«Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького)
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12904 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) / Л. Мялковська // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 81-87. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-12904 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-129042010-10-26T12:03:37Z «Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) Мялковська, Л. Слово в художньому творі 2010 Article «Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) / Л. Мялковська // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 81-87. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12904 uk Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Мялковська, Л. «Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) |
| format |
Article |
| author |
Мялковська, Л. |
| author_facet |
Мялковська, Л. |
| author_sort |
Мялковська, Л. |
| title |
«Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) |
| title_short |
«Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) |
| title_full |
«Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) |
| title_fullStr |
«Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) |
| title_full_unstemmed |
«Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) |
| title_sort |
«ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах і. нечуя-левицького) |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12904 |
| citation_txt |
«Ми вже зовсім стали європейцями…» (образ інтелігенції у творах І. Нечуя-Левицького) / Л. Мялковська // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 81-87. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT mâlkovsʹkal mivžezovsímstaliêvropejcâmiobrazíntelígencííutvorahínečuâlevicʹkogo |
| first_indexed |
2025-07-02T14:52:53Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:52:53Z |
| _version_ |
1836547282176049152 |
| fulltext |
81слово в художньому творі
Людмила Мялковська
«ми вже Зовсім стали євроПейцями…»
(образ інтелігенції у творах
і. нечуя-левицького)
Творчість І. Нечуя-Левицького знаменувала розширення тема-
тичних меж, проблематики та збагачення жанрів і образних за-
собів українського художнього слова. У своїх естетичних декла-
раціях автор закликав письменників до найширшого відтворен-
ня життя усіх верств українського суспільства, наголошуючи на
тому, що українська література не повинна обмежуватися тільки
«національною селянською темою» [2: 382]. І. Нечуй-Левицький
у творах «Хмари», «Над Чорним морем» обирає об’єктом худож-
нього зображення суспільні настрої української інтелігенції кінця
XIX ст. Серед міської інтелігенції – студенти, службовці, погля-
ди яких відбито у прямій мові персонажів – діалогах, монологах,
рідше в авторських оцінних характеристиках. В уста позитивно-
го персонажа – головного героя Радюка письменник вкладає такі
слова: – Ми вже зовсім стали європейцями, хоч і самі того не
примічаємо. Тільки нам потрібний національний ґрунт, народ,
наша мова, наша рідна поезія, – промовив Радюк (3: 422).
Слова європейці, європейський, Європа належать до знако-
вих у текстах І. Нечуя-Левицького і набувають символічного
значення, оскільки для ідіостилю письменника показовий мо-
тив зв’язку України з Європою взагалі та зв’язку української
інтелігенції з європейським світом зокрема. У наведеному
вище прикладі вислів стали європейцями «містить презумп-
цію – припинити бути кимось іншим, набути певного стану, а
не бути таким «від природи». Темпоральна частка вже дублює
ідею зміни стану» [5: 274].
Письменник вирізняє «цивілізованіших, делікатніших» сту-
дентів з України та Білорусії, напр.: Після екзаменів усі сту-
денти були веселі, всі весело розмовляли, знайомились, жар-
тували.. Студенти з України й Білорусії були цивілізованіші,
делікатніші. Вони стояли далеко вище од інших, навіть роз-
виттям розуму, і виглядали паничиками й європейцями між
грубими великорусами (3: 155).
Культура слова №72’ 201082
Назва європейці з’являється в описі позитивних вражень
від освіченої людини, яка вміє поводити та тримати себе у
товаристві. Висловимо припущення, що наявність слова єв-
ропейці у Словнику за редакцією Б. Грінченка з посиланням
на твір І. Нечуя-Левицького могло зумовити використання ре-
марки заст. до значення цього слова «Люди високої культури,
освіченості» (СУМ, ІІ, 494).
Поняттєве мікрополе «європейськість» асоціативно пов’я-
зується з високим розвитком культури та суспільства загалом.
Епітетне означення європейський функціонує як виразна, експре-
сивно конотована характеристика. Сполучаючись з іменниками
абстрактного значення ідея, мисль, просвіта, які означують сферу
ідеального, назване атрибутивне означення формує епітетні сло-
восполуки, а також входить до складу субстантивних метафор.
