Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку

У статті за архівними матеріалами відтворюється історія однієї з найцікавіших будівель історичної частини Києва – прибуткового будинку на вул. Шовковичній, 19, спорудженого київським архітектором М.А. Вишневським на замовлення барона В.А. Ікскюля фон Гільденбанда....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
Hauptverfasser:	Друг, О., Томазов, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2009
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13201
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку / О. Друг, В. Томазов // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 163-177. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13201
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-132012010-11-02T12:04:21Z Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку Друг, О. Томазов, В. У статті за архівними матеріалами відтворюється історія однієї з найцікавіших будівель історичної частини Києва – прибуткового будинку на вул. Шовковичній, 19, спорудженого київським архітектором М.А. Вишневським на замовлення барона В.А. Ікскюля фон Гільденбанда. The history of the building is highlighted due to archival documents. 19, Shovkovychna is one of the most interesting buildings of Kyiv’s historical part, built by Kyiv architect M. Vyshnevskyi on the order of Baron V. Uexkull von Guldenband. 2009 Article Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку / О. Друг, В. Томазов // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 163-177. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13201 uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті за архівними матеріалами відтворюється історія однієї з найцікавіших будівель історичної частини Києва – прибуткового будинку на вул. Шовковичній, 19, спорудженого київським архітектором М.А. Вишневським на замовлення барона В.А. Ікскюля фон Гільденбанда.
format	Article
author	Друг, О. Томазов, В.
spellingShingle	Друг, О. Томазов, В. Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку
author_facet	Друг, О. Томазов, В.
author_sort	Друг, О.
title	Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку
title_short	Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку
title_full	Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку
title_fullStr	Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку
title_full_unstemmed	Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку
title_sort	київ, шовковична, 19: історія одного будинку
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2009
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13201
citation_txt	Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку / О. Друг, В. Томазов // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 163-177. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT drugo kiívšovkovična19ístoríâodnogobudinku AT tomazovv kiívšovkovična19ístoríâodnogobudinku
first_indexed	2025-07-02T15:10:16Z
last_indexed	2025-07-02T15:10:16Z
_version_	1836548376050532352
fulltext	163 Ольга Друг, Валерій Томазов КИЇВ, шОВКОВИЧНА, 19: ІСТОРІЯ ОДНОГО БУДИНКУ У статті за архівними матеріалами відтворюється історія одні- єї з найцікавіших будівель історичної частини Києва – прибуткового будинку на вул. Шовковичній, 19, спорудженого київським архітекто- ром М.А. Вишневським на замовлення барона В.А. Ікскюля фон Гіль- денбанда. Вулиця Шовковичній існує з кінця XVIII ст. і носила різні на- зви: спочатку Аптекарська, згодом – Садова, Шовковична, у 1869–1919 рр. – Левашовська, в 1919–1993 рр. – Карла Либ- кнехта, а з 1993 р. – знов Шовковична. Вона знаходиться у місцевості, яка за часів Київської Русі була околицею міста та мала назву «Клов». У ХІ–ХІІІ ст. тут існував Кловський чи Стефанич монастир, який, ві- рогідно, разом з храмом Влахернської Божої Матері був знищений під час навали на Київ орд Батия в 1240 р. На початку ХVIII ст. Печерський монастир створює на Клові своє заміське подвір’я, а в 1752–1755 рр. будує Кловський палац (нині споруда належить Верховному суду України, сучасна адреса – вул. П. Орлика, 8) за проектом петербурзького архітектора Петра Івано- вича Нейолова. Закінчував будівництво київський зодчий Степан Дем’янович Ковнір1. Біля Кловського палацу було висаджено великий та затишний ли- повий гай, до якого примикали виноградники та шовковичний сад на схилах Кловського урочища. Тоді ж ця історична місцевість отримала назву, що збереглася до сьогодні – «Липки». За першими розробками генерального плану Києва, що датуються 1785 р., центром міста планувалося зробити Поділ. Однак паводки ско- регували замисли архітекторів, і за новим генеральним планом 1787 р. центром Києва було визначено Печерськ. Передбачалося, навіть, по- вне переселення мешканців Подолу в район Кловського палацу. Тоді ж було спроектовано вулицю Липську з прилеглими кварталами. 