Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження)
Уперше виявлено в архівах, досліджено й публікується взаємне листування В.Винниченка з його нареченою, а потім громадянською дружиною Р.Ліфшиць за 1911-1918 рр. Листування містить багату інформацію про стосунки між кореспондентами, їхній світогляд, настрої, фізичний стан, побутові умови, дозволяє у...
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2008
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/131800 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) / Н. Миронець // Слово і Час. — 2008. — № 7. — С. 60-66. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-131800 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1318002018-04-03T03:02:46Z Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) Миронець, Н. Написане лишається Уперше виявлено в архівах, досліджено й публікується взаємне листування В.Винниченка з його нареченою, а потім громадянською дружиною Р.Ліфшиць за 1911-1918 рр. Листування містить багату інформацію про стосунки між кореспондентами, їхній світогляд, настрої, фізичний стан, побутові умови, дозволяє уточнити деякі моменти біографії письменника, обставини написання та видання творів, постановки п’єс, коло спілкування, участь у громадському житті тощо. This is the first publication of V.Vynnychenko’s correspondence with his fianc e, later his civil wife R.Lifshyts in 1911-1918. The letters which were recently discovered in the archives provide rich information on the correspondents’ mutual relations, their Weltanschauung, moods and feelings, state of health, everyday life etc. Therefore they allow to gain some additional information on the writer’s biography as well as on the circumstances of some of his works’ production and publication, staging of his plays, his circle of acquaintance, public activities an so on. Впервые выявлена в архивах, исследована и публикуется взаимная переписка В.Винниченко с его невестой, а потом гражданской женой Р.Лифшиц за 1911-1918 гг. Переписка содержит богатую информацию об отношениях между корреспондентами, их мировоззрении, настроениях, физическом состоянии, бытовых условиях, позволяет уточнить некоторые моменты биографии писателя, обстоятельства написания и публикации произведений, постановки пьес, круг общения, участие в общественной жизни и т.п. 2008 Article Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) / Н. Миронець // Слово і Час. — 2008. — № 7. — С. 60-66. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/131800 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Написане лишається Написане лишається |
| spellingShingle |
Написане лишається Написане лишається Миронець, Н. Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) Слово і Час |
| description |
Уперше виявлено в архівах, досліджено й публікується взаємне листування В.Винниченка з його нареченою, а потім громадянською дружиною Р.Ліфшиць за 1911-1918 рр. Листування містить багату інформацію про стосунки між кореспондентами, їхній світогляд,
настрої, фізичний стан, побутові умови, дозволяє уточнити деякі моменти біографії письменника, обставини написання та видання творів, постановки п’єс, коло спілкування, участь у громадському житті тощо. |
| format |
Article |
| author |
Миронець, Н. |
| author_facet |
Миронець, Н. |
| author_sort |
Миронець, Н. |
| title |
Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) |
| title_short |
Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) |
| title_full |
Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) |
| title_fullStr |
Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) |
| title_full_unstemmed |
Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) |
| title_sort |
епістолярний діалог володимира винниченка з розалією ліфшиць (1911-1918) (продовження) |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Написане лишається |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/131800 |
| citation_txt |
Епістолярний діалог Володимира Винниченка з Розалією Ліфшиць (1911-1918) (продовження) / Н. Миронець // Слово і Час. — 2008. — № 7. — С. 60-66. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT mironecʹn epístolârnijdíalogvolodimiravinničenkazrozalíêûlífšicʹ19111918prodovžennâ |
| first_indexed |
2025-07-09T16:11:53Z |
| last_indexed |
2025-07-09T16:11:53Z |
| _version_ |
1837186432658046976 |
| fulltext |
60 Слово і Час. 2008 • №7
ЕПІСТОЛЯРНИЙ ДІАЛОГ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА
З РОЗАЛІЄЮ ЛІФШИЦЬ (1911!1918)
Уперше виявлено в архівах, досліджено й публікується взаємне листування В.Винниченка з його нареченою, а потім громадянською
дружиною Р.Ліфшиць за 1911(1918 рр. Листування містить багату інформацію про стосунки між кореспондентами, їхній світогляд,
настрої, фізичний стан, побутові умови, дозволяє уточнити деякі моменти біографії письменника, обставини написання та видання
творів, постановки п’єс, коло спілкування, участь у громадському житті тощо.
Ключові слова: листування, адресат, біографія, написання та видання творів.
