Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.)
На основі текстів щоденників представників козацької еліти першої половини ХVІІІ ст. Я.Марковича та М.Ханенка простежується характер здобутої ними в Києво-Могилянській академії освіти. Відзначається вплив лекційних курсів Т.Прокоповича, в якого вони навчалися, на формування їхніх інтелектуальних...
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/129964 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) / О.М. Дзюба // Український історичний журнал. — 2016. — № 3. — С. 64-87. — Бібліогр.: 129 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-129964 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1299642018-02-04T03:02:36Z Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) Дзюба, О.М. Історичні студії На основі текстів щоденників представників козацької еліти першої половини ХVІІІ ст. Я.Марковича та М.Ханенка простежується характер здобутої ними в Києво-Могилянській академії освіти. Відзначається вплив лекційних курсів Т.Прокоповича, в якого вони навчалися, на формування їхніх інтелектуальних інтересів та духовних запитів. Наголошується на характерному для ранньомодерного часу універсальному змісті освіти. Based on texts from diaries of Ya.Markovych and M.Khanenko (Cossack elite representatives) of first half of 18th century, author traced the character of their education in Kyiv-Mohyla Academy. Specifically, noted the influence of teacher T.Prokopovych on their intellectual interests and spiritual needs formation. Specified the many-sided content of education that was typical for early-modern era. 2016 Article Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) / О.М. Дзюба // Український історичний журнал. — 2016. — № 3. — С. 64-87. — Бібліогр.: 129 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/129964 94 (477) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Дзюба, О.М. Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) Український історичний журнал |
| description |
На основі текстів щоденників представників козацької еліти першої половини
ХVІІІ ст. Я.Марковича та М.Ханенка простежується характер здобутої ними
в Києво-Могилянській академії освіти. Відзначається вплив лекційних курсів
Т.Прокоповича, в якого вони навчалися, на формування їхніх інтелектуальних
інтересів та духовних запитів. Наголошується на характерному для ранньомодерного
часу універсальному змісті освіти. |
| format |
Article |
| author |
Дзюба, О.М. |
| author_facet |
Дзюба, О.М. |
| author_sort |
Дзюба, О.М. |
| title |
Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) |
| title_short |
Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) |
| title_full |
Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) |
| title_fullStr |
Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) |
| title_sort |
вихованці києво-могилянської академії: українські мемуаристи я.маркович та м.ханенко (перша половина хvііі ст.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/129964 |
| citation_txt |
Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи Я.Маркович та М.Ханенко (перша половина ХVІІІ ст.) / О.М. Дзюба // Український історичний журнал. — 2016. — № 3. — С. 64-87. — Бібліогр.: 129 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT dzûbaom vihovancíkiêvomogilânsʹkoíakademííukraínsʹkímemuaristiâmarkovičtamhanenkoperšapolovinahvíííst |
| first_indexed |
2025-07-09T12:34:46Z |
| last_indexed |
2025-07-09T12:34:46Z |
| _version_ |
1837172773532729344 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2016. – №3
Упродовж першої половини ХVІІІ ст. Києво-Могилянська академія ста-
ла провідним освітнім центром не лише для України, але й для інших на-
родів слов’яно-православного ареалу. Значного розвитку вона досягла за ча-
сів Т.Прокоповича. Попри конфесійний характер це був освітній навчальний
заклад, «що прилучав до загальноприйнятої європейської вченості і мав на
меті не лише гартування духовенства, а й виховання “конфесійно свідомих”
освічених представників різноманітних прошарків суспільства – шляхти, ко-
зацької старшини, міщан, знання яких мали приносити користь як їм особис-
то, так і церкві чи державі»1. Вихованці академії мемуаристи Я.Маркович та
М.Ханенко належали саме до категорії таких людей.
Яків Маркович (1696–1770 рр.) був сином лубенського полковника,
бунчуковим товаришем, за відсутності свого батька виконував функції на-
казного полковника в Лубнах. Засідав у лічильній комісії, після відставки
батька з посади ґенерального підскарбія в 1740 р. певний час утримував
його уряд, у відставку вийшов у ранзі ґенерального підскарбія. Вів щоден-
ник упродовж 1717–1767 рр.2 Микола Ханенко (1693–1760 рр.) походив із
родин правобережного гетьмана М.Ханенка та ґенерального обозного мазе-
пинських часів І.Ломиковського. На службі з 1710 р., із 1717 р. працював у
Ґенеральній військовій канцелярії, у 1721 р. був старшим канцеляристом,
* Дзюба Олена Миколаївна – кандидат історичних наук (Київ)
1 Йосипенко С.Л. До витоків української модерності: Українська ранньомодерна духовна
культура в європейському контексті. – К., 2008. – С.218.
2 Видавався зі значними скороченнями його онуком (див.: «Дневные записки малороссий-
ского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч.1–2. – Москва, 1859). Більш повне ви-
дання здійснив у трьох частинах (за 1717–1734 рр.) О.Лазаревський (див.: Дневник генераль-
ного подскарбия Якова Марковича. – Ч.1–3. – К., 1893–1897). В.Модзалевський на замовлення
Археографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка підготував частину щоденника (за
1735–1740 рр.), яка є найбільш повною. Видана у серії «Жерела до історії України-Руси» (т.ХХІІ,
Київ; Львів, 1913 р.). Рукопис щоденника в десяти книгах, за винятком 5-ї і 6-ї, зберігається
в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського та проаналізований
В.Горобцем (див.: Горобець В.Й. Діаріуші – визначні пам’ятки української писемності ХVІІІ ст. //
Історичні джерела та їх використання. – Вип.7. – К., 1972).
УДК 94 (477)
о.М.ДзюБа *
ВИХОВАНЦІ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ:
УКРАЇНСЬКІ МЕМУАРИСТИ Я.МАРКОВИЧ ТА М.ХАНЕНКО
(ПЕРША ПОЛОВИНА ХVІІІ ст.)
На основі текстів щоденників представників козацької еліти першої половини
ХVІІІ ст. Я.Марковича та М.Ханенка простежується характер здобутої ними
в Києво-Могилянській академії освіти. Відзначається вплив лекційних курсів
Т.Прокоповича, в якого вони навчалися, на формування їхніх інтелектуальних
інтересів та духовних запитів. Наголошується на характерному для ранньо-
модерного часу універсальному змісті освіти.
Ключові слова: Маркович, Ханенко, Києво-Могилянська академія, Прокопович,
щоденники.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
65Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
головним помічником ґенерального писаря. Вів офіційний щоденник уста-
нови, який розпочинався подіями початку 1722 р. і закінчувався смертю
гетьмана І.Скоропадського (липень 1722 р.)3. Восени 1722 р. за доручен-
ням ґенеральної старшини М.Ханенко разом із бунчуковим товаришем
С.Тарновським вирушив на Каспій, у ставку Петра І, котрий саме здійснював
свій Перський похід, спрямований на завоювання торговельних шляхів, що
вели з Північного Кавказу в Персію, із проханням дозволити обрати нового
гетьмана. Підтримував кандидатуру П.Полуботка. У травні 1723 р. у складі
козацької депутації, яка мала намір домагатися в Петра І обрання гетьма-
на, прибув до Петербурґа, де разом з іншими старшинами був ув’язнений
у Петропавловській фортеці. Повернувся в Україну лише 1726 р., згодом
одержав посаду стародубського судді, у 1738 р. – уряд стародубського пол-
кового обозного, а 1741 р. – ґенерального бунчужного4. За часів гетьмана
К.Розумовського став ґенеральним хорунжим. Із 1719 р. вів приватний що-
денник, який закінчується короткими замітками за 1754 р.5 Відсутні записи
за 1728–1729, 1734–1741 (М.Ханенко брав участь у російсько-турецькій війні
1735–1739 рр. та, імовірно, не робив нотаток), 1744, 1750–1751 рр.
У щоденниках цих діячів знайшли своє відображення як службова ді-
яльність, приватне життя, ведення господарства, так і політичні процеси в
Гетьманщині й Російській імперії, політика уряду, спрямована на обмеження
та остаточну ліквідацію гетьманату, а також широкі інтереси авторів нотаток
у філософії, історії, теології, природознавстві. Вони формувалися під впливом
курсів, що їх майбутні мемуаристи прослухали в Києво-Могилянській акаде-
мії, зокрема Т.Прокоповича, котрий упродовж 1705–1716 рр. читав поетику,
риторику, філософію й богослов’я, а в 1711–1716 рр. був ректором. За словами
сучасного дослідника Ю.Сватка: «Прокопович, та зрештою вся очолювана ним
інституція, здається, не дуже переймаються переважно світським характером
могилянського виховання, в якому дивним чином збігаються схоластичний ви-
шкіл і латинська дресура єзуїтських колегіумів, “освічене благочестя” (pietas
litterata) протестантських гімназій, силогістика Арістотеля і пізньосередньо-
вічна та ренесансна алегореза, антикатолицький запал ректорату і Дунс чи
Тома під рукою, а ще Ф.Бекон і Декарт etc.»6.
Аналіз інтелектуальних інтересів та духовних запитів відомих вихованців
академії – Я.Марковича й М.Ханенка – свідчить саме на користь такого висно-
вку. Навчальний заклад давав загалом гуманітарну освіту, знання мов, зокрема
латинської, якою викладалися курси поетики, риторики, філософії й богослов’я,
польської, пізніше німецької, французької. На прикладах літератури античних
3 Диариуш или журнал, тоесть повседневная записка ... наченшийся в 1722 году, и оконченной
в том же году ... войсковой канцелярии старшим канцеляристом Николаем Ханенко. – Москва, 1858.
Українською мовою переклав В.Шевчук (див.: Малі українські діарії ХVІІ–ХVІІІ ст. – К., 2015).
4 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – К., 1884. – С.ІХ.
5 Тексти 1719–1723, 1754 рр. опублікував А.Титов (див.: Киевская старина. – 1896. – №8).
Записи 1727–1753 рр. видав О.Лазаревський (див.: Дневник генерального хорунжего Николая
Ханенко. – К., 1884) за сприяння правнука О.Ханенка, в якого він зберігався.
6 Див.: Сватко Ю. Теофан Прокопович і європейське Відродження як окремий культурно-
історичний тип // Релігійно-філософська думка в Києво-Могилянській академії: європейський
контекст. – К., 2002. – С.183.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
66 О.М.Дзюба
часів та епохи Відродження курси поетики знайомили студентів із системою
версифікації, літературними жанрами, викладали сутність поетичного вимис-
лу, образність поетичної мови, прищеплювали любов до творчості. Зміст курсу
риторики характеризувався тим, що вона «є певним зводом правил, тому логічно
переходить від описання цих правил до запровадження їх як норми в академіч-
ній сфері (дисципліна), у практиці публічного мовлення та формах колектив-
ної поведінки, які врешті також підпорядковані комунікативним завданням»7.
Характеризуючи філософію Києво-Могилянської академії Я.Стратій пише, що
«вона була підпорядкована приматові теології, розглядалася переважно як по-
мічник у справах віри, являла собою одну з модифікацій шкільної, так би мови-
ти “відчуженої” філософії, часом була доволі несамостійною. Проте, її значення
полягає у створенні власного інформаційного поля, необхідного для майбутньо-
го розвитку філософського мислення»8.
