Російська історіографія передодня Другої світової війни
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13034 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Російська історіографія передодня Другої світової війни / О. Гадєєв // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 10-19. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13034 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130342010-10-28T12:02:53Z Російська історіографія передодня Другої світової війни Гадєєв, О. Методологія, історіографія та джерелознавство 2008 Article Російська історіографія передодня Другої світової війни / О. Гадєєв // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 10-19. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13034 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Методологія, історіографія та джерелознавство Методологія, історіографія та джерелознавство |
| spellingShingle |
Методологія, історіографія та джерелознавство Методологія, історіографія та джерелознавство Гадєєв, О. Російська історіографія передодня Другої світової війни |
| format |
Article |
| author |
Гадєєв, О. |
| author_facet |
Гадєєв, О. |
| author_sort |
Гадєєв, О. |
| title |
Російська історіографія передодня Другої світової війни |
| title_short |
Російська історіографія передодня Другої світової війни |
| title_full |
Російська історіографія передодня Другої світової війни |
| title_fullStr |
Російська історіографія передодня Другої світової війни |
| title_full_unstemmed |
Російська історіографія передодня Другої світової війни |
| title_sort |
російська історіографія передодня другої світової війни |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Методологія, історіографія та джерелознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13034 |
| citation_txt |
Російська історіографія передодня Другої світової війни / О. Гадєєв // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 10-19. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gadêêvo rosíjsʹkaístoríografíâperedodnâdrugoísvítovoívíjni |
| first_indexed |
2025-07-02T14:58:29Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:58:29Z |
| _version_ |
1836547634997755904 |
| fulltext |
О. Гадєєв (Керч)
РОСІЙСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ПЕРЕДОДНЯ ДРУГОЇ
СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Російська історіографія Другої світової пострадянської доби позначена
інтенсивними зусиллями у всіх напрямах наукового пошуку. Особливо плід-
ним в цьому плані став 2006 рік. Одне тільки видавництво «Яуза» (Москва)
опублікувало кілька наукових праць з різних проблем 2-ї Світової війни. Суто
«баталістичне» спрямування належать монографії М. Мельтюхова, З. Персле-
гіна, М. Солоніна, В. Абрамова1.
В різних наукових збірниках були опубліковані статті В. Невежина, М. Мель-
тюхова, Ю. Фельштінського, І. Павлової, Д. Хмельницького, Р. Іванова, М. Мяг-
кова, Є. Кулькова, О. Ржешевського та ін.
Багато військово-політичних подій, що передували Великій Вітчизняній
війні, стали об'єктом жвавої дискусії в російській історіографії, в ході якої до
наукового обігу введено велику кількість нових, ще донедавна таємних доку-
ментів, з'явилося багато досліджень, в яких більш об'єктивно висвітлювався
цей період російської і світової історії. В результаті нині очевидно, що ство-
рена ще в радянський період концепція подій 1939—1941 рр., потребує суттє-
вої модернізації.
Перебудова в російській історіографії почалася з кінця 80-х років зі ство-
рення комісії ЦК КПРС з питань міжнародної політики на чолі з О. Яковлє-
вим. Підсумки роботи комісії О. Яковлєв доповів II з'їзду народних депутатів
і за його доповіддю з'їзд ухвалив спеціальний документ «Про політичну і
правову оцінку радянсько-німецького договору про ненапад від 1939 року».
Комісія О. Яковлєва не вийшла за рамки обговорення й оцінки договору як
міжнародно-правового документа. Договір не був поставлений в історичний
контекст, і ніяких принципових висновків про наслідки цього договору у той
час зроблено не було.
У дискусіях того часу з питань політичної і правової оцінки радянсько-
німецького договору про ненапад висловлювалися думки про те, що, уклавши
цей договір, обидві держави несуть однакову відповідальність за початок
Другої світової війни. Проте такі думки радянська історіографія відкинула ав-
томатично, фактично без аргументів. М. Семиряга, автор книги «Таємниці
сталінської дипломатії» і один з найвидатніших радянських учених з питань
Другої світової війни, з цього приводу зауважив: «Твердження про рівну від-
повідальність СРСР та Німеччини за розв'язання Другої світової війни тіль-
ки тому, що в них існував «однаковий тоталітарний режим«, не можна вважа-
ти переконливим. Головну відповідальність за цей міжнародний злочин все ж
таки несе правляча верхівка гітлерівської Німеччини. Свою частку відпові-
дальності радянське керівництво несе за те, що підписанням договору про
ненапад з Німеччиною воно створило певні умови, які сприяли розв'язуванню
війни Гітлером»2. Концепція М. Семиряги видається більш визначеною, ніж
позиція істориків, яких представляє А. Орлов3. Останній репрезентує ту части-
ну науковців, що намагається частину відповідальності за розв'язання війни
покласти і на західні демократії, які не змогли забезпечити створення системи
колективної небезпеки.
