Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ

Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ

Досліджуються відносини Руського королівства з державою Німецького ордену за правління Юрія II. Проаналізовано зміст його договорів із хрестоносцями. Висунуто гіпотезу про те, що після смерті останніх Романовичів галицько-волинське боярство восени 1324 р. відрядило посольство до великого князя литов...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2017
Автор: Горбач, Т.С.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:Український історичний журнал
Теми:
Історичні студії
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130384
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ / Т.С. Горбач // Український історичний журнал. — 2017. — № 2. — С. 19-32. — Бібліогр.: 57 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-130384
record_format dspace
spelling irk-123456789-1303842018-02-13T03:03:34Z Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ Горбач, Т.С. Історичні студії Досліджуються відносини Руського королівства з державою Німецького ордену за правління Юрія II. Проаналізовано зміст його договорів із хрестоносцями. Висунуто гіпотезу про те, що після смерті останніх Романовичів галицько-волинське боярство восени 1324 р. відрядило посольство до великого князя литовського Іедиміна для узгодження кандидатури Бапеслаиа Тройденовича на руський престол. Береться під сумнів поширене в історіографії твердження про участь руського рицарства в польсько-орденській війні 1327-1332 рр. The relations between the Kingdom of Rus’ and the state of the Teutonic Order in Prussia at Yurii II times are studied. The contents of the agreements concluded by the prince of Rus’ and crusaders are analyzed. A hypothesis is made that after the death of the last Romanovych family members in the autumn 1324 aristocracy of Rus’ sent envoys to the Great Duke of Lithuania Gediminas to approve of Boleslav Troidenovych candidature for the throne of Rus’. A famous in the historiography belief that knights of Rus’ took part in the Polish-Teutonic war (1327–1332) is reconsidered. 2017 Article Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ / Т.С. Горбач // Український історичний журнал. — 2017. — № 2. — С. 19-32. — Бібліогр.: 57 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130384 94(477.8)+94(929.713)"13" uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Історичні студії
Історичні студії
spellingShingle Історичні студії
Історичні студії
Горбач, Т.С.
Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ
Український історичний журнал
description Досліджуються відносини Руського королівства з державою Німецького ордену за правління Юрія II. Проаналізовано зміст його договорів із хрестоносцями. Висунуто гіпотезу про те, що після смерті останніх Романовичів галицько-волинське боярство восени 1324 р. відрядило посольство до великого князя литовського Іедиміна для узгодження кандидатури Бапеслаиа Тройденовича на руський престол. Береться під сумнів поширене в історіографії твердження про участь руського рицарства в польсько-орденській війні 1327-1332 рр.
format Article
author Горбач, Т.С.
author_facet Горбач, Т.С.
author_sort Горбач, Т.С.
title Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ
title_short Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ
title_full Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ
title_fullStr Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ
title_full_unstemmed Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ
title_sort руське королівство й німецький орден за часів юрія іі
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2017
topic_facet Історичні студії
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130384
citation_txt Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ / Т.С. Горбач // Український історичний журнал. — 2017. — № 2. — С. 19-32. — Бібліогр.: 57 назв. — укр.
series Український історичний журнал
work_keys_str_mv AT gorbačts rusʹkekorolívstvojnímecʹkijordenzačasívûríâíí
first_indexed 2025-07-09T13:27:32Z
last_indexed 2025-07-09T13:27:32Z
_version_ 1837176093069541376
fulltext Український історичний журнал. – 2017. – №2 20 Т.С.Горбач видавалися. Востаннє їх було надруковано у збірнику актів та документів Галицько­Волинського князівства, підготовленому О.Купчинським3. Попри загалом високий рівень цього видання, що відповідає сучасним археографіч­ ним вимогам до публікації історичних джерел, у ньому все ж трапляються окремі помилки4. Період правління Юрія ІІ – останнього суверенного володаря Руського ко­ ролівства – надзвичайно слабко висвітлено у джерелах. Занепад придворного літописання Південно­Західної Русі наприкінці ХІІІ ст., поряд із незадовіль­ ною збереженістю князівських архівів суттєво ускладнює дослідження будь­ яких історичних процесів, що відбувалися на цих теренах у першій половині XIV ст. Скупі повідомлення іноземних хронік, відголоски про руські справи в папських буллах та кореспонденції сусідніх монархів, а також нечисленні вцілілі документи з князівської канцелярії – от і все, що є в розпорядженні дослідника. Незважаючи на обмаль джерел особа цього князя та проваджена ним зовнішня політика стала предметом зацікавлення багатьох фахівців. М.Грушевський відзначав, що союз з Орденом, започаткований ще за ко­ роля Данила, було спрямовано проти Литви, а згодом – Польщі. За правлін­ ня ж Юрія ІІ ініціатива в поновленні союзних угод, на його думку, виходила від «прусських рицарів», для яких під час боротьби з Польщею був важливим нейтралітет руського князя5. У старшій польській історіографії часто наголо­ шувалося на прихильному ставленні мазовецького П’яста до польського короля Владислава І Локетка, якому той нібито завдячував посадженням на руський престол6. Водночас польські історики доволі скептично оцінювали практичне значення договорів Юрія ІІ з Німецьким орденом. Г.