Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні

Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні

У статті розглядаються питання правового забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні.

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2009
1. Verfasser: Каращук, М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13022
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні / М. Каращук // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 289-302. — Бібліогр.: 44 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-13022
record_format dspace
spelling irk-123456789-130222010-10-28T12:02:56Z Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні Каращук, М. У статті розглядаються питання правового забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні. The legal ensuring of informational power in modern Ukraine. The article considers the issue of the legal ensuring of informational power in modern Ukraine. 2009 Article Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні / М. Каращук // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 289-302. — Бібліогр.: 44 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13022 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті розглядаються питання правового забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні.
format Article
author Каращук, М.
spellingShingle Каращук, М.
Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
author_facet Каращук, М.
author_sort Каращук, М.
title Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_short Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_full Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_fullStr Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_full_unstemmed Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні
title_sort правове забезпечення інформаційної влади в сучасній україні
publisher Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate 2009
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13022
citation_txt Правове забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні / М. Каращук // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 289-302. — Бібліогр.: 44 назв. — укp.
work_keys_str_mv AT karaŝukm pravovezabezpečennâínformacíjnoívladivsučasníjukraíní
first_indexed 2025-07-02T14:58:03Z
last_indexed 2025-07-02T14:58:03Z
_version_ 1836547607654039552
fulltext 2 Москалев И. Технологические основы социально�инновационного госу� дарственного управления [Електронний ресурс]: Материалы Международного форума «Проекты будущего: междисциплинарный подход» (16–19 октября 2006, г.Звенигород). — Режим доступу: http://spkurdyumov.narod.ru/Mos� kalev23.htm 3 Модернизация в России и конфликт ценностей. — С. 346–347. 4 Там само. — С. 346. 5 Ерофалов Б.Л. Постсоветский город. — Киев — Тольятти: Издат. Дом А.С.С., НИИТИАГ, 2002. — С. 60. 6 Степин В.С. Теоретическое знание. — М.: Прогресс�Традиция, 2003. — 744 с. 7 Там само. — С. 36. 8 Там само. — С. 37. 9 Там само. — С. 33. 10 Там само. — С. 40. Микола Каращук ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВЛАДИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ У статті розглядаються питання правового забезпечення інформаційної влади в сучасній Україні. Mykola Karaschuk. The legal ensuring of informational power in modern Ukraine. The article considers the issue of the legal ensuring of informational power in modern Ukraine. Демократичні перетворення в суспільстві, зокрема роздержав� лення та демонополізація у сфері ЗМІ, створюють передумови для того, щоб вони реально відігравали роль інформаційної влади, але вони не реалізуються. Причини такого становища в супереч� ностях, притаманних і самим ЗМІ, і реальним умовам їх функ� ціонування в суспільстві. Правове регулювання інформаційної влади не так давно стало предметом дослідження як вітчизняних так і зарубіжних дослід� ників. Проблема, якої ми торкаємося в цій статті, тєю чи іншою мірою розглядалася такими дослідниками як: О.Бандурка, В.Бе� бик, В.Горбатенко, О.Гриценко, О.Дубас, О.Зернецька, В.Іванов, А.Москаленко, Г.Почепцов, М.Томенко, М.Требін, В.Шаповал, О.