1806, 1809 та 1811 рр. архітектор Андрій Іванович Меленський про- ектував забудову Палацової частини (Липок), намагаючись поєднати її з Хрещатицькою долиною. Але забудова Печерська розпочалася лише 164 згідно з генеральним планом 1837 р., авторами якого були архітектори В.І. Беретті, Л.В. Станзані та землемір Л.І. Шмигельський. Печерськ стає аристократичною частиною міста. Ділянки розміром у десятину і більше поблизу від Царського палацу та адміністративних будівель отримують граф М. Румянцев, Д. Трощинський, княжна С. Хован- ська2. На Липській вулиці садиби придбали губернський предводитель дворянства Д. Оболонський (згодом – власність генерал-лейтенанта Г. Білоградського), генерал С. Репнінський, генерал П. Константино- вич, Сулими, Веселицькі. На вулиці Шовковичній знаходився особняк генерал-губернатора київського, волинського і подільського, який, на жаль, не зберігся. Садиба генерал-губернатора займала нинішні до- моволодіння Шовковична, 8-10. Будинок був кам’яний, у два повер- хи. Спочатку він належав полковнику артилерії Андрію Захаровичу Іванову, а 1833 р. був придбаний державою для генерал-губернатора графа В.В. Левашова. З цього часу особняк став резиденцією для всіх генерал-губернаторів, аж до 1917 р. У путівниках по Києву ХІХ ст. писалось: «В Липках исстари были расположены особняки киевской знати и этот свой, аристократичес- кий характер, Липки сохраняют доныне… Липки собственно были распланированы при г. губернаторе Левашове, причем строго соблюда- лись прямые линии; благодаря этому все главные улицы идут в одном направлении параллельно Днепру, а остальные их пересекают». «При Левашове началось распланирование бывшего урочища Клов (Липки), назначены были места под постройку частных домов и вскоре яви- лись здесь деревянные постройки, хотя это обстоятельство заставляло киевлян сожалеть о старинной липовой роще, бывшей некогда укра- шением города». «От Печерской возвышенности отделена Кловским оврагом меньшая ея доля, которая и составляет ныне особую часть го- рода, называемую Дворцовой частью, или иначе Липками. Благодаря обширности усадеб, множеству садов и вообще чистоте воздуха, эта часть города самая благоприятная для жизни в гигиеническом отно- шении: почему она и обитаема зажиточными людьми и почитается у киевлян аристократическою… Здесь имеет свое местопребывание высшая администрация не только Киевской губернии, но и всего Юго- Западного края»3. Садиба на вулиці Шовковичній, 19 (з 1898 р. її адреса – Левашов- ська, 15, а з 1900 р. – Левашовска, 15-б, сучасна нумерація – з 1916 р.) у ХIX ст. входила до єдиного міського землеволодіння (сучасні номе- рами 17 та 19), яке належало генералу П.Х. Константиновичу. На не- 165 датованому плані Палацової частини м. Києва (вірогідно, 1837–1840 рр.) садиба П.Х. Константиновича вже позначена. З тилу до неї при- микала садиба викладача Першої київської гімназії Максима Берлін- ського (зараз це вул. П. Орлика, 4-6), а далі – Кловський палац, де тоді містилася гімназія4. За планом Палацової частини м. Києва, складе- ним землеміром Л.І. Шмигельським у 1854 р., володіння Константи- новичів видно чітко – у кутовій садибі помічені дві будівлі5. Петро Христофорович Константинович (1785–1850) належав до старовинного козацько-старшинського роду грецького походження. Він брав участь у війні 1812 р., відзначився під Смоленськом та Бо- родіном. 1836 р. П.Х. Константинович був призначений командиром Київського артилерійського гарнізону, 1848 р. отримав чин генерал- майора, а 1849 р. вийшов у відставку6. Історія його садиби нерозривно пов’язана з іменем всесвітньо відомого вченого Володимира Івановича Вернадського (1863–1945), оскільки його мати – Ганна Петрівна Константинович (1837–1898) – була дочкою генерала та народилася в Києві. Саме тут, на Липках, у садибі її батька на Шовковичній пройшло її дитинство та юність. В.І. Вернадський писав про свою матір: «Родилась она в Киеве в помещичьей семье, уже тогда почти исключительно состоящей из военных. Ее отец – артиллерийский генерал, был служака, но человек хороший, судя по рассказам, оригинальный тип старого малорусского казачества (он говорил почти только по малороссийски)»7. Ганна Петрівна закінчила пансіон графині Є.В. Левашової, який спочатку знаходився на Липках, на розі сучасних вулиць Кловський узвіз та Інститутської (за планом Палацової частини 1840-х рр.)8, а пізніше був переведений на вулицю Володимирську. Г.