Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні

У статті висвітлено процес заснування військово-музейної справи на теренах України розпочинаючи з моменту створення першого військового музею. Проаналізовано діяльність військово-історичних музеїв в Україні та їх внесок в розвиток національної культури....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Машталір, В.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2015
Schriftenreihe:	Питання історії науки і техніки
Schlagworte:	Пам'ятки історії та культури
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/131019
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні / В.В. Машталір // Питання історії науки і техніки. — 2015. — № 4. — С. 48-61. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-131019
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1310192018-03-11T03:02:54Z Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні Машталір, В.В. Пам'ятки історії та культури У статті висвітлено процес заснування військово-музейної справи на теренах України розпочинаючи з моменту створення першого військового музею. Проаналізовано діяльність військово-історичних музеїв в Україні та їх внесок в розвиток національної культури. В статье отображено процесс основания военно-музейного дела на территории Украины начиная с момента создания первого военного музея. Проанализирована деятельность военно-исторических музеев в Украине и их вклад в развитие национальной культуры. This article sheds light on the process of foundation of military museum business in Ukraine, starting from creation of the first military museum. Besides that the paper provider analysis of the military historical museums’ activity and their contribution to the national culture development. 2015 Article Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні / В.В. Машталір // Питання історії науки і техніки. — 2015. — № 4. — С. 48-61. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2077-9496 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/131019 069:355/359 uk Питання історії науки і техніки Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Пам'ятки історії та культури Пам'ятки історії та культури
spellingShingle	Пам'ятки історії та культури Пам'ятки історії та культури Машталір, В.В. Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні Питання історії науки і техніки
description	У статті висвітлено процес заснування військово-музейної справи на теренах України розпочинаючи з моменту створення першого військового музею. Проаналізовано діяльність військово-історичних музеїв в Україні та їх внесок в розвиток національної культури.
format	Article
author	Машталір, В.В.
author_facet	Машталір, В.В.
author_sort	Машталір, В.В.
title	Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні
title_short	Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні
title_full	Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні
title_fullStr	Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні
title_full_unstemmed	Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні
title_sort	культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в україні
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2015
topic_facet	Пам'ятки історії та культури
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/131019
citation_txt	Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні / В.В. Машталір // Питання історії науки і техніки. — 2015. — № 4. — С. 48-61. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Питання історії науки і техніки
work_keys_str_mv	AT maštalírvv kulʹturnomuzeêznavčijaspektformuvannâvíjsʹkovoístoričnihmuzeívvukraíní
first_indexed	2025-07-09T14:38:59Z
last_indexed	2025-07-09T14:38:59Z
_version_	1837180589382303744
fulltext	ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 48 УДК 069:355/359 КУЛЬТУРНО-МУЗЕЄЗНАВЧИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИХ МУЗЕЇВ В УКРАЇНІ Машталір В.В., канд. іст. наук (Генеральний штаб Збройних Сил України) У статті висвітлено процес заснування військово-музейної справи на теренах України розпочинаючи з моменту створення першого військового музею. Проаналізовано діяльність військово-історичних музеїв в Україні та їх внесок в роз- виток національної культури. Ключові слова: військово-історичний музей, музей військової частини, полковий музей, музейна справа, музеєзнавство. Вступ. Історія музейної справи є невід’ємною частиною вітчизняної культури і складовою частиною музеєзнавства. Вивчення і аналіз минулого сучасних музеїв – одна із основ наукового підходу до рішення актуальних теоретичних і прикладних питань. За останні десятиліття багато зроблено в даному напрямку, але, на наш погляд, і до теперішнього часу рішення ряду принципіальних задач, пов’язаних з актуалізацією і макси- мальним використанням музейних зібрань, ускладнена невивченістю історії вітчизняної музейної справи. В цих умовах особливої актуальності набуває вивчення і осмислення наяв- ного військово-історичного досвіду. Збільшений в суспільстві інтерес до воєнної історії часто наштовхує на відсутність достовірних відомостей. Сповна це стосується і дослідження проблем охорони, збереження та використання військово-історичної спадщини – важливого чинника розвитку національної культури, що визначає духовний потенціал україн- ського суспільства і його державну ідеологію. Багаточисленні ідеологічні табу на все, що відносилося до армії попередніх епох, приводило до замовчування або невірного тракту- вання діяльності військово-історичних музеїв, що стали короткою, але яскра- вою сторінкою вітчизняної культури. Історія свідчить, що військово- музейна справа в Україні має вже більш ніж столітній літопис. В Україні зародження військової музейної справи припадає на початок XX століття. Але збирання і зберігання знаків військової символіки, бойових трофеїв відомо ще за козацьких часів. Військово-історичні музеї є різновидом музеїв історичного профілю та посідають окреме місце в класифікаційному поділі музеїв [1]. Актуальність. В Україні система зазначених музеїв є розгалуженою, але маловивченою. Матеріали військово- історичних музеїв можуть формувати відчуття національної гідності, розвива- ти патріотичні почуття різних поколінь, тому різностороннє дослід-ження означеної сфери нині є актуальним. Дослідження з історії військово- історичної музейної справи трапляють- ся порівняно рідко. Попередні розвідки із цієї тематики здійснювалися деяки- ми українськими та російськими нау- ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 49 ковцями. Дослідження означеної теми здебільшого були складовою великих наукових праць із загального вивчення системи військово-історичних музеїв у певні історичні періоди. Починаючи зі створення першого такого музею, змінювались принципи їх існування, зміщались та переносились акценти їх діяльності та аспекти подальшої роботи. Певний матеріал з історії військово-історичних музеїв кінця ХІХ – початку ХХ століття висвітив А.