Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського)

У статті розглядаються заходи Української партії соціалістів-федералістів щодо здобуття урядової влади у перші дні Української Держави 1918 р.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Стрілець, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13008
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського) / В. Стрілець // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 99-109. — Бібліогр.: 44 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13008
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-130082010-10-28T12:02:41Z Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського) Стрілець, В. У статті розглядаються заходи Української партії соціалістів-федералістів щодо здобуття урядової влади у перші дні Української Держави 1918 р. Unsuccessful attempt of the government’s «ukrainization» (the position of the Ukrainian socialists- federalists party in the first days of the Ukrainian state of getman Skoropadsky). The article deals with the measures taken by the Ukranian Party of Socialist-Federalists to gain government power in the first days of the Ukrainian State in 1918. 2009 Article Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського) / В. Стрілець // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 99-109. — Бібліогр.: 44 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13008 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті розглядаються заходи Української партії соціалістів-федералістів щодо здобуття урядової влади у перші дні Української Держави 1918 р.
format	Article
author	Стрілець, В.
spellingShingle	Стрілець, В. Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського)
author_facet	Стрілець, В.
author_sort	Стрілець, В.
title	Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського)
title_short	Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського)
title_full	Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського)
title_fullStr	Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського)
title_full_unstemmed	Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського)
title_sort	невдала спроба «українізації» уряду (позиція української партії соціалістів-федералістів у перші дні української держави гетьмана п. скоропадського)
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2009
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13008
citation_txt	Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського) / В. Стрілець // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 99-109. — Бібліогр.: 44 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT strílecʹv nevdalasprobaukraínízacííurâdupozicíâukraínsʹkoípartíísocíalístívfederalístívuperšídníukraínsʹkoíderžavigetʹmanapskoropadsʹkogo
first_indexed	2025-07-02T14:57:28Z
last_indexed	2025-07-02T14:57:28Z
_version_	1836547570072027136
fulltext	51 Медушевский А. Н. Утверждение абсолютизма в России: Сравнитель� ное историческое исследование. — М., 1994. — С. 194–196. 52 Твердохлеб А.А., Шевырин В.М. Государственные служащие в России. 1722–1995: (Динамика социального статуса): Исторический очерк // Соци� альные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. — Сер. 5, История. — М.: ИНИОН, 1995. — С. 10. 53 ЦДАВО України. — Ф. 2199. — Оп. 3. — Спр. 11. — Арк. 26. 54 Шелухин С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Дро� гобич: Бескид, 1992. — С. 57–58, 90. 55 Шаповал М. Минувшина і будучина української визвольної боротьби // Київська старовина. — 1993. — № 5. — С. 44. Василь Стрілець НЕВДАЛА СПРОБА «УКРАЇНІЗАЦІЇ» УРЯДУ (ПОЗИЦІЯ УКРЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ СОЦІАЛІСТІВ# ФЕДЕРАЛІСТІВ У ПЕРШІ ДНІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ГЕТЬМАНА П. СКОРОПАДСЬКОГО) У статті розглядаються заходи Української партії соціаліс/ тів/федералістів щодо здобуття урядової влади у перші дні Ук/ раїнської Держави 1918 р. Vasyl’ Strilets’. Unsuccessful attempt of the government’s «ukrai/ nization» (the position of the Ukrainian socialists — federalists party in the first days of the Ukrainian state of getman Skoropadsky). The