Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника
Стаття присвячена 900-річчю “Житія і хоженія Данила, Руської землі ігумена”. У ній на основі новітніх досягнень літературної медієвістики розглянуто жанрово-стильові особливості давнього твору, який поклав початок тривалому розвитку паломницького жанру....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133205 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника / П. Білоус // Слово і Час. — 2009. — № 6. — С. 3-8. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-133205 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1332052018-08-26T15:34:13Z Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника Білоус, П. Ad fontes! Стаття присвячена 900-річчю “Житія і хоженія Данила, Руської землі ігумена”. У ній на основі новітніх досягнень літературної медієвістики розглянуто жанрово-стильові особливості давнього твору, який поклав початок тривалому розвитку паломницького жанру. The paper is dedicated to the 900th anniversary of “The Life and Pilgrimage of Danylo, the Hegumen of Rus”. Involving the medievalism’s latest achievements, the author explores the peculiarities of genre and style of the work which marked the beginning of the pilgrimage genre’s continuous development. Статья посвящена 900-летию “Жития и хожденья Данила, Русьскыя земли игумена”. В ней на основе новейших достижений литературной медиевистики рассмотрены жанрово-стилевые особенности древнего произведения, которое положило начало многовековому развитию паломнического жанра. 2009 Article Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника / П. Білоус // Слово і Час. — 2009. — № 6. — С. 3-8. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133205 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ad fontes! Ad fontes! |
| spellingShingle |
Ad fontes! Ad fontes! Білоус, П. Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника Слово і Час |
| description |
Стаття присвячена 900-річчю “Житія і хоженія Данила, Руської землі ігумена”. У ній на основі новітніх
досягнень літературної медієвістики розглянуто жанрово-стильові особливості давнього твору, який
поклав початок тривалому розвитку паломницького жанру. |
| format |
Article |
| author |
Білоус, П. |
| author_facet |
Білоус, П. |
| author_sort |
Білоус, П. |
| title |
Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника |
| title_short |
Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника |
| title_full |
Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника |
| title_fullStr |
Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника |
| title_full_unstemmed |
Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника |
| title_sort |
поетичний міф про святу землю в “хоженії” данила паломника |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Ad fontes! |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/133205 |
| citation_txt |
Поетичний міф про Святу Землю в “Хоженії” Данила Паломника / П. Білоус // Слово і Час. — 2009. — № 6. — С. 3-8. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT bílousp poetičnijmífprosvâtuzemlûvhoženíídanilapalomnika |
| first_indexed |
2025-07-09T18:40:54Z |
| last_indexed |
2025-07-09T18:40:54Z |
| _version_ |
1837195808737329152 |
| fulltext |
Слово і Час. 2009 • №6 3
Петро Білоус
ПОЕТИЧНИЙ МІФ ПРО СВЯТУ ЗЕМЛЮ
В “ХОЖЕНІЇ” ДАНИЛА ПАЛОМНИКА
Стаття присвячена 900-річчю “Житія і хоженія Данила, Руської землі ігумена”. У ній на основі новітніх
досягнень літературної медієвістики розглянуто жанрово-стильові особливості давнього твору, який
поклав початок тривалому розвитку паломницького жанру.
Ключові слова: паломник, Свята Земля, мотив дороги, ходіння, жанр, стиль, емоційне сприйняття.
Petro Bilous. Poetic myth of the Holy Land in Danylo Palomnyk’s “Pilgrimage”
The paper is dedicated to the 900th anniversary of “The Life and Pilgrimage of Danylo, the Hegumen
of Rus”. Involving the medievalism’s latest achievements, the author explores the peculiarities
of genre and style of the work which marked the beginning of the pilgrimage genre’s continuous
development.
Key words: pilgrim, the Holy Land, motif of the road, pilgrimage, genre, style, affective appraisal.
