Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12898 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі / Г. Сюта // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 42-47. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-12898 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-128982010-10-26T12:03:32Z Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі Сюта, Г. Теорія лінгвостилістики 2010 Article Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі / Г. Сюта // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 42-47. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12898 uk Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Теорія лінгвостилістики Теорія лінгвостилістики |
| spellingShingle |
Теорія лінгвостилістики Теорія лінгвостилістики Сюта, Г. Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі |
| format |
Article |
| author |
Сюта, Г. |
| author_facet |
Сюта, Г. |
| author_sort |
Сюта, Г. |
| title |
Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі |
| title_short |
Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі |
| title_full |
Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі |
| title_fullStr |
Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі |
| title_full_unstemmed |
Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі |
| title_sort |
мовотворчість нью-йоркської групи в українському поетичному дискурсі |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Теорія лінгвостилістики |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12898 |
| citation_txt |
Мовотворчість Нью-Йоркської групи в українському поетичному дискурсі / Г. Сюта // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 42-47. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT sûtag movotvorčístʹnʹûjorksʹkoígrupivukraínsʹkomupoetičnomudiskursí |
| first_indexed |
2025-07-02T14:52:34Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:52:34Z |
| _version_ |
1836547262606475264 |
| fulltext |
тЕоріЯ
ЛінгВоСтиЛіСтиКи
Галина Сюта
мовотворЧість нью-йорКсьКої груПи
в уКраїнсьКому ПоетиЧному ДисКурсі
Сьогодні діаспорна поезія та проза вже повноцінно утвер-
дилася як невіддільний і водночас самодостатній складник
загальноукраїнського літературного й мовотворчого процесу.
Серед імен, які розширили часопросторові та особистісні го-
ризонти української словесності ХХ ст., – В. Барка, У. Самчук,
В. Лесич, Яр Славутич, Н. Лівицька-Холодна, Л. Мосендз,
М. Тарнавська, Л. Храплива, представники таких визначних
угруповань на різних просторах еміграційного розсіяння укра-
їнців, як Празька школа (Є. Маланюк, О. Стефанович, О. Телі-
га, О. Ольжич, О. Лятуринська, Г. Мазуренко) та Нью-Йоркська
група («первісна сімка» Е. Андієвська, Б. Бойчук, Б. Рубчак,
В. Вовк, Ю. Тарнавський, Ж. Васильківська, П. Килина, також
представники молодшої гілки – М. Царинник, Ю. Коломиєць,
О. Коверко, Р. Бабовал, М. Ревакович). З їхньою творчістю
не тільки активно знайомиться український читач, вона стає
об’єктом наукового розгляду, привертає увагу дослідників як
форма вираження буття української поетичної мови в іншомов-
ному середовищі. Вислову «чужомовне середовище» уникаємо
свідомо, оскільки особистісне й творче становлення більшості
авторів Нью-Йоркської групи відбувалося поза межами Укра-
їни. На цьому неодноразово наголошував, наприклад, Б. Руб-
чак: «Українську культуру я вивчив уже в Америці (навіть, до
43теорія лінгвостилістики
речі, літературну мову) ... Я приїхав сюди в чотирнадцять років
і негайно вріс в американське суспільство» [9 : 183]. Щодо мо-
лодшого покоління Нью-Йоркської групи, яке народилося не
в Україні, то для них, за образним висловом Романа Бабова-
ла, Україна існувала «хіба що в уяві, як якась далека, вимріяна
країна, казка, яку я самовистроїв з почутого від родичів, з про-
читаного, з уявленого ... Тому вона на терезах моєї емоційної
перцепції настільки важить, наскільки важливі «обіцяна зем-
ля», ... «втрачений рай» ...; «національне коріння» – подібний
для мене епіфеномен» [8: 122].
