Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Висвітлюється проблема розробки цивілізаційної концепції в історичній науці України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Розглядаються основні підходи та аналізується доробок учених-позитивістів....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Богдашина, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2008
Теми:	Теорія та методологія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13218
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. Богдашина // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 18. — С. 13-20. — Бібліогр.: 64 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13218
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-132182010-11-02T12:04:44Z Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) Богдашина, О. Теорія та методологія Висвітлюється проблема розробки цивілізаційної концепції в історичній науці України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Розглядаються основні підходи та аналізується доробок учених-позитивістів. The author present the problem of development of civilization conception in historical science of Ukraine of the second half ХІХ – beginning of the ХХ century. Basic approaches are examined and reserve of scientists-positivisms is analyzed. 2008 Article Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. Богдашина // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 18. — С. 13-20. — Бібліогр.: 64 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13218 uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Теорія та методологія Теорія та методологія
spellingShingle	Теорія та методологія Теорія та методологія Богдашина, О. Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
description	Висвітлюється проблема розробки цивілізаційної концепції в історичній науці України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Розглядаються основні підходи та аналізується доробок учених-позитивістів.
format	Article
author	Богдашина, О.
author_facet	Богдашина, О.
author_sort	Богдашина, О.
title	Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_short	Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full	Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_fullStr	Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed	Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
title_sort	проблема цивілізації в історичній науці в україні (друга половина хіх – початок хх ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Теорія та методологія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13218
citation_txt	Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / О. Богдашина // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 18. — С. 13-20. — Бібліогр.: 64 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bogdašinao problemacivílízacíívístoričníjnaucívukraínídrugapolovinahíhpočatokhhst
first_indexed	2025-07-02T15:10:55Z
last_indexed	2025-07-02T15:10:55Z
_version_	1836548416352550912
fulltext	13 Олена Богдашина ПРОБЛЕМА ЦИВІЛІЗАЦІЇ В ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ В УКРАЇНІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIX – ПОЧАТОК XX ст.) Значний вплив на українську історіографію другої половини XIX – початку XX ст., мала цивілізаційна концепція у позитивістській трактовці. Дана тема дістала певне висвітлення у науковій літературі1, але не всі аспекти проблеми цивілізаційного розвитку, які досліджувалися у працях українських істориків другої половини XIX – початку XX ст., дістали належне висвітлення у науковій літературі. Серед українських науковців найбільше уваги цивілізаційній концепції приділив приват-доцент Київського університету М.І.Хлебников. Саме він подав найбільшу кількість визначень цивілізації серед українських істориків-позитивістів2, сформулював етапи розвитку цивілізації та обґрунтував власну класифікацію. Важливо наголосити, що хоч українські історики-позитивісти другої половини XIX – початку XX ст. (за винятком М.І.