Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні

Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні

Розглядаються плани нацистських окупантів щодо колонізації України, діяльність руху опору, що став на перешкоді їх грабіжницьких планів.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2009
Автор: Кучер, В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13018
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні / В. Кучер // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 243-261. — Бібліогр.: 35 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-13018
record_format dspace
spelling irk-123456789-130182010-10-28T12:02:48Z Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні Кучер, В. Розглядаються плани нацистських окупантів щодо колонізації України, діяльність руху опору, що став на перешкоді їх грабіжницьких планів. The resistance movement as a barrier against nazi crimes in Ukraine. This artikle examines the plans of Nazi occupationists colonization of Ukraine, the aktivities of resistance movement ukhich put obstacles in their predatory politics. 2009 Article Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні / В. Кучер // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 243-261. — Бібліогр.: 35 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13018 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Розглядаються плани нацистських окупантів щодо колонізації України, діяльність руху опору, що став на перешкоді їх грабіжницьких планів.
format Article
author Кучер, В.
spellingShingle Кучер, В.
Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні
author_facet Кучер, В.
author_sort Кучер, В.
title Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні
title_short Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні
title_full Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні
title_fullStr Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні
title_full_unstemmed Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні
title_sort рух опору на перешкоді нацистських злочинів в україні
publisher Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate 2009
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13018
citation_txt Рух опору на перешкоді нацистських злочинів в Україні / В. Кучер // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 243-261. — Бібліогр.: 35 назв. — укp.
work_keys_str_mv AT kučerv ruhoporunapereškodínacistsʹkihzločinívvukraíní
first_indexed 2025-07-02T14:57:54Z
last_indexed 2025-07-02T14:57:54Z
_version_ 1836547597614972928
fulltext Володимир Кучер РУХ ОПОРУ НА ПЕРЕШКОДІ НАЦИСТСЬКИХ ЗЛОЧИНІВ В УКРАЇНІ Розглядаються плани нацистських окупантів щодо колоні/ зації України, діяльність руху опору, що став на перешкоді їх грабіжницьких планів. Volodymyr Kucher. The resistance movement as a barrier against nazi crimes in Ukraine. This artikle examines the plans of Nazi occu/ pationists colonization of Ukraine, the aktivities of resistance move/ ment ukhich put obstacles in their predatory politics. Нацистська окупаційна політика, побудована на жорстоких, репресивних методах і засобах, тривала аж до остаточного вигнан� ня німецьких збройних сил за межі України. Спроби окремих на� цистських провідників, зокрема імперського міністра у справах окупованих територій А.Розенберга, деяких військових генералів дещо її реформувати у бік пом’якшення виявилися ілюзорними. А.Гітлер, Е.Кох та інші нацистські керівники з самого початку війни виявилися реалістичними прагматиками, які з допомогою сили, тоталітарних методів і засобів грабували природні і людські ресурси на окупованій українській території. Вони не погоджу� валися на будь�яке пом’якшення чи послаблення встановленого нового порядку. І лише силою зброї радянських військ Україна була звільнена від німецьких окупантів. Сподівання німецьких окупантів на тотальне пограбування природних, людських ресурсів України виправдалися лише частково. На перешкоді виконання загарбницьких планів щодо виробництва сільськогосподарської продукції, видобутку міне� ральної сировини виступили партизани і підпільники. Варто зауважити, що в початковий період війни, коли радянські війська під могутніми ударами вермахту відступали у східному напрямі, ініціаторами руху опору виступали створені партійни� ми, радянськими органами партизанські загони, диверсійні гру� пи, послані у тил ворожих військ. Однак їх діяль ність виявилася не дуже ефективною у боротьбі з німецькими регулярними війсь� ками та спеціально підготовленими, добре озброєними каральними формуваннями. Майже всі партизанські загони, зазнавши сут� тєвих втрат, були розбиті. До партизанських дій вдавалися радянські військовослужбов� ці, які потрапляли в оточення, не маючи можливості прорватися 243 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України через лінію фронту до своїх військ. Цю ініціативу підтримало ра� дянське командування, щоб перешкодити швидкому просуванню німецьких армій. 15 липня 1941 р. Головне політичне управління Червоної армії видало звернення «До військовослужбовців, які б’ються в тилу противника». У цьому зверненні, розкиданому з лі� таків над окупованою територією, діяльність радянських війсь� кових за лінією фронту розглядалася як продовження виконання ними бойових завдань. Командирам і рядовим пропонувалося пе� реходити до методів партизанських дій і всіма доступними засо� бами знищувати ворога1. Ці заклики мали певне значення для розгортання військови� ми партизанської боротьби. Як свідчать джерела, деяка їх частина відгукнулася на них. Низку партизанських загонів, що складали� ся з військовослужбовців, було сформовано на окупованій ворогом Україні. Існували також змішані партизанські загони, що скла� далися з цивільних і військових. Військові внесли в ряди парти� занів дисципліну, порядок, організованість, знання та володіння зброєю, військовою технікою, мінно�підривною справою. Вони сприяли підвищенню боєздатності партизанських формувань, орга� нізовували підготовку кадрів, навчання цивільних бійців військо� вої справи, планування і здійснення