"Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Ганжа, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2007
Schlagworte:	На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр.
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13093
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	"Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії / О. Ганжа // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 16(2). — С. 60-67. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13093
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-130932010-10-29T12:02:23Z "Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії Ганжа, О. На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр. 2007 Article "Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії / О. Ганжа // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 16(2). — С. 60-67. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13093 uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр. На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр.
spellingShingle	На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр. На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр. Ганжа, О. "Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії
format	Article
author	Ганжа, О.
author_facet	Ганжа, О.
author_sort	Ганжа, О.
title	"Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії
title_short	"Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії
title_full	"Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії
title_fullStr	"Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії
title_full_unstemmed	"Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії
title_sort	"селянські настрої" серед робітництва, в червоній армії та партії
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2007
topic_facet	На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917-1930-х рр.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13093
citation_txt	"Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії / О. Ганжа // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 16(2). — С. 60-67. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT ganžao selânsʹkínastroíseredrobítnictvavčervoníjarmíítapartíí
first_indexed	2025-07-02T15:05:30Z
last_indexed	2025-07-02T15:05:30Z
_version_	1836548075954372608
fulltext	На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 60 Оксана Ганжа (Київ) «СЕЛЯНСЬКІ НАСТРОЇ» СЕРЕД РОБІТНИЦТВА, В ЧЕРВОНІЙ АРМІЇ ТА ПАРТІЇ Досягнення державою своїх цілей шляхом насильства над особистістю або громадянами своєї держави неприпустимо. Це принцип моралі – «не убий», з «Декалога» Мойсея. Досягнення державою своїх цілей неминуче пов’язане з насильством над особистістю або громадянами своєї держави. Це принцип політики – «ціль виправдує засоби», з Макіавеллі. І хоча політики, що в давньоєврейській теократії, що в сучасній демократії найчастіше проголошують свою прихильність шостій заповіді – всі вони ментальні діти автора «Государя». І пускають кров «своїм» зі сталістю, гідною набагато кращого застосування. Виправдуючи це державними міркуваннями, хоча під «державою» вони завжди розуміють свій «режим». Аграрна історія України другої чверті ХХ століття – прекрасний тому приклад. Історично сформована наймогутніша верства, селянство, стала небезпекою для режиму. І Сталін забрав цю небезпеку своїми методами – безцеремонно, криваво й успішно. А небезпека дійсно була серйозна, оскільки стосувалася трьох «китів» більшовицького режиму, а саме: пролетаріату, армії й частина партійних функціонерів. 