Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав

У цій статті розглядаються особливості врегулювання державно-церковних взаємин як складової державної політики європейських країн. Це зумовлено необхідністю системного аналізу конфесійного чинника у формуванні національного гуманітарного простору та можливістю застосування європейського досвіду у де...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Омельчук, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13023
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав / В. Омельчук // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 303-313. — Бібліогр.: 34 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13023
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-130232010-10-28T12:02:57Z Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав Омельчук, В. У цій статті розглядаються особливості врегулювання державно-церковних взаємин як складової державної політики європейських країн. Це зумовлено необхідністю системного аналізу конфесійного чинника у формуванні національного гуманітарного простору та можливістю застосування європейського досвіду у державно-управлінській практиці України. 2009 Article Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав / В. Омельчук // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 303-313. — Бібліогр.: 34 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13023 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У цій статті розглядаються особливості врегулювання державно-церковних взаємин як складової державної політики європейських країн. Це зумовлено необхідністю системного аналізу конфесійного чинника у формуванні національного гуманітарного простору та можливістю застосування європейського досвіду у державно-управлінській практиці України.
format	Article
author	Омельчук, В.
spellingShingle	Омельчук, В. Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав
author_facet	Омельчук, В.
author_sort	Омельчук, В.
title	Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав
title_short	Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав
title_full	Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав
title_fullStr	Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав
title_full_unstemmed	Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав
title_sort	врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2009
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13023
citation_txt	Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав / В. Омельчук // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 303-313. — Бібліогр.: 34 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT omelʹčukv vregulûvannâcerkovnoderžavnihvzaêminâkčinnikformuvannâêdnostígumanítarnogoprostoruêvropejsʹkihderžav
first_indexed	2025-07-02T14:58:06Z
last_indexed	2025-07-02T14:58:06Z
_version_	1836547609947275264
fulltext	Володимир Омельчук ВРЕГУЛЮВАННЯ ЦЕРКОВНО#ДЕРЖАВНИХ ВЗАЄМИН ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЄДНОСТІ ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДЕРЖАВ У цій статті розглядаються особливості врегулювання дер/ жавно/церковних взаємин як складової державної політики єв/ ропейських країн. Це зумовлено необхідністю системного аналізу конфесійного чинника у формуванні національного гуманітарного простору та можливістю застосування європейського досвіду у державно/управлінській практиці України. Volodymyr Omel’chuk. Settlement of the church/state mutual re/ lations as the factor of the unity formation of the European states’ humanitarian space. The features of settlement of mutual relations of the state and church as constituent of public policy of the European countries are examined in this article. It is predefined the necessity of analysis of the systems of confessional factor for forming of national humanitarian space and possibility of application of European expe/ rience in the system of state administration of Ukraine Постановка проблеми. Церква є потужним інструментом фор� мування національної ідентичності, системи моральних цінностей, забезпечення стабільності соціуму, передачі світоглядних традицій. На релігію як консервативний стрижень суспільства покладають функцію відтворення зразка у системі, який відповідає за збере� ження соціального