бойових операцій, диверсійну діяльність. Як свідчать звіти партизанських формувань, на поса� дах командирів різного рівня, політпрацівниками, начальника� ми штабів здебільшого працювали військовослужбовці, поступо� во оволодіваючи тактикою партизанських дій. З метою активізації партизанської боротьби в тилу німецьких військ Оперативне управління Генерального штабу Червоної армії наприкінці липня 1941 р. опрацювало документ за назвою «Пар� тизанські загони та їх тактика», який направило начальникам штабів фронтів2. Того ж місяця Головне політичне управління Червоної армії передало військовим радам фронтів «Інструкцію по організації пар� тизанських загонів і груп». Це, власне, була перша партизанська інструкція. В ній говорилося, що створювати партизанські заго� ни і диверсійні групи необхідно в першу чергу на напрямах дій німецьких військових угруповань і на їх головних комунікаціях. Наголошувалося, що лише сміливі, рішучі і цілеспрямовані удари партизанських сил по найважливіших військових об’єктах воро� га забезпечать успіх і нададуть суттєвої допомоги Червоній армії. Сила партизанів у тому, що в їх руках, а не в руках противника 244 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 знаходиться ініціатива. В інструкції детально викладалися мето� ди партизанської війни, проведення бойових і диверсійних дій на комунікаціях ворога. З метою розгортання партизанської боротьби, посилення ди� версійно�розвідувальної діяльності на комунікаціях противника армійські, фронтові розвідоргани та спецслужби НКВС почали організовувати невеликі диверсійно�розвідувальні групи. У допо� відній записці на ім’я Й. Сталіна від 8 серпня 1941 р. «Про ство� рення партизанських загонів і диверсійних груп для дій у тилу противника» нарком внутрішніх справ Л. Берія обґрунтовував необхідність перекидання у ворожий тил таких груп, що мали зав� дання організувати партизанські загони, здійснювати диверсійну і розвідувальну діяльність на комунікаціях вермахту. Він повідом� ляв, що вже готуються 5 тис. майбутніх диверсантів та розвідників, яких незабаром закидатимуть у ворожий тил3. Аналіз джерел, новітніх публікацій наводить на думку, що в перший період війни саме військовослужбовці, які опинились у тилу ворожих військ, та ті, що перекидалися за лінію фронту, перебрали ініціативу в організації руху опору, створювали парти� занські загони, відновлювали підпільну мережу. Вони відчували неймовірні труднощі, не маючи досвіду партизанської боротьби, достатньої кількості озброєння, мінно�підривних матеріалів, за� собів зв’язку, медикаментів, продовольства тощо. Та все ж, попри всі труднощі партизани поступово розгортали свою бойову діяльність, створивши серйозну перешкоду на шляху просування німецьких армій. Про це свідчать документи самих армійських штабів, окупаційних властей. Начальник генерально� го штабу сухопутних сил вермахту генерал Ф.Гальдер, до рук якого потрапляли донесення польових командирів, армійської розвідки, поліції, служби безпеки, був занепокоєний діяльністю радянських партизанів. Уже на десятий день війни він занотував у своєму «Що� деннику»: «Серйозної уваги заслуговує проблема упокорення ти� лового району … Лише охоронних дивізій, безперечно, замало для убезпечення всієї зайнятої території. Доведеться виділити для цього й кілька дивізій зі складу діючої армії»4. До бойових дій переходили партизани в правобережних райо� нах України, де й знаходилися важливі німецькі комунікації, військові бази, склади з озброєнням, продовольством, військовим спорядженням, перекинутим залізницями з Німеччини. У своїх спогадах відомий німецький теоретик і практик танкової війни 245 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України генерал Г.Гудеріан належним чином оцінив загрозу партизанів тиловим районам німецьких військ. Зокрема, він писав: «Розтяг� нутий тиловий район з важкодоступними лісами й болотами по� легшив росіянам створення і широке використання банд, чи так званих партизанів, які складалися з військовополонених, що втек� ли, місцевих жителів, які потрапили у безвихідне становище й уникали трудової повинності і пішли в ліси, а також з диверсій� них і розвідувальних груп, скинутих з парашутами. Діяльність цих банд включала напади на окремих солдатів, проведення диверсій (підриви мостів, залізничних колій і інших важливих об’єктів у нашому тилу). Їх діяльність ставала з кожним днем все неприєм� нішою й вимагала прийняття рішучих контрзаходів»5. Необхідно зазначити, що нацистське керівництво, військове командування вермахту заздалегідь готувалися до рішучої бороть� би з партизанами у тилу своїх збройних сил. Ще до початку війни проти СРСР це питання неодноразово обговорювалося на нарадах за участю А.Гітлера, Г,Гіммлера, Г.Герінга, М.Бормана, інших державних, військових, партійних посадовців. Унаслідок цих на� рад появилися документи, які передбачали заходи щодо придушен� ня партизанських дій у тилу вермахту. Зокрема, 13 травня 1941 р. було видане розпорядження начальником штабу Верховного го� ловнокомандування збройних сил генерал�фельдмаршалом В.Кейтелем «Про військову підсудність в районі «Барбаросса» і про особливі повноваження військ». У розпорядженні наголошува� лося, що здійснення успішних бойових дій стане можливим лише в тому разі, якщо війська нещадно захищатимуться від будь�яких загроз з боку цивільного населення. Згідно з цим розпорядженням у районах бойових дій, в тиловій зоні і там, де вже було запрова� джено німецьке окупаційне політичне управління, встановлюва� лися такі правила: «1.