Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств

Аналізуються провідні теорії ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств; виявляються їх можливі хиби та протиріччя. Автор доходить висновку, що дотепер суспільствознавці не змогли запропонувати наукової теорії, яка б була здатною пояснити сучасні успіхи ліберальної демократії не як ч...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
1. Verfasser:	Білошицький, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2009
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13027
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств / С. Білошицький // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 341-352. — Бібліогр.: 25 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13027
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-130272010-10-28T12:02:38Z Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств Білошицький, С. Аналізуються провідні теорії ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств; виявляються їх можливі хиби та протиріччя. Автор доходить висновку, що дотепер суспільствознавці не змогли запропонувати наукової теорії, яка б була здатною пояснити сучасні успіхи ліберальної демократії не як частковість, а як тотальну тенденцію, що володіє універсальною перспективою для всього людства. В цьому питанні сучасна політична наука, що сформувалася в умовах «холодної війни», залишається надто заідеологізованою і схильною до створення спекулятивних побудов. Methodological problems of the universal character substantiation of liberal democratic transformation of modern societies. The article presents analysis of leading theories of modern societies’ liberal-democratic transformations and their potential faults and contradictions are pointed out. The author comes to the conclusion that up to now the social science has been unable to suggest a scientific theory that could explain liberal democracy’s contemporary successes not as a particular case but as a total tendency that has a universal perspective for the whole mankind. In this question, modern political science that was formed during the «cold war» remains too ideologized and is apt to create speculative constructions. 2009 Article Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств / С. Білошицький // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 341-352. — Бібліогр.: 25 назв. — укp. 978-966-02-5322-3 XXXX-0021 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13027 uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	Аналізуються провідні теорії ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств; виявляються їх можливі хиби та протиріччя. Автор доходить висновку, що дотепер суспільствознавці не змогли запропонувати наукової теорії, яка б була здатною пояснити сучасні успіхи ліберальної демократії не як частковість, а як тотальну тенденцію, що володіє універсальною перспективою для всього людства. В цьому питанні сучасна політична наука, що сформувалася в умовах «холодної війни», залишається надто заідеологізованою і схильною до створення спекулятивних побудов.
format	Article
author	Білошицький, С.
spellingShingle	Білошицький, С. Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств
author_facet	Білошицький, С.
author_sort	Білошицький, С.
title	Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств
title_short	Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств
title_full	Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств
title_fullStr	Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств
title_full_unstemmed	Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств
title_sort	методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
publishDate	2009
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13027
citation_txt	Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств / С. Білошицький // Наук. зап. Ін-ту політ. і етнонац. дослідж. — 2009. — Вип. 43. — С. 341-352. — Бібліогр.: 25 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT bílošicʹkijs metodologíčníproblemiobgruntuvannâuníversalʹnogoharakterulíberalʹnodemokratičnoítransformacíísučasnihsuspílʹstv
first_indexed	2025-07-02T14:58:17Z
