Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції

Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції

У статті розглядаються проблеми біженства в періоди Першої світової війни та початку Української революції.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2009
1. Verfasser: Жванко, Л.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13005
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції / Л. Жванко // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 56-66. — Бібліогр.: 27 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-13005
record_format dspace
spelling irk-123456789-130052010-10-28T12:02:40Z Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції Жванко, Л. У статті розглядаються проблеми біженства в періоди Першої світової війни та початку Української революції. Some investigation aspects of the problem of the refugees during World War I at the beginning of Ukrainian revolution. The article concerns some investigation aspects of the problem of the refugees during World War I at the beginning of Ukrainian revolution. 2009 Article Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції / Л. Жванко // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 56-66. — Бібліогр.: 27 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13005 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті розглядаються проблеми біженства в періоди Першої світової війни та початку Української революції.
format Article
author Жванко, Л.
spellingShingle Жванко, Л.
Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції
author_facet Жванко, Л.
author_sort Жванко, Л.
title Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції
title_short Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції
title_full Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції
title_fullStr Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції
title_full_unstemmed Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції
title_sort деякі аспекти дослідження проблеми біженства першої світової війни на початку української революції
publisher Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate 2009
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13005
citation_txt Деякі аспекти дослідження проблеми біженства Першої світової війни на початку Української революції / Л. Жванко // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 56-66. — Бібліогр.: 27 назв. — укp.
work_keys_str_mv AT žvankol deâkíaspektidoslídžennâproblemibíženstvaperšoísvítovoívíjninapočatkuukraínsʹkoírevolûcíí
first_indexed 2025-07-02T14:57:20Z
last_indexed 2025-07-02T14:57:20Z
_version_ 1836547562315710464
fulltext 17 Русские ведомости. — 1917. — 11мая. 18 Финансовая жизнь. — 1917. — № 20. — С. 370–374. 19 Промышленность и торговля. — 1917. — № 16–17. — С. 312–316. 20 Третья всероссийская конференция профессиональных союзов: Стено� графический отчет. — М., 1927. — С. 53. 21 Первый Всероссийский съезд Советов. — М.�Л., 1930. — Т. 1. — С. 231. 22 Новая жизнь. — 1917. — 19 июня. Любов Жванко ДЕЯКІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ БІЖЕНСТВА ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ПОЧАТКУ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ У статті розглядаються проблеми біженства в періоди Пер/ шої світової війни та початку Української революції. Lyubov Zhvanko. Some investigation aspects of the problem of the refugees during World War I at the beginning of Ukrainian revolu/ tion. The article concerns some investigation aspects of the problem of the refugees during World War I at the beginning of Ukrainian revolution. Лютнева революція 1917 р. привела до падіння 300�річної ди� настії Романових, ставши водночас вододілом у житті пересічних підданих Російської імперії. Її неозорі терени сколихнули гучні гасла «свободи та демократії», поєднуючи в собі анархічні та навіть охлократичні тенденції. Влада у центрі держави перейшла до Тим� часового уряду, а на окраїнах, за висловом П.