Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.)
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13046 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) / М. Михайлуца // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 130-138. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13046 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130462010-10-28T12:03:19Z Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) Михайлуца М. Нацистський окупаційний режим 2008 Article Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) / М. Михайлуца // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 130-138. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13046 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим |
| spellingShingle |
Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим Михайлуца М. Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) |
| format |
Article |
| author |
Михайлуца М. |
| author_facet |
Михайлуца М. |
| author_sort |
Михайлуца М. |
| title |
Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) |
| title_short |
Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) |
| title_full |
Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) |
| title_fullStr |
Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) |
| title_sort |
реституція православних культових споруд у губернаторстві «трансністрії» (1941–1944 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Нацистський окупаційний режим |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13046 |
| citation_txt |
Реституція православних культових споруд у Губернаторстві «Трансністрії» (1941–1944 рр.) / М. Михайлуца // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 130-138. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT mihajlucam restitucíâpravoslavnihkulʹtovihsporudugubernatorstvítransnístríí19411944rr |
| first_indexed |
2025-07-02T14:59:01Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:59:01Z |
| _version_ |
1836547668305772544 |
| fulltext |
М. Михайлуца (Одеса)
РЕСТИТУЦІЯ ПРАВОСЛАВНИХ КУЛЬТОВИХ СПОРУД
У ГУБЕРНАТОРСТВІ «ТРАНСНІСТРІЯ» (1941—1944 рр.)
Суперечливий характер румунської окупаційної політики і державно-цер-
ковних стосунків у ході воєнного протистояння, контрастність і множинність
проявів у процесах «рехристиянізації» населення у порівнянні з руйнівною
атеїстичною політикою комуністичного режиму передвоєнних років, змушу-
ють нас здійснити спробу розглянути глибше цю проблему. А саме в ракурсі
реституції (від лат. restituo,-ui, utum – відновлювати, повертати) православ-
ної матеріально-культової інфраструктури, яка слугувала укоріненню ру-
мунського християнського місіонерства.
Процеси обліку, відбудови, реконструкції та відновлення діяльності право-
славних культових споруд на теренах поміж Дністром і Південним Бугом в
1941—1944 рр. («Трансністрія»), під час румунського адміністрування ними, є
проблемою не дослідженою. Через це вона залишається досить актуальною для
істориків українських, оскільки не маємо ще жодної праці у цьому напрямку.
Румунські та молдавські ж історики (A. N. Petcu1, D. Stavarache і G. Vasilescu2,
R. Solovei3 та ін.), висвітлюючи діяльність Румунської православної місії в
Трансністрії (далі – РПМ, або місія), подавали підрахунки кількісного вира-
ження відбудованих культових споруд. Проте вони не вказують на визначальну
роль безпосередніх учасників цього процесу, тобто місцевого населення. Нашим
завданням є розглянути проблему об'єктивно і поза будь-якими ідеологемами.
Першочерговим завданням РПМ з самого початку її роботи було віднов-
лення та налагодження діяльності церковних споруд на всій території Транс-
ністрії. Без цього румунські ортодокси не бачили перспективи позитивних
змін у духовному житті окупованих територій, а значить і підтримки самої ру-
мунської влади з боку місцевого набожного люду. У першому звіті про
діяльність місії, від 31 грудня 1941 р., перший її шеф архімандрит Юлій
(Скрібан) підкреслював: «Переважна більшість місцевого населення спокійні
і віруючі. Зусилля більшовиків зробити з них атеїстів були даремними. Церк-
ви, що знаходилися між Дністром і Бугом були спалені, а частина була зруй-
нована чи перетворена у клуби й магазини...
Спроби більшовиків вбити віру народу не виправдалися. Релігійна сут-
ність народу залишилася непорушною. Характерний сучасний феномен у
Трансністрії – тріумфальне повернення народу до віри. Повсюдно відновлю-
ють церкви і освячують сплюндровані вівтарі. Ікони і хоругви, приховані
колись з турботою, стоять зараз на почесних місцях...»4.
Проте, ситуація з церковно-культовими спорудами була вкрай жахливою.
