Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.)
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13043 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) / В. Гінда // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 98-106. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13043 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130432010-10-28T12:03:18Z Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) Гінда, В. Нацистський окупаційний режим 2008 Article Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) / В. Гінда // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 98-106. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13043 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим |
| spellingShingle |
Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим Гінда, В. Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) |
| format |
Article |
| author |
Гінда, В. |
| author_facet |
Гінда, В. |
| author_sort |
Гінда, В. |
| title |
Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) |
| title_short |
Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) |
| title_full |
Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) |
| title_fullStr |
Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) |
| title_sort |
відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «житомир» (1941–1944 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Нацистський окупаційний режим |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13043 |
| citation_txt |
Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу в генеральному окрузі «Житомир» (1941–1944 рр.) / В. Гінда // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 98-106. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT gíndav vídkrittâškíltaorganízacíânavčalʹnovihovnogoprocesuvgeneralʹnomuokruzížitomir19411944rr |
| first_indexed |
2025-07-02T14:58:54Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:58:54Z |
| _version_ |
1836547660575670272 |
| fulltext |
В. Гінда (Київ)
ВІДКРИТТЯ ШКІЛ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-
ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ В ГЕНЕРАЛЬНОМУ ОКРУЗІ
«ЖИТОМИР» (1941—1944 рр.)
З проголошенням незалежності України, вітчизняні історики, звільнив-
шись від ідеологічних кліше комуністичної системи, переосмислили з нових
позицій значний спектр проблем історії Другої світової війни, які в радянсь-
кий період висвітлювалися тенденційно. Значний інтерес на сучасному етапі
в істориків викликає тема дослідження освітніх процесів у роки німецької
окупації, що практично не відображені в радянській історіографії. У 40—80-ті
роки XX ст. істориками розроблявся лише вузький сегмент цієї теми, який тор-
кався проблем тотального нищення нацистами шкільної системи радянського
зразка, руйнування навчальних закладів та зубожіння інтелігенції, причому
подавалося це у певному ідеологічному ключі. Решта аспектів практично була
закрита для широкого загалу і наукових дискусій з суто політичних мірку-
вань. Визнання існування будь-яких суспільно-політичних процесів, у тому
числі й освітнього життя в роки окупації, (а тим більше вплив на її розвиток
українських націоналістичних сил) могли зруйнувати міфологічні стереотипи
єдності радянського народу в роки війни та дискредитувати соціалістичний
лад в очах світової громадськості.
Тому мета даного дослідження – на основі широкого масиву архівних
джерел та окупаційної преси зробити висновки і комплексний аналіз освітніх
процесів у генеральному окрузі «Житомир».
Найвагоміший внесок у наукову розробку даної проблематики на сучасному
етапі зробили історики західного регіону України, які на основі архівних доку-
ментів та періодичної преси досліджували культурне життя в дистрикті «Гали-
чина»1. Дослідження з даної тематики у рейхскомісаріаті «Україна» та війсь-
кової зони не мають такого поширення. Вивчаючи окупаційний режим в РКУ
чи військовій зоні, історики здебільшого включають розвиток освітніх проце-
сів у комплекс досліджуваних ними проблем, в якості супутніх складових2.
Власне історично так склалося, що освітня система України аж до здобут-
тя незалежності певною мірою формувалася під впливом інших держав і при-
лаштовувалася до їх вимог. Так було в часи панування Австро-Угорщини,
Росії, Польщі, так сталося і в період німецької окупації, коли розпочалося
будівництво «нової», на цей раз пронімецької школи. Слід відмітити, що на
певних етапах окупації така школа знаходилася під значним впливом україн-
ських самостійницьких сил.
Г. Стефанюк, досліджуючи освітні процеси в Західній Україні в період
окупації, вважає, що, наслідуючи зразки німецьких навчальних закладів, «но-
ва» освітньо-виховна система в Україні складалася з кількох елементів. Пер-
ший з них – дошкілля (дитячий садочок) – ставив перед собою завдання
створити дітям у віці 3—6 років можливості для всебічного розвитку, забезпе-
чити догляд, опіку та відповідне до віку виховання під керівництвом досвідче-
них та фахово-підготовлених вихователів. Якщо до вересня поточного року
дитині виповнилося сім років, вона приходила до першого класу так званої
народної (початкової) школи. Навчання в такій школі вважалося обов'язко-
вим. Народна школа охоплювала дітей віком від 7 до 11 років. (1—4 клас).
