Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі…
Аналізується проблема матеріальної винагороди козацьких старшин Української держави раннього нового часу за виконання ними функціональних обов’язків полковників Війська Запорозького. Зокрема увага звертається на соціальні аванси козацьких старшин, що проявлялися насамперед в їх допущенні до шляхетс...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130803 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… / В.М. Горобець // Український історичний журнал. — 2017. — № 4. — С. 20-37. — Бібліогр.: 71 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-130803 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1308032018-02-25T03:03:20Z Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… Горобець, В.М. Історичні студії Аналізується проблема матеріальної винагороди козацьких старшин Української держави раннього нового часу за виконання ними функціональних обов’язків полковників Війська Запорозького. Зокрема увага звертається на соціальні аванси козацьких старшин, що проявлялися насамперед в їх допущенні до шляхетства Речі Посполитої та дворянства Московського царства. Досліджуються можливі способи отримання полковниками ранґових і спадкових маєтностей, а також співвідношення різних форм землеволодіння серед представників полковницької корпорації та реґіональні особливості процесу зростання старшинського землеволодіння в Гетьманщині. Висвітлюються мотиви надавчих ініціатив гетьманського й царського урядів. З’ясовується, які чинники визначали перелік можливих статей збагачення представників полковницької корпорації та від чого залежали його розміри. При цьому увага акцентується на очевидних проявах непотизму, патрональних зв’язках при розподілі земельного фонду Гетьманщини серед полковників. The article examines the material compensation of Cossack officers for the execution of their mission of Colonel Cossack Army. Accentuated a particular attention is paid to social advances Cossack, evidenced especially in their admission to the Polish-Lithuanian Commonwealth nobility and gentry of Moscow Tsardom. Investigates the possible ways to get ranked colonels and hereditary estates, and the ratio of different forms of tenure among colonel corporation and regional features of the growth of petty land ownership in Het’manshchyna. Establishes given motives initiatives hetman and the tsarist government. It turns out what factors determine a list of possible articles enrichment representative’s colonel corporations and reasons, depended on its sizes. Also focuses the attention on the obvious manifestations of nepotism and patron relationship the distribution of the Het’manshchyna land among the colonels. 2017 Article Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… / В.М. Горобець // Український історичний журнал. — 2017. — № 4. — С. 20-37. — Бібліогр.: 71 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130803 94(477)«XVII–XVIII» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Горобець, В.М. Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… Український історичний журнал |
| description |
Аналізується проблема матеріальної винагороди козацьких старшин Української
держави раннього нового часу за виконання ними функціональних обов’язків полковників Війська Запорозького. Зокрема увага звертається на соціальні аванси козацьких старшин, що проявлялися насамперед в їх допущенні до шляхетства Речі Посполитої та дворянства Московського царства. Досліджуються
можливі способи отримання полковниками ранґових і спадкових маєтностей,
а також співвідношення різних форм землеволодіння серед представників полковницької корпорації та реґіональні особливості процесу зростання старшинського землеволодіння
в Гетьманщині. Висвітлюються мотиви надавчих ініціатив гетьманського й царського урядів. З’ясовується, які чинники визначали
перелік можливих статей збагачення представників полковницької корпорації
та від чого залежали його розміри. При цьому увага акцентується на очевидних проявах непотизму,
патрональних зв’язках при розподілі земельного фонду Гетьманщини серед полковників. |
| format |
Article |
| author |
Горобець, В.М. |
| author_facet |
Горобець, В.М. |
| author_sort |
Горобець, В.М. |
| title |
Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… |
| title_short |
Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… |
| title_full |
Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… |
| title_fullStr |
Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… |
| title_full_unstemmed |
Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… |
| title_sort |
соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/130803 |
| citation_txt |
Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині: шляхетство, маєтності, соболі… / В.М. Горобець // Український історичний журнал. — 2017. — № 4. — С. 20-37. — Бібліогр.: 71 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT gorobecʹvm socíalʹníavansitamateríalʹnívigodivídposídannâpolkovogourâduvgetʹmanŝiníšlâhetstvomaêtnostísobolí |
| first_indexed |
2025-07-09T14:14:52Z |
| last_indexed |
2025-07-09T14:14:52Z |
| _version_ |
1837179074554888192 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2017. – №4
УДК 94(477)«XVII–XVIII»
В.М.Горобець *
СОЦІАЛЬНІ АВАНСИ ТА МАТЕРІАЛЬНІ ВИГОДИ
ВІД ПОСІДАННЯ ПОЛКОВОГО УРЯДУ В ГЕТЬМАНЩИНІ:
ШЛЯХЕТСТВО, МАЄТНОСТІ, СОБОЛІ…
Зважаючи на характер владної організації Української держави середини
XVIІ–XVIІІ ст., якій був притаманним доволі високий рівень децентралізації,
широкий спектр владних повноважень зосереджувався на полковому рівні.
За влучним висловом З.Когута, полковник виступав таким собі «гетьманом
у мініатюрі»1. А один із чи не найвідоміших дослідників історії Гетьманщини
О.Лазаревський загалом стверджував, що полковники «володіли у своїх пол-
ках, можливо, навіть більшою владою, аніж гетьмани»2. І якщо у цих метафо-
рах відомих дослідників і є певне перебільшення, то загалом вони не супере-
чать суті того історичного явища, про яке йдеться. З огляду ж на таку очевидну
важливість полкової ланки у структуруванні влади3, актуальним виглядає пи-
тання стосовно тих соціальних авансів і різного роду матеріальних вигод, що
їх обумовлювало перебування старшин у цій привілейованій соціальній групі.
* Горобець Віктор Миколайович – доктор історичних наук, професор, завідувач сектору
соціальної історії Інституту історії України НАНУ
E-mail: victor_gor@ukr.net
1 Когут З. Російський централізм і українська автономія, 1760–1830. – К., 1996.
2 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.3: Прилуцкий полк. – К., 1902. – С.132.
3 Погляди автора щодо ролі та значення інституту полковників у соціополітичних і госпо-
дарських процесах Гетьманщини див.: Горобець В. Полковник Війська Запорозького та його
влада // Український історичний журнал. – 2014. – №4. – С.50–70; Його ж. Полковник Війська
Запорозького: право вільної елекції в світлі козацьких традицій, розпорядчих приписів і полі-
тичних реалій (середина XVIІ – перша чверть XVIІІ ст.) // Українська держава другої половини
XVIІ–XVIІІ ст.: політика, суспільство, культура. – К., 2014. – С.88–125; Його ж. Право вільної
елекції полковника Війська Запорозького: козацькі традиції у випробуванні імперськими нова-
ціями // Український історичний журнал. – 2015. – №5. – С.70–91.
Аналізується проблема матеріальної винагороди козацьких старшин Української
держави раннього нового часу за виконання ними функціональних обов’язків пол-
ковників Війська Запорозького. Зокрема увага звертається на соціальні аван-
си козацьких старшин, що проявлялися насамперед в їх допущенні до шляхет-
ства Речі Посполитої та дворянства Московського царства. Досліджуються
можливі способи отримання полковниками ранґових і спадкових маєтностей,
а також співвідношення різних форм землеволодіння серед представників пол-
ковницької корпорації та реґіональні особливості процесу зростання старшин-
ського земле володіння в Гетьманщині. Висвітлюються мотиви надавчих іні-
ціатив гетьманського й царського урядів. З’ясовується, які чинники визначали
перелік можливих статей збагачення представників полковницької корпорації
та від чого залежали його розміри. При цьому увага акцентується на очевид-
них проявах непо тизму, патрональних зв’язках при розподілі земельного фонду
Гетьманщини серед полковників.
Ключові слова: Українська держава раннього нового часу, Гетьманщина, пол-
ковник Війська Запорозького, поземельні відносини, ранґові маєтності.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
21Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині...
