Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти

Проаналізовано особливості співвідношення патріотизму та націоналізму через категоріальний апарат «національного», «націоналістичного», «інтернаціонального» за допомогою комплексу методологічних підходів філософських теорій модерну й постмодерну. При використанні методологічного принципу цільовог...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Гула, Р.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2016
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	На допомогу викладачеві історії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130302
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти / Р.В. Гула // Український історичний журнал. — 2016. — № 6. — С. 175-191. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-130302
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1303022018-02-11T03:03:14Z Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти Гула, Р.В. На допомогу викладачеві історії Проаналізовано особливості співвідношення патріотизму та націоналізму через категоріальний апарат «національного», «націоналістичного», «інтернаціонального» за допомогою комплексу методологічних підходів філософських теорій модерну й постмодерну. При використанні методологічного принципу цільового детермінізму визначено співвідношення категорій «етнос», «нація», «народність». Запропоновано власну інтерпретацію інтеґральних категорій «національне», «націоналістичне», «інтернаціональне». Розкрито сучасний стан патріотизму в умовах надзвичайної політизації українського суспільства. Окреслено шляхи розв’язання проблеми побудови новітньої моделі українського патріотизму. The article deals with analysis features ratio of patriotism and nationalism everywhere categories of the “national”, “nationalist”, “international” with complex methodological approaches philosophical theories of modernism and postmodernism. When using a methodological principle of determinism target value categories studied ethnic group, nation, nationality. A proper disclosure of integrated content categories “national”, “nationalist”, “international”. The current state of public patriotism in conditions of extreme politicization of Ukrainian society. The ways of solving the problem of building a modern Ukrainian model of patriotism. 2016 Article Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти / Р.В. Гула // Український історичний журнал. — 2016. — № 6. — С. 175-191. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130302 94(477):141.7:172.15:323.13 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	На допомогу викладачеві історії На допомогу викладачеві історії
spellingShingle	На допомогу викладачеві історії На допомогу викладачеві історії Гула, Р.В. Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти Український історичний журнал
description	Проаналізовано особливості співвідношення патріотизму та націоналізму через категоріальний апарат «національного», «націоналістичного», «інтернаціонального» за допомогою комплексу методологічних підходів філософських теорій модерну й постмодерну. При використанні методологічного принципу цільового детермінізму визначено співвідношення категорій «етнос», «нація», «народність». Запропоновано власну інтерпретацію інтеґральних категорій «національне», «націоналістичне», «інтернаціональне». Розкрито сучасний стан патріотизму в умовах надзвичайної політизації українського суспільства. Окреслено шляхи розв’язання проблеми побудови новітньої моделі українського патріотизму.
format	Article
author	Гула, Р.В.
author_facet	Гула, Р.В.
author_sort	Гула, Р.В.
title	Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти
title_short	Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти
title_full	Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти
title_fullStr	Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти
title_full_unstemmed	Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти
title_sort	націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	На допомогу викладачеві історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130302
citation_txt	Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти / Р.В. Гула // Український історичний журнал. — 2016. — № 6. — С. 175-191. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT gularv nacíonalízmpatríotizmtaínternacíonalízmmetodologíčníjprakseologíčníaspekti
first_indexed	2025-07-09T13:18:38Z
last_indexed	2025-07-09T13:18:38Z
_version_	1837175535939092480
fulltext	Український історичний журнал. – 2016. – №6 НА ДОПОМОГУ ВИКЛАДАЧЕВІ ІСТОРІЇ УДК 94(477):141.7:172.15:323.13 р.в.Гула * НАЦІОНАЛІЗМ, ПАТРІОТИЗМ ТА ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ: МЕТОДОЛОГІЧНІ Й ПРАКСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ Питання про співвідношення патріотизму й націоналізму висвітлене в на- уковому дискурсі у площині ідентифікації патріотизму та націоналізму як по- лярних, навіть антагоністичних понять, і одночасно визначення їх як тотож- них емоційно-світоглядних цінностей. Патріотизм, що посідає провідне місце у системі духовних цінностей, виступає одним із головних чинників консоліда- ції сучасного українського суспільства. У «Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016–2020 рр.» зазначено, що «актуальність національно-патріотичного виховання громадян, особливо дітей і молоді, зу- мовлюється процесом консолідації та розвитку українського суспільства, су- часними викликами, що стоять перед Україною й вимагають дальшого вдоско- нален ня системи національно-патріотичного виховання, оптимізації державної Проаналізовано особливості співвідношення патріотизму та націоналізму через категоріальний апарат «національного», «націоналістичного», «інтер- національного» за допомогою комплексу методологічних підходів філософських теорій модерну й постмодерну. При використанні методологічного принципу цільового детермінізму визначено співвідношення категорій «етнос», «нація», «народність». Запропоновано власну інтерпретацію інтеґральних категорій «національне», «націоналістичне», «інтернаціональне». Розкрито сучасний стан патріотизму в умовах надзвичайної політизації українського суспіль- ства. Окреслено шляхи розв’язання проблеми побудови новітньої моделі укра- їнського патріотизму. Ключові слова: український патріотизм, національне, націоналістичне, ін- тернаціональне, нація, етнос, народ, народність. * Гула Руслан Володимирович – доктор історичних наук, доцент кафедри військової підготовки Полтавського національного технічного університету імені Ю.Кондратюка E-mail: gula-ruslan@i.ua Український історичний журнал. – 2016. – №6 176 Р.В.Гула політики в зазначеній сфері»1. Водночас генеза й розвиток українського патріо- тизму є надскладним та суперечливим процесом, який об’єктивно несе у собі, з одного боку, константи його радянської моделі, з іншого – відчуває сильний вплив західних духовних цінностей в умовах ґлобалізації та наслідки динаміч- ного процесу реанімації націоналістичних постулатів XX ст. Тому існує нагаль- на проблема визначення оптимального співвідношення духовних констант на- ціонального, націоналістичного й інтернаціонального в побудові збалансованої перспективної моделі патріотизму в умовах ескалації гібридного конфлікту на сході нашої країни та наявної світоглядної кризи українського суспільства. Позиції вітчизняних дослідників розрізняються в концептуальному ба- ченні трактування ролі та місця націоналізму в побудові патріотичної пара- дигми сучасного українського суспільства. За останні десятиріччя особливу увагу зосереджено на студіюванні особливостей функціонування патріотич- ної ідеології як структурного елемента духовного єднання нації. У цьому кон- тексті вагомим науковим внеском у розроблення історичних основ складни- ків патріотизму стали праці таких фахівців, як В. та Л. Гриневичі, Я.