Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років

Проаналізовано комплекс публікацій радянських публіцистів та науковців періоду непу аграрної тематики. Досліджено зв’язок ідеологічної мотивації та прагматичних профілів авторів, соціального замовлення та змістовного наповнення творів. Визначені етапи еволюції аграрної думки як результат соціально-е...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Святець, Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2008
Теми:	Проблемна історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13240
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років / Ю. Святець // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 18. — С. 393-414. — Бібліогр.: 200 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-13240
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-132402010-11-02T12:05:46Z Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років Святець, Ю. Проблемна історіографія Проаналізовано комплекс публікацій радянських публіцистів та науковців періоду непу аграрної тематики. Досліджено зв’язок ідеологічної мотивації та прагматичних профілів авторів, соціального замовлення та змістовного наповнення творів. Визначені етапи еволюції аграрної думки як результат соціально-економічної динаміки у названий період. The author analyzes the complex of works of the Soviet publicists and scientists on agrarian items of the NEP, studies the relations between the ideological motivation and the authors pragmatical profiles, social implication and works content, determines the evolution phases of agrarian idea as a result of the social and economical dynamics the mentioned term. 2008 Article Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років / Ю. Святець // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 18. — С. 393-414. — Бібліогр.: 200 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13240 uk Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Святець, Ю. Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років
description	Проаналізовано комплекс публікацій радянських публіцистів та науковців періоду непу аграрної тематики. Досліджено зв’язок ідеологічної мотивації та прагматичних профілів авторів, соціального замовлення та змістовного наповнення творів. Визначені етапи еволюції аграрної думки як результат соціально-економічної динаміки у названий період.
format	Article
author	Святець, Ю.
author_facet	Святець, Ю.
author_sort	Святець, Ю.
title	Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років
title_short	Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років
title_full	Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років
title_fullStr	Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років
title_full_unstemmed	Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років
title_sort	дискурс чи рефлексія? аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/13240
citation_txt	Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років / Ю. Святець // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2008. — Вип. 18. — С. 393-414. — Бібліогр.: 200 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT svâtecʹû diskursčirefleksíâagrarníaspektinovoíekonomíčnoípolítikiupublícističnihtanaukovihtvorah1920hrokív
first_indexed	2025-07-02T15:11:55Z
last_indexed	2025-07-02T15:11:55Z
_version_	1836548480051445760
fulltext	393 Юрій Святець ДИСКУРС ЧИ РЕФЛЕКЕСІЯ? АГРАРНІ АСПЕКТИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ У ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТА НАУКОВИХ ТВОРАХ 1920–х РОКІВ Головними «рупорами» більшовицьких економічних ідей у 20-ті рр. ХХ ст. виступали посадовці у партійних та владних структурах країни рад. Адже саме вони були причетні до тих змін, що відбувалися у державі, саме вони володіли інформацією про відповідні зрушення в економіці та суспільстві. Саме вони контролювали засоби масової інформації, подаючи через них адекватний матеріал про стан справ у країні. Висвітленню питань сутності нової економічної політики, певних результатів її реалізації владою приділялася неабияка увага. Оскільки штаб стратегічного планування та тактичних операцій державного керування розташовувався у Москві, то аналіз літератури доцільно виконувати в напрямі від Кремля до Харкова. Насамперед варто звернути увагу на тих осіб, які фак- тично стали глашатаями нової політики. Перш за все радянські політики прагнули моніторингу економічної, а відтак соціальної і політичної ситуації в країні. Зокрема 1923 р. виходять друком брошури представників керівників різних державних структур щодо перших результатів непу. Одним з перших, виконуючи соціальне замовлення, своє бачення нової економічної політики подав відповідальний редактор газети «Экономическая жизнь» (1919−1929) Г. І. Крумін (1894−1943). Його книга мала доволі просту назву «Про неп», де стисло були викладені провідні думки В. І. Леніна і роз’яснювалися причини та завдання цього політичного проекту партії більшовиків1. Досвід посадовця щодо втілення нової економічної політики викладений у брошурах радянського економіста Л. Н. Крицмана (1890−1938), який 1921 р. був головою Комісії з використання матеріальних ресурсів РСФРР при РПО, членом президії Держплану республіки, з грудня 1922 до середини 1930 р., а також у 1933−1936 рр. був членом президії Комуністичної академії, а протягом 1928−1929 рр. − заступником керівничого ЦСУ СРСР. Радянський економіст фактично щороку видавав твори, в яких міститься важлива інформація щодо результатів основних заходів радянського уряду2. Провідною темою брошур Л. Н. Крицмана, як й інших представників радянського керівництва, виступала трансформація ринкової (стихійної) економіки у планову (командно–адміністративну). Таку ж ідею проводив його колега по Держплану Ю.Ларін (М. А. Лур’є, 1882−1932), який до 1917 р. стояв на позиціях меншовиків, 1917 р. очолював групу меншовиків–інтернаціоналістів, а в серпні того ж року був прийнятий до лав більшовиків. Такий крок дав йому можливість працювати у комітетах та комісіях з керівництва фінансами, націоналізації торгівлі тощо. Будучи членом президії ВРНГ, ВЦВК та ЦВК СРСР Ю. Ларін став одним з організаторів Держплану СРСР. Такий державний досвід дозволяв йому оперувати значним обсягом економічної інформації, на основі якої і були написані його основні твори з економічної політики так званого перехідного періоду. Так 1923 р. Ю. Ларін видав брошуру «Підсумки, шляхи, висновки нової 394 економічної політики», в якій автор артикулював основні критичні моменти початкового етапу реалізації непу, зокрема, неврожайних 1921−1922 рр., інфляційні процеси тощо3. Як відомо, 1923 рік відзначився кризою збуту промислових товарів та стагнацією внутрішньої торгівлі внаслідок монопольних цін та оперування двома грошовими одиницями з різними рівнями стабільності. Певною рефлексією на цю ситуацію в країні можна вважати наступну працю Ю. Ларіна «Уроки кризи та економічна політика», де автор послідовно доводить необхідність централізованого планового начала в економіці4. Тієї ж думки дотримувався й голова Держплану (1921−1930), голова комісії ГОЭЛРО Г. М. Кржижановський (1872−1959), котрий 1924 р. видав книгу «Товарообмін та планова робота»5. Основні ідеї цієї праці в цілому перегукуються зі світоглядною позицією Ю. Ларіна та партії більшовиків. Погодившись на деяку свободу ринкових відносин у 1920–ті роки радянські урядовці й політики зовсім не відмовлялися від стратегічного задуму через накопичення капіталів та переструктурування народного господарства у подальшому відмовитися від усього, що пов’язане з капіталізмом. Головні причини кризових явищ вбачалися, з одного боку, у стихії ринку, а, з іншого, − у недостатніх засобах контролю за економікою. Аспектам економічного життя країни рад присвятив декілька звітів співробітник Держплану РСФРР та СРСР (1921−1937), радянський економіст та статистик С.Г.Струмилін (Струмилло–Петрашкевич, 1877−1974), опублікованих 1925 р. у збірці статей «На господарчому фронті»6. Низка робіт з метою роз’яснення сутності економічної політики в СРСР, а також з’ясування наріжних каменів щорічних криз написана В. Сараб’яновим. У брошурі «Нова економічна політика» (1925) висвітлені ленінські принципи керування народним господарством в умовах ринкових відносин7. У публікаціях наступного року автор значну увагу приділив обґрунтуванню адекватності регулювання цін у націоналізованих сферах економіки з метою вирішення тактичних завдань зміцнення союзу робітничого класу та селянства шляхом пожвавлення товарообороту. Зокрема, в розвідці «Основні проблеми непу. План, регулювання, стихія» В. Сараб’янов ставив собі за мету довести необхідність удосконалення планового начала, оскільки саме в такій спосіб радянська економіка здатна заощаджувати кошти, ліквідувати класові протиріччя між містом та селом, забезпечити у подальшому перехід до безкласового соціалізованого виробництва та розподілу товарів. Така ж мета реалізована автором і в достатньо пропагандистському підручнику для радянських і партійних шкіл та комуністичних вищих навчальних закладів «Економіка та економічна політика СРСР»8. Чергові завдання господарчого будівництва висвітлені у збірці статей заступника голови ВРНГ М. К. Владимирова (Шейнфінкеля, 1879−1925), котрий одним з головних питань ставив необхідність збалансування цін на промислові та сільськогосподарські товари, а також індустріальну реконструкцію народного господарства9. Аналогічні аспекти необхідності економічних перетворень знайшли відображення у брошурі «У боротьбі за соціалізм. Основні підсумки у сфері господарства та майбутні завдання» Г. І. Круміна10. Автором зазначені досягнення радянської економіки у сфері відновлення обсягів виробництва у сільському господарстві, державній промисловості, торгівлі. 395 З наближенням дати 10–ліття радянської влади політики дедалі частіше вдаються до підбиття певних підсумків діяльності в економічній сфері. Протягом 1927−1928 рр. з’являються друком апології радянської економіки вже названих авторів − Г.М.