Якщо мову вести про ті вигоди, які давало посідання полкового уряду, то
тут можна виокремити декілька потенційно привабливих сфер. Насамперед у
політичному плані це вводило старшин у найвищі ешелони української влади,
надавало можливості для безпосередньої участі в управлінні країною, ство-
рювало сприятливі стартові позиції для обрання на гетьманство. До того ж
перебування на полковництві несло у собі й неабиякий потенціал соціального
та матеріального зростання. Якими були межі соціального авансу й масшта-
би найбільш примітних матеріальних винагород – спробуємо довідатися, про-
аналізувавши знакові прояви винагородження полковників за їхній ранґ, при
цьому свідомо залишивши поза увагою такі прояви публічної поваги до пол-
ковників, як ралець, чинш, «вина панська», «добровільні» роботизни й тому
подібне, присвятивши їм окреме дослідження4.
Шляхетство, дворянство, гроші, соболі…
Чи не найбільш яскравим прикладом стрімкого соціального злету може
слугувати історія з Гадяцькою угодою 1658 р., коли під час її ратифікації на
Варшавському сеймі наступного року шляхетство отримали (або дістали під-
твердження) ціла низка полковників Війська Запорозького – ніжинський
Василь Золотаренко, переяславський наказний Яким Сомко, переяслав-
ський Тимофій Цицюра, кременчуцький Кирило Андрієвич, переяславський
Семен Сулима, брацлавський Дмитро Солонина, чигиринський Герасим
Каплуновський, іркліївський Матвій Папкевич5. Перед тим, ще восени
1658 р., нобілітацію від короля отримав миргородський полковник Григорій
Лесницький і підтвердження статусу «уроджоного» – білоруський (чаусь-
кий) Іван Нечай6. Кількома роками пізніше, навесні 1661 р., коли влада Речі
Посполитої готувалася до ратифікації Чуднівської угоди 1660 р., з ініціати-
ви гетьманського уряду Юрія Хмельницького знову цілий ряд козацьких пол-
ковників, переважно тих, котрі з певних причин не отримали шляхетство в
1659 р. (зокрема подільський Остап Гоголь, прилуцький Петро Дорошенко й
білоцерківський Іван Кравченко7), були нобілітованими. При цьому україн-
ська сторона загалом ставила вимогу, аби козаків за особливі військові заслу-
ги за поданням запорозького гетьмана король нобілітував без перешкод8.
Наступник Юрія Хмельницького на гетьманстві – Павло Тетеря, нама-
гаючись політичними заходами закріпити воєнні успіхи, досягнуті восени
4 Див.: Горобець В. Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду
в Гетьманаті: ралець, чинш, «вина панська», «добровільні» роботизни та інші прояви публічної
поваги // Україна в Центрально-Східній Європі: Студії з історії ХІ–ХVІІІ ст. – Вип.17. – К., 2017.
5 Див.: Volumina Legum. – T.4. – Petersburg, 1859. – Р.302–304; Materiały genealogiczne, nobilitacje,
indygenaty w zbiorach Archiwum Głównego Akt Dawnych w Warszawie. – Warszawa, 1995. – S.114;
Кулаковський П. Козацьке посольство на сейм 1659 р. // Гадяцька унія 1658 р. – К., 2008. – С.109–120.
6 Materiały genealogiczne, nobilitacje, indygenaty... – S.73; Кулаковський П. Козацьке посоль-
ство на сейм 1659 р. – С.115.
7 Materiały genealogiczne, nobilitacje, indygenaty... – S.54.
8 Ochmann S. Sejmy lat 1661–1662: przegrana batalia o reformę ustroju Rzeczypospolitej. –
Wrocław, 1977. - S.56–57; Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації:
стосунки з Москвою та Варшавою, 1654-1665. – К., 2001. – С.298.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
22 В.М.Горобець
1664 р. завдяки діям коронних військ на чолі зі Стефаном Чарнецьким, які
дозволили поновити владу правобережного гетьмана над цілим Побужжям
і Подністров’ям, опрацьовуючи наприкінці листопада 1664 р. інструкцію по-
слам від Війська Запорозького на скликаний у Варшаві на кінець року валь-
ний сейм, серед іншого підготував представлення до шляхетства близько
30 козацьких старшин, переважно полковників і полкових урядників9.
Аналогічним чином діяла і влада Московської держави. Так, під час ві-
зиту гетьмана Івана Брюховецького до Москви восени 1665 р. з нагоди підпи-
сання нового варіанту гетьманських статей – Московського договору – цілому
ряду старшин Війська Запорозького було надано російське дворянство. Згідно
з «Актом пожалування…» від 22 жовтня 1665 р., до складу «обранних», котрих
государ «пожаловал […] во дворяня», було включено ґенеральних обоз ного,
суддю, осавулів, а також полковників10. У числі номінованих на дворянське
звання бачимо практично весь склад полковницької корпорації – переяслав-
ський Данило Єрмоленко, ніжинський Матвій Ґвинтовка, київський Василь
Дворецький, лубенський Григорій Гамалія, чернігівський Дем’ян Ігнатович,
прилуцький Лазар Горленко, полтавський Григорій Витязенко, миргород-
ський Дем’ян Постоленко, стародубський Леонтій Острянин11. Тобто дев’ятьом
з наявних десяти повних полковників лівобережної Гетьманщини дворянство
було надано. Виняток становив лише зіньківський полковник Василь Шиман-
Шимановський. На відміну від, скажімо, Леська Острянина чи Григорія
Гамалії, із В.Шиманом-Шимановським у І.Брюховецького раніше не було
якихось конфліктів, принаймні у відкритих формах. Отже пояснити в такий
спосіб відсутність його прізвища серед номінантів на дворянство не можна.
Єдине, що тут слід зауважити: зіньківський полковник і так був шляхтичем
за походженням. Але чи могло це стати на заваді його кооптації в середови-
ще російського дворянства? Більш вірогідною видається версія щодо значного
впливу на вирішення цієї проблеми інформації стосовно тієї служби, яку він
чинив восени 1665 р. У листі до І.Брюховецького від 23 жовтня наказний геть-
ман Д.Єрмоленко, інформуючи про ситуацію в Україні, зазначав, що всупе-
реч гетьманському указу утримувати за собою Канів зіньківський полковник,
котрий «всех товарищей распустил и сам на сей стороне Днепра есть, котрого
со слезами кровными молим, чтоб в сие время послужили его царскому пре-
светлому величеству и чтоб в вечную славу заслужили; а их мысль к тому не
велми склонна»12.
І хоч, зважаючи на неґативне ставлення козацького товариства до кооп-
тації старшини до російського нобілітету, старшини не вельми активно послу-
говувались отриманими від Олексія Михайловича титулами (хіба що у своїх
зверненнях до Москви), у роки гетьманування наступників І.Брюховецького
практика соціального звеличення вірних реґіментареві полковників через
9 Dział rękopisów Biblioteki książąt Czartoryskich w Krakowie. – Sygn.402. – №22. – S.567, 576.
10 Источники малороссийской истории, собранные Д.Н.Бантышем-Каменским. –
Ч.2. – Москва, 1859. – С.156–157.
11 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные
Археографической комиссией (далі – Акты ЮЗР). – Т.5. – Санкт-Петербург, 1867. – С.15.
12 Там же. – С.34.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
23Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині...
надання титулів царською владою тривала, але не набула широкого вжитку.
Так, під час Глухівської ради 1669 р., коли було по суті денонсовано найбільш
принципові положення інкорпораційних за своїм змістом Московських статей
1665 р., стосовно нобілітації старшини було сказано наступним чином:
«Как наперед сего заслуженные пожалованы были честью дво-
рянскою, чтоб они при том же чину и чести пребывали, а кото-
рые впредь заслужат, а гетман и старшина бити челом об них
учнут, и чтоб царское пресветлое величество и тех к той же дво-
рянской чести изволил пожаловать»13.
