Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей)
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13048 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) / Т. Нагайко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 148-165. — Бібліогр.: 94 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13048 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130482010-10-28T12:03:29Z Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) Нацистський окупаційний режим 2008 Article Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) / Т. Нагайко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 148-165. — Бібліогр.: 94 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13048 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим |
| spellingShingle |
Нацистський окупаційний режим Нацистський окупаційний режим Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) |
| format |
Article |
| title |
Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) |
| title_short |
Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) |
| title_full |
Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) |
| title_fullStr |
Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) |
| title_full_unstemmed |
Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) |
| title_sort |
життя селян на окупованій території україни в роки другої світової війни (за матеріалами центральних областей) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Нацистський окупаційний режим |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13048 |
| citation_txt |
Життя селян на окупованій території України в роки Другої світової війни (за матеріалами центральних областей) / Т. Нагайко // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 148-165. — Бібліогр.: 94 назв. — укр. |
| first_indexed |
2025-07-02T14:59:06Z |
| last_indexed |
2025-07-02T14:59:06Z |
| _version_ |
1836547673748930560 |
| fulltext |
Т. Нагайко (Переяслав-Хмельницький)
ЖИТТЯ СЕЛЯН НА ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
(за матеріалами центральних областей)
Становище сільського населення в період нацистської окупації 1941—1944
рр. є на сьогодні однією з актуальних проблем історії воєнного лихоліття, і
водночас найменш досліджених, що зумовлено значною політизацією даного
питання та історії України в роки Другої світової війни в цілому. У працях
радянських істориків Ю. Арутюняна, В. Аніскова, С. Лаути, М. Буцька та
М. Лавріновича зазначений аспект розглядався в контексті викриття
грабіжницької суті нацистської окупаційної політики. В об'єктив дослідників
здебільшого потрапляли злочини та звірства німецько-фашистських окупантів
та тих, хто визнавався їхніми прибічниками. Дослідниками подавалася загаль-
на оцінка людських та матеріальних втрат, що їх зазнало населення на окупо-
ваній території. Проте мало уваги приділялося висвітленню економічного ста-
новища та забезпечення матеріального рівня життя селян. Одночасно, у своїх
роботах зазначені автори підкреслювали необхідність вивчення аспектів пов'яза-
них з повсякденним життям селянства. Так, дослідниками історії радянського
селянства В. Анісковим та М. Вилцаном наголошувалось на тому, що спеці-
ального вивчення потребують проблеми матеріального становища, побуту,
культурного рівня селян1. У праці Ю. Арутюняна «Советское крестьянство в
годы Великой Отечественной войны»2 акцентується увага на необхідності
вивчення матеріально-побутового становища селянства у роки окупації. Зок-
рема, ним наголошується, що в деяких з загальних праць з'являються окремі
розділи присвячені побуту та культурі радянського народу періоду воєнного
лихоліття, проте у них нічого не зазначається стосовно матеріального стано-
вища колгоспного селянства3. Ним також зауважувалось на практичній відсут-
ності досліджень, предметом яких виступала б культура села, шкільна освіта,
охорона здоров'я сільського населення в зазначений період. Визнаючи важ-
ливість вивчення даних проблем, автор також зазначає, що без висвітлення
даних аспектів неможливим буде скласти всебічну історію колгоспного селян-
ства4. Особистим внеском автора статті у справу вивчення цієї проблеми ста-
ло дослідження впливу окупаційної політики на життя сільського населення
в окупованих районах. Зокрема, питання його харчового забезпечення, медич-
ного обслуговування, санітарії та інші.
У межах висвітлення проблеми існування радянського селянства в період
Великої вітчизняної війни, варто вказати на науковий доробок В. Аніскова5.
У його роботах представлено панораму життя, праці та боротьби селянства з
фашизмом у 1941—1945 рр. Зокрема, ним розглянуто широкі пласти загально-
історичних, методологічних та соціально-психологічних проблем, пов'язаних з
питаннями дослідження долі селянства в роки воєнного лихоліття, порушено
ряд важливих питань, пов'язаних з висвітленням умов суспільно-побутового
життя сільських мешканців в роки війни. Однак, слід зазначити, що вказаним
автором не розглядається ситуація в українському селі.
Окремим дослідженням, предметом вивчення якого є життя селянства Укра-
їни в роки воєнного лихоліття, виступає робота С. Лаути «Колгоспне селян-
ство України в роки Великої Вітчизняної війни»6. Зазначена робота виступає
чи не єдиною серед робіт радянської історіографії, у якій її автором цілісно
148
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 148
розглянуто матеріальне становище сільського населення України в період на-
цистської окупації, а саме – наведено розміри оподаткування, норми натураль-
них поставок харчових продуктів, розмір штрафів та інших грошових данин.
Серед праць вітчизняних авторів, у яких досліджується селянство України
періоду нацистської окупації, варто виділити колективну монографію М. Буць-
ка та М. Лавриновича «Відродження колгоспного села: Комуністична партія
України – організатор відбудови народного господарства республіки в роки
Великої Вітчизняної війни»7, у якій її автори торкнулись питання окупаційної
політики німецької влади на селі. Проте, основна увага в ній приділяється діяль-
ності партійних організацій, зокрема їх участі у проведенні масово-політичної
роботи, здійсненні заходів по відбудові матеріально-технічної бази сільського
господарства тощо. На сучасному етапі проблематика життя українського
селянства в роки нацистської окупації розробляється М. Потильчаком8,
О. Перехрестом9, М. Романюком10, В. Ревегуком11, Т. Нагайком12, М. Слобо-
дянюком13 та ін. Зокрема, порушуються питання економічного та соціального
становища селянства України у зазначений період, аналізується вплив оку-
паційної політики Німеччини на матеріальне та культурне життя селян на
окупованій території.
Серед представників зарубіжної історіографії окремо варто назвати прізви-
ще К. Беркгофа, автора фундаментальної праці «Життя та смерть на Україні
в роки нацистського правління»14. Особливою ознакою даної роботи є її нап-
равленість на висвітлення характеру життя населення під час війни. У ній
автор подає картину життя населення на території рейхскомісаріату «Україна»,
змальовує модель життя суспільства в умовах воєнної дійсності на окремо
узятій території. Поряд з загальними питаннями, автором зроблено акцент на
становищі сільського населення, проаналізовано його матеріальний рівень та
психологічний стан. Зокрема, ним порушуються питання взаємостосунків
цивільного населення з владою, піднято питання релігійного та культурного
життя. Увагу дослідника привертають питання господарського життя, ма-
теріального становища селян, житлових умов, харчування тощо. Приймаючи
до уваги наведену вище характеристику даної роботи, слід визнати її прогре-
сивну роль в розкритті питання життя та побуту громадян в роки воєнного
лихоліття. Зазначимо, що до останнього часу повсякденне життя селянства
України в роки німецько-фашистської окупації залишається недостатньо висвіт-
леним у наукових працях вітчизняних та зарубіжних дослідників. До сьогодні
існує помітний брак досліджень, предметом вивчення в яких виступають умо-
ви та характер життя сільського населення.
Окрім цього, на сучасному етапі існує проблема пошуку методологічного
підходу, що дозволив би більш повно та широко розкрити характер життя на-
селення в роки війни. О. Лисенко, говорячи про методологічне кредо історика
війни, наголошує на першочерговому місці проблеми інтерпретації емпірично-
го матеріалу. «Коли йдеться про творчий метод історика війни, засадничою
аксіомою тут, очевидно, залишається те, що жодна методика не є універсаль-
ною і не вичерпує всієї багатовимірності й складності історичного явища.
Спроба надати такого статусу одній з них доволі вразлива»15. Той же О. Ли-
сенко відмічає, що соціальна історія має кілька рівнів (поверхів), кожен з яких
вимагає певного типу джерел та способів їхньої інтерпретації, особливого
добору інструментарію16. Отже, під час вивчення тієї чи іншої проблеми,
що торкається періоду воєнного лихоліття, логічним виглядає поєднання вже
усталених підходів та нових методик. Зокрема, більше уваги слід звернути на
т. з. альтернативні джерела – усні свідчення людей, що пережили окупацію і
є носіями інформації про досвід виживання в умовах війни. Саме їх свідчення
можуть заповнити прогалини, існуючі у масивах архівних джерел та наукових
Нацистський окупаційний режим 149
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 149
працях. Згідно позицій традиційної позитивістської методології дана категорія
джерел не використовувалась як повноцінний емпіричний матеріал та й така
дефініція як «повсякденність» не знаходилась у спектрі вітчизняної історич-
ної науки. Як наслідок, сьогодні маємо помітний брак інформації, що дозво-
лила б скласти більш повне уявлення про ті чи інші її аспекти.
