Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії

Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії

Стаття присвячена одному з типових прикладів компілятивної картографії, поширеної в Європі в XVII ст. – “Загальній карті Європейської частини Російської імперії” 1788 р. із збірки Національного музею історії України. Вона є важливим джерелом для історичних і географічних досліджень як для вітчизняни...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2007
1. Verfasser: Оксенич, М.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2007
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13169
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії / М. Оксенич // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 10. — С. 108-122. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-13169
record_format dspace
spelling irk-123456789-131692010-11-02T12:03:25Z Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії Оксенич, М. Стаття присвячена одному з типових прикладів компілятивної картографії, поширеної в Європі в XVII ст. – “Загальній карті Європейської частини Російської імперії” 1788 р. із збірки Національного музею історії України. Вона є важливим джерелом для історичних і географічних досліджень як для вітчизняних, так і для зарубіжних вчених. This article is dedicated to one of the typical examples of the compilation mapping, that was widespread in Europe in 17 century,– to the map of the European part of Russian Empire, year - 1788, from the collection of the National Museum of the History of Ukraine. It is an important source for native and foreign scholars, doing historical and geographical researches. 2007 Article Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії / М. Оксенич // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 10. — С. 108-122. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13169 7 (477); 94 (477); «1788» uk Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Стаття присвячена одному з типових прикладів компілятивної картографії, поширеної в Європі в XVII ст. – “Загальній карті Європейської частини Російської імперії” 1788 р. із збірки Національного музею історії України. Вона є важливим джерелом для історичних і географічних досліджень як для вітчизняних, так і для зарубіжних вчених.
format Article
author Оксенич, М.
spellingShingle Оксенич, М.
Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії
author_facet Оксенич, М.
author_sort Оксенич, М.
title Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії
title_short Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії
title_full Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії
title_fullStr Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії
title_full_unstemmed Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії
title_sort загальна карта європейської частини російської імперії 1788 р. із зібрання національного музею історії україни як зразок компілятивної історіографії
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2007
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13169
citation_txt Загальна карта Європейської частини Російської імперії 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної історіографії / М. Оксенич // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2007. — Вип. 10. — С. 108-122. — Бібліогр.: 24 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT okseničm zagalʹnakartaêvropejsʹkoíčastinirosíjsʹkoíímperíí1788rízzíbrannânacíonalʹnogomuzeûístorííukraíniâkzrazokkompílâtivnoíístoríografíí
first_indexed 2025-07-02T15:08:44Z
last_indexed 2025-07-02T15:08:44Z
_version_ 1836548279020552192