Злочинні дії більшовицького режиму проти Церкви у 20—30-ті роки ХХ ст. бу-
ли наявними з приходом румунської окупаційної влади. Приклади наслідків бо-
гоборчої політики також і в межах Південної України наводив у своїх працях
відомий полтавський історик В. Пащенко. Вражаючими є наведені Р. Соловєй
дані, порівняння яких свідчить про кількість храмів у географічних межах, які
нас цікавлять. До встановлення радянської влади в регіоні, на початку ХХ ст.,
функціонувало 1017 християнських церков і молитовних будинків, 13 монас-
тирів і скитів. Разом у них служили 890 священиків і 384 особи вели монас-
тирський спосіб життя5. А на 16 жовтня 1941 р., зі встановленням румунської
130
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 130
окупаційної адміністрації в Одесі, для прикладу, функціонувала лише одна
церква на 2-му міському кладовищі, в якій душпастирем був о. Василій (Бра-
га). А в межах Одеської області, за інформацією секретаря Одеського обкому
КП(б)У Сосновського, напередодні війни було лише 9 церков6. Проте у доре-
волюційні роки в місті діяло понад 60 православних храмів, церков та каплиць7.
Напередодні революції 1917 р. в Голтському повіті існувало 52 церкви з
70 священнослужителями. У часи більшовицького господарювання було зак-
рито 36 культових споруд, 15 знищено повністю і одна зруйнована частково8.
Таким чином, у межах повіту не було жодної діючої церкви.
Через те місія серед інших нагальних питань визначила наступні: 1) про-
ведення інспектування стану парафіяльних церков та монастирів у повітах
провінції; 2) складання повного реєстру культових споруд у межах провінції;
3) інвентаризація церковних та монастирських будівель, майна та власності
релігійних громад; 4) повернення відібраного більшовицькою владою всього
майна і власності, які належали єпархіям та церквам у межах Трансністрії;
5) відкриття й освячення діючих та відремонтованих церков тощо.
Інспектування показало, що в повітах губернаторства, особливо в населе-
них українцями, склалася гостра потреба в церковно-культових спорудах.
В Ананіївському повіті було лише 25 діючих церков, з яких 15 збереглися з
дореволюційних часів, 10 були відкриті у школах та інших публічних місцях9.
Біля 10 храмів ремонтувалося, а 8 парафій не мали церков взагалі. На густо
заселений Голтський повіт діючими виявилися тільки 32 церкви10. На 94
парафії у Ямпільському повіті приходилося лише 15 діючих церков, решта
були у зруйнованому і спаплюженому стані11.
Найгірша ситуація виявилася навесні 1942 р. в Очаківському, Балтському
та Березовському повітах, там діяло лише по кілька храмів. Так, субпро-
тоієрей Савранської волості у Балтському повіті о. Арсеній (Арвентьев) під
час інспектування 11 парафій району констатував, що лише 4 церкви знахо-
дяться в стадії реставрації та відбудови, решта були зруйновані і потребували
значних асигнувань12.
На перших порах, окрім бажання швидкого проведення інвентаризації цер-
ков, інспектування повітів та визначення загального релігійного настрою на
периферії провінції місія не мала достатніх фінансових та матеріально-транс-
портних можливостей для проведення цієї роботи. У звіті з Тирасполя до
Бухареста, датованому 31 грудня 1941 р. архімандрит Юлій (Скрібан) нарікав:
«Ми усвідомлюємо, що в наш неспокійний час фінансові проблеми вирішу-
ються нелегко, однак змушені констатувати той факт, що без засобів пересу-
вання нам важко виконувати свою місію. Тим часом, коли районним адмініст-
раціям виділяються кошти на різного роду автотранспорт, у нас для потреб
церкви немає навіть осла у візку, щоб їздити по 13 повітах, інспектувати і ос-
вячувати церкви. У зв'язку з цим Румунська православна місія не в змозі ви-
конати своє призначення в пропагуванні релігії серед народу»13.
Спершу значно активнішими у зборі інформації про релігійний стан
підлеглих їм місцевостей були повітові префектури. Вони мали більше мож-
ливостей, регламентованих розпорядженнями губернатора, ніж духовенство та
релігійні чиновники. Яскравим прикладом бажання глибоко проникнути у
духовний соціум окупованих територій є лист префекта Голтського повіту від
22 липня 1942 р.14. Він вимагав від претур і примарій, а також і від про-
тоієрейства скласти і найближчим часом надіслати до префектури добре задо-
кументовану, підтверджену і докладну інформацію. Необхідно було негайно
висвітлити у звітах ситуацію з церковними спорудами, вказати місце, де вони
знаходяться, чи є священики, в якому стані перебуває церква і чи потрібний
їй терміновий ремонт, скільки церков взагалі потрібно у районі тощо.