Кржижановського11, Г. І. Круміна12, С. Г. Струмиліна13, В. Сараб’янова14. Залучився до узагальнення радянського досвіду соціально–економічних перетворень в СРСР і керуючий ЦСУ (з 1928 р.), заступник голови Держплану СРСР В. П. Мілютін (1884−1938), який до десятої річниці радянської влади написав «Історію економічного розвитку СРСР (1917−1927)»15. Воднораз оптимістичним поглядам радянських урядовців опонували окремі представники як ліберального, так і радикального спрямування. Ліберальні опоненти, з якими радянський уряд покінчили у першу чергу, стояли на позиціях природного розвитку економіки, вільного ринку, підприємництва та приватної власності. В ідеології більшовизму ліберали однозначно асоціювалися із буржуазним рухом. Одним із представників ліберального напряму можна назвати економіста-аграрника Б.Д.Бруцкуса (1874−1938). Будучи прихильником аграрної політики П. О. Столипіна16 професор Петербурзького (Петроградського) університету вважав Жовтневу революцію 1917 р. історичною аномалією. У книзі «Соціалістичне господарство. Теоретичні міркування щодо російського досвіду» (Берлін, 1923) економіст ґрунтовно довів, що соціалістична економіка не може існувати інакше як на командно– адміністративних засадах, а відтак зберігається системна основа для товарного дефіциту та чорного ринку через дисбаланс попиту та пропозиції17. Найцікавіше, що одним з ініціаторів «ідейної боротьби» проти буржуазної ідеології на серпневому з’їзді РКП(б) виступав представник радикальної опозиції Г. В. Зинов’єв. В результаті того форуму проведена всеросійська акція масових арештів інтелігенції, яких незабаром вислали за кордон. Під той же гребінець потрапив і міністр продовольства Тимчасового уряду, очільник Центрального статистичного бюро України (1921−1922 рр.) О.В.Пєшехонов, якого особисто В. І. Ленін запідозрив у применшенні даних щодо виробництва хліба у республіці, нібито щоб скоротити вивіз до Росії18. Радикально налаштовані опоненти виступали проти заходів уряду, спрямованих, на їх думку, на відмову від соціалістичних принципів і надто велику свободу капіталізму й ринковості. Вони закликали до рішучіших дій у селі, які б, з одного боку, гарантовано забезпечували державу хлібом, продуктами харчування та сировиною для легкої промисловості, а з іншого, дозволили б за рахунок селянства (перекачуванням коштів із сільського господарства у промисловість) здійснити індустріалізацію країни. Ці та інші радикальні ідеї в більшовицькій партійній літературі одержали назву троцькізму. На XV з’їзді ВКП(б) авторів «надіндустріалізації» − Л. Д. Троцького (Бронштейна, 1879−1940), Г. Е. Зинов’єва (О. А. Апфельбаума, 1883−1936), Л. Б. Каменєва (Розенфельда, 1883−1936), Х. Г. Раковського (1873−1941), І. Т. Смілгу (1892−1938), Є. О. Преображенського (1886−1937) та інших виключили з лав партії. Особливе місце у цьому переліку займає Є. О. Преображенський, котрий ще 1922 р. на ХІ з’їзді РКП(б) опонував В. І. Леніну, стверджуючи, що нова економічна політика з орієнтацією на ринок була особливим, раніше не баченим, утворенням, яке не можна визначати термінами іншого суспільного ладу. Вважаючи такий курс за перспективний Є.О.Преображенський пропонував переглянути партійну програму, орієнтовану на 396 створення комуністичного способу виробництва19. Він же висловив особливу думку й на природу економічних криз у новій економічній політиці20. Думки про роль держави в умовах соціалістичного накопичення капіталу висвітлені в книзі Є.О.Преображенського «Нова економіка»21, якій того ж року опонував М. І. Бухарін22. Неабияку увагу урядовці та партійні діячі 20-х рр. ХХ ст. приділяли саме аграрній політиці, оскільки саме від підтримки селянства, що на той час складало 9/10 населення, залежало існування радянської влади. Більшовики змушені були враховувати цю домінанту, оскільки, з одного боку, вона не зовсім відповідала теоретичній концепції соціалістичної революції як перемоги робітничого класу над буржуазією, а, з іншого, існування потенціального ринку споживання промислової продукції в умовах майже повної зовнішньої економічної ізольованості могло забезпечити радянську державу не тільки продуктами харчування, а й через пожвавлення торгівлі необхідними фінансами для відновлення та піднесення народного господарства. Основні аспекти соціальних та економічних перетворень в радянському селі перебували під пильною увагою Ю.Ларіна23, А. Зайцева24, А. Я. Яковлєва25, А. П. Серебровського26, Л. Крицмана27, Л.Міхалевського28 В. А. Якиманського29, О. Г. Шліхтера30 та ін. Тематика творів з аграрних питань 20-х рр. ХХ ст. доволі широка. Загально їх можна поділити на дві категорії − соціально-політичні та науково-дослідні. Соціально- політичні праці здебільшого присвячені наріжним питанням поточного моменту партійно–радянського керівництва. Зокрема заступник наркома продовольства РСФРР А. П.Смирнов (1877−1938) 1925 р. видав брошуру, в якій розглянуті основні завдання партії та влади щодо організації та зміцнення селянського господарства. Того ж року вийшли друком розвідка Ф. Кретова31 та нариси Б. Колесникова32, де знайшла свій розвиток тема ролі селянства у революції та громадянській війні та їх наслідках для села, яку кількома роками раніше досліджувала співробітниця ЦСУ РСФРР А.І.Хрящева33. І лише поодинокі публікації, як наприклад М. Б. Гуревича34, присвячувалися проблемі голоду в селі на початку непу, тоді як про неї було відомо й за кордоном35. Важливим для влади рад політико-економічним питанням була організація кооперації, на якій наполягав в останні роки життя В. І. Ленін. Одним із провідних дослідників кооперації був М. І. Туган-Барановський, який розглянув основні соціальні та економічні форми сільськогосподарської кооперації, умови її виникнення, перспективи розвитку36. Ідеями кооперації опікувався і керівник Науково-дослідного інституту сільськогосподарської економії О. В. Чаянов, котрий ще 1922 р. детально проаналізував організацію збутової кооперації як первісної форми об’єднання інтересів селян на шляху до виробничої кооперації37. Розуміючи прогресивну роль кооперативного руху як для ефективної організації виробництва та розподілу праці у селі, так і для захисту інтересів та прав селян, О. В. Чаянов щороку перевидавав свій славетний «Стислий курс кооперації»38. Ідеї цього видатного радянського економіста- аграрника, на жаль, не були сприйняті сучасниками й у пізніший час замовчувалися як непотрібні. Лише в роки Перебудови репресованих сталінським режимом осіб почали згадувати й повертати їм чесне ім’я. Завдяки цим процесам сьогодні дослідники можуть довідатися про ідеї О. В. Чаянова щодо форм організації аграрної кооперації39 та й власне селянського господарства40. Ідеї сільськогосподарської кооперації були об’єктом 397 діяльності й інших співпрацівників НДІ сільськогосподарської економії, зокрема І. Гонтаревої та В. Лебедєва41. Проблемою переваг передових селянських індивідуальних та колективних господарств опікувалися Г. Лебедєв42, П. Ляшенко43. Аспекти сільськогосподарської кооперації в Україні присвячені твори Я. Торохтія44, О.В.Одинцова45, І. Батюка46, О. Лозового47, О. Генкіна та О. Гречки48. Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. перемогла концепція «штурмової» колективізації, яка знайшла своє обґрунтування зокрема в книзі досвідченого більшовика А. Я. Яковлєва (Епштейна, 1896−1938), котрий був не тільки учасником революційних подій у жовтні 1917 р. в Петрограді, а й одним з керівників запровадження радянської влади в Україні. Зокрема 1920 р. він очолював Харківський губком партії більшовиків, протягом 1921−1923 рр. відповідав за аґітаційно-пропагандистську роботу, був редактором газет «Беднота» та «Крестьянская газета», з 1926 р. виконував обов’язки заступника наркома РКІ, а з 1929 р. став наркомом землеробства СРСР. Така насичена біографія супроводжувалася його активною публікаторською діяльністю. Так 1928 р. вийшла друком його брошура «За колгоспи. Колективне чи куркульське господарство», в якій автор докладно висвітлюючи генеральну лінію партії наводив докази на користь колективного способу господарювання в селі, винятково завдяки якому селянство зможе конкурувати й витіснити куркульське виробництво49. Аналогічне завдання переслідував і В.Н.Соловейчик, який популяризував п’ятирічний план реконструкції сільського господарства УСРР, наголошуючи на перспективності кооперації50. Іншим політичним питанням влади до села був процес диференціації селянського господарства. На наше переконання це була доволі штучна тема, ініційована політиками. Вона виросла з ленінської тези про класову боротьбу та дрібнобуржуазність «селянства з усіма звичками до одноосібного господарства, а отже, до свободи торгівлі й спекуляції»51 «постійно відроджує буржуазію»52, а «капіталізм не був би капіталізмом, якби «чистий» пролетаріат не був оточений масою надзвичайно барвистих перехідних типів від пролетарія до напівпролетарія…, від напівпролетарія до дрібного селянина…, від дрібного селянина до середнього і т. д.»53. Інша річ, що в країні рад земля як основний засіб виробництва не належав селянам, а тому не могла концентруватися значною мірою у володінні однієї частини власників за рахунок знеземелення інших. До того ж і умови оренди наділів, наймання робочої сили та засобів виробництва перебували під жорстким правовим та громадсько-політичним контролем. Процесам розшарування (а не класової диференціації) сприяла сама державна влада ціновою та грошовою політикою. Не маючи змоги дати правдиву ціну на зерно або запропонувати вдосталь промислові товари влада стимулювала перерозподіл хліба в самому селі та насичення зерном приватного ринку. Питання диференціації селянства поставало й суто з прагматичного завдання − прогресивного оподаткування, згідно з яким з незаможників податок перекладався на доходні господарства. Переслідуючи популістську мету соціальної справедливості з тим, щоб допомогти піднести біднішим верствам селянства свої господарства, влада одержувала протилежний ефект. По-перше, бюджет країни недоотримував чималу суму коштів (і хліба) у доходній частині й до того ж неефективно витрачався у видатковій на дотації цим економічно недієздатним господарствам. По-друге, соціальна політика перекладування відповідальності за безгосподарність на розвинуті двори спричиняла 398 тихий саботаж з боку незаможників, оскільки не існувало ні стимулів, ні засобів покарання за недбале ставлення до землі та господарства. Фактично не мало сенсу розвиватися, нарощувати виробництво, купувати нові знаряддя, застосовувати нові технології, оскільки бідняку − пільги, а заможнику − посилений податковий тягар і тавро куркуля із втратою відповідних громадянських прав. По-третє, втрачався виробничий досвід самих селян, свідченням чого було постійне падіння протягом 20-х рр. ХХ ст. врожайності культур при розширенні його площ. До цього слід додати, що, наприклад, поголів’я такої робочої худоби як коні було відновлене ледве на дві третини від довоєнного рівня. Фактично аграрні завдання в цей період вирішувалися майже без винятку шляхом екстенсифікації. У зв’язку з цим важливо зауважити, що питання диференціації села знову (після воєнного комунізму54) з’являється на порядку денному 1924−1925 року в публікаціях російських (Я. А. Яковлєва55, А. Попова56, Л. Н. Крицмана57, Г. Меєрсона58 та ін.) та українських авторів (М. Б. Гуревича59, Н. Мільшина60, Є. Терлецького61, Архангельського62, В. Качинського63), виконаних переважно на використанні локальних матеріалів (Київщини, Одещини, Поділля та інших регіонів України). Значною мірою ці твори були дослідженнями соціально–економічних процесів у непівському селі із серйозним опрацюванням статистичних матеріалів. Публікації наступного 1926 року можна розглядати як певні теоретичні узагальнення попередніх емпіричних розвідок. Підставою для такого висновку може правити рівень поширення проблеми на світовий простір як у П. Віхляєва64, або методологічні аспекти як у А.