last_indexed	2025-07-02T14:58:17Z
_version_	1836547621418696704
fulltext	приречена на тривалу та виснажливу конфронтацію, від якої і на� далі потерпатимуть усі. 1 Конституція України. Закон України про внесення змін до Конституції України. — Харків: Фоліо, 2005. — 48 с. 2 Биков О. М. Конституційно�правовий статус національних меншин в Україні. — К., 2001. — С. 45–48; 53–57. 3 Голенко В. Н., Тихонов В. Н. Северодонецк: точки не будет. — Луганск: ПЦ «Максим», 2008. — С. 3. 4 Комісар ОБСЄ у Росії шукатиме… українські школи // Урядовий кур’єр. — 2009. — № 44 (3950). — 12 березня. — С. 3. 5 Голенко В. Н., Тихонов В. Н. Северодонецк: точки не будет. — С. 16. 6 Тихонов В. Под ярмо и гребенку // Комсомольская правда в Украине. Западноукраинский выпуск. — 2009. — № 55/11(3165/24560). — 13–19 мар� та. — С. 7. 7 Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради Ук� раїни про внутрішнє і зовнішнє становище України. 2008 рік // Офіційний вісник України. Інформаційний бюлетень № 15 (53), 15 травня 2008 року (Спе� ціальний випуск). — К.: ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2008. — С. 4. 8 Там само. — С. 5. 9 Проект Закону про Концепцію державної етнонаціональної політики України // http://www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproc34?id �&pf3511� 24713& pf35401�72088. Сергій Білошицький МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ОБҐРУНТУВАННЯ УНІВЕРСАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ЛІБЕРАЛЬНО#ДЕМОКРАТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНИХ СУСПІЛЬСТВ Аналізуються провідні теорії ліберально/демократичної транс/ формації сучасних суспільств; виявляються їх можливі хиби та протиріччя. Автор доходить висновку, що дотепер суспільство/ знавці не змогли запропонувати наукової теорії, яка б була здат/ ною пояснити сучасні успіхи ліберальної демократії не як част/ ковість, а як тотальну тенденцію, що володіє універсальною перспективою для всього людства. В цьому питанні сучасна політична наука, що сформувалася в умовах «холодної війни», 341 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України залишається надто заідеологізованою і схильною до створення спекулятивних побудов. Sergiy Biloshytskiy. Methodological problems of the universal cha/ racter substantiation of liberal democratic transformation of mod/ ern societies. The article presents analysis of leading theories of mod/ ern societies’ liberal/democratic transformations and their potential faults and contradictions are pointed out. The author comes to the conclusion that up to now the social science has been unable to sug/ gest a scientific theory that could explain liberal democracy’s con/ temporary successes not as a particular case but as a total tendency that has a universal perspective for the whole mankind. In this ques/ tion, modern political science that was formed during the «cold war» remains too ideologized and is apt to create speculative constructions. Українське суспільство гостро потребує вироблення адекват� ного уявлення про ресурси, проблеми та перспективи розвитку ліберально�демократичної доктрини, яка останні десятиліття виступала домінуючим фактором трансформації політичної орга� нізації провідних країн світу. Суспільна наука має сприяти роз� робці принципово нового підходу до усвідомлення ролі і місця лі� беральної демократії у формуванні майбутнього світового порядку та визначення в ньому місця України. У рамках комплексного дослідження феномена ліберальної демократії важливо встановити рівень адекватності існуючих ме� тодологічних підходів до проблем обґрунтування універсального характеру ліберально�демократичних трансформацій сучасних суспільств. У загальному вигляді проблема полягає в тому, що поширення ліберально�демократичних практик пояснюється і легітимізуєть� ся провідними західними політиками і суспільствознавцями не лише з огляду на міру їх ефективності, а й на певну особливу місію ліберальної демократії в сучасному світі. Зокрема, акцент робиться на універсальність, невідворотність і безальтернативність цього політичного режиму в сучасних умовах. У той же час подіб� ні твердження, на наше переконання, відзначаються