Шевчук та ін., в яких певною мірою висвітлюються окремі 289 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України питання, що стосуються інформаційної влади в посткомуністич� ній Україні, проблеми та здобутки України на шляху до інфор� маційного суспільства, ЗМІ в Україні, розвиток та правові осно� ви діяльності ЗМІ та інші проблеми. Але на сьогодні відчувається брак ґрунтовних аналітичних і прогностичних досліджень пра� вового аспекту функціонування інформаційної влади. Тому зазна� чена проблематика є досить актуальною на сьогодні. Мета цієї роботи — дослідити нормативно�правове регулю� вання інформаційної сфери в сучасній Україні. Основні завдання: проаналізувати інформаційне законодавст� во сучасної України; узагальнити результати уже наявних дослі� джень щодо правового регулювання інформаційної влади в рам� ках демократичних перетворень; визначити основні проблеми, завдання та шляхи подальшого вдосконалення нормативно�право� вої бази функціонування інформаційної влади в сучасній Україні. Після проголошення незалежності в Україні було взято курс на побудову демократичного суспільства. Враховуючи неможливість вирішення цих завдань без участі засобів масової інформації, прав� ляча політична еліта вже в перші роки незалежності звернула ве� лику увагу на розробку і прийняття відповідного законодавства. Право на інформацію, право говорити і бути почутим, безпере� шкодний суспільний обмін інформацією, розмаїття думок — істот� ні елементи кожної вільної держави, необхідні риси сучасної демок� ратії. Саме таке положення записано і в Конституції України1. Найважливіші норми щодо свободи інформаційного обміну закріплені в Україні Законом «Про інформацію»2. Економічні взаємини між суб’єктами інформаційних відносин регулюються Законами України «Про власність»3, «Про рекламу»4, «Про друко� вані засоби масової інформації (пресу) в Україні»5, «Про інформа� ційні агентства»6, «Про телебачення і радіомовлення»7, «Про дер� жавну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»8 тощо. Це дає нам право констатувати, що держава сприяє формуванню інформаційного права в Україні як сукупності норм різних галузей права, які регулюють відносини, пов’язані з інформацією, інформаційними технологіями та комунікаціями. Щодо прав і свободи інформації основоположним є Закон Ук� раїни «Про власність». Розділ VI цього Закону присвячено праву інтелектуальної власності. У ст. 40 йдеться про те, що суб’єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава. Об’єктами права інтелектуальної власності є тво� 290 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 ри науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, результати науково�дослідних робіт та інші результати інте� лектуальної діяльності (ст. 41). У ст. 56 йдеться про те, що жодний державний орган немає права втручатись у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими ак� тами України додаткові обов’язки чи обмеження. Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їхнім непра� вомірним втручанням у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном9. Закон України «Про інформацію» розкриває суть і основні на� прями державної інформаційної політики. Так у ст. 6 дається ви� значення державної інформаційної політики як сукупності ос� новних напрямів і способів діяльності держави щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації10. Основними напрямами державної інформаційної політики є: забезпечення доступу громадян до інформації; зміцнення матеріально�технічних, фінансових, організаційних, правових та наукових основ інфор� маційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та збе� реженню національних інформаційних ресурсів; створення загаль� ної системи охорони інформації; сприяння міжнародному спів� робітництву в галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України11. У статті 4 Закону України «Про інформацію» наголошується, що законодавство України про інформацію становлять Конституція України, цей Закон, законодавчі акти про окремі галузі, види, фор� ми і засоби інформації, міжнародні договори й угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права. Стаття 7 визначає суб’єктів інформаційних відносин, якими є: громадяни України; юридичні особи; держава. Суб’єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші дер� жави, їхні громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства12. У статті 30 йдеться також про інформа� цію з обмеженим доступом, яка за своїм правовим режимом поді� ляється на конфіденційну і таємну13. Інший Закон України «Про інформаційні агентства» містить важливі