Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р.
Стаття присвячена одній із яскравих особистостей доби Української революції — Ю. Тютюннику. Особлива увага приділена його військовій та суспільно-політичній діяльності у 1919 р. Відтворено взаємостосунки з отаманами та воїнами, показано талант військового діяча....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2009
|
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13009 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. / В. Кучер // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 110-121. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13009 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130092010-10-28T12:02:47Z Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. Кучер, В. Стаття присвячена одній із яскравих особистостей доби Української революції — Ю. Тютюннику. Особлива увага приділена його військовій та суспільно-політичній діяльності у 1919 р. Відтворено взаємостосунки з отаманами та воїнами, показано талант військового діяча. The Social, political and military activities of ataman Y.Tjutjunnik at the beginning of 1919. The article is dedicated to the social, political and military activities of ataman Y.Tjutjunnik at the beginning of 1919. 2009 Article Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. / В. Кучер // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 110-121. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13009 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена одній із яскравих особистостей доби Української революції — Ю. Тютюннику. Особлива увага приділена його військовій та суспільно-політичній діяльності у 1919 р. Відтворено взаємостосунки з отаманами та воїнами, показано талант військового діяча. |
| format |
Article |
| author |
Кучер, В. |
| spellingShingle |
Кучер, В. Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. |
| author_facet |
Кучер, В. |
| author_sort |
Кучер, В. |
| title |
Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. |
| title_short |
Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. |
| title_full |
Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. |
| title_fullStr |
Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. |
| title_full_unstemmed |
Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. |
| title_sort |
суспільно-політична та військова діяльність отамана ю. тютюнника у першій половині 1919 р. |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13009 |
| citation_txt |
Суспільно-політична та військова діяльність отамана Ю. Тютюнника у першій половині 1919 р. / В. Кучер // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 110-121. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT kučerv suspílʹnopolítičnatavíjsʹkovadíâlʹnístʹotamanaûtûtûnnikauperšíjpoloviní1919r |
| first_indexed |
2025-07-02T14:57:30Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:57:30Z |
| _version_ |
1836547572427128832 |
| fulltext |
Валерій Кучер
СУСПІЛЬНО#ПОЛІТИЧНА ТА ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
ОТАМАНА Ю. ТЮТЮННИКА
У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1919 р.
Стаття присвячена одній із яскравих особистостей доби Ук/
раїнської революції — Ю. Тютюннику. Особлива увага приділена
його військовій та суспільно/політичній діяльності у 1919 р. Від/
творено взаємостосунки з отаманами та воїнами, показано та/
лант військового діяча.
Valeriy Kucher. The Social, political and military activities of
ataman Y.Tjutjunnik at the beginning of 1919. The article is dedi/
cated to the social, political and military activities of ataman
Y.Tjutjunnik at the beginning of 1919.
Процес осмислення принципових підходів до проблем історії
доби визвольних змагань зруйнував давні уявлення і стереотипи
про них і про героїв цієї братовбивчої війни. І якщо раніше ті, хто
виступив проти більшовиків і радянської влади, були представлені
як контрреволюціонери, «вороги народу», а тому, зрозуміло, не
були предметом спеціального вивчення, то сьогодні, навпаки, ін�
терес до історії періоду національно�визвольних змагань так са�
мо, як і до різнопланових непересічних особистостей національ�
но�державницького спрямування, зріс. Нашій державі, нашому
народу потрібні свої герої, на яких повинні рівнятися наступні
покоління. Україна як держава не може існувати без героїчного
минулого. СРСР не міг існувати без С. Будьонного та К. Ворошило�
ва, М. Фрунзе та В. Чапаєва, сучасна Росія повернулася до царсь�
ких генералів Л. Корнілова та А. Денікіна, П. Врангеля, О. Колча�
ка та, навіть, до генерала Власова. Україні необхідно повернути
невідомих на сьогодні широкому загалу видатних українських во�
єначальників Ю. Тютюнника, О. Грекова, В. Сальського, М. Омель�
яновича�Павленка та багатьох інших, хто творив українську
історію, стояв у витоків української державності.
