Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст.
У статті визначаються основні етапи розвитку історичної фемінології у західній історіографії другої половини ХХ – початку ХХІ ст., систематизуються напрями досліджень, аналізується зміна тенденцій на кожному з етапів її еволюції, визначаються ключові постаті дослідників та знакові праці у зазначеній...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13211 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. / Л. Буряк // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 300-313. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-13211 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-132112010-11-02T12:04:11Z Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Буряк, Л. У статті визначаються основні етапи розвитку історичної фемінології у західній історіографії другої половини ХХ – початку ХХІ ст., систематизуються напрями досліджень, аналізується зміна тенденцій на кожному з етапів її еволюції, визначаються ключові постаті дослідників та знакові праці у зазначеній сфері західної історичної науки. The article examines the main stages of historical feminology development in Western historiography (the 2nd half of XX century – beginning of the XXI century). It provides systemized crucial vectors of research, analysis of the basic trends, presents noted researchers, identifies the key issues over the periods of women’s history evolution in Western historiography. 2009 Article Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. / Л. Буряк // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 300-313. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. XXXX-0022 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13211 uk Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті визначаються основні етапи розвитку історичної фемінології у західній історіографії другої половини ХХ – початку ХХІ ст., систематизуються напрями досліджень, аналізується зміна тенденцій на кожному з етапів її еволюції, визначаються ключові постаті дослідників та знакові праці у зазначеній сфері західної історичної науки. |
| format |
Article |
| author |
Буряк, Л. |
| spellingShingle |
Буряк, Л. Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. |
| author_facet |
Буряк, Л. |
| author_sort |
Буряк, Л. |
| title |
Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. |
| title_short |
Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. |
| title_full |
Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. |
| title_fullStr |
Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. |
| title_full_unstemmed |
Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. |
| title_sort |
історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини хх - початку ххі ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13211 |
| citation_txt |
Історична фемінологія у західній історіографії: тенденції другої половини ХХ - початку ХХІ ст. / Л. Буряк // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2009. — Вип. 11. — С. 300-313. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT burâkl ístoričnafemínologíâuzahídníjístoríografíítendencíídrugoípolovinihhpočatkuhhíst |
| first_indexed |
2025-07-02T15:10:44Z |
| last_indexed |
2025-07-02T15:10:44Z |
| _version_ |
1836548404892663808 |
| fulltext |
300
Лариса Буряк
ІСТОРИЧНА ФЕмІНОЛОГІЯ У ЗАхІДНІЙ
ІСТОРІОГРАФІЇ:
ТЕНДЕНЦІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ хх –
ПОЧАТКУ ххІ СТ.
У статті визначаються основні етапи розвитку історичної фемі-
нології у західній історіографії другої половини ХХ – початку ХХІ ст.,
систематизуються напрями досліджень, аналізується зміна тенден-
цій на кожному з етапів її еволюції, визначаються ключові постаті
дослідників та знакові праці у зазначеній сфері західної історичної
науки.
У західній історіографії друга половина ХХ – початок ХХІ ст.
позначені динамічним розвитком історичної фемінології. Інтерес
до жіночої історії, як і в цілому до фемінології з’явився на Заході у
60-х роках минулого століття і невпинно зростав, проявляючись у по-
стійному збільшенні кількості видань, розширенні тематичного кола
та модернізації методології. Це зумовлювалось складними проце-
сами, якими був позначений хід західної історії, зокрема суспільно-
культурними змінами, появою фемінізму, соціальними революціями, а
також посиленням загальнонаукового інтересу до гуманітарної сфери,
антропології, історії повсякденності, де органічно присутньою була
жіноча складова. Характеризуючи загальні тенденції у жіночій історії
на Заході, дослідниця Мері Віснер відзначила у вступному слові до
своєї книги, що ще на початку 70-х рр. ХХ ст. вона мала можливість
прочитувати більшість з того, що писалось про жінок доби середньо-
віччя та ранньомодерної історії. Але вже у середині 90-х рр. кількість
цих книг збільшилась у сотні разів, а статей – у тисячі.1 Враховуючи
те, що охопити весь масив західних історико-фемінологічних видань
неможливо, слід зупинитися на більш знакових серед них та проаналі-
зувати основні напрями, методологію та спроби інтерпретації жіночої
історії на кожному з її етапів.