1. Пролетаріат Запроваджена з початку 1928 р. нова політика в аграрній сфері фактично являла собою другу редакцію політики «воєнного комунізму» і викликала, відпо- відно, колосальний сплеск негативних настроїв в селянському середовищі. Сам по собі цей факт був вкрай небезпечним для режиму, оскільки селянство склада- ло абсолютну більшість населення країни. І що набагато важливіше – з верств се- лянства рекрутувався промисловий пролетаріат України, на який покладалася істо- рична місія здійснення індустріалізації, без якої більшовицька держава мала пасти. Селянське невдоволення, яке постійно йшло по висхідній, наприкінці 1929 р. переросло в збройні виступи. На жаль, змалювати повну картину того, що відбувалося в українському селі взимку 1929/30 р. до цього часу немає можливос- ті, оскільки у розпорядженні вчених є лише уривчасті відомості, з яких складно скласти загальну картину селянських повстань. І, незважаючи на значну кількість спеціальних досліджень, ця історична галузь мало вивчена. Але ми знаємо, що селяни виступали під гаслами: «Нам не потрібна радянська влада, яка грабує селян», «Геть комуністів, які ведуть країну до погибелі», «Замінити сільради старостами». Усього наприкінці зими – навесні 1930 р. масовими селянськими хвилюваннями було охоплено 16 округів з 41, серед них всі 11 прикордонних. За підрахунками ДПУ, за час з 20 лютого по 2 квітня 1930 р. в Україні відбулося понад 1700 масових виступів, з яких 15 було кваліфіковано як збройні повстання. Оксана Ганжа. «Селянські настрої» ... 61 Усього, за неповними даними, в селянських повстаннях та заворушеннях в Україні на початку 30-х рр. прийняло участь понад 40 тис. чоловік1. Загалом небезпека подій в українському селі взимку – навесні 1930 р. підтверджується (підкреслюється) тим фактом, що відповідно до зведення ОДПУ СРСР Україна була віднесена до групи «особливо уражених» регіонів за кількістю виступів проти колгоспів2. Небезпека подібних дій селян полягала не стільки в них самих, скільки в тому резонансі, який вони мали в суспільстві. Насамперед це торкалося настроїв робітників та червоноармійців. В кінці 20-х рр. по країні прокотилася хвиля хвилювань у робітничому середовищі, викликаних зростанням норм виробітку та погіршенням рівня життя, зокрема постачання продовольства. Зростанню невдоволення робітників політикою режиму «сприяв» зв’язок значної їх частини з селом. Погіршення свого становища робітники відверто тлумачили як наслідок надзвичайних заходів режиму під час хлібозаготівель. Робітники використовували першу- ліпшу можливість, перш за все різноманітні збори, що провадилися режимом, для проголошення своїх вимог. Одне з перших місць серед них займали питання забезпечення продовольством. В своїх доповідних записках в ЦК КП(б)У відповідальні працівники неодноразово відмічали, що збори на будь- яку тему неодмінно зводяться до питання про хліб. У виступах, запитах, запитаннях робітників все частіше лунала теза: «Хліб у селян забирають, а робітники з голоду мруть»3. Цікавий матеріал про реакцію робітників на дії режиму на селі міститься у зведенні ДПУ УСРР про реагування пролетарів на статтю Сталіна «Запаморо- чення від успіхів»4. На копальні ім. Леніна (Криворізький округ) лопаточник Некозаков, пов’язаний із сільським господарством, у групі робітників говорив: «Цього року земля по багатьом місцям не буде засіяна, тому що розвал колективів – це масове явище. Довели диваки до того, що поля будуть гуляти й нехай тепер влада спробує взяти хліб у селян, коли в нього нічого не буде». Його підтримав прохідник Бондарів, також пов’язаний із сільським господарством. На заводі ім. Ілліча (Маріупольський округ) слюсар-водопровідник Шипульський у групі робітників висловлювався: «Низи проводили точно всі директиви центра, які були їм преподані, а тепер ... ЦК у своїй постанові звалив провину із хворої голови на здорову». На заводі ім. Леніна (Дніпропетровський округ) у майстерні тонкостінних труб один чорнороб у групі робітників висловив свою думку: «Постанова винесена тільки тому, що селяни занадто різко пішли проти ТСОзів і комун – аж до повстання»5. На Рутченковскому шахтоуправлінні (Сталінський округ) робітник Мінаков говорив: «Стаття Сталіна – це замазування вже нанесених ран. Адже так Радвлада завжди робить – спочатку завдасть смертельного удару, а потім почне На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 62 вигороджувати себе. Так було й торік. Спочатку розорили непосильними податками всі селянські господарства, а потім уже почали писати, що це скривлення лінії партії». В Одеській окрузі один із робітників заводу Марті (кандидат у члени партії) в замішанні розповідав своїм товаришам: «На селі, не дай Бог, що коїться. Ми розкуркулювали і викидали [селян на вулицю. – Авт.]