10
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 10
Відносний спокій в середовищі російських воєнних істориків зруйнувала
публікація російською мовою книг В. Суворова (В. Резуна), який поставив під
сумнів те, що в СРСР раніше ніколи і ніким не ставилося під сумнів. Відо-
мий російський історик І. Павлова наголошувала: «Публікація книг Суворова
розділила істориків на дві нерівні групи. Переважна більшість – історики зі
стажем та іменами, які в своїх роботах «освячували» просталінську концепцію
війни. Працюючи багато років під егідою Інституту воєнної історії Міністерс-
тва оборони СРСР, вони не змогли прийняти навіть тієї половинчастої правди
про війну, яка стала надбанням офіційної гласності. Про це свідчить спроба
підготувати нову, 10-томну «Історію Великої Вітчизняної війни радянського
народу», яка провалилася. Але і ті воєнні історики, які (як, наприклад, А. Мер-
цалов і Л. Мерцалова) різко критикують Сталіна і сталінізм за неготовність
радянських військ до початку війни, за некомпетентність і свавілля, амораль-
ність і жорстокість, виявилися не готові до того, щоб спокійно обговорювати
концепції В. Суворова.
Пояснити це можна лише тим, що суворовська концепція ламала не тільки
тривалу історіографічну традицію, але і завдавала удару по особистих відчут-
тях і уявленнях про війну. Тим більше, що багато воєнних істориків, таких як
А. Мерцалов, самі були її учасниками. Це не просто неприйняття, але і неба-
жання зрозуміти. Книги В. Суворова, на їх думку, не заслуговують розгорнених
рецензій воєнних істориків, тому що «за допомогою «криголамів» здійснюється
кон'юнктурний перегляд найважливіших моментів вітчизняної і світової істо-
рії», кидається «тінь на реальні історичні факти, які давно і з наукової точки
зору бездоганно встановлені світовою історіографією»4.
Тим часом неупереджене вивчення наявних документів передодня війни
призвело до появи статей В. Данилова і М. Мельтюхова5. Основний висновок,
до якого прийшов Данилов, полягав у визнанні, того, що радянське керівниц-
тво планувало почати війну нищівним наступом, але випустило з уваги бага-
то питань організації надійної оборони країни. Саме цими помилками і «про-
рахунками» пояснюються великі невдачі Червоної армії на початку війни.
Що стосується статті Мельтюхова, то рішення про її публікацію ухвалю-
валося на спеціальному засіданні редколегії журналу «Отечественная исто-
рия», на якому також виявилося різке неприйняття концепції підготовки
СРСР до нападу на Німеччину з боку істориків Ю. Полякова, В. Дмитренка,
В. Бовикіна, В. Федорова та ін.6 Поляков, не звертаючи уваги на велику кіль-
кість очевидних фактів, відмовлявся визнавати агресією дії СРСР з приєднан-
ня Прибалтики, Західної України і Західної Білорусі, Бессарабії і звинувачу-
вав Мельтюхова в тенденційності. Дмитренко був переконаний в тому, що об-
говорювати в науковому журналі книгу «Суворова просто непристойно».
Мельтюхов торкнувся версії про «превентивну війну» Німеччини проти
СРСР. Він навів визначення превентивних дій, дане німецьким істориком
А. Хільгрубером. Превентивна війна – це «військові дії, які робляться для по-
передження дій супротивника, готового до нападу або вже того, який почав
воєнні дії, шляхом власного наступу». Для цього потрібно перш за все знати
про наміри супротивника. На думку Мельтюхова, ані Німеччина, ані СРСР не
розраховували на наступ супротивника, таким чином, і теза про превентивні
дії у даному випадку не може бути застосованою. Більш того, він вважає, що
«версія про превентивну війну взагалі не має нічого спільного з історичною
наукою, а є чисто пропагандистською тезою для виправдання власних дій»7.
У 1995 р. в Росії урочисто відзначалося 50-річчя Перемоги над фашист-
ською Німеччиною і закінчення Другої світової війни. Цього ювілейного року
з'явилася величезна кількість публікацій. Були опубліковані статті Ю. Афана-
сьєва, М. Гарєєва, Ю. Горькова, В. Данилова, Г. Куманьова, М. Мельтюхова,
Методологія, історіографія та джерелознавство 11
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 11
В. Невежина, С. Случа і ін.8 котрі продемонстрували рівень свободи, якого до-
сягли російські історики.
Російська історіографія активно розвивалася через зіткнення прямо про-
тилежних точок зору. Відбулась широка дискусія довкола питання чи готував
Сталін наступальну війну проти Гітлера?
Разом зі статтями А. Афанасьєва, З. Григорьєва, М. Ніколаєва, С. Ісайкі-
на, А. і Л. Мерцаловых у збірнику був представлений альтернативний погляд
на події передодня війни Б. Петрова, В. Кисельова, В. Данілова, М. Мель-
тюхова, В. Невежина. Поставлені перед цілим рядом очевидних фактів при-
хильники офіційної концепції були вимушені, принаймні, визнати, що «проб-
лема взаємозв'язку воєнної доктрини з технічною політикою в СРСР завжди
була білою плямою для суспільства...», що «порівняно з Заходом у нас вида-
на надто мала кількість книг, присвячених цій темі»9.
Найрадикальніші висновки містилися в статті М. Нікітіна. На підставі іде-
ологічних документів травня—червня 1941 р. автор прийшов до висновку про
те, що «основною метою СРСР було розширення «фронту соціалізму» на мак-
симально можливу територію, в ідеалі на всю Європу. На думку Москви, обс-
тановка сприяла здійсненню цього завдання. Окупація Німеччиною більшої
частини континенту, затяжна, безперспективна війна, зростання незадоволенос-
ті населення окупованих країн, розпиленість сил вермахту на різних фронтах,
близький японо-американський конфлікт – все це давало радянському керів-
ництву унікальний шанс раптовим ударом розгромити Німеччину і «звільнити»
Європу від «загниваючого капіталізму». Цієї меті і була присвячена вся діяль-
ність радянського керівництва в 1939—1941 рр.
