Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13033 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми / О. Лисенко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 3-9. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13033 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130332010-10-28T12:02:51Z Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми Лисенко, О. Методологія, історіографія та джерелознавство 2008 Article Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми / О. Лисенко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 3-9. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13033 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Методологія, історіографія та джерелознавство Методологія, історіографія та джерелознавство |
| spellingShingle |
Методологія, історіографія та джерелознавство Методологія, історіографія та джерелознавство Лисенко, О. Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми |
| format |
Article |
| author |
Лисенко, О. |
| author_facet |
Лисенко, О. |
| author_sort |
Лисенко, О. |
| title |
Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми |
| title_short |
Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми |
| title_full |
Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми |
| title_fullStr |
Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми |
| title_full_unstemmed |
Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми |
| title_sort |
соціальні аспекти окупації україни: методологія проблеми |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Методологія, історіографія та джерелознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13033 |
| citation_txt |
Соціальні аспекти окупації України: методологія проблеми / О. Лисенко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 3-9. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT lisenkoo socíalʹníaspektiokupacííukraínimetodologíâproblemi |
| first_indexed |
2025-07-02T14:58:27Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:58:27Z |
| _version_ |
1836547631961079808 |
| fulltext |
leŠndnkncP“, PqŠnpPncp`tP“ Š` dfepekngm`bqŠbn
О. Лисенко (Київ)
СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ОКУПАЦІЇ УКРАЇНИ:
методологія проблеми
Відразу відмовимося від спокуси апологетизувати соціальну історію як нову
«парадигму», оскільки за нас це досить переконливо зробили Томас Кунс, Макс
Вебер, Карл Лампрехт, Отто Гінце, Йозеф Мозер, Теодор Зельдін, Райхард Зі-
дер, Гвідо Хауманн та інші науковці. Погоджуючись з тезою Т. Зельдіна про со-
ціальну історію як «історію всеохоплюючу», все ж спробуємо обмежити дану
розвідку рамками кількох проблем, дотичних до періоду Другої світової війни.
Напротивагу західним науковим школам радянські соціологи практично
повністю ігнорували «спостереження зсередини», фіксацію внутрішнього сприй-
няття дійсності конкретними людьми. Класові підходи повністю витіснили на-
укові прийоми вивчення соціальних процесів. Імперативний статус теорії про
примат суспільного над індивідуальним, домінуючий вплив ідеології на соціаль-
ні зв’язки і поведінку залишили обабіч дослідницького інтересу до рушіїв волі
і мотивації вчинків окремих громадян. Радянські соціологи та історики базува-
лися на офіційній статистиці й макропроцесах, ігноруючи мікрорівень, повсяк-
денну історію людини, яка протягом тривалого часу «жила поруч з ворогом».
У всі часи геополітичні стратегії, якими б ідеологічними атрибутами вони
не супроводжувалися, врешті-решт фокусувалися на реалізації певних соці-
альних програм – завоюванні життєвого простору, упокоренні й експлуатації
інших народів, колонізації, інтеграції в чужорідний соціум, мобілізації ресур-
сів інших соціальних спільнот тощо.
Змагальний інстинкт й природний потяг до експансії напружували сили
тієї чи іншої нації в боротьбі за «місце під сонцем», в той час як асинхрон-
ність їх пікових позначок давала переваги то одній то іншій.
За мереживом ідейно-теоретичних спекуляцій довкола національної ідеї,
лукавою апологетикою місійної ролі певної нації рельєфно проступають від-
верто прагматичні соціальні інтереси.
Вже на підступах до соціальної проблематики перед науковцями постає
низка питань:
Якими були обриси соціального проекту гітлерівців для окупованих тери-
торій і чи можна взагалі вести мову про нього у скільки-небудь оформлено-
му вигляді?
Чи існувала соціальна еліта на зайнятих загарбниками землях України?
Які соціальні дивіденди отримували різні групи населення?
В чому полягали відмінності соціальної політики у різних територіально-ад-
міністративних утвореннях і статусу окремих соціальних груп?
Ці та багато інших питань вимагають зміни наукової парадигми, обґрунту-
вання нових об’єктів дослідження, вибору відповідних наукових методик,
корекцій понятійного апарату.