демократичні норми, які сприяють поширенню інфор� мації та її свободі. Так, у статті 5 сказано, що діяльність інформа� ційних агентств — це збирання, обробка, творення, зберігання, 291 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України підготовка інформації до поширення, випуск та поширення ін� формаційної продукції14. Стаття 2 вказує на заборону цензури інформації, яка поширюється інформаційними агентствами. Ос� новними видами інформаційних агентств згідно зі ст. 8 є держав� ні й недержавні інформаційні агентства України та іноземні інфор� маційні агентства, які діють в Україні через свої представництва15. У Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Ук� раїні» закладені правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, а також встановлені державні гарантії їхньої свободи відповідно до Конституції України16. У цьому ж Законі зазначено, що друковані засоби масової інформа� ції є вільними. Забороняється створення та фінансування держав� них органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються засобами масової ін� формації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадо� ва особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю. Держава гарантує економічну самостійність та забезпечує еконо� мічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформа� ції, запобігає зловживанню монопольним становищем видавців і розповсюджувачів друкованої продукції (стаття 2)17. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» вказує, що телерадіоорганізації України у своїй діяльності реалізують прин� ципи об’єктивності, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного громадянина на доступ до інформа� ції, вільне висловлювання своїх поглядів та думок, забезпечення ідеологічного та політичного плюралізму, дотримання телерадіо� працівниками професійної етики та загальнолюдських норм мо� ралі18. Поряд з цим базовим законом прийнято цілий ряд нор� мативно�правових актів, спрямованих на розвиток суспільного телебачення і радіомовлення. Однак прийняті акти на сьогодні є недостатніми. Зважаючи на визначальний вплив радіо і телеба� чення на свідомість і поведінку людини, а також попит на ринку товарів і послуг, на Заході ця сфера жорстко контролюється дер� жавою. В Україні законодавство постійно не встигає за стихійним розвитком радіо� та телепродукції. Внаслідок цього гіпнотизую� чий вплив інформаційних засобів визначально і деструктивно впливає на свободу людини. Недоліки чинної нормативної бази 292 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 у такій сфері, як радіомовлення і телебачення, проявляються в тех� нології реалізації основних засадничих положень. Зокрема, значна частина норм не визначають прозорих процедур і механізмів їхньо� го застосування. Більш чіткого врегулювання потребують: критерії обмеження доступу до окремих видів інформації, розмежування завдань державного та суспільного телерадіомовлення, узгоджен� ня споріднених норм різних законів; законодавче забезпечення кабельного телебачення; розвиток цифрового мовлення і багато� канальних систем; ретрансляція інформаційних програм та ін. Важливе значення має Закон України «Про державну підтрим� ку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів». Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів19. У статті 2 Закону йдеться про те, що норми державної підтримки застосовуються до всіх засобів масової інформації, які діють відповідно до Конституції України, неза� лежно від їхнього ідеологічного і політичного спрямування та від форм власності, крім засобів масової інформації рекламного й еротичного характеру. Норми Закону поширюються також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв’язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність цих засобів масової інфор� мації20. Державна підтримка засобів масової інформації здійсню� ється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тариф� не, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, надання фінансової допомоги21. В інформаційному законодавстві України порушуються також питання про державну таємницю, можливості доступу до неї та користування нею. Цій проблемі присвячено Закон України «Про державну таємницю», який регулює суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці в інтересах національної безпеки України22. У Законі ви� значаються здійснення права