І.Хрящевої65, Л. Н. Крицмана66, Г. Є. Меєрсона67, В. Горохова68, Я. Анісімова, І.Верменичева, К. Наумова69. Пік публікацій з названої тематики припав на 1927 рік, що пов’язане принаймні з двома причинами. По-перше, цього ювілейного для радянської влади року неабияк загострилася криза хлібозаготівель. По-друге, у травні 1927 р. створена комісія РНК СРСР у складі відповідальних працівників Наркомфіну (на чолі з М. Фрумкіним), Комуністичної академії (Ю. Ларін, Л. Крицман), Держплану (С.Струмилін) та ЦСУ (на чолі з заступником голови ЦСУ С. Пашковським), яка, за словами Ю. Ларіна, вперше за 10 років Радянської влади затвердила методику визначення соціальної структури населення СРСР і селянства зокрема70. Цього ж року розгорнулася дискусія щодо диференціації селянських господарств на шпальтах журналу «Пути сельского хозяйства», у якій взяли участь Я. А. Анісімов71, Г. І. Баскін72, І. Д. Верменичев73, Н. Д. Кондратьєв74, М. П. Макаров75, Н. Суханов76, С.Г.Ужанський77, О. В. Чаянов78, О. Н. Челінцев79. Аналогічна тематика цілком закономірно обговорювалася і на шпальтах часопису «Більшовик», де, зокрема, опубліковані статті П. Волконського, Л. Любощиця, П. Плешакова80, М. М. Вольфа81 та інших. Проблематика знайшла своє теоретичне оформлення у тематичних монографіях О. І. Гайстера82, О. Осліковської83, Г. Раєвича84, Я. Анісімова85, І. Верменичева, К.Наумова86. Постановою РНК СРСР від 21 травня 1929 р. у розвиток постанови ЦВК та РНК СРСР від 20 лютого 1929 р. про порядок застосування Кодексу законів про працю наведені ознаки куркульських господарств87. Цілком закономірно, що легітимація дискримінаційних заходів до заможної частини селянства знайшла своє однозначне вираження в публікаціях 1929 р. Репрезентативним прикладом поновлення вже класової тематики, а не просто вивчення соціальної динаміки, в радянському селі 399 наприкінці 20-х рр. ХХ ст., а фактично, як показали подальші події, напередодні тотальної колективізації, може слугувати пропагандистська брошура В. Каврайського та І. Нусинова88. Детальніше аспект диференціації селянства у виданнях 1920-х рр. досліджений в нашій кандидатській дисертації89. Пов’язано із розшаруванням під політичним кутом розглядалося й питання здрібнення селянських господарств, оскільки влада в цьому процесі вбачала, по-перше, спробу ухилятися від сплати сільськогосподарського податку, а, по-друге, можливість втрати контролю за аграрним виробництвом та селянською свідомістю. Якщо спочатку праці щодо поділу селянських господарств мали переважно дослідницький характер (Є.Сташевський90, Л. Дембо91), то наприкінці 20-х рр. ХХ ст. автори вбачали в цьому процесі вже класову основу (А. Хрящева92, М. Гаража93, М. Кубанін94). Науково–прагматичний напрям творів 1920-х рр. на аграрну тематику репре- зентований широкою тематикою від емпіричних розвідок окремих аспектів до монографічних досліджень селянського господарства. Комплексне вивчення се- лянського господарства в українських губерніях здійснювалося статистиками протягом всього періоду непу здебільшого на матеріалах обстежень. Цей факт дозволяє скласти уявлення не тільки про тенденції аграрного розвитку, а й про особливості статистичного спостереження у цей період. Щорічні аналітичні розвідки статистиків дають можливість вивчати специфіку сільського господарства окремих адміністративно-територіальних одиниць, наприклад Київщини у О. Подвинського95 (1922), А. Брянського96 (1923), Д. Лебедєва97 (1923), О. Леонтьєва98 (1923), В.Руденського99 (1924), Н. Мішина100 (1925). Десятилітній ювілей радянської влади ознаменувався підсумковими творами голови ЦСУ УСРР М. Б. Гуревича російською101 та українською102 мовами, завідувача відділом сільськогосподарської статистики ЦСУ УСРР М. Л. Вольфа103, В. Качинського104 та інших. Передумовою організації селянських господарств безумовно було вирішення на державному рівні питання землеустрою. Наділення селянських громад землею з подальшим розподілом між домогосподарствами поселення значною мірою залежало від земельного кадастру, який до кінця 20-х рр. ХХ ст. так і не був складений. Тому питання землеустрою залишалося актуальним для багатьох господарств. Про реальність такої проблеми не може не свідчити той факт, що в Україні селянські господарства дуже часто вдавалися до оренди землі з позаселищного фонду. Про це наприклад можна довідатись з розвідок Б. Черненкова105, Я. Косова106, Г.Вербицького107, П. Лященка108. Дехто з авторів намагалися дати рекомендації щодо землеустрою селянських господарств з огляду на їх оптимальні розміри109. 1926 року опубліковано декілька роз’яснювальних брошур Н. І. Козлова щодо організації селянського господарства та землекористування за відповідних умов землеустрою та роль у цьому процесі земельних громад110. Однією з популярних тем публікацій 20-х рр. ХХ ст. були розвідки щодо організації та техніки селянського господарства. Науковці намагалися, з одного боку, виробити рекомендації для селян щодо раціоналізації виробничого процесу, а з іншого − визначити продуктивний потенціал селянських господарств та фактори підвищення рентабельності. Такими проблемами насамперед опікувався НДІ сільськогосподарської економії. У працях цього інституту знайшли відображення не тільки суто 400 вимірювально–описові обстеження, а й синтетичні теоретичні праці з економіки та організації селянського господарства. Лідером цього наукового напряму був О.В.Чаянов, котрий в своїх книгах висвітлив концепцію трудового селянського господарства та його економіки111, базові чинники прибутковості аграрного виробництва за певних природних умов112, а також сформулював критерії оптимальності сільськогосподарського підприємства113. Сталою тенденцією розвитку селянських господарств урядовці називали їх екстенсифікацію, тобто нарощування виробництва за рахунок розширення земельних площ. Такий процес не міг не викликати занепокоєння у фахівців, оскільки, по–перше, у такий спосіб погіршувалася якість підготовки та обробки ґрунтів, що формувало недбале ставлення до цього цінного ресурсу й погіршення родючості землі, а, по–друге, не забезпечувало селян працею з гідною оплатою. Тому науковці вбачали вихід в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Особливо активну увагу проблемі інтенсивності аграрного виробництва приділяв співробітник НДІ сільськогосподарської економії М. П. Макаров, який 1927 р. видав монографію «Організація сільського господарства»114 та її дайджест «Проблема інтенсивності в сільському господарстві»115. Автор на основі передового досвіду різних країн сформулював основні критерії інтенсифікації, визначив її ефект для господарств, простежив історичну еволюцію переходу від екстенсивного до інтенсивного аграрного виробництва, навів економічні нормативи різних галузей сільського господарства. В бюлетені названого інституту опублікована також розвідка Ф. Еребо, в якій автор неабияку увагу приділив з’ясуванню причин модифікації організаційних форм сільського господарства116. З’ясуванню та роз’ясненню ознак і критеріїв справжньої інтенсивності сільського господарства того ж року присвятив свою брошуру Г. Студенський117. Питанням раціональної організації селянського господарства в цей період приділяли увагу чимало авторів. Наприклад, ще 1920 р. відомий статистик Б. Ястремський (Одещина) опублікував результати власного дослідження, в якому зіставляв структури селянського господарства півдня України у рік революції (1917) та в результаті бурхливих подій експансії та громадянської війни (1919). Висновок дослідника цікавий своєю діалектичністю. З одного боку автор показав, що жодні соціально-політичні катаклізми не в змозі підірвати основи, сутність самого селянського господарства, а з іншого − його мобільну адаптивність до зовнішніх умов118. Певний внесок у вивчення та пропаганду раціональної організації селянського господарства в умовах Середнього Чорнозем’я зробив Г. Студенський119. Основам господарчого розрахунку навчав селян петроградський економіст М. Щетинін, який у своїх методичних рекомендаціях подав нормативи та пропорції між різними елементами селянського господарства та приклади ведення облікової документації для подальшого аналізу рентабельності120. Економічні аспекти аграрного виробництва у селянському володінні були об’єктом уваги багатьох дослідників. Зокрема співробітники НДІ сільськогосподарської економії І. Гонтарева та В. Лебедєв 1925 р. видали практичний курс лабораторних занять з організації та ціннісних обчислень аграрного виробництва121. Цикл лекцій на подібну тему в умовах лісостепу на схід від Уральських гір опублікував В. Варґін122. Ідеї щодо покращання селянського господарства з урахуванням місцевих природних умов та кон’юнктури викладені також 401 у монографіях С. Семенова123, Б. Бруцкуса124, Т. Бринкмана125, І.Короткова126. Цікавими фактами та емпіричними даними з організації та техніки селянського господарства насичені розвідки С. Базикіна127, Н. Макарова128, А.Мещерського129, О. Котова130, М. Холодова131, С. Ястремського132, О.