Морально-психологічний стан, у якому перебуває поет-
емігрант, Джойс називав духовною еміграцією. В авторів, волею
долі виштовхнутих за межі України, цей стан виявлявся у постій-
ному відчутті втраченої Батьківщини і майже травматичної туги
за нею [11: ХХІV]. Особливо виразним, наскрізно простежуваним
цей симптом став для ідіостилів поетів Празької школи: «Хто пе-
режив страшну операцію розриву з живим тілом Батьківщини, хто
відчував пекучий брак Батьківщини, як вічно роз’ятрену рану, хто
задихався в чужому повітрі, у чужому підсонні, під чужим небом,
... той зрозуміє психологічний стан емігранта» [6: 25].
На відміну від поезії представників Празької школи, а також
західнодіаспорних авторів старшого покоління, психологічний
комплекс «втраченої батьківщини» не став креативною «домі-
нантною спонукою» творчості авторів Нью-Йоркської групи. Це
вже було нове покоління митців, свідомість яких вивільнилася від
страху «зрадити дідівські і батьківські заповіти», але «опинилася
перед смертельною небезпекою втратити духовний контакт з су-
часною духовістю західного світу» [5: 69]. У цьому світі з його
глобалізаційно-асимілятивними процесами вони намагалися збе-
регти свою інакшість, перевести поетичний діалог із системи сві-
тоглядних координат «я і Україна» у систему «я – Україна – світ».
Так народилася творчість Нью-Йоркської групи – оригінальна,
українська за змістом і модерна за формою, метафорично розкута,
інтелектуальна, «з характерною для сучасної американської поезії
домінантою абстрактного образного мислення» [4: 9].
Зберігши основну національно-ідентифікаційну ознаку – мову
і радикально зламавши національні стереотипи образо- й тек-
стотворення, поети Нью-Йоркської групи «видовжили територію
Культура слова №72’ 201044
батьківщини, як гуму, аж до Едмонтону чи Сіднею» [10: 95].
Вони утверджували погляд на українську літературу як націо-
нально специфічну й водночас динамічно оновлювану в контек-
сті новочасних західних (передусім американської) тенденцій.
У своїй автобіографії «Босоніж додому» Ю. Тарнавський зга-
дує: ньюйоркці відчували, що українська література цілковито
залишилася поза модерними естетичними віяннями й рухами
західного світу і вважали своїм обов’язком цю ситуацію карди-
нально змінити. І в цьому сенсі «це вже не поети-емігранти, а
радше українські поети, що живуть поза межами України» [11:
ХХІV] і вписують українську літературу у вертикально-часовий
та просторово-горизонтальний світовий контекст.
Постійно декларуючи відмежованість від традиції та апро-
бованих часом літературних форм, поети Нью-Йоркської групи
усе-таки послуговуються загальномовним словником. Його ха-
рактерний поліфонізм забезпечено видозмінами й традиційніс-
тю, переплетенням різноманітних (народнопоетичних, народ-
норозмовних, побутово-культурних, літературних тощо) дже-
рел. Різне сприйняття, неоднакова стилістична трансформація
мовного матеріалу в ідіосистемах (наприклад, В. Вовк – при-
хильниця традиціоналізму, Е. Андієвська, Ю. Тарнавський –
модерністи, кардинальні новатори) сприяли семантичній де-
ривації, урізноманітненню функцій матеріалу, запозиченого із
національного мовно-культурного середовища. Тож природно,
що їхні тексти віддзеркалюють не тільки глибину народної
пам’яті, а й індивідуальні рефлексії над сучасним словом.
Чим же вирізняється ідіопоетика ньюйоркців на тлі часо-
просторових зрізів української поетичної мови? Спробуємо
довести, що лінгвосвіт діаспорної поезії став фактом історії
української мови, продуктом її розвитку і джерелом оновлен-
ня водночас, пластом національної словесної культури, в якому
засвідчено зв’язок мови з інтелектуальними здобутками нації,
створено основу «для моделювання мовної художньої карти-
ни світу, яка, видозмінюючись відповідно до часових вимірів
літературно-писемної практики, виявляє найвиразніші ознаки
національного мовомислення» [3: 4].