На захопленій території України нацистами було утворено декілька тери-
торіальних об'єднань. Досліджувана територія адміністративно входила в межі
рейхскомісаріату «Україна», утвореного згідно декрету Гітлера від 20 серпня
1941 року17, у межах якого було встановлено чотирьохступеневий адміністра-
тивно-територіальний поділ. Територія, що досліджується у даній статті, вхо-
дила до складу генеральних округ: Київської – до складу якого входили
сучасні Київська та Полтавська області та Дніпропетровської, які поділялися
на 2) області, округи або райони, а ці в свою чергу на 3) сільські общини та
уїзди, 4) села та інші дрібні населені пункти18.
Кожна генеральна округа поділялася на 20—30 районів з населенням у
150—200 тис кожен. На чолі району (гебіту) стояв гебітскомісар – обов'язко-
во рейхснімець. Йому підпорядковувались усі цивільні місцеві органи влади.
Він мав надзвичайні повноваження та широкі адміністративні права. Ним ви-
давалися обов'язкові постанови, накази та розпорядження, що регулювали
життя в межах району. Владу в селах представляли сільські бургомістри або
старости сіл, що призначалися районними комісарами. У великих селах інсти-
тут окупаційної влади уособлювали коменданти або представники гебітскомі-
сарів. На всій окупованій території були створені районні, волосні та сільські
управи, що виконували функцію допоміжних місцевих установ та уособлюва-
ли окупаційну владу на місцях. Районні управи очолював голова району, що
обирався з місцевого населення. За своєю компетентністю райуправа була ви-
конавчим органом німецької адміністрації, сприяла стягненню податків і збо-
рів з місцевого населення, відправці молоді до Німеччини, відала справами
місцевого господарства в межах району. В своїй структурі вона мала такі основ-
ні відділи: загального управління, поліцейський, шкіл і культурних закладів,
охорони здоров'я, ветеринарний, фінансовий, будуправління, промисловий,
постачання і забезпечення робочою силою та пропаганди19. Сільські управи
утворені з метою зміцнення влади на місцях, були надзвичайно обмеженими в
своїх функціях. Основним обов'язком голови сільської управи був нагляд за
стягненням податків і зборів, мобілізація всіх місцевих ресурсів на користь оку-
пантів. Для виконання вищеназваних завдань, в своєму розпорядженні сільські
управи мали сільську поліцію. За характером своєї діяльності вони були поз-
бавлені можливості самостійно вирішувати будь-які питання, що стосувалися
політичних та суспільно-господарських справ і лише доводили волю окупантів
місцевому населенню та були виконавцями розпоряджень гебітскомісарів.
Основою політики Німеччини на окупованих територіях України було ви-
користання наявних на ній трудових та матеріальних ресурсів. На думку ви-
щого німецького керівництва, армію та Рейх, в плані постачання харчовими
продуктами, слід було утримувати за рахунок села. Керівники Рейху сходили-
ся на думці, що Україна має стати важливим сировинним придатком у війні
Німеччини на сході. Зокрема А. Гітлер в листі до Муссоліні від 21 червня
1941 р. зазначав: «Маю надію на те, що нам вдасться забезпечити на тривалий
час на Україні загальну продовольчу базу»20. Про це ж зазначав і рейхско-
місар східних територій А. Розенберг, покладаючи на Україну завдання забез-
печення Німеччини харчами та сировиною21. У наказі військового інтенданта
верховного командування німецької армії від 16 липня 1941 р. про постачання
військ було сказано: «Для збереження запасів Німеччини війська повинні жи-
ти за рахунок місцевого сільського господарства»22.
150 Т. Нагайко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 150
Економічна політика Німеччини носила на селі відверто грабіжницький та
антигуманний характер, що яскраво проглядається на тлі наказів та розпоряд-
жень окупаційної влади, що застосовувались нею стосовно місцевого населен-
ня. На окупованій території для селян встановлювалися численні грошові та
натуральні податки. Їх розміри, норма та форми здачі в окремих місцевостях
були різними і багато в чому залежали від позиції місцевої адміністрації.
Серед грошових основними виступали сільськогосподарський та подушний,
об'єктами обкладання яких були земля, сади, худоба селян та власне саме
населення. Також селянами на окупованій території сплачувався податок на
домашніх тварин та деякі одноразові податки. Для прикладу, розмір сільсько-
господарського податку становив 400 крб., подушного – 100 крб., обов'язкове
страхування обходилося до 300 крб. За собаку селяни мали сплачувати від 80
до 225 крб. на рік, за випас худоби у лісі 150 крб., реєстрація народження
дитини коштувала 10 крб., шлюбу – 50 крб., смерті – 20 крб.23.
Суми грошових податків, накладених на господарства селян, здебільшого
перевищували всі сукупні доходи пересічної селянської родини. На Полтав-
щині сума грошових податків, сплачених сільським населенням протягом
1942—1943 рр. з одного селянського двору, становила в середньому відповідно
2315 крб. (1942 р.) та 3112 крб.24. Тоді як прибуток однієї селянської родини,
отриманий нею за роботу в громадському господарстві за 1942 р., складав
близько 700 г зерна на 1 трудодень25. При обов'язковому мінімумі у 22 тру-
додні, протягом місяця селяни могли заробити близько 15 кг зерна на одного
працездатного члена родини. Вартість такої ж кількості борошна за базарни-
ми цінами дорівнювала від 900 до 1200 крб.26. Таким чином, аби сплатити
річну норму податку, селянська родина мала повністю продати більше як
тримісячний запас зерна, розрахований на одного її члена. За оцінкою вітчиз-
няних дослідників загальна кількість грошових податків введених окупантами
в сільських місцевостях доходила до 12 видів27.
У якості натурального податку селяни були змушені здавати молоко,
м'ясо, яйця, птицю, вовну, шкіру та хутро тварин та іншу продукцію з домаш-
нього господарства. На початку окупації німцями була встановлена норма
здачі м'яса сільським населенням, що тримало в господарстві м'ясну худобу.
За нею, до кінця 1941 р. слід було здавати по 65 кілограмів свинини і стіль-
ки ж яловичини28. Взимку 1942 р. окупаційна влада перейшла на встановлен-
ня загальної норми для кожного села. Для виконання цих норм уся наявна
кількість худоби, що планувалась до здачі, розподілялася по домашніх госпо-
дарствах селян. Вже влітку 1942 р. всі селянські господарства Київської та
Кіровоградської областей були задіяні в обов'язковому здаванні тієї чи іншої
кількості м'яса. З часом ситуація зі здачею м'яса сільським населенням перет-
ворилася на реквізиції цієї продукції. Ближче до кінця окупації значно по-
частішали випадки вилучення у населення корів. У багатьох випадках вони
супроводжувалися насильством з боку німців та їхніх прибічників по відно-
шенню до власників худоби. У інформаційних повідомленнях німецьких ка-
ральних органів зазначалося: «Поставки скоту можуть бути виконані лише в
разі застосування радикальних засобів. Конфіскація останньої корови у селя-
нина в багатьох випадках змушена супроводжуватись крайніми заходами»29.
Окрім поставок м'яса худоби з власних господарств сільське населення
мало здавати м'ясо птиці. Для селян на Полтавщині встановлювалася норма
для здачі домашньої птиці 5—6 кг та відповідні строки її виконання. Так, для
мешканців Гадяцького району були встановлені відповідні терміни для здачі
гусей, курей та качок. На протязі з 15 по 30 вересня 1942 р., з кожного се-
лянського двору, власники якого тримали птицю, селяни мали здавати не мен-
ше 1 кг її живої ваги. З 1 по 30 листопада цього ж року селянам належало
Нацистський окупаційний режим 151
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 151
здати 3 кг, а з грудня 1942 р. до лютого 1943 р. ще 2 кг. При цьому вага однієї
зданої птиці не повинна була бути нижчою за 0,7 кг . За здавану птицю для
селян встановлювались відповідні розцінки. Так, наприклад, здавці на Черка-
щині за 1 кг курки отримували 3 крб. 50 коп., за 1 кг гусей 2 крб. 80 коп., за
1 кг м'яса індиків 3 крб. 15 коп.31.
На окупованій території німцями було встановлено поштучну здачу яєць
з кожної курки, тоді як за радянської влади яйця здавалися погектарно. Нор-
ми здачі яєць були встановлені зазвичай в межах від 130 до 160 яєць. У 1942
р. у Полтавській області була встановлена норма щоквартальної здачі селяна-
ми яєць по 27 шт. за квартал32. За невиконання норм здачі цієї продукції
відповідним наказом сільськогосподарського коменданта передбачалося заби-
рати у населення птицю та передавати її німецьким військовим частинам.
