Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.)
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13065 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) / О. Бровар // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 331-339. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13065 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130652010-10-29T12:01:37Z Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) Бровар, О. Післяокупаційний період 2008 Article Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) / О. Бровар // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 331-339. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13065 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Післяокупаційний період Післяокупаційний період |
| spellingShingle |
Післяокупаційний період Післяокупаційний період Бровар, О. Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) |
| format |
Article |
| author |
Бровар, О. |
| author_facet |
Бровар, О. |
| author_sort |
Бровар, О. |
| title |
Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) |
| title_short |
Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) |
| title_full |
Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) |
| title_fullStr |
Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) |
| title_sort |
правове забезпечення відбудови вугільної промисловості донбасу під час великої вітчизняної війни (1943–1945 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Післяокупаційний період |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13065 |
| citation_txt |
Правове забезпечення відбудови вугільної промисловості Донбасу під час Великої Вітчизняної війни (1943–1945 рр.) / О. Бровар // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 331-339. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT brovaro pravovezabezpečennâvídbudovivugílʹnoípromislovostídonbasupídčasvelikoívítčiznânoívíjni19431945rr |
| first_indexed |
2025-07-02T15:04:18Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:04:18Z |
| _version_ |
1836548001349238784 |
| fulltext |
oPqk“njro`0Pimhi oepPnd
О. Бровар (Донецьк)
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДБУДОВИ ВУГІЛЬНОЇ
ПРОМИСЛОВОСТІ ДОНБАСУ ПІД ЧАС ВЕЛИКОЇ
ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ (1943—1945 рр.)
У сучасних умовах становлення та розбудови незалежної Української дер-
жави значно підвищився інтерес вітчизняних дослідників до вивчення історії
окремих регіонів, особливо тих, які відігравали і відіграють важливу роль в
економіці нашої країни. Одним з таких регіонів є Донбас, який протягом три-
валого часу формувався як провідний центр вугільної промисловості не лише
України, а й усього колишнього СРСР.
Актуальним напрямом у дослідженні історії Донбасу є такі надзвичайно
складні та важливі періоди, як Велика Вітчизняна війна та відбудова народ-
ного господарства, як безпосередньо після визволення регіону від німецько-
фашистських загарбників, так і в повоєнний час. Відповідні результати науко-
вих досліджень з історії регіонального розвитку мають важливе значення для
вирішення практичних завдань сучасності. Адже відбудова промисловості
Донбасу, зокрема вугільної галузі, здійснювалась у дуже важких умовах війни
та повоєнної розрухи. Це вимагало мобілізації всіх наявних людських трудо-
вих резервів, технічних і матеріальних ресурсів, допомоги інших, незруйнова-
них війною регіонів та термінового вирішення багатьох нагальних питань.
Сьогодні, коли стан вугільної промисловості оцінюється як критичний, коли
держава вживає різноманітні заходи задля виведення галузі з кризового ста-
ну, вивчення історичного досвіду, нехай і не завжди, і не в усьому позитивно-
го та прийнятного, має певний сенс.
Аспекти зазначеної теми неодноразово висвітлювались у вітчизняній
історіографії, як за часів існування СРСР, так і після здобуття Україною дер-
жавної незалежності, однак треба мати на увазі, що радянські історики першо-
чергового значення надавали показу партійного керівництва відбудовою
народного господарства, ефективності соціалістичного змагання, соціально-
політичної та виробничої активності робітничого класу1.
В останній час відбувається критичний аналіз як загалом історії України,
так і окремих її регіонів, у тому числі і Донбасу2. Проте багато питань і доте-
пер вивчені недостатньо або ж вимагають переосмислення. Так, наприклад,
аналізуючи стан вугільної промисловості Донбасу відразу після визволення,
радянські історики зосереджували увагу лише на збитках, завданих галузі під
час окупації, інші чинники майже не розглядались або ж ігнорувалися.
Тож, комплексне дослідження стану вугільної промисловості Донбасу по-
ряд з аналізом нормативно-правових актів різного рівня, скерованих на пра-
вове забезпечення її відбудови, допоможе повніше висвітлити тему відбудови
регіону під час Великої Вітчизняної війни та у перші повоєнні роки.
