Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.)
Представлено розвиток допоміжних історичних дисциплін у польській історіографії від кінця 1980-х рр. Звернуто увагу на актуальні наукові школи, напрями досліджень, причинно-наслідкові зв’язки, які допоможуть зрозуміти високий академічний рівень джерелознавчих студій польських істориків. Наголошено...
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130075 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) / В.П. Перкун // Український історичний журнал. — 2016. — № 4. — С. 133-151. — Бібліогр.: 113 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-130075 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1300752018-02-06T03:03:01Z Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) Перкун, В.П. Методологія. Історіографія. Джерелознавство Представлено розвиток допоміжних історичних дисциплін у польській історіографії від кінця 1980-х рр. Звернуто увагу на актуальні наукові школи, напрями досліджень, причинно-наслідкові зв’язки, які допоможуть зрозуміти високий академічний рівень джерелознавчих студій польських істориків. Наголошено на інтердисциплінарності, тенденціях до осмислення мети й завдань історичного дослідження у вимірі культурної антропології, семіотики, природничих і гуманітарних наук із проекцією на визначення культурних комунікативних кодів, систем цінностей суспільств/соціальних груп, повсякденних практик, правової, конфесійної культур. Author in this work presents the development process of the auxiliary sciences of history in Polish historiography from the late 1980s. The attention in paid to the actual scientific school, the directions of researches, cause-effect relations which can help to understand the high academic level of source-knowledge studies of Polish historians. The interdisciplinary, trends of purpose understanding and the historical research’s tasks in the dimension of cultural anthropology, semiotics, natural sciences and humanities with the projection to definition of cultural communicated codes, value system of societies/social groups, everyday practices, juridical and confessional cultures are specified in the article. 2016 Article Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) / В.П. Перкун // Український історичний журнал. — 2016. — № 4. — С. 133-151. — Бібліогр.: 113 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130075 930.2 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| spellingShingle |
Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Перкун, В.П. Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) Український історичний журнал |
| description |
Представлено розвиток допоміжних історичних дисциплін у польській історіографії від кінця 1980-х рр. Звернуто увагу на актуальні наукові школи, напрями досліджень, причинно-наслідкові зв’язки, які допоможуть зрозуміти високий
академічний рівень джерелознавчих студій польських істориків. Наголошено на
інтердисциплінарності, тенденціях до осмислення мети й завдань історичного
дослідження у вимірі культурної антропології, семіотики, природничих і гуманітарних наук із проекцією на визначення культурних комунікативних кодів, систем цінностей суспільств/соціальних груп, повсякденних практик, правової, конфесійної культур. |
| format |
Article |
| author |
Перкун, В.П. |
| author_facet |
Перкун, В.П. |
| author_sort |
Перкун, В.П. |
| title |
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) |
| title_short |
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) |
| title_full |
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) |
| title_fullStr |
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) |
| title_sort |
допоміжні історичні дисципліни в польщі (1988–2015 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130075 |
| citation_txt |
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) / В.П. Перкун // Український історичний журнал. — 2016. — № 4. — С. 133-151. — Бібліогр.: 113 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT perkunvp dopomížníístoričnídisciplínivpolʹŝí19882015rr |
| first_indexed |
2025-07-09T12:48:54Z |
| last_indexed |
2025-07-09T12:48:54Z |
| _version_ |
1837173662780751872 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Спеціальні (допоміжні1) історичні дисципліни по праву називають цегли-
нами у фундаменті історичної науки2. Тривале іґнорування дисциплін дже-
релознавчого циклу в радянський час зумовило суттєве відставання націо-
нального історієписання від здобутків європейських історичних шкіл. Якісне
вивчення минулого можливе за умови існування потужних університетських
та науково-дослідних інституцій, медієвістичних і джерелознавчих центрів до-
сліджень як осередків освоєння надбань світової (та, зокрема, європейської)
історіографії. Дороговказом на цьому шляху може для нас бути досвід сусідів,
насамперед Польщі.
Доленосний 1989-й рік, пов’язаний із розвалом комуністичної системи,
позначився для Польщі черговими політичними змінами, результатом яких
можна вважати вибудування позицій, що забезпечили нині цій державі статус
одного з реґіональних лідерів Центрально-Східної Європи. Демократизація
Польщі, яка розпочалася з лютневого круглого столу 1989 р., за який сіли
опозиція та влада, мала наслідком частково вільні вибори 4 червня того ж
року. Падіння комуністичного устрою безпосередньо вплинуло на розвиток гу-
манітарних дисциплін3. Але навряд чи можна у цьому випадку говорити про
* Перкун Віталій Павлович – кандидат історичних наук, науковий співробітник
Інститу ту історії України НАНУ, відділ спеціальних галузей історичної науки та елект рон-
них інформаційних ресурсів, сектор генеалогічних та геральдичних досліджень
E-mail: orantus@ukr.net
1 Поняття «nauki pomocnicze historii» перекладається як «допоміжні історичні науки».
Оскільки в українській академічній традиції воно передається як «допоміжні історичні дисци-
пліни», саме ним автор послуговується у своєму тексті (окрім випадків наведення назв польських
статей, книжок, тем наукових конференцій).
2 Від редакторів тому [Я.Дашкевич, О.Купчинський] // Записки Наукового товариства імені
Тараса Шевченка. – Т.CCXXXI: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. –
Л., 1996. – С.7.
3 Побутує думка, що рубіжним моментом змін у гуманітарних дослідженнях у Польщі став
1990 р. (див.: Debicki J., Harc L. Interdyscyplinarność albo zintegrowanie dyscyplin a historyczne ba-
danie regionalne (na przykładzie Śląska) // Acta Universitatis Wratislaviensis. – №2966. – Historia. –
CLXXV: Mundus hominis – cywilizacja, kultura, natura: Wokół interdyscyplinarnych badań histo-
rycznych / Pod red. S.Rosika, P.Wiszewskiego. – Wrocław, 2006. – S.438). Попри істотні зміни, які
УДК 930.2
В.П.ПеРкун *
ДОПОМІЖНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ В ПОЛЬЩІ (1988–2015 рр.)
Представлено розвиток допоміжних історичних дисциплін у польській історіо-
графії від кінця 1980-х рр. Звернуто увагу на актуальні наукові школи, напря-
ми досліджень, причинно-наслідкові зв’язки, які допоможуть зрозуміти високий
академічний рівень джерелознавчих студій польських істориків. Наголошено на
інтердисциплінарності, тенденціях до осмислення мети й завдань історичного
дослідження у вимірі культурної антропології, семіотики, природничих і гума-
нітарних наук із проекцією на визначення культурних комунікативних кодів,
систем цінностей суспільств/соціальних груп, повсякденних практик, правової,
конфесійної культур.
Ключові слова: історіографія, джерело (джерелознавство), допоміжні історич-
ні дисципліни, сфрагістика, геральдика, генеалогія.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
134 В.П.Перкун
зміни кардинальні, «цивілізаційні», як це було в українській гуманітаристи-
ці від часу проголошення незалежності в 1991 р. де-юре, або з кінця 1988 р.
(заснування Археографічної комісії) – де-факто. Гуманітарні науки в Польщі
1940–1980-х рр. були в набагато кращих умовах, порівняно з українськими
радянськими реаліями.
Упродовж другої половини ХХ ст., попри до певної міри позірне сприй-
няття марксистської методології, польська історична наука загалом зберегла
свою тяглість, традиції, школи та високий академічний рівень. За словами
проф. М.Кочерської, ряд інтелектуалів, у тому числі історики Т.Мантойфель,
А.Ґейштор, С.Лоренц, С.Гербст, які задавали тон у повоєнній польській історіо-
графії, зробили вибір на користь органічної праці в умовах неповного сувере-
нітету відновленої держави, що зумовлювало прийняття (більшою або меншою
мірою) вербальних вимог марксистської доктрини в історичних дослідженнях4.
Порівняно з українськими радянськими істориками польські фахів-
ці були відкритими для контактів із західноєвропейськими колеґами5.
Насамперед після перерви 1939–1953 рр. відновилися зв’язки з представника-
ми школи «Анналів». Завдяки особистим контактам А.Ґейштора з Ф.Броделем,
Ж. Ле Ґоффом, Ж.Дюбі молоді адепти науки мали можливість стажуватися у
провідних французьких центрах6. Нині немає фактично жодного польського
приніс 1989 р., усе ж у назві статті свідомо зазначено 1988 р. – саме тоді, з офіційною реєстрацією
Польського геральдичного товариства та наступним пожвавленням досліджень у ряді суміжних
із геральдикою дисциплін, відбувся перелом.
4 Koczerska M. Aleksander Gieysztor 17.VII.1916 – 9.II.1999 // Studia Źródłoznawcze. –
T.XXXVII. – Warszawa, 2000. – S.7. Подібний погляд висловив К.Модзалевський – медієвіст і
політичний діяч опозиції 1960–1980-х рр. (див.: Przegląd Historyczny. – 2011. – №1. – S.45–107).
Про сприйняття польською інтелектуальною елітою в період ПНР марксистської доктрини писав
філософ Л.Колаковський (див.: Kołakowski L. Moje słuszne poglądy na wszystko. – Kraków, 2011. –
S.299). Режисер, а також письменник А.Жулавський у своїх споминах також уважав слушними
певні форми співпраці з комуністичним режимом після 1945 р., оскільки у протилежному ви-
падку «Польща була б радянською республікою, табором» (див.: Kletowski P., Marecki P. Żuławski
[wywiad-rzeka]: Przewodnik krytyki politycznej. – Warszawa, 2008. – S.151).
5 Особливо детально про стан історичної науки в УРСР та фаховий рівень українських ра-
дянських істориків того часу писав І.Лисяк-Рудницький. Так, київський професор К.Дубина, ко-
трий брав участь у конґресі історичних наук у Відні (1965 р.), не володів жодною європейською
мовою, «вирізняючись» та цьому тлі від московської частини радянської делеґації (див.: Лисяк-
Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. – Т.2. – К., 1994. – С.428). І це було доволі типовим явищем для
істориків радянського періоду. Про закритість гуманітарної науки у СРСР від зовнішнього світу,
а відтак і від нових концепцій, див.: Гуревич А. Подводя итоги… // Одиссей: Человек в истории. –
Москва, 2000. – С.127.
