Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога
У статті висвітлюється вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога. Розглядається історія розвитку палеозоологічної науки додарвінівського періоду свого існування через призму висвітлення ролі її фундаторів, розвитку їхніх ідей, концепцій, законів та методів досліджень....
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2016
|
| Назва видання: | Питання історії науки і техніки |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/131083 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога / Г.В. Дефорж // Питання історії науки і техніки. — 2016. — № 1. — С. 23-29. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-131083 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1310832018-03-13T03:02:55Z Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога Дефорж, Г.В. Розвиток наукових і технічних ідей У статті висвітлюється вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога. Розглядається історія розвитку палеозоологічної науки додарвінівського періоду свого існування через призму висвітлення ролі її фундаторів, розвитку їхніх ідей, концепцій, законів та методів досліджень. В статье освещается влияние классиков палеонтологии на формирование М. В. Павлової как палеозоолога. Рассматривается история развития науки палеозоологии додарвиновского периода своего существования сквозь призму освещения роли ее основателей, развития их идей, концепций, законов и методов исследований. In the article influence of classics of paleontologists is illuminated on forming of M.V. Pavlow as paleozoologist. History of development of science of paleozoology of the existence is examined through the prism of illumination of role of her founders, development of their ideas, conceptions, laws and methods of researches. 2016 Article Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога / Г.В. Дефорж // Питання історії науки і техніки. — 2016. — № 1. — С. 23-29. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2077-9496 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/131083 57 (091) uk Питання історії науки і техніки Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвиток наукових і технічних ідей Розвиток наукових і технічних ідей |
| spellingShingle |
Розвиток наукових і технічних ідей Розвиток наукових і технічних ідей Дефорж, Г.В. Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога Питання історії науки і техніки |
| description |
У статті висвітлюється вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога. Розглядається історія розвитку палеозоологічної науки додарвінівського періоду свого існування через призму висвітлення ролі її фундаторів, розвитку їхніх ідей, концепцій, законів та методів досліджень. |
| format |
Article |
| author |
Дефорж, Г.В. |
| author_facet |
Дефорж, Г.В. |
| author_sort |
Дефорж, Г.В. |
| title |
Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога |
| title_short |
Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога |
| title_full |
Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога |
| title_fullStr |
Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога |
| title_full_unstemmed |
Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога |
| title_sort |
вплив класиків палеонтології на формування м.в. павлової як палеозоолога |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Розвиток наукових і технічних ідей |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/131083 |
| citation_txt |
Вплив класиків палеонтології на формування М.В. Павлової як палеозоолога / Г.В. Дефорж // Питання історії науки і техніки. — 2016. — № 1. — С. 23-29. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Питання історії науки і техніки |
| work_keys_str_mv |
AT deforžgv vplivklasikívpaleontologíínaformuvannâmvpavlovoíâkpaleozoologa |
| first_indexed |
2025-07-09T14:44:56Z |
| last_indexed |
2025-07-09T14:44:56Z |
| _version_ |
1837180961995882496 |
| fulltext |
РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2016 24
УДК 57 (091)
ВПЛИВ КЛАСИКІВ ПАЛЕОНТОЛОГІЇ НА ФОРМУВАННЯ
М.В. ПАВЛОВОЇ ЯК ПАЛЕОЗООЛОГА
Дефорж Г.В.
(Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка)
У статті висвітлюється вплив класиків палеонтології на формування М.В. Па-
влової як палеозоолога. Розглядається історія розвитку палеозоологічної науки до-
дарвінівського періоду свого існування через призму висвітлення ролі її фундаторів,
розвитку їхніх ідей, концепцій, законів та методів досліджень.
Ключові слова: палеонтологія, палеозоологія, М.В. Павлова, викопні рештки,
теорія еволюції
Біографії вчених з кількох прові-
дних країн Європи і США, як і вітчиз-
няних вчених-палеонтологів, свідчать
про розвиток палеозоології хребетних
тварин і створення міжнародного па-
леозоологічного співтовариства, час-
тиною якого є й Україна. При підго-
товці даної статті нами використано
весь спектр інформаційних можливос-
тей – від архівів та монографій до ен-
циклопедій та різних посібників на-
вчального характеру. Список літера-
тури відкриває шлях до подальших
досліджень істориків науки. Стаття
містить огляди наукових здобутків та
біографічні дані як видатних діячів
світового значення, так і наших вітчи-
зняних палеозоологів. Усі вони так чи
інакше впливали на формування М.В.