Хлебникова) не присвячували темі цивілізації окремі розвідки, проте вона прямо чи опосередковано, досить часто простежується у розвідках різних авторів дореволюційного періоду особливо під час оцінки прогресивності суспільства в цілому та окремих історичних фактів. Наша розвідка є спробою дослідити головні положення позитивістських засад цивілізаційної концепції, дати оцінку їх значення для розвитку науки. До появи ідей позитивізму концепція цивілізації розроблялася двома шляхами. Дж.Віко в „Основах нової науки про загальну природу націй” (1725) та І.Г.Гердер в „Ідеях до філософії історії людства” (1784–1791) запропонували циклічна схему історичного процесу. Між тим фундатори позитивізму О.Конт, Дж.Ст.Мілль та Г.Спенсер підтримали та розвинули лінійно-стадіальну концепцію цивілізації французьких просвітителів, яка була найбільш розроблена у творах А.Тюрго „Рассуждения о всемирной истории” (1750) та Ж.А.Кондорсе „Ескіз картини прогресу людського розуму” (1793–1794). На переконання О.Конта його „позитивна філософія” допоможе виходу з кризи сучасній цивілізації3. Лінійно–стадіальна схема історичного поступу отримала загальне визнання у європейській, зокрема українській, ліберальній історіографії XIX ст. Суттєва, на наш погляд, різниця у розумінні цивілізації спостерігалася між істориками-позитивістами та попередніми поколіннями науковців. Лідер державницької школи у російській історіографії С.М.Соловйов цілком в гегелівському дусі у „Наблюдениях над исторической жизнью народов” писав, що суть цивілізації – зміну одних „історичних” народів іншими, що знаходяться в більш сприятливих умовах4. Між тим цивілізаційні ідеї українських істориків–позитивістів суттєво відрізнялися від ідей пануючої у російській історичній науці державницької школи і були продовженням більше західноєвропейської, а не російської історіографічної традиції. Загальновизнано, що для фундатора позитивізму О.Конта поняття „цивілізація” було одним з головних категорій соціології. Головним законом „соціальної статики” 14 мислитель вважав відповідність між характером державних установ та станом цивілізації. Французький учений під останнім розумів розвиток ремесел та духовного життя суспільства, яке виражається у релігії, філософії, науці. Крім того під цивілізацією він розумів вплив людини на природу, що збільшується. В основу соціальної динаміки засновник соціології поклав історію людського духу5. На відміну від О.Конта та Дж.С.Мілля Г.Спенсер вважав почуття та мораль головним критерієм цивілізаційного розвитку6. Крім того англійський вчений відстоював думку про повний цикл розвитку цивілізації – три стадії: прогресивного розвитку (диференціації), стабільності (адаптації) та регресу. Автор культової для молоді другої половини 1860– 1870-х років „Истории цивилизации в Англии” англійський історик Г.Т.Бокль взагалі протиставив два типи цивілізацій: європейський та неєвропейський. Перший, на думку англійського історика, розвивається під впливом розуму, другий – за законами природи7. О.Конт, Дж.С.Мілль, Г.Т.Бокль, як відомо, розвиток цивілізації ставили у залежність від розвитку суспільної свідомості8. Тому невипадково, що українські історики–позитивісти саме у розвитку свідомості вбачали головну умову та критерій прогресивного цивілізаційного розвитку. Звідси надзвичайно висока оцінка освіти та виховання. Професор Київського університету П.В.Павлов, який справив глибокий вплив на формування прогресивного світогляду багатьох студентів 1860-х років (серед них В.Б.Антоновича), писав: „З освітою пов`язано все благо у житті, все справжнє благородне, християнське”9. За свідченням Л.Ф.Пантелеєва П.В.Павлов скеровував студентство на культурно-просвітницьку роботу серед простого народу: „поширення знань неминуче трансформує наше напівазіатське суспільство”10. Тому цивілізаційна концепція у поєднанні з теорію прогресу справила величезний вплив на інтелектуальну поведінку прогресивної інтелігенції, зокрема ліберальних істориків–позитивістів того періоду. Слід також відзначити, що серед громадськості та вчених Російської імперії, в тому числі на підросійських українських землях, були популярні „Історичні листи” П.Л.