Я.Маркович і М.Ханенко здобули знання латинської й польської мов (пер-
ший, судячи із записів у щоденнику, знав і староєврейську). У 1729 р. у Глухові
у гетьманського секретаря Луки Я.Маркович розпочав вивчати французьку,
а М.Ханенко брав уроки цієї мови, перебуваючи в Петербурзі впродовж 1745–
1749 рр. Про зміст освіти та інтелектуальні інтереси мемуаристів, що сформува-
лися в Києво-Могилянській академії, свідчить підбір книг, які вони купували та
збирали, а також обмінювалися не лише між собою, але з іншими людьми свого
кола. Книжкові зібрання Я.Марковича та М.Ханенка привертали увагу дослід-
ників9. Аналізувався до певної міри репертуар та формування приватних бібліо-
тек, ціни на книжки та оправи, обмін книгами. Нижче ми спробуємо показати не
лише вплив характеру та змісту освіти на становлення особистості мемуаристів,
але й на читацькі інтереси ширшого кола козацької старшини – бунчукового та
знатного товариства, полковників, сотників, канцеляристів, писарів, рядового й
вищого духівництва, які родинними, товариськими чи службовими обов’язками
були пов’язаними з Я.Марковичем і М.Ханенком. До того ж представники ко-
зацької старшини, як правило, здобували освіту саме в Києво-Могилянській
академії. Простежимо поширення в їхньому колі творів Т.Прокоповича, певної
історичної, філософської, теологічної літератури.
Винесений з академії інтерес до читання та збирання книг присутній
у щоденниках Я.Марковича й М.Ханенка. Перший запис про бібліотеку
7 Бондаревська І. Про «Просвітництво» Теофана Прокоповича та Григорія Сковороди //
Київська академія. – Вип.4. – К., 2007. – С.78.
8 Стратій Я. Філософія в Києво-Могилянській академії // Київ в історії філософії України. –
К., 2000. – С.83.
9 Иконников В.С. Опыт российской историографии. – Т.І. – Кн.2. – К., 1892; Модзалевський В.
З історії книги на Україні // Книгар. – 1918. – Січень. – Ч.5. – С.235–238; Зленко П. Українські
приватні бібліотеки: Бібліотеки української козацької старшини // Українська книга. – 1937. –
№7/8. – С.166–174; Каганов И.Я. Я.Маркович и его «Дневник» как материал для истории
Просветительства на Украине в первой половине ХVІІІ в. // Проблемы русского просвещения в ли-
тературе ХVІІІ в. – Москва; Леиннград, 1961. – С.113–126; Апанович О. Щоденник Я.Марковича //
Бібліотечний вісник. – 1997. – №4. – С.29–31; Білокінь С. Книжні інтереси Миколи Ханенка //
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Історичні та філологіч-
ні розвідки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Ісаєвича. – Вип.5. – Л., 1998. – С.117–
124; Соколов В. Книжкові зібрання козацької старшини наприкінці ХVІІ–ХVІІІ ст. // Вісник
Книжкової палати. – 2014. – №1. – С.22–28.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
67Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
Я.Марковича датується 25 березня 1725 р., коли він збирався в Ґілянський по-
хід10: «Книги въ библіотекахъ пересмотрувалемъ, которыхъ въ скринѣ показа-
лось и зложилось 66, а въ библіотецѣ 146, в той же библіотецѣ зъ другой сторо-
ни 44, а винятихъ въ походъ 31, итого всѣхъ 287 и болшъ»11. За записом наступ-
ного дня книжок було 289, а у квітні є нотатка, що «пересмотрувалемъ книгъ,
которихъ въ дорогу вибиралемъ, числомъ 50», укладав «реєстрик» цих книжок,
а ті, що залишалися у скрині, запечатував. Книги зберігалися не лише у садибі
мемуариста у с. Сваркове, але й у маєтку батька в Ромнах, де на той час нара-
ховувалося 21 богословська, 12 філософських, 10 історичних, 5 медичних та 8
книжок на іншу тематику. Той факт, що представник старшини, ідучи в похід,
брав із собою книги, не поодинокий, адже інші бунчукові товариші – учасники
воєнної акції також мали із собою книги. Так, 29 квітня 1726 р. Я.Маркович
записав, що С.Гамалія повернув його книжку «Сompendium medicum», нато-
мість дав йому свою – «Opera Basilii magni». У липні 1729 р., повернувшись із
Москви, Я.Маркович занотував у щоденнику, що пересушував і переглядав
свої книги, яких було вже 340, причому зазначав лише формат, не розбива-
ючи за тематикою і не вказуючи назв. За 27 квітня 1737 р. у щоденнику є
запис, що у сварківському маєтку було 290 книжок, «да на версѣ з того числа
оставлено книг 29, а в Глухов взято 8, в том числѣ библіотеки Кіевской 2»12.
У Я.Марковича було подвір’я в Києві – імовірно тут також зберігалися книги.
Його бібліотека поповнювалася переважно шляхом замовлення та придбання
друків у Москві, Петербурзі, Ґданську, Бреслау (Вроцлаві). У квітні 1742 р. він
звернувся до придворного лікаря імператриці Єлизавети – Й.Лестока з про-
ханням купити книги, видані у Петербурзі. Там само замовляв французькі
газети. Книгозбірня М.Ханенка також формувалася через замовлення й ку-
півлю книжок переважно в Петербурзі та за кордоном.
Неабиякий інтерес викликали в Я.Марковича філософські й теологічні
проблеми. Виписки з праць на відповідну тематику межують у щоденнику із
записами про господарство, торгівлю, родинне життя, події політичного зна-
чення. Він підтримував тісні зв’язки зі своїм учителем – Т.Прокоповичем, який
вплинув на формування інтелектуальних інтересів13. Вони активно листува-
лися. Зокрема ректор надсилав колишньому випускникові свої твори та ціка-
вився його думкою. Він дбав про різнобічні інтереси свого учня, про що можна
судити з переліку книжок, надісланих йому 1716 р. Це були «Теологіка» Якова,
короля Англії, яку він подарував із надією, щоб «чутка про твою мудрість на-
повнила Русь так само, [як мудрість] того наповнила Британію», свої власні
«Апології»: одна з них – як відповідь лютеранським теологам «на захист віри»,
інша – відгук на книгу Й.Гербінія «Про київські печери», видану в Кеніґсберґу
10 Завойовницький Ґілянський (Сулацько-Ґілянський) похід російської армії на Північний
Кавказ 1725 р., в якому брало участь і українське козацьке військо (див.: Дубровський В. Про
Гілянський похід 1725 р. // Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича
Грушевського. – Вип.1. – К., 1928).
11 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767). – Ч.1 (1717–1725 гг.). –
К., 1893. – С.205.
12 Жерела до історії України-Руси. – Т.ХХІІ: Дневник Якова Марковича, рр. 1735–1740. – К.;
Л., 1913. – С.130.
13 Див.: Литвинов В.Д. Ідеї раннього просвітництва у філософській думці України. – К., 1984.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
68 О.М.Дзюба
1675 р.14 (автор останньої спростовував різні печерські «чуда» та висловлював
думку, що нетлінність мощів печерських святих могла зумовлюватися при-
родними особливостями). Далі в переліку йшли «польська книга про коней
Гіппіка, математика Фінея Оронція». Своєю чергою Я.Маркович надсилав
учителеві книжки зі свого зібрання. У кожному листі Т.Прокопович запевняв
колишнього учня, що піклуватиметься про його інтереси навіть «і тоді, коли
не матиме змоги». Він повідомляв Я.Марковичу про свої праці, писав, що на
замовлення Петра І підготував «каталог великих князів та імператорів Русі,
починаючи, звичайно, від першого державця Рюрика й закінчуючи нашим,
що тепер править». Цю працю оцінював як «писаннячко слабеньке й мале»15.
Проте укладаючи його, звертався до «польських і рутенських хронологів», від-
значав наявні різночитання та замислювався над питанням: «хто з них, влас-
не, правдивіше говорить».
У щоденнику Я.Марковича, який розпочався невеликими замітками, згаду-
ється про листування з Т.Прокоповичем у травні 1726 р., коли він перебував в
укріпленні Св. Хреста на Каспії. До нього писав із «прошеніем о нуждѣ нашей»16.
Бунчукові товариші в різноманітний спосіб домагалися дозволу повернутися з
виснажливого походу. Саме про це, імовірно, ішлося в листі. Записав у щоденник
у липні, що астраханський архієрей Лаврентій Горка, вихованець і викладач
Києво-Могилянської академії, з яким неодноразово зустрічався, коли перебував
в Астрахані, переслав Т.Прокоповичу лист Я.Марковича «з его интерцессіею».
16 серпня 1726 р. в Астрахані одержав із дому «календаръ и казанне новгород-
ского архиепископа, отъ его съ надписаніемъ его собственнимъ»17. У вересні того
року з Астрахані Я.Маркович передавав листа Т.Прокоповичу «о себѣ» через
Ф.Ушакова, котрий їхав у Петербурґ, а у серпні 1727 р. – через О.Левицького.
Із Л.Горкою листувався й пізніше, про що свідчить запис від 21 вересня 1727 р.,
де йдеться про одержання двох листів і заповіту, в якому Я.Марковичу виділя-
лося 100 руб.18 Він одержав гроші після смерті Лаврентія.
Перебуваючи в Москві (прибув 1 січня 1728, а від’їхав 29 травня 1729 рр.)
у справах звинувачення батька – лубенського полковника А.Марковича у зло-
вживаннях під час свого врядування, відчуження ним ратушного села Засулля
та хутора Калюжненків, захоплення ґрунтів, а також у власних інтересах (від-
стоював права на села Перервинець, Кулажинці, хутір Криворудський), Яків
часто зустрічався зі своїм учителем. Вів із ним не лише інтелектуальні бесіди,
але й просив допомоги в розв’язанні майнових справ. Невипадково записав у
своєму щоденнику (під 2 травня 1728 р.), що «архиерей новгородский рекомен-
довал меня п. гетману», тобто Д.Апостолу, з яким у Марковичів був довготри-
валий конфлікт19. Нотував про бесіди у Т.Прокоповича разом із Т.Кроликом,
14 Див.: Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.3. – К., 1981. – С.464.
15 Там само. – С.204.
16 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1767 гг.). – Ч.2 (1726–1729 гг.). –
К., 1895. – С.41.
17 Там же. – С.78.
18 Там же. – С.177.
19 Лубенський полковник А.Маркович, батько Якова та сват П.Полуботка (Яків був одру-
жений із дочкою Полуботка – Оленою) стояв осторонь намагань старшини обрати після смер-
ті І.Скоропадського гетьманом П.Полуботка, тоді як Д.Апостол активно підтримував його
Український історичний журнал. – 2016. – №3
69Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
вихованцем Києво-Могилянської академії і архімандритом московського
Новоспаського монастиря, під час яких вони, «довго просидѣвши», вели розмо-
ви про сентенції картезіанців20. Я.Марковича цікавили теорії пізнання, він за-
писав, що картезіанці «всякое чувство отъ животних всѣ отоймаючой, а толко
единому человѣку, имущему умъ причитаючей, будто чувство без ума не можетъ
бить»21. Але «оное мнѣніе Картезія» (тобто Р.Декарта – О.Д.), зазначав мемуа-
рист, «есть некрѣпкое». Практика свідчить, писав Я.Маркович, що деякі дико-
винні вчинки тварин не можуть мати місце без «чувствій и безъ памятствова-
нія». Т.Прокопович у своєму курсі філософії (складався з логіки, натурфілософії
або фізики та етики) відзначав, що й «тварини наслідують різні мистецтва лю-
дей і здатні до навчання», але вони не володіють розумом, і «протягом усіх віків
філософськи найдоступнішим і найпереконливішим є визначення людини як
розумної тварини»22. Він уважав, що пізнання базується на взаємодії чуттєвого
досвіду й розуму, без якого неможливо проникнути у сутність речей та явищ.