М. Разгон в роботі «Очерк истории воен- ных музеев в России (1861–1917)». Діяльність Київського військово- історичного музею при науковому товаристві штабу Київського військового округу частково викладена у 2003 році Н.В. Олександровою у праці «Российские военные музеи в первой трети ХХ в.: Из истории организации и деятельности». Тамара Павловна Спи- ридонова в дисертаційній роботі «Му- зеи войсковых частей в дореволюцион- ной России (становление и историко- культурное значение)» дослідила діяльність полкових музеїв в Російській імперії. Діяльність військово- історичних музеїв опосередковано висвітлювалася в декількох номерах наукового видання Національного військово-історичного музею України «Український військовий музей», що виходить друком з 2009 р. Проте, цілісного спеціалізованого вивчення військово-історичних музеїв в Україні до цього часу не відбулося. Мета статті – детально висвітлити історію становлення в Україні військово-історичних музеїв, передумо- ви створення, функціонування, здобут- ки та їх внесок в культурне надбання українського народу. Формування військово-історичних музеїв на території України можливо, на наш погляд, розділити на певні хронологічні етапи: 1. Київський військово-історичний музей при науковому товаристві штабу Київського військового округу (1910- 1914 роки); 2. Музеї військових частин (полкові музеї) Російської імперії, що дислокувалися в Україні або мали українське коріння (1914-1918 роки); 3. Український державний військовий музей (1918 рік); 4. Музей української визвольної боротьби в Празі (1920-1940 роки); 5. Військово-історичні музеї в довоєнній Україні (1920-1940 роки); 6. Радянські військово-історичні музеї в Україні (1940-1991 роки); 7. Військово-історичні музеї в сучасній Україні. Київський військово-історич- ний музей. Діяльність Київського відділення Російського Імператорсь- кого військово-історичного товариства, що існувало в 1908–1914 років – одна з найперших на теренах України спроб цілеспрямованого заснування військово-історичного музею, який мав висвітлювати історію військового мис- тецтва значної частини території українських земель. Ця діяльність була водночас і аматорською, й професійною, і набула практичного втілення – створено Київський військово-історичний музей. 21 лютого 1908 року було заснова- не Київське відділення Російського Імператорського військово-історичного товариства, одна з головних цілей робо- ти якого стало відкриття в Києві війсь- ково-історичного музею [2, С. 5-10]. Головою комісії, перше засідання якої відбулося 25 липня 1908 року в штабі Київського військового округу (вул. Банкова, 11), обрано професора та військового письменника, сина ко- лишнього командувача Київського військового округу В.М. Драгомирова. Комісія одразу визначила, що майбутній музей присвячуватиметься історії воєнного мистецтва загалом, але насамперед на території, що належала до Київського військового округу, який ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 50 приблизно дорівнював території удільного Київського князівства [3, С. 84-88.]. На момент заснування військово-історичного товариства до округу належали Київська, Подільська, Волинська, Харківська, Чернігівська, Полтавська та Курська губернії Російської імперії [4, С. 59]. Музеї військових частин (полкові музеї). Музеї, присвячені історії військових частин (т. зв. полкові музеї) виникли в Російській імперії на початку XX століття. Вони існували на громадських засадах завдяки приватній ініціативі військових. Відомо, що на території України мали військово- історичні музеї декілька полків [5, C. 6]. 1-й гусарський Сумський полк короля Датського Фредерика VIII був сформований в 1651 році як Слобідський Сумський полк. Полковий музей заснований в 1906 році. Завідуючим музеєм в цьому ж році призначено підполковника А.Ф. Рахманінова. Музей зберігав копію фамільного портрета свого першого командира – полковника Г.Кондратьєва, його пернач, шаблю, пістоль, дві порохівниці, сумку, три оригінальні грамоти царів Іоанна і Петра Олексійовичів його нащадкам. В першому відділі, який отримав назву «Заповідний», налічувалися: три георгіївських штандарта Імператорів Олександра I (1814 р.) та Миколи I; чотири грамоти Миколи I (1826 р.) та грамота Олександра II за хоробрість під час Турецької війни (1877-1878 рр.); двадцять дві георгіївські срібні труби (1812 р.). 9-го гусарський Київський полк створений в 1866 році. Музей полку заснований 1910 році та володів такими реліквіями, як портрет XVII ст. свого першого командира І.Новицького, гармати з написами того ж часу, грамоти приведення полку на присягу царям Іоанну і Петру Олексійовичам 1682 року, портрети і батальні картини, історичні документи починаючи з XVII ст., полкове церковне блюдо 1169 року. У полковому музеї 9-го гусарського Київського полку зберігалися полкова гармата, знайдена нащадками першого командира полку – полковника Війська Запорозького І.Новицького і доставлена у військову частину полковником С.Бондаревим. На гарматі напис: «Лил Иосиф Тимофеевич за старанием его пана Ельяша Новицкого, полковника войська Запорозького. Отлита в Глухове в гор. Снятине 1692» [6, C. 167-177; 7]. Музей 4-го уланського Харківського полку, який заснований в 1911 році, зберігав портрет ротмістра Ф.