На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України)
Аналізуються передумови проголошення незалежності Карпатської України. Розглянуто особливості взаємодії та взаємовпливу різноманітних політичних сил Закарпаття в умовах багатопартійності у міжвоєнний період. Досліджено своєрідність зародження та етапи розвитку проукраїнських політичних партій краю н...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2009
|
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13017 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) / Л. Цубов // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 231-242. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13017 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130172010-10-28T12:02:50Z На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) Цубов, Л. Аналізуються передумови проголошення незалежності Карпатської України. Розглянуто особливості взаємодії та взаємовпливу різноманітних політичних сил Закарпаття в умовах багатопартійності у міжвоєнний період. Досліджено своєрідність зародження та етапи розвитку проукраїнських політичних партій краю на шляху до незалежності. On the way to the statehood (to the 70th anniversary of the independence declaration of Karpatsky Ukraine). The preconditions for the independence declaration of the Carpathian Ukraine have been analyzed. The specific features of political and mutual creation process and the stages of Transcarpathian Ukrainian parties development in the multi — party circumstances in the inter — war period have been considered. Creation peculiarities and the stages of Ukrainian political parties development in the process towards national independence have been highlighted. 2009 Article На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) / Л. Цубов // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 231-242. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13017 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Аналізуються передумови проголошення незалежності Карпатської України. Розглянуто особливості взаємодії та взаємовпливу різноманітних політичних сил Закарпаття в умовах багатопартійності у міжвоєнний період. Досліджено своєрідність зародження та етапи розвитку проукраїнських політичних партій краю на шляху до незалежності. |
| format |
Article |
| author |
Цубов, Л. |
| spellingShingle |
Цубов, Л. На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) |
| author_facet |
Цубов, Л. |
| author_sort |
Цубов, Л. |
| title |
На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) |
| title_short |
На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) |
| title_full |
На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) |
| title_fullStr |
На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) |
| title_full_unstemmed |
На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) |
| title_sort |
на шляху до державності (до 70-річчя проголошення незалежності карпатської україни) |
| publisher |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13017 |
| citation_txt |
На шляху до державності (До 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) / Л. Цубов // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 231-242. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT cubovl našlâhudoderžavnostído70ríččâprogološennânezaležnostíkarpatsʹkoíukraíni |
| first_indexed |
2025-07-02T14:57:51Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:57:51Z |
| _version_ |
1836547595072176128 |
| fulltext |
16 Таран Ф. Про «ВАПЛІТЕ», розпечене перо і самокритику: (Нотатки
з приводу V�ої книжки журналу «ВАПЛІТЕ») // Комуніст. — 1928. — № 7
(8 січня).
17 Shkandrij M. Modernism, Marxism and the Nation. — Edmonton, 1985. —
P. 108.
18 Ваплітянський збірник. — Торонто, 1977. — С. 240.
19 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 2695. — Арк. 30.
20 Хвиля А. Від ухилу у прірву // Комуніст. — 1928. — № 33 (8 лютого).
21 Любченко П. Наша літературна дійсність: (Промова секретаря ЦК
КП(б)У П. Любченка на літературному диспуті у Харкові 18–21 лютого
1928) // Комуніст. — 1928. — № 52 (2 березня).
22 Shkandrij M. Вказ. праця. — С. 127.
23 Наше сьогодні // ВАПЛІТЕ. — 1927. — № 3. — С. 135.
24 Декларація Всеукраїнської спілки пролетарських письменників //
Літературна газета. — 1928. — № 1 (7 січня).
25 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 2695. — Арк. 5.
26 Там само. — Арк. 51.
27 Там само. — Арк. 40.
28 Агєєва В. Соціалістичний реалізм: злиття чи уніфікація? // Прапор. —
1989. — № 11. — С. 175.
29 Наєнко М. Критика чи кон’юнктура. — К., 1993. — С. 42.
30 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 2695. — Арк. 11–12.
31 Костюк Г. У світі ідей і образів. — Б. м., 1983. — С. 104.
