Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.)
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13066 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) / М. Лобода // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 340-350. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13066 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-130662010-10-29T12:01:41Z Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) Лобода, М. Післяокупаційний період 2008 Article Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) / М. Лобода // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 340-350. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. XXXX-0019 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13066 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Післяокупаційний період Післяокупаційний період |
| spellingShingle |
Післяокупаційний період Післяокупаційний період Лобода, М. Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) |
| format |
Article |
| author |
Лобода, М. |
| author_facet |
Лобода, М. |
| author_sort |
Лобода, М. |
| title |
Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) |
| title_short |
Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) |
| title_full |
Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) |
| title_fullStr |
Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) |
| title_sort |
підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості україни (1943-1950 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Післяокупаційний період |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13066 |
| citation_txt |
Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої промисловості України (1943-1950 рр.) / М. Лобода // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. ст. — 2008. — Вип. 11. — С. 340-350. — Бібліогр.: 54 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT lobodam pídgotovkakvalífíkovanihrobočihkadrívdlâpídpriêmstvvažkoípromislovostíukraíni19431950rr |
| first_indexed |
2025-07-02T15:04:24Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:04:24Z |
| _version_ |
1836548008535130112 |
| fulltext |
М. Лобода (Київ)
ПІДГОТОВКА КВАЛІФІКОВАНИХ РОБОЧИХ КАДРІВ ДЛЯ
ПІДПРИЄМСТВ ВАЖКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
(1943—1950 рр.)
На початку відбудовних і відновлювальних робіт зруйнованого в роки
Другої світової війни господарства України, зі зменшенням питомої ваги ро-
бочої сили особливо гостро проявилась проблема нестачі кваліфікованих
кадрів. Якщо на перших порах для розчищення завалів та різних підсобних
робіт можна було використовувати мобілізоване населення з навколишніх
міст і сіл без спеціалізованих навичок і досвіду роботи, то для введення в дію
агрегатів, налагодження технологічних ліній потрібні були кадрові робітники,
а їх після окупації України 1941—1944 рр. залишилось дуже мало.
Щоб покращити ситуацію на місцях, керівництво держави розгорнуло ши-
рокомасштабну програму підготовки кадрів, яка проводилася не лише з метою
миттєвого забезпечення підприємств (будов) працівниками різної
спеціалізації, а й сформувати постійні робочі кадри для промисловості. Крім
того, масова підготовка кваліфікованих фахівців мала сприяти підвищенню
продуктивності їх праці, ділового рівня, та виробничо-технічному зростанню
що повинно було позитивно вплинути на кількість і якість виробленої
працівниками продукції.
Підготовка кваліфікованих робочих кадрів для підприємств важкої про-
мисловості здійснювалася за двома напрямами: в навчальних закладах трудо-
вих резервів і шляхом короткотермінової підготовки робітників безпосередньо
на виробництві.
Підготовка кваліфікованих кадрів у системі Державних трудових резервів,
(створена в кінці 1940 р.) передбачала навчання молоді в ремісничих (РУ),
залізничних училищах (ЗУ) і школах фабрично-заводського навчання (ФЗН).
На визволеній території України відновлення діяльності цієї системи мало
відбуватися через повернення евакуйованих училищ і шкіл (реевакуація) та
заснування нових навчальних закладів. Оскільки реевакуація не була прове-
дена (головною причиною її зриву було недотримання базовими підпри-
ємствами умов організації перевезення устаткування та людей на попередні
місця), починаючи з осені 1943 р. в Україні навчальні заклади системи Дер-
жавних трудових резервів фактично створювалися заново1. Забезпечення цих
закладів достатньою кількістю учнів відбувалося шляхом планової мобілізації
молоді з різних областей України2. В результаті такої політики уряд досягав
кількох цілей.
По-перше, підприємства і фабрики отримували безкоштовну робочу силу
за рахунок прикріплення до них учнівської молоді на час практики. У жовтні
1943 р. на Кадіївському заводі працювало 350 робітників і 450 учнів РУ та
ФЗН, на Костянтинівському хімічному заводі в листопаді 1943 р. – 1000 робіт-
ників і 400 учнів ремісничих училищ3. Загалом лише за воєнні роки 50%
виробленої під час проходження практики продукції підраховувалося як пла-
нове постачання, а це у 1945 р. становило понад 4 млн. руб.4
По-друге, в РУ і ФЗН готувалися майбутні фахівці з різних робітничих
професій, які на кілька років примусово прикріплювались до конкретного
підприємства з обмеженим правом звільнення. Передбачалось, що такі заходи
зможуть зупинити плинність кадрів і підвищити ефективність виробництва.
340
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 340
Складність у поновленні роботи навчальних закладів трудових резервів
полягала у майже повній їх руйнації. З 316 навчальних закладів, що працю-
вали до війни, в Україну на кінець 1945 р. з евакуації повернулись лише 4.