Я.Маркович, роблячи виписки з «книги латинської» «Scrutinium sacerdotale»
(28 вересня 1728 р.), порівнював учення про пізнання істини («проба правди»)
в епікурейців і перипатетиків та картезіанців. У перших «есть самое чувствій
чили смисловъ отправленія да предзнаніе ума; а в картезіановъ познаніе ясное
и собенное, которого основаніемъ и виною есть правда Божія»23. Наводив при-
клад, що коли він усвідомлює себе як «животное разумное, что должности тако-
вого животного во мнѣ сущіе ясно и собенно вижу или познаю; познаніе же тое
ясное и собенное для того признано битъ въ томь правдивое, что Богъ творецъ
оного самая есть верховная правда»24. Говорили у Т.Прокоповича і про сутність
духу, в якому є «особливѣйшее нѣчто, чего мы не вѣдаем»25.
Учень надовго затримувався у вчителя, роздивлявся книги й картини. Крім
того, Т.Прокопович давав Я.Марковичу різні господарські поради. Коли той
довідався про смерть наставника, записав у щоденнику під 5 жовтня 1736 р.:
«Преосвященний архиепископъ Великоновагородский и Великолуцкий
Феофан Прокоповичъ, первий всероссийского синода вице-президент, мало-
российской породи, иногда мой великий благодѣтел в С.П.бурху26 умре»27.
М.Ханенко, перебуваючи 1732 р. в Петербурзі, також спілкувався з
Т.Прокоповичем, залишив запис про зустрічі з ним у нього «на Карповці»,
де вони «ходили по огороду и забавлялись годинъ зъ 6, а потомъ его жъ
кандидатуру, за що й був ув’язнений у Петербурзі. У часи гетьманства Д.Апостола козацькі
старшини подавали в Колеґію іноземних справ численні скарги на А.Марковича, звинува-
чуючи його у захопленні козацьких і посполитих земель, примусових роботах у своїх маєт-
ностях, хабарах (див.: Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. – К., 2004. –
С.51, 119).
20 Картезіанство – філософська течія ХVІІ–ХVІІІ ст., яка базувалася на вченні Р.Декарта.
Ідеї картезіанців трактувалися у філософських курсах Києво-Могилянської академії
(див.: Стратій Я. Георгій Щербацький і картезіанство в Києво-Могилянській академії //
Релігійно-філософська думка в Києво-Могилянській академії: європейський контекст. – С.159).
21 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.2. – С.264.
22 Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.2. – К., 1980. – С.184–185.
23 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.2. – С.264.
24 Там же. – С.250.
25 Там же. – С.265.
26 Тобто у Санкт-Петербурзі.
27 Жерела до історії України-Руси. – Т.ХХІІ. – С.92–93.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
70 О.М.Дзюба
преосвященство приказалъ всѣхъ насъ отвезтъ своею баржею»28. Утім, на від-
міну від Я.Марковича, не передавав зміст їхніх бесід. Просив сановника ви-
користати свої можливості й допомогти йому в підтвердженні володінь, проте
зазначав, що це йому не вдалося. Коли захворів, то записав, що його лікував
медик Т.Прокоповича.
Судячи з записів у щоденниках Я.Марковича і М.Ханенка, твори Т.Про-
коповича користувалися популярністю й поширювалися в Гетьманщині. У зі-
бранні М.Ханенка був рукопис праці «о неудобъ носимомъ игу»29, який узяв у
нього в 1753 р. бунчуковий товариш, відомий правник Ф.Чуйкевич. Надвірному
радникові Іноземної колеґії А.Олсуф’єву в 1748 р. він подарував книгу «о
блаженствахъ, изданія покойного Феофана Прокоповича». Інтерес викликали
й листи Т.Прокоповича до Я.Марковича. На те, що вони писалися не лише для
нього, але й для ширшої аудиторії, указував ще М.Петров30. Я.Маркович да-
вав лубенському полковникові П.Апостолу, гетьманському синові, для читан-
ня проповіді Теофана. Хмельовський сотник О.Шкляревич, зять бунчукового
товариша А.Полетики, узяв у Я.Марковича «з розпискою» лист Т.Прокоповича
«и книжицу объ оправданіи верой» (1761 р.). Записав також пізніше, що одер-
жав від О.Шкляревича «Описание Камчатки и Dictionarum, да проповѣдей
покойного Феофана Прокоповича 2-й томъ»31. Я.Маркович, який обмінювався
книгами з радником гетьмана К.Розумовського – Ґ.Тепловим, позичив йому в
1752 р. три книжки: «Одну печатную Буддея32 о несоединеніи россійской церви
съ римской; 2-я писанная, трактатъ Феофана объ оправданіи, и 3-я, писанная,
великая, гдѣ и письма Феофана»33. Знаючи про інтерес Я.Марковича до філо-
софії, Ґ.Теплов того ж року дав йому «русскую книжку о философіи» – імовірно
йшлося про його власну працю, котра вийшла 1751 р. під назвою «Знания, что
касаются философии для пользы тех, которые об этой материи иностранных
книг читать не могут», ставши одним із перших у Росії посібників з історії
філософії34.
До свого викладу філософії Т.Прокопович включив етику, яка в лекційних
курсах Києво-Могилянської академії поділялася на теоретичну і практичну.
Перша займалася обґрунтуванням місця людини у світі, розглядала проблеми
сенсу життя, свободи волі, міри відповідальності людини за власні вчинки.
Друга вказувала на шляхи й засоби влаштування особистої долі, досягнен-
ня щастя, розробляла систему виховання згідно з уявленнями про досконалу
28 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.54.
29 Ідеться про працю «Повести о распре Павла и Варнавы с иудействующими, и трудность
слова Петра апостола о неудобъ носимом законном иге им пространно предлагается», де трак-
туються християнські етичні норми (див.: Чумакова Т. Этические идеи в творчестве Феофана
Прокоповича // Київська академія. – Вип.6. – К., 2008. – С.178–179).
30 Интимная переписка Феофана Прокоповича с Яковом Марковичем // Киевская старина. –
1882. – №6. – С.498–508.
31 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч.2. –
С.376.
32 Йоганн Франц Будде (Буддей, Буддеус; 1667–1729 рр.) – німецький філософ і лютеран-
ський теолог.
33 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч.2. –
С.303–304.
34 Нічик В.М. Києво-Могилянська академія і німецька культура. – К., 2001. – С.123.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
71Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
людину35. Курс Т.Прокоповича базувався на працях Аристотеля, він зазна-
чав, що той написав «більше ніж сто книжок про етику». У Москві в 1728 р.
Я.Маркович купив «Полѣтику Аристотелесеву»36, що свідчить про його інтерес
до цих питань. Т.Прокопович уважав, що щастя досягається за умов дотри-
мання людиною природного, морального, громадянського й Божого закону.
Природний закон спричиняється усвідомленням людиною потреби у праці та
визначає в ній схильність до її певного виду. І лише пізнавши себе, вона ви-
являє здатність до того чи іншого виду праці, людина працює на себе, свою ро-
дину, суспільство й державу37. Необхідною умовою щастя вважав здобуття пев-
ного рівня матеріального добробуту, позаяк бідність і нестатки зі щастям не-
сумісні. Вплив курсу етики помітний у настанові М.Ханенка синові Василеві,
якого він відправив на навчання в Кільський університет, та в листах до ньо-
го, де викладено основні засади формування освіченої людини, громадянина,
вихованого в дусі відданості вірі, дотримання звичаїв та обрядів, шанування
батьків, служби на користь Вітчизни38.
Я.Маркович і М.Ханенко, особливо перший, були обізнаними з православ-
ною, католицькою, а також протестантською доктринами. Т.Прокопович не
випадково цінував пізнання Я.Марковича в теології й навіть схиляв його до
духовної діяльності. У листах учителя до учня є роздуми над богословськими
проблемами. У квітні 1716 р. він писав, що надіслав йому на його прохання два
своїх теологічних трактати – «Про творення та промисел» і «Про стан першої
людини», висловлюючи сподівання, що адресат знайде тут «дещо звичайне,
а дещо й цікаве: легке, важке, корисне й некорисне – різне»39. Просив повер-
нути рукопис, оскільки сам ректор узяв свій твір в одного учня. Прислухався
до його думки. Так, щодо зауважень Я.Марковича до його «трактату» «Про ви-
правдання вірою», то спочатку розцінив їх як «необґрунтовані закиди», а пізні-
ше писав, що врахував і переробив книгу, надав їй форми запитань, тобто те,
що й рекомендував Я.Маркович. На розгляд останнього було передано і працю
про вчення православної церкви щодо прощення гріхів (видана у Бреслау фір-
мою Й.Корна в 1769 р. під назвою «Christiana Orthodoxa Doctrina de gratuita
Peccatoris per Christum Justificatione quam in gratiam intergerrimi amici sui
Domini Jakobi Markiewicz»)40.
Під впливом учителя Я.Маркович зацікавився працями німецького про-
тестантського теолога й філософа Й.Будде, який проповідував учення пієтиз-
му – течії у протестантському русі, що виникла наприкінці ХVІІ ст. Основними
її ідеями було формування в людині благочестя (від лат. «pietas») шляхом
співпереживання віри, благочинними справами, запереченням церковної об-
рядовості, поширенням освіти, зокрема вивчення мов, якими виконане Святе
35 Стратій Я. Філософія в Києво-Могилянській академії. – С.112.
36 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.2. – С.210.
37 Стратій Я. Філософія в Києво-Могилянській академії. – С.114.
38 Див.: Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епісто-
лярної спадщини). – К., 2012.
39 Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.3. – С.190.
40 Олянчин Д. Торговельні зносини України з Бреславлем у ХVІІІ ст. // Наша культура
(Варшава). – 1935, листопад. – Кн.8. – С.491.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
72 О.М.Дзюба
Письмо – грецької, латини, староєврейської. За словами В.Нічик, представни-
ки пієтизму «прагнули відродити раннє християнство і на його засадах хрис-
тиянізувати всі сфери людського життя. [...] Досягти успіхів у реалізації цих
реформаційних ідеалів сподівалися просвітницькими засобами – через поши-
рення освіти і проповідь євангельської любові»41. Т.Прокопович підтримував
контакти з Й.Будде, вони листувалися, але на сьогодні листи його невідомі.
Опосередковано про них може свідчити активна участь німецького теолога в
богословських суперечках Т.Прокоповича і С.Яворського та його прихильника-
ми. Петро І, перебуваючи у Західній Європі, привіз послання від сорбоннських
теологів, в якому висловлювалася надія на єднання православної та католиць-
кої церков. Відповідь на це послання написав Т.Прокопович. Ідею об’єднання
він уважав можливою за підтримки чотирьох уселенських патріархів, визна-
вав, що потрібен тривалий підготовчий процес, обмін думками між теологами
(«Такі короткі розмови не зашкодили б і загальній церковній думці, ба навіть
сподіваємось, сприяли б певнішій підготовці до пошуків жаданого миру»)42.