arti/ cle deals with the measures taken by the Ukranian Party of Socialist/Fe/ deralists to gain government power in the first days of the Ukrainian State in 1918. Прихід до влади внаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р. П. Скоропадського та формування ним уряду зумовили вихід на першорядну роль у політичному житті країни Української партії соціалістів�федералістів (УПСФ) як буржуазно�демокра� тичної за своєю суттю партії. Безпосередні учасники й очевидці тих подій приділили їм значну увагу як переломним і залишили чимало суперечливих та здебільшого упереджених свідчень. Так, за спогадами В. Андрієвського, С. Шемет — лідер Української хлі� боробсько�демократичної партії — партії, причетної до гетьмансь� кого перевороту, засуджував соціалістів�федералістів, які, на йо� го думку, «вбрали на себе білі рукавички і не хотіли забруднити 99 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України чистоти своїх «соціалістичних» традицій співробітництвом з якою б там не було, а все ж українською владою»1. Українські есери звинувачували соціалістів�федералістів у то� му, що вони разом із «хліборобами» допомогли австро�німецьким військам знищити народну, національну державність та «посади� ти замість неї (під фальшивим іменем гетьмана української дер� жави) зародок московської чорносотенної «єдиної неділимої»2. Орган Української народної партії газета «Голос» через два роки після перевороту оцінила позицію соціалістів�федералістів як по� милкову, бо вони, відсахнувшись від гетманської влади, заклали основу панування російської реакції, «що своїми контрибуціями та карами на селян викликала вибух большевизму»3. За словами міністра сповідань в уряді Української Держави В. Зіньківського, соціалісти�федералісти «погидували» блокувати� ся з російськими промисловими та землевласницькими колами й «поміркованими українцями» і цим самим «з точки зору «само� стійної України»... зробили тоді... непоправну помилку»4. Предс� тавник УСДРП на переговорах із німецьким генералом Гренером В. Винниченко закидав соціалістам�федералістам брак рішучості, що мовби завадило їм прийняти «німецько�гетьманські пропози� ції». За умови їх прийняття УПСФ, зазначає автор «Відроджен� ня нації», було б урятовано національний характер держави5. З цієї ж причини обурювався УПСФ і Л. Жебуньов. У листі до обізнаного зі справжньою позицією соціалістів�федералістів М. Ва� силенка, якому гетьман після невдалої спроби М. Устимовича доручив сформувати уряд, Л. Жебуньов писав: «...Сумую і обурю� юсь з приводу позиції і тактики с[оціалістів]�ф[едералістів]... Су� мую з того приводу, що хто ж надаватиме українського характеру новому правительству помимо Вас?»6 Той же М. Василенко на� прикінці 20�х років, відзначаючи усвідомлення німецькою сторо� ною значення національного питання в Україні, писав: «Партія чи група, яка сприймала це і була наскільки діяльна, щоб допомогти німцям в отриманні хліба, моглa б розраховувати на їх підтрим� ку. В цьому напрямку німці... вели переговори з Винниченком і Єф� ремовим. Але на їх діловитість мало надіялись». М. Василенко за� уважив, що під впливом командування австро�угорських військ одночасно велися переговори представників гетьмана з неукраїнсь� кими, переважно комерційними колами7. У 1921 р. лідер УСДРП І. Мазепа стверджував, що коли німець� ке військове командування запропонувало есефам урядову владу, 100 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 «то ця так звана українська буржуазія так перелякалася своєї сла� бости, що прогавила всю справу»8. Видатний учений В. Вернад� ський у своєму щоденникові переповідає оцінку позиції УПСФ її полтавським членом К. Товкачем, із якої випливає, що партія погоджувалася вступити в уряд і «змінити політику», але не дові� ряла «москвофілові» П. Скоропадському9. Виключений з УПСФ у зв’язку з описуваними подіями, Д. Дорошенко звинувачує ко� лишніх однопартійців у провалі переговорів із гетьманом: «Три тижні торгувались ес�ефи за портфелі і принципи і що ж? Дотягли того, що до кабінету ввійшли здебільшого люди не національно� го напрямку… А хто ж боронив узяти міністерство (тобто уряд. — В. С.) в свої руки?» — ображено запитував він10. Тодішній лідер УПСФ С. Єфремов, оцінюючи вищенаведені твердження В. Винниченка й Д. Дорошенка, звинуватив їх у фанта� зуванні і «свідомому й несвідомому перекручуванні та самовип� равдовуванні чужим коштом», хоча й сам не уник такого пере� кручування. Так, не жалкуючи за тим, що не вдалося в той час «українізувати» уряд, С.