"Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли"
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13061 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" / І. Поїздник // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 292-301. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13061 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130612010-10-28T12:03:38Z "Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" Поїздник, І. Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби 2008 Article "Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" / І. Поїздник // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 292-301. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13061 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби |
| spellingShingle |
Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби Поїздник, І. "Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" |
| format |
Article |
| author |
Поїздник, І. |
| author_facet |
Поїздник, І. |
| author_sort |
Поїздник, І. |
| title |
"Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" |
| title_short |
"Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" |
| title_full |
"Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" |
| title_fullStr |
"Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" |
| title_full_unstemmed |
"Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" |
| title_sort |
"оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13061 |
| citation_txt |
"Оунівські яничари" чи "кандидати на престоли" / І. Поїздник // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 292-301. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT poízdnikí ounívsʹkíâničaričikandidatinaprestoli |
| first_indexed |
2025-07-02T15:03:47Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:03:47Z |
| _version_ |
1836547974223626240 |
| fulltext |
І. Поїздник (Київ)
«ОУНІВСЬКІ ЯНИЧАРИ» ЧИ «КАНДИДАТИ
НА ПРЕСТОЛИ»
Проблема взаємовідносин українського національного підпілля та греко-
католицького духовенства залишається поза увагою сучасних науковців. Ця
ситуація як в українській, так і польській історіографії зумовлена не лише
складністю дослідження цього явища, відсутністю великої кількості джерел чи
обмеженістю доступу до них. У загальних працях і окремих наукових роботах,
присвячених історії УГКЦ, українсько-польським стосункам та національним
рухам обох країн, це питання в більшості випадків розглядається як очевид-
не і таке, що не потребує особливих досліджень. Якщо одна сторона сприймає
повне порозуміння і співпрацю цих двох сил як негатив, зосереджуючи основ-
ну увагу на участі українських священиків в антипольських акціях, то інша,
як яскравий позитив, наголошуючи на особливій ролі УГКЦ у процесі фор-
мування української національної свідомості.
При цьому в наукових працях істориків обох країн відсутні будь-які
сумніви щодо тісного взаємозв'язку греко-католицького духовенства і укра-
їнського підпілля, а також спостерігається узагальнення оцінки позиції УГКЦ,
як структурної одиниці, та рядового греко-католицького священства щодо
найважливіших питань воєнних років. Перенесення до своїх студій зако-
ренілих, відповідних до власної ідеології, штампів не становить особливих
труднощів. Українцям лише потрібно замінити пару слів, щоб замість «коло-
борації» майоріло слово «патріотизм», замість «зради» – «любов до
Батьківщини», а «оунівські яничари»1 перетворилися в «кандидатів на прес-
тол»2. В свою чергу, полякам – дописати до «з дитинства знайомих» тверд-
жень «niestety»3. Прикметно, фактологічний матеріал на сторінках таких
праць залишається той самий, різниться лише його трактування.
У свою чергу, національна і релігійна тотожність, яка була притаманна тим
часам, має своє відображення і зараз в закоренілих поняттях «наша церква»
чи «наш костьол». Тож не дивно, що конфесійна приналежність автоматично
визначає сторону барикади, а священик будь-то римо-католицького чи греко-
католицького обряду, якого було вбито відповідно українською чи польською
боївками, трактується, як той, хто помер за свою Батьківщину та церкву. Па-
радокс очевидний: одна й таж сама особа для одних вважається мучеником, а
для інших, якщо не вбивцею, то вже напевно з префіксом анти-. Відхилення
ж від такої односторонності викликає величезне здивування і поданий факт
миттєво подається як виняток.
Нагальна потреба розв'язання різноманітних, часом нелегких, дилем, які
стояли на порядку денному, змушувала греко-католицького священика сфор-
мувати свою точку зору щодо конкретних подій та явищ тогочасного життя.
За таких обставин позиція звичайних рядових греко-католицьких священиків
була неоднозначною, що призводить до неможливості здійснення узагальнень
і породжує низку суперечливих питань. Втім, при більш глибокому аналізі
історичної літератури зразу ж кидається у вічі їх стандартний набір.
Щонайперше істориків обох країн цікавить питання вірогідності підбурен-
ня рядовими греко-католицькими священиками населення до антипольських
акцій. Найчастіше в наукових працях польських істориків проявом національних
292
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 292
заховань, спрямовані чомусь проти поляків, вважається посвята греко-като-
лицькими священиками пагорбів-пам'ятників загиблих українців у 1919 р., а
також патріотичні промови на українській мові на якусь історичну річницю.
Хоч не можна заперечити, в деяких випадках, вони знаходили плідний ґрунт,
і не один українець вступав до українського підпілля.
Своєрідним також є трактування польським підпіллям деяких проповідей
як таких, що закликають до вбивства поляків: «…зараз надійшла пора до ут-
ворення України, якщо цього не використати, то вже ніколи не випаде така
можливість…»4 чи «…аби наступні свята зустріли ми вже у вільній Україні…»5.
Ці та інші приклади не залишають сумніву про те, що будь які відкриті
національні прояви українців у цьому регіоні автоматично сприймались
польською стороною злочинними проти своєї держави, громадянами якої до
війни вони вважались.