Зрозуміло, що поділ історичної фемінології на етапи розвитку з ви-
значенням пріоритетних тенденцій та оцінкою здобутків на кожному
з них є достатньо умовним. Тим не менш, він дозволяє систематизу-
вати уявлення про напрями досліджень та визначити знакові роботи,
так само, як і ключові постаті дослідників, а точніше, дослідниць, що
301
репрезентували цю галузь історичного знання. Відправною точкою, з
якої розпочалась впевнена хода жіночої історії як самодостатньої галу-
зі історичного знання, вважається стаття Герди Лернер, що з’явилась у
1969 р.2 В ній історик аналізувала причини довготривалого ігноруван-
ня жінок у історичних дослідженнях, називаючи, перш за все, тради-
ційне перебування представниць жіночої статі поза структурою влади
або, у кращому випадку, периферійний характер стосунків між жінка-
ми та владою. Відмічалось, що хоча у 60-х рр. жінки отримали деяку
увагу зі сторони дослідників соціальної історії, проте в основному це
стосувалось їхнього статусу у суспільстві та становища у родині.
У своїй праці Г.Лернер репрезентувала нову модель вивчення жі-
ночої історії. Дослідниця критично поставилася до попередніх мето-
дологічних засад, якими передбачався розгляд жіночої тематики лише
у контексті феміністичної теорії і запропонувала історичний підхід
як провідний щодо вивчення жіночої історії. Пояснюючи складність
визначення предмету дослідження, вона охарактеризувала його як та-
кий, що сповнений парадоксів. Г.Лернер відмічала, що жінок важко
концептуалізувати, бо вони, будучи скрізь і завжди пріоритетними у
кількісному вимірі, перебували у пригнобленому соціальному стано-
вищі. Водночас, формальне відлучення жінок від офіційно визнаної
влади не заважало їм у родинах знаходитися значно ближче до реаль-
ної влади, ніж чоловікам. У деяких життєвих ситуаціях, наприклад, у
статусі матері, господині або багатої сусідки жінки могли мати велику
владу над чоловіками. Не будучи наділеними формальним авторите-
том, жінки, тим не менш, володіли каналами неформального впливу:
вони влаштовували шлюби і тим самим встановлювали абсолютно
нові родинні зв’язки; обмінюючись інформацією, могли поширювати
ті чи інші чутки, формували громадську думку; брали участь у по-
встаннях та рухах; протегували чоловікам, допомагаючи у здійсненні
кар’єри чи навпаки заважали та руйнували їхні амбітні плани.
Відкидаючи розгляд жіночої історії з позиції «моделі пригніченої
групи», дослідниця продемонструвала хибність спрощених схем, до
яких апелювала переважна більшість феміністок і обґрунтовувала
тезу про те, що жінкам, попри їх офіційну віддаленість від влади, все
ж таки належала її значна частина навіть у середині ХІХ ст. Система-
тизуючи методологію жіночої історії, Г.Лернер зупинилась на пара-
доксах жіночої поведінки, що, на її думку, ускладнювало досліджен-
ня. Дотримуючись переважно консервативних поглядів, жінки могли
входити до радикальних, навіть революційних груп. З боку суспіль-
302
ства так само не було однозначності у ставленні до жінок. У більшості
традиційних культур поважався та підносився статус материнства і в
той же час жінки були позбавлені можливості отримувати власні дохо-
ди. Аналізуючи суперечності предмету дослідження, Г.Лернер дійшла
висновку, що поняття «жінки» є надто широким, аби братися за точку
відліку і переважно зосередила увагу на різниці між теоретичним ви-
міром місця і ролі жінки та її реальним статусом у суспільстві. Серед
актуальних проблем, вартих дослідження, однією з пріоритетних на-
зивався рух жінок за їхні права.
Кінець 60-х – середина 70-х рр. ХХ ст. в цілому позначилися зрос-
таючим усвідомленням важливості історико-фемінологічних дослі-
джень та розширенням їхнього тематичного поля. Серед публікацій
з жіночої історії переважаючим був формат статті. Найбільш дис-
кусійними темами стали такі, як вплив індустріальних перетворень
на життя жінки, пригнічення жінок та різні форми їхньої діяльності,
взаємозв’язок між фемінізмом та жіночою історією. Жінки-історики
заявили про необхідність розробки нової періодизації історії з дотри-
манням специфіки її жіночої складової. Вони наголошували на необ-
хідності урахування різноманітності жіночого досвіду та попереджали
про небезпеку надто широких узагальнень. На цьому етапі розвитку
жіночої історії її мета інтерпретувалась як «повернення історичного
існування жінок», «забутих або викреслених» з офіційної «чоловічої»
історіографії. Попри те, що прихильницям цього напряму вдалось до-
сягти успіхів у висвітленні багатьох невідомих сторінок історії жінок
різних епох та регіонів, такий описовий підхід скоро виявив свою об-
меженість.
Визрівала необхідність у змінах структурних моделей історико-
фемінологічних досліджень, розширенні та модернізації методологіч-
ної бази, зокрема британські дослідниці все більше доходили висно-
вку щодо необхідності відмови від засад марксистської методології.