Павлової як палеозоолога. З цими
вченими пов’язане становлення в на-
шій Батьківщині зоологічних музеїв,
відкриття і вивчення багатьох викоп-
них видів ссавців, розвиток палеозоо-
логії, зоогеографії, палеонтології, еко-
логії загалом. У статті також оціню-
ються загальні для світового науково-
го процесу характеристики розвитку
вітчизняної палеозоології, а також її
відмінні властивості. Винятково бага-
тий на досягнення в палеозоологічній
науці період, звичайно, не може бути
повністю висвітленим в нашій роботі,
навіть якщо б ми обмежилися розгля-
дом розвитку тільки вітчизняної па-
леозоології. Гадаємо, що нові зведен-
ня з історії вітчизняних і зарубіжних
палеозоологічних досліджень будуть
продовженням тих ідей і підходів, про
які писали у своїх працях багато пред-
ставників палеозоологічної науки.
Добре розуміючи, що освоєння
нового настільки ж важливо для розви-
тку науки, як і збереження минувшини,
ми велику увагу приділили вивченню
історії ідей, концепцій, законів та ме-
тодів досліджень у палеозоологічній
науці. Адже ми прагнемо з’ясувати не
тільки зв’язок поколінь, а й той кон-
текст, який важливий для розвитку біо-
логічної науки загалом. Це актуально
ще й тому, що у традиціях вітчизняних
палеозоологів було спочатку висвітлю-
вати історію конкретної проблеми. Од-
нак мусимо зазначити, що спеціальних
досліджень з історії вітчизняної палео-
зоології ще зовсім мало.
Історія палеозоологічної науки
до появи праці Ч. Дарвіна «Похо-
дження видів» (1859 р.). Усім відомо,
що до кінця 60-х років ХІХ ст. в біо-
логічній науці панувала ідея незмін-
РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2016 25
ності видів тварин на Землі. До 1859 р.
переважна більшість палеонтологів
(палеозоологів) перебувала на точці
зору креаціонізму, згідно з якою усі
види тварин і рослин були створені
Богом. Еволюційні ідеї, які інколи ви-
словлювалися різними вченими і мис-
лителями, успіху не мали.
Так, Михайло Васильович Ло-
моносов (1711–1785) – вчений-
енциклопедист, перший російський
академік у сфері природознавства
(1745 р.), у своїй праці «Про шари зе-
мні» (1763) зачепив проблему
скам’янілостей, які розглядав як за-
лишки тварин, що існували колись [1].
М.В. Ломоносов у своїй праці дає до-
статню кількість прикладів
знаходження решток морських
безхребетних на континентах і кісток
великих ссавців у місцевостях, де
вони в теперішньому часі не
зустрічаються. Спочатку він наводить
факти, а потім дає їм пояснення.
Вчений обов’язково вказував на
знаходження решток у складі порід та
на умови їх залягання. Власне, тому
він так детально описував знахідки кі-
сток мамонта в Саксонії, поблизу Ер-
фурта. Михайло Васильович був пере-
конаний, що знаходження решток
морських тварин на континентах свід-
чать про зміну морських і континен-
тальних умов, які відбулися через під-
няття або опускання ділянок земної
поверхні, але в жодному разі не в ре-
зультаті всесвітнього потопу. Безперечно, у своїх поглядах на
природу викопних тварин М.В. Ломо-
носов не був першим. Рештками тва-
рин цікавилися Аристотель, Леонардо
да Вінчі, Н. Стенон, Р. Гук та інші. І
все-таки ще в середині ХVІІІ ст. існу-
вали сумніви у тому, що ж насправді
представляють ці рештки.
