Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Прогнімак, О.Д.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2018
Назва видання:	Економічний вісник Донбасу
Теми:	Дискусійний клуб
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130511
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи / О.Д. Прогнімак // Економічний вісник Донбасу. — 2018. — № 1 (51). — С. 187-197. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-130511
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1305112018-02-15T03:03:44Z Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи Прогнімак, О.Д. Дискусійний клуб 2018 Article Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи / О.Д. Прогнімак // Економічний вісник Донбасу. — 2018. — № 1 (51). — С. 187-197. — укр. 1817-3772 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130511 uk Економічний вісник Донбасу Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дискусійний клуб Дискусійний клуб
spellingShingle	Дискусійний клуб Дискусійний клуб Прогнімак, О.Д. Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи Економічний вісник Донбасу
format	Article
author	Прогнімак, О.Д.
author_facet	Прогнімак, О.Д.
author_sort	Прогнімак, О.Д.
title	Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи
title_short	Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи
title_full	Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи
title_fullStr	Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи
title_full_unstemmed	Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи
title_sort	інклюзивний розвиток україни: перешкоди vs перспективи
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Дискусійний клуб
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130511
citation_txt	Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи / О.Д. Прогнімак // Економічний вісник Донбасу. — 2018. — № 1 (51). — С. 187-197. — укр.
series	Економічний вісник Донбасу
work_keys_str_mv	AT prognímakod ínklûzivnijrozvitokukraínipereškodivsperspektivi
first_indexed	2025-07-09T13:45:07Z
last_indexed	2025-07-09T13:45:07Z
_version_	1837177200627941376
fulltext	О. Д. Прогнімак 187 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 О. Д. Прогнімак, Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ ІНКЛЮЗИВНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ: ПЕРЕШКОДИ VS ПЕРСПЕКТИВИ Глобальна економічна криза продемонструвала суттєві дисбаланси моделей зростання світової еко- номіки і викликала завдання переходу до нової, більш гнучкої і збалансованої моделі, здатної під- тримувати усталені високі темпи зростання в довго- строковій перспективі разом із забезпеченням рівно- сті в доступу до усіх видів ресурсів. В зв’язку з цим було висунуто декілька концепцій щодо подальшого розвитку в довгостроковій перспективі. Концепція нової норми (New Normal). Відпо- відно до цієї концепції будуть мати місце такі ознаки «нової норми»: виражене уповільнення тем- пів економічного зростання порівняно з попереднім десятиліттям; високі показники безробіття, загост- рення боргових проблем; значна невизначеність на ринках і подальший зсув глобальної економічної ак- тивності в бік країн з ринками, що розвиваються. Та- кий песимістичний прогноз виник під впливом сві- тової кризи 2009 р., і також пов'язаний з гіпотезою «інноваційної паузи», тобто із зниженням можливо- стей економічного зростання, що відкривалися завдяки безперервному потоку інновацій1. Концепція реіндустріалізації (неоіндустріалі- зації), згідно з якою очікується зниження інтенсив- ності промислового аутсорсингу і пожвавлення про- мислового зростання в зв'язку з поверненням об- робної промисловості в розвинені країни, яке багато в чому обумовлено підвищенням ціни трудових ре- сурсів в економіках, що розвиваються. Концепція «зеленої» економіки, за якою інвес- тування в розробку і впровадження технологій, спрямованих на ресурсозбереження та загальне зни- ження антропогенного навантаження на навколи- шнє середовище, розглядаються як ключові фактори економіки. За оцінками експертів ЮНЕП, «зелений сценарій» розвитку світової економіки може забез- печити до 2050 р. перевищення загального обсягу ВВП на 16%, подушного ВВП – на 14% і скорочення потреб світової економіки в енергії на 48% порів- няно із базовим сценарієм2. 1 Афонцев А. Мировая экономика в поисках новой модели роста. Мировая экономика и международные отно- шения. 2014. № 2. С. 3-12. (С. 3). 2 Там само. – С. 4. 3 Аджемоглу Д., Робинсон Д. Почему одни страны богатые, а другие бедные. Происхождение власти, процветания и нищеты. Москва, АСТ, 2015. 693 с. 4 Райнерт Э.С. Как богатые страны стали богатыми, и почему бедные страны остаются бедными / пер. с англ. Н. Автономовой. Москва: Изд. дом Гос. ун-та – Высшей школы экономики, 2011. С. 153. 5 Podesta J. Inclusive Economic Growth: Increasing Connectivity, Expanding Opportunity, and Reducing Vulnerability URL: https://www.americanprogress.org/issues/economy/report/2013/02/07. 6 Зені Мінтон Бедос. Для багатших і для бідніших. Зростання нерівності – одна з найбільших соціально-економі- чних і політичних проблем сучасності URL: Режим доступу: http://tyzhden.ua/World/62625. 7 Saskia Hollander, Rojan Bolling. Practice, don’t preach: getting serious about inclusive development URL: http://www.thebrokeronline.eu/ Кожна з цих концепцій може бути віднесена до ендогенної теорії економічного зростання. Але, що стосується концепції «нової норми», більшість вче- них вважає її позбавленою теоретичних засад і роз- глядає скоріше як емпіричну гіпотезу, а не інстру- мент пояснення процесів, які відбуваються в світо- вій економіці. Що стосується концепцій неоіндуст- ріалізації і «зеленої» економіки, вони не мають все- осяжного значення і також не розкривають причин глибокої диференціації в темпах зростання, рівні і якості життя різних країн і навіть населення однієї країни. Це, якщо можна так висловитися, концепції для країн «золотого мільярду». Деякі вчені відно- сять «міфологію сталого розвитку», яка розвива- ється в рамках концепції «Ріо-92» також як ексклю- зив «золотого мільярду». Поступово в наукових колах сформувалася по- треба більш широкої парадигми погляду на зрос- тання і розвиток, а разом з цим нових, більш ефек- тивних концепцій «для усіх» (тобто інклюзивних концепцій). У межах цієї парадигми виникла та отримала значний інтерес і поширення концепція інклюзив- ного сталого зростання (inclusive sustainable growth). Інклюзія (англ. inclusion – включення, залученість) – це збільшення ступеню участі усіх громадян соці- уму у процесі економічного зростання і справедли- вий розподіл його результатів. Поняття має широке значення і реалізоване в багатьох аспектах, у зв'язку з чим в економічній літературі розглядаються по- няття «інклюзивне зростання», «інклюзивні іннова- ції», «інклюзивний розвиток», «інклюзивна еконо- міка» тощо. Інклюзивний розвиток заснований на такому типі економічного зростання, який дозволяє відчути його результати кожному члену суспіль- ства, охоплюючи усі сфери його життя. Засади теорії інклюзивного розвитку закладені дослідженнями переважно закордонних вчених: Д. Аджемоглу, Д. Робінсона3, Е.