Донбас як найбільш розвинений промисловий регіон за час окупації втратив
усі 18 ремісничих училищ, а з 107 шкіл ФЗН залишилося тільки 185. Причи-
ною відставання в справі організації училищ і шкіл у встановлені урядом
терміни було те, що в республіці з повністю зруйнованою економікою нарко-
мати не завжди мали змогу вживати необхідних заходів для ремонту й устат-
кування приміщень для училищ і шкіл. До 15 січня 1944 р. у Сталінській,
Ворошиловградській і Харківській областях передбачалося створити 30 шкіл
ФЗН будівельників на базі будівельно-монтажних організацій і заводів мета-
локонструкції Наркомату будівництва. До березня 1944 р., розпочали заняття
лише дві з них у м. Харкові6.
На 1 вересня 1945 р. для нормального навчання і повного розміщення но-
вого призову не вистачало 50800 м2 навчальної і житлової площі, понад 1000
токарних і металообробних верстатів, 4012 слюсарних тисків; не були вжиті
заходи для укомплектування шкіл керівними, виховними, викладацькими кад-
рами. У результаті в 1945 р. з навчальних закладів трудових резервів вибули
2943 учнів, з них самовільно – 1800 осіб7.
Комплектування училищ і шкіл в областях України (Сталінській, Вороши-
ловградській, Харківській, Дніпропетровській, Київській, Сумській, Полтав-
ській та Чернігівській) гальмувалося також через відсутність гуртожитків (не
лише приміщень для них, а й необхідного інвентаря)8. Станом на 1 вересня
1945 р. в гуртожитках Сталінської області не вистачало 11170 ліжок, 14093
тумбочок, 1406 столів, понад 20000 табуреток9.
Подібна проблема залишалася складною для вирішення в багатьох нав-
чальних закладах протягом усієї ІV п'ятирічки. Навіть у 1948 р. школа ФЗН
№ 79 розмістила мобілізовану молодь в непідготовлених приміщеннях10; в то-
му ж році гідроенергетичний технікум, що існував на базі Дніпробуду, хоч і
був підготовлений повністю до зими (приміщення відремонтовані, паливо за-
везено), проте через недостачу приміщень заняття в ньому проходили в три
зміни. Запорізький алюмінієвий технікум також не мав достатньо приміщень
й розміщувався в РУ № 8, у зв'язку з чим був позбавлений елементарних
умов для проведення навчання (не мав можливості організувати лабораторії і
кабінети, базове підприємство для підготовки учнів за спеціальностями також
було відсутнє)11.
В результаті неузгодженості дій адміністрації новостворюваних РУ і шкіл
ФЗН та мобілізаційних комісій траплялися випадки, які, з одного боку, не да-
вали можливості влаштувати вже мобілізовану і привезену на місця молодь,
а, з іншого, – погіршували і без того складну роботу комісій з набору через
непопулярність примусових засобів, якими вони користувалися.
Шляхи створення шкіл системи трудових резервів та форми їхньої
співпраці з підприємствами були різні. Одні з них цілеспрямовано готували
фахівців за державним планом; інші – отримували замовлення на підготовку
кваліфікованих робітників тих чи інших спеціальностей безпосередньо від
конкретних підприємств; деякі – створювалися саме при заводах, поповню-
ючи таким чином ряди робітників.
На заводах виробниче навчання учнів шкіл ФЗН проходило в складі бри-
гад чи ланок на робочих місцях під керівництвом кваліфікованих кадрових
робітників та під загальним наглядом й інструктажем майстра училища12.
Для проходження виробничої практики адміністрація РУ укладала угоди
з керівництвом заводів. Згідно з ними училище мало направляти учнів на
виробниче навчання; а заводи – надати умови для отримання відповідних
Післяокупаційний період 341
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 341
професій. Заводи брали на себе зобов'язання: створити учням навчальні місця
відповідно до їх професій; забезпечити процес навчання обладнанням, прист-
роями, інструментами, надати необхідну документацію; не допустити викорис-
тання учнів не за спеціальністю, а також на підсобних допоміжних роботах;
забезпечити перед початком робіт роздачу нарядів з вказівкою в них об'єму
робіт і розцінок, а також організувати облік виробітку учнів нарівні з робітни-
ками цеху; оплачувати роботу учнів, а гроші перераховувати через цех на роз-
рахунковий рахунок у відділеннях Держбанку. В свою чергу училища зо-
бов'язувалися забезпечити своєчасну явку учнів на роботу; сплачувати
вартість спричиненої ними шкоди за псування устаткування, за фактичною
вартістю; своєчасно виплачувати учням відповідний відсоток заробітної плати
за виконану роботу; стежити за дотриманням трудової дисципліни в період
проходження виробничої практики-навчання в цеху13.