Перший паломницький твір в українській літературі – “Житье и хоженье
Данила, Русьскыя земли игумена” – на лежить до найвидатніших пам’яток доби
Київської Русі. Данило здійснив подорож у Палестину між 1106 і 1108 роками
та досить докладно описав святі місця. Його “Хоженьє” було популярне на
Русі. Цей твір зберігся в кількох редакціях і багатьох списках (більше 100).
Найдавніші його списки датуються другою половиною ХV ст. [5; 6; 9; 13]. Твір не
раз був об’єктом уваги істориків і літе ра ту ро знав ців, географів і етнографів [2; 4;
7; 10; 15]. Проте дослідники накреслювали переважно загальну характеристику
пам’ятки, проводили її текстологічний аналіз. Їх цікавив зміст твору, особа
автора, зв’язок пам’ятки із християнською міфо логією. Жанрово-стильові
особливості “Хоженья” майже не цікавили науковців.
Передусім з’ясуємо, що змусило Данила взятися за перо і чи усвідомлював
він себе письменником. Частково від по віді на ці питання знаходимо в самому
“Хоженії”. “Да си ис писах путь си и мhста сии святаа, – пише паломник, – не
возносяся ни величаяся путем сим, яко что добро створив на пути сем; по
любве ради святых мhст сих, исписах все, еже видhх очима своима, дабы
не в забытh было то, еже ми показа бог видhти недостойному” [3, 24]. Отже,
Данилом керувало, по-перше, релігійне почуття (повага до святих місць), по-
друге, він дбав про те, щоб не забулося побачене. Авторська позиція Данила
ціл ком суголосна самоусвідомленню руських пись мен ни ків, котрі не випинали
авторське “я”, намагалися зали ши тися в тіні; це відповідало і християнському
смиренню та середньовічному літературному етикету. Данило каже: “Не за-
зрите худоумию мо е му и грубости, еже писах о святьм градh Иерусалимh” [3,
24]; оці нює свій життєвий подвиг (а значить і творчий) скромно (“не возносяся
ни величаяся путем сим”), заявляючи: “Мнози бо, доходивше святых сих мhст
и сий святый град Иерусалим и вознесшеся умом своим, яко нhчто добро
створивше, и погубляють мзду труда своего” [3, 26].
Слово і Час. 2009 • №64
Мабуть, Данило, крім бажання розповісти про Святу Землю та переконання,
що він це здатний зробити, мав іще й офіційне до ручення від князя чи якогось
вищого церковного достойника опи сати християнські святині. Судячи з того, з
якими почес тя ми прийняв ігумена єрусалимський король Болдуїн, як там теш ня
влада сприяла його подорожі, можна дійти висновку, що Данило виконував у
Єрусалимі дипломатичну місію, був не звичайним паломником, а політичним
представником Русь кої землі, завдання якого полягало й у тому, щоби скласти
пись мовий звіт про своє перебування в чужій країні.
“Хоженіє” дає всі підстави вважати, що Данило – особа типова в галереї
руських письменників ХІІ століття: осві че на, добре обізнана зі Святим Письмом,
звідки вільно черпає відомості про християнські святині, легенди та апокри-
фи, по в’язані з ними. Та навряд чи його записки були б такими де тальними й
точними, якби Данилу не трапився в Єрусалимі до свідчений помічник, котрий
визначав його маршрути та розповідав йому про святині. Ігумен сам на це
вказує: “И прогоди ми бог налhсти в лаврh мужа свята и стара деньми, и
книжна велми; тому святому мужеви вложи бог в серце любити мя худага, и
той указа ми добрh вся святая та мhста” [3, 26]. В іншому місці твору автор
іще раз нагадує про “книжного мужа”, який жив у Галілеї 30 років, і 20 із них – у
монастирі святого Сави, де й зупинився руський паломник: “И тый ми муж указа
вся по истинh, от святых книг испытав добрh” [3, 90]. Крім того, у “дружині”
Данила був перекладач (“невозможно бо без вожа добра и безь языка спытати
и видhти всhх святых мhст”) [3, 26]. Цілком імовірно, що й сам ігумен знав
грецьку мову. До того ж Данилові довелося зробити чимало витрат не тільки
на подорож, а й на те, щоб добувати потрібні й достовірні відомості: “И что
имhя в руку моего худаго добыточка, то от того все подавах вhдущим добрh
вся святая мhста в градh и внh града” [3, 26].
