Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині
Стаття присвячена вивченню комплексу писемних джерел з історії спорудження і функціонування церкви в селі Старостинці Вінницької області, зокрема вивченню біографій священиків цього храму....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13195 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині / О. Попельницька // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 79-85. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13195 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-131952010-11-02T12:04:15Z Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині Попельницька, О. Стаття присвячена вивченню комплексу писемних джерел з історії спорудження і функціонування церкви в селі Старостинці Вінницької області, зокрема вивченню біографій священиків цього храму. The article covers the research of the written relics collection related to the history of construction and religious activities in Starostyntsi village of Vinnytsia oblast, in particular, the priests’ biographies. 2009 Article Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині / О. Попельницька // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 79-85. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13195 908(477.44):262.14:726.54”17”/”18” uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена вивченню комплексу писемних джерел з історії спорудження і функціонування церкви в селі Старостинці Вінницької області, зокрема вивченню біографій священиків цього храму. |
| format |
Article |
| author |
Попельницька, О. |
| spellingShingle |
Попельницька, О. Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині |
| author_facet |
Попельницька, О. |
| author_sort |
Попельницька, О. |
| title |
Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині |
| title_short |
Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині |
| title_full |
Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині |
| title_fullStr |
Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині |
| title_full_unstemmed |
Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині |
| title_sort |
писемні джерела кінця xviii - першої чверті хіх ст. з історії церкви у с. старостинці на вінниччині |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13195 |
| citation_txt |
Писемні джерела кінця XVIII - першої чверті ХІХ ст. З історії церкви у с. Старостинці на Вінниччині / О. Попельницька // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 79-85. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT popelʹnicʹkao pisemnídžerelakíncâxviiiperšoíčvertíhíhstzístoríícerkviusstarostincínavínniččiní |
| first_indexed |
2025-07-02T15:09:59Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:09:59Z |
| _version_ |
1836548357643829248 |
| fulltext |
79
УДК 908(477.44):262.14:726.54”17”/”18”
Олена Попельницька
ПИСЕмНІ ДЖЕРЕЛА КІНЦЯ XVIII – ПЕРшОЇ
ЧВЕРТІ хІх СТ. З ІСТОРІЇ ЦЕРКВИ У СЕЛІ
СТАРОСТИНЦІ НА ВІННІЧЧИНІ
Стаття присвячена вивченню комплексу писемних джерел з істо-
рії спорудження і функціонування церкви в селі Старостинці Вінниць-
кої області, зокрема вивченню біографій священиків цього храму.
Поштовхом до написання цієї невеликої розвідки стало виявлен-
ня у 2007 р. під час реставраційних робіт у церкві св. Параскеви
села Старостинці на Вінниччині невеликої металевої “заклад-
ної таблички” з записом про закладання храму. Ця річ була виявлена у
ніші під храмовим цегляним “престолом” і мала вигляд прямокутної
пластини розмірами 10 х 16,5 см, виготовленої з свинцево-олв’яного
сплаву. На поверхні цієї таблички з двох сторін був гравірований напис,
пошкоджений корозією: “1822 года Октября 1 дня Церковъ / Парас-
кевіевска Соборомъ заложена / Протоієреямы Сквирскимъ Андреемъ
/ Врежевскимъ и Ружинскимъ Андреем / Бернацким и Священикъ
Корниліа[м] / И соборным Діяконъ Маркъ / Сышанск[ом]ъ” та “За
державы Благочестивийшаго Го / сударя императора Александра Іго
/ По благославленію Кіевского Митро[-]та / Евгения иждівениемъ по-
мещика / Каспра Ивановского и кавалера [?] ст.”.
За сучасним адміністративно-територіальним поділом село Старо-
стинці (назва якого у польських документах останньої чверті XVIII ст.
зазначається як “Staroscince”) зараз належить до Погребищенського
р-ну Вінницької обл.1 Проте у першій чверті ХІХ ст. (коли було спо-
руджено муровану церкву св. Параскеви) цей населений пункт відно-
сився до Топорівської волості Сквирського повіту Київської губернії.
Саме цим може бути пояснена присутність при закладанні у 1822 р.