Nadiya Myronets. Volodymyr Vynnychenko and Rozaliya Lifshyts: a dialogue in letters
This is the first publication of V.Vynnychenko’s correspondence with his fianc e, later his civil wife R.Lifshyts
in 1911(1918. The letters which were recently discovered in the archives provide rich information on the correspondents’ mutual relations, their
Weltanschauung, moods and feelings, state of health, everyday life etc. Therefore they allow
to gain some additional information on the writer’s biography as well as on the circumstances of some of his works’ production and publication,
staging of his plays, his circle of acquaintance, public activities an so on.
Key words: сorrespondence, correspondent, biography, production and publication of the works.
(1914 рік) 1
№1 (38)
В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ2
[28 червня 1914 р.]
Моя Діта3! Посилаю тобі записочки, приховай їх. Приїхав я вчора ще за дня і
вже дещо бачив. Хочу побути тут до понеділка, а потім поїду до Дмитрового4
дядька. Не пишу більше нічого через відомі тобі причини. Ніч спав препогано,
ніяк не міг заснути. Ліг на горищі, бо в одній хатинці, де спало нас семеро душ,
було страшенно душно. На горищі добре. Та коли ж чортові собаки і тут всю ніч
без перестанку гавкали. Одначе трохи спав, а через те, що чисте повітря і не
душно було, почуваю себе не погано. Ти написала всім, як ми умовлялись?
Гляди, Малюна, не забудь! Дорогуна моя, цілую тебе гаряче(гаряче. Васько5 і
жінка вітають тебе дуже.
Передай мій привіт всім!
В[олодимир]
[Дописано синім олівцем]:
На случай чого дуже важного телеграфуй на адресу:[багато викреслено] Желтая
Река, Павленко
Може, з С[анкт](П[етер]Б[урга] щось прийде, так телеграфуй.
ЦДАВО України. – Ф. 1823. – Оп.2. – Спр. 9. – Арк. 36536зв.
№2 (39)
Р. ЛІФШИЦЬ – В. ВИННИЧЕНКОВІ
[10 cерпня 1914 р.]
Неділя 10. 6 год ранку. .
Діта дорога моя!! От я вже й лишилася у Київі6. Тільки ще не зовсім добре
знаю, як буде з правом жит[ельства], але про це хлопотатиму завтра, бо
сьогодня неділя. Але як все ж таки мені повезло! Ще в п’ятницю нічого не було
відомо, і тільки учора, коли я вже рішила, що прийдеться їхать кудись, вивісили
e
Слово і Час. 2008 • №7 61
телеграму з Петерб[урга]. Мені шкода, що не їду у М[оскву], але нема часу, є
риск, що буде важко з правом жительства, і боюся, що Н[аді]7 там нема. Ітак, я
лишаюсь. Вже найшла собі товаришку, щоб працювать разом. Чекаю від тебе
телегр[ами]. Дуже мені шкода, що послала її. Але я не знала, що лишуся тут, і
хотіла, щоб при мені ти побалакав з Віл[енським]8 і передивився справу9. Коли б
знала, то не викликала б тебе зараз, міг би й пізніше встигнуть. Віл[енський]
каже, що справа дуже легка, що гріх не використувать такий момент, що він
боїться обіцяти, але сам має надію на повний pardon. Тільки і він каже, що й тут
треба висловіть патр[іотизм], не міг, мовляв, в такий момент лишатись там. Я
заразилась його захопленням, але зараз же йому сказала, що це не дуже ніби
гарно та навіть і неможливо для тебе. Потім на себе не могла взять рішення.
Треба довідатись як слід про все, а головне подивитись діло. І для того ти
мусіш приїхать, коли схочиш.
На жаль, нікого тут нема. Бачила лише Чер[касенка]10. Нічого посунути не
можна. Грошей нема. Книгарні не платять. “Д[звін]”11 не виходитиме, ніяких
звісток від Л[евка]12 [і] Л[евіні]13 не було. Я бігаю як божевільна по городу.
Шукаю кімнату, купую книжки, хожу к попечителю округа. Завтра почну бігать
до губернатора. Київ мені подобається надзвичайно! Я краще міста не бачила.
Була у наших14 два раза. Вони писали тобі, що нейдеться їм. Вони такі милі
усі, так хочеться, щоб їм легче було! Я мрію, що зможу що(небудь зробити для
них, як одержу посаду.
Голубонько моя! Я попрохала у них твою фотогр[афію]. Милу дітинку мою.
Тепер, на жаль, не зможу з ними часто бачитись, бо працюватиму дуже.