6 Яскравий приклад такої співпраці між польськими та французькими осередками – на-
явність у сфрагістичних колекціях закладу допоміжних історичних дисциплін Яґеллонського
університету французьких гіпсових відтисків печаток із паризького Національного архі-
ву (див.: Piech Z. Zbiory odlewów pieczęci w Zakładzie nauk pomocniczych historii Uniwersytetu
Jagiellońskiego// Zbiory pieczęci w Polsce / Pod red. Z.Piecha, W.Strzyżewskiego. – Warszawa, 2009. –
S.345). Детальніше про співпрацю польських та французьких істориків, взаємовпливи, починаю-
чи з 1950-х рр., див.: Duby G., Geremek B. Wspólne pasje (rozmowę przeprowadził Philippe Sainteny,
przełożyła z francuskiego Elżbieta Teresa Sadowska). – Warszawa, 1995. Доволі цікаві стаття та
монографія П.Плескота про особливості наукових відряджень польських істориків до Франції
в 1950–1960-х рр. (див.: Pleskot P. Niecodzienne życie polskich uczonych podczas wizyt w krajach
Zachodu w latach pięćdziesiątych i sześćdziesiątych XX wieku // Przegląd Historyczny. – T.XCVIII. –
Zeszyt 2. – Warszawa, 2007. – S.197–214; Idem. Intelektualni sąsiedzi: Kontakty historyków polskich
ze środowiskiem „Annales” 1945–1989. – Warszawa, 2010). М.Куля описує специфіку поїздок поль-
ських істориків до Франції на прикладі листів із відряджень свого батька, проф. В.Кулі. Автор
акцентує увагу на політичних особливостях гуманітарного академічного середовища Польщі
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) 135
історика, який не пройшов би коротко- чи довгострокову практику у визнаних
європейських і північноамериканських наукових осередках.
Традиції розвитку допоміжних історичних дисциплін у Польщі ся-
гають початку XIX ст.7 Якісно нового оберту вони набули з кінця XIX ст.
У 1898 р. було відкрито першу кафедру допоміжних історичних дисциплін в
Яґеллонському університеті, яку очолив С.Кжижановський. У 1908 р. поста-
ло Польське геральдичне товариство та часопис «Miesięcznik Heraldyczny».
Плідно працювали на цій ниві генеалог і геральдист В.Семкович, диплома-
тист С.Кентжинський, видавець генеалогічних, геральдичних та сфрагістич-
них джерел Ф.Пекосинський. У перші чотири десятиліття ХХ ст. з’явилися
студії теоретичного характеру, мета яких полягала в осмисленні допоміжних
історичних дисциплін у вимірі вивчення та інтерпретації джерел8.
У воєнний (1939–1945 рр.) та повоєнний (1946–1956 рр.) часи розвиток дещо
загальмувався. Винятком тут може бути короткий нарис допоміжних історичних
дисциплін авторства А.Ґейштора9. Утім уже починаючи від хрущовської «відли-
ги» (1956 р.) польська гуманітаристика вийшла на висхідну лінію. Події березня
1968 р. стали черговим випробуванням10. Втрат зазнали ряд напрямів: філосо-
фія, культурна антропологія та ін.11 Натомість історики здебільшого зберегли
свої позиції. Пояснення можна знайти в тому, що їхні студії зосереджувалися на
теорії джерелознавства та на самих джерелах, не входячи в конфронтацію з то-
дішньою офіційною ідеологією. Саме у ці роки вийшли друком ґрунтовні розвід-
ки з хронології, генеалогії, геральдики, сфрагістики, дипломатики, палеографії,
нумізматики. Це був вагомий результат роботи фахівців, очолюваних директо-
ром Інституту історії Польської академії наук проф. Т.Мантойфлем, який по-
клав за мету реалізувати проект вивчення допоміжних історичних дисциплін у
рамках монографічних досліджень конкретного напряму.
Нового поштовху допоміжні історичні дисципліни набули з кінця 1980-х рр.
Так, у 1988 р. було відновлено діяльність Польського геральдичного товарист ва,
котре припинило свою роботу 1939 р. з початком Другої світової війни. Його ме-
тою проголошено провадження наукових досліджень у геральдиці, сфрагістиці та
суміжних галузях знань. Фактично це стало свідченням волі польських істориків
активізувати студії на полі допоміжних історичних дисциплін. Нині працюють
відділення ПГТ у Варшаві, Кракові, Любліні, Торуні. Наукові інституції цих
1950–1960-х рр. (див.: Kula M. Podchody z Biurem «W» // Przegląd Historyczny. – T.XCVIII. –
Zeszyt 2. – Warszawa, 2008. – S.633–650).
7 Lelewel J. Nauki, dający poznać źródła historyczne. – Wilno, 1822.
8 Див.: Krzyżanowski S. O zadaniach paleografii i dyplomatyki wobec historii polskiej i historii
prawa polskiego: Pamiętnik II Zjazdu Historyków Polskich. – Lwów, 1890; Semkowicz W. Potrzeby
w zakresie nauk pomocniczych historii // Nauka Polska. – Т.1. – Warszawa, 1918. – S.287–312;
Idem. Rozwój nauk pomocniczych historii w latach 1888–1938 // Kwartalnik Historyczny. – T.51. –
Warszawa, 1937. – S.227–257; Kętrzyński S. Stan nauk pomocniczych historii i ich potrzeby //
Pamiętnik V Powszechnego Zjazdu Historyków Polskich. – T.1. – Lwów, 1930. – S.180–198.
9 Gieysztor A. Zarys nauk pomocniczych historii, wydanie trzecie, poszerzone przy współudziale
doc. dra Stanisława Herbsta. – T.1–2. – Warszawa, 1948.
10 Тоді у великих польських містах відбулися студентські акції протесту, учасники яких дома-
галися демократизації суспільства. Наслідком стала політична криза, обмеження прав і свобод
громадян, що відобразилося в тому числі й на гуманітарній сфері.
11 Змушені були еміґрувати філософ Л.Колаковський, історики ідей К.Пом’ян, А.Валіць кий та ін.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
136 В.П.Перкун
міст (університети, архіви, академії тощо) – визнані центри розвитку допоміж-
них історичних дисциплін. Виказують активність у цій сфері зацікавлень й
інші наукові та університетські осередки в містах Щецин, Познань, Катовіце,
Вроцлав, Кельце, Лодзь, Зелена Ґура.
Що саме вдалося осягнути польським історикам на ниві допоміжних істо-
ричних дисциплін за чверть століття? Нижче подано розгляд теми за такими
пунктами: центри наукових шкіл, спеціалізовані часописи, розвиток окремих
допоміжних дисциплін, поняття «допоміжні історичні дисципліни», спеціа-
лізовані конференції, видання на пошану знаних дослідників, бібліографії,
енциклопедії, праці з історії, методології допоміжних історичних дисциплін,
підручники, спеціалізовані нагороди та премії.
Центри наукових шкіл
Краків. На сьогодні ця давня королівська столиця – найбільший центр
вивчення допоміжних історичних дисциплін у Польщі. Заклад допоміжних іс-
торичних дисциплін та архівістики місцевого Яґеллонського університету (ке-
рівник – д-р габ., проф. З.Пех) – родоначальник студіювання джерелознавчого
напряму, а один із «батьків» краківської школи, проф. Ф.Пекосинський – ав-
тор класичних праць зі середньовічної геральдики, генеалогії та сфрагісти-
ки. Засновником на той час ще кафедри допоміжних історичних дисциплін
Яґеллонського університету у 1898 р. став С.Кжижановський. Його перу нале-
жать програмні студії з дипломатики та палеографії. Наступним керівником
кафедри був В.Семкович, котрий опублікував ряд монографій і джерел із ді-
лянки генеалогії та геральдики, енциклопедію допоміжних історичних дис-
циплін (лекційні заняття з історичної географії, дипломатики, геральдики,
сфрагістики, генеалогії, палеографії, хронології; у 1999 р. перевидано з перед-
мовою його учениці – Б.Вирозумської). Своєрідним пам’ятником В.Семковичу
стала його монографія «Paleografia łacińska», котра побачила світ уже після
смерті автора – у 1951 р. У 2002 р. опубліковане друге видання з передмовою
Б.Вирозумської. Із кінця XIX ст. заклад допоміжних історичних дисциплін
систематично збирає та впорядковує сфрагістичні, геральдичні, нумізматичні,
картографічні матеріали, стародруки, пергаментні документи та їх копії. Вони
використовуються під час практичних занять зі студентами. Слід підкресли-
ти унікальність цього науково-дидактичного осередку як у польському, так і
центральноєвропейському контекстах. Упродовж останніх двадцяти років за-
клад був ініціатором та організатором наукових конференцій, присвячених
допоміжним історичним дисциплінам. За словами З.Пеха, сфрагістичні студії
в 1990-х рр. стали провідною дослідницькою тематикою підрозділу12. І при-
родно, що нині краківський осередок веде перед на ниві польської сфрагіс-
тики. Провідними фахівцями, окрім уже згаданого проф. З.Пеха (коло його
наукових інтересів: сфрагістика, владні атрибути, історична іконографія),
є проф. Б.Вирозумська (устрій та документація середньовічних міст), д-р габ.
12 Piech Z. Zbiory odlewów pieczęci w Zakładzie nauk pomocniczych historii Uniwersytetu
Jagiellońskiego. – S.344.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) 137
В.Дреліхаж (нині голова Краківського осередку ПГТ, сфера наукових інтересів:
геральдика, дипломатика, епіграфіка), д-р П.Рабей (геральдика, епіграфіка),
д-р М.Стажинський (церковна геральдика та сфрагістика, джерелознавство).
Питаннями допоміжних історичних дисциплін також займаються у Кра ків сь-
кій теологічній академії. Коло інтересів фахівців цього університетського осередку:
геральдика, символіка, атрибутика католицької церкви та духівництва13.
Люблін. Тут допоміжні історичні дисципліни вивчають у двох основних на-
укових осередках – Люблінському католицькому університеті та Університеті
імені М.Кюрі-Склодовської. Знаковими постатями, які дали поштовх роз-
витку дисциплін ще в 1970-х рр., були кс. проф. С.Лібровський та проф.