«Таким чином, – вважає автор, – наміри радянського керівництва в трав-
ні – червні 1941 р., встановлювані на основі історичних документів, значно
відрізняються від тих, які нам підносить вітчизняна історіографія. Отже, є
неправильною вся і так не дуже струнка концепція передісторії Великої Віт-
чизняної війни, оскільки вона не відповідає відомим фактам і документам. То-
му вже зараз основним завданням вітчизняної науки є створення нової кон-
цепції історії радянського періоду взагалі і подій 1939—1941 рр. зокрема»10.
Проте подальший розвиток історіографічної ситуації показав, якою дале-
кою є російська історична наука від того, щоб визнати цей факт. У 1995 р. в
Росії відбулися конференції, у тому числі спеціально присвячені передодню
війни. На міжнародній конференції в Москві, яка була організована Інститу-
том загальної історії РАН спільно з Інститутом Каммінгса з досліджень Росії
і країн Східної Європи при Тель-Авівському університеті, «переважна біль-
шість – практично всі – виступаючі спростовували версію Суворова й інших
авторів, поставивши під сумнів сам їх метод підходу до аналізу подій»11. Учас-
ники наукового семінару в Новосибірську, організованого місцевим товарис-
твом «Меморіал», навпаки, висловилися за очищення історії від ідеологічно-
го камуфляжу. Одним з учасників семінару – В. Дорошенком – здійснено
аналіз промови Сталіна 19 серпня 1939 р., яким переконливо доведено, що
текст цієї промови, «при всіх можливих викривленнях, і повинен бути прий-
нятий як один з основоположних документів з історії Другої світової війни»12
і дає можливості зрозуміти справжні геополітичні наміри вождя.
Особливої уваги в даному контексті заслуговують дві настановні статті –
директора Інституту загальної історії РАН А. Чубарьяна і директора Інститу-
ту російської історії РАН А. Сахарова, які за традицією, що йде з радянських
часів, визначали можливі межі історичного пошуку, і об'єктивно позначили ті
труднощі, які ще необхідно долати на шляху до істини. Основний висновок
статті Чубарьяна зводився до того, що «Сталін в ті тривожні місяці боявся на-
віть думати про напад Німеччини і про початок війни»13.
12 О. Гадєєв
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 12
Стаття А. Сахарова «Війна і радянська дипломатія: 1939—1945 рр.» біль-
шою мірою відповідала вимогам часу і враховувала результати історіографії,
досягнуті за останні роки. Сахаров офіційно визнав існуюче дотепер прагнен-
ня «створити і укріпити державно-ідеологічні міфи, визнати неправими тих,
хто намагається проникнути або хоча б приблизно з'ясувати істинне значен-
ня подій, які відбувалися в кінці 30-х – першій половині 40-х років, зберег-
ти над ними завісу державної таємниці, що абсолютно неприйнятне з погля-
ду історика»14. Далі Сахаров визнав факт виступу Сталіна на засіданні Політ-
бюро 19 серпня 1939 р., процитувавши уривок з нього і пославшись при цьо-
му (правда, глухо!) на грудневий номер журналу «Новый мир» за 1994 р.
Найважливішим фактом було також підтвердження А. Сахаровим, на відміну
від А. Чубарьяна, тези про те, що «за всіма об'єктивними даними, до середи-
ни 1941 р. перевага сил майже з усіх параметрів була на стороні Радянського
Союзу»15.
Проте серйозні заперечення викликає загальний об'єктивістський підхід
Сахарова до оцінки радянської дипломатії в 1939—1941 рр.: «Це була прагма-
тична, глобалістська дипломатія, яка базувалася на принципах спадкоємності
з політикою старої Росії і яка доповнювалася до того ж певними революцій-
но-ідеологічними розрахунками більшовицького керівництва. Захищати і вип-
равдовувати її, як це робила протягом довгих років радянська історіографія,
або засуджувати і викривати її, як, скажімо, це робить в своїх книгах В. Су-
воров, абсолютно безглуздо. Мораль тут ні до чого. В політиці є лише резуль-
тати – перемоги або поразки. Такою була і радянська політика, і дипломатія
тих літ»16. Уникнути етичної оцінки дій сталінської влади неможливо, а спро-
би ці завжди мають під собою реальну основу, і, як правило, такий об'єкти-
вістський підхід веде до виправдання дій влади.
До певною міри етапною стала видана в 1996 р. Російським державним гу-
манітарним університетом під редакцією Ю. Афанасьєва книга «Інша війна:
1939—1945», яка об'єднала сучасних авторів, відомих своїми новими підхода-
ми до вивчення не тільки передодня, але всього періоду Другої світової вій-
ни. В цій книзі в основному перевидані статті В. Данилова, М. Мельтюхова,
В. Невежина, Ю. Горькова, А. Печонкіна і ін.
Проте, в тому ж році на фоні хвилі апологетичної літератури про Сталіна
став помітним відступ від досягнутого в освітленні передодня війни. Симво-
лом цього відступу стала ілюстрація до публікації Ю. Горькова і Ю. Сьоміна
«Кінець глобальної брехні. (Оперативні плани західних прикордонних вій-
ськових округів 1941 року свідчать: СРСР не готувався до нападу на Німеч-
чину»17. Це плакат часів війни під назвою «Червоної Армії мітла нечисть ви-
мете дотла!». Серед цієї «нечисті» – і книга В. Суворова «Криголам».