П. Константи- нович мала сильний голос – мецо-сопрано, мріяла виступати на сцені, але мати мала іншу думку щодо долі своєї дочки. Лише пізніше, вже перебуваючи у шлюбі, Ганна Петрівна все ж співала у Петербурзі в хорі М.О. Балакірєва. 1862 р. у Петербурзі вона побралася з киянином Іваном Васильо- вичем Вернадським (1821–1884), який також походив із козацько- старшинського роду. Після закінчення Університету св. Володимира в Києві, Іван Васильович став професором політекономії та статистики. Пізніше, він працював у Москві та Петербурзі, де 1863 р. народився майбутній академік. В.І. Вернадський у дитячому віці разом з батька- ми гостював у маєтку на Липках. Він згадував: «Отец и мать мои были киевляне. В обеих семьях были живы национальные украинские тра- 166 диции. Мои детские годы (1868–1876) я провел на Украине, в Полтаве и в Харькове, бывал и в Киеве….»9. Після смерті у 1862 р. дружини генерала Вікторії Мартинівни Константинович, народженої Красицької, садибу успадкували дочки Константиновичів: дружина статського радника Ганна Петрівна Вер- надська, дружина генерал-майора Єлизавета Петрівна Нейолова та дружина колезького асесора Олена Петрівна Кравченко. За купчою, здійсненою в Київській палаті Цивільного суду 11 вересня 1870 р., власницею садиби у Палацовій частині, 2-го кварталу, на розі Лева- шовської та Виноградного провулку стала дружина полковника Ге- нерального штабу барона Людвіга-Августа Карловича Ікскюль фон Гільденбанда (1807–1887) Софія Володимирівна, народжена Єрголь- ська (1820–1897). Остаточне придбання права власності на садибу від- булося 17 серпня 1874 р.10 Архівні матеріали свідчать, що на території маєтку був сад пло- щею близько 200 кв. сажнів, два одноповерхових дерев’яних будинки: фасадний і флігельний, а також господарчі споруди. Всі будівлі маєтку були застраховані. 1881 р. нові господарі садиби вирішили перебудувати існуючі спо- руди. З цією метою баронеса С.В. Ікскюль-Гільденбанд звернулася з клопотанням про зарахування її в члени Київського товариства вза- ємного кредиту, щоб отримати позику під залог нерухомості. Дозвіл на здійснення всіх фінансових операцій баронесі надав її чоловік – Август Карлович Ікскюль-Гільденбанд11. Було складено план ділянки та оціночний опис всієї нерухомості12. За описом всі споруди були дерев’яними. Будинок – кутовий, «глаго- лєм», дерев’яний на кам’яному фундаменті, критий залізом. Вздовж Левашовської вулиці він був довшим (11 сажнів), ніж вздовж Вино- градного провулку ((нині – вулиця Орлика) – 8 сажнів), а з боку «гла- голя» в саду – 3,5 сажнів. З боку подвір’я була скляна, крита залізом галерея довжиною 5,8 сажнів, шириною в один сажень. Це було ха- рактерно для Києві – прибудова галереї чи тераси з виходом до саду. Парадні двері кутового будинку виходили на вулицю, ще одні двері вели на подвір’я. У будинку було 8 кімнат, 2 передпокої; з кімнат шість оббиті шпалерами, а дві – білені. У будинку містилося 6 печей: 4 – білі глянцеві кахельні та 2 – прості. Флігель також дерев’яний, одноповер- ховий, на кам’яному фундаменті: з одного боку – вздовж всієї ширини будинку, а з другого – вздовж довжини флігеля, протягом 8 сажнів тяг- нулася скляна, крита залізом галерея, з парадними дверима на вулицю 167 та дверима на двір. Шість кімнат флігеля оформлені скромніше, ніж у кутовому будинку: стіни покрито шпалерами, підлога соснова, стелі гладенько поштукатурено, без жодних прикрас. У кімнатах – три ка- хельні пічки13. Сад знаходився на площі 180 кв. сажнів, у ньому – 5 фруктових дерев, що плодоносили, та кілька інших, а також близько 20 кущів різного роду. 1881 р. інженер-механік Сергій Іванович Каменєв спо- рудив кам’яну кухню та прибудови, а 1883 р. цеглою було обкладено зовнішні стіни будинку та флігеля14. За статистичними даними на грудень 1884 р. садиба на Левашов- ській, власницею якої стала баронеса С.В. Ікскюль-Гільденбанд, скла- дала 612 кв. сажнів. Тут містився одноповерховий будинок, критий залізом, дерев’яний, облицьований цеглою, з кам’яною прибудовою. У будинку – одна квартира із 8 кімнат. Домовласниця здавала її в най- ом за 1500 рублів щорічно. Витрати на утримання маєтку на той час були такі: ремонтні роботи коштували 500 рублів щорічно, утримання двірника обходилось у 156 рублів на рік. Кошти також витрачалися на чистку димових труб, вивіз сміття з подвір’я та вулиці. Щорічно спла- чувались податок казні та місту у розмірі 95 рублів, страхування від пожежі – 71 рубель, за водопостачання – 46 рублів, вивіз нечистот – 80 рублів. Газу на 1884 р. у будинку не було. Сама домовласниця меш- кала в одноповерховому дерев’яному шестикімнатному флігелі. Ця квартира оцінювалася в 600 рублів на рік15. Родина Ікскюль-Гільденбандів у Києві володіла ще однією сади- бою – на вулиці Фундуклеївській, 