Ю.Шиманський. Зокрема перший у своїй статті 1977 р. «Про розширення дже-
рельної бази в історико-церковних дослідженнях» звернув увагу на важливість
вивчення церковної геральдики14. Ю.Шиманський, чий науковий шлях розпо-
чався у Силезькому університеті (Катовіце), започаткував у Любліні власну на-
укову школу. Його вихованці – знані нині в Польщі та поза межами цієї країни
історики К.Скупенський (дипломатика), Б.Трелінська (епіграфіка), Г.Серока
(геральдика, сфрагістика), П.Диммель (дипломатика), Я.Лосовський (сфрагіс-
тика, дипломатика). Ці фахівці становлять ядро Люблінського відділення ПГТ.
У 1990-х рр. у місті відбулися ряд геральдичних і сфрагістичних конференцій.
Варшава. У столиці Польщі допоміжні історичні дисципліни розвива-
ються в Інституті історії Польської академії наук (відділ допоміжних історич-
них дисциплін та археографії), Варшавському університеті (кафедра допо-
міжних історичних дисциплін та методології), Університеті імені кардинала
С.Вишинського (інститут історичних наук), Польському геральдичному това-
ристві. Як у першій, та і в двох інших наукових інституціях тривалі основи роз-
вою допоміжних історичних дисциплін заклав проф. А.Ґейштор15. Його учні –
проф. С.К.Кучинський та М.Кочерська, у значній мірі Р.Керсновський, якого
А.Ґейштор у 1949 р. запросив із Кракова до Варшави – стали локомотивом роз-
витку джерелознавчих галузей знань у польській столиці. Саме у Варшаві ста-
раннями тоді ще маґістра історії С.Ґужинського та доцента С.К.Кучинського
1988 р. було відновлено діяльність передвоєнного Польського геральдичного
товариства. М.Кочерська керує кафедрою допоміжних історичних дисциплін
Варшавського університету та проводить маґістерський і докторантський се-
мінар із відтинку медієвістики. Її вихованці, а це П.Венцовський (диплома-
тика, методологія, джерелознавство) та М.Яніцький (епіграфіка, джерело -
знавство), на сьогоднішній день – визнані фахівці з пізнього середньовіччя
13 Див.: Interpretacja i symbolika: Praca zbiorowa / Pod red. T.Jelonka, L.Rotter. – Kraków, 2006;
Symbolika roślin: heraldyka i symbolika chrześcijańska / Pod red. J.Mareckiego, L.Rotter. – Kraków,
2007; Cnoty i wady: społeczeństwo baroku po obu stronach Karpat / Pod red. J.Mareckiego, L.Rotter. –
Kraków, 2007; Jak czytać wizerunki świętych: leksykon atrybutów i symboli hagiograficznych / J.Marecki,
L.Rotter. – Kraków, 2009; Symbolika roślin / Pod red. J.Mareckiego, L.Rotter. – Kraków, 2010.
14 Librowski S. O poszerzeniu bazy źródłowej w badaniach historyczno-kościelnych // Archiwa,
biblioteki i muzea kościelne. – T.35. – Lublin, 1977. – S.5–17.
15 Спогади про проф. А.Ґейштора див.: Wywiad Paola Gugliemotti, Gian Maria Varanini z
Modzelewskim Karolem // Przegląd Historyczny. – T.CII. – Zeszyt 1. – Warszawa, 2011. – S.56–57;
Kuczyński S.K. Aleksander Gieysztor i nauki dające poznawać źródła historyczne // Ibid. – T.XCI. –
Zeszyt 1. – Warszawa, 2000. – S.51–60.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
138 В.П.Перкун
та ранньомодерного часу. Наступниками проф. Р.Керсновського та проф.
С.К.Кучинського в Інституті історії ПАН стали Я.Адамчик та І.Дацька-
Ґужинська. В Університеті імені кардинала С.Вишинського проблемами цер-
ковної геральдики займається кс. д-р П.Дудзінський16, джерелознавством XV–
XVII ст. – кс. проф. К.Латак17. Варшава – координуючий центр для наукових
видавничих проектів. Саме тут розташоване видавництво «DiG», яке спеціалі-
зується на літературі з допоміжних історичних дисциплін. На базі Інституту
історії ПАН у перше десятиліття XXI ст. відбулося декілька важливих конфе-
ренцій із відтинку допоміжних історичних дисциплін.
Торунь. Найвідоміші та найавторитетніші генеалоги тут – професори
K.Ясинський і Я.Беняк. Власне інститут історії й архівістики Торунського уні-
верситету імені М.Коперніка став основою місцевої школи допоміжних історич-
них дисциплін з особливим акцентом на розвитку генеалогії. Із кінця 1970-х рр.
осередок на чолі з Я.Беняком та К.Ясинським розпочав свою науково-організа-
ційну діяльність. У 1980–2001 рр. відбулося сім конференцій. Нині школу ре-
презентують М.Глебьонек (сфрагістика, архівістика), проф. Я.Вронішевський
(геральдика, генеалогія, епіграфіка), Я.Вента (літописання), А.Шведа (генеало-
гія), які працюють у закладі допоміжних історичних дисциплін інституту історії
та архівістики Торунського університету імені М.Коперніка.
Познань. Заклад допоміжних історичних дисциплін інституту історії
Познанського університету імені А.Міцкевича створено в 1966 р. (до 1969 р. –
заклад історії культури та джерелознавства при кафедрі загальної середньо-
вічної історії; від 1982 р. – заклад джерелознавства та допоміжних історичних
дисциплін)18. Очолила його проф. Б.Кюрбіс. Нині познанський осередок репре-
зентують Т.Ясинcький (аналістика, дипломатика, генеалогія, палеографія),
П.Покора (сфрагістика), Е.Сиска (джерелознавство, сфрагістика), М.Дорна
(середньовічна історіографія, історія дипломатики), М.Сосновський (латин-
ська палеографія, агіографія), Р.Вітковський (джерелознавство), П.Стружек
(сфрагістика, геральдика, іконографія).
Вроцлав. Джерелознавчі науки в адміністративному центрі Нижньої
Силезії розвиваються у Вроцлавському університеті та Оссолінеумі, де існує
сфрагістичний кабінет, який донедавна очолював В.Фабіянський, а нині од-
ним із керівників є Р.Форисяк-Вуйцинський. П.Вишевський (займається іко-
нографією) та С.Росік (історіографія, середньовіччя) від 2001 р. організову-
ють наукові конференції, присвячені дисциплінам джерелознавчого циклу.
Р.Жерелік очолює заклад допоміжних історичних наук та архівістики історич-
ного інституту Вроцлавського університету. Коло його наукових зацікавлень –
дипломатика, палеографія, просопографія. Співробітник закладу, чиї інтере-
си пов’язано суто з допоміжними історичними дисциплінами – М.Л.Вуйцик
(сфрагістика, дипломатика).
16 Dudziński P. Współczesna heraldyka i zwyczaje heraldyczne w Kościołach chrześcijańskich. –
T.1–2. – Warszawa, 2007.
17 Łatak K. Ksiądz Stefan Ranatowicz CRL (1617–1694) barokowy kronikarz i pisarz klasztorny. –
Kraków, 2010.
18 Krzyżanowska J. Brygita Kürbis 11.IX.1921 – 5.XI.2001 // Studia Źródłoznawcze. – T.XXXIX. –
Warszawa, 2001. – S.6.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) 139
Щецин. Тут центр розвитку допоміжних історичних дисциплін –
Державний архів міста Щецина. В установі сформовано солідну сфрагістич-
ну колекцію (опікун – П.Ґут (сфрагістика, геральдика)). Допоміжні історичні
дисципліни також перебувають у фокусі уваги співробітників кафедри новіт-
ньої історії та архівістики Шецинського університету – А.Ґут (дипломатика,
геральдика, сфрагістика) та Р.Скрицького (картографія, іконографія).
Зелена Ґура. У структурі інституту історії Зеленоґурського університету існує
заклад допоміжних історичних дисциплін та архівістики, очолюваний донедавна
проф. К.Бобовським (середньовічні дипломатика, палеографія, сфрагістика). Серед
пріоритетних напрямів роботи його співробітників – генеалогія (Й.Карчевська),
епіграфіка, дипломатика (Й.Здренка, А.Ґурський), людвисарство (М.Туречек).
Катовіце. Тут, у Силезькому університеті, працюють дослідники середньовіч-
ної генеалогії проф. Є.Сперка та Б.Чвойдрак, сфрагіст Т.Калуський, а у Си лезь ко-
му музеї – знана дослідниця геральдики й сфрагістики реґіону М.Каґанець.
Лодзь. На кафедрі історії історіографії та допоміжних історичних дис-
циплін Лодзинського університету працюють М.Адамчевський (геральди-
ка, сфрагістика), А.Шимчак (генеалогія, епіграфіка), Ю.К.Янчак (історична
демографія).
***
Істотна обставина, яка сприяє якісним дослідженням та продовженню
традицій попередніх десятиліть – це бібліотеки, сфрагістичні, палеографічні
колекції закладів, кабінетів допоміжних історичних дисциплін тощо. Така на-
укова база насамперед уможливлює якісну підготовку студентів, проведення
практичних занять із палеографії, нумізматики, генеалогії, сфрагістики, ви-
користовуючи при цьому таблиці з давнім письмом, копії середньовічних до-
кументів, а на заняттях зі сфрагістики – муляжі печаток.
Упродовж останніх двох десятиліть у Польщі з’явилися друком перекла-
ди знаних західноєвропейських фахівців із допоміжних історичних дисциплін,
як-от М.Пастуро («Середньовічна гра символів»19, «Диявольська матерія…»20,
«Історія кольору: синій»21) або Ж.-К.Шмітта («Жест у середньовічній культурі»22).
У польських бібліотеках можна знайти знакові студії мовою ориґіналу – від
класичної праці Ж.Мабільйона («De re diplomatica libri sex», 1681 р.) до публі-
кацій П.Шрамма23, E.Кіттеля24, Т.Дідеріха25, Б.Б.Гайма26, М.Пастуро27, а та-
кож часописи, на шпальтах яких досліджуються дисципліни джерелознавчо-
го циклу («Archiv für Diplomatik, Schriftgeschichte, Siegel- und Wappenkunde»,
«Bibliothèque de l’École des chartes», «Annales: histoire, sciences, sociales»).