Грицак, В.Дашкевич, В.Солдатенко, В.Якунін. У сучасній Україні феномен націоналізму, як правило, вивчається з по- зицій аналізу інтеґрального націоналізму з яскраво вираженими апологе- тичними тенденціями й доведенням тотожності понять «патріотизм» та «на- ціоналізм». До таких авторів належать О.Баган, А.Іллєнко, Л.Лук’яненко, Ю.Михальчишин. Глибоким історіософським аналізом українського інтеґраль- ного націоналізму характеризується науково-дослідницька діяльність львів- ського історика О.Зайцева. Розв’язання проблеми співвідношення патріотиз- му й націоналізму спирається на класичні праці Г.Кона, К.Дойча, Е.Кедурі, Е.Сміта, Д.Брейлі, Е.Ґеллнера, Е.Гобсбаума, Б.Андерсона, Л.Ґрінфельд та ін. Ці автори вперше на великому історичному матеріалі всебічно розглянули умови й чинники виникнення націоналізму в Європі, дали свої визначення націоналізму, запропонували варіанти його класифікації. Певний науковий інтерес викликають розвідки сучасних російських дослідників, в яких розкри- то проблеми націоналізму та його вплив на формування концепції патріо тич- ного виховання в Російській Федерації. Можна виокремити дослідження та- ких авторів, як В.Тишков, В.Коротєєва, Л.Дібіжева, М.Мнацакян, І.Мусаєв, В.Шнирельман, котрі комплексно розглядають націоналізм як соціально- політичний рух, ідеологію, суспільно-політичну практику. Загалом пред- ставники сучасного періоду в російській та українській науці (Е.Баграмов, В.Межуєв, В.Лутовінов, І.Надольний) досліджують патріотизм в умовах будів- ництва нових пострадянських державних утворень України й Росії. Водночас вивчення надскладних феноменів патріотизму та націоналіз- му відбувається або у жорсткій дихотомії «патріотизм – націоналізм», або у суцільній ідентифікації як тотожних понять. Тому виділенням нерозв’язаних раніше частин загальної проблеми є розгляд співвідношення патріотизму та 1 Указ Президента України від 13 жовтня 2015 року №580/2015 «Про Стратегію національно- патріотичного виховання дітей та молоді на 2016–2020 роки» [Електронний ресурс]: search. ligazakon.ua/l_doc2.nsf/ Український історичний журнал. – 2016. – №6 Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти 177 націоналізму через розкриття змісту тріади «національне – націоналістич- не – інтернаціональне» крізь призму методологічних підходів різних світо- глядних настанов сучасної філософської думки. Мета статті полягає у вивчен- ні особливостей співвідношення патріотизму та націоналізму через категорії «національне», «націоналістичне», «інтернаціональне» за допомогою комплек- су методологічних підходів філософських теорій модерну й постмодерну. Узагальненою категорією, яка синтезує сукупність понять, що визнача- ють зміст дискурсу щодо співвідношення надскладних явищ і феноменів патрі- отизму та націоналізму, є «національне». На нашу думку, це інтеґральна кате- горія для позначення суб’єктивного, образного сприйняття нації в ідеальній формі у свідомості індивіда та втілення національних символів у формі матері- альних і духовних субстанцій; соціальна якість особистості, що робить її об’єктом і суб’єктом процесу міжнаціонального спілкування; комплекс мовних, культурно- психологічних, духовних констант людей, які служать фундаментальними роз- пізнавальними ознаками відмінності між людськими спільнотами та є сукуп- ністю суттєвих характеристик під час визначення належності до спільноти2. Ключовими поняттями, які розкривають зміст категорії «національ- не», є «етнос», «народність», «народ», «нація», що можуть бути проаналізова- ні на основі методологічного принципу цільового детермінізму за допомогою примордіа лістського, дуалістичного, пасіонарного, конструктивістського й інструменталістського методологічних підходів. Примордіалісти вважали, що етнічна належність людини – це об’єктивна природна ознака. Зокрема Е.Сміт визначає етнос як «населення, що має власну назву, міфи про спільне походження, спільну історичну пам’ять, один або кілька елементів загальної культури, прихильність до батьківщини, усвідомлення своєї єдності хоча б се- ред деяких персон»3. Дуалістичну теорію етносу було розроблено в Інституті етнографії АН СРСР. Етнос, за визначенням Ю.Бромлея, це «особливий іс- торично сформований тип соціальної групи, особлива форма колективного існування людей. Така спільність формується і розвивається природно-істо- ричним шляхом, вона не залежить безпосередньо від волі окремих людей та здатна до стійкого багатовікового існування за допомогою самовідтворення»4. Ориґінальну пасіонарну теорію створив Л.Ґумільов. Етнос потрактовано як ко- лектив індивідуумів, який протиставить себе іншим колективам та існує за- лежно від потенціалу «пасіонарності», що об’єднує людей, незалежно від на- явності єдиної мови, дотримання традицій предків і встановлених ритуалів5. Конструктивісти розуміють етнос як штучне утворення та результат цілеспря- мованої діяльності самих людей, натомість інструменталісти розглядають його як інструмент досягнення мети за допомогою еліт (елітарний інструменталізм) 2 Гула Р.В. Патриотизм и национализм: Опыт историософского анализа. – Днепропетровск, 2014. – С.50. 3 Смiт Е. Національна ідентичність. – К., 1994 [Електронний ресурс]: http://litopis.org.ua/ smith/smi03.htm 4 Бромлей Ю.В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. – Москва, 1987. – С.11. 5 Гумилёв Л. О термине «этнос» // Его же. Собрание сочинений. – Санкт-Петербург; Москва, 2005. – С.296–297, 307. Український історичний журнал. – 2016. – №6 178 Р.В.Гула і з використанням конфліктогенного потенціалу економічної нерівності різних етнічних груп (економічний інструменталізм). Отже етнос виступає як форма організації та консолідації індивідів у стій- кі спільноти на основі єдності соціальних, культурно-етичних і духовних кон- стант у певному географічному ареалі, що здатні функціонувати й розвивати- ся незалежно від цивілізаційних та суспільно-формаційних змін. Народність можна визначити як трансформований етнос, який усвідомив свої особливос- ті фраґментарної колективної ідентифікації у процесі суспільно-формацій- них і цивілізаційних змін. У період буржуазно-демократичних революцій з’являється політико-державно-правова категорія народ. Розкриття змісту цьо- го фундаментального поняття, яке подано у широкому спектрі географічних, духовних, етнічних і соціальних факторів, не має однозначного тлумачення. За Р.Осборном, «народ – поняття географічне, що охоплює кожного, хто живе у межах певних державних кордонів»6. М.