генетичного коду1. Тандем держава — церква відіграє функцію захисника цілісності соціокультурної системи від дезінтеграційних чинників, як внутрішніх, так і зовнішніх2. Ритуальне життя зміцнює солідарність суспільства, виступає інст� рументом інтеграції в систему духовних та соціальних цінностей3, сприяє формуванню єдиного національного гуманітарного просто� ру, посилюючи самоідентифікацію у суспільстві. Саме тому взаєми� ни з церквою та релігійними організаціями традиційно є важливи� ми складовими внутрішньої політики держав Європи, знаходячи своє відображення і у їхній діяльності на міжнародній арені. Аналіз останніх досліджень та публікацій за темою дослі/ дження. Вказаній проблемі приділили увагу низка дослідників, передусім С. Здіорук, О. Білоус, О. Антонюк, В. Єленський. Окре� мих питань відповідної світової практики державно�церковних відносин торкнувся автор4. 303 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Виділення невирішених раніше завдань. Однак спеціальні дос� лідження, які б розглядали європейські підходи та моделі взаємин держави та церкви як чинника єдності національного гуманітарно� го простору, як складної цілісної управлінської системи, з огля� ду на можливість застосування у державно�управлінській прак� тиці України, відсутні. Об’єктом дослідження виступає політика європейських дер� жав щодо церкви та релігії як чинник уніфікації гуманітарного простору. Предметом є відносини регулювання державами Євро� пи церковно�конфесійної сфери. Метою статті обрано з’ясування особливостей взаємозв’язків в управлінні державно�конфесійною політикою європейських держав, їх закономірності та специфіка як елементів складної системи. Наукова новизна полягає у сис� темному аналізі взаємозв’язків процесів регулювання державою церковно�конфесійної сфери різних європейських держав як пе� редумови єдності їхніх національних гуманітарних просторів. Вивчаючи європейський досвід взаємин держави з церквою, зазначимо наявність власних помісних автокефальних православ� них церков у традиційно православних країнах — Росії, Грузії, Греції, Болгарії, Румунії. Це є позитивним чинником внутрішньо� політичної стабільності та зміцнює становище держави на між� народній арені5. У Греції, Болгарії, Румунії, Сербії, Росії держава підтримує єдність та автокефалію православної церкви6. Церква бере активну участь у процесі перебудови суспільства у державах Східної Європи. Румунська православна церква стала чинником консолідації румунів навколо вступу країни у ЄС та НАТО, дово� дячи близькість їхніх власних християнських цінностей з євро� пейськими7. Роль релігії та церкви у формуванні єдиної ідентич� ності неоднозначна. Зокрема, розділеність албанців між трьома іноземними вірами, яку використовували у своїх інтересах у бо� ротьбі за країну Росія, Туреччина і Австро�Угорщина, призвела навіть до висунення лідерами місцевого національного руху про� позиції зробити єдиною вірою албанців обожнену Албанію8. Статус церкви як державної інституції закріплений у Греції, де близько 95% населення належить до Грецької (Елладської) пра� вославної церкви. Православ’я офіційно проголошено державною релігією, хоча застережено свободу релігійної свідомості та відправ� лення культових обрядів. Церкві надано право приймати власні нормативно�правові акти, які, після ухвалення Синодом, набува� ють чинності державного закону. Держава залишає за собою право 304 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 нагляду за діяльністю церкви та, за потреби, втручання у її внут� рішні справи. Священики Грецької православної церкви мають ста� тус державних службовців, отримують відповідні соціальні гаран� тії, державну заробітну платню та пенсійне забезпечення9. Грецька Конституція 1975 р. утверджує Грецьку православну церкву як «панівну релігію» держави. У ст. 3 Грецької Конституції утвердже� но автокефальний статус цієї церкви, яка управляється Святим Синодом. Хоча декларується право вільно практикувати будь�яку відому релігію, прозелітизм заборонено. Кожен, хто займається прозелітизмом, підлягає ув’язненню й грошовій карі у розмірі від 1000 до 50000 драхм; крім того він має перебувати під поліцій� ним наглядом протягом строку від шести місяців до одного року, як то визначить суддя, оголошуючи вирок. Термін ув’язнення не можна