Лисенка, який захопив Т.Костюшка, уланські шапки 1813 і 1849 років, грамоту 1763 року і полковничий універсал 1690 року. Трофеї полку складали 24 срібні труби, полкова ікона св. Покрови, пожалувана в 1869 році імператрицею Марією Федорівною. Образ супроводжував полк під час російсько-турецької війни 1877-1878 років. Збереглися також церковні посуд і образи, які належали чугуївським козакам [7]. Інгерманландський 10-й гусарський його королівської високості Великого Герцога Саксен- Веймарського полк існував в 1704- 1918 роках [8]. Музей Інгерманландського полку (м. Чугуїв) відкритий в 1908 році, хоча його зародження розпочалося ще в 1904 році. В 1911 році музей володіє штандартом з вензелем Петра І та п’ятьма штандартами 1707 року Іркутського драгунського полку [9]. У військових частинах Російські імперії українці, переважно, служили на батьківщині – у військах Київського та Одеського військових округів. Зазвичай частини налічували від 60 до 90 відсотків українців на ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 51 посадах рядового складу. Зародження на початку XX століття музеїв військових частин Російської імперії, що дислокувались на території України або мали українське коріння, стало головним культурним центром популяризації воєнної історії українських воїнів. Український державний військовий музей. У березні 1917 ро- ку в Україні розпочалася доба національної революції, яка змінила долю Київського військово- історичного музею. Музей стає власністю УНР і його справою займається уряд Центральної Ради. У цей період Всеукраїнська рада військових депутатів висуває пропозицію щодо заснування в Києві національного архіву-музею війни і революції. Цю пропозицію підтримав відділ охорони пам’яток старовини та мистецтва уряду. У вересні 1917 року був розроблений план створення но- вого музею. Розпочата робота з його реалізації – експонати для нового архіву-музею війни і революції відбирали на Київському артилерійському складі, а також в інших містах. Створюючи музей війни і революції Всеукраїнська рада військових депутатів звернулася з проханням до начальника штабу Київського військового округу пере- дати до цього музею частину експонатів військово-історичного му- зею. Однак, командування округу не пішло на це [10, С. 194-211]. Проте подальші події змінили долю військово-історичного музею. У березні 1918 року музей був підпорядкований військово-науковому відділу Генерального штабу УНР, по- повнений експонатами музею війни і революції та під назвою «Військово- історичний» почав діяти вже як нова музейна установа України. У квітні цього ж року для цієї музейної уста- нови був виділений фонд приміщень колишнього царського Маріїнського палацу, де розміщують експозицію [11, С. 6-7, 12, С. 26-35]. Після падіння влади Центральної Ради і встановлення правління Геть- манського уряду в середині червня 1918 року від військового міністра надійшло розпорядження до військово- наукового відділу Генерального штабу армії Української держави про звільнення палацу від музею. За цим розпорядженням музейні експонати були викинуті на подвір’я, де їх заста- ла злива, яка зіпсувала або знищила більшість музейних речей. Рештки експонатів, що збереглися, наступного дня перенесли до підвальних приміщень Генерального штабу. У наукових публікаціях розпов- сюджена версія, буцімто після цього Військово-історичний музей уже не відновив свою діяльність. Це не відповідає дійсності. Експонати музею було перенесено до приватного будин- ку у м. Києві за адресою: вул. Єкатерининська, 12, який став «будин- ком музею». Нині ця вулиця носить назву Липської, а самого будинку не існує – на його місці знаходиться бу- динок 1930-х років. Після приходу до Києва у грудні 1918 року Червоної армії Військово-історичний музей зберігся та, судячи з наявної інформації, залишився у підпорядкування радянсь- кого військового відомства – відновленого штабу Київської військової округи. Орієнтовно у березні- квітні 1919 р. до «будинку Військово- історичного музею» зі штабу округи на вул. Банковій переїхала редакція «Во- енного-Військового Журналу» – органу КВО [13, С. 50]. У 1920 році в Армії УНР була створена Військово-історична управа з двома відділами: військово-історичним та редакційно-видавничим. У військово-історичному відділі працю- вав один співробітник – урядовець Михайло Обідний. Саме він став ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 52 архіваріусом та збирачем документів Армії УНР. Він став і директором ство- реного незабаром Головного військово- історичного музею-архіву при Гене- ральному штабі УНР. У музеї-архіві збирались документи, фотографії, відзнаки, зразки уніформи тощо. У Цен- тральному державному архіві вищих органів влади та управління в Україні зберігся фонд цієї установи (Ф.3179, Оп.1, 16 справ), який обіймає період 1919-1922 років. Крім того, в архіві існує також особистий фонд М.Обідного (Ф.3504, Оп.1, 12 справ). Музей української визвольної боротьби в Празі. У першій половині 20-х років ХХ ст. з’являється «теорія боротьби двох культур» (української і російської), яку активно відстоював один із лідерів комуністичної партії України Д.Лебідь. Прихильники цієї теорії розглядали українську культуру як відсталу, селянську, заперечували необхідність її розвитку. Ця теорія на практиці могла поглибити розрив між робітниками і багатомільйонною селянською масою, вона зміцнювала платформу двох національних таборів – російського й українського, озброюючи кожний із них ідеєю боротьби до повної перемоги «своєї» культури. Після поразки визвольних зма- гань українського народу на теренах кількох європейських країн опинилась значна кількість українських грома- дян. Урядовці, військовослужбовці, громадські діячі та науковці вивезли за кордон численні документи політичного та військово-історичного характеру, а також приватні збірки, що мали велику культурну цінність. Йдеться про документи державних ус- танов УНР, ЗУНР та Української Держави; документацію українських дипломатичних місій; інтернованих вояків-українців у країнах Центральної та Західної Європи. Ці