На початку окупації в Київському районі Київської області були відкриті
пункти прийому молока, куди кожен двір повинен був здати до кінця року
100 л молока і 15 яєць33. У 1941 р. наказом сільськогосподарського комендан-
та від 10 жовтня по Полтавській області було встановлено річну норму здачі
молока у 620 л з однієї корови. У 1942 р. ця норма була збільшена до 720 л
при жирності молока у 3,8%. При наявності в господарстві другої корови її
власнику належало здавати від неї 940 л молока на рік. У 1943 р. норми моло-
копоставок населенням по цій області були збільшені до 820 л34. У Черкась-
кому районі Черкаської області норма річної здачі молока у 1943 р. становила
700 л від однієї корови жирністю 3,8%. При цьому, згідно наказу крайс-
ляндвірта від 28 грудня 1942 р. в селах утворювались т. з. «трійки» у складі
старости села, уповноваженого по молокоподатку та приймальника молока, на
яких покладалася відповідальність за забезпечення регулярного надходження
молока на пункти маслозаводу. Згідно зазначеного наказу населення повинне
було зареєструвати усіх наявних у нього корів. Усі незареєстровані їх власни-
ками корови мали вилучатися35.
До старост сільських управ скеровувалися різні звернення та розпоряд-
ження, покликані забезпечити повне виконання місцевими мешканцями норм
здачі молочної продукції. Так, згідно розпорядження полтавської обласної
сільськогосподарської комендатури пропонувалось «кожному власнику коро-
ви здавати всю наявну кількість вершків, молока, а також селянського або
витопленого масла, що при скромному вживанні у своїй сім'ї є лишком на
маслозавод». Якщо власник корів проживав на віддаленій відстані від злив-
них пунктів або заводу, йому дозволялося замінювати молоко маслом. Замість
кожних 20 л цільного молока слід було здавати 1 кг селянського або 0,850 г
витопленого масла. Найменша норма здачі молока для 1942 р. для власників
корів за І квартал від однієї корови визначалася у 100 л. За ІІ квартал селя-
ни, що тримали корів, мали здавати вже 150 л молока жирністю в 3,8%. Ті ж,
хто мав 2—3 і більше корів, від другої корови в І-му кварталі мали здавати
150 л, в ІІ-му кварталі 250 л (3,8%). У розпорядженні зазначалося: «Ті коро-
ви, що дояться, а молоко не здається, та ті, що не зареєстровані, забираються.
Всі ялові корови переходять до заготскоту на м'ясо»36.
Ближче до кінця окупації в усіх окупованих селах встановився суворий
контроль над здачею населенням молока. У селах Полтавщини, що належали
до Хорольської районної управи, діяло розпорядження, за яким селяни, що
вчасно і повністю виконали норми поставок молока у 1942 р. в наступному
році мали щоденно здавати 2—3 л цього продукту. Селяни, що мали борги по
його здачі, повинні були виконувати норму у 3—4 л37.
За сплатою натуральних податків в захоплених селах німцями було вста-
новлено жорсткий контроль, коли невиконання тих чи інших норм їхньої здачі
суворо переслідувалось представниками місцевої влади. Зокрема, у розпоряд-
152 Т. Нагайко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 152
женні сільськогосподарського коменданта до старост сіл Велико-Дубечансько-
го району Київської області зазначалось: «У селах, в яких не буде виконува-
тись поставка худоби, а також молока, яєць та картоплі, щотижня буде
повішено 5 чоловік на село. Такі міри будуть застосовуватись доти, поки всі
держпоставки не наладяться цілком»)38. За підрахунком органів ЦК КП(б)У
за період окупації в середньому по Україні на одне селянське господарство
сума податків грішми склала 3 200 крб., хлібом 500 кг, яйцями 1500 штук,
молоком до 2000 л39.
Крім оподаткування, до населення застосовувались різноманітні штрафи
та стягнення за порушення тих чи інших розпоряджень місцевої влади та ін.
(Таблиці 1, 2) У роки окупації в життя сільського населення, що зосталося на
окупованій території, міцно увійшли ревізії та конфіскації особистого майна.
Селянам доводилося віддавати окупантам свої домашні речі та продукти заго-
товлені для власного споживання. За інформацією УШПР у осінньо-зимовий
період у селян проводилися вилучення теплого одягу: жупанів, валянок, рука-
виць, панчіх, вовни40. Така заготівля, при сумлінному виконанні її місцевою
поліцією, в окремих селах набувала характеру відвертого грабунку. Командир
одного з партизанських з'єднання П. Бердник повідомляв, що окрім речей, які
належало здавати згідно розпоряджень німецької влади, поліцаї тягли з хат
селян все, що їм траплялося на очі: кожухи, валянки, ковдри, білизну тощо41.
Командир партизанського загону, що діяв на території Київській області,
Скрипник, стосовно подібних фактів повідомляв: «В селах забирають не лише
теплі речі, чоботи, валянки, кожухи, але й чоловічий одяг, білизну. Доходить до
того, що забирають жіночий одяг, сорочки, хустки, джемпера, не говорячи вже
про жупани, валянки та чоботи. (...) При перших заморозках та снігу під
станцією Кигичевка ми бачили німецького офіцера вдягненого у жіночий
білий кожух і солдатів закутаних у селянські рядна»42. Окупантами грабува-
лися цілі села. Так, в одному з повідомлень партизанських загонів, що діяв в
тилу ворога, повідомлялось: «Багато сіл на Україні можна зустріти, де немає
зовсім курей, гусей, свиней та дрібної худоби»43.
Характерним змістом повсякденного життя селян в часи німецької окупа-
ції була їх тяжка щоденна праця на користь Німеччини. Зокрема, згадуючи
своє перебування під окупацією, мешканка с. Дем'янці Переяслав-Хмельниць-
кого району Київської області Луговик Людмила Андріївна (1922 р.н.) зазна-
чає: «Кожний день робота була, кожний день... <…> Як начинається весна, в ка-
гати картоплю перебірали, тоді садить, тоді сапать, тоді жнивувать. <…> Да
робота безконечна була <…> я і орала, і сіяла, і косила, і в'язала, і усяку робо-
ту робила»44. Все працездатне сільське населення, проживаюче на окупованій
території, включаючи підлітків віком від 14 років, підпадало під обов'язкову
трудову повинність, що в умовах нацистської окупації означало його постійну
участь на різного роду роботах. Для більшості селян це була праця в громад-
ських господарствах, що були утворені новою владою на зміну колгоспам. Ро-
бота в них була такою ж як і до війни. Селяни обробляли землю, отримували
з неї урожай, доглядали за худобою тощо. Основною відмінністю у порівнянні
з минулим було те, що остання так само як і дрібний сільськогосподарський
інвентар утримувались по садибах селян. Умови праці в громадських господа-
рствах були вкрай тяжкими. Часто вони межували з відвертим фізичним при-
мусом. Досить частими були випадки, коли селян доставляли на поле під кон-
воєм. Під час самої роботи їх охороняли німецькі солдати або ж поліція. В міс-
цевостях, де незадовільними виглядали показники праці місцевого населення,
для забезпечення нормального вчасного виконання господарських завдань в
районах та окремих селах виділялись заручники з числа членів громад. У разі
поганої праці решти членів, заручники розстрілювались. В місцевостях, в яких
Нацистський окупаційний режим 153
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 153
керували занадто жорстокі керівники, селяни, аби не спізнитися на роботу, ще
за декілька годин до її початку виходили з дому і прямували на поле. Про су-
ворість діючого режиму у ставленні до працівників господарств свідчить запис
у щоденнику одного з мешканців Іркліївщини Ф. Кушніра: «На холодну робо-
ту люди, налякані німцями, негайно йшли, так що були і зайві, не зважаючи ні
на який мороз»45. Ось як відображено момент німецького господарювання у
спогадах мешканки с. Сомкова Долина Переяслав-Хмельницького району
Київської області Чабан Домахи Григорівни: «Сільський староста у нас був і
ще голова громадського господарства, так воно називалось. Ну так вони не ду-
же, німці, господарювали. У Помоклях комендант був, так оце як приїде, як
тільки запізнимось на роботу, особливо хлопців, як чуть не сім часов, на полі
уже, або в пів восьмої [прийдуть], так пльотки такої дає, що ого. Так там один
каже: «Це я переїжджаю з поля на поле». То переводчиця каже: «Це він там
кончив і переїжджає». Тоді перестав бить, а то б'є»46.
За свою роботу в громадських господарствах сільське населення отриму-
вало пайок борошном чи зерном. Його розмір не дозволяв більшості селян-
ських родин відчувати себе в безпеці перед загрозою голодного існування.