значними ідеологічними спрощеннями і не витримують випробування су� часними методами наукового пізнання. Деякі аспекти цієї проблеми у своїх наукових працях висвіт� лювали такі діячі, як Ф. Хайєк, Б. Гаврилишин, Дж. Ґелбрейт, О. Тоффлер, Дж. Сорос, Л. Туроу, Т. Фрідман, Ф. Фукуяма, В. Хаттон, І. Валлерстайн, С. Гантінгтон, М. Ротбард, А. Пшевор� 342 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 ський, М. Делягін, О. Панарін, О. Зинов’єв, В. Іноземцев, С. Удовік та інші, однак вказані дослідники прагнули репрезен� тувати власні бачення причин сучасного успіху ліберально�де� мократичних трансформацій, уникаючи широкого науково�кри� тичного погляду на стан проблеми в цілому. Таким чином, завдання статті — проаналізувати сучасні про� відні теорії ліберально�демократичної трансформації; «опротес� тувати» їх за допомогою методів наукового пізнання, виявити їх можливі хиби та протиріччя; запропонувати напрями вдоскона� лення цих теорій. Останнє десятиліття ХХ ст. стало свідком потужного сплеску ліберально�демократичних трансформацій суспільств, які до то� го ж були складовими частинами СРСР, входили до блоку країн світової соціалістичної системи або належали до країн «третього світу». Згідно з даними міжнародної правозахисної організації «Freedom House», якщо в 1990 р. 69 країн світу мали змогу нази� ватися ліберальними демократіями, то в 2005 р. таких країн ста� ло вже 129 зі 190 визнаних до цього часу ООН1. Більш того, ряд суспільствознавців заявили про повну й оста� точну перемогу цього політичного режиму. Так, французький су� спільствознавець Ж.�Ф. Ревель оголосив, що боротьба демократії і тоталітаризму, яка тривала зі змінним успіхом протягом останніх двох століть, нарешті розв’язалася після падіння комунізму: «Руйнація тоталітаризму припинила всі дебати, позбавила нас будь�якого вибору. Досить божевілля: ми приречені урядувати згідно з правилами ліберальної демократії»2. Його американський колега Ф. Фукуяма дійшов висновку, що встановлення ліберальної демократії ставить крапку в політичному розвитку держави як способі суспільної самоорганізації. Досягнення ліберальної де� мократії, на думку політолога, роблять її «кінцевим пунктом іде� ологічної еволюції людства» й «остаточною формою правління в людському суспільстві», яка позбувається своїх основних опо� нентів — спадкоємної монархії, фашизму і комунізму3. Тотальний масштаб виникнення нових ліберальних демокра� тій дозволив ряду дослідників дійти висновку, що процес їхнього утворення має не тільки добровільний, а, можливо, і примусовий характер, що може бути викликано обставинами нового світово� го порядку. Відомий британський політолог М. Алмонд заявив, що в урядів сучасних країн, «незважаючи на всі розмови про «важкий вибір», — будь�які альтернативи (крім ліберально/демократичного 343 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України шляху — Авт.) є під забороною. Ані архітектори «вашингтонської угоди», ані ЄС не потерплять «відхилень від лінії партії»4. А фран� цузький соціолог Ж.�К. Гійєбо виявив, що сьогодні політичний лібералізм пред’являє права на встановлення якоїсь диктатури, що «претендує на остаточне розв’язання у глобальному масштабі питань прогресу й емансипації з позиції свого універсалізму»5. Однак, незважаючи на надзвичайно сприятливі для лібераль� ної демократії тенденції розвитку, питання про ресурси і перс� пективи цього політичного режиму залишається відкритим. Як справедливо зауважив Л. Туроу, «демократія ще не є видом, що вижив у боротьбі за існування. У сенсі загального голосування їй менше ста років»6. І дійсно, попередники ліберальної демократії — античні демократії Афін і Риму проіснували лише кілька деся� тиліть, а найбільш успішна — сучасна демократія США, за влуч� ним висловом політолога Р. Коена, з історичної точки зору, «у свої жалюгідні 232 роки — усього лише підліток»7. Крім того, С.