храму св. Параскеви протоієрея Успенського собору міста Сквири2, де
перебувала резиденції глави повітового духовенства.
Ще один церковний ієрарх, прізвище якого зазначене у “закладній
табличці” Параскевинської церкви, походив з містечка Ружина (за-
раз – у Житомирській обл.). З початку XVIII ст. і до середини ХІХ ст.
Ружин належало князям Любомирським. З двох міських церков одна
80
– Миколаївська, до 1821 р. була дерев’яною; її прихожанами були 356
чоловіків та 364 жінки, що мешкали у 95 дворах. У 1821 р. парафіяни
за сприяння місцевої поміщиці Емілії Челіщевої (у дівоцтві Прото-
потоцької) замість старовинної “ветхої” Миколаївської церкви спо-
рудили новий мурований однойменний храм. Саме настоятелем цієї
церкви і був Андрій Бернацький, згадуваний у “закладній табличці”.
У недатованій “Ревізії церковних маєтностей” (певно, складеній
після 1795 р.) зазначено, що дерев’яна церква у села Старостинці (з
трьома “верхами”) була споруджена у 1741 р. на місці більш давнього
храму. Про вік останнього можна судити з повідомлення Л.Похилевича
про те, що при спорудженні мурованого Параскевинського храму до
нього перенесли іконостас зі старої церкви, вік якого становив близько
200 років. Отже, церква у Старостинцях могла існувати вже у першій
половині XVII ст. Л.Похилевич також зазначає, що дерев’яний храм
розташовувався не там, де згодом був зведений мурований, а на місці
цвинтаря, де у 1864 р. була садиба місцевого священика.
Цікаво, що у описі дерев’яної церкви в селі Старостинцях, складе-
ному приблизно у 1795 р., зазначено, що тоді вона називалась на честь
св. великомученика Дмитрія і її очолювали уніатські священики3, зо-
крема Федір Баскевич. Останній у 1793 р. випадково не загасив свічку,
що спричинило пожежу у церкві. Проте селяни, що працювали не-
подалік на панському току, спинили пожежу. Проте храмова споруда
після цього випадку була перебудована.
Перейменування дерев’яної церкви з Дмитрівської у Параскевин-
ську могло відбутися або після цієї відбудови, або (що більш вірогід-
но) після переосвячення церкви з уніатської у православну. Останній
уніатський священик Дмитрівського храму Кирило Ключинський та-
кож перейшов у православ’я і продовжував служити у церкві.
Під час опису Дмитрівської церкви у 1795 р. у перебували сріб-
ні позолочені “гробниця” (релікварій), хрест, “Євангеліє” у срібній
оправі та полотняний “антимінс” – дарунок Київського митрополита
Арсенія. Усі церковні книги були з друкарні Києво-Печерської лаври
(“київського друку”): “Служебник”, “Апостол”, “Тріодь”, “Часослов”,
“Псалтир”, “Требник” та ін. Церковний іконостас був дерев’яним і у
ньому перебувала ікона св. Миколая з більш давнього храму. Церковна
дзвіниця була стара дубова; на ній перебували кілька дзвонів. У “Цер-
ковній відомості” дерев’яної Свято-Параскевинської церкви за 1822
р. зазначено, що у її ризниці зберігались срібні літургійні посудини,
богослужебні книги та новий атласний “антимінс”, подарований у
81
1821 р. Київським і Галицьким митрополитом Серапіоном. На той час
парафіянами церкви були 578 чоловіків та 552 жінки, що мешкали у
144 сільських дворищах.
З початку ХІХ ст. село Старостинці належало польському шлях-
тичу “шамбелану4 Його Королівської Величності” Ів[ану?] Касперу
Івановському (ім’я якого польською мовою писалось як “Iv. Kaspr
Iwanouski”)5, який придбав його у графа Ржевуського. У 1818 р.
К.Івановському на Сквирщині належали також села Іваньки, Степки,
Морозовичі та Буки. Після смерті К.Івановського у 1828 р. Старостин-
ці успадкував його син Петро (?–1847), потім – онука Кароліна (у за-
міжжі – Вітгенштейн). У 1864 р. власником села був Микола Петрович
Вітгенштейн, у 1900 р. – його син Микола.