Дуже швидко відповідь Т.Прокоповича стала відома Й.Будде, який відгук-
нувся на цю проблему виданою в Єні 1719 р. своєю працею про розбіжності у
вченнях римської та православної церков – «Ecclesia Romana cum Ruthenica
irreconciliabilis…», де доводив неможливість подібного кроку. У 1722 р. він пи-
сав Т.Прокоповичу, що «російська церква і ми, тобто лютеранська, не будемо під
римським ярмом»43. Я.Маркович читав працю Т.Прокоповича «до парижских
богословов». У серпні 1729 р. записав, що надіслав у Москву новгородському
архієреєві листа «и копію его писанія до парижских богослововъ». Мав ще копії
цієї праці, одну з них дав І.Савицькому44, «писарю печерському і київському»,
разом із віршами Т.Прокоповича «на привѣтъ его величества, въ Новгородѣ
випечатанихъ». Пізніше, коли було опубліковано книгу С.Яворського «Камінь
віри» (1728 р.), спрямовану проти протестантизму й на захист догматів та об-
рядів православної церкви, а Т.Прокопович уважався прихильником протес-
тантизму, Й.Будде видав твір «Epistola apologetica pro ecclesia lutherana contra
calumniаs et obstrictatione Stephani Javorskii» (1729 р.). Скорочений виклад цієї
праці під назвою «Stephani Javorscii genius, ex ejus opere posthumo theosophico,
Petra Fidei dicto, in epistola familiari revelatus» надрукував Й.Яблонський,
брат президента Берлінської академії, з яким підтримував дружні відноси-
ни Т.Прокопович45. Цими текстами цікавилися як Я.Маркович і М.Ханенко,
так і інші освічені старшини. Перший записав у лютому 1731 р., що одержав
від М.Скоропадського, зятя гетьмана Д.Апостола, котрий згодом стане ґене-
ральним підскарбієм, працю «Epistola apologetika Buddei на Камень Вѣрѣ», а у
травні того ж року зазначав, що «гетьман прислал ко мнѣ газети францужскіе
41 Нічик В.М. Києво-Могилянська академія і німецька культура. – С.107.
42 Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.3. – С.248.
43 Winter E. Halle als Ausgangspunkt der deutschen Russlandkunde im 18. Jahrhundert. – Berlin,
1953. – S.126.
44 Ідеться про могилянського вихованця ієродиякона Іоїля Савицького, якого направили
1730 р. до Глухова для участі в роботі кодифікаційної комісії (див.: Києво-Могилянська академія
в іменах: ХVІІ–ХVІІІ ст.: Енциклопедичне видання. – К., 2001. – С.469).
45 Чистович И. Феофан Прокопович и его время. – Санкт-Петербург, 1868. – С.368.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
73Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
и при томъ получилъ я книжицу против Каменя Вѣри називаючуся Genius
Stephani Javorscii»46. Імовірно газети та книги були від сина гетьмана лубен-
ського полковника П.Апостола, з яким товаришував та обмінювався друками
Я.Маркович. М.Ханенко замовив цю працю в Петербурзі 1732 р. – очевидно
під впливом розмов із Т.Прокоповичем.
У Москві, спілкуючись зі вчителем, Я.Маркович брав у нього для читан-
ня книги Й.Будде й теологічну працю «Петра Даниіла Гуецѣя47, епископа
Абринценского под титуломъ Demonstratio theologicа». Робив виписки з цих
авторів. А в 1730 р. йому у Ґданську купили твори Й.Будде та П.Юе. Із пра-
ці першого «Theses de аtheismo et superstitione» Я.Маркович занотував про
«вчення атеїстів чи безбожників: зречення промислу Божого, сумніви щодо
безсмертя душі, невіра у чудеса та пророцтва, відкидання благочестя, гань-
ба Святого писання». Його цікавила проблема безсмертя душі. Викладав
уявлення давніх єгиптян, що душа померлого переходить у тіло новонаро-
джених і за 3 тис. років нібито знову повернеться від тварини в людину48.
Далі переказував думки єгипетських філософів, які вважали, що по смерті
тіла душа йде «к Богу или к душѣ мира всего, которую и толъ дѣлному живо-
тному признавали быти, нѣкоторую тонкость вишнего воздуха»49. Розглядав
інші трактування: одні вважали «оную душу частію существа Божіяго», а
Піфагор, який не визнавав смерті душі, але й безсмертя не сповідував, за-
значав, що «Бог тѣлесенъ же, хочай тончайшого самого состава, въ якой силе
и Платонъ филозофъ тожъ безсмертіе души утверджалъ»50. Аристотель, як і
його «толковникъ арапин Аверросс», «духи движущіе, разумніе всякому кругу
опредѣливши съ тѣхъ духовъ и кругу земному единого духа разумного, съ кото-
рого и души человѣческіе бываютъ, призналъ, и оного частію существа божіяго
и послѣдователно безсмертного показалъ; души же человѣческіе, яко множе-
ственніе смерти и тлѣнію причелъ»51 (запис від 4 жовтня 1728 р.). Робив випис-
ки з праці Й.Будде «Lexicon philosophicum» та з «бесѣди богословской Стефана
Хаввина», називав їх «превисокіи филозофи», роздуми про «суеверия астро-
логические», характеризув астрологію як учення «суетное и честнихъ мужей
недостойное, албо рачей вимишленіе тунеядцовъ лживое»52. Астрологи, писав
Я.Маркович, претендують на знання того, що «никому же кромѣ всевидущого
Бога видимо есть». Занотовував із «бесід Стефана Хаввина» трактування по-
няття «фатум», якого налічував чотири види: математичний або астрологіч-
ний; стоїчний («нужное всех вещей сплетеніе и потому случаевъ попремѣнное
собитіе»); фізичний або натуральний («всяких вещей дѣйствіе»); божественний
46 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.3 (1730–1734 гг.). – К., 1887. –
С.89, 105.
47 П’єр Даніель Юе (лат. форма прізвища – Huetius; 1630–1721 рр.) – французький католиць-
кий теолог, видавець творів Орігена, автор богословських і філософських праць.
48 Т.Прокопович викладав у своєму курсі філософії різноманітні теорії про переселення душ
померлих (див.: Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.2. – С.407).
49 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.2. – С.252–253.
50 Там же. – С.253.
51 Там же.
52 Там же. – С.256. Т.Прокопович також не визнавав астрологію (див.: Литвинов В.Д. Ідеї
раннього просвітництва у філософській думці України. – С.75).
Український історичний журнал. – 2016. – №3
74 О.М.Дзюба
(«оного дѣйствія ненатуралного премудрое строеніе и промыслъ»). Зазначав,
що тільки два останніх трактування «имѣютъ разумъ правильный и христіян-
ская филозофія не противится симъ»53.
Працями Й.Будде Я.Маркович цікавився й надалі, про що свідчить за-
пис від жовтня 1748 р.: коли до нього дорогою в Київ, в академію, заїхав
син брата разом зі своїм інспектором, то він просив останнього надіслати
йому реєстр книг і замовив купити «Lexicon philosophicum Buddei» и «Opera
omnia Chrisostomi»54. Занотував у щоденнику в грудні того ж року повідо-
млення від професора риторики Д.Галяховського55, що до «Різдва одержить
книги Златоуста і Буддея». Є запис за серпень 1749 р. про те, що отри-
мав від нього дві книги «Будея за 4 рубля 60 коп.». Йому ж доручав і на-
гляд за онуками, яких відправив на навчання в академію. М.Ханенко у
Петербурзі в 1732 р. також замовив один із томів праці Й.Будде «Historia
ecclesiastica».
Я.Маркович і М. Ханенко читали твори отців церкви, житія святих, комен-
тарі на Святе Письмо єзуїта Корнелія Лапіда та інших авторів. Я.Маркович
багато виписував із праць Авґустина Блаженного, одного з отців християн-
ської церкви, особливо під час свого перебування в Москві 1728–1729 рр.
та пізніше. Так, 10 січня 1740 р. записав, що читав трактування Авґустина
на євангельську сентенцію «ученіе мое нѣст мое, но пославшего мя».
М.Ханенко у вересні 1742 р. надіслав дружині миргородського полкового суд-
ді Ф.Остроградського Параскеві дві книги латинською мовою: «Августина и
о імператорахъ римскихъ»56. Популярними були і праці Іоанна Золотоуста.
У Москві в 1728 р. Я.Маркович придбав «книгу старую бесѣди Златоуст на
дѣянія за полтора руб.». Тоді ж подарував канцеляристові І.Нестеровичу «дру-
гую частъ бесѣдъ Златоуста на Павлови посланія», а собі купив іншу. Через
нього й передав разом з іншими покупками цю книжку додому. Твори отців
церкви давав читати своїм приятелям: М.Ханенкові надіслав праці Іоанна
Золотоуста, а Ф.Чуйкевичу дав для перекладу книгу «Eusebii Pamphili
historiam ecclеsiasticam». С.Столповський, писар Лубенського полку, лубен-
ський полковий хорунжий, бунчуковий товариш, діяч кодифікаційної комісії,
яка уклала звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ»,
узяв у нього книгу «Crucigeri in Evangelio Iohanni».
Навіть під час воєнного походу Я.Маркович укладав божественні пісні.
Будучи в Астрахані, занотував 10 січня 1727 р., що написав пісню «О оправ-
даніи нашемъ предъ Богомъ». Уклав і молитву, «приличную идущему
на исповѣдъ». У щоденнику є запис за 1727 р., що «3 молитви уписалемъ у
тестаментъ». Синові Михайлові, якого відправляв на навчання до Москви, дав
молитву і наказував «ни единого дня не проводи безъ молитв утреннихъ и
53 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.2. – С.256.
54 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Я.Марковича. – Ч.2. – Москва,
1859. – С.269.
55 Досифей Галяховський, вихованець і викладач Києво-Могилянської академії, бібліотекар,
підтримував зв’язки з книгопродавцями Бреслау (Вроцлава) та Пресбурґа (Братислави) (див.:
Києво-Могилянська академія в іменах: ХVІІ–ХVІІІ ст.: Енциклопедичне видання. – С.167–168).
56 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.175.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
75Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
вечернихъ […] молись Богу и надѣйся, что он тебе помогаетъ». Сам дотримував-
ся всіх обрядів, сповідався і причащався, спокутував гріхи та записував накла-
дені єпитимії, наприклад: на 1740 р. «Новий Завѣт прочест ввес через цѣлий
год и внимателно набоженства слушат, мислію не скитаяся»57. Інший запис:
«Исповѣдовался. Епитемія: псаломъ съ поклонами вичитать». Перед Різдвом
1755 р. записав, що сповідався в отця Андрія, «которий рекомендовал милос-
тиню». Я.Маркович займався перекладом богословських творів, перший запис
про це датується 1724 р. – тоді він переклав слово Григорія Неокесарійського
на Благовіщення Богородиці з латинської мови «на язикъ русскій», а також
«кафисму третую переведлемъ зъ інныхъ діалектовъ, противу еврейскаго на
славенскій»58. Писав, що перед Великоднем 1725 р. «компонував» латинською
мовою «слова на страсти Христови»59, для укладання яких підібрав 16 тер-
мінів ампліфікації60, «до всякой рѣчи служачіе: 8 absolutes, 8 relationes», а
після Великодня «началъ составлять о Воскресеніи Христовомъ повѣсть отъ
евангелистовъ разнихъ текстовъ»61. Будучи в Москві 19 липня 1728 р. записав
у щоденник, що «псаломъ ІІ противъ еврейского вивернулемъ на словенскій
діялектъ». У березні 1729 р. там же «начал писать разсужденіе богословское на
безбожіе, на чисто, я диктовалъ, а Мировичъ (ідеться про Я.Мировича – О.Д.)