Злочини ворожих цивільних осіб надалі, до подальших розпоряджень, вилучаються з підсудності військових і військово�польових судів; 2. Партизани повинні нещадно зни� щуватися військами в бою або під час переслідування; 3. Будь� які інші напади ворожих цивільних осіб на збройні сили, на осіб, що входили до їх складу, і обслуговуючий їх персонал також мають придушуватися військами на місті із застосуванням надзвичай� них заходів, аж до знищення нападаючого; 4. Щодо населених пунктів, в яких збройні сили зазнали підступного або зрадниць� кого нападу, повинні застосовуватися масові насильницькі заходи; 5. В місцевостях, достатньо приборканих, головнокомандувачі 246 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 армійських груп мають право за узгодженням з відповідними ко� мандувачами військово�морських, військово�повітряних сил встановлювати підсудність цивільних осіб військовим судом»6. У розпорядженні йшлося також про те, що дії німецьких війсь� ковослужбовців проти цивільного населення окупованих терито� рій не підлягали будь�якому переслідуванню, якщо навіть ці дії кваліфікувалися як кримінальні чи військові злочини. Готуючись до тотальної боротьби з комуністичним світогля� дом, нацисти особливо ретельно розробляли плани щодо «нейт� ралізації», тобто винищення функціонерів партійно�радянських, комсомольських, профспілкових структур, кваліфікованих фахів� ців господарських організацій, установ і закладів. Це завдання було покладене на охоронні загони нацистської партії (СС), очо� лювані рейхсфюрером СС Г.Гіммлером, який не підлягав жодно� му органу влади. На початок війни есесівські війська перетвори� лися з охоронних загонів в могутню силу воєнно�політичного та ідеологічного контролю, з допомогою якої функціонувала нацистсь� ка диктатура. Ця репресивна структура була не тільки інстру� ментом нещадного придушення, але й «ідейним центром», покли� каним берегти расистські і антикомуністичні основи нацизму. Система СС була досить розгалуженою. До її складу входили Головне управління імперської безпеки (СД) і поліція безпеки, Управління зарубіжної розвідки, дивізії СС, айнзацкоманди і айн� зацгрупи, інші каральні структури, покликані боротися із внут� рішніми і зовнішніми ворогами нацистського рейху. Рейхсфюреру СС Г.Гіммлеру підлягали також Головне господарське управління, Головне управління по зміцненню німецької раси, Головне управ� ління у справах раси і поселень, Центральне відомство у справах етнічних німців. Коли почалася підготовка до війни проти Ра� дянського Союзу, яку сам А.Гітлер назвав «боротьбою двох світо� глядів, боротьбою проти комунізму на знищення», Г.Гіммлер почав вимагати для себе особливих повноважень. Спеціальним наказом А.Гітлера від 13 березня 1941 р. такі повноваження він отримав. Вони були необхідні Г.Гіммлеру для розгортання терору та здійс� нення заходів щодо онімечення захоплених східних областей. Нацистське керівництво особливо турбувало питання про лікві� дацію представників політичних структур у Радянському Союзі як носіїв комуністичного світогляду. 12 травня 1941 р. началь� ник відділу оборони країни оперативного керівництва Верховного командування вермахту генерал В.Варлімонт опрацював «Проект 247 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України наказу про комісарів». У цьому документі наголошувалося, що но� сіїв державної політичної ідеї і політичних керівників (комісарів) необхідно негайно знищувати. Політичних керівників військо� вих підрозділів наказувалося не визнавати полоненими і знищу� вати в пересильних таборах. Керівників�фахівців економічних, технічних організацій, підприємств необхідно було затримувати в тому разі, якщо вони виявляли ворожість до німецьких зброй� них сил. Усе населення мало перевірятися на лояльність до оку� паційної влади і вермахту зондеркомандами. У разі неприхиль� ного ставлення до німців або здійснення злочинів винуватців слід знищувати як партизанів7. З метою придушення будь�якого руху опору в тилу німецьких військ за два тижні до нападу Німеччини на Радянський Союз за завданням Г.Гіммлера начальник служби безпеки (СД) і поліції безпеки (гестапо і кримінальна поліція) обергрупенфюрер СС і ге� нерал поліції Р.Гейдріх створив чотири оперативні групи (айнзатц� групи «А», «Б», «Ц» і «Д». Дві останні діяли на окупованій терито� рії України. Кожна айнзатцгрупа складалася з 4–5 айзатцкоманд чи зондеркоманд. У своєму листі до найвищих керівників СС і поліції Р.Гейдріх визначив завдання цим каральним підрозділам, наділеним особ� ливими повноваженнями у боротьбі з ворогами рейху. Він писав, що «найближча мета цілеспрямованих дій — політичне, тобто фак� тично поліцейське успокоєння новоокупованих територій. Кін� цева мета — економічне успокоєння». Зважаючи на більшовиць� ке становлення країни, що тривало десятками років, ці заходи слід застосовувати з безпощадною суворістю8. Щоб досягти бажаних результатів, від айнзатцгруп, айнзатц� команд вимагалося страчувати «всіх діячів Комінтерну (як, зреш� тою, просто всіх комуністичних професійних політиків); всіх ви� щих середніх і радикальних нижчих функціонерів партії, центрального комітету, обласних і районних комітетів; народних комісарів; євреїв, членів партії чи належних до державного апарату; всіх інших радикальних елементів (саботажників, пропагандис� тів, вільних стрільців, учасників замахів, провокаторів та ін.)»9. На думку Р.Гейдріха, у своїй окупаційній політиці нацистське командування має широко використовувати національні відміннос� ті між окремими «племенами» СРСР — прибалтами, білорусами, українцями, грузинами, вірменами, азербайджанцями та ін. До бійців Червоної армії слід звертатися російською мовою, а до ци� 248 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 вільного населення національними мовами. Загалом національне питання слід трактувати дуже обережно. Для завоювання довіри населення не варто говорити, що радянський соціалізм буде оста� точно зруйнований. Необхідно переконувати населення, що буде побудований справжній соціалізм на принципах соціальної спра� ведливості для всіх працюючих, гарантованих державою. Р.Гейд� ріх радив своїм підлеглим використовувати міжрелігійні про� тиріччя. Не забороняти православної церкви, пропагувати ідею відокремлення церкви від держави, але виступати проти ство� рення уніфікованої церкви. З метою посилення наступальних дій німецьких військ А.Гітлер 19 липня 1941 р. підписав директиву «Подальше ведення війни на Сході». Директивою передбачалося розгортання операцій про� ти радянських збройних сил, що відступали. Однак у ній нічого не говорилося про загрозу німецькому тилу з боку радянських партизанів. Начальник штабу Верховного головнокомандування збройних сил генерал�фельдмаршал В.