Серед британських жінок-істориків, які на цьому етапі стали най-
більш помітними у сфері жіночої історії – Шейла Роуботем. Будучи
соціалісткою за своїми переконаннями, вона головну увагу у своїй
першій праці зосередила на ролі жінок у соціалістичних рухах. 3 Одна
за одною скоро з’явились ще її дві книги, які стали вагомим внеском у
методологію історико-фемінологічних досліджень та поповнили спи-
сок праць про «трьохсотлітнє пригноблення жінок та їхню боротьбу
за своє звільнення». 4 Подальшій лібералізації жіночої історії, розши-
ренню кола питань, що досліджувались, сприяли праці Лінди Гордон,
303
5 Хільди Сміт 6 та інш. Своєрідним завершенням цього етапу розвитку
жіночої історії стала ще одна знакова стаття Г. Лернер (“Placing Women
in History: a 1975 Perspective”), яка підсумовувала п’ятирічний досвід
досліджень у цій науковій сфері. У ній наголошувалось на необхід-
ності визнати різницю між чоловічим та жіночим життєво-історичним
досвідом аби мати можливість комплексно усвідомлювати особливос-
ті суспільних трансформацій. 7
Наступний етап розвитку історичної фемінології охоплює другу
половину 70-х – початок 80-х років минулого століття. Дослідниці
жіночої історії умовно поділилися на два напрями. Одні з них тепер
бачили свою задачу у вивченні системи панування та підпорядкуван-
ня між чоловіками та жінками у патріархальних структурах класових
суспільств. Вони намагались пов’язати жіночу історію з історією сус-
пільства і пояснити наявність конфліктів, спираючись на феміністські
теорії немарксистського трактування. Інші зосередилися на розширен-
ні методологічної бази міждисциплінарних досліджень, спрямовуючи
зусилля на створення комплексних пояснювальних моделей. Це тор-
калось не лише розуміння діалектичного характеру зв’язків між пред-
ставниками протилежної статі, але перш за все, самого визначення
«чоловічого» та «жіночого». У 1976 р. були опубліковані три важливі
статті, які визначили пріоритетні напрями розвитку у цій сфері істо-
ричних досліджень. Одна з них – у американському часопису сучасної
історії належала вже широко відомій та авторитетній у галузі жіночої
історії Г. Лернер, яка загострювала увагу на новій проблемі, а саме
відмінностях між чоловічим та жіночим сприйняттям історії. Вона
звернула увагу на те, що навіть жіноча історія писалась чоловіками
крізь призму власних цінностей і задача жінок-істориків на новому
етапі розвитку гуманітарних знань полягала у реконструкції історич-
них моделей відповідно до жіночого світосприйняття. Г. Лернер при-
пускала, що історія, можливо, мала би зовсім інший вигляд, якби була
написана істориками-жінками. 8 У статті знов пролунав заклик більше
досліджувати політичний внесок жінок у розвиток суспільства і ци-
вілізації, що здійснювався завдяки діяльності різноманітних жіночих
громад, створених на власній культурі. Теза Г.Лернер про те, що жін-
ки, попри своє пригнічене становище, зробили все ж таки потужний
внесок у політичні структури була пізніше з ентузіазмом підхоплена
дослідницями і опинилася у центрі наукових дебатів.
Другою знаковою публікацією у цей час стала стаття Натали Зе-
мон Девіс. 9 Авторка багатьох праць, серед яких – знаменита «Жінки
304
на узбіччі. Три жіночих портрети XVII століття», що стала науковим
бестселером, вперше виступила у ролі дослідниці жіночої історії на
другій конференції у Беркширі у 1975 р. З того часу вона залишається
однією з найвідоміших і найавторитетніших постатей у історичному
середовищі. Стаття Н.З.Девіс, як спроба історіографічного аналізу у
сфері жіночої історії, присвячувалась жіночим дослідженням почат-
ку ХХ століття, де акцентувалось на подібностях та відмінностях між
розробками 20-х та 70-х рр. минулого століття. Водночас окреслюва-
лись нові наукові підходи та наголошувалось на тому, що сучасні істо-
рики повинні ставити більш широкі й узагальнюючі цілі у порівнянні
зі своїми попередниками, що тільки починали практикувати у сфері
жіночої історії. Нарешті, ще однією публікацією, що справила ефект
вибуху в науковому історичному середовищі кінця 70-х – початку 80-х
рр. ХХ ст. була стаття Джоан Келлі «Чи існував Ренесанс для жінок».10
Заперечення дослідниці з приводу рівноправності між жінкам і чоло-
віками у добу Ренесансу, висловлені та обґрунтовані у статті, пролуна-
ли справжнім викликом традиційній періодизації історії.
Початок 80-х у розвитку історичної фемінології відзначився по-
явою підсумовуючого видання, яке репрезентувало дві наукові школи
по обидві сторони Атлантики – американську та англійську. У 1983 р.