Лаврова, в яких подальший прогрес цивілізації пов`язувався з активною культурно-просвітницькою діяльністю інтелігенції11. Переважна частина українських науковців–позитивістів називала рівень знань та суспільної свідомості головним критерієм прогресу та розвитку цивілізації: прогрес в свідомості (О.І.Стронін12); рівень „розвитку розумової діяльності” та її характер (В.В.Лесевич13); „стан розумових здібностей людей” (І.В.Лучицький14); „розвиток високих сторін та високих ідей даної епохи” та витвір „розвиваючого духу” (М.І.Хлебников15); „розвиток знань, поліпшення звичаїв та установлень” (В.Б.Антонович16); „розвиток та розповсюдження на землі всесвітньої освіченості” (М.Н.Петров17), рівень розвитку науки: наукові відкриття, методи, наукова самосвідомість (П.М.Ардашев18). Однією з умов кращого розвитку цивілізації визнавалося поширення ліберальних та демократичних ідей. З цього приводу М.П.Драгоманов у листі до І.Я.Франка від 20.03.1885 писав: „Принципи сучасної всесвітньої цивілізації найбільш одповідні такому поступу: лібералізм в його найконсеквентній формі, федералізму – в справах державних, демократизм в справах соціальних з його найтвердішою гарантією – 15 асоціацією у справах економічних, раціоналізм в справах письменницьких, наукових і умілостях”19. Українські історики-позитивісти вірили в закономірність та прогресивність розвитку цивілізації. Так, М.П.Драгоманов підкреслював, що: „Розпочата цивілізація народу розвивається безпреривно та органічно по відомим логічним ступеням, витікаючи одна з другої…прогрес цивілізації виражається і в свою чергу обумовлюється, головним чином, силою свідомості наукової, політичної і моральної”20. Вчений підкреслював важливість однієї з головних ідей позитивної школи: „прогрес цивілізації проявляється і в свою чергу обумовлюється головним чином силою свідомості наукової, політичної й моральної”21. Водночас українські науковці-позитивісти другим головним критерієм прогресу та розвитку цивілізації називали етичний. Так, київський вчений В.В.Лесевич оцінював торжество позитивної філософії як важливий етап розвитку цивілізації та прогресу саме у соціальних відносинах: життя „стає людяніше, світліше, та все більш і більш усуваються з неї явища, що ображають справедливість та перешкоджають успіхам цивілізації”22. Для М.П.Драгоманова другим головним критерієм рівня цивілізації також виступає можливість людської самореалізації – досягнення „можливого щастя життя для кожної особи”23. В.Б.Антонович, як і переважна частина науковців, пов`язував цивілізацію з культурою. Для лідера Київської документальної школи одним з головних був також моральний аспект цивілізаційного розвитку: „Розвиток у народу засобів по задоволенню цих потреб і складає культуру. З іншого боку, чим більше народ живе, тим свідоміше та з більшою наполегливістю він проводить у взаєминах своїх членів та в свої відносини до інших народів ідею справедливості. Розвиток суспільних відносин на засадах справедливості складає цивілізацію. Таким чином найповніше історію можна визначити як розвиток цивілізації та культури у відомого людського суспільства”24. При цьому він підкреслював, що при відповідних умовах існують можливості розвитку людських здібностей, бо „життєві ідеали закладені в них (людях – авт.) самою природою”25. У розвідках з теорії історії київські науковці М.Ф.Владимирський-Буданов та М.І.Хлебников продемонстрували притаманний для позитивістської історіографії антропологічний підхід. Так, М.Ф.Владимирський-Буданов підкреслював необхідність повної зміни людини, її духовної природи26. М.І.Хлебников цивілізацією назвав „особливий духовний світ, в якому живе людина”27. Вчений, подібно іншим представникам української народницької історіографії другої половини XIX ст., вважав, що „історія народу є разом з цим й історією особистості”28. М.І.Хлебников виступав проти расового чи національного критеріїв в оцінці цивілізаційного розвитку. На його глибоке переконання розвиток будь-якої цивілізації не залежить від особливостей раси або племені, тому що „вона є витвір геніальних індивідів, що повідомляє через виховання та самовиховання інертній масі, що живе плодами діяльності геніїв”29. Українські вчені неодноразово підкреслювали, що цивілізація є творінням видатних осіб, результати діяльності яких засвоюють інші. Часто вони просто повторювали сформульоване Г.