Структури такого типу належать до традиційних і вживаються,
як правило, в прямій мові персонажів. Характерний для стилю
автора займенник «ми», за яким пізнається образ інтелігенції: –
О! Нас [народовців] є чимало! Ми кланяємось новим гуманним
ідеям, які давно розійшлися по Європі й ледве оце добираються
до нас (3: 291); – І таких треба навчать.., і таких треба про-
свічувать сьогочасними європейськими ідеями. То звідкіль же
вони наберуться тих ідей? (3: 294); ми не знаємо азбуки євро-
пейської просвіти (4: 108). Текстова позиція структур із семою
«європейськість» різна, зокрема частотними є приклади, коли
такі сполуки функціонують у невласне прямій, внутрішній мові
персонажа-оповідача та авторській мові, пор.: Невеселі думи ду-
мав Комашко.. «Якийсь чорний хаос скрізь бачу я в сучасному
житті.. Але бачу, що вже блищить світ вольної європейської
мислі .. і він освітить той хаос і виявить усі темні його закутки»
(4: 214); Добре не втямлені просвітні свіжіші європейські ідеї,
прикриті смушевими шапками, злякали київських бюрократів
(3: 499); Радюк часто міряв свою Україну мірою європейських
ідей (3: 286). Характерно, що в епітетних словосполученнях зі
стрижневим словом ідея та генітивній метафорі світ вольної єв-
ропейської мислі позитивна конотація прикметника європейський
підсилюється, розгортається завдяки семантиці означальних слів
сьогочасний, вольний, просвітний, свіжіший. Цей ряд контексту-
альних синонімів доповнюють такі означення, як новий, гуман-
ний (пор.: нові гуманні ідеї).
83слово в художньому творі
Функціонально навантажений у текстах І. Нечуя-Левицького
епітет європейський активізується і в складі субстантивних ме-
тафоричних конструкцій, семантичний центр яких представле-
ний номінаціями просторового значення: стежка європейсько-
го достиглого розвитку, дорога європейського громадянства.
Окреслення напрямку діяльності інтелігенції та шляху розвитку
суспільства – такий зміст зазначених субстантивних метафор,
пор. у тексті: – Ми вже виробили собі чесні пересвідчення, ми
вже міцно поставили себе на стежці європейського достигло-
го розвитку, на дорозі європейського громадянства (4: 92).
До мікрополя «європейськість» входить низка атрибутивних
структур, позитивне оцінне значення яких передають контек-
сти, що відбивають внутрішній стан персонажів: Європейська
просвіта, європейські ідеї – все те заразом наплило в його [Ра-
дюка] голову, зачепило всі його думки (3: 285); Нові й цікаві єв-
ропейські наукові книжки розворушили в молодих нові думки
та гадки (3: 285). Європа постає в уяві персонажів як мета, якої
потрібно досягти, як сфера бажаного. Тому й з’являється дієсло-
во доганяти, що передає значення «домагатися таких же успіхів,
досягнень, як хтось» [1: 310]. Пор.: – Європа вийшла з темряви й
дійшла високої культурності через науки та просвітність. Нам
треба хоч потроху доганять Європу, щоб не опинитися далеко
позаду, і піднімать розвиток сільських і міських мас (3: 493). На-
повнення монологів абстрактними іменниками на -ість створює
колорит публіцистичного стилю. Публіцистичність закладена,
зокрема, у відвертій, неприхованій оцінності риторичних запи-
тань, закликів-звернень до адресата. Така синтаксична організа-
ція тексту не заважає автору апелювати до читача.
Персонажі-інтелігенти послуговуються суспільно-політи-
чною лексикою на зразок народовці, націонали, національ-
ність, деспотизм, що вживаються поряд із назвами побутових
реалій: – Ми ... носимо народну свиту, бо ми народовці, стаємо
на бік народу; ми націонали! Ми протестуємо нашою свитою
проти деспотизму, який насів на нашу українську національ-
ність, на нашу мову, на нашу літературу, на наше життя. Ми
тим протестуємо проти всякого деспотизму і стаємо на бік
нашого народу, боронячи його од панства, та ще й чужого, од
впливу чужих мов, чужої віри!.. (3: 290). Мотив підкреслення
Культура слова №72’ 201084
національної самобутності простежуємо в протиставленні свій
– чужий. Наприклад, у контексті, що характеризує ставлення
автора до реалій свого часу, а точніше – його бачення мораль-
ного поневолення народу, прикметник чужий розвиває свій се-
мантичний обсяг у таких значеннях, як «чужий край» (чужа
далека сторона), «нерідний» (чужі люде, пор. також чуже
панство), «належний іншим», «не власний» (чужий дух, чужа
наука, чужий язик, чужа мова, пор. також чужа віра): В Брат-
ськім монастирі, в давній славній академії панував чужий ве-
ликоруський дух, чужа наука, чужий язик, навіть чужі люде..
