаходилась в м. Конотоп, а в Чернігові була вже
місцева комендатура, з якої й надходили директиви до
Батуринської районної управи [8, с. 53].
Вже 13 жовтня було опубліковано «Наказ начальни-
ка батуринської районної поліції про створення нових
органів влади» [6, арк. 1]. Згідно з ним старшиною (бур-
гомістром) новоствореного районного управління було
обрано В.А. Горбанівця. Його накази і розпорядження
були обов’язковими для виконання всіх мешканців Ба-
турина і району, однак видавав він їх лише після санк-
ції німецького коменданта. Не даремно саме Горбанівця
обрали старшиною, бо в його особі окупанти побачили
соратника, оскільки той був незадоволений радянською
владою і політикою колективізації, про що не соромив-
ся говорити привселюдно [7, арк. 82]. Для управління всі-
ма сферами життя затверджувалась структура районної
управи: начальник району, заступник начальника райо-
ну, районний секретар (перекладач); відділи сільського
господарства, лісництва, індустрії, фінансів, шкільного
відомства, відомства здоров’я, ветеринарний, соціаль-
них справ, торгівлі й промисловості, продовольчих за-
кладів, будівельний та дорожній.
Сільська управа на чолі з сільським старостою І.А. Та-
расенком перебувала на найнижчому щаблі адміністрації.
Він призначався районним керівництвом за погоджен-
ням із окупаційною адміністрацією. Права та обов’язки
старост сільських та селищних громад визначалися «Ін-
струкцією для старост», «Тимчасовим положенням про
старост сіл та селищ району» та іншими нормативни-
ми документами [8, с. 53]. Сільські старости зобов’язані
були знати усіх мешканців свого населеного пункту (рід
занять, сімейний стан, матеріальне становище, ставлен-
ня до роботи і «нового порядку»).
Також в наказі було зазначено про створення район-
них управлінських відділів. В першу чергу був сформова-
ний відділ поліції, на посаду начальника якої призначи-
ли Н.І. Пекура [6, арк. 1]. Такі загони допоміжної поліції
відіграли важливу роль в утверджені нацистського оку-
паційного режиму. Вони не лише здійснювали охорону
установ, шляхів сполучення, виконували завдання польо-
вих і гарнізонних комендатур, а й залучалися до активної
боротьби з партизанами. З дозволу військових інстанцій
поліція могла переходити у підпорядкування начальника
військ СС. Допоміжна поліція комплектувалася за раху-
нок добровольців з місцевого населення і колишніх вій-
ськовополонених Червоної Армії. Їх чисельність стано-
вила приблизно 1 % від усього населення, тобто на 100
чоловік цивільного населення, незалежно від віку, при-
значався один поліцай. До лав поліції йшли як ідейні
противники комуністичної ідеології (колишні репресо-
вані та розкуркулені селяни, «позбавленці», «розпродан-
ці» тощо), так і ті, хто в умовах війни прагнули отримати
стабільний заробіток [8, с. 54 ].
Окремо створювався відділ паливної промисловості
(лісництво). Її керівником призначався лісник Б.С. Дань-
ко [6, арк. 1]. Вже в грудні 1941 р. в Батурині було встанов-
лено заборону на самовільний поруб дерев як на садибах,
так і на присадибних ділянках. Виключенням були випад-
ки, коли громада надавала спеціальний дозвіл [9, арк. 42].
Це пояснювалося потребою збереження лісових ресурсів,
які в майбутньому мали б вивозитися до Німеччини або
ж використовувалися для потреб армії.
Для організації роботи їдальні, хлібопекарні і мага-
зину, а також збору овочів з покинутих городів і підсоб-
них господарств, які перейшли в відомство районного
управління, був створений батуринський відділ торгівлі,
заготовок і постачання на чолі з П.І. Руденком. Торгівля
продуктами в райцентрі дозволялася, але лише на міс-
цевому базарі і з дозволу керівника Райземуправи. Рин-
ковий збір складав 1 руб. з «ручного» продажу і 3 руб. з
підводи. До речі, радянські гроші використовувалися й
надалі, але 1 руб. прирівнювався до 10 німецьких фран-
ків, 10 руб. червонців до 1 німецької марки. Ціни на то-
вари залишались старі, їх умисне завищення каралося
законом, переважно штрафами [6, арк. 1]. Згідно розпоря-
дження Польової жандармерії Батурина, з квітня 1942 р.