. Що людям залишалося робити: або нас убивати, або самим вішатися. Якщо б я знав, що таке буде на селі, я б ніколи туди не поїхав... »6. Особливий протест у робітників викликав експорт хліба, що продовжувався. 2. Армія Однак найбільш небезпечним для режиму було поступове проникнення селянського невдоволення в армію. Починаючи з осені 1927 р. Особий відділ ОДПУ постійно фіксував їх зростання серед червоноармійців. Цьому сприяли листи, які селяни-червоноармійці отримували з дому, а також розповіді тих, хто повертався з відпусток, про становище на селі. Ці відомості падали на благодатне підґрунтя для посилення селянських настроїв в армії. Вже в середині 1928 р. це змушені були визнати найбільш далекоглядні представники армійської верхівки. На розширеному засіданні Реввійськради СРСР, яка проходила в липні 1928 р. в Москві, начальник Політичного управління Україн- ського військового округу Гричманов у своєму виступі змалював тривожну картину стану справ у найбільшій з округ. Він говорив про домінування селян- ських настроїв у казармі, різке зростання колективних виступів червоноармійців (протягом 1927 р. в окрузі відбулося 11 «колективок» і 9 випадків масового незадоволення, а за першу половину 1928 р. – відповідно 37 та 17)7. «Настрої села, викликані хлібозаготівлями, самообкладанням та ін., – відмічалася і в зведеннях особих відділів та ОДПУ, – головним чином, негативні». Так, по Одеському гарнізону з 332 перлюстрованих листів 106 відображали негативні настрої в зв’язку політикою, що проводилася на селі, по Лубенському гарнізону з 24 листів – 11 негативні, з порадами не вступати до колективів, не усуспіль- нювати худобу. По Білоцерківському гарнізону 6 найбільш негативних листів було узагалі конфісковано8. Усього за першу половину березня 1930 р. було вибірково перлюстрований 5501 лист в казарми, з яких позитивно оцінювалася політика на селі в 1005 листах, негативно – в 44969. Звертають на себе увагу випадки пошуку захисту у червоноармійців і військових частин: «куркулі» села Груздівка Зінов’ївської округи надіслали делегацію в один із полків Сиваської дивізії, прохаючи у них захисту. Звичайно, як того і треба чекати – делегація в казарми не була допущена10. І хоча більшість селян-червоноармійців вбачала в подіях, що відбувалися на селі, лише свавілля з боку місцевих партійно-державних працівників, частина з них все-таки починала розуміти дійсну суть речей, розуміти, що село Оксана Ганжа. «Селянські настрої» ... 63 наближується до збройного повстання, придушувати яке, як і на початку 20-х років, пошлють армію. Починаючи з кінця 1927 р. інформаційні зведення ДПУ і особих відділів все частіше починають фіксувати випадки розмов серед червоноармійців з приводу можливих подальших подій і позиції, яку вони мають зайняти. В найбільш узагальненій формі вони зводилися до думки: «Незабаром повинно відбутися повсюдне повстання. Нас пошлють на придушення, але ми не підемо. Комуністи бажають придушити повстання, але це їм не вдасться»11. Поступово ці розмови поміж собою переростали в більш активні форми прояву невдоволення. Найбільш яскраві висловлювання червоноармійців відносно колективізації сільського господарства та ліквідації куркульства за перший квартал 1930 р. були узагальнені в «Доповідній записці Особого відділу УВО». В ній автори не тільки наводили значну кількість негативних висловлювань червоноармійців поміж собою, а й змушені були визнати «значне зростання антирадянських угруповань а армії», які мають тенденцію до переростання в антирадянські організації12. Про масовість цих тенденцій свідчать дані тільки по одному – 52 полку, подані у вищезгаданій доповідній записці. Червоноармієць в розмові з товаришами заявив: «Якщо б мені трапилася нагода, я би повернув кулемети проти проклятої радянської влади. Радянська влада обездолила селян. Ця влада не наша». Командир відділення: «Я підговорював хлопців написати заяву про відмову від служби. Ми всі, хоч зараз, готові кинути зброю. Як я дізнався, що вдома відбирають останнє, так собі сказав – за що я служу й кому, за що мою родину