19 Pastoureau M. Średniowieczna gra symboli. –Warszawa, 2006.
20 Pastoureau M. Diabelska materia: historia pasków i tkanin w paski. – Warszawa, 2004.
21 Pastoureau M. Niebieski: historia koloru. – Warszawa, 2013.
22 Schmitt J.-C. Gest w kulturze średniowiecznej. – Warszawa, 2006.
23 Schramm P. Herrschaftszeichen und Staatssymbolik. – T.1–3. – Stuttgart, 1954–1956.
24 Kittel E. Siegiel. – Braunschwieg, 1970.
25 Diederich T. Siegielkunde: Beiträge zu ihren Vertiefung und Weiterführung. – Köln, 2012.
26 Heim B.B. Coutumes et Droit Héraldiques de l’Eglise. – Paris, 1949.
27 Pastoreau M. Les sceaux. –Turnhout, 1981.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
140 В.П.Перкун
Часописи
Один із провідних польських спеціалізованих часописів, присвяче-
них головно допоміжним історичним дисциплінам – «Studia Źródłoznawcze»
(«Джерелознавчі студії») – виходить із 1957 р. Періодичне видання має на
меті публікувати матеріали з джерелознавства, методології, археографії іс-
торичних джерел, удосконалення інструментарію історика, оприлюднення
результатів досліджень із широкого спектру допоміжних історичних дисци-
плін середньовіччя, нового й новітнього часу28. «Батьками» часопису стали
А.Ґейштор, Б.Кюрбіс, Ґ.Лябуда, Р.Вальчак. Від кінця 1980-х рр. редакторами
стали професори М.Кочерська та С.К.Кучинський.
У журналі знаходимо інформацію про конференції, круглі столи, публі-
кації з ділянки допоміжних історичних дисциплін у Польщі та за кордоном.
За останні двадцять років уміщено новини про розвиток допоміжних історичних
дисциплін у Чехії29, Німеччині, рясно представлено рецензії та огляди німець-
ко-, франкомовної30 літератури. Особливо пильно С.К.Кучинський відстежував
публікації відомого французького фахівця на полі геральдики, сфрагістики,
символіки, семіотики – М.Пастуро. Тут також містяться звіти про міжнародні
конґреси, конференції, симпозіуми, семінари31. Неабиякий інтерес викликають
спогади про істориків, котрі присвятили себе вивченню допоміжних історичних
дисциплін, зокрема йдеться про А.Ґейштора, З.Пежановського, Б.Курбіс.
На шпальтах журналу знаходимо й огляди, присвячені доробку укра-
їнських істориків. Так, у 31-му томі (1990 р.) уміщено рецензію К.Ґурського
(с.95–96) на автореферат Н.Яковенко «Палеография латинского документаль-
ного письма на Правобережной Украине (вторая половина XVI – первая по-
ловина XVII в.)» (Київ, 1983 р.). Автор підкреслив, що це перша праця, присвя-
чена ключовій проблемі історії культури в Україні на переломі XVI–XVII ст.
28 Studia źródłoznawcze. – T.38. – Warszawa, 2000 [від редакції].
29 У т.XXХVII (2000 р., c.175–177) В.Мрозович оглянув чеське періодичне видання: Pomocné
vĕdy historické a jejich misto mezi historickými obory / Red. I.Hlaváček, Z.Hojda. – Praha, 1997. –
192 s. [Acta Universitatis Carolinae Philosophica et historica 1–1996: Z pomocných vĕd historic-
kých XIII]. Із назв статей дізнаємося про актуальні питання, які висвітлювалися фахівцями з
допоміжних історичних дисциплін: Hlavaček І. Pomocné vĕdy historicke a jejich postaveni v so-
učasně historiografii; Smahel F. Chvala pomocnych vĕd historickych; Vašků V. Ke dvema metodo-
logickym otázky pomocnych vĕd historickych; Novak J., Rohac J. Problemy výuku archivnictva na
Filozofickej Fakulte Univerzity Komenskeho v Bratislave v sucasnosti; Pokorny P. Heraldika jako me-
zioborova disciplina; Ebelova І. Otázky a problemy novověké epigrafiky: Napisy a jejich konzervace na
prikladu zamku v Encouvanech, pražské novoměstské radnice a hřbitovního kostela sv. Petra a Pavla
v Starych Prachaticich; Honca J. Cesty a cile české genealogie po roce 1945; Semotanova E. Historická
geografie a jeji misto v systému vĕd; Hojda Z. Historicka ikonografie – pomocná vĕdа historicka?
30 Польська дослідниця А.Адамська (т.XXXVII, с.177–181) звернула увагу на французьку се-
рію, присвячену допоміжним історичним дисциплінам: Identifier sources et citations (L’Atelier
du medieviste 1). – Turnhout, 1994. – 337 p.; Guyjotjeannis O., Pycke J., Tock B.-M. Diplomatique
medievale (L’Atelier du medieviste 2). – Turhout, 1993. – 442 p.
31 Wenta J. Kilka uwag o sytuacji nauk pomocniczych historii w Niemczech: Na marginesie książ-
ki Hansa Wernera Goetza Moderne Mediävistik: Stand und Perspektiven der Mittelalterforschung,
Darmstadt 1999 // Studia Źródłoznawcze. – T.XLI. – Warszawa, 2003. – S.131–134. Цікаві спо-
стереження розвитку допоміжних історичних дисциплін у Німеччині. Як пише Я.Вента, вони
еволюціонують у напрямі інтердисциплінарної медієвістики, тісного переплетення джерело-
знавства та філології. Див. також: Adamska A. «Język dokumentu średniowiecznego»: XI Kongres
Międzynarodowy Komisji Dyplomatyki (Troyes, 11–13.XI.2003) // Ibid. – S.185–188.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) 141
та заслуговує на видання друком повної версії. Ця праця методично безпо-
милкова32. Том містись додаток: бібліографію всіх попередніх 30-ти випусків
від 1957 по 1987 рр. за редакцією П.К.Войцеховського. Із наукової бібліографії
цього випуску довідуємося про огляди праць на українську тематику. Зокрема
під номером 122 в розділі А вміщено інформацію про рецензію А.Поппе (1964,
9) на книгу: Українські письменники: Біобібліографічний словник, т.1: Давня
українська література (XI–XVII ст.), уклав Л.Махновець, Київ, 1960, 979 с.; під
номером 492 – огляд З.Гульдона на статтю: Крикун М. Подимні реєстри XVI ст.
як джерело. Третя республіканська наукова конференція з архівознавства та
інших спеціальних історичних дисциплін, Київ, 1968, c.69–98; під номером
514 – огляд І.Ігнатовича на працю: Стрельский В. Источниковедение истории
СССР: Период империализма, конец XIX ст. – 1917 г., Москва, 1962; під номе-
ром 826 – огляд З.Войтковяка (1978, 23) на: Грамоти XIV ст. Упорядкування,
вступна стаття, коментарі М.Пещак, Київ, 1974; під номером 945 – огляд
З.Гульдона (1973, 18) на книгу: Літопис Самовидця, підготував Я.Дзира,
Київ, 1971; під номером 2463 – огляд цього ж автора (1971, 15) на видання:
Йосифінська (1785–1788) та Францисканська (1819–1820) метрики: Перші по-
земельні кадастри Галичини: Покажчик населених пунктів, Київ, 1965; під
номером 2713 – огляд С.К.Кучинського (1967, 12) на статтю: Гавриленко В.
Львівські цехові печатки XIV–XV ст. та питання про час їх виникнення (опубл.
в: Історичні джерела та їх використання, вип.1, Київ, 1964; Українська сфра-
гістика. Питання предмета та історіографії (1981, 26)). У спареному томі 32/33
знаходимо рецензію М.Йовіти-Гансовської (с.229–231) на працю О.Пріцака
«Походження Русі».
Цікавим видається звіт про Міжнародний конґрес візантійських студій,
що відбувся в Копенгаґені 1996 р. Автор огляду присвятив декілька слів до-
повідям зі сфрагістики. Зокрема М.Алексеєнко інформував про 450 печаток,
знайдених у затоці Херсона, В.Степаненко – про печатки, виявлені у Судаку33.
У випуску за 2009 р. А.Юсупович зробив огляд монографій М.Котляра,
Т.Вілкул, О.Пріцака.
«Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego» («Щорічник Польського ге-
раль дичного товариства»). У вступному слові голова ПГТ проф. С.К.Ку чин-
ський наголосив на продовженні традицій цього видання довоєнних часів,
а також традицій Львівського геральдичного товариства, заснованого 1906 р.,
чиїм друкованим органом до 1932 р. і був журнал. Попри те, що цей номер став
першим, однак, як зазначив головний редактор, аби підкреслити попереднє
існування часопису (впродовж 1908–1932 рр.) він отримав послідовну, дванад-
цяту, нумерацію. Журнал складається з рубрик: «Дослідження», «Матеріали»,
«Дискусії», «Рецензії», «Miscellanea», «In Memoriam». У першому відновленому
випуску (1993 р.) надруковано статут товариства, список його членів, назва-
но керівництво, означено діяльність за 1988–1993 рр. На шпальтах часопису
32 Зауважимо, що кандидатська дисертація Н.Яковенко донині так і не вийшла у форматі
монографічного дослідження.
33 Salamon M. XIX Międzynarodowy kongres Studiów Bizantyńskich (Kopenhaga, 19–23.
VIII.1996) // Studia Źródłoznawcze. – T.XXXVII. – Warszawa, 2000. – S.248.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
142 В.П.Перкун
знайшлося місце для нарисів про відомих дослідників допоміжних історичних
дисциплін – В.Семковича, М.Гайсиґа, А.Геймовського. У т.3 нової серії бачи-
мо рецензію на українське видання з відтинку допоміжних історичних дис-
циплін. Люблінський історик Я.Лосовський зробив огляд тез III геральдичної
конференції, що пройшла у Львові 4–5 листопада 1993 р.34
«Biuletyn Polskiego Towarzystwa Heraldycznego» («Бюлетень Польського ге-
ральдичного товариства»). Видання невеликого формату (до 2006 р. вийшло
24 вип.) складається з кількох рубрик, які передають основну структуру ча-
сопису: короткі публікації реферативного плану; інформація щодо діяльності
ПГТ, наукові конференції, виставки, круглі столи, семінари, присвячені ге-
ральдиці, у Польщі й за кордоном; матеріали в пам’ять тих членів товариства,
хто вже відійшов у Вічність.