Видатний російський дослідник
природи Г.Ю. Щуровський у своїй
праці «Ломоносов як мінералог і гео-
лог» (1878) так писав про цю ситуа-
цію: «За часів М.В. Ломоносова бага-
то натуралістів сумнівалися в існу-
ванні викопних тварин, або у тому, чи
справді це рештки колишніх тварин
або рослин. Багато з них вважали, зо-
крема англійські дослідники Р. Гук і
Д. Рей, що це не що інше, як «гра
Природи». В той час також існувала
думка, що скам’янілості й насправді
представляють собою тварин, які іс-
нували раніше і загинули під час сві-
тового потопу» [2, с. 30].
Власне такого погляду дотримува-
вся й інший видатний російський вче-
ний Василь Микитович Татіщев
(1686–1750), автор перших статей про
мамонта (1732) [3]. Після виходу у світ
публікацій В.М. Татіщева пройшло по-
над двадцять років, і у 1756 р. у журналі
«Ежемесячные сочинения к пользе и
увеселению служащих» було опубліко-
вано переклад витягів із першого тому
праці французького дослідника природи
Ж. Бюффона «Природнича історія»
(1756 р.) [4]. Це основна праця францу-
зького дослідника природи, одного з
видатних біологів і популяризатора
природознавства у ХVІІІ ст. У ній, по-
ряд з описом тварин і рослин, розвива-
ється ідея про мінливість видів, концеп-
ція про єдність тваринного і рослинного
світів. Дана наукова праця вченого ста-
ла епохою у світовому природознавстві.
Вона висунула Ж. Бюффона у перший
ряд попередників Ч. Дарвіна. Згідно з
роздумами Ж. Бюффона організми, які
мають стільки предків, зазнають змін
під впливом навколишнього середови-
ща протягом тривалого часу. В галузі
геології у 1749 р. висунув гіпотезу про
утворення Земної кулі та її поверхні [5].
Французький дослідник Жорж Бюф-
фон (1707–1788) жив і творив майже в
ті самі роки, що і М.В. Ломоносов. Він
був членом Паризької Академії наук (з
1733 р.). Закінчив єзуїтський коледж у
Діжоні (1726). У 1739–1788 – директор
ботанічного саду в Парижі.
І.О. Стародубцева та О.С. Алек-
сєєв у своїй статті «Історія російської
РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2016 26
палеонтології: М.В. Ломоносов (1711–
1765)» (2011) зазначають, що, мабуть,
ініціатором вищезазначених публіка-
цій Ж. Бюффона, а може, навіть, їх
перекладачем був М.В. Ломоносов.
Статті Ж. Бюффона за темами «Про во-
гнедишні гори і про землетруси», «Про
нові острови, печери і ущелини на Зе-
мній кулі, про їх причини», «Про дію
дощу, про болота і про дерева, які зна-
ходяться в земній корі, і про води під-
земні», «Про перемішування суші з
морем і моря з сушею» містять відомо-
сті і про скам’янілості, які зустрічають-
ся в земній корі. Ж. Бюффон вважав їх
індикаторами умов утворення порід,
оскільки «камені, які народжуються в
землі, зовсім відмінні від тих, які утво-
рюються в морі» [6, с. 133].
Ж. Бюффон писав: «У м’яких ка-
менях знаходиться величезна кількість
різних включень, листків, дерев, чере-
пашок на суші і в воді, дрібних кісток
від звірів, що живуть на суші, а морсь-
ких черепашок або інших включень –
ніколи. Тому, згідно з цією обстави-
ною, дані шари сформувалися на пове-
рхні сухої землі, і значно новіші за ма-
рмур та інші камені, які народилися у
морі» [7, с. 459–460]. Згідно з уявлен-
нями Бюффона «мармур та інші відомі
матерії, які складаються майже усі з
маурепоритів, астроїтів і черепашок,
отримали усю твердість, яку ми в них
бачимо, на дні морському» [8, с. 538].
Таким чином, «для Ж. Бюффона
викопні рештки організмів – не гра
Природи і не свідчення потопу, а ін-
струмент, за допомогою якого можна
визначити умови утворення гірських
порід» [Там само, с. 536].