Нацистський окупаційний режим 131
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 131
Зі змінами у керівництві місії, з листопада 1942 р. активізувалася робота
в напрямку обліку та інвентаризації церков. Митрополитом Віссаріоном нап-
равлялися до повітових протоієрейств інструктивні листи на зразок того, який
було надіслано 9 липня 1943 р. до повіту Голта15. Шеф місії просив терміно-
во надіслати данні на 43 церковні споруди, що розташовувались у повіті. До
списку на подання інформації, окрім повітового міста Голта, входили також і
волості: Криве Озеро, Доманівка, Врадіївка і Любашівка. Задля визначення
повної картини релігійної ситуації в регіоні потрібно було вказати наступне:
коли засновано храм, яка структура храму, коли, ким і яким чином було йо-
го освячено, коли було утворено парафіяльну раду, скільки членів входить до
неї, яке призначення мала культова споруда за більшовицької влади, якщо во-
на не була зруйнована (тобто, яким чином використовувалась), яким майном
церква володіє (якщо таке було), чи є при храмі церковний хор тощо.
Загалом інспектування і зібрана з місць інформація показали жахливу кар-
тину. У межах провінції 363 церковні споруди виявилися закритими або ви-
користаними не за духовною потребою, 269 були зруйновані частково, а 258 –
знищені повністю16. Виходячи з того числа церков, що були в регіоні до
революції 1917 р., можемо припустити, що кожна друга культова споруда пра-
вославних була зруйнована антицерковними заходами комуністичної влади.
У таких умовах розпочалась робота по відновленню святих олтарів у Транс-
ністрії і навернення населення до віри Христової.
Частина православного люду, яка відчувала потребу в духовному очищенні
від атеїстичної скверни, від гіпертрофованих моральних цінностей та общинно-
комуністичного ідеологічного пресу, стала ініціатором відбудови та рекон-
струкції соборів у містах і містечках Наддністрянщини, сільських парафіяль-
них церков, молитовних будинків. Усюди, за ініціативи прихожан, активістів
релігійних громад скликалися збори, обирались церковні комітети, створюва-
лися громадські фонди для відбудови храмів тощо. За документами районних
претур усіх повітів Трансністрії17, куди надходила інформація від земельних
громад, як правило, церковні комітети налічували не більше 3-х чоловік, об-
раних з місцевого населення. Проте окупаційні органи влади тримали під
контролем утворення цих комітетів, їх склад та діяльність. Під особливим наг-
лядом були релігійні настрої, активність населення щодо грошових внесків на
відбудову храмів та на різного роду благодійні акції тощо. Так, претор Алек-
сандерфельдського району (волості) Очаківського повіту розіслав підлеглим
примарам наказ № 799 від 3 травня 1943 р. про необхідність створення у кож-
ному селі відповідних церковних комітетів18.
Місіонерська політика румунів співпадала у багатьох напрямках з бажан-
ням місцевого населення краю до відродження споконвічної віри. Самі члени
громад здійснювали широку матеріальну і моральну підтримку православній
церкві, наскільки їм дозволяло воєнне становище, бідність, а часом і злиденне
життя. По селам організовувались збори грошей на відбудову чи реконструк-
цію церков. Загальні збори релігійних громад, за підтримки єпархіального та
місцевого релігійного чиновництва, представників місії і румунської окупа-
ційної адміністрації приймали рішення про відбудову тієї чи іншої церковної
споруди, способи фінансування цього процесу тощо. У звітах священнослужи-
телів знаходимо досить інформації про активність прихожан у відновленні
сільських церков. Так, у звіті священика Свято-Покровської церкви с. Боково,
о. Іоанна (Козловського) за березень 1943 р. відмічалося: «Провів 5 про-
повідей у церкві, які дали можливість відвідувати храм Божий, особливо мо-
лоді. Не тільки проповіді допомагають, а й певне значення мають читання
«Житія святих». Народ з великою щирістю жертвує частку на відбудову і бла-
гоустрій храму»19.
132 М. Михайлуца
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 132
Ще взимку, коли значно менше було турбот у сільського населення, про-
водилися по селах та присілках сходи-зібрання, люди радилися і створювали
комітети, які мали заздалегідь збирати матеріальні засоби та кошти для ре-
монту старих церков і тих, що були зруйновані. Таким чином, вони не гаяли
часу, і з настанням літа мали можливість розпочати ремонтні та будівельні ро-
боти.