вийшла збірка матеріалів, що була сформована на паритетних засадах
присутності у ній праць жінок – істориків США та Великобританії.11
Вона мала промовисту назву «Стать і клас у жіночій історії» і відбива-
ла суть багаторічного наукового протистояння між американською та
британською школами у жіночій історії. Попри те, що між ними існу-
вав тісний взаємозв’язок, американські дослідниці віддавали перевагу
питанням ґендерної теорії та жіночої дискримінації, в той час, як їхні
британські колеги зосереджувались на проблемах становища жінок
в умовах класової нерівності. У статті Д. Келлі, вміщеній у збірни-
ку, пропонувався новий «подвійний погляд» на феміністичну теорію,
який був покликаний сприяти вирішенню конфлікту між радикальни-
ми феміністками та соціалістками-марксистками у вивченні жіночої
історії.
У 80-ті рр. минулого століття ключовою категорією у досліджен-
нях жіночої історії стає «ґендер» як основа стратифікації та ієрархі-
зації суспільства за ознакою статі. Основні теоретико-методологічні
засади були сформульовані Джоан Скотт у її статті «Ґендер – корисна
категорія історичного аналізу»,12 яка стала широко відомою, забезпе-
чивши сплеск науковою полеміки майже на ціле десятиріччя. Д.Скотт
305
запропонувала застосовувати ґендер як категорію історичного аналізу
у різних напрямах, вбачаючи у ньому не стільки систему міжособис-
тісних стосунків, скільки «мережу соціальних зв’язків». Розвиваючи
ідеї одного з найвпливовіших філософів постмодернізму Жака Дер-
ріди, вона відстоювала важливість використання цієї категорії для
деконструкції історичних текстів з метою усвідомлення тієї ролі, яку
відігравала різниця між статями у процесі легітимізації влади. Нові
методологічні підходи покликані були забезпечити перегляд жіночої
складової у політичних структурах суспільства і надати імпульс роз-
робці практичних тем у жіночій історії. У результаті розширена та
збагачена концепція влади посіла помітне місце у ґендерній історії,
оскільки однією з центральних її задач стало вивчення можливостей
і здібностей жінок, позбавлених доступу до формальних інститутів
політичної влади, здійснювати опосередкований вплив на прийняття
рішень у публічній сфері та на інших людей в умовах патріархального
панування. Поняття «жіноча влада» стало застосовуватися у багатьох
роботах, де йшлося про вплив жінок на політичні рішення та політич-
ні події, їхню роль у економіці та суспільному житті, на формування
культурних цінностей.
Про зростаючий авторитет жіночої історії як дисципліни і напряму
наукових досліджень засвідчила міжнародна зустріч експертів, орга-
нізована у Парижі під егідою ЮНЕСКО у 1984 р., що мала назву «Тео-
ретичні конструкції та методологічні підходи до вивчення ролі жінок в
історії як осіб, задіяних у економічних, соціальних, політичних та іде-
ологічних процесах». Матеріали зустрічі, що вийшли окремою збір-
кою, демонстрували бажання повернути з історичного небуття жінок
в Азії, Південній Америці, Індії та Африці так само, як це відбувалось
у США та Західній Європі.13 Хоча більшість авторів не запропонували
нових методологічних підходів, тим не менш був значно розширений
географічний сегмент жіночої історії. Домінуючі позиції тут до почат-
ку 80-х рр. займали переважно американські та англійські дослідниці.
У 1984 р. уперше з вуст Мішель Перрот прозвучав голос французьких
жінок–істориків. У своїй статті «Історія жінок у Франції» вона вдало
застосовувала схему, запропоновану англо-американськими дослідни-
цями, тобто, спочатку жінки вивчались як жертви і лише потім – як
діючі особи.14
Кінець 80-х – початок 90-х рр. у жіночій історії можна умовно
назвати періодом багатогранності та різноманітності. Це були роки,
коли історики голосно заявляли про свої оригінальні погляди, пал-
306
ко сперечалися, дослухались один до одного, переживали натхнен-
ня, часом – розчарування. З одного боку, різноманітність поглядів
та методологічних підходів у жіночій історії віталась, проте її пози-
ції в академічній науці були все ще хиткими. При тому, що кількість
жінок-істориків значно зросла порівняно з 60-ми роками, ставала де-
далі помітнішими їхня неструктурованість та відсутність цілісності в
інтерпретаціях. Тим не менш, постійні дебати, що точилися навколо
жіночої історії, стимулювали зближення її з літературною критикою,
їхнє взаємопроникнення та взаємозбагачення. У науковому історико-
фемінологічному середовищі з’явились нові постаті, серед яких най-
більш помітними були Гізела Бок, Джудит Батлер, Джудит Беннет,
праці яких засвідчили про подальший розвиток теоретичних та прак-
тичних проблем жіночої історії.