Саме до таких діячів належить палкий борцець за українську
незалежну державу генерал�хорунжий армії УНР Юрій Йосипович
Тютюнник — суперечлива особистість революційного руху XX сто�
ліття, однин із керівників селянських мас у боротьбі за землю
і волю. Серед інших діячів того часу Ю.Тютюнник виділявся гост�
рим аналітичним розумом, високим патріотизмом, глибоким ро�
110
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
зумінням завдань і перспектив політичної та військової бороть�
би, а також розвинутим почуттям власної гідності.
У радянській історіографії ім’я Ю. Тютюнника згадувалося
дуже рідко і переважно з негативними оцінками. Такими ж оцін�
ками були переповнені всі енциклопедичні та довідкові видання,
включно до 1990�х років.
У статі робиться спроба реально відтворити сторінки історичної
драми — обставин, пов’язаних із висвітленням суспільно�політич�
ної та військової діяльності Ю.Тютюнника на посаді начальника
штабу повстанських загонів отамана Н. Григор’єва в першій по�
ловині 1919 р. Особистість самого Ю.Тютюнника — складна,
яскрава і сильна, як і весь повстанський рух, привертала до себе
увагу, викликаючи в одних просту цікавість і нерозуміння, в ін�
ших — тупе обурення і безглуздий страх, у третіх — непримирен�
ну ненависть, а в четвертих — беззавітну любов. Ідеться про лю�
дину, яку із повною підставою можна назвати професіоналом, яка
впродовж майже п’яти років проводила постійну боротьбу з оку�
паційним режимом, як старим — російським, так і новими —
більшовицьким, білогвардійським, Антанти.
Ю.Тютюнник у своїй біографії зазначав: «Після першого зна�
йомства Григор’єв призначив мене начальником штаба своїх за�
гонів, загальна кількість бійців у яких доходила до п’яти тисяч
чоловік. Організаційно війська знаходились нижче всякої критики:
штаба не було, інтендантства не було, кожний командир називав
свою частину як хотів, хто батальйоном, хто полком, а хто і диві�
зією. Не без труда мені вдалося реорганізувати загони у бригаду
до штатів Червоної Армії. Я зміг приступити до здійснення своєї
мрії про наступ на десант Антанти і білогвардійців, які засіли
у Херсоні, Миколаєві і Одесі. Із Григор’євим у мене склалися не�
погані відносини, він не вникав у технічні справи штабної роботи.
Битися із десантними військами у нього була велика охота… Сам
Григор’єв як людина представляв із себе інтересний тип. Був він
надзвичайно сміливий, рішучий чоловік, чудово орієнтувався на
полі бою, мав феноменальну пам’ять, силу волі і громадянську муж�
ність. Вмів володіти натовпом, ніколи нікому не підлабузнював.
Але були і негативні сторони його характеру. Був він надзвичай�
но самолюбивим і егоїстичним. Часами занадто самовпевнений,
малодисциплінований, політично майже неграмотний. Любив гро�
ші, сильно пив, мав тільки одну ідею — піднесення свого «Я». До
того ж мав обмежену освіту, як загальну, так і військову, погано
111
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
орієнтувався на карті, порівняно легко підпадав під вплив свого
оточення, якщо таке стояло культурно вище його. Зрозумівши
Григор’єва так, як я його характеризував, мені не важко було при�
брати до своїх рук всі технічні функції військового керівництва.
Для Григор’єва необхідно було залишити тільки зовнішній вид
командування да славу переможця»1.
З партизанів отамана Н.Григор’єва було сформовано 1�шу бри�
гаду 1�ї Задніпровської стрілецької дивізії. Начальником штабу
бригади став Ю.Тютюнник2.
Завдяки особисто грамотно розробленому плану Ю. Тютюн�
ником та його рішучості бригада Н. Григор’єва 8 березня 1919 р.
звільнила від інтервентів Херсон, у якому знаходились у той час
досить великі сили Антанти — 3 тис. грецьких і близько 2 тис.
французьких солдатів. Наказ військам отамана Н. Григор’єва на
штурм Херсона підписав Ю. Тютюнник, взявши тим самим на себе
всю відповідальність за наслідки операції. За планом наступу місто
кілька днів піддавалося артилерійському обстрілу (повстанці задія�
ли три гармати, кожна з яких лише у перший день випустила по
800 снарядів) і тільки після того повстанці розпочали наступ. Під
час артилерійського обстрілу і кількаденного штурму загинуло, за
свідченням самого Григор’єва, понад 200 грецьких солдат і офіцерів
(за іншими даними, загальні втрати сил Антанти становили по�
над 600 осіб), а втрати повстанців становили 19 вбитих і 37 пора�
нених. Після взяття Херсона у противника було захоплено 6 важ�
ких гармат, понад 100 кулеметів, понад 700 гвинтівок, а також
300 мулів3. Незабаром, 11 березня 1919 р., бригада Н. Григор’єва
звільнила від ворога Миколаїв. Німці змушені були залишити
повстанцям все озброєння (зокрема, 20 важких гармат), військо�
ве спорядження і понад 2 тис. коней4.