документи були важливим свідченням боротьби українського народу за державність і незалежність, тому Уряд УНР вжив заходи для заснування національного центру за кордоном. Еміграційний процес почався відразу ж після занепаду УНР і про- довжувався впродовж наступних періодів. Українці осідали у Відні, Варшаві, Парижі, Берліні, Белграді, Софії та інших європейських центрах. Щоб задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, українці за кордоном розгорнули бурхливу організаційну та культурно-освітню діяльність. Були створені українські науково дослідні заклади, просвітницькі організації, за- сновано чимало газет та видавництв. На початку 1920-х рр. Прага се- ред інших європейських столиць була найкращим місцем для розгортання діяльності українського осередку, по- перше, через сприятливу політичну ситуацію та позитивне ставлення до емігрантів з боку уряду ЧСР; по- друге, внаслідок переїзду до Праги значної кількості українських емігрантів та створення ними низки культурно-освітніх, наукових, професійних організацій і закладів. В історії української діаспори чеський період називають «золотим» віком. У Празі, де зібралися кращі мистецькі та наукові сили, був ство- рений Музей визвольної боротьби України, що функціонував під керівництвом Дмитра Антоновича. Музей став визнаним загальноукраїнським центром музей- них та архівних пам’яток, пов’язаних із українським еміграційним та політичним рухом XX століття. А сам Д. Антонович створив і видавав на еміграції універсально-оглядовий збірник «Українська культура», жанр якої – академічні лекції. Заснування Музею визвольної боротьби України у Празі (далі – МВБУ) було обумовлено політичною роз’єднаністю української еміграції, ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 53 окремі представники якої відмовлялись передавати документи на зберігання до Українського національного музею-архіву (далі – УНМА) [14, С. 35-47]. В силу цього в 1925 р. у Празі з ініціативи професорів Українського вільного університету та колишніх військовиків Армії УНР та Української Галицької Армії було за- сновано товариство «Музей визвольної боротьби України», до складу якого увійшли І.Горбачевський (перший голова товариства), Д.Антонович (директор музею у 1925– 1945 рр.), В.Сімович, С.Смаль- Стоцький, Д.Дорошенко, А.Яковлів, М.Омелянович-Павленко та ін. 1. МВБУ невдовзі перетво- рився на найбільший музейний осере- док української еміграції в Європі, який структурно поділявся на чотири відділи, фонди яких комплектувалися за рахунок надходжень документів з табірних архівів, матеріалів українських дипломатичних місій, а також діловодної документації уста- нов та організацій, створених українцями в еміграції. Фонди музею інтенсивно поповнювалися особовими колекціями відомих громадсько- політичних та культурних діячів (Д.Антоновича, В.Біднова, І.Горбачевського, Д.Дорошенка, О.Колесси, О.Лотоцького, В.Петріва та ін.). Товариство МВБУ існувало на членські внески та пожертви від українських емігрантів. Заходами то- вариства та завдяки фінансовій допомозі українського підприємця та мецената К.Лисюка у червні 1939 р. було відкрито Український дім у Празі, який перетворився на важливий культурний центр зарубіжного українства [15, С. 349-356]. Війна негативно позначилась на поповненні колекції МВБУ: якщо у 1930-х рр. щомісячно реєструвалось 400-450 нових надходжень, то у воєнні роки – лише 30-40 документів. Значних втрат колекція МВБУ зазнала під час бомбардування Праги американською авіацією 14 лютого 1945 р., внаслідок якого було зруйновано більшу частину музейного приміщення. МВБУ проіснував у Празі до 1948 р. і був ліквідований комуністичним урядом ЧСР. Значна частина його колекції (близько 6 тис. кг документів у розсипі) була переміщена до УРСР у 1958 р. Упродовж наступних п’яти років на основі опрацювання цих матеріалів у ЦДІА УРСР було сфор- мовано 173 фонди (7 232 справи за 1918–1944 рр.) . 2. За вказівкою директивних органів окремі матеріали МВБУ після їх впорядкування були передані до Центрального державного архіву жовт- невої революції у Москві, зокрема, у 1954 р. туди надійшли десять фондів з матеріалами Української партії соціалі- стів-революціонерів [16, С. 13-24]. Документи «еміграційного» по- ходження перебувають також на зберіганні у ЦДАГО України, де сфор- мовано «Колекцію документів «Український музей у Празі»» (ф. 269) у складі 1644 справ. Більшість матеріалів названого фонду носять фрагментарний характер, лише допов- нюючи документальні комплекси, сформовані у ЦДАВО України. Останнє є свідченням того, що ці матеріали мають спільне джерело по- ходження і були «штучно» вилучені на стадії їх опрацювання в оперативних цілях. Матеріали «еміграційного» по- ходження представлені у складі кількох фондів ЦДІА України, м. Львів, у т.ч. «Колекції документів про діяльність урядів та армій Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки» (ф. 581), колекції мікрофотокопій «Матеріали архіву Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові з Національної бібліотеки у Варшаві». У ЦДКФФА України ім. ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 54 Г.С.Пшеничного зберігаються понад 20 альбомів з колекції МВБУ, які надійшли до архіву в 1959 р. Таким чином, створення, в міжвоєнний період, у Празі МВБУ було пов’язане з поразкою визвольних змагань 1917–1920 рр., одним з наслідків яких була велика хвиля політичної еміграції з українських теренів, яка включала представників політичного проводу Української Центральної Ради, Української Держави гетьмана П.Скоропадського, Директорії УНР, Уряду ЗУНР, громадсько-політичних, військових, культурних діячів та науковців. Необхідність заснування українських інституцій за кордоном полягала в тому, що на початку 1920-х рр. за межами України опинилась документація урядових установ Директорії УНР та ЗУНР, архіви українських військових частин та з’єднань (зокрема – Армії УНР), особові документи українських емігрантів, а також зібрані ними історичні колекції. Після поразки у виз- вольних змаганнях і встановленні радянської влади в Україні тут створюється мережа му- зейних установ. Військова тематика, перш за все, історія та діяльність Червоної Армії знаходить відображення в історичних, краєзна- вчих, а також у музейних кімнатах вій- ськових частин [11, С. 4-8; 12, С. 4-5]. Військово-історичні музеї в довоєнній Україні. Через постійні воєнні дії та нестабільність політичної влади в 1920-1940 роках знівелювалася робота військово-історичних установ на території України. Так, офіційних фактів існування в Києві військово- історичного музею немає. Аналізуючи фото з альбому Об’єднаної командної школи ім. С.