Т.Боклем тлумачення цивілізації, як простого накопичення та розподілу знань та результату діяльності видатних діячів30. 16 В одній з праць М.І.Хлебников фактично повторює Г.Т.Бокля: „Людська цивілізація є не розвиток розуму, а лише накопичення, передача та засвоєння знань, що передаються одними поколіннями іншим, одним народом іншим, однією цивілізацією другим цивілізаціям”31.Інколи категорія цивілізації трактувалася як національне (народне) об`єднання32, як міжнародна спільнота, загальне об`єднання народних цивілізацій33. Так, М.П.Драгоманов під впливом марксизму визначав цивілізацію, як „процес інтернаціональний і інтерклясовий, хоч вона й кінчиться певно тим, що не буде кляс, а може й національностів”34. На відміну від пануючої у російській історичній науці державницької школи представники української позитивістської історіографії не завжди підтримували загальноприйняту на той період європоцентристську модель цивілізації. Переважна частина українських істориків-позитивістів вважала, що поняття „цивілізація” відноситься як до історичних народів, так і до варварів. Проте М.І.Хлебников зазначав, що „по-справжньому цивілізованими можуть бути лише історичні народи, тобто народи, що тривало передають з покоління до покоління здобутки своєї духовної діяльності; звідси витікає й народність самої цивілізації. Я називаю цивілізацію народною, бо вона розвивається лише в народі та відокремлена від народності…народність є необхідне знаряддя для буття цивілізації”35. Таким чином, як і трактовці історичних та неісторичних народів, так і у визначенні світової цивілізації М.І.Хлебников демонструє більш глибоке розуміння деяких аспектів цивілізаційної проблеми, ніж у відомих німецьких мислителів І.Г.Гердера та Г.В.Гегеля. Цивілізація у розумінні українських істориків–позитивістів була, насамперед, явищем духовного світу, а тому мало залежала від зовнішніх природних чи матеріальних умов. Проте частина українських істориків того періоду (серед них М.Н.Петров36, В.Г.Ляскоронський37) підтримувала Г.Т.Бокля та інших відомих західноєвропейських та російських істориків, прихильників географічного детермінізму, у визнанні географічного головним чи одним з провідних факторів цивілізаційного розвитку. Харківський професор М.Н.Петров критерієм успішного розвитку цивілізації вважав такий стан речей, коли „людина не підкоряється вже безумовно силам зовнішньої природи, як було колись, а починає все більше і більше підкоряти їх собі та панувати над ними”38. Інші українські історики–позитивісти (серед них М.С.Грушевський39; В.Ю.Данилевич40) виступали проти перебільшення впливу географічних чинників на розвиток цивілізації. М.І.Хлебников, наприклад, стверджував: „природа, надаючи сприятливі або несприятливі умови для розвитку культури, може сприяти або заважати її розвитку, але вона не може мати суттєвого впливу на її характер”41. Він також підкреслював, що природа істотно може змінюватися лише під впливом людської діяльності42. Спроби оголосити матеріальні фактори в якості цивілізаційних критеріїв були поодинокими. Під впливом ідей марксизму М.І.Туган-Барановський вважав, що „прогрес цивілізації може цілком вимірятися успіхами матеріальної культури”43. Відомі також інші визначення поняття цивілізації. Для М.І.Хлебникова „освіченість не є галантність, не визволення, не поповнення свого розуму відомостями, не засвоєння останніх висновків науки, постійний діяльний стан розуму, який нічого не 17 сприймає зі слів інших, але для якого щось засвоїти значить – переробити опановане”44. В зв’язку з терміном „освіченість” київський науковець подав ще одне формулювання: „цивілізація є постійно збуджений розумово діяльний стан народу, який не заспокоюється щодо придбаного, але постійно здобуває знову”45. Крім того М.І.