Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр.
Аналізується використання найманої ірреґулярної кінноти у шведській та російській арміях під час Північної війни. Розглядаються організаційний, фінансовий і військово-тактичний аспекти створення допоміжних кавалерійських частин....
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130342 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр / О.М. Слісаренко // Український історичний журнал. — 2017. — № 1. — С. 32-40. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-130342 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1303422018-02-12T03:02:43Z Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр. Слісаренко, О.М. Історичні студії Аналізується використання найманої ірреґулярної кінноти у шведській та російській арміях під час Північної війни. Розглядаються організаційний, фінансовий і військово-тактичний аспекти створення допоміжних кавалерійських частин. Examines the use of hired irregular cavalry in the Swedish and Russian armies during the Northern War. Analysis the organizational, financial, and military-tactical aspects of creating auxiliary cavalry units. 2017 Article Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр / О.М. Слісаренко // Український історичний журнал. — 2017. — № 1. — С. 32-40. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130342 94(485):355.48«1709/1714» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Слісаренко, О.М. Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр. Український історичний журнал |
| description |
Аналізується використання найманої ірреґулярної кінноти у шведській та російській
арміях під час Північної війни. Розглядаються організаційний, фінансовий
і військово-тактичний аспекти створення допоміжних кавалерійських
частин. |
| format |
Article |
| author |
Слісаренко, О.М. |
| author_facet |
Слісаренко, О.М. |
| author_sort |
Слісаренко, О.М. |
| title |
Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр. |
| title_short |
Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр. |
| title_full |
Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр. |
| title_fullStr |
Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр. |
| title_full_unstemmed |
Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр. |
| title_sort |
волоські полки армій карла хіі та петра і в кампаніях 1708–1709 рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130342 |
| citation_txt |
Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр / О.М. Слісаренко // Український історичний журнал. — 2017. — № 1. — С. 32-40. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT slísarenkoom volosʹkípolkiarmíjkarlahíítapetraívkampaníâh17081709rr |
| first_indexed |
2025-07-09T13:23:05Z |
| last_indexed |
2025-07-09T13:23:05Z |
| _version_ |
1837175814806831104 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2017. – №1
Однією з особливостей Північної війни було активне використання лег-
кої ірреґулярної кінноти у складі переважної більшості армій. Хіба що данці
не застосовували подібний вид військ, проте й у війні Данія брала помітну
участь лише з кінця 1709 р. Російська ж та польська армії мали континґенти
як реґулярної (драґуни, кірасири), так і нереґулярної кінноти. У польському
війську цю роль відігравало шляхетське ополчення, а в російському – козацькі
та азіатські підрозділи. У шведській армії тривалий час використовувалася
лише реґулярна кіннота (драґуни та рейтари). Хоча в її складі було два полки
дворянського ополчення (шведський і ліфляндський адельсфани), але вони за
характером озброєння не відрізнялися від рейтарів. Доволі швидко шведський
король усвідомив, що за відсутності легкої кінноти вкрай складно воювати на
велетенських просторах Східноєвропейської рівнини, адже реґулярна кавале-
рія не справлялася з функціями розвідки, фуражирування та прикриття кому-
нікацій на розлогому театрі воєнних дій. У цій статті розглянемо питання про
виникнення та роль так званої «волоської кінноти» як допоміжних збройних
формувань в арміях головних суперників у Північній війні – Швеції та Росії.
