Релігійні чинники українського державотворення
Стаття присвячена проблемі взаємовідносин релігії і політики України. Аналізуючи в історичному контексті наукові, літературні, публіцистичні джерела, автор доходить висновку, що в модерній Україні релігія не тільки об’єднувала суспільство і сакралізувала владу, а й виступала при цьому державотворчим...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2009
|
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13014 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Релігійні чинники українського державотворення / О. Пономаренко // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 200-207. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13014 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130142010-10-28T12:02:49Z Релігійні чинники українського державотворення Пономаренко, О. Стаття присвячена проблемі взаємовідносин релігії і політики України. Аналізуючи в історичному контексті наукові, літературні, публіцистичні джерела, автор доходить висновку, що в модерній Україні релігія не тільки об’єднувала суспільство і сакралізувала владу, а й виступала при цьому державотворчим підґрунтям. Однак в постмодерний період вона перетворюється переважно на соціокультурний чинник, який за зваженої політики держави також здатний об’єднати українське суспільство. Religious factors of the Ukrainian state’s creation. The article is devoted to the problems of international of religion and policy in Ukraine. Analysing scientific, literary, public sources in the historical context, the author comes to the conclusion that in modern Ukraine religion not only united the society and made the authority more sacred, but also was the basis of establishing the state. At the same time postmodern period transforms it into the sociocultural factor which is able to unite Ukrainian society according to the state policy. 2009 Article Релігійні чинники українського державотворення / О. Пономаренко // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 200-207. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13014 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена проблемі взаємовідносин релігії і політики України. Аналізуючи в історичному контексті наукові, літературні, публіцистичні джерела, автор доходить висновку, що в модерній Україні релігія не тільки об’єднувала суспільство і сакралізувала владу, а й виступала при цьому державотворчим підґрунтям. Однак в постмодерний період вона перетворюється переважно на соціокультурний чинник, який за зваженої політики держави також здатний об’єднати українське суспільство. |
| format |
Article |
| author |
Пономаренко, О. |
| spellingShingle |
Пономаренко, О. Релігійні чинники українського державотворення |
| author_facet |
Пономаренко, О. |
| author_sort |
Пономаренко, О. |
| title |
Релігійні чинники українського державотворення |
| title_short |
Релігійні чинники українського державотворення |
| title_full |
Релігійні чинники українського державотворення |
| title_fullStr |
Релігійні чинники українського державотворення |
| title_full_unstemmed |
Релігійні чинники українського державотворення |
| title_sort |
релігійні чинники українського державотворення |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13014 |
| citation_txt |
Релігійні чинники українського державотворення / О. Пономаренко // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 200-207. — Бібліогр.: 16 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT ponomarenkoo relígíjníčinnikiukraínsʹkogoderžavotvorennâ |
| first_indexed |
2025-07-02T14:57:42Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:57:42Z |
| _version_ |
1836547585782841344 |
| fulltext |
12 Винниченко В. Не в усьому чесні з собою. Виривки з непосланого лис�
та ЦК РКП // Винниченко В. Публіцистика / Упор. В. Бурбела. — Нью�Йорк,
К.: Українська Вільна Академія Наук у США, НАН України, Інститут літе�
ратури ім. Т.Г. Шевченка, 2002. — С. 62.
13 Мазлах С., Шахрай В. До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною?). —
Вид. 2�ге. — Нью�Йорк: Пролог, 1967. — С. 75.
14 Там само. — С. 55.
15 Скоровстанский В. Революция на Украине. — Саратов, 1919. — С. 149.
16 ЦДАГО України. — Ф. 8. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 38.
17 Хвиля А. Нариси з історії партії (продовження) // Боротьба (Черні�
гів). — 1919. — 5 червня. — Ч. 22. — С. 2.
Олена Пономаренко
РЕЛІГІЙНІ ЧИННИКИ
УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Стаття присвячена проблемі взаємовідносин релігії і політи/
ки України. Аналізуючи в історичному контексті наукові, літе/
ратурні, публіцистичні джерела, автор доходить висновку, що
в модерній Україні релігія не тільки об’єднувала суспільство і сак/
ралізувала владу, а й виступала при цьому державотворчим під/
ґрунтям. Однак в постмодерний період вона перетворюється пере/
важно на соціокультурний чинник, який за зваженої політики
держави також здатний об’єднати українське суспільство.
Olena Ponomarenko. Religious factors of the Ukrainian state’s crea/
tion. The article is devoted to the problems of international of religion
and policy in Ukraine. Analysing scientific, literary, public sources
in the historical context, the author comes to the conclusion that in
modern Ukraine religion not only united the society and made the
authority more sacred, but also was the basis of establishing the
state. At the same time postmodern period transforms it into the
sociocultural factor which is able to unite Ukrainian society accord/
ing to the state policy.