розорюють». Його співрозмовник відповів: «Коли почнеться війна, то я скоріше піду виручати з буцегарні свого батька та брата»13. Проведення восени 1932 р. чергового призову поповнило частини РСЧА молодняком з села, який подекуди не приховував намірів помститися з початком війни радянській владі за організований голод. У жовтні 1932 р. у частинах 30-ї стрілецької дивізії серед червоноармійців відзначалися такі розмови: «Якщо б була війна, то я не чекав би на противника, а рубав би на капусту всю цю сволоту»; «Якщо буде війна, то нас більшість таких, які повернуть зброю у зворотню сторону»14. В розмовах між червоноармійцями все частіше лунали висловлювання що «куркулі даремно бояться армії, тому що армія не піде на приборкання селян. Якщо б червоноармійці були б більш дружними, то можна було б не допустити свавілля над селянами»15. Так, в Тирасполі червоноармієць місцевого гарнізону підійшов до черги, яка стояла за хлібом, і почав агітувати: «Все це відбувається з вини радянської На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 64 влади. Треба щоб населення не боялося Червоної армії та виступало, так як у випадку виступу вона стане на бік населення»16.* Селянські настрої були однією з причин переходу на кадрову систему комплектування армії. Адже з 1923 р., з моменту видання Декрету «Про органі- зацію територіальних військових частин і проведення вишколу трудящих» у СРСР застосовувався територіально-міліційний устрій армії. Тобто йшлося про утримання державою (у мирний час) у частинах мінімальних кадрів військово- службовців, насамперед командних. При мобілізації комплектування таких частин особовим складом проводиться шляхом заклику навчених цими з’єднан- нями й частинами контингентів військовозобов’язаних, приписаних до них за територіальним принципом. Такий підхід до армії дозволяв мати необхідну кількість дивізій з кадровим апаратом керування як ядро для швидкого розгортання військ при обмеженому бюджеті країни й забезпечував менше відволікання людських контингентів із промисловості й сільського господар- ства. В 30-і рр., не в останню чергу через вищеописані настрої червоноармійців, був здійснений перехід від територіально-кадрового до єдиного кадрового уст- рою армії, до постійної регулярної армії, що утримується державами в мирний час у скороченому складі Кадровий устрій радянських збройних сил був перед- бачений Законом СРСР про загальний військовий обов’язок від 1 вересня 1939 р. 3. Партійні функціонери «Селянські настрої» проникли навіть в партійно-адміністративне (бюрокра- тичне) середовище. Хоча працівники радапарату, члени ВКП(б), комсомолу і просто активісти села, переважно бідняки, вносили роздратування в загальний селянський настрій саме з причин їх активної участі у кампаніях примусових хлібозаготівель та розкуркулення, все ж таки і в їх середовищі зріло розуміння потенційної небезпеки політики, що проводилася режимом стосовно селянства. Суцільна колективізація та розкуркулення стали часом тяжких випробувань для всіх існуючих суспільно-політичних організацій. Дилема виконувати бузу- вірські накази партійних органів чи діяти відповідно до власних уявлень про справедливість спонукала значну частину членів сільських осередків до перегля- ду своїх політичних переконань. Масові архівні джерела засвідчують, що пере- важна більшість членів сільських осередків громадських організацій та об’єднань скептично ставилася до розкуркулення та хлібозаготівель. «Опортуністично- примиренська» позиція бідняцько-середняцької громадськості (за висловом ЦК КП(б)У) було явищем характерним і типовим для всіх сільських осередків. В с. Слободка Краснокутського району Харківської округи члени комнезаму навідріз відмовились брати участь у розправі над сусідами. «Вбийте нас, – * Більш докладно про рівень «селянських настроїв» в армії див. розвідку Л.Гриневич Опозиція в РСЧА (1928 р.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Вип.14. – К., 2005. – С.209. Оксана Ганжа. «Селянські настрої» ... 