На початку 1702 р. шведська армія перенесла бойові дії на простори поль-
ської частини Речі Посполитої. До певної міри шведам допомагала та обстави-
на, що формально сейм не давав згоди на скликання шляхетського ополчення
(посполитого рушення) для підтримки короля Авґуста ІІ Веттіна. Фактично
він вів війну проти Швеції лише як саксонський курфюрст, спираючись, влас-
не, на саксонську армію, у складі якої ірреґулярної кінноти не було. Перемога
Карла ХІІ в битві під Клішовом віддала в його руки більшу частину поль-
ської території, проте саксонські війська вдало маневрували та ще впродовж
чотирьох років уникали значних битв зі шведами, тримаючи тих у постійній
напрузі. Очевидно внаслідок цього наприкінці 1702 р. у складі шведської ар-
мії і з’явилися наймані загони ірреґулярної кінноти на чолі з полковником,
поляком на шведській службі, К.Урбановичем. Напередодні вирішального
походу на Москву у «волоському полку» шведської армії перебувало близько
2 тис. кіннотників. Як видно з їхніх прізвищ, переважно це були або поляки,
УДК 94(485):355.48«1709/1714»
о.М.СліСареНко *
ВОЛОСЬКІ ПОЛКИ АРМІЙ КАРЛА ХІІ
ТА ПЕТРА І В КАМПАНІЯХ 1708–1709 рр.
Аналізується використання найманої ірреґулярної кінноти у шведській та ро
сійській арміях під час Північної війни. Розглядаються організаційний, фінан
совий і військовотактичний аспекти створення допоміжних кавалерійських
частин.
Ключові слова: ірреґулярна кіннота, волоські полки, тактична розвідка, дво
рянське ополчення.
* Слісаренко Олександр Миколайович – кандидат історичних наук, доцент Дніпровського
національного університету імені Олеся Гончара
Email: a.slisarenko@ukr.net
Український історичний журнал. – 2017. – №1
33Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр.
або українці з правобережної частини (останні, імовірно, переважали). Із ме-
тою більш надійного керівництва полком на його чолі було поставлено Сандула
Кольцу – молдавського (волоського) офіцера, що володів «козацькою мовою».
У ХV–ХVII ст. в московському війську активно використовувалися так
звані «єртаульні полки», тобто тимчасові з’єднання, як правило непостійного
складу, для виконання функцій прикриття головних сил, боротьби з ворожою
розвідкою та для проведення рекоґносцирувань. Такі полки були непридат-
ними для боїв із реґулярною кіннотою шведів, тому вже на початку Північної
війни, у 1704–1705 рр., їх розформували1. Однак кампанія 1706 р. засвідчи-
ла, що це стало передчасним кроком. Перед Петром І постало завдання від-
новлення ефективної та дисциплінованої легкої кінноти. Зрозуміло, що такі
функції не могли виконати козацькі та калмицькі полки, зате очевидною була
придатність для цієї мети так званої «волоської кавалерії», що на цей час ви-
користовувалася у складі австрійських, польських, шведських військ.
У російській армії волоська кіннота з’явилася в 1707 р., очевидно, з ураху-
ванням досвіду невдалої кампанії під Гродно взимку 1705–1706 рр. На царську
службу було запрошено молдавського полковника А.Кегича, а з ним разом ще
307 вершників і молодших офіцерів2. Указ про оформлення молдаван на служ-
бу Петро І видав 20 квітня 1707 р. на ім’я капітана ґвардії П.Ладиженського.
Самому А.Кегичу виділялося 180 руб. на рік та ще 225 руб. на утримання
п’ятнадцяти коней; двом ротмістрам – по 120 руб. щорічно з правом утриму-
вати по десятеро коней за 150 руб.; троє поручиків одержували по 48 руб. і
60 руб. на чотирьох коней кожен; троє хорунжих – по 36 руб. і на трьох ко-
ней – по 45 руб.; рядовим вершникам визначалася платня по 12 руб. на рік та
ще 15 руб. на коня3. Особливістю виплат було те, що волоські вершники отри-
мували платню єфимками (талерами), виходячи з курсу 75 коп. за 1 талер.
Очевидно, таку умову найму на службу обрали самі молдавани, як іноземні
піддані, що полегшувало їм користування заробленими грошима за межами
Московського царства.
На початку весни 1708 р., скориставшись тим, що шведська армія зро-
била тривалу зупинку біля Родошковичей, московське командування не раз
відправляло волохів у бойовий пошук за Березину. Так, 8 квітня західні-
ше цієї річки відбулася сутичка між шведськими та московськими волоха-
ми. Успіх був на боці останніх, їм навіть удалося захопити 18 полонених4.