Потрібно підкреслити, що зазначені вище дії греко-католицького духовен-
ства здійснювались в межах загальної політики УГКЦ у напрямку українізації
своєї інституції, здійснення якої вповні стало можливе лише за лояльного
ставлення німецької влади. «У всіх греко-католицьких церквах львівської
архідієцезії, а частково і в перемишльській з'явились на найвидніших місцях,
часто на великому престолі чи на царських воротах «тризуби» – герби укра-
їнської державності, жовто-блакитні прапори, а при читанню літургічних книг
щораз частіше чути переклад з старослов'янської мови на сучасну українську»6.
Керівництво УГКЦ водночас не лише дало дозвіл, але й стимулювало участь
свого духовенства в політичному житті краю. А вже згадані пам'ятки-могили,
за свідченнями ксьондза С. Бізуня, насипались за підтримкою митрополита
А. Шептицького, який видав листа дотичного цього питання в «Українських
вістях»7. Тож не дивно, що багато хто з греко-католицького духовенства бра-
ли активну участь у посвяті цих пагорбів. Також дехто із них ввійшли до УЦК
на різних рівнях, де займалися питаннями культури, освіти й опіки над укра-
їнським населенням.
Заслуговує на особливу увагу свідчення єпископа В. Урбана: «в 1943 р. один
священик в деканаті Чорткова у розмові з польським ксьондзом Я. Смутком
стверджував, що вбивство поляка не є тяжким гріхом, бо відповідає загально-
му психозу мордування. Інші священики з Лемківщини наголошували, що в
польсько-українських стосунках у минулому поляки здійснили «багато кривд»
українцям і для того вони мусять «вирізати польський народ»8. У рапортах
АК існує інформація про священика Б. Паланські з Монастериська коло
Львова, який у проповідях підкреслював: «забити поляка не гріх, то те саме
зробила св. Ольга…»9. У своїх спогадах Д. Конєчна, описуючи антипольську
акцію в селі Корощатин, зазначає: «чула, як говорили вдома, що бандою тією
керував молодий священик греко-католицького визнання з нашого Монасте-
риська, прізвища його не пам'ятаю…»10.
У листі до митрополичої курії про події 1942—1944 рр. в південно-східній
частині Станіславського деканату о. В. Гарчиньський оповідає про проповідь
пароха села Микуличина о. Лусьова11, який «виголосив на амвоні, що прийшов
час, щоб поляків викинути за Краків і Варшаву, заборонив продавати поля-
кам, говорячи що поляк і жид то є то саме…»12. Тут ми бачимо радше спробу
виправдання вбивств, ніж заклик до них, а також пропагування інших методів
боротьби, які б змусили польське населення залишити відповідну місцевість.
Єдиний, нам відомий, виступ, що його можна було б трактувати як заклик
до конкретних дій, то є проповідь каноніка-василіянина13 на цвинтарі Золо-
чева під час Зелених свят 16 червня 1943 р.: «Прийшли ми не молитися на
гробах наших помордованих, але зложити клятву, щоб помститися за їх
смерть. Мордували їх поляки. Треба вимести звідси те варшавське сміття. Та
Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби 293
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 293
земля мусить бути українською…»14. Щоправда, рапорт, який міститься в
документах Комендатури округу Львів АК докладно не дає інформації, хто
були ті помордовані.
У спогадах сучасників тих подій, а також архівних матеріалах містяться
свідчення про зміну польським населенням римо-католицького обряду на греко-
католицький в роки найбільшого розмаху українсько-польського конфлікту15.
Основним найдієвішим переконанням при обставинах, що склалися, було
трактування цих дій як можливість спасіння свого життя та майна. Най-
частіше така акція зміни обряду завершувалася перенесенням метрик з римо-
католицького костьолу до церкви, здійсненням певної оплати та відповідним
записом греко-католицького священика в парафіяльних книгах.
У листі до митрополичої курії латинського обряду від 24 квітня 1944 р.
о. С. Станкєвіч описує іншу ситуацію в місцевостях Сернки Долішні і Бурш-
тин: «Парафіяни, що залишились, в страху за своє життя почали домагатись
зміни обряду. Здійснили напад на мою плебану і силою відібрали метрикальні
книги парафіяльного уряду Сернків Долішніх і перевезли до парафіяльного
уряду обряду греко-католицького в Сернках Середніх… Заяви людей подані
до Крайсгауптмансхафту в Бережанах з метою зміни обряду не були задово-
лені з причин військових подій. Складали вони і без того присягу: на вірність
українського народу і греко-католицької релігії…»16.
Польське підпілля занепокоївшись такими подіями, зосередило свої сили
на пояснюючу роботу між людьми, постійно підкреслюючи, що «банди УПА
не жаліють таких (особи, які змінили обряд – Авт.), а падає на них ганьба
відступництва і відповідальність за свій крок в майбутньому»17. В околиці
Велдіжа в ситуацію навіть втрутилась німецька влада, наказавши анулювати
вже здійснені зміни, повернути внесені кошти і суворо заборонити будь-які дії
у цьому напрямку18, хоча про факти конкретних покарань греко-католицько-
го духовенства чи когось з населення нічого не відомо. Треба також зазначи-
ти, що районом найбільшого поширення даної акції була Станіславщина, а
особливо Калуський повіт. В звіті ОУН за період з 10 по 20 травня 1944 р.