Гантінгтон наполягає на тому, що «історія не є односпрямова� ною». Після кожної відомої за останні два сторіччя хвилі демок� ратизації відбувалося відкочування, за часів якого деякі країни, що зробили колись перехід до демократії, поверталися до недемокра� тичного правління. І хоча «у певному сенсі хвилі демократизації і відкоти укладаються в схему «два кроки вперед — крок назад», робити висновки про збереження позитивної динаміки поширен� ня ліберальної демократії надалі вчений призиває не поспішати8. Ф. Фукуяма, обґрунтовуючи свою теорію щодо незворотності встановлення ліберально�демократичної форми правління, нібито використовує методологічну матрицю Г. Гегеля, який, на його думку, вважав, що «еволюція людських суспільств не нескінчен� на; вона зупиниться, коли людство досягне тієї форми суспільно� го устрою, що задовольнить його найглибші й фундаментальні сподівання», тобто ліберальної демократії. Це означає, що «біль� ше не буде прогресу в розвитку принципів та інститутів суспіль� ного устрою, оскільки всі головні питання будуть вирішені»9. Однак саме така інтерпретація поглядів Г. Гегеля викликає ве� ликі сумніви в середовищі професійних філософів. Проблема по� лягає в тому, що філософська спадщина німецького мислителя містить у собі як учення про діалектичний метод, що має безумов� ну науково�методологічну цінність, так і метафізичну систему, що відображає світоглядні орієнтири автора, який був захопле� ний теологічною суб’єктивністю. Надалі обидві частини вчення 344 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 Г. Гегеля виявили свою суперечливість. Діалектичний метод при� пускав нескінченне становлення буття, а метафізична система вста� новила принципову можливість завершеності світу. Центральний елемент логіко�онтологічного вчення німецько� го філософа (викладеного в «Енциклопедії філософських наук» і «Науці логіці») — теорія про діалектичне зняття припускає, що «становлення містить у собі буття і ніщо, і містить їх таким чи� ном, що вони сповна переходять одне в одного і взаємно змінюють одне одного». Становлення, таким чином, за Г. Гегелем, «вияв� ляється невтримним рухом», оскільки «буття і ніщо зникають у становленні, а лише це зникнення і становить поняття станов� лення»10. Іншими словами, становлення нескінченне. У той же час у ряді більш пізніх робіт («Філософія права», «Лек� ції з історії філософії», «Лекції з філософії історії») Г. Гегель стверджує, що соціальні системи еволюціонують у напрямі зрос� тання ступеня раціональності, а це дозволяє людям домогтися більш адекватного самопізнання. При цьому самі люди виступають лише як засіб (інструмент) самопізнання «світового духу» («абсо� люту»), котрий являє собою якийсь безособовий духовний початок, що існував до виникнення суспільства. Вводячи в свою філософсь� ку систему теологічне поняття «абсолют», Г. Гегель встановлює за мету історії досягнення високого рівня самопізнання «світового духу» через пізнання людиною своєї тотожності з «абсолютом» та інституціалізації результатів цього пізнання у вигляді вста� новлення держави і права, які поважають економічні й політичні права своїх громадян11. Як відзначають норвезькі філософи Г. Скірбекк і Н. Гільє, го� товність Г. Гегеля знайти «кінець історії» у вигляді «великого все� осяжного синтезу, при якому ніщо не втрачається (мається на увазі позитивний досвід минулого — Авт.), перетворить всю теорію діалектичного зняття в щось абстрактне і спекулятивне, подібне до добросердної надії на те, що, «зрештою, все буде добре»12. Таким чином, Г. Гегель, міркуючи про вектор становлення сві� тової історії, розв’язав це завдання в рамках релігійного, а не науко� вого дискурсу, а це ставить під сумнів науковість методології самого Ф. Фукуями, що використав ім’я німецького філософа для легіти� мації своїх інтелектуальних побудов. Фактично, американський політолог вибірково використав спадщину Г. Гегеля, акцентувавши увагу не на об’єктивованому діалектичному методі вченого, а на йо� го суб’єктивованому релігійно�філософському «символі віри». 