С. Райнерта4, Дж. Подеста5, З. М. Бедоса6, С. Голандер7 тощо. Її базові О. Д. Прогнімак 188 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 положення, які розроблялися цими вченими з акаде- мічних кіл, були розвинені учасниками Комісії зі зростання і розвитку, до складу якої увійшли про- відні представники бізнесу, державних структур та наукової спільноти, яку очолив лауреат Нобелівсь- кій премії М. Спенс, у звіті «The growth report. Stra- tegies for Sustained Growth and Inclusive Develop- ment»1. Один з основних висновків звіту (докладно проаналізовано досвід 13 країн світу) – швидке і тривале економічне зростання це досить складне завдання, але воно реальне, і повторення таких до- сягнень можливе в інших країнах, що дасть їм шанс поліпшити якість життя своїх громадян і скоротити бідність. У документі відмічені деякі суттєві риси країн, що досягли високих темпів економічного зростання, і підкреслюється значення якості управління, еконо- мічної безпеки, конкуренції, раціональної бюджет- ної і кредитно-грошової політики, а також держав- них інвестицій в охорону здоров'я і освіту. На основі аналізу сучасної економічної літера- тури, оглядів, доповідей, підготовлених міжнарод- ними експертами для міжнародних організацій, дос- лідження статистичних даних можна визначити ключові моменти інклюзивного зростання: ширші цілі (не тільки збільшення доходу або ВВП); всебіч- ний розвиток людського капіталу; скорочення нері- вності і бідності; важливість активної участі в еко- номічному житті, а не тільки в розподілі доходу; отримання вигоди широкими верствами населення, особливо дітьми, жінками, людьми похилого віку; дбайливе використання природних ресурсів і захист навколишнього середовища. Інклюзивне зростання – це зростання, яке до- зволяє залучити більшу частину трудових ресурсів до ефективної економічної діяльності завдяки чому забезпечити більшій частині населення більш висо- кий рівень життя. Значна увага приділяється розпо- дільчим аспектам добробуту і доданню зростанню антидискримінаційної спрямованості. Люди можуть отримувати вигоди від економічного зростання як пасивні учасники, не приймаючи активної участі у збільшенні доходу або ВВП, а лише завдяки полі- тиці перерозподілу. Це є досить поширеною практи- кою у більшості країн, і не тільки в бідних і тих, що розвиваються. Насправді, різниця між цими двома перспективами (люди, як активні або пасивні учас- ники, як виробники і споживачі, як актори або як 1 Всемирный банк предпринял попытку раскрытия стратегий роста быстро развивающихся стран / Центр гумани- тарных технологий. 25.05.2008. URL: http://gtmarket.ru/news/state/2008/05/25/1686 -Доклад о росте. Стратегии устой- чивого роста и инклюзивного развития (The Growth Report. Strategies for Sustained Growth and Inclusive Development). 2 Кондратьев В. Инфраструктура и экономический рост. Мировая экономика и международные отношения. 2011. №11. С. 18-24. (С. 23). 3 Ending Poverty and Sharing Prosperity. Global Monitoring Report 2014/15. – Washington DC: International Bank for Reconstruction and Development / The World Bank, 2015. 240 p. URL: http://www.worldbank.org/en/publication/global-mon- itoring-report. клієнти) не так очевидна, як може здатися, адже ін- клюзивний розвиток вимагає, щоб люди були ак- тивно включені в процеси політичних, соціальних і економічних змін. Однак більша «справедливість» і «рівність» у розподілі доходів може одночасно сприяти виключенню більш вмотивованих і здатних груп населення від активної участі в цих процесах. До того, це виключає із бюджету країни величезні кошти, які доцільніше спрямувати на розвиток ін- фраструктури, найважливішого фактору інклюзив- ного зростання. Найбільш гостро проблема нерівно- сті, тобто низького ступеня інклюзивності еконо- мічного зростання має місце в країнах із слабороз- винутими інфраструктурними мережами. Теоре- тичні дослідження і емпіричні розрахунки свідчать про тісний зв'язок між розвитком інфраструктури і інклюзивним зростанням – 1 млрд дол., вкладений в інфраструктуру, безпосередньо створює 15 тис. ро- бочих місць і приблизно 30 тис. додаткових робочих місць в суміжних галузях. Китай, починаючи з 2000-х років, інвестує в інфраструктуру щорічно 8- 10% ВВП, Таїланд і В'єтнам – понад 7%, Індія – 4- 6%, розглядаючи її як платформу для подальших інновацій і вирішення проблем зайнятості2. Проте дуже велика кількість ресурсів часто ви- діляється на перерозподільні заходи, спрямовані на боротьбу з бідністю та соціальним виключенням (ексклюзією), але не з їх причинами. Такі країни, як Бразилія, Перу, Уганда, Гватемала, Венесуела, Росія витрачають значно більше грошей на субсидії і трансфери, ніж на державні інвестиції для розши- рення інфраструктурних мереж, системи освіти (іс- нують дослідження, які свідчать, що освітня інфра- структура ще в більшому ступеню, ніж дорожня ме- режа впливає на економічне зростання) і охорони здоров'я. Зрозуміло, що розвиток інфраструктури грає велику роль у процесі інклюзивного зростання, але цим далеко не вичерпується. Світовий банк (World Bank) визначає інклю- зивне зростання як зростання швидкими темпами, стале, широко поширене по всім секторам еконо- міки, що залучає значну частину трудових ресурсів країни і характеризується рівністю можливостей в доступі до ринку праці і ресурсів. Головний акцент у даному визначенні робиться на продуктивній зай- нятості для всіх груп працездатного населення, включаючи жінок, як важливої умови зниження рівня бідності, більше, ніж на розподілі доходів3. О. Д. Прогнімак 189 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 Таку само позицію займає і ОЕСР, розглядаючи інклюзивне зростання, як стабільне і всеосяжне з точки зору можливостей працевлаштування, і яке потребує підтримки з боку громадських інститутів для вирішення проблем на ринку праці. International Policy Centre for Inclusive Growth (IPC – IG) оцінює інклюзивне зростання як резуль- тат, і як процес. З одного боку, як забезпечення пов- сюдної можливості участі в процесі зростання як з точки зору прийняття рішень, так і в створенні са- мого зростання. З іншого боку, результат інклюзив- ного зростання – це справедливий розподіл дохо- дів1. Європейська комісія (European Commission) ви- значає інклюзивне зростання як забезпечення висо- кого рівня зайнятості, інвестування в освіту, боро- тьбу з бідністю і модернізацію ринків праці, системи соціального захисту і сприяння більшому об'єд- нанню суспільства. Переваги економічного зрос- тання мають поширюватися на усі регіони країни, посилюючи територіальну єдність. Єврокомісія під час підготовки стратегії «Європа 2020» позначає, що інклюзивне зростання включає в себе: повне вико- ристання трудового потенціалу, зниження бідності та її наслідків, розвиток соціальної залученості, усу- нення регіональних диспропорцій. Таке комплексне бачення проблеми зростання і його інтегрованість у структурні реформи забезпечують диверсифікацію економіки і її перехід на «зелені принципи» через збільшення частки відновлених джерел енергії. Важливо мати залученість в процес інклюзивного розвитку різних секторів економіки (не тільки висо- котехнологічних) при акценті на інфраструктуру, як необхідну умову інклюзивності і сталості зрос- тання2. Міжнародний валютний фонд розглядає ін- клюзивне зростання як підвищення темпів зрос- тання за рахунок надання єдиного простору для ін- вестицій і продуктивної зайнятості населення. Наведені приклади розбіжностей у розумінні поняття «інклюзивне зростання» наочно демонстру- ють, що сьогодні не існує його загальноприйнятого визначення і єдиного уявлення про цей процес. Од- нак ця концепція була досить активно сприйнята широким колом фахівців, а значимість забезпечення інклюзивного зростання економіки затверджено провідними міжнародними організаціями. Виходячи з цих позицій, приймаються про- грамні рішення на державному і міждержавному рівнях. Однією з таких програм є прийнята в 2010 р. десятирічна стратегічна програма Європейського 1 Exploring and Strengthening the Intersections between Social Protection, Employment and Inclusive Growth / Issues Paper for G20 DWG on Growth with Resilience. – Brasilia DF, Brazil: International Policy Centre for Inclusive Growth (IPC - IG), 2013. 