С.Каменева (нині будівля – військового ліцею імені Івана Богуна) в Центральному державному архіві кінофотофонодокументів України ім. Г.С.Пшеничного, з великою ймовірністю можливо припустити, що залишки Військово-історичного музею, який у 1918-1919 роках знаходився у будинку на вул. Єкатерининській, 12, зберігалися в даній школі. Проте, в історичному формулярі школи Каменева, жодних свідчить про роботу музею немає. На рисунках представлені фото 1934 року будинку і кімнати музею Об’єднаної командної школи імені С.С.Каменева. Проте в Одесі військово-історичний музей існував. Свідченням цього є матеріали із Галузевого державно- го архіву Служби безпеки України [17]. Завідуючим військово-історичного музею Одеського дому культури армії та флоту з 1923 по 1931 роки був Андрій Іванович Посохов. Саме матеріали відомої слідчої справи “Весна”, в результаті розслідування ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 55 якої Посохов І.А. 3 липня 1931 року був розстріляний, повідомляють, що до складу експонатів музею входили: 14 станкових кулеметів, із них німецьких – 4 (“Кольт”), французьких – 2, австрійських – 1, англійських – 1, російських – 2, американських – 4; 10 ручних кулеметів, із них англійських – 3, французьких – 5, германських – 1, датських – 1; 7 бомбометів, із них російських – 2, австрійських – 3, німецьких – 2; 1 міномет; 1 малокаліберна пушка та 12 бомб до бомбометів. За свідченнями самого Посохова, зазначенні експонати потрапили в музей від старого царського музею та союзу мисливців в 1929-30 роках. Радянські військово-історичні музеї в Україні. Розвиток військової музейної справи перервала війна. Од- нак після визволення Києва 6 листопа- да 1943 року вже у березні 1944 року уряд України ухвалив постанову «Про виставку професійного озброєння і техніки у місті Києві», яку розмістили у Пушкінському парку (неподалік від кіностудії О.Довженка і палацу куль- тури заводу «Більшовик»). 25 лютого 1945 року виставка була урочисто відкрита. На ній було представлено по- над п’ять тисяч експонатів (трофеї чо- тирьох Українських фронтів) [18]. 19 травня 1944 року уряд України ухвалив постанову про організацію нової виставки «Партизани України в обороні проти німецько-фашистських загарбників», яка була відкрита 30 квітня 1946 року в Києві в будинку, де тепер знаходяться комісії Верховної Ради України (вул. Грушевського, 18). У залах на двох поверхах відвідувачам було представлено 15000 експонатів [12, С. 8]. Ці дві виставки були відкриті для відвідування до осені 1951 року. Почи- наючи з 1951 року подібні виставки трофеїв Червоної Армії в Києві та й взагалі в Україні не проводилися. Значна частина експонатів – надто ве- ликогабаритна військова техніка – тан- ки, самохідні артилерійські установки, артилерійські системи, літаки тощо – пішла на металобрухт, менша частина була передана до різних музеїв і вико- ристовувалась в їх експозиціях або зберігалась у фондосховищах [12, С. 9]. У 1956 році при Київському ок- ружному будинку офіцерів (тепер – Центральний будинок офіцерів Зброй- них Сил України, вул. Грушевського, 30/1) було засновано воєнно-наукове товариство, члени якого вивчали і уза- гальнювали досвід Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, займалися пропагандою воєнно- наукових знань, воєнно-патріотичним вихованням підростаючого покоління. Шостого листопада 1967 року за рішенням командувача Київського військового округу генерал- полковника (з 1977 року Маршала Ра- дянського Союзу) Куликова В.Г. був відкритий Музей історії військ Черво- нопрапорного військового округу [19, С. 1-3]. Музей розмістився в приміщенні окружного будинку офіцерів. У 14-ти залах цього музею були представлені матеріали і документи, що висвітлювали багаторічну історію Київського округу. З дня відкриття му- зей постійно поповнювався експоната- ми і вже у 1973 році налічував майже три тисячі експонатів – документів, фотографій, схем, зброї, бойової техніки [19, С. 1-3]. Матеріали та експонати дореволюційної доби розповідали про те, що з Україною була пов’язана військова діяльність видатних російських полководців Суворова О.В. (1730-1800) і Кутузова М.І. (1745- 1813). Багато документів висвітлювали історію створення Червоної Армії, її участь у громадянській війні, збройну боротьбу проти армії УНР, німецьких окупантів, білогвардійських армій ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 56 Денікіна А.І., Врангеля П.М., білополяків, а також життя і діяльність округу в роки мирного будівництва в період від 1921 року і до початку Великої Вітчизняної війни у 1941 році. У залах музею було виставлено озброєння вітчизняного виробництва, яке надходило до лав Червоної армії у передвоєнні роки, а саме: ручний ку- лемет Дегтярьова, 82-мм міномет, руч- ний гранатомет, танковий кулемет, снайперська рушниця з оптичним прицілом, пістолет Токарєва, чудово виготовлені макети танків, літаків то- що. На прилеглому до музею майдан- чику була виставлена військова техніка. З експозиції можна було дізнатися про діяльність військових училищ, яких на території округу у 1940 році налічувалося 17. Представлені в експозиції фотографії знайомили відвідувачів із видатними випускника- ми цих училищ, видатними воєначальниками: генералами армії Ватутіним М.Ф., Черняхівським І.Д. та іншими, а також з командувачами ок- ругу у передвоєнні роки: командарма- ми Федьком І.І., Тимошенком С.К., ге- нералом армії Жуковим Г.К., генерал- полковником Кирпоносом М.