для цивільного населення з 21.30 до 5.00 вводилась ко-
мендантська година [9, арк. 328].
Керівником новоствореного сільськогосподарсько-
го відділу було призначено агронома М.С. Моргацько-
го [6, арк. 1]. На нього було покладено обов’язок забезпе-
чення організації посіву і збору врожаю, а також ведення
тваринництва в районі.
Для того, щоб заохотити батуринців працювати на зем-
лі, вчасно і якісно здійснювати посіви і збирати врожаї,
ISSN 2218-4805
391
окупаційна влада обіцяла поетапне запровадження інди-
відуального селянського господарювання, тим самим на-
магаючись привернути на свій бік тих, хто втратив фак-
тично все в період форсованої колективізації.
Першим етапом реформи стало створення громад-
ських господарств, які функціонували під керівництвом
і пильним наглядом окупаційної адміністрації. На по-
чатку 1942 р. був ухвалений також «Тимчасовий статут
роботи» з конкретними вказівками щодо організації і
керівництва громадськими господарствами. Зокрема, за-
значалося, що до громадських господарств увійшли са-
диби і майно колишніх колгоспів. Членами громадського
господарства ставали колишні колгоспники та їхні діти,
які досягли 16-річного віку. За вимогою Бахмацької орт-
скомендатури вже до 30 березня 1942 р. до Райуправи було
надіслано списки військовополонених, робітників від 16
до 50 років, тих хто працював для Німеччини та її армії і
загалом списки жителів всього Батурина [9, арк. 191]. До
громадських господарств не приймалися особи, які за-
плямували себе негідною поведінкою. Членство ж при-
пинялося зі смертю. Майно радгоспів і МТС залишалося
у державній власності. Присадибна ділянка ставала при-
ватною власністю селянина і не підлягала оподаткуван-
ню. Вона могла бути розширена, але без шкоди для гро-
мадського господарства [4, с. 162].
За статистичними даними на грудень 1942 р. в Бату-
рині проживав 1191 робітник. В цю цифру були включе-
ні й місцеві ремісники, а саме: 16 ковалів, 20 слюсарів,
1 токар, 3 бляхарі, 26 теслярів, 17 столярів, 2 бондарі, 1
колісник, 39 шевців і 16 кравців [9, арк. 192]. Районним
старшиною постійно вівся ремісничий реєстр залежно
від роду занять. Відповідно до «Тимчасового ремісничо-
го уставу», який набрав чинності 1 квітня 1942 р., ство-
рювались спеціальні умови для відкриття і продовження
ремісництва. В першу чергу бралася до уваги досвідче-
ність у своїй справі та необхідність відкриття підприєм-
ства в районі або громаді. Лише ті мали право на відкрит-
тя самостійного цеху, хто раніше працював у артілях або
промислових підприємствах, які на той час вже були за-
криті. Посвідчення про спеціальну придатність видава-
ли лише тим, хто витримав іспит або гарно зарекомен-
дував себе, працюючи у вже існуючих ремісничих цехах.
При розподілі продуктів харчування зареєстровані майс-
три бралися до уваги як працююче населення, а в випад-
ку нестачі сільських ремісників місцеві комендатури за
пропозицією господарської службової частини або ні-
мецьких сільськогосподарських керівників за участі бір-
жі праці (якщо вона була) мали право переселяти або пе-
реводити їх в громадські і державні господарства. Однак
за невиконання планів і неякісну роботу з ремісничого
реєстру виключали, а штраф за ремісничу діяльність без
реєстрації становив 500 крб. [10, арк. 23].