Майже в усіх захоплених німцями українських селах, мешканці потерпали від
недоїдання та тяжкої непосильної праці. І. Стріха в статті «Два роки німець-
кої окупації на Лубенщині» відмічав: «Селяни ходили понурі, чорні, чорніші
чорної землі»47. Така характеристика в повній мірі відбиває загальну картину,
що установилася в основній масі окупованих фашистами сіл.
Праця в громадських господарствах на користь окупантів займала основне
місце в повсякденному житті сільського населення. Для роботи у власному
господарстві у основної маси сільських мешканців не вистачало ні часу ані
фізичних сил. Працювати на своїх присадибних ділянках селянам вдавалося
тільки під час невеликих перерв. І то, це було можливим за умови, якщо земля
громадського господарства була розташована недалеко від місця їх проживання.
Ситуація з браком часу призводила до того, що окремі селяни, аби обробити
свої ділянки, працювали на них вночі48.
У період, коли основна робота в громадських господарствах була зробле-
на, селяни виконували різноманітні повинності, накладені на них місцевою
владою. Мешканці окупованих сіл працювали на будівництві доріг, мостів,
здійснювали перевізні роботи, очищали від снігу залізничні колії та шосейні
шляхи, ремонтували пошкоджені ділянки шляхів сполучення, будували дамби
тощо. Ця праця селян була безкоштовною і виконувалась ними в порядку тру-
дової мобілізації. Особливе місце займали роботи, пов'язані з зведенням обо-
ронних укріплень. Сільське населення змушене було брати участь в копанні
протитанкових ровів, окопів та траншей, спорудженні ДОТів, ДЗОТів, а та-
кож інших конструкцій оборонного призначення. Для здійснення такої робо-
ти, селяни часто відвозилися далеко від своїх домівок. Іноді їм доводилося
діставатися до місця робіт пішки на відстані у 15 і більше кілометрів. Під час
мобілізації робочої сили в селах, окупанти вдавалися до практики облав. Так,
на Дніпропетровщині, зловлені, в буквальному розумінні, жінки та підлітки
направлялися до спеціальних таборів, де вони проходили перевірку на при-
датність для виконання тих чи інших робіт49. При цьому, не робилося жодних
виключень для тих селян, хто мав на утриманні по п'ять і більше дітей або ж
старих та хворих родичів. В селах склалася система, коли самі керівники
сільськогосподарських підприємств виділяли певну кількість людей з гро-
мадських дворів на ті чи інші роботи. При цьому, члену громади видавалася
повістка з зазначенням часу і місця куди він мав з'явиться для роботи. Неви-
конання трудової повинності загрожувало селянам тілесними покараннями,
економічними санкціями, ув'язненням до трудових таборів та навіть смертю.
154 Т. Нагайко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 154
У власних спогадах більшістю селян відмічається, що основною ознакою їх
життя у цей період була робота у громадських господарствах. Про характер
існування селян у той період дають уявлення їх спогади. Зі спогадів Дубик
Тетяни Сергіївни: «У войну жили трудно. Робить нікому було, чоловіків не бу-
ло, а баби самі. Вісім кілометрів чи дев'ять пішки туди і назад [на роботу]. Як
жнива, то як поїхали, то вони додому не приїжджають поки не кончать жнива.
І по тижню були. Як діти малі, то вранці поїдеш – увечері додому приїдеш, а
вранці знову на поле»50. Любов Андріївна Тулуб згадувала: «Робить почала при
німцях, гонили ж і на дороги, і на роботах отут сільськогосподарських. І коло
молотарки було мішки тягаємо ці. <...> Як німці стали, так і почали на робо-
ту гонить. Підлітки, воно ж не способне ще нічого, а вже мусили робить. Нічо-
го не платили, я такого не помню, не пам'ятаю, щоб плату яку получили, а ро-
бить... Знаю, я ще ж і мала була, ще невелика, на жнива вже почала ходить.
Учили старші жінки снопи в'язать... В общєм сільськогосподарські роботи»51.
Складний відбиток на становище сільського населення справляла діяль-
ність представників місцевої влади. Окупанти подбали про те, аби на захоп-
леній території створити опору, на яку можна було спиратися у виконанні
власних планів. До співпраці з окупантами населення змушували різні чинники.
Одна частина у такий спосіб намагалася зберегти власне життя, інша бажала
повернути собі відібране майно та влаштуватись на старому-новому місці. Ось
як описує цей процес житель с. Мойсенці Іркліївського району Черкаської об-
ласті: «Буржуї, що повернулися з Донбасу на наші села входили в свої хати,
а тих, що ті хати покупили, виганяли у світ. Це так по-німецькому»52. (З текс-
ту заяви Гаврика Макара Микитовича до начальника сільської поліції с. Тим-
ківка Полтавської області: «Прохаю начальника сільської поліції аби мене прий-
няли в поліцію. Я бажаю бути поліцейським, тому що я був ізосланий, а після
вступу німецьких військ приїхав в хутір Сабоданів і нема в мене де жити. По
соцстану середняк, безпартійний»)53. Прошарок селян, бажаючих співпрацю-
вати з німцями, склав на селі основу, на яку спирались окупанти у здійсненні
своєї політики. Даючи оцінку становищу в селах Київщини, командир парти-
занського загону Я. Носенко, що діяв на окупованій території, відмічав: «Якщо
з першого погляду подивитися на теперішнє село, то можна невірно визначи-
ти чий бік займає селянство, тому що реакційні елементи, колишні куркулі,
репресовані, ображені підняли голови. Їх можна бачити скрізь, вони зараз гос-
подарі становища, усіма силами підтримують німців, навіть намагаються не
помічати, що в нього забрали останнього кабана, а основна маса населення
принишкла, мовчіть, плететься у хвості за зрадниками батьківщини»54.
Задля підтримання «порядку» та виконання норм поставок продукції в
окупованих селах, представники окупаційної влади вимагали від селян повно-
го дотримання усіх наказів та розпоряджень німецького керівництва. У ввіре-
них їм селах вони впроваджували суворі, а іноді і жорстокі порядки. За най-
меншу провину мешканці могли бути суворо покарані, аж до позбавлення
життя. Так, у с. Терновка на Полтавщині місцевий староста Корнієнко запро-
вадив такий режим, коли селянам під загрозою покарання не дозволялося ні
в день ні в ночі збиратися для спілкування, навіть по два-три чоловіки.
Помічені за розмовами селяни затримувалися місцевою поліцією і передава-
лися до гестапо. Серед мешканців цього села було складено список особливо
неблагонадійних селян. Всі вони зобов'язувалися щовечора після роботи при-
ходити на реєстрацію до сільської управи. У випадку, коли хтось з них не з'яв-
лявся у визначений для цього час, староста у супроводі старшого поліцая
виїжджав на конях до його двору гукаючи, що коли через годину такий чо-
ловік не з'явиться у нього в управі, тоді його дружина і діти мусять збирати-
ся «на яр»55. Смисл такого вислову трактувався однозначно.
Нацистський окупаційний режим 155
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 155
На сільську поліцію покладалося завдання виявляти в селах ворожі новій
владі елементи, організовувати на місцях відправку робочої сили до Німеччи-
ни. Також на подібний прошарок людей німецька влада покладалась під час
здійснення ревізій та вилученнях майна селян.56—57 За цю роботу поліцаї, як
правило, отримували спеціальне заохочення харчовими продуктами. За певних
обставин вони могли також залишати собі забрані у односельців речі. До лип-
ня 1942 р. діяло розпорядження, за яким кожен поліцай в сільській місцевості
отримував щомісячну заробітну платню розміром у 300 крб.58. У разі, коли їм
доводилося брати участь у каральних експедиціях, розстрілах, або вдавалося
проявити себе у боротьбі з партизанами, викрити їх спільників тощо, для них
передбачалася додаткова грошова винагорода. Після липня 1942 р. поліцаї, що
перебували на службі у сільській поліції, перестали отримувати заробітну
платню. Натомість, для них були введені певні поступки в сплаті натуральних
та грошових податків. З огляду на наведену вище ситуацію, іноді в одному
селі могло налічуватися до двадцяти і більше поліцаїв. За діючою ж нормою
їх мало бути по одному чоловіку на кожні сто мешканців. Після проведення
серед поліції декількох наборів до війська, кількість поліцаїв в селах зменши-
лася до двох-трьох осіб59.