Пашкевич не вбачав у них ознак повноцінного союзу, уважаючи засадничим аспектом тогочасних русько­ орденських відносин прагнення розвивати торговельні зв’язки, що приносили багато користі обом державам7. Про взаємовигідну торгівлю як запоруку поро­ зуміння Галицько­Волинської Русі з орденською Пруссією пізніше писали та­ кож українські дослідники І.Крип’якевич і М.Ждан8. С.Зайончковський уважав однією з головних причин зближення Юрія ІІ з Орденом литовську загрозу, а надто загарбання Литвою Підляшшя, що нібито відбулося в 1323–1324 рр. 3 Купчинський О. Акти та документи Галицько­Волинського князівства ХІІІ – першої полови­ ни ХIV ст. Дослідження. Тексти. – Л., 2004. – 1282 с. 4 Див., напр.: Там само. – №10. – С.178 (пропущено слово «tenenda»). 5 Грушевський М. Історія України­Руси. – Т.3. – К., 1993. – С.112, 126. 6 Prochaska A. W sprawie zajęcia Rusi przez Kazimierza Wielkiego // Kwartalnik Historyczny. – R.6. – Lwów, 1892. – S.6; Dąbrowski J. Z czasów Łokietka: Studya nad stosunkami polsko­ węgierskimi w XIV w. – Сz.1 // Rozprawy Akademii Umiejętności: Wydział Historyczno­Filozoficzny: Serya II. – T.34. – Kraków, 1916. – S.318–321; Długopolski Е. Władysław Łokietek na tle swoich czasów. – Wrocław, 1951. – S.223–224. Лише В.Абрагам дотримувався протилежної думки, зазна­ чивши, що Юрій ІІ після утвердження на руському престолі займав ворожу позицію стосовно Польщі, натомість добре ладнав із Німецьким орденом (див.: Abraham W. Powstanie organizacyi kościoła łacińskiego na Rusi. – T.1. – Lwów, 1904. – S.193). 7 Paszkiewicz H. Ze studiów nad polityką polską, litewską i krzyżacką Bolesława Jerzego, ostat­ niego księcia Rusi Halicko­Włodzimierskiej // Ateneum Wileńskie. – Z.5/6. – Wilno, 1924. – S.54–55, 61 (прим.2). 8 Крип’якевич І. Галицько­Волинське князівство. – К., 1984. – С.110; Ждан М. Романовичі і Німецький хрестоносний Орден // Український історик. – 1973. – №3/4. – С.64–68. Український історичний журнал. – 2017. – №2 Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ 21 Він також заперечував існування будь­якого антагонізму між Юрієм ІІ та Польщею, попри те, що орденські рицарі намагалися втягнути володаря Русі до кола недругів польської держави9. Подібно міркував Б.Влодарський, пояс­ нюючи спроби налагодження відносин Ордену з руським князем превентив­ ними контрзаходами хрестоносців, які шукали союзників напередодні війни з Польським королівством. Однак їм не вдалося розладнати «дружнього зв’язку», що єднав Юрія ІІ з Владиславом І Локетком10. Абстрагуючись від цих висновків, важко відшукати прямі вказівки на такий стан речей у джерелах, ба більше, маємо протилежну ситуацію: чотири «дружніх документи» виставлено руським князем для Ордену, і жодного – для польського короля. На тлі жвавого інтересу польської історіографії до відносин Руського коро­ лівства з орденською державою, значно менше зацікавлення щодо цієї проб­ леми виказали німецькі історики. Із­поміж них можна відзначити хіба що К.Форстройтера, котрий здійснив детальний аналіз русько­орденських догово­ рів 1316–1335 рр.11 За останнє десятиліття українські дослідники О.Масан12 та Л.Войтович13 підготували розвідки з історії дипломатичних зв’язків Галицько­ Волинської Русі з Німецьким орденом, однак результати цих студій не вийшли поза межі вже відомих фактів та усталених концепцій. ІІ Болеслав (рідне, католицьке ім’я Юрія ІІ) був сином черського князя Тройдена І та доньки руського короля Юрія І – Марії. Після смерті князів­ співправителів Андрія й Лева ІІ – останніх представників чоловічої лінії прав­ лячого дому Романовичів – Болеслав посів престол Руського королівства, узяв­ ши собі ім’я Юрій на честь свого діда по матері. Брак джерел не дозволяє нам визначити точний час інтронізації Юрія ІІ. Знаємо лише, що сталося це між 1323 і 1325 рр. Terminus post quem є лист польського короля Владислава І Локетка до папи Іоанна ХХII від 21 трав­ ня 1323 р., в якому він повідомляв про смерть останніх Романовичів14. За terminus ante quem слугує документ від 1325 р., виставлений Юрієм ІІ для Німецького ордену, яким князь засвідчив намір зберігати дружні відно­ сини з хрестоносцями15. 9 Zajączkowski S. Polska a Zakon Krzyżacki w ostatnich latach Władysława Łokietka. – Lwów, 1929. – S.103–104. 10 Włodarski B. Polska i Ruś 1194–1340. – Warszawa, 1966. – S.271–285. 11 Forstreuter K. Preußen und Rußland im Mittelalter: Die Entwicklung ihrer Beziehungen vom 13. bis 17. Jahrhundert. – Königsberg, 1938. – S.18–22; Idem. Preußen und Rußland von den Anfängen des Deutschen Ordens bis zum Peter der Großen. – Göttingen, 1955. – S.30–35. 12 Масан O. Німецький Орден у Пруссії і Галицько­Волинське князівство в першій половині ХІV ст.: дипломатичні відносини // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. – Т.1. – Чернівці, 2007. – C.78–87. 13 Войтович Л.В. Тевтонський орден у політиці Галицько­Волинського князівства // Український історичний журнал. – 2010. – №6. – С.4–17. 14 Monumenta Poloniae Vaticana / Ed. J.Ptaśnik. – T.3: Analecta Vaticana (1202–1366). – Cracoviae, 1914. – №83. 15 Я.Тенґовський увів у науковий обіг невідомий раніше документ (трансумпт із Корон ної мет­ рики), котрий проливає світло на початковий етап правління Юрія ІІ, що проходив (як видно з Український історичний журнал. – 2017. – №2 22 Т.С.