Кам’яна церква св. Параскеви з дзвіницею була споруджена у
1822–1825 рр. коштом парафіян Старостинців та за сприяння власни-
ка села К.Івановського, хоча останній і був католиком. Очевидно, у
середині ХІХ ст. церква була добудована (чи перебудована). У “Дер-
жавному реєстрі національної спадщини України» та у виданні “Па-
мятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР” церква
села Старостинці зазначена за № 983 і датована серединою ХІХ ст. Її
опис виглядає наступним чином: “Цегляна, хрестова у плані, однобан-
на. Фасади у стилі пізнього класицизму розділені по вертикалі на два
яруси...Західний вхід прикрашений портиком з колон тосканського
ордеру і завершується трикутним фронтоном”. Очевидно, що знахідка
“закладної таблички” дозволяє з’ясувати справжній вік цієї храмової
споруди і уточнити дату її будівництва.
Стосовно персоналій духовних осіб, прізвища яких зазначені у
“закладній табличці”, виявленій при реставрації церкви св. Параске-
ви, нам пощастило з’ясувати наступне.
Київським митрополитом у 1822 р. був Євгеній Болховітінов
(1767–1837), до того – архієпископ Псковський, у березні 1822 р. пе-
реведений на Київську кафедру і призначений у сан митрополита.
Корнілій Степанович Похилевич6 (1778–?), священик церкви св.
Параскеви у селі Старостинці, був одружений з дочкою священика і
мав трьох синів: Петра (1805–?), Михайла (1812–?) та Андрія (1818–
?). Старший син у 1822 р. навчався у “нижчому відділенні” (молод-
ших класах) Київської духовної семінарії. У характеристиці, даній
К.Похилевичу у “Клірових відомостях” за різні роки, зазначалось, що
він “в чтении хорош” (тобто мав досить гарну освіту), “состояния хо-
рошого... нештрафован” (на відміну від деяких сільських священиків,
82
не був п’яницею і вів пристойне заможне життя) та знав “російську
грамоту” (для духовенства, яке здобуло освіту ще за “польських ча-
сів”, це було великим “плюсом”). К.Похилевич навчався в Умансько-
му повітовому училищі. У 1801 р. став дяком Миколаївської церкви
містечка Ружина. Там, очевидно, К.Похилевич познайомився з Ан-
дрієм Бернацьким (ім’я якого також фігурує у “закладній табличці”),
який з 1804 р. був настоятелем місцевого Миколаївського храму. У
1809 р. К.Похилевич був висвячений Чигиринським єпископом Іри-
нієм (з благословення Київського митрополита Серапіона) спочатку у
диякони, а згодом – у священики церкви св. Параскеви у Старостин-
цях. Це призначення було затверджено спеціальною митрополичою
грамотою.
Дияконом і пономарем церкви св. Параскеви у селі Старостинці на
той час були батько і син Ярошинські: Павло (1761–?) та Фома (1801–
?). Під час ревізії Київської духовної консисторії у 1820 та 1822 рр.
у відповідних відомостях було зазначено, що П.Ярошинський (пев-
но, через похилий вік і відсутність освіти) “читає погано”. Очевидно,
через цей недолік під час закладання мурованого храму св. Параске-
ви був присутній не П.Ярошинський, а дяк Успенської церкви міста
Сквира Марко Ситиновський, ім’я якого зазначене у “закладній та-
бличці”.
Настоятелем Успенського собору у Сквирі у 1822 р. був Андрій
Врежевський (1763–?), ім’я якого зазначене у “закладній табличці”.
Він походив з дворян і був сином священика. У 1782 р. він завершив
навчання у Житомирському повітовому духовному училищі (семінарії)
і у 1794 р. був призначений уніатським митрополитом Ростоцьким на
посаду священика Сквирського Успенського собору. Наступного року
це призначення було затверджене митрополичою грамотою. Після при-
єднання Правобережної України до Російської імперії А.Врежевський
у 1798 р. був “прилучений” до православ’я Богуславським протоієре-
єм Стефаном Левандовським і зарахований службовцем до повітової
церковної канцелярії. У 1810 р. грамотою Київського та Галицького
митрополита Серафима А.Врежевський був призначений священи-
ком, а у 1814 р. – протоієреєм Свято-Успенського собору Сквири. У
1821 та 1822 рр. митрополит Серапіон нагородив його особливими
відзнаками для духовенства – фіолетовими оксамитовими скуфією7 та
камілавкою8. На той час А.Врежевський вже був удівцем.