Знаками відступу є фактично негативна рецензія А. Васильєва на книгу
«Інша війна: 1939—1945», опублікована в 1997 р. в журналі «Вопроса истории»
(№ 7), і нові публікації Г. Городецького. У відповідь на передрук промови
Сталіна 19 серпня 1939 р. німецьким тижневиком «Die Welt» (12 липня
1996 р.) Г. Городецький у котрий раз назвав цю промову фальсифікацією.
У повній суперечності з відомими сьогодні історичними фактами він продов-
жує наполягати на тому, що в дні, які передували підписанню радянсько-
німецького договору про ненапад від 23 серпня 1939 р., Сталін «більш ніж
коли-небудь дотримувався своєї традиційної оборонної політики», що він не
«висував ніяких територіальних претензій, а хотів лише взаємних германо-
радянських гарантій недоторканності Балтійських країн»18.
В такому ж дусі витримані книга В. Сиполса «Таємниці дипломатичні.
Переддень Великої Вітчизняної. 1939—1941» (М., 1997) і рецензія на неї
А. Орлова, в якій міститься досить показова висока оцінка того, що «книгу
Методологія, історіографія та джерелознавство 13
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 13
пронизує полеміка з кон'юнктурними трактуваннями історії 1939—1941 рр., які
на хвилі нестримної критики історії СРСР кінця 80-х – початку 90-х років
запанували в пострадянській історіографії». Показова і логіка заперечень як
Сиполса, так і підтримуючого його рецензента. Виявляється, ідея секретних
протоколів і розділу «сфер впливу» вперше з'явилася не в радянсько-німець-
кому договорі про ненапад, а в ході таємних англо-німецьких переговорів і в
англійських пропозиціях СРСР про гарантії країн Прибалтики.
В цьому ж році вийшла книга В. Невежина «Синдром наступальної війни.
Радянська пропаганда напередодні «священних боїв», 1939—1941 рр.», яка є
систематизованим результатом його попередніх досліджень. На основі велико-
го фактичного матеріалу Невежин дійшов висновку про те, що «Сталін не від-
діляв національних інтересів країни від кінцевої стратегічної мети – знищен-
ня «капіталістичного оточення». Наприкінці 30-х років більшовицьке керів-
ництво вже не розглядало саму по собі «світову революцію» як головний інс-
трумент для досягнення цієї мети. Місію знищення ворожого «буржуазного
світу» повинна була узяти на себе за задумом Сталіна, Червона Армія»19.
Сам же Невежин, завершуючи розділ про сталінські виступи 5 травня 1941 р.,
робить висновок про те, що «для найближчого ж сталінського оточення все
сказане тоді «вождем» на урочистих зборах і на прийомі (банкеті) було не
«містифікацією» і не «дезинформацією», а прямим керівництвом до дії»20.
Даючи оцінку «Криголаму», Невежин зазначав. «Російськими істориками бу-
ло зауважено, що В. Суворов (В. Б. Резун) слабо використовує документальну
базу, зловживає домислами, тенденційно цитує мемуарну літературу, яка сама по
собі вимагає ретельного джерелознавського аналізу, перекручує факти, довільно
трактує події. Західні учені також пред'явили великі претензії до автора книги
«Криголам». Так, Б. Бонвеч відніс її до цілком певного жанру літератури, в якій
є видимим прагнення зняти з Німеччини провину за напад на СРСР»21. Діста-
лося в цьому контексті і тим західним дослідникам, які солідаризувалися в сво-
їх висновках з В. Суворовим – Р. Гілессену, В. Мазеру, Е. Топічу, І. Хоффману.
Справжній знавець сталінських виступів Невежин викладає свої зауважен-
ня до книги «Інша війна: 1939—1945». На його думку, Ю. Афанасьєв необґрун-
товано спробував поставити промову Сталіна 5 травня 1941 р. «в один ряд зі
сталінськими промовами, нібито виголошеними на засіданні Політбюро ЦК
ВКП(б) 19 серпня 1939 р. і на головній Військовій нараді 14 травня 1941 р.».
Джерело, на підставі якого була зроблена публікація промови Сталіна на Політ-
бюро 19 серпня 1939 р., додає далі Невежин, «вимагає критичного аналізу».
Важливим для розуміння позиції ученого є розділ, написаний М. Мельтю-
ховим, у книзі «Радянське суспільство: виникнення, розвиток, історичний фі-
нал. Т. 1. Від озброєного повстання в Петербурзі до другої наддержави світу»
(М., 1997). Розділ має красномовну назву – «Крики про оборону – це вуаль»,
яка є фразою Сталіна, сказаною ним 1 жовтня 1938 р. на нараді пропагандис-
тів Москви і Ленінграда, тоді ж записану секретарем ЦК А. Ждановим в сво-
єму блокноті. Характерно, що Жданов виділив цю фразу як ключову, таку що
розкриває справжні уявлення Сталіна про зовнішньополітичну місію Радян-
ської держави22. Але, з іншого боку, аналізуючи статті авторів, які зібрані в
книзі «Інша війна: 1939—1945» і фактично є дискусією на тему «Чи готував
Сталін наступальну війну?», Мельтюхов звернув увагу на те, що «автори оспо-
рюють не стільки вірогідність (або необхідність) попереджуючого наступу
СРСР, скільки можливість його здійснення саме в 1941 р. В усякому разі, зіс-
тавлення згаданих статей, опублікованих в одній книзі і які відображають на
перший погляд протилежні точки зору, є корисним. Це допомагає краще зро-
зуміти причини і характер катастрофи, яка відбулася в 1941 р. і яка кінець
кінцем була органічно пов'язана з природою сталінського режиму»23.