25. Її 1867 р. придбав з торгів від- ставний полковник Август Карлович Ікскюль-Гільденбанд. На тери- торії садиби містився двоповерховий фасадний будинок та недобудо- ваний флігель, який у 1880 р. закінчив вже новий господар. Садиба перебувала у власності родини до 1890-х рр. Сьогодні на цьому місці розташовано будівлю Посольства Німеччини в Україні16. Після смерті Софії Володимирівни Ікскюль-Гільденбанд рішенням Київського окружного суду від 14 липня 1897 р. власниками садиби на Липках у різних частинах стали дві її дочки та син: удова дійсно- го статського радника Софія Августівна Коленко, дружина дійсного статського радника Анна Августівна Тихомирова та барон Володи- мир Августович Ікскюль-Гільденбанд. Цю нерухомість було оцінено у 22 тисячі рублів. За обоюдною згодою вона переходила у цілковиту та виключну власність Володимира Августовича, який брав на себе зобов’язання протягом двох місяців сплатити своїм сестрам вартість 168 майна, що належало їм через розподіл спадку: 5 тисяч рублів кожній, а загальну суму – 10 тисяч. Роздільний акт між спадкоємцями був за- кріплений 25 червня 1898 р.17 12 грудня 1898 р. Микола Петрович Коленко, який мешкав за адре- сою: Київ, вул. Несторівська, 31, за дорученням своєї матері С.А. Ко- ленко та тітки А.А. Тихомирової засвідчив у київського нотаріуса розписку про отримання від підполковника барона В.А. Ікскюль- Гільденбанда 10 тисяч рублів, по п’ять тисяч для кожної з сестер від- повідно до роздільного акту. За купчою, затвердженою 9 квітня 1899 р., частину нерухомості на Левашовській, 15, а саме кутову садибу, що складала 321 кв. сажень, було продано київському 1-ої гільдії купцю Семену Семеновичу Мо- гилевцеву18. Садиба С. Могилевцева отримав адресу: Левашовська, 15-а (сучасна адреса – Шовковична, 17), а садиба барона: Левашов- ська, 15-б (Шовковична, 19). Тут В.А. Ікскюль-Гільденбанд спорудив прибутковий будинок осо- бнякового типу, намагаючись з невеликої земельної ділянки отриму- вати як можна більші доходи. На початку ХХ ст. це ще було рідкістю для аристократичних Липок, які ще років десять зберігали садибних характер – значні присадибні ділянки навколо будинку. Взагалі ж наприкінці XIX в. різко змінюється тип садибних комп- лексів: просторі міські двори з малоповерховими житловими та госпо- дарчими будівлями зникають. Бурхливий економічний розвиток Києва призводить до значного стрибка цін на землю та квартири, домово- лодіння стає вигідним розміщенням капіталу, а подальший розвиток будівельної техніки створив можливості для спорудження так званих «прибуткових будинків», призначених для здачі в оренду з метою отри- мання прибутку. Надзвичайно багато з’явилося прибуткових будинків на Володимирській, Маріїнсько-Благовіщенській (нині – Саксаган- ського), Прорізній та інших вулицях центру міста. Поступово прибут- ковий будинок став визначаючим елементом міських ансамблів, що характеризуються щільною периметральною забудовою кварталів. Липки же довго зберігали садибо-особнякову забудову, оскільки ще діяли «еспланадні правила» (еспланада – відкритий простір перед фортецією). Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. і на Липках починають зростати прибуткові будинки, але путівник Києва початку ХХ ст. про- довжував наполягати на особливостях цього району Києва: «Липки начали застраиваться частными домами с 1830 годов. Большинство домов этой местности совершенно не похожи на дома центральной 169 части Киева. Преобладают удобные особняки, окруженные красивыми палисадниками и приспособленные для жилья самих владельцев. Это в полном смысле слова аристократическая часть города, с ровными и широкими улицами, содержащимися не в пример улицам других час- тей города, очень чисто. Квартир, предназначенных для сдачи в наймы здесь очень немного и они дороже, чем даже в центре города. Кроме того, Липки благодаря своему возвышенному местоположению счита- ются самой здоровой частью города»19. Одночасно з будинком В.А. Ікскюль-Гільденбанда на Левашов- ській почалося спорудження ще чотирьох особняків: два належали цукропромисловцям М.Б. Гальперіну (сучасна адреса – вул. Шовко- вична, 2) та М.І. Зайцеву (вул. Шовковична, 1), один лісопромислов- цю С.С. Могилевцеву (вул. Шовковична, 17), а один дочці професора Субботіна – К.В. Шталь (вул. Шовковична, 12). Два особняки на початку Левашовської будувалося за проектом архітектора Володимира Миколайовича Ніколаєва. Особняк Гальпері- них споруджувався у стилі венеційського палаццо, на два поверхи. У ньому крім житлових приміщень розмістилася контора і правління цу- крових заводів родини. Одноповерховий будинок Зайцевих В.М. Ні- колаєв створив у неокласичному стилі. Поруч з садибою барона В.