Єфремов стверджує: «Я вважав (і вважаю), що ні один чесний громадянин не може йти до уряду виконаного чу� жинецькими руками перевороту (так у тексті. — В. С.), маючи пе� ред собою до того ж такий недвозначний документ реакційного кур� су, як перша «грамота» Скоропадського»11. Насправді, як побачимо нижче, С. Єфремов вів переговори про вступ соціалістів�феде� ралістів до нового уряду і прагнув до порозуміння з гетьманом. Із С. Єфремовим певною мірою розходиться один із провідних діячів партії М. Кушнір�Якименко, який на початку 1919 р. писав: «Ук� раїнська демократія, властиво, її уміркована частина, зараз після перевороту робила спроби співробітництва з Гетьманом, але до поро� зуміння не дійшло, бо ні одна українська партія не могла йти на бо� ротьбу зі своїм народом, яка тоді намічалася керуючими колами»12. Однак реально події розгорталися дещо інакше, ніж про це пи� сали навіть безпосередні їх учасники. В останні дні влади П. Ско� ропадського, коли час посприяв проясненню ситуації зі становлен� ням Гетьманату, директор департаменту Державної Варти в доповіді міністру внутрішніх справ однозначно стверджував, що УПСФ після повалення Центральної Ради підтримала гетьмана П. Ско� ропадського13. Однак цього есефи ніде офіційно не заявляли. «Ця партія (УПСФ. — В.С.) готувалася стати до влади у ті дні, коли влада... була вилучена з рук українських соціалістів�революціо� нерів», — писала катеринославська газета «Наш луч»14. 101 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Стосовно тодішніх політичних заяв, то, не симпатизуючи aні українським партіям, aні гетьману, меншовицька «Киевская мысль» влучно зауважила: «...варто відмітити цю метушню нав� коло міністерських крісел, метушню тим більш повчальну, що в ній немало фальшивих поз і завідомо нещирих з обох сторін за� яв та тверджень»15. Однак заяви ці були зроблені вже після того, як відбулися основні події, тобто після затвердження уряду Ф. Ли� зогуба. А в перші дні після зміни влади задіяні сторони, серед яких із українського політичного табору виділялася УПСФ, об� межувалися, як правило, закулісними переговорами. Щоправда, позиції їх учасників були досить нерівноправними, зокрема й у можливості виголошувати ті чи інші заяви, адже, наприклад, газета соціалістів�федералістів «Нова рада» не з власної вини не виходила у світ з 29 квітня по 8 травня. 29 квітня надвечір редакція «Нової ради» була закрита ро� сійськими офіцерами. А о 23 годині до редактора А. Ніковського прибув посланець від першого голови Ради міністрів М. Устимо� вича з пропозицією взяти участь у новому уряді та із запискою, в якій говорилося, що «Нова рада» не закривається, і вимагалося надіслати наступне число газети на цензуру. А. Ніковський відхи� лив пропозицію М. Устимовича, проігнорував його вимогу сто� совно цензури, відповівши посланцеві, що новому урядові було б вигідне наступне число «Нової ради», бо «жодної оцінки подій... ми не встигли дати, а зате наша передова стаття справлена виключ� но проти старого уряду», та заявив про рішення не випускати га� зету, «щоб за подвійну любезність нового уряду не зробити неса� мохіть йому послуги»16. 9 травня у першому після згаданої перерви числі «Нової ра� ди» був надрукований лист М. Устимовича, в якому йшлося про намічений ним у перший день перевороту склад гетьманського уряду. Від УПСФ до нього мали ввійти К. Мацієвич як міністр земельних справ, С. Шелухин як міністр юстиції, А. Ніковський як міністр праці, О. Шульгин або О. Лотоцький як міністр закор� донних справ і колишній радикал�демократ В. Леонтович як мі� ністр промисловості. М. Устимович стверджував, що відмова со� ціалістів�федералістів від участі в уряді змусила і його відмовитися від посади прем’єр�міністра. Щоправда, М. Устимович згадав і про неприйняття його як отамана Ради міністрів з боку великих землевласників17. З цього приводу «Нова рада» зауважила, що М. Устимович не вів переговори з Головним комітетом УПСФ, 102 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 а пропозицію увійти в уряд отримали лише деякі соціалісти�фе� дералісти (А. Ніковський, С. Шелухин, О. Шульгин, К. Лоський). Усі вони відмовилися, а С. Шелухін заявив, що «зробить так, як скаже партія». Загалом же партія, як підкреслила «Нова рада» з огляду на опубліковані за підписом М. Устимовича закони, мож� ливості співробітництва з новим урядом не обговорювала18. Отже, певною мірою був правий Л.