Метафора вітру в українській поезії ХХ ст.
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12907 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. / Л. Кравець // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 94-100. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-12907 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-129072010-10-26T12:02:58Z Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. Кравець, Л. Слово в художньому творі 2010 Article Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. / Л. Кравець // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 94-100. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 0201-419X http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12907 uk Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі |
| spellingShingle |
Слово в художньому творі Слово в художньому творі Кравець, Л. Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. |
| format |
Article |
| author |
Кравець, Л. |
| author_facet |
Кравець, Л. |
| author_sort |
Кравець, Л. |
| title |
Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. |
| title_short |
Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. |
| title_full |
Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. |
| title_fullStr |
Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. |
| title_sort |
метафора вітру в українській поезії хх ст. |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Слово в художньому творі |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/12907 |
| citation_txt |
Метафора вітру в українській поезії ХХ ст. / Л. Кравець // Культура слова. — 2010. — Вип. 72. — С. 94-100. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kravecʹl metaforavítruvukraínsʹkíjpoezííhhst |
| first_indexed |
2025-07-02T14:53:02Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:53:02Z |
| _version_ |
1836547291556610048 |
| fulltext |
Культура слова №72’ 201094
Активні в ідіолекті В. Винниченка метафоричні структури,
побудовані на звукових асоціаціях: І жито журно слухало ті
згуки, хиталось колосом і м’яко шепотіло з вітром, згука-
ми і Василем (1: 27); Десь глибокою октавою покашлює грім
(1: 280); А сад насмішкувато, іронічно шелестить кудлатим
гіллям, і не знати – чи у змові він зі старим своїм хазяїном, чи
просто сам сміється з них обох (1: 419); Десь збоку внизу со-
чно чиркала коса (1: 61); Дні сонячні, молоді, дзвенять руча-
ями, пахнуть розталою землею, чорною, масною (1: 234); ме-
ланхолійно шаруділи волохаті зелені коноплі (1: 42); Вийдеш
у садок, – бджоли гудуть, мухи на скрипочках тягнуть тонкі
дзвінкі мелодії (1: 67).
Отже, метафора – вагомий чинник індивідуальної мово-
творчості В. Винниченка, продуктивний репрезентант його
вербальної картини світу.
1. Винниченко В. К. Вибрані твори. – К., 2005.
2. Винниченко В. Оповідання. Роман «Слово зо тобою, Сталіне!», п’єса
«Чорна Пантера і Білий Медвідь». – К., 1999.
3. Тараненко О. О. Метафора // Українська мова. Енциклопедія. – К., 2007.
– С. 350-353.
Лариса Кравець
метафора вітру в уКраїнсьКій ПоеЗії ХХ ст.
Вітер – одна з найбільш активних лексем в українській по-
езії ХХ ст. Метафоричні вислови із цим словом різнопланові,
адже вони сформувалися не тільки на основі світогляду автора,
а й під впливом суспільно-політичних та літературних проце-
сів певного періоду. Водночас у їх змісті та формі реалізації
виявляємо багато спільних рис. Одна з найпомітніших – це ви-
користання для метафоричного структурування образу вітер
фреймів і слотів концептосфери людина.
Осмислюючи вітер за аналогією до людини, поети найчас-
тіше задіюють слоти «груди» (Є. Маланюк, О. Ольжич, А. Ма-
лишко, Б. Олійник), «руки» (О. Олесь, В. Сосюра, І. Римарук),
«долоні» (Б.-І. Антонич, І. Калинець, А. Мойсієнко), «дихати»
95слово в художньому творі
(П. Тичина, М. Семенко, Г. Чупринка, В. Сосюра, Є. Маланюк,
О. Теліга, П. Воронько, Л. Костенко, А. Мойсієнко), «спати»