Після закінчення чотирьох класів дитина могла перейти до вищої початкової
98
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 98
школи, в якій навчання тривало два-три роки (5, 6, 7 класи). Останній клас був
доповнюючим. Його завданням вважалося націонал-соціалістичне виховання,
що мало завершити формування світогляду молоді та відповідно до місцевих
потреб і обставин «дати їм такі знання, без яких в житті важко буде обійтися»3.
Погоджуючись з таким припущенням дослідниці, маємо констатувати, що в
рейхскомісаріаті «Україна» освітньо-виховна система також складалася із заз-
начених елементів, однак не в усіх генеральних округах. Наприклад, у генераль-
ному окрузі «Житомир» дошкільна освіта була відсутня через відсутність
фінансування і небажання місцевої окупаційної влади займатися цим питанням.
З метою підготовки шкіл до навчального року у серпні 1941 р. місцеві ор-
гани управління генерального округу (далі. – Авт.) видали відповідні розпо-
рядження, згідно з якими необхідно було «кожному районному та міському
управлінню негайно подбати про організацію статистично-облікової справи,
визначити кількість шкіл, їх стан та забезпеченість вчительським персона-
лом»4. Так, обласний відділ народної освіти на Житомирщині передбачав роз-
гортання мережі різних освітніх установ – початкових, семирічних, професій-
них ремісничих шкіл, майстерень, гімназій тощо. Взявши на облік у всіх 35
районах області вчителів, керівництво відділу призначило тимчасово в кожну
школу завідувачів, які розгорнули роботу по підготовці шкільних приміщень
та необхідного устаткування. Крім цього, було налагоджено зв'язок з інспек-
торами освіти Львова, Луцька та інших міст з метою запозичення їх досвіду
в організації шкільної системи. За спеціальною процедурою було проведено
відбір найбільш кваліфікованих вчителів5. Вінницька обласна управа на чолі
з Е. Савостіяновим вимагала від новопризначених директорів шкіл зробити
ремонт шкільних приміщень та укомплектувати школу дітьми. У сільських
школах ставилося завдання впорядкувати квітники, городню ділянку, пасіку і
лише після цього робота школи оцінювалася як позитивна6.
Напередодні відкриття шкіл в ГО для налагодження нормальної роботи в
галузі освітянської діяльності при обласних, міських і районних управах ство-
рювалися відділи народної освіти, в яких діяли окремі відділи шкільництва,
що здійснювали керівництво дошкільним вихованням, початковими та серед-
німи школами. Всі вони підпорядковувалися окружному Відділу освіти. Пе-
ред даними структурами були поставлені завдання: реєстрація вчителів, облік
дітей шкільного віку, організація шкільного процесу і роботи шкіл регіону.
Так, голова Житомирського обласного управління О. Яценюк у своєму
інтерв'ю кореспонденту газети «Голос Волині» повідомив, що, виходячи з
кількості дітей шкільного віку та враховуючи потребу в спеціалістах, по області
відділом освіти було розроблено відповідну мережу шкіл: початкових чотири-
річних – 528, народних семирічних – 761, гімназій – 41, ремісничих шкіл – 6,
середніх фахових – 14, а також педагогічний та сільськогосподарський інсти-
тути7. За даними Андрушівського відділу освіти в районі на 5 вересня 1941 р.
не було жодної школи, яка б не могла розпочати роботу8. Міський відділ
освіти м. Бердичева планував відкрити у вересні 1941 р. сім неповно-середніх
шкіл, одну початкову та три спеціальні школи9. Житомирський відділ освіти
через окупаційну пресу повідомив, що крім гімназій проводиться набір дітей
до семирічних шкіл міста Житомира, які знаходилися за такими адресами:
перша – вул. Мальованка № 8, друга – вул. Мала-Бердичівська № 28, третя –
вул. Подільська № 5, четверта – вул. Вільська № 28, п'ята – вул. Вільська
№ 81, шоста – вул. Сінна 23, сьома – вул. Міщанська № 73, восьма – вул.
Київська № 65, дев'ята – провулок Графмана № 3, десята – вул. Міщанська
№ 14, одинадцята – вул. Садова № 12, а також початкових шкіл, що знахо-
дилися відповідно на вулицях Столецькій, Корбутівці, Стоківці, Каракульній,
Богунії10.
Нацистський окупаційний режим 99
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 99
Навчальний рік згідно з планами мав розпочатися з 1 вересня і заверши-
тись 12 травня. Перше півріччя становило 17 навчальних тижнів, друге – 16,
іспити складалися від 20 травня до 10 червня. Протягом навчального року для
учнів передбачалися канікули на Різдво (5—20 січня), і двотижневі – на Ве-
ликдень. Літні канікули пропонувалися від 10 червня до 1 вересня. Втім слід
відмітити, що за такими планами навчання в ГО не відбулося жодного разу.