Леонід Цубов
НА ШЛЯХУ ДО ДЕРЖАВНОСТІ
(ДО 70–РІЧЧЯ ПРОГОЛОШЕННЯ
НЕЗАЛЕЖНОСТІ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ)
Аналізуються передумови проголошення незалежності Кар/
патської України. Розглянуто особливості взаємодії та взаємо/
впливу різноманітних політичних сил Закарпаття в умовах ба/
гатопартійності у міжвоєнний період. Досліджено своєрідність
зародження та етапи розвитку проукраїнських політичних пар/
тій краю на шляху до незалежності.
Leonid Tsubov. On the way to the statehood (to the 70th anniver/
sary of the independence declaration of Karpatsky Ukraine). The
preconditions for the independence declaration of the Carpathian
Ukraine have been analyzed. The specific features of political and
231
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
mutual creation process and the stages of Transcarpathian Ukrai/
nian parties development in the multi — party circumstances in the
inter — war period have been considered. Creation peculiarities and
the stages of Ukrainian political parties development in the process
towards national independence have been highlighted.
Постановка та актуальність проблеми. Актуальність пропо�
нованого дослідження зумовлена важливістю цьогорічної події
в історії українського державотворення — проголошенням неза�
лежності Карпатської України. Сімдесят років тому саме цьому
невеликому краєві судилося відіграти несподівано велику роль
у міжнародних подіях напередодні Другої світової війни. Залиша�
ється, однак, неясним, чому карпатоукраїнці, найменш розвинені
у політичному, соціально�економічному й культурному відношенні
на початку ХХ століття у складі Австро�Угорської імперії, змогли
протягом незначного періоду проголосити національну незалеж�
ність? Логічно припустити, що закарпатці — єдині серед усіх меш�
канців сучасної України мали найсприятливіші умови для багато�
партійності у першій половині двадцятого століття, яка, зокрема,
і дала їм змогу виконати свою місію у здобутті політичної самос�
тійності України.
Метою статті є дослідження особливостей складного процесу
взаємодії та взаємовпливу різноманітних політичних сил історич�
ного Закарпаття в умовах багатопартійності у міжвоєнний період
минулого століття. Належну увагу присвячено і державницьким
орієнтаціям діяльності проукраїнських політичних партій, зокре�
ма, їхньому ставленню до автономії Підкарпатської Русі, відноси�
нам з центральною владою, прагненню до незалежності та її прого�
лошенню у 1939 році тощо. Поставлено завдання: 1. Визначити
передумови та причини активної розбудови багатопартійності в За�
карпатті у 20–30�х роках ХХ століття; 2. Подати аналіз політико�
партійного розшарування суспільства та з’ясувати причини консо�
лідації проукраїнських партій; 3. Вказати на відношення партій
до проблем автономії Підкарпатської Русі та незалежності Кар�
патської України; 4. Проаналізувати передумови проголошення
незалежності краю та вказати на їхні наслідки.
Хронологічні межі статті охоплюють період з 1919 по 1939 роки,
починаючи з офіційного входження Закарпаття під назвою Під�
карпатська Русь до складу Чехословацької Республіки і завершу�
ючи вершиною політичного державотворення — проголошенням
незалежності Карпатської України.
232
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
Аналіз останніх досліджень. Серед авторів�дослідників діяль�
ності політичних сил Закарпаття у міжвоєнний період слід назвати
таких науковців, як Михайло Болжинар, Микола Вегеш, Степан
Віднянський, Володимир Гиря, Омелян Довганич, Іван Король,
Ігор Ліхтей, Олександр Малець, Олекса Мишанець, Іван Поп, Ва�
силь Худанич та ін.1 Особливо слід відзначити колективну моногра�
фію ужгородських істориків «Вони боронили Карпатську Україну:
Нариси історії національно�визвольної боротьби закарпатських
українців»2. Багатий матеріал щодо вивчення досліджуваної проб�
леми дають праці ужгородського науковця Маріана Токаря, зокре�
ма: «Проукраїнські політичні партії Закарпаття в 1919–1939 ро�
ках»3, «Політичні партії Закарпаття в умовах багатопартійності
(1919–1939)»4. Заслуговує на увагу і зарубіжна історіографія полі�
тико�партійного життя міжвоєнного періоду5.
Післявоєнний мирний лад (Версальська система) не був винят�
ково вдалим і широко продемонстрував неспроможність західних
держав чинити позитивний вплив на східну частину Європи, хо�
ча він дещо пом’якшив гостроту національного питання на цих
землях6.