Філіповського133, С. Соснового134, Б. Бабицького135 та ін. Поряд із дослідженнями загальної доходності аграрного виробництва вивчалося й питання економічного ефекту окремих факторів сільського господарства. На непересічному значенні агрономічної науки наголошував у своїх брошурах І.Коротков136. Одеський статистик Б. Черненков детально вивчав динаміку основних виробничих компонентів та їх вплив на доходність селянського господарства півдня України137. У зв’язку з дискусією щодо посівних площ та урожайності хлібних культур в українських округах в Україні з’явилося декілька наукових розвідок та полемічних статей щодо правдивості даних української статистики. Оскільки відповідь на це питання неабияк залежало від вивчення ролі основних виробничих компонентів рільництва, то протягом 1924−1926 рр. опубліковано низку студій, в яких автори доводили існування закону спадаючої тенденції темпах зростання врожайності. Зокрема, можливі межі підвищення селянських врожаїв в Україні досліджували Г. Кривченко138, С. Воробьев139, А. Гольдштейн140, В. Руденский141. Розуміючи значення в рільництві засобів виробництва, дослідники намагалися з’ясувати також, чи вигідно господарству володіти власними тяглом та знаряддями. Порівняльний аналіз економічного ефекту від наймання живого та мертвого реманенту, а також землі в Україні здійснив М. Хоменко142 та Я. Косов143, у Росії − І. Воронов144 та В. Андрєєв145. Дослідники дійшли важливого для розуміння особливостей організації селянського господарства висновку, що оренда засобів виробництва здешевлює собівартість продукції. Однак негативним її наслідком є залежність від власника цих засобів особливо у часовому вимірі. Фактор механізації землеобробки в умовах екстенсивного селянського господарства вважався одним з кроків до його інтенсифікації. Цьому аспекту модернізації аграрного виробництва присвячені твори Г. Раєвича146, Я. Спадкова147, О. Рибникова148. Узагальнюючою працею щодо ролі в селянському господарстві засобів виробництва та капіталу взагалі стала монографія І. Назимова149, яка щоправда мала риси соціального замовлення влади, яка на той час розпочала черговий масований наступ на приватний капітал. Важливим фактором будь-якого виробництва виступає праця. У селянському господарстві України цей чинник відігравав далеко не однакову роль. Він тісно пов’язаний із природно-історичним запасом земельного ресурсу того чи іншого регіону країни. Так Правобережжя України (Поділля, Волинь та ін.) традиційно було густо заселене, внаслідок чого завжди існувала проблема забезпечення робочих рук працею. Воднораз у степовій Україні земельні обшири спричиняли дефіцит робочої сили. До того ж наділені землею двори не завжди мали достатньо засобів виробництва, а тому змушені були вступати у складні економічні відносини наймання та оренди, відробітків та заробітків. Україна доволі репрезентативно відображала проблему нерівномірності робочої сили в аграрному виробництві в цілому в СРСР. Тому тематикою аграрного перенаселення опікувалися голова ЦСУ СРСР П. Попов150, члени президії Держплану СРСР Ю. Ларін151 та Л. Мінц152. Регулювання дисбалансу робочої сили здійснювалося, 402 по-перше, шляхом перетворення екстенсивного господарства на інтенсивне, коли впроваджуються трудомісткі галузі землеробства (просапні, технічні культури, виноградарство, садівництво, городництво) та тваринництва (свинарство, масляно- молочне скотарство), а, по-друге, відношеннями відчужування-наймання на роботи в інших господарствах та виробництвах. Селянське населення завжди було джерелом поповнення міського населення, робітничого класу та інтелігенції. Щоправда дані історичних джерел свідчать, що в тому числі через відтік сільського населення до міст протягом 20-х рр. ХХ ст. стабільно зростало безробіття. Саме тому владою та науковцями приділялася неабияка увага цій трудовій міграції. Провідним дослідником цього процесу починаючи з часів непу виступав Л. Мінц153. Громадський моніторинг за експлуатацією праці в селі, яка для радянських політиків була індикатором буржуазності селянського господарства, пояснює активність публікацій у 1920-х рр. щодо наймання ними робочої сили. Якщо С. Струмилін вивчав такий процес з позицій економічної доцільності та ефективності154, то більшість інших (О. Шестаков155, А.Мельников156, П. Плешков157, В Цикото158 та ін.) прагнули довести експлуататорську сутність господарств, що вдавалися до наймання робітників. Наявність виробничих ресурсів ще не означала ефективного господарювання. Тому окрім громадського моніторингу влада мала низку інших каналів інформації про аграрне виробництво. Під особливо пильною увагою урядовців перебували посівні площі селянських господарств. Майже з початку нової економічної політики серед статистиків розгортається дискусія щодо вибору методології статистичного обліку цього основного показника діяльності селянських господарств, який, по-перше, давав уявлення про потенційний розмір врожаю хліба у поточному році, а, по-друге, слугував за основу для вироблення шкал оподаткування. Ідеологом статистичного вивчення селянських господарств у всесоюзному масштабі виступала співробітник ЦСУ А.Хрящева, котра в низці публікацій висвітлювала методологічні аспекти сільськогосподарських переписів та інших форм статистичного спостереження й обліку аграрного виробництва159. Місцеві статистики також намагалися з’ясувати величину розбіжності між реальними та обстеженими площами посівів (М. Верзилова160, В.М.Обухов161, Ф. Полонський162) та розмірами врожаю (А. Альтерман163, С.Лисенко164, А. Соловйов165). 1926 р. заступник наркома РКІ Я. Яковлєв виконуючи урядове замовлення видав брошуру «Про похибки хлібофуражного балансу ЦСУ та його толмачів»166, в якій звинувачував статистиків, зокрема українських, у спотворенні даних щодо реальних розмірів хлібних ресурсів у країні рад. Однією з головних причин таких покручів урядовець назвав «контрреволюційність» обраної методології обліку. Відповіддю на такі закиди стали публікації голови відділу сільськогосподарської статистики ЦСУ УСРР Г. М. Вербицького167 та працівника апарату ЦСУ СРСР М.Давидовича168. Зауважимо, що як і в разі питання наймання робочої сили та фондоозброєння, соціально-економічної диференціації селянських господарств дискусія щодо розмірів посівних площ та врожаю загострилася саме на межі 1926−1927рр., що не може не слугувати індикатором якщо ще не зміни політико– економічного курсу держави, то принаймні появу точки біфуркації, тобто передумов для вибору певного шляху подальшого розвитку. Так 1926 р. виходить друком розлога стаття «Світова кон’юнктура хлібного ринку й хлібоекспорт з СРСР»169 Е. Волкова, 403 який 1921 р. працював у комісії ВЦВК допомоги голодуючим, а з 1922 р. перебував на господарчій та викладацькій роботі. Ця стаття ніби продовжувала низку розвідок щодо зовнішньої торгівлі СРСР А. Мікояна170, його заступника А. Лежави171, Е. Костелянського172 та М. Шрага173. Але фактично вона стала реакцією на кризову ситуацію в економіці Європи. Ринок збуту хліба раптом закрився, а з ним обмежився й приплив іноземної валюти, необхідної для індустріалізації. Ціна на хліб стрімко впала, а тому для отримання запланованої суми коштів потрібно було більшу масу колоскових. Зовнішній ринок не міг забезпечити державу коштами в необхідній кількості. Тому слід було переорієнтуватися на внутрішній ринок. Ймовірно тому спостерігався сплеск публікацій 1927−1928 рр. щодо вивчення хлібних запасів селян (О. Лосицький174), товарності (А. Альтерман175, П. Попов176) та ємності селянського ринку (Л.Літошенко177). Основним джерелом даних при вивченні товарного потенціалу, хлібних запасів та податкової спроможності селянських господарств зазвичай виступали вибіркові бюджетні обстеження. ЦСУ УСРР регулярно вдавалося до такого вивчення виробничої діяльності селян178, хоча віддавало перевагу щорічним вибірковим весняним та осіннім переписам селянських господарств. Селянські бюджети вивчали у 1920-ті рр. як російські, так й українські економісти-аграрники. Наприклад, Л. Літошенко 1923 р. видав розвідку «Селянський бюджет 1922−23 року», в якій детально проаналізував прибуткові та видаткові статті бюджетних обстежень селянських господарств179. Аспекти організації статистичного обстеження селянських бюджетів викладені автором також у статті, вміщеній 1924 р. у «Віснику статистики»180. На подібних матеріалах ґрунтувалася переважна частина студій Г. Студенського. Тому цілком закономірно, що 1927 р. він видав спеціальне дослідження, присвячене історії, досвіду організації та структурі бюджетів селянських господарств181. Лідер НДІ сільськогосподарської економії О. Чаянов також неабияку увагу приділяв цим статистичним обстеженням як цінним носіям даних, на основі яких можна вивчати організаційну структуру, ринковість та обсяг товарообороту селянських господарств, оцінювати економічний ефект від застосування певних засобів виробництва, рослинницьку та тваринницьку спеціалізацію, чимало інших аспектів. Підсумком таких досліджень та узагальненням досвіду вченого стала його ґрунтовна монографія «Бюджетні дослідження. Історія та методи»182. Прикладні аспекти вивчення матеріалів бюджетних обстежень стосувалися переважно з’ясування рівня товарності селянських господарств. Наприклад, В.Якиманський проаналізував структуру їх ринкового обороту в українському масштабі протягом першого після голоду повноцінного й урожайного 1923 року183. Подібну ж мету, але в масштабах Одеської губернії, переслідувала С. Линецька184. Подібні розвідки мали для влади неабияке значення, оскільки давали відповідь на кілька ключових питань: по-перше, якою мірою відновлювалося селянське господарство України після такої гуманітарної катастрофи, як масовий голод; по-друге, чи спроможне селянське господарство забезпечити внутрішній ринок товарним хлібом; по-третє, які чинники гальмували процес виходу селян із продуктами власного виробництва на ринок185. Частина господарств, у т. ч. й українських, отримали у користування земельні ділянки з лісовими угіддями. Такий чинник істотно відрізняв їх від суто рільницьких чи тваринницьких. У зв’язку з цим важливою є брошура 404 Н.