писалъ», закінчив працю у квітні, «въ 20 листахъ, in 4-to»62.
У 1724 р. він просив у свого дядька Ф.Марковича книгу «Żywoty swiętych
оусów» (можливо, ішлося про працю Л.Барановича, видану в Києві 1670 р., чи
П.Скарґи, яка багато разів перевидавалася), котру читав разом зі своїм приятелем
С.Столповським. Коли померла його тітка гетьманша А.Скоропадська і її дочка
У.Толстая дозволила Якову вибрати собі книги, він записав у щоденник 25 січня
1731 р., що взяв 8 книжок, серед них якусь із праць популярного тоді єзуїтсько-
го теолога Корнелія Лапіда, «Żywoty oyc.», а також атлас та «Historia Europеa».
Підбір книг може свідчити і про читацькі інтереси гетьмана І.Скоропадського.
Я.Маркович співав під час богослужінь. У щоденнику є запис про те, що,
перебуваючи 1726 р. на Благовіщення в укріпленні Св. Хреста, він співав на
крилосі разом з іншими значковими й бунчуковими товаришами, «нарочно
ордеромъ генеральскимъ призванъніе»63. Зазначив, що там же і при похованні
дружини ґенерала Кропотова «спѣваніе было по малороссійску», що є свідчен-
ням особливостей українського церковного наспіву та традиційної участі ми-
рян у церковних відправах.
М.Ханенко також мав інтерес до теології. В іпатіївського архімандри-
та Платона Малиновського, вихованця й викладача Києво-Могилянської
академії, із ним він неодноразово зустрічався, коли бував у Петербурзі в 1732 р.,
57 Жерела до історії України-Руси. – Т.ХХІІ. – С.325.
58 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.1. – С.158.
59 Там же. – С.218.
60 Ампліфікації (лат. «amplificatio») – прийняті у поетиці та риториці стилістичні фіґури, які
складаються з мовних конструкцій чи окремих слів, завдяки яким підсилюється виразність по-
етичної мови. У курсі риторики Т.Прокоповича є розділ, присвячений трактуванню ампліфікації
(див.: Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.1. – К., 1979. – С.191–198).
61 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.1. – С.220.
62 Там же. – Ч.2. – С.291.
63 Там же. – С.23–24.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
76 О.М.Дзюба
узяв для читання «Sulpitii Severi64 hystoriam sacram». У реєстрі книг, які 1732 р.
просив «за моремъ покупить» через академіка Ґ.Крафта, біля згаданої книги
стоїть цифра «8» – імовірно кількість примірників. У тому ж реєстрі зазначе-
но такі книжки: Iosephi Binghami Angli origines sive antiquitates eccles. – 4,
Veysmani Histor. Eccles. – 4, Nic. Bergius de statu eccles. religionis Moschkoviticae;
Ortodoxa conffesio Catolicae atque Apostolicae Ecclesiae orientalis – 8, до цієї кни-
ги вказав також місце та рік видання – Lipsiae, 169565. Якщо ці цифри озна-
чають кількість примірників, тоді можна говорити про попит серед освіченого
козацького середовища на теологічну літературу. Купив і книгу Г.Ґроція «de
veritate religionis Christianae», за оправу якої сплатив 64 коп. М.Ханенко добре
знав польську мову, купував у Петербурзі в академії наук польські Псалтир і
Біблію, і маючи намір вивчати французьку брав уроки в учителя Еміха, при-
дбав франкомовний Новий Заповіт. Зацікавився й мусульманським віровчен-
ням, купив у Москві 1749 р. «Систему магометанской религіи».
Я.Маркович мав хист до літературної творчості, що також прищеплювало-
ся вихованцям Києво-Могилянської академії у процесі читання курсів поети-
ки й риторики. Студентів заохочували до написання вітальних віршів, орацій.
Це були найбільш популярні предмети, багато студентів на цьому й закінчували
своє навчання. Т.Прокопович у 1705 р. читав в академії курс поетики. Рукопис
його Я.Марковичу приніс роменський протопіп (серпень 1729 р.). Серед книг
М.Ханенка згадано переписаний ним власноруч у 1709 р. рукопис «Мистецтво
поетики» («Ars poetica»), де були вірші С.Яворського, Т.Прокоповича, П.Орлика66.
У нього був і «Демокрить, вѣршами полскими писаний»67.
У книгозбірнях мемуаристів представлено й класичну літературу.
Користувалися популярністю твори Езопа, Верґілія, Цицерона, зокре-
ма «Езопови басни» були у М.Ханенка. Він у Петербурзі 1732 р. купив
«Vergilii omnia opera 46 к.». У 1746 р. секретар спадкоємця престолу Петра
Федоровича Вінклер приніс йому разом із листами від сина Василя, який
навчався в Кільському університеті, сатиричну працю німецьких гуманістів
початку ХVІ ст. «Epistole obscurorum virorum». Я.Маркович писав вірші та ві-
тальні промови. Коли його батько на початку 1725 р. повернувся з походу, він
«сочинилъ вирши дочкамъ своимъ для привѣта родителя»68. Написав також
вітального вірша для своєї сестри Олесі. Перебуваючи в поході, де 1725 р.
Я.Маркович відзначив своє 29-ліття, відірваний від родини, невпевнений у
поверненні живим він, імовірно, гостро переживав відчуття «марності світу
цього» та швидкоплинності часу людського життя. Невипадково переклав
пісню «Якопонія69 Cur mundus militat sub vana gloria», де є такі слова:
64 Cульпіций Север (360–420/425 рр.) – письменник, агіограф. У його «Священній хроніці»
викладалася історія «від створення світу» до 410 р. Твір зберігся в рукопису ХІ ст. Уперше опублі-
кований 1556 р. Використовувався в європейських школах як посібник з історії.
65 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.67–68.
66 Оглоблин О. Люди старої України. – Мюнхен, 1959. – С.272.
67 Збірка сатиричних і геральдичних віршів польського автора М.Куліґовського (див.:
Kuligowski M.I. Demokryt śmieszny albo Śmiech Demokryta chrześcijańskiego z tego świata na trzy
części życia ludzkiego wieku rozdźіelony... – Wilno, 1699).
68 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.1. – С.57.
69 Джакопоне да Тоді (1230–1306 рр.) – італійський релігійний поет, францисканський монах і містик.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
77Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
«Не знает всякъ, утро будеши ли жити?
Чини добро, поколъ можеши чинити
Такъ мирская слава висока здается
Въ писаніи святомъ цвѣтъ селний зовется
Якъ листья легкіе же вѣтеръ звѣваетъ, так житте людское скоро
исщезаетъ
Не називай своимъ, що можешь втеряти
Що свѣтъ даетъ тебѣ, намѣрен отняти
Помишляй вишняя, серцемъ в небѣ живи
Щастливъ естъ человѣкъ, свѣтъ марний презрѣли»70.
Ураховуючи обставини, в яких опинився автор щоденника, звернення до
цього твору не було випадковим. Писав Я.Маркович також і латиною. Зокрема
вітав 1 серпня 1729 р. охтирського полковника (його брат Андрій був одруже-
ний із дочкою цього старшини).
М.Ханенко теж займався перекладами. У квітні 1747 р. в Петербурзі за-
писав у щоденник, що «началъ переводить Малярдовы71 до покойного пре-
освященного Феофана Прокоповича отвѣты о вѣрѣ нашей и о римской и
протестантскихъ религіахъ»72. Синодальний обер-секретар Я.Леванідов при-
слав йому для вичитки два томи «новонапечатаного Телемака», популяр-
ної книги про пригоди Телемака французького письменника Ф.Фенелона,
примірники якої французькою й польською мовами були в Я.Марковича
та М.Ханенка. У російському перекладі з’явилася 1747 р. М.Ханенко наді-
слав йому свої переклади «Катехізису», «Апологію» і «Малярда отвѣты какъ
приступилъ к нашей церквѣ». Судячи з цього запису, М.Ханенко як знавець
мов користувався авторитетом у Синоді.
І з курсу риторики, прочитаного в академії Т.Прокоповичем у 1706 р.,
Я.Маркович та М.Ханенко засвоїли правила епістолярного жанру й нави-
чки виголошувати вітальні промови. Про освіченість Я.Марковича добре зна-
ли козацькі старшини. Невипадково він, разом з П.Апостолом, був у складі
депутації, котра їхала в Петербурґ у січні 1742 р. вітати зі сходженням на
престол Єлизавету Петрівну. Тоді промову виголосив лубенський полковник
П.Апостол, а після коронації в Москві, коли відбулася аудієнція з імператри-
цею – Я.Маркович. Його промова, без сумніву, була побудована за правилами
риторичного жанру, але, імовірно, стала імпровізацією, оскільки, записуючи у
щоденник вітання перського посла, він відзначив, що той «рѣчъ говорилъ съ
бумаги готовую»73 і переповів цю промову, яку в перекладі російською мовою
читав радник Іноземної колеґії П.Курбатов. А коли Єлизавета Петрівна зібра-
лася їхати в Україну, то його приятель і «пан брат» ґенеральний підскарбій
М.Скоропадський замовив вітальну промову для спадкоємця престолу Петра
70 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.1. – С.292–293.
71 Мішель Малярд – французький реформат, котрий утік від релігійних переслідувань до
Англії, а звідти перебрався в Росію, у Петербурґ, де заявив про бажання прийняти православ’я.
Т.Прокопович написав йому листа з пропозицією викласти розбіжності між православною, като-
лицькою та протестантськими церквами. Відповідь М.Малярда латинською мовою було опублі-
ковано у Бреслау 1745 р. (див.: Чистович И. Феофан Прокопович и его время. – С.592).
72 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.309.
73 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч.2. –
С.164.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
78 О.М.Дзюба
Федоровича. Я.Маркович записав у своєму щоденнику, що імператрицю у
Глухові вітав М.Скоропадський. Можливо, він використав текст, написаний
Я.Марковичем.
Славу оратора М.Ханенко мав із молодих літ. Невипадково на весіл-
лі М.Скоропадського, на той час чернігівського полкового обозного, у груд-
ні 1719 р. записав у щоденнику, що «передъ которого начаткомъ говорилъ я
орацію, просячи у гетмана и гетмановой, такожъ и у отца благословенія»74.
Цікаво, що в курсі риторики Т.Прокоповича є розділ «Про весільну промову»,
де викладено настанови, із чого почати та чим її закінчувати. Автор наводив
основні думки про подружжя зі Святого Письма, праць Аристотеля, Платона,
Плутарха, Фукідіда. А далі зазначав, що переходячи до окремих питань, ора-
тор мав наголосити на цінності шлюбу, завдяки якому «зростає рід і зберігаєть-
ся слава імені», а також, «по-перше – виразити публічну чи приватну радість;
по-друге, необхідно збудити почуття надії на добро, яке дасть це подружжя як
батьківщині, так і сім’ї»75. Імовірно цими настановами скористався молодий
М.Ханенко, а зі М.Скоропадським його на все життя пов’язали як ділові, так і
суто дружні стосунки.