Як бачимо, Данило серйозно й з усією відповідальністю поставився до зби-
рання матеріалу для свого “Хоженія”, яке, очевидно, писалося після мандрівки
(десь у роках 1109-1110) в одному з руських монастирів, коли автор мав час
для літературної обробки своїх подорожніх вражень.
Композиція “Хоженья” досить проста. Починається твір коротким вступом,
у якому письменник по-християнському називає себе “худшим” між паломни-
ками, аби читач не подумав, що він убачає у своїй мандрівці на Схід якусь
особливу заслугу. Тут же подається кілька загальних зауважень щодо умов
і мети подорожі. Далі йде опис святих місць, кож ному з яких присвячено
окремий розділ, що має певну ком по зиційну завершеність. Найбільш значним
місцям (Єрусалим, Йордан, Віфлеєм, Мертве море, гора Ліван, Тиверіадське
озеро) автор приділяє більше уваги – розповіді про них докладніші й ширші. А
розділ “О свhтh небеснhм: како сходит ко гробу Гос под ню” становить окреме
сюжетне оповідання. На початку Данило полемізує з іншими паломниками,
котрі по-різному тлу мачили сходження небесного вогню на Гроб Господній, далі
розповідає, як було насправді: звечора протерли гробницю, про ми ли лампади,
налили туди свіжого єлею, і Данило пішов до місцевого “короля” Болдуїна,
аби той дозволив йому поставити лампаду від Руської землі. Цю лампаду він
сам ходив купувати і ніс її до храму. Там уже зібралося багато людей (“вели-
ка тhснота и томление лютh людем ту бывает”), які ждали появи “князя со
дружиною”. Нарешті прийшов Болдуїн зі своїм почтом і його ввели в церкву.
Натовп заспівав псалми, і тоді “внезапну восиа свhт святый во Гробh”. Це
викликало у присутніх “ра дость великую і веселие”. Усі люди запалили свічки
і почали по волі розходитись, а над гробом правили літургію. Потім Данило
забрав лампаду і пішов у келію монастиря св. Сави.
Це оповідання, яким завершується “Хоженіє”, стає логічним закінченням
розповіді про Святу Землю й водночас своєрідною кульмінацією твору. Данило
Слово і Час. 2009 • №6 5
був очевидцем знаменної для кожного християнина події, а тому вважав за
потрібне роз по вісти про неї окремо й докладно, передавши власні враження
й міркування з цього приводу.
У композицію “Хожденья” закладено ідею руху, загалом характерну для
ранньої середньовічної європейської літератури. Художня свідомість палом-
ника виражає дві форми руху – географічне, просторове пересування і зміну
внутрішнього стану, перехід від гріховності до святості. Ці форми тісно вза-
є мозв’язані, чим і можна пояснити той факт, що Данило жод ним словом не
обмовився, звідки він вирушив до Святої Землі і якою була його дорога туди
й назад. Це не вважалося за обов’язкове – увага зосереджувалася на святих
місцях, розповідь композиційно обмежувалася лише тією частиною подорожі,
яка стосувалася християнських святинь.