Кобранова, в якій поставлено питання не тільки раціонального використання селянами такого природного ресурсу, як ліс, а й суто фіскального врахування цінності деревини та доходів від її використання, доходу від мисливства у селянському бюджеті186. Оскільки селяни активно вдавалися до оренди землі для того, щоб збалансувати наявні виробничі ресурси та раціоналізувати землеустрій, то закономірно поставало питання розрахунків за надані у тимчасове користування ресурси. Наймання робочої сили обмежувалося законодавчо й жорстко контролювалося громадою. Тому цей аспект виробничих відносин, який для більшовиків мав класову сутність, міг маскуватися під супрягу або оренду вгідь, здійснюватися на натуральних чи грошових умовах, або шляхом відробітків тощо. За таких умов основним капіталом і мірилом праці виступала земля. Як свідчать статистичні дані, саме цей ресурс, а не гроші, найбільшою мірою правив за засіб розрахунку в непівському селі. Таким чином фактичне користування догідними вгіддями виступало мірилом заможності селянських господарств, а відтак й поставало питання врахування доходності від їх перерозподілу. Декілька творів 20-х рр. ХХ ст. присвячені оцінці земельної ренти в селянському господарстві та способам визначення її величини для врахування при оподаткуванні187. В цілому тема оподаткування аграрного сектору було вельми актуальним у цей період. Власне сама нова економічна політика з самого початку розглядалася як система заходів запровадження так званого продовольчого податку. Окрім нього селяни сплачували низку інших податків, про що свідчить монографія голови ЦСУ України М. Б. Гуревича «Пряме обкладання сільського господарства України» (1923)188. Вироблення диференційованої шкали оподаткування селянських господарств України 1924−1925 господарчого року обговорювалося у доповіді М. Б. Гуревича на нараді у комісаріаті фінансів СРСР 1924 р.189 Майновий стан та виробничий потенціал платників продподатку на Київщині досліджував В. Руденський190. Введення єдиного сільськогосподарського податку змінювало підходи до визначення суми сплати до державного бюджету. Головним нововведенням стала заміна різних натуральних здач (зерна, м’яса, молока, яєць, меду, шкір тощо) грошовим еквівалентом, що стало можливим лише після відмови від повністю девальвованого радянського знака й запровадження твердої грошової одиниці − червінця. Про особливості визначення суми, організації сплати єдиного сільськогосподарського податку в Україні 1924−1925 господарчого року йдеться у статті Г. Тремля191. Змінам у поточному податковому законодавстві при обкладанні селянських господарств 1926−1927 року присвячена стаття П. Федорова192. У ході загальної партійної дискусії про подальший економічний курс радянської держави питання оподаткування використовувалося сторонами як один із ключових регулятивних засобів керування народним господарством. У брошурі «Податкове обкладання та опозиція» Ю. Ларін розтлумачує офіційну позицію більшовицької більшості щодо помірності податку для селянських господарств, тоді як троцькістська опозиція стояла за радикальніші заходи й необхідність посилення податкового тиску на селянство, оскільки індустріалізація потребувала чималих капіталовкладень, а село, на їх думку, на той час мало вже чималі накопичення, якими радянська влада мала б скористатися193. Ті ідеї, за які членів 405 опозиції протягом 1927−1928 рр. виключили з лав більшовицької партії, на початку 30-х рр. ХХ ст. активно втілюватимуться в життя як офіційний курс. Не можна оминути ще однієї актуальної для 1920-х років теми, довкола якої також точилася внутріпартійна дискусія. Йдеться про роль капіталу в соціально–економічних перетвореннях радянської влади. За ленінською концепцією непу саме завдяки державному капіталізму, тобто націоналізованій промисловості, транспорту, торгівлі, диктатура пролетаріату цілком могла зберегти за собою контроль за економічними висотами, а відтак забезпечити певні свободи приватного капіталу та роздрібної торгівлі при панівних державних позиціях. Роль приватного капіталу в торгівлі та народному господарстві країни рад досліджували М. Жирмунський194, Ц. Крон195 та С. Середа196. І цілком закономірно, що піком публікацій на цю тематику став 1927 рік, коли вийшли друком монографія «Приватний капітал в СРСР»197 Ю. Ларіна та «Державний капіталізм» Я. Рудого198, в яких фактично оприлюднена офіційна позиція партії більшовиків у зв’язку з проголошенням курсу на індустріалізацію. У своїх брошурах автори нагадали ленінські тези щодо державного та приватного капіталу в народному господарстві країни рад, а також визначили перспективи взаємодії цих складників економіки. Того ж року І. Мінгулін проаналізував основні форми існування приватного капіталу в умовах непу та ринкової економіки199. Використання судових та ревізійних справ протягом 1918−1926 рр. дозволило І. Кондрушкіну вивчити досвід підприємців та з’ясувати механізми накопичення приватного капіталу завдяки правовим прогалинам в радянському законодавстві200. Узагальнюючи аналіз публікацій 20-х рр. ХХ ст. щодо економічної та аграрної політики більшовицької партії та держави у цей період можна визначити основні теми та напрями впливу на громадську свідомість громадян країни рад. Насамперед слід зауважити, що більшість творів цього періоду мала переважно пропагандистсько- агітаційний характер. Чудово розуміючи силу друкованого слова більшовицька партія активно використовувала засоби масової інформації задля демонстрації своїх політичних та економічних успіхів перед громадянами. Навіть прорахунки влади подавалися крізь призму ідеологічної та класової боротьби за краще майбутнє. Жупел капіталістичного оточення та ринкових відносин не сходив зі сторінок більшості публікацій. Загальний соціально-політичний дискурс задавав значною мірою і характер розвідок радянських науковців. З відвертими критиками соціалістичного ладу більшовицька влада порахувалася вже на початку непу, виславши чималу коґорту інтелектуалів «сумнівного та буржуазного походження» за кордон, тим самим позбувшись пасіонарного чинника. Дуже важко було залишатися політично незаангажованим при здійсненні наукових досліджень та публікації їх результатів. Так співробітники НДІ сільськогосподарської економії хоча й зосереджувалися здебільшого на вивченні аграрного виробництва та ролі факторів у його піднесенні, не могли уникнути дискусій про соціально–економічну диференціацію селянства, місце та форми колективної та кооперативної форм організації рільництва та тваринництва, значення та місце приватного капіталу в землеробській справі тощо. Воднораз можна зазначити, що радикальний поворот у публікаціях у політичному напрямі відбувся саме на зламі 1926−1927 рр. в результаті внутріпартійної дискусії про долю диктатури пролетаріату та ленінські принципи соціалізму, що логічно виникла напередодні 406 десятиріччя радянської влади. Цей час збігся з обранням курсу на індустріалізацію, поступовою відмовою від рудиментів ринкової економіки, застосування командно- адміністративних засобів керування народним господарством та черговою хвилею боротьби з опозиціонерами. Ці внутрішні процеси відбувалися на тлі кризових явищ у світовій економіці, а також приходом до влади у країнах Сходу та Заходу радикальних лідерів із мілітаристськими та націоналістичними планами. Тематика наукових та громадсько-політичних публікацій цього періоду розглянута за двома напрямами − народногосподарським та аграрним. Перший вектор важливий для з’ясування загального політико-економічного дискурсу в цей період. Аграрний аспект дозволяє, по-перше, з’ясувати певні особливості вивчення селянських господарств та формування матеріалів, які стали джерелами даного дослідження; по- друге, виявити основні проблемні моменти наукових узагальнень та стан пізнання цього періоду; по-третє, виявити індикатори та критерії економічної нестабільності селянського господарства в роки непу. Загальноекономічний аспект сформував достатньо широку тематику публікацій. На жаль, левова їх частка мають більше від політики, ніж від економіки, що знижує рівень їх об’єктивності через упереджене ставлення до висвітлюваних питань винятково з партійно-класових позицій. Твори цього напряму репрезентовані здебільшого першими особами радянської держави − наркомами та їх заступниками, очільниками відомств та місцевих органів влади. Основними темами таких публікацій були: планове начало та приборкання ринкової стихії, ручне управління цінами та державна монополія зовнішньої торгівлі, обмеження приватного та іноземного капіталу, класове розшарування селянства та соціально-економічні перетворення в радянському селі під проводом більшовицької партії. В аграрній проблематиці, яка переважно спиралася на науковий ґрунт, неабияку увагу автори приділяли організації аграрної кооперації та колективізації, структурі єдиного сільськогосподарського податку, причинам процесу здрібнення селянських господарств, забезпеченню статистичного їх вивчення, проведення правильного землеустрою та раціоналізації землекористування та виробничого процесу, техніці рільництва та тваринництва, селянському обліку господарчої діяльності та аналізу причин збитковості та факторів доходності, з’ясуванню загальних площ посівів та оцінок врожайності та об’єму врожаю, умов та наслідків наймання робочої сили, тягла та реманенту, оренди землі та відшкодування ренти, ринкової товарності хліборобської справи та обсягу товарообороту селянського господарства. Перелічені тематичні аспекти не можуть не свідчити про доволі ретельне та всебічне вивчення селянського господарства в роки непу. 1 Крумин Г. О нэпе. – М.; Л., 1923. − 46 с. 2 Крицман Л. Новая экономическая политика и плановое распределение. – М., 1922. − 86 с.; Крицман Л. Два года новой экономической политики пролетариата СССР. – М.: Красная новь, 1923. – 26 с.; Крицман Л. Три года новой экономической политики. – М., 1924. − 34 с. 3 Ларин Ю. Итоги, пути, выводы новой экономической политики. – М., 1923. − 73 с. 4 Ларин Ю. Уроки кризиса и экономическая политика. – М., 1924. − 112 с. 5 Кржижановский Г. М. Товарообмен и плановая работа. – М., 1924. − 98 с. 407 6 Струмилин С. Г. На хозяйственном фронте (1921–1925): Сб. ст. – М.; Л., 1925. − 234 с. 7 Сарабьянов В. Новая экономическая политика. – М.; Л., 1925. − 67 с. 8 Сарабьянов В. Экономика и экономическая политика СССР: Учеб. для совпартшкол и комвузов. – 2–е изд. – М.; Л., 1926. − 122 с. 9 Владимиров М. К. Очередные задачи хозяйственного строительства: Сб. ст. – М.; Л., 1925. − 164 с. 10 Крумин Г. В борьбе за социализм. Основные итоги в области хозяйства и предстоящие задачи. – М., 1926. − 124 с. 11 Кржижановский Г. М. Десять лет хозяйственного строительства СССР. 1917–1927. – М., 1928. − 106 с. 12 Крумин Г. Итоги и проблемы социалистического строительства. – М.; Л., 1927. − 63 с. 13 Струмилин С. Г. Очерки советской экономики. – М.; Л., 1928. − 96 с. 14 Сарабьянов В. Итоги восстановительного периода. – М.; Л., 1927. − 54 с. 15 Милютин В. П. История экономического развития СССР (1917–1927). – М.; Л., 1928. − 265 с. 16 Бруцкус Б. Д. Очерки крестьянского хозяйства на Западе. – Х., 1914. – 96 с 17 Бруцкус Б. Д. Социалистическое хозяйство. Теоретические мысли по поводу русского опыта // Новый мир. − М., 1990. − № 8(788). − С. 174−212. 