М.Ханенко зацікавився працею Т.Прокоповича «Lucubrationes, quae
praeter unam narrationem, jam orationes, jam epistolas in se comprehendunt»,
видану фірмою Й.Корна у Бреслау 1743 р.76 Її в лютому 1748 р. приніс йому
перекладач Іноземної колеґії земляк І.Данилевський. У нього була й попу-
лярна польська риторика І.Пісарського «Mowca polski», яку він позичив бун-
чуковому товаришеві П.Іскрицькому. Перебуваючи впродовж 1745–1749 рр. у
Петербурзі й Москві у складі старшинської депутації, яка домагалася віднов-
лення гетьманства, М.Ханенко записував у щоденник відомості про аудієнції
з імператрицею та спадкоємцем престолу Петром Федоровичем, котрого віта-
ли з приводу одруження з ангальт-цербстською принцесою Софією, що згодом
стане Катериною ІІ. Депутати виголошували промови, із текстами яких за-
бажав ознайомитися майбутній гетьман К.Розумовський, про що записано у
щоденнику під 8 квітня 1746 р. Цікаво, що коли старшинська депутація мала
висловити подяку імператриці Єлизаветі за дозвіл обрати гетьмана і «за вся-
кіе явленные Малой Россіи милости монаршіе» під час прощальної аудієнції в
Москві у грудні 1749 р., канцлер О.Бестужев-Рюмін попередньо ознайомився
з промовою, «взял написанную рѣчъ нашу», і лише тоді представив старшин
монархині. Промову виголосив М.Ханенко77 і депутати висловили бажання
надрукувати текст в академічній типографії.
Із курсу риторики Я.Маркович і М.Ханенко засвоїли інтерес до літератури
про життя видатних людей, на прикладах яких ґрунтувалися ті чи інші пра-
вила риторичного мистецтва. У М.Ханенка було видання «Ciсеronis epistola
de officiis», яке він придбав за 30 коп. У 1745 р. купив «книгу Марка Авреля»,
імовірно «Житие и дела Марка Аврелия Антонина цесаря римского, а при том
74 Дневник Николая Ханенко // Киевская старина. – 1896. – №8. – С.163.
75 Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.1. – С.391–392.
76 Олянчин Д. Торговельні зносини України з Бреславлем у ХVІІІ ст. – С.490.
77 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.468.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
79Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
собственныя и премудрия его рассуждения о себе самом» (Петербурґ, 1740 р.).
У Я.Марковича був латиномовний Корнелій Непот78, він подарував хворому
племінникові Івасеві книгу цього автора, а ще «Horum polonicum, а третую
до нѣмецкого язика, якъ би синоніму»79. Приклади з праць Непота викорис-
товувалися в курсах риторики, і зокрема, у Т.Прокоповича80. Корнелій Непот
згаданий і серед книжок М.Ханенка. У Я.Марковича було й видання праць
«Venerabilis Beda»81. 13 серпня 1729 р. він записав, що прибувши до батьків
у Ромни, подарував братам Луці та Іванові чотири книги, серед них і автор-
ства Беди Превелебного, а їх інспекторові – книжку про спосіб підписування
листів. Його брати навчалися в Києво-Могилянській академії. 3 липня 1727 р.
записав про їх приїзд на канікули «зъ училищъ кіевскихъ». Згадував і про їх-
нього інспектора Лісаневича, «протопопи прилуцкого братъ меншій, которий
нѣсколько лѣтъ по чужихъ краяхъ перекгриновалъ»82.
І хоча історія не читалася в Києво-Могилянській академії у часи навчан-
ня там Я.Марковича та М.Ханенка, проте інтерес до цього предмета вони мо-
гли винести з курсів поетики, риторики та етики Т.Прокоповича. У своїй по-
етиці він наголошував на відмінностях між поетичним вимислом та історією,
зазначав, що історичне оповідання має три характерних ознаки: «Стислість,
ясність і правдоподібність»83. У риториці є цілий розділ, присвячений напи-
санню історії, де на основі творів Лукіана, Цицерона, Діодора Сицилійського
та інших авторів викладалися основні настанови, яких необхідно дотримува-
тися при цьому. У вступі Т.Прокопович цитував Цицерона, що історія – це
«свідок часів, світло істини, пам’ять минулого, учителька життя, вісник ста-
ровини, і чиє ж слово, як не оратора, робить її безсмертною?»84. Необхідно
зазначити, що самі щоденники за формою та стилем умовно відносять до
творів «літописного типу», де різні за змістом записи єднає час, що пов’язує
один запис з іншим85. І у щоденниках, як і в літописах, дні, коли не відбулося
жодних подій, вартих того, щоб бути записаними, позначалися фразою «так
прошли», або латиною, як здебільшого записував М.Ханенко – «vacat» («віль-
ний»). Цікаво, що своє перебування в поході Я.Маркович вирішив викласти
як історію, про що записав у щоденник під 15 січня 1726 р.: «Сегодня рано
началемъ листомъ исторію писать до брата Семена, начавши отъ прибытія
нашего в Астрахань»86. А 5 квітня є запис, що закінчив писати історію, яку ви-
клав у листі до брата Семена «в 12 листах затинаючійся». Його щоденник під
час походу 1725–1727 рр. більш схожий на історію, аніж на приватні записи.
78 Корнелій Непот – давньоримський історик, автор популярного зібрання у 16-ти книгах
«De viris illustribus», де подано біографії знаменитих полководців.
79 Жерела до історії України-Руси. – Т.ХХІІ. – С.354.
80 Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.1. – С.292.
81 Беда Превелебний (лат. форма Венерабіліс; 673–735 рр.) – англійський хроніст, монах-
бенедиктинець, автор «Церковної історії народу англів», коментарів до Біблії, підручників із ла-
тинської граматики, поетики.
82 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.2. – С.184.
83 Прокопович Т. Філософські праці. Вибране. – К., 2001. – С.102.
84 Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.1. – С.337.
85 Тартаковский А.Г. Русская мемуаристика ХVІІІ – первой половины ХІХ в. – Москва,
1991. – С.45.
86 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.2. – С.5.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
80 О.М.Дзюба
Мемуаристи без сумніву скористалися настановами вчителя щодо стислос ті
та ясності викладу.
Я.Маркович читав літописи, зокрема ввів до свого щоденника літописні
замітки свого тестя П.Полуботка, що охоплювали період від 1445 до 1715 рр.
Вирушаючи в Ґілянський похід 1 липня 1725 р. він записав, що заїхали в
табір до «прилучанъ, п. Федора, Горленка и прочіихъ, где книжку писан-
ную лѣтописную о казаках взялисмо для прочитання»87. Виписував чимало
з літопису до щоденника. Імовірно йшлося про коротку редакцію так зва-
ного «Літопису Граб’янки»88. Я.Маркович міг читати й літопис, відомий під
назвою «Короткий опис Малоросії», один зі списків котрого був у Петра та
Якова Мировичів89. Якщо старшини брали літописи в походи, то це – одне зі
свідчень як поширення рукописних літописних списків, так і зацікавлення
до власної минувшини серед козацької старшини. У 1727 р., пояснюючи ро-
сійському резидентові Ф.Наумову, що таке Литовський статут, Я.Маркович
додав виписку про прихід до Києва литовського володаря: «Гедеминъ, князъ
литовский, доставши Кіевъ, устроилъ на своемъ мѣстѣ князя Ольшанскаго;
1471 року Казимиръ IV, король польскій, княженіе Кіевское на воеводство
перемѣнилъ»90. Серед його книг був і «Синопсис давній». Чимало історичних
праць купив у Москві в 1751 р.: «Русскую историю сибирскую91 и историю
Юстиниана92», останню «на французком язикѣ за три рубля». А ще 9 книг
французькою мовою, у тому числі «1) о христіанствѣ Ефиопіи и Арменіи;
2) о послѣдній революціи персидской и 3) о древней Греціи»93. Цікавився істо-
рією Глухова, у лютому 1761 р. зробив виписку: «Хронику русскую составилъ
нѣкоторий Василій около 1100 года по Р.Х. Глуховъ упоминается 1153 г.»94.
Перебуваючи в Москві 1728 р. записав переказану К.Заруцьким історію
Глухова, де йшлося про те, що місто до завоювання «татарами азіатскими»
називалося «Васильков», було великим і мало 70 церков. Після розорення
довгий час стояло пусткою, «якобы въ глушѣ, зъ той причини начавши сели-
тись люде стали оний звать Глуховомъ». Далі підпало під владу литовських
князів, які «всю Малую Россію держали въ своемъ порабощеніи черезъ килка
сотъ лѣтъ»95.
У середовищі освіченої козацької старшини події ХVІІ ст., утворення
Гетьманщини викликали особливий інтерес, що мотивувалося усталеними
в історичній свідомості уявленнями про леґітимність гетьманської форми
87 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.1. – С.241.
88 Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній традиції ХVІІІ ст.: Списки та редакції
творів. – К., 2010. – С.94.
89 Там само. – С.130. Мировичі – сини рідної сестри П.Полуботка.
90 Це матеріал, запозичений із рукописного літописного збірника, виписки з якого Я.Маркович
зробив під час походу (див.: Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова
Марковича. – Ч.1. – С.509).
91 Миллер Г.Ф. Описание Сибирского царства. – Кн.1. – Санкт-Петербург, 1750.
92 Імовірно йшлося про працю Прокопія Кесарійського «Таємна історія», присвячену імпера-
торові Юстиніану І.
93 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч.2. –
С.305–306.
94 Там же. – С.372.
95 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.2. – С.237.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
81Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
правління, яка ґрунтувалася на збереженні «прав і вольностей», наданих ли-
товськими князями та польськими королями й підтверджених російським
царем Олексієм Михайловичем у 1654 р. Популярною була польська літе-
ратура. Так, Я.Маркович у 1728 р. купив у Москві книгу С.Твадовського
«Wojna domowa». Уривки з неї перекладав лубенський полковий писар
С.Савицький96, із ним часто зустрічався Я.Маркович. М.Ханенко замов-
ляв працю Й.Пасторія, польського історика ХVІІ ст. 1 червня 1747 р. запи-
сав, що взяв у київського полковника В.Танського, який також перебував у
Петербурзі, «книжку полскую Братковского». Книгу відомого учасника подій
кінця ХVІІ ст. на Правобережжі шляхтича Д.Братковського під назвою «Świat
po części przeyrzany», було видано у Кракові 1697 р. За участь у повстанні під
проводом С.Палія автора 26 листопада 1702 р. стратили в Луцьку. Цікаво,
що цю книгу читали та зберігали, вона викликала інтерес рефлексіями над
людським буттям. Я.Маркович також мав «на латинском польскую историю в
3 томахъ», в іншому місці згадану як «Historiа Polonicа», яку він давав читати
ґенералові Кейту, Ґ.Теплову97. Згадував ще про польські книжки, але не вка-
зував назви. Мемуаристи цікавилися історією шведського короля Карла ХІІ,
з яким були пов’язані наміри гетьмана І.Мазепи вийти з-під протекції росій-
ського царя Петра І. У Я.Марковича була «История короля шведского», яку
він купив у Бреслау, заплативши за неї 11 райхсталерів і 15 «чешскихъ»98.