Всі ці заходи передбачали, що учні шкіл ФЗН і РУ отримають можливість
удосконалювати і покращувати свою виробничу майстерність, закріплювати
набуті теоретичні знання. Водночас практика навчально-виробничої співпраці
училищ і шкіл з заводами не завжди давала позитивні результати. Зокрема,
ряд типових недоліків можна констатувати на прикладі двомісячної співпраці
школи ФЗН № 21 зі Спеціальним будівельно-монтажним управлінням з
відбудови Дніпрогесу міністерства електростанцій СРСР (Запоріжжя). Так,
замовлення підприємства школі ФЗН на підготовку молоді певних спеціаль-
ностей не відповідало реальним потребам виробництва, на момент підготовки
учнів будівництву були більше не потрібні арматурники; нераціонально про-
водилася навчально-виробнича практика: навчальні групи не мали постійного
місця роботи, і тому витрачалося багато часу на переведення їх з одного фрон-
ту робіт на інший; простежувалися часті перебої в забезпеченні навчальних
груп необхідними будматеріалами; не було налагоджено забезпечення інстру-
ментами: особливо гостро відчувалася нестача сокир, рубанків, фуганків, пи-
лок, відер, носилок, ящиків для розчину тощо; окремі практиканти не мали
можливості досконало освоїти ази програми через відсутність фронту робіт:
групи малярних робіт практикували лише побілку фасадів, а з олійними фар-
бами не працювали; не було роботи для склярів; слюсарі-сантехніки забезпе-
чувалися роботою лише на 50%; учні усіх спеціальностей не були забезпечені
спецодягом за рахунок базового підприємства; не налагоджене безперебійне
харчування в їдальні спричинило до постійних запізнень учнів на заняття і
роботу більш як на 1 годину14.
Разом з тим, не варто применшувати співпрацю підприємств і училищ та
шкіл ФЗН. Частими були випадки, коли базові підприємства через гостру
потребу робітників вузькогалузевих спеціальностей самі намагалися забезпе-
чити навчальні заклади основними та допоміжними засобами навчання, вимі-
рювальними та різальними інструментами. Нарівні з цехами підприємств ре-
монтувалися й устатковувалися приміщення навчальних закладів. Училищам
безкоштовно надавалися паливо15, електроенергія, водопостачання. Майстри
отримували всебічну допомогу з боку базових підприємств у технічному
забезпеченні шкіл та училищ16.
В 1950 р. з ініціативи комсомольських організацій почало практикуватися
систематичне надання шефської допомоги навчальним закладам міністерства
трудових резервів. Комсомольські організації спільно з колективами підпри-
ємств взяли шефство над училищами, школами ФЗН, організованими на базі
підприємств. Вони зобов'язалися устаткувати майстерні, облаштувати гурто-
житки, виділити майстрів для надання допомоги в покращенні виробничо-
теоретичного навчання, прикріпити інженерно-технічних працівників (ІТП)
для консультацій, забезпечити навчальні заклади технічною літературою17.
342 М. Лобода
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 342
Управління трудових резервів при РНК СРСР намагалося стежити за
якісним навчанням молоді та її плановим перерозподілом між підприємства-
ми, хоча за постійно зростаючої чисельності шкіл і училищ, а також кадрових
ротаціях на заводах це зробити було надзвичайно складно. І все ж у 1945 р.
один з наказів вимагав перевести групу учнів-ковалів (25 осіб) з ремісничого
училища № 7, діючого на базі заводу ім. Ворошилова Наркомату мінометного
озброєння, до ремісничого училища № 3 (машинобудівного заводу ім. Мікояна
Наркомату важкого машинобудування) в м. Мелітополь Запорізької області у
зв'язку з ненаданням робочих місць базовим підприємством18.
Траплялись випадки, коли РМ СРСР і Міністерство трудових резервів
СРСР не враховувало реальних потреб підприємств у спеціалізації робочої
сили і вимагало надати робочі місця випускникам шкіл ФЗН за спеціальнос-
тями, вакансії яких були відсутні. Так, у 1949 р. Дніпровський алюмінієвий
завод ім. Кірова, згідно з постановою РМ СРСР від 4 травня 1949 р. зобов'яза-
ний був прийняти 116 випускників шкіл ФЗН. У відповідь адміністрація за-
воду звернулася з проханням надати дозвіл перекваліфікувати випускників
ФЗН за професіями, необхідними заводу. В іншому випадку – на підпри-
ємстві не було можливості використовувати їх за кваліфікацією19.
Попри всі складнощі і недоліки в організації навчального процесу і зас-
воєнні на практиці отриманих умінь і навичок, підготовлена в школах ФЗН і
РУ молодь масово розподілялася на підприємства (будови). Загалом РУ і ЗУ
та школи ФЗН випустили в 1944 р. 23,8 тис. молодих кваліфікованих робіт-
ників, в 1945 р. – 82,7 тис. осіб, в 1946 р. – 90,2 тис., 1947 р. – 183,9 тис.20
На кінець 1949 р. – початку 1950 р. в Україні діяло 268 училищ з континген-
том учнів 74485 осіб, в тому числі: РУ – 176 (навчалося 46953 особи), ЗУ – 40
(11922 особи), гірничопромислових – 21 (8123 особи), гірничотехнічних – 2
(350 осіб), спеціально ремісничих і сільськогосподарських – 29 (7137 осіб).21
Одночасно з відновленням діяльності системи Державних трудових ре-
зервів розгорнулась широка кампанія з підготовки робітників різних професій
безпосередньо на виробництві.