18 Див.: Ленин В. И.− М. И. Фрумкину. 1/II–1921 // Полн. собр. соч. − 5–е изд. − Т. 52. − С. 62−63; Ленин В. И. В. Н. Манцеву // Полн. собр. соч. − 5–е изд. − Т. 52. − С. 65−66; Ленин В. И. − Л. Б. Каменеву // Полн. собр. соч. − 5–е изд. − Т. 54. − С. 182. 19 Преображенский Е. От нэпа к социализму (взгляд в будущее России и Европы). – М., 1922. − 75 с. 20 Преображенский Е. Экономические кризисы при нэпе. – М., 1924. − 56 с. 21 Преображенский Е. Новая экономика. − М.: Комм. академия, 1926. − 146 с. 22 Бухарин Н. И. К вопросу о закономерностях переходного периода // Бухарин Н. И. Путь к социализму. − Новосибирск: Наука, 1990. − С. 114−153. 23 Ларин Ю. Вопросы крестьянского хозяйства. – М.: Моск. рабочий, 1923. – 143 с.; Ларин Ю. Советская деревня // Бюллетень ЦСУ. – М., 1925. – № 95. – С.379; Ларин Ю. Сельско–хозяйственный пролетариат СССР. – М.; Л.: Гос. изд–во, 1927. – 63 с.; Ларин Ю. Социальная структура СССР и судьбы аграрного перенаселения. – М.; Л.: Гос. изд–во, 1928. – 48 с. 24 Зайцев А. Важные решения партии о крестьянском хозяйстве. Что сказала 14–я конференция партии коммунистов. – М.; Л., 1925. – 32 с. 25 Яковлев Я. А. Наша деревня. Новое в старом и старое в новом. – М., 1923. − 46 с. 26 Серебровский А. П. Индустриализация страны и крестьянство. – М.; Л., 1927. – 23 с. 27 Крицман Л. Н. Классовое расслоение в советской деревне: По данным волостных обследований. – М.: Комм. академия, 1926. – 190 с ; Крицман Л. О статистическом изучении классовой структуры советской деревни // На аграрном фронте. – М., 1926. – № 2; 1927. – № 7. – С. 3–14; Крицман Л. Пролетарская революция и деревня. – М.: Госиздат, 1929. – 576 с. 28 Михалевский Л. Крестьянское хозяйство в СССР. – Л., 1926. – 63 с. 29 Якиманский В. А. К итогам аграрной революции на Украине. – Х.: ЦСУ УССР, 1924. − 234 с. 30 Шліхтер О. Г. Підсумки аграрної політики за 10 років // Укр. землевпорядник. – Х., 1927. – № 10–11. – С. 5 – 19. 31 Кретов Ф. Деревня после революции. – М., 1925. − 62 с. 32 Колесников Б. Деревня, куда она идет. Очерки. – Х., 1925. – 141 с. 33 Хрящева А. И. Крестьянство в войне и революции. Стат.–экон. очерки. – М., 1921. – 45 с.; Хрящева А. И. Подъем крестьянского хозяйства // Эконом. обозрение. – 1923. – № 10. – С. 48–57; 34 Гуревич М. Б. Голод и сельское хозяйство Украины. – Х.: ЦСУ УССР, 1923. – 48 с. 35 Fisher H. Famine in Soviet Russia, 1919–1922. – N.Y., 1927. − 267 p. 36 Туган–Барановский М. И. Социальные основы кооперации. – М.: Экономика, 1989. – 496 с. 37 Чаянов А. В. Организация кооперативного сбыта. – 2–е доп. изд. – М.: Всерос. союз с.–х. кооперации, 1922. – 90 с. 38 Чаянов А. В. Краткий курс кооперации. – 4–е изд. – М.: Коопер. изд–во, 1925. – 78 с. 408 39 Чаянов А. В. Основные идеи и формы организации сельскохозяйственной кооперации. – М.: Наука, 1991. – 456 с. 40 Чаянов А. В. Крестьянское хозяйство: Избр. тр. – М., 1989. – 493 с. 41 Гонтарева И. И. Лабораторные занятия по организации с.–х. предприятий и ценностным вычислениям в сельском хозяйстве. Из работ кабинетов организации сел. хоз–ва и с.–х. таксации НИИ с.–х. экономии / И. И. Гонтарева, В. И. Лебедев. – М., 1925. – 174 с. 42 Лебедев Г. Чему учат передовые крестьянские хозяйства и сельскохозяйственные коллективы. – М., 1924. – 88 с.; Лебедев Г. Чему учат передовые крестьянские хозяйства, сельскохозяйственный коллективы, совхозы и кооперированные деревни. – М., 1925. – 99 с.; Лебедев Г. Чему учат передовые крестьянские хозяйства.– М.; Л., 1925. – 112 с. 43 Лященко П. Производственные задачи с.–хоз. кооперации // На аграрном фронте. – 1926. – № 1 (янв.). – С. 53–64. 44 Торохтий Я. Ф. Мелкое и крупное крестьянское хозяйство. Сельско–хозяйственные трудовые артели. – Х., 1923. – 30 с. 45 Одинцов О. В. Українська сільськогосподарська кооперація. – Х.: Книгоспілка, 1925. – 93 с.; Одинцов О. Сільське господарство, хлібозаготівля та сільськогосподарська кооперація. – Х.: Укоопспілка, 1928. − 124 с. 46 Батюк І. Сільськогосподарська кооперація на Україні. – Х.: Книгоспілка, 1925. – 93 с. 47 Лозовый А. Коллективные хозяйства на Украине // На аграрном фронте. – 1926. – № 2 (февр.). – С. 83–94. 48 Генкін О. Споживча кооперація / О. Генкін, О. Гречка. – Х.: Кооп. вид–во, 1927. − 64 с. 49 Яковлев Я. А. За колхозы. Коллективное или кулацкое хозяйство. – М.; Л., 1928. – 176 с.; 2–е изд. – М.; Л., 1929. – 127 с. 50 Соловейчик В. Н. Основные вопросы 5–летнего плана реконструкции сельского хозяйства УССР // Хозяйство Украины. – 1928. – № 10. 51 Ленин В. И. Речь на III Всероссийском съезде советов народного хозяйства 27 января 1920 г. // Полн. собр. соч. − 5–е изд. − Т. 40. − С. 77. 52 Ленин В. И. Детская болезнь «левизны» в коммунизме // Полн. собр. соч. − 5–е изд. − Т. 41. − С. 100. 53 Там само. − С. 58. 54 Див.: Хрящева А. И. Крестьянство в войне и революции. Стат.–экон. очерки. – М., 1921. – 45 с.; Хрящева А. И. Эволюция классов в крестьянстве. Эволюция классов в Русской революции. – М.: Госиздат, 1922. − 67 с.; Подвинский А. Сельское хозяйство Киевской губернии в 1922 г. // Стат. бюлл. Киев. губстатбюро. – 1922. – № 4–5. − С. 21−54. 55 Яковлев Я. А. Расслоение деревни. – М., 1925. − 76 с. 56 Попов А. Расслоение деревни (Опыт обследования одной волости) // Под знаменем коммунизма. – Л., 1925. – № 3. – С. 24–36. 57 Классовая дифференциация крестьянства в современной советской деревне (Доклад тов. Л. Крицмана, прочитанный 17–го ноября 1925 года) // Вестн. Ком. Академии. – М., 1926. – Кн. 14. – С. 184–225; 58 Меерсон Г. К вопросу о методологии изучения дифференциации крестьянских хозяйств // Плановое хозяйство. – М., 1925. – № 9. – С. 80–86. 59 Гуревич М. Б. К вопросу о дифференциации крестьянского хозяйства Украины. Очерк первый. – Х.: ЦСУ УССР, 1925. – 54 с.; Гуревич М. Б. К вопросу о дифференциации крестьянского хозяйства Украины. Очерк второй. – Х.: ЦСУ УССР, 1925. – 61 с.; [Гуревич М.Б.] Материалы к вопросу о дифференциации крестьянского хозяйства Украины. Очерк третий. – Х.: ЦСУ УССР, 1925. – 42 с. 60 Мильшин Н. Крестьянское хозяйство вообще и Киевское в частности с точки зрения дифференциации и др. процессов // Местное хозяйство. – 1925. – № 1(43) – С. 3–48; № 2(44). – С. 3–44. 61 Терлецкий Е. Дифференциация украинского крестьянства и колхозы // На аграрном фронте. – М., 1925. – № 2. – С. 55–70. 62 Архангельский. Материалы по экономической дифференциации Подольского крестьянства // Бюлл. Подольского губ. стат. бюро. – Винница, 1925. – № 4(27). – С. 25–75. 409 63 Качинский В. Молодая поросль фермерства в украинской степи // Хозяйство Украины. – 1925. – № 6. – С. 98–106. 64 Вихляев П. А. Дифференциация земледельческих предприятий в условиях мирового сельского хозяйства. – М., 1926. − 156 с. 65 Хрящева А. И. Группы и классы в крестьянстве. К XIII съезду РКП(б). – М.: ЦСУ СССР, 1926. – 172 с. 66 Крицман Л. Н. Классовое расслоение в советской деревне: По данным волостных обследований. – М.: Комм. академия, 1926. – 190 с. 67 Меерсон Г. Е. Семейно–трудовая теория и дифференциация крестьянства в России. – М., 1926. − 114 с. 68 Горохов В. К вопросу о расслоении крестьянства (Из опыта одного обследования) // Эконом. строительство. – 1926. – № 9–10. – С. 52–60. 69 Анисимов Я. К вопросу о социальном составе московской деревни / Я. Анисимов, И. Верменичев, К. Наумов // На аграрном фронте. – М., 1926. – № 5–6. − С. 56−74. 70 Ларин Ю. Социальная структура СССР и судьбы аграрного перенаселения. – М.; Л.: Гос. изд–во, 1928. – 48 с. 71 Анисимов Я. А. Дифференциация крестьянского хозяйства // Пути сельского хозяйства. – М., 1927. – № 6–7(24–25). – С. 126–128. 72 Баскин Г. И. Влияние урожаев на дифференциацию крестьянского хозяйства // Пути сельского хозяйства. – М., 1927. – № 4(22). – С. 96–100. 73 Верменичев И. Д. Классовое расслоение крестьянства и классовые позиции буржуазных и мелкобуржуазных теоретиков // На аграрном фронте. – М., 1927. – № 4. – С.78–87. 74 Кондратьев Н. Д. К вопросу о дифференциации деревни // Пути сельского хозяйства. – М., 1927. – № 5(23). – С. 123–148. 75 Макаров Н. П. Дифференциация крестьянского хозяйства // Пути сельского хозяйства. – М., 1927. – № 4(22). – С. 101–113. 76 Суханов Н. О дифференциации крестьянского хозяйства // Пути сельского хозяйства. – М., 1927. – № 6– 7(24–25). – С. 137–147. 77 Ужанский С. Г. Дифференциация крестьянства // Пути сельского хозяйства. – М., 1927. – № 6–7(24–25). – С. 129–136. 78 Чаянов А. В. О дифференциации крестьянского хозяйства // Пути сельского хозяйства. – М., 1927. – № 5(23). – С. 109–122. 79 Челинцев А. Н. К вопросу о дифференциации крестьянского хозяйства // Пути сельского хозяйства. – М., 1927. – № 4(22). – С. 114–135. 80 Волоконский П. Современные типы деревенской буржуазии: Зарисовки с натуры / П. Волоконский, Л. Любощиц, П. Плешаков // Большевик. – М., 1927. – № 21. 81 Вольф М. М. К вопросу о дифференциации села // Большевик.–1927.–№ 23–24. 82 Гайстер А. И. Расслоение советской деревни. – М., 1928. – ХХХІІ, 141 с. 83 Осликовская Е. 900 степных селянских хозяйств (К вопросу о дифференциации села). – О.: БИП, 1927. – 48 с. 84 Раевич Г. К вопросу о приемах изучения социально–экономических типов современной деревни // Вестн. статистики. – М., 1927. – Кн. 25. – № 1. – С. 104–113. 85 Анисимов Я. Дифференциация крестьянского хозяйства в отражении современной статистической литературы // Бюлл. Науч.–иссл. ин–та сельскохоз. экономии. – М., 1927. – № 1–2. – С. 65–70. 86 Анисимов Я. Производственная характеристика крестьянских хозяйств различных социальных групп / Я. Анисимов, И. Верменичев, К. Наумов. – М.; Л., 1927. 