Барґ потрактовує поняття «народ» як категорію, що ґрунтується на релігійних уявленнях, які відображають єдність зі своїми стереотипами поведінки та «ментальністю», мають стійкий «надкла- совий характер» і не залежать від соціальних катаклізмів7. На нашу думку, народ – це стійка соціально стратифікована спільнота, об’єднана походжен- ням, мовою, культурою, територією й історичним минулим, яка створюється у процесі суспільно-формаційних і цивілізаційних змін. Отже у співвідношенні понять «народ» та «нація» перше можна витлумачити як соціально-етнічний, а друге – як соціально-політичний феномени. Щодо співвідношення понять «нація» та «етнос» уважаємо, що перше – похід- не від другого. Проте етнос – категорія, яка характеризується надіндивідуаль- ністю, стійкістю й повторюваністю культурних зразків. Нація створена політич- ною системою держави в динаміці поступального розвитку етносу (чи етносів) як категорія політетнічна, надетнічна, у комплексі етнічних, міжетнічних, іноет- нічних компонентів. Сучасний російський філософ В.Межуєв так окреслив спів- відношення нації та етносу: «Нація на відміну від етносу – це те, що [...] надано мені не фактом народження, а моїми особистими зусиллями й особистим вибо- ром. Етнос я не обираю, а націю можу обрати»8. «Національністю є індивідуаль- на якість людини та індивідуальне щодо людини», – зазначав М.Бердяєв9. Практично неможливо дати універсальне наукове означення нації. Представники різноманітних філософських течій розглядали цю категорію за допомогою інструментарію відмінних методологічних підходів на основі принципу причинного детермінізму. Примордіалізм визначає базовими кри- теріями нації етнічні – походження, територію, мову, традиції. Водночас на- ції оголошуються об’єктивно наявними, історично визначеними спільнотами, що володіють своїм життєвим циклом на основі біологічних, психологічних, соціальних та історичних характеристик. Е.Сміт розуміє націю як «велику, 6 Осборн Р. Национальное самоопределение и целостность государств // Общественные науки и современность. – 1993. – №5. – С.126. 7 Барг М.А. О категории «цивилизация» // Новая и новейшая история. – 1990. – №5. – С.25. 8 Межуев В.М. Идея национального государства в исторической перспективе // Полис. – 1992. – №5/6. – С.16. 9 Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. – Москва, 1995. – С.344. Український історичний журнал. – 2016. – №6 Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти 179 пов’язану однією територією групу, що має загальну для всіх культуру і поділ праці, а також загальний кодекс юридичних прав й обов’язків»10. Модернізм робить акцент на класовій, державній природі нації, витлумачує її як продукт епохи капіталізму. Нація, за М.Мнацакяном – це «форма соціальної асоціа- ції людей, яка виникла історично на певній території, що стала осередком її культури й духовності, історичної пам’яті та психології, а також культурно- психологічна спільність, яка стала нацією з настанням епохи буржуазних від- носин й індустріалізму»11. Модерністську концепцію розвиває конструктивізм, який розглядає етнічність як смислову конструкцію у свідомості індивіда на основі конструювання системи інтерпретацій у процесі його діяльності. Так, Б.Андерсон, пропонуючи власне визначення нації, уважав, що «це уявна по- літична спільнота»12. Інструменталізм пропонує так звану «елітарну» теорію формування нації. Відповідно до неї останню створюють, а вірніше вигадують, націоналісти. На думку Ю.Ґраніна, «нація – категорія конвенціональна», тобто це засіб для досягнення мети національними елітами. Констатація цього чин- ника дозволила Е.Ґеллнеру ще в 1964 р. стверджувати, що «нації – це винахід націоналістів, завдяки чому вони втілюють у життя свою політичну мету»13. Одночасно інструменталізм не може бути обмежений лише націоналістичною константою. Спроба створення «нової історичної спільності – радянського на- роду» як засобу реалізації марксистсько-ленінського постулату інтернаціона- лізму цілком може трактуватися своєрідним етнічним експериментом у межах соціалістичного модерного проекту. В умовах процесу ґлобалізації певний роз- виток отримала постмодерністська концепція, сутність якої полягає в тому, що такого поняття, як «нація», не існує, а створення у свідомості «уявних спільнот» є своєрідним містичним обманом. На нашу думку, визнання подібного ори- ґінального «нульового» варіанта віддзеркалює однобічне розуміння процесів ґлобалізації та інтернаціоналізації, і не дає адекватного відображення полі- тичних, культурних, етнічних процесів. Суттєвим аспектом сучасної теорії пізнання проблем патріотизму та націо- налізму стало обґрунтування змісту категорій «національне» й «націоналістич- не», їх загального або особливого крізь призму основних методологічних прин- ципів: детермінізму, розвитку, єдності психіки та діяльності, об’єктивності, системності, особистісного підходу. «Націоналістичне» – це категорія, котра за змістом розкриває штучно створений феномен життя нації як націоналіс- тичного світогляду з його свідомою трансформацією національних символів, культурно-психологічних констант, духовного арсеналу, сакралізації ідеалів нації у спосіб протистояння з індивідами та спільнотами, які не поділяють ідеалізованих уявлень націоналістів про виняткове місце й роль нації та де- монізованих переконань про її ворогів. За формою «націоналістичне» виступає 10 Нации и национализм / Б.Андерсен, О.Бауэр, М.Хрох. – Москва, 2002. – С.257. 11 Мнацакян М.О. Национализм и глобализм: Национальная жизнь в современном мире. – Москва, 2008. – С.149. 12 Андерсон Б. Воображаемые сообщества: Размышления об истоках и распространении. – Москва, 2001. – С.31. 13 Цит. за: Гранин Ю.Д. Станет ли Россия «национальным государством»? // Вопросы филосо- фии. – 2011. – №1. – С.16. Український історичний журнал. – 2016. – №6 180 Р.В.Гула як вузьке, украй ідеологізоване своєрідне вимірювання національного життя, обмежене догматами націоналізму14. У гносеологічному аспекті «націоналіс- тичне» – деформований феномен «національного», у соціально-політичному – засіб розпалювання конфліктів, руйнування миру та злагоди, у моральному плані – спосіб культивування аморалізму й імморалізму. «Націоналістичне» як інтеґральна категорія лежить в основі формування націоналізму, котрий можна розглядати як: – політичну ідеологію, що обґрунтовує через поняття нації певний проект організації суспільства; – соціально-політичну практику, спрямовану на реалізацію цього проекту у вигляді культурно-національної автономії або незалежної держави; – соціокультурний феномен індивіда та соціуму під час визначення їх- нього ставлення до національних цінностей на основі певних етнокультурних компонентів, домінуючих в індивідуальній та колективній свідомості; – соціально-духовне явище, яке у синтезованій формі розкриває основний зміст націоналізму – абсолютизацію інтересів і цінностей власної нації у про- тистоянні з її «ворогами»; – історичний процес організаційного оформлення етносу в єдиний соціум у вигляді нації, оформленої в абсолютизованих культурно-гомогенних стандар- тах у межах політичних утворень. Базові характеристики націоналізму: 1. Нація – вищий ступінь леґітимізації діяльності націоналіста, найвищий критерій права (виправдання будь-яких дій, що будуть корисними для нації). На думку російського філософа Ю.Ґраніна, «нація – мета будь-якого націона- ліста, а націоналізм – засіб формування, розвитку експансії націй»15. У компро- місному варіанті визначення націоналізму, запропонованому Е.Смітом, доміну- вання інтересів нації інтерпретоване таким чином: «націоналізм – це ідеологія, яка ставить у центр інтересів націю та намагається сприяти її розквіту»16. 2. Абсолютизація інтересів і цінностей власної нації в ідеалізованій транс- крипції. Й.