Перші відгуки про творчість Нью-Йоркської групи, її визнання
як явища національно знакового, як феномена української літе-
45теорія лінгвостилістики
ратури й культури були висловлені на теренах її постання – в
діаспорі. У часописі «Сучасність» та інших друкованих видан-
нях систематично з’являлися статті І. Костецького, В. Держа-
вина, Ю. Дивнича, Ю. Лавріненка, Л. Залеської-Онишкевич,
Е. Райса, Б. Бондарчука, С. Стеха, самих засновників цього
угруповання (Б. Бойчука, Б. Рубчака, Е. Андієвської), в яких
викладено естетичні засади, спільні креативні настанови тощо.
Ці статті устійнили й популяризували тезу про те, що група
була створена головним чином на основі належності авторів
до однієї, української етнокультури, також – на ґрунті певної
інтелектуальної співзвучності, орієнтування на європейський
модернізм, відмови від політичної заангажованості мистецтва,
свободи творчого пошуку митця. Власне, як наголошує один
із ініціаторів та активних учасників групи Богдан Бойчук, «не
була вона організацією, бо не мала організаційних структур.
Ми не мали ніякого проводу чи управи, не мали статуту, не
мали формальних засідань, не мали з’їздів (не було такого ви-
падку, щоб усі члени НЙГ були разом в одному місці в один
час), не мали маніфестів, не мали одногранної програми. Але,
парадоксально, мали членів. Мали також дружбу і загальні мо-
дерністичні настанови» [2: 41]. Очевидно, сформована група
як літературний феномен мала цілком прагматичні наміри: щоб
про неї почули, вона повинна була голосно заявити про себе.
Прикметно, що патріарх діаспорного літературознавства
Ю. Шерех свою думку щодо стильових систем, образності,
принципів версифікації та естетичної організації поезії Нью-
Йоркської групи висловив досить пізно і загалом несхвально.
Він не визнавав модерного характеру та естетичної вартості
цих творів, вбачав у них романтичне спрямування, притаманне
віршам Левка Боровиковського, Олени Пчілки, стверджував,
що від традиційної поезії вони відрізняються хіба що помітним
увиразненням метафоричного, символічного змісту й посилен-
ням ролі недоговорення.
В Україні доробок поетів Нью-Йоркської групи став
об’єктом наукового розгляду насамперед літературознавців
(М. Г. Жулинський, М. Ю Рябчук, О. Г. Астаф’єв, Т. І. Гундоро-
ва, В. П. Моренець, В. Г Дончик, М. М. Ільницький, П. І. Сорока
та ін.). Постулюючи тезу про належність цієї гілки діаспорної
Культура слова №72’ 201046
словесності до єдиного мовного-образного й культурного про-
стору української ментальності, автори зосереджують увагу на
питаннях еволюції стильових та ідіостильових систем, визна-
чають домінантні теми, мотиви й образи, виявляють типологіч-
ні паралелі у теренній поезії, віднаходять ознаки спадкоємнос-
ті, творчого діалогу поетів тощо.
Дослідники наголошують на розвитку стильових систем поза-
материкової поезії в плані взаємодії традиції та новаторства, на
поєднанні в їхній мовотворчості двох українських культур – те-
ренної та діаспорної. Водночас підкреслюють, що ньюйоркцям
близька динамічно оновлювана практика сучасної західної поезії,
передусім американської.