87 О порядке применения Кодекса законов о труде в кулацких хозяйствах. Постановление ЦИК и СНК СССР. 20 февр. 1929 г. // Собр. Законов Рабоче–Крестьянского Правительства Союза ССР. − 1929. − № 14. − Ст. 117. 88 Каврайский В.А. Классы и классовая борьба в современной деревне / В. А. Каврайский, И. С. Нусинов. – Новосибирск, 1929. – 164 с. 410 89 Святець Ю. А. Соціально–економічна типологія селянських господарств України у роки непу (масові джерела та методи їх дослідження): Дисс. … канд. іст. наук: 07.00.06 / Дніпропетр. держ. ун–тет. − Д., 1993. − С. 13−70. 90 Сташевский Е. Крестьянский двор на Киевщине и его дробимость // Местное хозяйство. – 1923. – № 2(20). − С. 46−72. 91 Дембо Л. И. Семейные разделы в крестьянском хозяйстве. – М., 1926. – 86 с. 92 Хрящева А. Условия дробимости крестьянских хозяйств // Экон. обозрение. – М., 1928. – № 9. – С. 95– 112. 93 Гаража М. До питання про методи боротьби з негативними наслідками процесу здрібнення селянських господарств // Укр. землевпорядник. – 1929. – № 1. – С. 17–29. 94 Кубанин М. И. Классовая сущность процесса дробления крестьянских хозяйств. Экономическое исследование. – М., 1929. – 191 с. 95 Подвинский А. Сельское хозяйство Киевской губернии в 1922 г. // Стат. бюлл. Киев. губстатбюро. – 1922. – № 4–5. − С. 23−65. 96 Брянский А. Крестьянское хозяйство Киевщины // Местное хозяйство. – 1923. – № 8(17). − С. 43−72. 97 Лебедев Д. М. Очерки сельского хозяйства Киевской губернии // Местное хозяйство. – 1923. – № 6(15). − С. 18−32. 98 Леонтьев А. Изменения основных показателей сельского хозяйства Киевщины с 1916 г. по 1923 г. // Местное хозяйство. – 1923. – № 3(21). − С. 56−92. 99 Руденский В. Крестьянское хозяйство Киевщины в 1924 году (Обзор итогов весенней выборочной переписи 1924 года) // Киев. губ. стат. бюро. Стат. бюлл. – К., 1924. – № 12. – С. 20–103. 100 Мильшин Н. Крестьянское хозяйство вообще и Киевское в частности с точки зрения дифференциации и др. процессов // Местное хозяйство. – 1925. – № 1(43) – С. 3–48; № 2(44). – С. 3–44. 101 Гуревич М. Б. Вопросы современного крестьянского хозяйства Украины. – Х.: ЦСУ УССР, 1927. – XXII, 199 с. 102 Гуревич М. Б. Питання сучасного селянського господарства України – Х.: ЦСУ УСРР, 1927. − ХХ, 197 с. 103 Вольф М. М. Сільське господарство України. – Х.: ЦСУ УСРР, 1927. − 143 с. 104 Качинский В. Сельское хозяйство за 10 лет / В. Качинский, Л. Динамит // Хозяйство Украины. – 1927. – № 10. − С. 34−65. 105 Черненков Б. Землепользование и землеустройство в Одесской губ. (По данным весеннего опроса 1924 года) // Стат. бюлл. Одесского губстатбюро. – О., 1924. – № 9–10 (сент.–окт.). – С. 118–127. 106 Косов Я. Аренда земель на Украине в 1925 г. // На аграрном фронте. – М., 1926. – № 2. – С. 95–100. 107 Вербицкий Г. М. К оценке точности учета посевных площадей на Украине. – Х.: ЦСУ УССР, 1927. – IV, 26 с. 108 Лященко П. Проблема землеустройства в условиях новой экономической политики // На аграрном фронте. – М., 1925. – № 1. – С. 25–31. 109 М.С.Ш. Современное землеустройство и «оптимум» крестьянского хозяйства // Землеустроитель. – 1924. – № 3. – С. 4–7; Чаянов А. В. Как организовать крестьянское хозяйство в Нечерноземной полосе. – М., 1925. – 45 с.; Чаянов А. В. Оптимальные размеры сельско–хозяйственных предриятий: Из работ науч.– исслед. ин–та сельскохоз. экономии при сельскохоз. акад. им. К. Тимирязева. – М.: Новая деревня, 1928. – 92 с. 110 Козлов Н. И. Землепользование и землеустройство. – Л.: Прибой, 1926. – 32 с.; Козлов Н. И. Земля и хозяйство. С землеустройством надо связать и переустройство крестьянского хозяйства. – Л., 1926. – 20 с.; Козлов Н. И. Как производится землеустройство. – М.; Л.: Гос. Изд–во, 1926. – 47 с.; Козлов Н. И. Какие недостатки землепользования вредят крестьянскому хозяйству. – М.; Л.: Гос. Изд–во, 1926. – 41 с.; Козлов Н. И. Порядки землепользования. Какие существуют порядки землепользования и какой из них выгоднее для крестьян. – М.; Л.: Гос. изд–во, 1926. – 49 с.; Козлов Н. И. Что такое землеустройство. – М.; Л.: Гос. изд–во, 1926. – 56 с.:черт.; Козлов Н. И. О земельном обществе. – М.; Л.: Гос. изд–во, 1926. – 40 с. 411 111 Чаянов А. В. Очерки по экономике трудового сельского хозяйства / С предисл. Л. Крицмана. – М.: Новая деревня, 1924. – 16, 152 с. 112 Чаянов А. В. Как организовать крестьянское хозяйство в Нечерноземной полосе. – М., 1925. – 45 с.; Чаянов А. В. Организация крестьянского хозяйства: Из работ НИИ с.–х. экономии в Москве. – М.: Кооперативное изд–во, 1925. – ІІІ, 215 с. 113 Чаянов А. В. Оптимальные размеры сельско–хозяйственных предриятий: Из работ науч.–исслед. ин–та сельскохоз. экономии при сельскохоз. акад. им. К. Тимирязева. – М.: Новая деревня, 1928. – 92 с. 114 Макаров Н. П. Организация сельского хозяйства. – М.: Изд–во «Экон. жизнь», 1927. – 588 с. 115 Макаров Н. Проблема интенсивности в сельском хозяйстве // Бюлл. Науч.–иссл. ин–та сельскохоз. экономии. – М., 1927. – № 1–2. – С. 11–34. 116 Эребо Ф. Об изменениях организационных форм сельского хозяйства и их важнейших причинах // Бюлл. Науч.–иссл. ин–та сельскохоз. экономии. – М., 1927. – № 1–2. – С. 5–10. 117 Студенский Г. А. Интенсивность и псевдоинтенсивность в крестьянском сельском хозяйстве. – Самара, 1927. – 39 с. 118 Ястремский Б. Связь между элементами крестьянского хозяйства в 1917 и 1919 годах // Вестн. статистики. – 1920. – № 9–12. − С. 8−52. 119 Студенский Г. А. Очерки по теории крестьянского хозяйства. – М., 1923. – 80 с.; Студенский Г. А. Организация среднечерноземного крестьянского хозяйства. – М., 1923. – 2, 74 с.; 2–е изд. – 1924. – 2, 74 с. 120 Щетинин Н. И. Хозяйство надо строить и вести по расчету. Руководство к ведению расчетов по организации хозяйств крестьянского типа, со сведениями по устройству и постановке отдельных отраслей и с приложением формальных ведомостей простых записей по счетоводству хозяйства. – М.; Пг., 1923. – 86, 2 с.; Щетинин Н. И. Сколько надо земли, чтобы с выгодой работать. Руководство для крестьян. – Л.: Прибой, 1925. – 64 с. 121 Гонтарева И. И. Лабораторные занятия по организации с.–х. предприятий и ценностным вычислениям в сельском хозяйстве. Из работ кабинетов организации сел. хоз–ва и с.–х. таксации НИИ с.–х. экономии / И. И. Гонтарева, В. И. Лебедев. – М., 1925. – 174 с. 122 Варгин В. Н. Расчеты по организации крестьянского хозяйства. Лекции, читанные на курсах для крестьян–хозяев северо–земледельческой части СССР. – М., 1925. – 78, 2 с.; Варгин В. Н. Расчеты по организации сельского хозяйства в восточной лесостепи (Зауралье – Западная Сибирь). – Пермь, 1926. – 125, 2 с.; Варгин В. Н. Простые расчеты по организации крестьянского хозяйства. Лекции, читанные на курсах для крестьян Уральской области. – М., 1927. – 88 с. 123 Семенов С. Т. Новое крестьянское хозяйство. – М., 1922. – 54 с.; Семенов С. Т. Крестьянское улучшенное хозяйство. – М., 1924. – 72 с. 124 Бруцкус Б. Л. Экономия сельского хозяйства. – Л., 1924. − 154 с. 125 [Бринкман Т.] Цели и пути технического прогресса в сельском хозяйстве // Бюлл. Науч.–иссл. ин–та сельскохоз. экономии. – М., 1927. – № 1–2. – С. 35–37. 126 Коротков И. П. Практические главы учения об организации крестьянского хозяйства. – Х., 1926. – 7 с. 127 Базыкин С. Крестьянское хозяйство как экономический тип // Сельское и лесное хозяйство. – М., 1922– 23. – Кн. 9. – С. 229–232. 128 Макаров Н. А. Крестьянское хозяйство и его эволюция. – М., 1920. − 98 с. 129 Мещерский А. П. Как устроить производительное крестьянское хозяйство. – Л.: Прибой, 1925. – 32 с. 130 Котов А. А. Опыт исследования техники крестьянского хозяйства. – Минск, 1925. – 85 с. 131 Холодов М. Результаты весеннего обследования крестьянских хозяйств в 1924 году // Бюлл. Подольского губ. стат. бюро. – Винница, 1924. – № 3(26), июль–сент. – С. 14–31. 132 Ястремский С. Сельско–хозяйственный обзор Одесской губернии за 1923 год. По данным райстатистиков и корреспондентов в сельск.–хозяйств. бюллетенях №№ 1–12 зв 1923 год // Одесское губ. стат. бюро. Стат. бюлл. – О., 1924. – № 1–2. – С. 110–129. 133 Філіповський О. К. Розвідка з організації селянського господарства на Україні / Пер. з рос. Є. Плужника. – Х.: ДВУ, 1926. – 314 с. 134 Сосновий С. Нариси з техніки селянського рільництва. – Х., 1926. − 126 с. 412 135 Бабицкий Б. А. К вопросу об изучении техники и организации крестьянского хозяйства. Задачи и методы. (Из программы работ экономического отдела Шатиловской областной сельскохозяйственной опытной станции). – Орел, 1927. – 8 с. 136 Коротков И. П. К критике современных методов изучения крестьянского хозяйства. – Х., 1924. – 18 с.; Коротков И. П. О практике упрощенных методов агрономического изучения крестьянского хозяйства. – Х., 1926. – 18 с.; Коротков И. П. Организационно–производственные минимумы в крестьянском хозяйстве и методы их устранения. – Х., 1926. – 2, 10 с. 137 Черненков Б. Эволюция основных элементов сельского хозяйства по экономическим группам крестьянства // Одесское губ. стат. бюро. Стат. бюлл. – О., 1923. – № 10–11.– С. 316–339; 1924. – № 1–2. – С. 76–109; № 9–10. – С. 84–117; Черненков Б. Доходность элементов сельского хозяйства. – О., 1925. − 82 с. 138 Кривченко Г. К вопросу о возможных пределах повышения крестьянских урожаев на Украине // Техника, экономика и право. – К., 1924. – № 4–5. – С.104–125. 139 Воробьев С. О. Роль факторов урожая в различных естественно–исторических зонах Украины. – О., 1926. – 10 с. 140 Гольдштейн А. Изучение корреляционного поля для числа едоков и десятин в крестьянском хозяйстве и его практическое значение // Киев. губстатбюро. Стат. бюлл. – К., 1924. – № 8. – С. 23–33. 141 Руденский В. Крестьянское хозяйство Киевщины в 1924 году (Обзор итогов весенней выборочной переписи 1924 года) // Киев. губ. стат. бюро. Стат. бюлл. – К., 1924. – № 12. – С. 20–103.; Руденский В. Группировка по землеобеспеченности едока в условиях Киевской губернии // Стат. бюлл. Киев. губстатбюро. – 1924. – № 4–5. 142 Хоменко Н. Наем и сдача живого и мертвого инвентаря на Украине // На аграрном фронте. – 1927. – № 8–9. − С. 26−52. 143 Косов Я. Аренда земель на Украине в 1925 г. // На аграрном фронте. – М., 1926. – № 2. – С. 95–100. 144 Воронов И. Эффект обработки крестьянами пашни своим инвентарем и наемным // На аграрном фронте. – 1926. – № 2 (февр.). – С. 101–114. 