Напередодні війни Донецький басейн був головною паливною базою
СРСР: якщо у 1940 р. видобуток вугілля взагалі по країні складав 165,9 млн т,
то на УРСР доводилось 83,8 млн т, з них на Донбас – 83,2 млн т, або ж 52,2%
всесоюзного вуглевидобутку3. За найближчі 2 роки лише по комбінату
«Ворошиловградвугілля» намічалося збільшити видобуток вугілля вдвічі
і довести його у 1942 р. до 52,2 млн т. Планувалося повністю механізувати всі
основні процеси вугледобування, широко застосовувати врубові машини та
331
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 331
комбайни, батьківщиною яких була саме Ворошиловградщина, збудувати та
здати в експлуатацію, а також реконструювати десятки шахт. Вживалися за-
ходи щодо прискорення будівництва заводів вугільного машинобудування.
Вже у 1937 р. 90% вугілля в Донбасі видобувалося за допомогою механізмів.
За рівнем механізації Донбас посідав перше місце серед вугільних басейнів
світу4.
Лише шахти м. Сталіно (м. Донецька) давали 7 відсотків загальносоюзно-
го видобутку вугілля. У 1940 р. шахтарі міста дали країні 10,2 млн т вугілля,
проти 5,9 млн т у 1931 році. У 1937 р. на шахті «Підземгаз» м. Горлівки було
втілено в життя ідею Д. Менделєєва про підземну газифікацію вугілля. Якщо
у 1930 р. шахта № 1 не могла впоратися з добовим планом і давала лиш
9000 т, то в передвоєнні роки з її вибоїв гірники видавали на добу до 36 000 т
вугілля. Успішно працювали й інші горлівські шахтарі. На кінець 1940 р.
добовий видобуток вугілля в шахтах міста досяг 20 тис. т. Наступного року
стала до ладу найбільша в Донбасі шахта № 4—5 «Микитівка». Усього напе-
редодні війни в місті працювало 13 шахт, які в 1940 р. видали 7,2 млн. т
вугілля.
У Селидівському районі було 4 великі шахти (№ 10, 38, 40 і 42 «Кура-
хівська») і кілька дрібних шахт, які у 1941 р. видобували 4 200 т на добу.
Шахта № 17—18 ім. РСЧА тресту «Добропільвугілля» давала щодоби 1000 т
вугілля за норми 800 тонн, а 1 квітня 1941 р. була пущена в експлуатацію по-
тужна шахта «Гігант» ім. О.М. Горького, добовий видобуток якої становив,
згідно проекту, 1000 т. Щороку перевиконували план вуглевидобутку колек-
тиви шахт «Давидівка-1», № 12, 15, 1-біс ім. 1 Травня, на яких виймання і
доставку вугілля було механізовано більш як на 90%, відбивання – на 72%,
відкатка електровозами становила понад 50%5.
Таким чином, вугільна промисловість Донбасу напередодні Великої Віт-
чизняної війни була найпотужнішою і перспективною галуззю, що відіграва-
ла провідну роль в економіці країни.
Якщо об'єктивно та неупереджено підходити до питання висвітлення ста-
ну вугільної промисловості Донбасу після визволення регіону від німецько-
фашистських загарбників, то варто відзначити, що демонтаж і вивезення
шахтного устаткування та техніки, руйнування шахтних споруд почалося ще
до початку окупації: цього вимагали обставини воєнного часу та тяжке стано-
вище, в якому опинилася країна на початку війни. У липні 1941 р., незважа-
ючи на мобілізацію частини робітників до лав діючої армії, шахти Донбасу не
зменшували, а деякі навіть підвищили видобуток вугілля. Війна вимагала
швидкої перебудови вугільної промисловості регіону на військовий лад.
Замість кадрових робітників у забоях працювали юнаки, дівчата, домогоспо-
дарки, які опановували шахтарські спеціальності. Разом з досвідченими
робітниками вони самовідданою працею досягали високих виробничих показ-
ників. Забійник горлівської шахти І. Голубцов з перших же днів війни став
видобувати у три-чотири рази більше вугілля, ніж передбачалося планом.
Сотні й тисячі шахтарів перетворили рекорди мирного часу на звичайне яви-
ще. Так, 1 липня 1941 р. комплексна бригада шахти ім. Дзержинського у
складі врубомашиніста Солдатова та забійників Зайцева та Івлєва виконали
норму на 305%, а дільниці майстрів Васильченка, Павленка, Корнєва та Тара-
нова добули понад план сотні тонн вугілля6.