Новостворені громадські господарства на практиці
були аналогами колгоспів, й надалі продовжували функ-
ціонувати бригади та ланки, розроблялися й доводили-
ся до виконавців виробничі плани, облік і оплата праці
здійснювалися за трудоднями. Новим було те, що замість
радянських назв вони отримали номери, хоча у докумен-
тах поряд із новою нумерацією вживалися й попередні
назви. Оскільки напередодні окупації в Батуринському
районі існувало 40 колгоспів, то відповідно утворилось
стільки ж сільськогосподарських общин (общинних дво-
рів) [11, арк. 10]. Постанова Окружної Військово-Госпо-
дарчої команди та Батуринської Райуправи від 28 квіт-
ня 1942 р. встановлювала 11-ти годинний робочий день
( з 6.00 до 19.00 з перервою на обід з 12.00 до 14.00.) під
час польових робіт. Все наявне тягло використовувалось
лише на общинних землях, кінний обробіток на власних
садибах батуринцям суворо заборонявся і карався штра-
фом в розмірі 500 крб. Селяни ж, які не мали коней, пра-
цювали на полі звичайними лопатами [9, арк. 14]. Не ви-
падково абсолютна більшість населення райцентру до
створення громадських господарств поставилася прохо-
лодно, часто колгоспники взагалі не виходили на роботу.
Окупанти просто не змогли зацікавити селянство у роз-
будові сільського господарства, тому змушували їх пра-
цювати, погрожуючи грошовими штрафами та ув’язнен-
ням, іноді і розстрілом [12, с. 29].
Для того, щоб хоч якось налагодити оперативне ке-
рівництво общинами району на період збирання хлібів
та посіву озимих культур, з 20 серпня 1942 р. організува-
ли щоденну спеціальну перекличку. Проводилась вона о
20.00 по телефону. Збирались на неї старости сіл і общин-
них дворів, начальники відділів Земуправи, агроном, зо-
отехніки, ветлікарі і агенти заготовок. Під час переклич-
ки староста села звітував за пророблену роботу кожною
общиною в полі протягом дня: яку площу засіяли і скіль-
ки посівного матеріалу витратили, скільки корів працю-
вало і який відсоток поставки хліба за день виконано.
Явка на перекличку була обов’язковою, адже не лише за
неявку, а навіть за запізнення накладався штраф у роз-
мірі 100 крб. [13. арк. 52].
Хоча розведення худоби не обмежувалося, однак її са-
мовільний забій заборонявся. З початку окупації батурин-
ці намагалися просто знищувати молодняк великої рога-
тої худоби, щоб він не потрапив до реєстру і не дістався
ворогу. Розуміючи значні втрати, вже 28 березня 1942 р.
Чернігівське Облземуправління видало наказ про захоро-
нення всіх знищених телят і застосування найсуворішої
міри покарання до винних в забої. В Батурині цей наказ
під пильним наглядом Райземуправи набрав чинності від
13 квітня і зобов’язав господарські общини створити об-
лік корів і новонароджених телят, який звірявся щоміся-
ця з 1 по 5 число [9, арк. 78].
Також, відповідно до розпорядження керівника відді-
лу сільського господарства, до відома населення району
доводилося про те, що вичинка будь-яких шкір і овчин
в індивідуальному порядку заборонялася, а дозволялося
здавати їх споживчій кооперації за плату [9, арк. 76]. Про-
те, скоріш за все, у місцевого населення такі дії великого
Сіверщина в історії України, випуск 10, 2017
392
здивування не викликали, адже ще до війни поширеними
були листівки з наступним текстом: «Не забивайте скот
на дворах! Производите забой только на бойнях и боен-
ских площадках. Этим обеспечите высокое качество мяса
и шкур. За хорошую шкуру получите повышенную цену
и по желанию кожевенные товары» [14, арк. 143]. Таким
чином, влада контролювала кількість худоби, збирала по-
датки і забезпечувала сировиною легку та харчову про-
мисловості. Якісна шкіра неабияк цінувалася, адже йшла
переважно на пошив чобіт та елементів одягу для солда-
тів. Закуповували їх за встановленою ціною районні за-
готівельні контори, базарні ларьки, забійні майданчики,
роз’їздні агенти союззаготкожу, а також сільпо [14, арк. 146].
Ще одним болісним ударом для батуринців стало за-
криття і пломбування 2 січня 1942 р. всіх сільських мли-
нів [15, арк. 67]. Робилося це для зменшення несанкціо-
нованої переробки та споживання сільськогосподарської
продукції. Категорично заборонялося й вивозити зерно
ярових культур в рахунок хлібопоставок до повної засип-
ки посівних фондів і обліку всередині району. Хлібопо-
ставку вивозили озимими культурами [9, арк. 41]. Пере-
робка зерна на борошно дозволялася лише на визначених
млинах за спеціальними помольними картками [12, с. 31].