З настанням холодів, через відсутність палива, навчання, як правило, призу-
пинялося й поновлювалося навесні, до речі така ситуація спостерігалася по
всій території окупованої України, де працювали школи.
Напередодні відкриття навчальних закладів кожен директор школи отри-
мував від відділу освіти розпорядження і рекомендації про те, як слід офор-
мити шкільне приміщення, причому в кожному окрузі вони були різними.
Наприклад, у Вінницькому окрузі вимагалося, щоб, у кожній школі висіли іко-
ни та портрети видатних українських письменників – Т. Шевченка, М. Коцю-
бинського, І. Франка, Лесі Українки. Щоб засвідчити лояльність до німецької
влади, навчальні заклади повинні були придбати портрети А. Гітлера. Вимоги
до оформлення шкіл Бердичівського гебіту (Житомирський округ) були опуб-
ліковані в місцевій газеті «Нова доба» і значно відрізнялися від вінницьких.
Так, чільна сторона приміщення школи оформлялася за поданим зразком – у
центрі мав знаходитися портрет Гітлера. Центральне місце правої стіни займа-
ла група з трьох портретів: 1) Св. Володимира Великого (посередині), 2) Свя-
тослава Хороброго (праворуч), 3) короля Данила Галицького (ліворуч). Над
портретами вміщували гасло: «В своїй хаті своя правда і сила, і воля» (Т. Шев-
ченко), під портретами – образ «Святослав у Болгарії», праворуч від порт-
ретів – образ «Олег в Царгороді», над ними гасло – «Нема квіту краснішого
над маківочку, нема роду ріднішого над матіночку» (слова з народної пісні),
під ними гасло – «Батькова-материна молитва з дна моря виносить» (народ-
на пісня). Ліворуч від портретів мав розташовуватися образ, «Лев під Крако-
вом», над ним гасло – «Мені помози Господи», під ними – «Укрипіте серця
ваші». В центрі лівої стіни розміщували три портрети: 1) Гетьмана Дорошенка
(всередині), 2) Б. Хмельницького (праворуч), 3) гетьмана І. Мазепи (ліворуч).
Над ними розміщувалося гасло: «Свою Україну любіть, любіть її во время лю-
те» (Т. Шевченко), під портретами – образи: «Здобуття Кафи», праворуч
портретів – образ «В'їзд Хмельницького до Києва», над ним – гасло «Того
же древа єсть вітви і храбрих воїнів синовіє» (Б. Хмельницький), під ним –
«Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права» (І. Мазепа). Ліворуч від
портретів мав бути образ «Виговський під Конотопом», над ним гасло –
«Слава не вмре, не поляже» (народна дума), під ним – «Ми поляжемо, щоб
славу і волю, і честь, Рідний краю, здобути тобі» (І. Франко). На задній стіні
рекомендувалося кріпити наступні три портрети 1) І. Франка (посередині),
2) Т. Шевченка (праворуч), 3) Л. Українки (ліворуч), над портретами гасло –
«Учітеся, брати мої, думайте, читайте» (Т. Шевченко)11.
У випадку, коли в школі не було належного місця чи репрезентативного
класу, весь матеріал групами розподіляли по окремих класах. Отже, хоча
оформлення шкільних приміщень в окрузі відбувалося по-різному, однак, во-
но мало спільну мету – впливати на молоде покоління образно-емоційними
засобами, за допомогою яких у його свідомості закріплювалось позитивне
сприйняття героїчного минулого українського народу в його багатовіковій бо-
ротьбі за незалежність.
Напередодні 1941—1942 навчального року педагогічні колективи генераль-
ного округу взялися до створення навчальних програм і планів. Користуючись
певною свободою, освітяни на підставі українських традицій та вимог
націоналістів за зразками кращих західноєвропейських шкіл виробили нові
100 В. Гінда
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 100
навчальні плани та програми. Слід відмітити, що відсутність на початку оку-
пації затверджених німцями навчальних планів давала змогу українським учи-
телям вносити до освітнього процесу національний зміст, що за задумом ОУН
мало сприяти національній самосвідомості дітей. Іноді творчі педагоги, роз-
робляючи власні навчальні плани, значну кількість годин виділяли для пог-
либленого вивчення історії України.