Зв’язок між фемінізмом та жіночою історією був окреслений як
центральна проблема у статті німецької дослідниці Г.Бок.15 Вона на-
голошувала на тому, що жіноча історія зазнала значного впливу теорії
та практики фемінізму, намагаючись долучитися до соціальних змін. З
одного боку, це можна було сприймати як позитивне явище і в той же
час, як анахронізм і прояв слабкості науковців, які часто намагалися
сучасні ідеї та цінності спрощено проектувати на минуле. На відмі-
ну від багатьох радикально налаштованих дослідниць жіночої історії,
Г.Бок була значно стриманішою у своїх твердженнях щодо впливу на
загальну історіографію жінок-істориків, називаючи цей вплив не інак-
ше, як «скромним». Тим не менш, вона наполягала на продовженні та
розширенні вивчення жіночої історії, оскільки урахування різноманіт-
ності жіночого досвіду проливало додаткове світло на весь історичний
процес. Г.Бок запропонувала розглядати «ґендер» як фундаментальну
категорію соціальної, культурної та історичної дійсності, її сприй-
няття та вивчення. Обґрунтовувалось, що «ґендер» може виступати у
вигляді інтелектуальної конструкції для дослідження як людей, так і
стосунків між ними та бути своєрідним аналітичним механізмом, що
допомагає залучити до науково-дослідницького поля ще одну сферу
людської історії, яка довгий час ігнорувалась.
Новаторські ідеї Г.Бок знайшли подальший розвиток та продо-
вження у працях Джудит Батлер,16 яка звернула увагу на те, що до-
слідження відносин між чоловіками та жінками потребувало при-
скіпливої уваги науковців не лише до жінок, але також до чоловіків
як об’єкту дослідження. Інтерпретація ґендеру як одного з факторів
розподілу влади та її легітимізації дозволила під іншим кутом зору
307
розглядати поняття «влада», усвідомлюючи різноманітність її форм.
Обґрунтовувались можливість та доцільність імплементації ґендеру
до процесу вивчення соціокультурних відносин, та висвітлення разом
із класовими процесами також расових, культурних, мовних, релігій-
них, економічних, родинних тощо. Д.Батлер, як і Г.Бок, не абсолюти-
зувала ґендер як категорію, але тим не менш, наголошувала на тому,
що ґендерні компоненти пронизують у тій чи іншій мірі усі сфери
людських відносин.
У центрі наукових дебатів з жіночої історії кінця 80-х рр. опини-
лись праці Д.Беннет. Дискусії в основному точилися навколо питань
жіночої підпорядкованості в індустріальну епоху та так званої «золо-
тої доби», коли, неначебто, така підпорядкованість була відсутньою. У
1987 р. вийшла перша книга Д.Беннет, присвячена становищу жінок
у середньовічній англійській провінції,17 основним джерелом для на-
писання якої стали протоколи засідань сеньйоріального суду, де були
відображені різні сторони повсякденного життя однієї з англійських
общин ХІІІ – ХIV ст. Книга стала широко відомою і зайняла почес-
не місце у списку праць з жіночої історії. Мета Д.Беннет полягала у
тому, аби додати до історії жінки-робітниці у Європі її середньовічну
складову та показати, як вибір, перед яким опинилися жінки у ХVІІ –
ХІХ ст., був зумовлений не лише економічними змінами тих століть,
але також давніми традиціями, що характеризувались обмеженням
жіночих можливостей. За допомогою спеціально розробленої мето-
дики був проведений аналіз міжособистісних контактів представниць
жіночої статі, що належали до різних соціальних страт. Дослідниці
вдалось прослідкувати зміни у соціальному статусі жінок (дівчини,
заміжньої жінки, вдови) на різних етапах їхнього життя та виявити
цілий комплекс кількісних та якісних характеристик міжособистісних
комунікацій. Д.Беннет віднайшла неоднозначності та суперечності в
історії жінок середньовічної англійської провінції. В остаточному ви-
сновку вона стверджувала, що жіноча історія Англії демонструвала
стійку підпорядкованість жінок чоловікам, коріння якої знаходилися
не у владі чи то економіці, а у домашньому господарстві.
Проблема, яку намагались вирішити автори двотомного видання
«Їхня власна історія: жінки у Європі від передісторії до сьогодення»
Бонні Андерсон та Джудит Цінссер, стосувалась давнього питання, а
саме чому жінок в історії розглядали традиційно природно неповно-
цінними і як реконцептуалізувати європейську історію, якщо постави-
ти жінок у центр дослідження. 18 Матеріали, зібрані задля досягнення
308
цієї мети, групувались навколо трьох кардинальних питань, зокрема
життя жінок звичайного середовища; що означає «жіноча неповноцін-
ність»; чи поширюється поняття «ґендер» на всіх жінок. Книга заяви-
ла про себе як про реальну спробу ввести нову періодизацію історії.