П. У музеї було представлено багато матеріалів і документів, що висвітлювали події Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років – про запеклі прикордонні бої, героїчну оборону міста Києва, бойові операції 1- го і 2-го Українських фронтів по звільненню території України від на- цистських окупантів, діяльність партизанів та підпільників. Досить змістовно і ґрунтовно у залах музею було показано життя і діяльність округу у повоєнний період. Музей історії військ Київського Черво- нопрапорного округу діяв до проголо- шення незалежності України. У 1991 році він був розформований. Частину експонатів вивезли до Москви, чимало документів і матеріалів – до Централь- ного музею Збройних Сил України [12, С. 10]. Військово-історичні музеї в сучасній Україні. У перші роки незалежності, у зв’язку з реформуван- ням великої кількості військових час- тин та військово-навчальних закладів, військово-музейна система майже роз- валилася. Експонати музеїв розформо- ваних частин частково передано до інших музеїв, але більшість фондів бу- ло втрачено і пограбовано. У 1994 році в системі Збройних Сил України налічувалося 126 військових музеїв у тих військових частинах і установах, військово-навчальних закладах, які бу- ли реформовані та продовжували існування. Новий етап у військово- музейній діяльності розпочався з відродження роботи військово- історичного музею у жовтні 1995 року, коли Міністерство оборони України заснувало Музей Збройних Сил України, а начальником музею було призначено майора Карпова В.В. Рішенням начальника Генераль- ного штабу Збройних Сил України ге- нерал-полковника А.Лопати від 9 лис- топада 1995 року новостворений музей розмістився у приміщеннях військово- історичного музею Центру культури, освіти та дозвілля Збройних Сил України, колишнього Музею історії військ Червонопрапорного військового округу. Фонди колишнього військово- історичного музею у кількості 337 експонатів були передані новостворе- ному Музею Збройних Сил України, що становило невеличку частину ко- лись багатої колекції музею Київського військового округу [10, С. 195-196]. На сьогодні фонди Національного військово-історичного музею України налічують понад 50 тисяч одиниць, з яких більше 40 тисяч – основного фон- ду. Але фонди музею продовжують постійно зростати за рахунок надход- ження експонатів та колекцій [10, С. ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 57 201-205; 12, С. 6]. Працівники музею розробили концепцію, тематико-експозиційний план, який складався із чотирьох розділів, а саме: перший – присвячений українській армії, у якому повинно бу- ти висвітлено військову історію (від княжої доби, козацького війська, українських військових частин у складі імперії); другий присвячений військовим формуванням в Україні у добу Визвольних змагань 1917-1920 років; третій – розвитку військової справи на території України (1921-1991 років) та четвертий розділ – проголо- шенню незалежності України і розбудові Збройних Сил України та їх діяльності на сучасному етапі. Одним із важливих напрямків діяльності музею є науково-дослідна робота, яка в перші роки існування була спрямована на створення експозиції «Збройні Сили України. Витоки. 1917- 1991 роки». За розробленим тематико- експозиційним планом були зібрані ек- спонати. Створена експозиція поділялась на наступні періоди: форму- вання українських частин в часи діяльності Української Народної Республіки; міжвоєнний; Другої світової війни та повоєнний до утворен- ня у 1991 році Збройних Сил України. Наступним етапом в роботі музею стало розроблення у 1998 році наукової концепції нової постійної експозиції під назвою «Військова діяльність на теренах України у період від V століття до н.е. – до XX століття». Нова експозиція складалася із таких розділів: «Дослов’янський період роз- витку військової справи в Україні (V століття до н.е. – III століття н.е.)», «Військова організація та війни Київської Русі (IX – XVI століття)», «Козацька держава та її військо (XV – XVI століття)», «Українські збройні формування в арміях Російської та Ав- стро-Угорської імперії (XVIII – поч. XX століття)». Також був опрацьова- ний план наукового комплектування музею за темою «Збройні Сили незалежної України». Одним із напрямків науково- дослідної діяльності музею була участь його працівників у створенні норма- тивно-правової бази військово-музейної справи та діяльності музеїв в системі Міністерства оборони України. За дору- ченням цього Міністерства співробітниками музею були опрацьовані проекти Положення про огляд-конкурс діяльності військових музеїв у Збройних Силах України, а та- кож колективом музею була внесена пропозиція щодо змін і доповнень до Закону України «Про музеї та музейну справу» (до статей 6, 12, 13, 20, 28) [20]. Наукові працівники музею брали участь у роботі комісії по опрацюванню проек- ту Закону України «Про державні сим- воли України», який дає опис держав- них символів – герба, гімну, прапора, а також встановлення правила їх викори- стання [11 С. 20, 22-23]. Незважаючи на організаційні труднощі, які виникали під час створення музею, розробки концептуальних засад експозиційної роботи, комплектування музейного фонду, вже у 1996 році розпо- чалася його експозиційна і виставкова діяльність. Співробітники музею підго- тували і провели три виставки у 1996 році: 18 травня – із перших надходжень до музею; у липні – п’ятиріччя заснуван- ня Спілки офіцерів України; і найбільша 6 грудня – «П’ятиріччя» – до п’ятої річниці Збройних Сил України. В ос- танній виставці було представлено більше 300 експонатів, які висвітлювали період формування, становлення і функ- ціонування української армії на сучасно- му етапі. Тематика виставки розповідала майже про усі сторони життя армії. Знаменним роком у житті музею став 1998 рік, коли 26 січня був підписаний наказ Міністра оборони України про створення Центрального музею Збройних Сил України і була ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 58 завершена робота над постійною експозицією «Збройні Сили України. Витоки. 