47 p. URL: http://www.ipc-undp.org/publication/26527. 2 Europe 2020. A strategy for smart, sustainable and inclusive growth. Brussels, EC, 2010. 34 p. URL: http://ec.eu- ropa.eu/europe2020/ index_en.htm. 3 Там само. союзу «Європа - 2020»3. Вона спрямована не тільки на подолання негативних наслідків кризи 2008- 2009 рр., а й на перехід до нової сталої «зеленої» траєкторії зростання. Підкреслюється, що це зрос- тання має бути інтелектуальним, стійким і інклю- зивним при залученні до відповідних процесів усіх секторів економіки, усіх верств суспільства. Ці три пріоритети взаємно посилюють один одного, і ма- ють сприяти Євросоюзу в цілому, і кожній країні ок- ремо, досягти високого рівня зайнятості, продук- тивності і соціальної єдності. Для слідування цим пріоритетам було сформовано пакет з п'яти цілей у таких областях: зайнятість, інновації, зміна клімату та енергетика, освіта, боротьба проти бідності та со- ціального відчуження. Слід навести конкретні параметри, що характе- ризують заявлені орієнтири, в числі яких: досяг- нення 75%-го рівня зайнятості серед населення у віці 20-64 років; підвищення рівня інвестицій в до- слідження і розробки до 3% ВВП Євросоюзу; скоро- чення викидів парникових газів на 20% (можливо на 30%) по відношенню до рівня 1990 р., а також збіль- шення частки відновлюваних джерел у загальному обсязі споживання енергії до 20%, підвищення енергетичної ефективності на 20%; доведення част- ки осіб, які завершили триступеневу освіту в віковій групі 30-34 років до 40%; скорочення на 20 млн числа тих, хто знаходиться на межі бідності і соціа- льного виключення. Треба відзначити, що поставлені цілі носять до- сить конкретний характер, що полегшує контроль за їх виконанням. Важливо також, що на основі цих ці- льових параметрів сформовані орієнтири для кожної країни ЄС окремо. Для досягнення вищезгаданих ці- лей в якості пріоритетних висунуті наступні сім на- прямів діяльності. 1. «Інноваційний союз» – об'єднання зусиль для створення і впровадження інновацій, що дозволить використовувати інноваційні ідеї у виробництві то- варів і послуг, сприятиме створенню нових робочих місць і зростанню економіки. 2. «Рух молоді» – підвищення якості освіти, за- лучення молоді на ринок праці. 3. «Розвиток цифрових технологій в Європі» – прискорення повсюдного використання високо- швидкісного Інтернету і надання можливостей уча- сті фізичних і юридичних осіб в загальному цифро- вому просторі. 4. «Доцільне використання ресурсів в Єв- ропі» – розумне використання джерел енергії, пере- хід на економіку з низьким споживанням вуглевод- О. Д. Прогнімак 190 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 невої сировини, збільшення використання джерел відновлюваної енергії, зниження залежності зрос- тання економіки від кількості споживаних ресурсів. 5. «Індустріальна політика, спрямована на гло- балізацію» – поліпшення умов для підприємництва, в першу чергу для малого і середнього бізнесу. Роз- виток потужної і стійкої промислової бази для пов- сюдної глобалізації. 6. «План з розвитку нових здібностей і збіль- шення кількості робочих місць» – модернізація рин- ків праці, підвищення мобільності трудових ресур- сів, надання можливостей для отримання нових знань і навичок, щоб збільшити можливості для пра- цевлаштування. 7. «Європейська політика проти бідності» – під- вищення зайнятості і зниження рівня бідності за ра- хунок економічного розвитку на всій території Єв- ропейського Союзу. На сьогодні можна сказати, що виконання по- ставлених цільових орієнтирів йде зі значними труднощами. Багато в чому це пов'язано з різницею в економічному розвитку країн ЄС, яка посилю- ється. Так, наприклад, рівень зайнятості серед насе- лення у віці 20-64 років в Греції становить 52,9%, в Швеції – 79,8%1. Але, незважаючи на це, активно проводяться публічні консультації щодо реалізації стратегії «Європа 2020» та можливого корегування зазначених цілей. На спеціальному сайті, присвяче- ному стратегії «Європа 2020», кожна людина має можливість дослідити виконання цілей, зробити розбивку по ключовим індикаторами для будь-якої країни ЄС, розглянути динаміку показників на гра- фіку. Це дозволяє здійснювати постійний громадсь- кий контроль за її реалізацією. В Україні стратегія інклюзивного зростання поки що відсутня. Однак країна ще у 1992 р. приєд- налася до стратегічного документу ООН «Порядок денний на ХХІ століття», підписала ряд міжнарод- них угод і договорів, які зобов'язують управлінські структури держави здійснювати розвиток на прин- ципах збалансованості, а в 2015 р. було затверджено стратегію «Україна – 2020» року2. «Стратегія–2020» включає в себе 62 реформи. Метою реформ визна- чено досягнення європейських стандартів життя та гідного місця Україні в світі. З них пріоритетними визначені 8 реформ та 2 програми. Сутність цього програмного документу, покликаного забезпечити стале економічне зростання можна визначити всього двома словами – добрі наміри («благие наме- рения»). А ухвалення на Самміті ООН зі сталого 1 Там само. 2 Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020": Указ Президента України. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/ show/ 5/2015. 3 Стратегія сталого розвитку України на період до 2030 року. Проект. URL: http: // ua..undp.org. 4 Hoekman B. Trade Policy for Inclusive Growth // Policy Dialogue: Redefining the Role of the Government in Tomor- row’s International Trade. Geneva: UNCTAD, 2012. URL: http://unctad.org/meetings/en/SessionalDocuments/ditc_dir _2012d1a_Hoekman.pdf. розвитку 17 глобальних Цілей сталого розвитку на період до 2030 року, потребує розробки нової стра- тегії сталого розвитку України на період до 2030 року, проект якої вже існує (з намірами ще більш до- брими)3. При розгляді проекту стратегії «Україна - 2030» звертає на себе увагу той факт, що поняттю «інклю- зія» фактично не приділено уваги, хоч у вступній ча- стині є визначення понять «інклюзивність», «інклю- зивне зростання», «інклюзивне суспільство» та «ін- клюзивні інституції». В самому ж тексті сутність цих понять ніяк не розкривається. Є враження, що ці поняття використовуються в тексті проекту Страте- гії як свого роду декор, і майже завжди разом із по- няттям «збалансований», яке в даному контексті сприймається як синонім поняттю «інклюзивний». Однак у самому тексті проекту стратегії міститься чимало інструментів і механізмів щодо створення відповідного правового поля для інклюзивного зростання. Для оцінки ефективності державної політики в цьому напрямі необхідно вимірювати ступінь ін- клюзивності зростання. Ряд міжнародних організа- цій вже приступили до розроблення методичних ре- комендацій щодо розрахунку індексу інклюзивного розвитку. В запропонованих ними методиках важ- лива роль відводиться ефективній роботі влади та громадських інститутів, політика яких має бути оп- тимізована як для створення умов всеохоплюючої участі у виробництві ВВП, так і для виключення не- рівності в розподілі створеного продукту. Оцінка ін- клюзивності