А вже при сходженні на гетьманство Івана Мазепи в 1687 р. вища козаць-
ка старшина, дбаючи про леґальні соціальні ліфти для себе та своїх нащадків,
наполягла на включенні в текст Коломацьких статей положення про надання
царською владою старшині дворянських звань.
Тим часом з останньої третини ХVІ ст. московська влада заохочувала
козацьку старшину до вірної служби, окрім дворянських звань, ще й пожа-
луваннями почесними придворними чинами. І якщо гетьмани могли пре-
тендувати на боярство, то полковники – на стольництво. Зокрема за часів
Івана Самойловича чин стольника отримав його небіж гадяцький полковник
Михайло Самойлович-Галицький, у 1689 р. – племінник гетьмана І.Мазепи
Іван Обидовський. Щоправда, останній на час цього пожалування був лише
учнем Києво-Могилянського колеґіуму, але невдовзі, щойно закінчивши на-
вчання, він таки обійняв посаду полковника в Ніжинському полку й, за від-
сутності інших заслуг, чин стольника був вельми доречним при обґрунтуванні
гетьманом свого загалом суперечливого рішення.
Не бракувало при нобілітації козацької старшини й певних курйозів.
Саме так, вочевидь, можна класифікувати отримання «полковником його
пресвітлої царської милості Війська Запорозького переяславським» Родіоном
Дмитрашкою-Райчею шляхетства Речі Посполитої на сеймі 1673 р. У королів-
ській грамоті від 25 лютого того року вказувалося, що «клейнод шляхетства
полского» дарується йому за особливою рекомендацією шляхетного Михайла
Ханенка, «гетьмана Війська Запорозького його королівської милості», а шля-
хетний Олександр Кладніцький, ротмістр придворної козацької хоругви, до-
пустив його до свого герба14. Усе це неабияк збентежило еліту Лівобережжя.
Принаймні ніжинський протопіп Симеон Адамович (зауважимо, доволі впли-
вова на той час особа в Гетьманщині) у листі до боярина А.Матвєєва зазначав:
«Зело и мы с господином гетманом приудивляемось, что господа поляки, имея
с царским пресветлым величеством поприсяженое перемирье, подданных его
великого государя шляхтичами чинят»15.
Суттєвим заохоченням до вірної служби для полковників були й по-
дарунки грошима та хутром, що їх час від часу жалувала царська влада.
13 Источники малороссийской истории… – Ч.2. – С.220.
14 Стороженко А. Родион Григорьевич Дмитрашко, полковник переяславский // Киевская
старина. – 1893. – Т.41. – №4. – С.17.
15 Акты ЮЗР. – Т.11. – Санкт-Петербург, 1879. – С.332–333.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
24 В.М.Горобець
Так, скажімо, у Березневих статтях 1654 р. передбачалося, що за свою служ-
бу полковники отримуватимуть «по сту ефимков» і млин. Українська сторона
висловлювала побажання, аби гроші для виплат надходили з царської казни,
натомість московський уряд, посилаючись на велике фінансове навантаження
від вступу у війну з Річчю Посполитою, наполіг на закріпленні в угоді нор-
ми, згідно з якою ці кошти формально включатимуться до царської казни, але
фактично акумулюватимуться в Гетьманщині з місцевих зборів16. Коли за де-
кілька років, восени 1659 р., російська сторона пішла на перегляд договірних
умов з козацькою Україною та сфальсифікувала «Прежние договорные статьи
Богдана Хмельницкого»17, положення щодо винагороди старшині, у тому чис-
лі й полковникам, залишилося без змін18. Так само і згідно норм, закріпле-
них Глухівськими статтями 1669 р., щорічно із зібраних до військового скарбу
кош тів кожному полковникові мало виплачуватися «по сту ефимков»19. Таку ж
суму грошової винагороди полковникам передбачено й у Переяславських геть-
мана І.Самойловича 1674 р.20 та Коломацьких гетьмана І.Мазепи21 статтях.
Яким чином виділена полковникам сума співвідносилась із виплатами іншій
вищій козацькій старшині, видно з таблиці.
Розміри річного грошового й натурального жалування
гетьманові та Війську Запорозькому у відповідності з нормами
українсько-російських договорів другої половини ХVІІ ст.22
Московський
договір 1654 р.
«Статті Богдана
Хмельницького»
в редакції 1659 р.
Глухівський
договір 1669 р.
Коломацький
договір 1687 р.
Гетьманові Староство
Чигиринське
1 тис. червоних
золотих; староство
Чигиринське
1 тис. червоних
золотих
1 тис. червоних
золотих
Ґенеральному
обозному
400 золотих
польських
1 тис. золотих
польських; млин
1 тис. золотих
польських; млин
1 тис. золотих
польських; млин
Ґенеральному
писареві
1 тис. золотих
польських; млин
1 тис. золотих
польських; млин
1 тис. золотих
польських; млин
1 тис. золотих
польських; млин
Ґенеральним
суддям
300 золотих
польських; млин
300 золотих
польських; млин
300 золотих
польських; млин
300 золотих
польських; млин
Ґенеральним
осавулам
400 золотих
польських; млин
400 золотих
польських; млин
400 золотих
польських; млин
400 золотих
польських; млин
Ґенеральному
бунчужному
50 золотих
польських
100 золотих
польських
100 золотих
польських
100 золотих
польських
16 Воссоединение Украины с Россией: документы и материалы в 3 т. – Т.3. – Москва, 1954. –
С.561–563, 570.
17 Докл. див.: Яковлів А. Українсько-московські договори в XVІІ–XVІІІ віках. – Варшава, 1934.
18 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–
1687). – К.; Л., 2004. – С.116.
19 Источники малороссийской истории... – Ч.1. – Москва, 1858. – С.218.
20 Там же. – С.256.
21 Там же. – С.309.
22 Склад. за: Воссоединение Украины с Россией… – С.561–563, 570; Універсали українських
гетьманів... – С.116, 463; Источники малороссийской истории... –Ч.1. – С.309.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
25Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині...
Ґенеральному
хорунжому – – – –
Писареві
Ґенерального
військового
суду
100 золотих
польських
100 золотих
польських
100 золотих
польських
100 золотих
польських
Хорунжому
Ґенеральної
військової
артилерії
50 золотих
польських – – –
Полковникам 100 єфимків; млин 100 єфимків; млин 100 єфимків; млин 100 єфимків; млин
Полковим
осавулам
200 золотих
польських; млин
200 золотих
польських; млин
200 золотих
польських; млин –
Полковим
хорунжим
50 золотих
польських
50 золотих
польських
50 золотих
польських
50 золотих
польських
Полковим
писарям
50 золотих
польських
50 золотих
польських
50 золотих
польських
50 золотих
польських
Сотникам 100 золотих
польських
100 золотих
польських
100 золотих
польських
100 золотих
польських
Сотенним
хорунжим – – 30 золотих
польських –
Рядовим
козакам
30 золотих
польських
30 золотих
польських
30 золотих
польських
30 золотих
польських
Окрім реґулярних виплат, практикувалися й певні екстраординар-
ні грошові пожалування. Скажімо, під час ґенеральної ради в Козацькій
Діброві у червні 1672 р. представник Олексія Михайловича боярин князь
Ґ.Ромодановський від імені царя пожалував усім полковникам Війська
Запорозького по «сорок соболей 60 рублев», а особливо заслуженим перед мос-
ковським престолом – переяславському полковникові Родіонові Дмитрашкові-
Райчі, ніжинському Пилипові Уманцеві, стародубському Петрові Рославцеві
й київському Костянтинові Солонині – додатково ще й «отлас» (дорогу мате-
рію), кому червоного, кому зеленого кольору, кому «отлас ценинной», і «па-
ра соболей 10 рублев», а чернігівському Василеві Дуніну-Борковському –
«па ра восем рублев»23. Для порівняння, новообраному членові гетьманського
уряду ґенеральному бунчужному Леонтієві Полуботку було пожалувано лише
«десять пар 10 рублев». Та й іншим ґенеральним старшинам пожалування
було меншим, аніж полковникам. Зокрема суддя Павло Животовський, писар
Сава Прокопович, осавул Іван Лисенко отримали від боярина лише «сорок со-
болей 60 рублев», тобто як новопоставлені полковники Іван Дубяга чи Іван
Сербин, а другий ґенеральний осавул – Лесько Черняк – і того менше: «сорок
соболей 30 рублев». Перший ґенеральний суддя Іван Домонтович отримав цар-
ську винагороду на рівні «старших» полковників – «сорок соболей 60 рублев,
отлас белой, пара 10 рублев». І лише активний учасник повалення гетьма-
на Дем’яна Ігнатовича ґенеральний обозний Петро Забіла був пожалуваний
23 Акты ЮЗР. – Т.9. – Санкт-Петербург, 1876. – С.952.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
26 В.М.Горобець
щедріше, аніж полковники – «сорок соболей в шестдесят рублев, отлас белой,
пара соболей 10 рублев, камка красная кармазинная»24.