А. Ікскюль-Гільденбанда на замовлення С.С. Могилевцева у 1899- 1901 рр. за участю архітектора В.М. Ніколаєва у стилі ренесансного палаццо було побудовано розкішно оздоблений особняк. Обличчя Левашовської вулиці різко змінилося у 1910-ті рр., після ліквідації 25 липня 1909 р. «еспланадних правил», які діяли на Печер- ську та Липках20. Слід за триповерховим особняком Ікскюль-Гільденбандів вирос- ло відразу кілька шести- та чотириповерхових прибуткових будинків: Шовковична, 321; Шовковична, 16, Шовковична, 30 та Шовковична, 36/7 за сучасною нумерацією. Триповерховий прибутковий будинок В.А. Ікскюль-Гільденбанда створювався у 1901-1902 рр. за проектом цивільного інженера М.О. Вишневського. Микола Олександрович Вишневський (1874 – ?) народився у Києві, походив з міщанської родини (свідчення київського цивільного губернатора від 14 серпня 1895 р.), навчався тут у реально- му училищі, а з 1895 р. став студентом Інституту цивільних інженерів у Санкт-Петербурзі, повний курс якого закінчив у 1900 р. з правом на чин 10-го класу22. Після закінчення навчання, М.О. Вишневський повернувся до Києві, де за його проектами були споруджені будин- 170 ки на Малій Житомирській, 14-а (1899 р.), Андріївському узвозі, 34 (1900 р.) та Шовковичній, 19 (1901 р.), а також на Жилянській, 12023 та будинок для Товариства аматорів-велосипедистів (1905 р.)24. Микола Олександрович на початку ХХ ст. мешкав на вулиці Пушкінській, 29 та 31. У 1905 р. він переселився на вулицю Рейтарську, 25, а у 1910 р. влаштувався у відомому та любимому киянами будинку на вулиці Володимирській, 39, де на першому поверсі була кондитерська «Мар- киз»25. У міському архіві зберігся проект фасаду триповерхового будинку у садибі барона В.А. Ікскюль-Гільденбанда, плани поверхів та план підвалу. На проекті фасаду є автограф цивільного інженера М.О. Ви- шневського і дата: «1901, червень»26. Барон Володимир Августович Ікскюль фон Гільденбанд (1855– 1914) походив із дворян Ліфляндської губернії лютеранського вірос- повідання. Виховувався в Київській 1-й гімназії та Михайлівському артилерійському училищі. 10 серпня 1876 р. випущений прапорщи- ком у 16-у кінно-артилерійську батарею. Потім служив у Київському міському арсеналі, а з 28 жовтня 1886 р. – начальник креслярні. 30 жовтня 1890 р. барон отримав чин капітана27. За наказом начальника Київського арсеналу від 18 жовтня 1899 р. В.А. Ікскюль-Гільденбанд вийшов у відставку у чині полковника28. З 1902 р. він обирався глас- ним міської думи. 21-22 березня 1902 р. обраний членом Міської управи та перебував на цій посаді до 1910 р.29 Барон був також членом Опікунської ради Київського відділення сліпих (Інститутська, 29). Від шлюбу з Марією Йосипівною Любинською, дочкою відставного ротмістра, Володимир Августович мав дітей: дочку Ксенію, яка наро- дилася у Києві 26 листопада 1881 р.30 та успішно закінчила Київську міністерську жіночу гімназію і додатковий педагогічний 8-й клас, а з 1901 р. стала вільною слухачкою Київського художнього училища31, та сина Олександра, який народився в Києві 12 грудня 1883 р., став директором Російського імператорського банку та помер 5 липня 1937 в Медоні (Франція). Його нащадки також емігрували після більшо- вицького заколоту32. Для будівництва свого особняка барон був вимушений тричі брати позики у Київському товаристві взаємного кредиту: 1) за залоговим свідоцтвом від 1 серпня 1898 р. на суму 13 тисяч рубів; 2) 18 100 ру- блів за залоговим кредитом від 29 липня 1902 р.; 3) 17 500 рублів – від 16 березня 1905 р. 1911 р. Володимир Августович вирішив отримати позику на 75 тисяч рублів у Київському міському кредитному това- 171 ристві на 36 років та 4 місяці. Правління цього товариства доручило архітектору Є.О. Толстому скласти план садиби, зробити опис та ма- теріальну оцінку нерухомого майна. Виходячи з цих описів, можна говорити про влаштування будинку та садиби, а також про їхню при- бутковість. На території садиби, площею 291 кв. сажень, станом на 14 січня 1911 р. знаходився фасадний будинок з «глаголями» на двір, спо- рудження та облаштування якого коштувало господарю 72 640 рублів, сарай, а також павільйон та дворова каналізація. Будинок мав вздовж фасаду чотири балкони з бетонними балясинами і п’ять балконів на двір. У середині були одні гранітні сходи з площадками та поручня- ми та двоє чорних дерев’яних. Підлога у кожній квартирі – паркетна, стелі – з ліпним оздобленням. Споруда – кам’яна, триповерхова, з під- валом, з цегляною стильною відділкою на фасаді, місцями прикраше- на ліпним орнаментом, з баштами на даху, покритому цинком. З боку двору два «глаголя» та підвал покрито склепінням. Брама та парадний в’їзд у цегляній стрілчастій арці. Поруч