Гай�Нижника, поши� рилися «…національні і крайові окремішницькі політичні рухи, що й очолили державотворчі процеси поневолених царатом народів»1. В Україні владу на себе взяла Українська Центральна Рада, яка за тринадцять місяців свого існування еволюціонувала від місь� кої громадсько�політичної організації, заснованої за ініціативи київської інтелігенції, до лідера українського національно�виз� вольного руху, вершиною діяльності якого стало проголошення у січні 1918 р. самостійної Української Народної Республіки. В цей час якісно нового характеру набули соціальні проблеми, спричи� нені світовою війною. Серед таких була і проблема біженців, роз� в’язання якої мало стати пріоритетним напрямом діяльності но� воствореної української влади. 56 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 Актуальність статті не викликає сумнівів, оскільки тема орга� нізації соціального захисту біженців на початковому етапі Укра� їнської революції ще не стала предметом окремого наукового дос� лідження2. І це при тому, що вже зняті заборони на використання документальної бази Центральної Ради. Освітня та зовнішня політика, військове будівництво, місце української інтелігенції в процесах 1917–1918 рр. — пріоритетні теми захищених останнім часом кандидатських дисертацій3 . На� томість соціальна політика урядів доби Української революції (пев� на річ і УЦР), за висловом В.Капелюшного, в сучасній вітчизня� ній історіографії досліджена лише фрагментарно4. Так, у виданні «Українське державотворення. Словник�довід� ник» є згадка про існування у структурі секретарства внутрішніх справ «виселенсько�плінницького біженецького відділу» з широки� ми повноваженнями5. Крім того, вказується на спроби Генерально� го секретарства УНР у листопаді–грудні 1917 р. дещо залагодити справу руху біженців через російський та австро�угорський кордо� ни6. На сторінках «Енциклопедії українознавства» (Львів, 1994 р., 1996 р.) та біографічного довідника «Діячі Української Централь� ної Ради» вміщено короткі життєписи керівників біженецького департаменту7. При цьому слід відзначити ґрунтовну статтю О.Куд� лай, присвячену аналізу діяльності секретарства внутрішніх справ, а із проголошенням УНР — Народного міністерства внутрішніх справ та створення в його структурі біженецького відділу8. Потрібно зауважити, що проблема діяльності Тимчасового уряду у царині біженства протягом весни–літа 1917 р. у працях російських колег також потребує додаткового висвітлення. Свої дослідження вони здебільшого у хронологічному плані доводять до лютого 1917 р.9 Отже, метою запропонованої розвідки є спроба висвітлити окре� мі аспекти політики Тимчасового уряду та Української Централь� ної Ради у царині біженства Першої світової війни на початковому етапі революції. Хронологічні межі дослідження виходять із за� пропонованої нами періодизації діяльності УЦР, а згодом і УНР, у царині біженства, а отже, цілком логічним початком вивчення цієї тематики І етап: березень — червень 1917 р. — керівництво справами біженства в Україні і надалі здійснювала Особлива нарада з пи� тань влаштування біженців (далі — Особлива нарада) як складо� ва Міністерства внутрішніх справ Тимчасового уряду Росії, і вся 57 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України біженецька складова існувала в його правовому полі. У цей час Ук� раїнська Центральна Рада, як стверджують дослідники, послідов� но підтримувала урядовий курс та розраховувала на позитивне ставлення Тимчасового уряду до ідеї української автономії10. Пе� рехід же УЦР в опозицію до Тимчасового уряду після оприлюднен� ня І Універсалу та започаткування Генерального секретаріату озна� чали і зміну у її ставленні до проблеми біженства. ІІ етап: кінець червня — листопад 1917 р. — час еволюції бі� женських структур УЦР, внаслідок чого була створена Краєва на� рада у справах біженців — колегіальний орган, покликаний здійс� нювати загальне керівництво щодо соціального захисту біженців. Отже, окреслена царина була визнана одним із напрямів внутріш� ньої політики УЦР. У той же час більшовицький переворот при� скорив державотворчі тенденції в Україні. ІІІ Універсал проголосив утворення Української Народної Республіки. Генеральний секре� таріат отримав статус повноправного українського уряду. Не ви� знавши