власності на секретну інформацію та її матеріальні носії, допуск громадян до державної таємниці, обов’язки громадян щодо збереження державної таємниці23. Поряд із галузевими законами про інформацію в Україні прий� нято законодавчі акти щодо повномасштабного вирішення питань інформатизації українського суспільства, якими стали Закон Ук� раїни «Про Національну програму інформатизації» та «Концепція 293 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України національної програми інформатизації». Закон України «Про На� ціональну програму інформатизації» розкриває зміст термінів та понять, пов’язаних із процесом інформатизації суспільства, а саме: база даних; база знань; геоінформаційні системи; засоби інфор� мації; інформатизація; інформаційна послуга; інформаційна технологія; інформаційний продукт; інформаційний ресурс; ін� формаційний суверенітет держави; локалізація програмних про� дуктів; нерезиденти; проект інформації; резиденти. З вищесказаного ми бачимо, що в Україні розробляються дер� жавно�правові та програмні документи, спрямовані на розвиток ін� формаційної влади. Але в той же час, незважаючи на досить велику кількість законів, становище в інформаційній сфері українського суспільства за оцінками різних експертів поки що є незадовільним. В усьому цивілізованому світі категорія свободи слова виступає невід’ємним природним чинником суспільного буття і одночасно однією з найістотніших демократичних норм Конституції, прак� тикою конституційного ладу. В Україні ж поки що відзначають правову недосконалість, а звідси й проблеми реалізації в реально� му житті свободи слова та інформації. Так, під час парламентсь� ких слухань у Верховній Раді України 10 квітня 1997 р. «Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи» критично про� аналізовано статтю 34 Конституції України про свободу слова24. Було сказано, що ця стаття не краща в Основному Законі, не робить їй честі якщо не суто змістом, то неякісними формулюваннями25. У Постанові Верховної Ради України «Про підсумки парламент� ських слухань «Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стану інформаційної безпеки України», які були проведені 16 січня 2001 p., вказується на серйозну кри� зу і значні відхилення від демократичного розвитку. Зокрема, по� ширено практику використання найвпливовіших засобів масової інформації для дезорієнтації населення щодо ситуації в країні, нав’язування політичних оцінок, маніпулювання громадською думкою. Державні засоби масової інформації фактично перетво� рено на знаряддя політичної боротьби26. На початку 2001 р. профільний парламентський комітет звер� нувся до Ради Європи та ОБСЄ з проханням провести відповідні правові експертизи українських законів. За дорученням цих по� важних інституцій європейськими фахівцями проведено ґрунтов� ний аналіз нашого інформаційного законодавства — як щодо відпо� відності загальнодемократичним принципам, так і по конкретних 294 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 положеннях окремих правових актів. Висновки європейських експертів доволі критично оцінили наші законодавчі здобутки та окреслили серйозні недоліки чинної нормативної бази. Вони зде� більшого пов’язані з технологією реалізації основних засадничих положень. Зокрема, більшість чинних законів не визначають чіт� ких та прозорих процедур і механізмів їх застосування27. Аналізуючи Закон «Про інформацію», експерти зосередилися на питаннях правового забезпечення доступу громадян до інформа� ції владних органів. Висновки експертизи вбачаються корисними в практичному плані — передусім через конкретну спрямованість на чітке визначення правових механізмів вільного доступу до ін� формації. Саме прагматичності, конкретності та відпрацьованос� ті механізмів реалізації часто не вистачає нашим законам. Особ� ливої уваги заслуговують пропозиції: 1. Сформулювати основну норму доступу до інформації дер� жавних органів відповідно до рекомендації Ради Європи: кожна особа має право доступу до інформації (документів), якою воло� діють органи влади України. 2. Запровадити двоетапну процедуру визначення умов обме� ження доступу: перший етап — перевірка ймовірності шкідли� вих наслідків надання інформації; другий — аналіз громадського інтересу до інформації та зіставлення його з можливими негатив� ними наслідками її розкриття. 