відповідальність за явище зміни обряду покладається на польську інтеліген-
цію: «польська верхівка пустила поголоску, що провід укр[аїнських] партизан
видав наказ вирізати всі мішані подружжя. Тепер мішані подружжя переда-
ють свої метрики укр[аїнським] священикам зі словами: якщо моя мама ук-
раїнка, чому я не можу бути українкою…»19. В архівних документах знайшли
своє підтвердження також випадки, коли навіть поляки-колоністи, які прибу-
ли з заходу і завжди становили опору Католицької церкви на цих теренах,
бажали перенести свої метрики до греко-католицьких приходів. «Одначе наші
священики їх не прийняли, приймають лише тих, які рахуються, так би ска-
зати, поляками з власної роботи, це такі поляки, котрі дім провадять по-ук-
раїнськи і мають подружні зв'язки з українцями…»20. В результаті зусиль
польського підпілля, німецької влади, а також неоднозначної позиції греко-
католицького духовенства, акція за свідченням Делегатури польського уряду
«залишилась без значних результатів»21. У той же час, можливість такого трак-
тування зміни обряду духовенством чи самими вірними дає яскраве підтверд-
ження ототожнення національної і релігійної приналежності в цьому регіоні.
Чи можна говорити про безпосередню участь греко-католицьких свяще-
ників у антипольських акціях? Так, але скоріше як виключення, ніж правило.
Підтверджень цих фактів дуже мало. Перш за все, це інформація про вже зга-
даного вище молодого священика греко-католицького визнання з Монасте-
риська, якого, за свідченням Д. Конєчної, населення підозрювало в керів-
ництві антипольською акцією в с. Корощатині22. У рапорті АК від 23 липня
1943 р. знаходимо: «поляки, які мешкають в Радехові, Стоянові, Холойові i
294 І. Поїздник
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 294
Грабовій отримали вироки смерті або наказ залишити «Українські галицькі
землі» – на вибір за підписом ОУН. Керівником українського підпільного ру-
ху в тих краях є греко-католицький священик [Я.] Мурович з Нестаничів»23.
Згадується також особа священика Семенського24 з району Рогатина, який
«має на сумлінні 30 вбивств»25.
Проживаючи в одній місцевості, між духовними особами різних обрядів
час від часу виникали суперечки стосовно меж свого впливу серед населення,
що інколи переростали в справжню ненависть. Тому не дивно, що існують
факти особистої помсти греко-католицьких священиків римо-католицьким
шляхом намовляння цивільного населення на вбивство свого «суперника».
Свідченням цього є, наприклад, смерть ксьондза М. Душенько в Висоцько в
ніч з 2 на 3 вересня 1943 р.26
У листі до митрополичої курії в Любачові Й. Качоровський, римо-като-
лицький ксьондз з парафії Вовків, висуває звинувачення в своїм арешті місце-
вим греко-католицьким священикам, вважаючи що це була «лише політична
помста»27. Проте за офіційною версією причиною його арешту стала неспла-
та контингенту28. Мали місце під час війни аналогічні приклади щодо греко-
католицького духовенства.
Правдивість двосторонніх звинувачень важко встановити, оскільки пред-
ставники як греко-католицького, так і римо-католицького обрядів, зазвичай,
перебуваючи на стороні свого народу, в більшості випадків ставились з не-
довірою один до одного. Якщо ж не давати оцінки таким подіям, автоматич-
но привертає увагу дослідника першочерговість особистого, а потім вже
національного факторів.
Порівнюючи кількість учасників зазначених вище подій з офіційними да-
ними – 2298 греко-католицьких священиків та 7 єпископів, які працювали на
теренах Львівської, Перемишльської, Станіславської дієцезій та Апостольської
Адміністрації Лемківщини станом на 1937 р.29, можна зробити, на наш погляд,
відповідні висновки. Кількість греко-католицького духовенства, що брала
участь у антипольських акціях – наперекір поширеним міфам – була незнач-
на. І навіть, якщо мати на увазі неможливість опрацювання деяких матеріалів
в Україні, все таки можна припустити, якби це явище було масовим, то хоча
б АК чи УПА у своїх рапортах, але не обминули б їх своєю увагою.
Натомість яскраво характеризує тогочасну ситуацію, проведене під егідою
Делегатури уряду на край, таємне дослідження позиції українського духовен-
ства щодо польської держави та її майбутнього. «Політичний вивід з 20-ма
греко-католицькими священиками з різних парафій Східної Малопольщі, по-
казав, що лише 2-є серед зазначеної кількості дотримуються антипольських
поглядів. Досить поширеною була відповідь такого роду: нехай хто хоче той і
буде, якби лише то була християнська держава»30.
Не кожна людина в той час могла витримати величезного морального тис-
ку, коли ідея, якій посвячували життя, набирала зовсім іншого забарвлення.
Часто виступаючи організаторами патріотичних гуртків чи організацій на те-
рені своєї парафії, ряд священиків зіткнувся з величезними сумнівами щодо
правильності своїх дій. За даними польського підпілля о. М. Соловей з с. Віль-
шаник коло Самбора – організатор націоналістичної антинімецької партизан-
ки в своєму регіоні, покінчив життя самогубством, не змігши змиритись зі
зміною напрямку українського руху проти поляків31.