Кейтель запропонував фю� реру доповнити директиву заходами для забезпечення тилу вер� махту, з чим А.Гітлер погодився. У документі йшлося про те, що «військ, виділених для несен� ня служби охорони в зайнятих східних областях, вистачить для виконання завдання лише в тому разі, якщо будь�який опір буде ліквідований не шляхом юридичного покарання винних, а поро� дженими окупаційними властями страхами, здатними відбити у населення бажання чинити опір»10. Відповідальність за спокій в окупованих областях покладалася на війська, підпорядковані командуючим . Останні повинні були вишукувати засоби для за� безпечення порядку не за рахунок додаткових охоронних частин, а застосовуючи відповідні драконівські заходи не лише проти пар� тизанів, а й населення, що виявляло нелояльне ставлення до ні� мецьких військ11. Німецьке командування наочно переконувалося, що резервом і базою партизанів, руху опору в цілому є місцеве населення. Тому воно вдавалося до обмежувальних заходів, намагаючись регламен� тувати життя на окупованій території. В розпорядженні головного командування вермахту, виданому влітку 1941 р., наголошува� лося, що цивільному населенню заборонено пересуватися за межа� ми свого місця проживання без спеціального письмового дозволу, виданого найближчою військовою частиною. Всі жителі населених пунктів повинні зареєструватися, а списки мали передаватися 249 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України місцевому коменданту чи органам, призначеним для контролю. Заборонялося надавати притулок стороннім особам. Німецьке ко� мандування погрожувало смертною карою всім, хто не здав зброю, боєприпаси, а також за надання допомоги партизанам, диверсан� там, парашутистам12. Спираючись на директиви, накази, розпорядження Верховного командування вермахту, командувачі армій чи груп армій відпо� відно реагували на вимоги посилити боротьбу з партизанським рухом. Командувач 17�ї армії генерал К.Штюльпнагель 30 липня 1941 р. видав розпорядження про посилення боротьби з партиза� нами, саботажниками, пасивним опором, щоб гарантувати безпеку німецьким солдатам. Нападаючих на підрозділи, військові об’єкти слід нещадно знищувати. Партизанів, захоплених в полон, потрібно розстрілювати. Подібним чином поступати з саботажниками та тими, хто надавав допомогу партизанам. Якщо партизанам, під� пільникам вдавалося уникнути арешту, до населення застосову� вався принцип колективної відповідальності. Заложниками става� ли тисячі жителів населених пунктів. Як правило, їх переважно розстрілювали, частково відправляли до Німеччини як робочу силу13. За німецькими джерелами кількість заложників становили від 10 до 7 тис. чоловік. Зокрема в донесенні до Берліна команди� ра 454�ї охоронної дивізії за листопад 1941 р. зазначається, що за підпали, диверсійні акти було розстріляно 800 киян14. Особливо жорстоко вчинили окупанти щодо єврейського населення, звину� вативши у пожежах в центрі міста. У Бабиному Яру до 12 жовт� ня 1941 р. було вбито близько 51 тис. осіб. Лише за 1941 р. нацис� ти знищили за антинімецьку діяльність понад 85 тис. жителів Києва, різного віку і статі15. Унаслідок вибуху мін у Харкові, закладених відступаючими радянськими військами, загинуло чимало німецьких солдатів. Ко� мендант міста наказав негайно розстріляти 50 комуністів, 1 тис. чоловік було взято заложниками з метою покарання смертю за наступні протинімецькі дії. Для жителів міста встановлювалася комендантська година з 16 до 6 годин ранку. Комендант поперед� жав: «Кожен мешканець Харкова своїм життям відповідає за безпеку німецьких збройних сил. Той, хто віднині не повідомля� тиме про акції, спрямовані проти німецьких збройних сил, ставить під загрозу не лише власне життя, а й також життя усіх мешканців Харкова»16. Подібних наказів і розпоряджень, розклеєних у люд� 250 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 них місцях міст, селищ і сіл, нараховувалося сотнями і тисяча� ми. Це переконливо свідчило про наростання невдоволення серед населення жорстокою окупаційною політикою, яке вдавалося до саботажу всіх заходів нацистів. Міністр східних окупованих областей А.Розенберг, стурбова� ний вимогами фюрера налагодити безперебійне управління за� хопленими областями, 23 серпня 1941 р. видав розпорядження про запровадження надзвичайних каральних заходів щодо насе� лення. Згідно з цим документом до смертної кари або до ув’яз� нення засуджувалися особи, які вчинили будь�які дії, направлені проти окупаційних військ, цивільних органів влади, майна, про� ти тих, хто підбурював людей до непокори, невиконання наказів і розпоряджень, здійснював диверсії на німецьких військових об’єктах, комунікаціях17. За цим розпорядженням вироки виносили спеціальні суди, складені з офіцерів вермахту, поліції безпеки і служби безпеки. В документі регламентувався увесь процес: від притягнення до від� повідальності за вчинений злочин до винесення вироку підсудному. Читаючи розпорядження, складається враження, що німецькі судові органи на окупованих територіях були взірцем справедли� вості. Однак на практиці, як засвідчують інші німецькі докумен� ти, все було по�іншому. Покарання із застосуванням зброї спос� терігалося на всій окупованій території. Людей знищували лише за те, що вони могли бути потенційними ворогами рейху. Варто зауважити, що протистояння між учасниками різних форм боротьби проти нового порядку і німецькими силовими струк� турами посилювалося з кожним днем. Населення, яке спочатку повірило німецькій пропаганді про «справжнє визволення від біль� шовизму», було розчароване агресивними діями загарбників. Особ� ливо зневірилося воно в окупаційній політиці на розпуск колгоспів, отримання землі у приватну власність, вільне підприємництво то� що. Не отримавши очікуваного, селяни почали саботувати виконан� ня поставок сільськогосподарської продукції, ухилялися від роботи в громадських господарствах, віддаючи перевагу праці на власних присадибних ділянках для забезпечення себе сільськогосподар� ською продукцією, рятуючись від голодної смерті. Бойові дії партизанів, підпільних груп, створених з місцевих жителів, диверсійних загонів, перекинутих радянським команду� ванням літаками чи суходолом, дедалі частіше турбували нацистсь� ких воєначальників, командирів спеціальних каральних форму� 251 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України вань, поліцію, інші силові структури, що були покликані вести боротьбу в тилу німецьких військ. Про обстановку, що склалася через активізацію руху опору за лінією фронту, красномовно свід� чив у своїх спогадах начальник штабу Верховного головнокоман� дування вермахту генерал�фельдмаршал В.