3. Чітко визначити критерії обмеження доступу до окремих видів інформації: конфіденційної інформації; інформації, визнаної у встановленому порядку державною таємницею; даних, які стосу� ються правоохоронних структур; інформації, що стосується при� ватного життя; документів відомчої кореспонденції; інформації, «яка не підлягає розголошенню»; інформації фінансових установ. 4. Удосконалити положення щодо правового визначення форм, механізмів і права доступу до офіційної інформації28. Негативного експертного висновку дано Закону «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Сутність їхньої аргументації можна окреслити тезами: 1. У демократичному суспільстві законодавство про ЗМІ має базуватися на презумпції свободи, а не на презумпції контролю; 2. В основу Закону покладено хибну схему — фінансовані державою органи інформації і громадсь� кі мовники фактично виступають не «суспільними контролерами» органів державної влади, а засобами їх інформаційної підтримки29. 295 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Особливо «шкідливими» для свободи слова визнано: 1) порядок акредитації журналістів — відсутність єдиної для всіх органів влади акредитації, непрозорість процедури акредита� ції, невиправдані підстави вилучення акредитації. Експерти звер� нули увагу, що Закон визначає акредитацію «як привілей». Згід� но з європейськими нормами вона має надаватися «як право»; 2) обмеження редакційної незалежності. Законом у багатьох випадках передбачено, що саме і яким чином повинні висвітлю� вати ЗМІ. Це може трактуватися як пряме втручання у редак� торську незалежність. Тобто визначений Законом обсяг права на висвітлення та коментарі діяльності владних інституцій не від� повідає критеріям міжнародних положень щодо свободи слова; 3) правові засади утворення та діяльності Національної теле� компанії та Національної радіокомпанії України. Ці телерадіо� організації мають відігравати роль національного суспільного мовника. На практиці ж вони нічим не відрізняються від держав� них агентств новин30. Треба визнати обґрунтованість зазначених зауважень. Закон містить внутрішнє протиріччя: декларуючи широкий доступ до інформації про діяльність органів влади, він водночас жорстко врегульовує форми і порядок її висвітлення. Цей «дуалізм» зумов� лений специфікою незжитої тоталітарної психології. Ще з радянсь� ких часів у нас укорінено впевненість, що будь�яке поширення «офіційної» інформації має жорстко нормуватися і контролюва� тися. Європейці виховані на інших принципах і звідси — висно� вок експертизи: закон рекомендується скасувати в цілому. Надзвичайно цікавими і практично корисними вбачаються за� уваження та пропозиції до законодавства про аудіовізуальні ЗМІ — законів «Про телебачення і радіомовлення», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «По систему Суспільного телебачення і радіомовлення України». Надані ана� літичні матеріали можуть і повинні лягти в основу майбутніх но� вих редакцій цих законів. Експертні висновки чітко визначають ключові моменти і завдан� ня розвитку законодавчої бази: впровадження дійових механізмів захисту свободи слова і незалежності ЗМІ; незалежність органу, що регулює мовлення, та чіткіше визначення його завдань і функ� цій; законодавче забезпечення діяльності кабельного телебачення; впровадження публічно�правового мовлення; законодавче забез� печення розвитку цифрового мовлення і багатоканальних систем; 296 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 визначення порядку міждержавного, транскордонного мовлення і ретрансляції іноземних програм; імплементація загальноєвро� пейських принципів і положень регулювання мовлення31. Водночас практика довела низьку ефективність адміністратив� них методів обмеження зовнішніх інформаційних впливів. Ніякі законодавчі «заборони» не перешкодили російським телерадіови� робникам захопити чималий сегмент українського інформацій� ного ринку. Глобалізація інформаційного простору вимагає пошу� ку нових форм міжнародного співробітництва, узгодження «правил гри» на відкритих ринках. І українське суспільство приходить до розуміння об’єктивності та невідворотності цих процесів32. Намагання держави тримати під контролем ЗМІ, використо� вувати їх у власних інтересах суперечить демократичним прин� ципам організації суспільного життя. «Уярмлення інформації, — зазначають українські дослідники В. Цвєтков і В. Горбатенко, — головна гарантія деспотизму. Перші