У містах деякі ремонтні роботи в церквах не зупинялися навіть і взимку,
що відмічалося у звіті місії за перший квартал 1942 р. за підписом архіманд-
рита Антіма (Ніка). У листопаді 1941 р. в м. Одесі здійснювалися богос-
лужіння у Кафедральному соборі Св. Іллі та 4 церквах: Воздвиження і Різдва
Христового на Слобідці, у церкві на Новому цвинтарі та в Казанській церкві
на Пересипі. До кінця 1941 р., як писала «Одеська газета», передбачалося зба-
гатити місто ще 10—12 новими храмами20. Серед них у першу чергу планува-
лося відкрити церкви: Григорія Богослова (на вул. Старо-Портофран-
ковській), Усіх Скорбот Радощів (Стурдзовська община на розі вул. Базарної
і Бєлінського), храму біля будинку Праці на Пересипі, колишньої полкової
церкви у Дюківському саду, Благовіщенської церкви на Хутірській, церкви на
16 станції Великого фонтану, нижнього храму Успенської церкви (на вул. Ми-
хая І, зараз Преображенська), Української церкви (на вул. А. Гітлера 55, за-
раз Катеринівська), вірменської церкви та католицького костьолу. За зиму
1942 р. вже було відреставровано і діяло 15 церков21.
Через рік, маючи велике бажання увічнити плоди своєї християнизатор-
ської діяльності, місією було прийнято рішення створити єдиний фотоальбом
про діяльність РПМ у Трансністрії. Виконуючий обов'язки за шефа місії
архімандрит Антім (Ніка) видав розпорядження № 6808 від 9 жовтня 1942 р.
для підлеглих повітових протоієреїв, в якому просив священиків надіслати
фотографії відбудованих церков, релігійних будинків, осередків культури та
різних святкових процесій, заходів тощо22. До того ж на майбутнє клір мав
взяти до уваги, що будь-яку церкву, яка буде відбудована, потрібно сфотогра-
фувати як до початку будівельних робіт, так і після їх закінчення.
У справі відбудови храмів плідний організаційний та духовний внесок зро-
били самі священики-місіонери та місцевий клір. Спілкуючись із сельчанами,
часто пересуваючись пішки по селах парафії, пастирі надихали прихожан на
необхідність якнайшвидше відбудовувати святі будівлі. З особливим розумін-
ням своєї справи працював один з місіонерів о. Філіп (Руснак). Раніше у
районі на 32 парафії, було лише 5 діючих церков. Після призначення його на
посаду субпротоієрея Томашпольського району, завдяки його старанням було
організовано ремонт 22 церков23.
У перший рік діяльності місії в Трансністрії було відкрито й освячено по-
над 500 церков24. Тільки в муніципії Одеса протягом одного року (1941—1942)
було відремонтовано і відкрито для церковних служб 22 церкви і 3 монасти-
ря. На ремонт православних соборів міста примарія виділила для місії одно-
разовий кредит на суму 17000 RKKS і 10 тон металу для покрівлі25.
Окремо підкреслимо, що, окрім безпосередньої організаційно-церковної
діяльності, місія і її центральне керівництво в Одесі займалися досить тісно
питаннями організаційно-технічними, архітектурно-будівельними та ін. Лис-
тування з урядовими і фінансовими установами, з господарськими та приват-
ними фірмами і підприємствами, тощо потребувало часу і копіткої праці. Час-
то до цього підключався власний авторитет митрополита, особливо тоді, коли
очолював її митрополит Віссаріон. У справах фонду Румунської православної
місії знаходимо великий і різноманітний пласт документів про організацію
реставраційних та будівельних робіт на культових спорудах. 16 березня 1943 р.
керівництвом місії було ухвалене рішення задовольнити прохання голови
Нацистський окупаційний режим 133
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 133
Ради (комітету) з опіки старих і овдовілих представників кліру м. Одеси про-
тоієрея о. Федора (Петрова) про надання їм грошової допомоги. Підтверджен-
ням виділення 2000 RKKS на реконструкцію церкви на території одноймен-
ного притулку є квитанція від 12 квітня 1943 р.26.
Румунська влада ставила за мету відновити знищений у 1936 р. більшови-
ками Спасо-Преображенський кафедральний собор. Для реалізації цього про-
екту губернатор Трансністрії проф. Г. Алексяну навіть проголосив конкурс серед
архітекторів Румунії. В газеті «Одесса» у травні 1942 р. було поміщено статтю,
в якій йшлося про те, що міський примар Пиття, намагаючись відновити істо-
ричну справедливість, пропонував розібрати будівлю школи № 121, яка була
збудована з каменю знищеного Кафедрального собору, і повернути його лю-
дям і Церкві. «Церква Христова не може бути знищеною, а шкільна справа не
постраждає, якщо будівля буде передана під Божий дім» – писала газета27.