Вітчизняні авторитетні геологи
О.П. Павлов і В.І. Вернадський в кінці
ХІХ – поч. ХХ століть відзначали пра-
вильне розуміння М.В. Ломоносовим
природи скам’янілостей. Завершити
нарис про ідеї М.В. Ломоносова хоче-
мо словами І.О. Стародубцевої та О.С.
Алексєєва: «Дійсно, М.В. Ломоносов у
своїх дослідженнях понад усе приділяв
увагу фізиці, хімії, математиці і навіть
російській словесності. Але два його
твори «Слово про народження металів
від струсу землі» і «Про шари земні»,
невеликі за обсягом, але вагомі за зміс-
том, зробили його основоположником
геологічних наук у Росії, а правильне
розуміння ним природи скам’янілостей
поставило його вище за багатьох вче-
них того часу» [9, с. 139].
Для розвитку палеонтології най-
важливіше значення мало пояснення
Ж. Бюффоном причин вимирання ве-
ликих ссавців. Він вважав, що Земля
охолоджувалася в напрямку від Півні-
чного полюса до екватора, і міграції
тварин до півдня супроводжувалися їх
пристосуваннями до нової фізико-
географічної обстановки. Людина, згі-
дно з міркуваннями Ж. Бюффона,
пройшла такий самий шлях розвитку,
але значно краще зуміла адаптуватися
до навколишнього середовища. Це і
зробило її господарем Природи.
Панування креаціонізму в палео-
нтології до появи книги «Походження
видів» Ч. Дарвіна найбільш яскраво
демонструється такою персоною як
Жорж Кюв’є (1769–1832) – автор тео-
рії багаторазових творчих актів. Фра-
нцузький зоолог, член Паризької Ака-
демії наук (з 1795 р.) і Французької
академії (з 1818 р.). Народився у Мон-
бельярі (Ельзас). Закінчив Каролінсь-
ку академію у Штутгарті (1788). З
1749 р. Займався науковою і педагогі-
чною роботою, створив у Паризькому
університеті факультет природничих
наук. Незмінний секретар Паризької
академії наук (з 1803 р.).
Наукові праці Ж. Кюв’є відно-
сяться до порівняльної анатомії, па-
леонтології і систематики тварин. В
основу своїх досліджень він заклав
принцип «кореляції органів». Розро-
бив поняття про типи в зоології, впе-
рше об’єднав в один тип хребетних
класи ссавців, птахів, амфібій і риб. За
РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2016 27
основу класифікації взяв будову нер-
вової системи. У 1812 р. заклав основи
порівняльної анатомії і палеонтології.
Завдяки використанню принципів
«кореляції органів» і «функціональної
кореляції» зумів реконструювати цілі
викопні організми з небагатьох частин,
знайдених під час розкопок. Отримані
Ж. Кюв’є наукові дані підводили фун-
дамент під еволюційну теорію. І все-
таки метафізичний підхід заважав йо-
му з’ясувати істинну сутність кореля-
ційної мінливості, що спричиняло сут-
тєві помилки і під час реконструкції
викопних форм. Ж. Кюв’є висунув тео-
рію катастроф, яка пояснювала пері-
одичними стихійними лихами зміну
фаун у різні періоди історії Землі [10].
Пізніше дана теорія була відкинута і
заперечена. Вона не була
оригінальною. Зі східних уявлень Ж.
Кюв’є запозичив ідею про походження
і розвиток космічних тіл, ідею про
чергування епох руйнування і епох
створення. Ж. Кюв’є був рішучим прибічни-
ком сталості видів. Його ідеї мали ве-
ликий вплив на усіх палеонтологів до-
дарвінівського періоду. Фактично, во-
ни були основою тодішньої «філософії
палеонтології». Вчений рішуче відки-
дав ідею походження одних видів від
інших. Згідно зі вченням Ж. Кюв’є,
раптові геологічні катастрофи знищу-
вали мешканців морів і материків. У
результаті цих катастроф зникали ви-
ди тварин і рослин, а після цього ви-
никали нові види. Тобто Ж. Кюв’є ві-
рив у повторне творіння живих істот
після катастроф, які знищували види
тварин і рослин. Однак у його науко-
вих працях вчені не бачать прямої за-
яви про те, що Бог неодноразово по-
вторював творчі акти. Ця концепція
Ж. Кюв’є виглядає намаганням пояс-
нити зникання численних форм тва-
рин і рослин у попередні геологічні
періоди. Ж.-Б. Ламарк називав вису-
нуту Ж. Кюв’є теорію катастроф
«продуктом сміливої фантазії».