економічного зростання за методиками міжнародних економічних інститутів в загальному вигляді являє собою математичний інструментарій, за допомогою якого розраховується зведений ін- декс. Для його розрахунку використовуються групи показників, які характеризують динаміку різних процесів, які мають вплив на результуючу інклю- зивного зростання, а також регресивні рівняння, спрямовані на кількісну оцінку відповідних факто- рів. Методики оцінки інклюзивності зростання та перелік основних показників, в різних методиках, представлені нижче. Перелік основних показників, які використову- ється у методиці ООН4. Пов’язані з доходом: • частка населення, яке споживає нижче 2 дол. в день (за ПКС в дол. США); О. Д. Прогнімак 191 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 • відношення доходу і споживання найбільш багатих 20% населення до 20% найбільш бідних. Не пов'язані з доходом: • середня кількість років навчання (для моло- дого і дорослого населення); • рівень дитячої смертності. Зростання і розширення економічних можливос- тей: • темпи зростання ВВП на душу населення за ПКС (у постійних цінах); • показник зайнятості; • еластичність загальної чисельності зайнятих до ВВП (еластичність зайнятості). Ключові показники інфраструктури: • споживання електроенергії на душу насе- лення; • частка асфальтованих доріг в загальній протя- жності дорожньої мережі. Соціальна рівність для забезпечення рівного дос- тупу до економічних можливостей, послугам освіти і охорони здоров'я: • кількість лікарів, медсестер і акушерського персоналу на 10 000 осіб; • частка державних витрат на освіту і охорону здоров'я від загальних витрат; • співвідношення учнів і вчителів у початковій школі. Доступ до послуг соціальної інфраструктури: • частка населення з доступом до електропоста- чання в загальній чисельності; • частка населення, що користується якісними засобами санітарії. Гендерна рівність і можливості: гендерна сегрегація у початковій, середній і ви- щій освіті. Системи соціальних гарантій: частка витрат на соціальне забезпечення від державних витрат на охорону здоров’я і соціальне забезпечення. Ефективне державне правління і громадські інсти- тути: якість державного управління; рівень корумпованості. Оцінка інклюзивності зростання за методо- логією МВФ1 базується на концепції кривої вимірю- вання концентрації, яка визначає соціальну мобіль- 1 Inclusive Growth: Measurement and Determinants. Washington DC: IMF, 2013. URL: https://www.imf.org/exter- nal/pubs/cat/longres. aspx?sk=40613.0. 2 OECD Framework for Inclusive growth. Paris: OECD, 2014. URL: http://www.oecd. org/mcm/IG_MCM_ENG.pdf. 3 Базилюк А.В., Жулин О.В. Інклюзивне зростання як основа економічного розвитку. Економіка та управління на транспорті. 2015. Вип. 1. С. 19–29. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eut_2015_1_5. Затонацька Т.Г. Фінансове забез- печення інклюзивного зростання та подолання бідності в Україні: існуюча практика та перспективи. Теоретичні та прикладні питання економіки. 014. Вип. 1 (28), Т.2. С. 102 – 112; Кожемякіна С.С. Підвищення продуктивності праці як основа економічного зростання в Україні. Економіка України: інноваційна стратегія українських реформ; Таране- нко І. В. Модифікація глобалізаційно-інноваційної моделі світової економіки на засадах сталого розвитку: нові виміри конкурентоспроможності. Європейський вектор економічного розвитку: зб. наук. пр. Дніпропетровськ. Дн Ун-т ім. Альфреда Нобеля, 2013. Вип. 1(12). С.172-185. ність і аналізує розподіл доходів серед населення. Підсумкове рівняння регресії містить в собі дані, які характеризують середнє зростання доходів і нерів- ності по країнам світу за п'ять років, рівень доходу населення за ПКС за 5-річний період часу, варіації між країнами, на основі яких дається оцінка інклю- зивності економічного зростання. В рамках даної методології задіяні групи показників – факторів ін- клюзивного зростання: макроекономічні: ВВП на душу населення, за- боргованість по відношенню до ВВП, обсяг інвести- цій, рівень інфляції, державні витрати, волатільність ВВП. структурні: відкритість економіці, рівень освіти, фінансова відкритість, обсяг прямих інозем- них інвестицій, розвиток інформаційно-комуніка- ційних технологій, якість інфраструктури, експорт послуг і товарів. Методика ОЕСР2 фокусується на різних типах ресурсів, які можуть бути виміряні на даний момент і означати добробут майбутніх поколінь: економіч- ний, природний, людський і соціальний капітали, включаючи в себе три ключових індикатори. Пер- ший індикатор – багатовимірність, – виходить з ви- значення добробуту населення і включає в себе 11 показників в грошовому і негрошовому вимірі. Другий – вплив на розподіл, – пов'язаний з методом порівняння багатовимірних оцінок добробуту насе- лення. Третій – стратегічна доцільність, – включає доходи домогосподарств і охорону здоров'я. Концепція інклюзивного зростання має велике значення для України в зв’язку з тими викликами, з якими їй довелося зіткнутися в останні роки. Адже кожна країна потребує окремого розгляду її про- блем. Серед українських науковців можна виділити наукові праці А.В. Базілюка, Т.Г. Затонацької, С.С. Кожемякіної, І.В. Тараненко3. В їх працях ідеї ви- датних західних дослідників багато в чому втрача- ють свій первісний зміст, і «збагачуються» звичним набором «напрямків і рекомендацій» з інклюзив- ного (а раніше – «сталого», «збалансованого», «со- ціально-орієнтованого», «інноваційного» тощо) розвитку. В багатьох роботах міститься лише обґру- нтування важливості інклюзивного зростання як ос- нови соціально-економічного розвитку країни через О. Д. Прогнімак 192 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 інклюзію усіх членів суспільства. У роботі А.В. Ба- зілюка запропоновано два методичні підходи щодо визначення індексу інклюзивного зростання. Пер- ший метод показує скільки держава недоотримає ВВП через бідність, безробіття і боргове фінансу- вання економіки, а другий базується на визначенні інтегрального показника інклюзивного розвитку че- рез визначення рівня доступу до результатів праці. Результати розрахунків автора показали, що у 2009 р. в Україні недоотримано 28% ВВП, а у 2014 р. – 45 %. Безумовно, для оцінки ефективності державної стратегії управління економікою вимірювати сту- пінь інклюзивності зростання необхідно. Зокрема, такий індекс може висвітлити існуючі проблеми і порівняння із іншими країнами, але чи дасть це від- повідь на питання – яким чином забезпечити інклю- зивний розвиток країни, що перешкоджає такому розвитку і чому в більшості країн його не забезпе- чено раніше? Відповідь на це питання складно знайти в до- слідженнях світових організацій, незважаючи на їх намагання вимірювати і обчислювати індекси. Тому такий інтерес викликала концепція інклюзивних ін- ститутів (далі – КІІ), висунута у роботі американ- ського неоінституціоналіста з Массачусетського технологічного інституту Дарона Аджемоглу (Daron Acemoglu) і гарвардського політолога Джеймса Ро- бінсона (James A. Robinson)1. Цінність їх концепції не в тому, що в черговий раз проголошується безумовне «інститути мають значення» або «інститути вирішують усе». Ґрунту- ючись на неоінституційній теорії, автори поясню- ють відмінності в економічному і соціальному роз- витку різних країн, і чинників, що сприяють або пе- решкоджають економічному зростанню і накопи- ченню достатку. Аналогії та паралелі цієї концепції з більш ранніми економічними теоріями, безумовно, існують, як і їх органічний зв'язок і спадкоємність. Все частіше дослідники, зайняті пошуком джерел економічного зростання активно втручаються в сферу політичних і соціальних відносин, ширше за- лучають історичний матеріал. Звичайні динамічні ряди все частіше доповнюються міждержавними зі- ставленнями, а місце елементарних виробничих функцій починають займати багатофакторні порів- няння. При цьому такі змінні, як норма особистих заощаджень (або норма накопичень) в подібних розрахунках взагалі відсутні. Зате значне місце від- водиться тим змінним, які, на думку Р. Берроу, по- винні грати негативну роль (масштаби споживання держави, інфляція тощо), і, що особливо істотно, змінним, що характеризують вплив суспільно-полі- 1 Аджемоглу Д., Робинсон Д. Почему одни страны богатые, а другие бедные. Происхождение власти, процвета- ния и нищеты. Москва, АСТ, 2015. 