Кейтель. Він писав, зокрема, що впродовж літа 1941 р. становище на всіх театрах во� єнних дій загострилось через непокору цивільного населення, акти саботажу, напади на військовослужбовців, військові установи, об’єкти комунікації. Закидання агентів, диверсантів на парашутах, забезпечення їх зброєю, боєзапасами, портативними раціями в багатьох місцевостях стало щоденними явищами. Далі В.Кей� тель писав, що фюрер вимагав застосування драконівських реп� ресій і жорстоких дій, доки становище не вийшло з�під контролю окупаційних властей18. Наслідком вимог фюрера був наказ, виданий В.Кейтелем від 16 вересня 1941 р. за назвою «Комуністичний повстанський рух на окупованих територіях». У цьому наказі наголошувалося, що «з початком війни проти Радянської Росії на окупованих Німеччи� ною територіях повсюдно спалахнув комуністичний повстансь� кий рух. Форми дій варіюються від пропагандистських заходів і нападів на окремих військовослужбовців вермахту до відкритих повстань і широкої війни силами банд… Враховуючи, що в окупо� ваних районах існує велика політична і економічна напруже� ність, варто, крім того, рахуватися з тим, що націоналістичні та інші сили скористаються цією обставиною, приєднавшись до ко� муністичного повстання, викличуть труднощі для німецької оку� паційної влади. Таким чином, щораз більше зростає небезпека для ведення Німеччиною війни, яка виявляється у загальній нев� певненості окупаційних військ і вже нині призвела до відтягнен� ня сил на головні вогнища неспокою»19. У наказі зазначалося, що вжиті до цього часу засоби для при� душення всезагального комуністичного повстанського руху вия� вилися недостатніми. Тому фюрер наказав вжити найрішучіших заходів, щоб у найкоротший час придушити цей рух. У зв’язку з цим необхідно діяти таким чином: кожний випадок опору німець� ким окупаційним властям, незалежно від обставин, варто розці� нювати як комуністичний підступ. Щоб у зародку придушити будь�які виступи, потрібно за першої ж нагоди вжити негайних і найсуворіших заходів для утвердження авторитету окупаційних властей і запобігти подальшому поширенню руху. При цьому слід 252 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 усвідомити, що на вказаних територіях людське життя нічого не варте і залякуючого ефекту можна досягти лише надзвичайною жорстокістю. Спокутою за життя німецького солдата повинно стати покарання смертю 50–100 комуністів. Спосіб страти пови� нен ще більше посилити міру залякуючого впливу. У наказі йшлося також про те, що серед населення окупованої території необхідно пропагувати ідею про те, що жорстокі заходи окупаційної влади звільнять його від комуністичних злочинів і підуть йому на користь. Особливо необхідно було застосовувати смертну кару за партизанські напади, шпигунство, саботаж, збе� реження зброї, інші злочини проти рейху20. Як ми зазначали, наказ вимагав застосовувати найжорстокіші методи під час розправи з людьми. Впевнені у своїй близькій пе� ремозі, окупанти отримували садистське задоволення з каральних операцій. У довгі літні вечори вони з найменшого приводу орга� нізовували облави на жителів населених пунктів. Село оточували, підпалювали будівлі, а мешканців, які намагалися врятовувати� ся втечою, розстрілювали як дичину на полюванні. Тих, хто пот� рапляв у полон, страчували як заложників. Дітей, як правило, командир карателів розстрілював власноручно. Помешкання ка� рателі грабували, палили. Найцінніше майно, коштовності відправ� ляли сім’ям до Німеччини, разом з фотографіями, що відтворювали варварські криваві оргії нацистських головорізів над мирними людьми21. Застосування варварських методів боротьби проти ворогів рей� ху — партизанів, диверсантів, мирного населення мало позитивні наслідки. В донесенні начальника штабу групи армій «Південь» до Берліна за 16 грудня 1941 р. генерала Краузе наголошувалося, що в ході боротьби з партизанами тисячі їх було публічно розстрі� ляно або повішено. Особливо населення жахалося покарання на смерть через повішення. З допомогою цих заходів німецькому ко� мандуванню вдалося дещо приборкати саботаж, диверсії, лікві� дувати партизанські групи. «Цей досвід учить, що успіх можуть принести тільки такі заходи, яких населення боїться більше, ніж терору партизанів. Група армій рекомендує при потребі вдавати� ся до таких заходів»22, — говориться в донесенні. Як свідчать німецькі документи, що надходили зі штабу гру� пи армій «Південь» до Берліна, партизанський рух в Україні не був активним аж до весни 1942 р. Окремі вогнища партизанського руху не мали вирішального значення для постачання резервами 253 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України та озброєнням німецьких армій на східному фронті та вивезення до рейху продовольства, сировини, робочої сили23. На наш погляд, деяке затишшя, що встановилося на окупо� ваній території, спричинилося не лише рішучими діями караль� них сил вермахту, а також і суворою зимою. З настанням весни 1942 р. рух опору в тилу німецьких армій, зокрема в Україні, ак� тивізувався. Найбільш достовірним джерелом про зростання руху опору є свідчення нацистського міністра народної освіти і пропа� ганди Й.