Багато вчених та істориків науки
виступають проти такого розуміння те-
орії Ж. Кюв’є. Вони стверджують, що
він зовсім не був прихильником теорії
багаторазових творчих актів Бога, і що
вона була запропонована й уведена до
наукового обігу лише учнями Ж. Кюв’є,
зокрема знаменитим французьким па-
леонтологом Альсидом д’Орбіньї
(1802–1857). Цю думку активно
підтвердив Е. Руссель (1916) [11]. А
О.Д. Некрасов казав, що Ж. Кюв’є не
наполягав на необхідності таких
творчих актів. У своїх «Дослідженнях
про викопні кістки» він висловлював
інше припущення: після катастроф,
після знищення усієї фауни одного
материка, інша фауна, яка жила на
іншому материку, в іншому місці Зе-
мної кулі, могла б поступово перебрати-
ся і знову заселити материк [12, с. 16]. Таку саму думку висловлювала
М.В. Павлова [13, с. 30–31 та 14, с.
15]. Згідно зі словами Марії Василів-
ни: «…визначення свідчить, що [він]
не вважає за потрібне нове творіння,
щоб створилися існуючі види, але
тільки вказує, що їх не було в даному
місці і що вони повинні були прийти з
інших місць» [Там само, с. 30]. І далі
Марія Василівна зазначає: «До остан-
нього часу поняттю «катастрофи
Кюв’є» багато хто надавав зовсім ін-
шого значення. Але таке уявлення бу-
ло розвинуте не Кюв’є, а його послі-
довниками, а саме, д’Орбіньї та Агас-
сісом» [Там само, с. 31].
Як бачимо, деякі автори категори-
чно стверджують, що Ж. Кюв’є не був
прибічником ідеї повторних творчих ак-
тів і що ця ідея була абсолютно неспра-
ведливо приписана видатному францу-
зькому вченому. Сьогодні є правими ті
історики науки, які об’єктивно показу-
ють, що сам Ж. Кюв’є ніколи і ніде ні-
чого не казав про повторні акти творін-
ня, а для пояснення історичних змін фа-
ун висунув ідею міграцій.
У 1795 р. Ж. Кюв’є і Е. Жоффруа
Сент-Ілер опублікували наукову пра-
РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2016 28
цю про слонів. Порівняльно-
анатомічне дослідження дозволило Ж.
Кюв’є зробити висновок, що вимерлі
великі хребетні тварини не мають
зв’язку з сучасними африканськими та
індійськими слонами.
У 1812 р. побачило світ найваж-
ливіше палеонтологічне дослідження
Ж. Кюв’є, присвячене викопним чоти-
риногим тваринам. Вступний розділ
називався «Роздуми про перевороти
на поверхні Земної кулі». Окремим
виданням ця праця Ж. Кюв’є, у якій
сформульовані основні положення те-
орії катастроф, у нас побачила світ у
1925 р. [15]. Ж. Кюв’є вважав, що під
час реконструкції історії Землі ключо-
вим є «питання, в яких шарах знахо-
диться кожний вид», і чи немає тут
якихось загальних законів, пов’язаних
або із зоологічними підрозділами, або
з більшою чи меншою схожістю ви-
мерлих видів з видами, які живуть
сьогодні» [16, с.138].
Ж. Кюв’є довів до досконалості
порівняльний метод дослідження,
який дозволив йому тільки за однією
кісткою організму відновити його ви-
гляд. Розуміння живого організму як
єдиної системи взаємозв’язаних орга-
нів дозволило Ж. Кюв’є сформулюва-
ти «принцип підпорядкованих ознак»,
який згодом отримав його ім’я. Цей
принцип вважають формою порівня-
льно-історичного методу, який зіграв
вирішальну роль у розвитку еволю-
ційного вчення. І що найцікавіше, це
не перешкодило переконанню Ж.