Ґ.Фіхте у праці «Що таке народ у вищому розумінні цього слова і що таке любов до Батьківщини» визначив націю провідником Божої волі, ґлори- фікованою природною та духовною спільнотою, формою вираження якої став національний характер17. Ці судження дали підстави Б.Расселу категорично стверджувати, що філософія Й.Ґ.Фіхте не має жодного наукового значення, представляючи інтерес тільки для аналізу витоків німецького націоналізму й панґерманізму18. Сакралізація ролі та місця власної нації наділяє її надпри- родними рисами й винятковим правом імперативного проголошення «вічних 14 Гула Р.В. Патриотизм и национализм... – С.73. 15 Гранин Ю.Д. Станет ли Россия «национальным государством»? – С.16. 16 Сміт Е. Націоналізм: теорія, ідеологія, історія. – К., 2004 [Електронний ресурс]: http:// www.e-reading.club/book.php?book=1011249 17 Кресин А.В. Немецкая философия национального права в конце XVIII – начале XIX в. и трансформация юридической науки // Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения Российской академии наук. – Т.14, вып.3. – Екатеринбург, 2014. – С.204. 18 Рассел Б. История западной философии и её связи с политическими и социальными усло- виями от античности до наших дней. – Москва, 2008. – С.657. Український історичний журнал. – 2016. – №6 Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти 181 істин». За Ф.Достоєвським, «істина одна, а отже лише єдиний із народів може мати Бога істинного»19 (йшлося про росіян). 3. Чітка й однозначна побудова конструкції «друзів» і «ворогів» нації як усередині держави у системі моральних принципів і моделей поведінки, так і стосовно інших націй. Культивація ворожнечі до «чужих» культурно-психо- логічних спільнот людей, які прагнуть зберегти свою автономність національ- ного життя та не схильні до жертовних дій в ім’я «істинних» національних почуттів і цінностей. Наприклад, німецький філософ, учасник національно- визвольного руху проти наполеонівської окупації Е.М.Арндт проголошував ненависть проти французів «національною релігією тевтонських народів», оскільки «любов до свого немислима без ненависті до чужого»20. Дж.Орвелл пи- сав: «Під “націоналізмом” я перш за все маю на увазі звичку вважати, що люд- ські істоти можна класифікувати як комах, що до мільйонів, а то й до десятків мільйонів людей можуть бути [...] приклеєні ярлики “хороші ” та “погані”»21. 4. Вимога безумовної національної єдності, підпорядкування всіх інди- відуальних і групових інтересів інтересам загальнонаціональним в їхній са- кральній та ірраціональній формі. «Націоналізм означає прагнення до групо- вої консолідації на базі єдності етнічного походження і загальних справжніх або ілюзорних національних інтересів», – наголошує український дослідник М.Молчанов22. 5. Монолінґвізм – абсолютизація одномовного простору титульної нації у вигляді його правової гегемонії на території національної держави. 6. Етноцентризм – принцип оцінювання інонаціональних цінностей, усіх явищ життя суспільства крізь призму своїх національних особливостей та зве- дення в еталон усіх сторін життя, побуту, традицій власної нації для інших національних утворень. Наприклад, за Ґ.В.Ф.Геґелем, вищу форму світового духу втілено в німецькому народі. «Німецький дух, – стверджував філософ, – це дух нового світу, мета якого полягає у здійсненні абсолютної істини як не- скінченного самовизначення волі, тієї свободи, змістом якої є сама її абсолютна форма»23. 7. Культурно-психологічний нарцисизм – гіпертрофовано ідеалізоване уявлення про видатні риси власної нації, її «ґлобальний» внесок у світову куль- туру. Месіанське значення німецької нації, за Ґ.В.Ф.Геґелем, «полягає в тому, щоб бути носієм християнського принципу та здійснювати ідею як абсолютно розумну мету», тобто «творити у світі, виходячи із суб’єктивної самосвідомості», оскільки саме «німецькій нації було властиве почуття естетичної цілісності в собі, і ми можемо назвати це почуття Душею»24. 19 Достоевский Ф.М. Собрание сочинений в 15-ти томах. – Т.7. – Ленинград, 1990 [Електронний ресурс]: http://ilibrary.ru/text/1544/p.47/index.html 20 Див.: Staas C. Einheit durch Reinheit [Електронний ресурс]: http://www.zeit.de/ zeit-geschichte/2010/03/Nationalismus-Deutschland-Arndt/komplettansicht 21 Оруэлл Дж. Заметки о национализме [Електронний ресурс]: http://www.orwell.ru/library/ essays/nationalism/russian/r_nat 22 Молчанов М.А. Этнонациональный фактор в развитии цивилизации: история и современ- ность // Философская и социологическая мысль. – 1991. – №5. – С.29. 23 Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории. – Санкт-Петербург, 1993. – С.361. 24 Там же. – С.363. Український історичний журнал. – 2016. – №6 182 Р.В.Гула 8. Групоцентризм – імперативне постулювання права проголошення «віч- них» істин від імені всієї нації, її реліквій та символів, історичних авторитетів. «Ми маємо намір за допомогою нового виховання об’єднати німців до нової спільності, яка у всіх своїх частинах буде дієва та оновленою [...] єдиним на- строєм», – стверджував Й.Ґ.Фіхте25. Сукупність базових характеристик породжує своєрідний культ національ- ного як світоглядної позиції та емоційно-вольової настанови, що зводять в абсо- лют і доводять до фанатизму, крайнього ступеня екзальтації, обожнення влас- них національних цінностей, а також проголошення помилкових уявлень, що гідність людини визначають винятково національною ознакою. Узагальнену формулу, яка розкриває траєкторію та перспективу розвитку культу націо- нального, запропонував російський релігійний філософ XIX ст. В.Соловйов (за визначенням О.Янова, так звана «драбина Соловйова»): «Національна са- мосвідомість є великою справою, але коли самосвідомість народу переходить у самозадоволення, а самозадоволення доходить до самообожнювання, тоді при- родним кінцем для нього є національне самознищення»26. Узагальненою моделлю поведінкових норм націоналіста на основі базових характеристик і констант є імператив націоналізму – «вимога націоналістич- ної групи завжди й усюди пам’ятати про винятковість свого народу, про його моральну, інтелектуальну та культурну перевагу над усіма народами, бачити в них своїх суперників, а то й ворогів»27. Особливості націоналізму: 1. Багатофункціональність. Узагальнено функції націоналізму можна визначити як: – координаційна – використання націоналістичних ідей для впровадження до лав еліти з метою формування спільних інтересів, які сприяють збалансовано- му співіснування елітарних кіл і держави, створенню соціально активного про- шарку населення для ефективного керування суспільно-політичними процесами; – мобілізаційна – застосування націоналістичних ідей для забезпечення підтримки політичного руху серед тих широких верств, які раніше були вилу- чені з політичного процесу; – леґітимізаційна – використання націоналістичного фактора з метою ви- правдання будь-яких дій політичного руху в його протистоянні з державою та зовнішніми силами. 2. Інваріативність. Гнучкість в органічному поєднанні з взаємовиключними ідеологіями дозволяє націоналізму оперативно трансформуватися як у фашизм і нацизм, так і в національно-визвольні рухи марксистського напряму. Залежно від функцій, за класифікацією І.Мусаєва, націоналізм може мати форму: – боротьби за права і свободи особи, за рівноправність громадян; – мобілізації нації для реалізації модернізаційних проектів; 25 Фихте И.