Західноукраїнські землі в період з 1919 по 1939 р. поділили
між собою три держави — Польща, Румунія і Чехоcловаччина. Ста�
новище західних українців у складі трьох держав не було однако�
вим. Загалом воно відбивало особливості соціально�економічного
і політичного життя панівних націй. На підставі Сен�Жерменсь�
кого договору від 10 вересня 1919 р. територія українського За�
карпаття увійшла до складу Чехоcловацької Республіки під істо�
ричною назвою Підкарпатська Русь (1919–1938 рр.).
Відповідно до чехословацької статистики, яка подавала у 1930 р.
кількість місцевого українського населення як 549 тис. чол., близь�
ко 80% українців мешкало у Закарпатті, ще 15% — у Пряшівщи�
ні. Окрім того, у самій Празі розташувалася численна українська
колонія, яка складалася як із західних, так і східних українців7.
Процес створення політичних організацій на теренах історич�
ного Закарпаття був дещо хаотичним. Незважаючи на це, він мав
характерну рису, яка упродовж міжвоєнного двадцятиліття не
зазнала суттєвих змін. Маємо на увазі груповання в політичні
партії за національною ознакою. Ідеологія, соціальне розшаруван�
ня та інше відійшли на задній план. Таким чином, у краї виникли
русофільські, русинофільські, українські, угорські, єврейські,
німецькі партії. Чехи, які вважали себе титульною нацією, були
233
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
зацікавлені в розбудові на території Підкарпатської Русі філій влас�
них загальнодержавних партій. Натомість місцеві партії створю�
валися як локальні та національно замкнуті (однонаціональні).
Оскільки українські та русофільські (два різновиди) партії предс�
тавляли більшу частину населення згаданого регіону, то між ними
й велася основна боротьба як на політичній арені, так і в інших
сферах суспільного життя. Інші національні меншини Чехосло�
ваччини, які проживали в Підкарпатській Русі, були представ�
лені меншою кількістю партійних утворень і, незважаючи на це,
упродовж 20–30�х років ХХ століття залишили помітний слід
у політичній історії Закарпаття.
Істотною перешкодою на шляху остаточного національного
самовизначення «закарпатських русинів» було існування у їхньо�
му середовищі трьох національних орієнтацій — москвофільської,
русинофільської й українофільської, які перебували у постійно�
му протиборстві між собою, нерідко інспірованому владою. Серед
прихильників москвофільської течії переважали представники
старшого покоління інтелігенції, передусім греко�католицького
духовенства, які розглядали русинів як частину єдиного російсь�
кого народу. Москвофіли, очолювані А.Гагатком, Г.Цуркановичем,
А.Бескидом, утворили численні товариства та організації, широ�
ку мережу читалень «Общества Духновича» тощо. Однак, незва�
жаючи на усі заходи та сприяння офіційної влади, вони протягом
1920–1930 років поступово втрачали підтримку місцевого насе�
лення, оскільки надто вже були помітні значні мовні і культурні
розбіжності між ними та росіянами.
Поборники русинофільської течії (І.Куртяк, А.Бродій та ін.),
абсолютизуючи місцеві особливості, стверджували, що слов’янське
населення Закарпаття становить окрему націю русинів — «кар�
паторосів». Хоч реального впливу на суспільно�політичне та куль�
турне життя краю русинофіли не мали, їх послідовники залиша�
ються і досі.
Найдинамічнішою серед національних орієнтацій виявилася
українофільська течія, яка була виразницею ідеї єдності закар�
патських українців з усім українським народом. Її основу стано�
вило молодше покоління інтелігенції на чолі зі св’ящеником
А.Волошиним та братами Бращайками. Використовуючи досвід
Галичини, українофіли розгорнули активну політичну, культурно�
освітню та господарську діяльність, заснували товариство «Про�
світа» з мережею читалень по всьому краю, «Учительську грома�
234
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
ду», Підкарпатський банк, кооперативи, театр, часописи, моло�
діжні організації тощо.