345 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України Цей результат дозволяє нам стверджувати, що дотепер вчені� суспільствознавці не змогли запропонувати строго наукової теорії, що пояснює сучасні успіхи ліберальної демократії не як частковість, а як тотальну тенденцію, що володіє універсальною перспективою для всього людства. З огляду на те, що протягом більшої частини XX ст. характер вивчення феномена ліберальної демократії залежав багато в чому від завдань «холодної війни», сучасна політична наука залишається заідеологізованою і тяжіє до створення спекулятивних побудов, що спираються на ліберально�демократичну аксіоматику (яка виходить із того, що: прагнення до демократії й волі імане� нтно властиве індивідові й суспільству; воно обов’язково виявить свою реалізацію у встановленні політичного режиму, чуйного до ін� тересів громадян; цей режим має високу функціональну ефектив� ність і здатність гармонізувати відносини в суспільстві13). При цьому, відзначає ізраїльський політолог А. Гат, у сучас� них дослідженнях, присвячених тріумфу ліберальної демократії в минулому сторіччі, ігнорується той факт, що падіння основних опонентів «вільного світу» — фашизму й комунізму відбулося не внаслідок специфічних переваг самої ліберальної демократії, а че� рез те, що США мали колосальну ресурсну перевагу, порівняно зі своїми геополітичними (і заодно формаційними) опонентами — Японією, Німеччиною та СРСР. Без цих ресурсів ліберальна демок� ратія могла б у ХХ ст. зійти з історичної арени, а не зазнавати неба� ченого підйому. Однак, відзначає вчений, сьогодні в експертного співтовариства «виникає спокуса приписати такий результат подій особливим властивостям і внутрішнім перевагам ліберальної демок� ратії … та виступати прихильниками лінійної теорії розвитку»14. Французький мислитель П. Розанваллон дійшов висновку, що саме американська правляча еліта приклала руку до сакралізації демократичних ідей шляхом перетворення демократії на «мораль� ну догму», або «релігію». Як наслідок, американська інтерпре� тація демократії страждає «абстрактизацією, запереченням її со� ціальної динаміки, дисимуляцією її труднощів… очищенням її від радикальних питань і рятуванням від свого вибухового потенціа� лу». На думку француза, сьогодні тільки європейська наука здат� на тверезо міркувати про проблеми і перспективи демократії15. Його британський колега С. Дженкінс також висловлює тривогу з приводу того, що в сучасному світі «демократія перетворилася на нове християнство… на нову віру західної цивілізації… на но� ве загальноприйняте обличчя духу хрестових походів»16. 346 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 Такий стан справ фактично перетворює наукове співтоварист� во в джерело легітимації сучасних політичних практик, за якими реально постають інтереси правлячого істеблішменту. Одночасно така позиція робить досить уразливою легітимність ліберальних демократій, оскільки вимагає, щоб практика функціонування цих режимів дійсно демонструвала високу ефективність розв’язання проблем, що стоять перед суспільством, орієнтацію на досягнення загального добробуту й повагу до думок та інтересів окремих грома� дян, а головне — свою універсальність у просторі і часі. У противно� му разі ліберальну демократію може спіткати доля її попередників: монархії, фашизму та комунізму, які, досягнувши значних резуль� татів у самоствердженні, почали накопичувати внутрішні протиріч� чя, знижувати ефективність і втрачати соціальну базу підтримки. Більше того, принципова можливість чи навіть незворотність саме такого ходу речей безпосередньо виникає з логіки діалектики (звільненої від гегелівського і марксистського месіанства). Анало� гічні результати дає використання сінергетичного методу, який скептично ставиться до раціональності людських суспільств як джерела їхнього розвитку. Як стверджує засновник сінергетики І. Пригожин, якщо простежити траєкторію еволюції соціальної системи, може виявитися, що в якихось ситуаціях ця траєкторія стає дедалі менш стійкою і розпадається на безліч нових траєк� торій (цей стан називається біфуркацією. — Авт.). При цьому, якою із цих гілок далі розвиватиметься система, угадати неможли� во. «Коли система, еволюціонуючи, досягає крапки біфуркації, детерміністичний опис стає непридатним… Перехід через біфур� кацію — такий же випадковий процес, як кидання монети»17. Наприклад, учений констатує, що в майбутньому зі зростанням народонаселення планети «підвищується ймовірність нелінійних мікрофлуктуацій, пов’язаних з індивідуальною свободою вибору, оскільки збільшується кількість гравців. З іншого боку, оскіль� ки люди стають усе більш