Князь О.Меншиков, доповідаючи про цю перемогу цареві, відзначав, що
«которые люди гораздо не плохи, понеже были в тое партии выборные из
первой хоронгви»5. У тому ж донесенні стверджувалося, що полонені волохи
розповіли про нібито сильний голод серед шведів. Причому О.Меншикова
не бентежило, що самі полонені волохи зовсім не виглядали змученими від
недоїдання («гораздо не плохи»). Не виключено, що це була дезінформація,
1 Рабинович М.Д. Полки Петровской армии: 1698–1725. – Москва, 1977. – С.82.
2 Письма и бумаги Петра Великого. – Т.V: Первая половина 1707 (январь – июнь). – Санкт-
Петербург, 1907. – С.596.
3 Там же.
4 Там же. – Т.VІІ. – Вып.2. – Москва; Ленинград, 1946. – С.663.
5 Там же.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
34 О.М.Слісаренко
в яку повірив російський воєначальник. Сутички тривали й надалі: 7 травня
козаки під час аналогічної операції знищили 30 «шведських» волохів, а 5 за-
хопили в полон. Через три тижні розвідувальний загін «московських» воло-
хів на чолі з полковником Незбитовським знову знищив 30 та взяв живими
10 «шведських» волохів6.
Однак в середині червня 1708 р. ситуація дещо змінилася: шведський ко-
роль несподівано форсував Березину й увів в оману російське командування,
яке вирішило, що шведи через Бихів здійснюють марш в Україну. Уточнити
наміри короля не вдавалося, адже «шведські» волохи здійснювали ефективне
прикриття маршу, не дозволяючи росіянам захопити «язиків»7.
Своєю чергою волоські підрозділи шведської армії вели активну розвідку
й 20 червня 1708 р. захопили в полон козака, який повідомив, що непода-
лік у лісі перебуває засідка з 400 «московських» козаків (донських чи укра-
їнських – незрозуміло). Більш імовірно, що це були саме українські коза-
ки, адже на Дону у цей час відбувалося повстання К.Булавіна, тому навряд
чи в московському війську могли перебувати значні континґенти донців.
Однак не виключено, що це могли бути яїцькі (уральські) козаки, присут-
ність яких зафіксовано на театрі бойових дій, наприклад, під Биховим8.
Наступного дня шведський король доручив ґенерал-ад’ютантові М.Каніферу,
що володів польською мовою, очолити сотню добровольців волоського полку
К.Урбановича для нападу на цих козаків, причому останні вважали, що їх
атакували 300 волохів. І результати цього бою були не на користь шведів:
вони втратили 30 чол. убитими й 4 полоненими9. Перед боєм під Головчиним
у російському полоні вже було до 30 «шведських» волохів, у тому числі й офі-
церів. Буквально напередодні до росіян утік вояк волоської «хоронґви» – по-
ляк, що раніше був пажем у короля Авґуста. Він повідомив, що на ранок
3 липня шведське командування збирається атакувати російські позиції10.
Це, однак, не допомогло росіянам: своїми нестандартними діями Карл XII
забезпечив успіх Головчинського бою.
Після перемоги під Головчиним шлях шведів проліг до Дніпра, де слід
було організувати переправу так, аби уникнути несподіваного удару від мос-
ковської армії. Із цією метою король Карл ХІІ розіслав відволікаючі загони
легкої кінноти південніше та північніше Могильова, який було обрано за го-
ловне місце переправи через Дніпро. Зокрема невеликий підрозділ волохів
було відправлено в рейд на північ понад берегом Дніпра до Орші та Дубровни.
Це неабияк стривожило московське командування та змусило царя змінити
маршрут свого повернення до війська, яке після розгрому під Головчиним від-
ступило на лівий берег Дніпра до містечка Горки11. Петро І передумав рухати-
ся човнами, обравши шлях суходолом.
6 Письма и бумаги Петра Великого. – Т.VІІ. – Вып.2. – С.729, 852.