14 О. Гадєєв
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 14
Акцент на питанні про можливість здійснення наступу СРСР в 1941 р. – це
не більше ніж спроба відвести дискусію від з'ясування реальних дій Сталіна
з підготовки до війни. Ця ж тенденція виразно виявилася і на засіданні асо-
ціації істориків Другої світової війни в грудні 1997 р., на якій обговорювалась
спеціальна доповідь М. Мельтюхова24. На одному фланзі були доповідач і іс-
торик В. Невежин, який підтримав його, а на іншому – старійшини воєнної
історичної науки В. Анфілов, М. Гарєєв, Ю. Горьков, А. Орлов, О. Ржешев-
ский та ін., для яких «історія – наука політична», а історику, на їх думку, «не-
обхідно завжди пам'ятати про інтереси своєї держави і піклуватися про розсуд-
ливість поколінь, які вступають у життя»25. Дискусія, продемонструвала те, що
історикам демократичного напряму не вдалося відтіснити або скільки-небудь
помітно потіснити істориків прокомуністичного напряму. Останні, зберігши свої
позиції в інституційній системі пострадянської науки, перейшли до реваншу,
який власне наукового значення не має. Проте він виявляє помітний вплив на
визначальні тенденції історичної науки в Росії і, безумовно позначиться на
підготовці нового покоління істориків. Процеси, які відбуваються в постра-
дянській історичній науці, пов'язані з загальними політичними процесами в
країні. Демократизація не вдалася навіть в історії, та і не могла вдатися за на-
явного співвідношення сил. Якби прокомуністичний реванш отримав хоча б
відсіч з боку світової історичної науки, але і тут склалася парадоксальна си-
туація: західні історики не тільки формально контактують з прокомуністични-
ми істориками, але і підтримують їх концептуально. Російським історикам де-
мократичного напряму доведеться проявити не тільки терпіння, але й відвагу.
Видання в 1998 р. міжнародною фундацією «Демократія» збірника доку-
ментів «1941 рік» (у 2-х книгах) не ставить крапку в дослідженні цієї теми,
як вважає той же Л. Безименський, інтерв'ю з яким під знаменною назвою
«Правда про 22 червня» з'явилося 18 червня 1998 р. в газеті «Комсомольська
правда». В збірнику опубліковані документи, які до самого останнього часу бу-
ли недоступні і зберігалися в таких архівосховищах, як Архів Президента, Ар-
хів зовнішньої політики, Архів Служби зовнішньої розвідки, Центральний архів
Федеральної служби безпеки Російської Федерації та ін. При всій своїй неза-
перечній важливості ці документи самі по собі не можуть дати прямих відпо-
відей на поставлені питання. Саме це і передбачав Сталін, який особисто кон-
тролював комплектування свого архіву, що становить сьогодні основу Архіву
Президента. От чому «документація, яка міститься в особистих архівах Ста-
ліна і Молотова, є виключно важливим, але не вичерпним джерелом»26.
Вельми показовий є і той принциповий факт, який виявився в ході підго-
товки збірника, що, «на відміну від скупої інформації про можливе політичне
зближення, матеріали про відновлення економічних зв'язків між СРСР і
Німеччиною – досить обширні...»27 Сталін не випадково залишав в своєму
архіві в основному матеріали про економічне співробітництво з Німеччиною,
неначе знав психологію вихованих у створеній ним країні істориків. І дійсно
висновок з'явився: «Наше припущення про ініціативну роль економічного чин-
ника ще вимагає додаткового дослідження, але і зараз воно має враховуватися
при оцінці аргументу про «вимушений характер» домовленостей 1939 р.»28.
Етапною в плані розвитку сучасної російської історіографії є стаття З. Бело-
усовой і Д. Наджафова. Д. Наджафов підкреслив: «Швидше за все, радянські
керівники дійсно повірили в свою революційну місію, ставлячи знак рівності
між інтересами соціалістичного Радянського Союзу і «корінними (по терміноло-
гії марксиста) інтересами» народів інших країн, маючи намір в потрібний мо-
мент виступити в ролі визволителя цих народів від ярма капіталізму. На прак-
тиці так званий пролетарський інтернаціоналізм СРСР звівся до відвертого на-
ціоналізму (в його радянській, націонал-більшовицькій версії), тоді як базовою
Методологія, історіографія та джерелознавство 15
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 15
складовою Другої світової війни з самого початку був захист свободи і демок-
ратії від наступу сил тоталітаризму»29.
У 2000 р. була видана монографія Р. Іванова «Сталін і союзники.
1941—1945 рр.»30. Автор досліджує історичну специфіку передвоєнного і воєн-
ного періоду. Іванов намагається об'єктивно розглядати конкретні діяння Сталі-
на, дає оцінку його внеску в економічний і воєнний прогрес країни, яка стала
за найкоротший історичний термін індустріально розвинутою державою. Разом
з тим автор показує, яку страшну ціну довелося заплатити народу за цей прог-
рес: розкуркулювання примусова колективізація сільського господарства і
індустріалізація країни, терор 30-х років. (с. 7—48).