Горбач Незадовго перед тим, як Юрій ІІ почав князювати в Галицько­Волинській Русі, відбулася одна цікава подія. Із листа комтура Бальґи Дітріха фон Альтенбурґа до комтура Кеніґсберґа Гайнріха фон Ізенберґа від 15 листопа­ да 1325 р. дізнаємося про те, що шестеро русинів із Володимира та один із Візни прибули до Цинтена, розшукуючи своїх слуг («familiam»), яких восени попереднього року люди Ордену схопили на шляху неподалік від Гродна16. Бальґійський комтур також зазначав, що русини везли запечатаний лист («litteram clausam») для брата Зіґгарда від короля Русі17. Що ж робили воло­ димирці в Литві восени 1324 р.? Припускаємо, що згадані слуги належали до руського посольства, котре прямувало до Вільна на зустріч із великим кня­ зем литовським Ґедиміном18. Метою перемовин, на нашу думку, могло бути два питання: 1) узгодження кандидатури Болеслава Тройденовича на русь­ кий престол; 2) обговорення можливих заручин Юрія ІІ з молодшою донькою Ґедиміна – Офкою (Євфимією) задля укладення династичного союзу, що пок­ лав би край боротьбі Мазовії й Литви за галицько­волинську спадщину. Із вигасанням династії Романовичів у Руському королівстві утворився тимчасовий вакуум влади. Період interregnum став сприятливою нагодою для того, аби кровноспоріднені з руськими володарями монарші особи із сусідніх країн заходилися висувати свої претензії на вакантний престол. До кола най­ ближчих претендентів, окрім, власне, Болеслава Тройденовича, належали доб жинський князь Владислав та молодший син Ґедиміна – Любарт (Дмитро). інтитуляції) під реґентством його матері Марії. Відсутність датування на акті не дозволяє з упевне­ ністю говорити про час вступу Юрія на галицько­волинський престол, однак польський дослідник дійшов висновку, що це могло відбутися вже наприкінці 1323 р. (див.: Tęgowski J. Okoliczności wstą­ pienia na tron halicko­wołyński Piasta mazowieckiego Bolesława Trojdenowicza (nieznane dokumenty ru­ skie z XIV wieku) // Studia Podlaskie. – T.18. – Białystok, 2009/2010. – S.313–328). Версія Я.Тенґовського може бути слушною, якщо часом народження князя вважати 1310 р. У такому разі, прибувши в Русь 1323 р., Юрій ІІ мав, вочевидь, 13 років і деякий час ще перебував під опікою матері. У 1325 р. князь уже досяг свого повноліття й почав самостійно правити руськими землями, про що свідчить відпо­ відний документ для Ордену (див.: Grabowski J. Dynastia Piastów mazowieckich: Studia nad dziejami politycznymi Mazowsza, intytulacją i genealogią książat. – Kraków, 2012. – S.65). Проте це припущення потребує додаткової арґументації. 16 Preußisches Urkundenbuch / Hrsg. von M.Hein, E.Maschke. – Bd.2. – Königsberg, 1939. – №536. 17 Чи варто ототожнювати цей лист із документом Юрія ІІ від 1325 р., як пропонував упорядник другого тому «Preußisches Urkundenbuch» (див.: №537. – S.362)? Однозначно сказати важко, адже за нормами середньовічної дипломатії «litterae clausae» належали до приватної кореспонденції, що містила конфіденційну інформацію, а тому складалися й запечатувалися відповідним чином (див., напр.: Bresslau H. Handbuch der Urkundenlehre für Deutschland und Italien. – Bd.1. – Leipzig, 1889. – S.59–60; Egger C. Littera patens, littera clausa, cedula interclusa: Beobachtungen zu Formen urkundlicher Mitteilungen im 12. und 13. Jahrhundert // Wege zur Urkunde, Wege der Urkunde, Wege der Forschung: Beiträge zur europäischen Diplomatik des Mittelalters / Hrsg. von K.Hruza, P.Herold. – Wien [etc.], 2005. – S.42–44). Натомість документ Юрія ІІ слід віднести до категорії пу­ блічних, на що вказують його внутрішні та зовнішні ознаки: характерна клаузула промульґації: «Noverint universi, ad quos presens scriptum fuerit devolutum» та велика висла печатка, що нею було скріплено документ. Окрім того, пергаментний аркуш, на якому написано текст, узагалі не містить слідів складання, а отже він надсилався до адресата в розгорнутому вигляді або як сувій (див.: Купчинський О. Акти та документи Галицько­Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХIV ст. ... – С.167). Про що саме Юрій ІІ писав у листі до Зіґгарда фон Шварцбурґа ми не знаємо. Можливо, князь клопотався про звільнення ув’язнених. Утім можемо лише констату­ вати, що він підтримував зв’язки зі своїм впливовим родичем з орденської братії. 18 Пор.: Шабульдо Ф. Земли Юго­Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. – К., 1987. – С.33–34. Український історичний журнал. – 2017. – №2 Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ 23 Із­поміж усіх права останнього на галицько­волинську спадщину були найва­ гомішими, адже, за однією з прийнятих версій, він був одружений із донькою володимирського князя Андрія19. Захищаючи інтереси свого сина Ґедимін си­ лою зброї намагався усунути його конкурентів від боротьби за руський престол. Задля цього литовці здійснили декілька спустошливих набігів на родові воло­ діння обох претендентів. Із папської булли від 19 серпня 1324 р., надісланої до цешинського князя Казимира, дізнаємося про напад на землі Болеславового батька – черського князя Тройдена І20. Цей похід міг відбутися наприкінці 1323 або на початку 1324 рр.21 Незадовго до того, 14 вересня 1323 р., литов­ ське військо на чолі з плоцьким князем Вацлавом (зятем Ґедиміна) сплюнд ­ рувало Добжинську землю – володіння княгині Анастасії, удови Земовита доб­ жинського й матері Владислава22. Русько­литовські переговори мали неодмінно проходити за участі послів від хана Узбека23. Про перебування татар в оточенні Ґедиміна згадують посланці папських леґатів, які прибули до Вільна на початку листопада 1324 р.24 Як саме 19 Супрасльская летопись // Полное собрание русских летописей. – Т.35. – Москва, 1980. – С.61 («а Любарта принял володимерьскыи князь к дотьце во Володимер и в Луцеськ и во всю землю Волыньскую»). Майже цілковита відсутність джерел із того часу, за винятком пізніх білорусько­ литовських літописів, що сповнені багатьох неточностей і відвертих вигадок, спричинила багато­ річну дискусію серед дослідників генеалогій князівських династій Романовичів та Ґедиміновичів про походження Любартової дружини. Так, Я.Тенґовський припускає, що нею могла бути донька князя Данила Острозького (див.: Tęgowski J. Pierwsze pokolenia Giedyminowiczów. – Poznań [etc.], 1999. – S.23–25), Л.Войтович уважає, що дружиною Любарта була донька князя Лева ІІ (див.: Войтович Л.В. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006 – С.37–38, 512, 615). 20 Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque finitimarum historiam illustrantia / Ed. A.Theiner. – T.1. – Romae, 1860. – №303. 21 Błaszczyk G. Dzieje stosunków polsko­litewskich od czasów najdawniejszych do współczesno­ ści. – T.1. – Poznań, 1998. – S.61. 