Час від часу в вітрині неподалік Батуринської район-
ної управи, яка розміщувалась в двоповерховому будинку
по вул. Ющенка 14 (в ньому була військова комендатура
і всі важливі інстанції районного значення), з’являлись
розпорядження про кількість необхідних робітників на
той чи інший об’єкт [15, арк. 1]. Оскільки зима 1942 р.
була дуже морозною і сніжною, постійно здійснюва-
лась розчистка мосту через р. Сейм та стратегічно важ-
ливих шляхів. Так, наприклад, 2 квітня після надзвичай-
но сильного снігопаду старостам общинних дворів було
дано розпорядження вислати 700 чол. для розчищення
снігу. До вечора все зробити просто не встигли, через що
за допомогою поліції населення Батурина організували
на нічну роботу з 2 на 3 квітня з наказом закінчити ро-
боту до ранку. За невиконання розпоряджень військо-
вого значення всіх чотирьох старост общинних дворів
на перший раз оштрафували на 500 крб., бригадирів об-
щинних дворів – на 400 крб. зі стягненням штрафу про-
тягом двох днів [9, арк. 196]. Однак, не забуваймо, що всі
ті важкі роботи були покладені на виснажені злиднями
жіночі плечі, оскільки через мобілізацію на фронт в Ба-
турині станом на 25 жовтня 1943 р. нараховувалось 1984
жінки (віком від 16 до 50 років – 897) та лише 1214 чоло-
віків (віком від 16 до 55 років – 325) [16, арк. 2].
Від 30 квітня 1942 р. набула чинності постанова Бату-
ринської Райуправи «Про охорону автогужових шляхів
Батуринського району». Згідно з нею організацію охо-
рони шляхів, шляхових споруджень та деревонасаджень
в полосі відводу шляхів по Батуринському р-ну було по-
крадено на Районний шляховий відділ. Додатком до по-
станови були «Правила охорони автогужових шляхів…».
Для місцевих жителів вони були фактичною забороною
користуватися головними дорогами. Вони тепер могли
їздити лише в об’їзд навіть під час польових робіт. Також
суворо заборонялося смітити на узбіччях дороги, випи-
лювати дерева у придорожніх лісосмугах, розпалювати
вогнища в радіусі 200 м від мостів, а також біля них ку-
патися і ловити рибу [9, арк. 15].
Ще одним тягарем для селян Батуринського краю стала
податкова політика військової зони, яка включала забез-
печення безпосередніх потреб Вермахту. Податки були по-
стійними і тимчасовими (одноразовими). Постійний харак-
тер мало постачання німецьким солдатам молока і яєць.
З початку листопада до кінця грудня 1941 р. повинність
здачі молока на потреби військ зросла від 1600 л до 2700 л
на місяць. Приймали його на Батуринському маслозаво-
ді за ціною 70 коп. за літру при жирності 3,8 % [9, арк. 5].
Одноразовим же був, наприклад, податок кіньми. Згідно
розпорядження сільськогосподарської комендатури Ба-
туринського р-ну від 21 серпня 1942 р. з общин району
призначалося відправити в Курську область 600 коней. В
першу чергу забирали їх в одноосібників, до того ж від-
бирали найкращих (віком від 4 до 12 років), здатних пе-
реходити відстані до 400 км. Господар мав не лише від-
дати вороного, а й спорядити його в дорогу і забезпечити
фуражем на 1 день [11, арк. 50]. Подібне розпорядження
до Батуринської земельної управи надходило й 11 січня
1943 р. Згідно нього на 9 годину 12 січня район мав на-
дати якнайбільше коней для військових потреб, пункт
прийому знаходився в Бахмачі. Для того, щоб вчасно ви-
конати розпорядження, 11 січня коней із сіл Ксензівка,
Атюша і Горохове переганялися до Батурина, а з Голове-
ньок, Кербутівки, Нових Млинів і Осічі в Городище на но-
чівлю, а вранці відправляли в Бахмач. Так само відбира-
лися лише здорові і витривалі тварини, однак не бралися
до уваги племінні та вагітні [13, арк. 9].