О осьмой годині вже мушу бути у Марії15 (її так звуть). Чи не мав ти чого від
Н[аді]? Чи прийшли гроші? Напиши Н[аді].
Бачила ранених, як везли багато. Бачила плінних австрійськ[их] москалів16.
Кажуть, війна затягнеться дуже. Я вся дрожу в середині від хвилювання, але
тепер скоро заспокоюсь. От тільки Н[адя] турбує мене. Що з нею, що вона
робить? Сумно, що кинула її саму в такий час, але їхати тепер – також можно
загубить всю справу.
Голубка моя, Діта дорога! Любов моя ясна. Ти одна моя втіха і опора. Вже
майже тиждень, як я поїхала. Як то у вас там? Я вже думала, коли ти поїдеш,
то, може, зможеш узять знову у А[ндрія] папір, а потім відіслать йому зараз
же? Чи ж можна так?
Прощай, дорогий мій. Як ти, чи працюєш? Хоч би ти зміг. Цілую твої руки.
Твоя, твоя, твоя.
P. S. Вітаю усіх товарищей сердечно.
Адреса: Марія Собонская (для Р.)
Тарасовская 9, кв. 55.
“Р[аду]”17 не откриють, бо проханнє було занадто сдержанне. Закрили ні за
що, а так.
ІР НБУВ. – Ф.293. – № 218.
№3(40)
Р. ЛІФШИЦЬ – В. ВИННИЧЕНКОВІ
11 августа [1914]
Діта дорога! Від тебе нема ніякої одповіді на тел[еграму]. І я не знаю, що мені
думать. Голуба, ти, може, їдеш просто? Я і хочу і не хочу того, бо... Не маю
часу. Учора цілий день працювала, а сьогодня подаю прохання, і до губерн[атора]
і в університет.
Вже найшла собі хату; дорога, але на місяць все одно, в той же кватирі, що й
моя товаришка. Щоб можна було не гаяти часу на біганину. За тиждень іспити.
Іноді робиться моторошно, але як(небудь та буде. Шкода, коли не витримаю.
Більшість вже давно готується, мала повторительниє курси і пр.
На жаль, від хвилювання не можу спати.
Да, адреса: Тарасовская, № 9, кв 55.
62 Слово і Час. 2008 • №7
Як шкода, що ми не з тобою тут живемо. Як гарно! Я зовсім закохана у Київ.
Що ти робиш, Діта? Як(то тобі? Коли б вже хоч що(небуть мати закінченого!
Я навіть не була у наших і вони певно думають, що я поїхала. Нема коли.
Сподіваюсь, що й ми встигнемо подивитись на операції, у нас будуть практичніє
екзамени по анатомії, хірургії і патологіческой анатом[ії] з гістологієй.
Треба передивитись 100 препар[атів] під мікроскопом, а ні препаратов, ні
мікроск[опа] – нема.
Ну от! Більше не можу писати. Цілую з великою ніжністью очі твої.
Твоя Р[оза].
ІР НБУВ. – Ф.293. – № 204. Опубл.: Київська старовина. – 2003. – №2. – С.
85. У цій публікації низка помилок. Без будь(яких застережень лист датовано
1915(м роком, хоч за змістом – 1914. У тексті: ...вчити деякі іспити. – правильно:
За тиждень іспити; після слів: ... закохана у Київ – пропущено речення: Що
ти робиш, Діта?; Треба подивитись і на препарат під ... – правильно: Треба
передивитись 100 препар[атів] під ...
№4 (41)
В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІФШИЦЬ
12/VIIІ [1914]
Завтра тиждень, як ти поїхала, а я ще не знаю, куди тобі писать. Чи в Київі ти
лишишся, чи поїдеш до Наді в Москву, також невідомо. Я тобі послав телеграму
Наді, де вона пише, що має конспекти екзаменів. Чи маєш ти їх? Потім на твоє
ім’я прийшло від неї дві картки. В одній вона пише, що збирається тримати
іспити і що її нікуди не приймають. Питає, як їй бути. Але ти, мабуть, уже з нею
списалася і сама все це знаєш. Я зараз іду в книгарню і, мабуть, матиму твого
докладного листа, якого ти пообіцяла мені в коротенькому. Я одержав від
Андрія листа з дуже жалкими словами. Провір, Голуба, й напиши мені об’єктивно,
в чому там річ і які у них перспективи. Ти, певно, вже дала їм грошей. Я дуже
тебе прошу не дуже піддаватись жалким словам. Хай Андрій шукає роботи. Це
просто свинство, що він усе старається, як би полекше добути грошей.