вкорочувати за рахунок грошової кари. Під прозелітиз� мом розуміли прямі або непрямі спроби втрутися у релігійні пе� реконання іншої особи з наміром підірвати віру. Вчинення цього злочину в освітній та добродійній установі є вагомим збільшенням вини10. Афонський півострів утворює окремий район, який є само� врядною частиною Грецької держави і у духовному відношенні перебуває у безпосередньому віданні Вселенського патріархату. Управління Святою горою здійснюється представниками святих монастирів й цю систему змінювати заборонено. На цій території заборонено поселення іновірців та розкольників. Детальний ре� жим Святої гори та умови її функціонування визначені консти� туційною хартією Святої гори, складеною і прийнятою двадцятьма святими монастирями спільно з представником держави та затвер� дженої Вселенським патріархатом та Палатою депутатів Греції11. Боротьба за відновлення національної помісної церкви була складовою національно�визвольного руху Болгарії. Турки після захоплення Балкан ліквідували Тирновську патріархію, підпо� рядкувавши усі її єпархії Константинопольській патріархії. Ос� тання перетворюється на ворожу болгарському національному відродженню силу. Майже на всіх керівних посадах спочатку ви� щої, а потім і середньої ланки опиняються грецькі священики та еллінізовані болгари, прихильники патріархії (так звані «грекома� ни»). Церковнослов’янська мова витісняється з церковних служб грецькою. У ході стихійних виступів 1824 р. і наступних у Враці, Самокові, Казанлику прихожани висловили незадоволення свя� щениками�греками, вимагаючи їх заміни болгарами. Вже у 1838 р. спалахнув конфлікт між Тарновським митрополитом і місцевими 305 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України мешканцями. До султана у 1844–1845 рр. з проханнями про на� дання рівноправ’я у церковних справах звернулися просвітники Неофіт Бозвелі та Іларіон Макаріопольський. Це стосувалося офіційного дозволу на богослужіння болгарською мовою, заміна грецьких єпископів, митрополитів і священиків на болгарських землях болгарами, заснування у столиці спеціальної чотирич� ленної комісії болгарських уповноважених у справах церкви, які б захищали болгарські інтереси перед Портою, спорудження у Конс� тантинополі болгарської церкви. У 1849 р. під тиском національно� визвольного руху спеціальним фірманом султана було дано дозвіл на будівництво у османській столиці болгарської церкви Святого Стефана12. У 1850�х рр. рух за автокефалію Болгарської церкви по� силюється. У ряді міст і сіл місцеве населення відмовилося сплачу� вати податки грецьким митрополитам. Скликаний за рекоменда� цією Порти наприкінці 1858 р. патріарший собор відхилив у лютому 1860 р. побажання болгар. Лише у лютому 1870 р. султан видав фірман про заснування самостійної болгарської церкви. Її глава от� римав титул екзарха, обирався вищими болгарськими церковними діячами для подальшого затвердження патріархом і султаном. Однак на Соборі 1872 р. болгари були проголошені розкольниками і відлу� чені від церкви. Це рішення офіційно скасували лише у 1945 р.13. Характеризуючи управління конфесійною політикою в інших країнах пострадянського простору, підкреслимо більший рівень її керованості та регламентованості. Згідно з Законом Республіки Білорусь «Про свободу совісті і релігійні організації» від 31 жовт� ня 2002 р. взаємини держави з релігійними організаціями визна� чаються з урахуванням їхнього впливу на «формування духов� них, культурних і державних традицій білоруського народу»14. Передбачено обов’язкову реєстрацію релігійних організацій, релі� гієзнавчу експертизу літератури та матеріалів релігійного змісту, які надходять з�за кордону. Релігійні громади мали продемонст� рувати свою «лояльність до суспільства, відсутність протизакон� них та антигуманних ідей і цілей»15. Закон Російської Федерації «Про свободу віросповідань та ре� лігійні об’єднання» (1997 р.) вказує на значний внесок православ’я у російську історія та культуру, хоча юридично й не закріплює привілейованого статусу РПЦ щодо інших конфесій. Однак органи державної влади РФ активно використовують РПЦ у вирішенні свої зовнішньо� та внутрішньополітичних завдань16. З початку 1990�х рр. розвернувся процес передачі Московській патріархії 306 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 