Необхідно зазначити, що на початку окупації приділялося належне місце
релігійному вихованню шкільної молоді. Власне з боку німців не було жодних
заперечень відносно прагнення українського населення проводити навчання в
релігійному дусі. Навпаки, з німецької сторони це розглядалося як дуже по-
зитивне явище. Окупанти вважали, що заборонене впродовж багатьох років
релігійне життя українського народу в період війни позитивно впливатиме на
морально-психологічний стан населення. Свідченням цього є розпорядження
рейхміністра окупованих територій А. Розенберга від березня 1942 р. та пос-
танова А. Гітлера про адміністративний устрій в окупованих східних тери-
торіях, від 17 липня 1942 р., якими гарантувалася всім громадянам свобода
релігійних переконань. Дозволялося навіть об'єднуватися в релігійні громади.
Чеська дослідниця Б. Єржебек вважає, що в такий спосіб німці намагалися
відвернути увагу українського населення від політичних питань12. Врахував-
ши такі обставини, шкільна влада постановила, що в українських народних
школах запроваджується вивчення Закону Божого по дві години (в деяких
випадках по одній) на тиждень.
З боку церкви також не було жодних заперечень щодо викладання релігії
в навчальних закладах. Вже 13 вересня 1941 р. на засіданні Волинської духов-
ної консисторії було обговорено структуру такого релігійного навчання: 1) в
кожній школі, в порозумінні з цивільною владою, мусить бути викладання За-
кону Божого; 2) на початку шкільної праці треба обов'язково відправити мо-
лебень з відповідною промовою до дітей і батьків, належить освятити шкільні
приміщення; 3) кожен настоятель парафії повинен забезпечити школу образами;
4) священики мають викладати уроки в кожному класі13. Виходячи з пункту
два, відкриття шкіл в генеральному окрузі завжди супроводжувалося невелич-
ким мітингом, після якого священик освячував класи та проводив службу Бо-
жу. Як правило, такі заходи закінчувалися співом національного гімну. Ось за
яким сценарієм проходило відкриття школи 15 вересня 1941 р. в селі Ільківні
на Вінниччині. Вранці учні зібралися на шкільному подвір'ї, згодом, приїхав
священик у супроводі директора школи і провів службу Божу, після чого ос-
вятив класи. Після закінчення служби відбувся урочистий обід у приміщенні
школи, перед яким усі присутні проспівали «Отче наш», а після обіду вико-
нали український гімн14. У Довбушівському районі (Житомирська обл.) нав-
чання в школах 3 вересня 1941 р. також розпочалося з освячення шкіл
духівництвом. Тут для перевезення священика по 10 народних школах навіть
надали автомобіль і лише після посвячення шкіл розпочалося навчання15. За-
гальне свято з нагоди початку навчання відбулося в двадцятих числах верес-
ня 1941 р. у Вінницькому парку відпочинку. Учителі та учні підготували три-
зуб – герб України та портрети видатних українських діячів: Т. Шевченка,
С. Петлюри, М. Міхновського, Є. Коновальця. На святі виступила хорова
капела, місцеві священики відправили Богослужіння16.
Викладання релігії в українських народних школах проводилося українською
мовою, а за кожну проведену годину навчання релігії викладачам належала
невелика грошова винагорода від відділу освіти (хоча в більшості випадків ця
викладацька практика не оплачувалася).
Слід зауважити, що навчання Закону Божого, згідно з незатвердженими
планами українських націоналістів, в ГО відбувалося тільки в 1941—1942
Нацистський окупаційний режим 101
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 101
навчальному році. З наступного року під жорстким контролем окупаційної вла-
ди були складені й затверджені нові плани, з яких Закон Божий вилучили17.
Справа в тому, що сподівання німців у такій спосіб відвернути населення від
політичних питань виявилися марними, церква досить швидко політизувалася,
а українські самостійницькі сили, використовуючи даний предмет, намагалися
проводити націоналістичну агітацію. Ось, що писав про мету введення такого
предмету журналіст газети «Вінницькі вісті» С. Загнибіда: «Наше молоде по-
коління не знає правдивої української релігії, а вчителі Закону Божого повинні
не тільки знайомити молодь з релігією, а й привити любов до неї. Вони ма-
ють розповісти учням історію православної церкви, розказати про Володимира
Святого та інших діячів української релігії, що все своє життя віддали за не-
залежність України, її культури і релігії. Відділ народної освіти повинен
підібрати для викладання Закону Божого, людей безмежно відданих Україні.