Хлебников підкреслював, що „цивілізація” та „освіченість” – поняття близькі, але нетотожні46. Відомо, що українська ліберальна історіографія другої половини XIX ст. вважала народ головним учасником історії та основним об’єктом історичних розвідок. Тому цілком логічним є спроба М.І.Хлебникова обумовити розвиток цивілізації розвитком народності: „цивілізація може розвиватися лише в народі, і в цьому сенсі вона завжди національна, народна”47. Науковець сформулював суть розвитку „національної (народної)” цивілізації так: „цивілізаційний розвиток народу…виражається у розвитку релігійного світогляду; у зміні форм економічного устрою; у відкритті законів, що керують природою, та застосуванні їх до потреб та корисності повсякденного життя; у розумовій культурі…; у вираженні за допомогою образів у мистецтві; у моральній культурі, у гуманізації та розвитку людяності…; у передачі через громадське та приватне виховання результатів думки одного покоління іншим поколінням; нарешті, у розвитку держави, тобто у намаганні самим міцним способом за допомогою закону та влади забезпечити кожній особі можливість вільної розумової, моральної та економічної діяльності, оскільки ця свобода узгоджується з загальним благом, а не виражається у свавіллі та експлуатаціі”48. Відзначимо, що М.І.Хлебников саме інтереси людини, умови її людяного існування висуває як головний критерій оцінки будь–якої цивілізації. Посилаючись на О.Конта, М.І.Хлебников розширює поняття цивілізації. Він сформулював найбільш широке, відоме на той час у європейській науці (на наш погляд суто соціологічне) визначення цивілізації. Для М.І.Хлебникова цивілізація – „певний суспільний устрій, певний стан державного суспільства та його руху”49. На наше глибоке переконання дане визначення є найбільш правильною та глибокою характеристикою цивілізації як певного типу суспільства, взятого в певний період існування. Ця геніальна догадка київського науковця залишилася практично непоміченою іншими вченими. Оригінальною новелою М.І.Хлебникова стало обгрунтування поділу цивілізацій на три типи: чуттєві, утилітарно–реалістичні, ідеалістично-релігійні50. Історик, спираючись на ідеї О.Конта, розробив власну класифікацію цивілізацій та її критерії. Основною ознакою чуттєвих цивілізацій науковець називає „чуттєві потреби людини, в особливості чуттєве кохання, що підносить до божества”51. Вчений виділяє такі чуттєві цивілізації: асіро–вавілонська, фінікійська, карфагенська в стародавньому світі, магометанська та мормонська у новий період52. Характерними рисами утилітарно–реалістичних цивілізацій на думку М.І.Хлебникова були „свобода насолоди, що регулюються…з державною користю” та деспотична форма державного устрою53. Вчений називає такі чуттєві цивілізації: давньогрецька (в окремі періоди свого існування), фінікійська, карфагенська, монгольська, китайська54. 18 Для ідеалістично-релігійних цивілізацій на думку М.І.Хлебникова були характерні „більш чи менш сильне чи глибоке заперечення чуттєвості та вузько практичних життєвих інтересів в ім`я духовних, ідеальних понять”55. Вчений виділяє такі ідеалістично-релігійні цивілізації: зороастрійська, індуська, єврейська, християнська56. Під впливом закону трьох стадій О.Конта М.І.Хлебников виділяє три етапи розвитку народної цивілізації: епічний, ліричний та драматичний57. Епічний період історик визначає як „період панування звичаю, що всевладно тяжіє над усіма, при чому тяготи його ніким не усвідомлюються бо індивід повністю занурений у загальнонародне життя, не має особистої моральної свідомості”58. Для другого періоду розвитку народної цивілізації характерно „вже те, що свідомість проявляється, але лише як акт внутрішньої духовної боротьби, як важке усвідомлення розладу між собою та суспільством, як самобутня критика умов…,так, що індивіда вже не задовольняє в цю епоху загальнонародні переконання, хоча у нього ще немає сили волі та рішучості свідомо протиставити йому свої особисті переконання”59. В драматичний період розвитку народної цивілізації, на думку історика, „індивід свою волю та свою точку зору відкрито протиставляє народній культурі, народним переконанням, спираючись на партію однодумців або навіть одиноко впевнений у силі та істині моральної свідомості”60. М.