693 с. 2 Цит. за Радыгин А., Энтов Р. В Поисках институциональных характеристик экономического роста (новые под- ходы на рубеже ХХ – ХХІ веков). Вопросы экономики. 2008. №8. С. 6. тичних відносин (ступінь демократизації суспіль- ства, розподіл влади, дотримання законів, перш за все реальний захист прав власності і контрактних прав)2. Останнім часом і представники економічного мейнстриму почали схилятися до думки, що інсти- туційні структури виявляються найбільш глибин- ним джерелом сталого розвитку та економічного зростання, а необхідною умовою цього є здатність економічних інститутів використовувати потенціал інклюзивних ринків, заохочувати технологічні інно- вації, інвестувати в людський капітал і мобілізувати таланти і навички значного числа людей. Пояс- нення, чому так часто економічні інститути нездатні досягти цих цілей, – центральна тема досліджень Д. Аджемоглу і Д. Робінсона. Не менш важливе для них розглянути, як саме влада розподілена в суспі- льстві: які можливості різних груп громадян ставити спільні цілі і досягати їх, а з іншого боку – обмежу- вати інші групи громадян в досягненні їх цілей. Центральним для концепції Д. Аджемоглу і Д. Робінсона є зіставлення екстрактивних і інклю- зивних інститутів. Для цього виконано докладний аналіз закономірностей, методів, прикладів регулю- вання взаємозв'язаного розвитку (коеволюції) полі- тичних і економічних інститутів в багатьох країнах на протязі довгого історичного періоду. Інклюзивні економічні інститути дозволяють співучасть якщо не усіх, то великої кількості грома- дян в економічних відносинах з можливістю отри- мання доходу/прибутку. Ці інститути мають також забезпечувати вільний вхід на ринок для нових ком- паній і вільний вибір професії і кар'єри для усіх гро- мадян. Тобто вони стимулюють економічну актив- ність усіх верств населення, а це дозволяє найкра- щим чином використовувати їх таланти і навички, при цьому залишаючи право вибору за кожною окремою людиною. Обов'язковою складовою ін- клюзивних інститутів є захищені права приватної власності, неупереджена система правосуддя і рівні можливості для участі усіх громадян в економічній діяльності. Інклюзивні економічні інститути підтри- муються інклюзивними політичними інститутами, які перешкоджають вузьким групам інтересів регу- лювати економіку країни на свою користь. Інститутам, які мають властивості, протилежні інклюзивним, автори концепції дали назву екстрак- тивних інститутів (від англ. to extract – «витягу- вати», «вичавлювати»), спрямованих на те, щоб «ви- чавити» максимальний дохід з експлуатації однієї частини населення і спрямувати його на збагачення іншої частині. Екстрактивні інститути допускають або встановлюють відчуження власності або дохо- О. Д. Прогнімак 193 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 дів на користь вузьких груп. Вони дозволяють вузь- кій групі громадян управляти економікою країни для власних інтересів і перешкоджають іншим гру- пам громадян отримувати для себе вигоду з участі в економічних відносинах Екстрактивні економічні інститути підтримуються екстрактивними політич- ними інститутами, які зберігають контроль привіле- йованих груп над економікою країни. У роботі позначено такий характер взаємодії нерівності і економічного зростання: • зниження нерівності в країні (і не тільки у роз- поділі ВВП) є фактором (а не результатом) росту її економіки; • подолання нерівності – не результат зрос- тання економіки, а результат досягнутого ступеню інклюзивності інститутів даної країни. Автори КІІ надають обґрунтовані докази того, чому в деяких країнах політичні процеси призводять до створення інклюзивних інститутів, які сприяють зростанню економіки, тоді як в більшості країн світу протягом всієї історії людства політичні процеси вели і ведуть до протилежного результату – утвер- дження екстрактивних інститутів, що заважають економіці зростати. Економічне зростання і технологічні інновації створюються в результаті процесу, який видатний австрійський економіст Йозеф Шумпетер визначив «творчим руйнуванням», а діяльність підприємців революційною, бо саме з нею пов’язані нововве- дення, і саме вона забезпечує оновлення техніки і технології виробництва, зміни їх комбінації і загаль- ний прогрес. У ході цього процесу старі технології замінюються новими, нові сектори економіки залу- чають ресурси за рахунок старих, нові компанії ви- тісняють визнаних раніше лідерів. Екстрактивні інститути в довгостроковій перс- пективі перешкоджають економічному і інновацій- ному розвитку внаслідок декількох факторів. По- перше, неможливість захисту прав власності і кон- трактних прав, відчуження результатів праці, ство- рюють негативні стимули для більшості громадян до досягнення економічного успіху. По-друге, ву- зькі групи, які контролюють економіку в країнах з екстрактивними інститутами, перешкоджають інно- ваційному розвитку, тому що нові технології мо- жуть підірвати сектори економіки, що дають їм при- буток, і створити інші групи, які можуть направити економічні ресурси на підрив їх влади (перерозподі- лити ресурси не на їх користь). Опір «творчому руй- нуванню» часто і лежить в основі опору створенню інклюзивних економічних і політичних інститутів. Це і є найважливіша перешкода на шляху не тільки 1 Визнано, що ця система була здатна сконцентрувати ресурси виключно на окремих масштабних завданнях і навіть домогтися значного ефекту стосовно конкретного науково-технічного проекту (польоти в космос, ракетно- ядерна зброя тощо). 