Значить, ти триматимеш в Київі? Я одержав телеграму, але все жду, що
дістану другу, в якій ти сповістиш, що переїжжаєш в Москву. Я боюся, що в
Київі дуже чорносотенні професори. Якщо можна ще переїхати, то лучче
переїжжай.
Так ти ще нікого не бачила? Ну, ще побачиш, коли останешся в Київі.
Ми живемо потихеньку. Я хожу з собачками в степ і ліс. Іноді спускаюсь в
город і спішу знов на гору в нашу хатинку. У нас новина: дітям сусідки, що за
стіною, батько купив возика(фотель і дівчинка тепер цілий день з грохотом
возить його. Але я виробляю в собі волю й не чую грохоту. Все ж таки оповідання
я скінчив. Уяви: вийшло 5 аркушів! От ідіотство! Ніколи б не подумав, що так
розтягнеться. Не варто було таким неважним матеріалом забірать стільки часу
й місця. Ну, та нехай собі лежить, потім побачимо, що з ним робить. Правда,
моя єдина? Тепер я починаю приступать до п’єси. Все ж таки я хочу написать її.
Дістав від Есф[іри]18 листа. Вона в горі. Розуміється, з приводу мого прохання
нікуди не ходила. Та мені аж соромно, що я написав їм того листа. Між іншим
вона пише, ніби Худ[ожественный] Театр одкинув п’єсу Сургучова19 (через яку
мою не взяли), під впливом Мережковського20 і ставити не будуть. Не знаю,
сумніваюсь в вірності такої чутки. А втім, все може бути. Як би це перевірити?
Написати Наді, щоб якось довідалась? (Пришли мені її адресу, я хотів їй хоч
картку послать, що ти виїхала, у відповідь на її телеграми і картки, але не знаю
адреси).
Де ж ти житимеш? Візьмеш, розуміється, кімнату на місяць?
Ага: на якого біса я потрібний Марку Гр[игоровичу]? Я послав тобі телеграму,
але відповіді не маю. Коли з приводу суду, то і не подумаю їхати. Ти ж розумієш,
що мені тепер це абсолютно шкодливо: из огня да в полымя. Дякую, але я
2
1/
Слово і Час. 2008 • №7 63
підожду кінця війни. Так ти й скажи тому дуже ретельному добродієві. Коли ж з
приводу п’єси, то й тут хай напише докладно, чого саме і чи варто мені губить
час і гроші на справу, яка не матиме ніяких наслідків. І взагалі М[арк] Г[ригорович]
мені надокучив. Досі нічого позитивного від його ми не мали, все обіцяння, надії
блискучі, а в дійсности один пшик собачий. Хай йому біс. 50 р[ублів], скажи,
верну, як поправляться наші обставини. От і все.
Само собою, що я вже починаю скучати за тобою. Це старе і раз у раз нове.
Вчора я лежав на своєму скрипучому ліжкові й до того уявив собі, як ти
входиш в халатику своєму, як говориш “малюна”, що аж серце забилось. А
перші дні я без болю не міг дивитися на канапочку. Вона так зворушливо(
сиротливо стоїть, що я іноді мушу погладить її рукою по спинці. І їй напевне
легче трошки стає. Я ще підлоги не мив, але геройски збираюсь. Побачимо, що
з того вийде. Хазяйство ж веду зразково: щодня замітаю в хаті і мию посуд
(тарілку щодня, а шклянку через день, – таке у мене правило).
Ну, а тепер іду в книгарню. Може, там є лист від тебе і там допишу цього
листа та й заадресую по тій адресі, яку сподіваюсь найти в йому.
Нема від тебе ні телеграми ні листа обіцяного. Посилаю на Тавриду21, боюсь
тільки, чи дістанеш ти. Чому не відповіла на мою телеграму з приводу мого
приїзду в Київ?
Цілую мою Кроху дорогу.
[Дописано внизу в перевернутому вигляді]:
Щоб мені дурно не ходить у город і не гаять часу, ти, Діто, адресуй свою
кореспонденцію мені просто на гору на моє ім’я. Добре? Це навіть краще.
Обнімаю тебе дуже(дуже.
ІР НБУВ. – Ф.293. – № 20. Опубл.: Київська старовина. – 2003. – № 2. – С.