Наказ № 1, який підготував Ю.Тютюнник для отамана у за�
хопленому місті, повідомляв: «…Всяка агітація проти Радянської
влади, проти окремих національностей, а також заклик до погрому
будуть каратися смертю… Вторгнення кого б то не було в чужий
двір чи помешкання без дозволу господаря карається смертю…»5.
Після взяття Херсона і Миколаєва виникли сприятливі умови
для подальшого наступу червоноармійських частин в напрямку
Одеси. Зокрема, 15 березня 1919 р. григор’євці захопили станцію
Роздільна і основну базу білогвардійців на Півдні України — Рош�
тас, а 17 березня — станцію Березівка, де вщент розгромили скон�
центровані біля неї сили французько�польських інтервентів та
112
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
білогвардійців. У боях за Березівку противник втратив близько
500 чоловік (близько 150 з них було вбито). Григор’євці захопили
8 гармат, 5 танків, 1 панцирний потяг, 7 паровозів, близько 100 ку�
леметів6.
22 березня 1919 р. із групи військ харківського напрямку було
виділено ударну групу для ведення бойових дій на одеському на�
прямку. Бригада отамана Григор’єва також увійшла до складу цієї
групи, але бої, які несподівано активізувалися у цей час під Києвом,
змусили командувача Українського фронту В. Антонова�Овсієнка
перекинути із південних районів майже всі боєздатні частини на
оборону міста від військових підрозділів армії УНР, керованих
Головним отаманом С. Петлюрою. Тому виконувати завдання що�
до захоплення Одеси довелося практично 1�й Задніпровській стрі�
лецькій бригаді Н. Григор’єва, яку мали підтримувати лише два
радянські полки. Внутрішня структура повстанських військ мала
тоді такий вигляд: 1�й Верблюзький полк (нараховував 3893 бійців),
2�й Херсонський полк (близько 4 тис. бійців), 3�й Таврійський
полк (понад 3 тис. бійців), 1�й Вознесенський полк (450 бійців),
Вознесенський піхотний полк, 15�й Український радянський полк,
артдивізіон і вантажно�панцерна команда7. Необхідно зазначити,
що навіть у тих складних умовах отамани Н. Григор’єв і Ю. Тю�
тюнник не завжди охоче приймали до лав своєї бригади усіх ба�
жаючих. Зокрема, це видно із Бюлетеня №3 Інформаційного від�
ділу Політуправління Наркомату у військових справах УСРР, де
повідомлялося: «…15�й полк, що раніше перебував у складі 2�ої
окремо діючої бригади, недавно був прикомандирований до бригади
Григор’єва, який відказався прийняти полк, як політично нездоро�
вий. В полку командний склад і політкомісари не відповідають своє�
му призначенню, червоноармійці відмовляються від виконання
бойових наказів, в полку процвітає пияцтво, мародерство…»8.
А у телеграмі, яку підготував Ю. Тютюнник, від 25 березня
1919 р. Н. Григор’єв доводив до відома голови Раднаркому УСРР
Х.Раковського: «15�й Радянський полк перетворився у банду, ви�
йшов із підпорядкування командному складу, грабує населення…
Для приведення 15�го полку у порядок необхідно його відклика�
ти у тил. Полк займається грабежами… Ради Бога, заберіть куди�
небудь цю банду, інакше я по ним відкрию вогонь із броньо�
виків9».
26 березня 1919 р. повстанці захопили станцію Колосівка
(де взяли у полон близько 2500 чол.), а 29 березня — Очаків.
113
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Антантівські війська, що складалися із греків, французів, по�
ляків і румунів, намагалися зупинити повстанські сили поблизу
станції Сербка (25 березня повстанці її захопили, але не змогли
утримати). Проте повстанцям завдяки нічній атаці вдалося
відновити втрачені позиції. Переслідуючи відступаючих, кіннота
Н. Григор’єва захопила в полон французький військовий штаб.