2 Цитована праця Аджемоглу Д. С.67. інноваціям, а взагалі інклюзивному сталому роз- витку цих країн. З цих причин, хоч екстрактивні економічні ін- ститути і можуть генерувати економічне зростання, це зростання не буває сталим, і не супроводжується «творчим руйнуванням», адже не засновано на інно- ваціях. Коли і політичні, і економічні інститути екс- трактивні, технічному прогресу і процесу «творчого руйнування» просто нізвідки взятися. Протягом де- якого часу країна може підтримувати економічне зростання шляхом перерозподілу ресурсів, в тому числі людських, але таке зростання має глибокі внутрішні обмеження. Коли межа досягнута, зрос- тання зупиняється, як воно зупинилося у СРСР ще у 1970-ті роки. І навіть, коли це зростання все ще було високим, науково-технічний прогрес у більшості га- лузей економіки Радянського Союзу майже не від- бувався. Тільки у військовій і аерокосмічній сферах, завдяки колосальним ресурсам, які в них вкладалися за рахунок усіх інших галузей економіки, активно розвивалися нові технології. А в цілому радянська промисловість ставала все більш несприйнятливою до інновацій1. Таке зростання без «творчого руйну- вання» і технічного прогресу в усіх галузях еконо- міки не могло бути сталим, і врешті-решт різко при- пинилося, адже екстрактивні інститути не спромо- жні підтримувати безперервний потік технологіч- них інновації і «технологій широкого застосу- вання» – цьому перешкоджає як відсутність еконо- мічних стимулів, так і опір еліт2. Д. Аджемоглу, таким чином, відкрив реальну перешкоду інноваційної економіки, якою є непо- рушність в країнах (до їх числа відноситься біль- шість посткомуністичних) їх інституційної основи. Які б «нові» уряди і президенти не приходили до влади, в основі – неможливість широких груп насе- лення впливати на рішення еліт. Адже роз’єднане, несолідарне, неорганізоване населення таких країн, не зацікавлене і фактично не здатне виступати як са- моорганізовані соціальні суб’єкти, спроможні змі- нити «правила гри», чому також сприяє курс на зни- щення організацій громадянського суспільства (НДО). З іншого боку, спроби встановити більш спра- ведливий розподіл благ заміною старої еліти на нову, неефективні. У більшості випадків такі спроби врешті-решт призводять до появи нової олігархії, яка зберігає екстрактивні інститути і використовує їх для власної вигоди. Різні поєднання інститутів, що існують сьогодні в різних країнах, глибоко вко- рінені в історії, оскільки після того як суспільство було організовано певним чином, ці інститути змі- нюються рідко і повільно. О. Д. Прогнімак 194 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 Автори КІІ розглядають радянську і пострадян- ську економіку як приклад системи екстрактивних інститутів. Реформи в цих країнах, за їх думкою, були змінами path-dependent changes («не сходячи зі звичної колії» за термінологією неоінституціоналіс- тів), і призвели до утвердження нової інкарнації та- ких само інститутів, що були раніше, і ще більш ви- сокого рівня соціально-економічної нерівності. Зок- рема, в Україні і Росії замість обіцяного «народного капіталізму» виник і сформувався номенклатурно- олігархічний капіталізм з гострими соціальними контрастами і масовими злиднями. Виникли: гли- боко поляризоване суспільство, уражене кризою ідеології і національної ідентифікації; олігархічна криміналізована економіка; влада, що поєднує як ознаки демократичної політичної системи, так і риси більш властиві автократичним режимам. В Україні за роки ринкових реформ відбувся перерозподіл власності на користь клієнтельних груп (їх на пострадянському просторі почали імену- вати кланами), і реальним суб’єктом управління стали великі корпорації1. На території, де опанували ці клани, контроль над ресурсами країни і на- явність владних повноважень (як результат процесу прямого зрощування влади і власності) надало не- обмежені можливості реалізації їх приватних інте- ресів, що і перешкоджає зміні інституційної основи в інтересах усього суспільства. Внаслідок цього під- приємницька діяльність не має для пересічних гро- мадян сенсу через те, що не забезпечує їм доступу до ресурсів (вони вже усі розподілені поміж кла- нами). Але справа не тільки в тому, що в країні із екстрактивними інститутами існують перешкоди для підприємницької діяльності. Значніші переш- коди існують і для інноваційної діяльності. Адже клієнтельні групи це щільно інтегровані, закриті соціальні мережі, згуртовані на базі загаль- них інтересів, замкнуті для сторонніх, не зацікавлені в будь-якому впливі з боку громадянського суспіль- ства, і головне – у впровадженні інституційних ме- ханізмів «творчого руйнування». При цьому солі- дарність цих груп інтересів, тобто узгодження дій і рішень, притаманна їм більшою мірою ніж пересіч- ним громадянам України, що і дозволяє зберігати систему екстрактивних інститутів, які сконцентро- вані на розподілі ренти (політичної, адміністратив- ної) і забезпеченні саме цієї інституційної струк- тури. Це і є протидією для здійснення масштабних структурних змін всієї економіки країни, яка протя- гом вже майже трьох десятиліть самостійного існу- 1 На початку 90-х років трансформація крупних об’єктів радянської промисловості у великий пострадянський бізнес, переважно в акціонерній формі, відбувалась стрімкими темпами. Формальне акціонування на основі привати- зації державних підприємств у суспільстві без демократичних традицій, підприємницької культури, повної нерозвине- ності інститутів ринкової економіки та громадянського суспільства стало унікальним у світовій практиці експеримен- том – швидкою, масовою і практично безоплатною передачею прав власності окремим особам. 2 Галасюк В. Пути перехода Украины к инклюзивной экономике. URL:http://hyser.com.ua/economics/puti-perehoda- ukrainy-k-inklyuzivnoj-ekonomike-eksperty-145320. вання спиралася виключно на сировинні ресурси і експорт продукції 2-3-го промислового укладу. Існуюча структура вітчизняної економіки у будь-якому аспекті не відповідає сучасним моделям інклюзивного зростання. Повномасштабна криза у переважній більшості сфер економіки, техніко-тех- нологічна відсталість, низький рівень інвестиційно- інноваційної активності стали наслідком кумуля- тивної деструктивної дії комплексу чинників різної природи, але передусім, дії екстрактивних інститу- тів. У той же час, ці складні умови і черговий кризо- вий стан надають шанс для зміни інституційної ос- нови, для чого необхідні інклюзивні інститути, – правила й норми, втілені через відповідні структури, організаційно-комунікаційні зв’язки, законодавчо- нормативне забезпечення, що і закладено в «Страте- гії – 2030», як «Операційна ціль 7.3 – Створити ефективні, підзвітні та інклюзивні інституції на всіх рівнях». В Україні достатньо виступів як вчених, так і політиків і урядовців, які бачать єдину можливість «перейти від «сировинного дрейфу» і «боргової ями», залежності від міжнародних фінансових ін- ститутів до … європейського рівня добробуту» в пе- реході «від екстрактивної до інклюзивної еконо- міки, при якій в економічних процесах будуть заді- яні широкі верстви населення, які зможуть вільно проявляти свої таланти і підприємницьку ініціа- тиву». Деякі з них вважають ключовими механіз- мами для цього кооперативний рух і програми на зразок ESOP, які діють в США і Європі, вважаючи що – «це реальний шлях до «м'якої деолігархізації» і інклюзивної економіці»2. Однак в Україні на сьогоднішній час вже існує законодавча ініціатива, яку з повним правом можна вважати кроком до інклюзивної економіки, до залу- чення широких верств населення, до рішення со- ціально-економічних, демографічних, екологічних проблем сільської місцевості і українського сільсь- кого господарства. Переконання, що «правильний» запуск ринку землі має привести до оздоровлення всіх процесів, які відбулися за час дії 15-річного мораторію на про- даж сільськогосподарських земель, та нівелювання викривлень в українській аграрній моделі, спричи- нених цими обмеженнями, розділяють далеко не усі причетні до прийняття рішень у цій сфері. Більш того, це викликає рішучий опір, і не тільки з приводу того «аби не було гірше». Продаж сільськогосподар- ських земель у тому варіанті, який пропонується О. Д. Прогнімак 195 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 урядом (Міністерством аграрної політики України) відкриває ринок для пересічних селян, але виключає з цього процесу крупних «гравців» (передусім агро- холдінги). Хоч на думку заступника міністра аграр- ної політики питання «Чи готова Україна до впрова- дження ринку землі?» вже