1917-1991 рр.», яку урочисто відкрили 14 червня. З відкриттям цієї постійної експозиції була розпочата робота з відвідувачами. Основною формою цієї роботи стали екскурсії. З цього року Центральний музей Зброй- них Сил України розпочав новий етап своєї діяльності – музей повністю за- працював. Музей набуває популярності у жителів та гостей міста. Якщо у 1998 році Центральний музей Збройних Сил України відвідало майже три тисячі чоловік, з яких 2357 військовослужбовців, 400 учнів, то у 2005 році кількість відвідувачів стано- вила вже понад 16 тисяч чоловік, а ра- зом із філіями – майже 65 тисяч осіб [11, С. 23-25, 31]. У культурно-просвітницькій діяльності важлива роль відводилась впровадженню інформаційних технологій – висвітленню роботи му- зею по телебаченню, радіо, у пресі, мережі Інтернет. У діяльності музею однією із дійових форм освітньо-виховної робо- ти стає виставкова робота, яка характеризується проведенням як стаціонарних, так і пересувних тема- тичних виставок. Музей виставляв свої експонати і на міжнародних виставках, наприклад, у 2004 році на виставці «Перша світова війна і пам'ять про нації» в історичному музеї Берліна, ек- спонувавши Бойовий прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні у 2005 році була відкрита виставка «Трофеї Червоної Армії (1941-1945 рр.)», яку організували Центральний музей Збройних Сил України спільно з Цен- тральним музеєм Збройних Сил Російської Федерації, меморіальним комплексом «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)» м. Києва, Державною компанією з експорту й імпорту продукції військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» та Державним підприємством «Укроборонсервіс». На виставці були виставлені: військова форма одягу осо- бового складу, зброя, прапори і штан- дарти, нагороди і відзнаки німецької армії та армій держав-сателітів, німецькі документи, захоплені Черво- ною Армією, відомий державний герб Німеччини з рейхсканцелярії та ін. Були також представлені матеріали, що висвітлювали бойову діяльність чотирь- ох українських фронтів та видатних воєначальників Червоної армії, зокрема, генерала армії Ватутіна М.Ф. і генерал- полковника Кирпоноса М.П. Виставка викликала жвавий інтерес широких мас населення. Активна виставкова робота ведеться також і у філіях Центрального музею Збройних Сил України, яких на сьогодні налічується п’ять. Виставки, які організують співробітники музею та його філіалів, стали важливим засобом ознайомлення жителів та гостей Києва з пам’ятками вітчизняної воєнної історії та сприяли вихованню підростаючого покоління, військовослужбовців у патріотичному дусі [11, С. 54-55]. З відкриттям музею розпочалася науково-дослідна робота. У першу чер- гу співробітники зосередились на створенні наукової концепції експозиції, опрацювали її тематично-експозиційний план, збирали експонати. Науковці му- зею провели дослідження танку М4А2 «Шерман» (в роки війни їх постачали по ленд-лізу), підбитого під час Корсунь- Шевченківської наступальної операції, яку проводили війська 1-го та 2-го Українських фронтів. Цей танк, що про- лежав 60 років на дні річки Гнилий Ти- кач, тепер представлений в експозиції техніки музею, що розташована на ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 59 території Національного університету оборони України [10, С. 205-207]. Науковий колектив Національного військово-історичного музею України розробляє концепції експозицій для філій, надає науково-методичну допо- могу музеям військових частин і нав- чальних закладів. Важливу роль у роз- витку наукової діяльності музею, пропаганді досягнень вітчизняної воєнної історії відіграють друковані ви- дання музею «Військово-історичний альманах» і науково-методичний збірник «Український військовий му- зей». На сучасному етапі наукові співробітники музею проводять поглиб- лене вивчення музейних предметів, колекцій, пам’яток, матеріалів і документів, подальше удосконалення та підвищення ефективності експозицій- ної, культурно-освітньої, виставкової і видавничої діяльності, розробку науко- вих концепцій експозицій, наукове ком- плектування фондів, відтворення в експозиції музею та його філіях музей- ними засобами військової історії нашої держави і сучасного стану Збройних Сил України [11, С. 63-65]. У сучасних умовах військовий музей являє собою багатофунк- ціональний інститут соціально- історичної інформації, який призначе- ний для збирання і зберігання пам’яток військової історії, поширення інформації про воєнну історію України, здійснення військово-патріотичного ви- ховання засобами музейних предметів. Вже з перших кроків колектив музею в першу чергу приділяє увагу постійному поповненню, вивченню і обробці військово-історичних пам’яток, музей- них колекцій. В існуючій експозиції музею відвідувачі можуть ознайомитися з ав- тентичними документами, фотогра- фіями, схемами, бойовими прапорами, орденами і медалями, зброєю та військовою технікою. Завдяки закладеній інформації у всіх пам’ятках, в тому числі і військово-історичних, послідовно висвітлюється військова історія кіммерійсько-скіфського періо- ду, княжої доби, національно-виз- вольної боротьби доби Козаччини, військових формувань в Україні протя- гом XIX-XX століть та діяльність Збройних Сил після проголошення незалежності України. Тепер музей займає вагоме місце в системі культур- но-освітніх установ Міністерства обо- рони України та серед історичних музеїв держави як центр наукової ро- боти та військово-патріотичного вихо- вання. Важливою подією в житті музею стало те, що 15 січня 2010 року Указом Президента України Центральному му- зею Збройних Сил України надано ста- тус національного та перейменовано у Національний військово-історичний музей України. Національний військово-історичний музей України нині є потужною культурно-освітньою, науково-дослідною і методичною ус- тановою, яка постійно дбає про розви- ток подальшої діяльності своїх філій і мережі музейних утворень у військових підрозділах Міністерства оборони України [12, С. 6-7]. Другого грудня 2010 року до столітнього ювілею заснування першо- го військово-історичного музею в Україні та Дня Збройних Сил України, який щорічно відзначається шостого грудня, музей відкрив чергову вистав- ку «Збройні Сили України на варті держави». Виставлені в експозиції до- кументи і матеріали