більшовицьку РНК, яку з великим сумнівом можна назва� ти правонаступницею Тимчасового уряду, керівництво біженських структур України взялося за розробку власних програмних засад у царині біженства. При цьому потрібно зауважити, що Цент� ральна Рада серйозно звернулася до цієї проблеми вже восени 1917 р., коли стало зрозуміло, що Тимчасовий уряд всіляко чи� нить перешкоди її внутрішній політиці та і загалом стоїть на по� розі свого політичного краху, зініційованого більшовиками. Втілити прагнення УЦР щодо надання допомоги біженцям та організації їх повернення до своїх домівок було надзвичайно склад� но. За більшовицької окупації «фінансові інститути практично перестали працювати», а після призначення головою Централь� ного російського банку Ю.П’ятакова розпочалася політика оста� точної блокади надходження фінансів до України11. ІІІ етап: листопад 1917 р. — квітень 1918 р. — найдраматич� ніша сторінка діяльності УЦР та, і серед іншого, її біженецьких структур. Більшовицька аґресія, а згодом австро�німецька окупа� ція — це ті зовнішні виклики, з якими необхідно було рахуватися українській владі. За цей час у системі секретарства внутрішніх справ, а із січня 1918 р. — міністерства, було створено біженський департамент, який очолив Кость Лоський, а згодом Юрій (в інших документах — Юліан. — Авт.) Старицький. Проблема біженців перебувала серед пріоритетних завдань УНР, про що свідчить постановка цього питання у Бресті на пере� 58 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 говорах, розробка ґрунтовного плану їх реевакуації, постійний зв’язок з окупаційною владою, реорганізація місцевих губернських нарад у справах біженців та ін. Проте завершити плани УЦР — УНР вдалося лише в часи Української Держави Павла Скоропадського. У середині червня 1917 р. на території колишньої Російської ім� перії перебувало 3846917 біженців, з них в Україні — 84952312. Для порівняння наведемо таблицю, в якій зазначено динаміку перебу� вання біженців на українських землях впродовж 1915–1917 рр. Таблиця 1 Кількість біженців в українських губерніях(1915–1917 рр.) Однією з причин збільшення кількості біженців в українських губерніях було суспільне усвідомлення скорого кінця війни, а от� же, це давало біженцям надію на швидке повернення додому. У свою чергу, це штовхало їх на самочинний рух додому, що знову ж створювало низку проблем і для влади, і для самих біженців. Навесні 1917 р. події в Україні розвивалися у руслі загально� російської революції. Пересічні громадяни покладали надії щодо покращання свого життя на Тимчасовий уряд, губернських та по� вітових комісарів. Отже, цілком закономірно, що в цей час саме Тимчасовий уряд став виразником політики у сфері соціального за� хисту біженців та теренах колишньої імперії, чиї розпорядження поширювалися і на українські губернії. Серед головних завдань у царині біженства нова російська влада визначила необхідність демократизації діяльності біженецьких організацій, широке пред� ставництво біженців у їх роботі, ліквідацію благодійних установ, 59 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України № п/п Губернія Листопад 1915 р. Червень 1916 р. Листопад 1916 р. Червень 1917 р. 1. Волинська Даних немає 91044 201268 238553 2. Катеринославська 220000 242406 226576 234700 3. Київська Даних немає 20764 42813 59687 4. Подільська 1001 5678 4213 9115 5. Полтавська 24000 32764 42682 48551 6. Таврійська 39574 38826 47508 47508 7. Харківська 91138 114172 120983 126915 8. Херсонська 16000 23714 45832 46590 9. Чернігівська 28648 31724 36224 37910 Усього 420361 601092 750098 849523 фундаторами яких свого часу були члени царської родини, унор� мування допомоги біженцям. 