22 Petri de Dusburg Chronicon terrae Prussiae // Scriptores rerum Prussicarum / Hrsg. von T.Hirsch, M.Töppen, E.Strehlke. – Bd.1. – Leipzig, 1861. – Р.188; Spominki gnieźnieńskie // Monu­ men ta Poloniae historica: Series nova / Ed. B.Kürbis. – Т.6. – Warszawa, 1962. – S.98. Щоправда серед істориків немає одностайності з приводу трактування мотивів цього нападу (див., напр.: Tęgowski J. Okoliczności wstąpienia na tron... – S.319–321). 23 Упродовж першої половини ХIV ст. Руська держава продовжувала перебувати у сфері впливу Золотої Орди. Ступінь і форми цієї залежності ще остаточно не з’ясовано. Деяку інфор­ мацію можна віднайти в актовому матеріалі сусідніх країн. Із листа польського короля до папи (1323 р.) стає відомо про те, що татари збирали щорічну данину з Русі («annua tributa percipere consueverunt»; див.: Monumenta Poloniae Vaticana. – Т.1. – №83. – Р.73). Схожі відомості зустріча­ ємо в листі прусських єпископів до колеґії кардиналів (1340 р.) щодо небезпеки татарського втор­ гнення («[...] imperator Tartarorum [...] cum regibus Litwinorum et Ruthenorum suiis tributariis» / «[...] татарський хан [...] із королями литовців і русинів – своїми данниками»; див.: Preußisches Urkundenbuch / Hrsg. von M.Hein. – Bd.3. – Lfg.1. – Königsberg, 1944. – №345. – S.240), а також в інших документах. Ще одна важлива проблема – залежність князівського престолонаслідуван­ ня від впливів ханського двору. Промовисті слова ченця­францисканця Іоанна з Вінтертура, котрий прямо вказував на визначальну роль ординського правителя в посадженні на руський престол двох останніх Романовичів та Юрія ІІ («imperator Tartarorum duos paganos breviter ante ista tempora reges satis ydoneos Ruthenis prefecerat, quibus successive ab eis per venenum extinctis procuravit eis christianum Latinum» / «татарських хан поставив над русинами двох вельми достой­ них королів, яких вони пізніше звели зі світу за допомогою отрути; [після того] він призначив їм латинського християнина»; див.: Iohannis Vitodurani Chronica // Monumenta Germaniae historica: Script. rer. Germ.: Nova series / Hrsg. von F.Baethgen. – T.3. – Berlin, 1924. – Р.184). 24 Посланці повідомляли про те, що на одній з аудієнцій великий князь не зміг вислухати їх особисто, оскільки «cum tartaris erat impeditus» / «був зайнятий із татарами» (див.: Русско­ ливонские акты, собранные К.Е.Напьерским. – Санкт­Петербург, 1868. – №67. – С.47). Український історичний журнал. – 2017. – №2 24 Т.С.Горбач проходили перемовини й чи відбулися вони взагалі – сказати важко з огляду на відсутність будь­яких відомостей про це у джерелах. Не знаємо навіть, чи діста­ лися руські посли до литовської столиці після того, як були заскочені орденським роз’їздом поблизу Гродна25. Хай там як, але посланці папських леґатів у своєму зві­ ті жодним словом не згадують про присутність на той час у місті руської делеґації. Подальший розвиток подій прямо вказує на те, що дійти згоди в питанні укладення русько­литовського династичного союзу, схваленого Ордою, не вда­ лося. Уже наступного, 1325­го, року татари здійснили спустошливий похід у литовські землі: «Царь Азбякь посылаль князей Литвы воевати; и многа зла сотвориша Литвѣ, и со многимь полоном пріидоша во Орду»26. Юрій ІІ, утвер­ дившись на руському престолі, як і решта мазовецьких князів пристав на бік Ордену. Власне це була реакція на аґресивні дії з боку Ґедиміна: наприкінці листопада 1324 р. (вже після невдалих, або таких, що не відбулися, переговорів) численне литовське військо, очолюване намісником Гродна – Давидом, удерло­ ся до Мазовії та сплюндрувало володіння князя Земовита ІІ і плоцького єписко­ па Флоріана. Завдані литовцями збитки були такими знач ними, що 25 серпня 1325 р. Земовит ІІ, його брат Тройден І, а також єпископ Флоріан були змушені звернутися до папи Іоанна ХХІІ з проханням дозволити Німецькому ордену про­ довжити війну проти Литви, аби вберегти їхні землі від подальших нападів27. ІІІ Документ від 1325 р. можна вважати відправною точкою у відносинах Юрія ІІ з Німецьким орденом. Його текст доволі лаконічний порівняно з угода­ ми 1327, 1334, 1335 рр. Руський князь не обіцяв хрестоносцям більше, аніж міг дати – лише мир і свою прихильність, як то було за його поперед ників. Увагу привертає клаузула інскрипції: «[…] honorabilibus dominis domino Wernhero magistro generali in Thorun (sic!) singulisque fratribus eiusdem ordini b. Marie deputatis»28. Чому, власне, Торн/Торунь? Свого часу видавці збірника реґес­ тів документів Німецького ордену з Державного архіву Кеніґсберґа Е.Йоахім та В.Губач дивувалися щодо такого формулювання29. Адже це місто, попри 25 У своєму посланні до єпископів дерптського, езельського, намісника Ревельської землі та ради міста Риґи від 1324 р. Ґедимін нарікав, що хрестоносці, усупереч статтям мирного договору, укладеного 2 жовтня 1323 р., «omnes vias tam in terra quam in aquis suis custodiis munierunt, ita quod nullo a nobis ad vos vel a vobis ad nos valeat transmeare» / «на всіх шляхах як на землі, так і на воді, вони поставили свою сторожу, так, що ніхто ні від нас до вас, ані від вас до нас не може про­ йти» (див.: Русско­ливонские акты… – №69. – С.49). Отож за умов, коли Орден намагався всіляко перешкоджати будь­яким політичним та економічним контактам Литви з сусідніми країнами, не дивно, що руські посли дорогою до Вільна зазнали нападу від орденських людей. 26 Патриаршая или Никоновская летопись // Полное собрание русских летописей. – Т.10. – Санкт­Петербург, 1885. – С.189; Пашуто В.Т. Образование Литовского государства. – Москва, 1959. – С.396. 27 Codex diplomaticus Masoviae novus / Ed. I.Sułkowska­Kuraś, S.Kuraś. – Wrocław [etc.], 1989. – P.2. – №178. 28 «[…] почесним панам – панові Вернеру, верховному маґістрові в Торуні (sic!), та кожному з братів його Ордену блаженної Марії». 29 Regesta historico­diplomatica Ordinis S. Mariae Theutonicorum 1198–1525 / Bearb. von E.Joachim; hrsg. von W.Hubatsch. – P.2. – Göttingen, 1948. – №549. Український історичний журнал. – 2017. – №2 Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ 25 своє важливе торговельно­економічне значення, ніколи не виконувало функ­ цій головної резиденції верховних маґістрів, ба навіть ландмайстрів Пруссії. Дослідник історії Ордену К.