Однак, за перший рік свого перебування у Трансністрії місія не змогла ре-
алізувати покладених на неї румунською патріархією надій. Таку думку через
місяць після приїзду до Одеси висловив новопризначений шеф місії митропо-
лит Віссаріон у рапорті № 1 від 5 січня 1943 р. Румунський дослідник Адріан
Н. Петку наводить цей документ, в якому Віссаріон зазначає: «Як і раніше, не
знайшли жодної придатної квартири для бюро місії та її керівництва, вся не-
рухомість, навіть і церковна, була у зруйнованому стані, як після війни. Все
таки можна було дещо своєчасно відбудувати, зважаючи на схильність місце-
вого керівництва та наявність матеріальних засобів щедро виділених ним...»28.
Значні зрушення в організації місією відбудови храмів почалися саме з
призначенням митрополита Віссаріона. Були підібрані і протягом двох місяців
відремонтовані будівлі під канцелярію місії, місця проживання функціонерів,
культурний осередок для священиків, а з часом і митрополича резиденція. За
сприянням інвентарної дирекції Одеської примарії було повністю облаштова-
но резиденцію і бюро місії меблями та усім необхідним із залишків квартир,
зруйнованих війною.
За його наглядом відбувалась організація, реконструкція і відкриття соборів,
церков, типографії та інших об'єктів культово-господарської інфраструктури.
Невпинно здійснювався розподіл фінансування, пошук грошей на рестав-
раційні роботи і контроль за їх використанням. 10 червня 1943 р. митрополит
Віссаріон надіслав листа до Комітету з відбудовування церкви Св. Марії Ма-
тері Божої, майбутнього кафедрального собору (на вул. Короля Михая, 70), в
якому повідомляв що для цього уряд Трансністрії створив рахунок на суму
336075 RKKS. Для реставрації храму, на закупівлю необхідних будівельних
матеріалів і оплату праці працівникам виділено аванс 25000 RKKS від 21 квіт-
ня того ж року і в сумі 30000 RKKS від 8 червня. Всього – 55000 RKKS29.
Шеф місії безпосередньо піклувався про закупку, забезпечення та поста-
чання будівельних матеріалів, які направлялися для ремонту об'єктів культу.
Для швидшого просування справи митрополит Віссаріон часто використову-
вав свій впливовий авторитет духовного пастиря провінції. Він особисто втру-
чався у хід справ. Так, 1 липня 1943 р. написав листа на ім'я генерала Н. фон
Берга, в якому говорилось: «Пане генерале фон Берг Н., інспектор економіки
нашої місії направляється нами на цегельну фабрику № 3, що знаходиться на
вул. Лагерній 5, для замовлення 20000 шт. цегли, необхідної для відбудови
Успенської церкви в Одесі, майбутнього кафедрального собору»30. Через кіль-
ка днів було перераховано 3 тис. RKKS на рахунок фабрики31.
Не лишалися поза увагою керівництва місії питання укладання контрактів
на ремонт та будівництво об'єктів культу, а також і оплати праці будівельни-
ків та будівельних організацій. Розуміючи необхідність проведення широкої
християнської пропаганди, місія в першу чергу організувала ремонт канцелярії
134 М. Михайлуца
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 134
і друкарні про що було укладено контракт з приватною конторою «Рембуд».
На виконання робіт відповідно актів постійно відраховувались певні суми гро-
шей. Так, лише у червні 1943 р. було перераховано 14815 RKKS. Загальна ж
сума асигнувань, виділених на ремонт друкарні (по Олександрівському прос-
пекту 6), становила близько 100 тис. RKKS32.
Часто відновлення того чи іншого храму підносилося в румунській і
російськомовній пресі як здобуток румунської зброї, яка зробила можливим
повернення християнських традицій на ці землі. Так, «Молва» розповідала
про те, що найближчим часом при Одеському училищі мореплавання (на вул.
Канатній) буде відкрито церкву Миколи Чудотворця, на ремонт якої міським
головою було виділено 2 тис. марок. Настоятелем цієї церкви було призначе-
но протоієрея о. Миколая (Добровольського) – законовчителя училища. За
газетними словами, наведений та інші факти стали можливими завдяки «ру-
мунським воїнам-хрестоносцям, які принесли позбавлення від більшовицько-
го ярма, і тому повсюди стали відкриватися храми»33.