На противагу існують також інші факти: «На зібрані українців в будинку
Сокаля заступник бургомістра Л. Шимчишин закликав вислати молодих по-
ляків на роботи до Німеччини, а старих – замкнути до єврейського гетто.
Супроти цього категорично виступив священик [М.] Стечишин, який не
дозволив продовжити агітацію і змусив заступника бургомістра залишити три-
Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби 295
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 295
буну»32. В свою чергу в Куропатниках Бережанського повіту місцевий греко-
католицький священик свою недільну службу присвятив питанню польсько-
українського братерства, наголошуючи на необхідності співпраці і взаємної
любові обох народів33. Така сама проповідь мала місце в Бишках34, Жида-
чові35, Коровниках36, Чорному Острові37.
Греко-католицький священик парафії Маркова М. Щуровський після жорс-
токого вбивства свого товариша римо-католицького ксьондза о. М. Ференца в
січні 1944 р., відправив урочисту службу за його душу і за всіх вбитих поляків,
а потім залишив село зі словами: «не хочу серед бандитів помирати. Шкода
моєї 30-літньої праці…»38. Подальша доля о. М. Щуровського не відома.
Архівні матеріали рясніють свідченнями, що говорять про участь греко-ка-
толицького духовенства в похованнях римо-католицького кліру та польського
населення, яке загинуло в ході антипольської акції. І навіть, якщо в деяких
місцевостях це був єдиний представник духовенства, хто міг би здійснити об-
ряд поховання, а при подібних обставинах можна припустити беземоційне ви-
конання свого обов'язку, то в більшості випадків такої потреби не існувало за
наявності в околицях представника Римо-католицької церкви. «Панахиду про-
водив я і о. Бабин, греко-католицький парох з Пустиня, який плакав в го-
лос…» – описує о. Є. Венгжина поховання ксьондза Й. Гжешовського39.
Нерідко саме від греко-католицьких священиків керівництво Римо-католиць-
кої церкви дізнавались про долю свого духовенства40.
Мали місце також випадки врятування життя полякам українськими свя-
щениками. Наприклад, ксьондз парафії у Вербівцю Е. Бутра залишився жи-
вим завдяки попередженню місцевого греко-католицького священика41. Інко-
ли римо-католицьким духовенством такі попередження не були враховані з
причин недовіри до своїх братів іншого обряду або простого браку часу. «Ще
за свого життя, ксьондз [А.] Джизга розказав мені за кілька днів перед своєю
смертю, що греко-католицький парох з Сороцко порадив йому як найшвидше
виїхати з Сороцко. Ксьондз [А.] Джизга вирішив це зробити, але вже не встиг,
загинув мученицькою смертю…»42. В 6 серпня 1944 р. в Балигороді сотня
«Бурлаки» розстріляла 42 поляків. Інші, перебуваючи в костьолі, уникнули
смерті лише за заступництвом українського священика Оленко43.
Ксьондза Л. Маколондру під час антипольської акції в селі Красне в ніч з
16 на 17 березня 1944 р. переховував місцевий греко-католицький священик,
який заспокоював втікача словами: «не знаю чи ксьондза в мене не вб'ють,
але найперше мусять убити мене»44. За тих же обставин вдалося врятуватись
ксьондзу парафії Заздрість Теребовельського деканату, який майже цілий
1943 р. ночував на греко-католицькій плебані45.
У листі о. З. Бармінського до митрополичої курії в Любачові, де містять-
ся подробиці смерті о. В. Біліньського знаходимо інформацію про греко-като-
лицьку монахиню (ім'я в документі не подається), що нав'язала таємні кон-
такти з римо-католицьким костьолом в Бережанах і не раз попереджувала
«поляків перед нападами, які загрожували їм зі сторони українців»46.
У Щирцю розміщувалося так зване українське керівництво боротьби з по-
ляками на львівському терені. До комітету, керованим директором школи Се-
нюта, входили: Деревацькі, вчитель; Книш, бургомістр Щирцю; д-р. І. Книш,
лікар; Властавєцкі, начальник суду; магістр Сегер, адвокат; В. Турковит, керів-
ник молочарні; Кулик, начальник повіту. 26 липня 1943 р. цей комітет ухвалив
вимордувати поляків в околицях. Єдиний хто висловив протест на знак цієї
акції, як зазначається в рапорті АК, був місцевий греко-католицький священик47.