І.Хлебников показав розвиток цивілізацій, як діалектичний, історично обумовлений процес заміни одного типа цивілізації іншим: „Падіння цивілізації виражається в тому, що вища за суттю цивілізація приймає форми низької цивілізації”61. Так, на думку історика, „вільна, ідеалістична цивілізація під час свого падіння приймає форми утилітарно-реалістичної цивілізації”62; а утилітарно- реалістична цивілізація, у період слабкості державної влади та законів „може прийняти форми чуттєвої цивілізації”63. Так, на думку вченого, ідеалістична цивілізація Стародавнього Риму за часів правління Цезаря та перших імператорів стала утилітарно- реалістичною64. Таким чином лінійно-стадіальна концепція цивілізаційного розвитку українських істориків-позитивістів, що була створена під впливом творів французьких просвітителів та фундаторів позитивізму, становила новий етап розвитку цивілізаційної теорії. Цивілізація у трактовці українських істориків-позитивістів є насамперед розвитком знань та моралі. Розробка українськими істориками другої половини XIX – початку XX ст., головним чином М.І.Хлебниковим, цивілізаційної концепції – один з найкращих здобутків національної історіографії того періоду. Цивілізаційний підхід у позитивістській трактовці орієнтував науковців на дослідження насамперед духовної культури. Українськими вченими були визначені умови, суть та критерії оцінки розвитку цивілізації, сформульовані класифікації цивілізацій та періоди розвитку народної цивілізації. Позитивістська концепція цивілізації дістала найбільш широке поширення у ліберальних істориків, які трактували історичний процес як поступальний розвиток народної (національної) чи світової цивілізації або необхідну та послідовну зміну одних видів цивілізації іншими. 1 Ионов И.Н., Хачатурян В.М. Теория цивилизации от античности до конца XIX-го века. – СПб.: Алелейя, 2002. – 384 с.; Лавров П.Л. Формула прогресса Н.К.Михайловского. Противники истории. Научные основы истории цивилизации. – 2–е изд. – СПб.: тип. Клобукова, 1906. – 144 с.; Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. 19 Соціокультурний розвиток людства. – 2–е вид. – К.: Либідь, 2000. – 357 с.; Бойченко І.В., Рябченко В.О., Надольний М.І. та ін. Цивілізація та історія. – К.: КіСУ, 1999. – 208 с. та ін. 2 У нашому дослідженні саме поняття «українські історики–позитивісти» використовується у широкому значенні цього слова: не лише історики, які працювали в Україні (друга половина XIX – початок XXст.) та у спеціальних теоретичних працях давали позитивістське трактування історичного процесу. Досить часто цінні теоретичні ідеї містилися не у спеціалізованих працях, а в різноманітних фактографічних розвідках, вступних увагах, рецензіях, нотатках до лекцій, тощо. Крім того вчені споріднених наукових дисциплін та публіцисти, не маючи часто фахової історичної освіти, трактували суспільний процес на позитивістських методологічних засадах. 3 Социология Конта в изложении Риголажа. – СПб.: изд. Л.Ф.Пантелеева, 1908. – С.26. 4 Соловьев С.М. Наблюдения над исторической жизнью народов//Вестник Европы. –1871. –№12. – С. С.743– 744. 5 Конт О. Основные законы социальной динамики или общая теория прогресса человечества//Философия истории: Антология. – М., 1995. – С.109–135. 6 Спенсер Г. О причинах моего несогласия с Огюстом Контом//Огюст Конт и позитивизм. Статьи Д.С.Милля, Г.Спенсера и Л.Уорда. – М.: тип. И.Н.Кушнерева, 1897. – С.234 та ін. 7 Бокль Г.Т. История цивилизации в Англии. – Т.1. – СПб.: изд. Тиблена и Пантелеева, 1864. – С.58–64. 8 Милль Д.С. Система логики силлогистической и индуктивной. Изложение принципов доказательства в связи с методами научного изследования. – 2–е изд. – М.: Изд. Г.А.Лемана, 1914. – С.844; Конт О. Основные законы социальной динамики или общая теория прогресса человечества. – С.109–135; Бокль Г.Т. История цивилизации в Англии. – Т.1. – СПб.: изд. Тиблена и Пантелеева, 1864. – С.136 9 Павлов П.В. Письма из–за границы. Мысль о всеобщем музее//Эк. указ. – СПб., 1858. – Вып.2. – С.36. 10 Пантелеев Л.Ф. Воспоминания. – М.: Худ. лит., 1958. – С.229. 