Воєнний стан різко трансформує конфігурацію усталених у певних часо-
вих відрізках соціальних утворень, перетворює на більш рухомі, взаємопро-
никні межі між ними.
Екзистенція війни робить можливим перетікання смислового навантажен-
ня звичних понять, зміну термінологічного апарату, який відображає складну
діалектику швидкоплинних і динамічних подій.
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 3
Запитуючи себе: «Чого в цьому більше – закономірної обумовленості чи
спонтанних сплесків і збігу обставин?, – неодмінно наштовхуємося на мінли-
ву природу подій і здатність до безмежної еволюції й пристосування людських
спільнот.
З цього випливає перше завдання істориків, які вивчають український со-
ціум окупаційного періоду – стратифікація соціальних груп, визначення їх
стратегій, а також рівня усвідомлення й задіяності кожною з них власних мо-
делей соціальної поведінки.
Соціальна стратифікація українського суспільства радянської доби, оче-
видно має долати марксистську спадщину у вигляді жорстокої тріади: робіт-
ничий клас (авангардна сила), селянство (з рудиментами дрібнобуржуазності)
й інтелігенція («прошарок»). Що можна запропонувати замість цього? В якос-
ті робочого поняття видається придатною дефініція «традиційні соціальні
верстви».
Для початку схарактеризуємо критерії, які лежать в основі поділу на ці
верстви:
1. До визначальних, іманентних рис традиційних соціальних верств слід від-
нести насамперед тривалий часовий проміжок їх генези та існування.
2. Другим, не менш важливим, критерієм виступають особливості соціаль-
но-економічного устрою і життєдіяльності, а саме: форми господарювання й
отримання доходів, джерела формування родинного бюджету, характер праці,
система соціальних цінностей, традиційний побут.
3. Досить рельєфно окреслені (а часто й юридично оформлені) суспільні
функції, соціальний статус та соціальні пільги традиційних верств.
Залишаючи місце й для інших, менш сутнісних критеріїв, маємо підстави,
аби до трьох перелічених традиційних соціальних верств додати ще дві бю-
рократію* та військовослужбовців (службовці т. зв. «силових відомств»).
Шукаючи підстави для виокремлення двох останніх верств, слід мати на
увазі особливості складання партійно-радянської «командно-адміністративної
системи». Бюрократія в СРСР на відміну від західної бюрократії формувала-
ся як номенклатурна спільнота, якій притаманні відособленість, монополія на
здійснення управлінських функцій, довічна систематична внутрішня ротація,
наявність соціальних пільг. Компартійний орден привласнив собі практично
необмежені повноваження, й абсорбуючи в себе представників інших тради-
ційних верств, зрештою перетворився на складну, багатошарову, але цілком
органічну й самостійну субстанцію.
Фактично перебуваючи у становищі службовців державного апарату, пред-
ставники армії, міліції, пенітенціарних установ, спеціальних воєнізованих
служб також витворювали окрему соціальну верству попри те, що можна по-
мітити певні відмінності у функціях армії, НКВС чи тюремної і табірної охо-
рони.
Війна дала імпульс дезінтеграції традиційних верств й утворенню тимча-
сових (лабільних) соціальних груп, або динамічних соціумів.
До тимчасових соціальних груп слід віднести спільноти, які утворюються
внаслідок різких, кардинальних військово-політичних та соціально-економіч-
них зрушень і катаклізмів. Саме такі передумови для їх появи створила Дру-
га світова війна.
До тимчасових соціальних груп слід віднести військовополонених, інтер-
нованих, «остарбайтерів», комбатантів, військових колаборантів, колаборант-
ську бюрократію, евакуйованих вглиб СРСР, населення окупованих територій,
в’язні ГУТАБу та нацистських таборів, депортованих, переселенців.
4 О. Лисенко
* Карен Свасьян називає їх «еквіпотенційним апаратом чиновників».
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 4
В умовах війни та окупації відбувається своєрідне перетікання традицій-
них соціальних верств, які розмиваються й атомізуються на тимчасові, хоча
останні мають деякі риси традиційних верств.