Все давнє українське лежало десь глибоко під землею.., а над
землею роєм вилися попід деревом чужі люди з чужої далекої
сторони, з чужою мовою, з чужим духом, нагнані бог зна звід-
кіль, щоб загнати ще глибше в землю нашу старовину і новину
і поховати її навіки (3: 155).
Часто вживане слово-поняття народ, якому протиставляються
оцінні вислови чуже панство, чужі люде, актуалізує соціальну
і національну тему. Те саме стосується номінацій націонали, на-
родовці, що у текстах І. Нечуя-Левицького наповнені позитивно-
оцінним змістом. Назви націонали, народовці формують стриж-
невий компонент авторського логічного узагальнення, що харак-
теризує інтелігенцію за її позитивними діями, пор.: Націонали і
народовці – то тепер такі молоді люде, котрі говорять укра-
їнською мовою, хотять, щоб і жінки, й діти говорили тією мо-
вою, хотять злитись з народом.. просвічувать темний народ і
піднімать його морально й матеріально (3: 413).
За лексикографічною фіксацією простежуємо накладання
офіційної ідеології на розуміння семантики цих слів. Напри-
клад, Словарь української мови за редакцією Б. Грінченка
лише подає обидві назви та ілюструє їх прикладами з творів
І. Нечуя-Левицького. Словник української мови в 11-томах
не тлумачить слово націонал в тому значенні, з яким його
вживає І. Нечуй-Левицький, а тлумачення слова народовець
відбиває схему оцінок офіційної ідеології, пор.: Учасник
політичного руху буржуазно-ліберальної націоналістичної
інтелігенції Галичини (виник у 60-х XIX ст.), що відбивав
інтереси буржуазії та уніатського духівництва, виступав
проти революції (СУМ, V, 176).
85слово в художньому творі
І. Нечуй-Левицький бачив неоднозначну роль тодішньої ін-
телігенції в Україні. Зокрема, негативну оцінку діяльності ін-
телігенції відбиває характеристика, де письменник використав
експресивний зміст парафрастичного вислову: Наша інтелі-
генція в надморських наших городах – то якісь оази між укра-
їнським народом, але не ті, веселі оази Сахари, а лучче сказати
– оази піску та каміння серед плодючої та родючої ниви. Ін-
телігенція з чужим для краю книжним мертвим язиком, похо-
жим на латину середніх віків, непотрібна нікому в краю, окрім
правительства, для обрусіння та усякої централізації (4: 63).
Сприймання модного на той час «українофільства» засвідчує
оцінне авторське пояснення на зразок: В цьому ніби рябому та
смугнастому й пістрявому товаристві були паничі з усяких
мішаних сім’їв, було навіть три католики з київських та во-
линських молодих дідичів, котрі походили з давніх українських
сполячених сім’їв. Вони поприставали до українців і стали до
спільної праці, назвавши себе знов українцями. Таких українців
тоді звали «українофілами» (3: 492). Міську інтелігенцію на-
звано так: рябе, смугнасте, пістряве товариство. Стимулюють
розвиток метафоричного значення цього вислову, що виступає
засобом портретування персонажів, саме епітети, сполучува-
ність із якими зумовлює образне й конотативне значення.
Концептуально важливий для окреслення місткого образу
інтелігенції мотив осмислення ролі цієї групи людей у відстою-
ванні національної ідеї та узгоджень її з іншими суспільними ру-
хами. Йдеться про назви націоналізм, космополітизм. Як відомо,
сьогодні термін «націоналізм» має кілька значень. Крім негатив-
ного значення, що містить ідеологічний компонент «реакційна
буржуазна ідеологія й політика», СУМ фіксує позитивно забарв-
лене значення вказаного слова «рух, спрямований на боротьбу за
незалежність нації, народу». ВТССУМ подає його як деідеоло-
гізоване слово та відбиває ще одне позитивне значення, пор.:
«Націоналізм. 3. Рух за збереження і розвиток національних
традицій, культури, мови, літератури, мистецтва і та ін.» [1:
744]. У мові творів І. Нечуя-Левицького концепт націоналізм
виступає, як правило, в позитивно маркованих художніх дефі-
ніціях, де зазнає увиразнення через прийом антитези. Звични-
ми для такого аналізу є абстрактні слова, логічний виклад та
Культура слова №72’ 201086
узагальнення: націоналізм прусський – діло консервативне й не-
гуманне, бо робить діло не потрібне для культури, пригнічує інші
народи. .. український націоналізм – то зовсім інше й нове діло,
бо він злучується з гуманними, просвітніми принципами, з про-
гресом, встоює за маси, за народ. Український націоналізм, на-
віть історичний, козацький, а найбільше в своїй давнішій формі
був теж – свобода й прогрес (4: 13); Наш націоналізм – то сво-
бода, прогрес, гуманність: це націоналізм новий, а не націоналізм
давнього староття; він виступає з великою толерантністю до
інших народів та до усякої віри, стає за маси, за народ. А щоб
служити чимсь народові, треба доконечне промовляти до його
його ж мовою (4: 61); Відзначаючи філософський зміст наведе-
них текстів, де автор дає чітке визначення українського (нашого)
націоналізму, натрапляємо на інший стилістично нейтральний
контекст: Націоналізм – то вічна форма, в якій з’являтиметься
й ростиме людське живоття на землі; це грядка, де сходять і
ростуть усякові високі космополітичні ідеї, але народи вже й
тепереньки не змагаються і не будуть змагатись через те, що
вони належать до іншої нації (4: 62).