Коли правобережний гетьман Петро Дорошенко під тиском обставин був зму-
шений зректися булави та заявити про своє підданство цареві, російська влада від-
значила приїзд його на чолі правобережної старшини до табору царських військ і
складання там присяги вірності Федорові Олексійовичу відповідними царськими
подарунками. З опису 1677 р. бачимо, що цього разу сімнадцять Дорошенкових
полковників отримали «сорока соболей по 60 рублей сорока, пара соболей по
10 рублей, атлас добрый розных цветов»25. Аналогічним чином обдарували й ґене-
ральну старшину правобережного гетьмана. Лише самому П.Дорошенкові було
вручено значно більші пожалування: соболів «сорок во 100 рублев, сорок в 90 ру-
блев, сорок в 80 рублев, сорок в 60 рублев, сорок в 45 рублев: всего на 375 рублев;
атласу белого венецейского, самого добраго, 10 аршин»26.
Більш диференційовано було розподілено пожалування оточенню гетьма-
на І.Самойловича 1681 р. з нагоди перемир’я з Оттоманською Портою. Цього
разу полковники отримали «бархат, обяря серебрянная, изарбаф, пара собо-
лев по 10 рублев пара, атлас». Ґенеральні старшини отримали від царя хто
«бархат, обяря серебрянная, пара соболев по 6 рублев пара», хто «изарбаф,
обяр серебрянная, пара соболів в 8 рублев», а хто «бархат, обяря серебряная,
изарбаф, атлас, пара соболей по 10 рублев пара, камка куфтер»27. Тотожні з
полковниками дарунки отримав лише другий в ієрархії ґенеральної старшини
урядовець – ґенеральний суддя. Натомість гетьмана обдарували «бархат двое-
морховой; изарбаф посеребреной земле; обер серебряная; кушак золотой; сорок
соболів во 100 рублев; 2 пары соболів по 10 рублев пара»28.
«Для вспоможенія домових його потреб»:
млини та ранґові маєтності
Звісно, названі вище форми винагородження полковників за службу та
виявлену при цьому вірність присязі були важливими моральними й матері-
альними стимулами. Проте, якщо брати суто матеріальний бік справи, значно
важливішою матеріальною складовою винагороди все ж виступали земельні
пожалування – так звані ранґові маєтності, тобто надані старшинам на час по-
сідання конкретного уряду. Як зауважувалося в історіографії, первісно ранґові
маєтності з’явилися в гетьмана Війська Запорозького29. Утім юридичне закрі-
плення свого статусу гетьманське ранґове землеволодіння отримало все ж не в
Березневих статтях 1654 р., як на цьому наголошували В.М’якотін, І.Крип’якевич
24 Акты ЮЗР. – Т.9. – С.952–953.
25 Источники малороссийской истории… – Ч.1. – С.275.
26 Там же.
27 Там же.
28 Там же.
29 Див.: Мякотин В.А. Очерки социальной истории Украины в ХVII–XVIII вв. – Т.1. –
Вып.2: Формы землевладения в левобережной Малороссии XVII–XVIII вв. – Прага, 1924. –
С.191; Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – Л., 1990. – С.184; Борисенко В.Й. Соціально-
економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVІІ ст. – К., 1986. – С.71.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
27Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині...
чи В.Борисенко30, а вже у Зборівській угоді Війська Запорозького з королем і
Річчю Посполитою 1649 р., де містився пункт, згідно з яким «Чигирин, так як є
у своїх границях, при булаві Війська Запорозького має бути назавше, і теперіш-
ньому старшому Війська Запорозького, шляхетному Богданові Хмельницькому
надає його королівська милість, роблячи його вірним слугою своїм і Речі
Посполитої»31. В угоді Війська Запорозького з царем 1654 р. гетьманові на
ранґ було додано до Чигиринського староства ще Гадяцький ключ «со всеми
к нему принадлежностями»32. Згодом, уже в гетьманування І.Брюховецького,
до Гадяцького ключа долучили Шептаківську волость.
Стосовно ж матеріальної винагороди полковників договір 1654 р. перед-
бачав лише призначення їм на ранґ водяних млинів, володіння якими, слід
наголосити, було неабияким привілеєм, оскільки ґарантувало найбільші при-
бутки з тогочасного промислу. Матеріальна винагорода полковникам мотиву-
валася в угоді тим, що вони «росход великий имеют»33.
Утім хоч у ранніх угодах і не було означено надання козацьким старши-
нам ранґових маєтностей, на практиці процес формування відповідного зем-
леволодіння полковників розпочався вже за гетьманування Б.Хмельницького.
Так, миргородський полковник Григорій Лесницький отримав від нього міс-
течко Шишаки, слабинський сотник Іван Домонтович – села Смолин і Максим,
у червні 1657 р. гетьман повернув дітям померлого паволоцького полковника
Івана Миньківського села Миньківка, Вербівка й Верхівня тощо. Але, треба
визнати, у той час надання мали все ж не системний характер, а були спора-
дичними та залежали винятково від волі реґіментаря та від того, на чолі якого
полку перебував той чи інший полковник.
Як видно з документів, що виходили з Ґенеральної військової канцелярії,
вищу козацьку старшину такий стан справ відверто не вдовольняв і вона бажа-
ла зробити подібні матеріальні винагороди системними та вповні леґальними.
Отож, скажімо, у часи укладення й ратифікації Гадяцької угоди 1658 р. впливова
козацька старшина доклала неабияких зусиль для того, аби закріпити за собою
не лише окремі села чи хутори, здобуті в роки визвольних змагань правом козаць-
кої займанщини, а й міста з округами та цілі «ключі». Із-поміж козацьких пол-
ковників неабияких успіхів у цій царині досягли Данило Виговський, Григорій
Лесницький, Григорій Гуляницький, Іван Нечай та ін. Скажімо, Г.Лесницький
отримав «на вічність» місто Вільшану з присілками в Корсунському старостві,
Г.Гуляницький – ленним правом містечко Носівку й село Кисилівку, Яким
Сомко – містечко Березань, Тимофій Цицюра – містечко Гельмязів, Степан
Сулима – Демидів, Димер і Литвинівку, Кирило Андрієвич – Сорочин34. Але
найбільше королівських щедрот випало на долю полковника Д.Виговського,
30 Там же.