Цегельський, стверджуючи, що ко� ли в Україні після 29 квітня не утворено українського національ� ного уряду і коли М.Устимович склав місію утворення такого уряду, а прийшов натомість уряд Ф. Лизогуба, «то се сумнівної вартости «заслуга» с.�ф., чи пак їх лідерів з «Нової ради»19. Чому ж партія, яка знала про переворот за декілька днів до нього і сподівалася на співучасть в урядовій владі, не підтримала М. Устимовича? Очевидно, соціалістів�федералістів уразив насам� перед недемократичний характер перших законів нової влади. «Партія с.�ф., яка в основу свого державного світогляду постави� ла принцип республіканський з нахилом навіть до соціалізму, правда, еволюційного... абсолютно не могла бути прихильною до переворoту, який клав у основу своєї політичної концепції монар� хічний принцип», — дещо перебільшуючи зазначав Л. Білецький20. Несподіванкою для есефів виявилася і поведінка реакційних російських кіл, зокрема репресивні брутального характеру акції загонів російських офіцерів. Показовим у цьому плані є не тільки вищезгадане закриття «Нової ради», а й історія з губернським ко� місаром Київщини, членом Головного комітету УПСФ О. Салі� ковським. Від арешту в ніч з 29 на 30 квітня у власній квартирі озброєним загоном російських офіцерів О. Саліковського врятува� ла лише його відсутність удома21. Усе це приголомшило багатьох есефів і викликало розгубленість навіть у деяких членів Головного комітету партії, що яскраво ілюструє поведінка І. Фещенка�Чопівського на 5�му українсько� му з’їзді Київщини. Виступаючи на його засіданні 30 квітня, він закликав селян, які становили основний контингент з’їзду, збері� гати спокій, орієнтуватися на українську інтелігенцію й довіря� ти їй та запропонував послати делегацію до німецького посла Му� ма з приводу арештів у Центральній Раді22. На засіданні з’їзду 1 травня І. Фещенко�Чопівський виголосив невелику емоційну промову з приводу перевороту, яка закінчувалася словами: «Всі на� ші здобутки, земля і воля в небезпеці». Ці слова викликали плач майже всіх присутніх, не втримався та заплакав і І. Фещенко� 103 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Чопівський, який усе ж закликав учасників з’їзду організовува� тися та не допускати жодних «окремих виступів», особливо зброй� них23. У постанові з’їзду висловлювалось обурення та протест проти перевороту 29 квітня24. Але вже наступного дня — 30 квітня — лідери УПСФ оговта� лися й розпочали інтенсивні переговори з керівниками інших ук� раїнських партій, австро�німецьким військовим командуванням і новою владою. Так, М. Василенко, якому гетьманом 30 квітня було доручено сформувати уряд не пізніше 22�ї години 1 травня, 2 травня в розмові з кореспондентом «Киевской мысли» повідо� мив, що намагався досягти угоди з соціалістами�федералістами, відвідував засідання їх Головного комітету та переконував їх терміново вступити в уряд, попереджуючи, що в разі відмови йо� му доведеться сформувати кабінет з інших елементів, повністю придатних для ділової творчої праці, «але які не матимуть такої чіткої національної фізіономії, як соціалісти�федералісти». За сло� вами М. Василенка, лідери есефів уранці 1 травня заявили про те, що їхня партія майже вирішила відмовитися від участі в но� вому уряді, але не прийняла остаточного рішення. Через декіль� ка годин, продовжив він, на зустрічі з С. Шелухиним останній за� явив про заборону партії на участь її членів в уряді. І хоча ввечері О. Шульгин у записці М. Василенку прохав його затримати фор� мування уряду, воно все ж відбулося в ніч