fulltext 108 УДК 7 (477); 94 (477); «1788» Марина Оксенич “ЗАГАЛЬНА КАРТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЧАСТИНИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ” 1788 р. із зібрання Національного музею історії України як зразок компілятивної картографії Стаття присвячена одному з типових прикладів компілятивної картографії, поширеної в Європі в XVII ст. – “Загальній карті Європейської частини Російської імперії” 1788 р. із збірки Національного музею історії України. Вона є важливим джерелом для історичних і географічних досліджень як для вітчизняних, так і для зарубіжних вчених. Картографічні матеріали є джерелом неоціненної і унікальної інформації, у будь-якому дослідженні вони відіграють важливу роль для повнішого розуміння історичних процесів. Вони пройшли довгий шлях розвитку, еволюціонували від примітивних, схематичних, приблизних зображень до справжніх “інженерних див”. Старовинні карти подібні чарівним ключам, якими можна відкрити двері в загадкове минуле і поринути в таємниці далеких століть1. Надзвичайно цікавими для вітчизняних істориків є ті карти, на яких зображені українські землі. Досить довго Україна не мала власної держави, а її терени були складовими частинами спочатку Великого князівства Литовського, потім Речі Посполитої, згодом Австрійської та Російської імперій. Тому і картографувались українські території самостійно доволі рідко. Серед таких пам’яток варто згадати роботи Гійома ле Вассера де Боплана (1651 р.), Йогана Баптиста Гомана (до 1716 р.), Матіаса Штеттера тощо2. Картографування території Російської імперії проходило більш швидкими темпами. Найдавніші із збережених мап Російської держави датовані XVI ст. – то були подекуди схематичні карти Сигізмунда Герберштейна і голови дипломатичної місії британської королеви Єлизавети І Антонія Дженкінсона. В XVII ст. цікавість до Росії з боку західно-європейських держав зросла і наслідком 109 цього стали роботи відомих європейських картографів, зокрема Ісаака Масси (“Новейшие сведения о России”)3. Ісаак Масса неодноразово бував у Москві в період 1601–1634 рр. і в процесі створення карти Росії використовував власні відомості, карти, виготовлені в Росії і, можливо, здобутки польської картографії – карту Польщі Вацлава Гродецького 4 чи її пізніші перевидання. Вперше його мапа “NOVISSIMA RUSSIЖ TABULA AUTHORE ISAACO MASSA” (“Найновіше карта Росії Ісаака Масси”) була видана 1633 р. в доповненні до атласу Герарда Меркатора, виданому в видавництві Йодока Гондія5. В XVIII ст. картографія набуває значного розвитку на власних теренах Російської держави, що було пов’язано з бажанням Петра І вивести країну на європейську орбіту, як в політичному, так і культурному відношенні. І з цією метою в 1726 р. Академії Наук було доручено створити атлас Росії. До 1740 р. цією справою опікувався французький астроном Жозе-Ніколя Деліль, а потім директором географічного департаменту Петербурзької Академії наук став видатний математик, фізик і астроном Леонард Ейлер6. Паралельно велася робота над створенням атласу Росії і місцевими вченими, зокрема, Іваном Кириловим. В той же час на теренах Західної Європи вийшла не одна карта, присвячена Росії, що пов’язувалося із зростанням ролі Російської імперії в міжнародній політиці, її активною участю в численних європейських коаліціях, в тому числі і військового характеру. Однією з таких карт була “Carte Gйnйrale de l’EMPIRE de la RUSSIE. Comprise en Europe. Pour l’intelligence de la Guerre prйsente entre l’Imperatrice de toutes les Russies et Turc. d’Aprиs les meilleurs Auteurs. Par le Sr. Moithey Ingenieur Gйographe du Roy. Publicй en 1788. A PARIS. Chez Crepy rue St. Jacques’a St. Pierre pres la rue de la parchemin- erie” – “Карта Європейської частини Російської імперії для розуміння сучасної війни між Імператрицею усіх росіян та Турками, створена королівським інженером географом Муаті 1 згідно кращих авторів. Надрукована в Парижі в 1788 Крепі, вул. Св. Жака і Св. Петра неподалік вулиці пергаментщиків”, що перебуває в збірці