приміщень церков, монастирських ансамблів. Спочатку правовою основою було Розпорядження Президента РФ «Про передачу ре� лігійним організаціям культових будівель та іншого майна» від 23 квітня 1993 р. 14 березня 1995 р. набрала чинності Постанова Уряду РФ і затверджено Положення «Про порядок передачі релі� гійним об’єднанням майна релігійного призначення, яке належить федеральній власності». Передача церкві пам’ятників історії та культури і прилеглих територій, які перебувають у федеральній власності, здійснює Міністерство культури РФ. Особливо цінні об’єкти культурної спадщини не підлягали передачі у власність релігійним об’єднанням. Це має принципове значення, оскільки з 1993 р. Московська патріархія почала претендувати на ті куль� турні цінності, необхідний режим збереження яких могла забез� печити лише держава. Це, зокрема, унікальні ікони «Богоматір Володимирська» початку ХІІ ст. і Троїця Андрія Рубльова. Процес передачі прилеглих територій викликав численні судові тяганини релігійних громад з органами влади, зокрема під час спору релігій� ної громади церкви Троїці в Останкіні та адміністрації музею�са� диби, на території якого перебувала церква. В Останкінській церкві було відкрито подвір’я Оптиної пустині, у зв’язку з чим на території музею�садиби неподалік від палацу�музею запланували будівництво готелю17. Не завжди однозначними є дії органів влади щодо церкви у дер� жавах Європейського Союзу. У 2003 р. виникла проблема з реєст� рацією Української греко�католицької церкви у Чеській республі� ці. Влада мотивувала відмову тим, що кількість її вірних налічує менше 3000 осіб та відсутність схвалення з боку Ватикану18. Дос� татньо неоднозначні рівень довіри і ставлення до церкви та релі� гійних організацій у європейських суспільствах. Релігійним орга� нізаціям довіряють 51% поляків, 44% словаків, 39% угорців, 27% чехів19. Невтішною є загальна динаміка довіри до церкви. Шведсь� кий соціолог Б. Густавсон підрахував, що якщо на межі ХІХ і ХХ ст. церкви панівного протестантського віровизнання відвіду� вали 17%, в 1927 р. — 5,7%, то в 1960 р. — вже 3%. Лише 10% англійців були у 1974 р. переконані, що вплив релігії зростає, такої ж думки притримувалося у 1970–1971 рр. 7% німців20. Однак, попри глобальні світоглядні зміни у Польщі, Римо�Католицька церква розглядається як інструмент «польськості»21. У європейських державах державно�церковні взаємини про� йшли низку етапів — від повної інтеграції та підпорядкування до 307 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України відділення та взаємодії. Конституція Франції, утверджена 3 ве� ресня 1791 р., надавала право громадянам обирати чи признача� ти служителів культу. Майно, призначене для покриття витрат на відправу релігійних обрядів, було передано у власність та повсяк� часне користування нації22. Вже 2 квітня 1871 р. Паризька Комуна прийняла рішення щодо відділення церкви від держави та скасу� вання бюджету культів. Майно релігійних сегрегацій було оголо� шено національною власністю23. Достатньо непростими були взає� мини з церквою навіть у Франції доби V республіки. Свободу віросповідання та безперешкодну відправу релігійних обрядів гарантовано Основним законом ФРН. Релігійне навчання у державних школах (за винятком неконфесійних) є обов’язковим. Разом з тим, застережено право нагляду держави у цій сфері24. Право вільно обирати релігію та будь�яке релігійне об’єднан� ня гарантовано і Федеральним законом Швейцарії25. Австрійська держава гарантує публічне практикування ре� лігії, право винятковості (охорона назви, претензії на виняткове релігійне значення членів власної громади), створення громадсь� ко�правових об’єднань, самостійний устрій та внутрішнє само� управління, захист релігійних закладів, фундацій і фондів від се� куляризації, право на створення приватних церковних шкіл та викладання релігії у державних школах. Свободу визнаним за� коном церквам і релігійним об’єднанням гарантує ст. 15 Основ� ного закону, де виразний наголос зроблено на прив’язці до загаль� них державних законів. Засадниче врегулювання стосунків між державою і церквою ґрунтується стосовно Католицької церкви на Конкордаті 1933–1934 років, відносно Євангелічної церкви — Законі про протестантів (1961 р.), стосовно Ізраелітського релігій� ного товариства — Законі про ізраелітів (1890 р.), щодо православ� них церков — Законі про православ’я (1967), щодо мусульман — Законі про іслам (1912).