Вчителі мають роз'яснити дітям, що українська культура щільно зв'язана з
релігією, і вони не можуть існувати окремо»19. Звичайно окупанти, врахову-
ючи їх расистські погляди, не могли лишатися осторонь таких дій оунівців, то-
му відразу вжили відповідних заходів.
Значна кількість годин виділялася для вивчення української та німецької
мов. Окупанти планували, що українізація зрусифікованих земель рейхскомі-
саріату «Україна» буде здійснюватися через переселення в Україну українців
та виселення з її території росіян, щоб таким чином українська мова поволі
витіснила російську мову19. Стосовно української мови у школах, то вона здо-
була собі повне визнання не тільки як мова викладання в освітніх закладах, а
й як урядова мова рейхскомісаріату20. Також, обов'язковим було вивчення
німецької мови в українських школах. Нацисти наголошували, що німецькій
мові, яка мала світовий статус, і як мові народу, приязного до українців, слід
відводити в школах належне місце21. На важливість студіювання іноземних
мов звертали увагу й оунівці, пояснюючи це тим, що у майбутньому, контак-
туючи з представниками різних народностей чи представляючи майбутню дер-
жаву на міжнародній арені, неодноразово доведеться інформувати світову
спільноту про український народ та його боротьбу за незалежність22. Таким
чином, починаючи з 3-го класу, на вивчення німецької мови виділялося в ок-
рузі по три години на тиждень, з 5-го до 7-го – п'ять годин.
Разом зі школами в генеральному окрузі «Житомир» планувалося відкри-
ти 41 гімназію (в основному в Житомирському окрузі – Авт.)23. Слід зазна-
чити, що архівні дані, які могли б засвідчити роботу цього типу навчальних
закладів у регіоні, відсутні. Є декілька повідомлень місцевої окупаційної пре-
си за серпень 1941 р., згідно з якими відбувся прийом дітей до двох гімназій
у Житомирі – чоловічої (вул. Пушкінська 39), жіночої імені А. Гітлера (Бер-
дичівська 62) та чоловічої у Бердичеві (вул. Білопільська 49), жіночої (вул.
Пушкінська 7), а також у ряді міст області: Коростені, Коростишеві, Звягелі
(Новоград-Волинський), Овручі, Черняхові, Чуднові24. Укомплектування гім-
назій дітьми проводилося на конкурсній основі, причому при відборі надавали
перевагу тим дітям, батьки яких зазнали різних утисків за радянської влади.
Уже 2 вересня 1942 р. одна з гімназій м. Бердичева набрала сімнадцять класів25.
Українські гімназії, як і німецькі, були восьмикласні і формувалися з учнів,
які закінчили чотирирічні школи. У 1941 р. до 1-го класу приймалися учні,
які закінчили три класи після складених вступних іспитів; до 2-го, – ті, хто
закінчив чотири класи, і так далі26. Діти в таких закладах утримувалися за ра-
хунок батьків.
Гімназії, що розпочинали навчальний рік, як правило, були двох типів:
класичні та реальні. Класичні гімназії готували молодь до навчання в універ-
ситетах, мовно-історичних інститутах, реальні – до навчання у вищих інже-
102 В. Гінда
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 102
нерно-технічних школах. Відповідно основні завдання кожного типу гімназій
визначали склад учнів, учителів та розподіл годин між окремими дисципліна-
ми. Так, класичні гімназії будували свій навчальний план, спираючись голов-
ним чином на гуманітарні предмети: історію, українську мову, літературу.
У реальних гімназіях, крім обов'язкових предметів – історії України і укра-
їнської мови, – вивчали точні науки: фізику, хімію, математику27. При ор-
ганізації класичних гімназій передбачалося обов'язкове вивчення латинської
мови від 1-го класу і грецької від – 3-го.
На думку німецької окупаційної влади, гімназії мали стати закладами для
найздібніших школярів. Та все ж, корегуючи гімназійні навчальні плани, німці
намагалися не перевантажувати їх «зайвими», як вони вважали, дисципліна-
ми (історія, література, філософія), максимально наближуючи їх до виробни-
чого життя. Наприклад, головна мета навчання й виховання в гімназіях для
дівчат полягала у пристосуванні молодої дівчини до взірцевого виконання
своїх суспільних обов'язків як майбутньої матері. Це виховання спрямовува-
лося на усвідомлення кожною господинею, що її родина – частина нації28.