Можливо всі ці явища і можна пояснити деякою мірою впливом офіційної
позиції ієрархії ГКЦ, їх послань і закликів, але, обмовимося, – дуже мінімаль-
ною. Не завжди послання охоче сприймалося духовенством, інколи священики
296 І. Поїздник
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 296
зачитували лише уривки з них, які вибирали на свій розсуд, багато звернень
було конфісковано німцями. Тай деякі свідчення лояльного ставлення до по-
ляків, закликів до взаємопорозуміння датуються раніше, ніж офіційні перес-
тороги Львова щодо участі в актах терору. Наприклад, «греко-католицький
священик Кнік48 в Любині, який перед війною був арештований за прина-
лежність до ОУН, під час проповіді, виголошеної між 20—25 грудня 1942 р.,
закликав людей до братерства і співпраці з поляками. Також підкреслював, що
поляки і українці – два слов'янські народи, у яких один ворог»49. Це не єди-
ний приклад неадекватної, на думку польського підпілля, поведінки греко-
католицького духовенства. Ксьондз Й. Марціняк, якого арештували в Свари-
чові 1943 р. за підозрою у зв'язках з польським підпіллям, був звільнений в
результаті заступництва місцевого греко-католицького пароха, в той час на
церкві було написано гасло: «ані одного яйця, ані одного літра молока для
поляків»50.
Чим же можна пояснити таку різницю в поглядах і діях? На позицію гре-
ко-католицьких священиків вливало багато різноманітних факторів: вихован-
ня, власні переконання, принципи, середовище в якому вони знаходилися,
обізнаність чи необізнаність у реаліях тогочасного життя, владна політика, а
також позиція самого національного руху. Використання їхнього авторитету
серед українського населення не завадив би ні одній політичній силі. Пере-
конливо свідчить про це, наприклад, рапорт перемишльського округу ОУН-Б
за 25 жовтня – 25 листопада 1943 р., де поряд з іншими даними подається
опис перебування двох українських місіонерів з Жовкви в с. Коровники. Один
з них – до незадоволення членів ОУН – говорив: «…є організації, які висту-
пають проти нашої католицької церкви і в своїх часописах проповідують якусь
автокефальну церкву на чолі з патріархом в Києві. Хочуть якогось спеціаль-
ного укр[аїнського] Бога. Це є нікчемна горстка людей, які хочуть в нікчем-
ний спосіб зрадити батьківську віру. З цими людьми треба вести безпощадну
боротьбу…». У рапорті наголошувалося на потребі звернути особливу увагу на
місцевого пароха о. [В.] Прокопова, який у своїх проповідях стверджував, що
«поляк-католик ближчий нам, ніж українець-православний»51.
Вищезгаданий рапорт свідчить не лише про пильний контроль українсь-
ким підпіллям за словами і діями духовенства, а й про спроби використання
релігійного фактору для поширення свого впливу серед населення краю. Хо-
ча за рішенням надзвичайного собору ОУН (серпень 1943 р.) український
національний рух ставив перед собою, поряд з іншими, мету боротися «за сво-
боду переконань, віри і світогляду, за вільне визнання та виконання культів,
що не суперечать суспільній моралі…»52, вибір тактики українським підпіллям
щодо релігійної політики в більшості випадків залежало від конфесійної си-
туації в конкретному регіоні. В той час, коли в Галичині поширювалися
листівки, в яких наголошувалося на особливому благословенні ОУН митро-
политом Андреєм Шептицьким»53, а в пропагандистських виступах підкрес-
лювалося національний характер УГКЦ, на інших українських етнічних зем-
лях використовувалась більш дієві, на думку українського підпілля, для цих
територій засоби впливу. Тож не дивно, що в регіонах, де переважало
українське православне населення, активно пропагувалося гасло єдиної
національної церкви, якою, звичайно, мала стати православна автокефальна
церква з центром у Києві. Підтвердженням цього є хоча б популярна брошу-
ра «Українська церква за яку ми боремося», рекомендована керівництвом
ОУН для пропагандистської роботи в «православних регіонах»54. Така неод-
нозначна позиція українського підпілля часто не знаходила розуміння в лоні
УГКЦ, особливо серед представників її окцендинтального (латинського) нап-
рямку.
Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби 297
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 297
Майже в кожному організаційному чи пропагандистському звіті ОУН
міститься аналіз позиції духовенства щодо українського підпілля та його
діяльності. В організаційному звіті Надрайону «СКОБ»55 ОУН-Б, листопад
1943 р., за підписом «Надрайоновий Провід Євген», автор зазначає: «Духове-
нство до руху ставиться частково позитивно (постільки в нього вимагають) –
момент який, на мою думку, заслуговує особливої уваги – Авт. …другі не
рішучо, треті крайньо ворожо. Трьох священників з рай. Ч: 2. підозрівається
як донощиків…»56. А в Звіті з вишкільно-пропагандистської праці того ж
надрайону «СКОБ» за той же місяць листопад 1943 р. знаходимо: «Молоде
священство – прихильне нам, старше не стоїть в опортуністичному таборі,
держиться засади «моя хата з краю». Одначе на пропозиція наших людей
відправити Богослужбу в наші Великі Дні не відмовляються…»57. Наведена
розбіжність оцінок повністю відображає неоднозначність позиції греко-като-
лицького духовенства в тогочасних умовах. Аналіз звітів ОУН також дає мож-
ливість простежити еволюцію відносин духовенства УГКЦ і українського
підпілля протягом Другої світової війни. Вони пройшли складний шлях від
заперечення церквою потреби в існуванні радикального національного руху до
розуміння в останні роки війни, що підпілля стало єдиною примарною надією
у темряві більшовицького майбутнього.