7 Там же. – С.901.
8 Труды Императорского русского военно-исторического общества. – Т.1. – Санкт-Петербург,
1909. – C.107, 114.
9 Письма и бумаги Петра Великого. – Т.VІІ. – Вып.2. – С.902.
10 Там же. – Т.VІІІ. – Вып.2. – С.430.
11 Там же. – С.431.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
35Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр.
На півдні в напрямку Бихова діяв шведський загін, як здалося росіянам,
чисельністю 1,5 тис. з невеликим волоським підрозділом12. У середині липня
1708 р. він успішно заблокував ґарнізон Бихова, комендант якого Д.Воронцов
слав панічні листи до ґенерала-фельдмаршала Б.Шереметєва, хоча мав при-
близно такі ж сили, що й шведи (1,3–1,4 тис. вояків). Щоправда, комендант по-
силався на ненадійність козаків Стародубського полку, котрі постійно дезер-
тирували (за три тижні липня 1708 р. втекли або загинули понад половина – із
543 залишилося 267)13.
На північ від Могильова в напрямку Орші, як згадувалося вище, було від-
правлено волоський загін на чолі з ґенералом М.Каніфером чисельністю до
100 вершників. Узагалі командир був у званні ротмістра чи, можливо, майора,
але російські історики подають його як ґенерала, спираючись на фразу під час
його допиту, що він часто команду за ґенерал-майора мав14. Це означає, що
йому довіряли самостійні операції на чолі окремих загонів, однак платню він
одержував як майор – 480 талерів на рік. Загін прибув до замку прошведсько-
го маґната П.Сангушка у Смолятичах (Смолянах), частина його повернулася
назад до шведського табору, а 40 вояків (включно з М.Каніфером) 31 липня
або 1 серпня 1708 р. були раптово заскочені у замку російським загоном із
корпусу ґенерала К.Ренне15. Утім своїми діями волоські підрозділи ввели в
оману московських воєначальників і переправа головних шведських сил на
лівий берег Дніпра 4–5 серпня відбулася безперешкодно та несподівано для
супротивника.
Після повороту Карла XII на південь, у напрямку України, перед москов-
ським військом постало завдання випередити шведів, не давши їм вступити у
заможні козацькі міста. У цих перегонах важливу роль мала відіграти легка
кіннота. Зокрема ґенерал російської служби Інфлянт доповідав цареві: «І я пі-
шов оному неприятелеві навперейми на мглинський шлях і до Стародуба як-
найближче до неприятеля, а до Стародуба перед себе відправив кумпанщиків
(компанійців – О.С.), волохів та козаків»16. У шведському аванґарді, корпусі
ґенерала А.Лаґеркруни, теж були загони волоської кавалерії. Так, наприклад,
у боях 9 та 11 жовтня в полон захопили кількох волохів і, як мінімум, одного
поляка. Від них росіяни й довідалися про з’єднання частин А.Левенгаупта та
А.Лаґеркруни17.
Восени 1708 р. чисельність волоського полку у шведській армії скороти-
лася до десяти «хоронґв» по 60–100 вершників у кожній. Проте не виключено,
що це применшені цифри, адже одержано їх від полоненого офіцера волось-
кого полку Я.Улашина – волинського шляхтича, посланого С.Понятовським
до гетьмана І.Мазепи начебто з метою обміну свого полоненого брата18.
12 Труды Императорского русского военно-исторического общества. – Т.I. – C.109.
13 Там же. – С.114–115.
14 Тарле Е.В. Северная война и шведское нашествие на Россию. – Москва, 1958. – С.168;
Письма и бумаги Петра Великого. – Т.VІІІ. – Вып.2. – С.494, 517.
15 Письма и бумаги Петра Великого. – Т.VІІІ. – Вып.2. – С.517.
16 Труды Императорского русского военно-исторического общества. – Т.1. – C.81.
17 Там же. – С.83, 103.