Життя селян на окупованій території видавалася більш тяжким з огляду
на вкрай низький рівень забезпеченості сільських мешканців медичною допо-
могою. В межах центральної України, на кожні 3 000 осіб цивільного населен-
ня, призначався лише один лікар60. У селах ця цифра була ще нижчою. В не-
задовільному стані в роки окупації знаходилась і більшість медичних закладів
на окупованій території була пограбована. Обладнання та медикаменти з них
були забрані німцями, або пограбовані місцевим населенням. Як наслідок, в
сільських районах майже не було діючих медичних установ. Особливо це сто-
сувалося тих з них, де велися активні бойові дії. Ті медичні заклади, що про-
довжували функціонувати на селі, не були спроможні надати населенню
якісну медичну допомогу через відсутність медикаментів та кваліфікованого
персоналу. Білизну, харчі, змінний одяг – все це, як правило, було відсутнє в
медичних установах. Крім того, в лікарнях катастрофічно не вистачало ліків
та інших матеріалів, необхідних для проведення лікувального процесу. Через
всі ці обставини, наявність в селі лікаря чи іншого медичного працівника не
гарантувала селянам надання їм необхідної допомоги. Ось як згадує про це
мешканка с. Гланишів Переяслав-Хмельницького р-ну Київської області Юр
Уляна Сергіївна: «Де там та була медична? На мене як напала цинга, як на
яснах ото, зуби чуть не всі випали, так ото тільки і спасу було, шо цибулею
натирала. Трохи спасла, бо було б усі випали»61. Згідно даних інструкції про
охорону хворих від 1 травня 1942 р., для надання медичної допомоги, пов'яза-
ної з лікуванням зубів, призначався один лікар на 10 000 населення. Харак-
тер такої допомоги зводився до звичайного лікування, як то пломбування та
видалення зубів. Послуги в протезуванні зубів чи взяття їх під коронки зуб-
ними лікарями взагалі не надавалися62.
У період окупації існував помітний брак лікарів для обслуговування насе-
лення в сільських місцевості, тому обов'язки по медичному забезпеченню се-
лян перекладались на фельдшерів. Згідно позиції німецького керівництва, для
всіх медичних працівників на окупованій території встановлювався чіткий
пріоритет, за яким вони мали першочергово опікуватися здоров'ям німецьких
солдатів та командирів. Цивільне ж населення могло розраховувати лише на
термінову медичну допомогу в разі серйозної хвороби чи каліцтва, що прямо
загрожувало його життю. Згідно інструкції про охорону здоров'я від 1 травня
1942 р., стаціонарне лікування та госпіталізація цивільного населення, прожи-
ваючого на окупованій території, дозволялась лише за умови явної загрози
156 Т. Нагайко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 156
життю хворого. Через це до лікарні селяни потрапляли лише у випадку тяж-
кої хвороби або ж серйозного каліцтва, що потребувало термінового медичного
втручання63. З медичних закладів, на окупованій території, здатних надавати
подібну допомогу, функціонували лише окремі районні лікарні. Через відсут-
ність обладнання та медикаментів їх робота знаходилась на вкрай низькому
рівні. Так само, як і на селі, районні лікарні не були в достатній мірі забезпе-
чені білизною, харчами та медикаментами. Все це хворий повинен був прино-
сити з собою. Через такий стан речей, в більшості випадків, сільське населен-
ня обслуговувалося лікарями на дому. Не маючи грошей, за надані медичні
послуги селяни змушені були розраховуватися продуктами з власного госпо-
дарства. Здебільшого, єдиною допомогою, на яку могли розраховувати селяни,
були звичайні поради медичних працівників.
Відвідування районних лікарень сільським населенням майже унеможли-
вилось через жорстку систему наказів, яким обмежувалось пересування гро-
мадян. Складну проблему в цьому відношенні становила віддаленість багать-
ох сіл від своїх районних центрів, а також відсутність на селі відповідного
транспорту для перевезення хворих. В разі потреби для цього прилаштовува-
ли звичайні селянські вози. Для хворих у лікарняних закладах вводилася пла-
та за відвідування. За разовий візит до лікаря хворий сплачував 10—15 карбо-
ванців. Перебування на стаціонарному лікуванні коштувало від 15 до 20 кар-
бованців за добу64. Сюди ж додавалися кошти витрачені на харчі, білизну,
медикаменти. Таким чином, багато селян, що проживали в великій бідності,
не могли собі дозволити відвідування лікарень навіть у крайніх випадках.
Внаслідок такого стану речей в окупованих селах зросла кількість людей,
страждаючих на різні серйозні захворювання, що за період окупації набули
ознак хронічних. Серед сільських мешканців різко зросла кількість людей з
нервовими розладами та таких, що були скалічені або сильно виснажені
внаслідок поганих умов життя. У повідомленнях німецьких властей з окупо-
ваних східних територій відмічалося, що під час обстеження робітників перед
відправкою до Німеччини віком від 15 до 35 років, шістдесят відсотків з них
приходилося звільняти через серцеві хвороби, туберкульоз, трахоми, епілеп-
сію, різноманітні фізичні недоліки тощо65.
Упродовж окупації в багатьох українських селах не проводилися жодні
щеплення населення від інфекційних хвороб, через що особливого поширен-
ня серед селян набули інфекційні захворювання – висипний та черевний ти-
фи, інші паразитарні хвороби. В окремих місцевостях ситуація доходила до
того, що більшість сільського населення була заражена різними хворобами, що
часто перевищувало рівень будь-яких санітарних норм. У таких селах оголо-
шувався карантин для всього місцевого населення. Подорожнім заборонялося
лишатися в них на ніч. Для тимчасових зупинок проїжджаючого повз них на-
селення там облаштовувалися спеціальні пункти, що розміщувалися у незай-
нятих приміщеннях. З огляду на виникнення загрози поширення масових хво-
роб на місцях здійснювалися відповідні заходи. Зокрема, у зверненні голови
Тимківської районної управи до старости с. Тимки зазначалось: «В зв'язку з
тим, що в селах нашого району Оржиця та Онішки появилася епідемія висип-
ного тифу ставлю на вид їх старост, що в ці села забороняється будь-кому
заїжджати на ночівлю, в гості до знайомих або будь-до кого та організовувати
різні сходи, гуляння по хатах. Провести боротьбу з завошивленістю населення
шляхом пропарювання одягу в хатніх печах. Винних [у невиконанні] притя-
гати до відповідальності штрафом 100 крб. Контроль покласти на старост та
медпрацівників села»66.
Змальована ситуація з медичним забезпеченням селян на окупованій тери-
торії вказує на те, що загальний рівень медичної допомоги на селі був надто
Нацистський окупаційний режим 157
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 157
низький. За архівними даними в роки окупації на території УРСР було зни-
щено 16 тисяч медичних установ67. Лише у Полтавській області було повністю
знищено 689, а також поруйновано 104 будівлі медико-санітарних закладів68.
Значна частина з них припадала на сільські місцевості. Зменшилась також
кількість медичних працівників. З кожних 100 лікарів, які працювали до війни
на селі, продовжували працювати лише 2969.
З встановленням німецької влади на окупованих територіях був проголо-
шений закон про вільну дію православних церков та різноманітних релігійних
общин. З початком функціонування церков, в повсякденний розклад життя
сільського населення почали проникати релігійні обряди. Люди почали відспі-
вувати померлих та хрестити дітей. Згідно заведеній раніше традиції у дні
християнських свят в церквах влаштовувалися релігійні відправи та богослу-
жіння. У випадках, коли в селі не було церкви, громада пристосовувала під
неї якусь з сільських будівель. Зазвичай для цього використовувалась школа
або інше нежиле приміщення. Для переобладнання його на церкву над входом
до будинку прибивався дерев'яний хрест, а саме приміщення освячувалося.
Селяни зносили туди різне церковне приладдя, ікони та інші речі, які біль-
шість віруючих за радянської влади тримало по власних домівках. Ось як зга-
дує про це мешканець с. Гайшин Переяслав-Хмельницького району Київської
області Біляй Макар Федорович: «При німцях вона [церква] й началася, вона
в нас до німця не працювала. Так стояла, то зерно було... А при німцях якийсь
там появився батюшка, з Києва чи з куда, і открили церкву. І тоді як і наші
війшли, вона так і осталася. Люди знов позносили ікони, рушники і більше не
займали їх»70.
Стосовно діяльності церковних установ на окупованій території у зведен-
нях партизанських загонів повідомлялося про те, що їх відкриття з самого по-
чатку викликало жвавий інтерес у населення, яке з зацікавленням почало їх
відвідувати. При церквах утворювалися церковні хори, у яких співали охочі
селяни. Службу в них правили колишні попи, дяки або ті селяни, які знали
порядок релігійних відправ. Основний контингент парафіян у них складали
люди старшого віку71. Для них, на відміну від решти населення, дозволено було
відвідувати церкви у дні виконання важливих сільськогосподарських робіт.