Ідентифікувались суттєві для жінок фактори, які часто ігнорувались
у чоловічій історії, такі як одяг, бажання, дизайн житла тощо. Велика
увага приділялась схожостям жіночого досвіду, не зважаючи на на-
ціональні кордони. Матеріал був структурований відповідно до фак-
торів «місця» проживання жінок та їхніх «функцій». Виокремлюва-
лись жінки сільської місцевості, середньовічних замків, королівського
двору, монастирів, міст, артистичних салонів тощо. Універсальність
ґендерного статусу, на думку авторів, все ж таки переважала класові
та етнічні відмінності. До ґендерних констант дослідниці відносили
наступне: місце жінки у європейському суспільстві визначалось чоло-
віком, від якого вона залежала; основні обов’язки жінок у домашньо-
му господарству не позбавляли їх інших форм праці; будь-яка праця
жінок завжди вважалась менш важливою, ніж праця чоловіків. Лише
не багатьом європейським жінкам, які скоріш були виключенням з за-
гальної тенденції, вдавалось долати обмеження, які накладались сус-
пільством, але їм так само доводилось стикатися з домінуючими у сус-
пільстві негативними уявленнями про жінку та з переконаннями щодо
необхідності підкорюватися чоловікам. Попри це, автори наполягали
на тому, що у жінок була власна історія і намагались фокусувати увагу
на змінах ролевих функцій жінок у суспільстві.
На початку 90-х рр. ХХ ст. у системі гуманітарного знання на Захо-
ді відбулися глобальні зрушення, що супроводжувалися зміною пара-
дигми, появою постмодерністських теорій, переможною ходою пост-
структуралізму. Спроби досягти об’єктивної картини минулих епох
змінилися глибокими сумнівами щодо самої об’єктивності. Натомість
приходило усвідомлення відносності знань та уявлень про історичні
події. Окрім вже згаданого Жака Дерріди сучасний постструктуралізм
був представлений такими знаковими постатями французького по-
ходження, як психоаналітик Жак Лакан, культурологи Жак Ліотар та
Мішель Фуко. Замість ідеї узагальнення, що довгий час залишалась
провідною, вони висунули іншу домінанту – відмінності та багатова-
ріантності. Гуманітарні науки переорієнтовувались на вивчення інди-
відуальних практик, на окрему людину, її переживання, крізь призму
яких пропонувалось досліджувати специфіку культур та цивілізацій.
Жіноча історія як відносно нова галузь, відкрита до новаторства у на-
309
уці, чутливо відреагувала на новітні тенденції у західній історіогра-
фії. Представниці жіночої історії стали одними з перших критикувати
існування так званої «вертикалі цінностей», а натомість відстоювали
нову «горизонталь». Особливо це стосувалось рівнозначності дослід-
ницьких проблем, в тому числі тих, що раніше вважалися не «зовсім
науковими». Прихильники постструктуралізму обґрунтовували полі-
центричність оточуючого світу, плюралізували суб’єкт і об’єкт істо-
ричного пізнання.
Жіноча історія 90-х рр. позначена подальшим вдосконаленням ме-
тодів дослідження. Ш. Роутботем запропонувала метод так званого
«калейдоскопу», завдяки якому історик міг бачити віддзеркалену кар-
тину світу, що складалась з чисельних окремих фрагментів. При цьо-
му цілісна картина могла змінюватися при обертанні «калейдоскопу»
в залежності від зовнішніх факторів. Проте деякі учені вбачали певну
обмеженість цього метафоричного прийому, будучи переконаними у
тому, що історик повинен сприймати не віддзеркалення, а історичну
реальність, а отже, він має обирати свою позицію не за межами, а у
середині «калейдоскопу».19
Помітним явищем на цьому етапі розвитку жіночої історії ста-
ла поява п’ятитомного видання, що вийшло за загальною редакцією
французьких істориків.20 Праця висвітлювала жіночу історію від анти-
чних часів до сьогодення. Вступ до першого тому був підготовлений
знаними Д.Скотт і Н.З.Девіс, які зазначили, що метою цього багато-
томного проекту було забезпечити, передусім, італійських та фран-
цузьких читачів високоякісною літературою з історії, а також протиді-
яти спротиву, який чинився вивченню жіночої історії в європейських
університетах. Особливістю видання, окрім його фундаментальності,
було те, що автори чисельних статей зробили спробу об’єднати жіно-
чу та ґендерну історією та не протиставляти їх, вивчаючи водночас
патріархальні та ґендерні компоненти.