Мілітцер у люб’язно наданому нам інтерв’ю ви­ словив ориґінальну думку: «Князь, імовірно, не писав листа власноруч, а до­ ручив це зробити. Проте писар, схоже, був не надто вправним у латині. Слід було написати “ordinis” замість “ordini”, на що вже вказав упорядник збірника “Preußisches Urkundenbuch”. У зв’язку з цим Торн, можливо, був відомий біль­ ше, аніж Марієнбурґ, оскільки Марієнбурґ тоді лише розбудовували й готува­ ли як місце, де мав би оселитися верховний маґістр»30. Про особу писаря не збереглося ніякої інформації. За спостереженням О.Купчинського, документи від 1325 і 1327 рр. написано однією рукою, імовір­ но у Володимирі31. Водночас, чи доречно було б підозрювати князівську канце­ лярію в непрофесійності або недостатній обізнаності з прусськими справами? Е.Суходольська, аналізуючи договори мазовецьких князів Земовита ІІ, Тройдена І та Вацлава з хрестоносцями, укладені 2 січня 1326 р. у Страсбурзі, дійшла висно­ вку, що тексти мали однаковий диктат, який походив з орденської канцелярії. Усі містили ідентичні клаузули нотифікації та короборації, котрі з незначними змінами використано також у грамоті Юрія ІІ від 1325 р.32 Якщо текст документа руського князя було відредаговано за участі представника канцелярії одержува­ ча, тобто Ордену, тоді як туди могла закрастися така прикра помилка? Попри відсутність у тексті обмовки про клопотання Зіґгарда фон Шварцбурґа, можемо здогадатися, що його було видано на прохання Ордену, який підштовхувало до такого кроку загострення відносин із Польським коро­ лівством через Східне Помор’я. У передчутті прийдешньої війни обидві сторо­ ни заходилися шукати союзників. Орден заручився підтримкою західнопомор­ ського князя Вартислава IV33, мазовецьких правителів Земовита ІІ, Тройдена І й Вацлава34, а також силезького князя Генрика VI35. Владислав І, зі свого боку, уклав матримоніальний альянс із Ґедиміном. Давнішим союзником Локетка був його зять – угорський король Карл І Роберт. За таких обставин становище самого Юрія ІІ та його держави значно ускладнилося. Оточений ворожими сусідами, він постановив зміцнити дружні відносини з орденською Пруссією. IV У липні 1327 р. дійшло до перших сутичок поляків із хрестоносцями: коро­ лівське військо напало на володіння орденського союзника – плоцького князя 30 Особистий архів автора. 31 Купчинський О. Акти та документи Галицько­Волинського князівства ХІІІ – першої поло­ вини ХIV ст. ... – С.168. 32 Suchodolska E. Kancelarie na Mazowszu w latach 1248–1345: Ośrodki zarządzania i kultury. – Warszawa, 1977. – S.113; Іdem. Regesty dokumentów mazowieckich z lat 1248–1345. – Warszawa [etc.], 1980. – S.81. 33 Preußisches Urkundenbuch. – Bd.2. – №529. 34 Codex diplomaticus Masoviae novus. – P.2. – №179–180. Документ Тройдена не зберігся, але він, найімовірніше, справді існував (див.: Suchodolska E. Regesty dokumentów mazowieckich… – S.81, 106 (№8)). 35 Preußisches Urkundenbuch. – Bd.2. – №563. Український історичний журнал. – 2017. – №2 26 Т.С.Горбач Вацлава й оточило Ґостинін. Верховний маґістр поспіхом відрядив йому на допомогу загін на чолі з кульмським ландкомтуром. Перетнувши Віслу, той об’єднався з рицарями Вацлава та атакував нападників, змусивши їх відсту­ пити. Переслідуючи поляків, орденський загін удерся в Куявську землю, зав­ давши тут значних збитків. На цьому воєнні дії скінчилися. У вересні того ж 1327 р. у Влоцлавку король і маґістр уклали річне перемир’я36. Ще до початку польсько­орденського конфлікту, а саме 9 березня 1327 р., Юрій ІІ надіслав листа верховному маґістрові Вернерові фон Орзельну37. За структурою та змістом це послання майже дослівно повторювало документ князів Андрія й Лева ІІ від 1316 р. Князь, спираючись на давню традицію дружніх відносин, яка пов’язувала його предків з Орденом, запевняв маґістра в намірі й надалі перебувати з ним у мирі та злагоді, а за необхідності захища­ ти його землі від татар чи будь­якого іншого ворожого нападу38. Тлумаченню саме цієї тези дослідники традиційно приділяли особливу увагу. Якщо друга її частина («hostili qualibet invasione»), не зважаючи на свою завуальованість, загалом зрозуміла (найімовірніше йшлося про Литву), то перша («premunire curabimus pre Tartaris dummodo nobis constiterit»), попри недвозначне фор­ мулювання, викликає значно більше запитань. М.Грушевський висловлював сумніви щодо практичності такого зобов’язання. Характеризуючи документ Андрія та Лева ІІ від 1316 р., він писав, що «в самій же грамотї вони тільки обіцюють рицарям боронити їх від татар, скоро йно довідають ся про їх ворожі замисли і “від всякого ворожого напастника”. Сей остатнїй, занадто загальний вираз будить певні підозріння, що тут щось замовчано, і що татар, котрих на­ пади не були так дуже страшні пруським рицарям, висунено в сїм договорі навмисно наперед»39. Непереконливим виглядає пояснення К.Форстройтера, котрий уважав, що внесення до тексту обох угод (1316, 1327 рр.) положення про боротьбу з татарами не мало реального значення з об’єктивних причин і слугувало лише засобом виправдання перед Римською курією союзницьких угод орденської держави зі «схизматиками»40. На нашу думку, ішлося радше не про відкрите протистояння Русі з Ордою, а про завчасне оповіщення хрестоносців про небезпеку в разі появи відомостей про західний похід татар. Так було й раніше, наприклад 1248 р., коли папа Інокентій IV у листі до князя Данила Романовича просив його, аби він, тільки­ но дізнається про наближення татарського війська до кордонів «християнсько­ го світу», без зволікань сповістив братів Німецького ордену у Пруссії, щоб уже ті передали цю звістку до Риму41. 36 Про початкову фазу війни див.: Jurek T. Prolog wojny polsko­krzyżackiej w 1327 r. // Baltikum: Studia z dziejów polityki, gospodarki i kultury XII–XVII w., ofiarowane Marianowi Biskupowi w sie­ demdziesiątą rocznicę urodzin / Pod. red. Z.H.Nowaka. – Toruń, 1992. – S.168. 37 Codex diplomaticus Prussicus / Hrsg. von J.Voigt. – Bd.2. – Königsberg, 1842. – №119. 