«Genealogia» («Генеалогія»). Виходить від 1992 р. У передмові до першого ви-
пуску головний редактор М.Ґурний підкреслив, що новий видавничий проект
присвячено історико-генеалогічній проблематиці у широкому розумінні, це буде
майданчик, де фахівці обмінюватимуться думками, що має спричинити пожвав-
лення зацікавлень традиціями й родинними історіями в Польщі (с.7–8). На цей
момент вийшло друком вісімнадцять випусків. Видання складається з кількох
рубрик: «Передмова», «Студії», «Матеріали», «Інформація», «Рецензія та огляди».
«Biuletyn Numizmatyczny» («Нумізматичний бюлетень»). Часопис вида-
ється з 1965 р. Один із провідних у ділянці нумізматики. Матеріали, уміщені
на його шпальтах, стосуються безпосередньо як нумізматики, так і суміжних
дисциплін (у тому числі сфрагістики та ін.)35.
«Przeszłość Demograficzna Polski» («Демографічне минуле Польщі»).
Виходить друком від 1967 р. Провідне видання у своїй галузі знань. Саме на
його сторінках побачили світ праці французьких істориків кінця 1960-х рр.,
які несли у собі нові підходи, методологію, нову проблематику, що стало не-
абияким внеском у розвиток польської історичної демографії.
Наукові дисципліни
Генеалогія. Ця галузь знань нині одна з найбільш освоєних допоміжних
історичних дисциплін щодо введення в обіг джерельного матеріалу, вироблен-
ня методології досліджень. Торунський університет, в якому створили власну
школу професори К.Ясинський та Я.Беняк, можна назвати провідним центром
34 Losowski J. [Rec.]. Tretja naukowa heraldyczna konferencija (Lwiw, 4–5 listopada 1993 r.).
Zbirnyk tez, povidomleń ta dopovidej. Redaktor ta ukladacz Andrij Hreczylo, Lwiw, 1993, ss.124 //
Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego. – T.III (XIV). – Warszаwa, 1997. – S.224–226. У ви-
сновках до огляду автор підкреслює значне зацікавлення проблемами геральдики та суміжними
дисциплінами в Україні (с.226). Я.Лосовський також представляв актуальні питання вивчення
печаток польських старост XVI–XVIII ст. в українському виданні (див.: Лосовський Я. Про потре-
би досліджень печаток старост XVI–XVIII ст. // Шоста наукова геральдична конференція (Львів,
27–29 березня 1997 р.): Матеріали. – Л., 1997. – C.46–48).
35 Ряд інших нумізматичних часописів реґіонального спрямування подає у своїй статті С.Гірік,
роблячи огляд студій з української нумізматики та боністики (див.: Гірік С. Самоорганізація на-
уки і спеціяльні історичні дисципліни: приклад нумізматики і боністики [Електронний ресурс]:
http://histans.com/LiberUA/GirikSNSID_2013/GirikSNSID_2013.pdf/).
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) 143
польських генеалогічних студій. У 1996 р. вийшла друком збірка статей
К.Ясинського з ділянки допоміжних історичних дисциплін, де вміщено статті
автора з попередніх десятиліть на теми генеалогії, некрополістики, хронології,
джерелознавства, іконографії, дипломатики, ономастики36. У 2003 р. побачи-
ла світ книга «Генеалогія: Стан та перспективи досліджень над суспільством
середньовічної Польщі на порівняльному тлі»37. Це – сьома публікація з ци-
клу конференцій під назвою «Генеалогія», яку видали торунські дослідники.
У збірнику міститься стаття українського фахівця Ю.Зозуляка «Стан та пер-
спективи досліджень над шляхтою в українській історіографії»38. Автори ви-
дання основну увагу сфокусували на генеалогії вищих верств (королів, князів,
маґнатів, шляхти), а також міщан, духівництва, інтелектуалів. Особливий ак-
цент зроблено на титулатурі еліти, її ролі та місці у системі функціонування
влади й суспільства. Загалом (за деякими винятками) поза науковим інтер-
есом залишається генеалогія селян, міського марґінесу39.
Які проблеми нині ставлять перед собою польські генеалоги? Актуальне
питання функцій і завдань цієї дисципліни. Дедалі частіше висловлюються
думки щодо генеалогії не як допоміжної історичної дисципліни, а як частини
суспільної історії, історії культури40. Істотна проблема генеалогічних студій –
питання дефініції самого поняття «еліта»41. Саме тому історики обговорюють
проведення генеалогічно-просопографічних досліджень42. Це свідчить про те,
що генеалогія розширює межі своїх завдань, адже важливе не лише вивчення
походження родини, представників роду, але і їх соціалізації. Загалом генеа-
логія розглядається як метод з’ясування суспільних явищ43.
Сфрагістика. Відповідні студії становлять за останні двадцять років один
із найбільш пріоритетних напрямів вивчення джерелознавчих дисциплін.
Вийшли друком три присвячених печаткам збірники, які означили стан та за-
вдання польського печаткознавства44. Актуальні напрями сфрагістичних дослі-
джень: міська сфрагістика, а також церковна (вищого й нижчого духівництва,
36 Jasiński K. Prace wybrane z nauk pomocniczych historii. – Toruń, 1996. – 416 s.
37 Genealogia: Stan i perspektywy badań nad społeczeństwem Polski średniowiecznej na tle po-
równawczym / Pod red. J.Pakulskiego, J.Wroniszewskiego. – Toruń, 2003.
38 Genealogia: Stan i perspektywy badań… – S.333–345. Поза безсумнівно слушні зауваження
щодо причин недостатнього вивчення цієї проблематики, дослідник однак обійшов увагою ряд бі-
бліографічних позицій, які принаймні ввели б польського читача у ширше коло наукових публі-
кацій та певною мірою відкоригували б амплітуду оцінок автора. Наприклад: підсумкова стаття
О.Оглоблина з генеалогії, уміщена в «Українському історику» за 1966 р., праці Я.Дашкевича.
Згадуючи відгук Б.Флорі на монографію Н.Яковенко «Українська шляхта», слід також було на-
звати й рецензії українських істориків.
39 Проблему суспільного марґінесу, щоправда середньовічного Парижу, вивчав Б.Ґеремек
(див.: Geremek B. Ludzie marginesu w średniowiecznym Paryżu. – Warszawa, 2003).
40 Див., напр., дискусію: Genealogia: Stan i perspektywy badań… – S.360.
41 Підходи дослідників аналізує А.Шимановська (див.: Od genealogii do historii społecznej /
Red. A.Jaworska, B.Trelińska. – Warszawa, 2011. – S.27–43), наголошуючи на необхідності вивчен-
ня «сільської еліти».
42 Ibid. – S.43.
43 Pakulski J., Wroniszewski J. Wstęp // Genealogia: Stan i perspektywy badań... – S.7.
44 Pieczęcie w dawnej Rzeczypospolitej: stan i perspektywy badań / Pod red. Z.Piecha, J.Wroni-
szews kiego, J.Pakulskiego. – Warszawa, 2006; Zbiory pieczęci w Polsce / Pod red. Z.Piecha,
W.Strzyżewskiego. – Warszawa, 2009; Dawne pieczęcie: Typologia – metody badań – interpretacje /
Pod red. Z.Piecha. – Warszawa, 2014.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
144 В.П.Перкун
церковних інституцій), королівська, шляхетська, князівська, урядницька, гро-
мадська. Хронологічні рамки досліджуваного матеріалу охоп люють XIII–XIX ст.
Найбільш опрацьована польськими дослідниками середньовічна сфрагістика,
що зумовлено сильними традиціями медієвістичних шкіл та значною збереже-
ністю джерел XIII–XV ст.45 Натомість маловивчений пласт – печатки новітньо-
го періоду XIX–XX ст. Однієї з причин такої ситуації фахівці вважають трива-
лу актуальність уваги до сфрагістики середньовіччя й ранньомодерного часу,
а з іншого боку – масовість сфрагістичного матеріалу останніх двох століть,
для введення якого в науковий обіг потрібні відповідний час та осмислення.
Віднайдення археологами за останнє десятиліття олов’яних булл польських
князів XI ст. започаткувало фактично новий напрям – студії ранньосередньо-
вічної сфрагістики. Кілька років тому, продовжуючи цю тему, торунський іс-
торик М.Глебьонек опублікував матеріали про олов’яні печатки XI–XIII ст.46
Важливий напрям польських сфрагістичних студій – вивчення печаткових зі-
брань і колекцій47. Знаковими працями у сфрагістиці сусідньої країни за остан-
ні понад два десятиліття можна назвати монографії З.Пеха «Іконографія пе-
чаток П’ястів» і М.Адамчевського «Урядницькі печатки реґіональних владних
інституцій Центральної Польщі»48. Ці дослідження важливі під кутом зору ав-
торської методології та огляду доробку дослідників печаток у Польщі й за кор-
доном. Одне із пріоритетних завдань у цій ділянці – написання підручника зі
сфрагістики (попереднє видання було в 1960 р.)49. Знаний фахівець проф. З.Пех,
погоджуючись із потребою в такому виданні, водночас наголошує на його перед-
часності, одна з головних причин чого полягає в недостатньому залученні до
наукового обігу сфрагістичних джерел та, відповідно, у потребі їх осмислення
у вимірах польської культури, мистецтва, історії. Як і у випадку з генеалогією,
найактивнішою зоною студій є сфрагістика еліт: князів, шляхти, духівництва50.
Упродовж кількох років польські історики почали розглядати печатку в кон-
тексті мови образу, тим самим вивчаються її складові (зображення й напис) як
приклади форм суспільних комунікацій51. У Польщі створено електронну базу
даних «Sigillum», де планувалося зібрати печатки з архівних та бібліотечних
колекцій цієї країни (станом на сьогодні проект припинив існування).
45 Водночас П.Покора у статті за 2001 р. відзначає недостатній рівень знань про польські
пізньосередньовічні печатки (див: Pokora P. Sigillum perpetuum officialatus ecclesiae Posnaniensis:
Przyczynek do badań nad sfragistyką urzędów kościelnych w Polsce // Studia Źródłoznawcze. –
T.XXXIX. – Warszawa, 2001. – S.44).
46 Hlebionek M. Metalowe pieczęci książąt polskich z XII wieku // Ibid. – T.XLVII. – Warszawa,
2009. – S.35–94.