31 Декларація ласки короля його милості на пункти прошення Війська Запорозького// Ugody
polsko-ukraiński w XVII wieku. – Kraków, 2002. – S.39.
32 Акты ЮЗР. – Т.10. – Санкт-Петербург, 1878. – С.462–465, 497–501.
33 Там же.
34 Пам’ятки історії Східної Європи: Джерела XV–XVII ст. – Т.5: Руська (Волинська) метрика:
Книга за 1652–1673 рр. – Острог; Варшава; Москва, 1999. – С.119–120, 123–126; Кулаковський П.
Козацьке посольство на сейм 1659 р. – С.113–122.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
28 В.М.Горобець
котрий за сеймовою постановою 30 травня 1659 р. закріпив за собою місто Смілу,
села Костянтинів, Бакли, Орловець, Вільховець у Білоцерківському старостві й
села В’язівок, Тарасівку в Корсунському35. Білоруському полковникові І.Нечаєві
ще восени 1658 р. король підтвердив привілей королеви Людовіки Марії на
Бобруйське староство, а також передав у пожиттєве володіння два містечка та
два війтівства в Могильовській економії36.
Черговий сплеск активності в гонитві за ранґовими маєтностями спостері-
гаємо у часи підготовки до ратифікації Чуднівської угоди 1660 р., коли маєтнос-
тями було обдаровано полковників Павла Яненка-Хмельницького, Григорія
Гуляницького, Петра Дорошенка, Максима Булигу, Григорія Лесницького,
Павла Тетерю та ін.37
Але й у цих випадках ішлося не про певну систему матеріального винаго-
родження за посідання урядів, а лише вияв щедрот монарха за вірність. Отож,
аби не залежати винятково від волі верховного правителя та його дорадників,
старшини намагалися запровадити у практику певний алгоритм винагоро-
дження, що мав залежати лише від посідання того чи іншого уряду. Гетьман
П.Тетеря, виряджаючи восени 1664 р. своїх послів на Варшавський вальний
сейм, наказав їм серед іншого добиватися, аби кожному полковникові було ви-
ділено в полку по старостві та млину38. Але втілити цю норму у життя ані
П.Тетері, ані його наступникам не вдалось і ранґове землеволодіння на прак-
тиці й надалі залежало від близькості до гетьмана, доброї волі монарха, а та-
кож певних місцевих особливостей полку, де служив той чи інший старшина.
До того ж, якщо аналізувати початкові етапи формування ранґово-
го землеволодіння в козацькій Україні, то, як слушно зауважив свого часу
О.Лазаревський, ще навіть у гетьманування І.Самойловича полковники мо-
гли взяти у своє ранґове володіння ті чи інші вільні військові села, навіть не
подбавши при цьому про схвалення реґіментаря. Свою думку дослідник ілю-
стрував прикладом урядування стародубського полковника Григорія Коровки-
Вольського, котрий «забрав у своє “ранґове” володіння декілька сіл, не питаю-
чи дозволу гетьмана, як це ще можна було чинити за Самойловича»39.
За реґіональною ознакою на початку існування Української держави стар-
шинське землеволодіння найбільше розвинуте було на Чернігівщині й у се-
редній частині Київщини, трохи менше – на теренах так званих «старих» ко-
зацьких полків (Канівського, Черкаського, Чигиринського), ще менше – на
Брацлавщині та зовсім мало – на Полтавщині40. У другій половині XVII ст.,
коли відбувалось інтенсивне освоєння Лівобережжя, прискореними темпа-
ми йшло формування старшинського землеволодіння у Стародубському полку.
Щоправда тут левова частина ще донедавна «вільних військових сіл» перейшла
до «диспозиції гетманской», або потрапила до рук синів гетьмана І.Самойловича.
35 Пам’ятки історії Східної Європи... – С.158–160; Voluminа Legum. – T.4. – Р.302.
36 Кулаковський П. Козацьке посольство на сейм 1659 р. – С.113.
37 Voluminа Legum. – T.4. – Р.359–360; Горобець В. Еліта козацької України… – С.307.
38 Dział rękopisów Biblioteki książąt Czartoryskich w Krakowie. – Sygn.402. – №22. – S.547–563.
39 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.1: Стародубский полк. – С.21.
40 Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – С.187.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
29Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині...
Звично швидкими темпами розвивалося старшинське землеволодіння у Чер-
нігівському й Ніжинському полках. Дещо повільніше процеси відбувались
у південній частині Гетьманщини. Утім, скажімо, із початком 1670-х рр.
у Прилуцькому полку, куди було спрямовано потужні міґраційні потоки з
Правобережної України, формування старшинського землеволодіння значно
прискорилося. Особливо успішними у цьому контексті стали дії тамтешнього
полковника, вихідця з Правобережжя Дмитра Горленка, котрий за короткий
час став одним із найбільших землевласників Лівобережжя.
Загалом же, як видно з матеріалів ґенерального слідства про маєтності
1729–1730 рр., частка ранґового землеволодіння полковників у різних полках
суттєво різнилася за своїми розмірами. Так, у Чернігівському на «чин полковни-
чій» належало чимало населених пунктів, розкиданих по всьому полку: у пол -
ковій сотні – села Яновці й Колчівці, сільця Скоринці, Лукашівка, Коти;
у Ройській – села Ріпки, Холявін, Петрушин, сільця Каменки та Маслаківки; у Сед -
нівській – містечко Седнів, села Мокишин, Дирчин, Клочків і сільце Бурки;
у Городницькій – містечко Городня; у Синявській – сільце Бреч; у Киселівській –
сільце Туря (всього 330 дворів)41. У Ніжинському полку на уряд полковни-
ка належали: у місті Ніжині – «мелница о трех колах»; у другій полковій
Ніжинській сотні – села Володькова Дівиця, Рожнівка, Максимівка, сільце
Винівка та слобода «на дівицькому степу построєна»; у Веркіївській сотні –
містечко Веркіївка, село Берестовець42. Перед тим на полковий уряд належали
також село Пашківка та млин Синяковський на річці Кропивні у другій пол-
ковій Ніжинській сотні, село Вересоч у третій полковій Ніжинській сотні, село
Смоляж і Занки у сотні Веркіївській, які на час проведення ревізії перейшли
до рук інших старшин у «зуполное» і «вечное» володіння43. У Лубенському
полку «на чин полковничества» здавна були виділені в Лохвицькій сотні село
Лука (разом із млином на річці Сула); у Лукомській – містечко Бурумка,
село Мойсіївка, слобода Наріжжя; у Лубенській – сільце Олександрівка (всього
332 двори)44. Натомість у Полтавському полку на уряд полковника належало
лише одне містечко Решетилівка. Як було записано в матеріалах слідства, «го-
род Решетиловка, начавши от прежнего полтавського полковника Жученка,
который был полковником до гетмана Богдана Хмелницкого, за всіх здавна
полковников належал на уряд полковничества и ныні потому же владеній
полковника Василия Кочубея имеется»45.
Наскільки значними були ранґові маєтності полковників, а отже, в якій мірі
вони підносили його високий владний статус? Якщо порівнювати з представ-
никами іншої полкової старшини, то різниця буде доволі виразною. Скажімо,
41 Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка: 1729–1730. – Чернигов,
1908. – С.150–151.
42 Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка: 1729–1730. – Чернигов,
1901. – С.67–69.
43 Там же. – С.75–77.
44 Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку: 1729–1730. – К., 1930. – С.11, 17–18,
20, 51.