Геббельса. У своєму «Щоденнику» він відверто писав про руйнівні наслідки партизанської діяльності для німецьких армій. Основною причиною розгортання партизанської боротьби він спра� ведливо вважав жорстоку окупаційну політику. Зокрема, 25 квітня 1942 р. він писав: «Спочатку населення України було повністю схильне дивитися на фюрера як на рятівника Європи і сердечно вітало німецьку армію. Через кілька місяців ставлення до нас різко змінилося. Ми занадто боляче вдарили по руських, особли� во по українцях, круто поводячись з ними. Насильство не завж� ди є переконливим доказом, і це стосується як українців, так і руських»24. Через чотири дні, тобто 29 квітня 1942 р., Й.Геб� бельс визнав, що партизанський рух поставив німецьке команду� вання перед великими труднощами. Партизани ведуть добре орга� нізовану партизанську війну. Їх діяльність в останні тижні значно активізувалася. Й.Геббельс, один із закоренілих нацистських ідеологів, який активно підтримував жорстоку окупаційну політику щодо радян� ського населення, дійшов висновку про необхідність її пом’якшен� ня. «Особисто я думаю, — писав головний німецький пропаган� дист, — що ми повинні змінити нашу політику, особливо щодо народів Сходу. Нам би вдалося значно зменшити небезпеку з боку партизанів, якби ми зуміли завоювати якоюсь мірою довіру народу. В цьому відношенні могла б здійснити чудеса зрозуміла політика щодо селян і церкви. Можливо, було б корисно організувати в різ� них районах маріонеткові уряди, щоб покласти на них відпові� дальність за неприємні і непопулярні заходи»25. Отже, під впливом подій, що відбувалися на окупованій терито� рії, нацистські керівники приходили до думки про необхідність деякої корекції окупаційної політики. Однак далі побажань вони не просунулися, посиливши експлуатацію населення, застосовуючи жорстокі методи і заходи задля пограбування сільськогосподарсь� ких, промислових, людських ресурсів на користь німецького рейху. 254 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 Готуючись до подальших наступальних дій, влітку і восени 1942 р. нацисти вживали необхідних заходів щодо охорони своїх тилових комунікацій по яких на Східний фронт перекидалася військова техніка, озброєння, людські резерви. У свою чергу, ра� дянське командування з метою ослабити натиск німецьких армій на свої збройні сили, що відступали, вимагало від партизанів посили� ти бойову діяльність у тилу німецьких військ. Завдяки значній організаторській роботі Кремля вдалося дещо виправити помил� ки і прорахунки, допущені в початковий період війни. В середині 1942 р. керівництво партизанським рухом було централізовано. У травні Й.Сталін підписав наказ про створення Центрального штабу партизанського руху і Українського штабу партизансько� го руху. Одним з найважливіших завдань, що стояли перед партизана� ми, підпільниками, було порушення роботи ворожого транспор� ту, знищення воєнної техніки, живої сили, що її ворог перекидав залізницями в бік фронту. Необхідно було також перешкоджати вивезенню в Німеччину зброї і техніки, що потребували ремонту, а також награбованих на окупованій радянській землі народних багатств. Надаючи важливого значення залізничному транспорту, на� цистське командування приділяло велику увагу його безперебійній роботі, відбудові паровозо�вагонобудівних, ремонтних заводів, май� стерень, депо, станційного господарства, інженерних служб тощо. У наказі Й.Сталіна «Про завдання партизанського руху», вида� ному 5 вересня 1942 р., наголошувалося, що руйнування шляхів підвозу ворога має найважливіше значення. «Ворог тепер змуше� ний перекидати резерви, бойову техніку, пальне і боєприпаси на фронт з далекого тилу, а також перекидати з нашої країни в Ні� меччину награбований хліб, м’ясо і всяке інше майно. Залізничні і шосейні дороги, по яких ворог постачає свої війська, розтягну� лися на тисячі кілометрів… Закрити шляхи підвозу — значить позбавити ворога можливості поповнювати фронт живою силою, технікою, пальним, боєприпасами, а також вивозити в Німеччи� ну награбоване в нашій країні народне добро, тим самим полег� шити Радянському Союзу розгромити ворога»26. Наказ закликав «влаштовувати всіма способами залізничні ката� строфи, підривати залізничні мости, зривати або спалювати стан� ційні споруди, зривати, спалювати і розстрілювати паровози, ваго� ни, цистерни на станціях і роз’їздах. Під час залізничних катастроф 255 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України знищувати живу силу, техніку, пальне, боєприпаси та інші ван� тажі, а також уцілілі паровози і вагони»27. Цей наказ був виданий за наслідками наради командирів пар� тизанських з’єднань, що мала місце у Москві 31 серпня — 2 ве� ресня 1942 р. В нараді брав участь Й.Сталін. Від України були присутні командири двох найбільших партизанських формувань С.Ковпак і О.Сабуров. Учасники наради підвели підсумки парти� занської боротьби за лінією фронту. Перед партизанами, підпільни� ками було поставлено завдання перетворити партизанську бороть� бу у важливий стратегічний фактор розгрому німецьких армій на Східному фронті. У 1943 р. партизанська боротьба в рейхскомісаріаті «Україна», у прифронтовій зоні, де зосереджувалися основні сили німецьких армій, досяг великої ефективності. Дії партизанських форму� вань, підпільних організацій реально загрожували тиловим ко� мунікаціям ворога, зриваючи перевозки всього необхідного для фронту. У зв’язку з цим А.Гітлер був змушений видати спеціаль� ний наказ від 27 квітня 1943 р. «Про боротьбу з партизанами». Цей наказ мав ще й іншу назву «Боротьба проти бандитизму». Як відомо, у своїх зведеннях, донесеннях німецькі спецоргани, вій� ськові командири тривалий час вживали термін «партизани». 31 липня 1942 р. рейхсфюрер СС Г.Гіммлер видав наказ про забо� рону цього терміна, бо він широко вживався більшовиками. Вима� галося в подальшому вживати слова «бандити», «банди», «група більшовицьких бандитів» тощо. У наказі А.