Відбір матеріалу для “Хоженія” залежав од вимог жан ру: паломник мав
описувати лише те, що викликало релігійний інтерес, усе інше вважалось
негідним запису як звичайне, буденне, позбавлене ореолу святості. І все ж
Данило нерідко йде на порушення канонів жанру: то в одному, то в іншому
місці він подає нотатки про екзотичну природу християнського Сходу, про
особливості географічного розташування міст, про господарство. Отже, він
бачить світ не лише очима аскетичного ченця і прочанина, а й очима допитли-
вого мандрівника. Важ ливими подіями, з погляду Данила, вартими того, щоб
про них сказати в “Хоженії”, були небезпечні зустрічі в горах із розбійниками
(“сарацинами”), а на морі з піратами (“хусареве” – корсари). Не раз автор
зазначає, що мандрівників приймають добре (“и почhтиша нас добрh пити-
ем и идением, и всhм”). Привертають увагу ігумена криниці та джерела, які
траплялися в дорозі. Для подорожнього, котрий проходив пустелі й гори під
спекотним сонцем, вони мали неабияке значення. Данило неодмінно вказує
на “холодну”, “сладкую”, тобто смач ну воду. Більше того, автор у розповідях
про святині не цу ра ється й побутових деталей: “И ту почhстиша нас добрh,
и встав ше, идохом в церковь” [3, 98]. Подібні нотатки відтворюють умови
мандрівки, відтіняють її колоритне тло й водночас композиційно пов’язують
розділи “Хоженія”, об’єднують їх спільним мо ти вом дороги. Тут уже бачимо
зародки по до рож нього нарису.
Значне місце в композиції “Хоженія” посідають апокрифи та легенди, уривки
зі Святого Письма, роль яких – пов’язати, спів віднести побачене з відповідними
місцями старозавітної і новозавітної історії. “Осередок цих оповідань творить
особа Ісуса Христа”, – зазначав М.Возняк [1, 184]. Ступивши в Єрусалим та
мандруючи в його околицях, Данило сумлінно фік сує все, що стосується на-
родження, поневірянь, про по ві ду вань, чудес, страстей, страждань, смерті та
воскресіння Сина Бо жого, а також життя тих, хто його оточував – Богородиці,
апо столів (старозавітні персонажі дещо притлумлені у спогадах паломника):
ось печера у Віфлеємі, де народився Христос; місце, де новонародженому
волхви кланялися; у цьому домі від булася тайна вечеря; тут місце в Гефси-
манському саду, де мо лився Ісус Христос; цією дорогою він ніс свій хрест на
Гол гофу, а на цьому камені відпочивав; тут щілина в камені, по якій текла кров
Спасителя, розп’ятого на хресті; на цьому міс ці його тіло вкрили плащаницею;
тут плакала за сином своїм Богородиця тощо. Таке своєрідне унаочнення
єван гельсь кої легенди в цілому має апокрифічне походження.
Стиль “Хоженія” сучасному читачеві може видатися сухим, монотонно-
описовим. Проте слід пам’ятати, що він історично й естетично зумовлений. На
його формуванні позначилися середньовічне світорозуміння і світовідчуття,
а також художні орієнтації того часу. У давній літературі, як зазначає Д. Лиха-
чов, існувала тісна взаємозалежність стилю і жанру, були певні жанрові типи
стилю – “літописний”, “житійний”, “хро нографічний” та ін. [8, 70].
Слово і Час. 2009 • №66
Стиль паломницького твору залежав і від тих завдань, які ставив перед со-
бою автор. Він повинен був точно й достовірно розповісти про відвідані святі
місця. Це вимагало від нього стриманості, об’єктивності й переконливості.
По-діловому, прос то (“писал не хитро, но просто”), з переконанням очевидця
прочанин повідомляв про побачене на Святій Землі. Основний прин цип його
розповіді – прагнення до прав до по діб ності, достовірності – стає до певної міри
й естетичним прин ципом, стильовою домінантою.
Правдоподібність у “Хоженії” Данила досягається пе ре ду сім деталізацією
опису. У розумінні паломника, докладний опис, точність, достовірність – це
засоби для відтворення жи вого враження. Не випадково давні прочани прино-
сили з Палестини на батьківщину гілочку пальми (звідси й назва – па ломник),
аби довести землякам, що вони побували на Святій Землі. Давній руський
пілігрим прагне довести це описом жи вих вражень.