45 Генеральне слідство про маєтності Полтавського полку: 1729–1730. – Полтава, 2007. –
С.41.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
30 В.М.Горобець
у Чернігівському полку на уряди полкових обозного, двох осавулів і двох хо-
рунжих узагалі не було виділено жодного двору. Так само й у Ніжинському
«на уряди нижей слідующим старшині полковой и сотникам
жадних маєтностей не имеется: обозному полковому; судіи пол-
ковому; асаулові полковому; под асаулому полковому; прапор-
щику полковому; сотникам: двом полковим ніжинським; глу-
ховскому, воронежскому, кролевецкому, новомлинському, кроме
озер; янпольскому, батуринському, конотопському, борзенькому,
шаповаловскому, прохоровскому, иван-городскому, дівицкому,
веркіевскому, бахмацькому, кроме степу; атаману городовому
ніжинському, сотнику олишевскому»46.
Щоправда такий стан «безмаєтності» для старшин, котрі посідали ці уряди,
не завжди був таким нікчемним. І, скажімо, як записано в матеріалах слідства
про маєтності Ніжинського полку, «старожили запомнят», гетьман І.Мазепа
«властію своею надал в підданство Матвею Шендюху, обозному полковому ні-
жинському» село Куликовку у сотні Дівиці Салтиковій, але вже «по измене
Мазепиной» І.Скоропадський передав його ніжинському полковому судді й
по тому воно так і залишилось як ранґове надання за посідання суддівського
уряду47.
Якою була частка ранґового землеволодіння у загальній структурі госпо-
дарства старшин, котрі посідали полкові уряди? Не надто вагомою. Адже вар-
то мати на увазі, що старшина за першої ж ліпшої нагоди намагалася, навіть
попри те, що нерідко уряд батька «успадковував» син, перевести ранґові маєт-
ності в розряд спадкових і більше жодним чином не залежати від волі гетьма-
на й товариства. І, зауважимо, досягла на цій ниві неабияких успіхів. Власне
сама ідея проведення ґенерального слідства виникла у зв’язку з нагальною
необхідністю повернути в розряд ранґових ті маєтності, які незаконно пере-
йшли у спадкове володіння.
Також не слід забувати, що перебування старшини на полковому уряді
щедро винагороджувалося царською й гетьманською владою наданням маєт-
ностей «за услуги войсковиє» чи то у «вічне» володіння, чи то «до ласки військо-
вої», чи то «на вспартє дому». Таке термінологічне різнобарв’я земельних на-
дань викликає цілком зрозуміле бажання їх правової класифікації за ознакою
рівня повноправ’я власників. Подібні спроби чинилися вже у другій третині
XVIIІ ст., у часи правління Анни Іоаннівни, коли на запит із Сенату стосов-
но «изъяснения» термінів, що вживаються в надавчих документах, ґенеральна
старшина відрапортувала наступним чином: «В спокойное и безпрепятствен-
ное владение значитъ – владение вечное; до ласки войсковой значитъ – до ука-
зу; и на вспартье дому значитъ – на вспоможенье дому до некоторого времени,
а не вечно ж»48. Але, як цілком слушно зауважував В.М’якотін, часто-густо
формула земельних надань старшині не вписувалась у жоден з озвучених
46 Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка. – С.76.
47 Там же. – С.70.
48 Лазаревский А. Описание старой Малороссии. – Т.2: Полк Нежинский. – К., 1893. – С.343
(прим.).
Український історичний журнал. – 2017. – №4
31Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині...
вище варіантів, а пропонувала нові, або ж загалом не містила згадок про фор-
му володіння, передаючи маєтності й посполитий люд, котрий там мешкав,
у невизначене темпорально «послушенство», «подданство», «поссесію» тощо49.
Аналізуючи ж правовий бік земельних пожалувань, не важко помітити, що
надання «до ласки військової» значно переважали всі інші форми.
Розміри пожалувань залежали від рівня наближеності того чи іншого
старшини до реґіментаря та, звичайно ж, поточної політичної й соціальної
кон’юнктури. У часи, коли становище гетьмана було непевним і він гостро по-
требував підтримки місцевих козацьких еліт, а соціальні настрої населення
дозволяли правителям виявляти щедрість, пожалування могли бути значни-
ми й адресуватися чималій групі козацької старшини. Чи не класичний у цьо-
му сенсі приклад зі входженням у владу влітку 1687 р. новообраного гетьмана
І.Мазепи. За декілька років, у 1689-му, активність його в роздачі маєтностей
знову стрімко зросла, і причину цього дослідники вбачають насамперед у про-
валі Кримського походу та бажанні І.Мазепи заспокоїти ображені почуття ко-
зацької старшини принизливим відступом від Перекопа50. Ще більш масштаб-
ними були роздачі маєтностей восени 1708 р. при сходженні на гетьманство
І.Скоропадського. Приклад останнього, щоправда, доволі деформований
екстра ординарними політичними умовами, що постали внаслідок зовніш-
ньополітичної переорієнтації І.Мазепи з Петра І на Карла ХІІ, та, відповід-
но, небаченою досі активністю російської влади у процесі переформатування
структури земельної власності в українській автономії, аби в такий спосіб під-
кріпити підважені виступом І.Мазепи власні позиції.
Якщо ж зосередити увагу на більш звичному перебігу обдаровування
реґіментарями полковників земельними пожалуваннями, так би мовити,
не обтяженому політичними ексцесами, то, скажімо, семирічна служба Якова
Жураковського на уряді в небідному, але водночас у значною мірою вже до-
волі стабільному у плані перерозподілу земельного фонду Ніжинському пол-
ку, принесла йому лише «одну слободу большую над болотом, а другую сло-
боду меншую над речкою Локнею, на самой границе московской лежащія»51.
Також семирічне перебування на уряді наступника Я.Жураковського –
Яреми Непрака взагалі не залишило по собі сліду в історії землеволодіння
Гетьманщини (допускаємо, що причиною цьому може служити банальна втра-
та відповідних надавчих документів). А шестирічне правління його наступ-
ника – Степана Забіли в майновому сенсі конвертувалося в отримання маєт-
ностей Конашівки, Чепліївки, Клішки, і це при тому, що гетьман І.Мазепа,
як зауважував О.Лазаревський, через непевність свого становища й відсут-
ність належного авторитету у Війську Запорозькому, «заискивал» перед пол-
ковниками загалом і Забілою зокрема52. Натомість навіть коротке (трирічне)
полковникування улюбленого небожа І.Мазепи – Івана Обидовського прине-
сло його вдові (полковник помер під час походу на Нарву у січні 1701 р.) аж
49 Мякотин В.А. Очерки социальной истории Украины в ХVII–XVIII вв. – С.195–197.
50 Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии. – Т.2. – С.11–12.
51 Там же. – С.10–11.
52 Там же. – С.12.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
32 В.М.Горобець
п’ять сіл. Щоправда, після розриву І.Мазепи з царем 1708 р. всі вони були
забрані в полковницької вдови та її синів і передані полковникові Лук’янові
Жураковському. Останньому, до слова, за виявлену у часи сум’яття вірність
Петру І, крім маєтностей І.Обидовського, було пожалувано ще й Рожнівку,
Максимівку, Безуглівку, Липовий Ріг, Володькову Дівицю. Проте після смерті
Жураковського з цих дев’яти сіл його нащадкам удалося втримати за собою
лише п’ять.
Саме нестабільністю статусу маєтностей, що належали «на ранґ», і поясню-
валося стійке бажання полковників перевести ранґові села у статус свого «віч-
ного» володіння. Але, зауважимо, що й ця форма далеко не завжди ґаранту-
вала власникові застереження його прав власності «на віки». Так, наприклад,
коли в кінці 1681 р. гетьман І.Самойлович відібрав у ніжинського полковника
Якова Жураковського уряд, разом із перначем той втратив і село Щебру, а та-
кож Слободу Велику (Полковницьку) і Слободу Малу «над речкой Локнею, на
самой границе московской лежащіе»53, які за всіма ознаками мали бути недо-
торканними. І лише І.Мазепа, щойно прийшовши до влади, універсалом від
1 вересня 1687 р., «респектуючи на значныя п. Якова Жураковского, знатного
товарища войскового, в Войску Запорожском прислуги», повернув йому віді-
брані раніше І.Самойловичем села та слободи54.
