“Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні”
Рецензія на книгу: Костельник Гавриїл. Ultra Posse. Вибрані твори / Упорядкування та передмова о. Олега Гірника. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 400 с.
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/132882 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | “Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” / Б. Пастух // Слово і Час. — 2009. — № 3. — С. 113-114. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-132882 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1328822018-05-15T03:03:04Z “Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” Пастух, Б. Рецензії Рецензія на книгу: Костельник Гавриїл. Ultra Posse. Вибрані твори / Упорядкування та передмова о. Олега Гірника. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 400 с. 2009 Article “Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” / Б. Пастух // Слово і Час. — 2009. — № 3. — С. 113-114. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/132882 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Пастух, Б. “Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” Слово і Час |
| description |
Рецензія на книгу: Костельник Гавриїл. Ultra Posse. Вибрані твори / Упорядкування та передмова о. Олега Гірника. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 400 с. |
| format |
Article |
| author |
Пастух, Б. |
| author_facet |
Пастух, Б. |
| author_sort |
Пастух, Б. |
| title |
“Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” |
| title_short |
“Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” |
| title_full |
“Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” |
| title_fullStr |
“Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” |
| title_full_unstemmed |
“Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” |
| title_sort |
“найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/132882 |
| citation_txt |
“Найбільше, що лякало його у священицькому званні –це втрата свободи в мисленні” / Б. Пастух // Слово і Час. — 2009. — № 3. — С. 113-114. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT pastuhb najbílʹšeŝolâkalojogousvâŝenicʹkomuzvannícevtratasvobodivmislenní |
| first_indexed |
2025-07-09T18:11:31Z |
| last_indexed |
2025-07-09T18:11:31Z |
| _version_ |
1837193962473914368 |
| fulltext |
Слово і Час. 2009 • №3 113
Не так давно Україна приймала в
себе патріарха Константинопольського
Варфоломія . Ця подія свідчить про
серйозні зрушення тектонічні зсуви в
людському пізнанні , відчуванні світу,
зокрема про спробу вирватись за межі
впливу російського церковного “капкану”.
читачів, бо ми ж таки “інші”… Мабуть,
за всієї скрупульозності у відсиланні до
текстових цитат українського поета дуже
багато залежить від уяви читачів, які мають
знати й О.Пушкіна, і Т.Шевченка і вірити
в сакральні феномени (див. с. 167) чи
прочитати тезу на зразок: “Отже, можна
сказати, що в основу українських народних
уявлень про долю, а звідси й Шевченкових
– певною мірою ліг козацький етос” (169).
Або що можна сказати про таку рефлексію:
“Утім в обох поемах прямо не зазначено,
що трагічну долю дочок зумовило материне
прокляття. І все-таки навіть якщо прокляття-
пророцтво й не становило для Шевченка
світоглядної категорії, то інтуїтивно, на
рівні світовідчуття, поет сприйняв його як
магічний долевизначальний чинник” (171).
Отож типологія в підході до пушкінської і
шевченківської мотивації і поетикальних
систем залишена на чу тлив і с т ь і
здогадливість молодих поколінь, які не
завжди плекають читацьку культуру (див.
с. 175-179). Очевидно, що й така довіра-
орієнтація на компетентного реципієнта
також не тільки заслуговує на констатацію,
а й закликає до активізації креативності
молодих філологів за покликанням.
У подібному дискурсивно-діалоговому,
креативно-спонукальному форматі треба
підтримати також статті Василя Пахаренка,
Володимира Мовчанюка , Олександра
Бороня й Валерія Шевчука, хоча, правда,
вони дуже різні з погляду задуму й мети
цієї книжки. У контексті видання вони
простежують не так теми й мотиви ,
як образні феномени , що мають свої
структурні виміри. Заявленій обіцяній
орієнтації відповідає хіба що текст “Мотив
шляху”, який написав Олександр Боронь.
Названі по-різному статті інших авторів
розпросторюються і стосуються то аксіології
(етичних критеріїв), то антропологічних
ситуацій, то часопросторових вимірів або
архетипної ланки спільнот… – усі вони по-
своєму повчальні і доречні. На завершення
Станіславом Росовецьким дуже посутньо
конкретизовано християнську агіографію
у творчості Шевченка.
Згадані гасла майбутньої енциклопедії
розширюють сво ї контексти на тл і
персоналій, що подаються, як про це вже
засвідчили робочі зошити на літери “А” і
“Б”, підготовлені у відділі шевченкознавства
Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН
України. Крім довідок стосовно теоретичних
гасел і персоналій , коментується за
абеткою назв кожний твір класика . У
такий спосіб творена та апробована
“Шевченківська енциклопедія” справді
найповніше відповідає універсалізму
митця, сучасному рівневі глобалізованого
наукового дискурсу.
Отож маємо всі підстави привітати
авторів видання “Теми і мотиви поезії
Тараса Шевченка”, керівника проекту
“Шевченківська енциклопедія” Валерію
Смілянську з гідним пошануванням чергової
річниці українського оборонця національної
гідності.
Дай , Боже , дочекатися щасливого
завершення подвижницької праці , бо
ми вже впевнилися , що перебуваємо
не тільки на підступах до Шевченкового
універсалізму, а й у його космічному
колообігу.