з описом будинку є примітка архітектора: «Дом прочный, с хорошей, как внутри, так и снаружи, отделкой»33. Для економії місця ворота для в’їзду у двір було влаштовано у ви- гляді арочного проїзду скрізь будинок. Розміри такого проїзду, харак- терного для київської забудови, були обумовлені відповідною поста- новою міської управи: «Крытые въезды к усадьбам и проезды, а также крытые проезды, соединяющие внутренние дворы в усадьбах должны быть в каждом месте не уже 4 аршин и не ниже 4 аршин и не иметь изгибов по оси меньше 135 градусов»34. У будинку було 93 вікна, 126 дверей, 31 кахельна і теракотова піч, 7 кахельних плит, 7 кахельним російських печей та 3 прості, а також 7 теракотових камінів35. Стелі у всіх кімнатах – з ліпними прикрасами, у семі кімнатах пофарбовані олією, в інших – покриті шпалерами, кори- дори, ванні, клозети та кухні до половини пофарбовані олією. Підлога у всіх кімнатах і передпокої – паркетна; у коридорах і клозетах – ас- фальтована та з метласької плітки; в коридорі підвального поверху – просто фарбована. У підвалі – стелі бетонні, на залізних балках36. Вестибуль та гранітні сходи оформлено в готичному стилі, з бага- тою ліпниною, стелі та стіни фарбовані олією. У всіх квартирах був водогін із підводкою до ванних та кранами із гарячою та холодною водою; у всіх квартирах і у дворі влаштовано каналізацію37. За описом від 11 березня 1905 р. на території садиби містилася кам’яна будівля довжиною 13,4 сажнів та шириною – 3 сажені. У ній 172 знаходилося два каретних сараї, дві конюшні, один корівник та велике приміщення для двірника й кучера, під яким влаштовано велику льо- довню. Двір відгороджено кам’яними стінами, вимощено каменем, а проїзд на довжину 14 метрів заасфальтовано. Між «глаголями» розт- ашовано невеликі палісадники. На дворі також містилася невелика кам’яна споруда надвірної каналізації. За описом 1911 р. вказувалося: на підвальному поверсі – одна квар- тира із 4-х кімнат, коридору, передпокою, з клозетом та кухнею; у під- валі також містилися дві пральні з котлами, одна швейцарська та одна кучерська. У підвалі було 7 дров’яників та 7 льохів, тобто для кожної квартири; на кожному поверсі розташовувалося по дві квартири. На першому – квартира №1 – п’ятикімнатна, з передпокоєм, коридора- ми, ванною, клозетом та кухнею; оренда такої квартира складала 1200 рублів щорічно. З купчої від 15 листопада 1912 р. відомо, що будинок продавався разом із ванними, рукомийниками, а також меблюю на па- радних сходах та електричною арматурою, що містилась в квартирі №1 та сходах особняка. Квартира №2 – шестикімнатна, також зі всі- ма зручностями, коштувала 1500 рублів щорічно. На другому поверсі квартира №3 була шестикімнатною, квартира №4 – семикімнатною, на третьому – одна квартира семикімнатна, а друга – п’ятикімнатна. За описом же 1905 р. на другому поверсі було дві семикімнатні квартири, а на третьому – одна шести, а друга – восьмикімнатна, всі, звичайно, зі всіма зручностями. Порівнюючи два опису – 1905 р. та 1911 р. – можна виявити зна- чні зміни, як у плануванні квартир, так і в оцінці земельної ділянки та орендної вартості житла. Якщо у 1905 р. оренда квартири №1 склада- ла 700 рублів щорічно, то у 1911 р. – 1200 рублів, квартири №2 – 1300 рублів у 1905 р. та 1500 рублів у 1911 р. Восьмикімнатна квартира №5, зі всіма зручностями, каретним сараєм та конюшнею на 11 берез- ня 1905 р.коштувала 1600 рублів на рік38. У кожній квартирі була ванна, клозет, печі кахельні та по одному теракотовому каміну. Будинок був електрифікований, але центрально- го опалення ще не було. За описом відомо, що в особняку було чотири вікна кольорового скла. За спогадами сучасників, ворота будинку було прикрашено різно- кольоровим склом. Микола Володимирович Стороженко, директор 1-ої гімназії, пише, що в будинку на Левашовскій, 19 мешкав та у 1917 р. помер граф Микола Моріцович О’Рурк, предводитель дворянства Пирятинського повіту Полтавської губернії: «У самоті закінчив свій 173 живіт один з останніх могіканів російського дворянства випадково у будинку барона Ікскюля фон Гільдебанда на Левашовській вулиці у Липках у Києві, що було збудовано у готичному стилі з різнофарбо- ваними шибками у воротях, – як який-небудь предок його, середньо- вічний їрський лицар, у своєму палацові, усіма забутий»39. На даху було три цегляні парапети із залізними гратами; 7 дерев’яних гостроконечних башт, з яких одна велика, покрита цинком, з фігурами. Оздоблення парадних сходів багате, з ліпниною. Освітлен- ня електричне. Двоє воріт дерев’яні. На території садиби стояв сарай кам’яний, критий залізом, одно- поверховий, з камінною льодовнею під ним та жилим приміщенням на горищі, що складалося з 4-х