Кюв’є в незмінності видів.
Сам Ж. Кюв’є щиро дивувався:
«Як не помітили того, що винятково ви-
копним тваринам теорія будови Землі
зобов’язана своїм зародженням, що
утворення Земної кулі – це ряд послідо-
вних епох і різних процесів!» [Там само,
с. 150]. І далі: «Історія Землі – це зміна
послідовних епох, які характеризуються
тільки їм властивою фауною. Катастро-
фи викликали вимирання організмів – у
нових умовах народжувалися нові фор-
ми» [Там само]. Ж. Кюв’є оцінив вік
Землі у 5-6 тис. років, що співпадало з
біблейськими канонами.
Теорія катастроф Ж. Кюв’є пові-
льно оволодівала умами вітчизняних
вчених, які спочатку були лише паси-
вними спостерігачами народження
однієї з великих геологічних супере-
чок – між катастрофістами і уніформі-
стами. На озброєння було взято біост-
ратиграфічний метод. Прийнявши ме-
тод Ж. Кюв’є, вітчизняні палеонтоло-
ги-еволюціоністи додарвінівського
періоду не погоджувалися з його тео-
рією катастроф.
Видатний вітчизняний зоолог і по-
рівняльний анатом І.І. Шмальгаузен так
писав про Ж. Кюв’є: «Прагнучи відно-
вити за рештками кісток організацію
викопних тварин, Ж. Кюв’є разом з цим
детально вивчав будову сучасних йому
тварин. Встановлений ним принцип
співвідношення частин («кореляцій»)
дозволив йому охопити всю організацію
тварини загалом, у її нерозривному
зв’язку з навколишнім середовищем.
Хоча в цьому синтетичному розумінні
організації живих істот Ж. Кюв’є далеко
випередив своє століття, однак, з іншого
боку, він не дійшов ще до розуміння
змінюваності форм у часі і припускав,
що тварини минулих епох і навіть цілі
фауни ставали жертвами грандіозних
переворотів.
Коли після досліджень Ч. Лайєля
геологія відмовилася від теорії катаст-
роф і працями Ч. Дарвіна було дове-
дено факт змінюваності організмів, на
палеонтологію (палеозоологію) випа-
ли нові завдання: вона поставляла ма-
теріал для доказів еволюційної теорії і
разом з тим дозволяла встановлювати
генетичні зв’язки між різними, іноді
дуже далекими організмами, таким
чином проливала світло на їхню істо-
рію. Палеонтологія, однак, не відразу
стала дійсно у ряди біологічних дис-
циплін. У більшості випадків палео-
нтологи детально описували відбитки,
черепашки і кістки, які їх цікавили в
основному як «керівні» форми тих або
інших геологічних епох» [17, с. 537].
Безсумнівно, вплив наукової тво-
рчості попередників теорії еволюції Ч.
Дарвіна на М.В. Павлову був незапе-
речним. Про це вона неодноразово
відзначала у своїх наукових публіка-
ціях. У наступних публікаціях ми роз-
РОЗВИТОК НАУКОВИХ І ТЕХНІЧНИХ ІДЕЙ
ПИТАННЯ ІСТОРІІ НАУКИ І ТЕХНІКИ № 1 2016 29
повімо про вплив на формування М.В.
Павлової як палеозоолога В.О. Кова-
левського, М. Неймайра, Л. Рютімейє-
ра, О. Марша, Е. Копа, Г. Осборна, О.
Абеля, Ш. Депре та ін.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ломоносов М.В. О слоях земных // М.В. Ломоносов. – Избранные философские произве-
дения / Под общей ред. и с пред. Г.С. Васецкого. – Москва : Госполитиздат, 1950. – С. 333–441.
2. Щуровский Г.Е. Ломоносов как минералог и геолог / Г.Е. Щуровский // Изв. общ-ва
любит. естествозн., антропологии и этнографии. – 1878. – Т. 33, Вып. 2. – С. 30–45.