65 казали вони, – але ми не підемо виганяти когось з хати»17. На пленумі сільради одного з сіл Чутівського району Березівської сільради окремі активісти заперечували прийняття плану хлібозаготівель, мотивуючи тим, що плану ми не виконаємо. хоч і заберемо весь хліб. «План хоч і маємо, але не виконаємо тому, що хліба вже лишнього по сільраді не тільки виконувати план, але й їсти нема», – доповідав член правління колгоспу, середняк18. Зважаючи на цю обставину, ЦК КП(б)У здійснював суцільну колективізацію, нарощуючи тотальний нагляд за діяльністю місць, постійно «зміцнюючи» їхній бойовий дух шляхом відрядження активістів міських партійних та комсомольських організацій. «Селянські настрої» серед партійно-радянських функціонерів змушені були визнати й верхи. Вже наприкінці 1926 р. секретар Тульчинського ОПК в політлисті* до ЦК КП(б)У констатував, що в «осередках подекуди відчуваються селянські настрої»19. У постанові ЦК КП(б)У «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 18 листопада 1932 р. прямо говорилося про «змикання цілих груп комуністів і окремих керівників партосередків з куркульством». Тоді ж М.Хатаєвич та В.Молотов розіслали секретарям обкомів телеграму з вимогою проведення судових репресій серед членів правлінь колгоспів, які були повинні в «розкраданні, злочинному розбазарюванні й прихованні колгоспного хліба»20. Цю думку підтвердив А.Балицький, який в листі до С.Косіора відмітив наявність багатьох випадків нерозуміння політики, що проводиться на селі з боку комсомольців з селян та окремих партійців21. Чекісти зареєстрували більше сотні проявів протидії політиці режиму з їх боку. Наведемо деякі з цих висловлювань: «План хлібозаготівель ми приймати не будемо, тому що по своїх розмірах він нездійсненний. А піти на те, щоб знову залишити людей голодними – злочин. Я краще здам зараз свій партквиток, чим обманом буду прирікати колгоспників на голод» (секретар партосередку Єрмак, с. Н.-Сірогози однойменного району, Дніпропетровської обл.). «План нереальний, хіба що будете людей заготовляти в хлібозаготівлю. Однаково прийде селянству вмирати голодною смертю... Видно, що у влади перебувають контрреволюціонери або просто безголові, які виробляють плани так, щоб їх не можна було виконати» (з виступу колишнього червоного партизана, кандидата партії, члена сільради С.Шовкопляса на пленумі Ленінської сільради Білоозерського району Дніпропетровської обл.). «Вони хочуть вас цього року залишити також без хліба, як і торік. Якщо ви, дурні, будете мовчати, то залишитеся без хліба. Плану хлібозаготівель приймати зараз не потрібно, подивимося, скільки буде надлишків, стільки й віддамо» (висловлювання голови артілі ім. 30-ої Іркутської дивізії, члена КП(б)У Бабичева перед загальними зборами, скликаними для прийняття * Так називалися звіти, що надсилалися місцевими партійними керівниками до ЦК КП(б)У. На шляху до вироблення модерної концепції історії України 1917–1930-х рр. 66 хлібозаготівельного плану, Богданівська сільрада Павлоградського району, Дніпропетровської обл.). «Ми жодного фунта хліба не дамо, ви нам не загрожуйте, ми не боїмося, голодна смерть більш страшна» (на зборах активу так заявивши голова артілі «Путиловець», колишній червоний партизан, кандидат у члени КП(б)У Денисенко. Білоозерський район Дніпропетровської обл.). «Я вже живу тут 4 місяці й до того звик, що не вважаю себе вповноваженим РПК, а вважаю себе тутешнім колгоспником. Напевно, буду жити ще 14 місяців, але користі із цього мало, тому що план хлібозаготівель нездійсненний, тому що хліба немає навіть для сівби й харчування» (уповноважень РПК Передерій, Вьюнівська сільрада, Білоозерського району Дніпропетровської обл.). «Цього року план хлібозаготівель як для району, так і радгоспу нереальний. Для виконання цих планів потрібно буде віддати весь хліб. Знову прийдеться голодувати колгоспникам, знову почнеться падіж коней. Радвлада створила такі умови, що ні в радгоспі, ні в колгоспі немає можливості працювати» (директор радгоспу «Більшовик» Біркін, Новоукраїнський район Одеської обл.). «Це дійсний грабіж з боку радвлади. У районному й вищому керівництві сидять не правителі, а дурні. Сталін, Косіор і інші не можуть управляти країною... Я кину роботу й виїду, не хочу грабувати селян» (уповноважений РПК у селі Іванівка, голова райКНС Низькоусов, Н.