Слід зазначити, що за умов окупації не вдалося відновити освітянську ме-
режу в генеральному окрузі в її довоєнних масштабах. Однак те, чого вдалося
досягти, враховуючи воєнний час, також мало значний успіх. Так, якщо у
Словечанському районі (Житомирська обл.) до приходу німців працювало
2 середні і сорок неповно-середніх шкіл, сім початкових, в яких навчалося
5002 дітей, то в період окупації в районі працювало 32 народні школи, в яких
налічувалося 1600 учнів29. Загалом у Житомирській області до початку війни
працювало 1499 навчальних закладів, в яких навчалося – 293032 дітей30.
На кінець 1941—1942 навчального року відновили навчання у 1210 школах,
у яких навчалося 111085 дітей, а заняття проводили 3187 учителів31.
У 1940—1941 навчальному році у Вінницькій області навчалося 3667 тис. дітей
у 1540 школах32, а у 1942 р. у Вінницькому окрузі (Північна Вінниччина)
функціонувало 74 народні школи, 2 технікуми (до війни 31), та одна ремісни-
ча школа. У цих закладах нараховувалося понад 10 тисяч дітей33.
На відміну від Генерал-Губернаторства, де чітко простежувалася тенденція
до зростання кількості навчальних закладів усіх ступенів, крім вищих закладів
гуманітарного спрямування, у рейхскомісаріаті «Україна» згідно директиви
рейхскомісара Е. Коха, від 12 січня 1942 р., народні школи дозволялося
відкривати, притримуючись жорстких вимог: 1) наявності необхідної кількості
палива після покриття потреб у ньому вермахту та цивільних німецьких уста-
нов; 2) відсутності небезпеки поширення інфекційних хвороб; 3) наявності
достатньої кількості політично благонадійних і спеціально підготовлених учи-
тельських кадрів; 4) відсутності потреби використання шкільних приміщень
для інших цілей34.
Німецька окупаційна влада не забувала постійно наголошувати, що «нова»
українська школа повинна будуватися на національній основі. Однак, вже на
початку 1942 р. після видання низки німецьких указів перед народними шко-
лами генерального округу ставилися дуже скромні завдання – навчити дітей
писати, читати, рахувати і подати елементарні відомості з інших навчальних
дисциплін. Наприклад, поняття про землю можна було подавати дітям тільки
через викладання природознавства.
У другому півріччі 1941—1942 навчального року в ГО значно знизився
відсоток відвідування учнями шкіл. Так, в Андрушівському районі на кінець
1941 р. відвідування у школах району становило 68%, а в селах Миньківці, За-
бари і Волосів довелося взагалі закрити школи тільки тому, що учні не з'яв-
лялися на навчання35. У Бердичівському районі школа села Великі П'ятиго-
ри, в якій нараховувалося 299 дітей шкільного віку, а школу відвідували
Нацистський окупаційний режим 103
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 103
160—170 учнів. На хуторі Зірка жоден з 21-го учня не відвідував школу36.
Інколи діти ходили до школи через день. Учителі самотужки намагалися
вирішити цю проблему, ходили по сільських садибах, агітуючи селян відпус-
кати дітей до школи, прохали допомогти у вирішенні питання міські управи.
За свідченнями жительки села Пиковець (Козятинський р-н.), шкільна
адміністрація навіть надавала допомогу малозабезпеченим сім'ям з метою за-
лучити дітей до навчання.
В свою чергу міські управи не завжди відгукувалися на клопотання осві-
тян допомогти налагодити нормальний процес навчання. Тут все залежало від
ставлення конкретного німецького чиновника до справи шкільництва. Якщо
воно було позитивним, то, як правило, вчителі отримували від нацистів розумін-
ня та сприяння. Якщо ж керівник гебіту ставився негативно до відновлення шкіл
у районі, то всі проблеми, пов'язані зі шкільними справами, лягали на плечі
вчителів, які не завжди належним чином могли їх вирішити. Так, Бердичівсь-
ка міська управа, відповідаючи вчителям на прохання допомогти налагодити
шкільну справу в районі, зазначила, що виховання дітей повністю лягає на
плечі освітян, а в них, крім школи, і так проблем багато37. Аналогічні відповіді
отримали вчителі Андрушівського, Черняхівського, Словечанського районів.
Указом рейхскомісара від 31 серпня 1942 р. повідомлялося, що місцевому
населенню буде дозволено навчатися тільки в чотирирічних народних школах.