(О. Олесь, Б.-І. Антонич, В. Сосюра, В. Симоненко, В. Вовк,
М. Вінграновський, В. Герасим’юк), «ходити» (Б. Лепкий,
М. Зеров, В. Сосюра, А. Малишко, Л. Костенко, Б. Олійник,
А. Мойсієнко, О. Забужко, І. Павлюк) та ін. із субсфери люд-
ський організм, а також «плач, плакати» (О. Олесь, Б. Леп-
кий, Г. Чупринка, В. Сосюра, Є. Маланюк, Л. Первомайський,
Д. Павличко, Г. Чубач), «шепотіти» (О. Олесь, Б.-І. Ан-
тонич, Г. Чупринка, В. Сосюра, В. Свідзинський, М. Риль-
ський, В. Вовк, Г. Чубач), «гомоніти» (О. Олесь, А. Малишко,
Л. Первомайський) та ін. із субсфери особистість. Зрідка для
метафоризації вітру у віршових текстах ХХ ст. актуалізова-
но слоти «очі» (Є. Маланюк, М. Вінграновський), «волосся»
(В. Вовк), «уста» (Є. Маланюк, Б. Олійник), «горло» (І. Жи-
ленко), «пальці» (В. Сосюра, В. Вовк), «плечі» (О. Забужко),
«ноги» (Б.-І. Антонич, А. Мойсієнко), «коліна» (А. Мойсієн-
ко), «пити» (Є. Плужник, А. Малишко), «позіхати» (І. Жилен-
ко), «сідати» (Г. Чубач), «лягати» (П. Филипович), «бігти»
(Б.-І. Антонич, О. Забужко), «гикати» (І. Малкович) із суб-
сфери людський організм, а також «нахаба» (М. Рильський,
А. Мойсієнко), «гульвіса» (Б. Лепкий, І. Муратов), «печаль»
(О. Олесь, М. Драй-Хмара), «гнів, гніватися» (А. Малишко),
«радість, радіти» (Г. Чубач), «сміх, сміятися» (О. Олесь,
В. Сосюра), «пам’ять» (Г. Чубач) та ін. із субсфери особис-
тість. Метафори, побудовані за їх участю, – це й традиційні,
й виразно марковані поетичні слововживання.
У метафоричному структуруванні вітру відбито характе-
ристики людини як суспільної істоти. З цією метою викорис-
товуються слоти концептосфери суспільство, зокрема «прави-
тель» (А. Малишко) – субсфера держава; «брат» (О. Олесь,
М. Йогансен, Г. Чупринка, М. Рильський, І. Драч) – субсфера
міжособистісні відносини; «вигнанець» (Г. Чупринка), «бід-
няк» (Л. Костенко, Д. Павличко), «грабіжник» (Л. Костенко),
«зайда» (І. Муратов) – субсфера соціальний статус; «сурмач»
(Б.-І. Антонич, В. Сосюра, М. Бажан, А. Малишко, В. Стус,
І. Калинець), «сторож» (П. Филипович, І. Павлюк), «листоно-
ша» (Б. Рубчак), «двірник» (Б.-І. Антонич, В. Вовк, Д. Павличко),
Культура слова №72’ 201096
«військовий» (М. Йогансен, І. Калинець, Д. Павличко), «музи-
кант» (Б.-І. Антонич, П. Тичина, М. Бажан, О. Теліга, Л. Кос-
тенко, Д. Павличко, В. Свідзінський, В. Сосюра, Є. Маланюк,
Л. Костенко, І. Калинець, А. Мойсієнко), «співак» (О. Олесь,
Б. Лепкий, Ю. Клен, М. Рильський, Є. Маланюк, Л. Перво-
майський, Л. Костенко, В. Симоненко, Д. Павличко), «дзво-
нар» (В. Симоненко, М. Луків), «танцюрист» (В. Сосюра,
Л. Костенко), «вчитель» (М. Рильський), «казкар» (Г. Чу-
принка, В. Свідзінський, В. Сосюра), «мандрівник» (П. Фи-
липович, А. Малишко), «чаклун» (А. Малишко, А. Мойсієнко,
І. Жиленко), «ворожбит» (О. Забужко), «муляр» (Б. Олій-
ник), «столяр» (Л. Костенко), «паламар» (В. Вовк), «дервіш»
(Б. Рубчак) – субсфера діяльність людини. Більшість мета-
фор, створених за участю названих слотів, також виявляють
зв’язок із літературною традицією. Натомість моделі, в яких
задіяні слоти «паламар» та «грабіжник», не належить до ши-
роковживаних в українській поезії ХХ ст.
Антропоморфізація вітру в українській літературі має давню
традицію, корені якої сягають міфічного світогляду та біблій-
них джерел. Вітер у слов’янській міфології та фольклорі уяв-
лявся як «дихання божества» (О. М. Афанасьєв, Т. В. Гамкре-
лідзе, В’яч. Вс. Іванов). Індоєвропейське *dhoųsos – ‘дихання
(живої істоти)’, ‘видихання, випускання повітря’, ‘запах’ (пор.
важкий дух тощо), за А. Ф. Журавльовим, було первинним,
тільки згодом з’явилося значення ‛вітер’ як розширення сфе-
ри вживання слова за рахунок його проекції на метеорологіч-
не явище. «Цей семантичний момент простежується у досить
відчутній до цього часу метафоричності і нетавтологічності
«поетичних» висловів типу дихання вітру» [1: 273]. Водночас
вчений допустив можливість і реальність зворотного процесу:
від ‛вітер’ до ‛дух’ [1: 273].