Українське підпілля ніколи не випускало з свого поля зору греко-като-
лицьке духовенство і не один раз приймало кардинальні міри щодо священиків,
які виступали на захист поляків. «о. [С.] Хорошевич, греко-католик, парох села
Жабоча, за приязнь з польським ксьондзом під час вечірньої служби 6 трав-
ня 1943 р. був сам замкнутий в церкві, яку потім облито бензином і священи-
ка живцем спалено»58. Інформація ксьондза Й. Анчарського про вбивства не
відповідних вимогам українського підпілля греко-католицьких духовних
підтверджуються іншими джерелами. З вказаної вище причини був страчений,
наприклад, у Яворівському повіті о. Крушинський59. Департамент інформації
Делегатури уряду Речі Посполитої на край подає дані про вбивство в перших
днях листопада 1944 р. в селі Черніхів Тернопільського повіту українського
священика Василика60 «за пропольську позицію»61.
Польське підпілля, враховуючи роль греко-католицького духовенства в
українському суспільстві, в свою чергу, також прагнуло використати їхній ав-
торитет. При цьому було застосовано різноманітний спектр методів. Керів-
ництвом польського національного руху були здійсненні спроби впливу на
українських священиків як за допомогою пропаганди, наприклад, через
«Польсько-український голос»62, так і шляхом фізичних розправ.
Страх перед смертю можливо і не виправдовує певні дії людини, якщо
звичайно сприймати ситуацію через призму високої моралі, але з позиції
реалій буденного життя така оцінка автоматично зазнає сумнівів. За таких
обставин важко розмежувати вчинки греко-католицького духовенства з влас-
них переконань і волі від тих, що здійсненні під жорстким тиском. Єдине, що
не залишає сумніву, це загальний страх смерті: «…переодягнутись в жіноче
убрання і прийти до українського парохства63 аби запитати поради, що роби-
ти далі… Зраділи, що я живий, заспокоїли та запевняли мене, що я в них
у безпеці, але насправді відчував, самі бояться, переночував, отримав circa64
120 злотих, до торби їжу і раненько відвезли мене на передмістя Теребовлі в
тому ж самому жіночому одязі», – оповідає про своє спасіння римо-католиць-
кий священик Ф. Напєрач65.
Неоднозначність позиції УГКЦ щодо антипольських акцій, складність її
оцінки за тогочасних військових умов та існування закоренілих стереотипів у
сучасній як українській, так і польській історіографії, ускладнюють здійснення
однозначних, чи скоріше – певних уніфікованих висновків. Бачення рядового
298 І. Поїздник
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 298
священика українсько-польського протистояння було неоднозначне і залежа-
ло від шерегу різноманітних факторів: виховання, власних переконань, прин-
ципів, середовища, в якому вони знаходилися, обізнаності чи необізнаності в
реаліях тогочасного життя, владної політики, а також позиції самого
національного руху. Священики УГКЦ виступали як високоосвічений проша-
рок суспільства, в деяких випадках, єдиний представник української
інтелігенції на селі, який сприяв формуванню національної свідомості ук-
раїнців краю – через школу, щонедільні служби т. д. І саме через них прості
люди, в простих словах отримували інформацію з навколишнього «цивілізо-
ваного» світу, а як її трактувати вони вирішували самі, в більшості, здійсню-
ючи це через призму своїх переконань.
1 Див.: Дмитрук К. Безбатченки: Правда про участь українських буржуазних націоналістів
і церковних ієрархів у підготовці нападу фашистської Німеччини на СРСР. – Львів,
1972. – 221 с.
2 Зінько В., о. Ще кандидати на престол // Світло. – 2001. – № 9. – жовтень. –
С. 368—370.
3 «На жаль» – переклад з польської мови.
4 Archiwum Aktуw Nowych (далі – AAN). – Delegatura Rz�du RP na Kraj. – sygn. 202 /
II – 53. – k. 52.
5 Ibidem. – k. 59.
6 Ibidem. – sygn. 202 / I – 56. – k. 27.
7 Bizuń S. Historia krzyżem znaczona. Wspomnienia z życia Kościoła katolickiego na Ziemi
Lwowskiej 1939—1945 / opr. ks. J. Wołczański. – Lublin, 1993. – S. 112.
8 Urban W. Droga krzyżowa Archidiecezji Lwowskiej w latach II wojny światowej 1939—1945.
– Wrocław, 1983. – S. 31.
9 AAN. – Armia Krajowa. Komenda Obszaru Lwόw. – sygn. 203 /XV – 41. – k. 82.
10Konieczna D. Karczowani // Karta. – № 8. – S. 60.
11 Ініціали встановити не вдалося.
12Fragment pisma ks. Walentego Garczyńskiego o wydarzeniach z lat 1942—1944 w południowo-
wschodniej części dekanatu Stanisławόw, [Delatyn 1944 r. – JW] //Wołczański J., ks. Eksterminacja
narodu polskiego i Kościoła rzymsko-katolickiego przez ukraińskich nacjonalistόw w Mało-
polsce Wschodniej w latach 1939—1945. Materiały źrόdłowe. – Cz. 1. – Krakόw, 2005. –
S. 365.
13Василіяни – члени чернечого ордену, що сповідував правила життя св. Василя Великого.
Виник у зв’язку з реформою Й. Рутського на початку ХVІІ ст. у греко-католицькій церкві.