Критерієм диференціації тимчасових соціальних груп виступають:
а) порівняно нетривалий, обмежений період їх існування, або перебування
в них;
б) міграції як спосіб утворення чи функціонування;
в) специфічні форми життєдіяльності;
г) юридично закріплений, або неформально окреслений статус;
д) особлива соціальна стратегія.
Усвідомлюючи деяку умовність другої позиції, додамо, що в цьому випад-
ку мається на увазі та обставина, що майже всі динамічні, тимчасові, малі со-
ціуми – це групи людей, які змушені були переміщуватися на значні відста-
ні у різних фазах свого існування. В якості самостійного критерію ця складо-
ва виокремлена тому, що міграції обов’язково супроводжувалися зміною соці-
альних характеристик та умов.
Якщо конкретизувати передостанній пункт, необхідно звернути увагу, на-
самперед, на відмінності правового порядку. Такі тимчасові соціальні спільно-
ти як військовополонені, депортовані, «остарбайтери» чи в’язні можуть бути
кваліфіковані як «групи з обмеженою правоздатністю» чи «групи з обмеженим
правовим статусом». Визначення межі цієї правоздатності є принципово важ-
ливим для з’ясування соціального статусу цих соціумів.
Т. Снайдер звертає увагу на принципи і практику класифікації населення,
які були схожими для радянського і нацистського режимів. Вони однаково кла-
сифікували населення за національною ознакою (коли це диктувалося потреба-
ми політичної лінії на завойованих землях)1. «Під час радянської та німецької
окупації, – зазначає А. Заярнюк, – репресії і привілеї мали чітко виражений
національний характер (незважаючи на те, що за радянської окупації маховик
репресій повертався то проти одної, то проти другої національної групи).
Розвиваючи цю інтерпретацію, можна сказати більше – ця класифікація
прив’язала індивідуальні долі до долі нації більше, ніж будь-яке інше культур-
трегерство чи національно-просвітницька діяльність. Вона також утвердила
принцип пояснення тих чи інших подій через поведінку тієї чи іншої націо-
нальності та її характеристики. В обох випадках використовувалося поєднан-
ня національних образів з класовими, соціальними (чи асоціальними): пани-
поляки, партійці-євреї, селяни-українці. Ці поєднання виводили соціальну
ідентифікацію виключно у сферу репрезентацій, поза межі реального щоден-
ного досвіду й співвіднесення з реаліями виробництва, в той же час забезпе-
чуючи легке і доступне пояснення власного ущемленого становища.
Очевидно, що ґрунт під такі репрезентації був підготовлений і самим ук-
раїнським національним дискурсом»2.
І традиційні верстви і тимчасові соціальні групи мають власну соціальну
стратегію.
Соціальну стратегію можна визначити за такими складовими:
а) усвідомлення певних інтересів;
б) перспективне цілепокладання;
в) засоби і форми досягнення мети;
г) алгоритм соціальної поведінки.
Фактологічне наповнення цих елементів має вивести на повноцінну кар-
тину, яка дає уявлення про генезу, функціонування і традиційних верств,
і тимчасових соціумів.
Всіляко критикуючи «більшовицький устрій», нацисти не спромоглися
запропонувати щось принципово нове і привабливе для місцевого населення.
Методологія, історіографія та джерелознавство 5
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 5
Та вони й не ставили такої мети. Передвоєнні плани й висловлювання німець-
ких лідерів беззаперечно вказують на те, що для народу України готувалося ко-
лоніальне ярмо, витіснення на соціальну периферію з усіх провідних і престиж-
них суспільних ніш, а також фізичне знищення зайвого «людського матеріалу».
Американський вчений Т. Мейсон дійшов висновку, що расове мислення
і расова політика в найширшому значенні мали бути основою чи метою ново-
го соціального порядку в національному і в континентальному масштабі3.
Заснована на таких засадах соціальна модель була позбавлена будь-якого
гуманного наповнення і вже цим прирікала себе на несприйняття й відтор-
гнення, що й підтвердили події 1941—1944 рр.
До певної міри критерієм зацікавленості гітлерівців певними соціальними
проектами може слугувати рівень інтенсивності ідеологічних зусиль у тому чи
іншому напрямі.