Або, скажімо, зібрані лубенським полковником Леонтієм Свічкою маєтнос-
ті по його смерті поволі розбиралися наступниками на полковництві. Зокрема,
як скаржились у 1767 р. його правнуки – Яків Гамалія й Андрій Вакулович, –
лубенський полковник у 1714–1727 рр. Андрій Маркович, відчуваючи за со-
бою підтримку гетьмана І.Скоропадського, «не ведомо за что на деда нашого
Лукьяна Свечку недоброхотство занявши, некоторіе села отняли»55. Аналогічна
доля, до слова, очікувала й на самого А.Марковича. Як засвідчують матеріали
ґенерального слідства про маєтності 1729–1730 рр., у 1716 р. полковник, від-
діливши від м. Ромни «предместье или заречье роменское», спочатку «упросив
оное себе во владение у гетмана Скоропадского», а двома роками пізніше отри-
мав на нього «и жалованную грамоту в вечное владение». Однак уже у ході ре-
візії, проведеної кількома роками по тому за гетьманування Данила Апостола,
передмістя було «по грамоте возвращено к городу попрежнему»56.
«Особливого нашого в том заживши над мененим паном
полковником […] респекту»: мотиви надавчих ініціатив
Цікаво, що в офіційних документах причиною надання старшинам маєт-
ностей указувалася не сама служба на полковому уряді, а виявлені при цьому
вірність і звитяга. Зокрема гетьман І.Брюховецький, передаючи прилуцькому
полковникові Лазареві Горленку три млини на річці Удай, в універсалі від
53 Лазаревский А. Люди старой Малороссии: Жураковские // Киевская старина. – 1888. –
Т.23. – №11. – Отд.1. – С.365.
54 Там же.
55 Лазаревский А. Люди старой Малороссии: Свечки // Киевская старина. – 1882. – Т.3. –
№8. – С.256.
56 Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку… – С.2.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
33Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині...
17 травня 1664 р. своє рішення мотивував передовсім військовими «відважни-
ми прислугами» очільника полку:
«Иж мы, поглядаючи на значніе и давние прислуги отважние,
протівности каждого неприятеля наступаючого, пана Лазара
Горленка, полковника вірного Войска его царського пресвітлого
величества Запорозкого прилуцького в нагороду оных зацних и
отважних прислуг далисмо»57.
Аналогічні мотиви звучали й у надавчому документі гетьмана
Д.Ігнатовича, котрим той у травні 1669 р. підтвердив майнові права ніжин-
ського полковника Пилипа Уманця на розташоване у Стародубському полку
село Грем’яче. У ньому увага акцентувалася не лише на його заслугах (при-
чому з суттєвим уточненням – перед царем і Військом Запорозьким), а й за-
уважувалася зразковість такої служби та важливість надання як заохочення
для наслідування його «прислуг» «иними»: «За значніе и отважніе прислу-
ги у Войску Запорожскому поднятіе […] прето в нагороду тих значних при-
слуг, а побавляючи і иних до такових прислуг»58.
Вироблений канцеляристами гетьмана Д.Ігнатовича тренд знайшов своє
застосування й в інших документах подібного спрямування. Зокрема про щирі
заслуги претендента як підстави для надання сіл Осьмаки та Дягове з млина-
ми на річці Мені мовиться й в універсалі Д.Ігнатовича від 19 лютого 1671 р.,
виданому на ім’я чернігівського полковника Івана Лисенка. Привертає ува-
гу своєрідна адресація цих самих «вірних і щирих услуг» – «так противко его
царському пресвітлому величеству, яко и нашому рейментови»59. Цікаво, що
вжита гетьманом Д.Ігнатовичем словесна формула «услуги нашому реймен-
тови» міцно ввійде у вжиток та у відповідну діловодську практику його на-
ступника – І.Самойловича, котрий, надаючи старшині села і млини як про
обов’язкову умову надання згадуватиме і «ку нашому рейментови прислуги»60,
або ж – «особливого нашого в том заживши над мененим паном полковни-
ком […] респекту»61.
Подеколи гетьманам було достатньо згадати лише про своє реґіментарське
бажання як мотив надавчих дій. Так, в універсалі Д.Ігнатовича від 19 квітня
1670 р. про підтвердження прав стародубського полковника Петра Рославця
на млин і слободу поблизу нього читаємо: «Оное слободы ствердивши, пану
полковникови стародубовскому, ведлуг волы своеи»62. Так само й гетьман
І.Самойлович, надаючи на початку 1675 р. стародубському полковникові до-
звіл осадити село Юдинове та дві слободи на річці Стічній у Погарській со-
тні, також апелював не до військових заслуг старшини чи втрат його здоров’я
чи майна у цій шляхетній справі, а покликався на «особливий нашого в том
57 Універсали українських гетьманів... – С.324.
58 Там само. – С.503.
59 Там само. – С.550.
60 Там само. – С.693.
61 Там само. – С.687.
62 Там само. – С.532.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
34 В.М.Горобець
заживши над мененым паном полковником стародубовским респектом»63.
Та й гетьман І.Мазепа, видаючи в листопаді 1704 р. полтавському полковнику
Івану Левенцю універсал на село Нижні Млини, адресувався передовсім до
поняття «особливого нашого респекту» щодо одержувача гетьманської щедрос-
ті. Проте зауважуючи при цьому, що такий респект ґрунтується не лише «на
значних в Войску Запорожском […] его самого пана Івана Левенця, полков-
ника полтавского», але й заслуги «отеческие», тобто його батька – полковника
Прокопа Левенця. Стосовно ж заслуг Івана, то гетьман акцентував увагу на
тому, що ще перед посіданням відповідного уряду він мав «роненіе», а вже
на чолі полку демонстрував «отважне без пощаденія здоровя, ронячіеся услуги
и праци военние»64.
Значно більше, аніж у згаданому випадку, І.Самойловичу довелося демон-
струвати власної винахідливості при пожалуванні маєтностями свого 20-літ-
нього сина Семена, поставленого на чолі Стародубського полку. Тож гетьман,
закріплюючи універсалом від 14 лютого 1689 р. села Грем’яче, Борщеве, «сіль-
це» Перегони, а також млини на річці Ворі, озера, сіножаті, поля та інші угід-
дя в Погарській сотні Стародубського полку за «милим сином нашим», апелю-
вав до того, що
«пан Сімеон, жич цале завше есть готовим во всяких военних делех
пресвітлому его царського величества маєстату ку цілости христи-
янству чинити услугу, и вже почасти труд и працю военних понес-
ши годніе свои прислуги, як преславному маєстату монаршому,
так и рейменту нашому гетманскому, певніе оказал знаки»65.
Тобто, як бачимо, радше йшлося про авансування майбутньої служби та ви-
нагородження готовності служити. А якісь абсолютно абстрактні «знаки» служ-
би виглядають не більше, аніж пустопорожня надавча риторика. Конкретика
ж проявилася лише у згадках про одруження полковника та потребі утриму-
вати сім’ю й дім у належному стані: «А малженским, за благословеніем Божим
и за поводом нашим родителским, обовязашися станом, потрібен ест, так для
свого з своими домовниками визованя, яко и для пристойного пріймованя лю-
дей, особливого вспартя и подпоможенія»66.