“Хоженіє” вражає топографічною означеністю. Данило вказує на великі відстані
(від Кіпра до Яффи – 400 верст, від Царграда до острова Род – 800, від Рода до
Яффи – 800), на відстані між міс тами-сусідами (“Вивания же от град Иерусалима
вдалhе двою версту”; “от Кузивы до Иерихона 5 верст”; “от Кифы до Акры верст
15”). Визначає він також і розміри споруд, називає кількість архітектурних дета-
лей (“есть же церковь та Вос кре сение образом кругла, всямокачна: и в длh и в
преки имать же сажень 30”; “двери же имать шести, а на полатех столпов имат
16”), окремих предметів (“лавица же святаа, идh же лежало тhло Христово, есть
в длину 4 лакот, а в ширину 2 лакти, а воз выше полулакти”). Автор “Хоженья”
вказує навіть напрям, орієнтує у просторі: “на правую руку”, “на левую руку”.
Оперує па ломник зрозумілими для руського читача одиницями ви міру – “верста”,
“лакот” (лікоть), “сажни”, деякими опи со вими означеннями – “яко стружия выше”,
“выше копея”, “близь яко довержет человhк”, “яко дважды дострhлити может”,
“яко довержет человhк каменем малым” та ін.
Багато вимірів і досліджень Данило проводив особисто. “Йому недостатньо
було тільки бачити, – слушно зауважував В. Пе реверзєв, – йому треба було
обов’язково підійти впритул до кожної святині, фізично торкнутися її, відчути
особливий, чу десний смак святості. У своєму прагненні опинитися у від чутній
близькості до кожної біблійно-християнської святині Да нило невтримний,
виявляє надзвичайну впертість, відвагу і ви нахідливість” [11, 47]. Гора Фа-
вор, наприклад, важкодоступна для мандрівників, та все ж руський ігумен із
великими труд но ща ми вибирається на неї, бо ж гора – свята: “Есть гора та
вся ка мена, лhсти же на ню трудно и бhдно велми по камению, му ками на
ню лhсти, путь тяжек велми, едва бо на ню воз лhзохом” [3, 96]. Описуючи
Тиверіадське озеро, Данило пригадує, що Христос любив їсти рибу з нього.
“И есть сладка в ядh рыба та паче всякое рыбы, – переконує він читача і для
більшої достовірності додає: “И ях сам рыбу ту многажды” [3, 90]. Для того, щоб
повідомити про глибину Йордану, ігумен сам ви мі рює її: “измhрих и искусих
сам собою, ибо пребродих на ону страну” [3, 52]. Описи Данила були настільки
точними в деталях, що кілька століть правили за своєрідний довідник.
Правдивість розповіді мандрівник не тільки засвідчував на словах (“не ложно,
но по истинh, яко видhх, тако и написах о мhстах святых”), а й аргументував
свої описи цитатами зі Святого Письма, співвідносив враження про відвідані
ним місця з легендарним та апокрифічним матеріалом.
Давній руський паломник, пройнятий духом чернечого сми ре ння, був пере-
конаний у тому, що в розповідях про святі місця звичайні людські емоції зайві
– допустиме лише релігійне благоговіння, “умыление”. Данило, очевидно,
свідомо уникає висловлювання надмірних емоцій та суб’єктивних вражень. Та
й церковний етикет (не забуваймо, що Данило був ченцем) вимагав од нього
стриманості, уникнення пишномовності стилю (автор кілька разів указує, що
він, на відміну від деяких прочан, пише “не ложно”).
Слово і Час. 2009 • №6 7
Однак емоційне сприйняття побаченого помітно про ри ва єть ся в описах
найвідоміших християнських святинь: “И ту по клонихомся святому гробу
тому... и идохом, радующеся” [3, 28]; “И бывает тогда радость велика всякому
христианину, видhвше святый град Иерусалим; и ту слезам пролитье бывает
от верных человек” [3, 32]. Емоційно й динамічно переказано одну з біблійних
легенд: “В той же горh, в том же лhсh бысть Авесалом, син Давидов; туда
бо бhжаше от бhды отца своего, и ту внесе его мъска (лошак. – П.Б.) в чащю
лhса того, и я главу его за власы, и сhя с мщате, и повисе на древе высоко и ту
устрhлен бысть в сердце 3-ми стрhлами, и тако умре на древh том” [3, 68].