Поголів’я коней різко зменшувалось. Якщо влітку 1942 р.
по Батуринському р-ну їх нараховувалось 3094, то до осе-
ні 1943 р. цифра зменшилась до 1501 [11, арк. 73]. В якості
тяглової сили під час польових робіт почали використову-
вати корів. Для кожної господарської общини населеного
пункту фіксувалась кількість худоби, яка мала щоденно
працювати в полі. Наприклад, для Батуринської общини
№ 15 встановили план роботи з коровами в кількості 46
голів. Відбір тварин здійснювали ветлікарі [13, арк. 57].
В умовах війни продовжували працювати громадські
освітні заклади: школи, дитсадки, бібліотеки, однак селя-
ни просто боялись їх відвідувати. У зоні військової адміні-
страції освітня галузь регулювалася постановою «VII сек-
ції вермахту зони Б (Україна)» № 34 від 29 грудня 1941 р.
Передбачалося функціонування початкових, промисло-
вих, сільськогосподарських, лісогосподарських профе-
сійних шкіл, професійних курсів жіночого персоналу для
навчання веденню господарства, кравецької справи, охо-
рони здоров’я та гігієни. Заборонялося відкривати вищі
й середні навчальні заклади, загальні професійні школи
зі спеціалізацією за певним фахом [12, с. 37]. Питання-
ISSN 2218-4805
393
ми освіти займався районний відділ освіти [9, арк. 554].
Хоч і не в повній силі, але функціонували і місцеві під-
приємства. Батуринський Коноплезавод станом на 1942 р.
переробляв за місяць 13,5 т сировини і відправляв гото-
ву продукцію на підприємства Чернігова, а Маслозавод
переробляв за то й же термін 9 т сировини, готову про-
дукцію відправляючи на Бахмацький ЦКВ [17, арк. 106].
Документацію для потреб району виготовляла Батурин-
ська друкарня [18, арк. 140].
Лікарня, очолювана М.А. Кисілем, продовжувала ліку-
вати хворих і під час окупації Батурина [19, с. 4]. Керував
же медициною району відділ охорони здоров’я на чолі
з райздоровінспектором М.С. Загорюлько. На початку
1942 р. в районі розпочалась епідемія висипного тифу.
Причиною розповсюдження хвороби були військовопо-
лонені, які проходили селами й просилися на нічліг. Для
запобігання розповсюдження інфекції в Батурині і Но-
вих Млинах створили інфекційні бараки (відділення), де
й розміщували хворих. Для ночівлі ж військовополоне-
них обладнали спеціальні кімнати-нічліжки; населен-
ню їх приймати було суворо заборонено [9, арк. 54]. З
настанням весняного потепління виникла нова загроза
загострення і поширення хвороб. Для дотримання на-
лежного санітарного стану по Батуринському р-ну було
видано наказ № 478, відповідно до якого всі установи
району, приватні домовласники і квартиронаймачі мали
очистити від сміття всі подвір’я і вулиці навколо садиб,
привести до належного стану базарну площу, вбираль-
ні і смітники. Старостам сіл було наказано організува-
ти ремонт колодязів, спорудити біля них підставки для
відер і розчистити територію навколо колодязів в раді-
усі 5 м, щоб запобігти стіканню до них води та нечис-
тот. Старости общинних дворів мали провести належне
поховання тіл померлих, які знаходились в межах воло-
дінь їх общинних дворів. Вищевказані заходи мали бути
вжиті до 1 травня 1942 р., за невиконання винним загро-
жував штраф у розмірі 300 крб. [9, арк. 12].
Батурин було визволено від німецького поневолення
6 вересня 1943 р. силами 207-го полку 75-ї гвардійської
стрілецької Бахмацької дивізії [20, с. 552]. За роки окупації
в Батурині було спалено і розстріляно 43 чол., 60 вивезено
на примусові роботи до Німеччини. Постраждало сільське
господарство: вивезено 3116 т хліба, значно зменшилось
поголів’я худоби. Внаслідок бомбардувань було знищено
за офіційними даними 86 будинків, 2 будинки культури,
1 складське приміщення та 5 млинів [21, арк. 2]. Отже, як
бачимо, війна велася на двох фронтах: власне зброєю і
поневоленням мирного населення. Життя на окупованих
територіях було надто тяжким через велику кількість на-
казів, постанов і розпоряджень, які чітко регламентува-
ли всі аспекти існування селян. Батуринці, як і більшість
українців, мали виживати в стані постійного страху бом-
бардувань, непосильних податків, і перспективи отрима-
ти «путівку» до Німеччини на примусові роботи. Важко
працюючи на полях, забезпечуючи продовольством, ху-
добою і реманентом німецьких солдат, люди самі часто
залишались голодними.