кроки будь�якої диктатури — це підлеглість та підкорення собі засобів масової інформації. Тіль� ки незалежність ЗМІ може запобігти перетворенню демократії на охлократію і диктатуру»33. У цьому контексті слід також наголо� сити, що у вимірах «рівня демократичності» суспільства засоби ма� сової інформації є насправді головним показником, критерієм або певним масштабом. Мас�медіа сприймаються як «четверта влада». Володіння інформацією й панування над її поширенням близько стикаються з владним пануванням і силовим формуванням свідо� мості та життя людей35. «Інформація, — відзначав М. Амосов, — по� хідна від допитливості та творчості. Еволюція інформації — освіта і НТР. Вибіркове обмеження інформації проповідують тоталітарні ідеології»35. Останнє зауваження М. Амосова є дуже слушним. Воно застерігає проти спроб здійснення вибіркового обмеження інфор� мації, аби уникнути повзучого тоталітаризму чи диктатури. Демократичне суспільство можливе тільки за умов свободи ін� формації. Без неї залишаються без слуху і держава, і народ36. Якщо в Україні прийнято стільки законів про інформацію, то чому ж тут виникають проблеми і труднощі зі свободою інформації, зі свобо� дою ЗМІ? Причини цього криються, на думку О. Дубаса, в еконо� мічних негараздах суспільства, низькому рівні правосвідомості, політичної культури громадян37. Ці ж причини називають і інші автори. Так, за словами Т. Алексєєва, «свободи не можуть бути га� рантовані в умовах репресивного, тоталітарного режиму або якщо економічний розвиток країни перебуває на низькому рівні»38. 297 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Залежність свободи від матеріального забезпечення людей відзначає і білоруський вчений І. Антонович: «Якщо проблеми розвинутої демократії сьогодні — в основному політичні й пра� вові — подальше вдосконалення законодавства для надання га� рантій свободи думки меншин, то для країн, які перебувають на шляху до становлення демократичних режимів, матеріальні пот� реби і турботи більшості стають основною проблемою»39. Українські дослідники Н. Костенко, О. Кривенко, І. Слісарен� ко гарантії свободи слова пов’язують з пануванням у суспільстві сили закону: «Найдемократичніші законодавчі акти про свободу слова так і залишаться сугубо декларативними у разі, якщо в су� спільстві не вкоріниться практика неухильного виконання зако� нів, доки кожний член суспільства не буде сприймати порушення законів як замах на власні права і свободи»40. У зв’язку з цим важливим напрямом розвитку інформаційної влади в Україні мають стати вдосконалення і демократизація за� собів масової інформації. Нині відбувається складний процес їх� нього розвитку як незалежних та демократичних. В Україні засо� би масової інформації поступово позбуваються провінційності, підвищується їхній професійний рівень, їхня діяльність набуває національно�державного змісту й характеру, водночас вони розви� ваються у багатонаціональних формах. Разом з тим можна виді� лити ряд проблем: 1) спадщину, яка нам дісталася від розпаду СССР, — обмаль українських ЗМІ, брак національних (свідомих) кадрів; 2) інерцію радянщини, тоталітаризму, яка найповніше про� являється в інформаційній експансії Росії; 3) мізерна присут� ність українських ЗМІ на світових інформаційних ринках. Через це ЗМІ в Україні не повною мірою відображають позиції й інтере� си державної влади, її окремих гілок, окремих регіонів, політич� них сил і груп, національних спільностей, релігійних конфесій. Сучасний етап комунікативного забезпечення суспільства су� проводжується становленням автономної системи друкованих мас�медіа України. Суттєвою ознакою змін у сучасних українсь� ких друкованих мас�медіа стало руйнування так званої піраміди у структурній організації друкованих медіа потоків, їй на зміну прийшла організація структурна, суть якої полягає в тому, що майже за кожним друкованим медіа�представником стоїть певна структура або ціла низка організацій — політичних, фінансових, господарських тощо. Це якраз і є тією причиною, на думку О. Ду� баса, неоднозначного, суперечливого відображення усіх перипетій 298 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 процесу національного відродження України, державотворення, формування демократичного, громадянського суспільства, станов� лення ринкових відносин, нових форм власності, політичного, еко� номічного, соціального і духовно�культурного