Можна виокремити два випадки, коли ця крива неухильно йшла в гору.
Перший пов’язаний з прагненням Берліна використати сільськогосподар-
ський потенціал України, що ставилося на рівень перспектив самого існу-
вання ІІІ рейху. Якщо виконання податкових зобов’язань і натурального кон-
тингенту можна було досягнути за допомогою відвертого силового тиску, то
організація робіт у громадських і державних підприємствах вимагала більш
гнучкої політики. З цією метою окупаційна адміністрація вдалася до широко
закроєної популістської пропагандистської акції, в ході якої українському
селянству нав’язувалась ідея «нового земельного устрою». Зрозумівши обмеже-
ність суто експропріаційних заходів, нова влада вирішила зіграти на найбільш
чутливому в селянській психології – почутті власника-індивідуала. Про декла-
ративність і непідкріпленість реальними кроками цих планів свідчить той
факт, що від червня 1943 р., коли на території рейхскомісаріату «Україна»
вступив у дію відповідний закон, землю у приватну власність одержала мізер-
на частка селян.
Вдаючись до умовного способу, спробуємо уявити, як би розвивалися по-
дії, коли б окупація України тривала ще кілька років. Можна припустити, що
тоді б у німців не залишилося альтернатив для стимуляції селянства до пра-
ці саме у такий спосіб. В іншому випадку економіку держави, яка вела війну
на два фронти, очікував би неминучий колапс.
На ділі ж зволікання з вирішенням аграрного питання коштувало нацис-
там дуже дорого. Цілком вірогідну лояльність величезної маси сільського на-
селення вони не зуміли купити ціною незначних змін у своїй доктрині осво-
єння східного «життєвого простору». Незначний відступ від рафінованих
колонізаційних постулатів і певні організаційні кроки могли б дати режиму
досить ґрунтовну соціальну опору на селі й непогані економічні дивіденди.
Однак непоступливість нацистських вождів і поразки на Східному фронті
прискорили крах соціально-економічної політики Німеччини в Україні.
Другий приклад активізації ідеологічних акцій окупантів простежується у
практиці залучення трудових ресурсів України в економіку рейху.
У кінці 1941 р. розгортається агітаційна кампанія, завдяки якій передба-
чалося одержати добровільну робочу силу для економіки рейху. Слід мати на
увазі, що її успіх не в останню чергу пов’язаний зі складною соціально-еко-
номічною ситуацією на зайнятій вермахтом території республіки: дезоргані-
зація виробництва, комунальних служб, системи охорони здоров’я і освіти
створили психологічний фон, на якому мажорні кадри «Wochenschau», газет-
ні публікації й листівки спрацювали досить ефективно.
Вчитаймося в наступні рядки одного з таких матеріалів: «У Німеччині
одержите Ви працю і хліб. Німці забезпечать Вам людяне ставлення та добре
існування. Ви дістанете від німців достатнє харчування. Ваші родини будуть
6 О. Лисенко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 6
забезпечені. Ви можете постійно листуватися з Вашими рідними. Вашим віль-
ним часом Ви можете розпоряджатись у Німеччині так, як Ви до цього звик-
ли. Коли Ви працюватимете в Німеччині, Ви й Ваші родини займатимуть пер-
шість при розподілі землі та реманенту»4. Притаманна всій німецькій пропа-
ганді демагогія проступає через кожне слово і в цьому документі. Характерно,
що автори листівки оминули увагою проблему оплати праці. Та, як виявило-
ся, і запропонованих умов вистачило, аби звабити сотні тисяч українських
громадян залишити свій зруйнований соціум і поринути у невідоме.
Реальність виявилася зовсім іншою і про це нині багато пишуть фахівці, які
займаються вивченням примусової праці та працевикористанням у той період.
Та, зосередивши увагу на засобах вербування робочої сили, умовах праці
й утримання українських «остарбайтерів», ми ще не підійшли до з’ясування
того, які соціальні наслідки мало вилучення 2,4 млн. громадян республіки для
українського суспільства. А якщо до цього додати мільйони евакуйованих, де-
портованих, переселених, полонених, то проблема виростає до самостійного
наукового напряму.