У повідомленні одного з партизанських загонів від 3 січня 1942 р. про
характер відвідування населенням церков в окупованих селах Київщини заз-
началося: «До церкви ходять виключно старики, люди середнього віку йдуть
лише для того, аби не привертати до себе увагу... Релігійні підмічають хто не
ходить до церкви і погрожують донести коменданту, що мовляв такий то
співчуває більшовикам. Деяка молодь відвідує церкву з цікавості»72. Стосовно
пробудження релігійного життя в селах центральної частини України, житель
села Мойсенці Іркліївського району Полтавщини Ф. Кушнір записав у своєму
щоденнику: «В хатах люди знову ставили святі образи та прибирали портре-
ти партійних керівників. Жінки надівали на шиї собі і дітям своїм хрестики
як і колись було»73.
Релігійне життя в умовах окупації проходило під диктовку представників
німецької влади. Так, місцева влада в обов'язковому порядку примушувала
селян хрестити всіх дітей віком 10—12 років. Ходили чутки про те, що усі
нехрещені діти будуть розстрілюватись74. Ця обставина змушувала селян
дотримуватись вказівок німецького керівництва та виконувати необхідні обря-
ди. Окупантами також видавалися спеціальні розпорядження про хрещення
всієї нехрещеної молоді, вводилася практика сповідування75. Траплялися ви-
падки, коли в окупованих селах встановлювався такий порядок, за яким, при
зміні священика, селянам слід було проходити повторне хрещення. Так, в с.
Жаботин Кам'янського району Кіровоградської області подібна ситуація мала
158 Т. Нагайко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 158
місце тричі76. У селах Київської області мешканцям заборонялося проводити
поховальний обряд без присутності священика. Лише переконавшись в тому,
що похорон проходитиме за його участі, місцевий комендант виписував
відповідний дозвіл на його проведення77. Існував також порядок, коли ховати
померлих селянам дозволялося лише у години вільні від роботи. (З наказу ше-
фа Бородянського району Київської області від 15 жовтня 1942 р. «Забороня-
ються похорони в робочий час. Похорони дозволяються зранку до початку ро-
боти або ввечері по закінченні робочого дня»)78.
За розпорядженнями німецької влади в селах, за участі всієї громади,
влаштовувалися молебні на честь героїчних подвигів німецьких солдатів,
відбувалася посвята в члени сільської поліції. Той же Ф. Кушнір у своєму що-
деннику записав: «В селі Скородистику 15.2.42. на релігійне свято в церкві,
що містилась в сельбуді, під час служби була сила миру, посвящали якогось
прапора, знамя для поліції»79. В обов'язки священиків входило переконувати
селян не боятися виїжджати на роботу до Німеччини, не вступати у зносини
з партизанам, виконувати розпорядження діючої влади тощо. Про це свідчить
запис у щоденнику А. Мироненка, жителя с. Мельники Кіровоградської об-
ласті: «13 червня. Неділя. Зелені свята. Звечора в церкві піп читав людям
відозву, щоб йшли в Німеччину на роботу, і щоб батьки не заперечували, бо
німці дали волю молитися, а раніше це було заборонено»80.
Про вплив релігії на життя селян свідчить той факт, що під час Великод-
ня в селах Київщини скасовувалась комендантська година, а селяни розважа-
лися співами, піснями бандуристів та грою акторів аматорських театрів81.
Разом з тим, все працездатне населення села змушене було щоденно пра-
цювати в полі на збиранні врожаю, включаючи недільні дні та дні великих
церковних свят. Так, в районах правобережжя Київської та Кіровоградської
областей влітку 1942 р. німецькі окупанти забороняли проведення вечірніх
суботніх та обідніх недільних богослужінь. Селянам заборонялось відмічати
релігійні свята, якщо ті збігалися в часі з проведенням важливих господар-
ських робіт або заважали виконанню трудових повинностей. Служба Божа
заборонялася також і на великі релігійні свята, які припадали на будні дні
(Пречиста, Спас)82. В акті з розслідування фашистських злочинів в м. Пере-
яславі у період тимчасової окупації від 27 вересня 1943 р. повідомлялося про
те, що відправляти богослужіння в церквах району можна було лише у строго
визначені дні та години. У деякі періоди сезонних робіт, як то жнива, косовиця,
молотьба служити в церквах зовсім заборонялось. Задля забезпечення вико-
нання господарських завдань в останні дні окупації відправа повинна була
закінчуватися не пізніше 6-ї години ранку83.
Не дивлячись на таку тенденцію, слід визнати, що релігія в часи окупації
зайняла важливе місце в повсякденному житті сільських мешканців. В умовах
воєнного лихоліття, непевності у своєму майбутньому люди все більше звер-
талися до Бога, шукаючи в відвідувані церков та молитвах надію на поряту-
нок для себе і своїх близьких. Жінки молилися за повернення з фронту своїх
синів та чоловіків, ставили свічки за здоров'я та безпеку власних дітей та тих
своїх родичів, хто був забраний на примусові роботи до Німеччини. Не зва-
жаючи на складний характер існування сільських мешканців, до значної їх
частини повернулася набожність. Поряд з цим популярністю користувались
представники різних культів. Люди, бажаючи знати про долю своїх рідних,
зверталися до ворожок, розповідали один одному свої сни. Зокрема, мешканка
с. Єрчики Київської області згадує, що деякі жінки виносили з дому останнє
яйце за обіцяне повернення свого хазяїна84.
З початком окупації майже в усіх окупованих селах припинили свою робо-
ту клуби та інші культурно-освітні установи. Центр культурного життя селян
Нацистський окупаційний режим 159
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 159
перемістився до традиційних селянських зібрань. Після відступу радянських
військ самі селяни, не чекаючи нічиїх наказів, порозтягували їхнє майно по
власних домівках. З клубів, шкіл, лікарень та інших закладів ними забирали-
ся всі будь-які більш-менш цінні речі – меблі, папір, скатерті, плакати та інше
майно. Таким чином, вже до фактичного початку німецької окупації більшість
культурно-освітніх установ виявилась непристосованою для виконання своїх
функцій. Окупаційна влада не стала здійснювати масштабних заходів з
відновлення їхньої роботи. Ті з клубів, будівлі яких залишилися вцілілими,
використовувалися нею для господарських цілей, або ж у них влаштовували-
ся церкви, що перебрали на себе їх функцію. У деяких великих селах німця-
ми все ж було організовано їхню роботу. Основним завданням роботи клубів,
як і раніше, була агітація населення. Комісар партизанського загону Київсь-
кого району Київської області Я. Носенко так описував один з таких клубів:
«На передньому плані висить портрет Гітлера, праворуч Петлюра, зліва Т. Г.
Шевченко з жовто-блакитними прапорами. Розвішані гасла: «Хто рано встає
– тому Бог дає», «Україна для українців» тощо». Ним же повідомлялося, що
у деяких селах по вечорах у клубах збиралася сільська молодь, для селян
влаштовувалися танці, грала музика, співалися старі національні пісні, зокре-
ма і сьогоднішній гімн «Ще не вмерла Україна» та інші85.
Як і за радянської влади, селянам демонструвалися кіносеанси. За інфор-
мацією німецьких каральних органів, їх показ викликав значну зацікавленість
у місцевого населення86. У пропонованих кінофільмах німці намагалися пока-
зати населенню всю могутність своєї імперії. Значна їх кількість була присвя-
чена перемогам німецьких військ у битвах з радянською армією. Поряд з кар-
тинами подібного спрямування, частина німецької кінопродукції, що потрап-
ляла до сільського кінопрокату, взагалі не несла ідеологічного навантаження.
Селянам демонструвалися звичайні фільми, що розповідали про буденне ні-
мецьке життя. Серед них траплялися мелодрами, комедії тощо. Восени 1942 р.
німецькі фільми, для зручності глядачів, стали супроводжуватися написами
українською мовою. А. Федоров відмічав «Є багато фактів, коли німці, як у
містах так і в сільській місцевості, демонструють населенню кінофільми
«Розгром частин Червоної Армії», «Взяття міста Києва, «Паління Москви».
Основною сюжетною лінією, пропонованих населенню стрічок, був показ
взяття в полон живої сили ворога, захоплення військової техніки тощо87.