18 Там же. – C.258–259.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
36 О.М.Слісаренко
Саме під час допитів Я.Улашина російське командування довідалося про та-
ємні переговори між шведськими емісарами й І.Мазепою. Наскільки достовір-
ними були ці, вирвані під тортурами, відомості як щодо чисельності полків,
так і контактів із гетьманом сказати важко19. Можливо, чисельність волось-
кого полку скоротилася також унаслідок відправки до короля С.Лещинського
загону у 200 вершників як охоронців якогось посланця-поляка, відправленого
Карлом ХІІ на початку грудня 1708 р. з Ромен20.
Із приєднанням до шведського короля українського гетьмана на боці шве-
дів опинився й волоський підрозділ, що перебував на службі І.Мазепи. Його
чисельність у грудні 1708 р. становила близько 300 кіннотників, а перейшли
вони до козацького провідника з війська литовського польного гетьмана
Ґ.А.Оґінського21. Імовірно, більшість цих вершників теж були поляками або ж
українцями з Правобережжя Дніпра.
Волоські частини залишалися на службі Карла ХІІ й після суворої зимівлі
1708–1709 рр. Зі свідчень шведського дезертира Л.Беккера (утік із піхотного
полку ґенерала Рооса) відомо, що його та двох його товаришів на початку трав-
ня 1709 р. затримали під Опішнею «шведські волохи» й повернули назад до
табору22. Л.Беккер усе-таки втік до росіян 16 травня. Натомість його товариші
так і залишилися під арештом.
Також відомо, що у квітні 1709 р. шведський король відправив волосько-
го полковника С.Кольцу на переговори до сілістрійського сераскир-паші про
можливість воєнної допомоги з боку Туреччини. Росіяни дізналися про це на
початку травня від перебіжчика-волоха, котрий, очевидно, служив у супроводі
С.Кольци23.
Наприкінці весни 1709 р. волоські підрозділи російської армії активно
діяли проти шведських баз постачання на правому березі Ворскли. Зокрема
17–18 травня під Полтавою волохи відбили у шведів 2 тис. коней24. Брали
участь вони й у боях. Наприклад, в операції російського корпусу ґенерала
К.Ренне проти шведського з’єднання ґенерала Круза у Старих Санжарах було
задіяно якийсь волоський підрозділ25. Крім того, у корпусі ґенерала Г.Ґольца,
розквартированому у Західній Україні, перебувало ще 400 волоських верш-
ників26. Але не виключено, що тут малися на увазі кіннотники компанійсько-
го полку А.Танського, які брали участь у бою з військами С.Лещинського під
Лідуховою у травні 1709 р. У звіті про цю подію полк А.Танського названо
«волоським»27.
У Полтавській битві волоський полк шведської армії повинен був викону-
вати функцію відволікання, рухаючись за правим фланґом бойових порядків.
19 Кентржинський Б. Мазепа. – К., 2013. – С.276.
20 Письма и бумаги Петра Великого. – Т.VІІІ. – Вып.2. – С.1048.
21 Там же. – С.1050.
22 Там же. – Т.ІХ. – Ч.2. – С.874.
23 Сергійчук Б., Сергійчук В. На межі двох світів: Українсько-турецькі відносини в середині
XVI – на початку ХХІ ст. – К., 2011. – С.80.
24 Письма и бумаги Петра Великого. – Т.ІХ. – Вып.2. – С.884–885.
25 Там же. – С.947.
26 Там же. – С.1015.
27 Там же. – С.920.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
37Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр.
Йому було доручено пройти через негустий Яковецький ліс та здійснити де-
монстративну акцію поблизу головного російського ретраншементу. На той
момент полк нараховував приблизно 1 тис. боєздатних вершників. Російські
джерела ніяк не характеризують цей маневр «шведських» волохів, однак ві-
домо, що Петро І виділив три батальйони піхоти для прикриття фланґу й по-
дальшого руху через Яковецький ліс у напрямку Полтави. Нібито серед росій-
ських трофеїв було виявлено один волоський прапор28. Є всі підстави вважати,
що волоський полк шведської армії великих втрат не зазнав, а в переважній
більшості зумів організовано відступити з поля бою. У полку було дванадцять
«хоронґв» – як видно, одинадцять із них свої прапори зберегли.