У процесі відновлення діяльності храмів великі труднощі ставали на пе-
решкоді місії і православних парафіян. З одного боку, досить ймовірним бу-
ло відновлення божих храмів, які були закриті, але не зруйновані. Мали своє
майбутнє й ті церкви, які були піддані частковій руйнації атеїстами (лише
бані та дзвіниці), а нижня частина храмів використовувалась під господарські
чи культурні потреби. Проте велику частку культових споруд становили зни-
щені вщент за радянських часів. Відбудова їх займала багато часу, зусиль та
праці. Не поодинокими були випадки, коли у пресі друкувалися звернення до
православних горожан про їхній обов'язок відновити той чи інший храм –
церкву, каплицю чи молитовний дім. Так, знаходимо на сторінках «Молвы»,
«Одессы», «Буга» та інших газет замітки про хід відбудови кафедрального со-
бору Святої Трійці в Очакові, церков Миколи Чудотворця, Святої Покрови
на Олександрівському проспекті, Різдва Богородиці і старообрядницького хра-
му Покрови Пресвятої Богородиці, Святої Марії Магдалени в Одесі, церков у
Ананієві, Врадіївці, Гросуловці, Северинівні, Маяках34. Зазвичай, румунська
влада використовувала такі приклади позитивних зрушень з пропагандист-
ською метою. На весні 1942 р., писала «Одеса»: «У столиці Трансністрії вже
відкрито 18 церков і ще 3 були готові до освячення. Відновлення закритих,
пограбованих і зруйнованих більшовиками одеських церков стало можливим
унаслідок роботи, яку проводить Православна Місія в Одесі»35.
У глибинці ж єпархії весь тягар відбудови храмів лягав на парафіян, що
мешкали на території, на якій знаходилася церква, а також жителів прилеглих
присілків, хуторів тощо. Так, для обговорення питання про побудову нової
церкви у селі Журавка, Александерфельдського району було скликано майже
все населення Журавки, а також прилеглих Марковки та Дмитрівки36. Вже на
1 березня 1943 р. лише православні Дмитрівки на святу справу зібрали 7530
марок37. Жителям села Врадієвка Голтського повіту і настоятелю сільської
церкви необхідно було внести в касу примарії 1646 марок за проведений про-
тягом квітня-травня 1943 р. будівельним відділом примарії ремонт38. Ця сума
включала в себе витрати на матеріали, робочу силу і транспорт. Не тільки різ-
номанітні фінансові труднощі населення провінційних містечок і сіл ускладню-
вали багатотрудну справу відродження церков. Для будівельних і реставрацій-
них робіт не вистачало необхідного будівельного матеріалу, вапна, цементу,
лісу та заліза для крівлі.
Окремою стороною відроджуваного релігійного життя провінції Транс-
ністрія був самий ритуал освячення храмів, молитовних будинків, кладовищ
тощо. Румунські ієреї намагалися очистити від нечистого духу ті церковні
будівлі, які були сплюндровані безбожниками. Освячення храмів відбувалося
Нацистський окупаційний режим 135
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 135
за спрощеною формою, так званим малим освяченням, тобто самим па-
рафіяльним священиком. І таке було досить поширеним явищем. Ця первин-
на форма освячення застосовувалася лише в перші місяці діяльності місії, ко-
ли священики лише приступали до своєї пастирської служби, і храми відкри-
валися після незначного ремонту. Проте з часом, особливо з осені 1942 р.,
будь-які храми на території Трансністрії освячувалися, як правило, за сце-
нарієм, розробленим і направленим до церковної адміністрації повітів та
районів. Ілюстративними і типовими є протоколи-звіти про освячення церков
у м. Врадіївка, у с. Кумари Голтського повіту в листопаді 1942 р.39. Про
відкриття і освячення інших православних храмів – події, яких чекали десят-
ки тисяч людей у містах і селах Трансністрії, маємо досить достеменну інфор-
мацію зі шпальт газет, які виходили в губернаторстві, з численних звітів і
просторих протоколів від священиків та субпротоієреїв до канцелярії місії.
Були випадки, коли парафія, не маючи пастиря, спільними зусиллями ре-
монтувала церкву і зверталася до благочиній з проханням про освячення хра-
му та надіслання душпастира. Таким чином повели себе церковний староста
Ткаченко та інші члени приходської ради Матясовської церкви, надіславши
рапорт на ім'я претора Александерфельдської претури від 5 червня 1943 р. Ос-
вячення святих місць відбувались також і в Балті, Голті, Слободзеї, Рибниці,
Моловатій, Овідіополі, Одесі та ін.