88–89. У цій публікації допущено кілька помилок: ...5 аркушів – правильно: 5 ;
Ой ідіотство! – правильно: От...; ...від Афр[иканівни] ... – правильно: ...від
Есф[іри]; Як за це перевірити? – правильно: Як би ...; Це старе розорає нове
– правильно: ... і разураз нове.
№5 (42)
В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІВШИЦЬ
13/VIIІ [1914]
Малюнка! Послав тобі вчора на “Тавриду” листа. Піди й візьми, каналька.
Невже ти не дістала моєї телеграми, що Надя в Москві чекає тебе тримати
іспити. От шкода, ти, може, поїхала б в М[оскву]. Ти, значить, книжки купуєш, а
не конспекти? Напиши докладніше, коли й які іспити триматимеш. Чи подала вже
папери? Що говорять про можливість провалу на іспитах? Чи можливо тепер
це?
Все це для мене дуже важно, аж непокоїть весь час. Мені все здається, що
лучче б у Москві. Хто така твоя товаришка? Де ти найшла собі кімнату? Голуба,
подушку і простині у наших можеш позичити на цей час. Ти так і зробила? Чи ти
собі купила одежу і капелюх? Не ходи мені голодраткою! Чуєш?
Яке вражіння зробив на тебе Сер[гій]?22 А де пан?23 Що Р[ади] не буде, це й
краще. Лучче мовчати, ніж плазувати (пресмыкаться).
У нас все йде, як і раніше. Щовечора балакаємо, а потім ідемо спати. Сплю я
добре і почуваю себе теж не погано. Думаю, читаю. А знаєш, що я вичитав? Що
при Чи24 зовсім не треба, щоб була уже. Навпаки, можна й так, і це зберігає
сили. Виявляється, що це вищий спосіб Чи і вищий і головне дуже приємний,
корисний і економний. Я аж зрадів. Коли побачимось, розкажу, де вичитав.
Так ти хвилюєшся? Не треба цього, а то змарнієш.
А як Боткин? Напиши, як прибуде. Добре?
Пишу цього листа в книгарні. Зараз їду додому, хлопець їсти принесе, треба
спішити. Телеграфуй Наді і пришли мені її адресу.
Цілую тебе всю з ніг до голови. Чуєш?
2
1/
64 Слово і Час. 2008 • №7
[Дописано внизу в перевернутому вигляді]:
Напиши про наших докладніше.
ІР НБУВ. – Ф.293. – № 21.
№6 (43)
Р. ЛІФШИЦЬ – В. ВИННИЧЕНКОВІ
[Серпень 1914 р.]
Я певно не зуміла написати тобі настільки ясно, що ти ще не віриш, що я
лишаюся у Київі. Де ж було мені їхати, коли прийом прохань кінчався за 3 дні, а
лишалася ще купа справ. Тепер папіри мої в університеті, крати заплачені за
іспит, за практ[ичні] роботи, за хату. (Я в одчаю, що так багато витратила!).
Але невезення не покидає мене. Дістати свідоцтво о благонадежн[ості] я ніяк не
можу і через це, певно, мені не дадуть тримати іспит. Нам було обіцяно, що за
нас хлопотатиме председатель комісії, але він якось раптом одмовився і ми
лишилися самі по собі. Таких як я чоловік сто, і всі вони з жахом та хвилюванням
бігають по ріжним інституціям. Для чоловіків це питання солдатчини. Нам сказано
так: до першого іспита будуть допущени усі, а після першого треба подати
свідоцтва. Якось дивно, що допускають до першого, є предположеніє, що й до
слідуючих допустять, але я не дуже надіюся. Послали колективную срочную
телеграму міністрам освіти та внутрешніх справ. Ці турботи не дають спокійно
працювать. Крім того, жалко надзвичайно мені, що я тепер не з Надію, але про
це вже я силкуюся не думать. До сьогодня я зовсім була напів божевільна, але
сьогодня прочитала, що усі закордонні лікарі можуть мати посади, і трошки
заспокоїлася. Ну, хай хоч цей рік матиму посаду, а весною знову будуть, певно,
такі самі іспити, і вже благонадійність у мене буде. Отце все, що я собі довожу,
щоб заспокоїться. Іспити кінчаються 12 сентября, а коли не допустять тримати
далі, то я буду вільна вже 22 августа – це перший день іспитів. Що мені робити
далі? Чи їхати у Москву? Я гадаю, що так, я поїду. Ні, тепер ще не можу про це
думать, голова не думає. Ти уперто не хочеш написати мені, а мені так трудно
самой. Не маю з ким порадитись і, може, через те роблю помилки. Але хіба ж
мене б допустили тримати у Москві без благ[онадійності]? Цього не може бути!