У 2001 р. побачила світ книга «Війна 1941—1945 рр. Факти і документи»
під редакцією Є. Кулькова, М. Мягкова, О. Ржешевського31. Появу книги слід
розглядати в контексті не стихаючої вже ціле десятиріччя дискусії, спровоко-
ваної відомими публікаціями про відповідальність Радянського Союзу за
розв'язування Другої світової війни. Автори книги – учені Центру історії
воєн і геополітики Інституту загальної історії РАН – зуміли заявити власну
позицію в цій дискусії, хоча вона й несе певні відбитки традиційних уявлень
про геополітику і цивілізаційні процеси в контексті Другої світової війни.
Матеріал книги взагалі спонукає до обережності в оцінці значущості для
Гітлера «антикомуністичної складової» його курсу. Вони дають ствердну від-
повідь на питання: чи можна запобігти Другій світовій війні, а потім і нападу
Німеччини на СРСР. Проте, констатують історики, для створення з Москвою
коаліції, здатної запобігти війні і стримати агресорів (система колективної
безпеки), у західних країн не вистачало політичної волі і необхідної пережбач-
ливості. Спроби направити гітлерівську агресію на схід дорого обійшлися їм
самим. Як пишуть автори, політичне і воєнне керівництво СРСР не зуміло ви-
робити реалістичний план ведення війни, по суті залишивши невирішеними
кардинальні питання великої стратегії, чи слід завдавати попереджуючого уда-
ру по супротивнику, який підготувався до кидка через держкордон і якими
будуть рубежі оборони і дії військ у разі раптового нападу.
У 2000 р. в Москві вийшла книга відомого М. Мельтюхова «Втрачений
шанс Сталіна»32 про спробу СРСР захопити Європу в 1939—1941 рр. Більшість
фахівців високо оцінила цю наукову працю, відзначаючи професіоналізм авто-
ра, добру джерельну базу, використання засекречених радянських архівів.
Мельтюхов уміло використовує різні методи дослідження з детальним опра-
цьовуванням ключових питань. В книзі зроблений висновок про те, що війна
виникла через економічні суперечності між наддержавами.
В новій книзі «Визвольний похід Сталіна»33 М. Мельтюхова, вперше
всебічно і вичерпно, на основі розсекречених документів відновлена справжня
історія найдовшої в радянській історії, територіальної суперечки, – від оку-
пації Бессарабії «боярською Румунією» в 1938 році до визвольного походу
1940 р., Велика Вітчизняна війна почалася не 22 червня 1941 р., а майже дво-
ма роками раніше, коли Сталін вирішив повернути до складу імперії обшир-
ні землі, відторгнуті від Росії після революції. В числі цих територій була і
Бессарабія. Існує гіпотеза, що саме після цього визвольного походу Гітлер
ухвалив остаточне рішення про напад на СРСР, причому румунським вій-
ськам відводилася в агресії не остання роль.
С. Переслегін – автор монографії «Друга світова війна: війна між реаль-
ностями», виданої в 2006 році, також зупиняється на аналізі економічних при-
чин, які породили Другу світову війну34. В ній міститься переконлива відпо-
відь на найгостріші, та суперечливі питання: чи міг Радянський Союз відбити
наступ супротивника, не пропустити німецькі війська до Москви і Сталінгра-
да? Чи існувала у німців стратегія, яка дозволяла їм домогтися розгрому
16 О. Гадєєв
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 16
СРСР вже в 1941 році? Відповідь в обох випадках ствердна: така стратегія
існувала. Так, Радянський Союз міг відбити німецький наступ малою кров'ю.
Автор книги визнає нерозривну єдність «історичної правди» і «міфу», аналі-
зує минуле, спираючись на цю єдність, С. Переслегін виходить з того, що
історія принципово альтернативна, і далеко не завжди Поточна реальність
складається з найвірогідніших подій. Нездійснені варіанти, можливості, які не
стали дійсністю, продовжують існувати, утворюючи «підсвідомість» історичного
процесу, «дерево варіантів» того Теперішнього Часу, в якому ми живемо. Ця
«історична підсвідомість» впливає на нас, утворюючи, може, контекст, а може
бекграунд світу, в якому ми живемо.
У 2006 р. була опублікована книга М. Солоніна «22 червня або коли поча-
лася Велика Вітчизняна війна?»35. Автор по-новому розглядає початковий
період війни між Німеччиною і Радянським Союзом. На основі, виявлених
засекречених документів і матеріалів, а також аналізу науково-історичної і
мемуарної літератури автор спростовує старі й нові міфи, про причини катас-
трофічних поразок Червоної армії в перші місяці війни, дає об'єктивне, глибоко
аргументоване трактування ходу воєнних подій. Першорядна увага надається
впливу «людського чинника», який є стрижньовою проблемою книги. Радян-
ській стороні не вистачало, відповідальності, організованості, дисципліни і муж-
ності у прийняті рішень. Німецька педантичність і організованість дозволяли
вирішувати проблеми більш грамотно і ефективно.