Зумовлено це було тим, що відразу з визволенням території України на під-
приємства, що відбудовувалися і вводилися в дію, масово залучалося населення,
більшість якого зовсім не була знайома з виробничим процесом. Тому для ма-
сової підготовки кадрів на шахтах комбінатів «Ворошиловградвугілля» і «Ста-
лінвугілля» було створено мережу курсів, шкіл і комбінатів виробничо-техніч-
ного навчання, де молоді робітники здобували професію, оволодівали суміжни-
ми спеціальностями, навичками продуктивної праці, отримували теоретичні
знання. Як результат, до липня 1943 р. на шахтах Ворошиловградської області
такими формами навчання було охоплено понад 28 тис. робітників; з вересня
1943 р. до квітня 1945 р. у вугільній промисловості Донбасу оволоділи гірничи-
ми спеціальностями 277 тис. трудящих. Жінок серед них налічувалося 103 тис.22.
Протягом 1943—1944 рр. основам гірничої спеціальності без відриву від вироб-
ництва навчено близько 11 тис. гірників Криворізького залізорудного басейну23.
Однак вугільна промисловість і надалі мала гостру потребу в кваліфікованих
кадрах. У 1944 р. на шахтах комбінату «Сталінвугілля» кожний четвертий началь-
ник і дві третини керівників дільниць, інженерів не мали спеціальної або еконо-
мічної освіти, а на початку 1945 р. з 4215 ІТП понад 2000 не мали відповідної про-
фесійної підготовки. Якісний склад фахівців, як і гірників, залишився низьким24.
Вже на перших порах відбудови і введення в дію промислових підприємств
система підготовки кваліфікованих кадрів безпосередньо на виробництві принес-
ла свої результати. Підтвердження цієї тези знаходимо у кількісних показниках
підготовлених кваліфікованих робітників, стахановців і ударників по мета-
лургійних заводах України протягом жовтня 1943 — липня 1944 р.25 (табл. 1.)
Післяокупаційний період 343
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 343
Як бачимо з таблиці зі зростанням кількості підготовлених кадрів збільшу-
валася кількість робітників, які за цей період почали перевиконувати норми
виробітку.
Для проведення систематичних заходів з навчання фахівців необхідних
професій на заводах створювалися спеціальні відділи з підготовки кадрів і
підвищення кваліфікації робітників та інженерно-технічних працівників.
Співробітники цих відділів у своїй роботі керувалися планами відповідного
міністерства з підготовки кадрів, а також локальними потребами кожного
відділу, цеху. Щоквартально вони були зобов'язані подавати звіти про вико-
нану роботу26. У своєму арсеналі вищеназвані відділи мали різні методи ро-
боти, кожний з яких цілеспрямовано застосовувався для певних категорій
робітників та інженерно-технічних працівників, які проходили навчання. Для
новоприйнятих робітників запроваджували бригадно-індивідуальне і курсове
навчання. З метою підвищення кваліфікації зайнятих на виробництві вико-
ристовували навчання другій професії, курси цільового призначення, стаха-
новські школи, навчання на вищий розряд, складання техмінімумів. Навчан-
ню підлягали всі робітники, які не справлялися з виконаннями встановлених
норм виробітку27.
Пильну увагу приділяли підвищенню кваліфікації молодих робітників, які
закінчили школи трудових резервів. На заводах спостерігали за новоприбули-
ми: як вони володіють виробничим процесом, як знають основні теоретичні
положення, наскільки ознайомлені з кресленнями, технічним обладнанням,
адже наявність усіх цих навичок впливала на якість і продуктивність праці
344 М. Лобода
Таблиця 1
m=ƒ"= ƒ="%ä3
jSëü*S“2ü
CSäã%2%"ëA…,.
*"=ëS-S*%"=…,.
!%KS2…,*S"
d
=
2=
Ольховський коксохімічний завод
Кадіївський ливарно-механічний
завод
Ворошиловградський трубопрокатний
завод ім. Якубовського
Лутугінський чавуноливарний завод
Кадіївський коксохімічний завод
Ворошиловградський коксохімічний
завод
Ворошиловградський металургійний
завод
Алмазнянський металургійний завод
j
Së
ü*
S“
2ü
%
“S
K
j
Së
ü*
S“
2ü
%
“S
K
d
=
2=
липень
1944
липень
1944
липень
1944
липень
1944
липень
1944
липень
1944
липень
1944
липень
1944
жовтень
1943
жовтень
1943
жовтень
1943
жовтень
1943
жовтень
1943
жовтень
1943
жовтень
1943
жовтень
1943
d
=
2=
жовтень
1943 –
липень
1944
жовтень
1943 –
липень
1944
жовтень
1943 –
липень
1944
жовтень
1943 –
липень
1944
317
160
130
369
431
382
1904
197
j
Së
ü*
S“
2ü
%
“S
K
268
44
110
108
166
194
400
177
81
15
25
128
37
45
876
58
jSëü*S“2ü “2=. =…%"öS"
S 3ä=!…,*S"
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 344
робітників. Для випускників шкіл ФЗН і РУ на заводах найчастіше практи-
кували проведення курсів цільового призначення.