об’єднані мережами, може з’явитися й зворотний ефект: імперативи об’єднаного колективу придушать індивідуальну свободу вибору»18. З подібною точкою зору солідарний і британський соціолог Е. Хобсбаум, який дійшов висновку, що перевірки історією не ви� тримує «ані телеологія, будь вона марксистською чи немарксистсь� кою, ані будь�яка інша теорія, що заснована на односпрямованому й одноманітному розвитку всього світу». На його думку, «і еволю� ційна теорія, і практика ХХ сторіччя показали, що в еволюції немає 347 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України конкретного напряму, який дозволив би людині пророкувати її со� ціальні, культурні й політичні наслідки». Тому спробу офіційної західної науки довести, що ліберальна демократія «покликана за� воювати ввесь світ і не підлягає ані історичним трансформаціям, ані впливу часу», він назвав «останньою утопією ХХ сторіччя» і призвав наукове співтовариство до прояву історичного реалізму19. Таким чином, у рамках як діалектичного, так і сінергетичного методів теорія «кінця історії» не витримує суворої наукової крити� ки і, відповідно, ліберально�демократична модель розвитку сучас� них суспільств не може розглядатися як вічна і безальтернативна. Більше того, ряд дослідників уже зараз виявляють тенденції, що підривають у перспективі життєстійкість, ефективність, універ� сальність і демократичність цієї моделі й тим самим знижують рівень її легітимності в очах суспільства. Наприклад, група су� спільствознавців виражає сумнів у функціональності ліберальної демократії в сучасних умовах взагалі, вважаючи, що її історична місія руйнації тоталітарних і авторитарних режимів уже виконана. На думку О. Зiнов’єва, ліберальна демократія зіграла свою роль «знаряддя західного світу» в його боротьбі зі світом комуністичним у «холодній війні». Після руйнування СРСР планета стала «одно� державною», або «однополюсною». І досить недешевий для правля� чих еліт режим ліберальної демократії став непотрібним у новому світі, навіть більше того — небажаним через гегемоністські устрем� ління цих еліт20. Тепер, відзначає соціолог, «почалося стрімке па� діння демократії на всіх рівнях і у всіх сферах життя людства… у са� мому повсякденному способі життя людей, включаючи політичну й ідеологічну сфери та сферу «громадянського суспільства»21. Інший російський дослідник, В. Інозeмцев, ставить під сум� нів довгострокову стійкість ліберальної демократії, вважаючи, що вона «не вважається якоюсь стабільною соціальною формою», а «є, скоріше, руйнівником будь�яких стійких форм, джерелом безперервних змін у суспільстві й у житті людей, що його склада� ють». Демократія, відзначає він, була безумовно прогресивним явищем у ті часи, коли протягом сторіч вона розхитувала автори� тарні режими, однак вона «зовсім не обов’язково повинна зали� шатися такою й після досягнення вершин свого розвитку»22. Класична форма загальної ліберальної демократії, на думку В. Інозeмцева, свою історичну місію виконала, і тепер перед захід� ними суспільствами стоїть завдання її модернізації, для чого «не� обхідно глибоко осмислити питання про те, від яких елементів 348 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 ліберальної доктрини варто відмовитися, які — зберегти, а які, більше того, — розвити й удосконалити». Сам учений припускає, що подальший розвиток західних суспільств приведе до зниження рівня демократизму й становлення певного типу елітаристського (мерітократичного) правління, що припускає формування полі� тичного класу не шляхом всенародних виборів, а «шляхом «при� родного добору» у середовищі інтелектуалів і різного роду екс� пертів»23. Такий підхід знаходить відгук і в американського соціолога З. Баумана, котрий відзначає, що демократія не тільки не припус� кає стабільності й незмінності соціальних інститутів, але, навпаки, постійно піддає їх випробуванням. Він погоджується із тверджен� ням, що «демократія являє собою не інститут, а насамперед ан� тиінституціональну силу», і наполягає на тому, що «демократія виражає себе в безперервній і безжалісній критиці інститутів; це анархічний і руйнівний елемент, вбудований усередину політич� ної системи; за самою своєю суттю — це сила