В умовах демократичного суспільства, якому властива деідео�
логізація і жодна політична сила не здатна запропонувати загаль�
нооб’єднуючої ідеології, особливого резону набувають моральні
цінності, якими саме й є вартості релігійні. Сьогодні науковці,
зокрема О. Крижанівський, М. Михальченко, С. Плохій1, засвід�
200
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
чують, що доки в суспільстві буде наявна різниця в інтересах,
цілях — доти будуть існувати ідеології. Але хоча демократизм
і передбачає плюралізм в ідеологіях, єднати українське суспільст�
во може національна ідея, яка в умовах втрати не лише націо�
нальних, але і духовних орієнтирів, ґрунтуючись на християнсь�
ких нормах моралі, відображаючи загальнонаціональні цінності,
повинна стати дороговказом для нації.
Релігія протягом історії завжди відігравала значну роль у про�
цесі формування держав�націй. І на сьогодні релігійний чинник
виступає вагомим соціокультурним аргументом у визначенні на�
ціональних чи регіональних тотожностей. Однак роз’єднаність
церкви в Україні, з одного боку, і відсутність єдності серед полі�
тиків, з іншого, сприяють нестабільності в суспільстві.
Через те, що владні групи виявляють свою безпорадність у по�
літиці, перед соціумом постає питання, як діяти в умовах неста�
більності. Отже, особливої значимості набувають заклики орієн�
туватися на вічні цінності.
Моральні цінності, що сповідує церква, — високі, однак внут�
рішні конфлікти підривають авторитет цього інституту. Ідею єд�
ності українських церков висловлюють переважно богослови. Вона
звучна в творах митрополита Андрія Шептицького й патріарха
Йосипа Сліпого2. Останнім часом таку думку висловлює глава
УПЦ КП Філарет (Денисенко)3. Однак протилежної думки дотри�
муються релігієзнавці А. Колодний, П. Яроцький, Б. Лобовик,
стверджуючи, що, «оскільки Україна є поліконфесійною, то на�
ціональної єдності тут можна досягти лише за умови дотримання
принципу світоглядного і релігійного плюралізму»4.
Релігія завжди була тісно пов’язана з політикою. Отже, вра�
ховуючи це, ставимо за мету через політичний контекст в істо�
ричній ретроспективі проаналізувати релігійний чинник та його
вплив на українську політику, послуговуючись при цьому працями
В. Андрущенка, А. Колодного, Б. Ломовика, О. Шуби, П. Яроць�
кого як методичним орієнтиром.
Будь�яке становлення політичного суверенітету неможливе без
обов’язкового врахування фактора існування релігії і формуван�
ня певного ставлення до неї. Відносини між церквою та держа�
вою являють собою елемент, притаманний утворенню національ�
них суспільств. Як зазначає митрополит УПЦ МП Володимир:
«держава і церква — соратники в справі служіння людині»5. Од�
нак ця теза крізь призму історії розуміється по�різному.
201
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
У православній традиції переважає візантійський спадок «сим�
фонії влад» між церквою та державою. В модерні часи це вчення,
хоча і визнавало різницю між політикою і релігією, дотримува�
лося позиції, що ці дві влади є поєднаними — як божественна та
людська природа. Ця традиція часто виявляла себе у взаємопро�
никненні церкви і держави. Згідно з принципом: «кого царство,
того й релігія» — відбувалася територіалізація релігійної належ�
ності. Як наслідок, виникали різні варіанти національної релігії.
На думку І. Огієнка, «кожна православна церква національна...»6.
Отже, політика і релігія стояли пліч�о�пліч одне до одного, а іс�
нування релігійної багатоманітності провокувало політичну
проблему. Релігійна гомогенність позитивно впливала також на
ступінь єдності народу, додаючи йому внутрішньої стабільності.
Легітимізувати владу можна було за підтримки своєї релігії.
Чужа ж релігія була засобом, явно непридатним для сакралі�
зації своєї влади, тому тривалий час вважалося, що встановлення
політичного суверенітету включає в себе релігійну однорідність.
І аж ніяк не випадковим є те, що українська національна полі�
тична думка в особі представників православної полемічної літе�
ратури XVI–XVII ст. виникає саме на ґрунті боротьби з унією, бо
саме релігія сприяла соціально�політичному об’єднанню суспільст�
ва і узаконенню влади. Як приклад, саме релігійні гасла, що їх
виголосив Богдан Хмельницький, аби надати козацькому повс�
танню легітимності й залучити до нього всі прошарки руського
суспільства, допомогли його згуртувати. І навіть така невойовни�
ча верства, як студенти та викладачі Києво�Могилянської ака�
демії, влилася в козацько�повстанську армію Б. Хмельницького
та ідеологічно зцементувала її.