38 Ibid. – Р.157 («Ceterum terras vestras fideliter premunire curabimus pre Tartaris dummodo nobis constiterit et ab hostili qualibet invasione» / «Будемо, урешті, старатися захистити ваші землі від татар і від будь­якого іншого ворожого нападу, як тільки це нам випаде»). 39 Грушевський М. Історія України­Руси. – Т.3. – С.116. 40 Forstreuter K. Preußen und Rußland im Mittelalter… – S.18. 41 Historica Russiae monumenta / Ed. A.I.Turgeniev. – T.1. – Petropoli, 1841. – №77. Зі схожим посланням понтифік звернувся до маґістра та братів Німецького ордену (див.: Ibid. – №79). Український історичний журнал. – 2017. – №2 Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ 27 Проте як можна пояснити занепокоєння Ордену з приводу татарської за­ грози в реаліях того часу? Адже, на перший погляд, вагомих причин остері­ гатися масштабного вторгнення кочовиків не існувало. І справді, великого походу на Західну Європу годі було очікувати, але напади татар (часто спіль­ но з руським військом) на Польщу й Угорщину в 1320–1340­х рр. відбували­ ся з певною реґулярністю42. У згаданому раніше листі Владислава І Локетка до Іоанна ХХІІ від 1323 р. польський король, інформуючи папу про загибель руських князів Андрія та Лева ІІ, які слугували йому за «нездоланний щит» проти татар, нарікав, що після їх смерті кочовики, зайнявши Руську землю, загрожуватимуть Польщі, і для захисту свого краю прохав понтифіка оголоси­ ти хрестовий похід. Іоанн ХХІІ дослухався до цих слів, відтак у червні – серп­ ні 1325 р. надіслав три послання до Владислава І та «всіх вірних Христа» в Польщі, обіцяючи повне відпущення гріхів тим, хто зголоситься на боротьбу «contra Scismaticos, Tartaros, paganos aliasque permixtas nationes infidelium» / «проти схизматиків, татар, язичників та інших збурених невірних народів»43. Вочевидь саме в контексті підготовки до цієї акції слід розуміти звістку торн­ ського анналіста про те, що маґістр В. фон Орзельн не дозволив хрестоносцям «зеленого хреста» проповідувати хрестовий похід у Пруссії44. Мотиви такого вчинку цілком зрозумілі – небажання будь­чим допомагати вороже налашто­ ваним полякам, які наполегливо домагалися від Ордену повернення Східного Помор’я. Кордони Угорського королівства також перебували в небезпеці. Із листа­ відповіді Іоанна ХХІІ до Карла І Роберта, надісланого 13 вересня 1325 р., довід­ уємося, що король просив папу виділити субсидію «ut ad refrenandam nationum infidelium [...] regno vicinarum, contra quas [...] pugnare frequenter oportet»45. Хто був цим ворогом можна легко зрозуміти з наступного листа понтифіка, да­ тованого 1 жовтня того ж року, в якому Іоанн ХХІІ вітав Карла І з нещодавно здобутою перемогою й дякував угорському королеві за надісланих йому «duos juvenes Tartaros» / «двох молодих татар»46. Чутки про перемогу угорців над ор­ динцями дісталися також Пруссії47. Залучення Риму до вирішення проблеми татарських нападів на польські та угорські землі надало їй загального розголосу. Орден, напевно, був добре поінформований про ці події через свого прокуратора в Римській курії. Отож можемо говорити про те, що занепокоєння його татарською загрозою таки 42 Волощук M. Русско­венгерские отношения в период правления хана Узбека (1313– 1342 гг.) // Золотоордынская цивилизация. – Вып.6. – Казань, 2013. – С.62–66. 43 Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae gentiumque finitimarum historiam illustrantia. – T.1. – №316, 334, 338. 44 Annalista Thorunensis // Scriptores rerum Prussicarum / Hrsg. von T.Hirsch, M.Töppen, E.Strehlke. – Bd.3. – Liepzig, 1866. – Р.65 («Anno 1325 cruciferi viridis crucis in Polonia et Pomerania passagium predicarunt; sed in Prussiam prohibente fratre Wernero magistro generali non venerunt» / «Року 1325 хрестоносці зеленого хреста в Польщі й Померанії проповідували хрестовий похід; але до Пруссії, через заборону верховного маґістра – брата Вернера, вони не прийшли»). 45 Vetera monumenta historica Hungariam sacram illustrantia / Ed. A.Theiner. – T.1 – Romae, 1859. – №771 («для стримування невірних народів […] що межують із королівством, проти яких […] часто воювати доводиться»). 46 Ibid. – №772. 47 Petri de Dusburg Chronicon terrae Prussiae // Scriptores rerum Prussicarum. – Bd.1. – Р.213. Український історичний журнал. – 2017. – №2 28 Т.С.Горбач мало свої підстави, а тому включення до тексту русько­орденського договору від 1327 р. пункту про «захист від татар» аж ніяк не виглядало безглуздим анахронізмом. V У польській історіографії здавна побутує думка про участь руського ри­ царства в польсько­орденській війні 1327–1332 рр.48 Підставою для такого ви­ сновку послугував лист (умовно датований кінцем 1331 р.) верховного маґі­ стра Лютера фон Брауншвайґа до папи Іоанна ХХІІ, в якому висвітлювався перебіг бойових дій. Серед учасників кампанії 1330 р., котрі воювали на боці Владислава І Локетка, маґістр назвав також русинів49. Примітно, що жод­ не інше з джерел, які зберегли найбільш повні відомості про описувані по­ дії, не містить ніяких згадок про руський слід у тій війні. Натомість у хроніці Віґанда з Марбурґа чітко мовиться про те, кого саме на той час уважали воро­ гом Ордену50: «Tres reges erant hostes ordinis, Lokut rex Polonie, Gedemyn Lithwanie paganus et rex Ungariae». «Drî konige offenbâren des ordens vîende wâren: von Polen konig Lokût, zu Littowen ein heiden mût, konig Gedemin genant, und der konig von Ungerlant». Відповідь на запитання про те, чи підтримував Юрій ІІ польського короля проти хрестоносців, може ховатися в тексті документа від 11 лютого 1334 р., що засвідчував намір князя поновити союзну угоду Руського королівства з державою Німецького ордену у Пруссії: «Verum eciam nos, ut obululancium seu latrancium et minus iuste detrahencium condictatui memorate unionis, qui concurrimus veritati referunt, ora concludamus et obstruamus, pretacta 48 Zakrzewski S. Wpływ sprawy ruskiej na państwo Polskie w XIV w. // Przegląd Historyczny. – T.23. – Z.1. – Warszawa, 1921/1922. – S.96; Zajączkowski S. Polska a Zakon Krzyżacki w ostatnich latach Władysława Łokietka. – S.157; Biskup M. Analiza bitwy pod Płowcami i jej dziejowego znacze­ nia // Ziemia Kujawska. – T.1. – Inowrocław, 1963. – S.83; Biskup M., Labuda G. Dzieje Zakonu krzy­ żackiego w Prusach: gospodarka, społeczeństwo, pańswo, ideologia. – Gdańk, 1986. – S.346; Ptak J. Działania zbrojne Polski i Litwy przeciwko państwu krzyżackiemu w Prusach jesienią 1330 r. // Studia Grunwaldzkie. – T.1. – Olsztyn, 1991. – S.44; Biskup M. Wojny Polski z Zakonem krzyżackim (1308–1521). – Gdańk, 1993. – S.21; Biskup M., Czaja R., Długokęcki W. [etc.]