31 березня 1919 р. повстанцям вдалося завдати остаточної поразки
антантівцям, які зазнали великих людських втрат: понад 600 сол�
датів і офіцерів було вбито та важко поранено10.
Н. Григор’єв надіслав підготовлений разом із Ю. Тютюнником
ультиматум військам Антанти, які були сконцентровані у Одесі.
В ультиматумі зазначалося, що незабаром радянські війська за�
хоплять Одесу і Крим.
Під час захоплення Одеси бригада отамана Н. Григор’єва нара�
ховувала близько 10–12 тисяч бійців. За даними командувача Ук�
раїнським фронтом В. Антонова�Овсієнка до одеського угруповання
противника тоді входило близько 20 тис. французьких військ, близь�
ко 15 тис. грецьких, близько 2 тис. польських, близько 4,5 тис.
білогвардійських. Крім того, командування Антанти свого часу пе�
рекинуло з Бухареста до Одеси 40�й румунський корпус. Тобто, обо�
ронців було у три рази більше, ніж сил українських відділів, що нас�
тупали на Одесу. Але сміливими діями української бригади місто
було звільнене. За два тижні безперервних боїв повстанці показали
виняткову стійкість та мужність, командири — хоробрість та зла�
годженість. Особливо слід відмітити досвідченість, оперативність
й адекватність дій відповідно до обстановки штабу бригади під
керівництвом отамана Ю. Тютюнника. У зв’язку із тим, що ота�
ман Н. Григор’єв був постійно на передовій позиції, операцією зі
звільнення Одеси практично керував один Ю. Тютюнник.
Хоча озброєння було трофейне, коней небагато, люди знекров�
лені, але, незважаючи на це, штаб, керований Ю. Тютюнником,
зумів своїми рішучими діями та скерованими ударами роз’єднати,
а потім змусити відступити під натиском українських відділів
війська Антанти.
Сильними сторонами бригади були: по�перше, патріотизм во�
яків, по�друге, близькість домівок і рідних, що дозволяло воювати
без тилового забезпечення, місцеве населення віддавало все останнє,
щоб забезпечити українських вояків, по�третє, відсутність обозів
давала змогу швидко пересуватися, збільшувала маневреність та
мобільність.
114
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
Сили повстанців під керівництвом отаманів Н. Григор’єва та
Ю. Тютюнника становили усього вісім відсотків від загальної кіль�
кості воюючих у цей період, а територія, яку вони звільнили та
в подальшому контролювали, була значно більшою, що говорить
про неабиякий військовий талант отаманів.
У травні 1919 р. комдив Н. Григор’єв та його начштабу Ю. Тю�
тюнник відмовилися від спільної праці із більшовиками, а 8 травня
на центральній площі Єлисаветграда Ю. Тютюнник оголосив
Універсал отамана Н. Григор’єва11. Окрім Універсалу, було ще ряд
відозв, як от — «Товариші червоноармійці і селяни», в якій йшлося
про те, що Н. Григор’єв і його помічники не гетьманські міністри,
«…а люди щиро люблячі свій народ і бажаючі тільки доброго людсь�
кого незалежного життя», або «Брати селяни і козаки», в якій роз�
кривається зловісна суть більшовиків та звучать заклики до нещад�
ної боротьби з неправдою та злом12. У жодній із листівок не йдеться
про заклики до грабунку, насильства і національної неприязні.
План подальших дій повстанських військ отамана Н. Григор’є�
ва, який спланував Ю. Тютюнник, передбачав встановлення
контролю над територією між Бугом та Дніпром, а на Лівобережжі
передбачалося залишити терористичні групи, які відтягували б на
себе значні сили червоних. Основні сили повстанських військ ма�
ли прориватися на Правобережну Україну для з’єднання із війсь�
ками Головного отамана армії УНР С. Петлюри або із білогвар�
дійськими військами генерала А. Денікіна.
Однак отаман Н. Григор’єв вирішив змінити уже відпрацьо�
ваний план задля того, щоб захопити Лівобережну Україну і тим
самим стати між «самостійниками» та білогвардійцями, а потім
диктувати їм свої умови, погрожуючи можливістю приєднання
до суперника.