У бреславського видавця Й.Корна замовляв книги й П.Апостол. На 1753 р.
його борг перед книготорговцем становив чималу суму – 262 талера, 29 гро-
шей і 2 пфеніґа99.
Серед книг М.Ханенка було чимало історичних праць латинською, поль-
ською й російською мовами100. Згадано такі популярні твори, як опис подоро-
жі до святих місць М.Радзивілла («Peregrynacja abo pielgrzymowanie do Żiemi
Świętej»; у перекладі з латини А.Варґоцького цей текст вийшов у Кракові
1607 р. і неодноразово перевидавався). У 1733 р. в уставщика придворного
хору Івана Петровича він узяв для переписування «Літописець келейний»
Димитрія Ростовського та видав розписку, що поверне книгу після завершен-
ня роботи. У 1742 р. шваґрові О.Корецькому дав «Гербар» (О.Лазаревський
уважав, що йдеться про видання Б.Папроцького «Herby rycerstwa Polskiego»,
Краків, 1584 р., або К.Несецького «Herby i familie rycerskie», Львів, 1728–
1743 рр.)101. Були в нього «Синопсис», «Хроніка сарматська» А.Ґваньїні,
«Хронологія о князяхъ великихъ и царехъ россійскихъ», «Ядро истории россий-
ской изъ многихъ достовѣрнихъ исторіографовъ собранное». Згадано літопис
96 Соболь В. Літопис Самійла Величка як явище українського літературного бароко. –
Донецьк, 1996. – С.25.
97 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч.2. –
С.359.
98 Там же. – С.288.
99 Модзалевський В. З історії книги на Україні // Книгар. – 1918, січень. – Ч.5. – С.236.
100 Згодом дочки М.Ханенка передали книжки (близько 150 назв) Новгород-Сіверському на-
родному училищу (див.: Титов А. Дневник Николая Ханенко (1719–1723 и 1754 г.) // Киевская
старина. – 1896. – №8. – С.156, 158).
101 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.170.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
82 О.М.Дзюба
«Краткое описание малороссийского края»102. 8 серпня 1745 р. М.Ханенко за-
писав, що передав додому «9 книжокъ русскихъ печатнихъ и манускрипта объ
Украинѣ»103, імовірно йшлося про «Короткий опис Малоросії». Можливо саме з
цього рукопису в Петербурзі зробили копію, оскільки, як пише А.Бовгиря, геть-
ман К.Розумовський, за наказом якого 1753 р. було укладено дві рукописних
книги, що містили текст «Короткого опису Малоросії», «мав у своєму розпоря-
дження більш ранній рукопис»104. М.Ханенко, як видно з його записів у щоден-
нику, підтримував дружні відносини з військовим канцеляристом Г.Покасом,
укладачем літопису під назвою «Описание о Малой Россіи, о гетманѣхъ ея и о
дѣйствіяхъ их...». Згадано в його щоденнику й П.Симоновського, перекладача
Ґенеральної військової канцелярії, автора «Короткого опису про козацький ма-
лоросійський народ».
М.Ханенко, на відміну від Я.Марковича, був послідовним автономістом.
Як старший військовий канцелярист, а далі представник ґенеральної стар-
шини, мав доступ до документів канцелярії. У його архіві були конституції
польських сеймів, українсько-московські договори (так звані гетьманські
статті), універсали гетьманів Б.Хмельницького, І.Самойловича, І.Мазепи,
І.Скоропадського, Д.Апостола, царські грамоти і укази другої половини
ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст. Будучи у складі старшинської депутації,
яка впродовж 1745–1749 рр. перебувала в Петербурзі та Москві з метою до-
могтися відновлення гетьманства, М.Ханенко мав із собою відповідні доку-
менти. Для підготовки грамоти на обрання гетьмана депутати, як зазначив
у своєму щоденнику М.Ханенко, передали у жовтні 1749 р. Ґ.Теплову, рад-
никові К.Розумовського, дві копії грамот гетьманові Б.Хмельницькому: одна –
на «права і вольності» козацькі, друга – шляхті малоросійській; дві грамоти
Петра І на обрання гетьманом І.Скоропадського, а також копію прохання про
перенесення гетьманської резиденції в Батурин, та список «пакт гадяцких»105.
Велика заслуга М.Ханенка, як зазначав О.Оглоблин, що він зробив копії до-
кументів і листування П.Орлика, видані О.Бодянським106. Я.Маркович же,
як і його батько, коли козацькі старшини вирішили використати приїзд у
Гетьманщину 1744 р. імператриці Єлизавети й підготували прохання відно-
вити гетьманство, записав у щоденнику, що не поставив свій підпис, «отгова-
риваясь, что старшина генеральная не вся подписалась»107. Але занотував, що
7 серпня «наши подали чрезъ Разумовского прошеніе ея величеству о гетманѣ».
Записав також, що всі полковники, котрі стояли зі своїми полками по дорозі до
Києва, подали таке ж прохання.
Я.Маркович під час Ґілянського походу 1725 р., як і М.Ханенко, котрий
у 1722 р. був відправлений від ґенеральних старшин та всього козацтва до
102 Титов А. Дневник Николая Ханенко (1719–1723 и 1754 г.). – С.154.
103 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.251.
104 Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній традиції ХVІІІ ст.: Списки та редакції
творів. – С.129.
105 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.457.
106 Оглоблин О. Люди старої України. – С.274.
107 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. – Ч.2. –
С.209.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
83Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
Петра І під Дербент із проханням дозволити обрати гетьмана, записували до
щоденників побачені побут, звичаї, управління народів Північного Кавказу,
розорення поселень у ході воєнних операцій російської армії на західному узбе-
режжі Каспію та приморських землях Даґестану, де Росія вела завойовницькі
війни. Я.Маркович брав участь у церемонії принесення присяги даґестанськи-
ми правителями на вірність російській імператриці108. Його щоденник цікавий
почутими від торговців і посланників та записаними ним вістками про історію
горців, калмиків, імперію моґолів, завоювання афґанцями Персії, азіатські
ханства. Описував також особливості богослужіння у вірмен і ґрузинів, похо-
вання в індусів та ін. Він зацікавився також історією Китаю. Перебуваючи в
Москві 1729 р. записав у щоденнику розповідь про завоювання Китаю мань-
чжурами, які «тримають китайців у страху і покорі, не дозволяють носити
зброю, їздити верхи, лише на ішаках», що він почув від посадських «купчин»
та колишнього секретаря С.Раґузинського, який очолював у 1725–1728 рр. ро-
сійське посольство в Китаї. Імовірно під впливом цих розмов у лютому 1729 р.
читав і робив виписки з «бесіди исторической» Й.Будде про місіонерську діяль-
ність у Китаї єзуїтів та домініканців, шанування китайцями Конфуція, «яко
общего майстра и китайской филозофии изобрѣтателя», на честь якого «во вся-
ком городѣ имѣется капище в памят его возведенное близ училищного дому, в
такомъ капище обрѣтается табличка з таковим надписом золотими лѣтерами,
престол албо сѣдалище святѣйшего и високо превосходительнѣйшего прото-
майстра Конфуцѣя»109.
Обряди відбуваються двічі на рік «пѣд час равноденства весняного и
осѣнного», закінчуються побажаннями майстра, котрий здійснює обряд і ба-
жає «щастя, тоесть здоровя тѣлесного, плодов умноженія, дѣтородѣя, честей і
долгого житія»110.
На думку О.Струкевича, Я.Марковича особливо цікавили «інститути дер-
жавної влади, порядок легітимації осіб, наділених верховною владою, харак-
тер взаємин між провідним станом суспільства і главою держави, між заво-
йовниками та аборигенами»111. Т.Прокопович, ідеолог реформ Петра І, був
теоретиком абсолютизму в Російській державі, проповідував ідею самодер-
жавства й централізації, пріоритет світської влади над церковною, принцип
передачі влади за вибором монарха, а не за правом спадкування. При цьому
використовував праці теоретиків природного права С.Пуфендофа, Г.Ґроція,
Т.Гобса. Його праця «Правда волі монаршей» користувалася популярністю.
Перебуваючи у воєнному поході в 1725 р. Я.Маркович занотував, що читав її
разом з іншими бунчуковими товаришами.
М.Ханенко й Я.Маркович мали інтерес до правничих теорій ранньо-
модерного часу. Обидва (а особливо М.Ханенко) були знавцями чинного в
108 Докл. див.: Дзюба О.М. Образ «іншого» в українській мемуарній прозі ХVІІІ ст. //
Український історичний журнал. – 2014. – №1. – С.90–105.
109 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. – Ф.І. – Спр.66857. –
Арк.10 зв. Ці виписки О.Лазаревський не публікував.
110 Там само. – Арк.10.
111 Струкевич О.К. Генеральний підскарбій Яків Маркович // Український історичний жур-
нал. – 1997. – №5. – С.89.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
84 О.М.Дзюба
Гетьманщині права. У Москві 1728 р. Я.Маркович купував юридичні видан-
ня «Speculum Saxonum». У судовому розгляді звинувачень проти його бать-
ка, усунутого від полковництва за неправомірне накопичення маєтностей,
Я.Маркович апелював до статей Литовського статуту, і для російського ре-
зидента Ф.Наумова написав «доношеніе», що «статутъ – право собственное
и свойственное есть язика рускаго народа и сіе утверджено доводами изъ
исторіи»112. Він брав участь у різних судових справах, але суть їх не викладав,
лише тоді, коли йшлося про власні статки. М.Ханенко, кар’єрний зріст якого
почався з уряду стародубського полкового судді, був беззаперечним авторите-
том у знанні правових норм Гетьманщини. У його щоденнику також багато
записів про судові справи. Він – один з активних діячів кодифікаційної комісії,
скликаної гетьманом Д.Апостолом у 1728 р. для укладання «Прав, за якими
судиться малоросійський народ» (робота завершилася 1743 р.). М.Ханенко,
як писав О.Кістяківський, був обізнаний з європейською юридичною літера-
турою. Серед його книг бачимо видання «De officiis hominis», яке він давав
читати в 1732 р. П.Малиновському. Імовірно йшлося про працю німецького
теоретика природного права С.Пуфендорфа113 «De officio hominis et civis juksta
legem naturalem» (уперше видано 1673 р.). У 1733 р. П.Іскрицький узяв у ньо-
го «книгу Пуфендорфъ», можливо, саме це видання, або ж іншу, популярну в
Україні працю того ж автора – «Введение в историю европейскую», перекла-
дену вихованцем Києво-Могилянської академії Г.Бужинським і надруковану
в Петербурзі 1718 р. М.Ханенко замовляв у 1732 р. цю книгу латинською чи
німецькою мовою. Також була в нього книга знаного тоді німецького кримі-
наліста Б.Карпцова114. Коли закінчилася робота над зводом законів, записав
5 липня 1743 р. у щоденнику, що «весь день былъ въ домѣ и сочинялъ проіектъ
и дадикацію по коммисіи переводу и своду правныхъ книгъ»115. У проекті ви-
кладалися основні пояснення щодо соціальної структури Гетьманщини та
леґітимності прав і привілеїв козацької старшини, яка прирівнювала себе до
шляхетства.