Національного музею історії України. Достеменно невідомо, як ця карта потрапила до фондів музею. Знайдена вона була під час звірки 1998 р. групи ілюстративно- 1 Муаті (Moithey) (1732-1810) – французський картограф 110 допоміжних матеріалів (ІД) і після дослідження отримала інвентарний номер Грл-5018. Мапа одностороння, прямокутна, складається з двох аркушів – перший має розмір 620х420 мм, другий – 620х425 мм. Вона багатокольорова, з використанням окрім чорного і білого, світло- жовтого, жовтого, рожевого, червоного, світло-зеленого, зеленого і блакитного кольорів. Зображення вміщене в рамку, внутрішня рамка поділена на градуси і мінути (ціна поділки 15’). Географічна 111 протяжність карти становить 30°30’ – 87° довготи і 46°20’ – 68°10’ широти. Карта містить градусну сітку в 1°. Для позначення географічних об’єктів та назв використана французька мова, хоча іноді трапляються деякі назви, подані польською мовою. Знизу другого аркуша карти подано масштаб – в 140 з половиною російських верстах міститься 20 польських миль. Цікавим є картуш, розміщений в лівому верхньому куті першого (верхнього) аркуша – назва карти обрамлена віньєткою, увінчаною гербом Російської імперії з зображенням двоголового орла в короні, що тримає в правій лапі державу, а в лівій – скіпетр. На грудях у орла щит з зображенням Св. Георгія Победоносця, що вражає списом змія. По боках напис оточено листям аканту та лавровим вінком з правого боку, а внизу зображено військове спорядження (протазан, шолом, сурму, колчан зі стрілами, військові штандарти), що мусило відобразити присвячення карти військовій події, а саме російсько-турецькій війні (іл. 1). Карта, подібна до “Carte Générale de l’Empire de la Russie...”, роботи тих же картографів, але 1787 р. видання міститься в зібранні Державної публічної бібліотеки ім. М.Є.Салтикова- Щедріна7. Дана мапа є прикладом компілятивної картографії, тобто складена без використання польових даних, що було характерною рисою європейської картографії XVIII ст. Мапа датована 1788 р. (дата вміщена на картуші); інформація в таблиці, що розміщена на першому аркуші з правого боку, взята з Атласу Всеросійської імперії І.К.Кирилова (1734) або ж його роботи “Цветущее состояние Всероссийского государства” (1727); а саме картографічне зображення є копією мапи Гійома Деліля 1706 р. З інформації, поданої на картуші мапи 1788 р., випливає, що вона була присвячена сучасній війні Імператриці з турками. Очевидно, що мова йде про російсько-турецьку війну 1787- 1791 рр., яку імператриця Катерина ІІ вела проти Порти. Як відомо, попередня Російсько-турецька війна завершилась в 1774 р. підписанням Кучук-Кайнаджарського мирного договору, за яким Російська держава була визнана переможницею і пізніше, в 1783 р., отримувала контроль над Кримом. В липні 1787 р. Османська імперія за підтримки Прусії, Франції і Великобританії, висунула Росії ультиматум з вимогою 112 відновити васальну залежність від неї Криму і Грузії і погодитись на огляд російських суден, що проходять через протоки Босфор і Дарданелли. Отримавши відмову, 13 серпня 1787 р. султан Абдул-Хамід (1774-1789) оголосив війну Росії. Основні сили імперського війська були зорганізовані у дві армії – Українську, очолену П.О.Румянцевим і Єкатеринославську, на чолі з Г.О.Потьомкіним. Допоміжна роль відводилась Кубанському корпусу, що діяв на Кавказі. Період осені 1787 р. – зими 1788 р. був вдалим для російської армії, у війну на боці Росії вступила Австрія. І хоча влітку 1788 р. Великобританія, Франція та Прусія примусили Швецію оголосити війну Росії, подальші військові дії складались на користь Росії і її союзників. В січні 1790 р. Прусія заключила мир з новим султаном Селімом ІІІ (1789-1807) угоду про гарантії недоторканності кордонів і мобілізувала 200-тисячну армію. Після поразки австрійців під Джурджево і смерті імператора Йосипа ІІ новий імператор Леопольд ІІ (1790-1792), побоюючись нападу Прусії, вступив в переговори з Портою в Рейхенбасі, які увінчались підписанням миру в вересні 1790 р. Катерина ІІ відмовилась брати в них участь. Турки спробували нанести удар на Кавказі, але чорноморський флот Ф.