розвитку41. На сьогодні в Україні діють різноманітні засоби масової інфор� мації: це і преса, і радіо, і телебачення, різні інформаційні агентст� ва, а також Інтернет. Основним каналом отримання інформації для жителів України є телебачення. Ще одним вагомим каналом от� римання інформації населенням України є проводові мовлення. Незважаючи на деяке скорочення мережі проводового мовлення, спричинене фінансовими труднощами в Україні, за станом на 2002 рік працювало близько 10 млн радіоточок42. Для малозабезпе� чених літніх людей проводове радіо є головним джерелом одер� жання масової інформації. Функціонування засобів масової інформації в Україні пов’яза� не й з низкою інших проблем. Одна з них у тому, що існуюча струк� тура національного телерадіомовлення характеризується відсут� ністю громадського телебачення у тому вигляді, як це має місце в країнах Заходу. Значення ж громадських ЗМІ дуже велике. Де� мократія та громадські ЗМІ є рефлективним засобом контролю і здійснення влади, дуже ефективними у боротьбі із самовпевне� ністю та глухотою тих, хто стоїть при владі. Демократія та гро� мадські ЗМІ — найліпші засоби «раннього оповіщення». Вони допомагають помітити та зробити широкознаними ризики, які су� спільству не слід брати на себе. Вони оберігають нас від того, щоб міняти знайоме «хороше» на незнайоме «краще»43. Принципова необхідність громадського мовлення не ставить� ся під сумнів жодним з основних політичних суб’єктів. Головна проблема — у пошуку узгоджених компромісних механізмів йо� го створення та діяльності. При цьому надзвичайно важливо не схибити у застосуванні основних принципів — незалежності та публічності. Досвід створення Громадського Російського телеба� чення (ГРТ), на думку В.Ф. Іванова, красномовно свідчить про складність цих процесів, адже після семи років існування, за єв� ропейськими мірками, ГРТ навіть з натяжкою не може бути ви� знане організацією громадського мовлення44. Будучи головним носієм інформаційної влади, ЗМІ здатні ство� рювати або скидати з п’єдесталів кумирів, трактувати події у ви� гідному для певних сил світлі, впливати на психологію мас і окре� мих людей. Тенденція зростання ролі ЗМІ в політичних процесах 299 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України стає дедалі відчутнішою, а доступ до ЗМІ й можливість вільно опри� люднювати власну думку є однією з основних ознак демократич� ності суспільного устрою. Головне призначення ЗМІ — продуку� вання і трансляція інформації. Але практика свідчить, що ЗМІ широко використовують як для збагачення їх власників, так і для того, щоб «робити владу». Саме власникам ЗМІ часто належить вирішальне слово у визначенні пріоритетів: інформація — гроші — влада. У багатьох ЗМІ набув поширення напрям, що дістав назву «жовта преса». Йому властиві концентрація уваги на плітках, ін� тимних стосунках, скандалах, цинізм, балансування на межі пор� нографії. Приватизація ЗМІ обернулася повним контролем влас� ників над ними, а також тенденцією до монополізації. Конкуренція в світі інформації, як і в будь�якій іншій сфері ді� яльності, породжує тенденцію до поглинання одних іншими. Не� минуча за таких умов монополізація у сфері ЗМІ загрожує обмежен� ням свободи їх діяльності, посиленням залежності від політичного курсу правлячих кіл, пануючих ідеологічних доктрин, співвідно� шення сил провідних економічних угруповань тощо. На часі назріла необхідність переходу від декларування пев� них принципів до прагматичного відпрацювання реальних меха� нізмів функціонування інформаційного ринку України. Можна визначити основні напрями подальшого розвитку інформаційної сфери України: удосконалення правових засад діяльності Націо� нальної ради України з питань телебачення і радіомовлення; уп� ровадження суспільного мовлення; збільшення інвестиційної привабливості українського медіаринку, забезпечення розшире� ного виробництва національного інформаційного продуту; ре� формування системи регулятивних механізмів для забезпечення якісного зростання економічної, технологічної та змістовної складо� вих національного медіаринку; законодавча реалізація принципу «незалежності» ЗМІ, розробка правових механізмів мімізації мож� ливостей впливу на інформаційну діяльність ЗМІ; реформування національного інформаційного законодавства відповідно до євро� пейських та світових стандартів. 