11 березня 1917 р., уже за кілька днів після свого проголо� шення, князь Г. Львов, голова Тимчасового уряду, обговорив із чле� ном Державної Ради В. Енгельгардтом нагальні проблеми біженст� ва13. (Потрібно зазначити, що 13 березня Вадим Платонович Енгельгардт був призначений «головуючим» в Особливій нараді з наданням йому прав товариша міністра у біженецьких справах14.). Першочергово, на думку голови уряду, передбачалося ліквідува� ти «Північну допомогу» («Северопомощь»), якою свого часу керу� вав уповноважений у справах біженців у зоні дії Північно�Західно� го фронту С. Зубчанінов, та негайно передати всі її відділення під керівництво Земського Союзу. «Південна допомога» («Югопо� мощь»), сфера діяльності якої була поширена на території, при� леглі до Південно�Західного фронту, функціонувала і надалі. Її ро� ботою керував І. Стерлігов, який змінив на цій посаді колишнього катеринославського губернатора князя М. Урусова. Діяльність усіх структур Тетянинського комітету, створеного у вересні 1914 р. як однієї з найпотужніших громадських організа� цій, що опікувалася справами біженців15, за деякий час належало підпорядкувати єдиному органу, що мав у своїй структурі біженсь� кий відділ. Такий крок, безумовно, мав стати позитивом, оскіль� ки в часи Російської імперії біженство перебувало в компетенції МВС — його Особливої наради з питань влаштування біженців, Тетянинського комітету та, позиціонуючи себе до офіційної влади, Всеросійського Земського і Міського союзів. Керівник уряду був схильний до думки, що таким органом може стати Земський союз, який зробив значний внесок у справу соціального захисту біжен� ців. Принципово важливим моментом було визнання, що біженець� ка справа за нових реалій життя мала здійснюватися на громадських засадах із залученням до цього широкого кола біженців. Зрозу� міло, що відразу реалізувати ці настанови Тимчасовий уряд не міг. Тому цілком логічним було продовження роботи Особливої на� ради з питань влаштування біженців. Весною 1917 р. вона ухвали� ла низку положень, покликаних регулювати різні аспекти життя біженців. Так, 18 березня на одному із засідань було обговорено та прийнято відозву до біженців, яку широко подала тогочасна преса16. У ній, зокрема, зазначалося: «Біженці Росії і всі її народ/ ності відроджуються до нового життя, і Ви тепер вільні громадя/ ни непохитно вірьте, що, з Божою допомогою, ворога буде зламано 60 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 і назавжди вигнано з наших кордонів. В той радісний день Ви зно/ ву ступите на рідну землю, кинете в неї пригорщу насіння і поч/ нете відновлювати зруйноване ваше господарство… Ваш громадянський обов’язок, як землеробів, з початком весни докласти всіх зусиль до обробітку землі… Тимчасовий уряд має турботу всіляко вам допомогти у справі застосування вашої праці…Скоро початок роботи. Готуйтесь та заявляйте коміте/ там про своє бажання стати до роботи. Ваша участь в сільсько/ господарській праці цього року буде великою вашою заслугою перед Батьківщиною». Залучення біженців до посівної кампанії 1917 р. за умов дефіциту робочих рук у селах було цілком виправданим та необхідним. І вже за деякий час спеціальна комісія, створена при Особливій нараді, підготувала «Правила про заходи залучення біженців на сільськогосподарські роботи». Так, передбачалося утворити особ� ливі комітети під керівництвом повітових комісарів із залученням до їх роботи представників місцевих земських, міських біженець� ких структур, національних організацій, волосних комітетів, місце� вих кооперативів та ін. Утворені комітети мали стати посередника� ми між власниками земель та біженцями і, за великим рахунком, захисниками інтересів останніх. На них також покладалася справа агітації біженців, формування артілей для сільськогосподарських робіт та транспортування до місця роботи, ведення статистики щодо участі в польових роботах біженців, організація надання їм пер� шочергової медичної, санітарної та юридичної допомоги і т. ін.17. Досить складною залишалася проблема забезпечення потреб біженців, зокрема утримання дитячих притулків та затримка ви� дачі продовольчих пайків, оскільки норми, затверджені у попе� редні роки, вже не відповідали реаліям життя в умовах прогресу� ючої інфляції. На адресу Тимчасового уряду надходили листи і телеграми, в яких самі біженці та представники місцевих комітетів наголошу� вали на скрутному становищі. Причиною того було неотримання бюджетних коштів протягом зими 1916–1917 рр., що, у свою чергу, створювало ґрунт для розгортання соціальної напруги між біжен� цями і місцевим