Стосунки з іншими визнаними законом церквами та релігійними об’єднаннями врегульовані Законом про визнання віри (1874). Законом визнано Католицьку церкву, Єван� гелічну церкву ауґзбурзького і гельветійського обрядів, Греко� Східну церкву (включає Сербську, Румунську та Болгарську право� славну церкви), Ізраелітську культурну громаду, Спілку ісламських віруючих, Старокатолицьку церкву, Церкву методистів, Церкву Ісуса Христа Святих останнього дня (мормони), Вірменську апос� тольску церковну громаду, Новоапостольську церкву, Буддійсь� ку релігійну спільноту і Сирійську православну церкву26. 308 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 5 липня 1980 р. в Іспанії прийнято Органічний закон «Про сво� боду віросповідання», який регламентує взаємини держави з церк� вою та релігійними громадами. Гарантовано право індивіда спо� відувати будь�яку обрану релігію, святкувати конфесійні свята. Передбачено внесення церков, конфесій і громад релігійного ха� рактеру в спеціальний реєстр і набуття ними статусу юридичної особи. Вони мають повну автономію, можуть самостійно визнача� ти власну організаційну структуру, внутрішній порядок і режим праці персоналу. Завданням держави є розроблення і підписання угод про співпрацю, передусім з тими організаціями, які мають значний вплив в країні. З цією метою при Міністерстві юстиції створено спеціальну Консультативну комісію, яка займається зби� ранням відповідної інформації і розробленням договорів про спів� працю. До її складу входять представники державної адміністрації, церков, конфесій, релігійних громад, визнані фахівці27. Показо� вим було звернення Конференції іспанських єпископів «Про при� мирення у церкві та суспільстві», прийняте у квітні 1975 р. Ка� толицька церва закликала до національної злагоди і просила прощення у всіх іспанців за повну підтримку Ф. Франко у грома� дянській війні і по її завершенні28. Між італійською Державою та Ватиканом у 1929 р. були ук� ладені Латеранські угоди (Договір і Конкордат), які гарантували частковий суверенітет і міжнародну правосуб’єктність Ватикану, регламентуючи взаємини з католицькою церквою як традиційною релігією Італії. Зауважимо, що італійська Конституція зберігає світський характер. В остаточний варіант Конституції не увійшла ст.1 Альбертинського статуту, згідно з якою «католицька апос� тольська римська релігія» проголошувалася єдиною державною релігією29. Духовні лорди (архієпископи Йоркський та Кентер� берійський і єпископи англіканської церкви) входять до Палати лордів З’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ір� ландії, водночас не будучи перами30. Водночас, англійський монарх є главою Англіканської церкви та Церкви Шотландії31. Зауважимо поступову зміну у моделі державно�церковних відносин Туреччи� ни з огляду на її бажання інтегруватися у європейський простір. У новому турецькому законодавстві передбачено будівництво вже не тільки мечетей. Однак зміни у законі про релігійні фонди прези� дент Туреччини не підписав. Непохитною залишилася і позиція турецького прем’єра Р. Ердогана щодо грецької православної ду� ховної семінарії на о. Халці32. 309 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Отже, церква є системоутворючим чинником у гуманітарному просторі держав Європи. Духовно�світоглядна консолідація існує як сутнісно самодостатнє та самоорганізаційне явище в умовах коеволюції складових консолідації в організаційній, інформацій� ній, психоенергетичній сферах. Консолідація передбачає узгоджен� ня інтересів, відчуття пріоритетів загальнодержавних, регіо� нальних, корпоративних та національних інтересів та позицій33. Тому церква, виступаючи генератором духовно�світоглядних цін� ностей, сприяє засвоєнню індивідом національних духовних цін� ностей, опосередковуючи соціальним самопочуттям. Ним визнача� ється як стан, у якому перебуває людина, так і мету, яку вона має досягнути. Ціннісна структура правової норми на рівні індивідуаль� ної свідомості не завжди збігається з її структурою на груповому та соціетальному рівні. Можливий конфлікт цих структур, який ха� рактеризує соціокультурну динаміку суспільного розвитку34. Церк� ва виступає інструментом