29 червня 1709 р. під Переволочною капітан Крунстедт на чолі зведеного
загону козаків і волохів виконував розвідку острівців на Дніпрі, аби з’ясувати
можливість використання їх під час переправи, але дійшов невтішних висно-
вків29. Дуже велика ймовірність того, що вершники волоського полку пере-
правилися через ріку, адже легкокінні підрозділи долали водні перешкоди
подібно до українських козаків – тримаючись за гриви коней. Непрямим під-
твердженням цього стали результати бою на річці Буг 7–8 липня 1709 р.,
де волоські вершники разом із запорізькими козаками прикривали перепра-
ву залишків шведської армії на турецьку територію. Серед тих, хто тоді по-
трапив у російський полон, був принаймні один поляк, чи, можливо, укра-
їнець із волоського полку – Трохим Войт30. Джерела згадають про волоські
підрозділи й пізніше, на початку 1710 р. Так, «сторожа волоська» охороняла
шведський табір під Бендерами, перешкоджаючи дезертирству31. Щоправда,
з контексту незрозуміло, ці волохи були на королівській, чи на турецькій
службі.
Останньою значною бойовою операцією 1709 р., в якій узяли участь во-
лоські полки на російській службі, стали вересневі події, які зрештою відігра-
ли важливу роль у розв’язуванні російсько-турецької війни 1710–1713 рр. Тоді
шведський король, усупереч рекомендаціям турецького сераскира, направив
на північ Молдавії загін ґенерал-ад’ютанта А.Юлленкрука (близько 600 шве-
дів і понад 500 запорожців), котрий просунувся до Чернівців, очевидно, маючи
намір пройти через Карпати й Південну Польщу на з’єднання з польськими
силами Ю.Потоцького і корпусом шведського ґенерала Крассау. Однак молдав-
ський господар М.Раковиця сповістив про рух цього загону Петра І. Турецький
хроніст, котрий писав про ці події, не сумнівався, що у провалі шведської опе-
рації був винен саме молдавський володар: «Через те, що богданці32 були у
злуці з московським племенем, із дозволу та спонуки наблизилося туди й
28 Кротов П.А. Битва при Полтаве (К 300-летней годовщине). – Санкт-Петербург, 2009. –
С.282.
29 Полтавская реляция генерал-квартирмейстера Акселя Юлленкрука // 300 лет Полтавскому
сражению: Спецвыпуск «Старый цейхгауз» и «Военно-исторический журнал». – Москва,
2009. – С.111.
30 Кошелева О. Дерзость капитана Старшинта: Шведские пленные в России // Родина. –
2009. – №7. – С.86.
31 Кротов П.А. Битва при Полтаве (К 300-летней годовщине). – С397.
32 Молдавани.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
38 О.М.Слісаренко
московське військо, що там було; зненацька найшло на тих шведів, що пере-
бували в місті Чернавудж, повбивало та їхні дóбра пограбувало й спожило»33.
Одержавши інформацію від М.Раковиці, цар негайно виділив зі складу кор-
пусу О.Меншикова «летючий загін» бриґадира Ґ.Кропотова. Очевидно, Петро I
був упевнений, що з такими значними силами може прориватися в Польщу й
сам шведський король, котрий мав заслужену славу відчайдушного сміливця.
Можливо, росіянам уже було відомо, що Карл ХІІ майже одужав після важко-
го поранення, якого він зазнав напередодні Полтавської битви. Заради захо-
плення свого ворога – короля Швеції, Петро I пішов на порушення турецького
кордону.
Російське командування ретельно готувалося до операції. Бриґадирові
Ґ.Кропотову було надано детальні інструкції, складені 19 серпня 1709 р.
особисто царем Петром34. Так, війська мали досягти району Кам’янця-
Подільського – нібито для розташування на зимові квартири («на стацію»).