-Г. Речи к немецкой нации. – Санкт-Петербург, 2009. – С.169. 26 Цит. по: Янов А. История русской идеи [Електронний ресурс]: http://www.rubezh.eu/ Zeitung/2014/04/23.htm 27 Джунусов М.С. Национализм: Словарь-справочник. – Москва, 1998 [Електронний ресурс]: http://skinheads.narod.ru/nazionalizm.m_s_gunusov.html Український історичний журнал. – 2016. – №6 Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти 183 – боротьби за незалежність країни від зовнішніх сил; – протистояння ґлобалізації, котра сприймається як загроза соціальним і культурним досягненням; – ідеологічної протидії комунізму з властивою йому ідеологією інтернаціоналізму; – боротьби за збереження етнічної ідентичності в умовах відірваності від основного етносу (діаспора) тощо28. Звичайно, у реальному політичному житті націоналізм має на меті декіль- ка цілей, однак і у цьому разі якась одна із них панівна. 3. Догматичність. Незмінними домінантами націоналістичних доктрин виступають мовні, релігійні, історичні, культурні постулати й територіальні особливості реґіону, що здебільшого призводять до самоізоляції індивіда від загальнолюдських цінностей. 4. Ідеологізація. Ідеологія націоналізму ґрунтується на постулаті, що світ складається з окремих, чітко визначених націй, кожна з яких має власний характер. Нація є єдиним леґітимним джерелом політичної влади. Кожен ін- дивід має належати й демонструвати найвищу лояльність до однієї, і тільки однієї нації. Вони повинні бути автономні переважно з власними державами. Тільки тоді можуть бути забезпечені ґлобальні свобода та мир29. Отже «націо- налізм у широкому сенсі можна визначити як програму або ідеологію політич- ного оформлення, самоствердження та розвитку нації30. 5. Ірраціональність. Абсолютизація віри в догмати націоналізму переваж- но стосується сфери психіки, аніж свідомості. Індивід здебільшого орієнтується на чуттєве сприйняття реальності, він, як правило, не здатний до раціональ- ного розмежування істотного й несуттєвого. Це часто призводить до екзаль- товано-емоційного стану психіки, що об’єктивно сприяє щонайбільшій (але, як правило, нестабільній) мобілізації та консолідації мас (найчастіше молоді, схильної до ірраціонального сприйняття реальності внаслідок впливу вікових характеристик) навколо національних ідей, які пропонують спрощену схему розв’язання комплексу складних проблем суспільства. Ірраціоналізм націона- лізму виявляється також у формі культивування його як своєрідної світської або політичної релігії. На думку О.Зайцева, до структурних і функціональних рис, що зближують політичні релігії з теїзмом, належать: – наявність власного «святого писання» – сакралізованих творінь лідерів та ідеологів відповідного руху; – прагнення створити замкнену спільність адептів із жорсткою ієрархіч- ною структурою керівників, що нагадує церкву; – культ харизматичних лідерів; – культ загиблих героїв, святих, пророків, мучеників руху; – фанатизм – непорушна віра в те, що сповідування світогляду політичної 28 Мусаев И.М. Национализм в современной Европе: эволюция идей и политической практи- ки: Дисс. ... д-ра пол. наук. – Санкт-Петербург, 2006. – С.115. 29 Национализм в мировой истории / Ред.-сост. В.А.Тишков, В.А.Шнирельман. – Москва, 2007. – С.115. 30 Чубар Н. Теоретико-методологічні засади політологічного аналізу феномену націоналізму // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. – 2010. – №5. – С.176. Український історичний журнал. – 2016. – №6 184 Р.В.Гула релігії є єдино правильним; тих, хто не приймає його, називають у найліпшо- му випадку сліпцями, у найгіршому – ворогами; – фаталізм – віра в невідворотний тріумф цієї ідеології; – утопічне бачення майбутнього ідеального суспільства – аналога Божого царства на землі; – жорсткий розподіл на «своїх» і «чужих», найчастіше – демонізація останніх31. 6. Дієвість. Український дослідник М.Молчанов уважає, що «націоналізм є [...] процесом і результатом реалізації етнополітичного принципу в житті су- часних суспільств, зокрема такої реалізації, за якої всі інші способи соціальної взаємодії визнано другорядними та неефективними»32. 7. Обмеженість і примітивізм. Самі націоналісти визнають обмеженість власної теорії. Ідеолог російського націоналізму К.Крилов відверто говорить про те, що націоналізм, на відміну від комунізму, лібералізму й консерватиз- му, не є універсальною теорією33. Також націоналізм пропонує вкрай спрощену модель взаємовідносин у соціумі крізь призму «друзів» і «ворогів» нації. Отже «націоналістичне», як правило, не є особливою природною формою прояву та виходу національного у соціальне життя. Націоналізм, незважаючи на свій штучний ізоляціонізм, не є тотальним усуванням феномену колективної свідомості. Люди водночас усвідомлюють себе членами різних груп. Чим більш комплексною й багатогранною стає ци- вілізація, чим активніше відбуваються процеси інтернаціоналізації та ґлоба- лізації, тим до більшої кількості груп зараховує себе людина. І у цій площи- ні націоналізм невідворотно вступає у системну суперечність із категорією «інтернаціональне». «Інтернаціональне» – інтеґральна й синтезована категорія, яка визначає: – взаємообумовленість зв’язків історичного процесу формування націй у комплексному сприйнятті загальних атрибутивних рис (історичні та економіч- ні умови, загальнонаціональні мови, національні культури); – загальні тенденції формування всесвітнього соціуму у процесі динаміки взаємозв’язку та взаємозалежності спільнот; – загальне в різних сторонах життя народів, що повторюється у процесі їх інте- ґрації з урахуванням особливого, властивого для конкретної національної спільноти; – елемент структури світогляду особистості у формі інтернаціоналістської свідомості й етики міжнаціонального спілкування; – психологію, ідеологію, соціальну практику, яка заснована на принци- пах класової, національної, соціальної й духовної єдності суспільства, націй та етносів34. Через категорію «інтернаціональне» розкривається поняття «інтернаціо- налізм» як світова та реґіональна практика, світоглядна позиція, система 31 Зайцев О. Український інтеґральний націоналізм (1920–1930-ті роки): Нариси інтелекту- альної історії. – К., 2013. – С.88. 32 Молчанов М.А. Этнонациональный фактор в развитии цивилизации... – С.29. 33 Крылов К. Национализм как предмет исследования // Вопросы национализма. – 2010. – №1 [Електронний ресурс]: www.vnatio.org/arhiv-nomerov 34 Гула Р.В. Патриотизм и национализм... – С.100. Український історичний журнал. – 2016. – №6 Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти 185 філософських поглядів на світ, місце в ньому людини й національних спіль- нот, яка містить у собі: – констатацію наявності загальних атрибутивних рис у багатоаспектних сторонах історичного процесу формування націй; – вираження об’єктивного процесу інтенсифікації взаємозв’язку і взаємо- залежності в розвитку соціуму; – концентрацію загального й одиничного в різних сторонах життя народу з урахуванням особливого, властивого «національному», на основі чого створю- ється інтеґроване нове явище, яке не властиве жодній національній спільноті окремо; – елемент структури світогляду особистості та спільноти (інтернаціона- лістська свідомість визначає діяльність і поведінку особистості у сфері міжна- ціональних відносин, у культурі міжнаціонального спілкування)35. У сучасному світі об’єктом інтернаціоналізму виступає інтернаціоналіза- ція як явище, що виникає у процесі інтенсифікації обміну матеріальними й духовними цінностями між державами, націями, спільнотами. Формами ін- тернаціоналізації виступають ґлобалізація та модернізація, що відображають тенденції суспільного розвитку, спрямовані на становлення цілісного світу. Об’єктивний процес світової інтернаціоналізації визначив тенденції зростан- ня діалектичних суперечностей між націоналізмом та інтернаціоналізмом. Перша суперечність концептуальна – між процесами ґлобалізації, ін- тернаціоналізації та національним, націоналістичним. Сутність її розкрив М.