1 Конституція України. — К.: Феміна, 1996. — 64 с. 2 Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.97 № 540 / 97 — ВР (зі змінами) / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавни� 300 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 чої та бібліотечної справи: Тематична добірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 2 — С. 36–43. 3 Закон України «Про інформаційні агентства» від 28.02.95 №74 / 95�ВР / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавни� чої та бібліотечної справи: Тематична добірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 1. — С. 23–28. 4 Закон України «Про рекламу» / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К.: Парламентське видавництво, 2000. — 20 с. 5 Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Ук� раїні / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка: Книжкова палата Ук� раїни. — К., 2002. — Ч. 2 — С. 3–11. 6 Закон України «Про інформацію» / Законодавчі та нормативні доку� менти України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тема� тична добірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 1. — С. 5–14. 7 Закон України «Про телебачення та радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. № 3759–ХІІ (зі змінами, внесеними Законами України від 28 люто� го 1995 р. № 75/95) / Закони України. — К., 1996. — Т. 6. — С. 263–284. 8 Закон України «Про власність» / Закони України. — К., 1996. — Ч.2. — С. 173–190. 9 Закон України «Про інформаційні агентства». — С. 184–188. 10 Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформа� ції...». — С. 5. 11 Там само. 12 Там само. 13 Там само. — С. 9. 14 Закон України «Про інформацію». — С. 23. 15 Там само. — С. 24. 17 Закон України «Про друковані засоби масової інформації...». — С. 3. 18 Там само. 19 Закон України «Про власність...». — С. 36. 20 Там само. 21 Там само. — С. 37. 22 Закон України «Про державну таємницю» від 21.09.99 № 1079. ХІV / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 2 — С. 12–26. 23 Там само. — С. 12. 24 Конституція України. 301 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 25 Свобода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи. — К.: Парла� ментське видавництво, 1997. — С. 15–16. 26 Про підсумки парламентських слухань «Проблеми інформаційної діяль� ності, свободи слова, дотримання законності, та стану інформаційної безпеки України» від 07.06.2001 № 2498 — ІІІ / Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформації, видавничої та бібліотечної справи: Тематична підбірка: Книжкова палата України. — К., 2002. — Ч. 1. — С. 122. 27 Кобзар Ю.М. Електронні ЗМІ: криза якісного зростання. Тенденції розвитку українського медіаринку та проблеми вдосконалення правової ба� зи // Віче. — 2002. — №8. — С. 51. 28 Там само. — С. 52. 29 Там само. — С. 12. 30 Там само. — С. 52–53. 31 Там само. — С. 53. 22 Там само. — С. 53–54. 33 Цвєтков В.В., Горбатенко В.П. Демократія — Управління — Бюрок� ратія: в контексті модернізації українського суспільства. — К., 2001. — 248 с. 34 Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / Кер. авт. кол. В.Полохало. — К.: Політична думка, 1995. — С. 79–80. 35 Новітня Україна 1991–2001: (роздуми видатних сучасників): (Кол. моногр.) / М.М.Амосов, Володимир (В.М.Сабодан), Л.І.Грач та ін. / За заг. ред. М.Ф.Головатого, Г.В.Щокіна. — К.: МАУП, 2001. — С. 9. 36 Филиппов С. СМИ как механизм формирования гражданского общест� ва в переходных системах // Власть. — 2002. — № 8. — С. 9. 37 Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України у світовому контексті: Монографія. — К.: Генеза, 2004. — С. 79. 38 Алексеева Т.А. Современные политические теории. — М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН). — 2000. — с. 158. 39 Антонович И.И. После современности: Очерк цивилизации модерниз� ма и постмодернизма. — Мн.: Беларусская навука, 1997. — С. 378–379. 40 Украинские масс�медиа и свобода информации / Костенко Н., Кри� венко А., Слисаренко И. и др. // Политическая мысль. — 1994. — №4. — С. 51. 41 Дубас О.П. Інформаційний розвиток сучасної України... — С. 80–81. 42 Свобода слова в Україні... — С. 93. 43 Кін Дж. Мас�медіа і демократія. — К.: Інформація, Сервіс, 1999. — С. 122–123. 44 Іванов В.Ф. Медіа та політреклама у дзеркалі закону. — К.: Центр віль� ної преси, 2001. — С. 234. 302 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43

Ähnliche Einträge