Проте швидке просування німецьких військ углиб території України зро-
били реальною загрозу захоплення Донбасу і змусили терміново проводити
евакуацію промисловості регіону. Офіційна військова доктрина СРСР стверд-
жувала, що війна буде відбуватися на ворожій території, малою кров'ю та у
стислий термін. Не передбачалося ані тяжких оборонних боїв, ані залишення
332 О. Бровар
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:05 Page 332
значної частини західної території СРСР, ані, тим більше, проведення повно-
масштабної загальної евакуації матеріально-технічних ресурсів і населення у
райони глибокого тилу. Тому забезпечення евакуаційних заходів, їх реалізація
здійснювались у надзвичайно тяжких умовах, людьми, які фактично не мали
досвіду такої роботи. Утім, беручи до уваги всі ці несприятливі чинники, ева-
куація вугільної галузі такого густонаселеного регіону, як Донбас, на території
якого було розташовано десятки потужних та сотні середніх і малих шахт,
налічувалося тисячі одиниць різноманітної шахтної техніки, пройшла у ціло-
му успішно.
Одним з найбільш несприятливих чинників, який суттєво вплинув на не-
завершеність повної евакуації вугільної промисловості, були військові пораз-
ки Південно-Західного фронту, війська якого після героїчної та тривалої обо-
рони Київського укріпрайону були змушені відійти на Лівобережну Україну.
Безперечно, не можна звинувачувати у цьому ані бійців та командирів, які по-
казали взірець героїзму і хоробрості під навалою ворожих сил, ані армійське
та фронтове командування, яке бачило реальні обставини та намагалося по
можливості організувати дієву оборону. Переважна частина провини лягає на
вище військово-політичне керівництво країни, для якого як сама війна, так і
катастрофічні невдачі її початкового періоду були повною несподіванкою.
З наближенням ворожих військ над індустріальним Донбасом нависла
смертельна загроза. Необхідно було провести евакуацію промислового, у тому
числі і шахтного устаткування, що передбачало колосальний обсяг робіт, які
необхідно було виконати у дуже стислі терміни.
Усіма роботами з евакуації підприємств Лівобережної України керував
уповноважений Державного Комітету Оборони голова Раднаркому УРСР
Л. Корнієць та заступник Наркому чорної металургії СРСР О. Шереметьєв7.
Для організації евакуаційних робіт ЦК КП(б)У та РНК УРСР 26 червня
1941 р. створили спеціальну комісію на чолі з заступником голови Раднарко-
му республіки Д. Жилою8.
Евакуаційні роботи проводилися відповідно до Директиви РНК СРСР та
ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р.: «...4. При вимушеному відході частин Чер-
воної Армії відігнати рухомий залізничний склад, не залишати ворогові жод-
ного паротягу, жодного вагону, не залишати ворогові ані кілограма хліба, ані
літра пального... Все цінне майно, у тому числі кольорові метали, хліб та паль-
не, яке не можна вивезти, повинне, безперечно, знищуватися»9.
У відповідності до вказівок Державного Комітету Оборони та Ради з ева-
куації розгорнулися термінові роботи з евакуації майна та фахівців вугільної
промисловості у східні басейни. Колективи підприємств комбінату
«Сталінвугілля» розпочали демонтаж устаткування, завантаження та вивезен-
ня гірничих механізмів та шахтної техніки. Ешелони з обладнанням спрямо-
вувалися до глибокого тилу країни. До Кузбасу евакуювалися трести «Орд-
жонікідзевугілля», «Артемвугілля», «Будьонніввугілля», «Радянськвугілля»,
«Сніжнянськантрацит» та інші. До Караганди евакуювалися робітники, інже-
нерно-технічні працівники комбінату «Сталінвугілля» та трестів «Червоно-
армійськвугілля», «Макіїввугілля» та «Червоногвардійськвугілля».
Частина працівників вугільної промисловості Донбасу, переважно інже-
нерно-технічний склад, була евакуйована у глибокий тил, де вони на новому
місці роботи відзначилися трудовим героїзмом, як, наприклад, забійник шах-
ти № 19-20 тресту «Артемвугілля» Іван Голубцов, який в евакуації, працюючи
на шахті 3-3 біс у Кузбасі за рік виконав 3 річних завдання10. Взагалі було
евакуйовано 25 тис. шахтарів. Більшість шахтарів було мобілізовано до Чер-
воної армії. Лише у липні-вересні 1941 р. на фронт пішло 175 тис. гірників
Донбасу. З тих, що залишилися, додатково було сформовано 3 шахтарських
Післяокупаційний період 333
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 333
дивізії: 383 під командуванням О. Петровського (налічувала 10 122 бійця), 393
під командуванням І. Зинов'єва (майже повністю загинула у 1942 р., а коман-
дир потрапив у полон і був розстріляний після невдалої спроби втечі)11.