Бердяєв: «Будь-яка національність є більшістю єдиного й по-братньому об’єднаного людства, а не перешкодою на його шляху. Усе людство розкриває себе лише під виглядом національностей. Денаціоналізація, запозичена ідеєю інтернаціональної Європи, інтернаціональної цивілізації, інтернаціонального людства, є чистісінькою порожнечею, небуттям»36. Інтернаціоналізм на соціальній основі виступає як антагоністичний ан- типод націоналізму. «Марксизм непримиренний із націоналізмом, – писав В.Ленін, – навіть якби він був “найсправедливішим”, “чистеньким”, тонким і цивілізованим. Марксизм висуває на місце будь-якого націоналізму інтерна- ціоналізм, злиття всіх націй у вищу єдність, що збільшується на наших очах із кожної верстою залізниці, із кожним міжнародним трестом, із кожним ро- бітничим союзом»37. Марксистський інтернаціоналізм, незважаючи на свою гуманістичну спрямованість, виявляється в ролі умоглядної ідеалістичної концепції для штучно створених «ідеальних людей», позбавлених націона- лістичних забобонів, які, виходячи з особливостей людської психіки та свідо- мості, мають мало спільного з наявними об’єктивними життєвими реаліями. Інтернаціоналізація всіх сторін життя, зведення в ранґ вищої мети й неза- перечного догмата повністю нівелюють національну самобутність народу та 35 Философский словарь от А до Я [Електронний ресурс]: http://enc-dic.com/philosophy/ Internacionalizm-3154.html 36 Бердяев Н.А. Национальность и человечество // Его же. Судьба России: Опыт по психологии во- йны и национальности – Москва, 1918 [Електронний ресурс]: www.krotov.info/berdyaev/1918_15.htm 37 Ленин В.И. Критические заметки по национальному вопросу // Его же. Полное собрание сочинений. – Т.24. – Москва, 1974. – С.124. Український історичний журнал. – 2016. – №6 186 Р.В.Гула викликає активне зростання націоналістичних настроїв. Саме про такий ін- тернаціоналізм і писав свого часу М.Бердяєв: «Інтернаціоналізм – це абстрак- тна бідність, не конкретна єдність людства, яка містить у собі всі щаблі націо- нальних індивідуальностей, а абстрактна єдність, що заперечує національні індивідуальності»38. З іншого боку, органічність ідеї ґлобальної «сім’ї націй» властива також і націоналізму з його схильністю до оцінки всіх форм суспільних відносин із позицій «сімейності». Однак націоналізм з його гіпертрофовано-болісним став- ленням до ідентичності формує й концептуальне уявлення про себе та своє місце у світовому співтоваристві. Під час інтернаціоналізації об’єктивно від- буваються процеси розгортання потенціалу національного на новому якісному рівні розвитку – вихід за межі національних кордонів цінностей, культури, на- уки. Отже трансформація національної ідентичності у процесі інтернаціона- лізації є об’єктивною, а її втрата – катастрофічною. У цьому разі національне виступає як зміст, а інтернаціоналізація – як форма. Націоналізм виявляється гальмом цивілізаційних процесів, відстоюючи пріоритет власних національ- них цінностей, їх винятковість і перевагу в міжнаціональному спілкуванні. За В.Соловйовим, це «нерозумний псевдопатріотизм, який під приводом любо- ві до народу бажає утримати його на шляху національного еґоїзму, тобто бажає йому зла та загибелі»39. Але водночас націоналізм є одним із головних джерел опору диктату ґлобалізму й уніфікації міжнародного життя. Розв’язання цієї суперечності відбувається у площині зміни ролі та місця національного у ґло- бальних світових процесах, а не в механічному знищення національної само- ідентифікації й культури. Друга суперечність – між формуванням національних держав та інтерна- ціоналізацією всіх сторін життя. Під час дослідження феномену націоналізму й формування національних держав було встановлено, що цей процес в істо- ричному часі відбувається синхронно з динамічним розвитком міжнародної кооперації, торгових зв’язків і засобів інформації. Такий дуалізм яскраво ви- являється в етнокультурній, громадсько-політичній сферах. Водночас з інтер- націоналізацією всіх сторін життя суспільства та домінуванням поглядів на уніфікацію мовного спілкування відбувається піднесення національних роз- мовних мов до ранґу літературних. На думку націоналістів, національна держава та національне суспільство є найоптимальнішими формами організації політичного й соціально-духовно- го життя соціуму. Поділ на національні держави і встановлення державних кордонів служать виправданням їхньої теорії про «природну» диференціа- цію людства на деяку обмежену кількість націй, котрі мають виняткове пра- во на інституційне оформлення власного життя у формах державного устрою. Наприклад Ґ.В.Ф.Геґель класифікував усі народи як історичні та неісторич- ні. На його думку, тільки в перших утілено світовий дух, що дає їм можли- вість створювати великі держави та здійснювати територіальні захоплення. 38 Бердяев Н.А. Царство духа и царство кесаря. – Москва, 1995. – С.345. 39 Соловьёв В. Национальный вопрос в России // Новый мир. – 1989. – №1 [Електронний ре- сурс]: http://fantlab.ru/work378154 Український історичний журнал. – 2016. – №6 Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти 187 Другі (серед яких і східні слов’яни) можуть бути тільки об’єктом підкорення та взагалі не становлять самостійної цінності для історії. Німецький мислитель уважав, що «частина слов’ян долучилася до західного розуму», проте «вся ця маса» слов’янських народів Східної Європи «досі не виступала як самостійний момент у низці виявів розуму у світі»40. З іншого боку, піднесення, пожвавлення реґіональних й етнічних культур (у тому числі за допомогою міжнародного туристичного бізнесу) та ґлобалізація знижують актуальність національного проекту. Відбувається активна підміна по- няття «нація» у світлі пошуку нових символів єдності на основі релігії, цивілізації й спроби створення нової соціальної спільноти у ґлобальній віртуальній мережі інформаційних технологій. Отже націоналізм, що пробуджує людей до політич- ного та культурного життя, водночас готував фундамент для тісних культурних контактів усіх цивілізацій людства, одночасно розділяючи й об’єднуючи їх. Третя суперечність – між об’єктивними процесами господарсько-економіч- ної ґлобалізації, її імперативами для національних держав і характером роз- витку, протекціонізму щодо власних виробників, що є функцією національної держави. Розв’язанням цієї суперечності між економічною інтеґрацією та еконо- мічним націоналізмом виступає побудова системи економічних балансирів, яка дозволяє «світовому господарству» функціонувати у структурі, що складається з суверенних і самостійних національних держав у межах особливим способом інтеґрованої міждержавної транснаціональної системи. Позиція націоналізму тут двоїста: з одного боку, він – своєрідний ґарант захисту внутрішнього ринку й національних економічних інтересів, з іншого – за допомогою міжнародної еко- номічної системи за збереження національних економічних преференцій дає особливі переваги розвитку національного бізнесу на світових ринках, водночас розв’язуючи завдання соціальної стабільності у суспільстві. Четверта суперечність – між наступальним характером сучасної інтерна- ціоналізації у формі модернізації та реставрацією історико-етнічних символів, місцевих традицій і культурних особливостей. Ґлобалізація й вибіркова мо- дернізація, яка фіксує нерівність між країнами та народами, набуває потвор- них форм антагонізму в рівнях розвитку й життя між державами «золотого мільярда» та країнами, що розвиваються. Модернізація, на думку російського дослідника Л.