Глобалізаційні процеси, які охопили світ і особливо стали поміт-
ними на зламі століть, так само позначилися на тематиці історико-
фемінологічних та ґендерних досліджень. Ґендер та імперіалізм, 21
жінки у Другій світовій війні, 22 теоретико-методологічні питання жі-
ночої та ґендерної історії 23 опинились у центрі уваги фахівців у дру-
гій половині 90-х рр. Істориками практикувались різноманітні форми
та підходи на шляху до висвітлення означених проблем. Одним із фун-
даментальних видань на цьому етапі стала трьохтомна праця «Жіно-
ча історія в глобальній перспективі»,24 що вміщувала статті відомих
310
авторів і тих, що тільки починали свій шлях у цій галузі історичних
досліджень. Видання об’єднало сучасні розробки з жіночої та ґендер-
ної історії. Його ініціатори поставили за мету проведення порівняль-
ного аналізу жіночої історії з урахуванням глобалізаційних процесів.
Оскільки сучасний світ все більше набуває нового вигляду у наслідок
глобалізації, з’явилась нагальна потреба учених осмислити жіночу іс-
торію, враховуючи трансформації останнього часу та їхню специфіку
у країнах світу. Жіночий досвід розглядався у контексті таких визна-
чальних категорій, як нація, фемінізм, релігія.
Теоретичним питанням та практиці жіночої і ґендерної історії при-
свячена стаття М. Стробелл і М.Бінгхем, якою відкривався перший
том цього видання. Окрім визначення понять «жіноча» та «ґендерна»
історія, що фігурують у сучасній історіографії, у статті була запропо-
нована схема їхньої інтеграції до давньої, світової, нової та порівняль-
ної історії. На прикладі Великобританії, Франції, Німеччини, США,
Японії, Китаю порівнюються структурні трансформації та зміни у со-
ціальних групах на мікрорівнях з обов’язковим урахуванням ґендер-
ної складової.25
Місце жінки в іудаїзмі, християнстві та ісламі – ще одна актуаль-
на проблема сучасного світу, що опинилась у центрі наукових дослі-
джень.26 Глобалізаційні процеси загострили питання щодо становища
жінки в у найбільш поширених релігійних системах, про що відміча-
лось у статті Д. Кленсі-Сміт. Дослідниця розглядає проблему у порів-
няльному контексті іудаїзму, християнства, ісламу, намагаючись віді-
йти від патріархальних стереотипів, якими передбачалась інтерпре-
тація ґендерних сюжетів з позицій пригніченості жінок у будь-яких
релігійних моделях. Сучасна західна історіографія пропонує дихото-
мічність у підходах щодо розв’язання цієї проблеми, послуговуючись
тим, що будь-яка релігія несе елементи як панування, так і підкорення.
Подібний підхід дозволяє пояснити, чому жінка водночас могла ви-
ступати переможницею і жертвою та дає відповідь на питання як і
чому релігійні ідеології і раціональні практики могли в певному сенсі
привести жінок до влади і в той же час підкорити їх, нарешті, який
механізм забезпечує баланс між володарюванням жінок та їхнім під-
коренням.
Під новим кутом зору сучасні історики розглядають проблеми
ґендеру і нації, позбавляючись спрощеного підходу. Чисельні статті,
спеціальні випуски часописів, окремі монографії присвячуються дис-
кусіям навколо цієї проблеми, у яких критикується розподіл на ґендер
311
і націоналізм і пропонуються нові структурні теорії, у яких пріорите-
том дослідження стають «ґендерізовані нації». 27 Проте, не зважаючи
на кількісне зростання праць та появу нових теорій на цьому науко-
вому напрямі, «нація» сама по собі залишається багатогранним фено-
меном, який складно піддається узагальненню та концептуалізації. У
зв’язку з цим і в західних дослідженнях ґендеру, який розглядається у
контексті еволюції нації існує різноманіття підходів та інтерпретацій.
Отже, як переконливо свідчить аналіз західної історіографії, на по-
чатку нового тисячоліття, жіноча історія, продовжуючи свій еволюцій-
ний шлях, виходить на новий рівень та укріплює позиції у науковому
світі. Триває вдосконалення методології досліджень, поглиблюється
вивчення проблем, що традиційно цікавили істориків та розробляють-
ся нові відповідно до викликів сучасного світу.
1 Merry Wiesner. Gender, Church and State in Early Modern Germany. –
London and New-York, 1998. – P. 5.
2 Gerda Lerner. New approach to the study of woman in American history //
Journal of Social History. 1969. # 3:1, pp.53-62.
3 Sheila Rowbotham. Women, Resistance and Revolution. – London, 1972.
4 Sheila Rowbotham. Woman’s Consciousness, Man’s World. – London, 1973.
Sheila Rowbotham. Hidden from History. – London, 1973.
5 Linda Gordon. Women’s Body, Women’s Right. – New-York, 1976; London,
1977.
6 Hilda Smith. Feminism and the methodology of women’s history // Berenice
Carroll, ed., Liberating Women’s History: theoretical and Critical Essays. – Chicago,
1976.