47 Цій темі присвячувався сфрагістичний семінар у Зеленій Ґурі 23–24 травня 2007 р. За
декілька років вийшла збірка матеріалів конференції (див.: Zbiory pieczęci w Polsce / Pod red.
Z.Piecha, W.Strzyżewskiego. – Warszawa, 2009).
48 Adamczewski M. Pieczęcie urzędowe władz lokalnych z obszaru Polski centralnej. – Cz.1/3:
Pieczęcie sądów szlacheckich do 1793 r. – Łódź, 2010.
49 Gumowski M., Mikulski S., Haisig M. Sfragistyka. –Warszawa, 1960.
50 Про сфрагістику церковних ієрархів пізнього середньовіччя див.: Pokora P. Sigillum perpe-
tuum officialatus ecclesiae Posnanensis... – S.37–45.
51 Див., напр.: Kałuski T. Badania nad wizualnością pieczęci w Europie Zachodniej i w Polsce:
Główne kierunki i nowe możliwości interpretacji // Сфрагістичнй щорічник. – Вип.III. – К., 2012. –
С.262–270; Hlebionek M. Pieczęć jako system informacyjny: Przykład polskich pieczęci królewskich //
Там само. – С.173–189.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) 145
Геральдика. Власне з геральдики й розпочалася інтенсифікація вивчення
допоміжних історичних дисциплін наприкінці 1980-х рр. Геральдика, гераль-
дичні емблеми стали основою зміцнення/відновлення історичної пам’яті поляків.
Геральдичний код знаковий у польській культурі. Він асоціюється з традицією
шляхетської еліти, а отже й національної державності. Такий особливий статус
цієї дисципліни визначив і відповідну тематику досліджень. Проводилося ви-
вчення державної геральдичної емблеми – білого орла. Люблінська дослідниця
А.Яворська опублікувала монографію «Білий орел: герб польської держави»52.
Набуває обертів вивчення церковної геральдики (П.Дудзінський53, Е.Ґіґілевич54,
А.Вайс55). У 2004 р. вийшла друком збірка статей як підсумок конференції, про-
веденої в листопаді 2000 р. в Любліні56. Здійснено спробу синхронного огляду
геральдики міст ряду історичних реґіонів57. Проф. С.К.Кучинський узагальнив
історичний розвиток у контексті довгого тривання польських земельних гер-
бів58. У його дослідженні «Польські земські герби: Генеза, зміст та функції» зна-
ходимо також сюжети й з української геральдики.
Дипломатика. Рівень академізму історичних наук у будь-якій історіографії
можна визначити за опрацюванням двох дисциплін – дипломатики та палеогра-
фії. Адже саме вони дають уявлення про ступінь вивчення документа: його структу-
ру, ознаки, мову, способи написання тощо. Дипломатику без перебільшення можна
назвати матір’ю історичних наук, оскільки саме вона вивчає документ як такий.
Найбільш ґрунтовно вивчено середньовічну дипломатику XIII–XV ст. Предметом
уваги істориків стали як світські (князівські59, сільські60, королівські61, міст62), так
і церковні63 канцелярії. Мають свою традицію і студії над публічним нотаріатом64.
У 1998 р. в німецькому виданні «Archiv für Diplomatik, Schriftgeschichte, Siegel- und
Wappenkunde» А.Адамська видала бібліографію польської дипломатики від 1956
до 1996 рр. У 2000 р. у рецензійному огляді цієї публікації Р.Йоп подав список
52 Jaworska A. Orzeł Biały: herb państwa polskiego. – Warszawa, 2003.
53 Dudziński P. Zasady heraldyki kościelnej // Biuletyn Polskiego Towarzystwa Heraldycznego. –
1990. – №3. – S.10–19, 44–50; Idem. Współczesna heraldyka i zwyczaje heraldyczne w kościołach
chrześcijańskich. – T.1–2. – Warszawa, 2007.
54 Gigilewicz E. Herby biskupów Warmińskich. – Lublin, 2001.
55 Weiss A. W drodze do compendium wiedzy z zakresu heraldyki kościelnej // Roczniki Teologiczno-
Kanoniczne. – T.36. – Zeszyt 4. – Lublin, 1989. – S.95–102; Idem. Wybrane zagadnienia z heraldyki
kościelnej // Roczniki Teologiczne. – T.38/39. – Zeszyt 4. – Lublin, 1991–1992. – S.5–19.
56 Polska heraldyka kościelna: Stan i perspektywy badań / Pod red. K.Skupieńskiego, ks.
A.Weissa. – Warszawa, 2004.
57 Seroka H. Herby miast Małopolski. – Warszawa, 2002; Adamczewski M. Herby miast
Wielkopolski. – Warszawa, 2000; Kaganiec M. Herby miast województwa Śląskiego. – Katowice, 2007;
Czerner M. Herby miast województwa Koszalińskiego. – Koszalin, 1989; Białecki T. Herby miast
Pomorza Zachodniego. – Szczecin, 1991.
58 Kuczyński S.K. Polskie herby ziemskie: Geneza, treści, funkcje. – Warszawa, 1993.
59 Żerelik R. Dokumenty i kancelaria książąt głogowskich w latach 1250–1331. – Wrocław, 1988.
60 Słowiński J. Kancelarie wsi małopolskich od końca XIV do schyłku XVIII w. // Studia
Źródłoznawcze. – T.XXXI. – Warszawa, 1990. – S.25–36.
61 Krawczuk W. Metryka koronna za Zygmunta III Wazy: początki Archiwum Koronnego
Warszawskiego w świetle spisów z 1620 i 1627 r. – Kraków, 1995.
62 Losowski J. Kancelaria miast szlacheckich województwa Lubelskiego. – Lublin, 1997;
Wyrozumska B. Kancelaria miasta Krakowa w średniowieczu. – Kraków, 1995.
63 Żerelik R. Kancelaria biskupów wrocławskich do 1301 r. – Wrocław, 1991; Koczerska M. Zbigniew
Oleśnicki i Kościół krakowski w czasach jego pontyfikatu 1423–1455. – Warszawa, 2004.
64 Skupieński K. Notariat publiczny w średniowiecznej Polsce. – Lublin, 1997.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
146 В.П.Перкун
публікацій, які А.Адамська оминула у своїй бібліографії, тим самим доповнивши
її перелік. Логічне продовження висвітлення історії вивчення польської дипло-
матики – стаття Я.Ґрабовського «Дослідження середньовічної та старопольської
дипломатики в Польщі впродовж 1996–2007 рр.»65. Окремо слід згадати подвиж-
ницьку роботу подружжя Курасів, які за останні десятиліття опрацювали та ви-
дали дипломатичні кодекси Малопольщі з ватиканських архівів66. А.Ґут67 у своїх
публікаціях використовувала електронну базу даних «Diplomata-3», підготовлену
спеціально для дослідження укладачів середньовічних документів. Останні роки
на ниві новітньої дипломатики плідно працює люблінський історик А.Ґурак, ко-
трий систематично вивчає матеріали російської канцелярії XIX – початку XX ст.
Палеографія. Студіювання письма – один із пріоритетних напрямів польсь кої
науки. Провідне місце тут займає латинське письмо. Упродовж останніх років було
перевидано дві монографії, які в попередні десятиліття слугували основою для
його вивчення. Ідеться про книги В.Семковича68 та А.Ґейштора69. Які актуаль-
ні завдання ставлять перед собою дослідники палеографії? К.Бобовський пред-
ставляє деякі постулати розширення меж студій70. Його пропозиції полягають у
взятті до уваги таких елементів, як темп писання, міра натиску на знаряддя пи-
сання, плинність, тяглість і напрям ліній, графічні в’язання літер, їх елементів,
нахил, симетрія, періодичність71. Активно розвиваються студії над кириличним
письмом. Так, К.Петкевич видав довідник зі староруського та російського пись-
ма72, орієнтований на практичні навички в опрацюванні архівного матеріалу.
Кодикологія знайшла свого вдячного дослідника в особі Е.Потковського73.
Історик ставить доволі ориґінальні завдання перед цією допоміжною історич-
ною дисципліною: упорядкувати списки копіювальників із текстами колоно-
фонів польських середньовічних рукописів, студії осіб, що читали та писали
в давній Польщі, визначити функції письма, його значення для культури чи-
тання. Значення праць Е.Потковського полягає в увазі автора до розвитку ко-
дикологічних студій у західноєвропейській традиції74.
65 Grabowski J. Badania z zakresu dyplomatyki średniowiecznej staropolskiej prowadzone w la-
tach 1996–2007 // Studia Źródłoznawcze. – T.XLVI. – Warszawa, 2009. – S.107–140.
66 Nowy kodeks dyplomatyczny Mazowsza. – Cz.III: Dokumenty z lat 1356–1381 | Wydali
I.Sułkowska-Kuraś, S.Kuraś, indeks i miejscowości opracował J.Piętka. – Warszawa, 2000.
67 Gut A. Kolejność świadków rycerskich w testacjach dokumentów książąt zachodniopomorskich
do połowy XIV w. // Studia Źródłoznawcze. – T.XXXIX. – Warszawa, 2001. – S.29–35; Idem. Formularz
dokumentów książąt zachodniopomorskiech do połowy XIV w. – Szczecin, 2002.
68 Semkowicz W. Paleografia łacińska. – Kraków, 2002 (2-ге вид. – 2007; 3-тє вид. – 2011 рр.).
69 Gieysztor A. Zarys dziejów pisma łacińskiego. – Warszawa, 2009 (2-ге вид.).
70 Bobowski K. Możliwości rozszerzenia zakresu badań paleograficznych // Tradycje i perspektywy
nauk pomocniczych w Polsce: Materiały z sympozjum w Uniwersytecie Jagiellońskim dnia 21–22 paź-
dziernika 1993 roku profesorowi Zbigniewu Pierzanowskiemu przypisane / Pod red. M.Rokosza. –
Kraków, 1995. – S.143–147.
71 Ibid. – S.147.
72 Pietkiewicz K. Cyrylica: Skrypt do nauki odczytania pisma staroruskiego i rosyjskiego dla stu-
dentów archiwistyki. – Poznań, 1996. Див. також рец. В.Микульського: Studia Źródłoznawcze. –
T.XXXVIII. – Warszawa, 2000. – S.111–116.