з 1 на 2 травня25. Але М. Василенко чомусь жодним словом не згадав, які ж умови стави� ли соціалісти�федералісти, та й твердження про їх наміри відмо� витися від участі в уряді видаються сумнівними у світлі архівних документів. Записник А. Ніковського, що зберігається в Інституті руко� пису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, дає змогу дізнатися про дійсні мотиви, плани та позицію есефів. Пар� тія й до сформування М. Василенком попереднього складу уряду і, ймовірно, після — до 4 травня — на переговорах із генералом Гренером та М. Василенком, на нарадах із представниками УСДРП і УПСР вимагала формування уряду включно з прем’єром зі своїх членів. Так, 5 травня А. Ніковський занотував: «Вели переговори довго. Неодмінно прем’єр — с[оціаліст]�ф[едераліст] і всі портфелі с[оціалістам]�ф[едералістам]»26. 2 травня 1918 р. есефи планували висунути на посаду прем’єр�міністра — А. Ніковського, міністра судових справ — С. Шелухина, міністра освіти — В. Прокоповича, міністра продовольства й торгівлі — К. Мацієвича. Щоправда, цьо� 104 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 го ж дня на посаду міністра внутрішніх справ поряд із кандидату� рою есефа О. Саліковського розглядалася й кандидатура М. Міх� новського, на посаду міністра морських справ — М. Білінського, військових — О. Грекова, а на посаду міністра закордонних справ розглядалася навіть кандидатура О. Скоропис�Йолтуховського27. Але, так би мовити, своїм складом уряду вимоги соціалістів�фе� дералістів не обмежувалися. Партія вимагала негайного скли� кання передпарламенту за принципом представництва від різних організацій із забезпеченням у ньому переваги поміркованих елементів над соціалістичними та запропонувала розроблену, очевидно, ще до перевороту конституцію української держави, що визначала гетьмана як тимчасового президента в загальній парламентській системі28. Про цю ж конституцію говорив і С. Єф� ремов на травневому цього ж року з’їзді партії, відмітивши, що во� на виявилася неприйнятною для господарів становища29. На цьому ж з’їзді С. Єфремов зауважив, що партія одразу після перевороту зрозуміла, що «гетьманщина conditio, sine guanon (необхідна умова, без якої не можна щось зробити. — В.С.)»30. Тому на нараді представників УПСФ, УСДРП та УПСР 1 травня 1918 р. він заяв� ляв про необхідність порозуміння з гетьманом П .Скоропадським31. Очевидно, інформація про справжню позицію УПСФ у досить спотвореному вигляді просочувалася назовні, що дало змогу «Ки� евской мысли» 4 травня зауважити: «Партія соціалістів�федера� лістів, очевидно, не відмовляється від можливості участі в ново� му уряді в разі визнання останнім низки умов... Умови ці визнані керівниками уряду неприйнятними, і тому питання про участь соціалістів�федералістів у новому кабінеті знаходиться в залеж� ності від їх згоди піти на досить серйозні поступки»32. Видається, що соціалісти�федералісти переоцінили своє зна� чення як опозиційної попередньому соціалістичному урядові партії, вважаючи, що австро�німецьке командування та гетьман муситимуть робити ставку на них і не усвідомлювати потенцій російських політичних сил, зокрема партії кадетів, їх здатності пристосуватися до нових умов, істотно скоректувати хід подій на свою користь. Мав рацію В. Винниченко, стверджуючи, що каде� ти, представники російської аграрної й промислової буржуазії «встигли присунутись ближче до німців і до влади»33. Про це в за� вуальованій формі говорив на з’їзді кадетської партії в Україні міністр торгу й промисловості в новому уряді С. Гутник: «Пере� ворот був задуманий і не здійснений тими колами, представники 105 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України яких увійшли в уряд. Переворот був здійснений тими колами, у яких, очевидно, були інші наміри, а не ті, які є в усього складу уряду»34. Очевидно, що в першому реченні наведеної цитати йдеть� ся про російські політичні сили, передусім про кадетів, у друго� му — про австро�німецьке військове командування та ті українські політичні сили, які безпосередньо сприяли державному переворо� тові 29 квітня. Есефів увела в оману посилена увага до них з боку австро�німецького військового командування і гетьмана в перші дні після перевороту. Увага ця зумовлювалася значенням на� ціонально�державного фактора в житті України та деклараціями партії про здатність реалізувати такий варіант соціально�полі� тичного й економічного розвитку країни, який би задовольнив останніх. Так, ще напередодні перевороту представник австро� угорського уряду запевняв тодішнього міністра торгу і промисло� вості І.