В умовах суспільно�політичних хитань провідні релігійні діячі
цього періоду (П. Могила, Л. Баранович, І. Гізель, І. Галятовсь�
кий) взагалі намагалися доводити зверхність релігії (церкви) як
«першої влади» щодо світської держави — «другої влади»7. При�
чому в їхніх поглядах простежується навіть ідея ототожнення цих
влад. Так, Л. Баранович, подібно до арабського мислителя Ібн�Ру�
ша, розумів державу як церкву, що будується на принципі «доб�
родійства» між громадянами. На думку мислителя, держава має
особливу душу, як і людина, і ця душа керує всіма частинами тіла
держави, яка бореться за своє існування. «Воюючая Церков, —
вважав Л. Баранович, — данным себе Глаголом Божим паче неже
хлебом укрепится… и оружие сие не спасет нас, но сей Меч духов�
202
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
ный, Глагол Божий, речет души нашей, спасет твое сем аз»8. Орі�
єнтація влади на власний релігійний центр, який уособлює ук�
раїнське духівництво, допомогала як об’єднати суспільство, так
і швидко мобілізувати останнє на будь�які політичні зрушення.
Втрата в 1686 році церкви в Україні внаслідок підпорядкування
Московському патріархату слугувала одним із чинників згасан�
ня державотворчих політичних процесів.
Отже, можна зазначити, що народи, які гуртувалися навколо
свого державного і сакрального центру, завжди процвітали, а ко�
ли визнавали панування чужої сакральної влади, то втрачали
згуртованість і згодом зникали. Тому підпорядкування України
Польщі чи Росії завжди супроводжувалося прагненням з боку ос�
танніх не тільки домінувати над політичним простором України,
але і асимілювати населення шляхом підпорядкування церкви
чи Римові, чи Московському патріархові.
Таким чином, у модерну добу шляхом об’єднання суспільства
за допомогою релігії, якій надавалася роль сакралізації політич�
ного життя, досягалася мета узаконення влади і встановлення
соціально�політичної єдності. Крім того, що релігійна і політична
влади були поєднані, взаємопроникаючи, вони до того ж ще і ото�
тожнювалися одна з одною. Тому втрата свого релігійного центру
була тотожна втраті державності.
На сьогодні в Україні законодавчо визначена відокремленість
церкви від держави. Стаття 5 Закону «Про свободу совісті та релі�
гійні організації» прямо фіксує цю норму: «Релігійні організації
не беруть участь у діяльності політичних партій...»9.
Суспільство постмодерне, яке, за висловом Ж. Бодріяра, «втра�
чає трансцендентність, де зникають соціальність і саме розуміння
соціальності»10, вже не має справи з такою релігійною залежністю,
як раніше. Воно емансипується від влади релігії та від різних ідео�
логій, що претендують вказувати сенс буття. Тому відмічається
непевність, інституціональна криза. Як зазначає В. Андрущенко,
«...характерним для Українського суспільства є втрата життєвих
ідеалів — економічних, соціальних, побутових. Домінантою ма�
сової свідомості ... лишається негативізм, який характеризуєть�
ся трьома чіткими емоційно�оцінюючими «не»: недовіра, незадо�
воленість, невіра в майбутнє»11.
Політика теж переживає сьогодні процес розчарування з боку
суспільства. Якщо раніше прихильність громадськості до нової
ідеології завойовувалася шляхом звільнення індивідів від ланцюга
203
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
релігійних стереотипів, то сьогодні держава стикається з наслідка�
ми власних ініціатив, які виливаються в протистояння між дер�
жавою та роз’єднаними індивідами, які зневірилися в політиці.
В умовах секуляризованого та плюралізованого суспільства інди�
віди вже не мають справи з такою винятковою релігійною істиною,
і конфесійна належність здебільшого нерозривно пов’язується
з національною належністю особи, її національною ідентичніс�
тю. Отже, релігійна належність більше ототожнюється з соціаль�
но�культурною. Однак, як зазначає Т.В. Євдокимова12, саме на
концептуальному рівні на базі застосування культурно�релігій�
ного світогляду здійснюється інтерпретація економіки, політики,
моралі тощо. Тобто світоглядний вимір релігії робить її важли�
вим чинником формування політичної позиції особистості, в той
час як політичні переконання випливають із політичних цілей та
інтересів. Тому ніякими заходами політичної влади неможливо
раптово створити умови для вирішення існуючих проблем, бо
для національної і культурної самоідентифікації необхідно, щоб
ці умови визріли. І хоча звернення до релігії і виступає більше як
акт соціокультурної ідентичності, ніж результат духовних шукань,
ця ідентичність все більше сприяє ототожненню тієї чи іншої час�
тини українського суспільства зі Сходом чи Заходом.