І. Павлова у свою чергу робить висновок: «Таким чином, не дивлячись на
очевидні успіхи у пошуку правди про переддень Великої Вітчизняної війни,
створення його об'єктивної історії вимагає прояснення ще багатьох принципових
моментів. Відстоювання концепції посткомуністичного великодержавності, що
захищає агресивні прагнення Сталіна, веде не тільки до спотвореного висвітлен-
ня ключових поворотів його політики, а й не може дати відповіді на таке най-
важливіше питання: чому Червона армія, не дивлячись на свою багатократну
перевагу, зазнала такої нищівної поразки в 1941 р. Міркувань про фатальний
прорахунок радянського керівництва і неготовності військ до створення суціль-
ного фронту оборони тут недостатньо. Подібного роду питання взагалі не впи-
суються в цю концепцію, бо це вже питання не про геополітичні плани Сталі-
на, а про ставлення мільйонів червоноармійців до створеного ним режиму»36.
У 2005 р. з'явилося друге видання масштабного проекту «Мировые войны
ХХ века» під загальним керівництвом О. Ржешевського37. Два останні томи
4-томника присвячені подіям Другої світової війни, причому т. 3 – історич-
ний нарис, а т. 4 – підбірка документів і матеріалів, що не є дзеркальним
відображенням структури та змісту нарисів. З урахуванням того, щодо підго-
товки проекту залучено провідних фахівців Інституту всесвітньої історії та
Інституту російської історії РАН, а також Інституту воєнної історії МО РФ,
видання може претендувати на репрезентацію офіційної версії Другої світової
війни. Власне, в цьому й переконує текст історичних нарисів та характер
відібраних для публікації документів.
Стисло аналізуючи книгу, легко помітити, що вона містить «охоронну»
концепцію війни, яка проглядається і у визначенні призвідників найбільшого
збройного конфлікту в історії людства, і в оцінці складних явищ міжнародного
життя 30—40-х рр. ХХ ст. Вже сам заголовок підрозділу, присвяченого діям
радянського уряду в 1939 р. не залишає сумнівів щодо позиції автора –
«СРСР: зміщення геостратегічних позицій» (О. Орлов). А тези про те, що
Німеччина з перших днів війни «почала активно підштовхувати СРСР до
співучасті у воєнних діях проти Польщі», чи те, що «німецький бліцкриг у
Польщі виявився повною несподіванкою ... для Радянського союзу» (с. 86)
повторюють стару схему. Ані введення радянських військ у Польщу, ані
Методологія, історіографія та джерелознавство 17
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 17
«Зимова війна» з Фінляндією не отримують визначення «агресія». І вже за-
вершальним штрихом звучить твердження, що «восени 1939 р. радянський
уряд, діючи в рамках, визначених таємним протоколом, прагнули в той самий
час дотримуватися зовнішньо норм міжнародного права» (с. 89).
Наступні розділи (з ІІІ до VІІІ) виконані у більш сучасному ключі й поз-
начені спробами висвітлити основні міжнародні події в рамках війни, а також
розкрити такі питання як людський вимір і психологія війни, втрати й ціна
перемоги, конструювання нового світового устрою на завершальному етапі
Другої світової війни, ленд-ліз, радянський і європейський рух Опору, окупа-
ційна політика агресорів.
Праця залишає подвійне враження: з одного боку її відзначає широка дже-
рельна база, а з іншого, – очікування на якісний інтелектуальний прорив у
осмисленні подій Другої світової війни залишалися невиправданими.
Відомий російський історик Н. Нарочницька в книзі «За що і з ким ми вою-
вали» пише: «Право на майбутнє має тільки той, хто поважає своє минуле. Істо-
рія завжди знаходить шлях спадкоємності, і тому її не можна розділити, не мож-
на закреслювати в ній жодної сторінки, навіть трагічної і сумної»38.
1 Мельтюхов М. Визвольний похід Сталіна. – М., 2006. – 510 с.; Переслегин С. Вторая ми-
ровая война между реальностями – М., 2006. – 538 с.; Солонин Марк. 22 июля, или ког-
да началась Великая Отечественная война? – М., 2006. – 509 с.; Правда Виктора Суворо-
ва. Переписывая историю Второй мировой. – М., 2006. – 349 с.; Абрамов В. Керченськая
катастрофа 1942 г. – М., 2006. – 349 с.
2 Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии 1939—1941 гг. – М., 1992. – С. 59
3 Орлов А. С. Комментарии к кн.: Уинстон Черчилль. Вторая мировая война. Кн. 1. Т. 1—2 /
Сокращ. Перевод с англ. – М., 1991. – С.179, 204.
4 Павлова И. В. Поиски правды о кануне Второй мировой войны // Правда Виктора Суво-
рова. – М., 2006. – С. 250—251.
5 Данилов В. Готовил ли Сталин нападение на Германию? // Поиск. – 1994. – № 24; Мель-
тюхов М. И. Споры вокруг 1941 года: опыт критического осмысления одной дискуссии
// Отечественная история. – 1994. № 3.
6 Отечественная история. – 1994. – № 4—5. – С. 277—283.
7 Мельтюхов М. И. Споры вокруг 1941 года. – С. 40.