незгоди й змін». На думку соціолога, подальша еволюція демократичних систем буде припускати придушення владою спонтанної активності громадян, з одного боку, і відмову громадян від права на свободу в обмін на безпеку і комфорт — з іншої. «В обох випадках, — відзначає З. Бауман, — результат разюче однаковий: ослаблення демокра� тичних важелів, все більша нездатність до політичних дій, масо� вий відхід від політики й відповідального громадянства»24. У публіцистичній формі цю саму тезу виклав американський політичний аналітик Н. Мейлер, заявивши, що «демократія не є природним станом людського суспільства», а, скоріше, навпаки — «громадянам доводиться прикладати багато зусиль лише для то� го, щоб її зберегти». Демократія не самовідтворюється, відзначає він, і як тільки суспільство, за різних причин, відходить від бо� ротьби за свої політичні права, демократія зникає25. Таким чином, можна зробити наступні висновки й припущення: – Унаслідок перемоги Заходу в «холодній війні» на величезних дезінтегрованих пострадянських просторах і територіях країн «тре� тього світу» були проголошені десятки нових ліберальних демок� ратій. За найбільш оптимістичними оцінками, на початку ХХ ст. ліберальними демократіями вважалися більше 2/3 всіх держав світу. В цій ситуації група провідних західних суспільствознав� ців заявили про повну і остаточну перемогу цього політичного ре� жиму в історичній перспективі. 349 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України – Незважаючи на це, питання про ресурси і перспективи лібе� рально�демократичної трансформації політичних режимів зали� шається відкритим. Дотепер вчені�суспільствознавці не змогли запропонувати строгу наукову теорію, що пояснює сучасні успіхи ліберальної демократії не як частковість, а як тотальну тенденцію, що володіє універсальною перспективою для всього людства. Мож� на припустити, що в цьому питанні сучасна політична наука, що сформувалася в умовах «холодної війни», залишається надто іде� ологізованою і тяжіє до створення спекулятивних побудов. – Міфологізація ліберальної демократії, викликана логікою «холодної війни», у перспективі створює проблему для підтрим� ки високого рівня її легітимності. Для цього вона повинна демонст� рувати високу ефективність розв’язання проблем, що стоять перед суспільством, а головне — свою універсальність у просторі і часі. У противному разі ліберальну демократію може спіткати доля її попередників — фашизму та комунізму, які внаслідок нагромад� ження внутрішніх протиріч стали знижувати ефективність і втра� чати соціальну базу підтримки. – Ціла низка сучасних досліджень свідчить: використання строгих наукових методів пізнання (серед яких — діалектичний і сінергетичний методи) не підтверджують популярної в західній політології тези про те, що ліберально�демократична модель транс� формації сучасних суспільств не може розглядатися як вічна й безальтернативна. Більше того, ряд дослідників уже нині вияв� ляють тенденції, що підривають у перспективі життєстійкість, ефективність і універсальність цієї моделі, а відповідно, послаб� люють її легітимність в очах суспільства. – Одним із можливих факторів ослаблення ролі ліберальної де� мократії може виявитися функціональна вичерпність її історичної місії. Обставини розквіту цього політичного режиму дозволяють припускати, що він був багато в чому зумовлений завданнями захід� ного світу для ослаблення тоталітарних і авторитарних режимів, що протистояли експансіонізму Заходу. Надалі ліберальна демократія може привести до дестабілізації самих демократичних суспільств і тому може бути демонтована самими правлячими елітами. 1 Edwards Fred. Democracy and its discontents // Toronto Star. — 2005. — 23 June. 2 Ревель Ж./Ф. Відживлення демократії / Переклад з фр. — К.: СП «Ча� сопис «Критика», 2004. — С. 452. 350 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43 3 Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек / Пер. с англ. М.Б. Ле� вина. — М.: ООО «Издательство ACT»; ЗАО НПП «Ермак», 2004. — С. 8. 4 Almond Mark. Truth in the free market // The Guardian. — 2006. — 21 Sep� tember. 5 Guillebaud Jean/Claude. L’Occident? Un monde clos sur lui�meme // Le Monde. — 2006. — 17 février. 