Різка зміна демографічної ситуації (вилучення найбільш репродуктивної
частини населення, перекоси у співвідношенні вікових і статевих груп супро-
воджувалися руйнацією усталених соціальних інституцій і зв’язків. Неймовір-
но різке збільшення рівня смертності та зменшення народжуваності деформу-
вало природний баланс, запрограмувало надзвичайно складні умови виходу
багатьох мільйонів людей з війни. Враховуючи обставини правового характе-
ру, особливостей соціальної конверсії, травматичний синдром, можна ствер-
джувати, що війна зробила українське суспільство іншим. Уважне вивчення
шляхів і засобів реінтеграції значних людських масивів в український соціум
другої половини 40-х років, соціальної функції державних органів у цих про-
цесах дозволить побачити, яким він став насправді у повоєнний період.
Специфічних методологічних підходів вимагає вивчення таких соціальних
спільнот, які мають ірраціональну природу і водночас формалізовану органі-
зацію, причому їх члени одночасно є членами однієї, або кількох інших соці-
альних груп. Йдеться про віруючих та духовенство. У сучасній російській
історіографії та релігієзнавчій літературі взаємини таких спільнот з держав-
ною трактуються як взаємодія корпорацій, наділених функцією інституційно-
го насильства й спротиву дезінтегруючому впливу інших інституцій5. З точки
зору функціональності форми взаємодії владних структур та релігійних об’єд-
нань, принаймні на рівні їх управлінських ланок чи керівних центрів, більш
придатні для теоретичної операціоналізації та систематизації. «Однак, – заува-
жує В. Войналович, – функціональний підхід, який присутній практично в
усіх соціальних концепціях, де суспільство розглядається в системний спосіб,
вимагає точки співвіднесення і, до того ж, не завжди задовільно пояснює
колективні дії, котрі з погляду соціального цілого можуть видаватися дисфун-
кційними. Іншими словами, форми соціальної адаптації/дезадаптації колективу,
члени якого об’єднані спільними віруваннями, форми та інтенсивність їхньої
підтримки спротиву цілеспрямованій державній дії не можуть бути адекватно
усвідомлені без введення у предметне поле дослідження культурних та релі-
гійних змінних, без всебічного урахування, просто кажучи, того, в що ці люди
вірять»6.
Маркерами самоідентифікації членів конфесійних об’єднань слугують не
лише віросповідання, відвідування храмів та обрядова атрибутика, а й модель
і стиль соціальної поведінки. Так, саме віруючі і священнослужителі найчас-
тіше були ініціаторами доброчинних акцій, що в умовах окупації потребува-
ло таких якостей, як самопожертва і справжня, християнська любов до ближ-
нього.
Методологія, історіографія та джерелознавство 7
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 7
До кінця не з’ясованою залишається роль «фольксдойче» в реалізації ко-
лонізаційних проектів Берліна. У соціальній системі координат, витвореній
окупантами, етнічні німці, які мешкали на українських землях, посідали осіб-
не місце. Розглядаючи «фольксдойче» як піонерів освоєння економічного
простору на сході, вожді ІІІ рейху створювали такі умови для їх існування,
які дозволили б їм після завершення війни повною мірою включитися в робо-
ту на користь історичної батьківщини. Трактуючи дану категорію населення
не лише як національну, а й як соціальну групу, «малий соціум», і застосову-
ючи компаративну методику, можна простежити основні вектори диференці-
йованої соціальної політики нацистів на окупованих територіях.
У будь-якому суспільстві існують структури, які захищають чи обстоюють
корпоративні інтереси чи інтереси певних соціальних груп (згадаймо хоча б
середньовічні цехи, а пізніше професійні спілки, політичні партії, доброчинні
товариства та інші громадянські організації). Унікальність суспільної системи,
генерованої більшовиками, полягає в тому, що в ній не залишилось місця для
структури, яка б виконувала функцію соціального лобіювання. Уніфікація й
одержавлення всіх громадських об’єднань позбавили суспільство, так би мо-
вити, імунної системи, здатності відторгнення соціально безперспективних
програм і корекції соціально безперспективної політики правлячої верхівки.