Гітлера наголошувалося, що руські дуже енергій� но розгортають боротьбу в тилу німецьких армій бандитськими методами і засобами. Загонами керують генерали, вони мають на� дійний радіозв’язок з керівними центрами, налагоджено постачан� ня зброєю. Останнім часом партизанські банди завдали відчут� них збитків залізничному транспорту, сільському господарству, забезпеченню східних армій. Боротьбу з партизанським банди� тизмом слід розглядати як бойові дії на фронті. Керувати бороть� бою проти партизанів, розробляти бойові операції проти них му� сять оперативні відділи армій і фронтів. У цій боротьбі необхідно використати всі сили, що є в їх розпорядженні28. Активна діяльність радянських партизанів змушувала німець� ке командування використовувати проти них не тільки спеціальні каральні сили, але часом знімати війська з фронту. Існує чимало німецьких документальних свідчень, що партизани контролюва� 256 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 ли величезні райони, в яких були ліквідовані окупаційні органи влади, військові, поліцейські комендатури, сільськогосподарські управлінські структури. В цих районах окупаційні власті втра� тили повністю або частково можливість займатися виробничою діяльністю в сільському господарстві, добуванням сировинних ре� сурсів, необхідних для німецької промисловості, вивезенням ро� бочої сили до рейху. Німецькі документальні джерела засвідчують, що в цей пе� ріод активізувалася боротьба українських націоналістичних формувань. Особливо їх діяльність посилилася у західноукраїнсь� кому регіоні, що незабаром мав стати ареною жорстокого двобою між німецькою і радянською арміями. Варто зауважити, що націоналістичні провідники взяли на озброєння стратегію так званої «двофронтової» боротьби, розра� хованої на одночасну протидію мілітаристам Берліна і Москви. На початку травня 1943 р. пропагандисти ОУН(Б) розповсюди� ли листівку за назвою «Перед подвійним наступом». У ній було викладено бачення провідниками цієї фракції політичної ситуа� ції, що склалася внаслідок загострення боротьби на радянсько� німецькому фронті. На думку націоналістів, війна на Сході — це, власне, війна між двома імперіалістичними державами, які став� лять перед собою одну й ту ж мету: вони хочуть панувати над європейськими, в тому числі й українським, народами. Німецькі правлячі кола вважають, що їхній головний супротивник в Ук� раїні — українські націоналісти, які прагнуть вибороти незалежну державу. А це суперечить нацистським планам володіти українсь� кими землями, нещадно експлуатувати населення, природні ре� сурси, вивозити робочу силу до Німеччини29. Радянська влада, вважали націоналістичні провідники, через своїх агентів, що оволоділи окупаційними владними структурами, через підпільні організації комуністичної партії та партизанські за� гони впливають на населення, залякуючи його покараннями ра� дянською владою, що неодмінно повернеться. Разом з тим, вони ве� дуть боротьбу проти українських націоналістів, свідомої частини українського народу, який прагне до незалежного існування у власній державі. У листівці наголошувалося, що «наш політичний шлях у майбутньому залишається незмінним — це безкомпромісна боротьба одночасно проти німецького та російського імперіалізму… Щоб посилити нашу позицію назовні, ми підемо на союз з іншими народами, поневоленими німецьким і російським імперіалізмом»30. 257 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України З метою розгортання збройної боротьби націоналістичні про� відники сформували Крайовий військовий штаб (КВШ), а також регіональні штаби, на які покладалося завдання щодо підготовки необхідних кадрів. У цей період спостерігався масовий перехід на бік націоналістів, поліцейських підрозділів, сформованих з міс� цевих жителів, військовополонених. Завдяки цьому процесу, а та� кож внаслідок злиття окремих повстанських формувань ОУН(Б), інших збройних угруповань націонал�патріотичної орієнтації, мобілізації населення навесні — влітку 1943 р. остаточно сфор� мувалася Українська повстанська армія (УПА). Унаслідок розгортання збройної діяльності українських повс� танських формувань у ворожому тилу виникли звільнені від оку� паційних властей райони на значній території українського Полісся генеральної округи Волинь–Поділля. У донесеннях розвідуваль� них німецьких структур, служби безпеки до Берліна зазначалося, що на цій території, як і в районах контрольованих радянськими партизанами, німецька окупаційна адміністрація втратила мож� ливість займатися господарською діяльністю. Це катастрофічно позначилося на виконанні поставок сільськогосподарської про� дукції, технічної сировини, робочої сили31. У місті рейхскомісара «України» Е.Коха до міністра східних окупованих областей А.Розенберга від 25 червня 1943 р. наголо� шувалося, що «північну частину генеральних округ Луцька і Жи� томира в основному контролюють банди. На Волині ми змушені були в ці останні дні покинути територію між лініями залізниць Брест — Пінськ — Ленінець, Ленінець — Сарни, Сарни — Ковель і Ковель — Брест. Ідеться про територію у 17,400 кв. км. Територія, що далі на північ, практично не в наших руках»32. Далі у своєму листі Е.Кох зауважує, що цю територію ділять радянські партиза� ни і українські націоналісти. Вони нападають на залізниці, шляхи, мости, державні господарства, склади з продовольством, фура� жем, на промислові підприємства, проти особового складу вермах� ту окупаційних функціонерів. Необхідно сказати і про те, що між радянськими партизанами і українськими повстанцями відбувалися збройні сутички за впли� ви на населення, що проживало на цій території. Радянське керів� ництво видавало спеціальні накази партизанським командирам про нещадну боротьбу з «українськими буржуазними націона� лістами», які зазіхали на створення самостійної української дер� жави. У свою чергу, націоналістичні провідники вважали радянсь� 258 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 ку владу окупаційною, антиукраїнською, проти якої необхідно вести боротьбу. Москва, віддаючи накази партизанам, планує зно� ву захопити Україну, щоб над нею панувати. Нацистське керівництво, особливо командування вермахту, було стурбоване втратою можливостей займатися господарською діяльністю у тилу німецьких армій. В першу чергу це негативно відбивалося на забезпеченні військ продовольством за рахунок окупованої території. Особливо їх непокоїв той факт, що населен� ня масово саботувало економічні, політичні, військові заходи, переходило до збройної боротьби в лавах радянських партизанів або націоналістичних формувань. Поставало питання про трансформацію окупаційної політики для завоювання довіри населення, про що ми говорили раніше. На наш погляд, не зайвим буде навести ще один важливий доку� мент, що проливає світло на політичне становище в тилу німець� ких окупаційних армій. Весною 1943 р. начальник відділу генерального штабу вермахту «Іноземні війська Сходу!», який займався розвідкою на радянсь� ко�німецькому фронті — генерал Р.