відноситься до розряду «перезрілих», йдеться не про зрілість, а про нама- гання «сильних світу цього» не випустити ресурс, який ще більше закріпить позиції олігархів і закриє перспективи для пересічного селянина. Як запевня- ють ініціатори законопроекту, «при відкритті ринку основна наша мета – створити в сільській місцевості середній клас, який забезпечить робочі місця. Пов- ноцінна власність на землю має дати селянам мож- ливість розвивати своє виробництво, …щоб у кож- ному селі, умовно кажучи, з населенням 1-2 тисячі людей, працювало 3-5 фермерів, кожен з яких ство- рить по 10-20 робочих місць. У такий спосіб ми змо- жемо суттєво покращити соціальну ситуацію»1. При тому, що крім мораторію, немає ніяких пе- решкод для функціонування ринку землі в Україні (хоч і є питання, які потребують врегулювання, за- конодавче підґрунтя вже закладено, ринок оренди успішно і повноцінно функціонує), висловлюється чимало побоювань (передусім, щодо посилення ко- рупції), одразу виникають сумнівні перешкоди, які не мають відношення до реальності, але завдяки яким можна і далі зберігати цю «недоторканість» з метою очікування зміни «правил гри» на користь зе- мельних «баронів». Міністр аграрної політики висловлює ще одне суттєве побоювання щодо перспективи вітчизняних переваг у вигляді родючих ґрунтів (агрохолдінгами застосовується досить виснажлива модель агрови- робництва) і сприятливого клімату, які можуть бути нівельовані світовими технологічними розробками, і земля перестане бути основним засобом виробни- цтва. І врешті-решт Україна може опинитися на уз- біччі високотехнологічного аграрного процесу, так і не позбавившись майже останнього рудименту ра- дянського періоду – обмеження права розпоря- дження землею. Держава, як власник земель, може формувати умови продажу на користь категорії покупців, яких хоче підтримати через механізм розстрочення пла- тежів для фермерів, які купують державну землю, пільгового кредитування для фермерів тощо. Однак система екстрактивних інститутів України разом із 1 Бурбела Н. Перший заступник міністра агрополітики Максим Мартинюк: Україна може опинитися на узбіччі високотехнологічного аграрного процесу, а ми продовжуватимемо сперечатися – можна продавати землю, чи ні . URL: https://economics.unian.ua/agro/1942476-pershiy-zastupnik-ministra-agropolitiki-maksim-martinyuk-ukrajina-moje-opinitisy a-na-uzbichchi-visokotehnologichnogo-agrarnogo-protsesu-a-mi-prodovjuvatimemo-sperechatisya-mojna-prodavati-zemlyu- chi-ni.html 2 Про внесення зміни до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України: Закон України від 07.12.2017 р. №2236 – VIII. URL: https://w1.c1.rada.gov.ua.zweb2. 3 Цитована праця Аджемоглу Д. С.64. її нестабільною податковою, валютною, регулятор- ною політикою сформували одне із найгірших біз- нес-середовищ у світі, яке виключає можливості са- мозайнятості широких верств населення, але завжди надає їх для збагачення тільки одного прошарку – власникам великого бізнесу. І з прийняттям народ- ними обранцями закону про подовження мораторію ще на рік,2 влада підтвердила курс на збереження іс- нуючого стану, який на користь тільки аграрним олігархам, які зараз можуть за безцінь брати в орен- ду сотні тисяч гектарів. Ця інституційна стійкість і сили, що стоять за нею, допомагають пояснити і те, чому з нерівністю так важко боротися і чому так важко зробити бідні країни багатими. «З точки зору тих, хто контролює політичну владу, немає ніякої необхідності вводити більш ефективні для економічного зростання і доб- робуту населення інститути, якщо діючі інститути набагато краще служать інтересам самої влади»3. У зв’язку з цією ситуацією, конкретне рішення якої, до речі, не передбачено ані в Стратегії «Укра- їна – 2020», ані у Проекті «Україна – 2030» (гасла це одне, а законодавчі акти – це інше), доцільно наве- сти приклад переходу від екстрактивних інститутів до інклюзивних, який відбувся в США шляхом ви- рішення саме земельного питання. Це також є прик- ладом того, яку роль може мати впровадження ін- клюзивного інституту в модернізаційному перетво- ренні країни. Після громадянської війни Півночі і Півдня бурхливий розвиток промисловості на півночі США призвів до появи великих промислових корпорацій, які використовували політичний вплив, щоб регу- лювати економіку країни в своїх інтересах. Крім того, істотний рівень екстрактивності економічних і політичних інститутів зберігався і на Півдні США, в штатах колишньої Конфедерації. На той час США були середньо розвинутою країною із сировинною економікою – в 1862 р. близько 60% американського експорту давала бавовна-сирець із сільськогоспо- дарського Півдня. Головним економічним ресурсом була земля, але на Півдні вона була розподілена по- між крупними землевласниками. Такий стан не міг не турбувати керівництво країни, президентом якої на той час був видатний діяч Авраам Лінкольн. Ідея щодо того, що кожний громадянин цієї вільної кра- їни має право володіти земельною ділянкою активно просувалась і знизу і зверху, і під тиском народних мас і радикально-демократичного крила Республі- О. Д. Прогнімак 196 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 канської партії в 1862 р. було ухвалено закон, який увійшов у історію як Хомстед-акт (від англ. Homestead – садиба, ділянка), і з прийняття якого по- чалась діяльність Авраама Лінкольна, як президента США. Згідно Хомстед-акту кожен громадянин США, який досяг 21 року, і не воював на боці Півдня проти Півночі, міг отримати із земель громадського фонду ділянку землі не більш 160 акрів (62 га) після сплати реєстраційного збору, а приступивши до обробки землі і почавши зводити на ній будівлі, – право власності на цю землю після закінчення 5 років або достроково, при сплаті 1,25 дол. за акр. За Хомстед- актом в США було роздано близько 2 млн ділянок загальною площею близько 285 млн акрів (115 млн га)1. Хомстед-акт можна розглядати як приклад впровадження інклюзивного інституту, яке надало потужний імпульс просуванню уперед в усіх сферах завдяки залученості (інклюзії) величезних верств населення як у створення національного багатства, так і у зростання свого добробуту. Американські по- літики, історики, громадські діячі високо оцінювали роль цього законодавчого акту, який став одним з епохальних законів в американській історії. Уже в ті часи цей закон оцінювався як одна з найбільш кори- сних і життєво необхідних реформ за всю історію цивілізації. Жоден закон не сприяв у такій величез- ній мірі становленню демократії в США. Джон Кен- неді дуже влучно описав ситуацію, яка виникла після прийняття цього закону – «приплив піднімає всі човни». Такий «приплив» почав «піднімати всі човни» в США, в короткі терміни перетворивши країну на світового лідера. Вже на початку ХХ сто- ліття США перестала бути сировинною країною і вийшла на перше місце за рівнем промислового і сільськогосподарського виробництва, поступово стаючи лідером у науковій, освітній, технологічній та фінансовій сферах. США надають і інший приклад переходу до ін- клюзивного розвитку країни в період «Великої де- пресії», тобто жорстокої кризи, яка охопила усі вер- стви населення і сфери економіки країни. Успіхи ре- форм, проведених іншим видатним президентом США – Франкліном Делано Рузвельтом, отримавши назву «Новий курс», стали можливими завдяки тому, що він зміг перетворити екстрактивні інсти- тути, які вже опанували в багатьох сферах еконо- міки США на інклюзивні. Головною причиною економічної кризи Руз- вельт вважав розрив між збільшенням економічної потужності США і збереженим без змін способом розподілу національного багатства. Він провів серію 1 Павлов М.