Становлення багатопартійної системи в новоствореній у 1919 ро�
ці Чехословацькій Республіці відбулося у своєрідному комплексі
розбудови державних політико�правових основ. Його головними
засадами стали принципи демократії за загальносвітовим прик�
ладом, а тому процес їх впровадження у суспільно�політичне жит�
тя проходив досить швидкими темпами і вже у 1920 році, хоч і не
в ідеальному вигляді, був оформлений і юридично закріплений
у Конституції Чехословаччини. Правова основа багатопартійної
системи була також побудована на принципах демократії, захис�
ту політичних прав та інтересів населення різних національностей
тощо. Оскільки багатих політико�партійних традицій у населення,
яке проживало в республіці, не було, то цей «новий» процес схваль�
но зустріла громадськість, що й засвідчив бурхливий розвиток
політичних організацій на їх початковому етапі. Зрозуміло, що
для продуктивної організації роботи партій, розбудови їх струк�
турно�організаційних основ потрібні були спеціалісти відповідного
рівня політичної культури. Тому й не дивно, що на першому етапі
розвитку політичних організацій їхній успіх залежав насампе�
ред від рівня партійного керівництва, ролі політичного лідера.
Усього на території краю впродовж міжвоєнного періоду діяло
сім найбільших загальнодержавних партій, які створили крайові
партійні філії із власним структурно�організаційним апаратом.
До таких можна віднести ЧСДП (Чехословацька соціал�демокра�
тична партія), Аграрну партію, КПЧ (Комуністична партія Чехо�
словаччини). Таким чином, маючи потужні матеріально�фінансові
можливості, структурно�організаційну, кадрову підтримку з боку
своїх центральних органів, загальнодержавні партії в краї висту�
пали стримуючим фактором у можливих антицентралістських,
а подекуди і сепаратистських настроях. Тому важливим для кад�
рових основ згадуваних партій був фактор інтернаціональності.
Зовсім іншого вигляду набула картина розвитку самостійних
автономних партій у краю. Їхня своєрідність полягала в тому, що
автономні партії за своїм складом переважно не були інтернаціо�
нальними, а створювалися за національним типом8. Щодо прог�
рамних положень, то вони зазвичай проголошували відстоювання
автономних прав краю у всіх сферах суспільно�політичного жит�
тя, юридичного оформлення статусу автономії та забезпечення
національно�культурних прав місцевого населення. У різні часові
235
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
проміжки згадуваного історичного періоду в краї діяло тридцять
автономних політичних організацій, серед яких одинадцять були
русофільськими, шість — українськими, шість — угорськими, чо�
тири — єврейськими, дві — німецькими, МСППР (Міжнародна
соціалістична партія Підкарпатської Русі), що діяла в 1920–1921 ро�
ках, була побудована на принципі інтернаціоналізму9. Різнобарв�
ність політико�національної орієнтації та затягування з визна�
ченням юридичного статусу автономій Підкарпатської Русі
чехословацьким урядом загалом призводили до наростання анти�
державних настроїв, які відбивалися на стратегічних діях деяких
автономних партій. Дедалі радикальнішими ставали проугорські
політичні партії, до яких приєдналися потужні русофільські орга�
нізації. Проте більшість крайових партій лояльно ставилися до
урядової політики і конкретних сепаратистських тенденцій в їх�
ніх діях не було.
Розвиваючи тему, доречно наголосити, що період становлення
і розвитку автономних політичних партій українського спряму�
вання в Підкарпатській Русі мав свої особливості. Вони полягали
в об’єктивних та суб’єктивних передумовах їх заснування, у своє�
рідному політично�партійному доборі членів та залученні своїх
однодумців і, що найважливіше, — в кінцевому результаті. Пе�
ріод розвитку крайових українофільських політичних партій, на
думку більшості науковців, можна поділити на три основні етапи10.
Перший з них припав на час, коли завершилася Перша світо�
ва війна і місцеві мешканці отримали політичні права та свобо�
ди, що гарантувалися Конституцією Чехословацької Республіки
1920 року. Наслідком цього стало створення перших політичних
партій, зокрема й проукраїнської орієнтації. Саме в цей час заро�
дилися політичні сили, які визначилися із політично�національ�
ною спрямованістю і почали боротьбу за реалізацію своїх планів.