Проте швидке просування ворога та нестача рухомого складу, залізнично-
го транспорту не дали змоги вивезти частину устаткування. З метою знищен-
ня вимушено залишеного обладнання, приведення у непридатний до експлуа-
тації ворогом стан шахтних механізмів, споруд, під'їзних колій були створені
з шахтарів-фахівців спеціальні підривні команди, які знищували майно, що за-
лишилося. Вони виконували покладене на них завдання навіть тоді, коли бої
точилися вже на околицях м. Сталіно, як це було, наприклад, на шахті № 19:
останні вибухи лунали в той час, коли італійська кінна розвідка була вже на
станції Рутченкове, біля якої розташована ця шахта.
Коли німецько-фашистські війська захопили Донбас, вугільна промис-
ловість регіону внаслідок евакуаційних заходів та знищення устаткування, яке
неможливо було вивезти, майже не існувала. Але Донбас окупантів цікавив
насамперед можливістю видобутку вугілля. Гітлерівці мали на меті видобува-
ти тут щонайменше 300 тис. тонн вугілля щомісячно, з них 180 тис. тонн –
тільки для вермахту12. 1 липня 1942 р. вийшла директива за підписом началь-
ника штабу Верховного головнокомандування Кейтеля, в якій вказувалося, що
«швидке відновлення вуглевидобутку в Донецькому басейні є однією з най-
важливіших передумов для продовження операцій на сході й використання
російського простору для німецької економіки. Кожна тонна вугілля значно
розвантажує транспорт та постачання на схід. Тому вимагаю вжити наступних
спеціальних заходів до донецької вугільної промисловості:
1. Групі армій «Південь» всілякими засобами підтримувати інстанції, яким
доручено відновлення вуглевидобутку...
2. Надати у вугільну промисловість Донецького регіону в липні 30 тис. по-
лонених, у серпні та вересні по 15 тисяч...
4. При здійсненні ремонтних робіт потреби вугільної промисловості по
можливості урівняти з потребами військ. Постачання для донецької промис-
ловості з Німеччини віднести до вантажів найвищої категорії;
5. Підвіз матеріалів з Німеччини для поновлення та відбудови вугільної
промисловості здійснювати, як перевезення військових сил. Обов'язково
гарантувати постачання та доставлення кріпильного лісу.
6. Здійснити з'єднання шахт із залізничною мережею, насамперед для того,
щоб прискорити використання запасів та нові видобутки, які там знаходяться»13.
Для реалізації окупаційної політики на території України німецькою вла-
дою був створений спеціальний економічний апарат. Зокрема, структура
управління захопленим Донбасом виглядала так: у місті Сталіно знаходилися
Головне управління вугільної промисловості Сходу та Головне гірничо-мета-
лургійне товариство Півдня Росії, що порядкували всіма шахтами та завода-
ми регіону. На базі колишніх трестів у районах організовувалися дирекціони.
Менші підприємства об'єднувались у шахтоуправління, ними керували приз-
начені дирекціоном управляючі. Великі шахти виділялися в самостійні госпо-
дарські одиниці з безпосереднім підпорядкуванням дирекціону. Окупаційна
влада вживала всіх заходів, щоб у найкоротший час відбудувати шахти14.
Для централізованого керівництва виробничою діяльністю шахт «Товари-
ства гірничих та сталеварних підприємств «Ост» була створена спеціальна До-
нецька дирекція шахт та копалень, хоча у питаннях виробничої та комерційної
діяльності вона підпорядковувалася особисто уповноваженому Геринга – ге-
неральному директору Плейгеру. Дирекція звітувала перед військово-госпо-
дарською інспекцією групи армій «Південь». На час повної окупації Донбасу
Плейгер розробив програму видобутку вугілля для забезпечення щомісячних
334 О. Бровар
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 334
потреб військ вермахту, електростанцій, підприємств машинобудування та
цукрових заводів окупованої України у розмірі 277 150 т на місяць. З самого
початку цей план пограбування та експлуатації Донбасу зазнав невдачі. На
шахтах Донбасу, які мали під'їзні шляхи, з наміченого плану було видобуто:
у червні – 54 408 т; липні – 57 400 т, серпні – 75 000 т. Разом – 186 808 т,
або 22,5% від запланованого.