Однак, попри позитивні зрушення у фактичному відновленні храмів Бо-
жих, дуже гостро відчувалася нестача різного церковно-культового майна.
Спершу до церков і соборів поверталися церковні раритети з музейних
фондів. Так, кілька десятків цінних старовинних ікон, що знаходилися в
одеських музеях, були повернуті церквам40. Віруючі також зносили все, що
було ними збережено і майже повністю укомплектовували церкви й забезпе-
чували священика усім необхідним для проведення релігійного обряду. Про
майже ідеальні умови для богослужіння йшлося у зверненні старости і членів
релігійної громади: Ляховича, Березовського і Обуховського до благочинного
Голтського повіту. «Отче благочинний, щиро просимо Вас надіслати нам свя-
щеника, так як наше село В. Мечетня велике та ще є присілки, так що буде
понад 1000 дворів, – розповідалося у поданні. – Ми, скільки могли, облаш-
тували церкву, тобто молитовний дім. Для служби Божої все у нас є: чаша,
діскос, антімінс, окрім кліросних книжок. Немає у нас одягу для священика,
то може ви, о. благочинний, поможете нам порадою, де можна дістати не-
обхідні для богослужіння речі…»41.
Виключенням із загальної ситуації була забезпеченість усім необхідним
Івано-Богословської церкви с. Акмечетки Доманьовського району. В інвентар-
ному описі42, складеному протоієреєм І. Базилевським від 1 квітня 1943 р.,
знаходимо багато культового майна, ікон, посуду й іншого обладнання. Сама
споруда була кам'яною з дахом, покритим залізом, загальною площею забудо-
ви 559 м2, огорожею та чотирма будинками і сараєм на території садиби. Щоп-
равда, два будинки були зайняті жандармерією, а сторожка потребувала ре-
монту. Внутрішнє вбрання церкви вражало красою дерев'яного іконостасу,
кількістю старовинних образів та ікон – 18 великих і 6 малих. Серед іншого
необхідного майна: євангеліє, хрест, кадило, жертовник, два комплекти риз,
плащаниця, 2 хоругви, 5 аналоїв, 3 підсвічники, вази водосвятні та для освя-
чення хлібів тощо. Наведений приклад скоріше є виключенням, ніж реальною
картиною.
Останнім завершальним, і зазвичай традиційним, елементом відбудовчого
й реставраційного процесу храмів та монастирів у Трансністрії були тру-
домісткі і коштовні розписи внутрішніх церковних стін, склепінь, олтарів то-
що. З одного боку така робота займала багато часу, з іншого, потребувала
136 М. Михайлуца
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 136
значної кількості висококваліфікованих малярів, іконописців і художників.
Переважна більшість фахівців-реставраторів були місцевого походження. Так,
проект розпису одеської церкви св. Марії Магдалини та іконостасу в ній запро-
понував відомий художник Василь Маляр, який намагався відтворити типаж
внутрішнього вбрання петербурзького храму «Спас на крові»43. Весною і
літом 1942 р. бригада одеських художників (Бажій, Синицький, Шелюта та
ін.) під керівництвом Соколовського працювали над реставрацією храмів у
Ананієві, Гросуловці (зараз Велика Михайлівка Одеської обл.), Врадіївці та
Северинівці.
Наприкінці 1943 р. тільки в Одесі функціонувало відреставрованих 29 цер-
ков, а в межах губернаторства їх чисельність становила 474 і ще 118 церков бу-
ли у стадії ремонту, 41 будувалась, а 258 перебували у зруйнованому стані.
Діяло також 119 молитовних будинків, 16 знаходились у процесі будівництва44.
Таким чином, можна зробити висновок, що у розпалі війни релігійно-спря-
моване населення Трансністрії знайшло в собі духовні сили і зробило значні
фінансові і матеріальні пожертвування на відродження божих храмів, зруйно-
ваних радянськими богоборцями. Румунська православна місія, сприяючи
відродженню християнства, зробила досить великий крок до надання людям
права на реалізацію релігійного волевиявлення. Якщо на момент прибуття до
Трансністрії румунських архієреїв і священнослужителів-місіонерів існувала
лише одна церква, то після двох років діяльності місії було реставровано,
відбудовано і відкрито 632 церкви та молитовних будинків і ще 309 знаходи-
лися в стадії ремонту45.