Аспекти життя батуринців у роки нацистської оку-
пації, розкриті у даній статті, висвітлюють далеко не
повну картину існування сільських мешканців Укра-
їни у зазначений період. Існує чималий спектр про-
блем, який потребує подальшого детального вивчен-
ня та аналізу дослідниками.
ПОСИЛАННЯ
1. Перехрест О.Г. Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.:
Історичні нариси: у 2-х кн. / О.Г. Перехрест. – Київ: Наукова дум-
ка, 2010. – Кн. 1. – 735 с.
2. Нестеренко В.А. Окупаційний режим у військовій зоні Укра-
їни в 1941–1943 рр. (адміністративний, економічний та соціо-
культурний аспекти): Дис. канд. іст. наук / Нестеренко В.А. – К.,
2005. – 307 с.
3. Советская Украина в годы Великой Отечественной войны
1941–1945 гг.: Документы и материалы: В 3 т. –Т. 1. – К., 1985. – 519 с.
4. Перехрест О.Г. Українське село в 1941–1945 рр.: економічне
та соціальне становище / НАН України. Інститут історії України /
О.Г. Перехрест. – Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2011. – 668 с.
5. Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО), ф. Р-1429,
оп. 1, спр. 194.
6. ДАЧО, ф. Р-3887, оп. 1, спр. 1.
7. Там само, ф. П-267, оп. 1, спр. 611.
8. Власенко С.І. Органи адміністративного та господарського
управління німецьких окупантів у військовій зоні в України (1941–
1943) // Вісник Київського національного університету ім. Тараса
Шевченка. – Вип. 83. – К., 2006. – С. 53–56.
9. ДАЧО, ф. Р-3199, оп. 1, спр. 1.
10. ДАЧО, ф. Р-3204, оп. 1, спр. 2.
11. ДАЧО, ф. Р-3200, оп. 2, спр. 1.
12. Чернігівщина в роки нацистської окупації: Документи і ма-
теріали / Упорядники: О.Б. Коваленко, Р.Ю. Подкур, О.В. Лисенко.
– Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2013. – 496 с.
13. ДАЧО, ф. Р-3246, оп. 1, спр. 1
14. ДАЧО, ф. Р-1774, оп. 1, спр. 5.
15. ДАЧО, ф. Р-3887, оп. 1, спр. 5.
16. ДАЧО, ф. Р-993, оп. 1, спр. 2.
17. ДАЧО, ф. Р-3200, оп. 2, спр. 10.
18. ДАЧО, ф. Р-3381, оп. 1, спр. 6.
19. Терех М.І. З історії Батуринської лікарні // Слово гетьман-
ської столиці. – 2012. – № 3. – С. 4.
20. Батурин: сторінки історії: Збірник документів і матеріалів /
Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевчен-
ка та ін.: Редколегія: О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів, 2009. – 786 с.
21. ДАЧО, ф. Р-900, оп. 1, спр. 2.
Горовая А.А. Батурин в условиях немецкой оккупации
сквозь призму повседневной жизни батуринцев
На основе документальных материалов Государственного архива
Черниговской области исследовано политику немецких оккупацион-
ных властей, направленную на использование сельского хозяйства и
трудовых ресурсов с. Батурин в течение 1941–1943 гг.
Ключевые слова: Вторая мировая война, оккупационный ре-
жим, сельское хозяйство, крестьянство, Батурин.
Horova A.O. Baturyn during the German occupation in the
light of the living conditions of local residents
Based on documentary materials of the State Archives of Chernihiv
region studied German occupation government policy aimed at using
agricultural and human resources of Baturyn during 1941–1943.
Key words: World War II, the occupation regime, agriculture,
farmers, Baturyn.
28.02.2017 р. j
|