Втративши своє першородне призначення, профспілки, які за визначенням
мають опікуватися інтересами всіх професійних корпорацій, перетворилися в
невід’ємну частину державного механізму. Тому населення виявилося заруч-
ником хворобливої схильності Кремля до експериментів.
Нацистський режим на окупованих територіях не допускав бодай
формальних інституцій, які ставили перед собою завдання соціального захис-
ту. Творчі спілки, створенні зусиллями націоналістів у Києві, а також напіво-
фіційно діючі у дистрикті «Галичина» Українське медично-санітарне об’єднан-
ня праці та Українське учительське об’єднання праці при всьому бажанні не
можна віднести до повноцінних профспілок. Гітлерівці не дозволяли навіть
припустити думку, що будь-хто може ставити під сумнів їх соціально-еконо-
мічні заходи, а інтереси всіх верств українського суспільства їх зовсім не ціка-
вили.
За цих умов соціальний захист населення брали на себе місцеві допоміжні
органи управління та громадські об’єднання. Та якщо на території Генераль-
ного Губернаторства суспільна опіка вважалася одним з провідних напрямів
їх роботи, то в рейхскомісаріаті «Україна» й військовій зоні можливості для
амортизації негативних чинників істотно вплинути на загалом гнітючу ситуа-
цію, були вкрай обмежені.
Вже матеріальне становище більшості населення у поєднанні з пріорите-
том сили як засобу вирішення будь-яких питань створили підґрунтя для
асоціальних явищ (мародерства, крадіжок, пограбувань, убивств, позасудових
розправ, зловживань службовим становищем, аморальних вчинків і т. ін.), які
з часів окупації успадкувала радянська влада.
«Новий порядок» базувався на соціалізації правопорядку і режимних за-
ходів. Зобов’язуючи людей виконувати ті чи інші вказівки окупаційної адмі-
ністрації, гітлерівці встановлювали практику колективної відповідальності за
порушення існуючих приписів, заручництва і т. ін. В цьому контексті просте-
жується тенденція до творення квазі-колективістської психології нового зраз-
ка, що базується на тотальному упокоренні й невідворотності покарання як
основного спонукаючого засобу. Зовні це схоже на радянський колективізм,
однак тільки зовні. Попри схожі механізми й атрибутику комуністичний ко-
лективізм ґрунтувався на хоча й навіюваному, але внутрішньому переконанні
у справедливості такого устрою у більшості членів соціуму. Стрижневою
8 О. Лисенко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 8
конструкцією колективізму, запровадженого нацистами, стали терор і перет-
ворення людей на безмовний, сірий натовп. Більшовицький колективізм, як-
що хочете, мав оптимістичні форми вияву, колективізм окупаційної доби –
песимістично-трагічний.
Завершуючи виклад, хочу навести зізнання О. Меліхова, який «давно по-
мітив, що відразу сформулювати свою точку зору з граничною точністю – спра-
ва майже безнадійна, значно краще відточувати її на перебільшеннях опонен-
тів, зачеплених за живе твоїми перебільшеннями»7.
Нехай ці слова й стануть запрошенням до дискусії.
1 Snyder T. The Reconstruction of Nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Belarus, 1569—1999. Ya-
le University Press, 2003. – P. 154—178.
2 Заярнюк Андрій. Виконавці етнічної чистки поляків Волині як інтелектуальна проблема.
– У кн.: Волинь і Холмщина 1938—1947. Польсько-українське протистояння та його від-
луння. Дослідження, документи, спогади. – Львів, 2003. – С. 261—286.
3 Mason T. Social Policy in the Third Reich. The Working Class and the „National Commu-
nity». Oxford, N. – Y., 1993. – p. 280.
4 Кравченко А., Батурін С. Українські невільники Третього рейху. – Львів, 2005. – С. 32.
5 Вероисповедная политика Российского государства. Учебное пособие. / Отв. Ред. М. Ша-
хов. – М., 2003. – С. 9.
6 Войналович В. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Укра-
їні 1940—1960-х років. Політологічний дискурс. – К., 2005. – С. 48.
7 Литературная газета. – 2004. – 15—21 дек. – № 50. – С. 4.
Методологія, історіографія та джерелознавство 9
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 9
|