локалізації конфліктного потенціалу суспільства та чинником системно�позасистемної динаміки. Висновки. Міра взаємозалежності елементів системи взаємин держави і церкви у країнах Європи визначає окреслення простору причинно�наслідково пов’язаних гуманітарних процесів релігій� но�конфесійного характеру, рівень узгодженості, кореляції, пе� реплетення яких визначає цілісність, однорідність, системність, єдність гуманітарного простору. Європейський досвід церковно� державних взаємин засвідчує ефективність регулятивної взаємодії владних інституцій з церквою як суспільним інститутом. Попри істотні розбіжності в історично сформованих моделях взаємин з церквою та релігійними організаціями у державах Європи на� явна низка спільних рис, які характеризують формування спіль� ного загальноєвропейського гуманітарного простору. Водночас, важливим залишається продовження з’ясування загальної динаміки державно�церковних взаємин, її узгодженість з глобалізаційними тенденціями. Доволі важливим є вивчення досвіду держав з єдиними православними помісними церквами, зокрема Росії, Грузії, Румунії. Тут Церква виступає чинником на� ціонально�ідентичної мобілізації та консолідації, допомагаючи державі вирішувати важливі зовнішньополітичні завдання. Зна� чущим є і з’ясування особливостей взаємодії з церквою та релігій� ними організаціями національних меншин та мігрантів, як складо� вої процесу їхньої інтеграції у національні гуманітарні простори європейських держав. Наразі, це набуває нової ваги з огляду на 310 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 дії та наміри Президента України Віктора Ющенка щодо ство� рення єдиної Автокефальної православної помісної церкви, чітко задекларовані в Універсалі національної єдності. 1 Піроженко Ю. Специфіка застосування системного підходу в теорії уп� равління // Вісник НАДУ. — 2005. — №4. — С. 56. 2 Уайт Л. А. Государство — Церковь: его формы и функции // Кравчен� ко А. И. Общество: статика и динамика. Учебное пособие для вузов. — М.: Академический проект, Альма�Матер, 2006. — С. 386. 3 Белла Роберт Н. Социология религии // Американская социология. Проблемы, перспективы, методы / Сокращ. пер. с англ. В. В. Воронина и Е. В. Зиньковского. Ред. и вступ. статья Г. В. Осипова. — М.: Прогресс, 1972. — С. 270. 4 Омельчук В. В. Православна церква у гуманітарному просторі України // Молода нація: Альманах. — 2006. — №4 (41). — С. 173–191; його ж Дер� жавна політика створення єдиного гуманітарного простору: зарубіжний досвід // Діалог цивілізацій чи Четверта світова війна: Матеріали П’ятої Всесвітньої конференції, Київ, 25 травня 2006 р. — К.: МАУП, 2007. — С. 273–283. 5 Здіорук С. І. Суспільно�релігійні відносини: виклики Україні ХХІ сто� ліття. — К.: Знання України, 2005. — С. 96. 6 Філарет В. Українство, українознавство і віра православна (розмова з Патріархом Київським і Всієї Руси�України Філаретом в Інституті ук� раїнознавства Міністерства освіти і науки України) // Українознавство. — 2006. — №4. — С. 98. 7 Бутейко А. Стан і перспективи реалізації стратегічного курсу держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію // Євроатлантикінформ. — 2005. — №6. — С. 8. 8 Єленський В. Релігія та процес націєтворення // Релігія і нація в су� спільному житті України й світу / За ред. Л. О. Филипович. — К.: Наукова думка, 2006. — С. 197. 9 Білоус О. Міжнародний досвід функціонування і розвитку державно� церковних відносин // Вісник Прикарпатського університету. — Політо� логія. — 2006. — Вип.3. — С. 130–131. 10 Ганн Т. Джеремі. Судовий захист права на свободу сумління на основі Європейської конвенції з прав людини // Релігійна свобода і права людини: Правничі аспекти: У 2 т. — Т.2. — Львів: Свічадо, 2001. — С. 196–197. 11 Конституція Греції (1975 р.) (витяг) // Конституційне законодавство зарубіжних країн: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд.: В. О. Ріяка, К. О. Закоморна. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — С. 356–357. 311 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 12 Бирман М. А. Предпосылки и начало болгарского национального Воз� рождения // Краткая история Болгарии: С древнейших времен до наших дней / Отв. ред. Г. Г. Литаврин. — М.: Наука, 1987. — С. 193–194, 196. 13 Бирман М. А. Движение за самостоятельную Болгарскую церковь // Там само. — С. 214–217. 