Не можна не помітити, що наведені розлогі міркування
автора про явище націоналізму часом нагадують уривки пу-
бліцистичних творів з актуалізацією відповідної суспільно-
політичної лексики та фразеології, але водночас із викорис-
танням авторських слововживань на зразок староття (ста-
ровина), живоття (життя).
Суперечки персонажів художніх творів І. Нечуя-Левицького
про націоналізм і космополітизм, очевидно, відбивали харак-
терні для тодішньої інтелігенції захоплення цими суспільними
ідеями. Звідси в текстах творів активне вживання суспільно-
політичної лексики, введення її в метафоричні образи, порів-
няння, сполучуваність зі словами зниженого розмовного ха-
рактеру, напр.: націоналізм – діло давнє, старе, що через його
повстає тільки колотнеча між народами й державами (4: 62);
космополітизмом таки часто в нас прикривається лінивство
та апатія, щоб викрутиться од діла (4: 62); Ховається [Села-
брос] завсіди в космополітизм, як заєць у нору, і .. ніякого пут-
нього діла не робить (4: 180); Селаброс .. силкувався тими аб-
стракціями замазати свій космополітизм в словах (4: 188).
87слово в художньому творі
Герої І. Нечуя-Левицького ведуть пристрасні суперечки на тему
націоналізму і космополітизму. Один із них грек за національніс-
тю Селаброс виголошує характерний монолог: – Мисль космопо-
літа вільна, як птиця, шугає над морями, над горами, над хмара-
ми, над усім світом. Для неї скрізь отчизна, де є вільнодумні люде.
Це така абстракція, аберрація, яка перевищує усякі ідеї і ідеали..
Вона ніби скрізь і ніде, бо то сила висока, жива, вселюдська: не
обсягти її, не замкнути її в якісь вузькі національні закутки. Вона
скрізь животіє (4: 185). Цей уривок демонструє прагнення нега-
тивного персонажа завоювати прихильність співрозмовниці Надії
Мурашкової. Для цього він уміло маніпулює висловами, з одного
боку, виразно позитивного змісту мисль космополіта вільна, сила
висока, жива, вселюдська, з другого – вузькі національні закутки,
що характеризуються зниженою оцінністю.
Отже, порушуючи важливі суспільні питання, письменник
звертався до книжних джерел літературної мови, до іншомов-
них запозичень. Значення використаної суспільно-політичної
лексики несе на собі відбиток тогочасної історичної доби, що
засвідчено відповідними оцінками персонажів, виведених у
творах Івана Нечуя-Левицького.
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.-Ірпінь, 2009.
2. Історія української літератури XIX століття: У 2 кн. Кн.2. – К., 2006.
3. Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім’я; Хмари. – К., 2001.
4. Нечуй-Левицький І. Над Чорним морем. – Х., 2008.
5. Яворська Г. М. До проблеми формування європейської ідентичності в Україні
// Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. – 2008. – Вип. 42.
Лариса Козловська
«в ПереДвіЧні Дні, в беЗКінеЧні Дні...»
(про поетичне слово любові голоти)
Слово відкриває світ, викликає різні почуття: захоплення,
зачарування, здивування, гнів, обурення, сум. Воно спонукає
серце швидше битися, будить фантазію, творчу думку. А ху-
дожнє Слово – дар, який має особливу силу, відлунює голосом
наших предків. Пізнати таємниці слова, його красу й силу до-
помагає художня література.
|