3. Татищев В.Н. О мамонтовых костях / В.Н. Татищев // Исторические, генеалогические и
географические примечания на Ведомости. Часть С. В Санкт-Петербурге декабря 14 дня. –
1732. – С. 401–404.
4. Бюффон Ж. Всеобщая и частная естественная история: В 10-ти ч. - / Ж. Бюффон. –
Санкт-Петербург, 1802–1827.
5. Канаев И.И. Жорж Луи Леклер де Бюффон (1707–1788) / И.И. Канаев. – Москва ; Ле-
нинград : Наука, 1966. – 226 с.
6. Стародубцева И.А. История российской палеонтологии : М.В. Ломоносов (1711–1765)
/ И.А. Стародубцева, А.С. Алексеев // Вестник Российской Академии естественных наук. –
2011. – № 3. – С. 133–139.
7. Перевод из натуральной истории господина де Бюффона. Часть І. Глава ХVI. О дейст-
вии дождя, о болотах и о находящихся в земле деревьях и о водах подземных // Ежемесячные
сочинения к пользе и увеселению служащих. Ноябрь, 1756 года. – В Санкт-Петербурге при
Императорской Академии наук. – С. 456–468.
8. Перевод из натуральной истории господина де Бюффона. О переменении суши в море,
и моря в сушу // Там само. – С. 515–550.
9. Стародубцева И.А. История российской палеонтологии : М.В. Ломоносов (1711–1765)
/ И.А. Стародубцева, А.С. Алексеев // Вестник Российской Академии естественных наук. –
2011. – № 3. – С. 133–139.
10. Канаев И.И. Жорж Кювье : 1769–1832 / И.И. Канаев. – Ленинград : Наука, 1976. – 212 с.
11. Russel E.S. Form and function. A contribution to the History of Animal Morphology / E.S.
Russel. – London, 1916. – 383 р.
12. Происхождение животных и растений / Под ред. С.А. Зернова. – Москва, 1924. – 333 с.
13. Павлова М.В. Причины вымирания животных в прошедшие геологические эпохи /
М.В. Павлова. – Петроград, 1924. – 133 с.
14. Павлова М.В. Палеозоология : Часть 1. Беспозвоночные : Пособие для высшей школы
/ М.В. Павлова. – Москва ; Ленинград : Главлит, 1927. – 316 с.
15. Cuvier G. Discours sur les revolution de la surface du globe, et sur les changements qu’elles
ont produits dans le regne animal / G. Cuvier. – Paris : G. Dufort et Ed. d’Ocagne, 1825. – 408 s.
16. Кювье Ж. Рассуждения о переворотах на поверхности Земного шара / Ж. Кювье / Пер. с
франц., ред. и вступ. статья А.А. Борисяка. – Москва : Госиздат биол. и мед. лит-ры, 1937. – 379 с.
17. Шмальгаузен И.И. Палеонтология (палеонтология и палеофитология) / И.И. Шмаль-
гаузен // Большая советская энциклопедия. – 1932. – Т. 23. – стлб. 537–539.
Дефорж Г.В. Влияние классиков палеонтологии на формирование М.В. Павловой
как палеозоолога. В статье освещается влияние классиков палеонтологии на формирование
М. В. Павлової как палеозоолога. Рассматривается история развития науки палеозоологии
додарвиновского периода своего существования сквозь призму освещения роли ее основателей,
развития их идей, концепций, законов и методов исследований.
Ключевые слова: палеонтология, палеозоология, М. В. Павлова, ископаемые остатки,
теория эволюции
Deforzh H.V. Influence of classics of paleontology on forming of M.V. Pavlow as paleozo-
ologist. In the article influence of classics of paleontologists is illuminated on forming of M.V. Pav-
low as paleozoologist. History of development of science of paleozoology of the existence is exam-
ined through the prism of illumination of role of her founders, development of their ideas, concep-
tions, laws and methods of researches.
Keywords: paleontology, paleozoology, M.V. Pavlow, fossil bits and pieces, evolutionism
|