населенням. Типовим прикладом можна назва� ти телеграму Вовчанського повітового комісара В. Колокольцева від 17 березня 1917 р. до князя Г. Львова. У ній зазначалося, що біжен� ці, розселені у повіті, перебуваючи у скрутному становищі, беруть в облогу повітові та волосні попечительства з вимогою виплати 61 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України «квартирних грошей». «Настрій у біженців у зв’язку з цим та/ кий, що подальша затримка виплати викличе непоправні ексце/ си з боку останніх»18. Особлива нарада, враховуючи таку ситуацію, протягом квіт� ня — травня 1917 р. затвердила кілька ухвал, спрямованих на покращання життя біженців. З 1 квітня 1917 р. запроваджува� лися нові «Норми нарахування кредитів на утримання дитячих притулків». Автори документа підійшли диференційовано до ви� значення статусу притулків, виділивши притулки першої кате� горії — заклади, розміщені у Петрограді, Москві, Одесі, Києві, деяких курортах та в зоні дії фронтів. Другу категорію становили притулки в губернських і повітових містах19. 10 травня 1917 р. Особлива нарада розіслала губернським комісарам Тимчасового уряду, градоначальникам, громадським, національним спілкам затверджений 6 травня спеціальний цир� куляр. У ньому, зокрема, передбачалося збільшити із третього кварталу 1917 р. розмір продовольчої допомоги з 6 крб. до 12 крб. на одного біженця; збільшити, починаючи з 4 кварталу того ж року, розміри квартирного утримання біженців у містах Петрограді, Москві, Києві, Одесі, Харкові, Катеринославі до 4 крб., в інших містах до 3 крб., в сільській — до 2 крб.; виділити для 50 відсотків біженців кредити на одяг та взуття, зокрема зимове, відразу на друге півріччя, піднявши розмір оплати з 10 до 15 крб. на одну людину; дозволити збільшення норм медичної допомоги за рахунок залишків коштів за іншими напрямами допомоги з граничним розміром оплати на одного стаціонарно хворого 1 крб. 80 коп.; і, нарешті, дозволити всім організаціям і установам переносити залишки від асигнованих кредитів із однієї статті витрат в іншу. При цьому витрачати залишкові кошти можна було лише по тих напрямах, які асигнувала Особлива нарада, серед них — і надан� ня біженцям трудової допомоги20 . Характерною рисою революційного життя весни 1917 р. було проведення різних з’їздів, делегати яких декларували свою при� хильність гаслам свободи і демократії. Серед таких форумів вар� то назвати і два всеросійські з’їзди з питань біженців, ініційовані об’єднаним відділом загальноземського та загальноміського союзів. Ухвалою І Всеросійського з’їзду з питань допомоги біженцям, який проходив в Петрограді 7–10 квітня 1917 р., було визнано не� обхідним негайно закрити Тетянинський комітет і всі його місцеві відділення. Шостим пунктом ухвали з’їзду всі функції Централь� 62 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 ного комітету та всі установи, що були йому підпорядковані, перед� бачалося передати до Управління у справах біженців при МВС.21 Крім того, делегати висловилися за передачу відразу усіх ди� тячих притулків колишнього Тетянинського комітету у відання місцевої влади. Треба зазначити, що 28 квітня 1917 р. на 44�му засіданні Особ� ливої наради були розглянуті резолюції біженецького з’їзду. При цьому було одностайно підтримано форум у плані потреби скасу� вання Тетянинського комітету, натомість «передача притулків до/ сить проблематична і потребує часу». Крім того, передбачалося заслухати представників губернських нарад у справах біженців щодо їх згоди перебрати на себе відання установами колишнього Тетянинського комітету. Учасники засідання розглянули над� звичайно складне питання — надання допомоги німцям�ко� лоністам. Було вирішено виділити на 2 і 3 квартал1917 р. певну суму коштів на покриття нагальних потреб з подальшим розгля� дом на засіданнях цього питання22. На це велелюдне зібрання, яким став ІІ Всеросійський з’їзд з пи� тань допомоги біженцям, що проходив у Москві на початку трав� ня 1917 р., прибули діячі громадських та національних органі� зацій, «які надавали допомогу біженцям в тилу і на фронті».23 Внаслідок обговорень делегати з’їзду ухвалили резолюцію щодо