Життя селян на окупованій території було позначене їх участю у заходах,
присвячених різноманітним подіям та роковинам. Представниками окупацій-
ної влади для селян влаштувалися культурні заходи по відзначенню річниць
визволення від більшовиків, Шевченківських та інших свят. Для цього меш-
канцями сіл заздалегідь готувались самодіяльні виступи. З-поміж селян відби-
ралися талановиті музиканти та співаки для участі у колективах художньої са-
модіяльності. В деяких районних центрах та крупних селах діяли капели бан-
дуристів, танцювальні хорові та інші колективи. Їх репертуар складався пере-
важно з українських народних творів, пісень Т. Шевченка, а також класичної
музики. У дні свят вони гастролювали селами районів88. Проте такі заходи не
носили достатньо масового характеру. Їх проведення залежало від багатьох
об'єктивних причин. Зазвичай вони відбувалися у селах з великою кількістю
населення, де окупантам вигідно було поширювати свій вплив більш гуман-
ними методами. Населення більшості сіл, що знаходилися далеко від центрів
округ, було позбавлене можливості спостерігати за подібними виступами та
того, аби самим брати в них участь. В таких селах селяни самі влаштовували
собі свята. У щоденнику Ф. Кушніра з цього приводу є такий запис: «У субо-
ту одна «молода» водила по селах дружки, які співали дружицьких пісень.
Воскресла старовина. Почалися весілля по селах. Жінки «розведьохи» прий-
160 Т. Нагайко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 160
мають до себе у прийми то полонених, то своїх, аби була яка заведенька, щоб
погуляти з випивкою, піснями і танцями. Це був у селян такий своєобразний
настрій, що з нудьги веселилися»89. Єдиною суворою забороною, що діяла
стосовно святкування, було відзначення населенням комуністичних т. з.
«жовтневих» свят. Про це селяни не повинні були і думати. В тому ж щоден-
нику, його автор зазначав: «В дні Жовтневих свят по селах ніхто з селян про
свято ні мур-мур, наче його і не було»90. Натомість, стосовно відзначення
інших свят, Ф. Кушнір записав: «Новий 1943 р. святкували по новому, ніхто
нічого не працював, для веселості випивки ніде ніякої не було, люди були тве-
резі, невеселі. Різдво селяни святкували по новому і по старому. Так же і Но-
вий рік ніхто нічого не забороняв»91.
Окупанти намагалися не порушувати існуючу в селах традицію проведен-
ня з населенням колективних заходів. Ними відмічалися річниці звільнення
українського народу від більшовицького панування. Під час цих заходів ними
пропагувалися ідеї підтримки, особливо селянами, нової влади. У цьому плані
активно піднімалися земельні питання. У розрізі виконання своєї господарсь-
кої політики німецька влада влаштовувала для селян святкові гуляння з при-
воду відзначення свята Урожаю. Зазвичай, воно збігалося з наділенням селян
окремих господарств землею при переході від общинного до індивідуального
господарювання. Такі заходи пишно обставлялися німецькою владою. Як пра-
вило, вони проходили за безпосередньої участі її представників. З нагоди свя-
та до сільської громади звертався місцевий керівник, після чого для селян
влаштовувалися масові урочисті заходи, концерти та святкові обіди92.
Опис подібних заходів, що відбувались в українських селах, подано у що-
деннику Ф. Кушніра: «4.10.42. В неділю в Журбиному хуторі було велике на-
родне свято: це був поділ колгоспу на окремі двори, що колгосп зовсім
ліквідований. Варили добрий обід, на випивку зварили 120 пляшок самогону.
Німці були з Іркліїва, Золотоноші та Полтави. Хуторянам німці дали своєї
горілки 30 пляшок... Одному дідові старому дали зі свого столу хліба і риби.
Голові двору дали в подарунок дві пачки поганого табаку за те, що він висло-
вив їм щиру подяку від всіх селян. 18.10.42. В неділю у селі Первомайському
відбулося велике незвичайне для селян сільське свято з нагоди поділу колгос-
пу на окремі двори. На свято прибули високі гості, що оголошували до селян
промови. Всі вони зводилися до того, що тре робити і робити ще краще як ро-
били, бо це буде робота для себе. Після промов був розкішний обід з задовіль-
ними випивками. Люди випивши жваво загомоніли як це воно буде, як скрізь
поділять?»93.
В цілому ж, з огляду на політику Німеччини, відвідування масових заходів
не викликало особливого ентузіазму у більшості сільських мешканців. Для ос-
танніх існував великий ризик бути схопленим для відправки на примусові ро-
боти. Тому подібні речі сприймалися сільським населенням з великою осто-
рогою, а основна маса селян вважала за краще лишатися по своїх домівках. Зі
спогадів Забіяки Марії Юхимівни: «При німцю нічого його не було. В Німеччи-
ну ловили, так боялись і сходиться. Я ще мала була: приїхав якийсь концерт-
гіпноз, в школу. Зі старших ніхто не пішов. Побоялись що можуть там зачи-
нить і на Германію отправить, а дітвора побігла. І знаю номерок (білет) був
5 рублів. Українські були гроші, дівчинка на п'ятьорці. Дав мені батько п'ять-
орку, і я пішла в школу на той гіпноз. Там таке показували: не виливається
вода... таке. Ото один раз. Боялися і співать. Де ото гуляють дівчата і бо-
яться»94.
Аспекти життя селянства у роки нацистської окупації, розкриті автором у
представленій статті, становлять далеко неповну картину існування сільських
мешканців України у зазначений період. Поряд з ними існує чималий спектр
Нацистський окупаційний режим 161
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 161
проблем, який потребує детального вивчення та аналізу дослідників, аби ма-
ти повне уявлення у яких умовах жили люди на окупованій ворогом території,
яким був їх побут, який характер мало їх повсякденне життя та які проблеми
їм доводилося вирішувати аби вижити в умовах, що склалися.
Вміщено: ЦДАВО України Ф. Р-4620. – Оп. 3. Спр. 242. – Арк.47.
Подається за: ЦДАВОУ, Ф. 4620. Колекція документів з історії ВВв, оп. 3.
Спр. 240. Форми і методи німецько-фашистської експлуатації і грабування населення
/стаття Литвинова І.Д./, арк. 39.
1 История крестьянства СССР. История советского крестьянства. В 5-ти т. Т. 3 Крестьян-
ство накануне и в годы Великой Отечественной войны (1938—1945) / под ред. М. А. Выл-
цана, В. Т. Анискова, Ю. В. Арутюняна и др. – М., 1987. – С. 15.
162 Т. Нагайко
q/ã C!%ä3*2, m%!ì, C%“2="%* …= !S*
М'ясо 100 кг з двору
Яйця Від 60 до 100 штук з курки
Молоко 700—900 літрів з корови
Таблиця 1.
Норми натуральних поставок по рейхскомісаріату «Україна»
(1942—1943 рр.)
m=ƒ"= ø2!=-3 p%ƒìS! ø2!=-3
1. За забій скоту 2 000—5 000 крб.
2. За невиконання норм здачі молока 5 000—10 000 крб.
3. За невиконання норм яйцепоставки 30 крб. за 1 шт.
4. За простій тягла 150 крб. за 1 день
5. За самовільне використання тягла 200 крб.
6. За невихід на роботу 200—300 крб.
7.За невиконання норми 200 крб.
8. За несвоєчасне виконання завдань 100 крб.
9. За не здачу голубів 500 крб.
10. За не здачу корів для робіт в громадському господарстві 1 000 крб.
11. За потраву 1 000 крб.
12. За невиїзд в Німеччину 5 000 крб.
13. За ходіння до сільської управи в робочий час 500 крб.
14 За неякісну роботу 500 крб.
15. За простій тягла в роботі 100 крб.
16. За псування взуття 50 крб.
17. За неповагу до німецького солдата 200 крб.
Таблиця 2.
Штрафи, що стягувалися з сільського населення Полтавської області в
період німецької окупації.
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 162
2 Арутюнян Ю. В. Советское крестьянство в годы Великой Отечественной войны. М.,
1963. – 469 с.
3 Там само. – С. 30.
4 Там само. – С. 31
5 Анисков В. Т. Подвиг советского крестьянства в Великой Отечественной войне: Истори-
огр. очерк. – М., 1979; Его же. Крестьянство против фашизма. 1941—1945: История и пси-
хология подвига / В.Т. Анисков. – М., 2003. – 502 с.
6 Лаута С. П. Колгоспне селянство України в роки Великої Вітчизняної війни. – К.,
1965. – 208 с.
7 Буцько М., Лаврінович М. Відродження колгоспного села: Комуністична партія України –
організатор відбудови народного господарства республіки в роки Великої Вітчизняної
війни. – К., 1968. – 168 с.
8 Потильчак О. «Новий порядок» в окупованій Україні // Пам’ять століть – 1999. № 1. –
С. 97—104.