6 Туроу Л. К. Будущее капитализма. Как сегодняшние экономические силы формируют завтрашний мир / Пер. с англ. А. И. Федорова. — Новоси� бирск: Сибирский хронограф, 1999. — С. 124. 7 Cohen Roger. America’s Riveting Democracy // The New York Times. — 2008. — 31 January. 8 Гантінгтон Семюел. Три хвилі демократизації // Демократія: Антоло� гія / Упоряд. О. Проценко. — К.: Смолоскип, 2005. — С. 575, 582. 9 Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек… — С. 9. 10 Гегель Г. В. Ф. Категории и законы диалектики // Антология мировой философии. В 4�х т. — Т. 3. Буржуазная философия конца XVIІІ в. — пер� вых двух третей XIX в. / Под ред. Н. С Нарского. — М.: Мысль, 1971. — С. 306. 11 Гегель Г. В. Ф. Философия права / Пер. с нем.; Ред. и сост. Д. А. Кери� мов и В. С. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В. С. Нерсесянц. — М.: Мысль, 1990. — С. 322–323. 12 Скирбекк Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Пер. с англ. В. И. Кузнецова; Под ред. С. Б. Крымского. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. — С. 522. 13 «Учиться демократии, чтобы жить в демократическом государстве». Проект международной рамочной программы (International Framework for Education in Democracy), разработанный в Центре гражданского образова� ния в Калабасасе, Калифорния (CCE). — Сайт «Учительская газета». — http://www.ug.ru/01.13/pg3.htm. 14 Gat Azar. The return of Authoritarian Capitalists // The International Herald Tribune. — 2007. — 14 June. 15 Rosanvallon Pierre. Europe — Etats�Unis: les deux universalismes // Le Monde. — 2005. — 22 fйvrier. 16 Jenkins Simon. Democracy is ill served by its self�appointed guardians // The Guardian. — 2008. — 5 March. 17 Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой / Пер. с англ. — Изд. 4�е, стереотипное. — М.: Эдиториал УРСС, 2003. — С. 162. 18 Пригожин Илья. Детерминизма нет ни в обществе, ни в природе (2000 г.). — Сайт «Futura.ru» — http://www.futura.ru/index.php3?idart=122. 351 ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України 19 Hobsbawm Eric. The last of the utopian projects // The Guardian. — 2005. — 09 March. 20 Зиновьев А. А. Гибель русского коммунизма. — М.: ЗАО Изд�во «Центр� полиграф», 2001. — С. 210—211. 21 Зиновьев А. А. Русская трагедия. Гибель утопии. — М.: Эксмо, 2003. — С. 365. 22 Иноземцев В. Л. На рубеже эпох. Экономические тенденции и их неэ� кономические следствия — М.: ЗАО «Издательство Экономика», 2003. — С. 399, 418–419. 23 Иноземцев В. Л. «Вечные ценности» в меняющемся мире Демократия и гражданское общество в новом столетии // Свободная мысль — ХХІ. — 2001. — №8. — С. 58, 60. 24 Бауман Зигмунт. Индивидуализированное общество / Пер. с англ. под ред. В.Л. Иноземцева. — М.: Логос, 2002. — С. 54–55. 25 Цит. за: Ayen Xavi. Bush quiere apoderarse del mundo // La Vanguar� dia. — 2003. — 18 junio. Крушинський В.Ю., Білий М.М. РОЛЬ ЄС У ГІБРАЛТАРСЬКОМУ КОНФЛІКТІ ПІСЛЯ ПРИЄДНАННЯ ІСПАНІЇ ДО СПІВТОВАРИСТВА Стаття присвячена ролі Європейського Союзу у вирішенні гібралтарської проблеми після того, як Іспанія в 1986 році приєд/ налася до цієї організації, членом якої є й інша сторона конфлік/ ту — Великобританія. Розглядаються нові можливі механізми розв’язання цієї проблеми, позиції сторін, її вплив на взаємовід/ носини в рамках ЄС. Kroushinskiy V., Biliy M. The article is dedicated to the role of the EU in Gibraltar problem after Spain joined the Union in 1986. From this moment both sides of the conflict were the members of the same structure. Therefore Gibraltar problem became a full/fledged inner issue of the EU. This fact changed the situation cardinally and increased its significance for all EU member/countries Євроатлантичний вектор і, зокрема, його європейська складо� ва були пріоритетним напрямом зовнішньої політики обох учас� ників суперечки навколо Гібралтару: Великобританії та Іспанії. Проте, якщо перша приєдналася до ЄС ще 1973 р., то остання здобула членство лише 1 січня 1986 р. Це, у свою чергу, суттєво 352 НАУКОВІ ЗАПИСКИ Випуск 43

Методологічні проблеми обґрунтування універсального характеру ліберально-демократичної трансформації сучасних суспільств

Institution

Ähnliche Einträge