Щодо бригадно-індивідуального навчання, то воно проходило в два етапи:
спочатку прищеплювалися простіші виробничі навички, згодом в процесі ро-
боти набувався досвід. Термін підготовки диференціювався в залежності від
складності кваліфікації і тривав від одного до шести місяців. Навчання про-
водили кадрові робітники, техніки, інженери. Шефська робота ІТП спрямову-
валась на оволодіння початківцями професією, виконання і перевиконання
норм виробітку, освоєння технології, читання креслень, усунення браку, на
знання сутності стахановського руху, виконання соціалістичних зобов'язань
заводу, підвищення загальнокультурного рівня, читання художньої літератури,
відвідування кіно, театрів, побутове влаштування, раціональний розподіл мо-
лодими робітниками свого бюджету. Учням встановлювали зменшені норми
виробітку, вчителям виплачували винагороду.
Навчання другої професії, як, зокрема, на заводі № 75 Міністерства транс-
портного машинобудування СРСР (Харків), проводилось з метою збільшення
чисельності спеціалістів, яких не вистачало.
У стахановські школи, як правило, направляли робітників, що не викону-
вали норми виробітку, допускали брак на виробництві. Крім того, створюва-
ли стахановські школи для передачі передових методів праці, наприклад:
швидкісного різання і вивчення досвіду роботи лауреата Сталінської премії
О. Чутких. Керівниками стахановських шкіл були кращі виробничники і тех-
нологи28.
Курси техмінімуму охоплювали групи робітників професій, які потребу-
вали систематичної перевірки теоретичних і практичних знань (електрики,
кранівники, електрозварники, токарі, фрезерувальники, слюсарі та ін.). Прог-
рама розраховувалася на 60—80 академічних годин і давала необхідні знання
з металознавства, читання креслень, знайомила з технологією, устаткуванням
тощо29
Курси цільового призначення мали на меті підвищити теоретичні знання і
практичні навички, щоб вони відповідали тому розряду, який було присвоєно
молодим робітникам із закінченням шкіл трудових резервів30. Практикувало-
ся також залучення ІТП заводів у мережу заочного і вечірнього навчання
шляхом широкого оповіщення по радіо умов вступу у ВУЗи і технікуми; роз-
повсюдження листівок, особистих звернень до робітників, розміщення оголо-
шень різних навчальних закладів на стендах, встановлення стендів-дошок: «Де
навчатися, працюючи на заводі»31. На деяких підприємствах створювалися
консультативні пункти заочного навчання, технічні бібліотеки32.
Усі форми підвищення кваліфікації передбачали не лише практичну сто-
рону, а й теоретичну. Так, на заводі № 75 Міністерства транспортного маши-
нобудування СРСР (Харків) проводили різнотематичні лекції для підвищен-
ня ділової кваліфікації інженерних працівників (тематика: «Мастильні ма-
теріали і пальне для дизеля», «Обробіток холодом для збільшення стійкості
інструменту» та ін.) і для керівного складу заводу й робітників окремих
відділів (готувалися диференційовано). Викладачами були в основному квалі-
фіковані інженерно-технічні працівники33.
На Дніпропетровському металургійному заводі ім. Петровського лекції чи-
тали професори місцевих вузів й ІТП інших заводів у гуртках з підвищення
ділової кваліфікації (тематика: «Збільшення продуктивності доменних печей»,
«Атомна енергія та її застосування», «Собівартість чавуну доменного цеху за-
воду ім. Петровського» та ін.)34. Лише на металургійних підприємствах
Ленінського району м. Дніпропетровськ для ІТП було прочитано 54 лекції на
науково-технічні й економічні теми (охоплено 1532 особи).
Післяокупаційний період 345
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 345
В 1946 р. з метою підвищення ролі різноманітних курсів у процесі навчання
й отримання найефективніших результатів від їх роботи вживалися заходи
для заохочення викладачів. Свідченням цього є пропозиція Наркомату чорної
металургії СРСР начальникам головних управлінь, директорам підприємств
НКЧМ з 1 січня 1946 р. встановити погодинну оплату за теоретичне навчан-
ня на курсах підготовки й підвищення кваліфікації для робітників у роз-
мірі 8—10 руб., і на курсах середньо-технічного персоналу та ІТП в розмірі
15—20 руб. Крім того, директорам підприємств пропонувалось преміювати
робітників навчально-курсових комбінатів і відділів підготовки кадрів, інструк-
торів і викладачів за виконання встановлених планів підготовки робітників, а
також майстрів, які сприяли підвищенню кваліфікації своїх колег35.