Не знаходячи можливості залишатися на посаді начальника
штабу, Ю. Тютюнник відмовився від цієї ролі і прийняв рішення
про перехід до командування однією із бригад.
Відмова Ю. Тютюнника від посади начальника штабу брига�
ди викликала у отамана Н. Григор’єва недовіру, але, незважаючи
на це, він надав йому південний напрямок для проведення війсь�
кових операцій на Катеринославщині, бажаючи тим самим дати
тому можливість безпосередньо підтримувати зв’язок із «незалеж�
никами» та боротьбистами або військами Директорії.
Отаман Н. Григор’єв надав у підпорядкування Ю. Тютюнника
найбільш віддані йому два полки — Григор’євський та Херсонський.
115
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
І це робилося, щоб паралізувати наміри Ю. Тютюнника, коли
б вони розійшлися із його планами. Зрозуміло, що всі запобіжні за�
ходи отаман Н. Григор’єв робив для забезпечення себе від «зради».
9 травня 1919 р. отаман Ю. Тютюнник на чолі повстанського
загону вирушив на Катеринослав, який було звільнено ним за під�
тримки Чорноморського коша, але 15 травня червоногвардійські
війська комдива О. Пархоменка змусили їх відступити.
На початку червня 1919 р. військовий загін отамана Ю. Тю�
тюнника, пробившись на Черкащину, зупинився у селі Козаць�
кому, де об’єднався із загоном отамана Мірошниченка. В ніч із
7 на 8 червня 1919 р. отаман Ю. Тютюнник провів операцію зі
звільнення Звенигородки, у якій дислокувався загін червоноар�
мійців, що був присланий воювати із «бандами Тютюнника», ви�
бив їх із міста, а сам повернувся у Козацьке.
Опам’ятавшись, 7�й червоноармійський полк разом із Звениго�
родським охоронним батальйоном і частиною 5�го полку вирішили
завдати нищівного удару отаманові Ю. Тютюнникові, але завдяки
відчайдушному героїзму повстанців більшовиків було вщент роз�
бито. Повстанцям дісталася чимала кількість зброї, їжі, 16 коней.
Військові загони отамана Ю. Тютюнника були розташовані
у с. Кирилівці, де із них було створено два загони: отамана Мі�
рошниченка — названий Полтавським (більшість людей у нього
була із Полтавщини) та отамана Ю. Тютюнника — названий Верх�
ньодніпровським. Військовий загін отамана Ю. Тютюнника нара�
ховував 450 повстанців. У с. Кирилівці до його частин приєдна�
лося ще сім старшин та 50 повстанців, переважно учнів гімназії
та семінарії. Їх було зведено в окремий загін, названий Звениго�
родським.
8 червня 1919 р. червоноармійці вислали розвідку у с. Кири�
лівку, яка була успішно відбита повстанцями, а в цей час сам ота�
ман Ю. Тютюнник з двома вершниками, озброєними кулеметом,
відвідав своє селище Будище. Наступного дня червоноармійці
вирішили піти в атаку, але було вже пізно: повстанські загони
отамана Ю.Тютюнника, зробивши 45�кілометровий марш на се�
лянських підводах, були уже в Боярці. Під час цього походу було
розбито кінний загін червоноармійців та розстріляно ад’ютанта
командира Звенигородського охоронного батальйону.
У Боярці до отамана Ю. Тютюнника прибув кур’єр від Голов�
ного повстанського штабу, що стояв у районі містечок Володар�
ки, Ставищ. Після невеликих боїв повстанському загону отамана
116
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
Ю. Тютюнника вдалося пробитися до Сквири, куди перейшов після
боїв із червоноармійцями Головний повстанський штаб. Просту�
ючи вулицями Сквири, отаман Ю. Тютюнник зрозумів, що місто
було розграбоване, а населення тероризоване, враження було гнітю�
че, убивче. Вулицями гуляли юрби п’яних повстанців, які здиво�
вано дивилися на частини, що проходять колонами під музику,
відбиваючи такт ногами.