8 Бобылев П. Н. К какой войне готовился Генеральный штаб РККА в 1941 году? // Отечес-
твенная история. – 1995. – № 5; Война 1939—1945: два подхода. – М., 1995. – Ч. I. Под
общей ред. Ю. Н. Афанасьева; Вторая мировая война. Актуальные проблемы. – М., 1995;
Гареев М.А. О военной науке и военном искусстве в Великой Отечественной войне //
Новая и новейшая история. – 1995. – № 2; Горьков Ю. А. Кремль. Ставка. Генштаб. –
Тверь, 1995; Данилов В. Д. Сталинская стратегия начала войны // Отечественная история.–
1995. – № 3; Иванов А. Готовился ли СССР к превентивной войне? // Актуальные проб-
лемы новой и новейшей истории. – Ульяновск, 1995; Куманев Г., Шкляр Э. До и после
пакта. Советско-германские отношения в преддверии войны // Свободная мысль. –
1995. – № 2; Мельтюхов М. И. Идеологические документы мая—июня 1941 года о собы-
тиях второй мировой войны // Отечественная история. – 1995. – № 2; Он же. Прави-
тели без подданных. Как пытались экспортировать революцию // Родина. – 1995. – № 12;
Он же. Советская отечественная историография предыстории Великой Отечественной
войны (1985—1995 гг.). Дисс. канд. ист. наук. – М., 1995; Невежин В. А. Собирался ли
Сталин наступать в 1941 г. (Заметки на полях «Ледокола» Суворова) // Кентавр. – 1995. –
№ 1; Он же. Речь Сталина 5 мая 1941 г. и апология наступательной войны // Отечес-
твенная история. – 1995. – № 2; Печенкин А. А. Была ли возможность наступать? // Оте-
чественная история. – 1995. – № 3; Противостояние: Очерки военно-политической кон-
фронтации первой половины XX века / Под ред. В. А. Золотарева. – М., 1995; Случ С. З.
Германо-советские отношения в 1918—1941 гг. // Славяноведение. – 1995. – № 6;
18 О. Гадєєв
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 18
Шевяков А. Л. Советско-германские экономические связи в предвоенные годы // Социс. –
1995. – № 5; Ширит К. К. Идея мировой революции в стратегии Коминтерна // Новая
и новейшая история. – 1995. – № 5, и др.
9 Готовил ли Сталин наступательную войну против Гитлера? Незапланированная дискус-
сия. Сборник материалов. – М., 1995. – С. 21, 22.
10Там же. – С. 146.
11Чубарьян А. Война и судьбы мира. Проблемы исторических исследований // Свободная
мысль. – 1995. – № 2. – С. 52.
12Дорошенко В. Л. Сталинская провокация Второй мировой войны // 1939—1945. 1 сентяб-
ря – 9 мая. Пятидесятилетние разгрома фашистской Германии в контексте начала Вто-
рой мировой войны. Материалы научного семинара (16 апреля 1995 г. – Новосибирск).
Новосибирск, 1995. – С. 17.
13Чубарьян А. Указ. соч. – С. 52.
14Сахаров А. Н. Война и советская дипломатия: 1939—1945 гг. //Вопросы истории. – 1995.
– № 7. – С. 26
15Там же. – С. 29. 37
16Там же. – С. 26—37.
17Военно-исторический журнал. – 1996. – № 2. – С. 3.
18Городецкий Г. Во льдах истории //Европейская газета. – 1996. – № 17—18 (сентябрь).
19Невежин В. А. Синдром наступательной войны…// Кентавр. – 1995. – № 1. – С. 67.
20Там же. – С. 185.
21Там же. – С. 12.
22Советское общество: возникновение, развитие, исторический финал. – Т. 1: От воору-
женного восстания в Петрограде до второй сверхдержавы мира. – М., 1997. – С. 291.
23Там же. – С. 319.
24Новая и новейшая история. – 1998. – № 6. – С. 201—208.
25Мягков М. Ю. Предвоенные оперативные планы СССР (заседание Ассоциации истори-
ков Второй мировой войны) // Война и политика… – С. 493.
26Безыменский Л. А. Советско-германские договоры 1939 г.: новые документы и старые
проблемы // Новая и новейшая история. – 1998. – № 3. – С. 24.
27Там же. – С. 25
28Белоусова З. С., Наджафов Д. Г. Вызов капитализму: советский фактор мировой эконо-
мики // ХХ век. Многообразие, противоречивость, целостность. – М., 1996. – С. 54, 55.
29Белоусова З. С., Наджафов Д. Г. Вызов капитализму… //ХХ век. Многообразие, противо-
речивость, целостность. – М., 1996. – С. 54, 55.
30Иванов Р. Ф. Сталин и союзники. 1941—1945 гг. – Смоленск, 2000. – 590 с.
31Кульков Е. Н., Мягков М. Ю., Ржешевский О. А. Война 1941—1945 гг. Факты и докумен-
ты. – М., 2001.
32Мельтюхов М. Упущенный шанс Сталина. // Отечественная история. – 1995. – № 2.
33Мельтюхов М. Освободительный поход Сталина. – М., 2006. – 510 с.
34Переслегин С. Вторая мировая война между реальностями. – М., 2006. – 544 с.
35Солонин М. 22 июня или когда началась Великая Отечественная война? – М., 2006. – 509 с.
36Павлова И. В. Поиски правды о кануне Второй мировой войны… – М., 2006. – 281 с.
37Мировые войны ХХ века. В четырех кн. Изд. второе. – Кн. 3. Втрорая мировая война.
Исторический очерк. – М., 2005. – 598 С.; Кн. 4. Документы и материалы – М., 677 с.
38Нарочницкая Н. А. За что и с кем мы воевали. – М., 2005. – С. 17.
Методологія, історіографія та джерелознавство 19
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 19
|