Генлен підготував низку доне� сень про кризові явища в німецькій політиці на окупованих східних територіях. За цими донесеннями зміну настроїв населення, не� задоволення окупаційною політикою породили такі чинники: збереження колгоспної системи..., порушення прав людини внаслі� док жорстокого поводження окупантів з населенням; відсутність відповідних інституцій, що могли б захистити людей від сваволі окупаційних властей; масові арешти українців, запідозрених у на� ціоналізмі; перевага, яку окупаційна адміністрація надавала ро� сіянам і комуністам — агентам більшовицької влади; ліквідація усіх освітньо�культурних структур, особливо вищої освіти, те� атрів; провокації більшовицької агентури проти українського населення, яке масово арештовувалося за її доносами33. У документі всі перераховані пункти ілюструвалися яскравими прикладами, що свідчили не на користь німецької окупаційної влади. Наголошувалося, що на всій території рейхскомісаріату «Україна» тривають масові арешти і страти українців, особливо в районах, у яких спостерігається незалежницький національний рух. До німецького терору долучався комуністичний терор, здійс� нюваний радянськими партизанськими загонами. Населення за� лякувалося більшовицькою агентурою про неодмінне покарання радянською владою лише за лояльне ставлення до окупаційного режиму, за допомогу націоналістам34. 259 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Загрозливе становище для тилових районів німецьких збройних сил, що склалося внаслідок активної бойової, агітаційно�пропа� гандистської діяльності радянських партизанів та національно� визвольних сил змушувало командування вермахту вдаватися до репресивних заходів. На придушення руху опору посилалися спе� ціальні частини СС, охоронні дивізії, що діяли в прифронтовому районі групи армій «Південь», резервні фронтові частини тощо. Виступаючи 6 жовтня 1943 р. перед рейхсляйтерами і гауляйте� рами, рейхсфюрер СС, міністр внутрішніх справ Німеччини Г.Гіммлер визнав, що боротьба з партизанами відволікає чимало сил і засобів. Упродовж 1941–1943 рр. він особисто виділив для боротьби з ними 25 поліцейських полків, дві піхотні, одну кава� лерійську дивізію. Але, зауважив Г.Гіммлер, партизани продовжу� ють активну боротьбу, завдаючи значних втрат німецьким зброй� ним силам, порушують діяльність комунікацій в тилу вермахту35. Улітку 1943 р. перед новим наступом на Східному фронті ні� мецьке командування здійснило кілька спроб ліквідувати радян� ські партизанські загони і націоналістичну Українську повстансь� ку армію. Однак повністю розгромити рух опору на території України нацисти не змогли. Рух опору став на перешкоді пограбування нацистськими оку� пантами природних, людських ресурсів України. Разом з тим своєю діяльністю радянські партизани, формування УПА відтягували на себе значні сили противника, ускладнювали перекидання резервів, порушували нормальне постачання німецьких військ на фронтах, що певною мірою негативно впливало на їх бойову діяльність. 1 Великая Отечественная война 1941–1945. Военно�исторические очер� ки: В 4 кн. — Кн.4. Война и народ. — М., 1999. — С. 133. 2 Там само. — С. 134. 3 Чайковський А.С. Невідома війна (Партизанський рух в Україні 1941–1944 рр. мовою документів, очима історика). — К., 1994. — С. 23. 4 Гальдер Ф. Военный дневник. — В 3 т. — Т. 3. / Пер. с нем. — М., 1971. — С. 71. 5 Гудериан Г. Опыт войны с Россией / Итоги Второй мировой войны. — М., 1957. — С. 125. 6 Преступные цели — преступные средства. Документы об оккупацион� ной политике фашистской Германии на территории СССР (1941–1944 гг.). — М., 1985. — С. 28. 7 Дашичев В.И. Банкротство стратегии германского фашизма. Историчес� кие очерки. Документы и материалы. — В 2 т. — Т. 2. — М., 1973. — С. 29. 260 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 8 Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. — Париж — Нью�Йорк — Львів, 1993. — С. 506. 9 Там само. 10 Дашичев В.И. Банкротство стратегии германского фашизма. — Т. 2. — С. 211. 11 Там само. 12 Косик В. Вказ. праця. — С. 531. 13 Там само. — С. 166. 14 Диксон Ч.О., Гейльбрунн О. Коммунистические партизанские дейст� вия / Пер. с англ. — М., 1957. — С. 188. 15 Київ у дні нацистської навали. За документами радянських спец� служб. — Київ — Львів, 2003. — С. 41, 42. 16 Косик В. Вказ. праця. — С. 540. 17 Німецько�фашистський окупаційний режим на Україні. Зб.докумен� тів і матеріалів. — К., 1963. — С. 32–34. 18 Кейтель В. Взгляд в прошлое накануне смертного приговора (Из вос� поминаний) // Откровения и признания. Нацистская верхушка о войне «третьего рейха» против СССР. Секретные речи. Дневники. Воспоминания. — Смоленск, 2000. — С. 362. 19 Дашичев В.И. Банкротство стратегии германского фашизма. — Т. 2. — С. 431. 20 Там само. 21 Кларк А. Крах «Блицкрига» // От «Барбаросса» до «Терминала»: Взгляд с Запада / Пер. с англ. — М., 1988. — С. 102. 22 Косик В. Вказ. праця. — С. 549. 23 Там само. — С. 251. 24 Диксон Ч.О., Гейльбрун Н.О. Вказ. праця. — С. 37. 25 Там само. — С. 36. 26 Военно�исторический журнал. — 1975. — № 8. — С. 63. 27 Там само. 28 Дашичев В.И. Банкротство стратегии германского фашизма. — Т. 2. — С. 446. 29 Косик В. Вказ. праця. — С. 353. 30 Там само. — С. 354. 31 Там само. — С. 611–612. 32 Там само. — С. 614. 33 Там само. — С. 350. 34 Там само. — С. 351. 35 Гиммлер Г. Речь перед рейхсляйтерами и гауляйтерами в Познани 6 октября 1943 г. // Откровения и признания. Нацистская верхушка о войне «третьего рейха» против СССР. Секретные речи. Дневники. Воспоминания. — Смоленск, 2000. — С. 286. 261 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України

Схожі ресурси