7 Gerda Lerner. Placing women in history // Feminist Studies. – 1978, # 3.
8 Gerda Lerner. The majority finds its past // Current History. – 1976, May,
70:416.- Pp. 194-6.
9 Natalie Zemon Davis. “Women’s history” in transition: European case //
Feminist Studies. – 1976, Spring/Summer. – Signs, 1:4. – Pp.83-103.
10 Joan Kelly. Did women have a Renaissance? // Renate Bridenthal and Claudia
Koonz, eds. Becoming Visible: Women in European History.- Boston, Mass. – 1977.
11 Judith Newton, Mary Ryan and Judith Walkowitz, eds. Sex and Class in
Women’s History. – London. – 1983.
12 Joan Wallach Scott. Gender: a useful category of historical analysis //
American Historical Review. 91:5/ – 1986/. – Pp.1053-75.
13 S.J.Kleinberg, ed. Retrieving Women’s History: Changing Perceptions of the
role of Women in Politics and Society. – Oxford and New-York. – 1988.
312
14 Michelle Perrot. Writing Women’s History. Oxford, 1984.
15 Gisela Bock. Women’s history and gender history: aspects of an international
debate // Gender & History. 1:1. Spring, 1989. – Pp.7-30.
16 Judith Batler. Gender Trouble: Feminism and the Subversion of Identity. –
London. – 1990.
17 Judith Bennett. Women in the Medieval Countryside: Gender and Household
in Brigstock before the Plague. – Oxford. – 1987.
18 Bonnie Anderson and Judith Zinsser. A History of Their Own: Women in
Europe from Prehistory to the Present. – New-York, London. -1988.
19 Kali A.K. Writing inside the kaleidoscope: re-representing Victorian women
public figures // Gender & History, 2:1 (Spring, 1990), pp. 40-8; Sheila Rowbotham.
The trouble with patriarchy // Raphael Samuel, ed., People’s History and Socialist
History. – London. -1989. – P.365.
20 Georges Duby and Michelle Perrot, eds.A History of Women in the West . V.
1-3. – Cambridge, Mass. -1992-1994.
21 Claire Midgeley. Gender and Imperialism. – Manchester. – 1997.
22 Penny Summerfield. Reconstructing Women’s Wartime lives. – Manchester
and New-York. – 1998; Margaret Higonnet, Jane Jenson, Sonya Michel and
Margaret Weitz, eds., Behind the lines: Gender and the Two World Wars. – Yale. –
1987.
23 Gerda Lerner. Why History Matters: Life and Thought. – Oxford and New
York. – 1997;
Natalie Zemon Davis. History’s Two Bodies // American Historical Review,
93:1. -1998.
24 Women’s History in Global Perspective / ed. / by Bonnie G. Smith.- V.1-3.
University of Illinois Press. – 2004- 2005.
25 Margaret Strobell and Marjorie Bingham. The Theory and Practice of
Women’s History and Gender History in Global Perspective // Women’s History in
Global Perspective / ed./ by Bonnie G. Smith. – V.1. – 2004.
26 Julia Clancy-Smith. Exemplary Women and Sacred Journeys: Women and
Gender in Judaism, Christianity, and Islam from late Antiquity to the Eve of
Modernity // Women’s History in Global Perspective / ed./ by Bonnie G. Smith. –
V.1. – 2004. – Pp. 92-144; Brownyn Winter. Feminist Misunderstandings: Issues
in Feminist Approaches to Islamism // Journal of Women’s History. Spring.
2001, 101.13, # 1.- Pp. 9-41; Valentine M.Moghadam. Feminism and Islamic
Fundamentalism: A Secularist Approach // Journal of Women’s History. Spring.
2001, 101.13, # 1.- P. 42-45.
27 Ida Bloom, Karen Hagemann, and Katherine Hall. Gendered Nations:
Nationalism and Gender Order in the long Nineteenth Century. – New York:
313
Berg, 2000; Anne McClintock, Amir Mufti, and Ella Shohat, eds. Dangerous
Liaisons: Gender, Nation and Postcolonial Perspectives. –Minneapolis University
of Minnesota Press.- 1997; Caren Kaplan, Norma Alarcon, and Minoo Moallem,
eds. Between Woman and Nation: Nationalism, Transnational Feminism and the
State.- Durham: Duke University Press. – 1999; Sita Ranchod-Nilsson and Mary
Ann Tetreault, eds. Women, States, and Nationalism: At Home in the Nation? –
New York: Routledge. – 2000;
Links across Difference: Gender, Ethnicity and Nationalism. Women’s Studies
International Forum 19, nos. 1 and 2. – 1996; The Awkward Relationship: Gender
and Nationalism// Nations and Nationalism 6, no. 4. – 2000.
|