Навпаки, вже швидче тут, бо тут нас так багато.
Знову я про те саме…
Ти радий, що маєш привод не писати мені. Як це сумно. А у мене нема часу.
Цілий день біганина по лабораторіях, курсах, лекціях. Всі вільні хвилини читаємо
книжки, яких багато досить. Прокидаюсь з серцебієнієм о 5(й годині і [че]рез те
ввечері як мертва роблюся. От моє життя; а ти? Навіть страшно питати, що ти
робиш. У мене почування, ніби я вже півроку з дому поїхала. Правда! Мені
здається, ніби все змінилося, все нове і ти також, і я трошки боюся чогось. Але
все це дрібниця, да? Ти мені напишеш тепер коротенького листа і я заспокоюсь.
Чи робиш ти?
Погода тут чудова. За весь час не було дощу, а може й був, та я не помітила.
Розбитість почуваю від втоми, а роздавутісті – ні. Нема часу ні слідкувати за
собою, ні почувати. Сьогодня іде тільки другий тиждень, як я поїхала. Прощай
Діта, Діта!! Не сердься на мене за те, що я не пишу, не можу.
ІР НБУВ. – Ф.293. – № 209.
№7 (44)
В. ВИННИЧЕНКО – Р. ЛІВШИЦЬ
15/VIIІ [1914]
Дітонько моя! Чи ти дістала мої листи і телеграми? Дві тел[еграми] я послав на
р[oste] r[еstante]25. Одну на “Тавр[иду]”. Одного листа і одну тел[еграму] на
Слово і Час. 2008 • №7 65
Тар[асівську] д.9. Напиши. Я все думаю про те, як і де ми житимемо. Все
переплутано, в тумані, і мене це пригнічує. Ну, добре, ти кінчиш іспити й шукатимеш
посади. Де? А я як буду? А без тебе я просто не можу жити. Я це бачу ясно. Я
хочу тільки з тобою. Коли б у нас були гроші, багато грошей, ми б заїхали куди
в Індію і жили б там років 5. Я зтомився від усього, від маси персон, на які
натикається кожне твоє бажання й стремління. Але грошей у нас нема. Значить,
треба інакше якось планувати своє життя. А як його планувати при таких непевних
обставинах. Ждати? Ох, не люблю і не вмію я ждати.
П’єса щось не посувається. Ще не обдумав і обдумувати якось не хочеться,
– хто зна, що і як далі буде, чи не даремна робота. От лежить уже дві роботи,
а що з ними робить, – невідомо. Коли б ти не в Київі була, приїхав би до тебе
і жив би десь поблизу. Може, так і зробить, га, як ти гадаєш?
У нас вітер весь час тепер і страшний порох. Робити нема охоти, але буду
себе примушувать, треба ж якось час убивати.
Я радий, що ти поживеш без мене і в приличній обстановці, це трошки поправить
твоє здоров’я. Правда? Дітка моя рожева, Кроха моя єдина, кохана. Не хвилюйся
даремно, ти напевне витримаєш, вони тепер усіх пропустять, бо ходять чутки,
що забиратимуть усих лікарів, навіть тих, що не підлягають призиву. Що чувати
в Київі? Ти все ж таки забіжи якось до пана, може, він уже в К[иєві], і розпитай
про все. А що казав Віл[енський] про п’єсу?
Ілько26 сидить і чекає сього мого листа, щоб однести в город. Через це дуже
спішу, увечері напишу, може, ще, як буде настрій. Хотів телеграфувати Мар[ії]
Ник[олаївні]27, щоб сповістила, коли проїжатиме через Кат[еринослав], та стало
скучно і покинув цю думку. Нічого особливого вона не розкаже, а можуть вийти
тягостні хвилини. Коли б цього не боявся, то з охотою побачився б з нею. Ну,
мушу кінчати.
Малюна моя світла, люблю тебе, зірку мою. Чуєш? Привіт тобі від усіх, а
окремо від Кари, Боб[ика] і Османщика28. Пиши, коли перший день іспитів. У
понеділок?
ІР НБУВ. – Ф.293. – № 22.