Головними причинами зриву видобутку вугілля спеціально створеної оку-
пантами фірмою «Берг Жюстен-Ост» були, крім низької продуктивності
праці, невиходів шахтарів на роботу, створення простоїв механізмів, організа-
ція завалів стволів штреків та лав, навмисне псування механізмів. Ці ефек-
тивні та необхідні у той момент форми саботажу патріотично налаштованих
гірників теж позначилися на технічному стані шахт15.
Після розгрому фашистських військ на Курській дузі в липні 1943 р.
війська Південного фронту (командувач генерал Ф. Толбухін) та Південно-
Західного фронту (командувач Р. Малиновський) розпочали широкий наступ
у напрямі Донбасу. 4 вересня була повністю звільнена Ворошиловградська
(Луганська) область, 14 вересня – останні населені пункти Сталінської
(Донецької) області. Завдяки широкому наступу Червоної армії ворогу не вда-
лося здійснити гітлерівський план «випаленої землі», який вони сподівалися
реалізувати у Донбасі. Про наміри загарбників свідчить наказ рейсхфюрера
СС Генріха Гімлера вищому керівництву військ СС і поліції та поліції на
Україні про зруйнування Донбасу (№ 174/43 від 7 вересня 1943 р.):
«Любий Прюуман! Генерал піхоти Штампф має особливі вказівки відносно
Донецького області. Терміново налагодьте з ним зв'язок... Необхідно домогтися
того, щоб при відході не залишилося жодної людини, ні однієї голови худоби,
ні одного центнеру збіжжя, ані жодної рейки, щоб не залишилося жодної при-
датної будівлі, жодної шахти, яка б не була виведена з ладу на тривалі роки...
Ворог повинен знайти дійсно тотально випалену та зруйновану країну»16.
За роки окупації та під час відступу німецько-фашистські загарбники май-
же повністю зруйнували вугільну промисловість Донбасу, а найбільш цінне
устаткування вивезли до Німеччини.
Так, лише у Сталінській області окупанти вивели з ладу та зруйнували 140
шахт, вціліли лише 12 невеликих шахт з загальним добовим видобутком 500
тонн вугілля. Було висаджено в повітря та знищено 154 шахтних стволи за-
гальною довжиною 15 517 метрів, 192 копри, 292 підіймальні машини, 189
вентиляторів. З 528 парових котлів було виведено з ладу 393 з поверхнею
нагріву 37 615 м2. З 268 надшахтних будівель знищено та спалено 241 об'ємом
385 430 м3. Окупанти зруйнували 266 машинних споруд об'ємом 260 067 м3,
183 будівлі трансформаторних підстанцій об'ємом 80 328 м3, 161 естакаду дов-
жиною 17 571 м. Вони зруйнували компресори, сортувальні, матеріальні скла-
ди, механічні майстерні. Перед відступом вони знищили та затопили у шах-
тах: 1 900 врубових машин, 1 209 конвеєрних установок, 802 електровози,
1 651 електросвердло, 700 насосів, 1 065 скреперних лебідок та 4 155 відбійних
молотків.
Не обмежуючись нищенням шахт, виробничих споруд та обладнання,
німецькі загарбники нищили чи палили житлові будинки робітників, клуби,
дитячі садки та ясла, їдальні, школи, лікарні, магазини, парки культури та
відпочинку. Лише по комбінату «Сталінвугілля» було знищено 1 126 900 м2
житлової площі17.
Таким чином, унаслідок вимушеної евакуації, бомбардувань і артилерійсь-
ких обстрілів під час бойових дій та особливо застосування окупантами так-
тики «випаленої землі» при відступі, матеріальна база вугільної промисловості
Донбасу була майже повністю зруйнована.
Післяокупаційний період 335
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 335
До того ж, у період з червня 1941 р. до вересня 1943 р. й трудові ресурси
вугільної промисловості Донбасу зазнали вагомих втрат. 25 тис. фахівців бу-
ли евакуйовані на схід, десятки тисяч шахтарів мобілізовані до діючої армії та
перебували на фронті, тисячі загинули на окупованій території або були ви-
везені до Німеччини. Тому під час відбудови вугільної промисловості регіону,
беручи до уваги стратегічне значення цієї галузі, необхідно було терміново
вирішувати цілий комплекс важливих та конче необхідних питань, як ма-
теріально-технічного плану, так і забезпечення трудовими резервами, особли-
во кваліфікованою робочою силою та інженерно-технічними фахівцями.