Ф.Ушакова зірвав плани висадки турецького десанту в Криму, розгромив ворожу ескадру в Єникальській протоці 8 липня і біля о. Тендра 28-29 серпня 1790 р. Після підписання 3 серпня Верельського миру зі Швецією, Південна армія почала наступ на Дунаї і в жовтні-грудні оволоділа рядом міст. В 1791 р. М.В.Репнін, що змінив Г.О.Потьомкіна, перевів військові дії за Дунай. Пряма загроза Константинополю і знищення усіх сподівань на допомогу Великобританії і Прусії змусили Селіма ІІІ заключити 29 грудня 1791 р. Ясський мир з Росією: він поступався на її користь міжріччям Дністру і Південного Бугу, визнавав приєднання до неї Криму й Кубані, відмовлявся від зазіхань на Грузію і брав зобов’язання не зміщувати буз згоди російського уряду господарів Молдавії і Валахії. Таким чином, події цієї війни мали велике значення для усієї європейської спільноти, тож не дивно, що вони цікавили і провідних істориків та картографів. Таке швидке реагування на зміни зовнішньополітичної ситуації було показовим. Французькі картографи, використавши відомі дані про Російську імперію, 113 створили дану карту саме для розуміння війни, оскільки протистояння двох великих держав – Росії і Порти не могло залишити осторонь Старий Світ, тим більше що і Великобританія, і Франція, і Австрія, і Прусія, і Швеція – практично всі найвпливовіші європейські держави – так чи інакше брали у ній участь. На першому аркуші карти зверху праворуч розміщено таблицю, в якій французькою мовою подається додаткова інформація про Російську імперію. (іл. 2) Подаємо її дослівний переклад. “Загальний розподіл Європейської частини Російської імперії, що входить в Європу зі шляхами. Ця імперія, згідно Кирилову, поділяється на 10 великих губерній, якими є Лівонія, Петербург або Новгород, Архангельськ, Смоленськ, Москва, Мала Росія або Київ, Білгород, Воронеж, Новгород (мається на увазі Нижній Новгород – тут і далі примітки автора.), Казань. 1. Лівонія поділяється на 2 провінції: Естонія на півночі та Литва на півдні. Перша підрозділяється на 6 країв, якими є Харнланд, Вірланд, Вікерланд, Йерверланд, Оденро та Аленкакен. Ревель є столицею всієї Естонії, столицею Литви є Рига, яка є і столицею усієї Лівонії. 2. Губернаторство Петербург або Новгород, що розподіляється на різні провінції: частину Карелії, Каргополь, частину Онегії Інгрської, сенйорію Псковську, герцогство Новгорода, частину герцогства Тверського та герцогства Білозерське. 3. Губернаторство Архангельське згідно з Кириловим складається з 10 провінцій – включаючи Лапонських московитів (Лапландія), Карелію московську, Онезьку провінцію, провінцію Вага, провінцію Двіна, провінцію Угору і острів Кандено і Печора, що розділяє Європу і Азію з провінціями Устюг, Вологда і князівство Галич. 4. Губернаторство Смоленське, що включає намісництво з такою ж назвою, герцогство Рзов і Білу. 5. Губернаторство Московське, що включає з заходу на схід герцогства Ярославль, Суздаль, Володимир, князівство Качинське, герцогство Ростов, частину Тверського герцогства і Москву. 6. Губернаторство Малої Русі або Київ включає 2 провінції – включаючи названу Україну і князівство Чернігівське. 114 115 7. Губернаторство Білгородське межує з татарами і включає в себе герцогство Сіверське і князівство Воротинське. 8. Губернаторство Вороніцьке або Вороніжське, включає герцогство Резанське і Донських козаків. 9. Губернаторство Новіградське розміщене між Волгою, Сурою і Окою, населене колись мордовськими татарами. Ідолошанувальники, що зайняли ліс в середині провінції зараз хрещені і сплачують данину царю. Нижній Новгород є столицею. 