Андрій Васильович Бернацький (1775–?) з 1804 р. був священиком
Миколаївської церкви міста Ружина. Він навчався у Київській академії,
83
проте залишив навчання у 1804 р. і того ж року, з благословення Ки-
ївського і Галицького митрополита та архімандрита Києво-Печерської
лаври Серапіона, був висвячений Чигиринським єпископом у диякони,
а невдовзі – у священики ружинського Миколаївського храму. Це при-
значення на посаду було затверджене у 1814 р. грамотою Київського
митрополита. У 1818 р. А.Бернацький був нагороджений бронзовим
хрестом на Володимирській стрічці9 та у 1821 р. призначений протоі-
єреєм Миколаївського храму. А.Бернацький був одружений, мав сина
Павла (1807–?), який у 1820 р. навчався у Київському приходському
училищі.
Ще однією людиною, прізвище якої зазначене на “закладній та-
бличці”, був соборний диякон Марко Андрійович Ситиновський
(1793–?), син дяка, випускник Київської духовної академії, де навчав-
ся у 1807–1816 рр. Крім богословських дисциплін, він опанував рито-
рику, грецьку та єврейську мови, географію, математику та історію.
Зважаючи на те, що у той час деякі (якщо не більшість) українських
церковних службовців (як про це свідчать “Клірові списки”) взагалі
не вміли читати, люди, подібні М.Ситиновському, були “на вагу зо-
лота”. У 1817 р. митрополит Серапіон призначив його дияконом у
село Жидовці Сквирського повіту, а у 1818 р. – до Сквирського Свято-
Успенського собору. На той час він вже був удівцем.
Література
1. Похилевич Л. Сказания о неселенных местностях Киевской гу-
бернии. – К., 1864. – С. 191, 209, 210, 247, 732.
2. Стародуб О., Чернецький Є. Лаврентій Похилевич та його “Ска-
зания...” // Похилевич Л. Сказания о неселенных местностях Киевской
губернии. – Репринтне видання. – Біла Церква: видавець Олександр
Пшонківський, 2007. – С. V–VI.
3. Список населенных мест Киевской губернии. – К., 1900. –
С. 1387.
4. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. –
В 4 тт. – Т. 2: Винницкая область.– К.: Будівельник, 1983 – 1986. – С. 27.
Джерела
1. Метричні книги церкви с. Старостинці за 1800–1874 рр. //
Центральний державний історичний архів України у м. Києві. – Ф.
№ 127 (Київська духовна консисторія). – Оп. 1012. – Спр. 1173, 1504
та ін.
84
2. Клірові відомості церкви с. Старостинці за 1818 – 1878 рр.
(відомості про священиків, дяків, Пономарів та ін.) // Там само. – Ф.
127. – Оп. 1011 та ін.
3. План церковної землі у с. Старостинці. 1817 р. // Там само. – Ф.
127. – Оп. 1030. – Спр. 361.
4. [Опис та історія церкви] у с. Старостинці. [1795 р.?] // Там
само. – Ф. 127. – Оп. 1010. – Спр. 1. – Арк. 67 – 67 зв.
5. Клірова відомість Свято-Параскевинської церкви с. Старо-
стинці. 1820 р. // Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 2484. – Арк.
100 – 103.
6. Церковна відомість Київської єпархії Сквирського повіту села
Старостинець церкви Свято-Параскевинської про священо- та цер-
ковнослужителів та їх дітей чоловічої статі за 1822 р. // Там само. –
Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 2486. – Арк. 37 – 40.
7. Клірова відомість Свято-Параскевинської церкви с. Старо-
стинці. 1824 р. // Там само. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 203. – Арк.
63 – 66.
8. Клірова відомість містечка Ружина по Миколаївській церкві.
1820 р. // Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 2484. – Арк. 56 – 59.
9. Клірова відомість містечка Ружина по Миколаївській церкві.