кімнат. У сараї містилося три конюшні та два каретні сараї. Поріч був кам’яний каналізаційний павільйон та дворова каналізація. Був водогін, двір мощений. За описами кредитних товариств можна прослідкувати, як по- ступово зростає вартість земельних ділянок в Липках. Так, у 1902 р. один сажень землі оцінювався у 50 рублів, у 1905 р. – в 100 рублів, а у 1911 р. – в 150 рублів40. На будинку Ікскюль-Гільденбандів містився їхній родовий герб, що стало деякою модою серед домовласників-аристократів. Тем більш, що на початку ХХ ст. різко змінювався соціальний склад мешканців Липок. Все більше представників буржуазії купляло нерухомість у цьому районі міста. І у вихідців із старовинних родів була можливість шляхом розміщення родових гербів на фасадах своїх особняків акцен- тувати увагу на своєму походженні. Так, герби прикрашали будинки Мавріних (нині – Шовковична, 16) та Вишневської-Савченко (Шовко- вична, 30). 15 листопада 1912 р. садибу на вулиці Шовковичній, 19 було продано ставропольському купецькому сину Василю Прокопійови- чу Меснянкіну за 131 тисячу рублів. Згідно із угодою враховувався і залишок боргу Київському міському кредитному товариству, який переводився на покупця. На момент продажу борг складав 59 537 ру- блів. В.П. Меснянкін недоплатив Володимиру Августовичу 30 тисяч рублів. Цю суму покупцеві відстрочили під 5% річних на термін з 20 листопада 1912 р. по 20 травня 1914 р., з умовою сплати по півріччям наперед. Новий власник будинку у 1916-1917 рр. тричі позичав вели- кі суми під залог нерухомості. Так, 13 травня 1916 р. В.П. Меснянкін отримав від київського купця Клавдія Сергійовича Рогинського 30 ти- сяч рублів під 8,5% річних терміном на три роки під залог майна на 174 Левашовській, 19. Залогова угода була засвідчена нотаріально та діяла з 28 квітня 1916 р. по 28 квітня 1919 р. Крім цього, 2 грудня 1916 р. В.П. Меснянкін заклав майно дворянці Анні Павлівні Мухортовій на 4 роки (з 1 грудня 1916 р. по 1 грудня 1920 р.), взявши у неї в борг 65 тисяч рублів. Зимою 1917 р. В.П. Меснянкін звернувся до Київського кредитного товариства за дозволом на третю позику під заставу майна з 1 лютого 1917 р. по 1 люте 1921 р. Він знов позичив у А.П. Мухор- тової 25 тисяч рублів. Правління кредитного товариство дало згоду на цю позику, але повідомило В.П. Меснянкіну, що його майно на вулиці Левашовській, 19 кредитним товариством призначено до публічного продажу з торгів 12 червня 1917 р.41 В.П. Меснянкін вживав заходів, щоб попередити публічні торги. Він подав 22 березня 1917 р. клопо- тання у Кредитне товариство про дозвіл на продаж садиби. Наступно- го дня такій дозвіл було отримано42. Скоріше за все, В.П. Меснянкіна підштовхнули до продажу і політичні події у країні – у березні 1917 р. влада в уже колишній Російській імперії належала Тимчасовому уря- ду. Після В.П. Меснянкіна власники садиби на вулиці Левашовській, 19 змінювалися часто. 15 квітня 1917 р. В.П. Меснянкін продав особняк за 222 тисячі рублів. В цю суму було включено і борг Кредитному товариству, що переводився на покупця. Купча між В.П. Меснянкіним та дворянкою Марією Адамівною Новаковською була затверджена 26 квітня 1917 р. М.А. Новаковська володіла будинком всього кілька місяців, а вже 5 жовтня 1917 р. новим власником особняка на вулиці Левашовській, 19 стає київський купець Гірш Шльомович (Соломонович) Бобер, що мешкав у Києві на вулиці Маріїнсько-Блоговіщенській, 34 (нині – ву- лиця Саксаганського). Г.Ш. Бобер придбав нерухомість за 300 тисяч рублів, з переводом на нього боргу Кредитному товариству. На 30 грудня 1917 р. цей борг складав 55 778 рублів. При заключні угоди було утримано мито – 12 008 рублів, яке розподілили між покупцем та продавцем. За оформлення акту на нерухомість покупець сплатив 4 листопада 1917 р. гербовий збір у сумі 1,5 тисяч рублів43. Всі операції з купівлі-продажу здійснив за дорученням Марії Ада- мівни Новаковської її чоловік – Новаковський Іван Людвікович. Влас- ники садиби мешкали у селі Мала Клитенка Старокостянтинівського повіту Волинської губернії та у своєму будинку квартири не мали. За архівними документами, І.Л. Новаковський по приїзді до Києва зупинився в готелі «Франсуа» на вулиці Фундуклеївській, 17 (нині – Б. Хмельницького, 17). 175 З 5 жовтня 1917 р. по 30 вересня 1918 р. власником особняка був київський купець Г.Ш. Бобер. З 30 вересня 1918 р. до 1919 р. домовласницею була княжна Ядвіга Адамівна Любомирська. В архівах збереглися страхові документи на цей будинок до 1920 р. включно. В 1922 р. садибу було націоналізовано у відповідності до Декрету ЦВК України «Об отмене права собственности на недвижимость в го- родах» від 29 червня 1919 р. Будинок використовувався як житловий. Спочатку у ньому прожи- вали діячі мистецтв. Так, у 1939-1941 рр. в одній з квартир мешкав видатний український поет, академік АН УРСР М.