З огляду на величезну складність і масштабність завдань, пов'язаних з
відбудовою вугільної промисловості Донбасу, необхідно було законодавчо за-
безпечити вирішення багатьох важливих питань, які мали безпосереднє відно-
шення до відновлення галузі.
В умовах Великої Вітчизняної війни надзвичайним загальносоюзним орга-
ном, на який покладалося вирішення спеціальних завдань, був Державний Комі-
тет Оборони (ДКО), створений 30 червня 1941 р. спеціальною постановою
Президії Верховної Ради СРСР, Раднаркому СРСР та ЦК ВКП(б). У ньому
було зосереджена вся повнота влади: військове, політичне і господарське
керівництво країною. Він об'єднував діяльність усіх державних, військових
установ та громадських організацій. Рішення та розпорядження ДКО мали
силу законів воєнного часу і підлягали безумовному виконанню всіма
партійними, радянськими, військовими і господарськими установами, а також
усіма громадянами. Очолив ДКО Й. Сталін, який був одночасно Генеральним
секретарем ЦК ВКП(б) та головою Раднаркому СРСР.
Вже 26 жовтня 1943 р., враховуючи стратегічну важливість вугільної про-
мисловості Донбасу, Державний Комітет Оборони видав наказ «Про першо-
чергові заходи щодо відбудови вугільної промисловості Донецького басейну»,
в якому констатувалося, що «Державний Комітет Оборони вважає найваж-
ливішим політичним та військово-господарським завданням всіх партійних,
радянських і господарських організацій відбудову в Донецькому басейні, на-
самперед, вугільної промисловості.
Державний Комітет Оборони зобов'язує Наркомвугілля, ЦК КП(б)У, Рад-
нарком УРСР, Сталінський обком КП(б)У, Ворошиловградський обком
КП(б)У та Ростовський обком ВКП(б) провести наступні невідкладні заходи
щодо забезпечення вугіллям залізничного транспорту, електростанцій, чорної
металургії та заводів військової промисловості Півдня і центральної частини
Радянського Союзу:
а) відбудову, у першу чергу, середніх та малозруйнованих великих шахт,
відбудову та будування малих шахт, організацію найшвидшого видобутку;
б) відбудову машинобудівних заводів, житла та культурно-побутових за-
ходів;
в) мобілізацію на відбудову шахт, заводів вугільного машинобудування та
шахтних селищ усіх місцевих матеріальних ресурсів, а також робочої сили у
визволених районах...»18.
ЦК КП(б)У та Раднарком УРСР, який, згідно з постановою РНК СРСР
від 1 липня 1941 р., отримав з метою більш оперативного керівництва народ-
ним господарством розширені права та відповідальність, 15 лютого 1943 р.
прийняли спільну постанову «Про організацію видобутку вугілля та відбудо-
ву шахт Донбасу», яка фактично мала в умовах воєнного часу силу закону і
була обов'язковою для виконання на всій звільненій території республіки. У
ній вказувалось: «Інтереси нашої Батьківщини і фронту вимагають негайної
організації видобутку вугілля і відновлення шахт Донбасу.
РНК УРСР і ЦК КП(б)У постановляють:
336 О. Бровар
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 336
1. Зобов'язати обкоми і виконкоми облрад Ворошиловградської і Сталінсь-
кої областей поновити діяльність державних трестів «Лисичанськвугілля»,
«Червоноармійськвугілля», «Ворошиловградвугілля» та інших трестів в міру
звільнення районів їх діяльності.
Тимчасово підпорядкувати державним трестам Наркомвугілля всі шахти
інших наркоматів і місцевих організацій.
2. Організувати видобуток вугілля на дрібних і середніх шахтах.
3. Взяти на облік устаткування, матеріали, майно, наявні запаси вугілля і
організувати їх охорону.
4. Провести облік робітників, інженерно-технічних працівників і служ-
бовців, спрямувавши їх на роботи з видобутку вугілля, відбудувати шахт,
підприємств, житла і комунально-побутових установ...»19.
На виконання цієї постанови у день визволення Сталіно – 8 вересня
1943 р. – відновили роботу 13 вугільних трестів комбінату «Сталінвугілля».