З піднесенням, прагнучи надати зображуваним картинам винятковості й
особливої схвильованості, описує Данило ве ли кодню ніч. Йому важко пере-
дати свої почуття і враження, радість і релігійний трепет натовпу при Гробі
Господньому. А тому він робить відступ у розповіді й розмірковує: “Иже бо не
видhв тоа радости в то день то не иметь вhры сказающим о все том видhнии;
обаче мудрии и вhрнии человhци вhруют в всласть послушають сказания сего
и истины сеа...” [3, 112].
Розповідаючи про хрещення на Йордані, Данило вказує на урочистість і
масштабність свята, яке відбувалося опівночі. Його вражає “множество наро-
да”, безліч запалених свічок. Ця зорова картина доповнюється зауваженням,
що “всю нощь ту пhние бывает изрядно” [3, 54].
Душевна піднесеність, ліризм властиві й розповідям про природу, екзотичні
ландшафти християнського Сходу. Щоправда, арсенал художніх засобів ав-
тора “Хоженія” небагатий. Він охоче використовує риторичні кліше, вироблені
тогочасними книжниками: “Есть церквь Святая Святых дивно и хитро создана
мосиею издну, и красота ея не сказанна есть... извну написана хитро и не-
сказанна” [3, 42] (тут і далі в цитатах курсив мій. – П.Б.).
Не завжди знаходячи емоційно виразні слова, Данило своє захоплення віддає
так: “велико велми”, “зhло красно”, “хитро мусиею украшено изрядно”, “твердо
и дивно хитростию врата суть сделана”, “исписана добрh”, “поле красно и
равно” та ін. Епітети добираються залежно від враження. Про небез печ ний і
важкий перехід у горах мандрівник пише: “и есть путь страшен и тяжек зhло”
[3, 82]; одна місцевість здається йому “красна и чюдна зhло” [3, 86], інша ж
– “страшна и грозна велми” [3, 86]. Як бачимо, свої емоції Данило виражає
переважно за допомогою словосполучень, які передають міру якості і ступе-
ня. Своє захоплення Кіпром ігумен висловлює, вдаючись до пе ре більшення
в кількісних характеристиках: “Кипр есть остров велик зhло, и множество в
нем людии, и обилен есть всhм добром” [3, 30].
Автор “Хоженья” відчуває красу природи: “И ту есть поток, во ды исполнен, и
течет красно по камению в Йордан” [3, 52]. Та будучи людиною, близькою до
землі, представником зем ле робського народу, до якого навіть чужа природа
повертається передусім своєю продуктивною стороною, Данило усві домлює
прекрасним те, що може бути корисним. Тому й додає: “Вода та студена зhло и
сладка велми” [3, 52], – тобто смачна, корисна для вживання. Подібні міркування
помічаємо й в описі Йор дану, де подається докладна характеристика річки з по-
гляду її користі для навколишніх мешканців та мандрівників. А Ієрихон привертає
увагу не тільки тому, що це святе місце, а й тому, що навколо міста “земля добра
и многоплодна”, “и всякого древеса многоплодовита суть” [3, 54].
У розповідях про Святу Землю чітко виявляються пат ріо тич ні настрої Данила;
для яскравішого зображення поба че но го він проводить паралелі з рідною при-
родою, що надає описам особливого ліричного звучання, теплоти. Зокрема,
Йордан автор порівнює з річкою Снов, невисокі дерева “на купhли” у нього,
“аки вербh подобно есть”, невідомі для нього чагарники схожі на лозу [3, 52]. У
розділі про виготовлення фіміаму (па ху чої смоли) маємо такі паралелі: дерево
Слово і Час. 2009 • №68
“зигия” – “яко олха образом”, інше дерево – “образом, яко осина”, “исходит из
древца того червоточина та, яко отруби пшеничны, и падают от древця того,
яко клей вишневый” [3, 30].