Поряд із заохоченням до практично-викладацької діяльності кадрових
працівників багато уваги приділялося розширенню навчальної бази, як це бу-
ло на більшості підприємств чорної металургії Ленінського району Дніпропет-
ровська. В районі діяло 2 навчально-курсових комбінати: при металургійних
заводах ім. Петровського та ім. Леніна. На заводі ім. Леніна організовано за
різними спеціальностями 10 навчально-технічних кабінетів, кожен з яких облад-
наний наочним матеріалом: плакатами, кресленнями, експонатами сирих ма-
теріалів і готових виробів36. Працювали відділи технічного навчання на дніп-
ропетровських коксохімічному заводі ім. Калініна, заводі металургійного об-
ладнання, паровозоремонтному заводі Міністерства чорної металургії, в тресті
«Дніпроважбуд». Всі вони, окрім тресту, були забезпечені приміщеннями для
теоретичного навчання. За 11 місяців 1946 р. на цих підприємствах підготов-
лено 3073 (98 % до річного плану) нових робітників і навчалося ще 58237.
Загалом кожне підприємство при підготовці і навчанні робітників виходи-
ло з власних потреб і можливостей. Так, на Нікопольському заводі будівель-
них машин ім. Леніна в 1944 р. підготовка кадрів на виробництві проводилась
переважно за методом бригадно-індивідуального навчання; з грудня 1944 р. –
організовано курси підвищення кваліфікації; у 1945 р. створено стахановські
школи, посилено роботу з підвищення кваліфікації на розряд, за бригадно-
індивідуальним навчанням і на курсах38. Як результат, у 1948 р. підготовка
нових кадрів охоплювала 57 осіб; підвищення кваліфікації робітників включало
навчання техмінімуму (5 шкіл – 72 особи), стахановські школи (11 шкіл –
55 осіб), курси цільового призначення (12 осіб), навчання робітників на ви-
щий розряд (18 осіб). Проводилися заходи з підвищення кваліфікації майстрів
та ІТП: зокрема, інженери і техніки відвідали 6 курсів (на Ленінградському
заводі «Пролетар», на ливарному факультеті ВНІТОЛ м. Москви, на Кост-
ромському екскаваторному заводі «Робочий металіст» та ін.)39.
В 1946 р. – на початку 1947 р. на підприємствах тресту «Будьоноввугілля»
м. Сталіно увага в основному концентрувалась на вивченні правил технічної
безпеки. Навчання робітників техмінімуму і підготовки ІТП на спеціальних
курсах було відсутнє зовсім40.
На заводі № 75 у Харкові в першому півріччі 1948 р. відділ підготовки
кадрів враховував завдання, які стояли перед колективом заводу з освоєння
нової продукції. І тому через усі види навчання було підвищено кваліфікацію
447 ІТП41. Велику увагу тут також приділяли покращенню кваліфікації випу-
скників шкіл трудових резервів, які не показали належного рівня у засвоєнні
виробничих навичок, знанні основних теоретичних положень, розумінні крес-
лень та технічного процесу. З 629 робітників, які підвищили кваліфікацію, 198
були випускниками цих шкіл42.
У навчанні нових некваліфікованих робітників акцент ставився на своє-
часній і якісній підготовці фахівців дефіцитних спеціальностей (зварників, ка-
русельників, обрубників, кранівників та ін.)43.
346 М. Лобода
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 346
У навчально-курсовій мережі комбінату «Сталінвугілля» в 1948 р. активно
практикувалися бригадно-індивідуальне навчання – (підготовлено 14316 осіб),
курсове навчання (5247 осіб), підвищення кваліфікації (26722 осіб). Загалом
охоплено навчанням – 46 285 осіб, в т. ч. 3680 молодих робітників-випуск-
ників зі шкіл ФЗН44.
Особлива увага на комбінаті приділялася стану освіти серед ІТП та уп-
равлінців. До початку 1949 р. серед керівників трестів з вищою освітою нара-
ховувалось 70% осіб, зі спеціальною середньою – 20%; начальників відділів
трестів з вищою освітою – 36,8% і спеціальною середньою – 16%; начальників
шахт і шахтоуправлінь з вищою освітою – 44,8%, спеціальною середньою –
25,3%; начальників дільниць з вищою освітою – 4,3% і спеціальною серед-
ньою – 9,0%, техніків вузької спеціальності – 4,8%. З метою підвищення їх
фахового рівня протягом 1948 р. при інститутах, технікумах, на курсах підви-
щення кваліфікації було навчено 181 особи на шестимісячних курсах і 102 осо-
би на півторамісячних курсах; при курсовій мережі трестів і шахт комбінату
підготовлено 311 осіб45.
Підготовці кваліфікованих робітників безпосередньо на підприємствах
продовжували приділяти увагу і в останній рік ІV п'ятирічки. У 1950 р. по
шахтоуправлінням тресту «Ворошиловградмісцьвугілля» діяли: курсова мере-
жа з відривом (29 осіб) і без відриву від виробництва (220 осіб), індивідуаль-
но-бригадне навчання (380 осіб), здача техмінімуму (336 осіб). В результаті
підвищено рівень фахової підготовки робітникам різних спеціалізацій46.
Разом з тим слід зазначити, що з 1949 р. в зв'язку з поступовим зменшен-
ням притоку на підприємства робочої сили за вільним наймом, значно скоро-
тилися обсяги навчання нових робітників. Для прикладу, на заводі № 75 ста-
ном на 1 січня 1949 р. навчалося 223 нових робітників, а через 5 місяців –
лише 9447.