Вельми цікаво виглядає й інша словесна формула цього непересічного
гетьманського універсалу. Та, що відображала зв’язок реґіментарського ба-
жання, яке втілилося в «отцевским нашим усердіи», із волею царя й побажан-
ням усього Війська Запорозького. У даному контексті І.Самойлович перебував
«в надіи монаршой ласки и войсковой зичливости». Утім якщо оточення царя
спокійно сприйняло такий стрімкий службовий і майновий злет гетьмани-
ча, то козаки, передовсім запорожці, неабияк із цього приводу ремствували.
Гетьманові навіть довелося виправдовуватися за свої кадрові рішення, що сто-
сувалися його найближчої рідні.
63 Універсали українських гетьманів... – С.687.
64 Генеральне слідство про маєтності Полтавського полку… – С.54.
65 Універсали українських гетьманів... – С.751.
66 Там само.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
35Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині...
«Смотря на его служби
и верное раденіе, син его […] и внучата и правнучата
так же нам, великим государем […] служили»
Тим часом у царських грамотах щодо пожалування козацької старшини
земельними угіддями та підданими мотиваційна частина оберталася винят-
ково навколо вірної служби старшини цареві. Доволі красномовною у цьому
сенсі стала грамота царів Івана та Петра Олексійовичів про підтвердження
за Леонтієм Черняком наданих йому гетьманом І.Мазепою села Гавронці та
млина на річці Псел у Миргородському полку. У документі передовсім ішлося
про «служби» Л.Черняка царській династії. Отож «милость и жалуване» стар-
шина отримав «за свои верніе и радетелніе и знатніе служби и чтоб впредь,
смотря на его служби и верное раденіе, син его Іван и внучата и правнуча-
та так же нам, великим государем […] і нашим государским наслідником,
служили»67.
Після ж осені 1708 р. (і чи не до початку 1730-х рр.) якщо не
обов’язковим, то принаймні вкрай бажаним атрибутом царських грамот
щодо пожалування полковників маєтностями була згадка про вірність ца-
реві у «змену Мазепину». Іноді вони могли бути суто формальними, а іно-
ді й доволі розлогими. Прикладом останнього може бути словесний пасаж
із грамоти Петра І полтавському полковникові Іванові Черняку від 7 берез-
ня 1718 р. про підтвердження наданих йому і куплених в Україні його ко-
штом маєтностей із селами, слободами, хуторами, млинами, сіножатя-
ми, пасіками тощо, де у вступній частині надавчого документа вказано, що
отримувач
«служил нам, великому государю, во всякой верности, кримских,
кази-керменских, в нарвских и во всех походех, а найпаче в зме-
ну проклятого Мазепи, не склоняяся к его, но в ту ізмену послан
бил от нас, великого государя, из Лебедина с указом нашого цар-
ського величества к запорожцам и к хану кримскому со обяв-
леніем о подданом нашом гетмане Скоропадском и там в Криму,
исполнив наказаное ему дело, возвратясь в Сеч Запорожскую,
где изменник Костя Гордіенко, взяв ево, бил и мучил чють не на
смерть и, заковав в кайдали, отослал ево к изменному проклято-
му Мазепе в шведцкое войско, где пропадал, даже до счастливой
Полтавской баталіи, и завезен до Переволочной, и там, когда
Крейц и Левенгеупт с войском нам, великому государю, прекло-
нилися, тогда и ево, Ивана, во всем том запорожском узилище
генералу нашому фельтмаршалу, светлейшему князю Алексан-
дру Даниловичу Меншикову отдали»68.
У випадку ж із пожалуванням маєтностей стародубському полковникові
Лук’янові Жоравці (до слова, зведеному на цей уряд саме завдяки «правильній»
67 Генеральне слідство про маєтності Полтавського полку… – С.58–59.
68 Там само. – С.61.
Український історичний журнал. – 2017. – №4
36 В.М.Горобець
службі у часи політичної переорієнтації гетьмана І.Мазепи з московського
царя на шведського короля) грамота Петра І від 7 липня 1718 р. обмежила-
ся лаконічною згадкою про служби старшини государеві: «Вірніе и знатніе,
а особ ливо в ізмену бувшого гетмана ізменніка Мазепи и в битность в Малой
Россіи короля шведського показанніе»69.
Нерідко при пожалуванні старшини маєтностями чи то царська грамота,
чи то гетьманський універсал згадували і служби його батька. А за часів геть-
манування Д.Ігнатовича надибуємо документ, яким реґіментар жалував на-
віть брата полковника – винятково, як випливає з тексту, за заслуги першого.
Зокрема в універсалі від 12 лютого 1670 р. читаємо:
«Иж поглядаючи мы на щырие и верные заслуги пана Петра
Рославца, полковника стародубовского […], прето в нагороду
тых его прав пану Івану Рославцеви, брату рожоному его, оби-
вателеві почеповскому, млин у селе […] ишови, стоячий на реце
Псе, до далшей ласки войсковой, на одбирание и спокойное дер-
жанье сим універсалом надаем»70.
Вірна служба на полковницькому уряді могла бути винагороджена зе-
мельними пожалуваннями й поза межами Гетьманщини. Зокрема ніжин-
ський полковник Іван Обидовський у 1689, 1691 рр. отримав від царської
влади маєтності в Рильському та Козельському повітах Московської держави,
а згодом був пожалуваний і селом Михайлівкою в Лебединському повіті на
Слобожанщині71.
***
Загалом же, оцінюючи сумарні соціальні аванси й матеріальні вигоди
полковників Війська Запорозького від посідання ними своїх високих урядів,
слід визнати, що саме вони, а не інша старшина, навіть не ґенеральні старши-
ни, які входили до складу гетьманської адміністрації, були найбільш уприві-
лейованою соціальною групою. Таке високе становище полковників обумовлю-
валось як реґламентованими в угодах, так і визначеними звичаєвим правом
перевагами щодо володіння старшинами ранґовими землями, млинами, угід-
дями тощо. Зауважуючи високий ступінь упривілейованості для всього складу
полковницької корпорації та, відповідно, вагомий матеріальний зиск усіх її
членів від посідання уряду, водночас необхідно наголосити й на тому, що роз-
міри матеріальних статків окремих представників групи залежали від місця
їхнього врядування, а отже господарського розвитку реґіону, наявності вільно-
го земельного фонду в полку, уявлень полчан у ставленні до приватної влас-
ності на землю та засад соціальної справедливості. Доволі вагомим у цьому
69 Генеральне слідство про маєтності Стародубського полку // Український архів. – Т.1. – К.,
1929. – С.262.
70 Універсали українських гетьманів... – С.527.
71 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк; К.; Л.; Париж; Торонто,
2001. – С.100 (прим.22).
Український історичний журнал. – 2017. – №4
37Соціальні аванси та матеріальні вигоди від посідання полкового уряду в Гетьманщині...
сенсі був й інший суб’єктивний чинник – рівень персональної наближеності
полковника до гетьмана, входження його до складу гетьманської сім’ї або того
чи іншого впливового старшинського клану.
The article examines the material compensation of Cossack officers for the execution of
their mission of Colonel Cossack Army. Accentuated a particular attention is paid to so-
cial advances Cossack, evidenced especially in their admission to the Polish-Lithuanian
Commonwealth nobility and gentry of Moscow Tsardom. Investigates the possible ways
to get ranked colonels and hereditary estates, and the ratio of different forms of tenu-
re among colonel corporation and regional features of the growth of petty land owner-
ship in Het’manshchyna. Establishes given motives initiatives hetman and the tsarist
govern ment. It turns out what factors determine a list of possible articles enrichment
representative’s colonel corporations and reasons, depended on its sizes. Also focuses
the attention on the obvious manifestations of nepotism and patron relationship the dis-
tribution of the Het’manshchyna land among the colonels.
Keywords: Ukrainian state of the early modern times, Het’manshchyna, colonel of the
Zaporozhian Host, agrarian relations, ranked estates.
|