Щодо тем, мотивів, поетичних образів, які домінують у по-
езії Нью-Йоркської групи загалом і творчості окремих її пред-
ставників, то вони дають змогу виокремити, осмислити дискурс
ньюйоркців і на широкому тлі національної літератури, і на дещо
вужчому – української діаспорної літератури. На думку В. П. Мо-
ренця, відмінності діаспорного поетичного дискурсу пов’язані
«не стільки зі світоглядними або ідеологічними позиціями чи уяв-
леннями тих або тих митців другої половини XX ст. (або й інших
епізодів цього віку), скільки із самою ґенезою українського худож-
нього слова: зі складною, гострою і подосі надзвичайно актуаль-
ною проблематикою його традиції і новаторства» [7: 50-51].
Дотримання чи недотримання традиції у мовостилях поетів
Нью-Йоркської групи, віднаходження їх типологічних відпо-
відників у теренній творчості – проблема багатопланова. Попри
те, що самі автори категорично відмежовуються від практики
застереження поетичних канонів, у материкових дослідників
(і мовознавців, і літературознавців) українська генетика їхньої
мовно-поетичної свідомості не викликає сумнівів: «їх лірика
глибинними мільйонними зв’язками тісно пов’язана з україн-
ською духовною традицією, у ній дивовижно матеріалізується
архетипний матеріал колективної духовності нашої нації, за-
хований у підсвідомій психіці» [1].
Узагалі ж феномен поетичної мови авторів Нью-Йоркської
групи як якісно нової форми модерної української мовотворчос-
ті сьогодні, уже з відстані певного хронологічно-світоглядного
й мовно-естетичного її осмислення постає як результат взаємодії
двох чинників: загальномовного словника української традиційної
47теорія лінгвостилістики
культури та творчого синтезу в авторському мовотворенні. Саме
завдяки цьому загальнокультурний фонд образів, поетичних тем і
висловів набув нових смислових вимірів, словá – нової валентнос-
ті, відкрилися нові перспективи звукосмислового й семантичного
розвитку тексту. На цій підставі можемо засвідчити оформлення
окремого різновиду поетичного дискурсу в історії української по-
етичної мови, нового типу поетичної та культурної свідомості.
1. Астаф’єв О. Поети Нью-Йоркської групи. – Ніжин, 1995.
2. Бойчук Б. Спомини в біографії. – К., 2003.
3. Єрмоленко С.Я. Мовно-естетичні знаки української культури. – К., 2009.
4. Жулинський М. І в серце врізалося слово// Богдан Бойчук. Третя осінь:
Поезії. – К., 1991.
5. Луцький Ю. З двох світів: Публіцистика. Естетика. Історіософія. – К., 2002.
6. Маланюк Є. Юрію Клену // Книга спостережень. – Торонто, 1962. – Кн. 1.
7. Моренець В. П. Нью-Йоркська група: інтродукція до нових полемік на
давні теми (уривок з авторської монографії) // Магістеріум. Вип. 19: Літе-
ратурознавчі студії.
8. Сорока П. Роман Бабовал, або однокрилий янгол. – Тернопіль, 1998.
9. Рубчак Б. ХХІ століття прийшло разом із постмодерністами, або Про лі-
тературу, право вибору, дух імпровізації, міт України і не тільки про це //
Тарнашинська Л. Закон піраміди. – К., 2001.
10. Рубчак Б. Кам’яні баби чи Світовид // Світовид. – 1996. – №11 (23).
11. Фізер І. Вступна стаття // Координати. Антологія сучасної української по-
езії на Заході / Упор. Богдан Бойчук і Богдан Т. Рубчак. – Сучасність, 1969.
Тетяна Коць
Про ПресКриПтивну і ДесКриПтивну
норму в граматиці
Норма виступає об’єднувальним і зміцнювальним елемен-
том літературної мови на всіх етапах її розвитку. Завдяки нормі
впорядковується складна мовна структура, консолідується на-
ціональний простір.
С. Я. Єрмоленко тлумачить норму як «сукупність мовних за-
собів, що відповідають системі мови й сприймаються її носія-
ми як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку
мови і суспільства» [22: 438]. Важливою ознакою літературної
мови є стійкість, консерватизм норми. Тому й залишаються
|