Упродовж цього періоду лідери проукраїнського руху шукали впли�
вових союзників у Празі, щоб мати змогу впливати на долю краю
через своїх представників у сенаті та парламенті. Однак ставлен�
ня до Закарпаття чехословацької влади, яка не бажала проводи�
ти активне реформування суспільно�політичного життя в краї,
змушувало автономні сили змінювати свою тактику і дедалі гост�
ріше вимагати виконання центром даних зобов’язань.
Другий етап — це середина 20�х — осінь 1938�х років. Це був час
важкої боротьби за виживання в багатопартійній політичній сис�
темі, структурно�організаційного змужніння організацій і вису�
236
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
нення ними більш конкретних завдань. На цьому історичному
етапі викристалізовується національний елемент партійних орга�
нізацій.
І, нарешті, третій етап (осінь 1938 — весна 1939 року) збігся
із процесом політичної довершеності, з еволюцією партійної орга�
нізації у державний інститут політичної системи та його ліквіда�
цією. Саме на третьому етапі розвитку політична активність пар�
тій українського спрямування, яка тривала майже двадцять років,
досягла своєї вершини і показала свою структурно�організаційну
і політично вивірену спроможність з’єднати партійні сили і очо�
лити державне управління.
Ситуація, яка склалася в краї у 1938 році, щораз ближче під�
водила національно свідомих діячів українського руху до думки
про об’єднання політичних сил української орієнтації в єдину
національну організацію. Така постановка проблеми випливала,
по�перше, з активізації русофільських політичних організацій.
По�друге, польсько�угорські претензії щодо Закарпаття як зовніш�
ньополітичний чинник напруження в регіоні також суттєво цьому
сприяли. У резолюції останнього Народного з’їзду Українського
національно�демократичного об’єднання (УНДО), який відбувся
у січні 1938 р. в Галичині, події на Підкарпатській Україні ха�
рактеризувалися так: «Одиноко в Чехословацькій Республіці на
Закарпатті українське населення переживає часи свого стихійного
національного відродження. У важких змаганнях, всупереч не�
сприятливим умовинам та перепонам, які ставлять ворожі укра�
їнській ідеї напливові чужонаціональні елементи та по�русофільсь�
кі настроєні деякі чеські політичні чинники, — наш «поранений
брат» виказує стільки життєвої енергії і національної свідомості,
що в останньому часі чесько�словацький уряд був приневолений
започаткувати реалізацію автономії Закарпаття»11.
У таких умовах політична влада українофільських партій зо�
середилася навколо Першої Руської (Української) Центральної
Народної Ради (ПР(У)ЦНР). Аналогічне об’єднання відбулося в ру�
софільських автономних партіях, які зосередилися в Центральній
Руській Народній Раді (ЦРНР)12.
У цей час, опинившись перед загрозою політичної анархії,
спричиненої як кризою внутріполітичного життя в Чехословаць�
кій Республіці, активізацією словацького автономізму, так і не�
безпечною для держави зовнішньополітичною ситуацією, пред�
ставники політичних сил краю зуміли порозумітися в основних
237
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
напрямах тогочасної політики і знайшли компроміс щодо утворен�
ня 14 жовтня 1938 р. першого автономного уряду Підкарпатської
Русі на чолі з одним із лідерів русинофілів Андрієм Бродієм. Ук�
раїнофільську орієнтацію у першому уряді представляли лише
дві особи — міністр Юліан Ревай і державний секретар Августин
Волошин. Але дуже скоро співвідношення сил в уряді карди�
нально змінилося. Прем’єр�міністра А.Бродія за його проугорську
політику було заарештовано, а новий уряд очолив А.Волошин.
Внаслідок цих змін в уряді та політичному житті автономного
краю гору взяли українські сили13.
У той час, як русофіли здебільшого займали агресивну анти�
чеську позицію і виношували план приєднання Закарпаття до
Угорщини, українці виступили за розбудову автономної Карпа�
то�Української Держави у федеративному зв’язку з чехами і сло�
ваками. Новий політико�правовий статус Закарпаття визначив
конституційний закон 22 листопада 1938 р., за яким краєм мав
керувати окремий автономний уряд, а законодавча влада мала пе�
ребувати в руках обраного карпато�українського Cойму14.