10. Королівство або ж Губернаторство Казанське, яке є одним з самих просторих в Російській імперії складається з Зіранії, Великої Пермі, Черемісії Логової, провінції Вятка, Черемісії Нагорної і королівства Казанського.” Кілька разів в тексті згадується прізвище Івана Кирилова (1689-1737) – обер-секретаря Сенату, державного діяча і вченого, що, вочевидь, пояснюється тим, що інформація про Російську імперію була запозичена з його роботи 1727 р. “Цветущее состояние Всероссийского государства” або ж з першого випуску “Атласу Всероссійської імперії” (1734). Іван Кирилович Кирилов зробив великий внесок в розвиток картографії на теренах Російської Імперії. Він народився в родині піддячого, а в 1702 р. в тринадцятилітньому віці вступив до Навігаційної школи, що на той час розміщувалась в Москві, у віданні Оружейної палати. Потому Іван Кирилов обіймав посаду піддячого канцелярії Сенату, а з 1719 р. був призначений регістратором того ж стола, і, крім того, мав керувати Приказним столом Сенату. Загалом в Сенаті Кирилов прослужив більше 20 років, і, почавши, з найнижчої кар’єрної сходинки до 1728 р. став обер-секретарем. З перших же днів служби на новому місці, Іван Кирилович мав неабиякий інтерес до карт, картографії і економічної географії в цілому. Саме тому, коли в 1720-х роках в Росії розпочались повномасштабні геодезичні зйомки і роботи по складенню карт територій Російської імперії, ці роботи були доручені саме йому8. Окрім картографічних матеріалів, він мав у своєму розпорядженні і різноманітні статистичні відомості про шляхи, міста і села, склад і чисельність населення тощо. Всі ці дані Кирилов також використовував у своїй роботі, результатом якої стало створення в 1727 р. грандіозної праці “Цветущее 116 состояние Всероссийского государства, в каковое начал, привел и оставил неизреченными трудами Петр Великий, отец Отечествия, император и самодержец Всероссийский и прочая, и прочая, и прочая. Книга первая, в которой описаны губернии и провинции, в них города, гарнизоны, артиллерия, канцелярия, конторы, управители с подчиненными, епархии, монастыри, церкви, число душ, расположенные полки и доходы, как оные ныне состоят губернии Санкт-Петербургская, Московская, Смоленская, Киевская, Воронежская, Рижская, Ревельская”. Друга книга тієї ж праці була присвячена опису Нижегородської, Казанської, Астраханської, Архангельської і Симбірської губерній. Довгий час ця робота зберігалась в рукописному варіанті, а вперше видана була в 1831 р. істориком М.П.Погодіним9. Одночасно із цією працею вчений підготував і перший ґрунтовний атлас Російської імперії, в якому планувалось вмістити 360 карт в трьох томах. Грандіозний задум Іван Кирилович здійснити нажаль не зміг – в 1734 р. власним коштом видав лише перший скорочений том атласу з 14 карт і Генеральну карту Росії. Враховуючи практичні потреби держави, Кирилов вважав, що краще було б на базі наявних даних генеральної зйомки видати хоча б незавершену карту країни, ніж не мати ніякої, оскільки “після зібрання нових обсервацій і описів” можна буде з легкістю виправити недоліки і скласти нову, більш точну карту, як свідчать про те “інших земель карти, що час від часу оновлюються”. Керуючись такими роздумами, в середині 1734 р. і було видано “Генеральну карту” Російської імперії, в процесі складення якої були використані карти геодезистів, а також усі відомі на той час вітчизняні картографічні матеріали й іноземні карти сусідніх з Росією держав10. Окрім того, одночасно з атласом Кирилов випустив щось на зразок пояснювальної записки до нього під назвою “Покорнейшее объявление об атласе Российском”. У ньому він стверджував, що до XVIII ст. російська картографія мала “совершенную скудость” і залежала виключно від іноземців. І його до створення атласу підштовхнула недосконалість зображення Росії на цих іноземних картах. Карта і Атлас користувались великою популярністю – ними користувались в державних установах, за ними проводилось навчання в школах. Так, в числі підручників і посібників в гімназії при Академії Наук 117 була і “карта Івана Кирилова про Росію”. Його карти продавались в книжкових лавках Петербурга і Москви. В Москві ними торгував В.