1 Продовження. У попередніх публікаціях (див.: СіЧ, 2007. – № № 9, 10, 2008. – №1,3,6) подано лише
листи Р. Ліфшиць до В. Винниченка, оскільки його листів/відповідей виявити не вдалося. Опублікована
лише одна листівка В.Винниченка (№36). (див.: СіЧ. – 2008. – №6.) З 1914 р. збереглося, хоч і не
повністю, взаємне листування. З цього часу Р. Ліфшиць писала листи українською мовою, хоч і не завжди
грамотно. Особливості авторського написання в основному збережено, лише внормовано вживання
розділових знаків, літер і та и, ш та щ (раніше замість раніще тощо), м’якого знака, апострофа, великої
літери та подвоєння приголосних.
2 У травні 1914 р. В. Винниченко разом із дружиною нелегально приїхав в Україну, де їх застала Перша
світова війна, і виїхати за межі Російської імперії стало неможливим. Вони міняли місця проживання,
спочатку оселились у Катеринославі, куди й адресований цей лист В. Винниченка з Жовтої Річки
Катеринославської губернії, де він деякий час перебував у свого зведеного брата Василя Павленка.
3 У взаємному листуванні В. Винниченка з Р. Ліфшиць часто зустрічаються пестливі звертання – Діта,
Коха, Малюна, Кроха, Нуна, Дорогуна тощо, які писалися як з великої, так і з малої літери (далі
уніфіковано написання з великої літери).
4 Очевидно, ідеться про Лисиченка Дмитра Михайловича (1887 – ?) – активного діяча українського
робітничого руху, провідного члена катеринославської організації УСДРП та “Просвіти”, журналіста і
книговидавця, близького знайомого й товариша по партії В. Винниченка. Коли у травні 1914 р.
В.Винниченко із дружиною таємно прибули з еміграції до Катеринослава, то певний час перебували в
помешканні Лисиченків на вул. Польовій. У Катеринославі Лисиченки тримали з 1913 по 1919 р. українську
книгарню “Слово”, яка містилася спочатку за адресою Поліцейська, 36 (нині – вул. Шевченка), а з 1914
р. – Поліцейська, 59. Офіційно в ті роки Лисиченка – урядовець служби зборів (таксувальник)
Катеринославської залізниці, заснована ж ним книгарня була його громадською справою як пропагандиста
українського друкованого слова. Книгарня часто згадується в листах Винниченка. Наприкінці 1915 р.
Лисиченка заарештовано й засуджено, в ув’язненні перебував до Лютневої революції 1917 р. У 1917 р.
брав участь у роботі конференції УСДРП, був обраний членом Центральної Ради. Знов повернувся до
своєї книгарні “Слово”, організував однойменне видавництво. Із 1920/х рр. – у Києві, завідував книгарнею
Вукоопспілки (колишня книгарня “Київської старовини”), коморою Київської філії Книгоспілки.
Заарештований органами ДПУ 17 листопада 1930 р. і 13 лютого 1931 р. засуджений до п’яти років
виправно/трудових таборів. Подальша доля невідома (Чабан М. Діячі Січеславської “Просвіти” (1905–
66 Слово і Час. 2008 • №7
1921). Біобібліографічний словник. Близько 670 імен. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 286–293).
5 Василь Павленко, зведений брат В. Винниченка, син його матері від першого шлюбу.
6 Розалія Яківна приїхала до Києва, щоб скласти екзамени на медичний факультет університету. Усі її
листи, датовані серпнем 1914 р., відправлені з Києва.
7 Ідеться про Надію Олексіївну Васильєву, найближчу подругу Розалії Ліфшиць ще з часу навчання в
Парижі
8 Віленський (Вілінський) Марк Григорович – відомий київський адвокат єврейського походження,
приятель і правовий дорадник В.Винниченка.
9 Очевидно, ідеться про справу, по якій було звинувачено В. Винниченка, і адвокат сподівався на можливий
її перегляд на користь письменника.
10 Черкасенко Спиридон Феодосійович (1876–1940) – український письменник, драматург, публіцист,
один із редакторів/видавців місячника “Дзвін”, співробітник газети “Рада”.
11 “Дзвін” – літературно/науково/мистецький журнал соціал/демократичного напряму, виходив у Києві
в 1913 – 1914 рр. (до початку війни). Фінансований Л. Юркевичем. Фактичні редактори: Д. Антонович, з
4/го числа – В. Левинський. Серед співробітників був В. Винниченко.
12 Імовірно, ідеться про Левка Осиповича Юркевича (1884–1918) – відомого соціал/демократичного
діяча й письменника, близького друга В. Винниченка, який по смерті в 1911 р. батька, заможного лікаря,
значну частину спадщини використовував для підтримки української соціал/демократичної преси (“Наш
голос”, Львів, 1910 – 1911; “Дзвін”, Київ, 1913 – 1914). У “Дзвоні” друкувався під псевдонімом Рибалка.