1 Adrian Nicolae Petcu 19421943 Activitatea Bisericii Ortodoxe Romвne оn Transnistria//
Studii єi materiale de istorie contemporana, Inst. de istorie «Nicolae Iorga», Serie noua, vol.
1. – 2002. – P. 289—309; Його ж. Misiunea Оrtodoxa Romвna оn Transnistria. «Dosarile
Istoriei», nr. 11 (75). – 2002. – Р. 17—25.
2 D. Stavarache, G. Vasilescu Misiunea bisericeasca Romвna in Transnistria (1941—1944), in
«Document, buletinul Arhivelor Militare Romвne», an 1, nr. 2—3/1998, pp. 48—53.
3 Rodica Solovei. Activitatea Guvernamintului Transnistriei on domeniul social-economic єi cul-
tural: 19 auq. 1941 – 29 ian. 1944. – Iasi, 2004.
4 Transnistria crestina. – Bucuresti. – 1943. nr. 8. Р. 22, 23.
5 Rodica Solovei.Op. cit. – Р. 113, 114.
6 Державний архів Одеської області (далі – ДАОО). – Ф. 11, оп. 11, спр. 144, арк. 36.
7 Transnistria crestina. – Bucuresti. – 1943. nr. 8. Р. 50.
8 Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО). – Ф. Р-2704, оп. 1, спр. 2, арк. 18.
9 Transnistria crestina. – Bucuresti. 1943. nr. 8. – Р. 54.
10 Ibid. – Р. 55.
11 Ibid. – Р. 60.
12 Ibid. – Р. 55.
13Transnistria crestina. – Bucuresti. – 1943. nr. 8. – Р. 29.
14ДАМО. – Ф. Р-2704, оп. 1, спр. 1, арк. 3.
15Там само. – Спр. 7, арк. 59—59 зв.
16Rodica Solovei Activitatea Guvernamintului Transnistriei... – Р. 114.
17ДАМО. – Ф. Р-1588, оп. 1, спр. 152, арк. 3; спр. 147, арк. 25—26, 27, 31.
18Там само. – Арк. 3.
19Там само. – Ф. Р-2704, оп. 1, спр. 9, арк. 67;
Нацистський окупаційний режим 137
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 137
20Одесская газета. – 1941. – 30 нояб.
21Transnistria crestina. Bucuresti. – 1943. nr. 8. – Р. 34.
22ДАОО. – Ф. Р-2270 сч, оп. 1с, спр. 2, арк. 35.
23Transnistria crestina. – Bucuresti. – 1943. nr. 8. Р. 60.
24Rodica Solovei. Op. cit. – Р. 116.
25 Ibid. – Р. 116.
26ДАОО. – Ф. Р-2270 сч, оп. 1с, спр. 12, арк. 6.
27Одесса. – 1942. – 16 мая.
28Adrian Nicolae Petcu 19421943 Activitatea Bisericii Ortodoxe Romвne оn Transnistria//
Studii єi materiale de istorie contemporana, Inst. de istorie «Nicolae Iorga», Serie noua, vol.
1, 2002. – P. 292
29ДАОО. – Ф. Р-2270 сч, оп. 1с, спр. 12, арк. 3.
30Там само. – Арк. 74.
31Там само. – Арк. 72, 73.
32Там само. – Арк. 161, 175, 175 зв.
33Молва. – 1942. – 3 декаб.
34Молва. – 1942. – 2, 3, 5, 18 декаб.; 1943. – 9 янв.; Одесса. – 1942. – 8, 10, мая, 3 ию-
ля; Буг. – 1943 – 7 июля.
35Одесса. – 1942. – 8 мая.
36ДАМО. – Ф. Р-1588, оп. 4, спр. 97, арк. 25.
37Там само. – Ф. Р-1028, оп. 1, спр. 58, арк. 407.
38Там само. – Ф. Р-2704, оп. 1, спр. 4, арк. 7.
39Там само. – Спр. 2, арк. 32—32 зв.
40Одесса. – 1942. – 8 мая.
41ДАМО. – Ф. Р-2704, оп. 1, спр. 4, арк. 45.
42Там само. – Спр. 5, арк. 1922.
43Буг. – 1943. – 7 июля.
44Rodica Solovei. Op. cit. – Р. 119.
45 Ibid. – Р. 123.
138 М. Михайлуца
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 138
|