Проблемі підвищення кваліфікації робітників приділяли важливе значення
комітети комсомолу. Так, 24 квітня 1946 р. збори комсомольської організації
Ворошиловградського паровозобудівного заводу ім. Жовтневої революції в
планах відновлення заводу одним із завдань ставили: створити умови, щоб до
кінця п'ятирічки не менше 500 молодих робітників отримали неповну серед-
ню освіту, 400 – середню, 50 – вищу без відриву від виробництва. Планува-
лось підвищити кваліфікацію 2 тис. молодих робітників. Усі члени моло-
діжних бригад зобов'язувались підвищити свою майстерність на 2 розряди, а
150 осіб – отримати дві професії48.
Стан професійного навчання широко висвітлювався у періодичній пресі.
Вже в кінці 1943 р. «Ворошиловградская правда» опублікувала статтю заступ-
ника начальника комбінату «Ворошиловградвугілля» С. Лукаша «Шахтам –
кваліфіковані кадри». В «Социалистическом Донбассе» гірники старшого по-
коління виступили з закликом до всіх кадрових шахтарів взятися за навчан-
ня молодих робітників. На багато років в газеті стала постійною рубрика
«Стара гвардія готує нові кадри». Про навчання робітників постійно писали
центральні, обласні, міські та районні газети.
З метою налагодження ефективної підготовки навчання робітників преса
безпосередньо на виробництві стежила за виконанням планів технічного нав-
чання адміністрацією заводів, у випадку їх порушень відповідальні керівники
зазнавали різкої критики. У газеті «Коксовик» (м. Дніпропетровськ) 2 люто-
го 1945 р. критикувались начальники цехів, які безвідповідально ставилися до
навчання робітників. Як наслідок, із запланованих в 1944 р. 550 осіб через усі
види навчання пройшли всього 172 (31,3%)49.
Про ефективність заходів підготовки і навчання працівників підприємств
свідчать статистичні дані заводів про виконання молодими робітниками норм
Післяокупаційний період 347
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 347
виробітку після проходження ними будь-якого з видів навчання. На заводі
№ 75 додаткове навчання позитивно вплинуло на ефективність праці окремих
робітників, які спочатку ледве виконували 80% норми виробітку50. Якісні ре-
зультати навчання продемонстрував токар Калита з цеху 110 (школа ФЗН-19,
Золочів). Після навчання в стахановській школі для тих хто не виробляв
норм, він виконав план січня на 164% (792 руб.), лютого – на 207% (816 руб.),
березня – на 220% (1092 руб.), квітня – на 172% (735 руб.); токар Алексєєв
з цеха 110 (школа ФЗН-2, Воронеж) після навчання на цільових курсах мав такі
показники: січень – 149% (592 руб.), лютий – 154% (545 руб.), березень –
175% (651 руб.), квітень – 130% (527 руб.). Такі приклади були непоодино-
кими51.
Загалом за відомостями уповноваженого ВЦРПС по УРСР лише в 1946 р.
в стахановських школах по галузевих комітетах профспілок навчено: в кок-
сохімічній промисловості – 846 осіб, залізорудній – 190, вогнетривкій – 777,
нафтовій – 48, скляній – 269, лісопереробній і деревообробній – 171, торф'я-
ній – 105, чорній металургії – 7731 осіб52.
В організації технічного навчання зустрічалося багато труднощів та переш-
код. Серед них: відсутність літератури, наочних і методичних матеріалів, кабі-
нетів, посібників для викладачів, навчальних програм з ряду професій; затя-
гування термінів навчання через зрив занять; низька оплата за підвищення
кваліфікації майстрів53. Крім того, директори далеко не всіх підприємств
сумлінно виконували затверджені міністерством і головкомом плани. Наприк-
лад, на Харківському алюмінієво-бронзовому заводі упродовж 1946 р. план
підготовки нових робітників був повністю зірваний, а з підвищення кваліфі-
кації виконаний лише на 48,2%54.
Отже, на початку відбудови виявилося, що промислові підприємства пот-
ребують не лише значної маси робочої сили, а й підготовлених кваліфікова-
них робочих кадрів. В перші місяці проблему дефіциту фахівців вирішували
шляхом переведення кваліфікованих робітників не лише з інших підприємств
України, а й інших союзних республік. Проте ця практика, яка частково ви-
користовувалася і в наступні роки, не могла задовольнити реальних потреб
відбудови. У зв'язку з цим, уряд розгорнув широкомасштабну програму підго-
товки кадрів, яка здійснювалася двома паралельними шляхами: підготовки
молоді в навчальних закладах системи трудових резервів і навчання
робітників безпосередньо на виробництві. Втілюючи в життя означену прог-
раму, керівництво держави прагнуло досягнути кількох цілей: в короткий
термін забезпечити підприємства (будови) працівниками різної спеціалізації,
сформувати постійні робітничі кадри для промисловості, підвищити продук-
тивність праці робітників, і, як результат, – кількість і якість виготовленої
продукції.