73 Potkowski E. Książka i pismo w średniowieczu: studia z dziejów kultury piśmiennej i komunika-
cji społecznej. – Pułtusk, 2006; Idem. Problemy kodykologii // Tradycje i perspektywy nauk pomocni-
czych w Polsce… – S.195–207.
74 Так, на думку Е.Потковського, саме поняття «кодикологія» бере початок від К.Сарамана, ко-
трий уживав термін «codicographie» в 1934–1935 рр. Натомість вітчизняна дослідниця кодикології
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) 147
У фокусі уваги перебуває й частина палеографії – епіграфіка. Найбільш
активні осередки вивчення цієї дисципліни знаходяться в наукових закла-
дах Любліна, Кракова, Варшави, Познані. Як і щодо інших дисциплін, най-
більш повно вивчено середньовічний матеріал. Помітною подією став вихід
у 1994 р. книги П.Мрозовского про ґотичні надгробні дошки на польських
теренах75. У 1997 р. видано каталог «Ґотичні бронзові надгробні дошки в
Польщі»76. У сту дії здійснено спробу проаналізувати надгробні дошки як ви-
твір мистецтва, прояв культури епохи середньовіччя та ранньомодерного часу,
виявити як шляхи імпортування їх до Польщі, так і місцеві осередки з виго-
товлення цих пам’яток, вивчити палеографічні особливості написів, проана-
лізувати образ і напис як основні складові. Тривалий час польські історики
реалізують проект із видання корпусу епіграфічних пам’яток. Примітно, що
в першій декаді XXI ст. стараннями краківських дослідників вийшло друком
три томи опису епіграфічних матеріалів з українських земель, які входили до
складу Речі Посполитої77.
Хронологія не має настільки широкої палітри дослідницьких проблем.
Системно над цією дисципліною працює представник люблінської школи
Г.Вонсович, котрий вивчає середньовічні та ранньомодерні трактати з теорії
обрахування часу78. У своїх студіях автор показує середньовічні церковні ка-
лендарі як потужне джерело інформації з площини часових уявлень, ритмів
та форм використання часу79. Інші дослідники розглядали певні хронологічні
проблеми безсистемно. Так, спробу аналізу діонісійської системи обрахунку
часу здійснив Ю.Наумович80. Праця має історико-теологічний характер. Автор
аналізує малознані латиномовні джерела. Ориґінальне хронологічно-епігра-
фічне дослідження здійснив варшавський історик М.Яніцький81, котрий спро-
бував визначити датування надгробної дошки відомого гуманіста Каллімаха
(Ф.Буонакорсі). Питання впровадження григоріанського календаря до літур-
гії православної церкви в Польщі 1924 р. та реакцію на це мирян порушили
Л.Дубровіна вважає, що його 1949 р. ввів до наукового обігу А.Дайн (див.: Кодикологія // Спеціальні
історичні дисципліни. – К., 2008. – С.317). Е.Потковський однак стверджує, що А.Дайн лише ско-
ристався вже готовим терміном.
75 Mrozowski P. Polskie nagrobki gotyckie. – Warszawa, 1994.
76 Jarzewicz J., Karłowska-Kamzowa A., Trelińska B. Gotyckie spiżowe płyty nagrobne w Polsce:
Studia o formie i treściach ideowych // Prace Komisji Historii Sztuki. – T.28. – Poznań, 1997. Див.
також рецензію В.Мрозовича: Studia Źródłoznawcze . – T.XXXVIII. – Warszawa, 2000. – S.140–142.
77 Pomniki epigrafiki i heraldyki dawnej Rzeczypospolitej na Ukrainie / Pod red. W.Drelicharza. –
T.1: Ziemia lwowska dawnego województwa ruskiego / Oprac. A.Biedrzycka. – Kraków, 2005; T.2:
Dawne województwo podolskie / Oprac. P.Kuliszewicz. – Kraków, 2005; T.3: Ziemia przemyska daw-
nego województwa ruskiego / Oprac. A.Marzec. – Kraków, 2008; T.4: Kamieniec Podolski / Oprac.
P.Rabiej. – Kraków, 2009.
78 Wąsowicz H. Intelektualne zabawy z czasem // Od genealogii do historii społecznej. – Warszawa,
2011. – S.117–161.
79 Wąsowicz H. Kalendarz ksiąg liturgicznych Krakowa do połowy XVI w.: Studium chronologicz-
no-typologiczne. – Lublin, 1995. – S.49.
80 Naumowicz J. Geneza сhrześcijańskiej rachuby lat: Historyczno-teologiczne podstawy systemu
Dionizego Mniejszego. – Kraków, 2000.
81 Janicki M.A. Datowanie płyty nagrobnej Filipa Kallimacha // Studia Źródłoznawcze . – T.XL –
Warszwa, 2003. – S.19–43.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
148 В.П.Перкун
О.Павлишин82, Ф.Берманн, М.Дулініч83. М.Куля здійснив спробу оглянути
поняття часу у вимірі цивілізаційних змін, взаємозалежності поміж катего-
ріями часу та літургічним календарем, світськими церемоніалами. Цитуючи
Е.Дюркгайма, автор підкреслює: календар виражає ритм колективної актив-
ності84. Історик порушує питання філософського осмислення часу (початку чо-
гось і завершення, початку та кінця століть у хронологічному та цивілізацій-
ному контекстах) у вимірі людської екзистенції. Є.Романов пише про те, як
результати археологічних досліджень можуть корегувати хронологічні рам-
ки85, а В.Врублевський намагається показати ефективність хронологічних сту-
дій у тандемі з геологічними та геоморфологічними дослідженнями86.
Вексилологія. Тут перед веде Я.Птак, чия праця стала спробою розгля-
нути прапори як елементи суспільної комунікації у просторі культурної ан-
тропології87. Дослідник звертає увагу на незасвоєність у науковій літературі
терміна «вексилологія» (часто зустрічається означення, як наголошує автор,
«вексикологія»). Саме тому він висловлює пропозицію щодо альтернативного
поняття: «бандеристика» (від пол. «bandera» – «прапор»). Намагається також
запропонувати ширшу термінологію цієї науки. Пропонує, приміром, нази-
вати «вексилоїдами» пластичні зображення на держаках: процесійні хрести,
бунчуки, бойові знаки тощо. Історик підкреслює: вексилологічні пам’ятки, за-
рівно як герби, монети, печатки, є важливими джерелами для вивчення історії
культури, права та держави, мистецтва, а написи на прапорах – добра основа
для філологічних і теологічних студій88. Фактично Я.Птак – єдиний фахівець,
який системно вивчає польський вексилологічний матеріал.
Картографія, історична географія. Попри те, що картографія та історич-
на географія в польській історіографії розглядаються окремо, представимо їх
тут об’єднано. Картографія в Польщі має свої традиції та здобутки. В Інституті
історії ПАН із 1953 р. існує відділ історичного атласу. На цей час вийшло дру-
ком сім томів історичних атласів польських воєводств XVI ст. Опрацьовуються
також історико-географічні словники, вивчаються давні мапи89. Фахівці став-
лять собі за мету представити у вимірі історичної географії наступні контексти:
82 Pavlišin O. Wprowadzenie kalendarza gregoriańskiego do praktyki liturgicznej Kościoła prawo-
sławnego w Polsce w 1924 r. // Biulletyn Ukrainoznawczy. – №8. – Przemyśl, 2002. – S.105–113.
83 Boermann F., Dulinicz M. Studnia z Bochemii a problem chronologii starszych faz
wczesnego średniowiecza na Mazowszu zachodnim // Archeologia Polski. – T.46. – Warszawa,
2001. – Zeszyt 1/2. – S.85–114.
84 Kula M. Zegar historyka. – Warszawa, 2001. – S.41.
85 Romanow J. Chronologia Bramy Piaskowej w świetle wyników badań wykopaliskowych 2000 //
Silesia Antiqua. – T.42. – Wrocław, 2001. – S.133–147.
86 Wróblewski W. Chronologia względna wczesnośredniowiecznych grodzisk środkowego i dolnego
biegu Liwca: Próba analizy badan geologiczno-geomorfologicznych // Wiadomości Archeologiczne. –
T.54. – Warszawa, 1995–1998. – S.3–21.
87 Ptak J. Chorągiew w komunikacji społecznej w Polsce piastowskiej i jagiellońskiej. – Lublin,
2003.
88 Ptak J. Weksylologia jako nauka pomocnicza historii // Nauki pomocnicze historii: Teoria, meto-
dy badań, dydaktyka / Pod red. A.Jaworskiej, R.Jopa. – Warszawa, 2013. – S.37–47.
89 Див., напр.: Słownik historyczno-geograficzny ziem polskich w średniowieczu. – T.8:
Wielkopolska – województwo poznańskie. Słownik historyczno-geograficzny województwа poznań-
skiego w średniowieczu. – Cz.4. – Zeszyt 3 / Pod red. T.Jurka. – Poznań, 2005. – S.445–624; Juda M.
Mapy ziem polskich w dawnej typografii europejskiej // Studia Źródłoznawcze. – T.XLI. – Warszawa,
2003. – S.45–63.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) 149
природничий, культурологічний, історико-політичний (або ж геополітичний),
здійснюють спроби розглянути реґіональні образи в їх історичному розвитку90.
Крізь призму культурної антропології тривалий час вивчає історичну геогра-
фію Я.Тишкевич91. У польській історіографії остання сприймається не тільки
як створення атласів і мап, але й у ширшому контексті – культурному, фі-
зичному, політико-географічному вимірах, осмисленні історичних ландшаф-
тів, взаємовпливів людини та природи. Як наслідок, історики використовують
напрацювання не тільки суміжних гуманітарних, але й природничих наук,
зокрема кліматології, гідрографії, геоботаніки92.
Правнича археологія (знаки влади та права). Ця історична дисциплі-
на в українській історіографії належить до сфери символіки й емблематики.