13 Можливо, Левинський Володимир Петрович (1880–1953) – український учений, економіст, публіцист
і теоретик українського соціалістичного руху, один із засновників УСДРП. У 1904–1914 рр. був
редактором або співробітником органів соціал/демократичної преси “Воля”, “Земля і воля”, “Вперед”,
“Робітник”, “Наш голос” (Львів) та фактичним редактором журналу “Дзвін” (Київ, 1913 – 1914). У колі
друзів його називали Левіні.
14 Ідеться про зведеного брата В. Винниченка по матері від першого шлюбу Андрія Зінов’євича Павленка
та його родину, які жили тоді в Києві.
15 Можливо, Собонська Марія – господиня квартири, де жила в Києві Розалія Яківна.
16 Тобто полонених австрійських солдат.
17 “Рада” – єдина щоденна газета українською мовою на Наддніпрянській Україні як безпосереднє
продовження “Громадської думки”, забороненої російським урядом. Виходила в Києві з 15.09.1906 до
2.08.1914; видавав і фінансував газету Є. Чикаленко при деякій матеріальній підтримці від В. Симиренка,
Л.Жебуньова, В.Леонтовича. Головними редакторами “Ради” в різний час були Ф. Матушевський,
М.Павловський, А.Ніковський. В.Винниченко часто друкувався на сторінках газети.
18 Есфір – близька знайома Винниченків. За припущенням Г. Костюка, прізвище її Селиханова, жила в
Петербурзі (див.: Винниченко В. Щоденник. 1911–1920. – Едмонтон; Нью/Йорк, 1980. – С. 225).
19 Сургучов Ілля Дмитрович (1881–1956) – російський письменник, драматург. Літературну діяльність
розпочав у 1910 р. Перша п’єса “Торговый дом” поставлена 1913 р. в Александринському театрі, у 1914
р. – у Малому театрі. Можливо, саме про неї йдеться в листі.
20 Мережковський Дмитро Сергійович (1866–1941) – російський письменник, філософ.
21 “Таврида” – готель у Києві по вулиці В. Васильківській, 17.
22 Ідеться, очевидно, про Єфремова Сергія Олександровича (1876/1939) – українського громадсько/
політичного діяча, літературознавця, публіциста, співробітника газети “Рада”, близького приятеля
В.Винниченка.
23 Чикаленко Євген Харлампович (1861–1929) – визначний український громадський діяч, публіцист,
видавець першої української щоденної газети на Наддніпрянській Україні “Громадська думка” (1906) і
“Рада” (1906 – 1914), меценат української культури, ініціатор і фактичний голова ТУП, заснованого
1908 р. Підтримав В. Винниченка на початку його літературної діяльності, надавав йому матеріальну
допомогу.
24 У листуванні В. Винниченка з Р. Ліфшиць, як і в щоденнику письменника, є шифри. Слово Чи або літера
Ч означало інтимну близькість, Боткин або літера Б – критичні дні в Розалії.
25 рoste rеstante (фр.) – до запитання.
26 Вирва Ілько Давидович (1888–1938) – один з активних діячів УСДРП у Катеринославі, член
Катеринославської “Просвіти”, кооператор. Його другом і соратником по партії був Дмитро Лисиченко,
у квартирі якого один час проживав В. Винниченко. Друзі по партії називали його “Ільком”. І.Вирва
працював на Катеринославській дослідній сільськогосподарській станції. У 1916 р. разом з іншими діячами
партії був засуджений на чотири роки каторжних робіт. З ув’язнення його звільнила Лютнева революція,
після чого він активно включився у громадське життя, був обраний до Всеукраїнської Ради робітничих
депутатів і до Української Центральної Ради, брав активну участь у налагодженні кооперативного руху
на Придніпров’ї. Як український діяч, неодноразово заарештовувався денікінцями й радянськими
каральними органами. Останній арешт – у березні 1938 р., засуджений до розстрілу (Чабан М. Діячі
Січеславської “Просвіти” (1905–1921): Біобібл. словник. Близько 670 імен. – Дніпропетровськ, 2002. –
С. 144–149).
27 Можливо, ідеться про дружину Левка Юркевича, з якою у Винниченка були напружені стосунки після
трагічної загибелі сина, в якій вона його звинувачувала.
28 Прізвиська собак.
Підготовка текстів і примітки Надії Миронець
|