висвітлюють історію створення та становлення видів сучасних Збройних Сил України, родів військ, миротворчої діяльності та міжнародної співпраці. Розгорнута експозиція не тільки розповідає про етапи формування та ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 60 теперішній стан Збройних Сил України, а й служить справі виховання у молодо- го покоління почуття гордості за героїзм і патріотизм українських військових, сприяє духовному відродженню у на- роду ставлення до його військової історії. Адже без всебічного викори- стання нашої історико-культурної спадщини немож-ливо вирішувати завдання докорін-ного оновлення ду- ховного життя [12, С. 7]. Висновок. У військово- історичних музеях України, з моменту їх зародження і до сьогодення, зберігалися та нині нагромаджені унікальні творіння матеріальної і духовної культури українського наро- ду, свідчення його економічного, суспільно-політичного, науково- технічного і культурного розвитку. Во- ни становлять невід’ємну частину, в тому числі, загальнолюдських цінностей, відображають ідеали поколінь, розповідають про різні періоди історії, видатних діячів держа- ви, науки, техніки і культури. Постійно зростає значимість військово-історичних музеїв у контексті сучасних завдань музейної справи як невід’ємної галузі не тільки культури, а й науки. На сучасному етапі, коли музеологія виходить на новий якісний рівень, гостро відчувається необхідність у поглибленому дослідженні її історії, вивченні особливостей і основних етапів формування її основ як наукової дисципліни. Таким чином, вивчення історії вітчизняного війська, славетних традицій українських воїнів відкриває нові можливості у використанні досвіду музейної справи, сприяє розвитку музеології, поліпшенню та удоскона- ленню музейних експозицій, які прав- диво, без прикрас, повинні висвітлювати різні періоди воєнної історії, заповнювати прогалини на її сторінках. ЛІТЕРАТУРА 1. Равикович Д.А. Классифика- ция музеев // Российская музейная знциклопедия: В 2 т. – М.: Прогре- се; «РИПОЛ КЛАССИК», 2001. – Т. 1. – С. 273. 2. Журнал организационного за- седания Киевского отделения Россий- ского Императорского военно- исторического общества 14 июня 1908 года // Военно-исторический вестн. – 1909. – № 1–8. –c. 26. 3. Журнал собрания Музейной комиссии // Военно-исторический вестн. – 1909. – № 1-8. – c. 185. 4. Журнал заседаний Распоря- дительного комитета // Военно- исторический вестн. – 1909. – № 1- 8. – с. 119. 5. Обозрение предметов военной старины. Отделение I. Музей войсковых частей. – Вып. I. – М., –1912. – 78 с. 6. Федорова Л.Д. З історії пам’яткоохоронної та музейної справи у Наддніпрянській Україні. 1870 – 1910-і рр. – К.: Інститут історії України НАН України, 2013. – 373 с. 7. Габаев Г. Обозрение предметов военной старины. Отдел І. Музей вой- сковых частей. Выпуск І. Издание Московского отдела Императорского Русского военно-исторического обще- ства, под редакцией действительного члена общества Н.А.Маркса. Москва 1912 г. //Записки разряда военной ар- хеологии и археографии Император- ского Русского военно-исторического общества / Под ред. Н. И. Веселовско- го. – Т. 2. – СПб., 1913. 8. ЦДІАУК. – Ф. 1196. – Оп. 1. – Спр. 20. – Арк. 4. 9. ЦДІАУК. – Ф. 1196. – Оп. 1. – Спр. 61. – Арк. 1. ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІІ ТА КУЛЬТУРИ ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 4 2015 61 10. Машталір В.В. Розвиток музейної справи в системі Міністерства оборони України / В.В.Машталір // Збірник наукових праць «Праці Центру пам’ятко- знавства». – Київ: Центр пам’якознавства НАНУ і УТОПИК. – 2012. – Вип. № 22. – с. 194-211. 11. Карпов В.В. Музейна справа у Збройних Силах України (1996- 2006) / В.В.Карпов . – К.: 2007. – 96 с. 12. Карпов Віктор. 100 років з дня створення військово-історичного музею в Україні / Віктор Карпов // Український військовий музей. – 2010. – № 2. – 156 с. 13. Военный-Військовий Журнал, Київ, 1919, № 3. – 112 с. 14. Музей визвольної боротьби України у Празі (1925–1948) : створення, діяльність, доля архівної колекції / М. Палієнко, І. Срібняк // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство : міжвід. зб. наук. праць. – К., 2000. – Вип. ІІ. – 128 с. 15. Створення та діяльність Українського історичного кабінету в Празі (1930–1945 рр.) / М. Палієнко // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія. Економіка. Філософія». – 2001. – Вип. 5. – 425 с. 16. Український національний музей-архів у Празі (1923–1930 рр.) : історія створення та основні напрямки діяльності / М. Палієнко // Студії з історії архівної справи та документоз- навства. – 2004. – Т. 11. – 42 с. 17. Галузевий державний архів СБУ, Ф.6, Оп.1, Д.67093, т. 2135-2137. 18. Малаков Д. Київські трофейні виставки / Д.Малаков // Військово- історичний альманах. – 2001. – Ч. I (2). – С. 151-158. 19. По залах музея Краснозна- менного Киевского военного округа. Путеводитель. – К., 1973. –78 с. 20. Закон України «Про музеї та музейну справу» // Урядовий кур’єр. – 1995. – 17 серпня. – С. 8-9. Машталир В. В. Культурно-музееведческий аспект формирования военно- исторических музеев в Украине. В статье отображено процесс основания военно- музейного дела на территории Украины начиная с момента создания первого воен- ного музея. Проанализирована деятельность военно-исторических музеев в Украине и их вклад в развитие национальной культуры. Ключевые слова: военно-исторический музей, музей воинской части, полковой музей, музейное дело, музееведение. Mashtalir V.V. Cultural-museological aspect of military historical museums - or- ganization in Ukraine. This article sheds light on the process of foundation of military mu- seum business in Ukraine, starting from creation of the first military museum. Besides that the paper provider analysis of the military historical museums’ activity and their contribu- tion to the national culture development. Keywords: military historical museum, museum of military unit, regimental museum, museum business, museology.

Культурно-музеєзнавчий аспект формування військово-історичних музеїв в Україні

Institution

Ähnliche Einträge