У Сквирі отаман Ю. Тютюнник знайшов «головнокомандувача»
Ю. Мазуренка і начальника штабу Малолитка — Сатану. Вони
розповіли, що в Сквирі та околицях перебуває близько п’яти ти�
сяч повстанців, і що все це називається дивізією, яка перебуває під
командуванням Дяченка. Сам главком безпосередньо не коман�
дує, а тільки дає директиви загального характеру. Головноко�
мандувач Ю. Мазуренко повідомив отамана Ю. Тютюнника про те,
що він має зв’язок із отаманами Зеленим, Ангелом, Соколовським.
Отаману Ю. Тютюннику було запропоновано приєднатися до
II Повстанського корпусу, щоб сформувати дивізію. Пропозиція
була позитивно сприйнята, але із часом, переконавшись у повній
недієздатності як і головнокомандувача і його начальника шта�
бу, а згодом і комдива Дяченка, отаман Ю. Тютюнник вирішив
діяти за своїм розсудом і на свою відповідальність. Загін отамана
Ю. Тютюнника було перейменовано у 4�ту Радянську дивізію (не
плутати із 4�ю Радянською дивізією).
Як свідчить документ, 12 червня 1919 р. повстанці після за�
тяжного бою захопили Володарку і відразу передислокувалися на
Звенигородщину.
Наступного дня Ю. Тютюнник приступив до військової опе�
рації щодо звільнення Звенигородщини від червоноармійців, які
втекли після цього до Шполи. Місто було перетворено на базу для
повстанського загону, і отаман Ю. Тютюнник приступив до орга�
нізації цивільної влади. За його ініціативи мав відбутися повітовий
з’їзд, який і повинен визначити представників влади, а доти пові�
товим комісаром було призначено Кузьменка. Отаман Ю. Тютюн�
ник чудово розумів, що без підтримки повстанських сил із сусідніх
повітів йому не вистачить сил боротися проти численних ворогів,
а тому він постійно шукав контактів із іншими отаманами. Одним
із таких і був отаман Клименко, що діяв на Уманщині. Задля
спільних дій, щоб звільнити Умань від більшовиків, для встанов�
лення контакту із ним отаман Ю. Тютюнник виїхав до Тального,
але, довідашись, що на станції Звенигородка та в Калниболоті
117
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
(тепер смт. Катеринопіль) скупчуються червоноармійські части�
ни, він сміливо атакував ворога, який у паніці втік.
Отаман Ю. Тютюнник 17 червня 1919 р. зустрів у Тальному
повстанський загін 2�го Уманського полку отамана Сокола. До
Тального прибув для координації дій і посланець від отамана Кли�
менка, який напередодні зайняв станцію Христинівка. Була про�
ведена нарада, на якій досягнуто домовленості: 19 червня 1919 р.
виступити спільними силами, щоб звільнити Умань від червоно�
армійців. 18 червня 1919 р. військовий загін отамана Ю. Тютюнни�
ка виступив із Тального в уманському напрямку, по дорозі повстан�
ці звільнили від червоноармійців с. Доброводи і там вирішили
заночувати. Вранці повстанців було оточено, але, незважаючи на
чисельну перевагу ворога, вони прорвалися із оточення і вируши�
ли в напрямку на с. Майданецьке. Невдовзі до отамана Ю. Тю�
тюнника надійшла звістка від отамана Клименка про те, що він,
не дочекавшись його повстанців, сам вирішив атакувати місто
Умань, але був розбитий 8�м Стрілецьким полком.
Більшовики не приховували своєї радості від цієї перемоги,
ось що писав у своєму наказі із цього приводу повітовий комісар
Уманщини: «Тютюнник і Клименко, будучи агентами розбитого
Григор’єва, безумно мріяли захватити місто Умань і зробити своєю
базою для контрреволюції. Червоний штик і червона грудь не
шевельнулися і одним помахом перетворили у ніщо всі замисли
преступної буржуазії! Геть поміщиків і капіталістів!»13.
Незважаючи на труднощі, яких зазнав отаман Ю.Тютюнник,
він зумів вивести свої війська боєздатними і, що найважливіше,
морально загартованими, якими вони були і раніше. Відійшов�
ши подалі від залізничних станцій, які були захоплені червоно�
армійськими військами, отаман Ю.Тютюнник зі своїми військо�
вими загонами зупинився у с. Рижавцях14.
Генерал�хорунжий армії УНР М. Безручко причини поразок
повстанського війська вбачав у тому, що до червня українське
військо трималося так званої «залізничної тактики» ведення війни.