Ю. Инновационное развитие экономики: от «Хомстед-акта» до электронных коттеджей и «викино- мики». URL: http://naukarus.com/innovatsionnoe-razvitie-ekonomiki-ot-homsted-akta-do-elektronnyh-kottedzhey-i-vikino miki. реформ, спрямованих на розширення купівельної спроможності середнього і нижнього класів. Руз- вельт також незмінно вважав за необхідне погоджу- вати інтереси бізнесу з загальнонаціональними, в зв'язку з чим робив заходи, спрямовані на розвиток так званої соціальної відповідальності бізнесу. Руз- вельт вважав, що в демократичній країні поставлені їм цілі можуть бути досягнуті тільки завдяки розши- ренню політичної ролі усього народу, тому спряму- вав зусилля на досягнення цієї мети, отримавши такі конкретні результати. Великий бізнес під впливом різних заходів дер- жавного регулювання і контролю став узгоджувати свої дії з національними інтересами, і багато колиш- ніх зловживань, зокрема на фондовому ринку, в банківській сфері, в цілому в підприємництві, було припинено. Нова позиція держави викликала опір частини бізнесу, в першу чергу великого, і Рузвельт неодноразово вступав з ним у жорстку конфронта- цію (відчуження власності або доходів при цьому ні- коли не відбувалося). Були суттєво розширені соці- альні та економічні права і можливості народу, низка реформ забезпечила захист у випадку безро- біття, хвороби тощо. Був прийнятий закон про міні- мальний розмір заробітної плати. Профспілки отри- мали широкі права щодо захисту інтересів трудя- щих. Закон Вагнера 1935 р. надав робітникам право на страйк, колективний договір з підприємцями, і за- кріпив за членами профспілок пріоритет при наймі на роботу. Спираючись на цей закон, робітники розгорнули широкий наступ на підприємців, стали реальною силою ринкової економіки, виграли за де- сять років 80% страйків. Середня реальна заробітна плата робітників за десять років зросла в два рази, багато хто з них увійшли в американський середній клас або впритул наблизилися до нього. У політич- ному відношенні американське суспільство стало більш плюралістичним, питома вага середнього і нижнього класів в політичному процесі і системі збі- льшилася (було проведено серію реформ, спрямова- них на розширення купівельної спроможності се- реднього і нижнього класів), а питома вага верх- нього класу скоротилася. Створена Рузвельтом коа- ліція Демократичної партії, яка включила робітни- чий клас, фермерство, більшість афроамериканців, частину бізнесу, який підтримав Новий курс, може бути визначена як реально демократична. Прези- дентство Рузвельта підтвердило, що діяльність владної і політичної системи не є чимось раз і на- завжди даним, і визначається співвідношенням різ- них соціальних сил, а не тільки позицією політичної еліти, і що ті переваги, які дає велика власність і ба- гатство для впливу на політичні рішення влади, мо- О. Д. Прогнімак 197 Економічний вісник Донбасу № 1(51), 2018 жуть бути суттєво ослаблені силами, які цьому про- тидіють1. Різні поєднання інститутів, що існують сьо- годні в різних країнах, глибоко вкорінені в історії, оскільки після того як суспільство було організо- вано певним чином, ці інститути змінюються рідко і повільно. До того ж влада може примусово на- саджувати певні культурні зразки, ідеї, міцні пропа- гандистські стереотипи і просувати їх через освітні і культурні ініціативи, підвладні їй електронні і дру- ковані ЗМІ. Так, наприклад, останнім часом російськими авторами і ЗМІ активно розповсюджуються думки, які обґрунтовують відносини, засновані на вертика- льних взаємозв’язках влади і населення, як істо- рико-культурну спадщину, їх існування і збере- ження пояснюється соціокультурною специфікою Росії. Можна лише додати, що такі погляди вірно служать російському єдиновладдю, російським екс- трактивним інститутам самодержавної (не розподі- леної) влади, і до збереження цієї «спадщини» і цієї «специфіки» нині в Росії додається дуже багато зу- силь і грошей. Однак автори концепції інклюзивних інститу- тів не вважають дуже істотним вплив на економічне зростання історичних і соціокультурних факторів, обґрунтовуючи свою позицію прикладами із історії країн, які з різних причин були розділені, і внаслідок опанування в різних частинах булої єдиної країни різних інституціональних умов, через деяких час продемонстрували неймовірну різницю як в темпах економічного зростання, так і в рівні добробуту на- селення. Наприкінці 1990-х років, всього лише через півстоліття після поділу, економічне зростання в Південній Кореї і стагнація в КНДР призвели до де- сятикратної різниці в рівні доходів між двома части- нами цієї колись єдиної країни. Економічна катаст- рофа в Північній Кореї, яка занурила мільйони лю- дей в безодню злиднів, особливо вражаюча саме при порівнянні з ситуацією в Південній Кореї: ні куль- тура, ні географія, ні різниця в освіті не можуть по- яснити розбіжні траєкторії розвитку двох Корей2. Видатний дослідник з інституціональної теорії, нобелівський лауреат Даглас Норт вважав, що ве- ликі зміни інституційної основи суспільства наста- ють тоді, коли зацікавлена в них сторона з достат- ньою силою може обстояти свою позицію. Водночас він допускав, що неперервні поступові зміни в кон- кретних напрямах впродовж часу поступово видо- змінять інституційну основу настільки, що вона від- криє іншу сукупність варіантів розвитку3. Цей ви- сновок можна віднести до тих перспектив інклюзи- вного суспільства, які надає розпочата в Україні де- централізація влади і реформа місцевого самовряду- вання, в процесі яких може відбуватися зміна існу- ючої інституційної основи. Д. Аджемоглу і Д. Робінсон висловили припу- щення, що можливість перетворення екстрактивних інститутів в інклюзивні завжди існує і багаторазово відбувалася в історії, хоч і залежить від супутніх чинників, з яких вони виділяють такі: ступінь екстрактивності інститутів – чим бі- льше можливостей і засобів в розпорядженні прав- лячих груп у придушенні будь-якої опозиції аж до тиранії, тим складніше розвиток в сторону інклюзи- вних інститутів; існування інститутів в країні, які хоча б номіна- льно могли б представляти противагу правлячим елітам; утворення широкої соціальної коаліції, яка представляє максимальну різноманітність існуючих груп і гарантує, що будь-яка вузька група в межах коаліції не буде в змозі встановити екстрактивні ін- ститути, оскільки такі дії будуть зупинені іншими учасниками коаліції. Події 2014 р. проклали шлях до влади політич- ним силам, які уособлюють менш концентровані і значно більш політично роз’єднані групи капіталу, ніж раніше, що може породити і нові взаємовідно- сини у владі, і нові можливості інституційних пере- творень, а саме – цілеспрямоване формування інсти- тутів, ефективних з точки зору досягнення цілей ін- клюзивного розвитку, з якого отримує вигоду біль- шість населення, що зумовлює зростання рівня життя, добробуту і скорочення бідності. Стаття надійшла до редакції 23.01.2018 Прийнято до друку 30.01.2018 1 Согрин С. В. Российская политическая элита и американський опыт. Общественные науки и современность. 2008. №8.С. 81-91; С.87-88. 2 Цитована праця Аджемоглу Д. С. 62. 3 Норт Д. Институты, институциональные изменения, функционирования экономики. Москва, 1997. 180 с. (С. 91).

Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи

Репозитарії

Схожі ресурси