145 Андреев В. А. Основные элементы крестьянского хозяйства в 1916, 1920 и 1924 гг. – Кострома, 1924. – 46 с. – (Костромское губстатбюро). 146 Раевич Г. Об’ем крестьянского хозяйства и теория факторов // На аграрном фронте. – М.: Изд–во Коммунист. академии, 1926. – № 1, янв. – С. 10–21. 147 Спадков Я. Механизация землеобработки и интенсификация сельского хозяйства // Укр. экономист. – 1925. – № 71. – 24 дек. 148 Рыбников А. К методике изучения влияния транспорта на сельское хозяйство (Опыт наложения Тюнена на действительность) (Доклад на Пленуме Института) // Бюлл. Науч.–иссл. ин–та сельскохоз. экономии. – М., 1927. – № 1–2. – С. 38–52. 149 Назимов И. Н. Элементы капитала в крестьянском хозяйстве. – М.; Л., 1929. – VII, 160 с. 150 Попов П. Перенаселение деревни // Большевик. – М., 1925. – № 9–10. – С. 81–94. 151 Ларин Ю. Социальная структура СССР и судьбы аграрного перенаселения. – М.; Л.: Гос. изд–во, 1928. – 48 с. 152 Минц Л. Е. Аграрное перенаселенние и рынок труда в СССР. − М., 1929. − 87 с. 153 Минц Л. Е. Отход крестьянского населения на заработки в СССР. − М., 1925. − 67 с.; Минц Л. Е. Проблемы баланса труда и использования трудовых ресурсов в СССР. – М.: Статистика, 1967. – 247 с. 154 Струмилин С. Оплата и производительность труда в сельском хозяйстве (Статья первая) // На аграрном фронте. – М., 1926. – № 1, янв. – С. 41–52; Струмилин С. Оплата и производительность труда в сельском хозяйстве (Статья вторая) // На аграрном фронте. – М., 1926. – № 2, февр. – С. 20–35. 155 Шестаков А. Наемный труд в сельском хозяйстве // На аграрном фронте. – М., 1925. – № 1. – С. 36–57. 156 Мельников А. Сроковые рабочие в крестьянских хозяйствах и в сельских обществах // Стат. обозрение. – М., 1927. – № 4. – С. 57–61. 157 Плешков П. Наемный труд в крестьянском хозяйстве. – М.; Л., 1928. − 133 с. 158 Цикото В. Наем рабочих в крестьянских хозяйствах // На аграрном фронте. – 1928. – № 11. − С. 44−61. 413 159 Хрящева А. Методы наблюдения динамики земледельческого хозяйства. – Б. м. и г. – 37 с.; Хрящева А. И. К вопросу о неправильных приемах исследования динамики крестьянского хозяйства. – М.: ЦСУ СССР, 1923. – 32 с.; Хрящева А. И. Статистика посевов и степень ее точности. Критич. очерк. – М., 1923. – 67 с.; Хрящева А. О приемах проверки данных сельскохозяйственных переписей // Вестн. статистики. – М., 1924. – Кн. 18. – № 7–9. – С. 141–150; Хрящева А. И. К вопросу о принципах группировки массовых статистических материалов в целях изучения классов в крестьянстве. – М.: ЦСУ СССР, 1925. – 40 с. 160 Верзилова М. Площадь озимых посевов на 1924 год по данным осеннего опроса 1923 года // Одесское губ. стат. бюро. Стат. бюлл. – О., 1924. – № 1–2 (янв.–февр.). – С. 65–75. 161 Обухов В. М. Поправки к посевным площадям 1925 г. // Стат. обозрение. – М., 1925. – № 5. – С.8–17. 162 Полонський Ф. Весняна засівкампанія 1924 року // Местное хозяйство. – 1924. – № 4(22). − С. 18−32. 163 Альтерман А. Хлебные ресурсы Украины. – О., 1923. − 115 с. 164 Лисенко С. К вопросу о выработке шкалы урожайности на основании показателей самого населения (По материалам осенних опросов 1922–1923 г. и урожайной анкеты 1923 г.) // Одесское губ. стат. бюро. Стат. бюлл. – 1924. – № 1–2 (янв.–февр.). – С. 42–64; Лисенко С. Разработка урожайных данных 1923 г. в связи с группировкой хозяйств по посевной площади и с балловой оценкой урожая // Одесское губ. стат. бюро. Стат. бюлл. – О., 1924. – № 3–4 (март–апр.). – С. 27–39; Лисенко С. Культура подсолнуха в Одесской губернии (По данным весенних опросов и анкеты Ц.С.У. в августе 1924 г.) // Стат. бюлл. Одесского губ. стат. бюро. – Одесса, 1924. – № 9–10 (сент.–окт.). – С. 34–83. 165 Соловьев А. Валовая продукция полеводства в 1924 году // Одесское губ. стат. бюро. Стат. бюлл. – О., 1924. – № 9–10 (сент.–окт.). – С. 128–146. 166 Яковлев Я. А. Об ошибках хлебофуражного баланса ЦСУ и его истолкователей. – М., 1926. – 86 с. 167 Вербицкий Г. М. К оценке точности учета посевных площадей на Украине. – Х.: ЦСУ УССР, 1927. – IV, 26 с. 168 Давидович М. О расхождении данных весеннего опроса и динамики // Вестн. статистики. – 1927. – Кн. 28. – № 4. – С. 283–286. 169 Волков Е. Мировая кон’юнктура хлебного рынка и хлебоэкспорт из СССР // На аграрном фронте. – 1926. – № 1 (янв.). – С. 65–83. 170 Микоян А. И. Состояние внешней и внутренней торговли. – М., 1924. − 54 с. 171 Лежава А. М. Внутренняя торговля 1923 г. – М., 1924. − 36 с.; Лежава А. М. Государственное регулирование торговли и биржи. – М., 1924. − 72 с. 172 Костелянский Е. И. Хлебный экспорт Украины // Экспортные ресурсы Украины. – Х., 1923. – С.13–34. 173 Шраг М. Зовнішня торгівля України. – Х., 1924. − 82 с. 174 Лосицкий А. Е. Крестьянские хлебные запасы // Стат. обозрение. – М., 1927. – № 2. – С. 29–44. 175 Альтерман А. Розвиток хлібного господарства та хлібної торгівлі України. – Х., 1928. − 132 с.; Альтерман А. Я. Проблемы товарности зернового хозяйства Украины с социально–экономической точки зрения // Хозяйство Украины. – 1928. – № 6. − С. 31−48. 176 Попов О. Хлібна торгівля України. – Х., 1927. − 96 с. 177 Литошенко Л. Н. Емкость крестьянского рынка. – М.; Л., 1927. – 145 с. 178 Бюджеты крестьян Харьковской губернии в 1922−1923 г. − Х.: Харьк. губ. стат. бюро, 1924. − Вып. 1: Сумской округ. − VII, 168 с.; Вып. 2: Купянский округ. − VII, 112, 78 с.; Вып. 3: Харьковский округ. − V, 84, 64 с.; Бюджеты крестьян Харьковской губернии в 1923−1924 г. − Х.: Харьк. губ. стат. бюро, 1925. − XI, 90 с.; Крестьянские бюджеты Екатеринославской губернии за период с 1 сент. 1923 г. по 1 сент. 1924 г. − Екатеринослав: Екатеринослав. губстатбюро, 1925. − XI, 281 с.; Крестьянские бюджеты Киевской губернии в 1922−1923 г. − К.: Киев. губстатбюро, 1924. − 131, 79 с.; Крестьянские бюджеты Киевской губернии в 1923−1924 г. − К.: Киев. губстатбюро, 1925. − 86, 119 с.; Очерки крестьянских бюджетов Украины. − X.; К.: Книгоспілка, 1923. − 47, XXXIII с. − (Всеукр. агр. о–во); Рабочие бюджеты г. Екатеринослава в 1925 г. Крестьянские бюджеты Екатериносл. округа в 1924−1925 г. − Д.: Окрстатбюро, 1926. − 4, 127 с.; Статистика України. − Сер. 2. Сільсько–господарська статистика. − Т. 6. Селянські бюджети. − X.: ЦСУ УССР, 1925. − Вип. 1. − № 74. Крестьянские бюджеты Украины (Монографические обследования сел. бюджетов за 1923−1924 хоз. г.). − XLVI, 299, IV с.; Статистика України. − Сер. 2. 414 Сільсько–господарська статистика. − Т. 6. Селянські бюджети. − X.: ЦСУ УССР, 1926. − Вип. 2. − № 85. Обращение ценностей и денежный баланс в крестьянских хозяйствах Украины в 1924−1925 г. − 61 с.; Статистика України. − Сер. 2. Сільсько–господарська статистика. − Т. 6. Селянські бюджети. − X.: ЦСУ УССР, 1927. − Вип. 3. − № 115. Крестьянские бюджеты Украины (Монографические обследования крестьян, бюджетов за 1924−1925 хоз. г.). − XX, 193 с.; Статистика України. − Сер. 2. Сільсько– господарська статистика. − Т. 6. Селянські бюджети. − X.: ЦСУ УССР, 1928. − Вип. 4. − № 122. Обращение ценностей и денежный баланс в крестьянских хозяйствах Украины в 1925−1926 г. − 87 с.; Статистика України. − Сер. 2. Сільсько–господарська статистика. − Т. 6. Селянські бюджети. − X.: ЦСУ УССР, 1930. − Вип. 4. − № 174. Крестьянские бюджеты Украины (Монографические обследования крестьян, бюджетов за 1925−1926 хоз. г.). − X, 27, 115 с. 179 Литошенко Л. Н. Крестьянский бюджет в 1922–23 году. – М.: ЦСУ СССР, 1923. – 57 с. 180 Литошенко Л. Статистика крестьянских бюджетов // Вестн. статистики. – М., 1924. – Кн. 8. – № 7–9. – С. 185–188. 181 Студенский Г. А. Бюджет крестьянского хозяйства. – М., 1927. – 165 с. 182 Чаянов А. В. Бюджетные исследования. История и методы. – М.: Кооп. изд–во студенчества сел.–хоз. акад. им. Тимирязева «Новый агроном», 1929. – 331 с. 183 Якиманский В. А. Рыночный оборот в крестьянских хозяйствах Украины (по бюджетным обследованиям 1923 г.). – Х.: ЦСУ України, 1924. − 74 с. 184 Линецкая С. К вопросу о товарообороте крестьянских хозяйств Одесской губернии (По данным бюджетного обследования 1923 года) // Одесское губ. стат. бюро. Стат. бюлл. – О., 1924. – № 3–4. – С. 84– 110. 185 Див.: Либкинд А. Рец.: Бюджеты крестьян Харьковской губернии в 1923–24 году. – Х.: Харьк. окр. стат. бюро, 1925. – 90 с. // На аграрном фронте. – 1926. – № 2 (февр.). – С. 129–132. 186 Кобранов Н. П. Лесные угодья в крестьянских хозяйствах и их роль в формировании крестьянского бюджета. – Л., 1926. – 8 с. 187 Студенский Г. А. Рента в крестьянском хозяйстве и принципы ее обложения. – М., 1925. – 113 с.; Солнцев С. И. Земельная рента в крестьянском хозяйстве. – Л., 1929. – 244 с. 188 Гуревич М. Б. Прямое обложение сельского хозяйства Украины. – Х.: ЦСУ УССР, 1923. – 64 с. 189 Доклад М. Б. Гуревича о построении налоговой шкалы // Российский государственный архив экономики. − Ф. 7733. Народный комиссариат финансов СССР. − Оп. 2. 1924−1929 гг. − Д. 843. Сравнительные таблицы распределения контингентов с.–х. налога и сводки объектов обложения по Украине на 1924−25 гг. − Л. 2−14. 190 Руденский В. К характеристике групп плательщиков сельхозналога на Киевщине // Местное хозяйство. – 1923. – № 8(17). − С. 22−46. 191 Тремль Г. А. О едином сельско–хозяйственном налоге на Украине в 1924–25 г. // Хозяйство Украины. – Х., 1925. – № 1–2. – С. 61–67. 192 Федоров П. Об изменениях в обложении крестьянского хозяйства на 1926/27 год (К реформе сельхозналога) // На аграрном фронте. – М., 1926. – № 2. – С. 11–19. 193 Ларин Ю. Налоговое обложение и оппозиция. – М.; Л.: Гос. изд–во, 1928. – 36 с. 194 Жирмунский М. М. Частный капитал в товарообороте. – М., 1924. − 64 с.; Жирмунский М. М. Частный торговый капитал в народном хозяйстве СССР. – М., 1927. − 123 с. 195 Крон Ц. Частная торговля в СССР. – М., 1926. − 81 с. 196 Середа С. П. Материалы по обследованию роли частного капитала в хозяйстве СССР. – М., 1924. − 52 с. 197 Ларин Ю. Частный капитал в СССР. – М.; Л., 1927. − 82 с. 198 Рудой Я. Государственный капитализм. – М.; Л., 1927. − 114 с. 199 Мингулин И. Пути развития частного капитала. – М., 1927. − 69 с. 200 Кондрушкин И. С. Частный капитал перед советским судом. Пути и методы накопления по судебным и ревизионным делам 1918–1926 гг. – М.; Л., 1927. − 42 с.

Дискурс чи рефлексія? Аграрні аспекти нової економічної політики у публіцистичних та наукових творах 1920-х років

Репозитарії

Схожі ресурси