Перемога українофільської орієнтації затьмарилася наступни�
ми подіями. 2 листопада 1938 р. німецько�італійський арбітраж
у Відні присудив Угорщині не лише південну частину Словаччи�
ни і Закарпаття, де мешкали переважно угорці, але й столицю
Підкарпатської Русі Ужгород та два її найбільші міста — Мука�
чеве і Берегове. Уряд А.Волошина змушений був евакуюватися до
нової столиці — Хуста. Невдача не применшила запалу українсь�
ких лідерів будувати українську державу в межах обкроєної ав�
тономії. Уряд А.Волошина українізував освіту та пресу, розширив
мережу кооперативів, організував роздачу продовольства і нала�
годив комунікації. Для захисту кордонів були створені власні
збройні сили — Карпатська Січ, яку визнав празький уряд15.
30 грудня 1938 року край отримав назву Карпатська Україна.
12 січня 1939 року, коли стало відомо, що вибори до крайово�
го Сойму відбудуться через місяць, було ще раз оголошено про
розпуск усіх політичних партій, зокрема й українських. Це було
зроблено для того, щоб зрозуміти реальну ситуацію на політичній
арені краю після впровадження автономії і завчасно підготувати�
ся до передвиборчої кампанії. Невдовзі почалася організаційна
робота щодо створення нової національно�української партії, яка
б включала у себе всі розрізнені до того часу політичні організації.
Наслідком спільної роботи 18–20 січня 1939 року стало утворення
238
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
єдиної української політичної партії — Українського Національ�
ного Об’єднання (УНО). Тоді ж було оголошено про участь УНО
у виборах до Сойму. Одним із результатів виникнення партії УНО
стало, без сумніву, порозуміння колишніх керівників і членів
різних партій українського спрямування в необхідності виступу
спільними силами на виборах і вироблення єдиного кандидатсь�
кого списку (чи не варто б було сучасним українським політикам
скористатися цим історичним досвідом? — Л.Ц.). Поява на полі�
тичній арені партії УНО викликала швидку реакцію у місцевого
населення. У перші два дні після створення партії до її лав залучи�
лося близько п’яти тисяч чоловік. Як слушно зауважує Маріан
Токар, лідери новоутвореної партії пішли найрадикальнішим
шляхом внаслідок внутрішніх та зовнішніх обставин і таким спо�
собом намагалися призупинити політичний хаос у краї. Тому цей
шлях був обраний як прийнятний у тогочасних умовах і мав ви�
рішити два основні завдання. По�перше — згуртувати і об’єднати
всі національно�українські політичні й культурні сили та єди�
ним фронтом виступити на захист своїх завоювань. По�друге, не
дати змоги організувати потужну опозицію, яка б звела нанівець
усі намагання українського об’єднання створити передумови по�
будови повної автономії Закарпаття16.
Докладені урядом зусилля, спрямовані на перемогу УНО, ма�
ли позитивний результат. 92,4 відсотка виборців віддали свої го�
лоси на підтримку УНО17.
Однак міжнародні події перешкодили нормальному розвиткові
автономії Карпатської України, яка стала причиною неспокою
відразу у декількох державах. Угорці і поляки вели пропаганду
за спільний угорсько�польський кордон за рахунок Закарпаття.
Чеський уряд, побоюючись націоналізму представників укра�
їнських партій, почав загравати з прихильниками русинофільсь�
кої орієнтації, ще більшу тривогу у Празі викликало утворення
Карпатської Січі. Можливість перетворення Карпатської України
в зародок більшої самостійної української держави створювало
додаткову напруженість між Радянським Союзом і фашистською
Німеччиною. Згодом саме вона вирішила остаточно ліквідувати
Чехословацьку державу і, окупувавши Богемію і Моравію, дала
згоду на окупацію Угорщиною Карпатської України. У ніч з 13 на
14 березня розпочалася угорська агресія. 14 березня 1939 року на
спільну нараду зібралися члени уряду, Української народної ради,
посли Сойму і провід партії УНО. Зважаючи на ситуацію, уряд
239
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
А.Волошина, який наївно сподівався на німецьку підтримку, бу�
ла проголошена державна незалежність Карпатської України.