1 Бомбандьорова О. А. Трудові резерви на відбудові промислових підприємств України
(1943—1945 рр.) // Шляхи розвитку слов’янських народів: Актуальні проблеми історії:
Зб. наук.-метод. праць. – К., 1992. – Вип. 2—3. – С. 76.
2 Державний архів Російської Федерації (далі – ДАРФ). – Ф. Р-9507, оп. 2, спр. 420, арк.
24—26.
3 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). –
Ф. 1, оп. 23, спр. 604, арк. 83.
4 Бомбандьорова О. А. Назв. праця. – С. 113.
5 Там само. – С. 76.
6 Державний архів Донецької області (далі – ДАДоО). – Ф. П-326, оп. 2, спр. 175, арк. 3.
348 М. Лобода
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 348
7 Там само. – Арк. 10.
8 ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 23, спр. 874, арк. 2—6.
9 ДАДоО. – Ф. П-326, оп. 2, спр. 727, арк. 10.
10ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 23. спр. 5118, арк. 57.
11Державний архів Запорізької області (далі – ДАЗО). – Ф. Р-1335, оп. 10, спр. 92,
арк. 98.
12Там само. – Ф. Р-2506, оп. 1, спр. 68, арк. 112, 113.
13Там само.
14Там само. – Ф. Р-2174, оп. 1, спр. 150, арк. 32, 33.
15Російський державний архів економіки (далі – РДАЕ). – Ф. 8243, оп. 4, спр. 316, арк.
228.
16Бомбандьорова О. А. Назв. праця. – С. 85.
17Восстановление Донбасса (1946—1950): Док. и матер./ Рук. кол. сост. И.Ф. Курас. – К.,
1986. – С. 429.
18ДАЗО. – Ф. Р-1360, оп. 2, спр. 3, арк. 91.
19Там само. – Ф. Р-2506, оп. 1, спр. 68, арк. 38.
20Промышленность и рабочий класс Украинской ССР. 1946—1950: Сб. док. и матер. / Ред.
В. Е. Романцов. – К., 1980. – С. 343.
21Там само. – С. 479.
22Чернега П. М. Підготовка робочих кадрів у промисловості України в роки Другої світо-
вої війни // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей. – К., 2005. – Вип. 9: В
3 ч. – Ч. 3. – C. 172.
23Там само.
24Там само.
25ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 23, спр. 1071, арк. 8.
26Державний архів Харківської області (далі – ДАХО). – Ф. Р-4178, оп. 3, спр. 581, арк. 11.
27РДАЕ. – Ф. 7516, оп. 2, спр. 151. арк. 66; Там само. – Спр. 150, арк. 121, 122; Там само.
– Ф. 8243, оп. 4, спр. 311, арк. 1, 2.
28ДАХО. – Ф. Р-4178, оп. 3, спр. 581, арк. 13.
29Там само. – Арк. 12—14.
30Там само. – Арк. 8.
31Там само. – Спр. 360, арк. 6, 7.
32Там само.
33Там само. – Арк. 1, 3.
34ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 23, спр. 4428, арк. 286, 287.
35Державний архів Луганської області (далі – ДАЛО). – Ф. Р-2, оп. 2, спр. 12, арк. 1.
36ЦДАГО України. – Ф. 1, оп. 23, спр. 4428, арк. 82.
37Там само. – Арк. 285, 286.
38Державний архів Дніпропетровської області (далі – ДАДнО). – Ф. Р-4595, оп. 1, спр. 55,
арк. 3.
39Там само. – спр. 134, арк. 5, 6.
40ДАРФ. – Ф. Р-7416, оп. 3, спр. 28, арк. 2.
41ДАХО. – Ф. Р-4178, оп. 3, спр. 360, арк. 1.
42Там само. – Арк. 8.
43Там само. – Спр. 581, арк. 12.
44ЦДАГО України. – Ф. 166, оп. 3, спр. 326, арк. 70.
Післяокупаційний період 349
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 349
45Там само. – Арк. 72.
46ДАЛО. – Ф. Р-2383, оп. 4, спр. 9, арк. 2.
47ДАХО – Ф. Р-4178, оп. 3, спр. 581, арк. 11.
48Восстановление Донбасса (1946—1950) ... – С. 50, 51.
49Подготовка кадров // Коксовик. – Днепропетровск. – 1945. – 2 февраля.
50ДАХО. – Ф. Р-4178, оп. 3, спр. 581, арк. 9.
51Там само. – Арк. 8, 9.
52Промышленность и рабочий класс Украинской ССР... – С. 291.
53ДАХО. – Ф. Р-5773, оп. 1, спр. 80, арк. 12; Там само. – Спр. 49, арк. 24; РДАЕ. –
Ф. 8243, оп. 4, спр. 318, арк. 137.
54ДАХО. – Ф. Р-5773, оп. 1, спр. 49, арк. 25.
350 М. Лобода
Voen_istor_U_7:Voen_istor_Ukrain.qxd 17.03.2008 16:06 Page 350
|