В. Кіпріанов, в Петербурзі їх можна було придбати і в книжковій лавці Академії Наук11. Знаковим є той факт, що карта роботи Кирилова знайшла своє відображення в західноєвропейській картографії, оскільки стала основою для численних карт Росії, виданих зокрема видавництвом Гомана в атласах 1746 та 1748 рр. звичайно ж без посилання на ім’я російського вченого12. Таким чином, дана карта Російської імперії 1788 р. містила інформацію або ж з цього атласу, або ж з фундаментальної роботи 1727 р. Проте власне картографічне зображення було скопійоване з карти “(1706) Carte de Moscovie. Dresйe par Guillaume de l’Isle Premier Geographe du Roy. A son excellence Monseigneur Andre Ar- temonides de Matueof, ministre d’Etat de la Majeste Czariйnne. Par son tres humble et tres obeisst serviteur de l’Isle. A Paris” (“(1706) Карта Московії. Складена Гійомом Делілем Першим королівським географом. Його світлості монсеньйору Андрію Артамоновичу Матвеєву, державному міністру Його величності Царя. Від найскромнішого і найпокірнішого слуги Деліля. Париж.”) французького картографа Гійома Деліля, що була вміщена в атласі “Atlas nouveau, contenent touts les parties du monde ou sont exactement remarquees les empires, monarcuies, royaumes, republiques etc. Amsterdam. J. Covens et C. Mortier. 1733” (“Новий атлас, що вміщує всі частини світу з точними примітками імперій, монархій, королівств, республік тощо. Амстердам. Ковенс і Мортьє. 1733”), в якому були зібрані мапи, що картограф склав в період 1700-1726 рр.13. Гійом Деліль народився в 1675 р. і був старшим сином викладача історії та географії Клода Деліля. Мав трьох братів – Симона (історика), Жозе-Ніколя (академіка в Парижі і Петербурзі, який увійшов в історію тим, що таємно надсилав до Франції копії російських карт, до яких мав доступ в Академії наук 14) та Луї (астронома, помер 1741 р. на Камчатці). Перші свої мапи – мапу світу, Європи, Азії, Африки та Америки – вчений видав 1700 р. В 1716 р. його призначили ад’юнктом, а в 1718 р. Деліль став членом Академії наук. У своїх роботах Деліль застосував на практиці принципи, що виробила Французька Академія – нові методи визначення довготи за супутником Юпітера15. 118 У зовнішньому оздобленні мап він відкинув алегоричні фігури та оздоблення. Крім того, він прагнув залишити на мапі порожні місця в тих частинах, де про місцевості він не мав певних відомостей. Про його критичне ставлення до власних мап сучасники висловлювалися так: “il n’est contente de ne rien marquer dans les endroits, dont il ne sait rien” – “він не задоволений тим, що нічого не відмічає в маршрутах, про які нічого не знає”. Деліль завжди наносив на свої мапи градусну сітку – градусна сітка наявна і на карті 1788 р. За декретом французького уряду 1634 р. французькі мапи приймали за нульовий меридіан острова Ферро (Ферро – крайній західний острів групи Канарських островів, в період 1634–1884 рр. меридіан острова Ферро – 17°39’51” на захід від Гринвіча приймався за початковий 16) – і цього картограф дотримувався завжди. Зайву розтягненість деяких країн в напрямку на захід і схід він оминав і намагався досягти повноти в зазначенні пунктів. Мапа Росії Деліля розміщена на двох аркушах – як і карта “Carte Générale de l’Empire de la Russie...” 1788 р. Рік на карті, яку видав Деліль не зазначено. Але брат Гійома Деліля, Жозе- 119 Ніколя, 25 травня 1729 р. писав з Петербургу французькому військовому міністру, що його небіжчик брат, тобто автор карти, видав 23 роки тому карту Європейської Росії на двох аркушах під назвою Московії. Отже, мапу цю було видано 1706 р. Це також підтверджується і тим, що зять Деліля, член Паризької Академії Наук Ф.