Наступного дня, 15 березня, Сойм на чолі з А.Штефаном затвер�
див проголошення державної незалежності та ухвалив конститу�
цію, яка визначила назву держави (Карпатська Україна), держав�
ний устрій (президентська республіка), державну мову (українська).
Державними символами було визнано синьо�жовтий прапор,
гімн «Ще не вмерла Україна» та герб — ведмідь у лівому червоно�
му полі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі і три�
зуб св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі18.
Президентом держави було обрано Августина Волошина.
Та незалежність тривала недовго — вже 16 березня угорське
військо захопило Хуст. Кількатисячна Карпатська Січ, слабо осна�
щена і погано озброєна, протягом кількох днів протистояла 40�ти�
сячній регулярній армії19. Незважаючи на відчайдушний опір кар�
патоукраїнців, угорські війська швидко окупували все Закарпаття.
Із загибеллю Карпатської України перестали існувати державні
інститути й єдина національна українська політична партія УНО.
Уряд Карпатської України та багато діячів емігрували за кордон.
Коротко підсумовуючи вищенаведене, можна однозначно ствер�
джувати, що загалом політична історія Закарпаття 20–30�х років
ХХ століття мала певні, відмінні від інших українських земель,
особливості розвитку. Процес створення політичних організацій на
теренах історичного Закарпаття був дещо хаотичним. Незважаючи
на це, він мав характерну рису, яка упродовж міжвоєнного двад�
цятиліття не зазнала суттєвих змін. Маємо на увазі груповання
в політичні партії за національною ознакою. Протягом двадцяти�
річчя міжвоєнного періоду проукраїнські політичні партії, прой�
шовши добру школу багатопартійного життя, удосконалювали свою
національно�політичну ідеологію і на її основі пройшли щонай�
менше три етапи розвитку. Характеризуючи згаданий період, по�
трібно наголосити на постійній боротьбі між русофільськими орга�
нізаціями та партіями української орієнтації. Це була спільна риса
всіх проукраїнських партій. Проте вони під тиском обставин зуміли
порозумітися на певний час і здійснити важливий крок до автоно�
мії — утворити автономний уряд. Одностайно також проукраїнські
партії виступали проти зазіхань на територію краю з боку Угор�
щини і Польщі, посиленої чехізації та русифікації, відстоювали
автономні політичні, економічні та культурні права і свободи меш�
канців краю.
240
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
Висновки. Все це дає підстави констатувати, що політична ак�
тивність партій українського спрямування, яка тривала майже
двадцять років, досягла своєї вершини і показала свою структур�
но�організаційну і політично вивірену спроможність з’єднати пар�
тійні сили й очолити державне управління. Коротке існування
і героїчна оборона незалежної Карпатської України мали також
велике значення: вони не тільки допомогли закарпатцям оста�
точно усвідомити себе частиною єдиної української нації, а й ста�
ли прикладом самовідданої боротьби за національну державність
для всього українського народу. Що ж до перспективи подальших
наукових досліджень, то, безумовно, найбільшу увагу виклика�
тиме досвід взаємодії та взаємовпливу різних політичних сил За�
карпаття в умовах багатопартійності, а також вивчення досягну�
того згодом певного рівня самоврядування.
1 Вегеш М. Історичні дослідження: Закарпаття між двома світовими війна�
ми. — Ужгород, 2000. — Т. IV. — 339 с.; Віднянський С. Закарпаття у складі
Чехословацької Республіки: Формування державних структур і громадсько�
політичне життя в краї у 20�х — пер. пол. 30�х років XX ст. // Проблеми історії
України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. —
К., 2002. — Вип. 6. — С. 297–318; Вегеш М.М., Гиря В.І., Король І.І. Угорська
іредента на Закарпатті між двома світовими війнами (1918–1939 рр.). — Ужго�
род: Карпати, 1998. — 130 с.; Довганич О.Д. Роки лихоліття: невідомі сторінки
і трагічні долі. — Ужгород: Патент, 1995. — 259 с.; Ліхтей І. Українське питан�
ня в діяльності політичних партій Підкарпатської Русі (1919–1939) // Зб. ма�
теріалів 6�ї наукової карпатознавчої конференції. — Пряшів, 2000. —
С. 81–90; Мишанич О. Життя і творчість Августина Волошина. — Ужгород: За�
карпаття, 2002. — 48 с., Поп И. Энциклопедия Подкарпатской Руси. — Ужго�
род: Изд�во В.Падяка, 2001. — 431 с. Худанич В.І. Діяльність автономного уря�
ду Карпатської України в 1938–1939 рр. // Зб. матеріалів 6�ї наукової
карпатознавчої конференції. — Пряшів, 2000. — С. 103–114.