Всі інші школи, які були відкриті з власної ініціативи або за наказом іншої
влади, закривалися38. Відповідно до указу в ГО дозволялося функціонування
початкових шкіл чотирьох типів:1, – 2, – 3, – 4-класні. В однокласних шко-
лах дозволялося навчати по 80 учнів. Навчання в них проходило у двох
відділах. Учні, які вчилися в першому і другому класі, складали один відділ.
Навчання для них починалося після обіду. Учні третього і четвертого класів
об'єднувалися в другий відділ і вчилися до обіду. Вивчення арифметики і ук-
раїнської мови в даних школах проходило позмінно в такий спосіб: учні, які
вчилися в школі перший рік, засвоювали теоретичний матеріал, навчаючись у
голос. Водночас новий матеріал учні другого року навчання, засвоювали шля-
хом самостійного опрацювання. Вивчення інших дисциплін відбувалося в
кожному відділі спільно. Весь навчальний матеріал почергово повторювався
впродовж двох років39. Всі класи вів один вчитель.
У двокласній школі навчання проводили два вчителя. Один вів 1—2 класи,
другий – 3—4. Перший клас охоплював 1—2 рік навчання учнів, другий – 3—4.
Навчання в обох класах відбувалося до обіду, але при цьому учні першого року
навчання розпочинали заняття на одну годину раніше. Вивчення української
мови та арифметики велося окремо. Коли один клас вчився голосно, другий
в цей час займався тихо.
У трикласній школі працювало по три вчителі, в розпорядженні яких було
по одній класній кімнаті. Тут діти першого і другого року навчання вчилися ок-
ремо, а третього і четвертого – об'єднувалися в один клас. У 3 класі вивчення
української мови і арифметики проводили окремо. Інші предмети викладалися
спільно, але навчальний матеріал в них повторювався впродовж двох років.
У чотирикласній школі учні кожного року навчання вивчали матеріал по
черзі – один клас з одним учителем. Навчання проводилося до обіду, а у ви-
падку, якщо в школі було тільки три класні кімнати, учні першого класу вчи-
лися після обіду. Дітей у класах мало бути не менше сорока.
На кінець літа 1942 р. під пильним контролем німецької влади у генераль-
ному окрузі були розроблені та затверджені нові навчальні плани, які дещо
відрізнялися від складених у серпні 1941 р. під контролем українських
націоналістів. За новими планами з третього і четвертого класу вилучалася
історія України, на яку за попередніми програмами відводилося відповідно у
104 В. Гінда
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 104
третьому класі 1 година на тиждень, четвертому – 2 год., від 5 до 7 класів –
3 год. на тиждень. Для учнів 5—7 класів історію України замінили всесвітньою.
Натомість і надалі приоритетними у навчальних планах залишалися українська
мова, для вивчення якої за новим навантаженням відводилося: у 1—2 класах –
10 год. на тиждень, 3—7 год., 4—9 год., 5—8 год., 6—7 год., 7—5 год., що майже
повністю співпадало з попереднім навчальними навантаженням40. Як бачимо,
нацисти вилучили з планів історію як предмет національно-пропагандистсько-
го спрямування.
Починаючи з весни 1943 р., освітні процеси в генеральному окрузі згорта-
ються, передусім, через наближення військових дій та недостатню напов-
неність класів дітьми. Після завершення літніх іспитів 1943 р., школи припи-
нили свою роботу і до кінця окупації у більшості випадків не поповнювали її.
Щоправда, в кінці серпня освітяни, сподіваючись, що окупаційна влада
дозволить проводити навчання, провели декілька методичних нарад. Одна з
яких 25—26 серпня відбулася на Житомирщині. Присутні на нараді освітяни
визначили напрям роботи наступного навчального року. А представник гене-
ралкомісара Шульц запевнив учителів, що, незважаючи на труднощі воєнно-
го часу, школи будуть працювати41. Однак, обіцянки так і лишилися на сло-
вах – школи в областях так і не відновили. Під час наради також визначили
кількість шкіл, які мали працювати. Планувалося, що відновлять свою робо-
ту 48 початкових шкіл і одна неповно-середня, а в Житомирі – 14 початко-
вих та 5 неповно-середніх, де мали навчатися відповідно три тисячі дітей42.
У Черняхівському гебіті планували залишити минулорічну кількість шкіл –
34 початкових та дві семирічні43. Проведення відповідних нарад та конфе-
ренцій учителів свідчить про бажання останніх і надалі здійснювати навчан-
ня дітей навіть з урахування усіх матеріальних труднощів, змін у програмах і
навчальному процесі.