У давнину вітер часто асоціювали з людиною, його наді-
ляли розумом, волею, почуттями, силою тощо. Ці міфологіч-
ні характеристики вітру відбиті у традиції українського по-
етичного метафоротворення: Тихо зітхає вітрець за вікном
(П. Тичина); Вривались іноді подихи вітра (М. Семенко);
Спить у вербах вітровій (В. Сосюра); на колінах яблуні
спить вітер (М. Вінграновський); вітер спить іще в імлі
97слово в художньому творі
дерев (В. Герасим’юк); І плакав десь вітер в саду за кущем
(О. Олесь); Плаче вітер так дзвінко (В. Сосюра); плаче вітер
сивий, як пророк (Д. Павличко) тощо.
З античним міфом про сласного Зефіра пов’язані метафо-
ри нахаба-вітер, гульвіса-вітер, вітер обнімає, вітер цілує:
Нахаба-вітер/ Із-під хустини вибив пасма кіс (М. Рильський);
Вибіг вітер, голодний гульвіса (Б. Лепкий); Жовтіє кульбаб-
ка,/ така ще зухвало яскрава,/ Така не підвладна/ свавільним
гульвісам-вітрам… (І. Муратов); мене обійматиме вітер
весняний (О. Теліга); обняли мене дужі вихри (В. Вовк); ві-
три за літом у печалі/ цілують голі дерева (В. Сосюра); Хай
цілує непроханий вітер! (О. Теліга); виціловують землю вітри
(Л. Первомайський); Цілує вітер квіти у лугах (М. Луків).
Міфологічне підґрунтя має метафоричне осмислення
вітру як крилатої істоти (вітру крила (Б.-І. Антонич); ві-
тер крила свої вигинає, розводе (О. Олесь); вітрове крило
(М. Зеров); вітер розкрилює крила (М. Драй-Хмара); вітер-
срібнокрил (М. Рильський); легкий вітер напружує крила
(Є. Маланюк); напругий вітер б’є крилом багряним (А. Ма-
лишко); мені вітри позичили крило (Л. Костенко); вітер но-
сить крила (Г. Чубач) та ін.) та вітру як музичного інстру-
мента (вітрові гобої (М. Драй-Хмара); вітри гули віолончел-
лю (Л. Костенко); вітру срібна дуда (М. Вінграновський).
Таке слововживання не пов’язане з відтворенням міфу у вір-
шовій формі, а свідчить про індивідуальне образне мислен-
ня в традиційних категоріях. Наприклад, використання сло-
тів «дихати», «спати» маркує не стільки подібність вітру до
людини, скільки інтенсивність вияву цього явища природи:
Легко, легко вітер дише (Г. Чупринка); сплять вітри май-
бутні (Б.-І. Антонич). Варто зауважити, що використання
того самого слоту для метафоризації різних субсфер може
профілювати різні властивості описуваних об’єктів. Так, ме-
тафора хмари плачуть вербалізує візуальне сприйняття яви-
ща природи (іде дощ), а метафора вітер плаче – акустичне
(шум вітру, що нагадує плач).
Архетипні метафоричні моделі, в яких закодована пам’ять
етносу, входять у свідомість поета з мовою та культурою. У
процесі мовотворчості митці часто трансформують усталений
Культура слова №72’ 201098
поетичний зміст метафор міфологічного походження відпо-
відно до нового контексту і власних творчих намірів. Так, у
метафорі Є. Маланюка І не вирватися, не згоріти –/ Древній
обрій ревно стиска,/ Синьоокий стрибожий вітер –/ Мов
комонна стать козака, крім архетипного семантичного ін-
варіанта, висловлена тужлива думка про минуле України, а в
ширшому контексті – усвідомлення історичної зумовленос-
ті трагічної долі України. Отже, профілювання того чи того
змісту метафорою часто залежить від контексту.
На метафоричне осмислення вітру в українській поезії
ХХ ст. істотно впливали реалії суспільного життя. Наприклад,
відгомін воєнних подій відчутний у контексті Вітер ходить
по лісі без жури й без тями/ І землянку мою замітає снігами./
Замітає і скаржиться здимленій тучі,/ Що оце на дроти на-
штовхнувся колючі,/ Що лежать вони й досі, холодні й іржаві,/
На вчорашній на волзькій моїй переправі (Л. Первомайський).