Фещенка�Чопівського в тому, що він підтримає останньо� го як міністра і за нових обставин35. Однак соціалісти�федералісти, котрі не планували і не здійс� нювали переворот, невдовзі були відсунуті на другорядні ролі в політичному житті України. Слушно зауважив з цього приводу І. Мазепа вже на початку 40�х років: «Після проголошення П. Ско� ропадського гетьманом влада на Україні фактично опинилася в руках російських реакційних кіл. Українські буржуазні угру� повання не виявили належних сил для того, щоб поставити під своє керування політику гетьманської влади»36. Показовим у цьому відношенні є продовження історії з колишнім губернським комі� саром Київщини О. Саліковським, про спробу арешту якого зга� дувалося вище. 3 травня міністр внутрішніх справ М. Василенко письмово поклав на нього усю відповідальність за підтримання спокою й порядку в Київській губернії. Але відповіддю на лист О. Саліковського до прем’єр�міністра Ф. Лизогуба зі згадкою про спробу арешту та вимогою отримати вибачення стало призначен� ня на місце київського губернського старости О. Саліковського відомого українофоба Чарторижського37. Зрештою, непоступливість гетьманської сторони і сформування уряду з кадетів і тих, хто поділяв їхні погляди, змусили партію змінити тактику. 5 травня А. Ніковський, продовжуючи подану вище думку про переговори та про плановану монополію есефів на уряд, записав: «Тепер треба інакше й увійти клином»38, маю� чи на увазі урядову владу та спосіб її здобуття. Але як «інакше» треба було діяти в нових умовах, лідери партії на той час ще не 106 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 уявляли. Про це свідчить пояснення А. Ніковського, яке було надруковане 9 травня в газеті Катеринославського губернського земства «Народнє життя» і в якому друга людина в УПСФ вводи� ла в оману громадськість, заявляючи про свою нібито непри� четність до попередніх переговорів39. Така позиція суперечила настроям рядових членів партії. На� приклад, загальні збори есефів Кременчука, що відбулися 8 травня, одноголосно прийняли постанову, в якій з огляду на історичний момент, коли «повинно покласти найміцніші підвалини нашого державного існування», наголошувалося на необхідності для УПСФ взяти безпосередню участь у складі гетьманського уряду40. Доречно буде додати, що цією ж постановою кременчуцькі со� ціалісти�федералісти закликали українські політичні сили забу� ти на певний час партійні протиріччя і об’єднатись у справі побу� дови власної держави41. 9 травня УПСФ нарешті оприлюднила своє ставлення до нової влади. Перше за гетьманату число «Нової ради» вийшло цього дня і майже повністю було присвячене оцінці подій, що відбулися. Ре� дакційна стаття містила рішуче негативну оцінку з’їзду хліборобів� власників і сформованого уряду, але постаті гетьмана не торкалася42. З надзвичайно гострою оцінкою Центральної Ради та есерівського уряду виступив у цьому ж номері «Нової ради» і С. Єфремов. Лідер УПСФ зазначив, що він щодня з жалем та тривогою писав «про наш нездатний і в нездатності своїй злочинний уряд», що йому доводи� лося нагадувати «і нашому революційному парламентові правдиві слова старого римлянина, що мудрий знає, коли йому слід помер� ти»43. Водночас С. Єфремов відмітив реакційність нового режи� му, прихід до урядової влади ворожих українській державності політичних сил та застеріг владу від «експериментів справа»44. Таким чином, у перші дні гетьманату соціалісти�федералісти могли б стати, але так і не стали провідною політичною силою, не стали навіть урядовою партією. Лише два тижні існування так званого другого кабінету Ф.