перебудови діяльності біженських організацій на демокра� тичних засадах із залученням до їх роботи самих біженців. Крім того, знову передбачалося негайно припинити функціонування Тетянинського комітету та всіх його установ, інших подібних йому організацій, що мали, на думку виступаючих, антисуспільний характер й були створені попередньою владою з політичною метою. Етнічні комітети, які опікувалися біженцями, були збережені й наділені правом автономії у своїй роботі. На жаль, резолюції з’їздів, як і заснування Всеросійського союзу біженців, не мали практичної віддачі і носили лише політичний підтекст24. Українська Центральна Рада долучилася до розв’язання бі� женецьких проблем з моменту створення Генерального секрета� ріату, тобто з другої половини червня 1917 р. Відповідно до поло� жень цього документа у структурі секретарства внутрішніх справ було започатковано біженсько�плінницький відділ. На жаль, до� кументальна база процесу творення відділу досить обмежена. У контексті творення українських біженецьких структур необ� хідно додати, що в другій половині липня 1917 р. товариш гене� 63 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України рального секретаря внутрішніх справ Прокіп Понятенко, який «опікувався справами біженців із Галичини і Буковини, українсь/ кими громадянами, що залишилися в Росії і не мали змоги поверну/ тися в Україну»25, звернувся до командування Південно�Західно� го фронту з проханням дозволити Українській Центральній Раді мати на фронті комісарів у справах біженців. Доцільність такої посади визначалася необхідністю планомірного розв’язання про� блем біженців. 25 липня генерал О.Лукомський, начальник штабу Верховного головнокомандувача, у телеграмі�відповіді зазначив, що на Південно�Західний фронт згідно з наказом МВС Тимчасового уряду прибув Головуповноважений у справах біженців досвідчений у цій справі І. Стерлігов. Українським комісарам, у разі згоди УЦР, надавався статус помічників, безпосередньо підпорядкованих цьому головуповноваженому26. І вже 26 липня 1917 р. було введено інститут комісарів у виселенсько�біженецько�плінницьких спра� вах. 28 липня у постанові УЦР про затвердження бюджету Гене� рального секретарства внутрішніх справ було визначено їх щомі� сячну заробітну платню у сумі 500 крб27. Таким чином, керівництво біженськими справами в Україні на початковому етапі революції, тобто протягом весни–літа 1917 р., здійснювала Особлива нарада з питань влаштування біженців як складова Міністерства внутрішніх справ Тимчасового уряду Росії. Її діяльність передбачала еволюцію підходів до вирішення пробле� ми біженства, натомість з’їзди біженців передбачали кардинальні зміни в окресленій царині. Політика УЦР у цей час була направле� на на пошук конструктиву в співпраці з новою російською владою. Фактично сама Центральна Рада перебувала у процесі свого творен� ня, вироблення програмових засад розвитку України та форми май� бутньої державності. Результатом цих пошуків стало проголошен� ня І Універсалу. Для реалізації його положень 15 червня 1917 р. Комітет Центральної Ради створив Генеральний секретаріат, її ви� конавчий орган. У складі Секретарства внутрішніх справ був запо� чаткований біженецько�плінницький відділ. Саме його можна на� звати першою українською структурою, що на державному рівні була покликана забезпечити розв’язання проблеми біженців. 1 Гай/Нижник П.П. Український Державний банк: історія становлення (1917–1918 рр.). Документи і матеріали. — К.: Цифра�друк, 2007. — С. 10. 2 Жванко Л.М. Джерело до історії політики Української Центральної Ра� ди з проблем біженців Першої світової війни // Проблеми вивчення Українсь� 64 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 кої революції 1917–1920 рр. / Інститут історії України НАН України. — К., 2007. — Вип. 2. — С. 94–102; її ж Беженство Великой войны в системе полити� ческих координат Украинской Центральной Рады (1917 г.). // Первая миро� вая война: история, геополитика, уроки истории и современность: Материалы Международной научной конференции, Витебск, 11–12 ноября 2008. — Витебск, 2008. — С. 162–164. Для порівняння зазначимо, що серед наукового доробку авторки 20 статей, присвячених проблемі біженства в часи Російської імперії. 