Традиційну персоніфікацію вітру автор доповнив психологіч-
ною характеристикою (без жури, без тями, скаржиться), що
дало йому змогу зобразити картину після бою відсторонено,
беземоційно.
У віршових текстах другої половини ХХ століття понят-
тя вітер естетизують асоціативно ускладнені контаміновані
метафори: Синій вітер у моїм полоні/ Чи у вітру у полоні я.../
Синьовітер – вихор з Оболоні/ Враз під себе хмари підім’яв./
Кружельнув над лісом і над містом,/ Сизогриво даль підпе-
резав (А. Мойсієнко). У наведених рядках вітер постає і як
стихія, і як птах, і як кінь. Крім того, зміст цієї метафори
доповнений символікою синього кольору, який пов’язують
із внутрішнім світом людини, її духовністю і підсвідомим
(В. Кандинський, І. Якобі).
Образ вітер в українській поезії ХХ ст. осмислений і в мов-
них знаках концептосфери природа. Зокрема поширені асоці-
ації з тваринами (буй-тур – А. Малишко; огир, кінь – А. Ма-
лишко, В. Вовк, Д. Павличко, А. Мойсієнко; пес – Б. Лепкий,
Ю. Клен, В. Стус, Д. Павличко; сокіл – І. Калинець), зрідка
– рослинами (віти вітру – А. Мойсієнко) та водою (вітрами
умиватися – Т. Осьмачка; вітром омиті обличчя – О. Забужко;
прибій вітрів – А. Малишко; ллється вітер – І. Павлюк).
99слово в художньому творі
Зрідка вітер метафоризується через концептосфери пред-
мети (смолоскип – Б.-І. Антонич; мітла – Б.-І. Антонич; ба-
тіг – В. Вовк, Л. Костенко; гребінь – Б.-І. Антонич, В. Вовк,
Л. Первомайський; музичні інструменти: гобой – М. Драй-
Хмара; сопілка – А. Малишко; дуда – М. Вінграновський;
орган – Д. Павличко) та культура (демон – Г. Чупринка,
О. Олесь, В. Герасим’юк; вовкулака – І. Калинець). Традиція
пов’язувати вітер із проявами нечистої сили також походить
з міфології і підтримується культурними парадигмами роман-
тизму і символізму. Проте наявність таких метафор міфоло-
гічного походження свідчить радше про те, що праукраїнська
міфологія була одним із джерел поетичної творчості митців
ХХ століття.
За особливостями метафоричного структурування образу
вітер можна визначити ціннісно-смислові орієнтири як окре-
мого митця, так і певної епохи. Наприклад, висока частотність
метафоризації вітру спостерігається у віршових текстах по-
чатку ХХ ст. Це, з одного боку, було спричинено бурхливими
суспільними подіями, а з другого – художньо-естетичними
тенденціями тих років. Поети характеризували вітер як не-
переможний (В. Сосюра), п’яний (Б.-І. Антонич, Г. Чуприн-
ка, М. Драй-Хмара, М. Зеров, М. Рильський, В. Сосюра), злий
(В. Сосюра, О. Олесь, Г. Чупринка) тощо. Л. О. Ставицька за-
значає: «Емотивний ореол драматизму супроводжує «вітер»
при включенні його в тему революції, громадянської війни
саме в аспекті естетики настрою, що його викликають відпо-
відні події. Але за умов, коли редукуються оцінні семи, а на
перший план виступає динамічна ознака, а отже компоненти
«неспокійний час», «бурхливі події», то актуалізується сим-
волічне значення слова вітер – «соціально-історична характе-
ристика епохи». На цій семантичній основі в поезії 20-х років
постають художньо-публіцистичні утворення вітер з України,
епоха наша вітряна (П. Тичина), вітри історії (В. Сосюра),
доба історичних вітрів і злив (Є. Маланюк)» [2: 93].
Метафоричне структурування субсфери вітер упродовж
ХХ ст. відбувалося здебільшого за традиційними моделями
й еволюціонувало в напрямку їх асоціативного ускладнення,
Культура слова №72’ 2010100
а також детального розгортання метафоричної моделі люди-
на → вітер. Способи трансформації усталеного поетичного
змісту метафор залежали від світогляду конкретного митця,
його емоційно-інтелектуального стану, зануреності у широкі
культурно-міфологічні контексти.
1. Журавлев А. Ф. Язык и миф. Лингвистический коментарий к труду А. Н. Афа-
насьева «Поэтические воззрения славян на природу». – М., 2005.
2. Ставицька Л. О. Естетика слова в українській поезії 10-30 рр. ХХ ст. – К.,
2000.
|