. Państwo zakonu krzy­ żackiego w Prusach: władza i społeczeństwo. – Warszawa, 2008. – S.111. 49 Preußisches Urkundenbuch. – Bd.2. – №747 («Neс latet sanctam gratiam vestram, quomodo idem rex anno preterito [...] cum Ungaris, Litwinis, Ruthenis et Cumanis, iterum terras nostras in­ travit et tunc residuum brute, sue malignitatis erugine devastavit»). 50 Die Chronik Wigands von Marburg // Scriptores rerum Prussicarum / Hrsg. von T.Hirsch, M.Töppen, E.Strehlke. – Bd.2. – Leipzig, 1863. – Р.471. «Троє королів були ворогами Ордену: Локут – король Польщі, Ґедимін – литовський язичник, та король Угорщини». «Троє королів, як відомо, ворогами Ордену були: король Польщі Локут, у Литві один язичник мужній, що звався королем Ґедиміном, і король Угорщини». Український історичний журнал. – 2017. – №2 Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ 29 tenore presencium litterarum dignum duximus renovare, ut vultum et intuitum assumendo novitatis exultent ac letentur maiori prefulcimine firmitatis»51. Із процитованих слів Юрія випливає, що якісь недоброзичливці намагали­ ся несправедливо обмовити його перед Орденом, поширюючи неправдиві чутки, і тим прагнули зашкодити русько­орденським відносинам. Хто і для чого пліткував проти Юрія можна лише здогадуватися. Утім скидається на те, що поява цих пересудів була зумовлена одруженням руського князя з донькою Ґедиміна – Офкою, яке відбулося 1331 р. у Плоцьку. Зближення Русі з Литвою мало б викликати роздратування серед орденської братії, і як наслідок – далекосяжні підозри. Слід зважати й на те, що лист Л. фон Брауншвайґа написано наприкінці 1331 р., тобто після шлюбу Юрія з ли­ товською князівною. Таким чином віднесення русинів до однієї вервечки ворогів Ордену (поряд з угорцями, литовцями й половцями), імовірно, було лише елементом ретроспективної екстраполяції, спричиненої більш пізні­ ми подіями. VI Спроби Юрія ІІ повернути колишню довіру та прихильність Ордену в особі верховного маґістра Л. фон Брауншвайґа, вочевидь, не досягли мети. Адже після його смерті (18 квітня 1335 р.) й обрання на посаду очільника Дітріха фон Альтенбурґа князь в угоді від 20 жовтня 1335 р. вкотре спробу­ вав було залагодити існуючі непорозуміння з хрестоносцями «volentes litium dispendia equitatis et unionis compendio coartate ut per hoc zyzanie scrupulus evitari pacisque et concordie tranquillitas possit eo ferventius augmentari amiciae, pacis concordie et fedea amicabilis unionis»52, запевняючи верховно­ го маґістра в намірах виконувати попередньо укладені угоди, відтак обіцяв підписати союз «на вічні часи» («perpetuis temporibus») та непорушно його дотримуватися. На відміну від попередніх договорів, у документах 1334 і 1335 рр. відпо­ відальною стороною з руського боку, окрім князя, виступали також його бояри й рицарі («baronibus militibusque») – їхніми печатками скріплено обидві гра­ моти. Участь придворної знаті та князівських урядників в укладенні міждер­ жавних договорів в історіографії здебільшого пояснюється посиленням впливу бояр на політику князя53. 51 Preußisches Urkundenbuch. – Bd.2. – №826 («Ми ж, щоб закрити рота наклепникам та бре­ хунам і тим, хто несправедливо шкодить умовам згаданого союзу, уважаємо за гідне, дбаючи про правду, відновити [нашу угоду] цим документом, щоб, набувши нового виразу та вигляду, вона втішалася новою силою й обґрунтованістю»). 52 Ibid. – Bd.3. – Lfg.1. – №28 («бажаючи обмежити шкідливість суперечок вигодою справед­ ливості та єднання, щоб унаслідок цього зв’язку можна було уникнути недовіри, і щоб тим са­ мим бурхливіше могли розвиватися спокій миру і злагоди та союзи дружби, миру й прихильного зближення»). 53 Грушевський М. Історія України­Руси. – Т.3. – С.136–137 (див. тут і коментар до старшої історіографії); Купчинський О. Із спостережень над розвитком документа та діяльністю кня­ зівської канцелярії галицько­волинських земель ХІІІ – першої половини ХIV ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Т.231: Праці комісії спеціальних (допоміжних) Український історичний журнал. – 2017. – №2 30 Т.С.Горбач Дещо по­іншому спробував розтлумачити цю обставину К.Форстройтер: «Може бути, що влада князя була занадто обмеженою для укладення такого важливого договору, якому й сам Орден надавав великого значення, влас­ не, як і васали, тим паче, що князь не мав спадкоємців, на котрих лягло б зобов’язання дотримуватися цього договору»54. Як бачимо, автор наголосив на тому, що угода мала важливе значення для самого Ордену, хоча перед тим констатував відсутність у тексті будь­якої конкретики стосовно цілей союзу. Отож чи справді у залученні придворної знаті та урядників до підпи­ сання русько­орденських договорів слід убачати ознаки обмеження князів­ ського суверенітету боярською радою з одночасним зростанням їхнього впли­ ву на зовнішню політику держави? Ніхто з дослідників чомусь не звернув належної уваги на той факт, що з боку Ордену суб’єктом договорів 1334 й 1335 рр. виступав не лише верховний маґістр, але також найвищі санов­ ники («conpreceptoribus»), комтури («commendatoribus»), орденська братія («fratribus»), знать («nobilibus»), землі («terris») та їх мешканці («hominibus», «incolis»).5556 1334 р.55 Руське королівство Німецький орден «[...] cum nostris baronibus necnon commilitar­ ibus, videlicet Chodore episcopo Galiciensi, Teme­ trio Detkone, Chotkone iudice nostre curie, Georgio Calwo, Mychahele Gelezarowicz, Alexandro Mold­ aowicz, Boriscone Cracula nostrisque terris et hom­ inibus [...]» «[...] cum prehabito domino Ludero illustri principe de Brunswik magistro generali Prussie et suis conpreceptoribus, suis terris suisque tam no­ bilibus quam simpplicibus hominibus et incolis [...]» 