Специфіка релігійних процесів, що відбуваються нині в нашій
державі, характерна тим, що Україні разом з іншими колишніми
республіками Радянського Союзу пережила часи комуністичного
режиму або, як наголошує Андрущенко13, часи імперської полі�
тики, коли підтримувалися тісні стосунки між комуністичною вла�
дою та православними ієрархами. А російську політичну культу�
ру, як відомо, відрізняє сакралізоване некритичне ставлення до
верховної влади, потужні харизматичні інтенції, слабкі елементи
індивідуалізму, гострий дефіцит толерантності і культури комп�
ромісу, нетерпимість до інакодумства, тобто авторитарно�патрі�
архальний характер.
Отже, в умовах демократії та релігійного плюралізму релігія
(в цьому разі йдеться про православну конфесію, кількість громад
якої найбільша в Україні) виявилася неготовою опинитися в секу�
ляризованому суспільстві, що саме і змушує православних ієрархів
домагатися прихильності політичної влади. Як визнають і самі
ієрархи, сучасне православ’я переживає кризу. Постійні внутріш�
ні конфлікти стосовно канонічності, компетентності духівництва,
перерозподілу церковних будівель загострювали і загострюють
204
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
ситуацію донині. Дається взнаки дія різновекторних сил у держав�
ній і церковній політиці, яка базується на різній ментальності і фі�
лософії буття, що сформувалися протягом багатьох століть.
Українське православне християнство представляють сьогодні
УПЦ, УАПЦ, УПЦ КП, і кожна з них претендує на монопольне
право опікуватися українським суспільством, тобто спостерігаєть�
ся політизація церкви. В спробі ж залучити церкву до політично�
го життя О. Шуба14 вбачає виникнення тенденції посилення кон�
фесійної спрямованості. Політизація церкви тим небезпечна, що
посилюється регіоналізм. Як наслідок, зводяться нанівець інтег�
раційні та комунікаційні можливості релігії, створюються дово�
лі серйозні перепони на шляху формування політичної нації.
Про негативні наслідки політизації релігії достатньо вже опи�
сано як в навчальних, так і в різного роду наукових дослідженнях.
Але слід зазначити, що релігія в демократичному суспільстві може
стати тільки міцною моральною опорою держави, чого, до речі,
дуже не вистачає на сьогодні ані політичному «бомонду», ані ук�
раїнському суспільству взагалі. Як ідеологія, вона ніколи не зможе
конкурувати з політичною концепцією в боротьбі за владу. Тому,
особливо орієнтуючись на Європу, слід враховувати ту особливість,
що в нинішньому суспільстві релігія за умов поваги до індивіда,
до його свободи у виборі релігії не повинна здійснювати значний
вплив на суспільне життя, а має відігравати роль як духовна,
етична, культурна складова. До того ж, оскільки Україна є полікон�
фесійною (за даними Державного департаменту в справах релігії
за 2006 рік в Україні діяло 32186 релігійні організації, що нале�
жать до 55 віросповідних напрямів15, і кількість їх постійно збіль�
шується), то, виокремлюючи якусь одну церкву чи релігійну гро�
маду, можна отримати релігію як дезінтегруючий чинник, який
стане джерелом і причиною розколу.
Тому демократичні процеси в Україні сприяють формуванню
нових відносин релігії з політикою. Релігійне життя намагається
знаходити для себе нові форми. Індивідуалізм, який покладений
в основу демократії, актуалізує право. Як наслідок, соціально�
політичне пристосування церкви у публічному житті тяжіє до
юридизації: наданню статусу юридичної особи, законодавчому
забезпеченню її соціального служіння, реституції церковної влас�
ності тощо16. Тобто йдеться як про здійснення впорядкування ре�
лігійної свободи, так і свободи нерелігійності в секуляризовано�
му нерелігійному суспільстві.
205
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Таким чином, сучасні відносини між політикою і релігією ок�
реслюють нову конфігурацію, яка сприяє новому осмисленню від�
носин між державою, релігією та суспільством. Загалом спостері�
гається 2 шляхи взаємодії: 1) релігійна реставрація суспільства
з наступним ототожненням релігії з соціокультурною ідентичністю,
2) пошуки нових форм існування, зокрема юридичне оформлен�
ня статусу і ролі церкви.