Блохіна, це «не просто зміни, що відповідають сучасним вимо- гам, а ті, які запропоновуються ззовні, з боку зовнішнього середовища, оскіль- ки зміни, викликані внутрішніми причинами, називають розвитком»41. У цьо- му разі насильницька модернізація виконує функцію руйнування традиційної матриці національної культури та національного менталітету. Під час нерів- номірного процесу модернізації в різних країнах учені говорять про провідні країни та країни з типом модернізації, що поширюється. Така модернізація зазвичай створює замкнені анклави рівня сучасного життя, близького до стан- дартів «золотого мільярда», що різко відрізняються від традиційного укладу 40 Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории... – С.361, 368. 41 Блохин Л.Ф. Традиционные экосоциальные системы как основа устойчивого развития в тропиках (на примере Западной Африки) // Человек: образ и сущность (гуманитарные аспекты): Биосфера, ноосфера и экология: Ежегодник ИНИОН РАН. – Москва, 1999. – С.54. Український історичний журнал. – 2016. – №6 188 Р.В.Гула життя провінції та національної свідомості населення реґіонів. Відбувається потворна «інтернаціоналізація» та деґрадація свідомості національної еліти у вигляді споживчих форм утриманського космополітизму. Активна пропаґанда цивілізаційного вибору часто базується на низьких почуттях населення, до- веденого до крайнього ступеня злиднів утилітарними процесами вибіркової модернізації. Свою суспільну місію «еліта» (особливо на пострадянському про- сторі) бачить у тому, щоб упровадити у свідомість мас нову, запозичену ззовні, ідентичність, розуміючи під цим процес модернізації42. Ці суперечності викликають системний пошук захисту національних ін- тересів із боку націоналістів, який часто набуває деґрадуючих, ізоляціоніст- ських форм захисту національних інтересів і національних культур. Водночас націоналістична еліта, визначивши погляди крайнього націоналізму як ме- ханізму захисту власних економічних інтересів, активно інтеґрується в інтер- національну систему уніфікованих цінностей ґлобалізації та модернізації з їх панівною ідеєю матеріального споживання. П’ята суперечність – між наднаціональним, інтернаціональним харак- тером догматів релігійних віровчень, принципів управління церковних інсти- туцій та спробами створення помісної церкви. Уведення національної мови в обрядовий складник релігії, руйнування основ релігійної ієрархії під час за- снування інституту національної церкви дозволяє створити «замкнений цикл» формування духовних основ націоналізму. Одним із перших проблему вико- ристання релігії як механізму формування й уніфікації національної свідо- мості окреслив Ф.Ніцше: «Сила, що лежить в основі народної свідомості, в од- накових думках і спільній мети охороняється та скріплюється релігією»43. Релігійна самоідентифікація, у цьому разі, безпосередньо залежить від національної за імперативно нав’язаного в колективній свідомості примату останньої. За такої умови релігійні інститути можуть виконувати функцію ду- ховної леґітимації, сакралізації та міфологізації національної держави, всту- паючи у системні суперечності зі світовою церковною ієрархією. Націоналізм активно використовує з метою формування нації (у своєму ба- ченні) образ історичного антагоніста в релігійних інститутах держав, нації яких кваліфікуються «ворожими» (як у протистоянні світових релігій, так і всередині їх). Слід визнати, що творення національної церкви виконує історично склад- ну, суперечливу та вкрай політизовану місію – створення національної держа- ви й водночас духовний поділ етнічно та мовно близьких народів. Механізмом розв’язання цієї суперечності (в ідеалі) може бути релігійна толерантність «як комплексне явище суспільної свідомості, в якому об’єднано світоглядні та со- ціально-психологічні настанови, що допускають правомірність багатьох релі- гійних традицій»44. Націоналізм виступає ортодоксальним прихильником на- ціональної церкви, тобто як обґрунтування постулату універсальної істинності нації – синтезованого носія духовних національних цінностей. 42 Гальчинський А.С. Лібералізм: уроки для України. – К., 2011. – С.198–200. 43 Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое // Его же. Сочинения в двух томах. – Т.1. – Санкт-Петербург, 1998. – С.384. 44 Смирнов М.Ю. Социология религии: Словарь. – Санкт-Петербург, 2011. – С.270. Український історичний журнал. – 2016. – №6 Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти 189 Шоста суперечність – між комплексом універсальних соціокультурних рис і властивостей національної життя та культури, які об’єктивно зближують людство, і захистом національної культурної ідентифікації й ідентичності від процесів універсалізації культури. Культурна ідентифікація – це самовизна- чення індивіда в конкретній культурі. Культурна ідентичність – це структу- ра ідеальних конструктів у свідомості індивіда та спільноти, яка динамічно оновлюється й реалізується в матеріальній і духовній формі, має у своїй основі традиційні константи, що формують індивіда та визначають колективну ді- яльність спільноти у проектуванні свого майбутнього. У процесі інтернаціоналізації повинен витримуватися баланс між націо- нальною культурою та ґлобалізацією. Варіантом підтримки цього балансу ін- тернаціоналізація пропонує мультикультуралізм – «стан, процеси, погляди, політику культурно неоднорідного суспільства, які орієнтовані на свободу ви- раження культурного досвіду, визнання культурного розмаїття; культурний, політичний, ідеологічний плюралізм, визнання прав меншин як на громад- ському, так і на державному рівнях»45. На думку М.Тлостанової, мультикультуралізм є «шарнірною» ідеологе- мою, що змінює свою спрямованість залежно від домінування в культурному житті суспільства тієї чи тієї тенденції та може виявлятися в «консерватив- ній», «ліберальній», «ліво-ліберальній», «критичній або діалогічній» формах46. Безумовно, «інтернаціоналізація – глибинна основа та джерело ґлобалізації – пов’язана з процесами, що відбуваються між націями, але які генетично фор- муються внутрішньонаціональним життям [...] Кожна нація має величезний творчий потенціал, створює цінності – культурні, наукові, технологічні тощо, що стають надбанням усього людства», – констатує М.