До предмету досліджень юридичної археології відносять ті місця та речі, які
мали вимір церковної й світської влади, тобто костели, церкви, майдани, пала-
ци, замки, цвинтарі, жезли, корони, печатки, хоругви та ін. (що в українській
традиції розподілено між емблематикою, атрибутикою, символікою, костю-
мологією тощо). Розвиток сучасної правничої археології в польській історіо-
графії бере початок від студій на цю тему в німецькій традиції, перенесеній
на польський ґрунт В.Майзелем, котрий упродовж 1960–1980-х рр. зібрав та
впорядкував відповідний теоретичний і джерельний матеріал93. Предметом
вивчення дисципліни стали знаки влади та права – як матеріальні, так і не-
матеріальні. Завдання науки про знаки влади полягає у визначенні проявів
правничого життя, а також (меншою мірою) – у відкритті незнаних юридичних
норм94. Порівняно нещодавно вийшли друком праці, присвячені інсиґніям ви-
щого духівництва95, символіці каменя у системі влади96, клейнодам періоду
Речі Посполитої97.
Ономастика, топономастика. На ниві ономастики дослідники зверта-
ють увагу на тісну співпрацю поміж істориками й філологами. Ономастичні
студії, проведені за останні роки, показують також контакти між етнічними
групами, їх взаємопроникнення, визначення етнічного походження шляхом
зіставлення імен та прізвищ98. Такі студії свідчать про придатність ономасти-
ки й топономастики до вивчення політичної історії99.
90 Przemiany środowiska geograficznego Polski północno-zachodniej: Dedykowane profesoro-
wi Bogumiłowi Krygowskiemu w stulecie urodzin / Pod red. A.Kostrzewskiego, J.Czerniawskiej. –
Poznań, 2006.
91 Tyszkiewicz J. Geografia historyczna Polski w średniowieczu: Zbiór studiów. – Warszawa, 2003.
92 Див., напр.: Szady B. Geografia historyczna w Polsce – rozwój i perspektywy // Studia
Geohistorica: Rocznik historyczno-geograficzny. – Т.1. – Warszawa, 2013. – S.24–27.
93 Maisel W. Archeologia prawna Polski. – Warszawa, 1982; Ibid. Archeologia prawna Europy. –
Warszawa, 1989.
94 Szymański J. Nauki pomocnicze historii. – Warszawa, 2001. – S.536.
95 Bogacka K. Insygnia biskupie w Polsce: Pierścień, pektoral, infuła XI–XVIII w. – Warszawa, 2008.
96 Skoczylas J., Żyromski J. Symbolika kamienia jako element procesu legitymacji władzy w cywi-
lizacji europejskiej. – Poznań, 2005.
97 Myśliński M. Klejnoty Rzeczypospolitej: Zawartość Skarbca Koronnego na Wawelu w świetle
jego inwentarzy lat 1475–1792. – Warszawa, 2007.
98 Dacewicz L. Antroponimia Żydów Podlasia w XVI–XVIII w. – Białystok, 2008.
99 Engler W. Słownik nazw ulic Elbląga. – Elbląg, 2008; Lipowski J. Ewolucja nazwisk w południo-
wej części Śląska Cieszyńskiego w czasach austriackich: Analiza słowotwórczo-statystyczna i graficz-
na. – Wrocław, 2008.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
150 В.П.Перкун
Нумізматика. У 1988 р. побачила світ фундаментальна праця «патріарха»
польської нумізматики Р.Керсновського «Монета в культурі середніх віків»100.
Автор фактично розглянув середньовічну європейську культуру крізь нумізма-
тичні «окуляри», продемонструвавши, які джерельні властивості має монета.
Здається, це єдина з подібних праць у ділянці допоміжних історичних дисци-
плін, що показала кінцеву мету студій тієї чи іншої галузі знань: простежити
амплітуду розвитку соціуму з визначенням «невралгічних пунктів», довгого
тривання культури homo sapiens. У 1994 р. вийшов друком «Нумізматичний
лексикон» А.Миколайчика101. Становить інтерес факт синкретизму дисциплін,
наприклад нумізматична метрологія102. Підсумком власних багатолітніх заці-
кавлень стала книга відомого польського нумізмата, авторитетного фахівця у
царині історії монет С.Суходольського103. Під однією обкладинкою зібрано статті
автора, що стосуються методології досліджень, зв’язків нумізматики як із суміж-
ними дисциплінами, так і з хімією, біологією, технічними науками.
Медалезнавство. Останнім часом викристалізувалася теза щодо чіткого
розподілу між нумізматикою й «медалографією»104. Медальєрика має значну
джерельну базу, упродовж останньої чверті століття вийшли праці, присвя-
чені медалям XVI–XX ст., із зображенням Івана Павла II, які зберігаються в
окремих музейних колекціях тощо105. Уведений до наукового обігу та проана-
лізований матеріал свідчить, що медалі, попри свою репрезентативну роль, є
цінним іконографічним джерелом, яке може також уточнювати або коригу-
вати наші знання, передають образи на монетах, печатках, гербах, подають
самобутню, притаманну тільки цьому іконографічному матеріалу, наративну
та візуальну інформацію.
Історична іконографія. Поле цієї допоміжної історичної дисципліни ста-
більно формується останні двадцять років106. Вийшла вона на виднокіл науко-
вих зацікавлень ще в 1920-х рр.107, утім тоді так і не здобула «прописку» серед
історичних наук. І лише після студій проф. З.Пеха в контексті вивчення іконо-
графії печаток П’ястів дисципліна набула нового звучання. Історик перекона-
ний в її важливості щодо розуміння «іконологічного коду» образу, розміщеного
100 Kiersnowski R. Moneta w kulturze wieków średnich. – Warszawa, 1988.
101 Mikolajczyk A. Leksykon numiznatyczny. – Warszawa; Łódź, 1994.
102 Szymański J. Nauki pomocnicze historii. – Warszawa, 2002. – S.156.
103 Suchodolski S. Numizmatyka średniowieczna: moneta źródłem archeologicznym i ikonograficz-
nym. – Warszawa, 2012.
104 Див.: Gigilewicz E. Medalologia – medałoznawstwo – medalografia oraz medalistyka i meda-
lierstwo a nauki pomocnicze historii // Polskie medalierstwo kościelne – tradycja i współczesność:
Konferencja naukowa 17 grudnia 2007, Uniwersytet Kardynała Stefana Wyszyńskiego. – Kraków,
2008. – S.10.
105 Kozarska-Orzeszek B. Jan Paweł II w medalach. – Lublin, 1988; Іdem. Medale na ziemiach pol-
skich w XVI–XX w. – Wrocław, 1995; Strzałkowski J. Zbiory polskich monet i medali. – Łódź, 1991;
Bogacz T., Sakwerda J. Medale – polonica i silesiaca XVI i XVII wieku w zbiorach Museum Sztuki
Medalierskiej: Katalog zbiorów. – Wrocław, 1999; Stachowiak J.B. Medalierstwo // Encyklopedia
Katolicka. – Т.12. – Lublin, 2008. – K.365–372.
106 Свою габілітаційну студію присвятив цій проблематиці Р.Стружек (див.: Stróżek P. Źródła
ikonograficzne w badaniu źródłoznawczym na przykładzie drzwi gnieźnieńskich: Heureza і krytyka
zewnętrzna. – Poznań, 2011. – S.8, 24).
107 Depréaux A. Ikonografia jako nauka pomocnicza historii // Przegląd Historyczny. – №28. –
Zeszyt 2. – Warszawa, 1929. – S.125–129.
Український історичний журнал. – 2016. – №4
Допоміжні історичні дисципліни в Польщі (1988–2015 рр.) 151
на гербі, монеті, хоругві, печатці108. У розвитку дисципліни важливу роль віді-
грали здобутки в теорії мистецтвознавства німецького та американського до-
слідника Е.Панофського109, який розробив поняття іконології. Методологічні
напрацювання останнього дають ширше поле до їх застосування в наукових
дисциплінах, предметом уваги котрих виступає образ.
Історична бібліологія вивчає книгу – друковану й рукописну. Провідну роль
у цій ділянці відіграє Е.Потковський110. Саме цей історик систематично впродовж
десятиліть студіює рукописну книгу. Слідом за французькими фахівцями він на-
зиває кодикологію «археологією рукописної книги». До кола уваги фахівців з істо-
ричної бібліології входять проблеми ідентифікації писарів, їх просопографічний
портрет, мистецтво оправи книг, зв’язки між оральною (усного слова) й писемною
культурами, формування, функціонування книгозбірень та ін.
Історична демографія. Своєю фаховою працею Ц.Кукльо111 поклав по-
чаток серійному виданню монографічних студій із ділянки допоміжних іс-
торичних дисциплін, що його реанімували польські історики після проекту
Т.Мантойфля другої половини ХХ ст. Останніми роками дослідники пору-
шують такі проблеми: заселення територій, родина, її склад112, народжува-
ність, структура домогосподарств, шлюби, соціальна структура людності113.
Джерельною основою для вирішення цих завдань слугують метричні книги,
сповідальні списки, переписи населення тощо.
108 Pіech Z. Czy ikonografia historyczna powinna być nauką pomocniczą historii // Tradycje i per-
spektywy nauk pomocniczych w Polsce… – S.119–141.
109 Його праці перекладалися в Польщі ще на початку 1970-х рр. (див.: Panofsky E. Studia
z historii sztuki. – Warszawa, 1971). Популяризатором і перекладачем був історик мистецтва
Я.Бялостоцький (див.: Białostocki J. Sztuka XV wieku od Parlerów do Dürera. – Warszawa, 2010).
110 Potkowski E. Książka i pismo w średniowieczu: studia z dziejów kultury piśmiennej i komuni-
kacji społecznej. – Pułtusk, 2006.
111 Kuklo C. Demografia Rzeczpospolitej przedrozbiorowej. – Warszawa, 2009.
112 Kuklo C. Rodzina w osiemnastowiecznej Warszawie. – Białystok, 1991.
113 Piasecki E. Ludność parafii Bejskiej w świetle ksiąg metrykalnych z XVIII–XX w.: Studim de-
mograficzne. – Warszawa, 1990.
Author in this work presents the development process of the auxiliary sciences of his-
tory in Polish historiography from the late 1980s. The attention in paid to the actual
scientific school, the directions of researches, cause-effect relations which can help to
understand the high academic level of source-knowledge studies of Polish historians.
The interdisciplinary, trends of purpose understanding and the historical research’s
tasks in the dimension of cultural anthropology, semiotics, natural sciences and hu-
manities with the projection to definition of cultural communicated codes, value sys-
tem of societies/social groups, everyday practices, juridical and confessional cultures
are specified in the article.
Keywords: historiography, sources, auxiliary sciences of history, sigillography,
heraldry, genealogy.
(Закінчення див. у наступному числі)
|