І хоча Києво-Могилянська академія не давала спеціальних природни-
чих знань, студенти Т.Прокоповича могли ознайомитися з багатьма пробле-
мами природознавства. Він «посилається на численні спостереження у галузі
оптики, механіки, гідродинаміки, гірської артилерійської, інженерної спра-
ви. Вчить своїх студентів експериментувати при дослідженні мінералів, ат-
мосферного тиску, розмноження найпростіших механізмів»116. Т.Прокопович
у 1707 р. вперше в академії включив до філософії курс математики. У вступі
зазначав, що вирішив ознайомити своїх учнів із деякими найважливішими
розділами цієї науки, які «зміг засвоїти шляхом самостійного вивчення і чи-
тання, не чувши живого слова викладачів, у свою чергу охоче передам іншим,
112 Дневник генерального подскарбия Якова Марковича. – Ч.2. – С.195.
113 Самуель фон Пуфендорф (Фрайгерр; 1632–1694 рр.) – німецький юрист, політичний мисли-
тель та історик. Засновник доктрини природного права в Німеччині.
114 Див.: Права, по которым судится малороссийский народ. – К., 1879. – С.99.
115 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.214.
116 Стратій Я.М. Філософія в Києво-Могилянській академії. – С.108.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
85Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
а саме – арифметику та геометрію»117. У розділі натурфілософії Т.Прокоповича
є матеріал і про метеорологію, природу таких явищ, як дощ, туман, роса, град,
сніг. Невипадково Я.Маркович із 1729 р. щоденно фіксував погодні умови – як
удень, так і вночі. Його записи – надзвичайно цінне джерело для вивчення ме-
теорології, а також народної лексики. Для опису погоди він емоційно викорис-
товував певне кліше, уживав доволі часто епітети: ночі «тихі», «ясні», «теплі»
у весняну й літню пору, узимку «ясні», «морозні» тощо. Наприклад, 23 черв-
ня 1735 р. записав, що день був спочатку тихий, теплий і світлий, а на вечір
з’явилися хмари «з жестокою бурою и кгвалтовним дожчем и уставичною блис-
кавицею и великим громом; и тое тривало до полуночѣ, а з полуночѣ стало ви-
погожуватис и выпогодилос до свѣта, толко вітер не перестал»118. 29 липня того
ж року писав: «Сильний дожчь мочил и грозний гром страхал». А під 16 черв-
ня 1736 р. читаємо: «День былъ жаркий, а з полдня хмара силная наступила
и великий дожчъ, а до вечора вияснилос и ночъ тиха, свѣтла, тепла». У щоден-
нику М.Ханенка є лише записи про незвичні погодні явища. Так, перебуваючи
в Петербурзі він записував, коли замерзла або скресала Нева, нотував про
шторми в Невській затоці та ін.
Я.Маркович читав і робив виписки з книги «Бекона Веруламія119 исторіи
натуральной и експерминтальной», котрі стосувалися корисних порад щодо
довголіття. Особливий інтерес проявляв до медицини, купував «диспутації ме-
дичні» та іншу подібну літературу. У щоденнику є чимала виписка з медич-
них праць А.Левенгука120 про будову й функціонування в людському організ-
мі шкіри, залоз, кровоносної системи, очного яблука. На праці цього вченого
увагу Я.Марковича звернув Т.Прокопович. Записував у щоденник рецепти від
різних хвороб, діагнози, котрі ставили медики йому та його рідним, народні
методи лікування людей, коней. Маючи такий інтерес до медицини організу-
вав аптеку у Глухові. Цікавився Я.Маркович і алхімією, як свідчить його запис
про передачу С.Столповському книги «Alexius Pеdemontanus»121.
Мав Я.Маркович інтерес і до технічної літератури. Так, у березні 1753 р.
згаданому вже вище О.Шкляревичу він передав книгу «с чертежами машинъ
мельничнихъ». Перебуваючи 1742 р. в Петербурзі відвідував академію, кун-
сткамеру, бібліотеку, бачив ґлобус «и другихъ диковинокъ», купував книги.
В академії спостерігав за експериментальними дослідами німецького мате-
матика Ґ.Крафта «из стеклами зажигательними». Відвідав також зоопарк.
У Москві ходив у Ґрановиту палату, де бачив імператорські реґалії (при цьому
117 Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. – Т.3. – С.10.
118 Жерела до історії України-Руси. – Т.ХХІІ. – С.27.
119 Френсіс Бекон, барон веруламський (1561–1626 рр.) – англійський філософ, історик, держав-
ний діяч. Із його вченням Т.Прокопович «першим почав знайомити студентів Києво-Могилянської
академії» (див.: Києво-Могилянська академія в іменах: ХVІІ–ХVІІІ ст.: Енциклопедичне видан-
ня. – С.444).
120 Антоні ван Левенгук (1632–1723 рр.) – голландський натураліст, винахідник мікроскопа,
із допомогою якого виявив мікроорганізми, член Лондонського королівського товариства. Його
праці видавалися латинською мовою.
121 Імовірно йшлося про італійського фізика й алхіміка ХVІ ст., відомого під псевдонімом
«Алессіо П’ємонтезе», автора книги «De’ secreti del reuerendo donno Alessio Piemontese, prima
parte, diuisa in sei libri» (Венеція, 1555 р.), котру неодноразово перевидавали латинською, ні-
мецькою, іспанською, французькою, англійською, а також польською мовами.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
86 О.М.Дзюба
вказував ціну діамантів). У Петербурзі придбав, особливо це підкресливши,
«книжку о небоземныхъ глобусахъ».
Із Ґ.Крафтом спілкувався й М.Ханенко. Перебуваючи в Петербурзі 1732 р.
він також відвідував Академію наук, де зустрічався з ним та академічним
учнем В.Ададуровим, записав у щоденнику, що вони «забовлялисъ разными
дискурсами о математическихъ и прочіихъ сціенціяхъ»122. В.Ададуров пізні-
ше входив до кола фаворита імператриці Єлизавети О.Розумовського й тісно
контактував із його земляками. М.Ханенко під час свого тривалого перебу-
вання в російській столиці неодноразово бував в академії, записав, що у про-
фесора-механіка Й.Брукнера спостерігав «електричні експерименти». Серед
книг М.Ханенка згадано математичне видання «Arithmeticae Lambergii,
De logarytmis, tangentibus et secantibus», імовірно замовлене під впливом зу-
стрічей і розмов із німецьким ученим Ґ.Крафтом. За 60 коп. автор записів при-
дбав «Физику експерименталную». Замовляв він і географічні праці. Можливо
не лише для себе. Наприклад, біля назви книги К.Целларія123 «Geographia
antiqua et nova» бачимо число 12; книжок Ф.Клювера124 «Іntroductio in
universam geographiam» – також 12, «Epitome histotiae totius mundi» – 4, твору
С.Пуфендорфа «Introductio ad histor. Еurop.» – 8125. У Москві в 1749 р. граф
І.Ґендриков, якому було доручено провести обрання гетьмана в 1750 р., по-
дарував йому невеликий атлас, «в 40 картинахъ состоящій», який М.Ханенко
віддав в оправу. У його щоденнику, на відміну від твору Я.Марковича, немає
виписок із прочитаних книг чи газет. Стиль щоденника подібний до діаріушів
Ґенеральної військової канцелярії: виклад подій стислий, занотовується лише
суть справи. Також у щоденниках як Я.Марковича, так і М.Ханенка відсутні
будь-які оціночні моменти.
Навчання в Києво-Могилянській академії для родини Марковичів та
Ханенків стало традицією. Тут здобували знання брати, небожі та онуки
Марковича, Ханенкові небожі. Я.Маркович і М.Ханенко підтримували зв’язки
з альма-матер. Перебуваючи в Києві вони обов’язково відвідували академію,
Києво-Печерський та інші монастирі. М.Ханенко у вересні 1730 р. записав,
що «обѣдалъ у отца ректора и пробавилъ весь день у учителей», дав «студен-
там 1 рубль 6 копѣекъ, студенту Бѣлицкому 60 коп.»126. Одержав у подарунок
книги від києво-печерського намісника І.Негребецького, який відав монастир-
ською друкарнею. Готуючи поїздку імператриці Єлизавети в Гетьманщину,
інспектував восени 1743 р. шляхи, гаті, мости, і прибувши в листопаді до
Києва найперше відвідав Києво-Печерський монастир, зустрічався з архіман-
дритом Т.Щербацьким, який подарував йому «Камінь віри» С.Яворського, от-
цем М.Якубовичем. У Свято-Михайлівському монастирі прикладався до мо-
щів св. Варвари, був в архімандрита С.Думницького, економа Й.Миткевича.
У Софійському монастирі слухав службу митрополита Р.Заборовського,
122 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – С.64.
123 Крістоф Целларій (1638–1707 рр.) – німецький учений, професор історії та красномовства в
Галльському університеті.
124 Філіп Клювер (1580–1622 рр.) – німецький учений, автор історико-географічних праць.
125 Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко. – C.67.
126 Там же. – С.14.
Український історичний журнал. – 2016. – №3
87Вихованці Києво-Могилянської академії: українські мемуаристи...
а після обідав разом із ним, відвідав кафедрального писаря М.Стефановича.
М.Ханенко робив пожертви на Києво-Могилянську академію: «На школы кіев-
скіе данъ двойный червоній» (січень 1732 р.). Для М.Ханенка та Я.Марковича
це була не лише духовна потреба, а й почуття корпоративності, що єднало на
довгі роки могилянських вихованців.
Я.Маркович, будучи влітку 1738 р. в Києві, побував у Братській церкві й
обідав в архімандрита та ректора академії А.Дубневича, також їздив до архі-
єрея у Софію (Р.Заборовського). Слухав службу в Михайлівському монастирі,
заходив до «давнего моего кондисципула отца Бузановского»127, який прислав
йому в подарунок акафіст св. Варвари128. Побував у лаврських печерах, укло-
нився мощам св. Антонія. Обідав у печерського писаря, економа й намісника
обителі Вассіяна. У Києві купив «Тріодь цвітну» за 4 руб. і 50 коп.
Отже академічна освіта, характерна для того часу, мала універсальний
характер. Києво-Могилянська академія за своєю виховною концепцією, як пи-
сав В.Горський, була спрямована «не так на зростання освіченості, нагрома-
дження знань як самоцілі, а в ім’я самоздійснення людини»129. І це формувало
особистості мемуаристів, а їх освіченість знаходила своє застосування в полі-
тичному та громадському житті Гетьманщини.
127 Судячи з цього запису І.Бузановський навчався в Києво-Могилянській академії одночас-
но з Я.Марковичем. Викладав риторику. Ігумен Михайлівського Золотоверхого, а від 1745 р. –
Максаківського Спасо-Преображенського монастирів (див.: Києво-Могилянська академія в іме-
нах: ХVІІ–ХVІІІ ст.: Енциклопедичне видання. – С.91–92).
128 Жерела до історії України-Руси. – Т.ХХІІ. – С.149.
129 Горський В. Філософія в українській культурі (методологія та історія). – К., 2001. – С.125.
Based on texts from diaries of Ya.Markovych and M.Khanenko (Cossack elite repre-
sentatives) of first half of 18th century, author traced the character of their education
in Kyiv-Mohyla Academy. Specifically, noted the influence of teacher T.Prokopovych on
their intellectual interests and spiritual needs formation. Specified the many-sided con-
tent of education that was typical for early-modern era.
Keywords: Markovych, Khanenko, Kyiv-Mohyla Academy, Prokopovych, diaries.
|