Мнацакян47. Отже у співвідношенні «національного», «націоналістичного» та «інтерна- ціонального» основною домінантою побудови моделі сучасного українського державного патріотизму є категорія «національне». Державний патріотизм – це «прийнятий на соціокультурному рівні феномен, який має яскраво вираже- ний інтеґраційний потенціал, що пов’язує в єдине функціональне ціле пред- ставників політичної влади з різними верствами суспільства, різні народності й національності в єдину націю та визначає оптимальне співвідношення сту- пеня свободи і відповідальності громадян залежно від їхнього місця в соціаль- ній стратифікації суспільства»48. Український державний патріотизм у його сучасній інтерпретації, на нашу думку, – глибоко суперечливе явище, основними характерними рисами якого стали: 1. Розбалансованість історичної політики держави, що, за визна- ченням Г.Касьянова, виступає різновидом політики, «метою і змістом якої є 45 Дрожжина С.В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософ- ський та правовий аспекти. – Донецьк, 2005. – С.47. 46 Тлостанова М.В. Проблема мультикультурализма и литература США конца XX в. – Москва, 2000. – С.321. 47 Мнацакян М.О. Национализм и глобализм... – С.137. 48 Минаков В.А. Место патриотизма в российской национальной идее (социально-философ- ский анализ): Автореф. дисс. ... канд. философ. наук. – Барнаул, 2009. – С.9. Український історичний журнал. – 2016. – №6 190 Р.В.Гула цілеспрямоване конструювання та утилітарне використання з політичною метою “історичної пам’яті” й інших форм колективних уявлень про минуле і його репрезентацій, у тому числі професійної історіографії»49. Імперативне нав’язування Українським інститутом національної пам’яті суспільству та іс- торичному середовищу стандартизованих імперативів не сприяє ані міжнаціо- нальній згоді, ані виваженому, усебічному науковому студіюванню суперечли- вих сторінок національної історії і видатних постатей, які об’єктивно, на цей час, розколюють країну50. 2. Хибне трактування державного патріотизму як вірності панівній верхівці. Однак лояльність владі невіддільна від тієї якості національно- державного управління, яку ця влада забезпечує, і морального авторитету самої влади у суспільстві. З останнім у влади надзвичайно великі проблеми внаслідок тотальної корупції, злочинності та практично повної відсутності мо- ральних засад. Лояльність до політичного режиму – чи не найсуперечливіший компонент державного патріотизму. Але у кризові моменти існування держа- ви пріоритетним складником державного патріотизму повинна бути ідея за- хисту держави незалежно від особистого ставлення до політичного ладу та суб’єктів політики, які його представляють51. 3. Існування у суспільній ідеології тези спотвореного державного патріо- тизму у критично полярній формі нігілізму у вигляді анархізму «активіс- тів» на тлі системної кризи політичних інститутів держави. На нашу думку, розв’язання цього складного комплексу суперечностей має базуватися на основі таких світоглядних принципів, які й визначають зміст і сутність сучасної моделі українського державного патріотизму: 1. Міжнаціональна (міжетнічна) згода. Має рацію Ф.Фукуяма, зауважу- ючи, що «демократія навряд чи виникне у країні, де націоналізм або етноцен- тризм складників її груп настільки великий, що в них немає загального від- чуття нації або визнання прав один одного»52. Проект національної згоди має ґрунтуватися на постулатах інтернаціоналізму з урахуванням особливостей історичного та культурно-реґіонального розвитку адміністративно-політич- них одиниць країни. Тому необхідно вести розмову про «загальнонаціональну згоду» й у межах об’єднувальної парадигми національної олімпійської коман- ди, загальнонаціональних проектів (Євробачення, Євробаскет тощо), програм здоров’я нації та ін. 2. Український проект. Слід визнати, що ані суто націоналістичний ет- нічний, ані цивілізаційний варіанти визначення нашої країни та її народу не у змозі замінити категорію національного в концепті українського народу. 49 Касьянов Г.В. Історична пам’ять та історична політика: до питання про термінологію й генеалогію понять // Український історичний журнал. – 2016. – №2. – С.135. 50 Касьянов Г.В. К десятилетию Украинского института национальной памяти (2006–2016) [Електронний ресурс]: http://www.historians.in.ua/index.php/en/dyskusiya/1755-georgij-kas-yanov- k-desyatiletiyu-ukrainskogo-instituta-natsional-noj-pamyati-2006-2016 51 Якунин В.К., Гула Р.В. Патриотизм и национализм: опыт и уроки истории. – К., 2015. – С.169. 52 Фукуяма Ф. Конец истории и Последний человек. – Москва, 2004 [Електронний ресурс]: http://www.nietzsche.ru/influence/philosophie/fukuama/#5 Український історичний журнал. – 2016. – №6 Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти 191 Слід визнати необхідність домінування інструменталістського підходу у ство- ренні нової політичної нації, основи якої динамічно формуються в екстремаль- них умовах гібридного конфлікту на сході нашої країни. Інша річ, що форму- вання світоглядних основ нової політичної нації повинно відбуватися в межах національного діалогу, виваженого наукового дискурсу, а не в імперативних догматах суб’єктивного сприйняття об’єктивної реальності реґіонального ба- чення тенденцій загальнонаціонального розвитку. Також слід звернути ува- гу на те, що «еліти», у найширшому розумінні цього слова, яка виступала б у ролі модератора національної ідеї нової політичної нації на сучасному етапі розвит ку української держави, не існує. 3. Прагматичне використання мобілізаційної функції націоналізму. Світовий досвід свідчить про те, що в надзвичайній ситуації загострення вій- ськово-політичного становища консолідований потенціал націоналізму (на- ціоналістичного) є найефективнішим інструментом згуртування нації53. Але втрата контролю держави за цими процесами загрожує трансформації націо- налізму у крайні радикальні форми тоталітарних практик. Отже статистичного балансу ідеального співвідношення «національ- ного» – «націоналістичного» – «інтернаціонального» не існує. Динамізм і детер- мінізм явищ та процесів об’єктивної дійсності дозволяє оперативно вносити ва- ріативні зміни на основі методології наукового пізнання з метою визначення оптимальної кореляції моделі державного патріотизму залежно від умов роз- витку внутрішньополітичної ситуації й зовнішньополітичних загроз і викли- ків. Перспективним напрямом створення оптимальної моделі побудови укра- їнського державного патріотизму, на нашу думку, слід уважати наповнення принципово новим змістом категорії «національне» за допомогою виваженої політики історичної пам’яті на основі об’єктивної оцінки драматичних подій української історії XX ст. 53 Гула Р.В. Витоки та роль радянського патріотизму у роки Великої Вітчизняної війни 1941– 1945 рр. (на матеріалах України). – Дніпропетровськ, 2012. – С.151–184. The article deals with analysis features ratio of patriotism and nationalism everywhere categories of the “national”, “nationalist”, “international” with complex methodologi- cal approaches philosophical theories of modernism and postmodernism. When using a methodological principle of determinism target value categories studied ethnic group, nation, nationality. A proper disclosure of integrated content categories “national”, “na- tionalist”, “international”. The current state of public patriotism in conditions of ex- treme politicization of Ukrainian society. The ways of solving the problem of building a modern Ukrainian model of patriotism. Keywords: Ukrainian patriotism, national, nationalistic, international, nation, ethnic group, nation, nationality.

Націоналізм, патріотизм та інтернаціоналізм: методологічні й праксеологічні аспекти

Institution

Ähnliche Einträge