Бюаш перевидав згодом цю мапу і зазначив на ній саме 1706 р. До подібного датування призводить і таке спостереження: на карті вже зафіксовано Петербург, “місто, яке побудував цар” в 1703 р. і став столицею після 1712 р. – саме з цього часу в Санкт- Петербурзі поселилась уся родина государя і місто іменувалось “царствующим градом Санкт-Петербургом”17. Але столицею Російської держави зазначено ще Москву – на карті вміщено примітку, що “цар живе в Ізмайлово-Преображенському”. Крім того, на карті Москву позначено більшою за розміром і вказано, що там є слобода, де мешкають іноземці – тобто, дипломатична місія. Столицею козаків зазначено місто Батурин, що був зруйнований військами Меншикова в 1709 р.18 і, отже, інформація про датування карти 1706 р. підтверджується і таким чином. Цікаво, що свою мапу Деліль присвятив Андрію Артамоновичу Матвєєву, що в період 1705-1707 рр. був послом російського уряду в Парижі. можливо, він надав картографу топографічні матеріали для складання мапи19. Карта 1788 р., як і карта Гійома Деліля, на другому аркуші містить зображення території України. (Ілюстрація 3) Зокрема, як столицю козаків, автор позначає на карті місто Батурин. Також показує такі регіони як Запоріжжя, Слобожанщина20, Поділля, Покуття тощо. Цікаво, що зазначені як і ті землі, що входили до складу Російської імперії – намісництво Київське “Gouvernem de Kiow”, князівство і намісництво Чернігівське “D. Et Palat. Czernigow”, князівство Сіверське “Duchй De Severie”, так і інші регіони – воєводство Волинське “Palatinat de Volhinie”, воєводство Брацлавське “Palatinat de Braclaw”, воєводство Кам”янецьке “Pa- latinat de Kaminieck”, воєводство Русинське на Покутті “Palatinat de Russie” (Pokucie) тощо. На карті зазначено 13 порогів по течії р. Борисфен (Дніпро) без переліку їх назв. Показане розташування так званого Дикого Поля “Dzyke Pole ou Campagne De Cossaques Zeporoski”, яке 120 західноєвропейські географи ще називали Пустельним полем21. Цікаво, що регіон з подібною назвою “Dikia Pole ou Сampagnes Desertes” позначено і на території сучасної Кубані і на карті подано коментар, що там “не знайдеш жодного поселення і жодної рослинності”. На мапі зазначені численні легенди. Зокрема, оповідь про те, що в 1685 р. російська армія знайшла пам’ятки старовини коло того місця, де за Птолемеєм мали бути жертовники Олександра Великого, а на березі Азовського моря зазначені “Autes d’Alexandre” (Жертовники Олександра)22. Але жертовників цих не було і оповідання Птолемея цілком казкові. Втім, нагадування про них зустрічається на багатьох картах XVIII ст., на яких зображена територія України (зокрема, на карті Й.Б. Гомана “Ukrania quae et Terra Cosaccorum”23). На території України зазначені місця локалізації запорізьких козаків і очаківських татар, острів Томаківка “Isles de Tama- howka”, описаний ще Бопланом 24, де в період 1540-1593 рр. розташовувалась найраніше з відомих Січей Великого Лугу. Також виокремлено Польську Росію – “Russie Polonoise”. Також подається досить цікавий опис шляху з Москви до В’ятки, про який зазначено, що “шлях з Москви до В’ятки через Кострому і Галич є коротшим, ніж той, що йде через Устюг, але він дуже незручний, через те, що потрібно проїжджати через болота і на шляху трапляються ідолопоклонники череміси, які заважають”. Окрім того, на мапі зустрічаються численні коментарі, щодо багатьох регіонів – як то інформація про те, що Зіранія – ліс, протяжністю 160 льє, населений зіранійцями. Ці народи розмовляють своєю мовою специфічним чином. Вони раніше були ідолопоклонниками, тепер вже християни і сплачують данину царю. Згадується, що м. Сома (на узбережжі Білого моря) управляється