1824 р. // Там само. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 157. – Арк. 34 – 37.
10. [Клірова відомість про священо- та церковнослужителів та їх
дітей чоловічої статі церкви Свято-Успенської соборної м. Сквири].
1822 р. // Там само. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 203. – Арк. 101 – 102.
11. Клірова відомість про священо- та церковнослужителів
та їх дітей чоловічої статі церкви Свято-Успенської соборної [м.
Сквири]. 1825 р. // Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 2484. –
Арк. 20 – 22.
12. Клірова відомість про священо- та церковнослужителів та їх
дітей чоловічої статі церкви Свято-Успенської соборної м. Сквири.
1829 р. // Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 2489. – Арк. 1 – 5.
13. Про пожертви поміщиків Київської губернії на утримання
Київ ської гімназії і повітових училищ. 1822 р. // Там само. – Ф. 486. –
Оп. 9. – Спр. 28. – Арк. 74.
14. Інвентарні відомості сіл Сквирського повіту Київської губернії
[польською мовою]. 1794 р. // Там само. – Ф. 484. – Оп. 6. – Спр. 152. –
Арк. 16 зв., 127.
15. Відомості про маєтки, на які накладена судова заборона на про-
даж. 1818 р. // Там само. – Ф. 484. – Оп. 5. – Спр. 221. – Арк. 10.
85
1 Постановою ВУЦВК № 309 від 07.03.1923 р. “Про адміністративно-
територіальний поділ Київської губернії” створено Погребищенський р-н,
27.02.1932 р. прилучений до Вінницької обл. За сучасним церковним адміні-
стративним поділом село Старостинці належить до Погребищенського благо-
чинія Тульчинської і Брацлавської єпархії УПЦ Московського патріархату.
2 Зараз – у Київській обл..; Успенський мурований собор був споруджений
там у 1810 р.
3 До третього поділу Польщі 1795 р., внаслідок Правобережна Україна
ввійшла до складу Російської імперії, більшість населення Правобережжя
сповідували уніатство.
4 З французької “chamberlain” – королівський камергер; особа, яка завід-
увала гардеробом короля.
5 Представники польської шляхти з прізвищем “Івановські” належали
до гербів “Lodzia” та “Rogala”; див.: Nisiecki Kasper. Herbarz Polski. – Lipsk
1839–1845. – T. 4. – S. 409.
6 Можливо, він доводився родичем Лаврентію Івановичу Похилевичу – ав-
тору відомої краєзнавчої праці “Сказания о населенных местностях киевской
губернии» (К., 1864). З родини Похилевичів походили спадкові настоятелі
православного храму у селі Богатирка (зараз – Ставищенського р-ну Київської
обл.); завдяки їх старанням у першій половині XVIII ст. були споруджені церкви
в селах Любча та Збаражівка (зараз – у Ставищанському та Погребищенському
р-нах Вінницької обл.). Наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. представники
розгалуженого роду Похилевичів служили у різних повітах київської губернії.
7 Головний убір православного духовенства – невелика пірамідальна ша-
почка; представникам “білого духовенства” богослужебна фіолетова скуфія
надається як нагорода.
8 Головний убір православного духовенства – розширений догори циліндр,
обтягнений тканиною, який походить від візантійських повстяних головних
уборів. Фіолетовими камілавками нагороджуються архідиякони, протодияко-
ни та священики.
9 Такі відзнаки мали вигляд чотирикінцевих наперсних хрестів з темної
бронзи (розмірами 72,5 х 45 мм) з зображенням з чільного боку “Всевидючого
ока” та написом “1812 год” та «НЕ / НАМЪ, НЕ НАМЪ, / А ИМЕНИ / ТВО-
ЕМУ» – на звороті. Вони носились на стрічці ордена св. Володимира. Такі
нагороди російський уряд запровадив маніфестом від 30 серпня 1814 р. для
священиків Російської православної церкви, які під час війни 1812 р. як до-
помагали пораненим у шпиталях і діючій армії, так і закликали у проповідях
своїх парафіян на захист Вітчизни (див.: Награды Отечественной войны 1812
года / www.xxc.ru/stati/text019. htm - 19k).
|