Полягала вона в тому, що війська, які не мали обозів, пересува�
лися ешелонами: «Вступає частина в бій — вилазять із вагонів,
а потяг стоїть поза обстрілом ворожих гармат і чекає на неї… Ні
про які маневри не могло й бути мови»15. Цієї ж тактики в цей час
притримувався в основному і отаман Ю.Тютюнник, який викорис�
товував залізниці і воював переважно біля них.
У с. Рижавку прибув посланець від Головнокомандувача Рес�
публіканських військ Ю. Мазуренка, який привіз наказ Голов�
118
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
ного повстанського Штабу про затвердження отамана Ю. Тютюн�
ника командиром 4�ї Селянської дивізії Республіканських
військ. У листі Ю. Мазуренко обіцяв отаману Ю. Тютюннику не�
абияку перспективу. Ймовірно, про Ю. Тютюнника заговорили
й у вищих кругах УНР, адже прибулі в червні 1919 р. до Холодно�
го Яру представники уряду УНР наказали отаману Уварову про�
биватися на з’єднання із цим отаманом16.
25 червня 1919 р. очолювані комдивом Ю. Тютюнником 1734
козаки вирушили на Київщину. У Сквирі отаман з’єднався із 3�ю
Повстанською дивізією отамана Дяченка та Головним повстансь�
ким штабом Ю. Мазуренка і відразу перебрав усе керівництво на
себе. Поблизу Самгородка, замість Дяченка, він призначив коман�
дувачем отамана Н. Григор’єва. Звідти військові загони Ю. Тю�
тюнника вирушили на Гнівань, де, за чутками, мала перебувати
армія УНР. Війська отамана Ю. Тютюнника у цей час нарахову�
вали близько 3000 багнетів, 325 шабель, три польові і одну гірську
гармати та до сотні кулеметів. Крім того, була добре налагодже�
на санітарна служба, яку очолювали два лікарі.
Головний повстанський штаб Республіканських військ пере�
бував на становищі біженців, без зброї і впливу на повстанців.
Бюро Української Печаті доповідало Леніну: «Встановлено, що
штаб Тютюнника був «Головним Революційно�Повстанським
Штабом», який надавав все директиви Григор’єву, Ангелу, Зеле�
ному, Струку, Волинцю і іншим…17».
Згодом військові загони, керовані отаманом Ю. Тютюнником
об’єдналися із регулярними частинами армії УНР. Багатокіло�
метровий марш, який здійснили військові загони, підпорядковані
отаману Ю. Тютюннику, був здійснений завдяки великому авто�
ритету його серед повстанців та місцевого селянства. Із історії то�
гочасного військового мистецтва нам відомо, що кінні рейди по
ворожих тилах успішно застосовували і червоноармійські коман�
дири (рейди Й. Якіра, Г. Котовського, С. Будьонного, Г. Примако�
ва), і білі (рейди Мамонтова і Шкуро), і українські війська (рей�
ди Ю. Тютюнника, Палія, Гулого, М. Омельяновича�Павленка).
Але цей рейд у ті грізні часи був чи не першим вдалим походом.
Слід зазначити, що у підпорядкованих отаману Ю. Тютюннику
військових загонах завжди була сувора дисципліна, «…яка могла
бути виконана серед своїх підлеглих людиною, подібною до Ю.Тю�
тюнника. Його повстанці любили за безпідробну хоробрість, холод�
нокровність, яка, здавалося, побільшувалася у критичні моменти,
119
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
за справедливе відношення до підлеглих, незважаючи на поло�
ження, яке хто займав. Зате страшний він був, коли карав за про�
вини: грабунок, непослух і таке інше…»18.
Приєднання до військ УНР партизанської дивізії отамана Ю.Тю�
тюнника справило гарне враження на командування військами.
Їх тішило прибуття повстанського коша із Херсонщини: «Прой�
ти тисячі верст по ворожому запіллю з обозами й пішки 3500 люду
було можливо тільки за підтримки населення й ворожості до черво�
них19». Після об’єднання із військами УНР військові підрозділи
отамана Ю. Тютюнника відразу приступили до бойових дій.