Першим Соловецьким гарнізоном. На карті відмічено, що р. Сура колись слугувала кордоном між Московією і Казанню, р. Угра – між Московією і Литвою, а щодо р. Клязьми, то з м. Володимира вона стає судноплавною. Зазначено також і м. Таганрог або Петрушина Туба, “місто яке побудоване царем” в 1698 р. Всі легенди на мапі Деліля дають змогу припустити, що він або дістав від когось чи на письмі відомості від людей, що 121 знали Росію, або вивчав доступну йому літературу – наприклад, “Записки Герберштейна”. Таким чином, карта “Carte Gйnйrale de l’Empire de la Russie” 1788 р. є надзвичайно цікавим зразком компілятивної картографії, оскільки поєднує в собі інформацію кількох джерел. Крім того, вона містить важливу інформацію щодо історії Російської імперії і України зокрема і є цінним джерелом для історичних і географічних досліджень. 1. Історичне джерелознавство: Підручник / Я.С.Калакура, І.Н.Войцехівська, С.Ф.Павленко та ін. – К.: Либідь, 2002.– С. 281–286. 2. Люта Т. Україна на старожитніх мапах // Пам’ятки України. – 1996.– №2.– С. 51–65. 3. Котов В. Старинные карты России И.Б.Хоманна и его преемников // Антиквариат, предметы искусства и коллекционирования. – Июль-август 2006.– С. 103. 4. Вавричин М.Г., Дашкевич Я.Р., Кришталович У.Р. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – початок XVII ст. – К.,2006.– С. 62–63. 5. Там само.– С. 164–169. 6. Сосса Р.І. Історія картографування території України від найдавніших часів до 1920 р. Короткий нарис. – К., 2000.– С. 62. 7. Иностранные карты России. Вып. 1. Россия. Европейская Россия. Каталог.– Ленинград, Государственная публичная библиотека им. М.Е. Салтыкова-Щедрина. – С. 91.– № 86. 8. Семенов В.Г., Семенова В.П. Губернаторы Оренбургского края.– Оренбург, 1999. – С. 18–26. 9. Кирилов И.К. Цветущее состояние Всероссийского государства. – М.: Наука, 1977. – С. 18. 10. Там само. – С. 9. 11. Там само. – С. 9–10. 12. Фель С.Е. Картография России XVIII в. – М.: Изд. геодез. литературы. – С. 168. 13. Кордт В. Матеріали до історії картографії України. – К., 1931. – Ч. 1 – С. 13. 14. Сосса Р.І. Історія картографування території України від найдавніших часів до 1920 р. Короткий нарис. – К., 2000.– С. 62. 15. Кордт В. Там само. – Ч. 1. – С. 10. 16. Сосса Р.І. Там само. – С. 64. 17. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. – СПб, 1900. – Т. ХХVIII. – С. 292– 293. 18. Попельницька О. П’ять гетьманських резиденцій: Суботів, Чигирин, Батурин, Глухів, Козелець: інформація історичних джерел // Історико-географічні дослідження в Україні. Зб. наук. праць. – К.,2005.– Число 8.– С. 66–71. 19. Кордт В. Там само. – Ч. 1. – С. 13. 20. Сосса Р.І. Там само. – С. 52–53. 21. Яковенко Н. Нариси середньовічної та ранньомодерної історії України. – К., Критика, 2005.– С. 176. 22. Кордт В. Там само. – Ч. 1 – С. 14; Иностранные карты России. Вып. 1. Россия. Европейская Россия. Каталог.– Ленинград: Государственная публичная библиотека им. М.Е. Салтыкова-Щедрина.– С. 54.– № 46. 23. Оксенич М. Карти роботи Йогана Баптиста Гомана в збірці Національного музею 122 історії України // Історико-географічні дослідження в Україні.– К., 2006.– Число 9.– C. 173–176 24. Боплан Г. Опис України / Пер. з фр., приміт. та передм. В.Косика.– Львів, 1998.– С. 49–50. Maryna Oksenych “THE MAP OF THE EUROPEAN PART OF RUSSIAN EMPIRE”, YEAR 1788 FROM THE COLLECTION OF THE NATIONAL MUSEUM OF THE HISTORY OF UKRAINE AS THE EXAMPLE OF COMPILATION CARTOGRAPHY This article is dedicated to one of the typical examples of the compilation mapping, that was widespread in Europe in 17 century,– to the map of the European part of Russian Empire, year - 1788, from the collection of the National Museum of the History of Ukraine. It is an important source for native and foreign scholars, doing historical and geographical researches.

Ähnliche Einträge