Протягом року необхідно було відбудувати 176 шахт. У надзвичайно важких
умовах почалися відбудовчі роботи: бракувало робітників і фахівців, облад-
нання, матеріалів й інструментів, майже відсутні були транспортні засоби та
електроенергія. Державні й господарські органи, ЦК Спілки робітників
кам'яновугільної промисловості Донбасу вжили низку організаційних заходів
для формування трудових колективів. У листопаді на комбінаті працювало
57 тис. шахтарів і будівельників, які здали до експлуатації 218 маленьких шахт.
Щодоби їх колективи видобували близько 8 тис. т вугілля. У 1943 р. гірники
Донбасу відновили понад 466 невеликих і 26 основних шахт. Народне госпо-
дарство республіки отримало 4,3 млн. т палива20.
У перші післявоєнні роки головним правовим документом, який на вищому
рівні законодавчо забезпечував відбудову вугільної промисловості Донбасу,
став «Закон про п'ятирічний план відбудови та розвитку народного господар-
ства СРСР на 1946—1950 роки», схвалений Верховною Радою СРСР 18 серпня
1946 року21.
Вирішення проблеми кадрів для вугільної промисловості вимагало прийнят-
тя та застосування спеціальних законодавчих та правових актів різного рівня.
Основними нормативними документами були відомий Указ Президії Верховної
Ради СРСР «Про воєнний стан», що передбачав введення трудової повинності
в місцевостях, оголошених на воєнному стані, та постанова РНК СРСР «Про
порядок залучення громадян до трудової повинності у воєнний час» від
10 серпня 1942 р.22. Поширилася така форма залучення робочої сили до про-
мисловості, як робота колгоспників на підприємствах вугільної галузі за дого-
ворами, укладеними з колгоспами. Так, постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У
від 27 серпня 1944 р. «Про участь колгоспів УРСР у відбудові зруйнованої
німецькими загарбниками вугільної промисловості Донбасу» зобов'язувала ви-
конкоми обласних рад трудящих та обкоми КП(б)У поряд з подальшим розвит-
ком шефства над вугільними трестами і проведенням роботи за закріпленням
мобілізованого населення в Донбасі організувати залучення робочої сили
колгоспів до участі у відбудові вугільної промисловості на договірних засадах.
У цій постанові наголошувалося на необхідності беззастережно відпускати кол-
госпників, які виявляли бажання постійно працювати на шахтах Донбасу.
ЦК КП(б)У та РНК УРСР ще 31 травня 1944 р. прийняли постанову «Про
шефство областей України над вугільними трестами Донбасу». Керуючись цією
постановою, Донецький обком партії і облвиконком визначили конкретні шах-
ти, трести і комбінати, над якими брали шефство трудящі республіки.
Враховуючи нагальну потребу в інженерно-технічних кадрах для відбудо-
ви вугільної галузі Донбасу, ДКО ухвалив спеціальну постанову, згідно з
якою з лав Червоної армії відкликалися та достроково мобілізовувалися
Післяокупаційний період 337
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 337
кваліфіковані фахівці вугільної галузі. Вже у 1944 р. на відбудові шахт Дон-
басу працювало 263 фахівця з вищою та середньою освітою, які до цього пе-
ребували на фронті23.
Проблема поповнення робочої сили вирішувалась також залученням
німецьких військовополонених до відбудови вугільних підприємств регіону.
Використання так званого «спецконтингенту» регулювалося «Положенням
про військовополонених», наказами Головного управління у справах військо-
вополонених та інтернованих (ГУПВІ), розпорядженням ЦК КП(б)У, які
закріплювали полонених за певними господарськими організаціями, та поста-
новами, що регулювали їх працевикористання24.
У 1941 р. на відбудові шахт «Сталінвугілля» працювало 15 військовополо-
нених, а у 1945 р. серед залучених того року до роботи військовополонених
було 70%.