В 1939—1946 рр. василіяни діяли в Галичині й Закарпатті; канонік – загальна назва свя-
щеннослужителів.
14AAN. – Armia Krajowa. Komenda Obszaru Lwόw. – sygn. 203 / XV – 41. – k. 52.
15 Ibidem. – Delegatura Rządu RP na Kraj. – sygn. 202 / I – 37. – k. 4.
16Pismo ks. Stanisława Stankiewicza o sytuacji w parafiach Sarnki Dolne i Bursztyn, Bursztyn
24. IV. 1944 r. // Wołczański J., ks. Eksterminacja narodu polskiego i Kościoła rzymsko-kato-
lickiego przez ukraińskich nacjonalistόw w Małopolsce Wschodniej w latach 1939—1945. –
S. 318—319; Anczarski J., ks. Kronikarskie zapisy z lat cierpień i grozy w Małopolsce
Wschodniej. – Lwуw-Krakуw, 1998. – S. 405—406.
17AAN. – Delegatura Rządu RP na Kraj. – sygn. 202 / II – 53. – k. 39.
18 Ibidem. – sygn. 202 / III / 121. – k. 25.
19Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі –
ЦДАВО України). – Ф. 3833, оп. 1, спр. 132, арк. 72.
Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби 299
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 299
20Там само. – Ф. 3836, оп. 1, спр. 2, арк. 96.
21AAN. – Delegatura Rz�du RP na Kraj. – sygn. 202 / I – 37. – k. 66.
22Konieczna D. Karczowani // Karta. – № 8. – S. 60.
23AAN. – Armia Krajowa. Komenda Obszaru Lwόw. – sygn. 203 / XV – 39. – k. 43.
24 Ініціали встановити не вдалося.
25 Ibidem. – sygn. 203 / XV – 41. – k. 120.
26Pismo ks. Emila Kobierzyckiego z relacją o zamordowaniu przez ukraińskich nacjonalistόw
ks. Michała Duszenki w parafii Hallerczyn, Opole 24. IX. 1947 r. // Wołczański J., ks. Ekster-
minacja narodu poskiego i Kościoła rzymsko-katolickiego przez ukraińskich nacjonalistуw w
Małopolsce Wschodniej w latach 1939—1945. – S. 60—61; Anczarski J., ks. Kronikarskie zapisy
z lat cierpień i grozy w Małopolsce Wschodniej. – S. 296.
27Pismo ks. Jόzefa Kaczorowskiego z relacją o represjach ukraińskich urzednikόw względem
parafii rzymskokatolickiej Wołkόw, Wołkόw 20.X.1942 r. // Wołczański J., ks. Eksterminacja
narodu polskiego i Kościoła rzymsko-katolickiego przez ukraińskich nacjonalistуw w
Małopolsce Wschodniej w latach 1939—1945. – S. 133.
28Контингент – натуральний податок, який стягувався німецькою окупаційною владою з
українського населення.
29Kościόł Katolicki w Polsce 1918—1990. Rocznik statystyczny / red. dr. L. Adamczyk, ks. prof.
W. Zdaniewicz. – Warszawa, 1991. – S. 131.
30AAN. – Delegatura Rządu RP na Kraj. – sygn. 202 / III – 121. – k. 79.
31 Ibidem. – sygn. 202 / III / 25. – k. 17.
32 Ibidem. – sygn. 202 / XV – 27. – k. 156.
33AAN. – Armia Krajowa. Komenda Obszaru Lwуw. – sygn. 203 / XV – 40. – k. 27.
34 Ibidem. – Delegatura Rządu RP na Kraj. – sygn. 202 / XV – 28. – k. 18.
35 Ibidem. – sygn. 202 / XV – 27. – k. 128.
36Motyka G. Postawy wobec konfliktu polsko-ukraińskiego w latach 1939—1953 w zależności
etnicznej, państwowej i religijnej // Tygiel narodόw. Stosunki społeczne i etniczne na dawnych
ziemiach wschodnich Rzeczpospolitej 1939—1953. – Warszawa, 2002. – S. 403.
37AAN. – Delegatura Rządu RP na Kraj. – sygn. 202 / II – 53. – k. 70.
38Pismo ks. Antoniego Kani z relacją o mordach ukraińskich nacjonalistόw w parafii Markowa,
Huta Nowa 4. II. 1944 r. // Wołczański J., ks. Eksterminacja narodu polskiego i Kościoła rzym-
sko-katolickiego przez ukraińskich nacjonalistуw w Małopolsce Wschodniej w latach
1939—1945. – S. 296.
39Pismo ks. Eugeniusza Węgrzyna OFM Cony z relacją o zamordowaniu przez ukraińskich
nacjonalistόw ks. Jόzefa Grzesiowskiego w Pistyniu, Wleń 1947 r. // Wołczańsk J., ks Ekster-
minacja narodu poskiego i Kościoła rzymsko-katolickiego przez ukraińskich nacjonalistуw w
Małopolsce Wschodniej w latach 1939—1945. – S. 312.