Лизогуба (жовтнь�листопад 1918 р.) стали для соціалістів�федералістів спробою вивести Україну на де� мократичний шлях розвитку, перехопити ініціативу з рук російсь� ких політичних кіл, використати реальні внутрішні й зовнішні обставини для становлення державності України. І хоча в тих умо� вах їх політика була приречена на поразку, однак залишилася в іс� торії як одна зі спроб національного буржуазно�демократичного державного будівництва. Та якби після перевороту 29 квітня 1918 р. 107 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України як неминучого наслідку попередніх колізій Української революції разом із П. Скоропадським виступили есефи, то Українській Дер� жаві судилася б інша доля, принаймні за справедливим тверджен� ням М.Шаповала український народ не позбувся б гетьмана так швидко. 1 Андрієвський В. З минулого: В 2�х т. — Берлін, 1923. — Т. 2. — С. 147. 2 Григоріїв Н. На політичні теми («Руїнники» й «будівничі») // Нова Ук� раїна. — Прага, 1926. — Листопад. — С. 20. 3 Богун М. В справі польсько�українського порозуміння // Голос. — Мо� гилів, 1920. — 23 трав. — С. 1. 4 Зеньковский В. Пять месяцев у власти (15 мая — 19 октября 1918 г.). Воспоминания. — Москва: Вече, 1995. — С. 22. 5 Винниченко В. Відродження нації: В 3�х ч. — Київ — Відень: Дзвін, 1920. — Ч. 3. — С. 34. 6. ІР НБУ — Ф. 40. — № 1346 — 29. — Арк. 1. 7 Там само. — № 1254. — Арк. 2. 8 Мазепа І. Три періоди української революції // Вільна Україна. — Львів — Київ, 1921. — № 1. — С. 31. 9 Вернадский В. Дневники: 1917–1921 (октябрь 1917 — январь 1920). — К.: Наукова думка, 1994. — С. 81. 10Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє�минуле (1914–1920): В 4�х ч. — Мюнхен, 1969. — С. 255–256. 11 Єфремов С. Щоденники (1923–1929). — Київ: ЗАТ «Газета Рада», 1997. — С. 115. 12 Кушнір М. Рік державних переворотів // Трибуна. — К., 1919. — 1 січня. — С. 1. 13 ЦДАВО України. — Ф. 1216. — Оп. 1. — Спр. 109. — Арк. 8 зв. 14 А.В. Министерская гастроль (На доклад Шульгина) // Наш луч. — Екатеринослав, 1918. — 21 мая. — С. 2. 15 Киев, 15 мая // Киевская мысль (Утренний выпуск). — 1918. —15 мая. — С. 1. 16 Ніковський Ан. Чому не виходила «Нова рада» // Нова рада. — Київ, 1918. — 9 травня. — С. 1. 17 Лист М.Устимовича. — Там само. — С. 3. 18 Там само. 19 Вражіння з України // Українське слово. — Львів, 1918. — 7 липня. — С. 1. 20 ЦДАВО України. — Ф. 3876. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 5 зв. 108 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 21 Письмо А.О.Саликовского Ф.А.Лизогубу // Киевская мысль. — Киев, 1918. — 15 мая. — С. 1. 22 ЦДАВО України. — Ф. 1115. — оп. 1. — Спр. 54. — Арк. 38 зв. 23 Там само. — Арк. 41. 24 Там само. — Арк. 45 зв. 25 Новое правительство на Украине (Беседа с Н.П.Василенко) // Киевс� кая мысль (Бюлетень). — Киев, 1918. — 2 мая. — С. 1. 26 ІР НБУ. — Ф. 226. — № 5. — Арк. 13 зв. 27 Там само. — Арк. 11 — 11 зв. 28 Ходоров І. Социалисты�федералисты (Письмо из Киева) // Одесские новости. — Одесса, 1918. — 30 октября. — С. 1. 29 Ф.С. З’їзд партії соціалістів�федералістів // Нова рада. — Київ, 1918. — 15 травня. — С. 2. 30 Там само. 31 ІР НБУ. — Ф. 226. — № 5. — Арк. 9 зв. 32 Среди соц.�фед. // Киевская мысль. — Киев, 1918. — 15 мая. — С. 1. 33 Винниченко В. Відродження нації... Ч. 3. — С. 34. 34 Делегатский съезд партии к.�д. на Украине // Киевская мысль. — Ки� ев, 1918. — 10 мая. — С. 2. 35 Фещенко/Чопівський І. Хроніка мого життя (Спогади міністра Цент� ральної Ради та Директорії). — Житомир, 1992. — С. 42. 36 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917 — 1921: В 3�х т. — Прага, 1942. — Т. 1. — С. 54. 37 Письмо А.О.Саликовского Ф.А.Лизогубу // Киевская мысль. — Киев, 1918. — 15 мая. — С. 1. 38 ІР НБУ. — Ф. 226. — № 5. — Арк. 13 зв. 39 По Україні // Народнє життя. — Катеринослав, 1918. — 9 трав. — С. 4. 40 ЦДАГО України. — Ф. 44. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 12. 41 Там само. 42 Наша позиція // Нова рада. — Київ, 1918. — 9 трав. — С. 1. 43 Єфремов Сергій. Інтермедія // Там само. 44 Там само. 109 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України

Невдала спроба «українізації» уряду (Позиція Української партії соціалістів-федералістів у перші дні Української Держави гетьмана П. Скоропадського)

Репозитарії

Схожі ресурси