П. Бажан. Згодом будинок було передано у відомство НКВС. У 1943 р. він горів, в ре- зультаті цього сильно постраждав, наприклад, згоріли шість башт, що його прикрашали. Відновлювали будинок військовополонені у 1944 р. У післявоєнні часи тут були комунальні квартири, що довершило ни- щення внутрішніх інтер’єрів. Будинок на Шовковичній, 19 за своєю художньою цінністю на- лежить до категорії неординарних споруд, що сприяють створен- ню образно-стилевої забудови центральної частини Києва. Споруду внесено до «Зводу пам’яток історії та культури України» як міську пам’ятку. Рішенням Київського міськвиконкому №49 від 21 січня 1986 р. будинок на вулиці Шовковичній, 19 визнаний пам’ятником житлової архітектури початку ХХ ст. місцевого значення, охоронний номер 175. 1 Див.: Кальницький М.Б. Кловський палац. Історична довідка. – К., 2002. – Т. 2. – С. 6-8. 2 Щітківський І. До історії забудування м. Києва на початку ХХ століття // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. – К., 1931. – Збірник перший. – С. 319-343. 3 Щероцкий К. Киев. Путеводитель. – К., 1917. – С. 339; Захарчен- ко М. Киев теперь и прежде. – К., 1888. – С. 161-163. 4 Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі – ЦДІАК України). – Ф. 2194. – Оп. 1. – Спр. 391. 5 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вер- надського (далі – ІР НБУ ім. В.І. Вернадського). – Ф. XXVIII. – № 861. 6 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1910. – Т. 2: Е-К. – С. 431; Томазов В.В. З генеалогії козацьких родів: Костян- 176 тиновичі та Вернадські // Історія українського середньовіччя. – К., 1995. – Ч. 2. – С. 52-69. 7 Страницы автобиографии В.И. Вернадского / Сост. Н.В. Филип- пова. – М., 1981. – С. 9. 8 ЦДІАК України. – Ф. 2194. – Оп. 1. – Спр. 391. 9 Страницы автобиографии.... – С. 10. 10 Державний архів у м. Києві (далі – ДАК). – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр. 1063. – Арк 6. 11 Там само. – Ф. 143. – Оп. 2. – Спр. 872. – Арк. 66. 12 Там само. – Ф. 163. – Оп. 41. – Спр. 2203. – Арк. 3-4; Ф. 143. – Оп. 2. – Спр. 872. – Арк. 17. 13 Там само. – Ф. 143. – Оп. 2. – Спр. 872. – Арк. 17. 14 Там само. – Ф. 163. – Оп. 41. – Спр. 2580. – Арк. 3. 15 Там само. – Оп. 46. – Спр. 157. – Арк. 44. 16 Там само. – Оп. 58. – Спр. 189. 17 Там само. – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр. 1063. – Арк. 6-7. 18 Там само. – Арк. 7зв. 19 Ящевский Ч. Практический иллюстрированный путеводитель по Киеву. – К., 1901. – С. 123-124. 20 Малаков Д.В. Правила забудови старого Києва // Янус. Нерухо- мість. – 1998. – № 12. – С. 12. 21 См.: Кадомська М.А. Житловий будинок: м. Київ, вул. Шовко- вична, 3. Історична довідка. – К.,1998. 22 Центральний державний історичний архів Санкт-Петербурга (далі – ЦДІА СПб.). – Ф. 184. – Оп. 3. – Спр. 724; Институт граж- данских инженеров Императора Николая І на 1896/97 учебный год. – СПб., 1898. – С. 34. 23 Див.: Звід пам’яток історії та культури України. Київ. – К., 1999. – Кн. І. – Ч. І. – С. 165-166, 362; 2004. – Кн. І. – Ч. 2. – С. 603-604. 24 Інформацію надано мистецтвознавцем М.А. Кадомською. 25 Адресная и справочная книга «Весь Киев» 1904 г. – К., 1903; Ка- лендарь. 1910. – К., 1910; Иссерлис. Весь Киев в кармане. – К., 1911. 26 ДАК. – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр. 1063. – Арк. 5. 27 Російський державний воєнно-історичний архів (далі – РДВІА). – Ф. 409. – Оп. 1. – Послужной список № 80-328/6 (1895). – Арк. 44-45зв., 47зв. 28 ДАК. – Ф. 163. – Оп. 34. – Спр. 481. – Арк. 6. 29 Там само. – Арк. 1, 3, 11, 14. 30 РДВІА. – Ф. 409. – Оп. 1. – Послужной список № 80-328/6 (1895). – Арк. 44-45зв., 47зв. 177 31 ДАК. – Ф. 55. – Оп. 1. – Спр. 1280; Ф. 93. – Оп. 1. – Спр. 10. 32 РДВІА. – Ф. 409. – Оп. 1. – Послужной список № 80-328/6 (1895). – Арк. 44-45зв., 47зв.; Genealogisches handbuch des Adels. – Limburg, 1986. – Bd. 88. – S. 507. 33 ДАК. – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр. 1063. – Арк. 61. 34 Див.: Малаков Д.В. Парадний вхід та подвір’я прибуткового бу- динку // Янус. Нерухомість. – 1998. – № 17. – С. 14-15. 35 ДАК. – Ф. 143. – Оп. 2. – Спр. 872. – Арк. 3зв. 36 Там само. 37 Там само. – Арк. 4. 38 Там само. – Арк. 5. 39 Стороженко М. З мого життя. – К., 2005. – С. 208. 40 ДАК. – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр. 1063. – Арк. 65; Ф. 143. – Оп. 2. – Спр. 872. – Арк. 1, 8. 41 Там само. – Ф. 100. – Оп. 1. – Спр. 1063. – Арк. 80-94. 42 Там само. – Арк. 92. 43 Там само. – Арк. 21.

Київ, Шовковична, 19: історія одного будинку

Institution

Ähnliche Einträge