40Fragment pisma greckokatolickiego ks. Teofila Łucyka z relacją o uprowadzeniu przez ukraińs-
kich nacjonalistόw ks. Włodzimirza Siekierskiego w parafii Koszlaki, [Skałat luty 1945 r. –
JW] // Wołczański J., ks. Eksterminacja narodu polskiego i Kościoła rzymsko-katolickiego
przez ukraińskich nacjonalistόw w Małopolsce Wschodniej w latach 1939—1945. – S. 148—149.
41Szetelnicki W. Terembowla Kresowy Bastion wiary i polskości. – Wrocław, 1992. – S. 237.
42Pismo ks. Jana Ferensa w sprawie zamordowania przez ukraińskich nacjonalistόw ks. Adama
Drzyzgi, [bmr] // Wołczański J., ks. Eksterminacja narodu polskiego i Kościoła rzymsko-kato-
lickiego przez ukraińskich nacjonalistόw w Małopolsce Wschodniej w latach 1939—1945. –
S. 443 або Szetelnicki W. Terembowla Kresowy Bastion wiary i polskości. – Wrocław, 1992. –
S. 230.
43Motyka G. Postawy wobec konfliktu polsko-ukraińskiego w latach 1939-1953 w zależności
etnicznej, państwowej i religijnej // Tygiel narodуw. – S. 403; ініціали встановити не
вдалося.
300 І. Поїздник
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 300
44Urban W. Droga krzyżowa Archidiecezji Lwowskiej w latach II wojny światowej 1939—1945. –
S. 114.
45 Ibidem. – S. 136.
46Pismo ks. Zigmunta Barmińskiego z relacją o napadzie i zamordowaniu przez ukraińskich
nacjonalistόw ks. Władysława Bilińskiego, Nowy Sącz 15. I. 1948 r. // Wołczański J., ks.
Eksterminacja narodu polskiego i Kościoła rzymsko-katolickiego przez ukraińskich nacjonal-
istуw w Małopolsce Wschodniej w latach 1939—1945. – S. 122.
47AAN. – Armia Krajowa. Komenda Obszaru Lwуw. – sygn. 203 / XV – 39. – k. 44.
48 Ініціали встановити не вдалося.
49AAN. — Delegatura Rządu RP na Kraj. – sygn. 202 / XV – 27. – k. 90.
50Urban W. Droga krzyżowa Archidiecezji Lwowskiej w latach II wojny światowej 1939—1945. –
S. 64.
51ЦДАВО України. – Ф. 3833, оп. 1, спр. 131, арк. 10; Motyka G. Postawy wobec konfliktu
polsko-ukraińskiego w latach 1939—1953 w zależności etnicznej, państwowej i religijnej //
Tygiel narodуw. – S. 403.
52Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України).
– Ф. 1, оп. 23, спр. 523, арк. 8—23.
53Зінченко А. Румунський окупаційний режим у Подністров’ї в роки Другої світової війни
// Київська старовина. – 2000. – № 2. – С. 124.
54ЦДАВО України. – Ф. 3833, оп. 1, спр. 201, арк. 23—41.
55Назва надрайону, адміністративної одиниці ОУН. Для назви використана абревіатура
одного з девізів ОУН «Сильно! Красно! Обережно! Бистро!». Ця абревіатура і досі
використовується як привітання серед членів української молодіжної організації
«Пласт».
56ЦДАВО України. – Ф. 3836, оп. 1, спр. 1, арк. 34—38; Archiwum Wschodnie. –
sygn. M / II / 30 / 2.– k. 37.
57Там само. – Арк. 39—42; іbidem. – k. 42.
58Urban W. Droga krzyżowa Archidiecezji Lwowskiej w latach II wojny światowej 1939—1945. –
S. 33; Anczarski J., ks. Kronikarskie zapisy z lat cierpień i grozy w Małopolsce Wschodniej. –
S. 307.
59Motyka G. Postawy wobec konfliktu polsko-ukraińskiego w latach 1939—1953 w zależności
etnicznej, państwowej i religijnej / Tygiel narodуw. – S. 403; ініціали встановити не
вдалося.
60 Ініціали встановити не вдалося.
61AAN. – Delegatura Rządu RP na Kraj. – sygn. 202 / III / 86. – k. 34.
62«Польсько-український голос» – видавництво, створене польським підпілля для
проведення агітації серед української інтелігенції. «…Видавництво «Полько-український
голос» на даний час знаходиться в друці 1-й номер в накладі 3000 екземплярів… Просимо
про надіслання нам адрес всіх українських парохів…» / Див.: AAN. – Delegatura Rz�du
RP na Kraj. – sygn. 202 / II – 71. – k. 80.
63Парафія – нижча самоврядна церковна одиниця, що має свою церкву, виконавчі органи
релігійної громади і священнослужителів.
64«близько» – переклад з латинської мови.
65Pismo ks. Franciszka Napieracza z relacją o napadach i mordach przez ukraińskich nacjonal-
istόw w parafii Iwanόwka, Lwόw 25. III. 1944 r. // Wołczański J., ks. Eksterminacja narodu
polskiego i Kościoła rzymsko-katolickiego przez ukraińskich nacjonalistуw w Małopolsce
Wschodniej w latach 1939—1945.– S. 450.
Суспільно-політичні та соціокультурні процеси воєнної доби 301
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 301
|