Крім того, слід було встановити таємний зв’язок (через шифровані листи) з
волоським господарем. Інструкція містила детальні вказівки, як необхідно
поводитися з полоненим королем шведів та його польськими союзниками.
Уже через тиждень з’єднання Ґ.Кропотова з Києва дісталося Поділля, за-
йнявши смугу понад Дністром завширшки близько 320 км та контролюючи
переправи35.
27 вересня 1709 р. російський аванґард з українських козаків перетнув
турецький кордон на Дністрі, поблизу Кам’янця-Подільського, і заглибився
на територію Молдавського князівства – васала Туреччини. Провідниками
росіян були підрозділи волоської легкої кінноти на чолі з полковником
К.Туркулом, та, можливо, полковником А.Кегичем36. Вони несподівано ата-
кували передові частини загону А.Юлленкрука, що складалися із запорож-
ців. Хоча останні завдали деяких втрат хоругвам К.Туркула, він проте зумів
зайняти вигідні позиції на шляхах можливого відходу шведів37. На допомо-
гу запорожцям підійшли головні сили шведського загону, який складався з
піхоти та кавалерії. Очевидно, шведи сподівалися пробитися далі, але були
блоковані біля лісового масиву. Російським аванґардом командував полков-
ник князь А.Друцький. Окрім молдаван та якоїсь кількості російських дра-
ґунів до складу загону також входили 180 українських козаків, можливо з
полку А.Кандиби38. У першій сутичці росіянам удалося захопити 10 шведів
(у тому числі 4 офіцерів), але надалі щільний рушничний вогонь шведської
піхоти поклав край їхнім спробам розвинути успіх. Імовірно, А.Юлленкрук
не сподівався зустріти значних російських сил на молдавській території,
тому втратив слушну нагоду атакою кавалерії знищити російський аванґард.
Незабаром підійшли головні сили російських драґунів. Загін А.Юлленкрука
33 Цит. за: Кротов П.А. Битва при Полтаве (К 300-летней годовщине). – С.386.
34 Письма и бумаги Петра Великого. – Т.ІХ. – Вып.1. – С.348–351.
35 Там же. – Вып.2. – С.1193.
36 Очерки внешнеполитической истории Молдавского княжества: последняя треть XIV – на-
чало XIX в. – Кишинёв, 1987. – С.255.
37 Письма и бумаги Петра Великого. – Т.ІХ. – Вып.2. – С.1289.
38 Там же. – С.1290.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
39Волоські полки армій Карла ХІІ та Петра І в кампаніях 1708–1709 рр.
відступив на якийсь пагорб, де сподівався відбити атаку. Ґ.Кропотов, поба-
чивши готовність шведів до бою, двічі пропонував переговори. Напевне, ро-
сіяни мали значну чисельну перевагу, а стійкість запорожців викликала у
шведів виправдані побоювання, тому А.Юлленкрук вирішив здатися без бою.
Було укладено письмову угоду латинською та російською мовами, за якою
шведи зберігали холодну зброю39. Запорожці при цьому через лісовий масив
пішли в гори й у цілому уникли полону (окрім 8 чол.). Полонених шведів
виявилося 551 особа (декілька десятків загинули у бою аванґардів, іще кіль-
ка змогли повернулися до короля)40. Можливо, у момент капітуляції шведи
покидали у воду більшу частину зброї, адже в донесенні Ґ.Кропотова серед
трофеїв вказується лише 143 фузеї та 20 пістолетів41. Хоча росіяни й пере-
могли, однак головного завдання – захопити шведського короля – вони не
виконали.