3 Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність: Історіографічний нарис української державності доби національно�визвольних змагань (1917–1921 рр.). — К., 2003. — С. 586–605. 4 Там само. — С. 292. 5 Українське державотворення. Словник�довідник. — К., 1997. — С. 90–91. 6 Там само. — С. 288. 7 Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної ради. Біогра� фічний довідник. — К., 1998. — С. 129–130. 8 Кудлай О.Б. Діяльність Народного міністерства внутрішніх справ // УІЖ. — 2005. — № 2. — С. 90–104. 9 Цовян Д.Г. Деятельность государственных органов и общественных ор� ганизаций по оказанию помощи беженцам в годы первой мировой войны. 1914–1917 гг. [Электронный ресурс]: Дис... канд. ист. наук: 07.00.02 . — М.: РГБ, 2005. — 220 с. (Из фондов Российской Государственной Библиоте� ки); Курцев А.Н. Беженцы первой мировой войны в России (1914–1917) // Вопросы истории. — 1999. — № 8. — С. 98–113. 10 Довідник з історії України. — К., 2001. — С. 954. 11 Гай/Нижник П.П. Український Державний банк… — С. 13–14. 12 Курцев А.Н. Количество беженцев в Российских регионах на 1916–1917 гг. // Юг России в прошлом и настоящем: история, экономика, культура: в 2 т. — Белгород, 2007. — Т. 2. — С. 130–133. 13 Бюллетень Комитета Юго�Западного фронта. — 1917. — 9–16 апреля. — С. 25. 14 Курцев А.Н. Количество беженцев в Российских регионах на 1916–1917 гг. // Юг России в прошлом и настоящем: история, экономика, культура: в 2 т. — Белгород, 2007. — Т. 2. — С. 134. 15 Жванко Л. Правове регулювання соціального захисту біженців Першої світової війни в Російській імперії // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — Випуск 14. — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — С. 238. 16 Приложение к Известиям Херсонского Уездного земства. — 1917. — 7 апреля. 65 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 16 Державний архів Харківської області (далі — ДАХО). — Ф.18. — Оп. 21. — Спр. 231. — Арк. 53. 16 Там само. — Ф.18. — Оп. 21. — Спр. 237. — Арк. 290. 19 Там само. — Спр. 231. — Арк. 52–52 зв. 20 Там само. — Спр. 251. — Арк. 1. 21 Цовян Д.Г. Деятельность государственных органов и общественных организаций по оказанию помощи беженцам в годы первой мировой войны. 1914–1917 гг. — С. 160–161. 22 ДАХО. — Ф.18. — Оп. 21. — Спр. 119. — Арк. 5 а — 7. 23 Бюллетень Комитета Юго�Западного фронта. — 1917. — 6 мая. — С. 2. 24 Курцев А.Н. Біженство // Россия и Первая мировая война. Материалы Международного научного коллоквиума. — СПб., 1999. — С. 139. 25 Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної ради. Біог� рафічний довідник. — С. 147. 26 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф. 799. — Оп. 1. — Спр. 27. — Арк. 33. 27 Там само. — Ф. 1115. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 20. Олександр Мельник СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ЗА ДОБИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ У статті досліджуються проблеми становлення національних органів влади в Україні в період Центральної Ради. Oleksandr Mel’nyk. The formation of national authorities in the time of Central Rada. The article is devoted to researches of the problems of making national bodies of power in Ukraine in the period of Central Rada under conditions of social/political and economic crisis. Першим практичним кроком Центральної Ради на шляху роз� будови української державності стало скликання Національного конгресу. Підготовка до Національного конгресу тривала впродовж останніх тижнів березня 1917 р. й проводилася Центральною Ра� дою, яка відігравала роль організаційної комісії. Український на� ціональний конгрес скликався виходячи із загальнополітичного стану України, по�перше, на підставі принципу ієрархічного пред� ставництва політичних партій, по�друге, на засадах територіаль� но�станового представництва. Скликався Український національний конгрес на суто націо� нальних засадах, і представники національних меншин не мали 66 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43

Ähnliche Einträge