9 Перехрест О. Г. Життя українського селянства в роки нацистської окупації 1941—1944 рр. //
Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Ко-
цюбинського. – Вип. 9. Серія: Історія: Збірник наукових праць. – Вінниця, 2005. –
С. 163—172; Перехрест О. Системи оподаткування та обов’язкових поставок сільськогос-
подарської продукції як форми економічного пограбування селянства України за наци-
стської окупації (1941—1944 рр.);
10Романюк М. І. Українське село у роки німецької окупації // Сторінки воєнної історії
України: Зб. наук.ст. – К., 2002. – Вип. 6. – С. 201—203;
11Ревегук В. Господарське життя і матеріальне становище полтавців в умовах німецько-
фашистської окупації. (1941—1943 рр.) //Архівний збірник на посвяту 100-річча Пол-
тавської вченої архівної комісії. «Архіви. Документальна спадщина Полтавщини: минуле,
сучасне, перспективи (1903—2003)»: Матеріали наукової конференції. – АСМІ, 2003. –
С. 193—202.
12Нагайко Т. Економічна політика фашистської Німеччини та її вплив на матеріальне ста-
новище селянства України // Національні рухи опору в східній і центральній Європі
кінця 1930-х – середини 1950-х років: Матеріали Міжнародної науково-теоретичної кон-
ференції. – К., 2005. – С. 34—38.
13Слободянюк М. Селяни України під нацистським окупаційним режимом, 1941—1944 (на
матеріалах південних областей).// Київська Старовина 2000. – № 2. – С. 48—57.
14Berkhoff K. C. Harvest of Despair. Life and Death in Ukraine under Nazi Rule». – Cambridge,
Massachusetts, 2004. – 463 pp.
15Лисенко О. Є. Друга світова війна як предмет наукових досліджень та феномен історич-
ної пам’яті. // Укр. іст. журн. 2005. с. 3. – 16. – С. 8.
16Там само. – С. 10.
17Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні – Париж; Нью-Йорк; Львів., 1993. –
С. 134.
18Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). –
Ф. 1., оп. 22, спр. 32, арк. 84.
19Рекотов. П. Органи управління на окупованій території України (1941—1944 рр.) // Укр.
іст. журн. – 1997. – № 3. – С. 95.
20«Совершенно секретно! Только для командования!»: Стратегия фашистской Германии в
войне против СССР. Документы и материалы. – М., 1967. – С. 189.
21 Історія українського селянства. Нариси в 2-х томах. – Т. 2. – К., – С. 285.
22Народная война на Украине в тылу фашистских оккупантов: 1941—1944. в 2 кн. – Кн. 1.
Борьба в подполье – К., – 1985 – С. 293.
23ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 18, арк. 30.
Нацистський окупаційний режим 163
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 163
24Потильчак О. «Новий порядок» в окупованій Україні (1941—1944 рр.) // Пам’ять століть –
1999 – № 1. – С. 101.
25Центральний державний архів вищих органів влади України (далі – ЦДАВО України). –
Ф. 4620, оп. 3, спр. 240, арк. 20.
26ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 10, арк. 179.
27Перехрест О. Г. Життя українського селянства в роки нацистської окупації 1941—1944 рр. /
Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Ко-
цюбинського. – Вип. 9. Серія: Історія: Зб. наук. праць. – Вінниця, 2005. – С. 165.
28ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 123, арк. 55.
29Там само. – Спр. 81, арк. 33.
30ЦДАВО України. – Ф. 3206, оп. 2, спр. 122, арк. 48.
31ДАЧО – Ф. Р – 1840, оп. 1, спр. 3, арк. 1.
32ЦДАВО України. – Ф. 3206, оп. 2, спр. 122, арк. 50.
33ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 122, арк. 17.
34ЦДАВО України. – Ф. 4620, оп. 3, спр. 240, арк. 30.
35«Українська думка» 16 січня 1942 р.
36Життя Зіньківщини. – 1942. – 17 берез.
37ЦДАВО України. – Ф. 3206, оп. 2, спр. 132, арк. 7.
38Там само. – Ф. 4620, оп. 3, спр. 285, арк. 61.
39ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 18, арк. 31.
40Там само. – Спр. 32, арк. 99.
41Там само. – Спр. 123, арк. 66.
42Там само. – Спр. 122, арк. 93, 94.
43Там само. – Спр. 118, арк. 80.
44Зі спогадів мешканки с. Дем’янці Переяслав-Хмельницького району Київської області
Луговик Людмили Андріївни 1922 р.н. Особистий архів автора.
45ЦДАГО України. – Ф. 166, оп. 3, спр. 259, арк. 17.
46Зі спогадів мешканки с. Сомкова Долина Переяслав-Хмельницького району Київської
області Чабан Домахи Григорівни 1923 р.н. Особистий архів автора.
47ЦДАВО України. – Ф. 4620, оп. 3, спр. 297, арк. 30.
48Українське життя 1942 р. № 55.
49ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 82, арк. 81.
50Зі спогадів мешканки с. Козлів Переяслав-Хмельницького району Київської області Ду-
бик Тетяни Сергіївни 1923 р.н. Особистий архів автора.
51Зі спогадів мешканки с. Гречаники (хутір Веселий) Переяслав-Хмельницького району
Київської області Тулуб Любові Андріївни 1926 р.н. Особистий архів автора.
52ЦДАГО України. – Ф. 166, оп. 3, спр. 259, арк. 20.
53Державний архів Полтавської області (далі – ДАПО). – Ф. 2631, спр. 12, арк. 9.
54ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 122, арк. 20.
55ЦДАВО України. – Ф.4620, оп. 3, спр. 297, арк. 33.
56ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 32, арк. 99.
57Там само. – Спр. 123, арк. 66.
58Там само. – Ф. 1, оп. 1, спр. 10, арк. 195.
59Там само. – Оп. 22, спр. 123, арк. 44.
60ЦДАВО України. – Ф. 3206, оп. 1, спр. 23, арк. 1—2.
61Зі спогадів мешканки с. Гланишів Переяслав-Хмельницького району Київської області
Юр Уляни Сергіївни 1921 р.н. Особистий архів автора.
164 Т. Нагайко
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 164
62ЦДАВО України. – Ф. 3206, оп. 1, спр. 23, арк. 1—2.
63Там само. – Арк. 2.
64ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 87, арк. 102.
65ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 79, арк. 67.
66ДАПО – Ф. Р. 2631, оп. 1, спр. 6, арк.. 75.
67ЦДАГО України. – Ф. 166, оп. 3, спр. 196, арк. 5.
68Матеріали до історії розвитку охорони здоров’я на Україні. – К., 1957. – Під ред.
К. Ф. Дупленка, Держмедвидав, – С. 125.
69Перехрест О. Г. Життя українського селянства в роки нацистської окупації 1941—1944 рр. //
Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Ко-
цюбинського. – Вип.. 9. Серія: Історія: Збірник наукових праць. – Вінниця, 2005. – С. 170.
70Зі спогадів мешканця с. Гайшин Переяслав-Хмельницького району Київської області
Біляя Макара Федоровича 1923 р.н. Особистий архів автора.
71ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 87, арк. 103.
72Там само. – Спр. 122, арк. 19—20.
73Там само. – Ф. 166, оп. 3, спр. 259, арк. 9.
74Там само. – Ф. 1, оп. 22, спр. 123, арк. 97.
75Там само. – Оп. 1, спр. 10, арк. 172.
76Там само. – Оп. 22, спр. 123, арк. 64.
77Там само. – Спр. 122, арк. 91.
78Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: збірник документів і матеріалів. –
К., 1963 – С. 163.
79ЦДАГО України. – Ф. 166, оп. 3, спр. 259, арк. 18.
80Там само. – Спр. 260, арк. 2.
81Беркгоф К. Чи було релігійне відродження в Україні під час нацистської окупації? //
Укр. істор. журн. 2005. № 3. – С. 28.
82ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 123, арк. 64.
83Матеріали фондів НІЕЗ «Переяслав» – Ф р – 333, спр. 70, арк. 2.
84Зі спогадів мешканки с. Єрчики, на Київщині М. Вильотник. В кн. Усна жіноча історія.
Повернення. – К., 2003. – С. 43.
86ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 22, спр. 122, арк. 20.
86Там само. – Спр. 81, арк. 29.
87Там само. – Ф. 1, оп. 22, спр. 10, арк. 186.
88Українське життя. – 1942. – № 42, 46.
89ЦДАГО України. – Ф. 166, оп. 3, спр. 259, арк. 18.
90Там само. – Арк. 14.
91Там само. – Арк.. 29.
92Дніпропетровська газета. – 1942. – № 217, 225.
93ЦДАГО України. – Ф. 166, оп. 3, спр. 259, арк. 27, 28.
94Зі спогадів мешканки с. Стовп’яги Переяслав-Хмельницького району Київської області
Забіяки Марії Юхимівни 1930 р.н. Особистий архів автора.
Нацистський окупаційний режим 165
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 165
|