Волоська кіннота в російській армії виявилася доволі ефективною, тому
впродовж Північної війни було сформовано ще п’ять таких полків, середньою
чисельністю 500 вершників. Формування цих підрозділів переважно відбува-
лося відразу після невдалого для Росії Прутського походу. Їх називали «но-
возатяжними», оскільки раніше вони були на службі молдавського господаря
Д.Кантемира42. На кінець війни, у 1721 р., на російській службі ще перебувало
три полки – Кегича, Танського й Сербина – загальною чисельністю 1500 кін-
нотників43. Полк Танського було, очевидно, зараховано до складу волоських
через те, що компанійські війська підлягали ліквідації. Після війни полки
було розформовано, імовірно з метою економії, оскільки найманцям слід було
платити зарплату, натомість козакам і калмикам – ні.
Наприкінці згадаємо про долю найбільш відомих шведських командирів
волоських підрозділів. К.Урбанович у 1726 р. нібито перейшов на службу до
росіян44. М.Каніфер довгий час перебував у полоні в Москві, залишаючись дру-
гим за значенням полоненим після колишнього коменданта Нарви ґенерал-
майора Г.Горна. Напевне, він брав участь, разом з іншими захопленими швед-
ськими воєначальниками, у тріумфальній ході, організованій царем Петром
у грудні 1709 – січні 1710 рр. у Москві. Потім його відправили до Сибіру, де
він і помер невдовзі після закінчення Північної війни. С.Кольца потрапив у
полон нібито під Переволочною. В усякому разі так стверджує шведський істо-
рик українського походження Б.Кентржинський45. Згодом він теж опинився у
Сибіру, але дочекався кінця війни й був повернутий у Швецію46. Імовірно, що
С.Кольца, як і інші офіцери, котрі побували в російському полоні, намагався
добитися грошових компенсацій від шведського уряду за роки неволі.
39 Труды Императорского русского военно-исторического общества. – Т.III. – С.236.
40 Письма и бумаги Петра Великого. – Т.ІХ. – Вып.1. – С.410–411.
41 Там же. – Т.ІХ. – Вып.2. – С.1291.
42 Там же. – Т.ХІ. – С.46.
43 Рабинович М.Д. Полки Петровской армии: 1698–1725. – С.84.
44 Артамонов В.А. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709–1714). –
Москва, 1990. – С.192.
45 Кентржинський Б. Мазепа. – С.385.
46 Шебалдина Г. Сибирские мемуары каролинов о своих и чужих // Полтава: Судьбы пленных
и взаимодействие культур. – Москва, 2009. – С.67.
Український історичний журнал. – 2017. – №1
40 О.М.Слісаренко
***
Отже на основі викладеного можемо запропонувати певні висновки. У ході
Північної війни обидві армії, шведська та російська, змушені були вдатися
до використання полків легкої кінноти, які за типом озброєння та тактикою
називалися «волоськими» незалежно від реального національного складу.
Використання волоських полків у шведській армії було набагато інтенсивні-
шим. Очевидно, перші легкокінні підрозділи у війську Карла ХІІ з’явилися ще
1702 р. У ході Полтавської битви було задіяно один волоський полк чисельніс-
тю понад 1 тис. вершників. Особовий склад волоського полку шведської армії
формувався переважно з вихідців із Правобережної України, у тому числі й
місцевих польських шляхтичів. В армії Петра І волоський полк з’явився пізні-
ше – з другої половини 1707 р., імовірно через те, що росіяни широко викорис-
товували іншого типу ірреґулярну кінноту: українських, донських та яїцьких
козаків, калмиків, татар, мещеряків (та інші поволзькі народи). За чисельніс-
тю він був невеликим. У ході кампанії проти Туреччини 1710–1711 рр. було
утворено ще декілька волоських полків, переважно з молдаван, однак незаба-
ром їх довелося розпустити, аби здешевити витрати на армію. Волоська кава-
лерія стала прообразом майбутньої реґулярної гусарської кінноти, утвореної у
середині ХVІІІ ст. практично в усіх європейських арміях.
Examines the use of hired irregular cavalry in the Swedish and Russian armies during
the Northern War. Analysis the organizational, financial, and militarytactical aspects
of creating auxiliary cavalry units.
Keywords: irregular cavalry, Wallachian regiments, tactical intelligence, noble
militia.
|