2 Вони боронили Карпатську Україну: Нариси історії національно�визволь�
ної боротьби закарпатських українців. — Ужгород: Карпати, 2002. — 709 с.
3 Токар М. Проукраїнські політичні партії Закарпаття в 1919–1939 ро�
ках. — Ужгород: Уж НУ, 2001. — 176 с.
4 Токар М. Політичні партії Закарпаття в умовах багатопартійності
(1919–1939). — Ужгород: Вид�во ПП. Басараб М.М. «Наш рідний край»,
2006. — 380 с.
5 Danilak M. Podkarpatska Rus v politike susednych statov (1918–1939) //
Vel’ka politika a male regiony (1918–1939). — Presov — Graz, 2002. — S. 59–82;
241
ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України
Svorc P. Krajinska hranica. Medzi Slovenskom a Podkarpatskou Rusou
(1919–1939). — Presov, 2003. — 424 s.
6 Дейвіс Н. Європа: Історія. — К.: Основи, 2000. — C. 956–957.
7 Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної укр. нації
ХІХ–ХХ ст. — К.: Ґенеза, 1996. — С. 187.
8 Худанич В. Участь політичних партій Закарпаття у боротьбі за автоно�
мію напередодні Другої світової війни // Сarpatica — Карпатика: Історія і куль�
тура Карпат. — Ужгород: Два кольори, 2002. — Вип. 19. — С. 65.
9 Токар М. Політичні партії Закарпаття в умовах багатопартійності
(1919–1939). — С. 313.
10 Вегеш М. Історичні дослідження: Закарпаття між двома світовими
війнами. — Ужгород, 2000. — Т. IV. — 339 с.; Віднянський С. Закарпаття
у складі Чехословацької Республіки: Формування державних структур і гро�
мадсько�політичне життя в краї у 20�х — пер. пол. 30�х років XX ст. // Проб�
леми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник на�
укових праць. — К., 2002. — Вип. 6. — С 297–318; Вегеш М.М., Гиря В.І.,
Король І.І. Угорська іредента на Закарпатті між двома світовими війнами
(1918–1939 рр.). — Ужгород: Карпати, 1998. — 130 с.; Довганич О.Д. Роки
лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі. — Ужгород: Патент, 1995. —
259 с.; Ліхтей І. Українське питання в діяльності політичних партій Під�
карпатської Русі (1919–1939) // Зб. матеріалів 6�ї наукової карпатознавчої
конференції. — Пряшів, 2000. — С. 81–90; Мишанич О. Життя і творчість Ав�
густина Волошина. — Ужгород: Закарпаття, 2002. — 48 с., Поп И. Энциклопе�
дия Подкарпатской Руси. — Ужгород: Изд�во В.Падяка, 2001. — 431 с.; Худа/
нич В.І. Діяльність автономного уряду Карпатської України в 1938–1939 рр. //
Зб. матеріалів 6�ї наукової карпатознавчої конференції. — Пряшів, 2000. —
С. 103–114.
11 Тисяча років української суспільно�політичної думки. — К.: Дніпро,
2001. — Т. 7. — C. 370.
12 Токар М. Політичні партії Закарпаття в умовах багатопартійності
(1919–1939). — C. 227.
13 Грицак Я. Вказана праця. — C. 201.
14 Енциклопедія Українознавства. — Париж; Нью�Йорк: Наук. Т�во
ім. Шевченка,1955–1984. — Т. 2. — C. 722.
15 Грицак Я. Вказана праця. — С. 202.
16 Токар М. Політичні партії Закарпаття в умовах багатопартійності
(1919–1939). — С. 235.
17 Грицак Я. Вказана праця. — С. 202.
18 Тисяча років української суспільно�політичної думки. — С. 375.
19 Енциклопедія Українознавства. — С. 722.
242
НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43
|