Ухвалювалися також правові акти, що встановлювали більш стимулюючу
систему оплати праці шахтарів, вводили премії для окремих категорій
робітників за виконання виробничих планів з відбудови шахт. Було встанов-
лено почесне звання «Ударник відбудови вугільної промисловості у роки Ве-
ликої Вітчизняної війни», а у вересні 1947 р. Верховна Рада СРСР схвалила
Указ про встановлення медалі «За відбудову вугільних шахт Донбасу», якою
було нагороджено 24 тис. трудівників регіон.25
Отже, внаслідок вимушеної евакуації та вивезення матеріальної бази
вугільної промисловості Донбасу восени 1941 р., тотального знищення
вцілілих та відновлених вугільних підприємств окупантами під час відступу,
вугільна галузь на момент визволення регіону була майже повністю зруйно-
вана. Відбудова вугільної промисловості Донбасу потребувала прийняття цілої
низки правових актів, що обумовлювалося надзвичайними обставинами режи-
му воєнного стану, які вимагали максимальної мобілізації матеріальних та
людських ресурсів з метою відродження цієї важливої стратегічної галузі, яка
забезпечувала виробництво військової продукції, а також була важливим чин-
ником всього господарства Радянського Союзу у воєнний та повоєнний
період.
1 Восстановление угольной промышленности Донецкого бассейна. – М., 1957. – Т. 1. –
С. 138—148; Очерки истории Донецкой областной партийной организации. – Донецк,
1978. – С. 332—338; Очерки истории Ворошиловградской областной партийной органи-
зации. – К., 1979. – С. 295—307; Хорошайлов Н.Ф. На відбудові. – Донецьк, – 1966. –
177 с.; Его же. Возрождение всесоюзной кочегарки. – Донецк, 1974. – 151 с.
2 Кравченко Є. Шахтарські кадри у 1943—1945 рр. // Університетські вісті. – 1993. –
14 жовтня; Юрко Н. Солдаты трудового фронта // Макеевский рабочий. – 1995. –
23 марта; Добров П.В., Тарнавський І.С. Спроби відновлення та експлуатації вугільної про-
мисловості Донбасу німецько-фашистськими загарбниками. 1941—1943 // Історичні та
політологічні дослідження. – Донецьк, – 1999. – № 1—2. – С. 119—124.
3 Народное хозяйство Ворошиловоградской области. Стат. сб. – М., 1956. – С. 62—67.
4 Державний архів Донецької області (далі – ДАДО). – Ф. 326, оп. 1, спр. 6, арк. 44.
5 Шахтарський міський державний архів. – Ф. 22, оп. 1, спр. 585, арк. 84.
6 Социалистический Донбасс. – 1941. – № 153. – 2 июля.
7 Советский тыл в Великой Отечественной войне / Под общ. редакцией акад. П.Н. Поспе-
лова. – Кн. 2. – М., 1974. – С. 22.
8 Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941—1945 гг.
В 3-х т./ Под ред. Назаренко И.Д. – К., 1975. – Т. 1. – С. 264.
9 Донецкая область в годы Великой Отечественной войны (1941—1945 гг.): Сб. док. и ма-
тер. / Сост.: А.В. Грушко, А.Н. Гурбич, Н.Н. Заставская и др. – Донецк, 1982. – С. 22.
338 О. Бровар
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 338
10Социалистический Донбасс. – 1944. – № 8. – 11 янв.
11ЦДАГО України. – Ф. 172, оп. 1, спр.1, арк. 2.
12Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине 1941—1944 гг. В 2-х кн. /
Гл. ред. кол.: Ю.Ю. Конфудор (пред.) и др. – К., 1985. – С. 257.
13Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941—1945. Док. и матер.
В 3-х т. Изд. второе, доп. / Гл. ред. Юрчик В.И. – К., 1985. – С. 330.
14Луганщина в годы Великой Отечественной войны 1941—1945 гг. Сб. док. и матер. / Гл.
ред. Шевченко В. В. – Донецк, 1969. – С. 96, 97.
15ДАДО. – Ф. 5000, оп. 1, спр. 140, арк. 2.
16Военно-исторический журнал. – 1965. – № 1. – С. 83.
17Нюрнбергский процесс. Сб. матер. – М., 1958. – Т. 4.— С. 51, 52.
18Решение партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сб. док. за 50 лет. – М.,
1968. – Т. 8. – С. 164—170.
19ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 145, спр. 320, арк. 24, 25.
20Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза. – Т. 2. – С. 448.
21Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. – Т. 3. (1941—1952). – М.,
1968. – С. 246—319.
22Правда. – 1941. – № 172. – 23 июня.
23ДАДО. – Ф. 285, оп. 1, спр. 289, арк. 43.
24Баглікова М. С. Німецькі військовополонені в Донбасі (1943—1954 рр.). Автореф. дис.
к.і.н. – Донецьк. 2005. – С. 7.
25Наградная система СССР / Ред. Кузнецов Р. Д. – М., 1975. – С. 78, 79.
Післяокупаційний період 339
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 339
|