Отже, проаналізувавши роль релігійного чинника в історично�
му контексті, можемо зазначити: якщо в модерній Україні релігія
не тільки об’єднувала суспільство і сакралізувала владу, а і могла
виступати державорчою основою, то в сучасних умовах вона постає
перед нами переважно як соціокультурний чинник, який за гра�
мотної політики держави здатний об’єднати суспільство, акту�
алізуючи вічні моральні цінності добра, любові, справедливості.
1 Крижанівський О., Плохій С. Історія церкви та релігійної думки в Укра�
їні. — К., 1994. — Кн. 3. — 335 с.; Михальченко Н.И. Украинское общество:
трансформация или лимитроф Европы? — К.: Институт социологии НАНУ,
2001. — С. 226 — 262.
2 Шептицький А. Як будувати рідну хату? // Українське відродження
і національна церква. — К., 1990. — С. 80.; Ленцик В. Визначні постаті ук�
раїнської церкви: митрополит Андрій Шептицький і патріарх Йосиф Слі�
пий. — Л., 2001. — С. 356.
3 Патріарх Філарет: Хресною дорогою заради Української Церкви:
Присвячується 75�літтю з дня народження Святійшого Патріарха Київсько�
го і всієї Руси�України Філарета. — К., 2004. — 104 с.
4 Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / Колодний А. М., Яроць�
кий П. Л., Лобовик Б.О. та ін.; За ред А. Колодного. П. Яроцького. — К.,
1999. — С. 695.
5 Щеткина Е. Блаженнейший митрополит Владимир: «Каждый имеет
свои — неповторимые — отношения с Богом» // Зеркало недели. — 2007. —
№ 7. — 24 февраля. — С. 15.
6 Огієнко І. Українська церква. Нариси з історії Української Православ�
ної Церкви. — К., 1993. — Т. 1. — С. 7.
7 Мащенко С.Т. Українські мислителі XVII–XVII ст. на Чернігово�Сі�
верщині. — Чернігів, 2003. — 155 с.
8 Баранович Л. Меч духовный. — К., 1666. — Арк. 2.
9 Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомос�
ті Верховної Ради. — 1991. — №25.
10 Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть. — М., 2000. — С. 22.
11 Там же. — C. 30.
206
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
12 Євдокимова Т.В. Релігія в суспільно�політичному житті України:
історія і сьогодення. — К., 2000. — С. 34.
13 Андрущенко В. Організоване суспільство / Інститут вищої освіти АПН
України. — К., 2006. — С. 18.
14 Шуба О.В. Релігія в етнонаціональному розвитку України (політоло�
гічний аналіз). — К.: Криниця, 1999. — С. 65.
15 Борошенець Т. Бог один, а шляхів до нього 55 // Віче. — 2007. —
№ 1–2. — С. 2 — 5.
16 Щетина Е. Блаженнейший митрополит Владимир: «Каждый имеет
свои — неповторимые — отношения с Богом» // Зеркало недели. — 2007. —
№ 7. — 24 февраля. — С. 15.
Микола Дорошко
ПРОБЛЕМА СОБОРОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
У ХХ СТОЛІТТІ
У статті розглядається складний процес об’єднання укра/
їнських етнічних земель в єдиній Українській державі від часів
сформування Центральної Ради в 1917 р. до здобутя Україною
незалежності у 1991 р.
Mykola Doroshko. The problem of integrity of Ukrainian lands at
XX century. The complicated process of integration of Ukrainian
ethnic lands at united Ukrainian State since the time of formation of
Central Rada in 1917 till the getting of independence by Ukraine in
1991 is investigated in this article.
Дев’яносто років тому, 22 січня 1919 р., лідери посталих на руї�
нах Російської і Австро�Угорської імперій — УНР і ЗУНР — під�
писали Акт Злуки, що передбачав їх об’єднання в соборну Українсь�
ку державу. І хоч реального об’єднання не відбулося, та подія
стала визначальним фактором у справі майбутнього єднання пере�
важної частини українських етнічних територій в одній державі.
Попри значний масив праць1, в яких досліджується проблема
збирання етнографічних українських земель в одну державу, те�
ма соборності українських земель викликає підвищений суспіль�
ний інтерес, позаяк час від часу в періодичних виданнях з’явля�
ється інформація про заяви окремих політиків сусідніх держав
(переважно з Росії), що містять територіальні претензії до Ук�
раїни. Автор запропонованої статті має намір показати не лише
207
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
|