14 Основы идеологии белорусского государства: История и теория. Учеб� ное пособие для студентов и учреждений, обеспечивающих получение выс� шего образования / С. Н. Князев и др. — Под общей редакцией С. Н. Кня� зева, В. Н. Чуешева. — Мн.: ИВЦ Минфина, 2005. — С. 176. 15 Там само. — С. 204. 16 Білоус О. Вказ. праця. — С. 129. 17 Полякова М. А. Охрана культурного наследия России. — М.: Дрофа, 2005. — С. 105–106. 18 Мицик В. В. Національне законодавство та державна політика Чеської республіки щодо забезпечення європейських міжнародно�правових стан� дартів захисту національних меншин // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць. — Вип. 59. — Ч. ІІ. — 2006. — С. 21. 19 Зеленько Г. Політико�правові механізми інституалізації громадянсь� кого суспільства у постсоціалістичних країнах (на прикладі країн Више� градської групи) // Курасівські читання — 2005. — Книга друга: Наукові записки. — Вип.30. — 2006. — С. 104. 20 Угринович Д. М. Введение в религиоведение. — Изд�е 2, доп. — М.: Мысль, 1985. — С. 170. 21 Єленський В. Релігія та процес націєтворення // Релігія і нація в су� спільному житті України й світу / За ред. Л. О. Филипович. — К.: Наукова думка, 2006. — С. 197. 22 Конституция 3 сентября 1791 г. (Извлечения) // Хрестоматия по все� общей истории государства и права — Т. 2 / Под ред. К. И. Батыра, Е.В. По� ликарповой. — М.: Юристъ, 1996. — С. 94–103. 23 Постановление Парижской Коммуны об отделении церкви от государ� ства от 2 апреля 1871 г. // Хрестоматия по всеобщей истории государства и права — Т. 2 / Под ред.: К. И. Батыра, Е. В. Поликарповой. — М.: Юристъ, 1996. — С. 144. 24 Основной закон Федеративной Республики Германии (23 мая 1949 г.) // Конституции зарубежных государств: Уч. пос. / Сост. проф. В. В. Макла� ков. — 3�е изд., перераб. и доп. — М.: БЕК, 2002. — С. 68–69. 25 Федеральный закон Швейцарской конфедерации // Там само. — С. 228–229. 26 Австрія: факти і цифри / Пер. з нім. Ю. Прохазька, ред. О. Буценка. — Відень: Відділ преси при Відомстві федерального канцлера, 1998. — С. 12. 312 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 27 Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. 2�е изд. перераб. — М.: Норма, 2008. — С. 718–719. 28 Михальченко М. Від моноідеологічної партократичної держави до багато� партійного, плюроідеологічного суспільства // АПВП. — 2004. — №1. — С. 29. 29 Конституционное право зарубежных стран: Учебник / Под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. 2�е изд, перераб. — С. 646–647. 30 Там само. — С. 518. 31 Маклаков В. В. Конституция Великобритании (Вступительная статья) // Конституции зарубежных государств: Учебное пособие / Сост. сб., пер., авт. введ. и вступ. ст. В. В. Маклаков. — 5�е изд., перераб. и доп. — М.: Волтерс Клувер, 2007. — С. 13. 32 Эрдоган Р.: «Мы терпеливо ждали» (премьер�министр Турции Реджеп Эрдоган об атомной программе соседнего Ирана, о геополитической роли своей страны, позиции ЕС и сложных отношениях с Ангелой Меркель) // Профиль. — №15/23. — Апрель 2007. — С. 88–90. 33 Черленяк І. Суспільна консолідація: роль державного управління // Вісник НАДУ. — 2005. — №4. — С. 80. 34 Крисюк Ю. Соціальний та правовий порядок і стабільність суспільства: взаємозв’язки та взаємообумовленість // Право України. — 2007. — №7. — С. 31–32. Ігор Черінько УКРАЇНСЬКО#БРИТАНСЬКІ ВІДНОСИНИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ У статті розглядається процес становлення українсько/ британських взаємин в період становлення сучасної української державності. Igor Cherin’ko. Ukrainian/British relations: History and the present. The article considers the process of formation of Ukrainian/British rela/ tions in the period of formation of the present Ukrainian State system. Вступ. Проблематика українсько�британських відносин ви� дається сьогодні до великої міри актуальною. В контексті євроат� лантичних аспірацій нашої держави є доволі важливим вивчен� ня діалогу України з ядерною державою, що є постійним членом Ради Безпеки ООН, має потужну економіку й досконалу дипло� матичну службу. 313 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України

Врегулювання церковно-державних взаємин як чинник формування єдності гуманітарного простору європейських держав

Репозитарії

Схожі ресурси