1335 р.56 Руське королівство Німецький орден «[...] nos una cum dilectis et fidelibus nostris baronibus militibusque, scilicet Demetrio «[...] cum prelibato reverendo mire professionis domino Theodorico de Aldenburk, moderno історичних дисциплін. – Л., 1996. – С.104. Пор.: Крип’якевич І. Галицько­Волинське князівство. – С. 111–112; Шабульдо Ф. Земли Юго­Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. – С.35. 54 Forstreuter K. Preußen und Rußland im Mittelalter… – S.14. 55 55 «[...] із нашими боярами та рицарями, а саме Ходором, єпископом галицьким, Дмитром Дедьком, Хотком, суддею нашого двору, Юрієм Лисим, Михайлом Єлизаровичем, Олександром Молдавовичем, Борисом Кракулою, а також нашими землями й людьми [...]» «[...] із вищезгаданим паном Лютером, слав ним вельможею з Брауншвайґа, верховним маґіст­ ром Пруссії, та його сановниками, його землями, його як знатними, так і простими людьми й мешканцями [...]» 56 «[...] ми разом із нашими дорогими та вірними боярами, рицарями, а саме Дмитром Дедьком нашим, Михайлом Єлизаровичем, воєводою белзьким, Васьком Кудиновичем, «[...] зі згаданим вельмишановним паном Теодоріхом з Альтенбурґа, теперішнім вер­ ховним маґістром вищеназваного Ордену шпиталю [святої Марії Німецького дому в Український історичний журнал. – 2017. – №2 Руське королівство й Німецький орден за часів Юрія ІІ 31 Detkone nostro, Mychalo Yelezarowicz, pallatino Belzensi, Wascone Kudynowicz, iudice curie nostre, Hryczkone Kossaczowicz, pallatino Premysslensi, Boriscone Crakula, pallatino Lemburgensi, Chodore Otek, pallatino de Luczel, Chotkone, filio Yeromiri [...] cum praefatis nostris baronibus, militibus, nobilibus, terris nostrisque et hominibus [...]» magistro generali ordinis hospitalis supradicti suisque cum conpreceptoribus, commendatoribus, fratribus, nobilibus terrisque ipsorum et hominibus [...]» Порівняльний аналіз текстів обох документів дає підстави говорити про те, що концепція союзу Руського королівства з Німецьким орденом передбача­ ла надання йому загальнодержавної основи. Водночас відсутність визначених цілей і чітких зобов’язань із боку контраґентів нівелювали практичне значен­ ня цих угод. Юрій ІІ прагнув зберігати дружні відносини з хрестоносцями так, як це було за його попередників. Також він погоджувався укласти союз, зміст котрого ніяким чином не розкривався у жодному з текстів. Невідомо, чи редагування договорів 1334, 1335 рр. відбувалося за учас­ ті представників Ордену, адже ми не бачимо на документах їхніх печаток. Утім можна припустити, що існував ще один примірник аналогічного зміс­ ту, виставлений від імені верховного маґістра і його сановників, який при­ значався для руського князя. Обидві грамоти, як видається, постали з іні­ ціативи Юрія ІІ та його найближчого оточення, і були спробою реанімувати дружні зв’язки з державою Німецького ордену. Упродовж останніх років свого життя руський князь, мабуть, не укладав нових угод із хрестоносця­ ми. Принаймні ми не знаходимо свідчень прямих контактів володаря Русі з прусськими рицарями. 21 березня 1340 р. Юрій ІІ помер, отруєний боярами. За рік, чи довше, ста­ роста Руської землі Дмитро Дедько, звертаючись у листі до громади міста Торн, сповістив її про залагодження суперечки з польським королем Казимиром ІІІ, запевнивши торнських купців у тому, що вони можуть безперешкодно приїж­ джати до Львова. Обіцяв також відшкодувати збитки, заподіяні їм львів’янами після смерті «блаженної пам’яті руського князя»57. *** 1. Після вигасання династії Романовичів і запрошення на галицько­ волинський престол Болеслава Тройденовича руський двір спробував уклас­ ти компромісну угоду з Ґедиміном, що мала бути скріплена заручинами ма­ зовецького П’яста з донькою литовського князя Офкою (Євфимією). Однак, прямуючи на переговори до Вільна, руське посольство було перехоплене хрестоносцями. суддею нашого двору, Грицьком Коссачовичем, воєводою перемишльським, Борисом Кракулою, воєводою львівським, Ходором Отеком, воєводою з Луцька, Хотком, сином Яромира [...] із нашими названими боярами, рицарями, знаттю, а також нашими землями й людьми [...]» Єрусалимі] та з його сановниками, комтурами, братами, знаттю та їхніми землями й людьми [...]» 57 Preußisches Urkundenbuch. – Bd.3. – Lfg.1. – №415. Український історичний журнал. – 2017. – №2 32 Т.С.Горбач 2. Згадки про татарську загрозу й боротьбу з кочовиками, що зустрічають­ ся в листуванні королів Польщі та Угорщини з Римською курією 1320­х рр., дозволяють говорити про актуальність цієї проблеми у середовищі європей­ ської правлячої еліти. З огляду на це, зобов’язання руського князя захищати землі Німецького ордену від татар цілком відповідало тогочасним політичним реаліям. 3. Немає достатніх підстав стверджувати, що Юрій ІІ підтримував поль­ ського короля Владислава І Локетка у війні проти Ордену. Згадка в одному з орденських джерел про участь русинів у кампанії 1330 р. стала наслідком необґрунтованих чуток, породжених шлюбом руського володаря з литовською князівною. 4. Участь бояр в укладенні договорів 1334, 1335 рр. не була проявом слаб­ кості князівської влади, натомість лише засвідчувала намір Юрія ІІ надати цим документам загальнодержавної основи. The relations between the Kingdom of Rus’ and the state of the Teutonic Order in Prussia at Yurii II times are studied. The contents of the agreements concluded by the prince of Rus’ and crusaders are analyzed. A hypothesis is made that after the death of the last Romanovych family members in the autumn 1324 aristocracy of Rus’ sent en- voys to the Great Duke of Lithuania Gediminas to approve of Boleslav Troidenovych candidature for the throne of Rus’. A famous in the historiography belief that knights of Rus’ took part in the Polish-Teutonic war (1327–1332) is reconsidered. Keywords: Yurii II, Kingdom of Rus’, Teutonic Order, treaties, Tatar threat, Polish- Teutonic war.

Схожі ресурси