11 Миртов П.Л. Исторические письма. – 4–е изд. – СПб.: тип. Н.Н.Клобукова, 1905. – C.95,108–138 та ін. 12 Стронин А. История и метод. – СПб.: тип. Котомина, 1869. – С.70. 13 Лесевич В.В. Философия истории на научной почве (Очерк из истории культуры XIX века)//Отеч. зап. –1869. – №1. – C.178. 14 Лучицкий И.В. Адам Фергюсон и его историческая теория//Университетские известия. – 1868. – №11. – С.37. 15 Хлебников Н.И. Русское государство и развитие русской личности//Университетские известия. – 1879. – №4. – С.166; Хлебников Н. Право и государство в их обоюдных отношениях. Исследование о происхождении, сущности, основных началах и способах развития цивилизации вообще. – Варшава: тип. Варшав. жандарм. округа, 1874. – С.167. 16 ІР НБУВ.Ф.1.Спр.7903.Арк.5. 17 ЦДІА України.Ф.2048.Оп.1.Спр.71.Арк.2зв.; подібна думка.Спр.73. Арк.1. 18 ІР НБУВ.Ф.1.Спр.8971.Арк.59. 19 Драгоманов М. Листи до Ів.Франка і інших. 1881–1886. – Львів: накл. українсько–руської видавничої спілки, 1906. – С.83–84. 20 Драгоманов М. Вопрос об историческом значении Римской империи и Тацит. – К.: тип. ун–та, 1869. – С.389. 21 Там само. – С.388 22 Лесевич В.В. Философия истории на научной почве… – С.169. 23 Драгоманов М. Император Тиберий. – К.: тип. ун–та, 1864. – С.36. 24 ІР НБУВ.Ф.1.Спр.8089.Арк.2. 25 ІР НБУВ.Ф.1. Спр.7901.Арк.17 зв. 26 ІР НБУВ.Ф.60.Спр.11.Арк.1зв.–2. 27 Хлебников Н.И. Цивилизация, формы её происхождения, развития и причины её падения //Университетские известия. – 1879. – №8. – С.569. 28 Хлебников Н.И. Русское государство и развитие русской личности//Университетские известия. – 1879. – №4. – C.165. 29 Хлебников Н.И. Цивилизация, формы её происхождения, развития и причины её падения//Университетские известия. – 1879. – №8. – С.573. 30 Бокль Г.Т. История цивилизации в Англии. – Т.1. – С.136. 20 31 Хлебников Н.И. Цивилизация, формы её происхождения, развития и причины её падения //Университетские известия. – 1879. – №8. – С.575. 32 Хлебников Н.И. Что такое цивилизация//Университетские известия. – 1878. – №4. – C.210. 33 Там само. – C.210. 34 Драгоманов М. Уваги до Квестіонару для II з̀ їзду русько–українських радикалів//Народ. –1891. – №19. – С.264. 35 Хлебников Н.И. Цивилизация, формы её происхождения, развития и причины её падения//Университетские известия. – 1879. – №8. – С.570. 36 ЦДІА України..Ф.2048.Оп.1.Спр.73.Арк.1зв.–2,4. 37 Ляскоронский В.Г. История Переяславской земли с древнейших времен до половины XIII столетия. – К.: тип. И.Н.Чоколова, 1897. – С.168–169,202; Архів Національного музею історії України. Ф.5.Оп.1.Спр.2.Арк.1–1зв. 38 ЦДІА України. Ф.2048.Оп.1.Спр.73.Арк.4. 39 Грушевський М.С. Історія й її соціальне–виховуюче значення//На порозі нової України. – Нью–Йорк–Львів– К.–Торонто–Мюнхен: вид. УІТ, 1992. – С.130. 40 ІР НБУВ.Ф.XXIX.Од.сх.122.Арк.10;Од.сх.212.Арк.7–9. 41 Хлебников Н.И. Цивилизация, формы её происхождения, развития и причины её падения//Университетские известия. – 1879. – №8. –С.572. 42 Там само. – С.568. 43 Туган–Барановский М.И. Значение экономического фактора в истории//Мир божий. –1895. – №12. – С.114. 44 Хлебников Н.И. Что такое цивилизация//Университетские известия. – 1878. – №4. – C.210. 45 Там само. – C.210. 46 Там само. – C.207. 47 Там само. – C.210. 48 Там само. – C.214. 49 Хлебников Н. Право и государство в их обоюдных отношениях... – С.59. 50 Хлебников Н.И. Цивилизация, формы её происхождения, развития и причины её падения//Университетские известия. – 1879. – №9. – С.613. 51 Там само. – С.613 52 Там само. – С.613. 53 Там само. – С.615. 54 Там само. – С.616–618. 55 Там само. – С.623. 56 Там само. – С.623–630. 57 Хлебников Н.И. Русское государство и развитие русской личности. – C.165. 58 Там само. – C.165. 59 Там само. – C.165. 60 Там само. – C.165. 61 Хлебников Н.И. Цивилизация, формы её происхождения, развития и причины её падения//Университетские известия. – 1879. – №9. – С.632. 62 Там само. – С.632. 63 Там само. – С.632. 64 Там само. – С.632.

Проблема цивілізації в історичній науці в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Репозитарії

Схожі ресурси