13–14 липня 1919 р. військові підрозділи отамана Ю. Тютюн�
ника були розташовані разом із підрозділами�повстанцями Запо�
різької Січі отамана А. Божка поблизу Копайгорода і вже 17 липня
завдяки успішно проведеній операції звільнили від більшовиків
Новоушицький район. Тоді ж, у липні, військові підрозділи Ю. Тю�
тюнника захопили Липовець. Ситуація ускладнилася в боях за
Жмеринку, де отаманам Ю. Тютюннику та А. Божку протистоя�
ла щойно сформована та добре озброєна 45�я Стрілецька дивізія
(комдив Й. Якір). Військові формування повстанців змогли піді�
йти до населеного пункту лише на відстань 4–6 верст, незважаючи
на те, що їм допомагали повстанці Летичівського повіту під керів�
ництвом отамана Шепеля. Військові підрозділи отамана Ю.Тю�
тюнника були навіть непереформовані і майже без гармат.
Отже, із січня по травень 1919 р. Ю. Тютюнник був начальником
штабу бригади отамана Н. Григор’єва, потім очолював незалежний
військовий загін, який із часом виріс у 4�ту Селянську дивізію Рес�
публіканських військ, потім командував Київською дивізією, а під
кінець 1919 р. посів посаду заступника командувача Армії УНР.
1 Тютюнник Ю. (Автобіографія) // З архівів ВУЧК�ГПУ�НКВД�КГБ. —
1998. — №1/2. — С. 42–43.
2 Тинченко Я. Українське офіцерство: Шляхи скорботи та забуття
1919–1921 роки. Розстріляний першим. — К., 2001. — С. 198.
3 Социал — демократ (Николаев). — 1919. — 14 марта.
4 Горак В. Повстанці отамана Григор’єва. — Фастів, 1998. — С. 66.
5 Там само. — С. 69.
6 Там само.
7 Там само. — С. 68.
8 Центральний державний архів вищих органів влади і управління Ук�
раїни (далі — УДАВО України). — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 86. — Арк. 9.
120
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
9 ЦДАВО України. — Ф. 2 — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 31.
10 Горак В. Повстанці отамана Григор’єва… — С. 69.
11 ЦДАВО України. — Ф. 1076. — Оп. 3. — Спр. 11. — Арк. 3–3 зв.
12 Героїзм і трагедія Холодного Яру. — К., 1996. — С. 58.
13 ЦДАВО України. — Ф. 1542. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк.112.
14 ЦДАВО України. — Ф. 1777. — Оп. 4. — Спр. 2. — Арк. 5.
15 Безручко М. Від Проскурова до Чорториї // Історія Січових Стрільців. —
К., 1992. — С. 286.
16 Героїзм і трагедія Холодного Яру. — С. 64.
17 Київ. — 1991. — №11. — С. 88.
18 ЦДАВО України. — Ф. 4. — Оп. 1. — Спр. 569. — Арк. 177–177 зв.
19 Капустянський М. Похід української армії на Київ — Одесу в 1919
році. — Мюнхен, 1946. — Кн. 1. — Ч. 1–2. — С. 61.
Сергій Корновенко
ЗАХОДИ ОСОБЛИВОЇ НАРАДИ
З ПРОВЕДЕННЯ ВЕСНЯНОЇ ПОСІВНОЇ КАМПАНІЇ
ТА ЖНИВ НА ПІДКОНТРОЛЬНИХ УКРАЇНСЬКИХ
ТЕРИТОРІЯХ У 1919 р.
У статті розглядаються рішення та заходи Особливої нара/
ди з проведення посівної кампанії та жнив Добровольчої армії на
окупованих нею українських землях у 1919 р.
Sergiy Kornovenko. The actions of Special meeting regarding the
realization of spring sowing campaign and harvest on under control
Ukrainian territories in 1919. The decisions and actions of Special
meeting regarding the spring sowing campaign and harvest of Volun/
teer army on occupied Ukrainian territories in 1919 are examined un
this article.
Аграрна історія України періоду національно�демократичної
революції 1917–1920 рр. — актуальна тематична ніша з огляду на
кардинальність та масштабність революційних трансформацій, що
пережило селянство України в окреслений період. Як свідчить
аналіз історіографії, аграрна політика різних політичних режимів,
ураховуючи білогвардійський, привертала і привертає увагу дос�
лідників дотепер1. Констатуючи серйозні зрушення у вивченні су�
часними українськими та зарубіжними істориками різноманітних
аспектів аграрної політики білогвардійського уряду А. Денікіна,
121
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
|