м. Тернопіль Роман Гром’як
“НАЙБІЛЬШЕ, ЩО ЛЯКАЛО ЙОГО У СВЯЩЕНИЦЬКОМУ ЗВАННІ –
ЦЕ ВТРАТА СВОБОДИ В МИСЛЕННІ”
Костельник Гавриїл. Ultra Posse. Вибрані твори / Упорядкування
та передмова о. Олега Гірника. ─ Ужгород : Ґражда, 2008. – 400 с.
Зміни на краще видно практично по
всій Україні. Не згадую Галичину, яка
завжди вирізнялася твердим світоглядним
стержнем . Якщо раніше , скажімо , на
Луганщині, заходячи до церкви (колишнього
клубу, де “крутили” кіно), можна було
побачити лише кілька старечих облич, а
114 Слово і Час. 2009 • №3
сам церковний хор вводив у велику смуту,
то тепер багато парафіян уже значно
молодшого віку. Це дуже прикметно і
свідчить про духовне одужання нації. Ще
один доказ цього – п’ятиразове перевидання
“Сповіді” Св. Августина. Зрештою, кожен,
очевидно, може навести свої приклади
інтенсифікації духовного життя.
Значущим явищем в інтелектуальному
просторі стала книжка Гавриїла Костельника
“Ultra Posse. Вибрані твори”. Упорядкував
Олег Гірник, якому донька О. Гавриїла
Христина надала право користуватися
архівними матеріалами.
Постать о. Гавриїла досить складна.
Скажімо, він був в “ ініціативній групі”
“псевдособору” у Львові 1946 року, через що
отримав тавро зрадника греко-католицької
церкви. Олег Гірник, що прикметно, не
абсолютизує постать Костельника, “не
виправдовує”. Але, як на мене, у книжці
мало прописаний цей згаданий момент, не
відбулося своєрідної люстрації.
Г. Костельник знаний ще й як представник
католицького релігійно-філософського
модер н і з м у. І т у т, п е р е к о н а н и й ,
виформовується досить цікава ситуація.
“Закликаючи до діалогу з модерним ,
секулярним світом”, о. Гавриїл сам був
досить сильним опонентом художньо-
естетичного модернізму. Знаємо його
звинувачувальні ескапади в бік Володимира
Винниченка у праці під промовистою
назвою “Ламання душ”, зрештою, “дістав
на горіхи” від нього й Іван Франко.
Ґрунтовна, “знаюча” передмова О. Гірника
дає змогу прочитати тексти Гавриїла
Костельника під іншим кутом зору.
Єдине , що сл ід було б зробити
упорядникові, так це осмислити, чи варто
видавати поетичні твори Г. Костельника,
адже вони мають мало сп ільного з
поезією . Можливо , ліпше звернутися
до філософських текстів о. Гавриїла?
Зрозуміло, що говорю не про академічні
видання, а про вибрані тексти.
м. Львів Богдан Пастух
Неперебутньою літературознавчою
з’явою на наукових видноколах сьогочасся
стала праця професора В. Качкана про
відомого фольклориста , бібліографа ,
літературознавця , мистецтвознавця і
педагога Івана Васильовича Хланту,
творчо -науковий розмах якого сягає
далеко поза рідне серцю та глибоко
знане до прадідівських етнічних джерел
Закарпаття . Своєрідність укладання
такого штибу видань полягає в тому, що
сучасна філологічна наука на тлі модерних
літературних експериментів почасти
прагне екстраполюватися від подібного
скрупулістичного клопоту, погірдливо спихує
бібліографію на “пропахлонафталінне
маргінесся”. Безсумнівно, у тому нема
раці ї , особливо коли поглянено на
такий творчо-науковий феномен, яким
постають напрацювання І .Хланти –
доктора мистецтвознавства, лауреата
премії ім. В.Антоновича, автора багатьох
наукових статей , рецензій , розвідок ,
фольклористичних збірок, монографій,
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧЕ РОЗКРИЛЛЯ ДУХУ
Качкан Володимир. Іван Хланта: Біобібліографічний покажчик. –
Ужгород: ВАТ «Патент», 2008. – 458 с.; іл.
бібліографічних покажчиків та численних
іще не виданих книг.
“ Н а г р о м а д и т и с и л у - с и л е н н у
різножанрових матеріалів, – зазначає
в передмові до книжки В .Качкан , – і
на відповідному рівні покласти цей
багаж у “банк пам’яті” нації – значить,
вирости духовним багачем, володарем
капіталів, яким одна, найвища ціна –
незнищенність…”. Тому й закономірною
постає ота справжня, непідробна повага в
людей, щиру наявність якої бачить укладач:
“Мабуть, у вас, закарпатців, не так глибоко
проростає корінець захланності, заздрості
та запопадливості, бо, приміром, такої
рясноти відгуків, навіть на покажчики – у
наших краях [Галичині. – М.С.] – і уваги б
не звернули. Ну, а вже при живому писати
повісті, поеми та й укладати пісні – це
просто диво! І дуже гарно, що можна і є
кому сказати дяку Авторові; у нашій стороні
чекають, аби закрив очі, а тоді шукають
епітетів: великий, видатний, визначний і
т.п.”.
|