Таким чином, можна зробити висновок, що в генеральному окрузі «Жито-
мир» за сприяння українських патріотичних сил окупанти дозволили відкрити
значну кількість шкіл. Навчальні програми і плани розроблялися українськими
вчителями, що створювало можливість забезпечити їх національним змістом,
оскільки окупаційна влада на початковому етапі окупації особливо не втруча-
лася у внутрішні шкільні справи. Щоправда, в наступному ситуація змінила-
ся: окупаційна адміністрація вдалася до спрощення програм і вилучення з них
українознавчих предметів. Зрозуміло, що така школа не відповідала реальним
потребам українців, хоча певною мірою впливала на підвищення освітнього
рівня населення, створюючи підґрунтя для збереження української культури.
1 Антонюк Н. В. Українське культурне життя в Генеральній Губернії /1939—1944 рр. / –
Львів, 1997. – 232 с; Луцький О. Українське культурне життя Галичини під час німець-
кої окупації 1941—1944 рр. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість,
державність. – 1997. – № 3—4. – С. 194—225; Стефанюк Г. В. Шкільництво в Західній
Україні під час німецької окупації (1941—1944 рр.). – Дис... канд. іст. наук. – Івано-
Франківськ, 2004. – 215 с.
2 Голиш Г. У вирі війни. Становище неповнолітніх громадян України в 1941—1945 рр. Чер-
каси, 2005. – 323 с; Заболотна Т. Стан шкільної освіти в окупованому Києві // Безсмер-
тя подвигу. Матер. наук. конф., присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній
війні (1941—1945 рр.) – К., 2006. – С. 217—233; Нестеренко В. Окупаційний режим у
військовій зоні України в 1941—1943 рр. (Адміністративний, економічний та соціокуль-
турний аспекти). – Дис... канд. іст. наук. – К., 2005. – 307 с; Потильчак О. В. Експлуа-
тація трудових ресурсів України гітлерівською Німеччиною в роки окупації. – Дис...
канд. іст. наук. – К., 1999. – 205 с.
Нацистський окупаційний режим 105
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 105
3 Стефанюк Г. Назв. праця. – С. 98.
4 Держаний архів Житомирської області (далі – ДАЖО). – Ф. Р. 1154, оп. 1, спр. 28, арк. 1.
5 Українське слово. – 1941. – 7 серп.
6 Голос Волині. – 1941. – 12 жовт.
7 Там само.
8 Нова доба. – 1941. – 5 груд.
9 Там само. – 27 серп.
10Українське слово. – 1941. – 24 серп.
11Нова доба. – 1941. – 6 верес.
12Єржебек Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна //Визволь-
ний шлях. – 1986. – Кн. XІ. – С. 1488.
13Г. Стефанюк Назв. праця. – С. 134.
14Вінницькі вісті. – 1941. – 26 верес.
15Голос Волині. – 1941. – 4 груд.
16Вінницькі вісті. – 1941. – 28 верес.
17ДАЖО. – Ф. Р. 1153, оп. 1, спр. 36, арк. 3.
18Вінницькі вісті. – 1941. – 10 верес.
19Єржебек Б. Назв. праця. – С. 1490.
20Там само.
21Стефанюк. Г. Назв. праця. – С. 127.
22Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. – Ф. Р.
3833, оп. 1, спр. 166, арк. 51.
23Голос Волині. – 1941. – 12 жовт.
24Українське слово. – 1941. – 21 серп.
25Нова доба. – 1941. – 17 верес.
26Стефанюк. Г. Назв. праця. – С. 112.
27Українське слово. – 1941. – 19 листоп.
28Стефанюк. Г. Назв. праця. – С. 124.
29Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). –
Ф.1, оп. 22, спр. 56, арк. 84.
30Житомирщина у Великій Вітчизняній війні в 1941—1945 рр. Зб. док. та матер. – К., 1969. –
С. 38.
31Українське слово. – 1942. – 26 верес.
32 Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. – К., 1972. – С. 48.
33Українське слово. – 1942. – 1 листоп.
34Німецько-фашистській окупаційний режим на Україні. Зб. док. і матер. – К., 1963. –
С. 71.
35Нова доба. – 1941. – 5 груд.
36Там само. – 28 листоп.
37Там само. – 5 груд.
38ЦДАГО України. – Ф. 57, оп. 4, спр. 118, арк. 2.
39ДАЖО. – Ф.Р. 1153, оп. 1, спр. 36, арк. 3.
40Там само. – Арк. 5, 7.
41Голос Волині. – 1943. – 2 верес.
42Там само.
43Там само.
106 В. Гінда
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:04 Page 106
|