-Георгіївський район Харківської обл.)22. В Миколаївському окрузі окремі партійці та комсомольці відмовлялися від участі в розкуркуленні, а один комсомолець лишився розуму під час проведення цієї операції23. Гострота становища в сільській місцевості позначилась на настроях місцевих комуністів. Багато хто з них відкрито співчував так званим «правим опортуніс- там» на чолі з М.Бухаріним в намагався хоча і мінімально захистити інтереси селян. Реакція Сталіна та його поплічників була миттєвою та жорстокою. Най- більш яскравим і відомим прикладом цього була так звана «Оріхівська справа». Дізнавшись про те, що керівники Оріхівського району дозволили собі створити страховий фонд і віддати селянам зерно на посів, Сталін 7 грудня розіслав присвячений цій справі лист за широким колом адрес: членам і кандидатам в члени ЦК і ЦКК ВКП(б), секретарям обкомів, крайкомів, ЦК національних республік, секретарям райкомів і головам райвиконкомів, членам колегії Наркомзема СРСР. Як додаток до листа були розіслані слідчі матеріали про саботаж хлібозаготівель в Оріхівському районі України. У листі Сталін робив такий висновок: «Організаторами саботажу є в більшості випадків “комуністи”, тобто люди з партбілетом в кишені, які уже давно переродилися і розірвали на ділі з партією». Він вимагав негайно заарештувати керівників району і дати від 5 до 10 років тюремного ув’язнення кожному24. 13 звинувачуваних були засуджені на строк від 5 до 10 років тюрми. Справа Оксана Ганжа. «Селянські настрої» ... 67 відіграла свою роль, паралізуючи прагнення тих керівників районної ланки, які були схильні допомогти приреченим на голодування селянам. В подальшому такі керівники під час чергової чистки партії були виключені з неї, в відповідно з суспільного життя взагалі. Про кількість людей, у яких совість ще превалювала над острахом за подальше майбутнє, опосередковано свідчать цифри: відсоток вичищених на селі в 1929–1930 рр. удвоє перевищував міський відсоток: 16,2 проти 8,8. 1 Конквест Р. Жнива скорботи. – К., 1993. – С.174. 2 Голод 1932 – 1933 років в Україні: причини та наслідки. – К., 2003. – С.371. 3 Центральний державний архів громадських організацій України (далі – ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2643. – Арк.30-зв. 4 Васильев В., Виола Л. Коллективизация и крестьянское сопротивление на Украине (ХІ.29 – ІІІ.30). – Винница, 1997. – С.443. 5 Там само. 6 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.3189. – Арк.174-зв. 7 Гриневич Л. Опозиція в РСЧА (1928 р.) // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. – Вип.14. – К., 2005. – С.211. 8 Васильев В., Виола Л. Коллективизация и крестьянское сопротивление на Украине (ХІ.29 – ІІІ.30). – С.448. 9 Там само. – С.444. 10 Советская деревня глазами ВЧК – ОГПУ – НКВД: Документы и материалы: В 4-х т. – Т.2. 1923–1929 / Под ред. А.Береловича, В.Данилова. – М., 2000. – С.991. 11 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.29. – Спр.2751. – Арк.33. 12 Васильев В., Виола Л. Коллективизация и крестьянское сопротивление на Украине (ХІ.29 – ІІІ.30). – С.445. 13 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2751. – Арк.30. 14 Російський державний військовий архів. – Ф.25899. – Оп.2. – Спр.538. – Арк.340. 15 Васильев В., Виола Л. Коллективизация и крестьянское сопротивление на Украине (ХІ.29 – ІІІ.30). – С.446. 16 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2751. – Арк.33. 17 Там само. – Спр.3189. – Арк.90-зв. 18 Голод-геноцид 1932–1933 років в Україні / За заг. ред. Ю.Шаповала. – Б.м., 2005. – С.73. 19 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.2420. – Арк.41. 20 Голод-геноцид 1932–1933 років в Україні. – С.134. 21 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.20. – Спр.3185. – Арк.33. 22 Голод-геноцид 1932–1933 років в Україні. – С.146–211. 23 Васильев В., Виола Л. Коллективизация и крестьянское сопротивление на Украине (ХІ.29 – ІІІ.30). – С.186. 24 Голод 1932–1933 років в Україні: причини та наслідки. – С.623.

"Селянські настрої" серед робітництва, в Червоній армії та партії

Institution

Ähnliche Einträge