Прагнучи до лаконізму, Данило насичує фразу максимумом інформації. Тому
трапляється, що поряд в одному реченні стоять різнопланові повідомлення: “А
от Мелетинии до Ахия острова верст 100; и ту лежить святый мученик Исидор,
и в том островh ражается мастика, и вино доброе, и овощь всякий” [3, 28]. По
суті, тут три повідомлення, і лише одне з них стосується святого місця.
Розповідь Данила про Святу Землю в цілому спокійна, роз мі рена, вива-
жена, але у згадках про важку, а то й небезпечну до рогу письмо начебто
прискорюється, фрази стають не такі роз логі, набувають уривчастості. Опи-
суючи шлях від Єрусалима до Йордана, автор “Хоженія” досягає виразного
емоційного забарвлення своєї оповіді добором епітетів, експресивною по-
бу довою фрази (повтор сполучника “і”, інверсія): “И есть пут-ет тяжек велми
и страшен и безводен; суть бо горы высоки ка мены, и суть разбои мнози, и
разбивают в горах тех и в дебрех страшных” [3, 50].
Загалом же “простота, точність, багатство історичних та легендарних
відомостей зробили цю першу розповідь руського паломника досить улюбле-
ним читанням давньої Русі” [12, 72]. Високу оцінку “Хоженью” дав І.Франко,
назвавши його книжкою, що стала “цікавою лектурою для простих людей, а для
дослідника являється не лише важним причинком для топографії тодішньої
Палестини та суміжних з нею країн, але також одним із найкраще написаних
творів староруської літератури задля своєї простоти, ясності стилю і точності
в малюванні речей, як і задля свого щирого тону та патріотичного руського
почуття” [14, 112].
Ігумен Данило на початку ХІІ століття заклав основи жанру ходінь у його
давньому руському варіанті, які протягом тривалого часу вважалися майже
за канонічні. Упродовж кількох нас туп них віків “Хоженье” було зразком для
інших паломників, які вирушали до Святої Землі і бралися розповісти про
свою мандрівку.
ЛІТЕРАТУРА
1. Возняк М. Історія української літератури: У 2 кн. – Кн.1. – Львів, 1992.
2. Водовозов Н. “Хождение” Даниила и первый крестовый поход // Русская литература и народное
творчество. – М., 1962. – С.16-35.
3. Житье и хожденье Данила Русьскыя земли игумена // ПДРЛ: ХІІ век. – М., 1980.
4. Заболотский Н. Легендарный и апокрифический элемент в Хождении иг. Даниила // Рус. филол.
вестник. – 1899. – № 1-2; № 3-4.
5. Измайлова Л. О древнейшем из списков “Хождения” Даниила игумена // ТОДРЛ. – Т.19. – М., 1964. –
С.192-204.
6. Истоки русской белетристики. – М., 1970.
7. Кузьмин В. Этнографические сведения об арабах в русских “хождениях” XI – XVII веков // Сов.
этнография. – 1956. – №4. – С.143-148.
8. Лихачев Д. Поэтика древнерусской литературы. – М., 1982.
9. Лицевой список хождения Даниила Паломника. – СПб., 1881.
10. Надвикова Т.Книжные слова в “Хождении” игумена Даниила // Исследования по лексикологии и
грамматике русского языка. – М., 1961. – С.132-144.
11. Переверзев В. Литература Древней Руси. – М., 1971.
12. Пыпин А. Паломничество и путешествия в старой письменности // Вестник Европы. – 1896. – № 8.
– С.32-84.
13. Рузский Н. Сведения о рукописях, содержащих в себе Хождение в святую землю русского игумена
Даниила в начале ХІІ в. // ЧОИДР. – 1891. – Кн.3. – С.1-172.
14. Франко І. Історія української літератури // Зібр. тв.: У 50 т. – Т.40. – К., 1983.
15. Янин В.Л. Международные отношения в эпоху Мономаха и “Хождения игумена Даниила” // ТОДРЛ.
– 1960. – Т.16. – С.112-131.
м. Житомир
|